Міжнародні економічні відносини

1. Нетарифні бар’єри у міжнародній торгівлі.

2. Правові форми захисту технології.

3. Особливості функціонування науково-технічних зон.

4. Північноамериканська зона вільної торгівлі (НАФТА).

5. Система цін світового ринку.

Список використаної літератури.


1. Нетарифні бар’єри у міжнародній торгівлі

Для виміру нетарифних методів звичайно використовують один з наступних індексів:

- Індекс парності – індекс, що показує частку тарифних позицій, покритих нетарифними обмеженнями. Звичайно використовується для визначення рівня нетарифних обмежень, але не показує відносну важливість обмеження окремих статей імпорту і їхню ефективність для економіки.

- Індекс покриття – показує вартісну частку експорту або імпорту, покриту нетарифними обмеженнями. Слабістю цього індексу є те, що він недооцінює вплив найбільш інтенсивних нетарифних бар'єрів.

- Індекс впливу на ціни – співвідношення ціни світового ринку і внутрішньої ціни на товар, імпорт і експорт якого піддається нетарифним обмеженням. Недоліком індексу є те, що далеко не вся різниця між внутрішньою і світовою ціною на товар залежить від нетарифних обмежень.

Звичайно для цілей порівнянності за допомогою одного з перерахованих індексів розраховують вартість нетарифних бар'єрів у виді еквівалента адвалерного мита.

Кількісні обмеження - адміністративна форма нетарифного державного регулювання торговельного обороту, що визначає кількість і номенклатуру товарів, дозволених до експорту й імпорту. Кількісні обмеження можуть застосовуватися за рішенням уряду однієї країни або на основі міжнародних угод, що координують торгівлю визначеним товаром. Кількісні обмеження включають квотування, ліцензування і «добровільне» обмеження імпорту.

Найбільш розповсюдженою формою кількісних обмежень є квота або контингент. Два цих поняття мають практично те саме значення з тією різницею, що поняття контингенту іноді використовується для позначення квот сезонного характеру.

Квота – кількісна нетарифна міра обмеження експорту або імпорту товару визначеною кількістю або сумою на визначений проміжок часу.

По спрямованості їхньої дії квоти розділяються на:

- експортні – вводяться або відповідно до міжнародних стабілізаційних угод, що встановлюють частку кожної країни в загальному експорті визначеного товару, або урядом країни для запобігання вивозу товарів, дефіцитних на внутрішньому ринку.

- імпортні – вводяться національним урядом для захисту місцевих виробників, досягнення збалансованості торговельного балансу, регулювання попиту та пропозиції на внутрішньому ринку, а також як відповідь на дискримінаційну торговельну політику інших держав.

За охопленням квоти поділяються на:

- глобальні – установлюються на імпорт або експорт визначеного товару на визначений період часу поза залежністю від того, з якої країни він імпортується, або в яку країну він експортується. Зміст таких квот звичайно полягає в забезпеченні необхідного рівня внутрішнього споживання, і обсяг їх обчислюється як різниця внутрішнього виробництва і споживання товару.

- індивідуальні – встановлена в рамках глобальної квоти кожної країни, що експортує або імпортує товар. Такі квоти встановлюються звичайно на основі двосторонніх угод, що дають основні переваги в експорті або імпорті товару тим країнам, з якими маються тісні взаємні політичні, економічні й інші інтереси. Найчастіше індивідуальні квоти бувають сезонними, тобто вводяться на визначений період часу, коли внутрішній ринок найбільше має потребу в державному захисті. Звичайно це осінні місяці, коли відбувається реалізація сільськогосподарської продукції нового врожаю.

Звичайно політика імпортних квот легше піддається адміністративному керуванню, чим тарифна політика. Квоти легше і швидше вводити у випадку надзвичайних ситуацій, ніж тарифи, що звичайно вимагають розгляду в парламенті. З іншого боку, імпортні квоти можуть стати причиною монополізації внутрішнього ринку, оскільки місцеві виробники упевнені, що постачання конкуруючих імпортних товарів не перевищить квоту, і можуть в умовах достатнього попиту роздувати ціни.

Тісно зв'язаний із квотуванням інший вид державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, що називається ліцензуванням.

Ліцензування – регулювання зовнішньоекономічної діяльності через дозволи, видавані державними органами на експорт або імпорт товару у встановлених кількостях за визначений проміжок часу.

Ліцензування може бути складовою частиною процесу квотування (і тоді його економічний зміст цілком збіжиться з розглянутим вище) або бути самостійним інструментом державного регулювання. У першому випадку ліцензія є лише документом, що підтверджує право ввезти або вивезти товар у рамках отриманої квоти; у другому – здобуває ряд конкретних форм:

- разова ліцензія – письмовий дозвіл терміном до 1 року на ввіз або вивіз конкретній фірмі на здійснення однієї зовнішньоторговельної операції;

- генеральна ліцензія – дозвіл на ввіз або вивіз того або іншого товару протягом року без обмежень кількості угод;

- автоматична ліцензія – дозвіл, видаваний негайно після одержання від експортера або імпортера заявки, що не може бути відхилена державним органом.

Ліцензування використовується багатьма країнами світу, що насамперед розвиваються, для цілей державного регулювання імпорту. Розвиті країни найчастіше використовують ліцензії як документ, що підтверджує право імпортера на ввіз товару в рамках установленої квоти.

Механізми розподілу ліцензій, використовувані різними країнами, досить різноманітні:

- аукціон – продаж ліцензій на конкурсній основі. Вважається самим економічно ефективним способом розподілу ліцензій, здатним принести доходи державній скарбниці, порівнянні з доходами від мита на той же товар.

- система явних переваг – закріплення урядом ліцензій за визначеними фірмами пропорційно розмірам їхнього імпорту за попередній період або пропорційно структурі попиту з боку національних імпортерів. Звичайно цей метод використовується для підтримки тих фірм, що змушені скоротити імпорт товару через введення квот, що дозволяє зменшити їхній лобістський тиск на уряд з метою скасувати ці ліцензії. У США така система використовувалася на початку 70-х років для розподілу ліцензій на імпорт нафти;

- Розподіл ліцензій на позаціновій основі – видача урядом ліцензій тим фірмам, що продемонстрували свою здатність здійснити імпорт або експорт найбільш ефективним образом. Звичайно цей спосіб вимагає утворення експертної комісії, розробки критеріїв оцінки (досвід, наявність виробничих потужностей, кваліфікація персоналу й ін.), проведення декількох турів конкурсу, що неминуче зв'язано з великими витратами і зловживаннями.

Країни використовують при розподілі ліцензій який-небудь один з цих методів, починаючи звичайно з останнього, що має найбільш адміністративний характер, і поступово переходячи до першого, найбільш ринковому методові.

Кількісне обмеження імпорту в країну може бути досягнуто не тільки за рахунок дій її уряду по введенню імпортного тарифу або імпортних квот, але й у результаті мір, прийнятих урядом країни, що експортує, у рамках так званих «добровільних» обмежень. «Добровільне» обмеження експорту вводиться урядом звичайно під політичним тиском більш великої країни, що імпортує, що загрожує застосуванням однобічних обмежувальних мір на імпорт у випадку відмовлення «добровільно» обмежити експорт, що завдає шкоди її місцевим виробникам.

«Добровільне» обмеження експорту – кількісне обмеження експорту, засноване на зобов'язанні одного з партнерів по торгівлі обмежити або, не розширювати обсяг експорту, прийнятому в рамках офіційної міжурядової або неофіційної угоди про встановлення квот на експорт товару.

«Добровільні» обмеження експорту є частиною більш широкої групи мір, що відносяться до поняття обмежувальної ділової практики (ОДП), спрямованих на завоювання державного положення на ринку і зловживання цим положенням. На практиці «добровільні» обмеження експорту застосовуються як засіб торгівельної політики переважно розвитими країнами в конкурентній боротьбі один з одним.


2. Правові форми захисту технології

Міжнародна передача технології — це сукупність економічних відносин, які складаються між підприємствами різних країн у галузі використання зарубіжних науково-технічних досягнень.

Міжнародну передачу технології можна розглядати у широкому і вузькому розумінні. У вузькому розумінні — це передача власне технології або технології "в чистому вигляді", а в широкому — передача матеріалізованої технології. Технологія в чистому вигляді — це методи і техніка виробництва товарів і надання послуг. Матеріалізована технологія — це машини і обладнання. Передача технології об'єднує обидва поняття.

Міжнародні організації розглядають міжнародну передачу технології не як разовий захід, а як тривалий процес, що містить:

• відбір і придбання технології;

• адаптацію і освоєння придбаної технології;

• розвиток місцевих можливостей удосконалення технології з урахуванням особливостей національної економіки.

Технологія передається способами, які можна поділити на некомерційні і комерційні.

Способи некомерційної передачі технології:

• надання науково-технічної інформації, тобто поширення відомостей про технології через літературні джерела, патенти, інформаційні листи, стандарти тощо;

• проведення виставок, ярмарків, конференцій, симпозіумів;

• стажування спеціалістів;

• спільні фундаментальні науково-технічні розробки.

Всі вищеназвані способи спрямовані на широкомасштабний пошук місць впровадження технології. Некомерційні способи, як правило, передують комерційним способам передачі технології.

Способи комерційної передачі технології залежно від складності реалізації можна поділити на три групи:

1. Власне передача технології:

• виконання НДДКР за замовленнями;

• ліцензування;

• інжиніринг;

• закупівля зразків техніки для імітації;

• закупівля машин і обладнання;

• лізинг машин і обладнання.

2. Спільне розроблення і використання технології:

• координація НДДКР — взаємне інформування партнерів про плани науково-технічних розробок;

• кооперування НДДКР на договірній основі;

• спільне ведення НДДКР через залучення спеціалістів для роботи за кордоном чи організацію спільного колективу розробників.

3. Промислове кооперування та спільне підприємництво:

• у формі науково-технічного виробничого кооперування — спільного розроблення і спільного виробництва продукції в різних країнах;

• у формі спільних підприємств (СП).

Усі способи передачі технології в рамках окремої угоди можуть використовуватись у будь-якому поєднанні. Технологія передається двома каналами:

• внутріфірмовим;

• міжфірмовим.

Внутріфірмовий канал — це реалізація власних науково-технічних досягнень або зарубіжних досягнень в зарубіжних філіях фірми.

Міжфірмовий — це укладання ліцензійних, зовнішньоторгових, коопераційних угод про спільне підприємництво між незалежними компаніями в різних країнах.

Основою міжнародної передачі технології є проведення НДДКР. На їх виконання передові промислово розвинені країни витрачають значні кошти, зосереджуючи у себе більшу частину результатів передових наукових досліджень. Це передовсім США, Японія, ФРН, Франція, Англія. Сума витрат на НДДКР в США перевищує суму витрат для цих потреб в усіх інших перерахованих країнах, разом узятих [7, с. 76]. Країни, які не мають змоги витрачати кошти на НДДКР, змушені купувати їх результати для підвищення свого економічного потенціалу.

Міжнародна передача технології може здійснюватись у таких формах:

а) патентна угода — міжнародна торгова операція, за якою власник патенту поступається правами на використання винаходу покупцеві;

б) ліцензійна угода — міжнародна торгова операція, за якою власник винаходу дає іншій стороні дозвіл на його використання в певних межах;

в) ноу-хау — передача технічного досвіду і секретів виробництва, використання яких забезпечує певні переваги в досягненні його кінцевої мети;

г) угода на інжиніринг — це угода на інженерно-консультаційні послуги покупцю для реалізації технічного проекту. Вони охоплюють широкий комплекс заходів з підготовки техніко-економічного обґрунтування проектів, проведення науково-дослідних робіт, здійснення консультацій, нагляду, випробовування тощо;

д) франчайзинг — це надання великою "батьківською" фірмою права дрібній фірмі вести протягом певного періоду свою справу під її опікою та, використовуючи її обладнання, реалізовувати через неї свою продукцію.

Крім цього, технологія передається між країнами в межах угод про промислове співробітництво, про науково-технічну та виробничу кооперацію, про інвестиційне співробітництво тощо.


3. Особливості функціонування науково-технічних зон

В сучасних умовах все більше поширюються відносно нові форми міжнародних економічних відносин — міжнародні науково-технічні відносини. Під ними розуміють відносини з приводу обміну результатами науково-дослідницьких та дослідно-конструкторських робіт (НДДКР), спільного проведення країнами, підприємствами чи організаціями НДДКР з подальшим сумісним чи роздільним використанням їх результатів; спільного розроблення і використання науково-технічних нормативів, вимог і стандартів; обміну загальною науково-технічною, маркетинговою інформацією [6, с 100]. Формами їх прояву є:

1. Обмін загальною науково-технічною інформацією, накопичення останньої в банках даних для спільного використання, наприклад для консультацій, зокрема обмін програмними продуктами.

2. Укладання і реалізація контрактних угод щодо проведення НДДКР контрагентом з наступною передачею всієї інформації і права розпорядження результатами розробок замовнику (зокрема, права оформлення патенту і ліцензії на виробництво).

3. Спільне проведення на основі прямих зв'язків партнерами з різних країн коопераційних НДДКР щодо конкретного винаходу з наступним спільним володінням патентом і правом надання ліцензій (чи, що буває значно рідше, — роздільним).

4. Реалізація міжнародних (за участю кількох країн або фірм) науково-технічних програм з розроблення важливих спеціальних проблем (наприклад, телекомунікаційна технологія чи біотехнологія) на основі спеціалізації та кооперації НДДКР.

5. Виконання міжнародних комплексних науково-технічних програм.

Головними причинами швидкого розвитку міжнародних науково-технічних відносин є посилення нерівномірності економічного розвитку окремих держав; монополізація НТП великими фірмами, які можуть фінансувати проведення дорогих НДДКР; загострення конкурентної боротьби на світовому ринку.

Нерівномірність економічного розвитку спричиняє неоднаковий рівень розвитку науки і техніки у різних країнах, внаслідок чого в умовах сучасного рівня НТП передова техніка і технологія зосередилась у відносно невеликій групі промислово розвинутих країн. Велика роль у цьому процесі належить потужним фірмам, які мають змогу отримувати надприбутки за рахунок утримання передових позицій в технічному розвитку і продажу результатів наукових досліджень. Великі ТНК використовують експорт наукових досягнень та передових технологій для встановлення панування на світових ринках і контролю над дрібнішими фірмами.

Основними формами реалізації науково-технічних досягнень є міжнародна передача технології та міжнародне технічне сприяння.


4. Північноамериканська зона вільної торгівлі (НАФТА)

Північноамериканська зона вільної торгівлі (НАФТА, NAFTA, North Amerіcan Free Trade Agreement) - угода про вільну торгівлю між Канадою, США й Мексикою, що ґрунтується на моделі Європейського Співтовариства (Європейського Союзу). Угода НАФТА набутило чинності 1 січня 1994.

Першим кроком став "план Еббота", прийнятий в 1947 р., метою якого було стимулювання інвестицій США в провідні галузі канадської економіки. В 1959 США й Канада уклали угоду про спільне військове виробництво, що сприяло впровадженню американських стандартів у канадське виробництво військової техніки.

Наступним кроком стала заключення в 1965 р. угоди про лібералізацію торгівлі продукцією автомобілебудування, що сприяло інтеграції багатьох інших галузей. Ідея торгово-політичного об'єднання США, Канади й Мексики стала перетворювати в життя в 1970-і роки. Спочатку мова йшла про оформлення енергетичного союзу. Подібна ідея була підтримана в 1980-і президентами Р. Рейганом і Дж. Бушем.

У вересні 1988 після нелегких трирічних переговорів була підписана американо-канадська угода про вільну торгівлю (CUSFTA), відповідно до якого протягом десяти років США й Канада повинні були сформувати зону вільної торгівлі.

У світлі інтеграційних процесів, що відбувалися в 1980-і роки, у Європі й Азії значення питання про створення НАФТА зросло, тому що стало зрозуміло, що відповіддю на об'єднання Європи повинне стати об'єднання Америки й, як його частини, - Північної Америки. Однак із самого початку Мексика, Канада й США розглядали роль і потенціал НАФТА з різних позицій.

Угода про створення Північноамериканської асоціації вільної торгівлі (НАФТА) набутило чинності 1 січня 1994 р., зберігши й підтвердивши Угоду про вільну торгівлю між США й Канадою (CUSFTA) 1988 р.

Основною метою НАФТА стало зняття бар'єрів на торгівлю товарами між країнами-учасницями. Половина бар'єрних обмежень була знята відразу ж, інші знімалися поступово протягом 14 років.

Така угода стала розширеним варіантом торговельної угоди 1989 р. між Канадою й США.

На відміну від Європейського Союзу, НАФТА не ставила своєю метою створення міждержавних адміністративних органів або розробку нового законодавства. НАФТА є лише міжнародною торговельною угодою в рамках міжнародного права.

Головні завдання НАФТА:

  • зняття бар'єрів і стимулювання руху товарів і послуг між країнами-учасниками угоди;
  • створення й підтримка умови для справедливої конкуренції в зоні вільної торгівлі;
  • залучення інвестицій у країни-члени угоди;
  • забезпечення належного й ефективного захисту й охорони прав інтелектуальної власності;
  • створення діючих механізмів впровадження й використання Угоди, спільного рішення споровши й керування;

створення бази для майбутньої тристоронньої, регіональної й міжнародної кооперації з метою розширення й поліпшення Угоди[8, c. 334-337].

Як і інші регіональні інтеграційні блоки, НАФТА організований з метою розширення економічних зв'язків (насамперед , взаємної торгівлі) між країнами-учасниками. Забороняючи державам-членам дискримінацію у відношенні взаємних товаропоставок і інвестицій, НАФТА встановлює протекціоністські правила проти зовнішніх виробників (зокрема, у текстильній промисловості й автомобілебудуванні).

Основними цілями НАФТА, офіційно заявленими в угоді про його утворення, є:

- зняття бар'єрів у торгівлі й сприяння вільному руху між країнами товарів і послуг;

- установлення справедливих умов конкуренції в рамках зони вільної торгівлі;

- значне збільшення можливостей для інвестування в країнах-членах угоди;

- забезпечення ефективного захисту прав інтелектуальної власності в кожній із країн;

- урегулювання економічних суперечок;

- створення перспектив майбутнього багатобічного регіонального співробітництва.

Економічна інтеграція в Північній Америці відрізняється від інтеграції в Західній Європі й Азії, заснованих на погодженій регулюючій діяльності багатьох високорозвинених держав.

В інших регіонах інтеграція здійснювалася "зверху вниз", коли міжурядові угоди стимулювали контакти підприємців різних країн. У НАФТА, навпаки, процес інтеграції йшов "знизу нагору": спочатку високого рівня досягли межкорпоративные зв'язку, а потім на їхній основі приймалися міждержавні угоди.

Усередині НАФТА, на відміну від ЄС і АТЕС, є тільки один центр економічної сили - США, чия економіка в кілька разів перевершує Канаду й Мексику разом узяті (Табл.). Ця моноцентричність полегшує керування (лідер легко може нав'язати свої рішення більше слабким партнерам), але одночасно створює середовище потенційних конфліктів (партнери США можуть виявитися незадоволеними своїм підлеглим положенням). Крім того, інтеграція виявляється однобокою: Канада й Мексика тісно інтегровані зі США, але не один з одним.

Через моноцентричності в НАФТА немає спеціальних наддержавних інститутів (як Європарламент у ЄС), оскільки вони стали б лише придатком до адміністрації США. Центральним організаційним інститутом НАФТА є Комісія з вільної торгівлі на рівні міністрів торгівлі, що стежить за виконанням угоди й сприяє дозволу споровши, що виникають при його інтерпретації. Вона контролює діяльність 30 комітетів і робочих груп. Якщо яка-небудь країна зважиться ігнорувати рішення Комісії, то вона зштовхнеться з торговельними й іншими санкціями інших партнерів по блоці.

Хоча угода НАФТА спрямована головним чином на лібералізацію торгівлі (скорочення й наступне скасування тарифних і нетарифних бар'єрів), воно охоплює також широке коло супутніх питань. У НАФТА прийняті, зокрема, угоди по екологічному й трудовому співробітництву - Північноамериканська угода по співробітництву в сфері навколишнього середовища (NAAEC - North Amerіcan Agreement on Ecologіcal Cooperatіon) і Північноамериканська угода по трудовому співробітництву (NAALC - North Amerіcan Agreement on Labour Cooperatіon)[13, c. 176-179].

Учасники НАФТА не мають наміру трансформувати його, як це було в ЄС, у митний союз. Це пояснюється тим, що 70% зовнішньої торгівлі США доводиться на країни за межами НАФТА, тому Сполучені Штати хочуть зберегти волю своєї зовнішньоекономічної політики.

НАФТА має чітку організаційну структуру. Центральним інститутом НАФТА є Комісія з вільної торгівлі, у яку входять представники на рівні міністрів торгівлі від трьох країн-учасниць. Комісія спостерігає за здійсненням і подальшою розробкою Угоди й допомагає дозволяти суперечки, що виникають при інтерпретації Угоди. Вона також спостерігає за роботою більш ніж 30 комітетів і робітників груп НАФТА. Останні збори Комісії проходили у Вашингтоні, США в 1997 році й у Мексико на початку 1998 року.

Міністри погодилися про те, що Комісія в її роботі буде сприяти Координуючий секретаріат НАФТА (NCS), створення якого планувалося на кінець 1997 року в Мексико Сіті. Секретаріат покликаний служити офіційним архівом роботи НАФТА й виконувати роль робочого секретаріату при Комісії.

НАФТА передбачає подальшу роботу з надання допомоги в досягненні створення зони вільної торгівлі. Відповідно до Угоди, з метою сприяння торгівлі й інвестиціям. забезпечення ефективного перетворення в життя норм НАФТА і їхнього адміністрування були створені більше 30 робочих груп і комітетів. Основні області, у яких ведеться робота зі створення норм, містять у собі походження товарів, митниці, торгівлю сільськогосподарськими товарами й субсидії в цю галузь економіки, стандартизацію товарів, держпостачання й пересування ділових людей через кордони. Ці робочі групи й комітети щорічно надають звіт Комісії НАФТА.

Робочі групи й комітети НАФТА також допомагають зробити процес перетворення НАФТА в життя більше гладким, забезпечити створення форуму для вивчення способів подальшої лібералізації торгівлі між країнами-учасницями. Прикладом може служити послідовна політика Канади, спрямована на прискорене зниження тарифів на деякі види товарів.

Крім того, робітники групи й комітети НАФТА створюють арену для обговорення спірних питань, вільну від політики, і, використовуючи обговорення проблем на ранній стадії їхнього розвитку, допомагають уникнути процедур вирішення спорів.

У цей час більша частина торгівлі, здійснюваної в Північній Америці, відбувається відповідно до ясними, чіткими й міцно сталих норм НАФТА й Всесвітньої організації торгівлі (ВТО).

Однак, незважаючи на це, у сфері торгівлі подібного масштабу незмінно виникають спірні питання. При виникненні подібних ситуацій НАФТА виступає за дружній дозвіл суперечки державами, чиї інтереси порушені, за допомогою комітетів і робочих груп НАФТА або інших консультативних органів. У випадку якщо взаємоприємлиме рішення не буде знайдено, НАФТА передбачає швидке й ефективне розгляд проблеми групою експертів[2, c. 181-183].

Адміністрування положень НАФТА, пов'язаних з вирішенням спорів, покладено на канадські, американські й мексиканську національні секції Секретаріату НАФТА. У перші дев'ять місяців 1996 - 97 фінансового року Секретаріат призначив 14 розглядів групами експертів відповідно до Главою 19 Угоди й один арбітражний розгляд відповідно до Глави 20.

В 1996 минулому прийняті вісім рішень групою експертів відповідно до Глави 19 і один звіт групи експертів відповідно до Глави 20.

Двадцята глава Північноамериканської угоди про вільну торгівлю встановлює інституціональний механізм і процедуру дозволу споровши. На кінець 1996 року відповідно до цієї глави були викликані 11 консультацій по 10 випадкам, один із яких був переданий для арбітражного розгляду. У чотирнадцятому розділі додатково обмовляються спеціальні процедури для дозволу будь-яких суперечок, що стосуються фінансових послуг.

Ґрунтуючись на Канадсько-американській угоді про вільну торгівлю (FTA), НАФТА містить у собі (у Главі 19) унікальну систему розгляду експертами, що представляють дві країни, національних рішень із питань антидемпінгу й компенсаційного мита, заміщаючи тим самим юридичний розгляд і кожної із трьох країн. Із часу прийняття НАФТА надійшло вже 73 запиту на розгляд питання групою експертів, відповідно до Главою 19 Угоди.

Що ж стосується дозволу питань, пов'язаних з інвестиціями, НАФТА використає процедури "змішаного " арбітражу між інвестором, чиїм інтересам наноситься збиток, і зацікавленим урядом, ґрунтуючись на загальних процедурах установлених канадськими угодами про захист іноземних інвестицій і Світовим банківським центром урегулювання спорів, пов'язаних з інвестиціями. НАФТА також жадає від національних агентств поваги до принципів справедливості й прозорості.

На національні секції НАФТА покладена відповідальність і за вирішення спорів по інших угодах про вільну торгівлю, укладеними цими країнами не в рамках НАФТА. Так, ще в 1997 році на канадську секція Секретаріату НАФТА була покладена відповідальність за адміністрування процесу дозволу споровши відповідно до Глави 8 канадсько-ізраїльського угода про вільну торгівлю, і така ж відповідальність по канадсько-чилійській угоді про вільну торгівлю.

НАФТА створювалася як угода, спрямоване зовні, потенційно розраховане на розширення за рахунок приєднання до нього нових учасників. Країни, що вже складаються в НАФТА, загалом , дотримуються тієї позиції, що членство в НАФТА повинне бути відкритим для всіх країн, що виявляють бажання приєднається до Угоди й здатних прийняти на себе зобов'язання, що накладають їм, включаючи паралельні угоди з питань праці й навколишнього середовища.

Треба, однак відзначити, що співробітництво країн членів НАФТА не обмежено лише сугубо економічними питаннями зниження тарифів і лібералізації ринків. Значні успіхи були досягнуті в співробітництві в таких областях як охорона навколишнього середовища й праці. Північноамериканські угоди по співробітництву в цих областях, переговори про висновок яких і здійснення проходили паралельно з НАФТА, були створені для сприяння більшому співробітництву між країнами-партнерами в цих областях і сприяння ефективному виконанню законів і приписань кожної із країн.

Секретаріат забезпечує адміністративну, технічну й виробничу допомогу Раді, відповідає за здійснення щорічної робочої програми. Національні адміністративні офіси, що розташовуються в департаментах праці в кожній із трьох країн, служать місцевими робочими станціями по перетворенню Угоди в життя[10, c. 338-340].

Відносно Північноамериканської угоди по співробітництву в сфері праці, канадська міжурядова угода встановлює механізм участі провінцій і воно вже підписано Альбертою, Квебеком і Манитобой.

Дана угода забезпечує провінціям важливу роль у розвитку й керуванні діями Канади в рамках Північноамериканської угоди по співробітництву в сфері праці, під яким у цей час, при спільній участі вищевказаних провінцій і федерального уряду, підпадає більше 40 відсотків робочої сили Канади.

Таким чином, можна говорити про те, що за роки існування НАФТА, була розроблена чітка організаційна структура для ефективного перетворення в життя положень Північноамериканської угоди про вільну торгівлю. Більше того, основні тенденції,споконвічно призвели до заключення цієї угоди, знайшли своє відбиття не тільки в області вільної торгівлі й, отже, можна говорити про поширення принципів лежачих в основі НАФТА на інші сфери економіки й політики в Північноамериканському регіоні[1, c. 211-212].


5. Система цін світового ринку

Ціни на міжнародних ринках встановлюються майже по тій же схемі, що і на національному ринку. Разом з тим, з'являються нові елементи: урядова політика по захисту внутрішнього ринку; валюта, яка використовується при здійсненні угоди та інші. Якщо в основі ціни підприємств на внутрішньому ринку лежить собівартість, то в основі світової ціни – інтернаціональна вартість.

Орієнтиром для учасників зовнішньої торгівлі при визначенні цін на свої товари служить два види цін: ціни, які публікуються і розрахункові ціни.

До першого виду цін відносяться ціни, повідомлення про які можна знайти в спеціальних і фірмових джерелах інформації. Вони, як правило, відбивають рівень світових цін, якщо до них зробити необхідні виправлення. До цін, які публікуються, відносяться:

1. довідкові ціни;

2. біржові котіровки;

3. аукціонні ціни;

4. ціни фактичних угод; ціни пропозицій великих фірм.

Інтернаціональна вартість — це суспільно необхідні витрати праці на виробництво товару при середньосвітових суспільно нормальних умовах виробництва і середньосвітовому рівні продуктивності праці. Вона формується переважно під впливом умов виробництва в тих країнах, що є головними постачальниками товару на світовий ринок, і лежить в основі формування світової ціни.

Основою для розрахунку експортних і імпортних цін в українській зовнішньоторговельній практиці виступають ціни основних товарних ринків. Вони є показниками, що відбивають середньосвітові умови виробництва, реалізації і споживання конкретних товарів. Щоб обмін товарами відбувався на еквівалентній основі, вони повинні оцінюватися в цінах світового ринку. Під, світовою ціною розуміється грошове вираження інтернаціональної вартості реалізованого на світовому ринку товару. На практиці світова ціна виступає як ціна найважливіших продавців і покупців або основних центрів міжнародної торгівлі і встановлюється в ході здійснення великих і регулярних угод по товарах. Ціни випадкових, епізодичних угод не є представницькими. Світова ціна характеризується наступними ознаками:

— це ціна, по якій здійснюються великі експортні й імпортні угоди на умовах, звичайних для більшості товарних ринків. Виключаються товарообмінні операції (бартер, компенсація і т.п.), постачання товарів у рамках державної допомоги, реалізація продукції спільних підприємств і т.п.;

— це ціна, використовувана в регулярних угодах на найважливіших ринках;

— це ціна товарів у таких угодах, платежі по який ведуться готівкою у вільно конвертованій валюті в розглянутий період.

Під готівкою в міжнародній торгівлі розуміють розрахунки через відповідні банки протягом не більше, як 15 днів. Термін застосовується на відміну від “передоплати” та “постачання товару в кредит”.

В якості світових цін не можуть бути ціни, що обслуговують товарообіг у рамках замкнутих економічних угруповань.

Це не означає, що на той самий товар на окремих ринках повинні бути однакові ціни. На світовому ринку існує множинність цін, тобто ціни на однаковий товар у той же самий час можуть помітно розрізнятися. На рівень світових цін впливають валюта платежу, умови розрахунків, характер постачання, місце і час продажу і багато інших економічних і неекономічних факторів. Визначення світової ціни має свої особливості, коли виникає питання про ціну світового ринку сировинних товарів чи товарів продукції обробної промисловості. В першу чергу, це стосується машинотехнічних виробів. Простіше вирішувати питання про світову ціну на сировинні товари Їхні джерела прив'язані до визначених географічних районів, у той час як виробництво різноманітного асортименту готової продукції налагоджено практично повсюдно. На ринку виступає велика кількість країн-конкурентів. Сфера застосування сировинних товарів відносно стабільна на відміну від промислової продукції, умови експлуатації якої істотно відрізняються по конкретних споживачах, а асортимент її дуже широкий. Тому на ринках готової продукції спостерігається значна диференціація цін на вироби однакового призначення.

Світовими цінами вважаються експортні ціни основних постачальників конкретного товару й імпортні ціни в найважливіших центрах купівлі цього товару. Наведемо деякі приклади: на алюміній і пшеницю світовими є експортні ціни Канади, пиломатеріали — експортні ціни Швеції, кольорові метали — ціни Лондонської біржі кольорових металів, нафта — експортні ціни країн-членів ОПЕК, хутро — ціни Лондонського і Санкт-Петербургського аукціонів, тканини — ціни Лондонської біржі, вугілля — імпортні ціни в Західноєвропейських портах. По сировинних товарах світову ціну визначають країни — основні постачальники. Зовсім по іншому визначається світова ціна на продукцію готових виробів. Вирішальну роль тут грають провідні фірми-виробники, що володіють і експортують визначені типи і види виробів. Їхньої ціни і можуть бути використані в якості світових.


Список використаної літератури

1. Горбач Л. Міжнародні економічні відносини : Підручник/ Люд-мила Горбач, Олексій Плотніков,. -К.: Кондор, 2005. -263 с.

2. Дахно І. Міжнародна економіка : Навч. посіб./ Іван Дахно, Юлія Бов-трук,; Міжнар. акад. управл. персонал.. -К. : МАУП, 2002. -214 с.

3. Економічна теорія : Підручник/ В. М. Тарасевич, В. В. Білоцерківець, С. П. Горо-бець, О. В. Давидов та ін.; За ред. В. М. Тарасевича; М-во освіти і науки України, Нац. металургійна акад. України . -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -779 с.

4. Козик В. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Василь Козик, Людмила Панкова, Наталія Даниленко,. -4-те вид., стереотипне. -К.: Знання-Прес, 2003. -405 с.

5. Липов В. Міжнародна економіка : Навчальний посібник/ Володимир Липов,; М-во освіти і науки України, ХНЕУ. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2005. -406 с.

6. Міжнародні економічні відносини : Сучасні міжнародні економічні відносини: Підручник для студ. екон. вузів і фак./ А. С. Філіпенко та ін.. -К.: Либідь, 1992. -256 с.

7. Міжнародні економічні відносини : Історія міжнар. екон. відносин: Підручник для екон. вузів і фак./ А. С. Філіпенко, В. С. Будкін, О. В. Бутенко та ін.. -К.: Либідь, 1992. -190 с.

8. Міжнародна економіка : Підручник/ Григорій Климко, Віра Рокоча,; Ред. Анатолій Румянцев,; Київський нац. ун-т ім. Т. Г. Шевченка. -К.: Знання-Прес, 2003. -447 с.

9. Міжнародні стратегії економічного розвитку [Текст] : навчальний посібник / За ред. Ю. Г. Козака, Ю. І. Єханурова, В. В. Ковалевського ; М-во освіти і науки України, Одеський держ. екон. ун-т. - К. : Центр навчальної літератури, 2005. - 351 с.

10. Одягайло Б. Міжнародна економіка : Навчальний посібник/ Бо-рис Одягайло,. -К.: Знання , 2005. -397 с.

11. Передрій О. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Олександр Передрій,; М-во освіти і науки України, Закарпатський держ. ун-т. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -273 с.

12. Савельєв Є. Міжнародна економіка: теорія міжнародної торгівлі і фінансів : Підручник для магістрантів з міжнарод. економіки і держ. служби/ Євген Савельєв,; За ред. Олександра Устенка,. -Тернопіль: Економічна думка, 2002. -495 с.

13. Семенов Г. А. Міжнародні економічні відносини: аналіз стану, реалії і проблеми : Навчальний посібник/ Г. А. Семенов, М. О. Панкова, А. Г. Семенов; Мін-во освіти і нау-ки України, Гуманітарний ун-т " Запорізький ін-т державного та муніципального управління " . -2-ге вид., перероб. і доп.. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -231 с.

загрузка...
Top