Міжнародні економічні аспекти вирішення глобальних проблем: екологічної, продовольчої, ресурсно-енергетичної

Вступ.

1. Глобальні проблеми, їх класифікація й ознаки. Загальні економічні проблеми розвитку цивілізації.

2. Деякі аспекти розвитку економіки України як складової світового економічного співтовариства.

3. Глобальні проблеми розвитку світової економіки.

4. Вирішення глобальних продовольчої та ресурсно-енергетичної проблем.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Актуальність теми.На сучасному етапі розвитку світового господарства дослідження міжнародної екологічної безпеки зумовлено глобалізаційними процесами, які спрямовані на отримання економічного результату без урахування екологічної складової. Отже, постає потреба нової парадигми соціально-економічного зростання з урахуванням причин, визначення джерел та наслідків екологічних проблем. Необхідність шляху сталого соціально-економічного розвитку визнана світовою спільнотою і є основою фундаментальних напрямів прогресу сучасної цивілізації. Неможливість одностороннього розв’язання екологічних проблем будь-якою країною та транскордонний характер забруднення навколишнього природного середовища обумовлює необхідність розробки науково-практичних рекомендацій щодо забезпечення міжнародної екологічної безпеки в умовах глобалізації.

Метою роботиє удосконалення теоретико-методологічних основ і розробка науково-практичних рекомендацій щодо забезпечення міжнародної екологічної безпеки в умовах глобалізації.

Відповідно до мети дослідження в роботі поставлено і вирішено такі задачі:

- дослідити теоретичні основи розвитку світових глобалізаційних процесів;

- розкрити сутність міжнародної екологічної безпеки в контексті глобалізації світової економіки;

- визначити рівень взаємозв’язку між економічним та екологічним розвитком;

- проаналізувати економічні наслідки розвитку світової економіки;

- оцінити економічні фактори при визначенні стратегії забезпечення екологічної безпеки промислових підприємств;

- запропонувати напрями впровадження економічних механізмів як фактору забезпечення екологічної безпеки;

- розробити механізм забезпечення державного контролю та регулювання системи екологічної безпеки в Україні;

- запропонувати напрями вдосконалення системи використання твердих побутових відходів як складової екологічної безпеки на регіональному рівні з урахуванням європейського досвіду.

Об’єктом дослідженнявиступає процес забезпечення міжнародної екологічної безпеки в умовах глобалізації.

Предметом дослідженняє принципи, економічні науково-методичні та науково-практичні аспекти забезпечення міжнародної екологічної безпеки на міжнародному, національному, регіональному та мікрорівні.


1. Глобальні проблеми, їх класифікація й ознаки. Загальні економічні проблеми розвитку цивілізації

Починаючи з останньої чверті ХХ ст., світова економіка розвивається під зростаючим впливом глобальних або загальносвітових проблем. Виникнення цих проблем — свідчення глобалізації світового господарства. Термін "глобальний" (від фр. global — загальний, всесвітній; лат. globus — куля) ввів у науковий обіг американський учений Т. Левітт.

Глобальні проблеми стосуються всього людства, зачіпаючи інтереси і долю всіх країн, народів і соціальних прошарків, призводять до значних економічних і соціальних втрат, а в разі загострення можуть загрожувати існуванню людської цивілізації. Глобальні проблеми сучасності — це результат всього попереднього розвитку людства, життєдіяльності людської цивілізації, зумовленої нерівномірністю екологічних, демографічних, економічних, політичних, науково-технічних і культурних процесів в умовах своєрідної історичної ситуації.

У сучасній науці склалася така класифікація глобальних проблем:

• політичні і соціально-економічні проблеми — збереження миру і відвернення ядерної війни, обмеження гонки озброєнь і роззброєння, подолання бідності і відсталості країн і регіонів, сталість розвитку світового співтовариства;

• проблеми, пов'язані з природно-економічним розвитком, — екологічні, енергетичні, сировинні, продовольчі, збереження клімату, проблеми Світового океану тощо;

• соціальні проблеми — міжнародні конфлікти, проблеми демографії, питання культури, освіти і охорони здоров'я;

• проблеми, виникнення і невирішеність яких несе загрозу масової загибелі людей, — воєнні і регіональні конфлікти, злочинність, техногенні катастрофи, стихійні лиха;

• наукові проблеми — освоєння космічного простору, довгострокове прогнозування в різних галузях та ін.

Глобальні проблеми тісно взаємопов'язані. Зокрема, енергетична і сировинна проблеми співвідносяться з екологічною, екологічна — з демографічною, демографічна — з продовольчою тощо. Тому аналіз цих проблем, а також пошуки шляхів їх вирішення є складним науковим завданням. Підходи до аналізу причин виникнення цих проблем та їх наслідків постійно змінюються. Проте більшість дослідників зазначає їх загальну специфіку, попри все різноманіття глобальних проблем.

Глобальні проблеми світової економіки характеризуються такими загальними ознаками:

• вони пов'язані між собою і мають загальносвітовий характер, тобто зачіпають інтереси і долю всього або більшості людства;

• загрожують людству серйозним регресом умов життя і подальшого розвитку продуктивних сил або навіть загибеллю людської цивілізації;

• потребують термінового, негайного вирішення і спільних дій усього світового співтовариства.

Окремі глобальні проблеми, зокрема запобігання ядерному конфлікту, подолання відсталості окремих країн і регіонів, ліквідація небезпечних хвороб, боротьба проти наркоманії та наркобізнесу, злочинності і тероризму, для свого вирішення потребують узгодження відносин усередині самого світового співтовариства, інші відображають кризи у відносинах між суспільством і природою (демографічна, продовольча, ресурсна, енергетична, екологічна). Розв'язання глобальних проблем сучасності потребує, з одного боку, співробітництва всіх держав та їх урядів, а з іншого — особистої участі кожної окремої людини. Глобальні проблеми сьогодення є наслідком об'єктивного розвитку людського суспільства, і для їх вирішення потрібна консолідація зусиль усього світового співтовариства.


Загальнолюдські цінності, глобальні проблеми та інтереси виражаються у загальних економічних проблемах, що постали перед людством у XXI ст. Необхідність роззброєння і конверсії, тобто переведення воєнної економіки на мирні рейки, випливає зі світової проблеми можливості воєнної катастрофи, передусім реалій ядерного віку, а також надзвичайного економічного напруження в гонці озброєнь. Потреба створення безвідходних виробництв у системі «людина — природа», ресурсозберігаючих технологій зумовлена екологічними наслідками індустріалізації, обмеженістю природних ресурсів. Проблема спрямування розвитку науки і техніки, яка набуває глобального, всеохоплюючого характеру, на об'єднання світу в економічному прогресі походить від соціальних проблем, породжених цим розвитком. Проблема неузгодженості економічного розвитку розвинених країн і більшості країн, що розвиваються, ґрунтується на відсталості та залежності останніх, їхньої слаборозвиненості через колоніальну спадщину. Світ країн, що розвиваються, ціною чисельних втрат і жертв у колоніальну епоху авансував розквіт немалої частини розвинених країн світу. Сьогодні настав час компенсувати ці втрати, які водночас стали внеском у світовий матеріальний прогрес. Розвиток цих країн — загальнолюдська проблема, тим більше, що умови існування, в яких опинилися десятки мільйонів людей у багатьох регіонах світу, що розвиваються, стають просто загрозливими для всього людства. Узагальнюючим показником розвиненості країн, що розвиваються, може бути розрив між двома групами країн за середньодушовим доходом у співвідношенні приблизно 12 : 1, і цей розрив не зменшується.

Надзвичайно складні проблеми міжнародних економічних відносин. Водночас антагонізм між різними країнами, їхніми групами та об'єднаннями, соціальними і політичними силами перекривається узагальнюючим зіткненням суспільства з природою й бідністю величезної частини людства. Жодні замкнені утворення, навіть на регіональному рівні, не можуть розв'язати складні вузли, що утворилися на головних напрямах світових економічних зв'язків. Для цього потрібні спільні зусилля і врахування інтересів усіх груп країн.

Проблема соціальних контрастів у світі ґрунтується на соціальній несправедливості й експлуатації. Нині особливої гостроти набула проблема кризи відтворення самої людини як головної продуктивної сили, суб'єкта суспільних відносин і кінцевої мети виробництва, що випливає з загрози існування роду людського (біологічний чинник загальнолюдського) і цивілізації (соціальний чинник).

Розв'язати ці проблеми можна лише з урахуванням головної тенденції сучасної епохи — забезпечення миру і соціального розвитку. Розвиток сучасного світу все більшою мірою залежить від здійснення системи загальнолюдських інтересів, первинними з яких є економічні в широкому розумінні, їхній розвиток і використання визначають, зрештою, історичні потенції сучасного світу[1, c. 216-217].


2. Деякі аспекти розвитку економіки України як складової світового економічного співтовариства

Період 1991-2008 рр. позначений в Україні докорінною зміною соціально-економічних відносин, утвердженням принципово нової економіки. Проголошена політична незалежність України надала потужний поштовх розвитку держави, її оновленню та перебудові економіки: впроваджуються ринкові засади господарювання, змінилась структура форм власності, обраний курс на інтеграцію в європейський економічний простір, виникли можливості для розвитку приватної ініціативи.

Узагальнюючи практику господарювання України в умовах незалежності та співпраці зі світовою спільнотою в економічній сфері протягом останніх десяти років, потрібно зробити певні висновки і усвідомити певні уроки: політична незалежність країни передбачає, насамперед, економічну незалежність, яка в умовах взаємодії з зарубіжними країнами та окремими міжнародними фінансовими інституціями потребує значних зусиль у відстоюванні власних інтересів України.

В той же час, міжнародне співробітництво з конкретними інвесторами показало необхідність враховування їхніх інтересів при реалізації конкретних проектів. Між тим, економічні інтереси інвесторів можуть і не співпадати зі стратегічними цілями України, бо міжнародний інвестор за сутністю своєї діяльності отримує або прибуток, або контроль за діяльністю підприємства, або перше і друге разом.

Виходячи з набутого Україною досвіду у сфері міжнародного економічного співробітництва, сподіватися на довгострокову економічну допомогу від інших країн для піднесення власного економічного добробуту, не поступаючись економічною незалежністю, в даний час нереально.

Президентом України наголошено: “Треба визнати і надто завищені сподівання на зовнішню допомогу…. Фінансово-кредитна підтримка українських реформ супроводжувалась (і часто супроводжується тепер) умовами і вимогами, які далеко не завжди адекватні об’єктивним обставинам та специфіці здійснюваних трансформаційних процесів”. Вирішення проблеми ефективної співпраці України з іноземними суб’єктами міжнародних економічних відносин в сфері інвестування полягає у знаходженні балансу на державному рівні між обсягами залучуваних фінансово-кредитних ресурсів і власною інвестиційно-інноваційною політикою[7, c. 186-187].

Взаємозв’язок між станом економіки України та можливостями і напрямами міжнародного співробітництва є зв’язком між потенціалом держави та суб’єктів господарювання, які взаємодіють між собою на міжнародному рівні. Він характеризується і визначається зростанням масштабів розширеного відтворення в рамках світового господарства і реалізується шляхом постійної зміни соціально-економічних параметрів розвитку країн, динамічного розвитку факторів виробництва та міжнародних економічних відносин.

Теза щодо відсутності власних інноваційних та інвестиційних коштів є наслідком втрати державою керівної ролі у визначенні основних напрямів вкладання фінансових коштів, що підтверджується визнанням Президента України у його посланні до Верховної Ради: “Якщо зусилля держави та приватного капіталу поєднуються з метою максимальної концентрації сил і ресурсів на вирішальних пріоритетах економічної політики - розвитку інноваційної сфери, формуванні ефективного внутрішнього ринку, реалізації інших завдань сталого економічного зростання, в тому числі і соціальних, то чому маємо відкидати таку можливість?”.

Негативно позначились на конкурентоспроможності промислової продукції та спричинили значні внутрішні та зовнішні борги орієнтація економіки України на імпортні види енергоносіїв та недостатній обсяг фінансування реконструкції власних вугільних родовищ, а також відсутність ефективних засобів використання паливно-енергетичних ресурсів у різних галузях промисловості, що призвело до знекровлення економіки України в цілому.

Відсутність досвіду ведення самостійної фінансово-кредитної політики, брак сучасного досвіду міжнародних економічних відносин з одночасним переходом на ринкові засади господарювання та обмеженість фінансових ресурсів вимагають проведення власної сконцентрованої інноваційно-інвестиційної політики з боку держави.

За висновками Рахункової Палати України, “діюча система формування, розподілу, використання централізованих капітальних вкладень не створює умов для економічного розвитку України”. Вочевидь, одним з істотних резервів вирішення питань інвестування має стати створення умов для повернення в Україну незаконно вивезених коштів та концентрація зусиль на рішучому обмеженні корупції та “тіньової” економічної діяльності. У посланні Президента України означено: “Стратегічна мета полягає в тому, щоб істотно знизити рівень тінізації економіки шляхом легалізації “тіньових” капіталів, змусити їх працювати на піднесення економіки і примноження національного багатства”. Зрозуміло, це стане можливим, якщо підприємці усіх рівнів матимуть змогу вести самостійну легальну прибуткову діяльність[10, c. 152-154].

Зростання обсягу залучених до банківської системи коштів від населення і суб’єктів господарювання поряд зі зниженням процентних ставок банків за позичками дасть можливість збільшити обсяги кредитних вкладень у розвиток продуктивних сил країни.

Саме через можливість акумулювання коштів для їхнього інвестування в науково-технічну та науково-виробничу сфери можна вирішити нагальні проблеми економіки України, об’єднавши зусилля науково-технічного потенціалу держави та приватного капіталу, насамперед - ресурсів фінансово-промислових груп.

Для цього потрібно вжити необхідних заходів щодо контролю за процесом грошової приватизації та визначення порядку індексації вартості основних фондів. Варто оцінити можливість надання фінансово-промисловим групам статусу дозволеного монополіста за умови і на час виконання ними програм розвитку пріоритетних галузей економіки України. Такі переваги повинні регламентуватись Антимонопольним комітетом України, однак це виводить їхню діяльність з-під дії чинного вітчизняного антимонопольного законодавства.

Також доцільно було б запобігти наданню суб’єктам підприємницької діяльності України, заснованим на загальнодержавній власності, або таким, частка майна яких перебуває у загальнодержавній власності, права бути учасниками фінансово-промислових груп, створених в іноземних державах.

Ефект іноземного інвестування та міжнародна співпраця України з зарубіжними партнерами визначаються конкретними обставинами і, насамперед, правильним вибором стратегії залучення капіталу з-за кордону. Приплив іноземних інвестицій в Україну збільшиться за умов суттєвої активізації вітчизняних інвесторів і підприємців. Це буде свідченням довіри ділових кіл до гарантій щодо сприятливого середовища ведення бізнесу в Україні. В результаті держава може отримати синергетичний ефект підвищення ефективності діяльності підприємств та фірм в економічному просторі України.

Таким чином, передумовою плідної співпраці України з країнами світового співтовариства є набуття Україною потужної економічної бази. З метою підтримки національних товаровиробників необхідне послідовне збільшення реальних обсягів банківських кредитів і зниження процентних ставок за кредитами, а також спрямування запозичених коштів у виробничий сектор, що забезпечило б повернення з прибутками вкладених коштів і зменшило б проблему зовнішнього державного боргу.

Одним із шляхів вирішення цього завдання може стати розробка програм залучення інвестицій на регіональному рівні, що приведе до більш ефективного цільового використання іноземних інвестицій в тих галузях регіону, які найбільш їх потребують. Нагальним є створення правового та фінансового середовища, яке сприяє технологічним інноваціям та їхньому впровадженню, відновлення та активізація діяльності Державного інноваційного фонду України.

Враховуючи, що держава сьогодні не в змозі мобілізувати достатню кількість ресурсів, необхідних для модернізації виробництва, потрібно стимулювати до інвестиційної та інноваційної діяльності суб’єктів підприємництва та фінансово-промислові групи. Суттєвим кроком має стати прискорення темпів та забезпечення повноти приватизації середніх та великих підприємств, створення сприятливих умов для інвесторів, вдосконалення механізму захисту їхніх прав. Також доцільно застосувати процедуру банкрутства і реструктуризації підприємств, які не виконали своїх зобов’язань перед державою.

Отже, прискорений розвиток економіки України залежить не лише від обсягів інвестиційних ресурсів, а також від їхнього ефективного використання[5, c. 93-95].


3. Глобальні проблеми розвитку світової економіки

Глобальність – не географічне поняття. Воно означає, що подібні проблеми стосуються всіх верств населення, всіх країн та народів планети, впливають на всі сфери суспільного життя та впливають тим чи іншим чином на стан справ у всіх регіонах планети.

За такими ознаками глобальні проблеми можна поділити на три сфери дії.

До першої сфери належать проблеми, які виникають у процесі взаємодії природи та суспільства. Серед них: надійне забезпечення людства продовольством, сировиною, енергією тощо, збереження природного навколишнього середовища, освоєння ресурсів Світового океану, космічного простору. Джерела таких проблем закладені в тенденціях та закономірностях розвитку світових виробничих сил, які сприяють розширенню можливостей задоволення потреб людства в засобах до існування, а також збільшенню старих виробничих потреб та виникненню нових. Особливості перетворення таких проблем у глобальні полягають в тому, що сьогодні як ніколи споживання відновлювальних та не відновлювальних ресурсів досягло величезних обсягів і характеризується подальшим зростанням. Виникла ситуація, коли з найбільшою гостротою виявилась суперечність між потребами суспільства у природних джерелах та можливостями природи задовольняти такі потреби. Відносна обмеженість природних ресурсів спричинює пошук подальших радикальних рішень проблем у світовому масштабі.

До другої сфери належать проблеми суспільних взаємовідносин, а саме: відносини між державами з різним економічним устроєм, подолання економічної відсталості багатьох країн світу, локальні, регіональні та міжнародні кризи і т.п. На передній план серед них вийшла проблема регіональних конфліктів, у тому числі і в трансформаційних країнах. Про це свідчать події в колишньому СРСР, колишній Югославії, на Близькому Сході та інших регіонах світу. На цьому тлі важливою залишається проблема відведення загрози застосування ядерної зброї. У її вирішенні зацікавлені не лише держави, які мають ракетно-ядерний потенціал, а й народи всієї планети. Тільки спільними зусиллями можна запобігти загибелі людської цивілізації.

Третя сфера – розвиток людини, забезпечення її майбутнього. Вона охоплює перш за все проблеми пристосування сучасної людини до умов, що змінюються під впливом науково-технічного прогресу природного та соціального середовища, питання сучасної урбанізації, боротьби з епідеміями та важкими захворюваннями (серцево-судинними, онкологічними, СНІДом). Проблему людини та її майбутнього вчені розглядають як глобальну проблему, в якій концентруються та посилюються всі інші проблеми людського співіснування[10, c. 157-158].

Класифікація глобальних проблем за сферами діяльності не означає, що вони відокремлені одна від одної. Межі між сферами часто мають умовний характер, а окремі глобальні проблеми зумовлені процесами, які є результатом взаємодії не лише природи та суспільства, а й взаємовідносин між державами. Наприклад, продовольча криза в слаборозвинених країнах у більшості випадків є результатом не лише їх внутрішнього розвитку, а й специфічного розподілу праці в світовій економічній системі, дисгармонії світових господарських зв’язків. Проте до якої сфери не належала б та чи інша глобальна проблема, вона має свої форми суперечностей, диспропорцій та функціональної незбалансованості.

Кожна глобальна проблема об’єктивна за своїм характером і має матеріальну основу. Процеси інтернаціоналізації господарського життя, науки, культури та політики визначають збільшення взаємозв’язку окремих ланок світового господарства, взаємозалежності держав і, таким чином, становлять основу для можливостей глобалізації окремих складових сучасної цивілізації. За наявності суперечностей між світовим економічним розвитком та соціальним прогресом людства виникають об’єктивні причини для перетворення можливості глобалізації в її реальність, тобто появи глобальних проблем Наприклад, вирішивши коло великих проблем у сферах функціональних та прикладних досліджень, техніки та технології, науково-технічний прогрес одночасно визначив появу комплексу нових потреб, поставив нові завдання які в умовах високого ступеня інтернаціоналізації господарської діяльності набули глобального характеру.

Крім того на появу та загострення глобальних проблем впливають реальні конкретно-історичні умови. Без врахування соціальних факторів, специфіки суспільного устрою окремих держав неможливо до кінця з’ясувати сутність та джерела таких проблем.

При аналізі глобальних проблем необхідно врахувати загальні закономірності історичного процесу; загальні тенденції розвитку виробничих сил впливу на них НТР; соціальні фактори. За таких умов оптимальне вирішення глобальних проблем вимагає поєднання науково-технічних та соціально-політичних факторів у єдиний механізм, основу якого будуть складати колективні дії всіх держав. Координація зусиль сторін, які беруть участь у вирішенні глобальних проблем, ґрунтується на визначенні посильного внеску кожної з країн та вимог участі незалежно від рівня її розвитку та соціального устрою.

Вирішення глобальних проблем сучасності, забезпечення майбутнього цивілізації людства вимагають розробки та реалізації колективної програми економічної, військово-політичної безпеки людства. Фінансові кошти на її здійснення залежать від проведення процесу роззброєння, конверсії військового виробництва, а суб’єктами її втілення є зацікавленні країни та народи світу[9, c. 151-153].

Доцільним можна вважати і такий поділ глобальних проблем:

- проблеми переважно соціально-політичного характеру (відвернення ядерної війни; припинення гонки озброєнь, роззброєння; мирне розв’язання регіональних, міждержавних і міжнаціональних збройних конфліктів; будівництво ненасильницького світу на засадах утвердження довіри у відносинах між народами, зміцнення системи загальної безпеки);

- проблеми переважно соціально-економічного характеру (подолання економічної і пов’язаних із нею культурної відсталості та зубожіння; забезпечення ефективного виробництва і відтворення світового валового продукту; пошук шляхів розв’язання світової енергетичної, сировинної і продовольчої кризи; оптимізація демографічної ситуації, особливо в країнах, що розвиваються; освоєння в мирних цілях навколоземного простору і Світового океану);

- соціально-екологічні проблеми, зумовлені дальшим забрудненням навколишнього середовища у тому числі земної оболонки атмосфери, необхідністю раціонального використання природного потенціалу планети, запобігання шкідливого впливу на природу воєнної діяльності;

- проблеми Людини, включаючи людський вимір суспільного прогресу (забезпечення соціальних, економічних та індивідуальних прав і свобод; боротьба з голодом, епідемічними захворюваннями, культурною відсталістю; духовний розвиток особи; подолання відчуженості людини від природи, суспільства, держави, інших людей і результатів власної життєдіяльності).

В літературі можна зустріти й інші варіанти поділів, скажімо, на три групи компонентів: політичний, економічний і соціально-економічний. Слід зауважити, проте, що кожний поділ дає можливість прослідкувати взаємозв’язки як усередині кожної з груп, так і між ними самими, бо кожна з проблем взаємно переплітається і взаємодіє з іншою. Скажімо, будь-які зусилля, спрямовані на захист довкілля, втрачають сенс, якщо людство буде вкинуте у вогнище термоядерної війни, розв’язання ж екологічної проблеми залежить великою мірою від вирішення проблем бідності й відсталості, адже безупинне винищення багатьох видів тварин та рослин продовжуватиметься доти, доки не зменшиться грандіозна заборгованість країн, що розвиваються.

Сукупність глобальних проблем саме через свою гостроту стала об’єктом запеклих суперечок і дискусій як у наукових, так і в політичних колах. Ніякий суспільний рух, уряди країн не можуть нині мати вагомий авторитет і вплив, якщо вони недооцінюють чи й узагалі ігнорують глобальні проблеми. Варто зауважити, що саме переміщення глобальних проблем в центр політичного життя сприяє розробці конструктивних програм щодо їхнього вирішення на міжнародному рівні[11, c. 69-70].

Відкритість економіки передбачає визнання та прийняття стандартів світового ринку та узгодженість діяльності відповідно до його законів. Тобто відкрита економіка характеризується цілісністю, інтеграцією у світове господарство, використанням різноманітних форм міжнародного співробітництва. При цьому підтримується політика вільної торгівлі, звільненої від державної монополії. Серед основних переваг відкритої економіки можна виділити наступні:

- поглиблення спеціалізації та кооперації виробництва;

- раціональний розподіл ресурсів в залежності від ступеня ефективності;

- розподіл світового досвіду через систему міжнародних економічних відносин;

- зростання конкуренції між вітчизняними виробниками, що стимулюється конкуренцією на світовому ринку.

Слід пам'ятати, що відкрита економіка не означає стихійну відкритість, що може стати загрозою економічної безпеки країни. Розумна відкритість будується на принципах ефективності, конкурентоздатності, національної безпеки, і вона не може діяти без значного втручання держави при формуванні механізму її здійснення[13, c. 21].


4. Вирішення глобальних продовольчої та ресурсно-енергетичної проблем

Світова продовольча проблема визнана глобальною проблемою людства. Сьогодні від недоїдання страждає майже п’ята частина населення планети. 800 млн. людей знаходяться на крок від смерті саме через цю проблему.

Багатоликість розглянутої проблеми робить необхідним при її детальному аналізі дослідження з країн і їх територіальних груп.

Можна виділити наступні типи країн за рівнем забезпеченості продовольством:

1)Основні експортери продовольчих товарів (США, Канада, Австралія, ПАР, Таїланд, і деякі держави Європейського Союзу );

2)малі країни, що активно експортують продукти харчування (Угорщина, Фінляндія);

3)держави, що випробують дефіцит продовольства, але здатні його придбати (Японія);

4)країни, що ледь забезпечують свої потреби в продовольстві власним виробництвом (Індія, Китай, країни Південної Америки);

5)країни, чия забезпеченість продуктами харчування не робить практично ніяк впливу на глобальну продовольчу ситуацію (Папуа - Нова Гвінея, Ісландія);

6)країни, що випробують дефіцит продовольства й освоюють водні і земельні ресурси для досягнення самозабезпечення (Єгипет, Індонезія, Пакистан, Філіппіни);

7)країни з постійно погіршується продовольчим забезпеченням у розрахунку на душу населення (держави Африки до півдня від Сахари);

8)країни з продовольчою кризою, що зароджується, у яких ріст населення обганяє ресурсні можливості (Гаїті, Непал, Сальвадор).

5. Розробка шляхів вирішення продовольчої проблеми. Сучасні концепції.

Проведений аналіз дозволяє укласти, що, з одного боку, продовольча проблема виступає як глобальна, торкаючись, так чи інакше, усе людство, у всякому разі, - усі найбільші держави світу . З іншого боку, вона має яскраво виражений географічний характер і виявляє себе на різних ступенях територіальної ієрархії - регіональної, державної, районної, локальної. Причини, гострота і масштаби поширення неправильного харчування, недоїдання і голоду на земній кулі диктуються, насамперед, соціально-економічними факторами, що повинно визначати і напрямок пошуків виходу з існуючого положення . Воно в багатьох випадках має давні історичні корені і цивілізаційні джерела, але часто виглядає безпосереднім породженням оман і помилок XX ст. Звідси - неминуче різноманіття і виправдана неоднозначність пропонованих наукою рецептів по поліпшенню ситуації [6, с. 32-33].

Виробляти політикові забезпечення населення продуктами харчування і прагнути до досягнення шуканого балансу з урахуванням зовнішньоторговельних можливостей приходиться, насамперед, на рівні окремих країн. Ключ до "зняття" продовольчої проблеми в кожної з них повинний бути власним. З подібних позицій оцінка агроресурсного потенціалу планети - загальнотеоретична задача, з яким зв'язані вихід на кінцеві параметри - виробничі і, як наслідок, демографічні. Прикладні ж рекомендації реальні для виконання лише в розрізі конкретних держав як головних носіїв суверенітету.

Перспективи подальшого залучення природних ресурсів планети в сферу сільськогосподарської діяльності залишаються предметом оживлених дискусій. Це викликається як недостатньою ще вивченістю самих агроприродних факторів і імовірності більш повноцінного їхнього використання у виробництві, так і розбіжностями у відношенні перспектив агротехнічного прогресу в галузі.

Продовольча проблема багатоаспектна, і домогтися її успішного рішення не вдається без створення відповідного соціально-економічного клімату в країні. Недостатніми виглядають і спроби досягти підйому сільського господарства шляхом упровадження досягнень науково-технічної революції, масової механізації і т.п.

Інтенсивний шлях розв'язання глобальної продовольчої проблеми передбачає механізацію, хімізацію, іригацію, підвищення енергоозброєності сільського господарства, використання високоврожайних сортів сільськогосподарських культур, найпродуктивніших порід свійських тварин, тобто вжиття заходів, які дають змогу збільшити віддачу землеробства й тваринництва навіть у разі зменшення сільськогосподарських площ. Великі перспективи інтенсифікації сільськогосподарського виробництва пов'язують із технологічною революцією, яку нині переживає сільське господарство індустріально розвинених країн Заходу, і передусім США. Ця революція виявляється у використанні досягнень генної інженерії, біотехнології та інформаційної технології безпосередньо у фермерському землеробстві й тваринництві для поліпшення якості продукції, зниження виробничих витрат тощо [8, c. 26-27].

Динаміку споживання сировини та енергоресурсів визначають здебільшого два чинники: рівень виробництва, загальне зростання якого приводить до абсолютного збільшення потреб у сировині й енергії; науково-технічний прогрес, вплив якого виявляється у відносному зниженні рівня і зміні структури витрат на одиницю кінцевої продукції.

У США і Західній Європі з розвитком національної економіки (у напрямі зменшення питомої ваги обробної промисловості і збільшення частки послуг та інформатики) знижується енергоспоживання відносно ВВП. Аналогічні процеси відбуваються і в Японії. У більшості ж азіатських країн (зокрема в Республіці Корея, КНДР) спостерігається прямо протилежна тенденція. Відбувається бурхливе зростання важкої промисловості, а ефективність енергоспоживання знижується (особливо в Китаї), що призводить до підвищення попиту на нафту і зростання цін на неї. Отже, сировинна та енергетична проблеми викликані як обмеженою кількістю розвіданих запасів корисних копалин, так і нераціональним їх використанням. Істотне значення має і нерівномірний розподіл цих ресурсів між різними регіонами і країнами.

Поліпшення загального становища з енергетичними і сировинними ресурсами можливе лише у разі докорінної зміни підходів до їх видобування, експлуатації і споживання. Проблема дефіциту сировинних та енергетичних ресурсів, її розв'язання залежить від відносин "людина — навколишнє середовище" та моделі технологічного розвитку. Мова йде про необхідність переходу до раціонального використання природних ресурсів у виробничому процесі, впровадження маловідходних і безвідходних технологій, використання вторинних матеріалів. Потрібно створювати матеріально-технічні замінники окремих обмежених ресурсів і використовувати утилізовані відходи, нетрадиційні джерела енергії.

Розв'язання сировинної та енергетичної проблеми передбачає географічну реструктуризацію світової промисловості, оптимальніше її розміщення як з точки зору скорочення потужностей у разі відсутності власних ресурсів, так і з точки зору зниження витрат на їх транспортування. Важливе значення при цьому має створення нових економніших і раціональніших засобів транспортування енергії та сировини.

Отже, розв'язанню паливно-сировинної проблеми сприятиме вжиття таких заходів:

• впровадження нових технологій виробництва — енерго- і ресурсозберігаючих;

• використання нетрадиційних джерел сировини й енергії;

• раціональне розміщення виробництва та його структурна перебудова;

• всебічне використання країнами досягнень науки і широке поширення інновацій [10, c. 28-29].


Висновки

На основі дослідження теоретичних основ розвитку світових глобалізаційних процесів запропоновано визначення поняття «екологічна глобалізація» як процесу формування і подальшого розвитку єдиного загальносвітового еколого-економічного простору шляхом забезпечення міжнародної екологічної безпеки на базі розповсюдження нових технологій, екологічних інновацій, участі в глобальних угодах у сфері охорони навколишнього природного середовища, формування міжнародного ринку торгівлі квотами.

Розкрито сутність міжнародної екологічної безпеки в умовах глобалізації, яка передбачає такий стан міжнародних відносин, що забезпечує збереження, раціональне використання, відтворення та підвищення якості навколишнього середовища, та при якому національна діяльність окремих держав виключає нанесення екологічної шкоди як окремим країнам світу, так і всьому світовому співтовариству. Під цим розуміється відсутність дій, станів і процесів, які прямо або опосередковано чинять істотну шкоду для навколишнього середовища, населення і матеріальних об'єктів країн світу.

У процесі дослідження визначено взаємозв'язок між рівнем економічного розвитку країн світу і міжнародною екологічною безпекою. Так, централізоване планування економіки в країнах з перехідною економікою є однією з основних причин сучасних проблем деградації навколишнього середовища. Економічне зростання у країнах, що розвиваються, пов'язане із зростанням транспорту, що в свою чергу, посилює проблему забруднення атмосфери. У сільському господарстві країн світу зберігається тенденція збільшення використання пестицидів, що, за відсутності стійких методів господарювання, сприяє підвищенню забруднення ґрунтів і води. Розвиток туризму супроводжується зростанням повітряного і наземного транспорту, підвищенням споживання енергії, деградації ландшафтів. Все це свідчить про необхідність запровадження масштабних підходів й міжнародного співробітництва для доповнення зусиль на національному рівні щодо забезпечення екологічної безпеки країн світу.

Список використаної літератури

1. Власов В. Тенденції та проблеми глобальних процесів у світовій продовольчій сфері //Економіка України. - 2006. - № 3. - C. 75-80

2. Дацків Р. М. Економічна безпека у глобальному вимірі //Актуальні проблеми економіки. - 2004. - № 7. - C. 143 - 153.

3. Касич А. О. Інтеграційні завдання України в умовах трансформації моделі розвитку глобальної економіки //Актуальні проблеми економіки. - 2006. - № 7. - C. 78 - 86.

4. Козюк В. Монетарні аспекти розвитку поглядів на проблему забезпечення глобальної фінансової стабільності //Вісник Національного банку України. - 2007. - № 4. - C. 34-39

5. Козюк В. Проблеми розшарування глобального монетарного та фінансового простору //Вісник Національного банку України. - 2007. - № 10. - C. 32-38

6. Локтінов В. Урок на тему "Глобальні проблеми людства" в 10 класі //Географія та основи економіки в школі. - 2005. - № 2. - C. 31-34.

7. Ляшенко Д. Глобальні проблеми сучасності та їх можливий прояв в Україні //Український географічний журнал. - 2002. - № 3. - C. 63-68.

8. Ляшенко Д. Глобальні проблеми сучасності //Географія та основи економіки в школі. - 2004. - № 2. - C. 25-29.

9. Олійник Я. Глобальні проблеми людства: Контексти виникнення/ //Краєзнавство. Географія. Туризм.. - 2006. - № 38. - C. 3-4

10. Пилипчук В. Теоретико-правові проблеми подолання глобальних викликів і загроз національній безпеці //Вісник Академії правових наук України. - 2008. - № 1. - C. 22-30.

11. Рибчук А.В. Глобальна виробнича інфраструктура як результат розширення інтернаціоналізації господарського життя //Актуальні проблеми економіки. - 2006. - № 6. - C. 92 - 96.

12. Сиротенко А. Глобальні проблеми людства //Географія та основи економіки в школі. - 2002. - № 1. - C. 11-16

13. Фідря Н. Глобальні проблеми людства та ідея сталого розвитку суспільства //Краєзнавство. Географія. Туризм.. - 2005. - № 33. - C. 17-21

14. Федорів Ю. Економічні аспекти глобального потепління //Актуальні проблеми економіки. - 2003. - № 3. - С.2-10.

загрузка...
Top