Міжнародна стандартизація та сертифікація сировини та готової продукції

1. Які ключові нормативно-правові акти COT стосуються вимог до усунення бар'єрів у торгівлі?.

2. Продовольча і сільськогосподарська організація ООН (ФАО): співпраця з міжнародними організаціями.

3. Опишіть основні завдання інтеграції України до Європейського Союзу у сфері стандартизації.

4. Європейські організації з випробування і сертифікації.

Список використаної літератури.


1. Які ключові нормативно-правові акти COT стосуються вимог до усунення бар'єрів у торгівлі?

Згідно зі статтею VIII Маракеської угоди про утворення Світової організації торгівлі, СОТ є міжнародною міжурядовою організацією, створеною у відповідності з нормами міжнародного права. СОТ може діяти незалежно від волі кожної країни-члена цієї організації. Проте така діяльність СОТ здійснюється виключно через створені нею органи (Міністерську конференцію, Генеральну раду і Секретаріат). Діяльність СОТ може здійснюватися виключно в рамках її компетенції, визначеної Марракеською угодою і прийнятими на її основі іншими документами.

Згідно з Марракеською угодою, СОТ забезпечує загальну інституційну основу для здійснення торговельних відносин між її членами, тобто утворює міжнародний форум з робочими органами. В його рамках можуть здійснюватися міжнародні переговори як між усіма членами СОТ, так і між окремими учасниками. Сфера регулювання СОТ може бути розширена за рахунок майбутніх угод, які будуть включені в загальну систему СОТ.

Основними принципами і правилами ГАТТ/СОТ є:

· торгівля без дискримінації, тобто взаємне надання режиму найбільшого сприяння (РНС) у торгівлі і взаємне надання національного режиму товарам і послугам іноземного походження;

· регулювання торгівлі переважно тарифними методами;

· відмова від використання кількісних і інших обмежень;

· транспарентність торговельної політики;

· врегулювання торговельних суперечок шляхом консультацій, переговорів і т.д.

Найважливішими функціями СОТ є:

- контроль за виконанням угод і домовленостей пакета документів Уругвайського раунду;

- проведення багатосторонніх торговельних переговорів і консультацій між зацікавленими країнами-членами;

- врегулювання торговельних суперечок; огляд національної торговельної політики країн-членів;

- технічне сприяння державам, що розвиваються, з питань, що стосується компетенції СОТ;

- співробітництво з міжнародними спеціалізованими організаціями.

Загальні переваги від членства у СОТ можна підсумовувати в такий спосіб:

- створення більш сприятливих умов доступу на світові ринки товарів і послуг на основі передбачуваності і стабільності розвитку торговельних відносин із країнами-членами СОТ, включаючи транспарентність їхньої зовнішньоекономічної політики;

- доступ до механізму СОТ врегулювання суперечок, що забезпечує захист національних інтересів і в такий спосіб усунення дискримінації;

- можливість реалізації своїх поточних і стратегічних торговельно-економічних інтересів шляхом ефективної участі у БТП при виробленні нових правил міжнародної торгівлі[4, c. 146-147].


2. Продовольча і сільськогосподарська організація ООН (ФАО): співпраця з міжнародними організаціями

Продовольча та сільськогосподарська організація ООН (ФАО, англ. Food and Agriculture Organization, FAO) — міжнародне агенство в рамках ООН, створена з ціллю боротьби з голдом та контролем якості продутів харчування у світі. Девіз організації: «допомагаємо побудувати мир без голоду». Заснована на конференції в Квебеке (Квебек, Канада) 16 жовтня 1945 року. З 1981 року ця дата щорічно відзначається як Всесвітній день продовольства.

ФАО діє як провідна установа, що займається проблемами розвитку сільських регіонів і сільськогосподарського виробництва в системі ООН. Її діяльність направлена на зменшення гостроти проблем бідності і голоду в світі шляхом сприяння розвитку сільського господарства, поліпшенню харчування і рішення проблеми продовольчої безпеки — доступності всім і завжди продуктів харчування, необхідних для активного і здорового життя. ФАО діє як нейтральний форум, а також як джерело знання і інформації. Допомагає країнам, що розвиваються, і перехідним країнам модернізувати і поліпшити сільське господарство, лісоводство і рибальство.

Спеціальні програми ФАО допомагають країнам підготуватися до можливого виникнення кризового положення з продовольством і, у разі потреби, передбачають надання допомоги. У середньому ФАО одночасно здійснює на місцях близько 1800 заходів. Проекти, що реалізовуються за допомогою ФАО, щорічно привертають більше 2 мільярдів доларів пожертвувань від установ і держав, що вкладаються в розвиток сіла і сільського господарства. Бюджет ФАО на 1998—1999 фінансовий рік склав 650 мільйонів доларів.

ФАО керує Конференція держав-членів, що скликається раз на два роки. Конференція обирає Раду, що складається з 49 членів і діє як керівний орган між сесіями Конференції. ФАО надає статистику по сільському господарству і доступ до своєї бази даних. Для отримання CD-ROM із статистикою і доступу до бази необхідно заплатити 1200 доларів США. На сайті статистичного підрозділу ФАО повідомляється, що засоби необхідні для вдосконалення механізмів представлення інформації.

Організація збирає, аналізує, тлумачить і поширює інформацію, яка стосується харчування, продовольства і сільського господарства. У цьому Статуті термін "сільське господарство" та його похідні включає рибальство, морські продукти, лісове господарство та сировину лісового господарства[6, c. 84-86].

Організація сприяє і, у разі необхідності, рекомендує здійснення національних та міжнародних дій щодо:

a) наукових, технологічних, соціальних та економічних досліджень, що стосуються харчування, продовольства та сільського господарства;

b) вдосконалення освіти та управління, що стосуються харчування, продовольства і сільського господарства, а також поширення загальних знань з питань харчування та сільськогосподарської науки й практики;

c) збереження природних ресурсів та застосування удосконалених методів сільськогосподарського виробництва;

d) поліпшення обробки, маркетингу та розподілу продовольства і сільськогосподарської продукції;

e) прийняття політики для надання адекватного сільськогосподарського кредиту, національного та міжнародного;

f) прийняття міжнародної політики з урахуванням домовленостей з сільськогосподарської продукції.

Функцією Організації є також:

a) надавати таку технічну допомогу, за якою можуть звернутися уряди;

b) організовувати у співпраці з відповідними урядами такі місії, які можуть бути необхідними у наданні їм допомоги для виконання зобов'язань, що випливають у зв'язку з прийняттям ними рекомендацій Конференції Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН та цього Статуту.

У цей час структура ФАО на місцях представлена в такий спосіб:

• представництва ФАО в 78 країнах;

• п'ять бюро по зв'язку (Женева, Вашингтон, Нью-Йорк, Брюссель, Йокогама);

• Регіональне відділення в Африці (Аккра/Гана) і Субрегіональне відділення для Південної й Східної Африки (Хараре/Зімбабве);

• Регіональне відділення в Азіатсько-тихоокеанському регіоні (Банкок/Таїланд) і Субрегіональне відділення для Тихоокеанських островів (Апіа/Самоа);

• Регіональне відділення в Латинській Америці й Карибському басейні (Сантьяго/Чилі) і Субрегіональне відділення для країн Карибського басейну (Бриджтаун/Барбадос);

• Регіональне відділення на Близькому Сході (Каїр/Єгипет) і Субрегіональне відділення для Північної Африки (Туніс/Туніс);

• Регіональне відділення в Європі (Рим/Італія) і Субрегіональне відділення для країн Центральної й Східної Європи (Будапешт/Угорщина). У багатьох країнах утворені національні комітети ФАО.

Робочі органи. Відповідно до Уставу, ФАО має робочі органи у вигляді комісій, комітетів, робочих груп і т.д., які формуються із представників держав- членів у відповідність із затвердженими для них Конференцією або Радою ФАО процедурами, навкруги ведення й терміном дії. Професійне обслуговування роботи цих органів забезпечують відповідні департаменти Секретаріату ФАО. У цей час ФАО має вісім постійно діючих комітетів:

Комітет із сільському господарству, Комітет з лісам, Комітет з рибальству, Комітет з питань товарної продукції, Програмний Комітет, Фінансовий Комітет, Комітет зі статутним і юридичним питанням, Комітет із всесвітній продовольчій безпеці.

Штатний персонал. Персонал працівників ФАО нараховує в цілому більше 3700 чоловік.

Офіційні й робочі мови. Офіційними й робочими мовами ФАО є англійський, арабський, іспанський, китайський і французький.

Основні напрямки діяльності ФАО. Діяльність Організації здійснюється по таких напрямках як:

• консультативна допомога державам-членам у виробленні ефективної аграрної політики, включаючи аграрні реформи;

• сприяння у формуванні міжнародного й національного аграрного законодавства (у ФАО створена база законодавчих актів порядку 400 тис. одиниць; вона включає, зокрема, закони й акти з питань сільськогосподарської політики й аграрних реформ, обліку, регулювання використання й розпорядження земельними, водними, лісовими, рибними й іншими природними ресурсами; створення й керування господарствами й підприємствами; розвитку сільської інфраструктури й т.д.);

• розробка спільними зусиллями ефективних систем використання земельних, водних, лісових і рибних ресурсів і забезпечення охорони навколишнього середовища;

• надання послуг з передачі державам-членам передових технологій, надання сучасної наукової апаратури й устаткування;

• створення спільними зусиллями глобальної системи збору, збереження й використання генетичних ресурсів рослин і формування світового генофонду тварин;

• вироблення міжнародних стандартів якості різних видів товарної продукції сільського господарства, застосовуваних у світовій торгівлі;

• підвищення ефективності захисту рослин на основі розробки міжнародних стандартів і правил і дотримання вимог Міжнародної конвенції захисту рослин, депозитарієм якої є ФАО;

• спільна розробка й проведення заходів щодо боротьби з особливо економічно небезпечними хворобами тварин (ящур, африканська чума свиней і ін.);

• створення й забезпечення функціонування (для власних потреб ФАО й для користування державами-членами Організації) систем науково-технічної інформації, а також системи космічного спостереження й передачі інформації про агроклиматических умови виробництва, стану біомаси, оцінки врожаїв, про ерозійні процеси ґрунту й т.д.;

• надання Інвестиційним центром ФАО послуг державам-членам у підготовці й виконанні технічних проектів за рахунок власних і приваблюваних ФАО засобів;

• підготовка й регулярна публікація статистичних даних по виробництву й торгівлі сільськогосподарськими й іншими товарами АПК, а також підготовка аналітичних матеріалів по кон'юнктурі світового ринку цих товарів (ФАО має 39 комп'ютерних баз статистичних даних);

• підготовка й проведення в усіх напрямках діяльності ФАО технічних нарад, засідань і міжнародних форумів у відповідності програмами, затверджуваними Конференцією або Радою ФАО (Всесвітня продовольча конференція, 1974 р.; Всесвітня конференція по аграрних реформах, 1978 р.; Всесвітня продовольча сутулість, 1996 р.; регулярні регіональні конференції й т.д.. Іде активна підготовка до проведення в червні 2002 р. зустрічі на вищому рівні "Всесвітня продовольча сутулість: 5 років через" ("ВПС плюс 5"))[5, c. 136-138].

У системі міжнародних організацій ООН ФАО є головною міжурядовою організацією по реалізації рішень, прийнятих світовим співтовариством в області продовольства й сільського господарства, а також інших галузей АПК, включаючи рішення по стійкому розвитку, охороні навколишнього середовища, розвитку світової торгівлі.

ФАО встановила й здійснює ділові зв'язки з багатьма міжнародними організаціями, насамперед зі спеціалізованими установами й органами системи ООН: Міжнародною організацією праці. Всесвітньою організацією охорони здоров'я, ЮНЕСКО, Міжнародним банком реконструкції й розвитку, Міжнародним валютним фондом, Дитячим фондом ООН. Крім того, ФАО підтримує контакти з більшістю міжнародних сільськогосподарських організацій. Представники міжнародних організацій, з якими ФАО уклала угоди про співробітництво, звичайно присутні як спостерігачів на сесіях Конференції Організації й на їхніх нарадах, що цікавлять, і засіданнях, проведених ФАО[6, c. 95].

3. Опишіть основні завдання інтеграції України до Європейського Союзу у сфері стандартизації

Корінне реформування і становлення вітчизняної економіки, розвиток ринкових відносин в умовах соціально-економічної кризи зумовили необхідність створення нових механізмів державного та ринкового регулювання виробництва України. Послідовна інтеграція України в Європейське економічне Співтовариство відкриває великі можливості для просування української продукції на ринки Європи.

Важливою умовою для зміцнення економічних зв'язків між Україною та Співтовариством є зближення існуючого та майбутнього законодавства України з законодавством Співтовариства.

З 1 березня 1998 р. набула чинності Угода про партнерство та співробітництво між Україною та Європейським Союзом. У рамках виконання цієї Угоди Україна взяла на себе зобов'язання щодо поступового приведення законодавства, норм, правил та стандартів, а також процедур оцінювання відповідності (сертифікації) у відповідність з європейськими нормами. Оголошення Україною наміру стати асоційованим членом ЄС означає готовність до прискореного виконання взятих на себе зобов'язань. Реалізація асоційованого членства в ЄС, зокрема режиму вільної торгівлі, вимагає впровадження в національне законодавство України багатьох директив ЄС, що встановлюють вимоги до продукції, а також не менше, ніж 80 відсотків існуючих європейських стандартів.

Державний комітет України по стандартизації, метрології та сертифікації (Держстандарт України) є органом державного управління, який забезпечує реалізацію державної полтики в галузі стандартизації, єдності вимірювань, акредитації органів та випробувальних лабораторій, сертифікації і державного нагляду, представляє інтереси України в міжнародних організаціях. Національний орган з стандартизації України орієнтується на довгострокові стратегії Міжнародної організації з стандартизації ISO, а саме: запровадження міжнародних стандартів, заохочення українських виробників до конкуренції і інтеграції до світових ринків, підвищення якості та вдосконалення продукції, забезпечення безпеки життя і здоров'я людей, охорону навколишнього середовища.

Законодавчою базою створення національної системи сертифікації є Декрет Кабінету Міністрів України “Про стандартизацію та сертифікацію” від 10 травня 1993 р. Також видано понад 30 законів і законодавчих актів України, в яких встановлено вимоги до сертифікації окремих видів продукції.

Основними факторами, які безпосередньо впливають на подальший розвиток національної системи стандартизації, метрології та сертифікації є багатовекторна зовнішня політика, спрямована на інтеграцію України в ЄС, вступ до Світової організації Торгівлі (СОТ), співробітництво з країнами СНД та багатьма країнами світу[2, c. 227-229].

Враховуючи важливість гармонізації українських стандартів з міжнародними, поступового наближення їх до технічних правил (директив) Європейського Союзу, застосування в Україні європейських процедур оцінки відповідності, Держстандарт проводить роботи щодо вступу України до європейських організацій з стандартизації. Наприклад, за підтримки Кабінету Міністрів і Міністерства закордонних справ з 1 квітня 1997 р. Україна стала членом за підпискою Європейського комітету з стандартизації CEN.

Стандартизація в Україні спрямована на забезпечення:

· єдиної технічної політики;

· захист інтересів вітчизняних виробників та споживачів продукції (процесів, робіт, послуг);

· економії всіх видів ресурсів;

· відповідності продукції (процесів, робіт, послуг) світовому рівню якості і надійності;

· гармонізації національних нормативних документів зі світовими аналогами;

· відповідності вимог нормативних документів законодавчим актам.

Вже зараз Україна належить до числа країн, надзвичайно залежних від зовнішнього ринку. Так у 1997 р. 40% українського внутрішнього валового продукту (ВВП) було реалізовано за кордоном. Для порівняння: в Японії ця цифра становить 10%, Польщі - 19%, Франції - 20%. Тобто, вже сьогодні Україна без формального членства в Генеральній асамблеї по тарифах і торгівлі/ Світовій організації Торгівлі (ГАТТ/СОТ) набагато інтенсивніше бере участь у міжнародній торгівлі, ніж її торговельні партнери.

Національний орган з стандартизації України (Держстандарт України), створюючи національну систему технічного регулювання, орієнтується на довгострокові стратегії Міжнародної організації з стандартизації ISO, українського внутрішнього валового продукту (ВВП) було реалізовано за кордоном. Для порівняння: в Японії ця цифра становить 10%, Польщі - 19%, Франції - 20%. Тобто, вже сьогодні Україна без формального членства в Генеральній асамблеї по тарифах і торгівлі/ Світовій організації Торгівлі (ГАТТ/СОТ) набагато інтенсивніше бере участь у міжнародній торгівлі, ніж її торговельні партнери.

Аналіз ситуації, яка складається в результаті інтеграції України у світову економічну систему, свідчить про те, що домінування на внутрішньому ринку імпортної харчової продукції три роки тому (65%) змінилося сьогодні на користь українського товаровиробника (95%), але при збереженні сировинного характеру українського експорту (крім алкогольних напоїв). При помітному темпі зростання м'ясної та молочної промисловості, виготовлення прохолодних та лікеро-горілчаних напоїв, відстають такі базові галузі, як спиртове та цукрове виробництво.

Але проблеми функціонування, розвитку і удосконалення національної системи стандартизації, метрології та сертифікації необхідно розглядати лише у тісному зв'язку з політичними, економічними і соціальними перетвореннями, які відбуваються в Україні. Розвиток технічного регулювання має відповідати рівню розвитку національної економіки. Перехідний період до ринкової економіки вимагає здійснення поетапного удосконалення національної системи технічного регулювання. Сліпе копіювання зовнішніх атрибутів систем стандартизації і сертифікації розвинених країн світу за умови відсутності ефективного ринкового конкурентного середовища може призвести до фактичного знищення існуючої системи стандартизації, метрології та сертифікації.

Це залишить Україну без ключового елементу національного технічного регулювання, тобто створить реальну загрозу для національної економічної безпеки і державного суверенітету. Також чинником, який став одним з визначальних, є тиск, який здійснюють імпортери, спираючись на підтримку окремих кіл в середині держави, для отримання нічим не виправданих односторонніх поступок в торговельних режимах (наприклад, як цього вимагають США).

Із державних (національних) стандартів, яким надано чинності, 18,5% - пряме впровадження міжнародних, 42% - часткове впровадження (гармонізовані з міжнародними)[1, c. 46-48].


4. Європейські організації з випробування і сертифікації

Європейська організація з випробувань і сертифікації

В 1990 р. на основі Меморандуму про взаєморозуміння Комісією ЄС, Секретаріатом ЄАВТ і СЕН/СЕНЕЛЕК була впроваджена Європейська організація з випробувань і сертифікації (ЄОТС), яка в 1993 р. отримала статус Міжнародної незалежної некомерційної асоціації.

В ЄОТС входять національні комітети з оцінки відповідності 18 європейських країн і 8 європейських організацій, діяльність яких пов’язана із сертифікацією і випробовуваннями: ЄКІТ (Європейський комітет з інформаційної техніки), IQS (Європейська конференція з атестації та сертифікації систем якості), WELAK(Західноєвропейська організація з акредитацій лабораторій), CEOK(Європейська організація з контролю), Консультативна рада споживачів ЄС, Консультативна рада споживачів ЄАВТ, EUROLAB (Європейська організація з атестацій лабораторій), WECC (Західноєвропейська організація з взаємовизнання акредитації калібровочних лабораторій).

Головне завдання ЄОТС – встановлення взаєморозуміння і взаємодовіри між європейськими організаціями в країнах-членах, які займаються оцінкою відповідності, для забезпечення вільного пересування товарів і послуг та чесної конкуренції. ЄОТС має за мету створення таких умов, які гарантують всім зацікавленим сторонам, що продукція, послуги і технологічні процеси, які пройшли випробування чи сертифікацію, не потребують повторної перевірки тих результатів, які повинні прийматися різними сторонами чи різними європейськими країнами.

ЄОТС передбачає і дійсне, і асоціативне членство. Дійсні члени організації (мають право голосу ) діляться на європейські і національні. Національний член – це орган який має право представляти всі зацікавлені країни-члени ЄС та ЄАВТ. Європейський член – будь-яка група, яка об’єднує не менше 5 країн-членів ЄС та ЄАВТ, а також представляє міжгалузеві інтереси. Асоційованим членом має право бути будь-яка європейська неприбуткова організація без права голосу ЄОТС.

ЄОТС здійснює як зовнішні зв’язки (укладання домовленостей про взаємне визнання результатів випробувань і сертифікації з країнами, які не є членами ЄС), так і силами галузевих комітетів сприяє укладанню подібних договорів на основі європейських стандартів серії EN 45000 в середині ЄС. Експортери продукції повинні знати, що на ринках західноєвропейських країн визнаються тільки сертифікати, видані центрами. Сертифікати мають відповідати вимогам євронорм 45000.

Сім європейських стандартів серії EN 45000 стосуються випробувань, сертифікації та акредитації випробувальних центрів. Вони містять критерії оцінки діяльності випробувальних лабораторій (EN 45001 і EN 45002), оцінки органів з акредитації випробувальних лабораторій (EN 45003). Стандарти EN 45011, EN 45012, EN 45013, EN 45014 містять вимоги щодо роботи сертифікаційних центрів, органів з сертифікації систем якості і персоналу. В них є і форма декларації постачальника про відповідність товару вимогам стандарту. Офіційне прийняття цих стандартів як національних дає можливість в значній мірі довіряти результатам сертифікації і випробувань різних сертифікаційних і випробувальних центрів. На рівні влади в країнах ЄС офіційно визнаються лише ті центри, які організовують свою діяльність у повній відповідності з євронормами серії 45000[4, c. 318-320].

Технічний комітет ISO/TK 176

З метою створення єдиного підходу до вирішення проблем забезпечення якості продукції та послуг ,побудови системи якості в 1979 р. був створений Технічний комітет міжнародної організації з стандартизації ISO/TK 176 “Управління якістю і забезпечення якості”.

ISO/TK 176 виконує основну роботу з створення міжнародних стандартів на системи якості. ТК вже розробив і видав 16 міжнародних стандартів з систем якості.

Міжнародні стандарти на системи якості, що розробляються ISO/TK 176, пов’язані з настановами щодо побудови, вибору і застосування цих систем, перевірки ефективності їх функціонування.

ISO/TK 176 розширює діяльність з стандартизації та гармонізації нормативної бази систем якості в напрямках деталізацї та конкретизації елементів системи, в тому числі правил перевірки її функціонування, розроблення програм забезпечення якості, вимог та правил з економіки, витрат на якість.

ТК функціонує за загальними Правилами процедури робочих технічних органів ISO, Секретаріат ISO/TK 176 веде SCC (Канадська рада з стандартів).

На кінець 1994 р. до складу ISO/TK 176 входило 65 країн-учасниць, у тому числі 48 активних членів (Р-членів ) та 17 країн-спостерігачів (О-членів).

ISO/TK 176 співпрацює з ISO/TK 69, ISO/TK 17, IEC/TK 56, ISO/TK 207, ISO/IEC CTK, 1/TK 7, IEC/CMC і багато інших міжнародними організаціями.

За рішенням ISO/IEC ISO/TK 176 повинен координувати роботу в сфері системи якості всіх ТК з метою усунення несумісностей, а також однакового тлумачення вимог стандартів.

Особлива увага приділяється спільній праці з ISO/TK 207 щодо адаптації стандартів системи якості у сфері управління навколишнім середовищем.

Міжнародна конференція з акредитацій випробувальних лабораторій (ILAC)

LAC – міжнародний форум, який має регулярну організаційну структуру і де фахівці різних країн і представники міжародних організацій обмінюються інформацією і досвідом з усіх аспектів випробувань та взаємного визнання результатів цієї діяльності, що є предметом міжнародної торгівлі.

Метою діяльності ILAC є також намагання узагальнити дані щодо чинних міжнародних угод про взаємне визнання національних систем акредитації випробувальних лабораторій, результатів випробування продукції та інших даних про якість продукції, а також створення нормативної бази з акредитації спільно з провідними організаціями ISO та IEC.

Важливим напрямком роботи ILAC є розроблення рекомендацій з оцінювання якості випробувань, що проводяться випробувальними лабораторіями. Ця робота стимулюється тим, що з розвитком мережі незалежних випробувальних лабораторій і введенням системи їх акредитації, виникла необхідність щодо формування єдиних методів забезпечення належної якості протоколів з результатами випробувань, які могли бути визнані в інших країнах.

Завданнями ILAC у даний час є:

- обмін інформацією і досвідом роботи щодо систем акредитації випробувальних лаборатарій та оцінювання якості результатів випробувань;

- сприяння взаємному визнанню результатів випробувань, що проводяться національними лабораторіями шляхом підписання двосторонніх і багатосторонніх угод з визнання систем акредитацій лабораторій;

- співпраця з зацікавленими міжнародними організаціями з питань, що стосуються акредитації випробувальних лабораторій;

- гармонізація у міжнародному масштабі критеріїв акредитації лабораторій і практики акредитації для взаємного визнання систем акредитацій лабораторій та забезпечення результатів випробувань на міжнародному рівні;

- співпраця з органами сертифікації, що функціонують на міжнародному і національному рівнях.

Для вирішення конкретних завдань в ILAC створені робочі органи-комітети і цільові групи, в роботі яких беруть участь фахівці різних країн, а саме:

- Комітет з проведення конференцій ILAC і координації її робіт;

- Комітет1: з прикладного застосування акредитації в галузі торгівлі;

- Комітет2: з практики акредитації;

- Комітет3: з практичної роботи лабораторій;

- Редакційний комітет ILAC.

Щорічно скликаються конфереції ILAC для обміну інформацією і досвідом з питань взаємного визнання результатів випробувань, акредитації лабораторій, оцінювання якості результатів випробувань.

ILAC видає “Міжнародний довідник з випробувальних лабораторій і систем їх акредитації” та “Бібліографія з акредитацій випробувальних лабораторій”, які періодично поновлюються.

ILAC активно співпрацює з комітетом з оцінювання відповідності ISO/CASCO та іншими міжнародними і національними організаціями в галузі акредитації. Підготовлені ILAC матеріали стали основою розроблених CASCO методичних документів з акредитації випробувальних лабораторій.

ILAC є ініціатором розроблення п’яти Настанов ISO/IEC, які складають повний комплект нормативних та методичних матеріалів, для встановлення узгоджених міжнародних критеріїв оцінювання компетентності випробувальних лабораторій[3, c. 245-248].


Список використаної літератури

1. Анпілогов В. Взаємозамінність та стандартизація: Конспект лекцій/ Володимир Миколайович Анпілогов,; Володимир Анпілогов; М-во освіти України, Київ. міжнар. ун-т цивільної авіації. - К.: КМУЦА, 2006. - 63 с.

2. Бичківський Р. Метрологія, стандартизація, управління якістю і сертифікація: Підручник/ Роман Бичківський, Петро Столярчук, Павло Гамула,; За ред. Романа Бичківського; М-во освіти і науки України, Нац. ун-т "Львівська політехніка". - 2-е вид., випр. і доп.. - Львів; К.: Вид-во Національного ун-у "Львівська політехніка", 2004. - 559 с.

3. Законодавство України про стандартизацію, метрологію і сертифікацію: закони і законодавчі акти/ Редкол.: В.С. Ковальський (гол.), В.Г. Гончаренко та ін.. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 446 с.

4. Саранча Г. Метрологія, стандартизація, відповідність, акредитація та управління якістю: Підручник/ Георгій Архипович Саранча,; Георгій Cаранча,; М-во освіти і науки України, Київський нац. ун-т будівництва і архітектури. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 668 с.

5. Тарасова В. В. Метрологія, стандартизація і сертифікація: Підручник для вищих навчальних закладів/ В. В. Тарасова, А. С. Малиновський, М. Ф. Рибак; Мін-во освіти і науки України, Державний агроекологічний ун-т. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 262 с.

6. Шаповал М. Основи стандартизації, управління якістю і сертифікації: Підручник/ Микола Шаповал,; Європейський університет. - 3-е вид., перероб. і доп.. - К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2001. - 172 с.

загрузка...
Top