Міжнародний кредит

Вступ.

1. Міжнародний кредит як економічна категорія. Його принципи та функції. Роль міжнародного кредиту в процесі відтворення.

2. Форми міжнародного кредиту.

3. Міжнародний кредит у світовій валютно-фінансовій системі.

4. Міжнародний ринок банківських кредитів та його основні оператори.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Останнім часом інтенсифікувався процес інтеграції національної фінансової системи до світової: держава, суб'єкти господарювання і банки стрімко нарощували зовнішні активи та зобов'язання (станом на 1 січня 2007 року валовий зовнішній борг України досяг величини 38,8 млрд дол. США, збільшившись за рік на 8,2 млрд дол.). У таких умовах особливої актуальності набувають проблеми розробки теоретико-методологічних засад розвитку міжнародних кредитних відносин, з'ясування місця і ролі міжнародного кредиту у світовій валютно-фінансовій системі, визначення основних тенденцій і закономірностей міждержавного руху капіталів.

У роботі обґрунтовано потенційні здобутки і втрати від інтеграції національної фінансової системи до світової; доведено факт піднесення ролі міжнародного кредиту та проаналізовано його структурні складові; визначено основні чинники посилення нестабільності світової валютно-фінансової системи та запропоновано низку заходів для забезпечення керованістю зовнішньо-боргових процесів в Україні.

Міжнародний кредит - це рух позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин, пов'язаний з наданням валютних і товарних ресурсів на умовах повернення, терміновості і сплати відсотків. Кредиторами і позичальниками виступають приватні підприємства (банки, фірми), державні установи, уряди, міжнародні та регіональні валютно-кредитні і фінансові організації. Об'єктивною основою розвитку міжнародного кредиту стали вихід виробництва за національні межі, посилення інтернаціоналізації господарських зв'язків. Інтенсифікація світогосподарських зв'язків, поглиблення міжнародного поділу праці обумовили збільшення обсягів, подовження і диференціацію термінів міжнародного кредиту.


1. Міжнародний кредит як економічна категорія. Його принципи та функції. Роль міжнародного кредиту в процесі відтворення

Міжнародний кредит — це рух позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин, пов'язаний із наданням у тимчасове користування грошово-матеріальних ресурсів одних країн іншим на умовах платності, строковості, повернення.

Джерелами міжнародного кредиту є:

• тимчасово вивільнена у підприємств у процесі кругообігу частина капіталу в грошовій формі;

• грошові накопичення держави, мобілізовані банком;

• грошові заощадження індивідуального сектору, мобілізовані банком.

Міжнародні кредитні відносини ґрунтуються на певній методологічній основі. Одним із її елементів є принципи, яких мають дотримуватися у процесі практичного виконання будь-якої операції на міжнародному ринку банківських кредитів і які знайшли своє відображення у міжнародному кредитному законодавстві.

Основні принципи міжнародного кредиту такі:

• повернення — відображає необхідність своєчасного повернення отриманих від кредитора фінансових ресурсів після завершення їх використання позичальником. Якщо отримані кошти не повертаються, то має

місце безповоротне передання грошового капіталу, тобто фінансування;

• строковість — передбачає необхідність його повернення не в будь-який прийнятний для позичальника час, а в чітко визначений строк, зафіксований у кредитній угоді;

• платність — означає необхідність не тільки прямого повернення позичальником отриманих від банку кредитних ресурсів, а й про плати права їх використання;

• забезпеченість — передбачає необхідність забезпечення захисту майнових інтересів кредитора у разі порушення позичальником узятих на себе зобов'язань і відображається у таких формах кредитування, як позики під заставу чи під фінансові гарантії;

• цільовий характер — притаманний більшості кредитів і відображає необхідність цільового використання коштів, які отримані від кредитора;

• диференційований характер (не завжди виділяється, хоча за сучасних умов, на наш погляд, дуже важливий) — визначає диференційований підхід з боку кредитної організації до різних категорій потенційних позичальників залежно від інтересів як банку, так і країни, в якій розташований банк-кредитор. [4, c. 247-248]

Основною сутнісною ознакою міжнародного кредиту є те, що він являє собою форму руху позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин. Рух цієї форми капіталу повўязаний з наданням субўєктам світового ринку валютних та кредитних ресурсів на умовах повернення, визначення строків, на які кредити надані, та виплати відповідної винагороди за позичку у формі відсотка.

На основі міжнародного кредиту сформувалися місткі міжнародні ринки позичкових ресурсів. Крім великих національних, міжнародних за своїм характером (наприклад, нью-йоркський, лондонський та ін.), виникли й досягли на сучасному етапі колосальних розмірів світовий ринок капіталів, ринок євровалют та єврокапіталів. Ключову роль на цьому ринку як субўєкти міжнародних кредитних відносин відіграють міжнародні банківські консорціуми.

Операції на світовому ринку капіталів за своїм характером поділяють на комерційні – ті, що повўязані із зовнішньою торгівлею, та фінансові (вивіз капіталу, погашення заборгованості та ін.)

Функції міжнародного кредиту:

- забезпечення перерозподілу між країнами фінансових і матеріальних ресурсів, що сприяє їх ефективному використанню;

- збільшення нагромадження в межах всього світового господарства за рахунок використання тимчасово вільних грошових коштів одних країн для фінансування капіталовкладень в інших країнах;

- прискорення реалізації товарів у світовому масштабі.

У розвитку світового господарства міжнародний кредит відіграє важливу роль, сприяючи розвитку продуктивних сил та розширенню масштабів торгівлі. Водночас він може призводити і до негативних наслідків, викликаючи диспропорції в економіці країн-кредиторів. Надмірне залучення міжнародних кредитів та їх неефективне використання підриває платоспроможність позичальників внаслідок сплати величезних відсотків за кредит. Зовнішня заборгованість для багатьох країн стала причиною призупинення їх економічного зростання.

Фактори поширення кредитних відносин у міжнародній сфері:

- інтернаціоналізація виробництва і капіталу;

- активізація міжнародних економічних зв’язків;

- зміцнення позицій ТНК;

- НТР, досягнення у сфері комунікаційних технологій.

Принципи міжнародного кредиту виражають його зв'язок з економічними законами ринку і використовуються для досягнення поточних і стратегічних завдань суб'єктами ринку і держави.

Місце і роль міжнародного кредиту у світовій економічній системі визначається насамперед його функціями, які відображають особливості руху міжнародного позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин.

Міжнародний кредит виконує певні функції, які відображають специфіку руху позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин:

1. Перерозподіл позичкових капіталів між країнами для забезпечення потреб розширеного відтворення. Через механізм міжнародного кредиту позичковий капітал потрапляє в ті сфери, яким віддають перевагу економічні агенти з метою отримання прибутків. Тим самим кредит сприяє вирівнюванню національного прибутку в середній прибуток і підвищенню його маси.

2. Економія витрат обігу у сфері міжнародних розрахунків через заміну справжніх грошей кредитними, а також шляхом розвитку і прискорення безготівкових платежів, заміни готівкового валютного обігу міжнародними кредитними операціями. На основі міжнародного кредиту виникли кредитні кошти міжнародних розрахунків - векселі, чеки, а також банківські перекази, депозитні сертифікати та ін. Економія часу обігу позичкового капіталу в міжнародних економічних відносинах збільшує час продуктивного функціонування капіталу, забезпечуючи розширення виробництва і зростання прибутків.

3. Прискорення концентрації і централізації капіталу. Завдяки залученню іноземних кредитів прискорюється процес капіталізації додаткової вартості, розсуваються межі індивідуального нагромадження, капітали підприємців однієї країни збільшуються за рахунок приєднання до них коштів інших країн.

Значення функцій міжнародного кредиту нерівноцінне і змінюється в міру розвитку національного і світового господарства. У сучасних умовах міжнародний кредит виконує функцію регулювання економіки і сам є об'єктом регулювання.

Через виконання взаємозв'язаних функцій міжнародний кредит відіграє певну роль у розвитку світового виробництва, яка може бути і позитивною, і негативною.

Позитивна роль міжнародного кредиту у процесі відтворення полягає в тому, що він: стимулює зовнішньоекономічну діяльність країни; створює сприятливі умови для зарубіжних приватних інвестицій; забезпечує безперервність міжнародних розрахункових та валютних операцій; підвищує економічну ефективність зовнішньої торгівлі та інших видів зовнішньоекономічної діяльності.

Негативна роль міжнародного кредиту у процесі відтворення полягає в тому, що він: загострює суперечності ринкової економіки; використовується для переказування прибутків із країн-позичальників, посилюючи позиції країн-кредиторів; сприяє створенню та зміцненню в країнах-боржниках вигідних для країн-кредиторів економічних і політичних режимів; виступає джерелом фінансування війн; використовується для проведення кредитної дискримінації та кредитної блокади. [6, c. 87-89]


2. Форми міжнародного кредиту

Міжнародний кредит має різні форми, які можна класифікувати за кількома головними ознаками, що характеризують окремі сторони кредитних відносин, а саме:

за формою кредитування:

• товарні кредити — міжнародні кредити, що надаються експортерами своїм покупцям у товарній формі з умовою майбутнього покриття платежем у грошовій чи іншій товарній формі;

• валютні (грошові) кредити — кредити, надані у грошовій формі: у національній або іноземній валюті;

за цільовим призначенням:

• зв'язані кредити — надаються на конкретні цілі, обумовлені в кредитній угоді:

• комерційні — для закупівлі певних видів товарів і послуг;

• інвестиційні — для будівництва конкретних об'єктів, погашення заборгованості, придбання цінних паперів;

• проміжні — для змішаних форм вивезення капіталів, товарів і послуг, наприклад у вигляді виконання підрядних робіт;

• незв'язані, або фінансові, кредити — це кредити, які не мають цільового призначення і можуть використовуватися позичальниками на будь-які цілі;

за загальними джерелами:

• внутрішні кредити — це кредити, що надаються національними суб'єктами для здійснення зовнішньоекономічної діяльності іншим національним суб'єктам;

• іноземні (зовнішні) кредити — кредити, що надаються іноземними кредиторами національним позичальникам для здійснення зовнішньоекономічних операцій;

• змішані кредити — кредити як внутрішнього, так і зовнішнього походження;

за кредиторами:

• приватні кредити — кредити, надані приватними особами;

• урядові (державні) кредити — кредити, надані урядовими установами від імені держави;

• кредити міжнародних фінансово-кредитних організацій;

• змішані кредити;

за формою забезпечення:

• забезпечені кредити — кредити, забезпечені нерухомістю, товарами, товарними документами, цінними паперами, золотом та іншими цінностями як заставою;

• бланкові кредити — кредити, надані під зобов'язання боржника вчасно їх погасити, документом при цьому виступає соло-вексель з одним підписом позичальника;

за терміном кредиту:

• надстрокові — добові, тижневі, до трьох місяців;

• короткострокові — до одного року;

• середньострокові — від одного року до п'яти років, іноді до семи — восьми;

• довгострокові — понад десять років;

за валютою позики:

• у валюті країни-позичальника;

• у валюті країни-кредитора;

• у валюті третьої країни;

• у міжнародній грошовій одиниці [СПЗ, екю (до 1999р.), євро];

за технікою надання:

• готівкові кредити, коли кошти зараховуються на рахунок боржника в його розпорядження;

• акцептні кредити — надаються у формі акцепту тратти (переказного векселя) імпортером, переважно банком, що полегшує облік тратти в банку;

• облігаційні позики — широко використовуються при залученні коштів на довгостроковій основі;

• синдиковані і консорціальні кредити—дають змогу позичальникові мобілізувати особливо великі суми на довгий строк, тому що кредитором виступає не один банк, а кілька—«синдикат» чи кілька десятків банків—«консорціумів»;

за способом погашення:

• з рівномірним погашенням;

• з нерівномірним погашенням;

• з одночасним погашенням;

• з ануїтетним погашенням (% погашення за основним боргом). [1, c. 167-171]

Залежно від того, хто виступає кредитором, розрізняють кредити приватні, урядові та кредити міжнародних і регіональних організацій.

Приватні кредити надаються приватними фірмами та банками й у свою чергу поділяються на фірмові та банківські.

Урядові кредити (міжурядові, державні позики) надаються урядовими кредитними установами.

Кредити міжнародних організацій надаються переважно через Міжнародний валютний фонд, структури Світового банку, Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР), регіональні банки розвитку країн "третього світу" та інші кредитно-фінансові інституції. Причому МВФ та СБ виступають не лише як великі кредитори, а і як координатори міжнародного кредиту.

Змішані кредити — це кредити, в яких беруть участь приватні підприємства, компанії і відповідні державні органи.

Транснаціональні корпорації використовують приватні форми кредиту для розширення ринків збуту своїх товарів та послуг, як важливий фактор успішного ведення конкурентної боротьби з іншими країнами — експортерами капіталу. В останні десятиліття різко зросла "прив'язаність" кредитів до експортних поставок із країни-кредитора. Нерідко вся позика має бути використана для придбання товарів виключно в країні, що надає кредит[2, c. 84-86].

Державна форма міжнародних кредитів, як правило, готує ґрунт для приватних інвестицій, оскільки надання кредиту тій чи іншій країні часто пов'язується з питанням надання пільг національним корпораціям країни-кредитора, концесій на розробку природних багатств у країні-позичальниці.

За своїм цільовим призначенням міжнародні кредити поділяються на виробничі й невиробничі.

До виробничих кредитів належать кредити, призначені для розвитку економіки країни, що їх одержує: для закупівлі промислового обладнання, матеріалів, ліцензій, "ноу-хау", оплати виробничих послуг, забезпечення внутрішньоторговельних операцій та інших господарських потреб.

Невиробничі кредити використовуються на утримання державного апарату, армії, закупівлі зброї, погашення зовнішньої заборгованості за раніше одержаними кредитами і т. ін.

Залежно від строків кредити поділяють на короткострокові (до 1 року); середньострокові (від 1 до 5 років); довгострокові (понад 5 років). У ряді випадків середньостроковими вважаються кредити до 7 років, а довготерміновими — понад 7 років.

За видами позичальників міжнародні кредити можуть поділятися на надані іноземним державам та окремим корпораціям, приватним підприємствам і т. д. У 1995 р. на міжнародних ринках капіталу був встановлений рекорд у сфері обсягів кредитування. За даними організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), угоди всіх типів позичок з 1994 р. зросли з 258 до 388 млрд. дол.

Другою важливою тенденцією розвитку міжнародного кредиту в сучасних умовах виступає підвищення ролі банківського капіталу, посилення його активності в проведенні міжнародних операцій. Передусім це стосується найбільших транснаціональних банків (ТНБ). їхні капітали стрімко зростають, випереджаючи при цьому збільшення всього суспільного банківського капіталу.

У складі ТНБ зростає число японських банків. Одночасно відбувається відносне погіршення позицій ТНБ США. Хоч 14 американських банків, як і раніше, входять до числа 100 найкрупніших банків світу, але частка їхніх активів знизилася. Найкрупніші ТНБ відіграють значну роль при розміщенні Іноземних позик, проведенні інших операцій у сфері міжнародного кредиту[7, c. 108-111].


3. Міжнародний кредит у світовій валютно-фінансовій системі

Міжнародний кредит став невід'ємною складовою процесів фінансової глобалізації та інтеграції національних фінансових систем країн світу, які набули поширення у 1990-ті роки минулого століття. Глобалізації світової валютно-фінансової системи в останнє десятиріччя сприяли такі чинники: зниження витрат на поширення і обробку інформації, які розширювали можливості для застосування різноманітних фінансових інструментів у міжнародних операціях; лібералізація національних фінансових систем і пом'якшення обмежень на операції рахунку капіталів у країнах, що розвиваються, і країнах з перехідною економікою; збільшення торговельних потоків між країнами, які супроводжувалися інтенсифікацією кредитування зовнішньоторговельних операцій.

Чимало авторів зауважує, що фінансова глобалізація позитивно впливає на економічне зростання через примноження внутрішніх заощаджень, зниження вартості капіталу, трансфер технологій з розвиненіших країн та розвиток національних фінансових інститутів. В умовах фінансової глобалізації кількість фінансових альтернатив для підприємств і банків — реципієнтів іноземного капіталу зростає, а вартість залучення капіталу знижується, розширюється база потенційних інвесторів та підвищується ліквідність фінансових інструментів.

С. Шмуклер аргументує положення про те, що основним здобутком фінансової глобалізації слід вважати розвиток національних фінансових систем країн, що розвиваються, та країн з перехідною економікою. По-перше, фінансова глобалізація створює умови для залучення значних обсягів міжнародних капіталів та підвищення якості позикового капіталу у межах національної економіки. По-друге, фінансова глобалізація дає поштовх становленню адекватної фінансової інфраструктури, зменшуючи таким чином гостроту проблем асиметричності інформації.

Отже, гіпотетично фінансова глобалізація має вагомі позитивні ефекти і є одним із чинників прискорення динамізму економічного розвитку. Проте емпіричні дослідження, які проводилися для визначення результатів фінансової глобалізації, не дали однозначних результатів[7, c. 104-105].

Відсутність чітко визначеного позитивного впливу міжнародного кредитування на темпи економічного зростання у довгостроковому періоді є відображенням того факту, що поряд із здобутками фінансова інтеграція несе із собою низку втрат, які значною мірою зводять їх нанівець. Загальновизнаним негативним аспектом фінансової глобалізації є посилення макроекономічної волатильності. Фінансова глобалізація підвищує чутливість економік країн, що розвиваються, та перехідних економік до дії зовнішніх шоків. У таких умовах ризики фінансової інтеграції тісно пов'язані з можливістю настання фінансових криз.

Фахівці Світового банку зазначають, що посилення частоти і глибини фінансових криз в умовах фінансової глобалізації відбувається під дією таких чинників:

— недосконалостей міжнародного ринку капіталів, які породжують стадну поведінку інвесторів, спекулятивні атаки, нераціональні дії, "мильні бульбашки" та ін. Проблеми, пов'язані з асиметричністю інформації, у деяких випадках запускають у дію механізми розгортання фінансових криз навіть у країнах зі здоровим макроекономічним середовищем. Так, якщо інвестори вважають обмінний курс нестійким, вони вдаються до спекулятивних атак на валюту і прошкують виникнення криз платіжного балансу навіть за відсутності будь-яких економічних передумов.

— Покладання на зовнішні чинники розвитку, зокрема надмірне залучення іноземного капіталу, що породжує фінансові труднощі й економічний спад у разі зміни настроїв іноземних інвесторів. Відомо, що глобальні економічні чинники великою мірою визначають обсяги припливу іноземних капіталів до країн, що розвиваються. Особливо вагомий вплив має динаміка світових відсоткових ставок. Циклічний розвиток економік розвинених країн та схильність до диверсифікації фінансових інструментів у головних фінансових центрах також є детермінантами надходження позикового капіталу до менш розвинених країн.

— "Ефекту зараження" в умовах нерегульованого руху приватних капіталів між країнами. Паніка і стадна поведінка інвесторів є своєрідними механізмами трансмісії фінансових шоків між ринками окремих країн. В основі стадної поведінки інвесторів лежить проблема асиметричності інформації: недоступність інформації чи дорожнеча її отримання робить інвесторів схильними до формування цінових очікувань на основі реакції інших учасників ринку. Тому виникнення фінансових потрясінь на одній частині планети майже миттєво перекидається до іншої — на фінансові ринки країн зі схожими соціально-економічними умовами[11, c. 217-218].

Надмірне залучення зовнішніх позик може породжувати загрози для макроекономічної стабільності, оскільки підвищує вразливість національної фінансової системи до дії зовнішніх шоків. Адже нарощування зовнішньої заборгованості супроводжується підвищенням валютних ризиків і ризиків рефінансування боргу. Обсяги короткострокового боргу і боргу в іноземній валюті вважаються основними індикаторами вразливості фінансової системи країни до дії зовнішніх чинників. Недавні фінансові кризи і випадки "фінансового зараження" у світовому масштабі тісно були пов'язані з розміром зовнішнього національного боргу і проблемами його стійкості.

Великі зовнішньоборгові зобов'язання підвищують потенційні ризики, пов'язані з неочікуваними змінами фінансових уподобань інвесторів. Дж. Сорос вказував на те, що за непевних часів капітал схильний повертатися до місця свого походження; це є однією з причин того, що збої у глобальній капіталістичній системі непропорційно більше впливають на периферію, ніж на центр.

Для зваженого управління борговими ризиками варто уникати заходів внутрішньої економічної політики, які заохочують надмірні запозичення за кордоном. Зокрема в Україні застосовується дискримінаційний підхід щодо ресурсів, залучених банками на внутрішньому ринку, порівняно з ресурсами, залученими на міжнародному ринку позикових капіталів. Так, строкові вклади, а також вклади на вимогу і кошти на поточних рахунках банків підлягають частковому резервуванню у розмірі 4 % і 6 %, а кошти, залучені українськими банками за кордоном у вигляді синдикованих банківських кредитів, а також кошти від розміщення єврооблігацій резервуванню не підлягають. У таких умовах для дестимулювання нарощування зовнішніх боргів слід поширити нормативи обов'язкового резервування на кошти, залучені банками з-за кордону у вигляді кредитів іноземних банків. Вирівнювання резервних вимог щодо ресурсів, залучених на внутрішньому і зовнішньому ринках, зменшуватиме привабливість зовнішніх джерел фінансування для комерційних банків та спонукатиме їх до активнішого залучення ресурсів на внутрішньому ринку[16, c. 56-57].


4. Міжнародний ринок банківських кредитів та його основні оператори

Міжнародний ринок банківських кредитів — це сфера ринкових відносин, де здійснюється рух позичкового капіталу між країнами на умовах повернення та платності, формується попит та пропозиція.

Сучасний міжнародний ринок банківських кредитів виник у 50-ті роки XX ст.

Основними сегментами міжнародного ринку банківських кредитів є:

1) традиційні коротко-, середньо- і довгострокові іноземні кредити, що характеризуються єдністю місця і валюти позики;

2) ринок середньо- і довгострокових єврокредитів (синдикованих кредитів, що виникли з 1968 р.) від 1 до 15 років та більше.

До основних операторів міжнародного ринку банківських кредитів належать: Світовий банк та його організаційні структури, держави, корпоративні позичальники, банки і фінансові інституції, фізичні особи.

Сучасна характеристика міжнародного ринку банківських кредитів:

• відбувається постійна зміна структури;

• спостерігається вдосконалення механізму діяльності ринку;

• на ринку переважають представники розвинених країн;

• тенденція до сек'юритизації — переважання на ринку позичкових капіталів емісії цінних паперів над банківськими кредитами, оскільки останні є менш привабливими для представників промислово розвинених країн.

Стратегія надання позичкових коштів тій чи іншій країні, як з боку урядів, міжнародних організацій, так і з боку комерційних структур визначається політичними, економічними та гуманними чинниками. Гуманні чинники переважають лише в кількох країнах, які періодично направляють допомогу країнам, що розвиваються (до 1 % ВВП). Це — Швеція, Норвегія, Данія, Голландія, Фінляндія, Канада. [7, c. 312-313]


Висновки

Отже, як елемент механізму дії закону вартості міжнародний кредит знижує індивідуальну вартість товарів порівняно з їхньою суспільною вартістю, наприклад, на основі впровадження імпортного устаткування, купленого в кредит.

Міжнародний кредит бере участь у кругообігу капіталу на всіх його стадіях: при перетворенні грошового капіталу у виробничий у результаті експорту устаткування, сировини, палива; у процесі виробництва у формі кредитування під незавершене виробництво; при реалізації товарів на світових ринках.

Джерелами міжнародного кредиту є: тимчасово вивільнена в підприємств у процесі кругообороту частина капіталу в грошовій формі; грошові нагромадження держави й особистого сектора, що мобілізуються банками. Міжнародний кредит відрізняється від внутрішнього міждержавною міграцією й укрупненням цих традиційних джерел за рахунок їх залучення з ряду країн. Хоча міжнародний кредит опосередковує рух товарів, послуг і капіталів у зовнішньому обігу, рух позичкового капіталу за національним кордоном е відносно самостійним стосовно товарів, вироблених за рахунок позичкових коштів. Це зумовлено погашенням кредиту за рахунок прибутку від експлуатації введеного в дію за допомогою позичкових коштів підприємства, а також використанням кредиту в некомерційних цілях.

Міжнародний кредит - це переміщення позичкового капіталу з однієї країни в іншу. Його суб'єкти ті ж самі, що й при національному (внутрішньоекономічному) кредиті - банки, підприємства, держава, населення. Проте ознакою цього кредиту є належність кредитора і позичальника до різних країн.

Міжнародний кредит функціонує у різних формах. Так, залежно від того, хто є кредитором, розрізняють фірмовий, банківський та урядовий кредити.

В Україну залучаються іноземні кредити для розв’язання проблем, що пов’язані з структурної перебудовою економіки, технічним переоснащенням і модернізацією виробничих процесів, а також для проведення конверсії і розвитку експортного потенціалу. Міжнародні кредити залучаються на основі міжнародних угод, що заключаються між суб’єктами кредитних відносин. Для координації діяльності економічних агентів України з приводу залучення та цільвого використання іноземних кредитів створено Валютно-кредитну раду при Кабінеті міністрів.

Протягом останніх років Україна заключила низку міжнародних угод про відкриття кредитних ліній з окремими державами під конкретні проекти і програми. Набула сталого характеру співпраця Національного банку України (головного агента Уряду) з Міжнародним валютним фондом, Світовим банком і Європейським банком реконструкції та розвитку. У 1995 році було підписано угоду про кредит “стенд-бай” Україні з боку МВФ, опрацьовано декілька проектів реструктуризації та підтримки фінансового сектору, що реалізуються із Світовим банком починаючи з 1996 року. У 1996 році набула чинності керована НБУ кредитна лінія з ЕБРР на підтримку малого та середнього підприємництва шляхом переуступлення кредитів через ряд комерційних банків.


Список використаної літератури

  1. Горбач Л. Міжнародні економічні відносини : Підручник/ Люд-мила Горбач, Олексій Плотніков,. -К.: Кондор, 2005. -263 с.
  2. Дахно І. Міжнародна економіка : Навч. посіб./ Іван Дахно, Юлія Бов-трук,; Міжнар. акад. управл. персонал.. -К. : МАУП, 2002. -214 с.
  3. Економічна теорія : Підручник/ В. М. Тарасевич, В. В. Білоцерківець, С. П. Горобець, О. В. Давидов та ін.; За ред. В. М. Тарасевича; М-во освіти і науки України, Нац. металургійна акад. України . -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -779 с.
  4. Катасонов В. Ю., Морозов Д. С. Проектное финансирование: организация, управление риском, страхование. - М., 2000.
  5. Козик В. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Василь Козик, Людмила Панкова, Наталія Даниленко,. -4-те вид., стереотипне. -К.: Знання-Прес, 2003. -405 с.
  6. Липов В. Міжнародна економіка : Навчальний посібник/ Володимир Липов,; М-во освіти і науки України, ХНЕУ. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2005. -406 с.
  7. Международная торговля: финансы и страхование. - К., 1994.
  8. Міжнародна економіка : Підручник/ Григорій Климко, Віра Рокоча,; Ред. Анатолій Румянцев,; Київський нац. ун-т ім. Т. Г. Шевченка. -К.: Знання-Прес, 2003. -447 с.
  9. Міжнародні економічні відносини : Історія міжнар. екон. відносин: Підручник для екон. вузів і фак./ А. С. Філіпенко, В. С. Будкін, О. В. Бутенко та ін.. -К.: Либідь, 1992. -190 с.
  10. Міжнародні економічні відносини : Сучасні міжнародні економічні відносини: Підручник для студ. екон. вузів і фак./ А. С. Філіпенко та ін.. -К.: Либідь, 1992. -256 с.
  11. Одягайло Б. Міжнародна економіка : Навчальний посібник/ Бо-рис Одягайло,. -К.: Знання , 2005. -397 с.
  12. Передрій О. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Олександр Передрій,; М-во освіти і науки України, Закарпатський держ. ун-т. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -273 с.
  13. Савельєв Є. Міжнародна економіка: теорія міжнародної торгівлі і фінансів : Підручник для магістрантів з міжнарод. економіки і держ. служби/ Євген Савельєв,; За ред. Олександра Устенка,. -Тернопіль: Економічна думка, 2002. -495 с.
  14. Семенов Г. А. Міжнародні економічні відносини: аналіз стану, реалії і проблеми : Навчальний посібник/ Г. А. Семенов, М. О. Панкова, А. Г. Семенов; Мін-во освіти і науки України, Гуманітарний ун-т " Запорізький ін-т державного та муніципального управління " . -2-ге вид., перероб. і доп.. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -231 с
  15. Смирнов А. Л., Красавина Л. Н. Международный кредит: формы и условия. - М., 1995.
  16. Шмитгофф К. Экспорт: право и практика международной торговли. - М., 1993.

загрузка...
Top