Міжнародна економіка

1. Головні елементи стандартної торгівлі.

2. Теорія демпінгу.

2.1. Основи та визначення демпінгу.

2.2. Різновиди демпінгу та його наслідки

Список використаної літератури.


1. Головні елементи стандартної торгівлі

У світовому господарстві все більше розвивається така специфічна форма міжнародних відносин, як світова (всесвітня) торгівля. На частку торгівлі припадає приблизно 80 % всього обсягу міжнародних економічних відносин.

Світова (всесвітня) торгівля — це торгівля, яка передбачає переміщення товарів та послуг за межі державних кордонів. Її ще можна трактувати як відносини країн з метою вивезення (експорту) та ввезення (імпорту) товарів та послуг.

У фіксований митною статистикою обсяг експорту товарів залежно від їх походження і призначення входять:

1.Вивезення товарів, виготовлених (вироблених і перероблених) У даній країні.

2.Вивезення вітчизняних товарів, особливо сировини і напівфабрикатів, для перероблення за кордоном під митним контролем з наступним поверненням.

3.Реекспорт — вивезення товарів, раніше завезених з-за кордону, включаючи товари, які продані на міжнародних аукціонах, товарних біржах тощо.

4.Тимчасове вивезення за кордон вітчизняних товарів (на виставки, ярмарки тощо) з наступним їх поверненням, а також вивезення тимчасово завезених зарубіжних товарів (на аукціони, виставки, ярмарки тощо).

5.Постачання в рамках транснаціональних корпорацій (ТНК), а також вивезення продукції в порядку прямих виробничих зв´язків.

У обсяг імпорту входить:

1.Ввезення з-за кордону товарів для реалізації на ринку.

2.Реімпорт — зворотне ввезення з-за кордону вітчизняних товарів, раніше вивезених туди.

3.Імпорт товарів (сировини, напівфабрикатів, вузлів, деталей) для перероблення у даній країні й вивезення за кордон.

4.Тимчасово завезені (на міжнародні виставки, аукціони, ярмарки) товари.

5.Імпортне постачання продукції в рамках ТНК [5, c. 65-66].

До товарів, крім матеріальної продукції, або "видимих" благ, належать призначені для продажу продукти інтелектуальної праці — патенти, ліцензії, ноу-хау, фірмові знаки та інші види експортних документів.

До міжнародної торгівлі послугами належать транспортні послуги, фрахт, міжнародний туризм, банківські, біржові та посередницькі послуги, страхові операції, рекламні заходи, ярмарки, обмін в галузі культури, інформації та інші "невидимі" блага.

В ролі продавців і покупців виступають держави, державні та недержавні організації, окремі особи, приватні, акціонерні та кооперативні підприємства й фірми.

Будь-якій державі для успішного функціонування на всесвітньому ринку необхідно мати свою зовнішньоекономічну інфраструктуру — систему, яка може забезпечити просування товарів та послуг від виробника до споживача в іншій країні. У цій системі основними є матеріально-технічна база (склади, які обладнані необхідним устаткуванням) та спеціалізовані організації для післяпродажного технічного обслуговування. Країна, яка не має зовнішньоекономічної інфраструктури, змушена багато витрачати для забезпечення доступу до зовнішньоекономічної інфраструктури інших держав (для оплати транспортування, страхових та банківських послуг, послуг торгових домів чи компаній тощо).

Грошові розрахунки із зовнішньоторговельних операцій та кредитування зовнішньої торгівлі здійснюються переважно банківськими установами (не обов´язково спеціалізованими).

Страхуванням вантажів займаються спеціальні заклади страхового бізнесу.

Стан зовнішньої торгівлі характеризується низкою показників, серед яких основними є її обсяг, динаміка експорту та імпорту, товарна та географічна структура.

Обсяг світової торгівлі визначається в натуральних і вартісних показниках. Вартісні показники переважно розраховуються у національній валюті й переводяться у долари США для їх порівняння. Країни з високим рівнем інфляції розраховують експорт та імпорт одразу в доларах США. Для вартісної оцінки експорту більшість країн використовує базу цін ФОБ (FOB — Free on Board ("вільний на борту судна")), за якою продавець зобов´язаний доставити товар у порт відвантаження і завантажити його на борт судна. Для оцінки імпорту найчастіше використовується база цін СІФ (CIF — Cost, Insurance and Freight ("вартість, страхування і фрахт")); при цьому продавець за свій рахунок фрахтує судно, вантажить товар і страхує його від ризиків [7, c. 65-66].


2. Теорія демпінгу

2.1. Основи та визначення демпінгу

У конкурентній боротьбі на світовому ринку замість торгових обмежень усе ширше використовуються засоби просування товару на закордонні ринки. Одним із таких засобів є демпінг — найяскравіший прояв цінової конкуренції. Активно і в масовому порядку демпінгова практика стала використовуватися вже у 20—30-ті роки, тобто у період найбільш серйозної економічної кризи, загострення на світовому ринку конкурентної боротьби та проблеми збуту.

Правова суть демпінгу розкривається у ст. VI ГАТТ. Демпінг — це продаж товару за кордоном за ціною, нижчою його "нормальної ціни", який завдає або загрожує завдати матеріальної шкоди промисловості, утвореної на території країни-імпортера, або який суттєво затримує утворення такої.

Згадана "нормальна ціна" — це ціна аналогічного товару, за якою він реалізується у країні виробництва (експорту) при нормальному розвитку торгових операцій.

Під аналогічним товаром розуміють товар, який в усьому аналогічний товару, звинуваченому у демпінгу, а якщо такого товару немає, то товар, який не є аналогічним у всьому, але має характеристики, подібні з товаром, що розглядається.

Якщо внутрішня ціна на товар відсутня, то нормальна ціна визначається або на основі найвищої ціни на аналогічний товар, призначений для експорту у третю країну, або розраховується як сума виробничих витрат з додаванням у поміркованих розмірах витрат з продажу та прибутку. Такий підхід до розрахунку нормальної ціни враховує природні та придбані конкурентні переваги експортера товару (вартість енергоносіїв, розміщення виробництва, наявність самостійних сировинних джерел та дешевої робочої сили, передові технології тощо).

Матеріальна шкода — це підтверджені доказами несприятливі економічні наслідки ввезення товару за демпінговими цінами, які настають для галузей, продукція яких конкурує з товаром, що ввозиться за демпінговими цінами.

Загроза матеріальної шкоди — висновок, який базується на фактах, про те, що завдання шкоди є неминучим.

Демпінг може здійснюватися за рахунок:

— ресурсів приватних фірм;

— державних субсидій експортерам.

Демпінг - продаж товарів за цінами, нижчими від контрактних на міжнародних товарних ринках, за умови, що низький рівень ціни не зумовлюється відповідним рівнем витрат виробництва цього товару.

Як видно, необхідними умовами для здійснення демпінгу є:

• різниці в еластичності попиту на товар у різних країнах — попит усередині країни повинен бути менш еластичним за ціною, ніж попит за рубежем;

• ситуація недосконалої конкуренції, що дозволяла б виробнику встановлювати і диктувати ціни;

• сегментованість ринку, тобто здатність виробника відгородити внутрішній ринок, де він продає товар за високими цінами, від зовнішнього ринку, де він це робить по більш низьких цінах . Звичайно цьому сприяють високі транспортні витрати і встановлені державою торгові бар'єри [3, c. 142-143].

Попередні антидемпінгові заходи можуть застосовуватися за наявності таких умов:

1) порушено антидемпінгову процедуру;

2) порушено антидемпінгове розслідування;

3) у газеті було опубліковано повідомлення про порушення антидемпінгового розслідування;

4) заінтересованим сторонам було надано відповідні можливості щодо подання відомостей і коментарів;

5) у ході антидемпінгового розслідування Міністерство зробило попередній позитивний висновок щодо наявності демпінгу та шкоди, яка є його наслідком;

6) національні інтереси вимагають застосування попередніх антидемпінгових заходів з метою запобігання заподіянню шкоди.

Демпінг зазвичай використовується в період циклічного спаду, коли галузь не може реалізувати всю створену продукцію на внутрішньому ринку через зниження вітчизняного попиту. Для того щоб у цих умовах запобігти скорочення обсягів виробництва і зниження внутрішніх цін, галузь «скидає» частина «зайвої» продукції за кордон за більш низькими цінами, щоб стабілізувати своє становище ціною підриву виробництва у свого торгового партнера.

Демпінг, як правило, є тимчасовим явищем, тому що приватні фірми не можуть постійно продавати свої товари нижче їх собівартості. Іноді час демпінгу подовжується за рахунок надання урядом експортних субсидій вітчизняним виробникам. Якщо б ці заходи мали постійний характер і імпортери весь час б знижували ціни, то це можна було б тільки вітати, тому що вітчизняні споживачі мали б виграш, а структура вітчизняного виробництва поступово звільнялася б від неконкурентоспроможних галузей.

Однак негативні наслідки демпінгу пов'язані саме з його тимчасовим характером. До тих пір, поки ціни субсидійованих імпортних товарів знижуються, вітчизняним виробникам доводиться скорочувати своє виробництво. Коли ж експортні субсидії і демпінг припиняються, вітчизняні виробники змушені знову нарощувати обсяг випуску [1, c. 87-88].

Очевидно, що іноземні експортні субсидії і демпінг є додатковим чинником посилення циклічних коливань у вітчизняній економіці. Щоб блокувати вплив цього фактора, використовуються компенсаційні (або антидемпінгові) мита, які нейтралізують іноземні експортні субсидії. З цією метою діє спеціальна антидемпінгове законодавство: одне з пів оженимо ГАТТ (Генеральної угоди про тарифи торгівлі, згодом СОТ) оцінює експортні субсидії як «нечесну» (або «недобросовісну») конкуренцію і дозволяє імпортують країнам приймати у відповідь заходи у вигляді антидемпінгових тарифів. Проте є способи державного субсидування експорту в обхід ГАТТ (СОТ): пільгові кредиту експортерам (або їх іноземним клієнтам), організація реклами експортних товарів за кордоном за рахунок коштів з держбюджету, податкові пільги вітчизняним фірмам-експортерам в залежності від обсягів експорту і т.д.

Експортні субсидії в цілому по економіці зазвичай не перевищують 1% вартості експорту обробної промисловості індустріальних країн. Однак для окремих товарів і фірм, що займають монопольне становище на ринку, вони можуть досягати значних розмірів. У той же час зловживання законодавством антидемпінговим може збільшити ціну імпорту та обмежити конкуренцію на внутрішньому ринку, що послужить імпульсом для загального рахунок споживачів [8, c. 109-110].

2.2. Різновиди демпінгу та його наслідки

У комерційній практиці існує декілька різновидів демпінгу:

— постійний демпінг — постійний експорт товарів за ціною, нижчою від нормальної ціни;

— випадковий (спорадичний) демпінг — тимчасовий епізодичний продаж товарів на зовнішньому ринку за низькими цінами у зв´язку з тим, що у експортерів накопичились великі запаси товарів;

— розбійницький (умисний) демпінг — тимчасове зниження експортних цін (нижче цін свого внутрішнього ринку і навіть нижче витрат виробництва) з метою витіснення конкурентів з ринку і наступне підвищення цін (іноді навіть до більш високого рівня, ніж до зниження цін). Це означає встановлення монопольних цін;

— зворотний демпінг — продаж товару всередині країни за цінами, нижчими від експортних; використовується у випадку непередбачуваних різких коливань курсів валют;

— взаємний (зустрічний) демпінг — взаємні (зустрічні) поставки одного і того ж товару між двома країнами за заниженими, демпінговими цінами; використовується в умовах високої монополізації ринку певного товару в кожній країні.

Економічний зміст демпінгу полягає у тому, що він являє собою обов´язково не просте зниження цін, а саме цінову дискримінацію, коли ціни занижуються на одному ринку, у той час як той самий товар продається на інших ринках за більш високими цінами. Практика демпінгу тісно пов´язана з монополізацією ринків та застосуванням монопольно високих цін.

Завдяки тому, що яка-небудь фірма стає монополістом на окремих ринках (частіше за все це внутрішній ринок країн базування компанії або ринок країни, де розміщені виробничі потужності), вона отримує можливість продавати свою продукцію на цьому ринку за завищеними (монопольно високими) цінами. Демпінгуюча фірма отримує додатковий (монопольний) прибуток. Можливість отримувати додатковий прибуток за рахунок одного ринку дозволяє проводити політику штучно занижених цін на інших ринках з метою витіснення з них конкурентів. Неминучі втрати, які виникають при здійсненні демпінгу на ринку, з якого фірма намагається витіснити конкурентів за рахунок низьких цін, покриваються за рахунок додаткових прибутків на традиційних ринках збуту. На традиційних ринках фірма-постачальник не зазнає сильної конкуренції і має можливість продавати товар за високими цінами. Таким чином, використання занижених цін як засобу конкурентної боротьби на окремому ринку має економічний сенс лише тоді, коли даний постачальник є монополістом на якому-небудь іншому ринку. У цьому виявляється дискримінаційний характер практики демпінгу [9, c. 173-175].

Формальною економічною передумовою для реалізації практики демпінгу є відмінність в еластичності попиту за ціною на товар на внутрішньому та закордонному ринках (або на ринках різних країн). Якщо на внутрішньому ринку еластичність попиту за ціною менша, ніж на закордонному, то це означає, що споживачі всередині країни скорочують чи збільшують попит на товар у випадку зростання або зниження ціни у відносно меншому ступені, ніж споживачі за кордоном. Тому підвищення ціни на внутрішньому ринку та її зниження на закордонному призведе до того, що розширення збуту за кордоном буде більше, ніж його скорочення всередині країни.

Низька еластичність попиту на товар даної фірми на внутрішньому ринку може бути забезпечена лише у випадку відсутності гострої конкуренції. Таким чином, передумовою здійснення політики демпінгу є менш гостра конкуренція на внутрішньому (національному) ринку, ніж на закордонному (у протилежному випадку підвищення ціни призведе до помітного скорочення продажів на внутрішньому ринку і витіснення з ринка конкурентами). Умовою для цього є монополізація внутрішнього ринку та/або значні торгові бар´єри при імпорті.

Продаж товарів за високими цінами на внутрішньому ринку з обмеженою конкуренцією та за низькими цінами на закордонному конкурентному ринку буде залишатись вигідним доти, доки транспортні витрати та торгові обмеження (мита) не призведуть до зниження доходів від продажів за кордоном настільки, що продавець буде змушений підвищити експортні ціни.

Демпінг забезпечує виграш передусім фірмі-експортеру, яка отримує можливість збільшити свою частку на закордонному ринку, компенсуючи витрати, пов´язані з ціновою конкуренцією, за рахунок внутрішнього ринку. Загальний обсяг продажів збільшується, і завдяки цьому фірма може отримувати додатковий прибуток.

Ставлення споживачів товару в країні-імпортері до іноземного демпінгу неоднозначне. Якщо продаж товару за низькими цінами має регулярний характер, то споживачі можуть виграти, купуючи такий товар. У той же час, якщо частка іноземного постачальника на ринку помітно збільшиться та інші постачальники будуть витіснені з ринку, іноземна фірма забезпечить собі монопольний контроль над закордонним ринком. Це викличе загрозу того, що іноземний постачальник, придушивши конкурентів, перейде до політики монопольно високих цін.

Отже, демпінг є інструментом придушення конкуренції на експортному ринку і передумовою монополізації ринку. В останньому випадку споживачі зазнають втрат у майбутньому, коли політика низьких цін зміниться політикою монопольно високих цін [4, c. 116-117].

Виробники товару в країні-імпортері завжди зазнають втрат від іноземного демпінгу. Вони мають жорстку цінову конкуренцію з боку іноземних постачальників. При цьому місцеві фірми знаходяться у дуже невигідному становищі: з одного боку, вони змушені знижувати ціни, а з іншого — вони не мають можливості компенсувати виникаючі при цьому втрати за рахунок продажу товару за завищеними цінами на якому-небудь іншому ринку. Тому вони змушені або нести значні фінансові збитки, або віддати свою частку на ринку іноземному постачальникові. Усі ці несприятливі наслідки демпінгу пов´язані з порушенням конкурентного середовища на ринку країни-імпортера.

Для усунення цінової дискримінації, яка виникає внаслідок демпінгу застосовують антидемпінгові мита.

Антидемпінгові мита — це мита, які застосовуються в рамках антидемпінгових заходів на тимчасових засадах і з дотриманням відповідних правил та процедур, і які спрямовані на усунення економічних наслідків демпінгу. Вони збираються у додаток до звичайних мит.

Для застосування антидемпінгових заходів (у формі, передбаченій ст. VI п. 2 ГАТТ — антидемпінгові мита) необхідне дотримання трьох умов:

— наявність демпінгової різниці (маржі), тобто перевищення нормальної вартості над ціною, за якою експортується товар; демпінгова маржа розраховується у процентах від експортної ціни;

— наявність фактично доведеного матеріального збитку або загрози матеріального збитку галузі господарства країни-імпортера;

— існування причинно-наслідкового зв´язку між фактом продажу за демпінговими цінами та збитком.

Антидемпінговий процес складається з таких основних стадій:

1) ініціювання антидемпінгового розслідування. Заява про необхідність порушення розслідування подається від імені тієї галузі промисловості, інтереси якої постраждали. Якщо урядові органи вважатимуть, що скарга має підстави для офіційного започаткування процедури, розслідування вважається розпочатим;

2) проведення антидемпінгового розслідування та призначення антидемпінгового заходу або припинення розслідування на передбачуваних підставах. Під час розслідування мають бути встановлені факти демпінгу та наявності шкоди або загрози такої шкоди, а також причинно-наслідковий зв´язок між ними. Якщо хоча б одна з передумов, наведених вище, відсутня, справа вважається закритою, якщо ні, то компетентні органи продовжують розслідування для встановлення обсягу демпінгу та завданої шкоди. Розслідування може бути припинено також на підставі угод з демпінговими експортерами про мінімальні ціни їх продажів, в результаті яких припиниться завдання шкоди місцевим виробникам. У разі відсутності взаємоприйнятних цінових угод вводяться антидемпінгові. Вони прораховуються відносно кожного експортера, який допустив демпінг, і їх остаточний розмір не повинен перевищувати величину демпінгової різниці;

3) застосування антидемпінгового заходу. Строки застосування заходів обмежуються часом, необхідним для нейтралізації шкоди, викликаної демпінгом, і не можуть бути більшими ніж 5 років. Продовження на строк понад 5 років можливе лише на підставі нового розслідування [2, c. 65-67].

Антидемпінгове законодавство кожної держави — члена ГАТТ/ВТО повинне включати положення про можливість оскарження адміністративних дій і рішень у суді.

Для контролю за здійсненням антидемпінгових заходів Угодою про застосування ст. VI ГАТТ засновано Комітет ВТО з антидемпінгу. Суперечки з антидемпінгових заходів передаються на розгляд Ради ВТО з розв´язку торгових суперечок.

На практиці поширено декілька видів припинення демпінгової практики. Наприклад, у США та Японії встановлюється антидемпінгове мито у розмірі різниці між демпінговою та нормальною цінами. У країнах ЄС антидемпінгове законодавство встановлює антидемпінгові мита у розмірі завданої шкоди. У деяких випадках експортери добровільно відмовляються від демпінгової практики, тому що судові рішення можуть потягнути за собою примусове залишення ринку [6, c. 245].


Список використаної літератури

1. Алєксєєва Т. Міжнародна торгівля: навч. посібник / Харківський національний економічний ун-т. — Х. : ХНЕУ, 2007. — 252с.

2. Боринець С.Я. Розвиток сучасних грошово-валютних відносин. – К.: Педагогіка, 1997. – 160 с.

3. Бураковський І. Міжнародна торгівля та економічний розвиток країн з перехідною економікою: Теоретико-методологічний аналіз механізму взаємозв'язку. — К., 1998. — 204с.

4. Каніщенко О.п. Міжнародний маркетинг. – К.: Кондор, 2004. – 152 с.

5. Крилова Н. Міжнародна торгівля: навч. посіб.. — К. : Знання, 2008. — 365с.

6. Мельник Т. Міжнародна торгівля товарами в умовах глобальної конкуренції: моногр. / Київський національний торговельно-економічний ун-т. — К. : КНТЕУ, 2007. — 395с.

7. Новикова М. Міжнародна торгівля: конспект лекцій / Національний авіаційний ун-т. — К. : НАУ, 2007. — 144с.

8. Циганкова Т. Міжнародна торгівля: Навч. посібник / Київський національний економічний ун- т. — К. : КНЕУ, 2003. — 487с.

9. Шпак В. Міжнародна торгівля: Практикум / Міжрегіональна академія управління персоналом; Українська видавничо-поліграфічна компанія "ЕксОб". — К. : УВПК "ЕксОб"; МАУП, 2004. — 384с.

загрузка...
Top