Міжнародні економічні відносини

Вступ.

1. Світова організація торгівлі, її роль у МЕВ.

2. Форми передачі технології.

3. Особливості функціонування офшорних зон.

4. Південний спільний ринок (МЕРКОСУР).

5. Регіональні проблеми розвитку зовнішньоекономічної діяльності України.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

У світі нараховується понад 200 самостійних країн, певним чином пов'язаних найрізноманітнішими міжнародними відносинами, що вимагає зіставлення або узгодження їхніх дій, прийняття спільних рішень. Для цього необхідні спеціальні знання у сфері міжнародної економіки та міжнародних економічних відносин (МЕВ).

Формування світового ринку закономірно зумовило встановлення міждержавних зв'язків з їх характерними рисами, особливостями та закономірностями, що базуються на теорії міжнародної економіки.

Міжнародну (світову) економіку можна трактувати у широкому та вузькому розумінні. У широкому розумінні — це теорія, що застосовується для вивчення економіки сучасного взаємозалежного світу. Вужче трактування визначає її як частину теорії ринкової економіки, що вивчає закономірність взаємодії суб'єктів різних держав у міжнародному обміні товарами, русі факторів виробництва та формуванні міжнародної економічної політики держав.

Ключовими поняттями теорії міжнародної економіки є: товар; міжнародна макро- та мікроекономіка; міжнародна кооперація праці; міжнародна торгівля; міжнародний поділ праці; міжнародний поділ факторів виробництва; світове господарство; сукупний попит та сукупна пропозиція; ринки (внутрішній, національний, світовий); фактори виробництва (праця, капітал, земля, технологія); експорт; імпорт; торговий оборот, торгове сальдо тощо.


1. Світова організація торгівлі, її роль у МЕВ

Система Світова Торговельна Організація - СТО (World Trade Organization - WTO).

Насамперед слід зазначити, що на базі ГАТТ у 1994 році вирішено заснувати Світову Торгову Організацію (СТО), що діє з 1 січня 1995 року, а тому на даний час в інформативних джерелах популярною назвою цієї організації є ГАТТ/СТО, або просто СТО (СОТ чи ВТО). Напевно, коректніше буде використовувати абревіатуру ВТО на кшталт англійської WTO, а ще ліпше - тільки останній варіант, тобто WTO.

Отже, WTO - це міжнародна багатостороння угода, яка регулює режим взаємної торгівлі й торговельну політику країн-учасниць. Вона виконує роль інструмента лібералізму в міжнародній торгівлі, спрямованого на зниження різноманітних митних перепон. Діяла угода ГАТТ з 1948 року, її принципи перейшли у спадок WTO.

Основні принципи WTO:

1) Недискримінація (режим найбільшого сприяння). Такий стан (режим) зобов'язую кожну країну-учасницю розповсюдити на всіх постачальників якого-небудь товару пільги, які вона надала б якомусь одному з них. Щоправда, тут передбачено два відступи від правил:

- запроваджено тарифні переваги на користь країн, що розвиваються;

- дозволяється створення митних союзів між країнами, якщо рівень протекціонізму, що з них випливає, не перевищує середнього, яким раніше користувались країни, які беруть участь у цих союзах.

2) Однакові фіскальні правила та інші регламентації для товарів національного виробництва або імпортованих товарів.

3) Заборона демпінгу і дозвіл на запровадження антидемпінгових мит на випадок недотримання цієї заборони.

4) Можливість нейтралізації експортних премій або субсидій через компенсаційні збори.

5) Гармонізація методів розрахунку митної вартості товарів.

6) Недискримінаційність щодо постачальників при державних закупівлях, незалежно від їхньої національності.

7) Неконтингентування імпорту, тобто усунення кількісних обмежень на імпорт. При всякому відхиленні від цього принципу повинно додержуватися правило недискримінації, і таке відхилення можливе тільки у випадку гострого дефіциту платіжного балансу або ж для країн, що розвиваються.

8) Можливість для країн-учасниць здійснення зворотних (адекватних) заходів стосовно держави, яка б порушила встановлені правила.

WTO проводить щорічні конференції, на яких обговорюються проблеми уніфікації правил регулювання зовнішньої торгівлі та взаємозв'язаних із нею економічних відносин.

2. Форми передачі технології

Як і всі форми міжнародних економічних відносин, міжнародні науково-технічні відносини мають проблему чіткості виділення з-поміж інших форм.

Нелегко чітко визначитися, куди віднести підготовку висококваліфікованих кадрів, здатних працювати з новими технологіями і створювати ще новіші, модерніші. З одного боку, людина, робоча сила якої розвивається разом із розвитком науки і техніки, може в такій якості вивчатись у сфері міжнародного науково-технічного співробітництва (МНТС), а з іншого боку, робоча сила - це трудовий ресурс, що належить до міжнародних трудових відносин як ще одної форми МЕВ.

Ще більше переплетіння помітне між міжнародним науково-технічним співробітництвом і міжнародними торговими відносинами, а особливо, - між МНТС і світовим ринком послуг. Наприклад, до МНТС ми відносимо міжнародний інжиніринг, який значною мірою пов'язаний із наукою й технікою, але за формою це економічне явище є послугою. До МНТС ми віднесли також таке явище, як міжнародне науково-технічне ліцензування, яке відоме ще під назвою міжнародна ліцензійна торгівля. До того ж, передача технологій відбувається у формі купівлі-продажу.

Розуміючи умовність виділення МНТС в окрему форму міжнародних економічних відносин, пропонуємо таке визначення:

Міжнародне науково-технічне співробітництво - це форма МЕВ, яка являє собою систему економічних зв'язків у сфері перетину науки, техніки, виробництва, послугової діяльності та торгівлі й існує на основі спільних, наперед вироблених та узгоджених, намірів, закріплених у міжнародних економічних договорах і угодах.

Оскільки запропоноване визначення ще не відображає повного змісту даного міжнародного економічного явища, то варто розглянути структуру МНТС, яка містить:

- координацію міжнародних програм спільних наукових і технічних досліджень;

- кооперацію при здійсненні науково-технічних досліджень;

- міжнародне науково-технічне ліцензування;

- поглиблення й удосконалення співробітництва у сфері науково-технічної інформації;

- міжнародний інжиніринг, співробітництво з приводу проведення допроектних досліджень і складання проекту на основі науково-технічних знань, а також консультації при виконанні проектів;

- співробітництво в підготовці наукових та інженерно-технічних кадрів, тісні міжнародні стосунки між вищими учбовими закладами;

- проведення міжнародних наукових і науково-технічних конференцій, симпозіумів, семінарів;

- вирішення окремих важливих наукових і технічних проблем шляхом спільного планування між зацікавленими країнами;

- створення й функціонування міжнародних науково-дослідних інститутів, організацій, лабораторій, конструкторських бюро;

- проведення взаємних міждержавних консультацій з питань науково-технічної політики;

- розробка науково-технічних прогнозів.

Якщо ж виходити з позицій міжнародних економічних відносин, то за тим же алгоритмом, що й для всяких МЕВ, можна запропонувати таке визначення міжнародних науково-технічних відносин - це відносини, які виникають між людьми з різних країн з приводу виробництва, обміну і споживання ідей і на основі міжнародного поділу праці в умовах обмеженості науково-технічних ресурсів, безмежності потреб.

При цьому слід підкреслити, що розвиток МНТС має чітку базову причину свого існування: нерівномірність розвитку науково-технічного прогресу у світі. Адже у зв'язку з наявністю різниці в технічній і технологічній озброєності різних країн технології переміщуються з країни в країну.

Пріоритетні напрямки розвитку міжнародних науково-технічних відносн:

- електронізація, автоматизація, роботизація виробничих процесів;

- надійне мирне використання атомної енергії;

- створення нових видів конструкційних матеріалів;

- розширення практичного використання біотехнології та генної інженерії;

- космічні дослідження.

Окремо слід розглянути поняття інтелектуальної власності. У літературі під інтелектуальною власністю інколи розуміють не відносини як такі, а об'єкти, з приводу яких виникають ці відносини. Але коректніше визначати інтелектуальну власність через відносини, які виникають між людьми з приводу присвоєння, володіння, користування і розпорядження результатами розумової діяльності.

Предметом (об'єктом) інтелектуальної власності в широкому розумінні називають новітні технології, а взагалі до об'єктів інтелектуальної власності відносять: наукові відкриття, винаходи, виробничий та інший досвід, know-how, дослідні або промислові зразки устаткування, апаратури, інструментів, технологічних ліній та іншої техніки, технічна документація, способи виробництва й технологічних процесів, мистецькі твори тощо.

З точки зору юриспруденції, інтелектуальна власність — це володіння виключним правом, яке визначає виключення й обмеження доступу, передання, контролю та відповідальності щодо об'єкта інтелектуальної власності. Свідченням інтелектуальної власності є патент або авторське свідоцтво.

Патент - це документ, який видається компетентним державним органом на певний термін винахіднику чи його правонаступнику, де засвідчується авторство і виключне право на винахід.

Варто зазначити, що know-how (по-англійськи - "знати як") як об'єкт інтелектуальної власності не пов'язаний із патентуванням. Це видно з визначення: know-how - це сукупністю технічних, економічних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навичок, виробничого чи іншого досвіду, необхідна для організації того чи іншого виду діяльності (частіше виробництва), але не запатентована.

Зауважимо, що на практиці термін "know-how", як і термін "технології'", досить часто використовують у широкому розумінні, а тому можна навести ще одне визначення: know-how - це узагальнюючий термін для різних секретів виробництва, повністю або частково конфіденційних знань, відомостей науково-технічного, економічного, адміністративного, фінансового чи методологічного характеру, використання якого забезпечує певні переваги особі чи фірмі, що їх здобули чи ними оволоділи.

Що ж стосується патенту, то він захищає права володаря не тільки від місцевих, а від іноземних конкурентів і діє, насамперед, на території тієї країни, де видавався. Але між країнами укладаються угоди з патентування, які розширюють територію захисту.

Основні критерії патентоспроможності винаходу:

- новизна;

- наявність винахідницької творчості;

- здатність бути застосованим у практичній діяльності.

Якщо об'єктом дії патенту є виріб, то комусь іншому, крім власника, не дозволяється:

- виготовляти такий виріб;

- пропонувати до продажу;

- застосовувати.

Якщо об'єктом патенту є спосіб, то комусь іншому не дозволяється:

• застосовувати цей спосіб самому;

• пропонувати його до використання комусь;

• пропонувати до продажу продукт, безпосередньо виготовлений цим способом;

• застосовувати такий продукт;

• імпортувати його.

Нерідко винахідники відмовляються від подання заявки на патентування. Причини цього такі:

- труднощі зі встановленням факту порушення патенту;

- висока вартість актів, спрямованих проти порушень патентів;

- надзвичайно довга і складна процедура подання заявок;

- високе патентне мито;

- високі гонорари нотаріальних повірених;

- короткий життєвий цикл виробу або технологічного процесу;

- високий рівень промислового шпіонажу.

До того ж проблема міжнародного патентування полягає в тому, що в різних країнах по-різному побудовані правила щодо патентування. Наприклад, у США Патентне бюро, згідно з патентним правом, повинно вирішити, хто перший, істинний та оригінальний винахідник чи першовідкривач, і при цьому час подання заявки не відіграє ролі, а важливо, хто перший винайшов. У європейських же країнах використовується система, згідно з якою той, хто першим подав заявку, той і визнається винахідником і йому видається патент. При цьому першовідкривач досить часто залишається невідомим, а подавець заявки пожинає плоди винаходу.

Розбіжності існують як у термінах подання заявок, так і в термінах дії патентів. У Канаді термін дії патенту коротший, ніж у США, а тому канадські виробники, після закінчення терміну дії якогось патенту, за нормами їхнього права, можуть вільно виробляти нову продукцію й експортувати її, конкуруючи з американськими законами. Крім розбіжностей патентних законів і права, в різних країнах є ще одна проблема - це швидкий розвиток технологій. Зволікання зі впровадженням нових запатентованих виробів чи технологій призводить часом до величезних збитків, оскільки з'являються новіші, продуктивніші вироби чи технології.

Захист патентних прав на міжнародному рівні регулюється Світовою Організацією Інтелектуальної Власності (СОІВ), яка у своїй діяльності, серед інших, використовує домовленості, досягнуті на Паризькій конференції про захист промислової власності, до якої на сьогодні вже приєдналося близько 100 країн. Особлива увага при цьому звертається на боротьбу з недобросовісною конкуренцію. Зокрема, в матеріалах Паризької конференції зазначається, що забороняються:

- неправдиві твердження при здійсненні комерційної діяльності, які здатні дискредитувати підприємство, продукти, промислову чи торговельну діяльність конкурента;

- посилання, зауваження, вказівки чи твердження, використання яких при здійсненні комерційної діяльності може ввести в оману громадськість щодо характеру, способу виготовлення, властивостей, придатності до застосування або кількості товарів.

Основні міжнародні форми передавання технологій:

- продаж підпатентних об'єктів;

- міжнародне (науково-технічне) ліцензування;

- міжнародний інжиніринг;

- спільне проведення науково-дослідних та дослідно-конструкторських розробок (НДДКР), науково-виробнича кооперація суб'єктів із різних країн;

- іноземні інвестиції у вигляді технологічних потоків, особливо прямі інвестиції, що здійснюються транснаціональними корпораціями у свої власні структури з метою будівництва, реконструкції чи модернізації фірм;

- міжнародні міжвузівські стосунки, що супроводжуються обміном спеціалістами, вченими, викладачами, студентами й аспірантами й аспірантами;

- наукові конференції, симпозіуми, семінари, що проводяться на міжнародному рівні;

- створення комп'ютерних банків даних про різні наукові та технічні досягнення, як і створення різного роду довідникової та іншої інформаційної літератури;

- міграція спеціалістів і вчених.

Що стосується НДДКР, то вони являють собою особливу сферу пошуків на перетині прикладних наук і практики, де досягнення науки використовуються для створення нових технологічних процесів, конструкцій, промислових матеріалів.


3. Особливості функціонування офшорних зон

Офшорні зони (ОЗ) стали з'являтися в другій половині нашого століття. У першу чергу вони залучають клієнтів тим, що це вкрай сприятливий валютно-фінансовий режим, низький рівень оподатковування або його повна заміна на фіксований платіж. Ще одна обставина: високий рівень таємності будь-якої банківської і комерційної діяльності. А це — анонімність реальних власників компанії, можливість довірчого керування акціями офшорної компанії (ОК) за допомогою місцевих номінальних власників.

В ОЗ існує ряд особливостей, що вигідно відрізняє їх від інших груп країн з пільговим оподатковуванням, і створює інвестиційну привабливість для іноземних інвесторів:

1) Тут максимально спрощена процедура реєстрації компанії, що утворюється. Не підлягають розголошенню особистості власників фірми. Розкриття їхніх імен може вимагатися лише у випадку початку розслідування по факту здійснення карного злочину (шахрайство, незаконна торгівля зброєю, наркотиками і т.п.). Однак і в цьому випадку е певні гарантії. У деяких ОЗ можуть випускатися акції на пред'явника зареєстрованої компанії. Це забезпечує анонімність справжніх хазяїнів ОК.

2) В офшорних зонах немає обмежень на вивіз валюти. Фірми можуть вільно відкривати депозити в будь-якій валюті в яких-небудь банках. Вони мають право робити й одержувати платежі в будь-якій валюті без яких-небудь обмежень.

3) Більшість країн «податкового раю» не вважають карним злочином порушення податкового, валютного і митного законодавства. Від фірм, розташованих в офшорних зонах, не потрібно представлення бухгалтерських звітів і податкових декларацій. Єдиною формою звітності є щорічний фінансовий звіт. Зовнішні аудитори діють далеко не у всіх ОЗ. Рахунки фірм можуть бути перевірені ними тільки за рішенням власників.

4) Засновуючи ОК в одній з численних юрисдикцій, комерційні компанії реалізують своє право платника податків вибрати будь-які припустимі законом методи для зменшення податкових зобов'язань, звільнення від митних тарифів, валютного контролю, експортних і імпортних квот.

5) В ОЗ пільговий режим визначається також відсутністю валютних обмежень і митних пошлин і зборів для інвесторів, а також низьким рівнем статутного капіталу. Найчастіше він просто декларується, а мінімальний розмір, як правило, не встановлюється.

6) Процедура керування фірмою гранично спрощена. Іноді вона умовна - керування в цьому випадку здійснюється секретарською фірмою за дорученням власника.

Також немаловажним фактором привабливості офшора є стабільність цього режиму. Звичайно протягом 15–25 років з моменту реєстрації ОК інвестор гарантується від несприятливих для нього змін в ОЗ. Тут найбільш характерний приклад — Гонконг, що є ОЗ, хоча в 1997 році ця територія перейшла під юрисдикцію Китаю.

У чому ж складається вигода для країн, що створюють на своїй території ОЗ? Хоча формування підприємств в офшорних зонах асоціюється з відмиванням тіньового капіталу, однак створення дочірніх компаній іноземними інвесторами в офшорних зонах є ефективним механізмом залучення значних іноземних інвестицій, створенням нових робочих місць, що сприяє розвитку національної економіки.

Число ОЗ у світі можна визначити лише умовно, оскільки щороку одні з них зникають або перестають функціонувати, а інші з'являються. Найбільш повний список офшорних зон, що визнає наша держава, приведений у “Переліку офшорних зон”, утвердженому розпорядженням Кабінету Мiнiстрiв України від 14 березня 2001 р. N 79-р.

Інвестиційна привабливість різних офшорних зон залежить від умов реєстрації й оподатковування. Крім того, Форумом фінансової стабільності розвитих країн, створеним колишнім президентом «Бундесбанка», встановлен рейтинг офшорних зон по ступенем їхньої надійності:

Перша група — Гонконг, Сінгапур, Люксембург, Швейцарія, Дублін, Гернси, острів Мен і Джерсі.

Друга група — Андорра, Бахрейн, Барбадос, Бермуди, Гибралтар, Лабуан, Макао, Мальта, Монако.

Третя група — Ангилья, Антигуа і Барбуда, Аруба. Беліз, Британські Віргінські острова, Кайманові острова, острова Кука, Коста-Рика. Кіпр, Ліван, Ліхтенштейн, Панама, Багами й ін.

Слід зазначити, що фактор сприятливого інвестиційного клімату країн другої і третьої групи грає важливу роль у виборі об'єктів інвестування українськими господарськими суб'єктами.

Механізм створення ОК українськими резидентами, як правило здійснюється через спеціалізовані посередницькі установи. Реєстрацію і керування фірмою з доручення клієнта виконують так звані секретарські компанії (СК).

Вони мають підготовлені комплекти документів, що необхідні для реєстрації компанії в ОЗ, а також можуть запропонувати клієнту готову ОК, що може бути практично негайно передана замовнику.

Багато великих американських і західноєвропейських фірм, що займаються офшорним бізнесом з середини 90-х років, поспішили відкрити свої офіси і представництва на Україні. Сьогодні в Києві та інших містах України їх діє величезна безліч. Географія їх діяльності охоплює майже всі існуючі сьогодні ОЗ.

Умовно СК, що діють у Києві, можна згрупувати в такий спосіб:

- У першу групу входять компанії, що пропонують своїм клієнтам весь комплекс послуг по реєстрації ОК практично в будь-який ОЗ світу, підтримці її діяльності надалі, наданню консультаційної допомоги по мінімізації податків, податковому плануванню. Вартість послуг таких компаній коливається біля $ 4–5 тис. за одну ОК, і за неофіційними даними, щодня вони реєструють як мінімум 1–2 компанії.

- Іншу групу складають СК, що узагалі про себе ніякої реклами не дають. У своїй діяльності вони використовують принцип «від клієнта до клієнта».

- Рангом нижче на цьому ринку знаходяться фірми (зазвичай туристичні), для яких офшорний бізнес — лише один з напрямків їх діяльності. Як правило, вони працюють із двома-трьома країнами, виконуючи за комісійні роль посередника між місцевої адвокатський конторою й українським клієнтом. Зазвичай їхня комісія складає 10–15% від загальної вартості послуг.

4. Південний спільний ринок (МЕРКОСУР)

Активізуються інтеграційні процеси і в Південній Америці. У 1991 р. Аргентина, Бразилія, Уругвай та Парагвай (приєднався пізніше) уклали торговий пакт МЕРКОСУР, який набув чинності з 1 січня 1995 р. Метою його є створення нового потужного регіонального торговельно-економічного блоку, який об'єднує країни з населенням загальною чисельністю понад 200 млн осіб і сумарним ВВП більш ніж 550 млрд дол. США. Результатом такого об'єднання є те, що 90 % взаємної торгівлі країн-членів звільняється від будь-яких тарифних бар'єрів, а щодо імпорту з третіх країн вводиться загальна тарифна структура та митні правила [9, с. 188].

На основі Лаплатської групи в 1991 році був підписаний договір між Аргентиною, Бразилією та Уругваєм, згідно з яким 1 січня 1995 року на території країн-учасниць створено субрегіональне торгово-економічне об'єднання "Меркосур" (Спільний ринок країн Південного Конусу). Пізніше до договору приєднався Парагвай, а асоційованими членами є Чилі і Болівія, що і призвело до швидкого збільшення торгівлі між країнами. Об'єднання охоплює майже 60 % території Латинської Америки, 46 % її населення і близько 50 % ВВП. У грудні 1995 року була підписана Рамкова міжрегіональна угода про співробітництво між Меркосуром і ЄС. Мета угоди — поступова лібералізація зовнішньої торгівлі, координація економічної і соціальної політики, встановлення зовнішньополітичного діалогу. Важливою метою спільноти є створення єдиної валюти (потенційна загроза долару).

Отже, у 1991 р. Аргентина, Бразилія, Уругвай та Парагвай (приєднався пізніше) уклали торговий пакт МЕРКОСУР, який набув чинності з 1 січня 1995 р. Метою його є створення нового потужного регіонального торговельно-економічного блоку, який об'єднує країни з населенням загальною чисельністю понад 200 млн осіб і сумарним ВВП більш ніж 550 млрд дол. США. Результатом такого об'єднання є те, що 90 % взаємної торгівлі країн-членів звільняється від будь-яких тарифних бар'єрів, а щодо імпорту з третіх країн вводиться загальна тарифна структура та митні правила [9, с. 188].

МЕРКОСУР є одним з найдинамічніших економічних угруповань у сучасному світі. Так, у період з 1991 до 1995 р. обсяги експорту та імпорту між країнами — його учасницями зросли майже на третину, з іншими країнами світу відповідно на 8,24 % і 22,71 %, а сукупний взаємний торговельний оборот виріс з 4 млрд до 14,4 млрд дол. США на рік. Різко збільшились обсяги інвестицій в економіки країн — учасниць угоди. Наприклад, за 1995 р. обсяг прямих іноземних інвестицій в економіку Бразилії становив 3,3 млрд дол. США, а у 1996 р. цей показник зріс до 6 млрд дол. США. МЕРКОСУР прагне до встановлення ділових стосунків з іншими інтеграційними угрупованнями. Так, у 1995 р. МЕРКОСУР підписав з Європейським Союзом Рамкову угоду про розширення співробітництва, згідно з якою вже з 2005 р. передбачено створення зони вільної торгівлі між двома регіональними об'єднаннями. Необхідно відзначити позитивні перспективи подальшого розвитку торговельно-економічного співробітництва між Україною і країнами — членами МЕРКОСУР. Вже укладено низку угод з Аргентиною і Бразилією, а продукція підприємств України вже відома на їх ринку. Це сприяє виходу України на ринки інших країн Південної Америки та Азіатсько-Тихоокеанського регіону, з якими тісно пов'язані південноамериканські країни.

5. Регіональні проблеми розвитку зовнішньоекономічної діяльності України

Стан зовнішньої торгівлі України зумовлюється впливом цілого комплексу економічних, політичних, соціальних, технологічних, структурних, екологічних та інших чинників. Вони розрізняються за природою походження, за часом, об'єктивним чи суб'єктивним характером виникнення, за тривалістю дії та обумовлюються залежністю від циклічності економічного розвитку, галузевою специфікою та іншими класифікаційними ознаками.

Виявити вагомість і наслідки впливу конкретних чинників, за вектором дії яких стоять численні причини, практично неможливо внаслідок прямих і опосередкованих взаємозв'язків та взаємодії між ними. Це зумовлено різною природою їх виникнення та походження, а також часовим впливом економічних процесів минулого і реалій ринкової трансформації.

Безсистемне нагромадження цих чинників призвело до вибору нинішньої моделі ринкового реформування, впровадження якої загострило системну трансформаційну кризу і посилило несприятливий розвиток зовнішньої торгівлі, що погіршує позиції нашої держави на світогосподарській арені.

Економічний успіх будь-якої країни світу базується на зовнішній торгівлі. Ще жодна країна не спромоглася створити здорову економіку, ізолювавши себе від світової економічної системи. Міжнародна торгівля несе з собою безліч переваг, що стимулюють економічне зростання. Завдяки торгівлі країни отримують можливість спеціалізуватися у кількох провідних сферах економіки, адже вони можуть імпортувати ту продукцію, яку вони самі не виробляють. Крім того, торгівля сприяє поширенню нових ідей і технологій. Коли в якійсь країні з'являється важливий винахід, міжнародні торговельні зв'язки розносять його по цілому світі.

Надзвичайно низький рівень українського експорту обумовлює і дуже низький рівень імпорту. Україні бракує твердої валюти, необхідної для закупівлі західного обладнання, технологій і споживчих товарів, які є ключем до економічного зростання й піднесення життєвого рівня. Для того, щоб процес реформ був успішним, він має обов'язково передбачати розширення обсягів експорту.

Крім того, в Україні низькі обсяги експорту поєднуються з його вкрай незадовільною структурою. Країна, що упродовж десятиріч перебувала в ізоляції від світових ринків, експортує дві основні категорії товарів: сировину й продукцію металургії.

У 2004 р. більше половини українського експорту за кордон становили сировина, чорні метали й цукор. Машини, устаткування та інші механізми (до цієї категорії входить також військовий експорт) становили лише 7,9 % експортного обороту, транспортні засоби — 3,6%. Така структура більше личить країнам, що розвиваються, аніж високорозвинутим промисловим державам, які звичайно набагато більше орієнтуються на експорт промислової продукції.

Україна увійшла у світовий економічний простір як експортер сировини. Країни з розвинутою ринковою економікою уже відійшли від експорту сировини і металів як таких.

Що ж до імпорту, то у період 2001-2004 рр. значну частку займали нафтопродукти і природний газ, ліс, паливо для атомних реакторів, а також деякі види хімічної продукції і незначну частку — послуги та товари народного споживання. На думку західних експертів, українська держава може в найближчій перспективі обмежити імпорт лісу і лісоматеріалів, комплектуючих для промислових підприємств (тих, які Україна з технічних чи інших причин виробляти не може) та інших товарів.

Прогноз ймовірного розвитку зовнішньоторговельних операцій України може бути розроблений на основі макроекономічного аналізу стану народного господарства. За оцінками розвитку економіки держави, які включають галузі промисловості, сільського господарства та невиробничої сфери, за умов впровадження програми структурної перебудови передбачається зростання обсягів експортно-імпортних операцій за 1995-2015 рр. на 22,6%. Принципово важлива така тенденція: збільшення товарообігу передбачається досягти за рахунок випереджаючого росту експорту — до 147,0 млн. дол. США.

Необхідно зауважити, що при вирішенні питання перспектив зовнішньоекономічної діяльності не слід виключати доцільність використання з цією метою зарубіжних технологій у поєднанні з вітчизняними або окремо. Такий підхід сприятиме розвитку нових вітчизняних технологій і галузей промисловості, а також модернізації діючих виробництв. Його завданнями стають як розширення експорту товарів, так і заміна у країні імпортованих виробів високоякісними зарубіжними технологіями. У цьому відношенні показовим є позитивний досвід Японії щодо запозичення найновіших науково-технічних досягнень шляхом масової закупки патентів.

Доцільно розробляти і здійснювати довгострокові державні програми скорочення потужностей важкої індустрії, інших галузей, які не відповідають загальносвітовим тенденціям науково-технічного прогресу, призводять до перевитрат енергії, виснаження і деградації природних багатств, погіршення екологічної ситуації. До модернізації цих галузей необхідно якнайширше залучати іноземних інвесторів.

Головні проблеми, що пов'язані з формуванням експортоорієнтованої структури економіки, полягають насамперед у тому, щоб визначити пріоритетні галузі чи види виробництва, в яких потрібно розвивати експортну орієнтацію, а також те, за рахунок яких механізмів цей розвиток має забезпечуватися. Звичайно, науковою основою цього повинна стати комплексна програма розвитку експортного потенціалу України. Вона має бути зорієнтована на нарощування експорту продукції переробних і, головним чином, наукомістких галузей, розширення різноманітних послуг зарубіжним споживачам. Вона повинна базуватися на відносних перевагах нашої економіки, до яких належать: дешева робоча сила, поєднана з достатнім рівнем кваліфікації; низька капіталомісткість науково-дослідних і конструкторських робіт при відносно розвинутій інфраструктурі для їх проведення та існуючих конкурентноспроможних технологічних розробках по ряду напрямів; довгострокове перебування української машинотехнічної продукції на ряді регіональних ринків, головним чином, у третьому світі, що забезпечує відповідні важелі контролю за цими експортними нішами; значні розміри накопичення основних виробничих фондів та фондів універсального обробного обладнання, наявність передових технологій у ряді секторів промисловості, що спирається на значні досягнення української фундаментальної та прикладної науки.

Враховуючи наявні конкурентні переваги, основними напрямками розвитку експортного потенціалу України могли б стати науково-технічні розробки, а також виробництва, що використовують такі розробки у різноманітних галузях з метою експорту високотехнологічної продукції, ліцензій, "ноу-хау". Можливим є нарощування випуску виробів легкої і харчової промисловості, сільського господарства з використанням сучасних технологій зберігання, пакування, транспортування та реалізації продукції; переорієнтація чорної металургії на виробництво продукції з більшим ступенем обробки за сучасними, енергозберігаючими, екологічно чистими та ефективними технологіями; порошкова металургія, виробництво надтвердих матеріалів; суднобудування, цивільне літакобудування та автомобілебудування, електрозварювальне устаткування; космічне ракетобудування та комерційні запуски штучних супутників Землі; курортно-туристичні та оздоровчі комплекси; міжнародні транспортно-експедиторські та транзитні перевезення автомобільним, водним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом; конверсія оборонної промисловості з урахуванням принципу розумної достатності, експорт військової техніки і майна під державним контролем, виходячи з норм міжнародного права і відповідних міжнародних угод; виробництво продукції народних ремесел, художніх промислів та образотворчого мистецтва.

Крім того, пріоритетним напрямом розвитку експорту має стати підвищення рівня обробки української сировини. Україна може зайняти провідні позиції на світовому ринку у виробництві титану, рідкісноземельних металів, будматеріалів, каменеобробці, поставках каоліну, граніту і мармуру.

Для успішної реалізації зазначених напрямів слід докорінно вдосконалити патентно-ліцензійну справу; стимулювати розвиток малих і середніх підприємств, фірм і компаній, особливо тих, які займаються інженіринговими, консалтинговими і ліцензійними послугами, науковими розробками та їх освоєнням.

Доцільно, щоб головні сигнали, інформація для процесу прийняття рішень у сфері виділення пріоритетних експортоорієнтованих галузей і видів виробництва, йшла не від чиновників держапарату і не від керівників неконкурентоспроможних підприємств, а від ринку, від реальних результатів діяльності підприємств будь-якої форми власності у сфері реалізації продукції і послуг на зовнішніх ринках.

Відносно новим напрямком розвитку зовнішньоекономічних зв'язків може стати створення вільних економічних зон (ВЕЗ) у прикордонних районах. Проте варто зазначити, що розвиток ВЕЗ породжує не меншу кількість проблем, ніж вирішує.

Умовою активізації зовнішньоекономічних зв'язків є рекламно-інформаційна діяльність, яка дуже розвинута в усіх країнах з розвинутою ринковою економікою. Вона стала впроваджуватися і в нових незалежних державах (ННД) у вигляді друкованої продукції, реклами по радіо і телебаченню. Проте зарубіжна інформація про комерційну діяльність у країнах ННД практично відсутня.

Якщо розглядати умови організації зовнішньоекономічних операцій у цілому по країні, то можна сказати, що вона потребує радикальної реформи, яка була б спрямована на підвищення її ефективності передусім у використанні експортного потенціалу.


Висновки

Базою міжнародної економіки є теорія ринкової економіки, мікро- і макроекономіка. Поєднання їх з прикладними економічними дисциплінами, такими як міжнародний маркетинг, фінанси, облік тощо, дало змогу створити універсальну теорію міжнародної відкритої економіки, яка стала третьою складовою сучасної економічної теорії і застосовується у більшості країн світу та у сфері їх економічної взаємодії.

Виділення міжнародної економіки у самостійну науку викликано переходом світового господарства у другій половині XXст. на якісно новий ступінь розвитку. Характерними ознаками настання нового етапу в розвитку світового господарства є:

1. відкритість економіки як провідний принцип взаємовідносин будь-якої країни зі світовим співтовариством незалежно від політичного устрою та рівня розвитку;

2. утворення системи міжнародних наддержавних організацій, діяльність яких покликана забезпечити стабільний та збалансований економічний розвиток: ООН, Світовий банк, МВФ, ЄС, ВТО, Паризький та Лондонський клуби тощо;

3. виникнення та широке поширення БНК, THK, які все більшою мірою визначають міжнародну промислову інвестиційну та торгову політику;

4. наявність розвиненої сфери міжнародної торгівлі, міжкраїнного переміщення робочої сили, капіталу, технологій;

5. функціонування самостійної міжнародної фінансової сфери, не пов'язаної безпосередньо з міжнародною торгівлею та міжнародним рухом факторів виробництва.


Список використаної літератури

1. Горбач Л. Міжнародні економічні відносини : Підручник/ Люд-мила Горбач, Олексій Плотніков,. -К.: Кондор, 2005. -263 с.

2. Дахно І. Міжнародна економіка : Навч. посіб./ Іван Дахно, Юлія Бов-трук,; Міжнар. акад. управл. персонал.. -К. : МАУП, 2002. -214 с.

3. Економічна теорія : Підручник/ В. М. Тарасевич, В. В. Білоцерківець, С. П. Горобець, О. В. Давидов та ін.; За ред. В. М. Тарасевича; М-во освіти і науки України, Нац. металургійна акад. України . -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -779 с.

4. Козик В. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Василь Козик, Людмила Панкова, Наталія Даниленко,. -4-те вид., стереотипне. -К.: Знання-Прес, 2003. -405 с.

5. Липов В. Міжнародна економіка : Навчальний посібник/ Володимир Липов,; М-во освіти і науки України, ХНЕУ. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2005. -406 с.

6. Міжнародні економічні відносини : Сучасні міжнародні економічні відносини: Підручник для студ. екон. вузів і фак./ А. С. Філіпенко та ін.. -К.: Либідь, 1992. -256 с.

7. Міжнародні економічні відносини : Історія міжнар. екон. відносин: Підручник для екон. вузів і фак./ А. С. Філіпенко, В. С. Будкін, О. В. Бутенко та ін.. -К.: Либідь, 1992. -190 с.

8. Міжнародна економіка : Підручник/ Григорій Климко, Віра Рокоча,; Ред. Анатолій Румянцев,; Київський нац. ун-т ім. Т. Г. Шевченка. -К.: Знання-Прес, 2003. -447 с.

9. Одягайло Б. Міжнародна економіка : Навчальний посібник/ Бо-рис Одягайло,. -К.: Знання , 2005. -397 с.

10. Передрій О. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Олександр Передрій,; М-во освіти і науки України, Закарпатський держ. ун-т. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -273 с.

11. Савельєв Є. Міжнародна економіка: теорія міжнародної торгівлі і фінансів : Підручник для магістрантів з міжнарод. економіки і держ. служби/ Євген Савельєв,; За ред. Олександра Устенка,. -Тернопіль: Економічна думка, 2002. -495 с.

12. Семенов Г. А. Міжнародні економічні відносини: аналіз стану, реалії і проблеми : Навчальний посібник/ Г. А. Семенов, М. О. Панкова, А. Г. Семенов; Мін-во освіти і науки України, Гуманітарний ун-т " Запорізький ін-т державного та муніципального управління " . -2-ге вид., перероб. і доп.. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -231 с.

13. Цимбалістий В. Теорія міжнародних відносин: Навчальний посібник/ Василь Цимбалістий,; Мін-во освіти і науки України, Львівський нац. ун-т ім. І.Франка. - 3-е вид., стереотипне. - Львів: Новий Світ-2000, 2006. - 320 с.

14. Школа І. Міжнародні економічні відносини: Навч. посібник для студ., що вивч. дисципліну "Міжнародна економіка". — Чернівці : Рута, 1996. — 204с.

загрузка...
Top