Міжнародне співробітництво в соціально-економічних закладах і організаціях системи ООН і деякі проблеми

Вступ.

1. Аналіз міжнародних економічних організацій в системі ООН.

2. Роль міжнародних організацій системи ООН в управлінні економічною політикою.

3. Проблеми функціонування системи ООН.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Більша частина роботи ООН, яка виміряється кількістю грошових засобів, що витрачаються, та чисельністю персоналу, який використовується, пов’язана із здійсненням програм, спрямованих на досягнення економічного та соціального прогресу в країнах, що розвиваються, в яких проживає дві третини населення світу.

Система ООН - сама організація та різні, пов’язані з нею організації - вживає єдиних глобальних зусиль, направлених на економічний та соціальний розвиток країн, що розвиваються за допомогою різних програм, присвячених за допомогою різних програм, присвячених вирішенню проблем - від технічної співпраці до огляду та досліджень, скликання міжнародних конференцій і від планування всебічного розвитку до здійснення конкретних проектів в окремих галузях, таких як торгівля, промисловість та сільське господарство.

Для того, щоб допомогти урядам закласти більш ефективну основу для діяльності з метою розвитку, ООН сприяє у підготовці національних планів розвитку, спрямованих на забезпечення збалансованого економічного та соціального прогресу і найкращого використання людських, матеріальних та фінансових ресурсів. Вона надає допомогу країнам, що розвиваються в мобілізації засобів, необхідних для фінансування програм розвитку, як шляхом збільшення їх власних доходів від експорту, так і за допомогою залучення зовнішнього капіталу на умовах, що їм підходять.

Організація Об’єднаних Націй ¾ це найбільша, універсальна і найбільш авторитетна міжнародна організація сучасності, покликана зайнятися головними політичними проблемами, які хвилюють людство. Політична діяльність ООН знаходиться у нерозривному зв’язку з економічними і соціальними завданнями, безпосередньо пов’язаними із світовою політикою.


1.Аналіз міжнародних економічних організацій в системі ООН

Аналіз Статуту ООН дає можливість зробити висновок про те, що однією із важливих цілей даної універсальної міжнародної організації є співробітництво в розв’язанні міжнародних проблем економічного, соціального, культурного і гуманітарного характеру (ст. 1 Статуту). Ця мета досягається через діяльність міжнародних організацій системи ООН.

Генеральна Асамблея є одним із вищих, головних органів ООН. Поряд із вирішенням інших завдань вона відає питаннями співробітництва держав у економічній, соціальній та інших сферах. На неї покладені функції керівництва діяльністю Економічної та соціальної ради (ЕКОСОР).

Відповідно до ст. 13 Статуту ООН Генеральна Асамблея передбачає організацію досліджень і прийняття рекомендацій, спрямованих на сприяння міжнародному співробітництву, зокрема в економічній сфері. Функції і повноваження Генеральної Асамблеї ООН у цій сфері регламентовані у главах ІХ «Міжнародне економічне і соціальне співробітництво» (статті 55—60) і Х «Економічна та соціальна рада» (статті 61—72) Статуту ООН.

Питання економічного співробітництва посідають важливе місце у діяльності Генеральної Асамблеї ООН. Уже на її 16-й сесії, що відбулась у 1961 р., була прийнята резолюція «Міжнародна торгівля як важливий інструмент економічного розвитку», в якій уперше було порушено питання про скликання в межах ООН міжнародної економічної конференції. А на 17-й сесії (1962 р.) за ініціативою колишнього СРСР були прийняті рекомендації щодо проведення міжнародної торговельної конференції.

У 1963 р. 18-та сесія Генеральної Асамблеї ООН розглянула питання нормалізації і розвитку міжнародної торгівлі. Завдяки активній позиції цього органу у 1964 р. у Женеві була скликана І Конференція ООН з торгівлі і розвитку, яка відіграла надзвичайно важливу роль в організації та здійсненні міжнародної торгівлі.

Подальша хронологія й аналіз змісту діяльності Генеральної Асамблеї ООН свідчать про надзвичайно важливе її значення у розвитку міжнародного економічного співробітництва. Так, на 25-й сесії (1970 р.) була прийнята «Міжнародна стратегія розвитку», яка, зокрема, передбачала важливі заходи щодо прискорення економічного становлення країн, що розвиваються; на 29-й сесії (1974 р.) була прийнята Хартія економічних прав та обов’язків держав; у 1974 р. на VI спеціальній сесії прийнято Декларацію про встановлення нового міжнародного економічного порядку і Програму дій щодо встановлення нового міжнародного економічного порядку; у 1975 р. на VII спеціальній сесії було розглянуто питання «Розвиток і міжнародне економічне співробітництво»; у 1980 р. ще раз було розглянуто питання про встановлення нового міжнародного економічного порядку.

Активна діяльність Генеральної Асамблеї щодо організації економічного співробітництва характерна і для сучасного періоду[3, c. 85-87].

Одним із важливих дійових органів є Економічна та соціальна рада, яка була створена у 1946 р. як один із головних органів ООН, покликаний розв’язувати конкретні завдання міжнародного економічного співробітництва. Вона складається із 54 членів, які обираються Генеральною Асамблеєю на три роки. Через кожен рік склад ЕКОСОР оновлюється на третину, тобто переобираються 18 членів.

В особливо гострій боротьбі проходили вибори на 47-й сесії Генеральної Асамблеї ООН (жовтень 1992 р.). Спостерігалася гостра конкурентна боротьба між країнами, що представляють Східну Європу. Крім України, від групи цих країн було обрано Росію та Румунію. Угорщина, яка також претендувала на обрання до складу Ради, у другому турі голосування зняла свою кандидатуру, одержавши 55 голосів із 108, необхідних для обрання.

У цьому ж турі Україна набрала 106 голосів, а в заключному третьому турі за неї проголосувало 159 країн.

Таким чином, членами ЕКОСОР знову були обрані Багами, Бутан, Велика Британія, Габон, Данія, Заїр, Лівія, Канада, Китай, Куба, Мексика, Нігерія, Норвегія, Республіка Корея, Румунія, Російська Федерація, Україна, Шрі-Ланка. Постійні члени Ради Безпеки обираються до ЕКОСОР на кожен черговий строк. Рада проводить дослідження і складає доповідь з міжнародних питань у галузях економіки, соціального і культурного життя, освіти, охорони здоров’я, а також подає відповідні рекомендації Генеральній Асамблеї ООН. Вона також бере участь у підготовці проектів конвенцій і скликає міжнародні конференції з питань, що входять до її компетенції, подає інформацію Раді Безпеки ООН і допомагає їй у роботі.

Найвищим органом ЕКОСОР є чергова сесія, яка скликається два рази на рік. Штаб-квартира її знаходиться в Нью-Йорку (США). При ЕКОСОР діє п’ять регіональних економічних комісій ООН: Економічна комісія ООН для Азії і Тихого океану, Економічна комісія ООН для Африки, Економічна комісія ООН для Європи, Економічна комісія ООН для Західної Азії, Економічна комісія ООН для Латинської Америки і Карибського басейну. Крім того, при ЕКОСОР діє понад 20 постійних комітетів і комісій (з природних ресурсів, планування, розвитку, застосування досягнень науки та техніки з метою розвитку, з питань становища жінок, народонаселення, прав людини та ін.)[5, c. 127-128].

Регіональні економічні комісії, як зазначалося, створені й функціонують під керівництвом ЕКОСОР. Їх основним завданням є сприяння проведенню погоджених заходів з економічного співробітництва країн відповідного регіону. З цією метою вони здійснюють необхідні дослідження, поширюють інформаційні та статистичні матеріали. Постійно діючим органом комісій є секретаріати, до складу яких входять різні комітети.

Суттєвим для правового статусу цих комісій є те, що вони, на відміну від допоміжних органів ЕКОСОР, мають ширшу і самостійнішу компетенцію. Вони, наприклад, мають право безпосередньо давати рекомендації державам відповідного регіону без затвердження їх ЕКОСОР.

До складу регіональних економічних комісій входить різна кількість країн. Так, Економічна комісія ООН для Азії і Тихого океану включає 51 країну, Економічна комісія ООН для Африки — 53, Економічна комісія ООН для Європи — 55, Економічна комісія ООН для Західної Азії — 13, Економічна комісія ООН для Латинської Америки і Карибського басейну — 55 країн.

Отже, ці комісії об’єднують 227 країн світу.

Для прикладу детальніше розглянемо одну із таких регіональних економічних комісій — Економічну комісію ООН для Європи, яку ще називають Європейською економічною комісією (ЄЕК). Вона створена у 1947 р. відповідно до резолюції 1-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1945 р. Членами цієї комісії є: Австрія, Азербайджан, Албанія, Андорра, Вірменія, Білорусь, Бельгія, Болгарія, Боснія і Герцеговина, Македонія, Великобританія, Угорщина, Німеччина, Грузія, Греція, Данія, Ізраїль, Ірландія, Іспанія, Італія, Казахстан, Киргизстан, Канада, Латвія, Литва, Ліхтенштейн, Люксембург, Мальта, Молдова, Монако, Голландія, Норвегія, Польща, Португалія, Російська Федерація, Румунія, Сан-Марино, Словакія, Словенія, США, Таджикистан, Туркменія, Турція, Узбекистан, Україна, Фінляндія, Франція, Хорватія, Чехія, Швеція, Швейцарія, Естонія, Югославія. Таким чином, до складу Європейської економічної комісії входять практично всі країни Європи, а також США, Канада, Ізраїль. У недалекому минулому до цієї комісії входило лише 32 європейські країни[8, c. 96-98].

ЄЕК покликана сприяти погодженню дій країн Європи, спрямованих на їх економічний розвиток, підтримувати та зміцнювати економічні зв’язки і відносини між європейськими країнами, а також з іншими країнами світу.

Основними напрямами діяльності цієї комісії є такі: співробітництво у визначенні внутрішньорегіональної і торговельної політики; регулювання питань у галузі міжнародної торговельної практики; вдосконалення процедур міжнародної торгівлі; науково-технічне і промислове співробітництво у регіоні; співробітництво у галузі сільського господарства; співробітництво у галузі транспорту; розроблення міжнародних стандартів правил і угод, а також сертифікації продукції; розроблення стандартів стосовно автотранспортних засобів; реалізація інвестиційних проектів; здійснення діяльності у галузі охорони навколишнього середовища і нормалізації становища з забрудненням повітря; співробітництво у галузі енергетики; надання інформації з широкого кола питань; розроблення керівних засад щодо здійснення підприємницької діяльності в країнах з перехідною економікою.

Комісія здійснює досить широку й активну діяльність, про яку спеціально відзначалося у Заключному акті Наради з безпеки і співробітництва в Європі. Ця Комісія розробила ряд типових контрактів (Загальні умови поставок промислової продукції, Загальні умови поставок сільськогосподарської продукції, Загальні умови поставок лісоматеріалів, керівництво щодо складання контрактів на будівництві великих промислових об’єктів, керівництво на укладення міжнародних договорів з промислового співробітництва, договори про створення спільних підприємств Схід—Захід) та інших правових документів, які успішно застосовуються при здійсненні міжнародних економічних зв’язків. Вона брала участь у роботі щодо уніфікації питань, пов’язаних з арбітражним розглядом спорів. З її участю були розроблені і прийняті Заключний акт і Європейська Конвенція про міжнародний комерційний арбітраж, правила арбітражу ЄЕК ООН, правила арбітражу ООН/ЄЕК для окремих категорій сільськогосподарських продуктів, що швидко псуються.

Найвищим органом ЄЕК є пленарна сесія, яка скликається щорічно. У складі комісії створені галузеві комітети (з сільського господарства, вугілля, електроенергії, будівництва та містобудування, житла, лісоматеріалів, хімічної промисловості, газу, внутрішнього транспорту, чорної металургії, зовнішньої торгівлі, з проблем водних ресурсів). Крім того, у складі комісії функціонують три спеціальні органи, які відають проблемами науки і техніки, економіки та зовнішнього середовища[12, c. 108-111].

Виконавчим постійно діючим органом є секретаріат. Місцезнаходження комісії — м. Женева (Швейцарія).

Важливе місце в системі міжнародних організацій посідає Конференція ООН з торгівлі та розвитку (КТР), що була заснована у 1964 р. як орган Генеральної Асамблеї ООН. Підставою для її заснування стала резолюція Генеральної Асамблеї ООН від 30 грудня 1964 р., яка, у свою чергу, була прийнята відповідно до рекомендацій І Конференції ООН з торгівлі та розвитку, що проходила в Женеві з 23 березня по 15 червня 1964 р. До складу КТР входять держави — члени ООН.

Зміст діяльності КТР визначається такими її функціями:

1) заохочення міжнародної торгівлі, особливо торгівлі між країнами, що мають різний соціально-економічний устрій;

2) визначення принципів і політики щодо міжнародної торгівлі і відповідних проблем економічного розвитку;

3) розроблення рекомендацій щодо реалізації зазначених принципів і політики, вжиття в межах своєї компетенції інших заходів, які можуть сприяти досягненню поставленої мети з урахуванням різних рівнів розвитку і відмінностей в соціально-економічних системах;

4) розгляд і сприяння координації діяльності інших закладів у межах системи ООН у галузі міжнародної торгівлі і вирішення відповідних проблем економічного розвитку у співробітництві з Генеральною Асамблеєю ООН і ЕКОСОР;

5) вжиття, у разі необхідності, заходів щодо співробітництва з компетентними органами ООН для ведення переговорів і затвердження багатосторонніх правових актів у галузі торгівлі з відповідним урахуванням адекватності існуючих органів з переговорів і без дублювання їх діяльності;

6) погодження політики урядів і регіональних економічних угруповань у галузі торгівлі та пов’язаного з нею розвитку на виконання ст. 1 Статуту ООН;

7) розгляд будь-яких інших питань у межах своєї компетенції.

Вищим органом КТР є сесія, яка скликається кожні чотири роки. У період між сесіями керівництво її діяльністю здійснюється постійним органом — Радою з торгівлі та розвитку, яка входить до складу апарату ООН і знаходиться в Женеві. Свої сесії вона скликає не рідше двох разів на рік.

КТР підпорядковано ряд комітетів, зокрема Комітет з сировинних товарів, Комітет з готових виробів і напівфабрикатів, Комітет з торгового судноплавства, Комітет з передання технології, Комітет з економічного співробітництва між країнами, що розвиваються, Спеціальний комітет з преференцій та ін.[1, c. 104-106]

Важливе значення має діяльність Центру міжнародної торгівлі, який перебуває у подвійному підпорядкуванні: КТР і Генеральній угоді з тарифів і торгівлі (ГАТТ). Його створено насамперед для надання допомоги країнам, що розвиваються, у справі організації експорту.Оцінюючи діяльність КТР, слід зазначити, що вона здійснює значну правотворчу роботу, яка має величезне значення для формування і розвитку міжнародного економічного права. Практично на кожній сесії КТР приймаються важливі міжнародно-правові документи. Так, на 1-й сесії у 1964 р. були прийняті Принципи міжнародних торговельних відносин і торговельної політики, що сприяють розвитку; на 2-й сесії у 1968 р. — рекомендації про введення загальної системи преференцій на користь країн, що розвиваються; на 3-й сесії у 1972 р. — рекомендації щодо розроблення Хартії економічних прав і обов’язків держав. Важливі нормативні документи міжнародного характеру були прийняті на інших сесіях КТР. Уся різноаспектна діяльність цієї міжнародної організації дістала широке міжнародне визнання. Значну роль у розвитку міжнародних економічних відносин відіграють Організація ООН з промислового розвитку та Продовольча і сільськогосподарська організація.


2. Роль міжнародних організацій системи ООН в управлінні економічною політикою

Економічна і соціальна рада ООН є одним із шести основних органів ООН, статус якої визначений Х розділом Статусу ООН. В її обов’язки входить організація досліджень і підготовка різного роду доповідей та рекомендацій із великої кількості міжнародних економічних, соціальних, культурних та інших, пов’язаних з ними питань. Рада готує проекти конвенцій для представлення Генеральній Асамблеї ООН, може скликати міжнародні конференції з цих питань. Будучи основним координуючим органом у вказаній галузі, ЕКОСОР узгоджує свою діяльність з іншими організаціями ООН. Її повноваження дають можливість надавати консультативний статус тим неурядовим організаціям, у співпраці з якими вона зацікавлена.

Про можливість ЕКОСОР в системі ООН свідчить вже хоча б те, що на неї припадає майже 70% всіх бюджетних ресурсів ООН, а також особового персоналу, добровільних фондів та інших програм. Головні питання ЕКОСОР:

- стан світової економіки і соціальної ситуації та підготовка фундаментальних оглядів та публікацій;

- стан міжнародної торгівлі;

- проблеми охорони навколишнього середовища;

- економічна та наукова допомога країнам, що розвиваються;

- різні аспекти продовольчої проблеми;

- проблеми соціально-економічної статистики;

- проблеми народонаселення;

- проблеми природних ресурсів;

- проблеми планування і мобілізації фінансових ресурсів;

- роль державного і кооперативного сектора в економіці країн, що розвиваються;

- регіональна співпраця;

- розробка міжнародних стратегій розвитку ООН, а також нагляд за їх реалізацією тощо.

Місце ЕКОСОР в системі органів ООН і визначається, наприклад, тим, що саме вона на початок 90-х років прийняла рішення про дослідження діяльності транснаціональних корпорацій (ТНК), що стало початком нового напрямку його економічної діяльності. В зв’язку з цим в структурі ООН з’явилася спеціальна Комісія ООН по транснаціональним корпораціям, а також спеціальний підрозділ в Секретаріаті ООН з цього питання ¾ Центр ООН по ТНК[2, c. 167-169].

Значно збагатилися функції ЕКОСОР після прийняття Генеральною Асамблеєю ООН Декларації і Програми з нового економічного порядку (1994р.). З цього часу головною сферою діяльності ЕКОСОР, її органів та організацій стали проблеми та стратегічні завдання мобілізації міжнародних економічних відносин. З початком 90-х рр. ЕКОСОР стала приділяти більшу увагу країнам Східної Європи, колишнім республікам СРСР ¾ новим державам СНД, Балтії, окремим новим державам.

В рамках ЕКОСОР в системі ООН діють різні міжурядові постійні та функціональні комісії та комітети. Це ¾ Статистична комісія, Комісія з народонаселення, Комісія з прав людини та інші. Рада координує також діяльність таких міжурядових органів, як Комітет з науки і техніки, Комісія з населених пунктів, Всесвітня продовольча рада.

В системі органів ЕКОСОР діє п’ять регіональних економічних комісій: Європейська економічна комісія (ЄЕК), Економічна і Соціальна комісія для Азії та Тихого океану (ЕСКАТО), Економічна комісія для Африки (ЕКА), Економічна комісія для Латинської Америки, (ЕКЛА), Економічна комісія для Західної Азії (ЕКЗА).

Європейська економічна комісія заснована в 1947р. В її структурі чи в тісному зв’язку з нею діють більше 100 допоміжних робочих, галузевих і спеціальних органів та установ. Комісія відіграє виключно важливу роль, виступаючи організатором великої кількості форм співпраці між європейськими країнами. Важливе значення мали такі заходи ЄЕК, як Рада з охорони навколишнього середовища проведена 1979о., і декларація про мало відхідні і без відхідні технології. Але справді реальні умови для ефективної діяльності ЄЕК формуються сьогодні, коли здійснюються конкретні заходи з військово-політичної розрядки, доповнення її інтенсивною економічною співпрацею всіх Європейських країн.

Створена ЕКОСОР у 1947р., ЕСКАТО має 9 галузевих органів: з промисловості і будівництва, сільського господарства, торгівлі, природних ресурсів, зв’язку, а також допоміжні органи. Ці органи та організації здійснюють роботу, по-перше, по аналізу ситуації з окремих галузевих проблем в усьому регіоні, по-друге, по організації й проведенню багаточисельних нарад, симпозіумів з метою відпрацювання проектів, програм для вирішення основних завдань на національній та міждержавній основі.

ЕКА була створена 1958р. Зараз до її складу входять 50 африканських країн. На 24-й сесії ЕКА (1989р.) був прийнятий важливий документ, який визнав економічну політику африканських держав на 90-і рр. Це “Основа африканської альтернативи програм структурного коригування для економічного оздоровлення і трансформації.” За загальним визнанням “Альтернатива” є реальною базою для призупинення сповзання Африки в економічну кризу.

ЕКЛА створена 1948р. і включає 40 країн. До її складу входить 7 субрегіональних відділень. У 1981р. в рамках ЕКЛА ухвалила Латиноамериканського динара розвитку на довгу перспективу до 2000р.

ЕКЗА заснована у 1973р. Вона скликає свої сесії щорічно і має допоміжні органи галузевого та функціонального порядку, які здійснюють дослідження, підготовку та проведення симпозіумів, розробку рекомендації з метою розвитку та міжнародного співробітництва. Однак, успішна діяльність ЕКЗА значною мірою блокується нестабільністю політичної ситуації на Близькому сході і Середньому Сході[7, c. 82-84].

Значне місце в системі організацій ООН належить спеціальним програмам. Це перш за все: Програма розвитку ООН (ПРООН), Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ), Програма ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП), Університет ООН (ЮНЮ) та Навчальний та науковий дослідний інститут ООН (ЮНІТАР).

Програма розвитку ООН була створена рішенням Генеральної Асамблеї ООН 1955р. Це впливова міжнародна організація, яка має багаточисельний штат спеціалістів. В наш час діяльність Програми розвитку ООН ведеться майже у всіх країнах, що розвиваються. Допомога надається по п’ятирічних орієнтовних завданнях з конкретних проектів в основному в трьох формах: консультації спеціалістів, поставка обладнання та підготовка національних кадрів. Частина фінансування ПРООН складає від 50 до 100% залежно від рівня розвитку країни.

Поки що ПРООН діє через 132 відділення, які обслуговують більше 170 країн. В 1996р. була здійснена нова формула розподілення ресурсів: приблизно 90 % основних засобів програми, тобто 850 млн. дол. виділяють для країн з низьким рівнем доходів. Більш ніж 80 країн було охоплено проектами співпраці управління економікою, скорочення і ліквідації бідності, зміни структури державних витрат.

ЮНІСЕФ ¾ одна з програм допомоги системи ООН, створена 1946 року з метою організації допомоги дітям у післявоєнній Європі. Поступово функції ЮНІСЕФ змінювалися, розширювалися, її діяльність стала орієнтуватись на надання допомоги дітям країн, що розвиваються.

Особливо потрібно відмітити роботу ЮНІСЕФ по наданні в 1996р. допомоги в розмірі 921 млн. дол. Сімдесят відсотків засобів було направлено в країни з низьким рівнем доходу.

В системі організації ООН швидко зростає значення ЮНІСЕП. Це автономний орган ООН, створений 1972р., який координується ЕКОСОР. До функцій ЮНЕП входить дослідження широкого кола проблем: охорона грунтів та вод, рослинного і тваринного світу, соціально-економічні аспекти енергетики, співпраця в галузі освіти та обміну інформацією з охорони навколишнього середовища, аргомізація міжнародних нарад, симпозіумів та семінарів, розробка та реалізація проектів, що забезпечують практичне втілення в життя завдань екологічної безпеки[11, c. 215-216].

Економічна і Соціальна Рада (ЕКОСОР) — головний орган з координації економічної діяльності ООН та спеціалізованих установ, пов'язаних з ООН. Важливість цього органу засвідчує той факт, що на нього припадає майже 70 % всіх бюджетних ресурсів, а також персоналу ООН. У 1965 р. кількість членів Економічної і Соціальної Ради було збільшено з 18 до 27 і в 1973 р. — до 54 членів (друга і четверта поправки до Статуту). По регіонах представництво розподіляється так: 14 місць — квота Африки, 10 — Латинської Америки, 11 — Азії, ІЗ — Західної Європи й інших країн і 6 — країн Східної Європи. Членів ЕКОСОР обирають строком на три роки, щорічно по 18 членів. Кожен член Ради має один голос, рішення приймаються простою більшістю голосів.

ЕКОСОР проводить щорічно дві сесії тривалістю в один місяць: у Нью-Йорку і в Женеві. Як один із шести головних органів ООН Економічна і Соціальна Рада має такі функції і повноваження:

— обговорює міжнародні економічні й соціальні проблеми глобального і міжгалузевого характеру і розробляє рекомендації щодо політики з цих проблем для країн-членів і для системи ООН;

— проводить дослідження, складає доповіді, розробляє рекомендації з міжнародних проблем в економічній і соціальній сферах Генеральній Асамблеї, членам Організації та зацікавленим спеціалізованим установам;

— заохочує держави до дотримання прав людини і основних свобод для всіх;

— скликає міжнародні конференції і розробляє для подання Генеральній Асамблеї проекти конвенцій з питань, що входять до її компетенції;

— веде переговори зі спеціалізованими установами відносно домовленостей, угод, що стосуються взаємовідносин цих установ з ООН;

— погоджує діяльність спеціалізованих установ через консультації з ними і надання рекомендацій;

— надає послуги і допомогу (за ухвалою Генеральної Асамблеї) членам ООН, а також спеціалізованим установам на прохання останніх;

— консультує відповідні неурядові організації з питань, які входять до її компетенції.

Протягом року робота ЕКОСОР провадиться в її допоміжних органах: комісіях і комітетах, які регулярно збираються, і подають доповіді і звіти.

Механізм допоміжних органів ЕКОСОР складається з функціональних комісій, постійних комітетів, регіональних комісій, постійних експертних органів. Організаційна структура ЕКОСОР подана на рис. 5.2. Крім того, сімнадцять спеціалізованих установ, пов'язаних з ООН спеціальними угодами про співробітництво і координацію, взаємодіють з нею і одна з одною через координуючий апарат ЕКОСОР. Це самостійні міжнародні організації, створені на основі міжурядових угод, які мають широку компетенцію і працюють у співробітництві з ООН. Спеціалізовані установи користуються самостійністю і мають повну юридичну правоспроможність. ЕКОСОР координує їхню діяльність[6, c. 134-137].


3. Проблеми функціонування системи ООН

Однією з найскладніших проблем функціонування системи ООН є координація дій її установ. Бюджетна незалежність і конституційна автономія СУ перешкоджають проведенню узгодженої політики, обумовлюють дублювання, розпорошення і без того обмежених фінансових ресурсів.

Немає підстав твердити, що міжнародне співтовариство не приділяло належної уваги проблемі координації. На різних етапах в ООН було створено ряд органів з метою забезпечити узгоджені дії в цій сфері. Фактично існує і функціонує досить розгалужений механізм координації.

Генеральна Асамблея утворила: Дорадчий Комітет з адміністративних і бюджетних питань (ACABQ); Надзвичайний Комітет експертів з вивчення фінансів ООН та її спеціалізованих установ; Об'єднаний інспекційний підрозділ.

Економічна і Соціальна Рада створила: Комітет з координації, Комітет планування розвитку, Керівну Раду Програми розвитку ООН (ПРООН), Дорадчий Комітет з питань застосування науки і технології.

Головну роль у механізмі координації відіграє Адміністративний Комітет з питань координації (АСС), очолюваний Генеральним Секретарем ООН. До складу Комітету входять керівники СУ, Директор ГАТТ, Генеральний Секретар Конференції ООН з торгівлі й розвитку (ЮНКТАД), Адміністратор Програми розвитку ООН, Директор Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) та інші керівні особи системи ООН.

Мета Комітету полягає в забезпеченні необхідних заходів під керівництвом Генерального Секретаря ООН для повнішого й ефективнішого втілення в життя угод, укладених між ООН і спеціалізованими установами. Засідання Комітету відбуваються строго конфіденційно, хоча Комітет і інформує Економічну і Соціальну Раду про свою діяльність.

Високий рівень членів Комітету надавав авторитету цьому органу, але водночас спричинював певні негативні наслідки. Через свою перевантаженість керівники СУ не могли збиратися частіше, ніж 2-3 рази на рік, що не дало змоги Комітету перетворитись в ефективний, оперативний інструмент координації. Як свідчить досвід, кожний керівник СУ прагне відстоювати лише свої відомчі інтереси, а Комітет у цілому більше віддзеркалює погляди спеціалізованих установ, ніж 00Н.

Є органи координації і на рівні спеціалізованих установ Кожна СУ має департамент по координації дій з іншими спеціалізованими установами, органами ООН та регіональним організаціями. Фактична їх роль полягає в тому, що вони лише повідомляють інші організації про свою діяльність. Зрозуміло, що обмін інформацією не забезпечує конче потрібний поділ праці з метою економії ресурсів у розв'язанні проблем. Обмін інформацією не перешкоджає конкуренції між СУ за лідерство в здійсненні нових програм, одержання коштів[4, c. 154-155].

Поряд із створенням адміністративного механізму органів з координації діяльності СУ застосовуються й інші методи, спрямовані на поділ праці і погодження діяльності всіх елементів системи ООН. Один з них — прийняття широких і довгострокових планів економічного й соціального розвитку, у виконанні яких повинні брати участь усі підрозділи системи ООН. Першорядну роль у цьому плані покликані були відігравати Декади розвитку Організації Об'єднаних Націй.

Перше десятиріччя охоплювало 1961-1970 рр., друге — 1971-1980 рр., третє — 1981-1990 рр., а четверте почалося 1991 р. Ці десятирічні програми спрямовані на зосередження міжнародних дій на конкретних програмах допомоги країнам, що розвиваються. Генеральна Асамблея і Економічна і Соціальна Рада наголошували на необхідності єдиного підходу до економічного й соціального планування з метою сприяння збалансованому розвитку. Проте, незважаючи на певний прогрес у деяких напрямах, ключові завдання Декад не були виконані. Не вдалося також подолати існуючі проблеми координації й кооперації діяльності СУ.

Іншим методом координування є доручення окремим органам і організаціям контролювати і сприяти координації діяльності в певній галузі. Так, ЮНКТАД — одному з органів Генеральної Асамблеї — було доручено сприяти координації діяльності інших органів системи ООН у сфері міжнародної торгівлі.

ЮНІДО координує всю діяльність системи ООН у сфері індустріального розвитку. Проте вжиті різноманітні заходи не привели до встановлення ефективної системи координації діяльності СУ. Слабка координація зумовлюється рядом факторів.

Треба, насамперед, враховувати автономію і незалежність СУ. До того ж члени СУ — як розвинуті країни, так і країни, що розвиваються, — не спромоглися виробити спільну політику стосовно діяльності організацій. Розвинуті країни прагнуть скорочувати зростання бюджетів СУ, а країни, що розвиваються, навпаки, намагаються збільшити ці бюджети. Роль ООН як головного координатора виявилася недостатньо впливовою, а система спеціалізованих установ продемонструвала несприйнятливість до будь-яких спроб реформи зверху з метою забезпечення централізованого керівництва й ефективної координації дій[1, c. 177-179].

Забезпечення необхідної координації діяльності залишається невідкладним завданням СУ і всієї системи ООН у цілому. Це може бути досягнуто шляхом точнішого встановлення пріоритетів кожної організації, чіткішого визначення цілей програм, запобігання дублюванню дій і запровадження кращого поділу праці між спеціалізованими установами. Дуже корисною може стати ґрунтовна оцінка програм на рівні ООН з метою з'ясування їх позитивних рис і недоліків.

Ефективність функціонування кожної міжнародної організації значною мірою залежить від компетентності і професіоналізму співробітників апарату. Боротьба країн за просування своїх кандидатів до секретаріатів міжнародних організацій не завжди приводить до поновлення штату найкваліфікованішими кадрами. Дається взнаки довготривала суперечність між двома принципами комплектування штатів: принципу професіоналізму кандидатів і принципу справедливого представництва різних країн і континентів. Є підстави вважати, що в міру поліпшення політичної ситуації в світі і в міжнародних організаціях, зміцнення довір'я між державами дедалі вирішальнішого значення набиратиме саме рівень професіоналізму кандидатів, адже від цього значною мірою залежить ефективність функціонування секретаріатів і всіх спеціалізованих установ в цілому.

Однією з вирішальних умов зростання ефективності спеціалізованих установ і всієї системи ООН є подолання конфронтації між державами, особливо між розвинутими країнами і країнами, що розвиваються. Історичний досвід переконливо свідчить, що подібні конфронтації лише перешкоджають виробленню оптимально ефективних програм. Правильний шлях до плідної роботи міжнародної організації — в терпеливому пошуку рішень на основі конструктивних переговорів і компромісів, у врахуванні реалій сьогодення, взаємних інтересів усіх членів організації[6, c. 169-170].


Висновки

ООН - універсальна міжнародна організація, створена з метою підтримки миру й міжнародної безпеки й розвитку співробітництва між державами, дозволу глобальних проблем, сприяння соціальному прогресу, підвищення рівня життя й захисти прав людини, до складу якої входять 189 держав миру

Більшість із нас чули про діяльність Організації Об'єднаних Націй, пов'язаної з підтримкою миру або наданням гуманітарної допомоги. Однак далеко не завжди й не настільки добре відомо про багатьох інших аспектах її діяльності, які впливають на наше життя.

Організація Об'єднаних Націй є центром рішення проблем, з якими зіштовхується все людство. Ця діяльність здійснюється спільними зусиллями більше 30 пов'язаних з нею організацій, які представляють систему Організації Об'єднаних Націй. День у день Організація Об'єднаних Націй і інші організації її системи ведуть роботу зі сприяння дотриманню прав людини, охороні навколишнього середовища, боротьбі із хворобами й скороченню масштабів убогості. Установи Організації Об'єднаних Націй розробляють норми й правила безпечного й ефективного повітряного сполучення й сприяють удосконалюванню телекомунікацій і захисту інтересів споживачів. Організація Об'єднаних Націй є ініціатором міжнародних кампаній по боротьбі з оборотом наркотиків і тероризмом. Діючи у всіх регіонах миру, Організація Об'єднаних Націй і її установи надають допомога біженцям, здійснюють програми розмінування, допомагають збільшити обсяг виробництва продовольства й зіграють провідну роль у боротьбі зі СНІДом.

У вересні 2000 року члени Організації Об'єднаних Націй, включаючи 147 глав держав або урядів, зібралися в Нью-Йорк, щоб виробити міжнародний порядок денної на початковий період нового століття. За підсумками їхньої зустрічі була прийнята Декларація тисячоріччя, у якій викладені цілі, що піддаються кількісній оцінці, яких необхідно досягти в сімох ключових областях: мир, безпека й роззброювання; розвиток і викорінювання вбогості; охорона нашого загального навколишнього середовища; права людини, демократія й благе керування; захист чутливих; задоволення особливих потреб Африки; зміцнення Організації Об'єднаних Націй.


Список використаної літератури

1. Горбач Л. Міжнародні економічні відносини : Підручник/ Люд-мила Горбач, Олексій Плотніков,. -К.: Кондор, 2005. -263 с.

2. Дахно І. Міжнародна економіка : Навч. посіб./ Іван Дахно, Юлія Бов-трук,; Міжнар. акад. управл. персонал.. -К. : МАУП, 2002. -214 с.

3. Економічна теорія : Підручник/ В. М. Тарасевич, В. В. Білоцерківець, С. П. Горобець, О. В. Давидов та ін.; За ред. В. М. Тарасевича; М-во освіти і науки України, Нац. металургійна акад. України . -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -779 с.

4. Козик В. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Василь Козик, Людмила Панкова, Наталія Даниленко,. -4-те вид., стереотипне. -К.: Знання-Прес, 2003. -405 с.

5. Липов В. Міжнародна економіка : Навчальний посібник/ Володимир Липов,; М-во освіти і науки України, ХНЕУ. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2005. -406 с.

6. Міжнародні економічні відносини : Сучасні міжнародні економічні відносини: Підручник для студ. екон. вузів і фак./ А. С. Філіпенко та ін.. -К.: Либідь, 1992. -256 с.

7. Міжнародні економічні відносини : Історія міжнар. екон. відносин: Підручник для екон. вузів і фак./ А. С. Філіпенко, В. С. Будкін, О. В. Бутенко та ін.. -К.: Либідь, 1992. -190 с.

8. Міжнародна економіка : Підручник/ Григорій Климко, Віра Рокоча,; Ред. Анатолій Румянцев,; Київський нац. ун-т ім. Т. Г. Шевченка. -К.: Знання-Прес, 2003. -447 с.

9. Одягайло Б. Міжнародна економіка : Навчальний посібник/ Бо-рис Одягайло,. -К.: Знання , 2005. -397 с.

10. Передрій О. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Олександр Передрій,; М-во освіти і науки України, Закарпатський держ. ун-т. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -273 с.

11. Савельєв Є. Міжнародна економіка: теорія міжнародної торгівлі і фінансів : Підручник для магістрантів з міжнарод. економіки і держ. служби/ Євген Савельєв,; За ред. Олександра Устенка,. -Тернопіль: Економічна думка, 2002. -495 с.

12. Семенов Г. А. Міжнародні економічні відносини: аналіз стану, реалії і проблеми : Навчальний посібник/ Г. А. Семенов, М. О. Панкова, А. Г. Семенов; Мін-во освіти і науки України, Гуманітарний ун-т " Запорізький ін-т державного та муніципального управління " . -2-ге вид., перероб. і доп.. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -231 с.

13. Цимбалістий В. Теорія міжнародних відносин: Навчальний посібник/ Василь Цимбалістий,; Мін-во освіти і науки України, Львівський нац. ун-т ім. І.Франка. - 3-е вид., стереотипне. - Львів: Новий Світ-2000, 2006. - 320 с.

14. Школа І. Міжнародні економічні відносини: Навч. посібник для студ., що вивч. дисципліну "Міжнародна економіка". — Чернівці : Рута, 1996. — 204с.

загрузка...
Top