Міжнародна економічна інтеграція

Вступ.

1. Суть і головні передумови міжнародної економічної інтеграції.

2. Етапи розвитку інтеграційних процесів та їх особливості.

3. Сучасні інтеграційні угруповання країн.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Розвиток світових продуктивних сил на сучасному етапі все більш набуває характеру цілісності та безперервності їх національних елементів. Це обумовлює перевагу доцентрових сил у розвитку світового господарства та зростання відкритості національних економік, виступає каталізатором інтернаціоналізації господарського життя.

Сучасний світовий економічний розвиток характеризується двома головними тенденціями. З одного боку, зростають, посилюються і домінують процеси міжнародної економічної інтеграції. Міжнародна економічна інтеграція як явище характеризується відсутністю будь яких форм дискримінації іноземних партнерів у кожній із національних економік, а як процес виявляється в стиранні відмінностей між економічними суб'єктами різних країн.

А з іншого боку дані процеси проходять не прямолінійно, оскільки поряд з інтеграційними процесами в окремих регіонах світу мають місце й дезінтеграційні процеси, що викликані політичними, національними та релігійними причинами (наприклад, на євразійському просторі колишнього СРСР, у Центральній і Південно-Східній Європі, на Балканах та ін.).

Міжнародну економічну інтеграцію можна визначити як якісно новий етап розвитку і форму прояву інтернаціоналізації господарського життя, що передбачає зближення і взаємопристосування, переплетення всіх структур національних господарств.

1. Суть і головні передумови міжнародної економічної інтеграції

Розвиток продуктивних сил країн неминуче веде їх до виходу на зовнішній ринок, до зростання міжнародних зв'язків і взаємопереплетення національних економік, сприяє інтернаціоналізації господарського життя. На певному його етапі зближуються національні економічні й політичні структури групи країн, формуються форми взаємодії між ними на основі економічної інтеграції.

Міжнародна економічна інтеграція є вищою формою інтернаціоналізації господарського життя, що передбачає зближення і взаємопристосування всіх структур національних господарств.

Економічна інтеграція суттєво відрізняється від економічного співробітництва країн. На етапі економічної інтеграції:

а) формується міжнародний господарський комплекс зі своєю структурою та органами управління. Спільні умови господарської діяльності визначаються і погоджуються всередині кожної країни, на міждержавному та наддержавному рівнях;

б) зростає можливість об'єднання різноманітних ресурсів для спільного вирішення соціально-економічних проблем;

в) основою інтеграційної діяльності є не зовнішньоторговельний обмін, а взаємодія в галузі виробництва, науки, причому на пільгових порівняно з іншими країнами умовах;

г) інтеграційне співробітництво має комплексний і довготривалий характер.

Інтеграція має декілька рівнів:

а) взаємодія на рівні підприємств та організацій (створення ТНК, МНК);

б) взаємодія на рівні держав;

в) взаємодія на рівні партій та організацій, соціальних груп, окремих громадян різних країн;

г) інтеграційне угруповання як результат міжнародного об'єднання.

Для розвитку інтеграційних процесів необхідна наявність низки об'єктивних та суб'єктивних передумов, головними з яких є:

а) сучасна HTP, яка об'єктивно зумовлює формування міждержавного господарського простору з оптимальним поєднанням можливостей і потреб національних економік;

б) соціально-економічна однорідність національних господарств, що підлягають об'єднанню;

в) близькі рівні економічного розвитку країн, що інтегруються;

г) досить тривалий період і досвід взаємного економічного співробітництва групи країн;

д) цілеспрямована діяльність державних органів країн, партій, соціальних груп і класів щодо інтеграційних процесів.

Важливе значення для розвитку міжнародної економічної інтеграції має наявність спільних кордонів, спільних історичних, культурних та інших умов існування.

2. Етапи розвитку інтеграційних процесів та їх особливості

У своєму розвитку міжнародна економічна інтеграція проходить ряд етапів:

1) зона вільної торгівлі;

2) митний союз;

3) спільний ринок;

4) економічний союз;

5) повна інтеграція.

Кожний із наступних етапів передбачає ширшу інтеграцію і має свої особливості.

Як правило, утворення інтеграційних об'єднань починається з простіших форм. Все залежить від того, які завдання ставлять перед собою країни — учасниці утворюваних інтеграційних об'єднань: відновлення економічного потенціалу; прискорення НТП; укріплення позицій на світовому ринку чи інше.

Найпростішими видами міжнародної економічної інтеграції є зона вільної торгівлі та митний союз.

Угода про вільну торгівлю ґрунтується на міждержавній угоді між країнами-учасницями. Кожен член зони вільної торгівлі (ЗВТ) залишає за собою право на ведення самостійної економічної політики. Сфери співробітництва визначаються угодою про ЗВТ. Для координації діяльності і розгляду розбіжностей у ході вирішення питань технічного характеру, як правило, створюється Секретаріат ЗВТ. Можливе також створення окремого органу (Ради) з наданням йому права прийняття обов'язкових рішень, що стосуються питань технічного характеру. Єдиний митний тариф не встановлюється. Кожний член визначає митний збір відповідно до економічних потреб третьої сторони. Необхідною умовою є використання країнами — учасницями ЗВТ єдиної номенклатури опису і кодування товарів.

Митний союз (МС) має єдиний митний кордон. Митниці зберігаються, але діють тільки на зовнішніх кордонах союзу. На території МС діють єдині митні закони і правила щодо ввезення усіх видів товарів у будь-яку з країн-учасниць. В рамках Митного союзу провадиться єдина торгова політика, яка формується усіма країнами-учасницями. Для розробки законів ведення торгівлі усередині союзу та з третіми країнами створюється наддержавний орган. Між країнами — учасницями МС є вільний доступ до товарів, зроблених у цих країнах, здійснюється вільне просування товарів з однієї країни в іншу, немає митних зборів з товарів. Товари, імпортовані з третіх країн на територію МС будь-якою з країн-учасниць, проходять митний контроль у першій країні, куди вони потрапляють. Як правило, країнами-учасницями встановлюється єдиний митний тариф.

3. Сучасні інтеграційні угруповання країн

Сьогодні у світі нараховується близько 20 економічних угруповань. Серед них можна виділити: в Західній Європі — Європейський Союз (ЄС) і Європейську асоціацію вільної торгівлі (ЄАВТ); у Північній Америці — Північноамериканську угоду про вільну торгівлю (НАФТА); в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні — Тихоокеанське економічне співтовариство (АТЕС).

Офіційно до 1 листопада 1993 р. провідне інтеграційне угруповання західноєвропейських країн називалось Європейські співтовариства, а неофіційно — Європейське співтовариство, або просто Співтовариство. З 1 листопада 1993 р. після набуття чинності Маастрихтських угод офіційна назва цього угруповання — Європейський Союз.

Утворився Європейський Союз в 1967 р. на базі злиття органів трьох раніше самостійних регіональних організацій, створених шісткою провідних європейських країн — ФРН, Францією, Італією, Нідерландами, Бельгією і Люксембургом:

1) Європейського об'єднання вугілля і сталі (угода укладена в 1951 p., а набула чинності в 1952 p.);

2) Європейського економічного співтовариства (Римська угода про створення ЄЕС укладена в 1957 p., а набула чинності в 1958 p.);

3) Європейського співтовариства з атомної енергії (угода набула чинності в 1958 p.).

Для довідки. Європейський Союз має свій прапор: на блакитному тлі коло з дванадцяти золотих зірок. Замкнене коло зірок символізує союз країн - членів, а число 12 — їхню кількість. Кількість зірок залишатиметься постійною, тобто 12, незалежно від того, яка кількість країн входитиме до ЄС, оскільки число 12 є символом досконалості та достатку.

Європейський Союз має свій гімн: прелюдію до останньої частини Дев'ятої симфонії Бетховена. Загальноприйнята назва прелюдії "Ода радості", але у цьому контексті вона також має значення оди свободі, почуттю спільності та миру між громадянами країн, які вирішили об'єднатись, та тими, хто вільно приєднається до них.

Розвиток інтеграції в рамках ЄС пройшов всі етапи: від зони вільної торгівлі до економічного і валютного союзу.

В ЄС як повноправні члени Союзу входять: ФРН, Франція, Італія, Нідерланди, Бельгія, Люксембург, Великобританія, Данія, Ірландія, Португалія, Іспанія, Греція, Австрія, Норвегія, Швеція, Фінляндія (останні чотири країни — з 1995 p.). З 1998 р. Європейський Союз веде переговори про вступ до цієї організації з шістьма країнами-кандидатами: Кіпром, Польщею, Словенією, Угорщиною, Чехією та Естонією. Серед цих країн найкращі шанси мають Польща, Угорщина, Чехія, хоча і вони не можуть вступити до ЄС раніше 2004 p., що обумовлено внутрішніми труднощами в ЄС. Переговори з Болгарією, Латвією, Литвою, Румунією та Словаччиною розпочнуться тільки після того, як вони наблизяться до критеріїв, необхідних для вступу до Євросоюзу. Виявляють бажання (але мають дуже мало шансів у недалекому майбутньому) вступити до ЄС Хорватія, Сербія, Македонія, Албанія та Україна. Із колишніх соціалістичних країн Європи тільки Росія, Беларусь та Югославія не задекларували бажання приєднатися до ЄС. У самому ж Союзі планують до 2015—2020 pp. збільшити кількість членів до 30—35.

Механізм функціонування ЄС базується на політико-правовій системі управління, яку складають наднаціональні або міждержавні органи та елементи національно-державного регулювання.

Європейський Союз має свої наднаціональні законодавчі та виконавчі органи:

• Рада міністрів — законодавчий орган, на рівні якого приймають рішення щодо реалізації єдиної політики ЄС. Голоси різних країн мають різну вагу залежно від економічної могутності країни і рішення приймаються більшістю.

• Європейська рада — верховний орган, до складу якого входять глави держав і урядів країн — членів JSC. Його робота проходить у формі нарад або сесій двічі на рік. Європейську раду не треба плутати з Радою Європи, яка не є установою Європейського Союзу, діяльність якої зосереджена здебільшого на співробітництві в галузі освіти та культури.

• Комісія Європейського Союзу — виконавчий орган, який має право подавати на затвердження Ради міністрів проекти законів.

Комісія Європейського Союзу:

а) контролює дотримання митного режиму, стан аграрного ринку, податкову політику тощо;

б) здійснює фінансування зі своїх фондів (соціального, регіонального, аграрного);

в) самостійно веде переговори з третіми країнами;

г) має право розпоряджатися спільним бюджетом;

д) приводить у відповідність до норм ЄС національні законодавства, стандарти і норми.

• Європейський парламент — орган, що контролює діяльність комісії і затверджує бюджет.

• Суд ЄС — вищий судовий орган, який забезпечує виконання договорів і реалізацію основних принципів ЄС.

Крім цих органів, існують інші консультативні органи та допоміжні заклади — різні комітети, комісії, підкомісії, фонди регіонального регулювання.

Первинним законодавством і правовою основою ЄС є міждержавні угоди про створення і розширення ЄС та інші угоди про діяльність Союзу. Вони мають однакове тлумачення у всіх країнах — членах Союзу і підпадають під його юрисдикцію.

Законодавчими для всіх країн — членів ЄС, але з різним ступенем обов'язковості, є також регламенти, директиви, рішення, рекомендації та думки.

Регламенти є вищими від національних законів і мають на території країн — членів ЄС силу закону.

Директиви містять загальні положення, які конкретизуються в спеціальних постановах країн — членів ЄС.

Рішення спрямовані до конкретних адресатів, не є обов'язковими, хоча мають певне юридичне значення.

Рекомендації і думки не мають юридичного значення і не обов'язкові для виконання.

Законодавчі акти Європейського Союзу вищі за національні закони в таких сферах:

• зовнішньоторговельній;

• аграрної політики;

• торгового і цивільного права;

• податкового права.

Прийняття будь-яких нормативних актів, які суперечать праву ЄС, на території країн-членів не допускається.

Європейський Союз має власний, незалежний від країн-членів, бюджет. Розмір його визначається Радою і Європарламентом, який затверджує бюджет ЄС.

Дохідна частина бюджету ЄС формується за рахунок:

а) власних коштів, які складаються із ввізного мита, яке компенсує різницю в цінах на сільгосппродукти в країні, що імпортує, і на зовнішньому ринку; митних податків за загальним митним тарифом; частини податку на додану вартість; інших коштів;

б) внесків країн-членів (1,2—1,3 % ВВП всіх країн).

Кошти бюджету ЄС використовуються (приблизно) на такі потреби, % [1, с 568]:

Адміністративно-господарські — 4,5

На проведення політики:

єдиної сільськогосподарської — 66,5

регіональної — 7,5

соціальної — 6,6

енергетичної— 0,3

промислової — 0,1

науково-технічної — 3,5

в галузі інформації та охорони довкілля — 2,1

на компенсаційні виплати країнам — членам ЄС — 8,4

Найбільша частина бюджету ЄС використовується на проведення спільної аграрної політики, основою якої є субсидування внутрішніх та експортних цін. Внаслідок митних бар'єрів на аграрний ринок ЄС практично не надходять товари зі світового аграрного ринку, ціни на якому значно нижчі.

Під час створення ЄС були проголошені його завдання:

• поступове усунення обмежень в торгівлі між країнами-учасницями;

• введення спільного митного тарифу в торгівлі з третіми країнами;

• ліквідація перешкод для вільного переміщення осіб, капіталів та послуг;

• загальна політика в галузях транспорту і сільського господарства;

• створення валютного союзу;

• уніфікація податкових систем;

• зближення законодавств країн-учасниць;

• розроблення принципів узгодженої економічної політики.

В реалізації проголошених завдань ЄС досягнуті значні успіхи: проводиться єдина торговельна політика стосовно третіх країн, уніфіковані національні фінансові системи і створена Європейська валютна система, сформовано єдиний внутрішній ринок, відмінені обмеження щодо ряду товарів, послуг, капіталів, введені єдині стандарти на багато видів продукцій тощо.

З грудня 1991 р. до лютого 1992 р. були підписані угоди про формування економічного і валютного союзів (Маастрихтські угоди), згідно з якими до кінця XX ст. в ЄС буде єдина грошова одиниця і єдиний центр формування валютної і грошово-кредитної політики — Центральний банк і Європейська система центральних банків. ЄС повинен перетворитись у валютний і політичний союз з єдиною зовнішньою політикою.

Вирішальною подією у подальшому розвитку ЄС став Амстердамський саміт голів держав та урядів країн-учасниць, який відбувся 17—18 червня 1997 р. Ця зустріч стала також завершенням Міжурядової конференції, яка переглянула Угоду про ЄС, яку було прийнято у Турині у березні 1996 р. Основні пункти угоди:

1. Передання відповідальності за внутрішні та законодавчі справи до функцій Співтовариства в таких сферах: вжиття на зовнішніх кордонах, що забезпечують вільне пересування осіб, заходів для вирішення проблем біженців та імміграції, заходів для боротьби зі злочинністю, охорони прав громадян з третіх країн, законодавчого співробітництва у цивільних справах. Але для Данії існує спеціальне положення про добровільне неприєднання, згідно з яким рішення, що приймаються структурами Співтовариства, не є обов'язковими для виконання нею. Для Об'єднаного Королівства Великобританії та Північної Ірландії також залишається спеціальне положення, відповідно до якого вони зберігають свою спільну зону пересування та прикордонні правила контролю.

2. Ухвалення рішень стосовно потенційно широкого використання кваліфікованого мажоритарного голосування у питаннях спільної зовнішньої політики та політики безпеки. Нова структура Угоди передбачає, що Європейська рада прийматиме рішення щодо напрямків спільної стратегії, які будуть виконуватися Європейським Союзом в тих сферах, де країни-члени мають важливі спільні інтереси. Рада втілюватиме їх, зокрема, за допомогою спільних дій та спільних позицій. Ці рішення Ради затверджуватимуться кваліфікованою більшістю з можливістю для країни - члена зайняти позицію "конструктивного утримання" (тобто вона не бере участі, але й не перешкоджає діям) або, в разі важливих причин національної політики, блокувати голосування з правом звертатися до Європейської ради. Генеральний Секретар Ради буде також Високим Представником спільної зовнішньої політики та політики безпеки. Відділ розроблення політики та раннього попередження буде організовано під його керівництвом у співробітництві з Європейською комісією.

3. Поява (вперше) нової частини Угоди про зайнятість населення, яка передбачає тісніше національне співробітництво та можливість вживання заохочувальних заходів. Активізуються заходи з охорони довкілля, людського здоров'я та захисту споживачів. Соціальний протокол входить в Угоду за згодою Великобританії. Підвищується прозорість.

4. Помірне зростання ваги кваліфікованої більшості у всіх сферах, але це зростання є істотним у справах, що стосуються спільного прийняття рішень Парламентом та Європейською радою з питань законодавства. Водночас законодавчі процедури скорочуються та спрощуються.

5. Що стосується Європейської комісії, то кількість її членів сьогодні залишається незмінною, але вона може бути переглянута, коли нові країни-члени ввійдуть до складу Європейського Союзу.

6. Поява нових текстів, що стосуються гнучкості, яка з невеликими та несуворими обмеженнями дасть змогу ряду країн-членів оприлюднювати інформацію з деяких політичних питань, навіть якщо не всі хочуть цього.

Переглянута Угода дасть змогу зробити багато політичних та економічних кроків уперед, які приведуть до реальної перспективи розширення Європейського Союзу. В липні Комісія подала свої висновки щодо 10 країн-кандидатів разом з іншими важливими документами "Порядку денного 2000".

Європейська рада також приділила велику увагу стабільності, економічному зростанню та зайнятості населення. Було прийнято два правила, які складають частину Пакту про стабільність та економічне зростання в економічному та монетарному союзі, так само як і правила, що встановлюють законодавчі рамки для єдиної валюти (євро).

Були прийняті важливі рішення щодо самого Пакту економічного зростання та зайнятості населення, а також принципів і основних елементів нового механізму обміну валют. Був затверджений дизайн монет євро. Особлива увага до питання зайнятості населення знайшла своє відображення у рішенні провести спеціальний саміт восени 1997 р.

Серйозні висновки було зроблено щодо боротьби з організованою злочинністю та наркотиками. Прийнято Декларацію про мирний процес на Близькому Сході.

Європейський Союз відіграє все більшу роль у світогосподарських процесах. Розширення ЄС є важливою передумовою формування майбутнього Європи. Основні вимоги до країн, що хочуть стати членами ЄС, було визначено на нараді в Копенгагені у 1993 р. Це так звані копенгагенські критерії:

— стабільність інститутів, які гарантують демократію, верховну владу закону, права людини і національних меншин;

— ефективна ринкова економіка, здатність конкурувати з єдиним ринком ЄС;

— здатність виконувати членські обов'язки, серед яких підтримка завдань Європейського валютного союзу.

Існують і так звані Маастріхтські критерії, які висуває ЄС до своїх потенційних членів. Серед них потрібно виділити такі:

— низький рівень інфляції (не більше 3 % на рік);

— помірно стабілізовані обмінні курси валют;

— мінімальний дефіцит державного бюджету (не більше 4 % ВВП);

— прийнятна квота національного боргу.

Слід зазначити, що і не всі теперішні члени ЄС відповідають згаданим критеріям (зокрема Греція).

Всебічна інтеграція в організаційні структури світового господарства, зокрема ЄС, є стратегічною метою зовнішньоекономічної політики України. Розвиток економічної інтеграції України в ЄС відбувається відповідно до угоди про партнерство та співробітництво між Європейським Союзом та Україною, яку підписано 16 червня 1994 р. в Люксембурзі. ЗО листопада 1995 р. Європарламент ратифікував цю Угоду. Україна першою з країн колишнього СРСР підписала таку угоду з ЄС. Основними завданнями Угоди є:

• розвиток міцних політичних стосунків на основі регулярного діалогу з політичних питань;

• сприяння торгівлі, інвестиціям та гармонійним економічним відносинам;

• закладання фундаменту для взаємовигідного економічного, соціального, фінансового, громадського, науково-технічного, культурного співробітництва;

• підтримка зусиль України, спрямованих на зміцнення демократії та закінчення переходу до ринкової економіки.

Сьогодні вже визначено основні етапи руху України до Європи: вступ до СОТ; отримання статусу країни з ринковою економікою; створення зони вільної торгівлі з ЄС і отримання статусу його асоційованого члена.

Крім ЄС, в Європі значна роль належить ще одному економічному угрупованню — Європейській асоціації вільної торгівлі. Створена вона в 1960 р. в Стокгольмі з метою полегшення і розширення торгівлі між країнами-членами: Австрією, Францією, Ісландією, Норвегією, Швецією, Швейцарією, Великобританією, Данією, Португалією. Згідно з особливим протоколом право члена Асоціації поширюється і на Ліхтенштейн, який є в митній унії зі Швейцарією.

Принципи діяльність ЄАВТ суттєво відрізняються від принципів діяльності ЄС:

• за кожною країною зберігається зовнішньоторговельна автономія і власні мита в торгівлі з третіми країнами, не існує єдиного митного тарифу;

• немає наднаціональних органів. Рада, в яку входять представники усіх країн — членів ЄАВТ, може ухвалювати рішення лише одноголосно;

• країни — члени її частково не відмовляються від свого суверенітету;

• ЄАВТ — це зона вільної торгівлі, причому режим вільного безмитного товарообігу між країнами-членами діє лише для промислових товарів і не поширюється на сільськогосподарську продукцію.

ЄАВТ не є таким стійким інтеграційним угрупованням, як ЄС. Ще в 70-х роках вийшли з ЄАВТ і вступили в ЄС Великобританія, Данія, Португалія, а в 1995 р. — Австрія, Норвегія, Швеція і Фінляндія.

Відносини між двома інтеграційними угрупованнями, що існують в Європі, постійно розвиваються. До 1977 р. утворилася зона вільної торгівлі промисловими товарами країн ЄС і ЄАВТ, в межах якої ліквідовувались мита і зменшувались нетарифні обмеження взаємної торгівлі. В 1991 р. була підписана угода між ними про створення єдиного європейського простору. Згідно з цією угодою країни — члени ЄАВТ з 1993 р. вводять у своє законодавство правові акти ЄС стосовно вільного переміщення товарів, капіталів, послуг, а також конкурентної політики. Інтеграція ринків аграрної продукції не передбачається, оскільки сільське господарство країн ЄАВТ не змогло б конкурувати з країнами ЄС.

Першим європейським інтеграційним угрупованням, яке об'єднало держави, що досі розвивалися, ґрунтуючись на різних економічних та політичних моделях, стало Чорноморське економічне співробітництво (ЧЕС). Засноване ЧЕС у 1992 р. на основі Стамбульської декларації і об'єднує 11 країн: Азербайджан, Албанію, Болгарію, Вірменію, Грецію, Грузію, Молдову, Російську Федерацію, Румунію, Туреччину, Україну. Основне завдання Чорноморської інтеграції полягає в створенні режиму вільного пересування товарів, послуг і капіталів з метою розширення виробничої кооперації і спільного підприємництва.

1 березня 1993 р. набула чинності Центральноєвропейська угода про вільну торгівлю між Польщею, Чехією, Словаччиною та Угорщиною (Вишеградська четвірка), згідно з якою здійснюється політика поступового (до 2000 р. — повного) звільнення від кількісних обмежень і митних кордонів у торгівлі між членами четвірки.

Зміцненню стабільності у Європі за допомогою розширення співробітництва у різних галузях (політичній, економічній, культурній, науковій) сприяє регіональне об'єднання — Центральноєвропейська ініціатива (ЦЄІ). Воно об'єднує такі країни-члени: Австрію, Боснію та Герцеговину, Хорватію, Чеську Республіку, Македонію, Угорщину, Італію, Польщу, Словацьку Республіку, Словенію, Албанію, Білорусь, Болгарію, Румунію, Україну. У діяльності робочої групи бере участь німецька земля Баварія. ЦЄІ підтримує різні проекти, які можуть бути поділені на три категорії: інвестиційні проекти та відповідне техніко-економічне обґрунтування; організаційні проекти (навчання, дослідження, інформаційні системи тощо); культурні проекти (фестивалі, семінари, стипендії). Забезпечує Секретаріат проектами ЦЄІ, надісланими керівником програми ЦЄІ, Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР). ЄС підтримав ідею регіонального співробітництва як один із засобів сприяння країнам Центральної та Східної Європи у їх зусиллях трансформувати свої політичні та економічні структури. ЦЄІ та ЄС мають бажання надалі розвивати конструктивний діалог.

Одним з найбільших економічних угруповань світу є Північноамериканський ринок, який утворюють США, Канада та Мексика (понад 360 млн споживачів у межах Північноамериканської угоди про вільну торгівлю (НАФТА)). На державному рівні американо-канадська Угода про вільну торгівлю була укладена в 1988 р., а в 1992 р. до неї приєдналась Мексика. Угода про вільну торгівлю передбачає: поступову ліквідацію тарифних і нетарифних обмежень у взаємній торгівлі; полегшення умов взаємних капіталовкладень; порядок врегулювання торгових конфліктів між її учасниками. Повноцінний Північноамериканський спільний ринок, за планами організаторів НАФТА, може бути створений до 2010 р.

Активізуються інтеграційні процеси і в Південній Америці. У 1991 р. Аргентина, Бразилія, Уругвай та Парагвай (приєднався пізніше) уклали торговий пакт МЕРКОСУР, який набув чинності з 1 січня 1995 р. Метою його є створення нового потужного регіонального торговельно-економічного блоку, який об'єднує країни з населенням загальною чисельністю понад 200 млн. осіб і сумарним ВВП більш ніж 550 млрд. дол. США. Результатом такого об'єднання є те, що 90 % взаємної торгівлі країн-членів звільняється від будь-яких тарифних бар'єрів, а щодо імпорту з третіх країн вводиться загальна тарифна структура та митні правила [9, с. 188].

МЕРКОСУР є одним з найдинамічніших економічних угруповань у сучасному світі. Так, у період з 1991 до 1995 р. обсяги експорту та імпорту між країнами — його учасницями зросли майже на третину, з іншими країнами світу відповідно на 8,24 % і 22,71 %, а сукупний взаємний торговельний оборот виріс з 4 млрд. до 14,4 млрд. дол. США на рік. Різко збільшились обсяги інвестицій в економіки країн — учасниць угоди. Наприклад, за 1995 р. обсяг прямих іноземних інвестицій в економіку Бразилії становив 3,3 млрд дол. США, а у 1996 p. цей показник зріс до 6 млрд дол. США. МЕРКОСУР прагне до встановлення ділових стосунків з іншими інтеграційними угрупованнями. Так, у 1995 р. МЕРКОСУР підписав з Європейським Союзом Рамкову угоду про розширення співробітництва, згідно з якою вже з 2005 р. передбачено створення зони вільної торгівлі між двома регіональними об'єднаннями. Необхідно відзначити позитивні перспективи подальшого розвитку торговельно-економічного співробітництва між Україною і країнами — членами МЕРКОСУР. Вже укладено низку угод з Аргентиною і Бразилією, а продукція підприємств України вже відома на їх ринку. Це сприяє виходу України на ринки інших країн Південної Америки та Азіатсько-Тихоокеанського регіону, з якими тісно пов'язані південноамериканські країни.

Менш за все розвинені інтеграційні процеси серед країн Африки. У 1989 р. Алжир, Лівія, Мавританія, Марокко та Туніс утворили Союз Арабського Магрібу, договір, який передбачав організацію економічного співробітництва на рівні регіональної інтеграції. Але широкого співробітництва не вдалося досягти через замкненість національних кордонів.

Економічна відсталість та відсутність міждержавних зв'язків не дають змоги швидко створити на африканському континенті інтеграційні угруповання. В планах Організації африканської єдності є ідея створення до 2005 р. Африканського економічного співтовариства.

Перспективи розвитку економічної інтеграції у Східній Азії пов'язують передовсім зі створенням Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС). Співтовариство об'єднує Японію, США, Канаду, Австралію, Нову Зеландію, більшість країн Східної і Південно-Східної Азії, зокрема країн — членів Асоціації країн Південно-Східної Азії (АСЕАН), Китай та Океанію. Таке співтовариство лише формується, тому ідуть пошуки шляхів співробітництва, а саме регіональне угруповання складається ніби із різних блоків. Так, АСЕАН, яка об'єднує Індонезію, Малайзію, Філіппіни, Сінгапур, Таїланд, Бруней, утворена ще в 1967 p., але лише в 1992 р. її учасники поставили за мету протягом 15 років створити зону вільної торгівлі. Водночас кожна з країн АСЕАН тісно пов'язана з економікою СІНА, Японії, Гонконгу, Південної Кореї, Тайваню. Інтеграційні процеси в цьому регіоні найактивніші на мікрорівні на основі діяльності транснаціональних корпорацій.

Для використання нерівномірно розподілених природних та економічних ресурсів, отримання вигод від спеціалізації окремих країн утворюються економічні угруповання у формі торгових блоків (наприклад, Арабський спільний ринок), організацій для створення спільних проектів (наприклад, Комітет по Меконгу), валютних союзів (наприклад, Азіатський кліринговий союз), інвестиційних інститутів (наприклад, Азіатський банк розвитку), товарних асоціацій (наприклад, Міжурядовий союз країн — експортерів міді та країн — експортерів бананів тощо).

Висновки

В цілому послідовний розвиток форм міжнародної регіональної економічної інтеграції забезпечує найбільш повне, найбільш раціональне використання економічного потенціалу країн та підвищення темпів їх розвитку.

Водночас вирішуються важливі питання соціальної політики за рахунок об'єктивно зумовленого зниження цін на основні товари та послуги та створення нових робочих місць і завдяки концентрації зусиль країн-учасниць на пріоритетних програмах соціально-економічного розвитку. Зауважимо також, що в зрілих інтеграційних угрупованнях виробляються й реалізуються потужні та дійові механізми, інструменти забезпечення колективної економічної безпеки.

Проте, незважаючи на очевидні економічні переваги, процеси міжнародної регіональної економічної інтеграції відбуваються на тлі складного переплетіння політичних і соціально-економічних проблем.

У широкому розумінні міжнародну економічну інтеграцію визначають і як відносини, і як процес. Інтеграцію в першому розумінні можна тлумачити як відсутність будь-якої форми дискримінації іноземних партнерів і кожній із національних економік. У такому плані міжнародна економічна інтеграція розглядається як найвищий рівень розвитку МЕВ. Як процес інтеграція проявляється в стиранні відмінностей між економічними суб'єктами – представниками різних держав. На мікрорівні вирізняють горизонтальну і вертикальну інтеграцію.

Список використаної літератури

1. Горбач Л. Міжнародні економічні відносини : Підручник/ Люд-мила Горбач, Олексій Плотніков,. -К.: Кондор, 2005. -263 с.

2. Дахно І. Міжнародна економіка : Навч. посіб./ Іван Дахно, Юлія Бов-трук,; Міжнар. акад. управл. персонал.. -К. : МАУП, 2002. -214 с.

3. Економічна теорія : Підручник/ В. М. Тарасевич, В. В. Білоцерківець, С. П. Горо-бець, О. В. Давидов та ін.; За ред. В. М. Тарасевича; М-во освіти і науки України, Нац. металургійна акад. України . -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -779 с.

4. Козик В. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Василь Козик, Людмила Панкова, Наталія Даниленко,. -4-те вид., стереотипне. -К.: Знання-Прес, 2003. -405 с.

5. Липов В. Міжнародна економіка : Навчальний посібник/ Володимир Липов,; М-во освіти і науки України, ХНЕУ. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2005. -406 с.

6. Міжнародні економічні відносини : Сучасні міжнародні економічні відносини: Підручник для студ. екон. вузів і фак./ А. С. Філіпенко та ін.. -К.: Либідь, 1992. -256 с.

7. Міжнародні економічні відносини : Історія міжнар. екон. відносин: Підручник для екон. вузів і фак./ А. С. Філіпенко, В. С. Будкін, О. В. Бутенко та ін.. -К.: Либідь, 1992. -190 с.

8. Міжнародна економіка : Підручник/ Григорій Климко, Віра Рокоча,; Ред. Анатолій Румянцев,; Київський нац. ун-т ім. Т. Г. Шевченка. -К.: Знання-Прес, 2003. -447 с.

9. Одягайло Б. Міжнародна економіка : Навчальний посібник/ Бо-рис Одягайло,. -К.: Знання , 2005. -397 с.

10. Передрій О. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Олександр Передрій,; М-во освіти і науки України, Закарпатський держ. ун-т. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -273 с.

11. Савельєв Є. Міжнародна економіка: теорія міжнародної торгівлі і фінансів : Підручник для магістрантів з міжнарод. економіки і держ. служби/ Євген Савельєв,; За ред. Олександра Устенка,. -Тернопіль: Економічна думка, 2002. -495 с.

12. Семенов Г. А. Міжнародні економічні відносини: аналіз стану, реалії і проблеми : Навчальний посібник/ Г. А. Семенов, М. О. Панкова, А. Г. Семенов; Мін-во освіти і нау-ки України, Гуманітарний ун-т " Запорізький ін-т державного та муніципального управління " . -2-ге вид., перероб. і доп.. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -231 с.

загрузка...
Top