Міжнародний трансфер технологій

Вирішення таких стратегічних задач інноваційної моделі економічного розвитку, як збільшення частки високотехнологічних і наукоємних галузей та активізація науково-технологічного оновлення в усіх галузях виробництва з підвищенням техніко-економічних показників і забезпеченням конкурентоспроможності на міжнародних ринках, безпосередньо обумовлено створенням проривних технологій, їхнім ефективним поширенням і масштабами використання. Так, нині вирішальний внесок в економіку розвинутих країн вносять технології п'ятого технологічного укладу (який триває з 1980-1990 років до 2030-2040 років). Його ядро становлять електронна промисловість, обчислювальна, оптиковолоконна техніка, програмне забезпечення, телекомунікації, роботобудівництво, виробництво й переробка газу, інформаційні послуги. Одночасно для вдосконалення діючих технологій і подальшої інтелектуалізації продуктивних сил дедалі ширше фінансуються науково-технічні розробки й пошук технологій новітнього шостого технологічного укладу (з 2030-2040 до 2080-2090 років), найбільш ймовірними ключовими складовими якого стануть біотехнології, системи штучного інтелекту, глобальні інформаційні мережі й інтегровані високошвидкісні транспортні системи.

Темпи відновлення й освоєння та ефективність економічного обігу технологій багато в чому визначаються участю країни в цілому, а конкретніше, участю науково-дослідних установ, підприємств і організацій, у міжнародному трансфері технологій. Тому й показники участі країн у міжнародному трансфері, в експорті та імпорті технологій і динаміка їхньої зміни в часі є важливими індикаторами економічного розвитку[4, c. 24].

Збільшення обсягів експорту технологій свідчить про:

· плідну діяльність державних органів щодо зміцнення й розвитку науково-технічного потенціалу, ефективного управління потоками інтелектуального капіталу з метою створення та використання проривних інновацій;

· позитивний законодавчий клімат, що сприяє передачі технологій і забезпеченню охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності й інші результати інтелектуальної діяльності в науково-виробничій сфері;

· стимулювання процесів інноваційного розвитку та здатності науко-во-технологічного комплексу на мікроекономічному рівні (окремими підприємствами, фірмами, корпораціями і т. ін.) і в масштабах країни забезпечити створення й реалізацію наукоємної конкурентоспроможної продукції й технологій для її виробництва.

Показники імпорту технологій свідчать про прагнення та можливості країн використовувати закордонні науково-технічні досягнення для якнайшвидшого оновлення продукції, що випускається, з метою розвитку національної економіки з перспективами виходу на світові ринки. В останні 15-20 років активізувалася торгівля технічною інформацією й відтік технологій у країни, що розвиваються. Саме такі країни прагнуть до більшої самодостатності та до підвищення потенціалу місцевого виробництва. Це призвело до майже повного згортання деяких галузей у розвинутих країнах і зростання імпорту певних промислових товарів з тих країн, що раніше були (для розвинутих країн) зовнішніми ринками продукції з повною переробкою. Варто зауважити, що є випадки, коли експортовані технології та виробництва негативно впливають на загальну якість життя населення, оскільки не відповідають екологічним нормам і характеризуються високою часткою ручної праці [2, c. 53-54].

Для широкого кола економістів та виробників у країнах СНД розуміння технології поєднане з процесом промислового виробництва, оскільки в багатьох довідниках та навчальних виданнях сучасні технології, що розглядаються, трактуються як:

· сукупність прийомів і способів переробки різних середовищ;

· сукупність прийомів і способів одержання, обробки чи переробки сировини, матеріалів, напівфабрикатів чи виробів, здійснюваних у різних галузях промисловості;

· операції видобутку, обробки, переробки, транспортування, складання, збереження, які є основною складовою виробничого процесу, що включають також технічний контроль виробництва, опис виробничих процесів, інструкції з їхнього виконання і т. ін.

У таких визначеннях, які можна охарактеризувати як виробничо орієнтовані, на першому місці знаходиться устаткування. При цьому також під технологією мається на увазі й наукова дисципліна, що вивчає, розробляє й удосконалює ті чи інші прийоми та способи переробки сировини і матеріалів у засоби виробництва й предмети споживання. В такому контексті сам процес виробництва є безпосередньою сферою застосування науки.

Однак в економічно розвинених країнах та все більше науковців і спеціалістів у країнах СНД пов'язують технологію з перетворенням, практичною реалізацією наукових знань та інформації. Це випливає з таких її визначень:

· «технологія — науково-технічні, виробничі, управлінські знання та досвід»;

· «технологія — це науково-технічні знання (включаючи методи, форми та способи їх використання), що застосовуються при розробці, виробництві та експлуатації товарів, втілені в матеріальні носії чи які існують в інтелекті суб'єктів, і такі, що мають комерційну цінність і багатоцільове використання»;

· «технологія — це результат інтелектуальної діяльності, в основу якої покладено технічні знання й інформацію про нові ефективні й економічні виробничі процеси, що дають змогу виробляти матеріальні об'єкти».

Слід також згадати й таке розширене специфічне визначення, як «технологія — наукові методи досягнення практичних цілей, включаючи підприємницькі здібності», в якому технологія розглядається як фактор виробництва (людські ресурси), а під науковими методами, безперечно, маються на увазі знання, що включають і специфіку підприємницьких знань.

Досвід закордонних країн та країн СНД свідчить, що створення новітніх технологій, у тому числі найоригінальніших і найперспективніших, не с ознакою їх прямого використання навіть у ринкових умовах господарювання. Важливо на державному рівні розробити механізми, які стимулювали б дослідницькі організації, вчених, підприємців до активної участі в технологічному обміні, в освоєнні нових технологій і виробленні конкурентоспроможної продукції, сприяли створенню нових високотехнологічних робочих місць. Типовий приклад являють США, де в період 1980-1995 років були створені найважливіші управлінські інновації у сфері трансферу технологій. Вони полягали в тому, що законодавці та держава послідовно створили правову базу і практично реалізували інструментарій передачі прав на розроблені технології за рахунок Федерального бюджету (тобто платників податків) науковим установам-розробникам або будь-якому національному виробнику, сприяли розвитку кооперації між науково-дослідним сектором і підприємницьким середовищем [3, c. 96-97].

Відповідно до форми №1-інновація «Звіт про інноваційну активність підприємства» у збірнику Державного комітету статистики України за 2003 рік надається статистика впровадження «нових технологічних процесів» (із зазначенням маловідходних, ресурсозберігаючих, безвідходних) на промислових підприємствах та придбання й передачі нових технологій (технічних досягнень). Раніше наводилася статистика зі впровадження «прогресивних технологічних процесів» (із зазначенням маловідходних, ресурсозберігаючих, безвідходних) на промислових підприємства, а також щодо кількості «придбаних та переданих нових технологій (технічних досягнень) в Україні та за її межами». Таким чином, у статистичному збірнику за 2003 рік вживається вже змінений термін — впровадження «нових технологічних процесів», у той час як другий термін залишився без змін. У методологічних поясненнях до статистичного збірника визначення терміна «прогресивні технологічні процеси» не давалося, а в статистичному збірнику говориться лише про призначення нових технологічних процесів — вони «покликані забезпечити підвищення продуктивності праці та поліпшення якості продукції, зменшення витрат на її виготовлення, комплексне використання сировини, матеріалів, палива, енергії тощо». Як бачимо, говориться про дуже широке призначення нових технологічних процесів що, безумовно, ускладнює об'єктивну їх ідентифікацію.

Таким чином, загальна участь підприємств України в міжнародному трансфері технологій має інтегруватися за двома вищерозглянутими формами. Оскільки, як визначено вище, в національній статистиці відсутня інформація про обсяги фінансових виплат та надходжень за всіма формами придбання (передачі) технологій (технічних досягнень) за межами України, відсутній облік передачі технологій за формою «інжинірингові послуги» та надходжень з ліцензійних платежів від іноземних партнерів за придбання ОІВ, можна говорити про неможливість здійснювати нині точну оцінку міжнародного трансферу технологій. З метою поширення трансферу технологій на міжнародному і національному рівнях та активізації технологічного оновлення виробництва в країні пропонуємо вдосконалити методологію статистичного аналізу технологій в Україні. Доцільно якнайшвидше здійснювати додаткове спостереження в наукових організаціях та промислових підприємствах щодо створення ними за участю держбюджету або за рахунок інших джерел фінансування передових виробничих технологій з поділом на нові у країні (за кордоном) та на принципово нові технології, поділом їх за кодами на групи та види, поділом за кодами на сфери застосування і наданням даних зі стану їхнього захисту як об'єктів патентного права. Ці технології мають вважатися створеними та реєструватися лише при розробці технічної документації, виготовленні необхідного устаткування, успішному завершенні випробувань і при наявності позитивного акту (рішення) про прийняття в установленому порядку, а про їх використання лише після впровадження в промислову експлуатацію, результатом якої є випуск продукції, надання послуг (одержання чи обробка інформації тощо) [1, c. 47-48].

Список використаної літератури

1. Денисюк В. Міжнародний трансфер технологій: сучасний зміст, аналіз закордонної та національної статистики //Економіст. - 2005. - № 2. - C. 42-48.

2. Зузік К.М. Трансферт технологій у діяльності міжнародних корпорацій //Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. - 2000. - Вип. 17: Міжнародні відносини. - C. 52-56

3. Проблеми врегулювання трансферу технологій в Україні відповідно до міжнародно-правових норм та законодавства ЄС //Євроінформ. - 2006. - № 1. - C. 94-107

4. Саліхова О.Б. Моніторинг міжнародного трансферу технологій та шляхи його вдосконалення //Статистика України. - 2002. - № 3. - C. 24-26.

загрузка...
Top