Міжнародні економічні відносини

1. Зовнішньо - торгівельна політика держави.

2. Інжиніринг. Форми. Поняття реінжинірингу.

3. Світовий ринок робочої сили. Латиноамериканська Асоціація інтеграцій (ЛАІ)

4. Економічні проблеми світогосподарської інтеграції України.

Список використаної літератури.

1. Зовнішньо-торгівельна політика держави

Для регулювання своєї зовнішньої торгівлі кожна держава законодавчо встановлює певні правила та умови зовнішньоторговельної політики. Ними держава намагається забезпечити найсприятливіші умови національним товаровиробникам, створити необхідні умови для вивезення національних товарів на ринки інших країн та обмежити ввезення іноземних товарів в свою країну. Так держава відчутно впливає на загальний стан експортно-імпортних відносин.

Залежно від масштабів втручання держави у міжнародну торгівлю розрізняють два типи зовнішньоторговельної політики:

• політика вільної торгівлі;

• політика протекціонізму.

Політика вільної торгівлі — це політика мінімального втручання держави у зовнішню торгівлю, що розвивається на основі вільних ринкових сил попиту і пропозиції. Така політика базується на усуненні будь-яких перешкод до ввезення та вивезення іноземних та вітчизняних товарів. Митні органи виконують лише реєстраційні функції. Цю політику проводять країни з високим рівнем розвитку продуктивних сил, що дає змогу місцевим підприємцям витримувати конкуренцію.

Протекціонізм — це державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції з використанням системи обмежень імпорту.

Проводячи політику протекціонізму, держава захищає національних виробників, стимулює розвиток національного виробництва. З іншого боку, така політика може призвести до застійних явищ, оскільки послаблюються стимули до технічного прогресу, що, своєю чергою, веде до падіння конкурентоспроможності національних товарів. За такої політики посилюється нелегальне ввезення товарів контрабандою. Крім того, торгові партнери можуть вжити відповідних заходів щодо експорту товарів цієї країни, що завдасть її економіці збитків. Протекціонізм переважає в зовнішньоторговельній політиці країн, що розвиваються.

Виділяють декілька форм протекціонізму:

• селективний — скерований проти окремих країн або окремих видів товарів;

• галузевий — скерований на захист окремих галузей, найчастіше сільського господарства;

• колективний — проводиться об'єднаннями країн щодо країн, які не входять у ці об'єднання;

• прихований — здійснюється методами внутрішньої економічної політики[134-135].

Стосовно того, що і для якої країни краще — політика вільної торгівлі чи протекціонізм, єдиної думки немає. Сучасний протекціонізм концентрується, в основному, у відносно вузьких галузях. Політика вільної торгівлі є привабливішою. Тому здебільшого країни проводять гнучку зовнішньоторговельну політику, використовуючи як методи протекціонізму, так і політику вільної торгівлі.

Україна у міжнародній торгівлі віддає перевагу політиці вільної торгівлі, але водночас вибірково проводить політику протекціонізму стосовно певних країн і груп товарів.

Станом на липень 1997 р. Україна уклала угоди про вільну торгівлю з такими країнами:

а) ратифіковано обома сторонами — Білорусь, Росія;

б) ратифіковано Україною — Азербайджан, Вірменія, Грузія, Естонія, Латвія, Молдова, Туркменістан, Узбекистан;

в) не ратифіковано — Казахстан, Литва.

Країни, з якими Україна уклала торгово-економічні угоди з встановленням режиму найбільшого сприяння, або національного режиму:

а) ратифіковано обома сторонами — Австрія, Болгарія, Греція, Естонія, Єгипет, Індія, Китай, Туреччина;

б) ратифіковано Україною — Алжир, Аргентина, Бельгія, Бразилія, Великобританія, В'єтнам, Гвінея, Німеччина, Данія, Ізраїль, Польща, Індонезія, Італія, Канада, Лівія, Нідерланди, Південна Корея, Словенія, Франція, Швейцарія, Югославія;

в) не ратифіковано — Білорусь, Угорщина, Грузія, Об'єднані Арабські Емірати, КНДР, Ліван, Латвія, Литва, Молдова, Монголія, Румунія, Словаччина, Туніс, Фінляндія, Хорватія, Чехія.

Крім того, укладені контингентні угоди з Киргизстаном, Туркменистаном, Росією, Узбекистаном, які передбачають, що режим вільної торгівлі не поширюється на певні групи товарів.

Незважаючи на це, порівняно з іншими країнами колишнього соціалістичного табору економіка України є найменш відкритою, що підтверджують дослідження[10, c. 117-118].

2. Інжиніринг. Форми. Поняття реінжинірингу

Багато які джерела наводять такі значення терміна "Інжиніринг":

Звуження терміна до певного виду консультаційних (консалтингових) послуг:

  • виконання за контрактом із замовником інженерно-консультаційних послуг по підготовці, забезпеченню процесу виробництва і реалізації продукції, обслуговуванню будівництва й експлуатації промислових, інфраструктурних і інших об'єктів.
  • технічна розробка проектів, складання кошторисів, іноді також включає фінансове й екологічне обґрунтування проектів. Так само діяльність по наданню послуг у цій області.

Звуження терміна до певного виду послуг, що здійснюється в певних бізнесових умовах: виконання за контрактом інженерно-консультаційних послуг у зовнішньоекономічній діяльності (таке тлумачення особливо розповсюджене у російськомовних джерелах, особливо періоду СРСР).

Послуги типу "інжиніринг" з'явились в розвинених країнах в 60-ті роки і до теперішнього часу одержали достатньо широкий розвиток. Міжнародний інжиніринг - діяльність по наданню комплексу послуг виробничого, комерційного і науково-технічного характеру, здійснених як спеціалізованими фірмами, так і промисловими, будівельними та іншими компаніями.

Всю сукупність інжинірингових послуг можна поділити на дві групи послуг:

1) пов'язані з підготовкою виробничого процесу ( передпроектні, проектні, післяпроектні та спеціальні);

2) по забезпеченню нормального ходу процесу виробництва і реалізації продукції. В цю групу входять роботи, пов'язані з оптимізацією процесів експлуатації, управління підприємством і реалізації його продукції.

Таким чином, інжиніринг виступає як важливий засіб підвищення ефективності вкладеного в об'єкт капіталу. Його завданням являється одержання замовниками найкращих (оптимальних) результатів від вкладень капіталу та інших витрат за рахунок:

1) системного підходу до здійснення проектів;

2) багатоваріантності технічних й економічних розробок, їх фінансової оцінки і вибору оптимального варіанту;

3) розробки проекту з урахуванням можливості застосування прогресивних будівельних і виробничих технологій, обладнання і матеріалів;

4) застосування сучасних методів організації й управління всіма стадіями виконання проектів[2, c. 67-68].

Як самостійний вид міжнародних комерційних операцій, інжиніринг передбачає надання на основі договору на інжиніринг одною стороною (названої консультантом) другій стороні (названій замовником) комплексу чи. окремих видів інженерно-технічних послуг, пов'язаних з проектуванням, будівництвом і введенням об'єкта в експлуатацію, з розробкою нових технологічних процесів на підприємстві замовника, із вдосконаленням наявних виробничих процесів аж до введення виробу .у виробництво.

Надання на основі договору на інжиніринг повного обсягу послуг і поставок, необхідних для будівництва нового об'єкта, називається комплексним інжинірингом. Він нараховує три окремих види інженерно-технічних послуг:

1) консультативний інжиніринг, який пов'язаний, головним чином, з інтелектуальними послугами, що здійснюються при проектуванні об'єктів, розробці планів будівництва і контролю за проведенням робіт;

2) технологічний інжиніринг нараховує надання замовнику технологій, необхідних, необхідних для будівництва промислових об'єктів і їх експлуатації (договори про передачу виробничого досвіду і знань, розробку проектів по енергопостачанню, водопостачанню, транспорту та ін.);

3) будівельний або загальний інжиніринг, що полягає, головним чином, в постачанні обладнання, техніки або монтажу устаткування, враховуючи при необхідності інженерні роботи. Кожен із цих видів інженерно-технічних послуг може бути предметом самостійного договору.

Інжиніринг як вид зовнішньоторгових операцій має свої специфічні особливості:

- являється одною із форм послуг виробничого призначення, яка безпосередньо не втілюється в речовій формі, а в його кориснім ефекті. Цей корисний ефект може мати матеріальний носій, як, наприклад, проектна і технічна документація, графіки, креслення і т.п., або може не мати, як навчання, управління та ін.;

- інжиніринг пов'язаний, в кінцевому результаті, з підготовкою і забезпеченням процесу виробництва і реалізації розрахованих на проміжне і кінцеве споживання матеріальних благ. Самі послуги виробничого характеру не входять до складу інжинірингу;

- як уособлена сфера виробничої діяльності, інжиніринг носить комерційний характер, тобто стає об'єктом купівлі-продажу;

- інжиніринг відрізняється від ліцензії, "ноу-хау" та інших форм в області технологій. Інжинірингові послуги являються відтвореними послугами, вартість яких визначається суспільно необхідними затратами часу на їх виробництво і таких, що мають багато продавців для їх реалізації. Ліцензії ж і "ноу-хау" пов'язані з реалізацією нових в даний момент не відтворених знань виробничого призначення, які мають обмежену кількість продавців.

На практиці надання інжинірингових послуг часто поєднується з продажем "ноу-хау". В даному випадку "ноу-хау" носить прихований характер і не виділяється в самостійну угоду. Це веде до змішування понять "інжинірингові послуги" і "обмін технологією". В дійсності ж інжинірингові послуги - це спосіб передачі нових технологічних та інших знань, але самі послуги являють собою товар, що відрізняється від технології. Інжинірингові фірми , наприклад, в галузі управління займаються не плануванням, а розробкою нових методів планування виробництва продукції на основі маркетингових досліджень зовнішнього ринку, не обліком і звітністю, а пошуком нових підходів до обліку та звітності, модернізації структур управління, контролю за якістю продукції і т.п.

В останній час на світовому ринку інжинірингових послуг з'явився новий вид послуг - послуги реінжинірингу, які надають іноземні інжинірингові фірми.

Реінжиніринг являє собою інженерно-консультаційні послуги по перебудові систем організації та управління виробничо-торговими й інвестиційними процесами господарського об'єкта з метою підвищення його конкурентноздатності і фінансової стійкості. Реінжиніринг поділяється на два види: кризовий і реінжиніринг розвитку.

Перший спрямований на вирішення кризисних проблем підприємства. Він використовується тоді, коли результат фінансово-комерційної діяльності підприємства постійно знижується, конкурентноздатність його різко падає, з'являються тенденції до банкрутства й потрібен комплекс заходів по подоланню кризової ситуації. Сьогодні в кризовому реінжинірингу відчувають потребу багато підприємств Донецької області та України.

Другий вид реінжинірингу використовується у тих випадках, коли динаміка розвитку знижується і діюча структура організації й управління підприємством вже досягла межі в одержанні прибутку. В процесі реорганізації системи управління господарського суб'єкта на основі реінжинірингу здійснюється перехід від бізнес-процесу до бізнес - процес-реінжинірингу. Бізнес-процес являє собою дію персоналу управління в господарському процесі. Бізнес-процес-реінжиніринг - це оптимізація системи управління господарськими процесами, враховуючи зовнішньоекономічну діяльність[6, c. 142-144].

3. Світовий ринок робочої сили. Латиноамериканська Асоціація інтеграцій (ЛАІ)

Міжнародна міграція робочої сили набуває глобального характеру. У світі утворилися постійні ринки робочої сили.

Перший ринок традиційно належить США та Канаді, трудові ресурси яких склалися історично за рахунок іммігрантів. США і надалі залишаються країною, яка притягує емігрантів. Але в міграційних потоках, які скеровані в США і Канаду, знизилась частка мігрантів з Європи і зросла їх кількість із Латинської Америки та Азії (китайці, японці, індонезійці, філіппінці). Серед емігрантів, які виїжджають в СІЛА, значна частка вчених та висококваліфікованих спеціалістів. Так, серед членів Національної академії наук 23 %, а серед лауреатів Нобелівської премії в США 33 % — емігранти.

Другий ринок — країни Західної та Північної Європи. Велику роль у використанні іноземної робочої сили зіграло створення ЄС, одним з елементів якого є спільний ринок робочої сили. Основу міграційного потоку у високорозвинуті країни — Німеччину, Англію, Францію, Австрію, Нідерланди складають емігранти з Туреччини, Португалії, Польщі, Іспанії, Греції, Угорщини, Чехії, Словаччини, колишньої Югославії. Збільшується в країнах Західної Європи частка емігрантів з України, Росії, Білорусі, а також з Індії, Пакистану, Афганістану, В'єтнаму та інших країн, що розвиваються. Характерним для Західної Європи є також переїзд робітників з однієї високорозвинутої країни в іншу.

Третій ринок — район нафтовидобувних країн Близького Сходу. Основними країнами регіону, що приймають, є Об'єднані Арабські Емірати, Катар, Кувейт, Оман, Бахрейн, Саудівська Аравія. Питома вага іноземних робітників в цих країнах становить понад 50 %, в Катарі — 85 %, ОАЕ — 90 %. Переважну частину мігрантів забезпечують Єгипет, Ірак, Сірія, Йорданія, Палестина.

Четвертий ринок — Латинська Америка. Інтенсивними є міграційні потоки між латиноамериканськими країнами. Значна частина робочої сили переміщається з Колумбії, Парагваю, Чилі, Сальвадору в Аргентину, Бразилію, Венесуелу[12, c. 74-76].

Своєрідними центрами притоку іммігрантів за останні роки стали Ізраїль, Південно-Африканська Республіка, Південно-Східна Азія (Сінгапур, Гонконг, Японія), Австралія та Нова Зеландія.

Латиноамериканська асоціація інтеграції (ЛАІ) – торговельно-економічна організація, створена в 1981 р. за «Договором Монтевідео-80» замість Латиноамериканської асоціації вільної торгівлі (ЛАВТ), що діяла з 1961 р. Учасниками ЛАІ є: Аргентина, Болівія, Бразилія, Венесуела, Колумбія, Мексика, Парагвай, Перу, Уругвай, Чилі, Еквадор. У рамках ЛАІ зберігається розподіл на три субрегіональні угруповання:

  • договір басейну Ла-Плати;
  • Андський пакт;
  • Амазонський пакт.

Деякі країни є одночасно і членами інших регіональних угруповань.

Система керування ЛАІ представлена вищим органом – Радою міністрів (штаб-квартира в Монтевідео, Уругвай).

Внутрішньозональна торгівля і регіональна інтеграція ЛАІ здійснюються шляхом укладання регіональних і субрегіональних, а також функціональних (двосторонніх і багатосторонніх) угод, що передбачають конкретні заходи для торгівлі і з митних питань. Договірні відносини можуть поширюватися не тільки на питання торгівлі, але і на співробітництво в сфері промисловості і сільськогосподарського виробництва, транспорту, валютно-фінансових відносин і т. п. [8, c. 261-262].

4. Економічні проблеми світогосподарської інтеграції України

Україна і ЄС. Європейський Союз у свій час визнав проголошення незалежності України, запропонував реальну підтримку шляхом передачі ноу-хау в рамках своєї програми ТАСІС та оцінив глобальність завдання економічної та соціальної перебудови.

З 1991 року Європейський Союз виступає найбільшим надавачем двосторонньої підтримки України, а загальна допомога від ЄС та його країн-членів склала понад 3 млрд. ЕКЮ на кінець 1996 року, з яких близько 1/3 становлять гранти.

Програма ТАСІС (Technical Assistance Section) Європейського Союзу передбачає надання ноу-хау для підтримки політики реорганізації і перетворень у країнах-партнерах.

Діяльність ТАСІС зосереджується на чотирьох основних сферах:

1. Інституційна реформа та розвиток.

2. Підтримка економічних реформ та розвиток приватного сектора.

3. Енергетика та навколишнє середовище.

4. Ядерна безпека.

1. Заходи, що здійснюються в сфері інституційної реформи і розвитку, зосереджуються на адаптації інституційної структури, яка сприяє розвитку суспільства на базі демократичних принципів та ринкової економіки. Розвиток здійснюється в контексті Угоди про Партнерство та Співробітництво, якою визначено структуру політичного, економічного та культурного співробітництва між Україною та ЄС.

Суть таких заходів полягає в наступних положеннях:

- сприяння адаптації українського законодавства до вимог світового ринку;

- забезпечення підтримки процесу реформ шляхом підготовки державних службовців на центральному та місцевому рівнях;

- сприяння розробці всебічної політики зайнятості і вирішенню питань безпеки праці, а також перепідготовки та перекваліфікації працівників;

- забезпечення підтримки в посиленні соціального захисту населення;

- сприяння розвитку системи кваліфікованого навчання менеджменту для підтримки підприємництва в Україні.

2. Заходи в сфері розвитку приватного сектора зосереджені на сприянні реструктуризації підприємств, забезпеченні довготермінового фінансування приватних підприємств та підтримці розвитку підприємництва.

3. У ряді пріоритетних секторів ТАСІС розробляє проекти з урахуванням екологічних чинників і фінансує велику кількість центрів з проблем енергетики у нових незалежних державах, розробляючи стратегію енергозабезпечення, налагоджуючи діалог між фахівцями різних країн з питань енергетики.

Потрібно відмітити, що в рамках проектів частково вирішуються проблеми нерентабельної вугільної промисловості.

Охорона навколишнього природного середовища розглядається в Міждержавній програмі прикордонного співробітництва.

4. З метою надійного забезпечення ядерної безпеки в рамках ЄС була розроблена багатостороння програма ТАСІС з ядерної безпеки з урахуванням стану АЕС, механізмів управління, експлуатації та обслуговування атомних станцій[11, c. 156-157].

У 1994 році Європейська Рада на о. Корфу (Греція) та саміт Великої Сімки в Неаполі запропонували Україні всебічний план дій з ядерної безпеки та енергетики, спрямований на закриття ЧАЕС до 2000 року в контексті ринкової реформи в енергетичному секторі.

Європейська Рада виділила значну фінансову допомогу для підтримки втілення плану дій - 100 млн ЕКЮ в грантах від Програми ТАСІС на три бюджетні роки (1994-1996 pp.).

Цікавим є той факт, що у вересні 1996 року було підписано нову Індикативну програму ТАСІС, яка охоплює 4 роки (1996-1999 pp.). Внаслідок цього фінансова допомога становила близько 540 млн ЕКЮ в грантах для проектів з модернізації державного управління та політики, сприяння розвитку приватних підприємств, відновлення енергетичного сектора та захисту навколишнього середовища.

Сфера співробітництва між ЄС та Україною дуже різноманітна: наука і технологія, вища освіта, промисловість, сільське господарство, енергетика, транспорт і телекомунікації.

ЄС надає гранти, економічну, технічну та фінансову допомогу у формі позик для підтримки платіжного балансу, а також виступає найбільшим торговельним партнером за межами СНД і найбільшим інвестором в Україні.

У червні 1994 року між ЄС та Україною підписана Угода про Партнерство і Співробітництво, яка набрала чинності в березні 1998 року, її мета — сприяння розвитку політичних, торговельних, економічних та культурних відносин. Цією ж Угодою передбачена допомога Співтовариства у справі поступового зближення валютної політики України з політикою Європейської валютної системи. Інтеграція у світові валютні системи має стати для України стратегічно важливим напрямом, оскільки для економічних та соціальних зрушень потрібні доступ до міжнародного капіталу та валютна стабільність. Однак вирішальну роль тут має відіграти ефективна координація нефінансованих стратегій держав[1, c. 179-180].

Нині ЄС є другим найбільшим торговельним партнером України після Росії, в торгівлі з якою, як відомо, переважає імпорт енергоносіїв.

Україна підписала Угоду про торгівлю з країнами ЄС, але вона має тимчасовий характер і для її реалізації потрібно укласти цілу низку домовленостей, зокрема у сфері стандартизації і сертифікації товарів.

Зрушення у Західній Європі свідчать, що критерії щодо бюджету, визначені Маастрихтською угодою, змусили всі країни, які є потенційними членами ЄВС, зосередитися на консолідації бюджету і проведенні структурних та інституційних реформ. Україна ще не досягла такого рівня конвергенції з економікою країн Західної Європи і не може відповідати висунутим критеріям (обмеження щодо темпів інфляції, банківських процентних ставок, процентів за державними цінними паперами, обмінних курсів валют, основних параметрів податкової політики), необхідним для майбутньої валютної інтеграції в найближчому майбутньому. В Україні потрібно прискорити, перш за все, структурну, інституційну та податкову реформи.

Звичайно кінцевою стратегічною метою України є її приєднання до Європейського Союзу, тобто повна інтеграція України у світову економіку, що і підтвердив уряд, підписавши угоду про співробітництво з ЄС та подавши ще у 1993 році заяву про приєднання до ГАТТ/СОТ.

З 1996 до 2003 р. частка зовнішньоторговельного обороту України та країн ЄС зросла з 12,9 % до 22,5 % від загальної суми, а в абсолютних показниках відповідно з 4,9 млрд. дол. до 10,4 млрд. дол. США. Згідно з прогнозами Міністерства економіки у 2004 р., після вступу до ЄС країн-кандидатів Україна може збільшити зовнішньоторговельний оборот з ЄС приблизно у 1,5 рази - до 12,5-13,0 млрд. дол. США на рік.

Найбільшими торговельними партнерами України серед країн-членів ЄС традиційно залишаються Німеччина, Італія та Великобританія. Найбільшими торговельними партнерами України серед десяти країн-кандидатів до ЄС є Польща, Угорщина та Словаччина.

Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій в Україну з країн-членів ЄС за станом на 1 січня 2004 р. склав 2,4 млрд. дол. США, або 35,8 % від їхнього загального обсягу.

В економічних відносинах України з країнами ЄС активізується секторальне співробітництво. У 2000-2003 pp. активізувався діалог між Україною та ЄС в енергетичній сфері, реалізуються угоди між урядом України та ЄС щодо адаптації енергетичного законодавства України до законодавства ЄС, ратифіковано угоди про співробітництво з ЄС з питань атомної енергії та ядерної безпеки та в галузі керованого термоядерного синтезу. Задовільно розвиваються стосунки України з ЄС і в інших напрямах, зокрема в питаннях, що стосуються захисту навколишнього середовища, транспорту, юстиції та внутрішніх справ. Нових імпульсів набуває міжрегіональне та транскордонне співробітництво, зокрема в рамках діючих єврорегіонів та нових транскордонних об'єднань. Підписано угоду між Україною та ЄС про наукове і технологічне співробітництво, а також співробітництво у сфері дослідження космосу.

Перспективним напрямом інтегрування України в економіку світового господарства є створення українських транснаціональних корпорацій, банків, торгівля об'єктами інтелектуальної власності. Поки що Україна через відсталість технологічного способу виробництва, низьку конкурентоспроможність продукції, слабке втягування в міжнародний поділ праці є периферією світового господарства.

Процес інтеграції України у світову економіку відбувається за умов реформування власної економіки при одночасній трансформації зовнішньоекономічних зв'язків, зокрема з країнами СНД [5, c. 173-175].

Список використаної літератури

1. Горбач Л. Міжнародні економічні відносини : Підручник/ Люд-мила Горбач, Олексій Плотніков,. -К.: Кондор, 2005. -263 с.

2. Дахно І. Міжнародна економіка : Навч. посіб./ Іван Дахно, Юлія Бов-трук,; Міжнар. акад. управл. персонал.. -К. : МАУП, 2002. -214 с.

3. Економічна теорія : Підручник/ В. М. Тарасевич, В. В. Білоцерківець, С. П. Горо-бець, О. В. Давидов та ін.; За ред. В. М. Тарасевича; М-во освіти і науки України, Нац. металургійна акад. України . -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -779 с.

4. Козик В. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Василь Козик, Людмила Панкова, Наталія Даниленко,. -4-те вид., стереотипне. -К.: Знання-Прес, 2003. -405 с.

5. Липов В. Міжнародна економіка : Навчальний посібник/ Володимир Липов,; М-во освіти і науки України, ХНЕУ. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2005. -406 с.

6. Міжнародні економічні відносини : Сучасні міжнародні економічні відносини: Підручник для студ. екон. вузів і фак./ А. С. Філіпенко та ін.. -К.: Либідь, 1992. -256 с.

7. Міжнародні економічні відносини : Історія міжнар. екон. відносин: Підручник для екон. вузів і фак./ А. С. Філіпенко, В. С. Будкін, О. В. Бутенко та ін.. -К.: Либідь, 1992. -190 с.

8. Міжнародна економіка : Підручник/ Григорій Климко, Віра Рокоча,; Ред. Анатолій Румянцев,; Київський нац. ун-т ім. Т. Г. Шевченка. -К.: Знання-Прес, 2003. -447 с.

9. Одягайло Б. Міжнародна економіка : Навчальний посібник/ Бо-рис Одягайло,. -К.: Знання , 2005. -397 с.

10. Передрій О. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Олександр Передрій,; М-во освіти і науки України, Закарпатський держ. ун-т. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -273 с.

11. Савельєв Є. Міжнародна економіка: теорія міжнародної торгівлі і фінансів : Підручник для магістрантів з міжнарод. економіки і держ. служби/ Євген Савельєв,; За ред. Олександра Устенка,. -Тернопіль: Економічна думка, 2002. -495 с.

12. Семенов Г. А. Міжнародні економічні відносини: аналіз стану, реалії і проблеми : Навчальний посібник/ Г. А. Семенов, М. О. Панкова, А. Г. Семенов; Мін-во освіти і нау-ки України, Гуманітарний ун-т " Запорізький ін-т державного та муніципального управління " . -2-ге вид., перероб. і доп.. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -231 с.

загрузка...
Top