Міжнародні економічні відносини

Вступ.

Тема 1. Міжнародний рух технологій та його особливості у транзитивних економіках.

1. Форми міжнародного технологічного обміну. Тенденції розвитку комерційного міжнародного технологічного обміну.

2. Процес міжнародної передачі технології.

3. Міжнародне регулювання передачі технології.

Висновки.

Вступ.

Тема 2. Міжнародна науково-технічна інтеграція: значення та причини розвитку.

1. Теоретико-організаційні засади міжнародної науково-технічної інтеграції.

2. Аналіз участі України в процесі міжнародної науково-технічної інтеграції.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Міжнародний рух технологій — це обмін науково-технічними знаннями і виробничим досвідом, який може відбуватися на некомерційних (публікації у науково-технічних виданнях) і комерційних засадах.

Міжнародна передача технологій може бути законною і незаконною (наприклад, промислове шпигунство). Передача технології у "чистому" вигляді означає торгівлю патентами, ліцензіями, секретами виробництва (ноу-хау). Технології можуть передаватися також через міжнародну торгівлю високотехнологічними товарами, експорт-імпорт капіталомістких виробів, міграцію висококваліфікованих науково-технічних кадрів. Важливими способами передачі технологій на міжнародному рівні є іноземні інвестиції у придбання високотехнологічних підприємств, створення спільних підприємств, укладення угод про будівництво об'єкта "під ключ", технічне сприяння тощо.

Вирізняють такі основні форми міжнародної торгівлі об'єктами інтелектуальної власності:

• ліцензійну;

• франчизу (франчайзинг);

• інжиніринг;

• лізинг.

Ліцензія — надання права іншій особі або організації використовувати об'єкти інтелектуальної власності. Види ліцензій: патентні, безпатентні, самостійні, супутні, прості, виключні, повні.

Лізинговий контракт є угодою про довготермінову оренду машин і обладнання. Види лізингу: фінансовий, операційний.

Технологія — це фактор виробництва, якому притаманна висока міжнародна мобільність.


Тема 1. Міжнародний рух технологій та його особливості у транзитивних економіках

1. Форми міжнародного технологічного обміну. Тенденції розвитку комерційного міжнародного технологічного обміну

В умовах посиленого впливу НТП на темпи, характер і напрями розвитку процесу відтворення інтернаціоналізація світогосподарського життя характеризується виникненням нових форм міжнародного поділу праці, прямо чи опосередковано пов’язаних з наукою, науково-технічними знаннями та технологією.

Технологія – це наукові знання, які використовуються у виробництві. Це комплекс наукових та технічних знань щодо прийомів і методів виробництва, його організації та управління. Це наукові методи досягнення практичних цілей.

Поняття «технологія» об’єднує три групи технологій:

• технологія продуктів;

• технологія процесів;

• технологія управління.

Стрімке зростання науково-технічного обміну на сучасному етапі розвитку дає підстави деяким науковцям говорити про становлення в останній чверті ХХ ст. нового єдиного ринку – технологічного, який функціонує поряд із традиційними (товарів, капіталу, робочої сили).

Поняття «передача технологій» (трансфер технологій) може розглядатися в широкому та вузькому розумінні.

У вузькому розумінні міжнародний трансфер технологій – це міждержавне переміщення на комерційних засадах або безповоротній основі конструкторських рішень, систематизованих знань та виробничого досвіду для виробництва товарів, використання процесу чи надання послуг, які включають управлінську діяльність і маркетинг, тобто передача технології в «чистому» вигляді.

У широкому розумінні – це передача поряд з технологією в «чистому вигляді», технологій матеріалізованих. У міжнародній економіці матеріальними носіями технології можуть виступати:

а) товари – у випадку міжнародної торгівлі високотехнологічними товарами;

б) капітал – у випадках міжнародної торгівлі високотехнологічними капіталоємними товарами, наприклад, машинами та обладнанням, що створені на основі нових технічних рішень, а також поставка комплектних підприємств, які реалізують нові технологічні процеси, системи організації виробництва;

в) праця – у випадку міграції висококваліфікованих науково-технічних кадрів.

Міжнародну передачу технології можна розглядати у широкому і вузькому розумінні. У вузькому розумінні — це передача власне технології або технології "в чистому вигляді", а в широкому — передача матеріалізованої технології. Технологія в чистому вигляді — це методи і техніка виробництва товарів і надання послуг. Матеріалізована технологія — це машини і обладнання. Передача технології об'єднує обидва поняття.

Міжнародні організації розглядають міжнародну передачу технології не як разовий захід, а як тривалий процес, що містить:

• відбір і придбання технології;

• адаптацію і освоєння придбаної технології;

• розвиток місцевих можливостей удосконалення технології з урахуванням особливостей національної економіки.

Технологія передається способами, які можна поділити на некомерційні і комерційні.

Способи некомерційної передачі технології:

• надання науково-технічної інформації, тобто поширення відомостей про технології через літературні джерела, патенти, інформаційні листи, стандарти тощо;

• проведення виставок, ярмарків, конференцій, симпозіумів;

• стажування спеціалістів;

• спільні фундаментальні науково-технічні розробки.

Всі вищеназвані способи спрямовані на широкомасштабний пошук місць впровадження технології. Некомерційні способи, як правило, передують комерційним способам передачі технології.

Способи комерційної передачі технології залежно від складності реалізації можна поділити на три групи:

1. Власне передача технології:

• виконання НДДКР за замовленнями;

• ліцензування;

• інжиніринг;

• закупівля зразків техніки для імітації;

• закупівля машин і обладнання;

• лізинг машин і обладнання.

2. Спільне розроблення і використання технології:

• координація НДДКР — взаємне інформування партнерів про плани науково-технічних розробок;

• кооперування НДДКР на договірній основі;

• спільне ведення НДДКР через залучення спеціалістів для роботи за кордоном чи організацію спільного колективу розробників.

3. Промислове кооперування та спільне підприємництво:

• у формі науково-технічного виробничого кооперування — спільного розроблення і спільного виробництва продукції в різних країнах;

• у формі спільних підприємств (СП).

Усі способи передачі технології в рамках окремої угоди можуть використовуватись у будь-якому поєднанні. Технологія передається двома каналами:

• внутріфірмовим;

• міжфірмовим.

Внутріфірмовий канал — це реалізація власних науково-технічних досягнень або зарубіжних досягнень в зарубіжних філіях фірми.

Міжфірмовий — це укладання ліцензійних, зовнішньоторгових, коопераційних угод про спільне підприємництво між незалежними компаніями в різних країнах.

2. Процес міжнародної передачі технології

Процес міжнародної передачі технології включає такі етапи:

1) відбір і придбання технології;

2) адаптація та освоєння придбаної технології.

Причини міжнародної передачі технології:

1) нерівномірність економічного розвитку окремих держав і неоднаковий рівень розвитку науки та техніки в різних країнах, зосередження окремих їх видів у різних країнах, що зумовлює виробництво ними певних товарів на більш ефективному рівні, ніж в інших країнах. У таких умовах країни, що не мають можливості витрачати великі кошти на наукові дослідження, купують іноземні науково-технічні знання і використовують їх у своїй промисловості. Приклад – Японія. Її доля в світовому імпорті ліцензій складає 16 %;

2) для країн, що розвиваються, придбання іноземної технології є важливим засобом подолання технічного відставання і створення власної промисловості;

3) монополізація НТП великими фірмами. Часто тільки їм під силу здійснення довгострокових дорогих науково-дослідних робіт;

4) загострення конкурентної боротьби на світовому ринку. Крупні ТНК розглядають експорт нових досягнень науки та техніки як один із засобів створення своїх філій за кордоном чи встановлення контролю над фірмами інших країн;

5) розвиток місцевих можливостей щодо вдосконалення технології з урахуванням потреб національної економіки.

До міжнародного технологічного обміну залучені:

а) наука – теоретичні закономірності пізнання природи;

б) техніка – досвід перетворення природи;

в) виробництво – створення матеріальних благ;

г) управління – дії щодо вирішення виробничих та інших завдань.

Міжнародна передача технології – це комплексний процес, який здійснюється в різних формах і за різними каналами.

Канали передачі технології:

а) внутрішньофірмовий – закордонним філіям ТНК (2/3 світової торгівлі ліцензіями);

б) міжфірмовий – за ліцензійними, коопераційними, управлінськими та іншими довгостроковими угодами з іноземними фірмами;

в) зовнішньоторговельний – разом з експортними поставками машин, обладнання та іншої промислової продукції.

За характером угоди міжнародна передача технології може здійснюватись на комерційних та некомерційних засадах. Якщо покупець оплачує науково-технічні знання, які передав йому продавець, то таку передачу визначають як комерційну. Якщо грошових зобов’язань не виникає, то передача технології носить некомерційний характер.

До некомерційних форм передачі технології належать:

• науково-технічні публікації;

• обмін результатами досліджень через особисті контакти та візити на науково-дослідні та промислові підприємства;

• взаємне ознайомлення з виробничо-технічними досягненнями і досвідом.

До комерційних форм передачі технології належать:

1) ліцензійні угоди. Їх сутність зводиться до того, що ліцензіар (власник технології) дозволяє і фактично сприяє ліцензіату (особі чи організації, яка купує технологію чи відповідні права) у використанні запатентованого винаходу чи технології у вигляді ноу-хау. Ліцензіар, як правило, одержує винагороду за використання технології чи надані послуги. Оплата ліцензійних угод може мати вигляд:

• роялті – періодичних процентних відрахувань від собівартості ліцензованої продукції (тобто проценту від реалізації продукції, яка виготовлена за ліцензією). Розмір роялті – 2 – 10 %, частіше – 3 – 5 %;

• паушальних платежів – виплати ліцензіару твердої фіксованої суми за 2 – 3 рази.

Розрізняють:

• патентні класичні ліцензії, коли купуються права на запатентований винахід;

• ноу-хау ліцензії, які передбачають передачу не тільки запатентованої технології, але й виробничого досвіду (їх частка – 70 – 80 % на світовому ринку ліцензій)[6, c.374-379].


3. Міжнародне регулювання передачі технології

У міжнародній практиці жорсткого регулювання міжнародної передачі технології немає. Окремі угоди, програми та міжнародні організації обумовлюють правила поведінки та стимулюють розвиток ринку технологій. Зокрема, угода ВТО про пов'язані з торгівлею аспекти прав на інтелектуальну власність є міжнародним правовим документом, що регулює відносини (торгівлю) інтелектуальної власності щодо копірайта, торгової марки та знака, географічної назви і промислового дизайну. Угодою визначені стандарти з охорони інтелектуальної власності для країн — членів ВТО. Згідно з цією угодою країни — члени ВТО повинні дотримуватись Паризької конвенції із захисту прав індустріальної власності та Бернської конвенції із захисту авторських прав на твори мистецтва та літератури. Водночас угода не забороняє країнам запроваджувати жорсткіші вимоги до дотримання прав на інтелектуальну власність.

МОІВ — міжнародна організація з інтелектуальної власності (WIPO). Це спеціалізоване агентство системи ООН, пов'язане з питаннями технології. Шляхом розвитку багатостороннього співробітництва сприяє захисту інтелектуальної власності — промислової власності (винаходів, торгових марок, промислового дизайну), копірайта на твори літератури і мистецтва, фотографії, відео- та звукозапис. Слідкує за дотриманням Паризької та Бернської конвенцій.

Програма розвитку ООН — ПРООН (UNDP) створена у 1965 р. для сприяння у розвитку країн, що розвиваються (членам ООН), шляхом надання їм технічної допомоги у галузі передачі і адаптування технології, розробки природних ресурсів, сприяння підприємництву, а також у вирішенні соціальних питань. Є основним джерелом багатостороннього фінансування технічної допомоги і розвитку країн — членів ООН.


Висновки

Основою міжнародної передачі технології є проведення НДДКР. На їх виконання передові промислово розвинені країни витрачають значні кошти, зосереджуючи у себе більшу частину результатів передових наукових досліджень. Це передовсім США, Японія, ФРН, Франція, Англія. Сума витрат на НДДКР в США перевищує суму витрат для цих потреб в усіх інших перерахованих країнах, разом узятих [7, с 76].

Міжнародна передача технології може здійснюватись у таких формах:

а) патентна угода — міжнародна торгова операція, за якою власник патенту поступається правами на використання винаходу покупцеві;

б) ліцензійна угода — міжнародна торгова операція, за якою власник винаходу дає іншій стороні дозвіл на його використання в певних межах;

в) ноу-хау — передача технічного досвіду і секретів виробництва, використання яких забезпечує певні переваги в досягненні його кінцевої мети;

г) угода на інжиніринг — це угода на інженерно-консультаційні послуги покупцю для реалізації технічного проекту. Вони охоплюють широкий комплекс заходів з підготовки техніко-економічного обґрунтування проектів, проведення науково-дослідних робіт, здійснення консультацій, нагляду, випробовування тощо;

д) франчайзинг — це надання великою "батьківською" фірмою права дрібній фірмі вести протягом певного періоду свою справу під її опікою та, використовуючи її обладнання, реалізовувати через неї свою продукцію.

Крім цього, технологія передається між країнами в межах угод про промислове співробітництво, про науково-технічну та виробничу кооперацію, про інвестиційне співробітництво тощо.


Вступ

В умовах значного прискорення темпів науково-технічного прогресу та його перетворення на основний фактор інтенсивного економічного зростання величезного значення для національних економік зокрема і світового господарства загалом набуває ефективність використання досягнень науки і техніки для вирішення завдання стабільного розвитку.

У зв’язку з цим сучасні наукові досягнення та технології обумовлюють сьогодні рівень економічного розвитку країн, ступінь їх залучення до міжнародного розподілу праці, положення у світовому співтоваристві, здатність успішно вирішувати різні соціально-економічні проблеми.

Водночас, у науково-технічній сфері, з огляду на її особливості і глобальну сутність, можливим є швидке одержання й найбільш ефективне впровадження результатів лише за умов тісного переплетення національних потенціалів, об’єднання матеріальних та інтелектуальних ресурсів різних країн, розподілу ризиків і фронтів роботи на міжнародному і глобальному рівнях. Ця особливість знаходить своє втілення в процесах міжнародної інтернаціоналізації сфери науки і техніки.

Інноваційна за своїм змістом і характером динаміка розвитку сучасного світового господарства, яка базується на факторах науково-технічного прогресу, вимагає від держав вибору відповідних моделей економічного зростання. У контексті розвитку і поглиблення процесів інтернаціоналізації світової економічної і науково-технічної сфер вирішального значення у підвищенні ефективності реалізації національної стратегії інноваційного розвитку України набуває використання переваг міжнародної науково-технічної інтеграції.


Тема 2. Міжнародна науково-технічна інтеграція: значення та причини розвитку

1. Теоретико-організаційні засади міжнародної науково-технічної інтеграції

Науково-технічний прогрес на сучасному етапі розвитку світової економіки багато в чому визначає характер і зміст процесів, що відбуваються як в окремих країнах і регіонах, так і в усій сфері міжнародних відносин. Аналіз наукових досліджень з питань залежності інтенсивного економічного зростання від науково-технічних чинників дозволяє зробити висновок про те, що від володіння сучасними технологіями на сьогодні залежить рівень економічного розвитку країн, ступінь їх участі в міжнародному розподілі праці, положення в світовій спільноті, здатність успішно вирішувати різні соціально-економічні проблеми.

За оцінками експертів Організації економічного співробітництва й розвитку, у середині XX ст. темпи економічного зростання визначалися прогресом технології на 38%, а на кінець цього ж століття – вже на 65%. Загальноприйнятою є думка про те, що цей фактор обумовлює близько 75% приросту продуктивності праці, більше 50% приросту національного доходу, істотно знижує собівартість продукції. За даними англійської комісії з трудових ресурсів, 60% зростання загальної ефективності американської і японської промисловості відбувається завдяки змінам у технології.

Враховуючи глобальну сутність НТП і особливості розробки та впровадження досягнень науки і техніки, науково-технічна сфера здатна до найефективнішого функціонування лише за умов найтіснішого переплетення національних потенціалів, об’єднання матеріальних та інтелектуальних ресурсів різних країн, розподілу ризиків і фронтів роботи, що знаходять своє втілення в процесах міжнародної співпраці, міжнародної інтеграції. Передумови цієї тенденції сформувалися в 60-70-х рр., коли міжнародна науково-технічна інтеграція виступила необхідною умовою розгортання другого етапу НТР, пов’язаного зі створенням новітньої технологічної бази виробництва.

Виникнувши в рамках економічної інтеграції, на сучасному етапі науково-технічна інтеграція вийшла за її межі, що обумовило її власні особливості та динаміку розвитку. В той же час, тенденції до поглиблення взаємозалежності економічної і науково-технічної сфер, посилення значущості чинників інтернаціоналізації світового господарства зумовлюють використання системи найважливіших ознак економічної інтеграції і для характеристики інтеграційних процесів у сфері науки і техніки. У цьому контексті, на основі досліджень з питань теорії міжнародної інтеграції, а також робіт з аналізу історичного досвіду інтеграційних процесів у сфері науки і техніки можна говорити про такі характеристики міжнародної науково-технічної інтеграції, як:

взаємопроникнення й переплетення національних науково-технічних потенціалів і державних систем управління їх розвитком;

високий рівень міжнародної спеціалізації та кооперації на всіх стадіях НДДКР, інноваційного й виробничого процесів на основі тісних міждержавних взаємозв’язків науково-технічного й економічного характеру;

формування і розвиток організаційно-правової системи міждержавного й наддержавного регулювання взаємних науково-технічних зв’язків;

здійснення координації науково-технічної стратегії й політики країн-учасниць;

організація спільних структур, що забезпечують інтеграцію сфери НДДКР із реальним виробництвом;

сприяння й полегшення прямих науково-технічних та інноваційно-виробничих зв’язків між суб’єктами держав, що інтегруються.

З урахуванням характеру сучасного етапу НТП, а також особливостей розвитку світового господарства, автором пропонується розглядати міжнародну науково-технічну інтеграцію як процес взаємодії і переплетення науково-технічних потенціалів різних країн, включаючи весь цикл НДДКР (в тому числі і стадію реалізації нововведень), планомірно спрямований за допомогою комплексу заходів політичного, економічного і організаційно-правового характеру на створення цілісної науково-технічної системи цих країн для вирішення спільних завдань науково-технічного й економічного розвитку.

Процес міжнародної науково-технічної інтеграції здійснюється із використанням всіх форм науково-технічного обміну. Він припускає об’єднання зусиль країн і їх суб’єктів у науково-технічній сфері на різних рівнях (на рівні реального бізнесу, прямих зв’язків, на державному та наднаціональному рівнях).

Сукупність всіх рівнів з їх характеристиками становить цілісний механізм взаємодії національної науково-технічної сфери зі світовим простором, її включення до світового ринку високотехнологічних товарів і наукоємних послуг. У той же час, характер, спрямованість і глибина всіх сфер взаємодії визначається на державному рівні, який відповідає за формування сприятливих передумов, середовища і механізмів здійснення міжнародної науково-технічної взаємодії.

Визначення глобальної спрямованості науки, напрямків та ефективних механізмів об’єднання міжнародних зусиль в науково-технічній сфері для вирішення найважливіших проблем розвитку людства належить до функцій системи спеціалізованих організацій ООН.

Найбільшої глибини процес регіональної науково-технічної інтеграції досяг в рамках Європейського Союзу, подальше зміцнення позицій якого на світовій арені залежить від ефективності залучення до процесу вирішення завдань науково-технічного розвитку потенціалів всіх держав європейського регіону. З цією метою Європейською Комісією розроблено план створення “Європейського наукового простору”, особливе місце в якому відведено співпраці з державами, що розвиваються, і країнам з перехідною економікою.

З урахуванням особливостей сучасного етапу НТП і інтернаціонального характеру розвитку світового господарства для прискорення й інтенсифікації зростання національної економіки Україною обрано стратегію інноваційного розвитку. Великого значення в контексті її реалізації набуває застосування державою дієвого механізму подолання несприятливих наслідків ізоляції держави від світової науково-технічної спільноти, забезпечення максимального використання переваг міжнародної кооперації і спеціалізації у сфері науки, техніки та інновацій для розвитку національної науково-технічної й економічної сфер.

2. Аналіз участі України в процесі міжнародної науково-технічної інтеграції

Глибина і ефективність міжнародної науково-технічної співпраці держави і міжнародної інтеграції у сфері науки і техніки обумовлюється характером реалізації системи передумов (рис. 1).

Результативність використання зовнішніх передумов визначається ступенем відповідності національного науково-технічного розвитку тенденціям функціонування світового науково-технічного комплексу, характер розвитку якого знаходиться в тісному взаємозв’язку з динамікою розвитку світового ринку технологій і обумовлюється наступними його особливостями:

високотехнологічні галузі все більше впливають на розвиток національних економік, на зміцнення їх позицій в рамках світового господарства;

характер розвитку і потреби світового ринку технологій є основою процесів, що відбуваються у світовій науково-технічній сфері, визначають напрями, динаміку та особливості її функціонування;

світовий ринок технологій відрізняється найбільшою інтенсивністю розвитку і високим ступенем монополізації;

глобальну спрямованість науково-технічного прогресу визначають країни “Великої сімки”. Разом з тим, починає збільшуватись ступінь включення в цей процес нової групи країн – нових індустріальних країн Східної і Південної Азії;

значуще місце на світовому технологічному ринку забезпечується за рахунок ефективної науково-технічної політики, що включає достатнє фінансування НДДКР, створення сприятливих умов для функціонування різного роду суб’єктів науково-технічної діяльності.

Внутрішніми передумовами ефективної міжнародної взаємодії у сфері науки і техніки є: характер розвитку національного науково-технічного комплексу (тенденції розвитку науково-технічного потенціалу, особливості здійснення національної науково-технічної політики, ефективність організаційно-правового механізму), а також стратегія внутрішньо- і зовнішньоекономічного розвитку з урахуванням національної інтеграційної спрямованості.

Аналіз стану науково-технічного потенціалу України показує, що в результаті тривалого кризового періоду він скоротився в кількісному і якісному відношенні: кількість вчених скоротилася вдвічі, фінансування – втричі, скоротилась також кількість публікацій, патентів, здійснюваних проектів, впроваджуваних інновацій, високими є показники “витоку мізків”.

У той же час, завдяки все ще високим абсолютним показникам науково-технічного потенціалу, який за своїм обсягом і можливостями залишається одним з найбільших в Європі і другим після Росії серед країн СНД, а також тенденціям до стабілізації науково-технічної та інноваційної діяльності, що намітилися, Україна утримує належне місце серед країн, що мають реальну нагоду для виходу на світові ринки наукоємної продукції, активної участі в процесі міжнародного розподілу праці у сфері науки, техніки, інновацій.

Розробка та реалізація стратегічних та тактичних напрямків управління національним науково-технічним розвитком України, включаючи міжнародні аспекти цього процесу, ґрунтується на результатах діяльності різного рівня органів державного управління та недержавних структур. Спеціальні органи з організації міжнародної науково-технічної діяльності створені в рамках МОН України (Департамент міжнародного співробітництва та європейської інтеграції й Управління міжнародної науково-технічної співпраці), якому відведена центральна роль в цьому процесі, та у складі Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції (Департамент координації міжнародної технічної допомоги), створена також Міжвідомча рада з питань удосконалення і розвитку міжнародної науково-технічної діяльності.

Проте, для ефективного функціонування системі державного управління науково-технічним розвитком та міжнародною діяльністю в сфері науки і техніки не достає характеру цілісності та взаємоузгодженості, не вистачає також чітко виваженої державної стратегії у сфері співпраці з міжнародними організаціями, іноземними державами, комплексного підходу до розробки і реалізації тактичних заходів, доопрацювання національної правової основи відповідно до світових стандартів.

Отже, можна зробити такі висновки:

1) За більшістю напрямків Україна значно поступається навіть країнам із середнім рівнем показників їх реалізації. Так, іноземне інвестування наукоємних галузей характеризується наступними даними: близько 75% обсягів прямих іноземних інвестицій вкладається в підприємства третього технологічного рівня, 20% - в підприємства четвертого, і лише 4,5% - вищого, п’ятого рівня. У сферу освіти, науки і наукового обслуговування надходить всього 0,1% коштів іноземних інвесторів. Місце України на світовому ринку наукоємної продукції обумовлюється часткою високотехнологічної продукції в загальному обсязі національного експорту - 8,2%, імпорту - 10,5%, і характеризується часткою в 0,164%. Участь України в процесі трансферу науково-технічних досягнень характеризується часткою ліцензійної продукції в загальному обсязі експорту послуг України, яка складає 0,1%, і часткою імпорту - 2,2% від обсягу імпорту послуг.

2) Такі напрямки, як взаємодія з різного роду міжнародними фундаціями, підтримка яких складає близько 5-10% від обсягу фінансування української науки, отримання міжнародної технічної допомоги, загальна вартість переданих Україні ресурсів і послуг за каналами якої досягла 1,5 млрд. дол. (у середньому в обсязі 200 млн. дол. щорічно у формі безповоротних грантів), не припускають рівноправного включення країни в процес міжнародної взаємодії у сфері науки, техніки, інновацій.

3) Великого значення набуває міжнародна співпраця наукових організацій, показники якої, хоча і мають позитивну динаміку (рис. 1), вимагають підвищення якості і активізації ініціативи з боку України.

За таких умов на сучасному етапі Україна дуже незначним чином впливає на розвиток світової науково-технічної сфери і світового високотехнологічного ринку.

Серед головних інтеграційних пріоритетів України – науково-технічна співпраця з Європейським Союзом і країнами СНД.

Взаємодія України з ЄС у сфері науки і технологій має на меті: допомогу в збереженні науково-дослідницького потенціалу, у вирішенні важливих соціальних, економічних та екологічних проблем; інтенсифікацію співпраці в тих галузях, в яких країна знаходиться на світовому рівні розвитку. Такі цілі досягаються за допомогою таких інструментів, як спеціальні заходи Комісії ЄС, спрямовані на вирішення конкретних завдань, програми Міжнародної асоціації зі сприяння співпраці зі вченими з нових незалежних держав колишнього Радянського Союзу (INTAS), конкретні рамкові програми досліджень, що припускають використання складної системи взаємодії з іншими ініціативами Євросоюзу.

Європейський Союз є найбільшим донором технологічної допомоги Україні: за період 1991-2002 рр. обсяг допомоги з боку Європейської Комісії склав 1,2 млрд. євро. Серед джерел допомоги ЄС: технічна допомога в рамках програми Tacis, макрофінансова допомога, гуманітарна допомога тощо.

Реалізація науково-технічної співпраці України за основними інтеграційними пріоритетами не виключає здійснення взаємодії за іншими важливими напрямками: державою підписано більше 50 міждержавних і міжвідомчих угод з відповідними структурами і фундаціями низки країн, що створюють передумови для подальшого поглиблення взаємостосунків на різних рівнях.

У той же час, для реального здійснення ефективної і взаємовигідної науково-технічної співпраці необхідна активізація зусиль держави для подолання негативних тенденцій перехідного періоду, створення сприятливих передумов включення України до процесу міжнародного розподілу праці.

Одне з найважливіших місць серед цих напрямків посідає досягнення максимальної комплексності системи адміністративного управління національним науково-технічним та інноваційним розвитком. Важливим завданням в цьому контексті є не тільки реформування спеціалізованої системи управління науково-технічною та інноваційною діяльністю, але й покладання змісту національної науково-технічної стратегії в основу діяльності всіх державних структур для організації комплексного виконання ухвалених рішень.

Стратегія реалізації науково-технічної взаємодії України за основними інтеграційними напрямками повинна враховувати цілі і потенційні можливості держави).

Відповідно до запропонованої стратегії, найперспективнішою в коротко- і середньостроковій перспективі буде взаємодія з країнами СНД, яка повинна підпорядковуватися довгостроковим планам інтеграції з ЄС.

Важливим напрямком є розвиток взаємодії України у сфері науки і техніки з іншими міжнародними організаціями та іноземними державами на основі формування системи взаємовигідних науково-технічних напрямків.

Для найефективнішого використання переваг різних напрямків міжнародної науково-технічної співпраці доцільно сформувати і реалізовувати систему пріоритетів у двох основних формах:

1) здійснення комплексних науково-технічних програм (проектів);

2) вирішення окремих науково-технічних проблем, завдань, тем.


Висновки

З урахуванням підвищення науково-інноваційної місткості економічного зростання, а також необхідності об’єднання міжнародних зусиль у сфері науки, техніки та інновацій запропоновано розглядати міжнародну науково-технічну інтеграцію як процес взаємодії і переплетення науково-технічних потенціалів різних країн, включаючи весь цикл НДДКР (у тому числі і стадію реалізації нововведень), планомірно спрямований за допомогою комплексу заходів політичного, економічного та організаційно-правового характеру на створення цілісної науково-технічної системи цих країн для вирішення спільних завдань науково-технічного й економічного розвитку.

Процес міжнародної науково-технічної інтеграції сьогодні вийшов за межі інтеграції економічної. Використовуючи всі види міжнародного обміну у сфері науки і техніки, він проявляється в різноманітних формах, що постійно розвиваються і видозмінюються, й охоплює всі рівні взаємодії суб’єктів різних країн. У той же час, характер, спрямованість і глибина цих відносин визначаються на державному рівні, що створює умови для максимального задоволення національних інтересів і дотримання вимог національної безпеки.

Вибір Україною стратегії інноваційного розвитку висуває посилені вимоги до активізації і підвищення ефективності використання зовнішніх факторів науково-технічного розвитку. У цьому контексті підвищення ролі міжнародної науково-технічної інтеграції України обумовлено необхідністю подолання технологічного відставання держави від високорозвинених країн світу, отримання додаткових джерел необхідних інтелектуальних ресурсів, рівноправного включення до системи світового розподілу праці з метою прискорення інтенсивного зростання національної економіки за рахунок науково-технічних факторів.


Список використаної літератури

1. Горбач Л. Міжнародні економічні відносини : Підручник/ Люд-мила Горбач, Олексій Плотніков,. -К.: Кондор, 2005. -263 с.

2. Дахно І. Міжнародна економіка : Навч. посіб./ Іван Дахно, Юлія Бовтрук,; Міжнар. акад. управл. персонал.. -К. : МАУП, 2002. -214 с.

3. Економічна теорія : Підручник/ В. М. Тарасевич, В. В. Білоцерківець, С. П. Горобець, О. В. Давидов та ін.; За ред. В. М. Тарасевича; М-во освіти і науки України, Нац. металургійна акад. України . -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -779 с.

4. Козик В. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Василь Козик, Людмила Панкова, Наталія Даниленко,. -4-те вид., стереотипне. -К.: Знання-Прес, 2003. -405 с.

5. Липов В. Міжнародна економіка : Навчальний посібник/ Володимир Липов,; М-во освіти і науки України, ХНЕУ. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2005. -406 с.

6. Міжнародні економічні відносини : Сучасні міжнародні економічні відносини: Підручник для студ. екон. вузів і фак./ А. С. Філіпенко та ін.. -К.: Либідь, 1992. -256 с.

7. Міжнародні економічні відносини : Історія міжнар. екон. відносин: Підручник для екон. вузів і фак./ А. С. Філіпенко, В. С. Будкін, О. В. Бутенко та ін.. -К.: Либідь, 1992. -190 с.

8. Міжнародна економіка : Підручник/ Григорій Климко, Віра Рокоча,; Ред. Анатолій Румянцев,; Київський нац. ун-т ім. Т. Г. Шевченка. -К.: Знання-Прес, 2003. -447 с.

9. Одягайло Б. Міжнародна економіка : Навчальний посібник/ Бо-рис Одягайло,. -К.: Знання , 2005. -397 с.

10. Передрій О. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Олександр Передрій,; М-во освіти і науки України, Закарпатський держ. ун-т. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -273 с.

11. Савельєв Є. Міжнародна економіка: теорія міжнародної торгівлі і фінансів : Підручник для магістрантів з міжнарод. економіки і держ. служби/ Євген Савельєв,; За ред. Олександра Устенка,. -Тернопіль: Економічна думка, 2002. -495 с.

12. Семенов Г. А. Міжнародні економічні відносини: аналіз стану, реалії і проблеми : Навчальний посібник/ Г. А. Семенов, М. О. Панкова, А. Г. Семенов; Мін-во освіти і науки України, Гуманітарний ун-т " Запорізький ін-т державного та муніципального управління " . -2-ге вид., перероб. і доп.. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -231 с.

13. Цимбалістий В. Теорія міжнародних відносин: Навчальний посібник/ Василь Цимбалістий,; Мін-во освіти і науки України, Львівський нац. ун-т ім. І.Франка. - 3-е вид., стереотипне. - Львів: Новий Світ-2000, 2006. - 320 с.

14. Школа І. Міжнародні економічні відносини: Навч. посібник для студ., що вивч. дисципліну "Міжнародна економіка". — Чернівці : Рута, 1996. — 204с.

загрузка...
Top