Митні пільги і тарифні преференції

ВСТУП

РОЗДІЛ 1 МИТНІ ПІЛЬГИ Й ТАРИФНІ ПРЕФЕРЕНЦІЇ В СИСТЕМІ МИТНИХ ПЕРЕВАГ

1.1. Поняття й види митних пільг і тарифних преференцій

1.2. Митні привілеї як різновид митних переваг

Висновки до розділу 1

РОЗДІЛ 2 ОРГАНІЗАЦІЙНІ ТА ПРАВОВІ ЗАСАДИ ЗАСТОСУВАННЯ МИТНИХ ПІЛЬГ І ТАРИФНИХ ПРЕФЕРЕНЦІЙ

2.1. Механізм надання і припинення митних пільги

2.2. Особливості застосування тарифних преференцій

Висновки до розділу 2

РОЗДІЛ 3 ЕФЕКТИВНІСТЬ МИТНИХ ПІЛЬГ І ТАРИФНИХ ПРЕФЕРЕНЦІЙ В УМОВАХ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

3.1. Роль митних пільг і тарифних преференцій у митній політиці України

3.2. Критерії ефективності та шляхи оптимізації митних пільг і тарифних преференцій у законодавстві України.

Висновки до розділу 3

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність теми дослідження.Розбудова України як незалежної, демократичної, соціальної, правової держави, утвердження ринкових механізмів в економіці супроводжуються докорінними перетвореннями в усіх сферах суспільних відносин, у тому числі й у зовнішній торгівлі та зовнішньоекономічних зв’язках. Орієнтиром розвитку економічної царини є формування передумов, необхідних для рівноправної участі нашої держави у Світовій організації торгівлі, набуття реального статусу країни з ринковою економікою, асоційованого членства в Європейському Союзі з перспективою активної участі в цьому економіко-політичному утворенні. Указані процеси неодмінно супроводжуються активним використанням митних засобів державного регулювання.

У зв’язку із цим вагомого значення набувають правові дослідження нової митної політики України, основних інструментів її реалізації – митно-тарифних і нетарифних заходів з відповідним набором методів митного регламентування. Поглибленого вивчення й наукового аналізу зазнали не лише загальні засади тарифної й нетарифної регламентації та їх правове забезпечення, а й виняткові (екстраординарні) методи державного впливу, що полягають у наданні переваг у сфері переміщення товарів і предметів через митний кордон.

Проблема правових підстав надання і припинення пільг і тарифних преференцій у сфері зовнішньоекономічної діяльності характеризується тим, що вона недостатньо науково розроблена й висвітлена у правовій науковій літературі.

Питання митних пільг і тарифних преференцій з точки зору правових та економічних переваг, з позиції загальної теорії права, а також виняткового статусу окремих учасників митних правовідносин тощо порушувалися в працях Ю.Ю.Анісімова [1][1], Г.В.Горланова [2][2], Б.М.Габричидзе [3][3], В.В.Головіна [4][4], О.Д.Єршова [5][5], С.В.Ківалова [6][6], С.М.Кузнєцова [7][7], А.В.Малька [8][8], І.С.Морозової [9][9], М.В.Семенихіна [10][10], Н.М.Сергєєвої[11][11], С.Ю.Суменкова [12][12], Н.Г.Швидак [13][13] та ін. Запропонована до захисту дисертаційна робота, таким чином, не є єдиною, проте однією з перших спроб комплексного дослідження всього спектра питань щодо організаційно-правових засад надання і скасування митних пільг і тарифних преференцій як окремого митно-правового інституту.

Викладене пояснює актуальність обраної теми кандидатської дисертації, її структуру, зміст, а також добір наукового, нормативно-правового і практичного матеріалу, який використовувався під час написання роботи.

Зв’язок роботи з науковими програмами.Дисертація виконана на кафедрі адміністративного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого відповідно до Комплексної цільової програми на 2006-2011рр. № 0106U002285 “Права людини та проблеми організації та функціонування органів державної влади і місцевого самоврядування в умовах становлення громадянського суспільства”.

Тема роботи затверджена на засіданні Вченої ради Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого 01 грудня 2000р. (протокол № 4).

Мета й завдання дослідження.Метою дисертаційної роботи є визначення об’єктивних передумов застосування виняткових методів реалізації митної політики України на сучасному етапі її інтеграції до світових і європейських економічні структур.

Для досягнення поставленої мети основна увага була приділена вирішенню таких завдань:

  • сформулювати поняття митні пільги й тарифні преференції, відмежувати їх від податкових та інших правових пільг;
  • навести класифікацію митних пільг і тарифних преференцій;
  • окреслити правові підстави надання і скасування митних пільг і тарифних преференцій;
  • внести пропозиції щодо запобігання зловживанню правом на митні пільги й тарифні преференції;
  • дати аналіз сучасного стану національної системи митних пільг і преференцій, з’ясувати його відповідність загальноприйнятим митним стандартам;
  • зробити порівняльний аналіз правової регламентації митних пільг і преференцій у вітчизняному праві й у митному праві Європейського Союзу;
  • визначити закономірності розвитку законодавства про митні пільги й преференції у новій митній політиці держави як частини її зовнішньої і внутрішньої політики;
  • обґрунтувати роль митних пільг і тарифних преференцій у митній політиці України;
  • означити критерії ефективності і шляхи оптимізації митних пільг і тарифних преференцій у національному законодавстві.

Об’єктомнаукового дослідження обрано суспільні відносини, що виникають при застосуванні до суб’єктів митних правовідносин пільгового правового режиму.

Предметомданого дослідження виступає сукупність правових норм, що регулюють процес надання й використання законних переваг при здійсненні митних процедур.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідженнястановлять загальний науковий метод, діалектичний і системний методи наукового пізнання. У роботі над дисертацією були використані також наступні методи: історико-правовий, догматичний, статистичний, логічно-нормативний, метод моделювання та ін. Так, при з’ясуванні часу виникнення митних пільг і преференцій як сукупності переваг одних суб’єктів переміщення над іншими,запроваджених з метою залучення іноземних інвестицій, повнішої реалізації своєї компетенції державними посадовцями застосовувався історико-правовий метод. При вивченні законодавства, що регламентує підстави й умови оперування спрощеними митними процедурами, пов’язаними з провадженням митного контролю, оформленням і митним обкладенням, були задіяні системний, формально-логічний і логічно-нормативний методи. Розробка засобів підвищення ефективності митних пільг і преференцій як різновидів пільг правових ґрунтувалася на використанні системного, статистичного методів, а також методів моделювання і прогнозування.

Науково-теоретичним підґрунтям наукового дослідження послужили праці таких вітчизняних і зарубіжних учених у галузях теорії права, теорії державного управління, адміністративного права, фінансового права, як Б.М.Габричидзе, Є.В.Додін, А.В.Кольбенко, С.В.Ківалов, М.П.Кучерявенко, В.Я.Настюк, К.К.Сандровський, О.В.Шевердіна, П.М.Шеремет, М.Г.Шульга та ін.

Емпіричною базою дисертації є Конституція України, закони й постанови Верховної Ради України, укази й розпорядження Президента України, постанови й розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативні акти Державної митної служби України та інших центральних органів виконавчої влади, узагальнення практики митної діяльності, а також публікації в періодичних виданнях і довідкова література.

Наукова новизнаодержаних результатів полягає в наступному:

  • дістала подальшого розвитку концепція митних пільг і тарифних преференцій як окремих видів пільг правових у сфері митних відносин; шляхом установлення суттєвих ознак наведено трактування відповідних понять: “митні пільги”, “тарифні преференції”, “тарифні пільги”, “митні привілеї”, “митні переваги”;
  • уперше сформульовано принципи надання митних пільг і тарифних преференцій;
  • уперше розмежовано такі правові категорії, як “митні пільги”, “тарифні преференції”, “тарифні пільги”, “митні привілеї”, стосовно до яких родовим поняттям запропоновано вважати митні переваги (переваги у сфері митних правовідносин);
  • з нових позицій розвитку світової економічної системи розглянуто співвідношення загальної і національної систем преференцій у міжнародній торгівлі, а також внесено пропозиції щодо вдосконалення організаційно-правового механізму останньої;
  • уперше сформульовано критерії ефективності і шляхи оптимізації митних переваг у законодавстві України в умовах активізації євроінтеграційної стратегії розвитку.

Теоретичне і практичне значення отриманих результатів дослідженняполягає у створенні передумов для подальшого поглибленого вивчення теорії та практики митних пільг, тарифних преференцій і митних привілеїв як пільг правових у царині митних відносин, а також у можливості застосування їх для подальших наукових розробок у митній галузі, законотворчій і нормотворчій діяльності органів державної влади.

У роботі на розгляд винесено низку пропозицій, які можуть бути використані в законодавчій діяльності, спрямованій на вдосконалення й систематизацію чинного законодавства, покликаного регламентувати застосування заходів тарифного й нетарифного регулювання митної політики України на сучасному етапі модернізації її зовнішньоекономічної й зовнішньополітичної діяльності.

Матеріали дисертації дають можливість отримати узагальнену цілісну інформацію про митні переваги як про митно-правовий інститут. Одержані відомості можуть послужити формуванню необхідної методологічної бази при викладанні навчальної дисципліни “Митне право” на юридичних факультетах вищих навчальних закладів. Результати дослідження можуть бути використані у практичній діяльності при оперуванні митно-правовими нормами адміністративними й господарськими судами, органами митної служби під час здійснення адміністративно-юрисдикційної діяльності.

Деякі сформульовані в роботі положення мають дискусійний характер і передбачають можливість подальшого наукового дослідження (поняття митних привілеїв, підстави скасування митних пільг і тарифних преференцій та ін.).

Апробація результатів дисертаційного дослідження.Основні теоретичні положення й висновки даної наукової роботи знайшли відбиття у 4-х статтях і виступах на всеукраїнських і міжнародних науково-практичних конференціях: “Конституція – основа державно-правового будівництва і соціального розвитку України” (м. Харків, 30 червня 2001р.), “Актуальні проблеми економічної безпеки України в умовах її інтеграції до світового співтовариства” (м. Дніпропетровськ, 31 березня – 1 квітня 2005р.), “Економічна безпека держави в умовах інтеграції до світового співтовариства” (м. Дніпропетровськ, 24–25 листопада 2005р.) і на Форумі вчених-адміністративістів південно-східних регіонів (м.Запоріжжя, 19–20 жовтня 2006р.), “Митна політика та актуальні проблеми економічної та митної безпеки України на сучасному етапі” (м.Дніпропетровськ, 23 листопада 2007 р.).

Теоретичні положення дисертації використовувалися автором у процесі підготовки і проведення лекційних і практичних занять з навчальної дисципліни “Митне право України” та курсу “Основи митного законодавства”.

Структура дисертації.Відповідно до мети, завдання і предмета дослідження дисертаційна робота складається зі вступу, 3-х розділів (які включають 6 підрозділів), висновків, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 192 сторінки, з яких 173 – основний зміст. Список використаних джерел складається із 187 найменувань.

РОЗДІЛ 1МИТНІ ПІЛЬГИ Й ТАРИФНІ ПРЕФЕРЕНЦІЇ В СИСТЕМІМИТНИХ ПЕРЕВАГ

1.1.Поняття й види митних пільг і тарифних преференцій

Тривалий час філософи оперують категоріями “рівність”, “моральність”, “справедливість”. Остання є ключовою і в праві. Ще давньоримські юристи стверджували: jusestbonietaequi, тобто право – це мистецтво добра і справедливості. Тож не випадково час від часу філософи права в різних аспектах досліджують одвічне питання: що є справедливим, а що таким не є. Деякі з них цілком обґрунтовано стверджують, що правові норми не можна розглядати “просто як “результат” інтересів і силових факторів, тому що знову ж постає питання про справедливий порядок інтересів”[14][14], і що “при викладі та розвитку позитивних законів розуміння справедливості відіграє важливу роль…”[14][15], а здійснення правосуддя “повинне включати оцінки, і зокрема, розуміння справедливості”[14][16]. Інший науковець адресуючи своє дослідження всім, кому не байдужа актуальна дискусія про і закон, і беззаконня, про реальні підвалини громадянського суспільства і правової держави, вслід за Д.Роулзом [15][17], автором “Теорії справедливості”, доводить істинність тези “справедливість – це відповідність”, а тому в ній “вихідна позиція рівності відповідає природному станові в традиційній теорії суспільного контракту” [16][18].

У свою чергу при вивченні проблеми рівності в умовах громадянського суспільства так чи інакше постає беззаперечна аксіома, на якій наголошує С.С.Алексєєв: “політична та юридична рівність людей (і передусім рівність перед законом і судом) – це обов’язковий атрибут політичного режиму демократії, гуманістичного права, правозаконності” [17][19].

У юридичній науці проблема пільг досліджувалася насамперед на галузевому рівні – у трудовому, фінансовому, адміністративному праві, праві соціального забезпечення, що призвело до появи окремого інституту пільг, наприклад, як “правових засобів для пошуку оптимальних меж соціальної диференціації суспільства” [18][20]. Водночас більшість правознавців не виокремлювали пільгу в самостійну категорію й ототожнювали її з поняттями “компенсації” учасникові трудових відносин, “гарантії” суб’єктові права на соціальне забезпечення та ін. [19, 20][21] Так, М.І.Бару вважав, що пільги окремим категоріям працівників дозволяють диференційовано підійти до оцінки умов праці й, у такий спосіб, компенсувати різницю у трудових витратах і вартості життя, а також мінімізувати негативний вплив природнокліматичних чинників на здоров’я людини [21][22]. Ось так на законодавчому рівні можна виокремити положення тих чи інших учасників суспільних відносин.

Пільги, як юридичний засіб, серед інших, спрямовані на так зване компенсування статусу суб’єктів з одночасним створенням додаткових можливостей юридичного характеру. Варто, на нашу думку, погодитися з поглядом на пільги як на правову можливість урахування особливостей фактичного положення тієї чи іншої особи, її специфічних інтересів, з подальшим доступом до юридично забезпеченого блага. Іншими словами, пільги є втіленням чи не найважливішого принципу справедливості, бо дозволяють з позицій діалектики зрозуміти категорію рівності: щоб зрівняти нерівних суб’єктів, право саме мусить бути не рівним.

Неодноразово наголошувалося, що пільги є додатковими заходами юридичного характеру, вони передбачають розширення прав окремих суб’єктів правовідносин, а відтак збільшують обсяг їх правосуб’єктності. У той же час єдиного підходу до означення юридичної природи правових пільг немає[22][23]. Одні вчені вважають, що вказаний юридичний засіб становить собою додаткові права[23][24], інші визнають подвійну природу пільг: вони полягають не лише в наданні додаткових прав, а й у звільненні від установлених законом обов’язків, що в сукупності є винятком з єдиних вимог нормативного характеру[24][25], у тому числі зафіксованих у міжнародно-правових актах[25][26].

Зазначений підхід, з нашого погляду, точніше відбиває природу пільг, бо розуміння їх лише як додаткових прав до вже існуючих є певною мірою однобічним і дещо формалізованим. У деяких випадках, зокрема, при компенсації обмежень у статусі державних службовців (заборона додатково займатися підприємницькою діяльністю, наприклад) законодавець застосовує саме підхід, що полягає у звільненні від деяких установлених законодавством обов’язків, скажімо, оплачувати проїзд у громадському транспорті. Тут доречно наголосити на цілковитій обґрунтованості точки зору щодо виняткової важливості встановлення пільг нормативними актами, прийнятими в межах компетенції, у порядку й на підставах, визначених саме законом як актом вищої юридичної сили[26][27]. Це, зрештою, повністю відповідає принциповим засадам режиму законності.

На функціональну ознаку правових пільг указує один з дослідників податкових пільг, коли зазначає: “Під правовою пільгою мається на увазі правомірне полегшення становища суб’єкта (у тому числі спеціального, наприклад, військовослужбовців або осіб, які мають особливі заслуги перед державою), що дозволяє йому повніше задовольнити свої інтереси чи виконати покладені функції (функціональні пільги, наприклад, для осіб з дипломатичним або консульським статусом) і що полягає як у наданні додаткових, особливих прав чи переваг, так і в звільненні від обов’язків, у тому числі на виконання зобов’язань, узятих у рамках міжнародних угод” [25][28].

На подвійній природі пільг акцентує увагу Г.Г.Пашкова [27][29], яка слідом за В.С.Аракчеєвим [28][30] зазначає, що правові пільги варто розглядати у широкому й вузькому (спеціальному) значенні цього слова: “У широкому (загальному) смислі під правовою пільгою розуміється покращене становище суб’єкта порівнянно зі стандартним шляхом наділення його додатковими повноваженнями або шляхом звільнення від виконання деяких обов’язків. У вузькому ж (спеціальному) розумінні пільга – це закріплене юридичними нормами звільнення суб’єкта від тягаря виконання частини зобов’язань” [27][31].

А чи варто за аналогією з правом соціального забезпечення тлумачити митні пільги лише в спеціальному розумінні? Думається, що такий підхід штучно звужує стимули й переваги у сфері митних відносин, бо поза увагою залишаються випадки надання їх учасникам додаткових прав при переміщенні товарів, предметів, транспортних засобів через митний кордон держави.

Дослідження правових пільг почасти відбувається при розгляді питань правового стимулювання, зокрема, науково-технічного прогресу [29][32], вдосконалення заходів соціального забезпечення в напрямку узгодження інтересів особи й держави [30, 27][33], податкової реформи (приміром, у частині співвідношення бюджетного й податкового права в регулюванні податкових пільг) [31][34], проблем правового стимулювання в законодавстві й удосконалення останнього як засобу виявлення й усунення юридичних і правових помилок (що, зрештою, призвело до розробки теорії стимулюванняправового й відмежування його від нормативного) [32][35] тощо.

Важливе методологічне значення для пізнання пільг має спосіб вивчення, відповідно до якого виокремлюються рівні їх визначення у процесі доктринального тлумачення правової норми [33][36]. Як справедливо зауважує І.В.Спасибо-Фатєєва, існують 3 таких рівні: (а) загальноусвідомлюваний (дозволяє розуміти пільги як певні пріоритети, встановлювані для конкретних осіб), (б) законодавчий (фіксує пільги на рівні закону) і (в)нормореалізуючий (залежить від механізму реалізації права на пільгу).

Так чи інакше, але переважна більшість учених визнає здатність пільг як різновиду правових стимулів спонукати до активної суспільної, економічної, у тому числі зовнішньоекономічної, діяльності. “Правовий стимул”, як родове поняття стосовно категорії “правові пільги”, став об’єктом дослідження [32][37] з позицій: (а) співвідношення потреб, інтересів, мотивів і стимулів; (б) означення поняття і співвідношення стимулу і правовідносин із соціально-правовою активністю особистості; (в) діалектики взаємодії правових стимулів та обмежень; (г) з’ясування поняття й сутності правового стимулювання, в тому числі вдосконалення законодавчої техніки як способу підвищення ефективності правового стимулювання.

Важливою є теза, що принцип тотожності права й закону є основою дійсного правового стимулювання, у тому числі у сфері митних правовідносин.

Поняття “митні пільги” в національному законодавстві використовується достатньо широко. З огляду на етимологію слова, “пільга”– це певне полегшення кому-небудь, що надається як виняток із загального правила [34][38], повне або часткове звільнення від дотримання закріплених у законі загальних норм, виконання яких-небудь обов’язків [35][39]. Найчастіше ним оперують для позначення звільнення від сплати митних платежів або зниження ставок мита. Тому спочатку може скластися думка, що митні пільги існують тільки лише при оплаті митних платежів. Такої ж думки притримується і К.Г.Борисів і С.Н. Кузнєцов. Аргументом на користь такого твердження є й те, що ст.8 Закону України «Про єдиний митний тариф» передбачає можливість застосування пільгових ставок мита[36][40].

До того ж Кабінет Міністрів України, долучившись, так би мовити, до процесу класифікації пільг щодо сплати податків і зборів, стягуваних при переміщенні товарів, предметів і транспортних засобів через митний кордон держави, диференціював їх, щоправда, назвавши ці пільги податковими, на нижченаведені умовні групи. Це пільги, надані відповідно до:

а) міжнародних договорів про вільну торгівлю та про кооперацію (у 2000р. втрати внаслідок використання цих пільг становили 50,2% загального обсягу втрат Державного бюджету);

б) законодавства для підтримки окремих галузей народного господарства (цей показник дорівнював 31%);

в) міжнародних договорів про надання Україні матеріальної й технічної допомоги, договорів з міжнародними фінансовими організаціями й пільги, пов’язані із ввезенням товарів гуманітарної допомоги (це становило 4,15%);

г) законів щодо тимчасового ввезення товарів, у тому числі представниками дипломатичного корпусу іноземних держав (10,3%);

д) законів про спеціальні економічні зони й зони пріоритетного інвестування (2,45%);

е) інші встановлені законодавством пільги (1,9%)[37][41].

Однак, продовжуючи аналіз, зауважимо, що митним законодавством в окремих випадках передбачено пільговий (спрощений) порядок митного декларування й оформлення, а також митного контролю товарів та інших предметів, переміщуваних через митний кордон держави.

Таким чином, митні пільги – це не лише й не стільки певні полегшення щодо сплати мита та інших обов’язкових при транскордонному переміщенні товарів і предметів платежів, а перш за все відповідний спрощений порядок здійсненні інших митних процедур. Однак не можна, звісно, заперечувати й того, що пільги й переваги, щодо митних платежів є найважливішими, так би мовити, досить відчутними для осіб як суб’єктів переміщення. Тому їх питома вага щодо сплати таких платежів є, мабуть, найбільшою. До того ж, найчисленніша кількість порушень законодавстващодо використання наданих митних пільг припадає саме на цей їх вид.

Разом із тим, неможна звужувати поняття “митні пільги” лише до одного різновиду. На позначення митних пільг щодо сплати мита та інших митних платежів і податків загальновживаним є словосполучення “тарифні пільги (преференції)”. Так, ст. 302 Митного кодексу України, основного кодифікованого акту в галузі митної справи, називається “Тарифні пільги (тарифні преференції)”. Вона вказує, що це пільги, що надаються Україною в процесі реалізації її зовнішньоекономічної політики на умовах взаємності чи в односторонньому порядку щодо товарів, які переміщуються через митний кордон України, як звільнення від справляння мита, зниження ставок мита або встановлення тарифних квот на ввезення товарів [38][42]. У Законі України “Про Єдиний митний тариф” дефініцію тарифних преференцій не внормовано, проте так само наведено види таких преференцій. Так, його ст.22 “Тарифні преференції” закріплює, що “допускається встановлення преференцій щодо ставок Єдиного митного тарифу України у вигляді звільнення від обкладення митом, зниження ставок мита або встановлення квот на преференційне ввезення щодо товарів та інших предметів, які: походять з держав, що утворюють разом з Україною митний союз або зону вільної торгівлі; обертаються в прикордонній торгівлі”.

У навчально-методичній правовій літературі теж спостерігається повна еклектика щодо вживання термінів “пільги” чи “преференції” на позначення переваг у сфері митних відносин. У одному й тому ж виданні [39][43] поняття “митні пільги” та “митні пільги окремим категоріям осіб” характеризують особливу процедуру справляння митних платежів, утім, як і “переміщення дипломатичної пошти”(!). Уже дещо згодом зустрічається пояснення, що митними пільгами, виявляється, користуються в процесі проходження митного контролю, а пріоритет щодо сплати митних податків і зборів іменується вже “тарифні пільги”.

Наочним прикладом невиправданого ототожнення митно-правових категорій є положення навчального посібника з міжнародних митних відносин, підготовленого О.Д. Єршовим [40][44]: “Поняття “митні преференції”, тобто митні переваги та пільги, з’явилося наприкінці минулого століття”. Його автор цілком справедливо вказує на те, що тарифні преференції (а)передбачають сприятливіший ніж зазвичай митний режим, який надається товарам деяких країн або групи країн; (б) найчастіше становлять собою митні тарифи, які є нижчими від звичайних, і в такий спосіб виражають привілеї, одержувані однією країною від іншої; (в) мають економічних сенс, що полягає в розширенні внутрішнього ринку метрополії коштом економічно слабшого торгового партнера й посиленні протекціонізму щодо інших учасників міжнародної торгівлі.

Водночас, важко знайти інше твердження вченого, в якому не розрізнялися б митні пільги і преференції, а до того ж і привілеї. Спільною їх ознакою є те, що вони запроваджуються у сфері відносин з приводу ввезення або вивезення товарів і предметів через митний кордон держави, охоплюються родовим поняттям “переваги”, позначають собою виняток з одного з принципів митного регулювання, передбаченого ст.4 МК України, – єдиного порядку переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України.

За своєю сутністю митні переваги є митно-правовим інститутом. Як відомо, інститут права – це група взаємопов’язаних юридичних норм, що регламентують окремий вид суспільних відносин і виступають елементом системи права [41][45]. М.В.Цвік відзначає, що інститут права (1)комплексно впливає на поведінку суб’єктів права, (2)формується об’єктивно, (3)характеризується тривалістю існування, (4)базується на властивих йому специфічних принципах [41][46].

1. Митні переваги, точніше надання їх або відмова в цьому, істотно впливають на поведінку учасників митно-правових відносин. У низці випадків наявність чи відсутність пріоритетного права визначає саму можливість транскордонного переміщення товарів і предметів через державний кордон (це стосується, приміром, ввезення гуманітарної допомоги, культурних цінностей тощо).

2. Об’єктивний характер митних переваг можна продемонструвати на прикладі такого їх різновиду, як митні привілеї. Унормування їх в окремому розд. ХІІІ МК України викликано бажанням законодавця закріпити в кодифікованому нормативно-правовому акті в галузі митної справи існуючі

декілька десятиліть (відколи набрали чинність так звані Віденські конвенції) пріоритетні норми й правила щодо службовців дипломатичних і консульських установ, представництв міжнародних організацій та ін.

3. Вищенаведене підтверджує й тривалість функціонування митних переваг. Багаторічна практика надання додаткових прав суб’єктам митних відносин з урахуванням чинників економічного, соціального й навіть політичного характеру якнайкраще свідчить про усталеність і виправданість митних переваг, зокрема, митних пільг і тарифних преференцій.

4. Принципи митних переваг випливають з базових засад переваг правових, але в силу специфічності відносин, в основі яких вони перебувають, ці принципи набувають особливих, властивих їм рис та ознак. Такими є такі принципи, як взаємність, надання тарифних преференцій найменш розвиненим країнам.

Таким чином, по-перше, актуальність інституційного, структурного оформлення митного права як комплексної галузі права є незаперечною, по-друге, проблема формування митно-правового інституту митних переваг має вирішуватися з урахуванням адаптації національного законодавства до вимог міжнародних норм і стандартів (Конвенція Кіото) та європейського права (МК ЄС). Ось чому з теоретичної площини доктринального тлумачення митні переваги мають перейти в практичну і знайти своє належне нормативне закріплення[42][47].

Поза всяким сумнівом, митно-правовий інститут переваг у митних відносинах (митні переваги) належить до базових правових системних утворень митного права разом з митним контролем, митним оформленням, митним регламентуванням. Ураховуючи зазначене, митні переваги варто розуміти як передбачений актом митного або податкового законодавства, а також укладений в установленому порядку міжнародним договором України засіб митного регулювання, що полягає в стимулюванні учасників митних правовідносин до реалізації законних прав та інтересів через надання митних пільг, тарифних преференцій, забезпечення функціонування механізму митних привілеїв.

Тож залежно від того, в чому саме, щодо яких товарів і предметів полягає пріоритетність при провадженні митних процедур, митні переваги пропонується класифікувати на (1) митні пільги, (2) тарифні преференції, (3)митні привілеї.

Запропонована класифікація, а саме її втілення в митне законодавство, дозволить запровадити термінологію, поняття якої адекватно відображають зміст митно-правових явищ, усунути її неоднозначність, а в перспективі – завершити формування окремого митно-правового інституту митних переваг з чітким унормуванням на рівні основного кодифікованого акта в галузі митної справи.

Наразі переваги щодо митних процедур закріплено в Митному кодексі України: у ч.8 ст. 57 гл. 8 “Здійснення митного контролю”, в статтях 66–68 гл. 9 “Особливі процедури митного контролю”, в розд. ХІІІ “Митні пільги”, а саме в статтях 286–301, гл. 50 “Митні пільги, що надаються представництвам іноземних держав, міжнародних організацій, представництвам іноземних фірм та офіційним особам на території України, а також дипломатичним представництвам України, що знаходяться за кордоном” та ст. 302 гл. 51 “Тарифні пільги (тарифні преференції)”.

Подібна розпорошеність близьких за призначенням і сутністю митно-правових норм не додає підстав для позитивної характеристики чинного МК України і явно суперечить загальновживаній практиці законотворчості. Тому пропонується розділ ХІІІ МК України назвати “Митні переваги”, змінивши назву гл. 50 на “Митні привілеї”, а також включити до вказаного розділу глави “Митні пільги” й “Тарифні преференції”, у яких навести чіткий перелік переваг щодо проходження митного контролю, проведення процедури митного оформлення й митного обкладення.

Беручи до уваги, що митні пільги становлять собою правовий стимул, спрямований заохочувати до правомірної поведінки через надання додаткових прав учасникам митних правовідносин (наприклад, суб’єктам ЗЕД), або звільняти від виконання встановлених законом обов’язків з метою створення сприятливіших умов для реалізації функцій держави (приміром, вищими посадовими особами країни), а також зважаючи на той факт, що митні переваги зі сплати ввізного (вивізного) мита мають свою специфіку, зумовлену вказівкою в МК України на способи їх надання, вважаємо, що митні пільги варто визначати як різновид митних переваг, стимулюючий захід митної політики держави щодо надання суб’єктам додаткових прав або звільнення їх від виконання обов’язків перед державою в процесі митних відносин в односторонньому порядку або на умовах взаємності, який полягає у спрощенні процедур митного контролю й оформлення, митного обкладення (за винятком імпортного або експортного мита) при переміщенні товарів і предметів через митний кордон держави.

Детальніше розкрити сутність митних пільг можна через класифікацію їх за певними критеріями. Так, залежно від сфери застосування й з огляду на законодавче визначення поняття “митні процедури” митні пільги поділяються на а) митні пільги при митному оформленні, б) митні пільги при сплаті митних платежів і в) митні пільги при митному контролі.

При митному оформленні бувають такі митні пільги: (а) спрощене митне оформлення вантажів гуманітарної допомоги; (б) спрощене митне оформлення багажу осіб як власних речей, які переміщують митний кордон; (в) позачергове перетинання державного кордону України представниками дипломатичних і консульських установ; (г) інші пільги.

Наприклад, наказом Київської регіональної митниці від 5 березня 2005 р., №180 “Про застосування спрощеного порядку митного контролю та митного оформлення товарів” відповідно до вимог наказу Держмитслужби України від 24 грудня 2003р., № 907 “Про внесення змін і доповнень до Положення про відкриття та експлуатацію митних ліцензійних складів”, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 січня 2004р., за №67/8666, та листа Держмитслужби України від 5 травня 2004 р., №25/09-17/5676-ЕП передбачено застосовувати спрощений порядок митного контролю й митного оформлення до товарів, розміщених на митному ліцензійному складі “П ІІ “Ост-Вест Експрес” (п.1), щоправда, згідно з договорами консигнації. Пунктом 2 зазначеного наказу вимагається узгодити з власником митного ліцензійного складу (далі – МЛС) й надати до відділу організації митного контролю для погодження й подальшого затвердження начальником митниці зміни в Процедуру організації митного режиму – митний склад “П ІІ “Ост-Вест Експрес”[43][48].

У процесі здійснення митного контролю можуть застосовуватися такі митні пільги: (а) надання можливості переміщуватися через “зелений коридор”; (б) проведення митного контролю в спрощеному порядку; (в)проведення прикордонного контролю в транспортних засобах (біля них) і на спеціально визначених дипломатичних смугах руху (у приміщеннях)[44][49].

Залежно від об'єкта надання митні пільги можна класифікувати на ті, що надаються: (а) фізичним особам; (б) юридичним особам; (в) стосовно товарів та інших предметів.

Залежно від обраного митного режиму митні пільги поділяються на пільги: (а) при імпорті; (б) при експорті; (в) при транзиті; (г) при реімпорті; (д) при реекспорті; е)інші пільги.

Роль і місце митних пільг у регулюванні митних відносин має неабияке значення для держави й суспільства. Цю тезу можна проілюструвати на прикладі митної пільги у виді звільнення від митного огляду.

Отже, суспільні відносини в митній сфері є предметом регламентування норм не лише митного права, а й адміністративного, фінансового, трудового, міжнародного та ін. Проте на сучасному етапі розвитку митного законодавства виявляється провідна роль митно-правових інститутів. Урегульовані в Митному кодексі України, вони визначають характер і зміст відповідних норм іншої галузевої належності і навпаки. Взаємопов’язаність, несуперечливість таких норм значною мірою визначають внутрішньо узгоджену будову системи права в цілому та її складників, зокрема. Тому повинна усуватися найменша суперечливість митно-правового інституту, особливо того, який унормовує специфічності правового статусу окремих учасників митних правовідносин і служить своєрідним індикатором рівня гармонізації вітчизняного митного

законодавства з міжнародно-правовими нормами і стандартами. Саме таким митно-правовим інститутом і виступають митні пільги.

Питання митних пільг викликає інтерес головним чином у частині звільнення від сплати податків і зборів пільгових категорій громадян, суб’єктів інвестування господарської діяльності, спеціальних (вільних) економічних зон тощо під час переміщення товарів, предметів, транспортних засобів через митний кордон держави. Даний аспект митних пільг став предметом дослідження таких науковців, як О.Г.Гребєшов[45][50], С.М.Кузнєцов [7][51], І.І.Моїсєєв [46][52], М.В.Семенихін [10][53], Н.Г.Швидак [47][54].

Окремо вивчаються митні пільги (привілеї), що надаються на підставі загальноприйнятих норм і принципів міжнародного права[48][55]. Значно менше дослідники приділяють уваги такому специфічному різновиду митних пільг, як пільги у сфері митного контролю. Утім, якщо останні й вивчаються, то при цьому їх, як правило, пов’язують із категорією “пільговий митний режим” [49][56].

Брак теоретико-правових досліджень митних пільг певною мірою заповнюють наукові розвідки О.В.Малька й І.С.Морозової [50][57]. Розмежовуючи категорії “пільги” і “привілеї” як специфічні юридичні засоби, систему перших названі вчені наділяють ознакою мінливості залежно від конкретних обставин і умов суспільного розвитку, другу ж характеризують більшою стабільністю через те, що за допомогою привілеїв “досягається диференційований підхід законодавця до питань антимонопольної, митної, національної, соціальної та іншої політики” [50][58].

У комплексному науковому дослідженні правової природи норм митного правазвільнення від митного огляду розглядається дотично до визначених рамками законодавства меж вільного розсуду митного органу щодо прийняття рішення стосовно обмеження права на пільгове переміщення через митний кордон особистого багажу глави дипломатичного представництва іноземної держави тощо[51][59].

Митні пільги визнаються складним митно-правовим інститутом, що потребує окремого дослідження, і формулюються як захід митної політики держави, який полягає в наданні переваг в односторонньому порядку або на умовах взаємності у виді спрощення процедури митного та інших видів контролю, митного оформлення, застосуванні тарифних пільг і преференцій, а також у незастосуванні або спрощеному застосуванні інших митних формальностей [52][60].

Відсутність предметного дослідження митних пільг і звільнення від митного огляду як його різновиду, а також наявна суперечливість окремих норм митного законодавства, що регулює спрощену процедуру митного контролю, зумовлюють необхідність на підставі вивчення правових засад митних пільг сформулювати пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства.

Глава 9 Митного кодексу України ”Особливі процедури митного контролю” встановлює спеціальні норми щодо деяких випадків переміщення предметів через митний кордон держави: 1) переміщення ручної поклажі та супроводжуваного багажу окремими посадовими особами законодавчої, виконавчої, судової гілок влади (ст. 67); 2) переміщення із застосуванням спрощеного методу митного контролю до переміщуваних громадянами товарів, що не підлягають обов’язковому декларуванню, оподаткуванню, застосуванню обмежувальних або заборонних заходів з боку держави (ст.68); 3) якщо після переміщення через митний кордон виникла підозра щодо “порушення законодавства України чи міжнародного договору України.., контроль за виконанням яких покладено законом на митні органи” (ч. 1 ст. 69).

Особливість процедури митного контролю в першому випадку полягає у звільненні від митного огляду ручної поклажі й супроводжуваного багажу, що належать указаним у ст. 67 МК особам або членам їх сімей, які прямують разом з ними. У процесі доопрацювання МК України перелік таких осіб за пропозицією Президента України зазнав змін. Так, ст. 67 цього кодифікованого акта в галузі митної справи, проголосованого парламентом 20 грудня 2001 р. в 3-му читанні й відправленого на підпис главі держави, до пільгової категорії відносила Президента України, Голову Верховної Ради України, народних депутатів України, Прем’єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України, Голову Верховного Суду України, Голову та суддів Конституційного Суду України, Голову Рахункової палати, Голову Антимонопольного комітету України, Голову Фонду державного майна України та членів їх сімей, які прямують разом із ними. Зауваження глави держави зводилися до того, що даний перелік з одного боку, є надто розширеним, а з другого – не враховує осіб, які мали б користуватися таким правом з урахуванням їх статусу, визначеного Конституцією й законами України[53][61].Натомість при вирішенні зазначеного питання у п. 12 Пропозицій до МК рекомендовано спиратися на перелік осіб, щодо яких провадяться охоронні заходи згідно із Законом України “Про державну охорону органів державної влади та посадових осіб” від 4 квітня 1998р.[54][62], відповідно до ст. 1 якого державна охорона органів державної влади України і посадових осіб становить собою систему організаційно-правових, режимних, оперативно-розшукових, інженерно-технічних та інших заходів, що здійснюються спеціально уповноваженими державними органами з метою забезпечення нормального функціонування органів державної влади України, безпеки посадових осіб та об’єктів, визначених цим Законом. Протягом терміну виконання повноважень і протягом року після його закінчення, окрім випадку набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо цих посадових осіб, безпека забезпечується Президентові України, Голові Верховної Ради України та його першому заступникові, Прем’єр-міністрові України, Голові Конституційного Суду України, Голові Верховного Суду України, Першому віце-прем’єр-міністрові України, Міністрові закордонних справ України, Генеральному прокуророві України (ст.6).

У підсумку маємо у ст. 67 МК аналогічний перелік посадових осіб, за винятком першого заступника спікера Верховної Ради України, доповнений суддями Конституційного Суду України й Верховного Суду України, для яких у ст. 7 Закону так само передбачено державну охорону, але за наявності загрози їх життю чи здоров’ю.

Не маючи за мету в рамках даної роботи глибоко аналізувати правовий статус суб’єктів, до яких застосовуються спрощені процедури митного контролю, вважаємо за доцільне запропонувати внести відповідні зміни до ст. 67 МК України, визначивши, що особистий багаж перелічених посадових осіб звільняється від митного огляду лише в разі, якщо останні перетинають митний кордон України у зв’язку з виконанням ними своїх посадових обов’язків.

На жаль, такої позиції не дотримуються автори проекту Закону України “Про внесення змін до Митного кодексу України”. Серед понад ста рекомендацій щодо викладення норм Кодексу в новій редакції не знайшлося місця очевидній новелі[55][63].

Правила нормотворчості, а також логіка основного кодифікованого акта в галузі митної справи вимагають доповнити його ст. 67 “Звільнення від митного огляду” частиною другою, у якій варто вказати також інші випадки, коли використовуються спрощення процедури митного контролю (статті 286-290, 292-295 МК) – “при ввезенні на митну територію та вивезенні з митної території України товарів для дипломатичних представництв іноземних держав, консульських установ, представництв міжнародних організацій, що функціонують на території України, та членам їх персоналу” [56][64]. Детальний опис порядку й умов звільнення від митного огляду як різновиду митних пільг дійсно має закріплюватися в окремому розділі МК України.

Наразі структурно розд. ХІІІ МК “Митні пільги”, повторимося, складається з гл.50 “Митні пільги, що надаються представництвам іноземних держав, міжнародних організацій, представництвам іноземних фірм та офіційним особам на території України, а також дипломатичним представництвам України, що знаходяться за кордоном” та гл. 51 “Тарифні пільги (тарифні преференції)”. Отже, можна було б зробити висновок, що з точки зору законодавця, звільнення від митного огляду, будучи особливою процедурою митного контролю, – це не митна пільга, бо ст. 67 винесена за межі спеціального розділу МК України. Проте про двозначність ситуації свідчить його зміст і смисл, оскільки в ньому прямо (статті 286, 287, 292) чи непрямо (статті 288-290, 293-295) згадується звільнення від митного огляду.

Зазначене свідчить про недотримання суб’єктом законотворчості одного з принципів регламентування митних правовідносин – принципу науковості. Адже дійсно “митно-правове регулювання за допомогою норм права повинно забезпечувати оптимальне функціонування митної системи, сприяти реалізації закладених у ній тенденцій уніфікації національного й міжнародного законодавства, яких дотримуються сучасні митні служби світу” [51][65].

Указаному принципу відповідає зміст ст. 188 МК Республіки Бєларусь “Звільнення від певних форм митного контролю”[57][66]. У ній не лише наводиться вичерпний перелік звільнень від митного огляду, а й закріплено норму, згідно з якою звільнення від певних форм митного контролю відповідно до міжнародних договорів Республіки Бєларусь здійснюється після вступу в силу останніх. Логічним видається включення даної статті до розділу, що регламентує загальні положення митного контролю, як і те, що з назви іншого розділу стає зрозумілим, на коло яких суб’єктів митних правовідносин поширюються його норми. Йдеться про розд. VII“Митні пільги окремим категоріям іноземних осіб”, до якого входять глави “Митні пільги представникам іноземних держав та їх працівникам” і “Митні пільги іншим іноземним особам”.

Таким чином, проведений компаративний аналіз норм, що регулюють окремі положення застосування звільнення від митного огляду в процесі перетину чи переміщення через митний кордон держави, дозволив сформулювати конкретні пропозиції щодо внесення змін і доповнень до Митного кодексу України. Удосконалення законодавства про митні пільги у виді звільнення від митного огляду має стати невід’ємним складником загального процесу реалізації програми дій, спрямованих на підвищення ефективності діяльності митної служби України. Комплексне розв’язання цього завдання вимагає подальшого дослідження теоретико-правової основи митних пільг, у тому числі крізь призму конституційного принципу рівності всіх громадян перед законом.

Сказане стосується також і питання тарифних преференцій. Поняття “преференції” використовується в законодавстві, ним оперують автори навчальних і монографічних видань. У довідковій літературі цей термін означено як перевага, пільга, що надається кому-небудь у користуванні чимось (наприклад, економічні преференції; пільги, які надаються за міжнародними умовами з метою пожвавлення торгівлі між країнами) [35][67].

Деякі вчені, зокрема О.Ю.Бакаєва, послуговуються поняттям, у якому поєднуються мито, податок і преференції[58][68]. Опрацьовуючи теоретичну конструкцію інституту пільг в галузі митного обкладання, дослідниця робить висновок, що йому властиві фінансово-правові аспекти, тому що цей інститут включає послаблення при сплаті не тільки мита, а й інших митних платежів. Тому вона пропонує йменувати дану групу пільг “митні тарифно-податкові преференції” і розуміти під ними “переваги в сфері сплати митних платежів, надані суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності при переміщенні товарів через митний кордон Російської Федерації” [58][69]. Наукове осмислення положень нормативних актів дало підставу виокремити критерії для класифікації таких пільг за суб’єктами, видами платежів, залежно від об’єкта, за формою надання і юридичними підставами.

Нерозривно від митних пільг, митних тарифів і привілеїв розглядає митні преференції О.Б.Єгоров [59][70], який слідом за О.Д. Єршовим привертає увагу до власне економічного змісту митних преференцій як інструменту розширення внутрішнього ринку метрополії наприкінці ХХ ст.

Уперше тарифні преференції в міжнародній практиці стали застосовуватися на початку ХХ ст. Колишні країни – колонії надавали своїм колишнім метрополіям пільги у виді преференційного мита на імпортні товари. На початку 60-х років минулого століття колишні колонії й метрополії встановлювали такі преференції на взаємних засадах.

На початку 1965р. СРСР надав в односторонньому порядку преференції країнам, що розвиваються, у виді звільнення від сплати мита на окремі види імпортних товарів. На конференції ООН по торгівлі й розвитку (ЮНКТАД) у 1968 р. в результаті було запропоновано, щоб більш розвинені країни представили тарифні преференції для товарів, експортованих із країн, що розвиваються. Організація економічного співробітництва й розвитку (ОЕСР) утворила робочу групу для підготовки плану загальних тарифних преференцій; пропозицію щодо цього було внесено США. Даний відхід від принципу найбільшого сприяння ГАТТ було, на думку адміністрації США (Ради економічних консультантів), виправдано тим, що він сприяв суттєвому розвитку виробничого потенціалу таких країн, а також супроводжувався сподіванням на те, що ліберальна система загальних преференцій, яка заступає собою преференції регіональні, могла б сприяти розвитку світової торгівлі і зменшити так звані перекоси у структурі світової торгівлі.

Етимологічно слово “преференції” тотожне терміну “пільги”. У перекладі з латинської praeferentia означає “перевага, полегшення”. Ось чому пільги і преференції мають багато спільного. Проте перш ніж порівнювати їх,

слід визначитися з поняттям “тарифні преференції”. З аналізу словосполучення “тарифні преференції” випливає, що преференції, будучи тісно пов’язані з поняттям “тарифу”, виникають у сфері застосування митного тарифу. Тариф (араб. tarif) – це систематизований звід ставок мита, яким обкладаються товари та інші предмети, що ввозяться на митну територію України або вивозяться за її межі. Оскільки митом обкладаються товари та інші предмети, то тарифні преференції надаються саме щодо останніх. Виходячи з визначення терміна “тариф”, можемо зробити висновок, що тарифні преференції – це спеціальні переваги, що надаються однією державою іншій або групі країн у виді звільнення або знижки мита і (що надзвичайно важливо) виступають засобом митно-тарифного регулювання.

Закон України “Про Єдиний митний тариф”, на відміну від Митного кодексу України, не наводить визначення розглядуваного поняття, так само, до речі, як і Закон РФ “Про митний тариф” від 21 травня 1993 р., № 5003-І. Обидва нормативні акти містять лише способи надання тарифних преференцій. Так, згідно зі ст. 22 зазначеного Закону України одним зі способів надання тарифних преференцій є встановлення преференційних квот[36][71]. Тому преференцією є не лише перевага у сфері сплати митних платежів, а й квота щодо преференційного ввезення товарів.

В Україні практики застосування цього інституту майже не існує. Натомість у деяких інших країнах вона набула широкого використання, навіть більше: розроблено спеціальний порядок розподілу преференційних квот, а також чітко визначено умови їх надання.

Наприклад, у постанові Уряду Російської Федерації від 28 липня 2000р., №572 зазначено, що з грудня місяця 2000 р. до грудня 2001 р. для країн – користувачів системи преференцій РФ надається преференція у виді тарифної квоти на ввезення на територію країни певного обсягу цукру-сирцю. Ставка ввізного мита на цукор, що ввозиться в межах тарифної квоти, встановлюється в розмірі 5%. Відповідно до постанови ця квота серед російських учасників зовнішньоторговельної діяльності розподіляється шляхом її аукціонного продажу на товарних біржах який здійснюється за встановленим положенням про порядок проведення конкурсів та аукціонів по продажу експортних та імпортних квот. Продаж відбувається при дотриманні наступних умов: а) тарифна квота, що виставляється на аукціонний продаж, розподіляється на певну кількість лотів; б) установлюється мінімальна ціна лоту; в) вільний перепродаж лотів забороняється; г) у випадку повторного аукціонного продажу лоту за більш високою ціною, ніж при попередньому, учасникові аукціонного продажу, який повернув лот, виплачується його попередня ціна. Різниця між ціною повторного продажу й сумою, поверненою першому володільцеві лоту, надходить у федеральний бюджет; д) у разі повторного аукціонного продажу лоту за більш низькою ціною, ніж при попередньому, учасникові аукціонного продажу, який повернув лот, виплачується лише сума, за якою було його продано повторно. Даною постановою окреслюється строк проведення аукціонного продажу; передбачується також повторний аукціонний продаж нереалізованих або неоплачених лотів. Підставою для ввезення товарів у межах зазначених квот, служить ліцензія.

Відповідно до ст. 22 Закону України “Про Єдиний митний тариф” способами надання тарифних преференцій є (а) звільнення від обкладення митом, (б) зниження ставок мита, (в) встановлення квот на преференційне ввезення товарів та інших предметів[35][72]. Указана норма практично дослівно відтворена й у ст. 302 МК України “Поняття тарифних пільг (тарифних преференцій)”.

У міжнародній практиці існують також інші способи надання тарифних преференцій. Так, О. Лашкіна[60][73]поряд із зазначеними називає такі способи надання преференцій: (а) повернення раніше сплаченого мита, (б)створення сприятливих умов для розміщення державних замовлень, (в)надання непрямих субсидій, (г) полегшення доступу на ринок капіталів. При цьому перелік таких способів, на її думку, не є вичерпним.

У деяких країнах запроваджено таку митну перевагу для підприємств-експортерів, як розстрочення митних платежів і незастосування до них пені чи штрафів. Приміром, вантажі, завезені в РФ до 2 листопада 1998р., оформлялися на пільгових умовах, без нарахування пені чи штрафів. Для цього достатньо було організаціям-одержувачам укласти відповідну угоду з митним органом. Виплата мита розстрочувалася на 2 роки. До Державного бюджету 50 % платежів необхідно було внести протягом першого року. Це було обов'язковою умовою. Графік погашення мита узгоджувався з митним органом. Окрім того, сума боргу забезпечувалася заставою. Такою пільгою вчасно скористалося, щоправда, лише одне з підприємств [61][74], що свідчить про необхідність належної підготовчої роботи при запровадженні подібних стимулів економічного характеру.

Згідно з українським законодавством тарифні преференції надаються виключно товарам, які: (а)походять з держав, що утворюють разом з Україною митний союз або зону вільної торгівлі, (б)походять з країн, що розвиваються, і користуються Загальною системою преференцій, (в)обертаються в прикордонній торгівлі. Для порівняння: у російському законодавстві існують перші дві підстави для надання тарифних преференцій.

Тарифні преференції і сьогодні можуть надаватися як в односторонньому порядку, так і на взаємних засадах. Так, в односторонньому порядку Україні надані преференції Постановою Уряду Чеської Республіки від 1 січня 1995р. на підставі загальної системи преференцій. Вони надаються українським товарам за наявності сертифіката форми “А”, виданого Торгово-промисловою палатою України[62][75]. Практично всі договори про створення митного союзу чи взаємну торгівлю містять положення про надання преференцій на взаємних засадах. Прикладом цього може бути Угода про принципи митної політики від 13 квітня 1992 р. та інші подібні міжнародні нормативні акти.

У вітчизняному законодавстві немає обмеження щодо періодичності перегляду переліку країн, товари яких можуть користуватись тарифними преференціями. Для порівняння: у Законі РФ «Про митний тариф» від21 травня 1993 р., №5003-I зазначено, що національна система преференцій повинна переглядатись урядом РФ не рідше одного разу на 5 років. Установлення такого обмеження строків видається нам спірним. Якщо звернутися до історії економічних учень, точніше, до теорії раціональних сподівань, можна помітити протилежну думку. Представники цієї теорії обстоювали погляд, що нормативні акти, які впливають на попит і пропозицію товарів у країні, повинні вступати в силу лише через 2 роки після опублікування. Це має робитися для того, щоб агенти – учасники ринкових відносин встигали реагувати на зміни в законодавстві й мали змогу підготуватися до них, внести корективи в бізнес-плани. Звісно, в такому випадку можуть бути труднощі щодо оперативного реагування на зміни в економіці. Проте таке становище сприяло б виданню нормативних актів, дійсно необхідних для тривалого і сталого розвитку економіки.

Оскільки мито належить до елементів системи оподаткування, на встановлення, зміну і скасування пільг щодо ставок мита (в тому числі й преференційних) мають поширюватися правила, закріплені Законом України “Про систему оподаткування”. Його ст.1 містить положення, згідно з яким зміни й доповнення до законів України про оподаткування стосовно зміни податків, зборів (обов’язкових платежів), механізму їх сплати повинні вноситися не пізніше, ніж за 6 місяців до початку нового бюджетного року й набирати чинності з початку нового бюджетного року [63][76]. Вважаємо, що ця вимога закону мусить поширюватись і на тарифні преференції.

У Законі України “Про Єдиний митний тариф” розд. ІІІ називається “Звільнення від сплати мита, тарифні пільги та преференції”. Дефініцій цих понять, як уже зазначалося, немає. Проте, ст. 22 цього Закону містить перелік способів звільнення від сплати мита, надання тарифних пільг і преференцій (причому йдеться виключно про імпортне мито). До них не включаються:

а) зниження рівня митного обкладення на товари та інші предмети, що переміщуються через митний кордон, якщо вони були (а)відремонтовані й раніше ввезені на митну територію України або вивезені за межі; (б)пошкоджені до пропуску їх через митний кордон України, але придатні для використання як вироби або матеріали; (в) в інших випадках, визначених Кабінетом Міністрів України[36][77];

б) обкладення митом при перетині кордону спеціальних митних зон товарів, які (а) ввозяться у спеціальні митні зони на території України для кінцевого споживання в цих зонах; (б) вивозяться із спеціальних митних зон

для споживання за межами митної території України й походять із цих зон; (в)вивозяться із спеціальних митних зон на митну територію України й походять із цих зон[36][78].

Отже, такі стимули (або переваги) законодавець не відносить до тарифних преференцій. Тому логічним на перший погляд буде висновок, що вони згідно із Законом України “Про Єдиний митний тариф” належать до тарифних пільг.

За ст.21 Закону України “Обкладення митом при перетині кордону спеціальних митних зон” допускається безмитне ввезення й вивезення або пільгове обкладення митом товарів, які (а) ввозяться у спеціальні митні зони на території України для кінцевого споживання в цих зонах, (б) вивозяться із спеціальних митних зон для споживання за межами митної території України й походять із цих зон, (в) вивозяться із спеціальних митних зон на митну територію України й походять із цих зон. Розмір пільг, передбачених цією статтею, і порядок їх надання встановлюються Верховною Радою України згідно із законами України про спеціальні митні зони шляхом прийняття окремого закону для кожної з таких зон.

Беручи до уваги назву розділу, можемо зробити висновок, що у ст. 21 згаданого Закону йдеться саме про тарифні преференції, хоча такого словосполучення, на відміну від чинного МК України, в аналізованому Законі бракує.

У Законі Російської Федерації “Про митний тариф” тарифні пільги визначаються як синонім поняттю “тарифні преференції”. Згідно з ч.2, 3 ст.34 цього Закону під тарифною пільгою (тарифною преференцією) розуміється “…надавана на умовах взаємності або в односторонньому порядку при реалізації торгової політики Російської Федерації пільга щодо

товару, переміщуваного через митний кордон Російської Федерації, у виді повернення раніше сплаченого мита, звільнення від сплати мита, зменшення ставки мита, встановлення тарифних квот на преференційне ввезення (вивезення) товару. Порядок надання пільг, установлюваних цим Законом, визначається Урядом Російської Федерації”[64][79].

З нашого погляду, варто розмежовувати категорії “тарифні пільги” і “тарифні преференції”. Ми виходимо з наступних міркувань.

По-перше, митний тариф становить собою систематизований звід ставок мита, що встановлюється винятково Верховною Радою України: для імпортного мита – Законом “Про митний тариф України”, для експортного – Законами України: “Про вивізне (експортне) мито на живу худобу та шкіряну сировину” від 7 травня 1996р.№180/96-ВР;”Про ставки вивізного (експортного) мита на насіння деяких видів олійних культур” від 10вересня1999р.№1033-XIV;“Про вивізне (експортне) мито на відходи та брухт чорних металів” від 24жовтня2002 р.№216-IV.Натомість Кабміном України та Держмитслужбою України можуть установлюватися спрощені процедури митного декларування, контролю, оформлення.

По-друге, означення “тарифні” етимологічно пов’язано з грошовими коштами, вартістю, ціною, номенклатурою товарів, оподаткуванням, бюджетом. Саме тому під митним тарифом розуміють “вид державного непрямого податку, який справляється з імпорту, експорту і транзиту товарів, торговельно-промислового прибутку, майна, цінностей і предметів, що перетинають кордон у визначених державою пунктах під контролем митних служб” [65][80], а під митно-тарифним регулюванням – “поєднання митно-тарифних заходів, використаних як національний торгово-економічний інструментарій для регулювання зовнішньої торгівлі” [66][81].

По-третє, саме такий термін вжито в розд.ІІІ Закону України “Про Єдиний митний тариф”[36][82], а також у митному законодавстві інших держав. У російській правовій доктрині існує таке визначення тарифних пільг: це пільги, що надаються на умовах взаємності чи в односторонньому порядку при реалізації торговельної політики Росії щодо товарів, переміщуваних через митний кордон РФ, у виді повернення раніше сплаченого мита, звільнення від оплати митом, зниження ставки мита, встановлення тарифних квот на преференційне ввезення (вивезення) товару. У Законі Російської Федерації “Про митний тариф”(ст.34) тарифні пільги ототожнюються з поняттям “тарифні преференції”[64][83].

Проте, як вбачається, поняття “тарифні пільги” і “тарифні преференції” не є ідентичними за своїм змістом. Додатковим аргументом на користь цього є те, що в разі їх ототожнення між ними, так би мовити, випадають з поля зору переваги, що надаються щодо інших категорій товарів, предметів, транспортних засобів.

Так, тарифні преференції стосуються лише товарів, які походять з держав, що (а) утворюють разом з Україною митний союз або зону вільної торгівлі і (б)розвиваються, і користуються Загальною системою преференцій, а також обертаються в прикордонній зоні торгівлі. Колом цих об’єктів не охоплюється звільнення від сплати мита та інших платежів при переміщенні об’єктів для офіційного чи особистого користування представниками дипломатичних і консульських установ. До зазначеного переліку не входять товари та інші предмети, які переміщують через кордони спеціальних (вільних) економічних зон, щодо яких застосовують пільгові ставки мита та ін.

З’ясовуючи сутність митно-правових категорій, не можна оминути увагою питання стосовно синонімічності понять “тарифні пільги”, “тарифні преференції” й “податкові пільги”. Вивченню останніх присвячено роботи вітчизняних і зарубіжних учених, які представляють переважно юридичну або економічну науку[67, 68, 69, 70, 71][84].

Поняттям “податкові пільги” оперує законодавець, окреслюючи елементи квартального звіту про виконання Держбюджету України (ст.61 Бюджетного кодексу України [72][85]), при визначенні потрібних для складання проекту рішення про місцевий бюджет матеріалів (ст. 76 БК України) тощо.

Проектом Податкового кодексу України від 14 травня 2002р.[73][86]регламентовано порядок установлення, зміни, скасування й використання податкових пільг (до речі, поняття не закріплено). Зокрема, згідно зі ст.7 проекту Кодексу податкові пільги можуть бути встановлені шляхом: (а)зменшення бази або об`єкта оподаткування, (б) запровадження знижених податкових ставок (нормативів), (в) зменшення нарахованих сум податків, (г)звільнення від сплати податків окремих категорій платників, (д) надання відстрочення (розстрочення) у сплаті податків. Залежно від того, йдеться про загальнодержавні чи місцеві податки, встановлення і скасування податкових пільг здійснюється Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування в межах повноважень, наданих їм Податковим кодексом. У випадках і порядку, встановлених розд. XVІ проекту цього Кодексу, органи державної податкової служби України можуть надавати платникам податків відстрочення та розстрочення податкових зобов’язань.

У ч.4 ст.7 законопроекту втілено принцип систематизованості податкового законодавства: зміна і скасування податкових пільг має провадитися шляхом внесення змін і доповнень до Податкового кодексу та інших нормативно-правових актів з питань оподаткування, прийнятих у межах повноважень, визначених цим Кодексом.

Новелою є норма ч.5 ст.7: у випадку отримання пільги платники податків надають органам державної податкової служби України відомості щодо суми коштів, вивільнених у зв’язку з отриманням цих податкових пільг та їх використанням; до того ж облік і використання коштів від наданих пільг має здійснюватися у визначеному Кабінетом Міністрів України порядку.

Пропонується надати платникам податків право використовувати податкові пільги або відмовитися від них. Передбачено, що податкові пільги, які платник податків не використав, не можуть бути перенесені на інші податкові періоди, зараховані в рахунок майбутніх платежів з податків або відшкодовані з бюджетів.

Не менш важливим питанням є з’ясування місця податкової пільги в структурі податкового зобов’язання, а також рівень її правового регулювання. Адже винятки із загального правила, закріпленого на рівні Основного Закону, потребують особливого уважного вивчення й унормування у нормативно-правових актах відповідної юридичної сили.

Для прикладу: ст. 57 Конституції РФ передбачає обов’язковість кожного сплачувати законно визначені податки і збори. Конституційний Суд РФ у своїх рішеннях неодноразово вказував на необхідність належного встановлення законодавцем усіх суттєвих елементів податкового зобов’язання. Поміж тим до юридичного складу податку і збору можуть також входити факультативні елементи, відсутність яких, на думку спеціалістів[74][87], не впливає на ступінь визначеності такого податкового зобов’язання. Одним з таких елементів визнається податкова пільга.

У навчальній юридичній літературі зустрічається поєднання митно-правової термінології й базових дефініцій у сфері податкового права: “…Пільги щодо митного оподаткування надавалися на виконання окремих проектів, де інноваційна складова є значимою або визначальною…” [59][88].

Зважаючи на вищенаведене, під тарифними пільгами пропонуємо розуміти засіб митного регулювання, що полягає у звільненні від сплатиакцизного, митного збору або у зменшенні ставок податку на додану вартість на підставі закону.

З урахуванням семантичного значення категорії “митний тариф” пропонуємо означити відповідну дефініцію: тарифні преференції – це засіб митно-тарифного регулювання, що полягає в наданні однією державою в односторонньому порядку або на умовах взаємності переваг товарам іншої держави або групи держав у виді звільнення від обкладення митом, зниження ставок мита, встановлення квот на преференційне ввезення товарів та інших предметів, повернення раніше сплаченого мита з метою полегшення їх доступу на внутрішньодержавний товарний ринок.

“Надання тарифних пільг і преференцій”, як і “встановлення, скасування або зміна митних ставок (?!)” Т.В. Корнєва відносить до засобів митно-тарифного регулювання [75][89].

Розмежовуючи тарифні пільги й тарифні преференції, враховуючи, що в законодавстві й науковій правовій літературі почасти виникає потреба позначити одним поняттям сукупність і перших, і других, а також з метою формування понятійного апарату митно-правового інституту митно-тарифного регулювання пропонуємо трактувати тарифні пільги (преференції) як засоби реалізації митної політики держави, які полягають у наданні додаткових прав або звільненні від виконання обов’язків перед державою щодо сплати до Державного бюджету України податків і зборів (обов'язкових платежів), що справляються митними органами в процесі переміщення товарів і предметів через митний кордон держави.

На відміну від сформульованого інтегрованого поняття тарифних пільг (преференцій), митні переваги, що надаються передусім представникам дипломатичного корпусу, консульських установ, міжнародних організацій тощо, базуються на принципі взаємності, мають більше політичний, аніж економічний характер. Митні привілеї, як і дипломатичний імунітет, – це невід’ємна частина зобов’язань будь-якої суверенної держави в її зносинах із зовнішнім світом. Роздільність розглянутого виду митних переваг обумовила потребу окремого дослідження специфіки цього засобу митної регламентації.

1.2.Митні привілеї як різновид митних переваг

Особливістю правового регулювання порядку надання митних пільг і тарифних преференцій є перевага конвенційних (міжнародно-правових) норм. Серед універсальних конвенцій, які визначають договірну практику держав із цих питань, варто назвати Конвенцію про привілеї та імунітети спеціалізованих установ ООН (1947р.), Віденську конвенцію про дипломатичні зносини (1961 р.), Віденську конвенцію про консульські зносини (1963р.), Конвенцію про спеціальні місії (1969р.), Віденську конвенцію про представництво держав у їх відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру (1975р.) [76][90].

Крім універсальних конвенцій джерелами права можуть виступати конвенції про привілеї й імунітети окремих міжнародних організацій, двосторонні угоди про встановлення дипломатичних відносин і заснування представництв. Україна може укладати з іншими державами спеціальні угоди про розширення дипломатичних привілеїв та імунітетів на основі взаємності.

Митні привілеї для дипломатичних представництв, консульських установ тощо спрямовані на забезпечення їм можливості ефективно здійснювати передбачені актами міжнародного права функції без контролю з боку влади держави перебування. Такі привілеї залежать від рівня дипломатичного органу. За своїм призначенням самі дипломатичні представництва, як державні органи зовнішніх зносин, прийнято підрозділяти на 3 рівні: постійні дипломатичні представництва в інших державах, постійні представництва при міжнародних організаціях і непостійні представництва, так звані спеціальні місії (наприклад, делегації, які направляються зі спеціальною метою на переговори, конференції, для участі в урочистих заходах, а також особи, які виконують особливо важливі урядові доручення, тобто посли з особливих доручень).

Віденська конвенція про дипломатичні зносини 1961 р. встановила, що держава перебування відповідно до прийнятих нею законів і правил дозволяє ввозити і звільняє від мита, податків і пов’язаних із цим зборів (за винятком складських зборів, зборів за перевезення й подібних послуг) речі, призначені для особистого користування дипломатичного агента або членів його сім'ї, які мешкають разом із ним. Згідно з цією Конвенцією їх особистий багаж може бути доглянутий на митниці тільки за наявності поважної підстави припускати, що в ньому знаходяться товари, ввезення й вивіз яких заборонено українським законодавством, міжнародними договорами або регулюється карантинними чи іншими спеціальними правилами.

Співробітник митного органу має право опитати дипломата, запропонувати йому заповнити митну декларацію, а також провести огляд ручної поклажі й багажу. Митний огляд особистого багажу дипломата провадиться із санкції начальника митниці чи його заступника. Якщо в результаті огляду багажу не буде виявлено ніяких порушень, дипломат може направити до Міністерства закордонних справ України ноту протесту. У випадку виявлення порушень складається спеціальний акт. З огляду на те, що дипломатичний агент володіє судовим імунітетом і не може бути притягнутим до юридичної відповідальності, протокол про порушення митних правил складатися не повинен. За жодних обставин особистий багаж дипломата не може бути оглянуто у відсутності власника або уповноваженої ним особи.

Порядок переміщення через митний кордон України предметів міжнародних та іноземних організацій, представництв та осіб, які користуються на території України митними привілеями, регламентується гл.50 розд. ХІІІ Митного кодексу України[38][91]. Митні привілеї встановлено: (а)для дипломатичних представництв іноземних держав (без зазначення їх конкретних категорій); (б) глави дипломатичного представництва іноземної держави та членів дипломатичного персоналу представництва; (в)співробітників адміністративно-технічного персоналу дипломатичного представництва іноземної держави; (г) консульських представництв іноземних держав та членів їх персоналу; (д) іноземних дипломатичних і консульських кур'єрів; (е) представників і членів делегацій іноземних держав; (ж) міжнародних організацій, представництв іноземних держав при них, а також для їх персоналу.

З огляду на принцип взаємності митні привілеї, що надаються членам дипломатичного персоналу представництва іноземної держави, можуть бути поширені на підставі спеціальної угоди на співробітників адміністративно-технічного й обслуговуючого персоналу цього представництва, а також на членів їх сімей, які не проживають разом з ними (ст. 287 МК України). МК передбачає, що законами України може бути надано митні привілеї спільним підприємствам за участю українських та іноземних юридичних осіб і громадян, іноземним підприємствам, а також іноземним співробітникам цих підприємств, організацій і представництв та членам їх сімей.

Сутність митних привілеїв, що встановлюються МК України, полягає:

а) у звільненні від особистого митного огляду осіб, названих у ч.8 ст.57 МК України, якщо немає серйозних підстав вважати, що ними або членами їх сімей, які прямують разом з ними, переміщуються предмети, не призначені для особистого користування, або предмети, ввезення й вивезення яких заборонено або обмежено законодавством України;

б) у наданні права переміщувати через український митний кордон товари зі звільненням від митного огляду і сплати податків і зборів, за винятком плати за митне оформлення таких товарів, якщо воно здійснюється поза часом чи місцем розташування митних органів або поза робочим часом, установленим для митних органів. Така пільга надається для дипломатичних представництв іноземних держав за умови дотримання ними закріпленого порядку для ввезення й вивезення предметів, призначених для офіційного користування. Глава дипломатичного представництва іноземної держави, члени дипломатичного представництва, а також члени їх сімей, які мешкають разом з ними, можуть ввозити предмети, призначені для їх особистого користування, включаючи предмети початкового облаштування, і вивозити предмети особистого користування. Такі ж пільги надаються консульським представництвам іноземних держав і членам їх персоналу, іноземним дипломатичним і консульським кур’єрам (на основі взаємності), представникам іноземних держав, членам парламентських та урядових делегацій, співробітникам делегацій іноземних держав (на основі взаємності). Звільнення від митнихплатежів не поширюється на збори за зберігання, митне оформлення предметів поза місцем розташування митниць або поза робочим часом, установленим для митниць;

в) згідно з міжнародним правом та українським митним законодавством (ст.291 МК) закріплюється особливий порядок переміщення дипломатичної пошти й консульської валізи іноземних держав: за загальним правилом вони не підлягають ані розпечатуванню, ані затриманню. Цей загальноприйнятий принцип сучасного міжнародного публічного права “…гарантує забезпечення свободи зносин дипломатичних представництв із державою, яка представляється”[77][92].

Віденська конвенція 1963р. проголосила, що у випадку, коли компетентні органи держави перебування мають серйозні підстави вважати, що у валізі міститься щось крім кореспонденції, документів чи предметів, призначених виключно для офіційного користування, вони вправі вимагати, щоб вона була розпечатана в їх присутності уповноваженими особами держави, яка представляється. У разі відмови від цього така валіза повертається до місця відправлення. Стаття 291 МК України відтворює цю норму.

З метою систематизації норм, що передбачають надання митних привілеїв, як варіант можна було б видати консолідований акт, об’єднавши в ньому в логічній послідовності акти, що регулюють їх надання. І хоча консолідація не вносить суттєвих змін у правову регламентацію суспільних відносин, вона надасть можливості полегшити користування правовим матеріалом і дозволить поєднати в одному нормативно-правовому акті положення численних двосторонніх і багатосторонніх міжнародних договорів, укладених Кабінетом Міністрів України, з одного боку, та урядами інших держав і міжнародними організаціями – з другого.

Іншою, не менш важливою, на нашу думку, проблемою є питання термінології: яке поняття точніше передає зміст митних переваг, що надаються учасникам митних відносин на підставі міжнародних нормативно-правових актів у силу їх пріоритету над нормами національного законодавства?

Якщо термін “пільги” для позначення переваг щодо сплати податків, окремих видів митних платежів, пов’язаних зі спеціальним статусом найменш захищених категорій населення, не викликає заперечень і широко застосовується і в законодавстві, й у навчальній та науковій правовій літературі[78, 79, 80, 81, 82, 7, 30, 83][93](хоча подекуди й доволі безпідставно[84][94]), то для позначення переваг представникам міжнародних організацій, працівникам дипломатичних і консульських установ тощо ще й дотепер не обрано єдиного терміна, який би, по-перше, відповідав нормам міжнародного права, а по-друге, дозволяв би відмежувати цей вид переваг від інших.

Щодо першої умови (як, утім, і другої), то зі змісту норм Віденських конвенцій 1961 та 1963 років випливає, що таким є поняття “привілеї” (не слід ототожнювати його з імунітетом). Останнє досліджувалося вченими в різних аспектах – загальнотеоретичному, економічному, міжнародно-правовому та ін.[12, 85, 2, 86, 87, 88][95]. Часто-густо проблема привілеїв розглядається в контексті питань справедливості й законності в державному управлінні, реалізації завдань правової держави й громадянського суспільства, правової рівності, зміцнення правової й політичної культури тощо.

Привілеї (лат. рrivilegium– перевага, привілей, переважне право; від privuslegis– особливий закон, виняткове право; privius– окремий, особливий, одиничний і lex– закон, звідси – privilegium, тобто “спеціальний закон для особливої особи”) – це “виключне становище індивіда чи соціальної групи, пов’язане з особливими можливостями й умовами їх життєдіяльності, що виокремлює їх із суспільства, ставить над ним” [89][96].

Поєднує пільги і привілеї те, що обидва ці засоби становлять собою певні переваги, винятки із загального правила нормативного характеру, спрямовані на покращання становища суб’єкта, полегшення умов його життєдіяльності, розширення кола його можливостей скористатися соціальними благами, виконати свої професійні обов’язки. Відмінністю є те, що привілеї тривалий час розглядалися переважно як негативне або вимушене й тимчасове явище в суспільному житті.

На підтвердження наведемо епіграф до однієї з глав науково-популярного видання, покликаного на початку 90-х років ХХст. поширювати правові знання поміж громадян єдиної колись держави: “пільги і привілеї – це переваги; але перші встановлені законом, а інші одержані поза ним”[90][97]. Автор видання стверджує, що пільгою є надання тих чи інших переваг у вигляді часткового звільнення від виконання встановлених правил, обов’язків або полегшення умов їх виконання. За приклад наводяться податкові пільги. Натомість під привілеєм розуміється “виключне право, перевага, надана комусь. Проте у соціальній практиці (!) пільги розуміють як переваги, що надаються за законом, а привілеї – як переваги, що не лише не мають правового обґрунтування, а й почасти отримуються всупереч йому”[90][98]. І таке сприйняття, на думку І.Я. Дюрягіна, точно відповідає дійсному смислу даних категорій. Таке несприйняття позитивного складника привілеїв пояснює тогочасна так звана соціальна практика в тій державі, коли саме цим терміном позначали надпереваги, якими користувалися партійна номенклатура, керівники різного рівня та ін.

Попри те, що категорія привілеїв неодноразово ставала об’єктом вивчення різних її аспектах – філософсько-політичному[91][99], економічному[2, 88][100], правовому[92, 90, 93, 94, 95, 12, 86, 96][101]– її природа багато в чому залишається недостатньо дослідженою. Окремі автори послуговуються поняттям “привілеї” навіть коли позначають право не свідчити проти себе в кримінальному процесі, що свідчить, на їхню думку про демократичні тенденції розвитку кримінально-процесуального законодавства.

Довільне використання словосполучення “митні привілеї” є характерним не лише для науковців і спеціалістів, а й для журналістів: “Полтавській газонафтовій компанії надані права на розвідування, розробку й освоєння запасів вуглеводнів на ліцензійній ділянці площею 2500 кв. км, а також усі геологічні й геофізичні дані щодо ліцензованої площі, пільговий режим оподаткування, митні привілеї” [97][102].

Привілеї як економічна категорія вивчається в аспекті сутності й типів економічної влади. Останню, на думку О.В.Храмова [88][103], не можна розглядати відірвано від такої фундаментальної властивості цивілізації, як привілеї, зокрема економічні привілеї, які поділяються, на його думку, на такі категорії: а)сфера споживчих можливостей (володіння ресурсами та їх розподілом), б) сфера майнових прав (власність) і в) сфера управління.

Вольове начало економічних відносин, яке інтегрує всі 3 сфери економічних привілеїв, як вбачається, є генералізуючою рисою економічної влади. Тому вивчати останню у відриві від цих привілеїв і їх носіїв (держава, суспільство, особистість тощо) цих відносин досить проблематично.

Чи не першу вдалу спробу дослідити правову категорію привілеїв здійснили О.В. Малько й І.С. Морозова. Ці науковці доводять, що привілеї є різновидом правових пільг, порівнюють їх з ними, вказують на стабільність системи привілеїв, за допомогою яких “досягається диференційований підхід законодавця до питань антимонопольної, митної, національної, соціальної та іншої політики” [85][104].

Поняттям “пільги” і “привілеї” в контексті забезпечення соціальної справедливості присвятив своє дослідження В.П.Горбатенко [89][105]. На його переконання, “питання про привілеї – це питання про те, якій економічній системі (державній чи ринковій) віддає перевагу певне суспільство”[89][106]. Варто погодитися з тим, що проблема привілеїв (у широкому розумінні цього слова) може бути знята, по-перше, за допомогою ринкової економіки, коли гроші, а не товари виступають основним засобом платежу, по-друге, через послідовне й наполегливе формування правової держави, якій властиві ознаки гласності, пріоритету законодавчого регламентування суспільних відносин та ін. Учений справедливо підкреслює, що привілеї не можна забороняти там, де для цього ще не склалося необхідних умов. Відмова від них за такої ситуації спонукатиме людей обходити закони, домагатися переваг для себе незаконними засобами[89][107].

Заслуговують на увагу дослідження привілеїв та імунітетів як загальноправових категорій через розкриття їх соціальної сутності, функціональної ролі, значення в механізмі правового регулювання [98][108]. Подібні розвідки мають передовсім методологічне значення для галузевих юридичних досліджень цих понять. Так, вихідною тезою аналізу є те, що привілеї є різновидом переваг, які не суперечать нормам права, а тому не мають протиправного характеру, що правові відхилення існують об’єктивно й закономірно.

Варто погодитися з позицією тих правників, які вважають, що привілей – це складний соціальний феномен, обумовлений як об’єктивними так і суб’єктивними відмінностями, у фактичному та юридичному становищі суб’єктів, який не суперечить юридичним нормам. Не слід ототожнювати привілеї і правопорушення, бо останні є окремою правовою категорією, що має власні, притаманні лише їй риси. Спільне між ними лише те, що обидві категорії – це винятки з єдиного порядку, встановленого нормами права. Але

якщо привілей відповідає праву, то правопорушення суперечить йому. Тому особливим різновидом соціальних привілеїв є привілеї правові, що знаходять своє вираження в нормах права, перш за все в законах і підзаконних нормативних актах. У той же час необхідно враховувати те, що будь-який юридичний засіб може використовуватися в особистих – корисливих або політичних цілях. У такому разі він втрачає свій правовий характер і трансформується або у правопорушення, або у зловживання правом.

Правовий привілей, як і пільга, належить до нормативних відхилень від принципу рівності прав. З огляду на це можемо зробити висновок про єдину природу розглядуваних категорій. Привілеї й пільги становлять собою юридичні засоби, спрямовані на якомога повніше задоволення інтересів і потреб суб’єктів шляхом надання додаткових прав або звільнення від відповідних обов’язків. Не випадково в юридичній навчальній літературі пільги і привілеї вживаються як слова-синоніми: “Практика законодавства ґрунтується на закріпленому переліку пільг у відповідному законодавчому нормативному акті. Це гарантує захист платника від ліквідації одержаної привілеї на тривалий період часу”[99][109].

Але чи є пільга базовою, основоположною категорією, що має “більш демократичний” характер, аніж привілей? На нашу думку, відповідь на це запитання має бути ствердною, бо в дійсності останній має достатньо вузьку й вельми специфічну сферу поширення, до того ж ще й властивість виняткової переваги однієї особи над іншою, що має максимальні, найвищі межі й обсяги. Наприклад, дипломатична пошта згідно з нормою Митного кодексу України не підлягає розкриттю. У разі підозри щодо порушення правил її пересилання пошта відправляється відправникові, тоді як звичайне

поштове відправлення було б затримано, складено протокол про порушення митних правил, а можливо, й винесено постанову про порушення кримінальної справи.

Оцінюючи соціальну сутність привілеїв, варто взяти до уваги такі поняття, як обґрунтованість і доцільність. Митні привілеї є такими, лише коли суспільна корисність діяльності суб’єкта прямо пропорційна наданим йому митним привілеям.

У процесі регулювання суспільних відносин митний привілей постає у виді виключної норми, що виявляється у формі або норми-доповнення, або норми-вилучення.

Правовий статус дипломатичних агентів, консульських працівників та інших суб’єктів, передбачених Митним кодексом України у гл.50, не вичерпується наданням їм митних привілеїв, адже вони до того ж наділені правовим імунітетом, особливість якого полягає в тому, що він передбачає додаткові права та звільняє від обов’язків лише у сфері реалізації юридичної відповідальності. Жодних інших матеріальних або соціальних благ імунітет не передбачає.

Митні привілеї не порушують принципу правової рівності, тому що цей принцип характеризує загальний (конституційний) статус особи. При цьому (що цілком зрозуміло) не враховуються відмінності і в юридичному становищі суб’єктів права. Митні привілеї не виконують і дискримінаційної функції, бо відхилення від принципу правової рівності випливає із самої природи права, що, як регулятор суспільних відносин, акумулює законні інтереси різних груп і категорій громадян. Вважаємо за можливе означити, що митні привілеї – це різновид митних переваг, заснований на принципі взаємності й міжнародних звичаях засіб митного регулювання у формі норм-доповнень або норм-вилучень, покликаний сприяти виконанню офіційно уповноваженими на те особами представницьких функцій.

Безперечно, митно-правовий інститут переваг у митних відносинах належить до базових правових системних утворень митного права разом з митним контролем, митним оформленням, митним регламентуванням, а тому потребує чіткого закріплення саме в МК України. Відсутність нормативної моделі правових переваг у царині митних відносин ставить під сумнів результативність процесу кодифікації митного законодавства. Є сенс погодитися з тим, що “Митний кодекс України визначає засади організації та здійснення митної справи в Україні” (преамбула МК України), але тоді не зрозуміло, чому Митний (розрядка і курсив автора – О.П.) кодекс не встановлює механізму справляння цього самого мита, надання і скасування митних пільг і тарифних преференцій. У той же час викликає подив позиція авторів цього Кодексу щодо того, що він покликаний регулювати економічні, організаційні, правові, кадрові та соціальні аспекти діяльності митної служби України, якщо, звичайно, не заперечувати необхідності статусних законодавчих актів, у яких і мають регламентуватися зазначені питання (як наприклад, у Законах “Про державну прикордонну службу України” [100][110], “Про податкову службу України” [101][111], “Про службу безпеки України” [102][112] та ін.).

Висновки до розділу 1

Проаналізувавши правову природу, сутність і співвідношення митних пільг і тарифних преференцій, їх місце в системі митних переваг, можемо підкреслити важливе значення зазначених питань для теорії та практики митної діяльності, процесів удосконалення сучасного митного законодавства, приведення його у відповідність до міжнародних норм і стандартів.

  1. Правові пільги є втіленням чи не найважливішого принципу – справедливості, бо дозволяють з позицій діалектики зрозуміти категорію рівності: щоб зрівняти нерівних суб’єктів у їх правах, право саме мусить бути не рівним.
  2. Митно-правовий інститут митних переваг належить до базових правових системних утворень митного права разом з митним контролем, митним оформленням і митним регулюванням. Під митними перевагами варто розуміти передбачений актом митного або податкового законодавства, а також укладеним в установленому порядку міжнародним договором України засіб митного регламентування, що полягає у стимулюванні учасників митних правовідносин до реалізації законних прав та інтересів шляхом надання митних пільг, тарифних преференцій, забезпечення функціонування механізму митних привілеїв. Залежно від того, в чому саме і щодо яких товарів і предметів полягає пріоритетність при проведенні митних процедур, митні переваги пропонується класифікувати на митні пільги, тарифні преференції й митні привілеї.
  3. Митні пільги варто визначати як стимулюючий захід митної політики держави щодо надання додаткових прав або звільнення їх від виконання обов’язків перед державою в процесі митних відносин в односторонньому порядку або на умовах взаємності, суть якого – спрощення процедур митного контролю й оформлення, митного обкладення (за винятком імпортного або експортного мита) при переміщенні товарів і предметів через митний кордон держави.
  4. З урахуванням семантичного значення категорії “митний тариф” тарифні преференції пропонується означити як засіб митно-тарифної регламентації по наданню однією державою в односторонньому порядку або на умовах взаємності переваг товарам іншої держави або групи держав у виді звільнення від обкладення митом, зниження ставок мита, встановлення квот на преференційне ввезення товарів та інших предметів, повернення раніше сплаченого мита з метою полегшення їх доступу на внутрішньодержавний товарний ринок.
  5. Варто розмежовувати поняття “тарифні преференції” і “тарифні пільги”. По-перше, саме такий поділ спостерігаємо в назві розд. ІІІ Закону України “Про Єдиний митний тариф” (“Звільнення від сплати мита, тарифні пільги та преференції”), а також у митному законодавстві інших держав. По-друге, означення “тарифні” етимологічно пов’язано з грошовими коштами, вартістю, ціною, номенклатурою товарів, оподаткуванням, бюджетом. По-третє, митний тариф становить собою систематизований звід ставок мита, що встановлюється винятково Верховною Радою України[103][113].
  6. Митні привілеї, як заснований на принципі взаємності й міжнародних звичаях засіб митного регулювання у формі норм-доповнень або норм-вилучень, покликані сприяти виконанню офіційно уповноваженими на те особами представницьких функцій.

РОЗДІЛ 2ОРГАНІЗАЦІЙНІ ТА ПРАВОВІ ЗАСАДИ ЗАСТОСУВАННЯМИТНИХ ПІЛЬГ І ТАРИФНИХ ПРЕФЕРЕНЦІЙ

2.1. Механізм надання і припинення митних пільг

Організаційно-правовий мех1анізм митних пільг і тарифних преференцій складається з таких елементів, як суб’єкти встановлення, об’єкти надання, правові підстави й умови надання й скасування. Держмитслужба на підставі чинних нормативних актів наводить перелік документів, які необхідно подавати для здійснення митного оформлення товарів із застосуванням пільг. В оподаткуванні такі документи подаються митному органу особою, яка декларує свої товари, до початку їх митного оформлення. Митне оформлення товарів із застосуванням пільг в оподаткуванні провадиться з умовним нарахуванням сум відповідних податків у вантажній митній декларації.

Закріпленому в ст.92 Конституції України правилу щодо встановлення податків і зборів винятково вищим законодавчим органом держави відповідає норма щодо визначення ним же випадків надання пільг по сплаті цих податків і зборів. Зазначене повною мірою стосується і тих з останніх, що стягуються митними органами (ст. 302 МК України). На нашу думку, пільговий режим митного контролю й митного оформлення так само має запроваджуватися законами України з наступною конкретизацією органами виконавчої влади механізму (процедури) їх надання.

Хибною вбачається практика надання митних пільг Кабінетом Міністрів України, до того ж ще й офіційно не оприлюдненим нормативно-правовим актом. Так, неопублікованою постановою Кабінету міністрів України від 25 березня 1994 р., №178 “Про погашення заборгованості за газ, що надійшов із Туркменістану в 1993 р., та розрахунки за його поставку в першому півріччі 1994 р.” корпорація “Республіка” була звільнена від сплати митних податків і зборів, одержавши при цьому державний кредит на суму 6 трлн. крб. під гарантії Міністерства фінансів України для здійснення розрахунку за поставки туркменського газу на суму 664 млн. дол. США [104][114]. Брак реального механізму погашення державних боргів за туркменський газ і непрозорість оплати за нього, відсутність взаємопогодженої й економічно обґрунтованої схеми фінансування операцій, пов’язаних з погашенням такого боргу і проведення поточних проплат, – усе це лягло в підґрунтя висновків Комісії з питань перевірки порядку створення й діяльності корпорації “Республіка” й концерну “Славутич”, що була створена на виконання розпорядження Президента України від 7 листопада 1994 р., №164 [105][115].

Митні пільги можуть надаватися щодо товарів як фізичним, так і юридичним особам на базі чітко визначених міжнародними й національними нормативно-правовими актами підстав і за наявності нормативно передбачених умов. Митний кодекс України оперує словосполученням “митні пільги”, лише коли йдеться про відповідні митні переваги, що надаються представництвам іноземних держав, міжнародних організацій, іноземних фірм та офіційним особам на території України, а також дипломатичним представництвам України, що знаходяться за кордоном (гл.50). Як вбачається, доцільно було б передбачити в Митному кодексі України також інші випадки надання митних і тарифних пільг (преференцій), що є можливим за умови чіткого сформулювання останніх.

Звернімося до підстав надання митних пільг. Довідкова література підставу тлумачить як “те, чим пояснюються, виправдовуються вчинки, поведінка і таке інше кого-небудь”, а “на підставі” – це значить, виходячи з чого-небудь, спираючись на щось[35][116]. Підставою чого-небудь, згідно зі словником С.І.Ожегова[34][117], є достатній привід, причина, яка щось виправдовує. Отже, застосовуючи такі тлумачення терміна “підстава”, можемо сказати, що підставою надання митних переваг є наявність достатніх даних, що підтверджують право суб’єкта переміщення через митний кордон держави й відповідний обов’язок митного органу застосувати щодо товарів чи предметів спрощену процедуру митного декларування, контролю, оформлення або пільговий режим митного обкладення.

Підстави надання митних пільг не можуть ототожнюватися з умовами їх надання. Згідно з вищезгаданим словником, умова – це обставина, від якої щось залежить, чим певні події зумовлюються[34][118]. Тому можна сказати, що умови надання митних пільг є вимогами відповідності заявлених відомостей певним положенням нормативних актів.

Так, при встановлені права товару на конкретну митну пільгу слід мати на увазі, що стосовно товарів, що імпортуються з країн, з якими укладено торговельно-економічні угоди з наданням режиму найбільшого сприяння або національного режиму, а також з інших країн, країна походження товарів визначається згідно з правилами, встановленими Законом України від 5 лютого 1992р., №2097-12 “Про Єдиний митний тариф” та Декретом Кабінету Міністрів України від 11 січня 1993 р., №4-93 “Про Єдиний митний

тариф України” [106][119]. Країна походження товарів визначається ще на підставі товаросупровідних документів, маркування та інших даних, що можуть це підтверджувати.

Перелік документів, подання яких є необхідним для здійснення митного оформлення товарів із застосуванням пільг в обкладенні ввізним чи вивізним митом, акцизним збором і податком на додану вартість відповідно до положень актів законодавства, окреслюється наказом Держмитслужби в установленому чинним законодавством порядку. Документи, потрібні для провадження митного оформлення товарів з наданням пільг в оподаткуванні, подаються митному органу особою, яка декларує товари, до початку їх митного оформлення. Митне оформлення товарів із застосуванням пільг в оподаткуванні здійснюється з умовним нарахуванням сум відповідних податків у вантажній митній декларації.

Підставою для надання митних пільг у виді звільнення від сплати податку на додану вартість, акцизного збору, митних зборів тощо для окремих категорій населення, яким пільги надані відповідно до нормативних актів про соціальний захист інвалідів війни є “Посвідчення інваліда Великої Вітчизняної війни”, “Посвідчення інваліда про право на пільги”, довідки, видані органами Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Міністерства праці та соціального захисту населення України. Для осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною – документи, які підтверджують присвоєння звання Героя Радянського Союзу, Героя Соціалістичної Праці, нагородження орденом Слави трьох ступенів і засвідчують особу нагородженого. Для осіб, які є

представниками дипломатичних і консульських установ, підставою для надання митних привілеїв є дипломатичний паспорт.

Оскільки підстави для надання митних пільг юридичним особам є схожими з підставами надання митних пільг особам фізичним і товарам, вони окремо розглядатися не будуть. У свою чергу, підстави надання митних пільг товарам є тотожними підставам надання тарифних преференцій, які розглядатимуться далі.

Умовами надання митних пільг є відповідність даних у поданих документах вимогам законодавства.

Питання суб’єкта надання митних пільг у різних митних системах вирішується по-різному. Держмитслужба України самостійно не надає жодних пільг, пов’язаних з митним оформленням товарів. Будь-які пільги надаються лише на підставі чинних законів та інших нормативних актів, зокрема Законів України “Про Єдиний митний тариф”, “Про податок на додану вартість”, Декрету Кабінету міністрів України “Про акцизний збір” та ін.

Вивчаючи нормативно-правові акти з питань, пов’язаних з умовами надання чи позбавлення митних пільг, можемо підсумувати, що в національному законодавстві бракує норми, яка чітко визначала б, хто саме може бути суб’єктом надання митних пільг. Інакше кажучи, не існує чіткої регламентації щодо того, до повноважень якого органу державної влади або до компетенції якої посадової особи входить установлення, зміна і скасування митних пільг.

Це питання, на нашу думку, можна вирішити декількома шляхами: по-перше, на законодавчому рівні закріпити, що надавати, скасовувати митні пільги, вносити зміни до них може тільки вищий орган виконавчої влади; по-друге, право встановлювати чи скасовувати митні пільги має лише Верховна Рада України, тоді як виконавчі органи закріплюють лише порядок, процедуру їх застосування. Останній варіант більше відповідає Конституції України й національному законодавству.

Звернімося до досвіду розподілу компетенції між органами влади в державах, що мають спільний кордон з Україною. Так, у практиці митного регулювання Російської Федерації пільги надаються за рішенням Уряду РФ[64][120]; у Республіці Бєларусь прийнятним вважається інший варіант: право надавати митні пільги закріплено за законодавчим органом, проте специфіка полягає в тому, що таким правом може скористатися і Президент країни[107, 108, 109, 110][121]; порядок же надання митних пільг установлює уряд країни.

З нашої точки зору, пільги при переміщенні товарів та інших предметів через митний кордон України мають установлюватися Верховною Радою України. Адже згідно з п. 9 ст.92 Конституції України [111][122] саме вищий орган законодавчої влади визначає засади зовнішньополітичної й зовнішньоекономічної діяльності, а також митної справи. Митні переваги, що полягають у спрощенні митних процедур, створенні в окремих випадках сприятливого режиму для суб’єктів переміщення, належать, з нашого погляду, до засадничих положень митної справи. Натомість органи виконавчої влади повинні запроваджувати механізм реалізації наданої пільги.

З огляду на зазначене схвальними варто визнати зміни в структурі митних переваг. Якщо в перші роки незалежності пільги надавалися в основному окремим суб’єктам підприємницької діяльності без поширення додаткових прав на інших учасників зовнішньоекономічної діяльності, то поступово ситуація стала змінюватися. У Законі України “Про Єдиний митний тариф” навіть існував п. “і” ст. 19, яким передбачалося, що від сплати мита звільняються товари та інші предмети, перелік яких окреслював Кабмін України. Даний пункт було скасовано лише в 1999р.[112][123]. Пільги надаються, як це й повинно бути, окремим категоріям громадян, групам товарів тощо.

Водночас у Республіці Бєларусь практика такого поділу пільг існує й зараз: право надавати пільги конкретним суб’єктам підприємницької діяльності залишено за Президентом республіки[113][124]. На початку листопада 1998р. Палатою представників у цій республіці були прийняті в першому читанні зміни до закону “Про іноземні інвестиції”. Після схвалення Радою Республіки документ було направлено на підпис Президентові. Саме щодо деяких пільг думки авторів законопроекту і Президента Республіки Бєларусь не співпали. Указ Президента “Про податкові пільги на 1998 рік” був опублікований 3 листопада. У документі перелічено підприємства, на які в майбутньому році буде поширюватися режим пільгового оподатковування. У їх числі названо школи, організації інвалідів, наукові організації й сільськогосподарські підприємства. Проте Президент запропонував позбавити підприємства з іноземними інвестиціями податкових пільг (у тому числі й у митній сфері), що призвело до численних протиріч і негативних оцінок з боку громадськості[114][125]. Аргументом “проти” було те, що, за повідомленнями юридичного управління Адміністрації Президента Бєларусі, прийняття нового закону автоматично скасовує дію старого. Але на той період у Республіці працювало 2000 підприємств з іноземними інвестиціями, які отримали пільги на підставі старої редакції закону. Прийняття нової редакції позбавляло їх цих пільг. Ліквідувати це можна шляхом видачі Президентом указів окремо для кожного такого підприємства, які підтверджували б дію для них старого закону, що, на думку окремих аналітиків, у стислі строки здійснити неможливо.

Таким чином, даний приклад наочно демонструє: коли право вчиняти певні дії (наприклад, надавати і скасовувати пільги) належить декільком суб’єктам державної влади, можуть виникати неузгодженості, що посилюють соціальну напругу в державі, викликають негативні наслідки у сфері економічних відносин. Отже, право встановлювати митні пільги належить органам держави, за винятком випадків, коли окремі пільги надаються на підставі міжнародних договорів.

Щодо питання об’єкта надання митних пільг зазначимо, що вони надаються фізичним і юридичним особам щодо переміщуваних через митний кордон держави товарів, транспортних засобів, предметів, багажу, ручної поклажі.

Фізичним особам митні пільги встановлюються у випадках, коли вони є: а) дипломатичними агентами, консульськими посадовими особами; б)особами, які належать до категорії населення, якій згідно з правом соціального забезпечення передбачені певні пільги. Це постраждалі внаслідок Чорнобильської катастрофи, інваліди війни, Герої Радянського Союзу, особи, нагороджені орденом Слави трьох ступенів, Герої Соціалістичної Праці, удостоєні цього звання в період Великої Вітчизняної Війни 1941-1945 рр. [115][126]; в) посадовими особами міжнародних органів та організацій; г) особами, які в’їжджають на територію певної держави як спеціалісти; д) іноземними туристами й особами, які переміщують товари з метою особистого користування; е)персоналом транспортних засобів; є)особами, які виконують обов’язки в прикордонних районах; ж) особами, які мешкають у прикордонних районах; з) особами, які працюють або навчаються на території іншої держави.

Першій групі фізичних осіб митні пільги надаються відповідно до міжнародних угод і нормативних актів національного законодавства. Це іноземні особи, які працюють в органах зовнішніх відносин закордонних держав, що функціонують на території України. Серед представництв держав розрізняються постійні й тимчасові представництва. Постійні – це дипломатичні й консульські представництва, тимчасові – це урядові або парламентські делегації та ін.

Однією з умов застосування митної пільги у виді спрощеного митного контролю є відповідність суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності нормативно закріпленим критеріям. 27 жовтня 2005 р. Держмитслужбою України видано наказ №1045 “Про забезпечення сприятливих умов для окремих підприємств-резидентів України при здійсненні ними зовнішньоекономічних операцій”. Зазначеним наказом затверджено критерії оцінки регіональними митницями, митницями підприємства-резидента, до товарів яких можуть не застосовуватися заборони й обмеження, встановлені нормативними актами ДМСУ, – Критерії оцінки. Крім того, наказом затверджено Перелік нормативних актів ДМСУ, що встановлюють заборони й обмеження, про які йдеться в Критеріях оцінки.

Метою документа є офіційне закріплення критеріїв, відповідність яким дозволить застосовувати до товарів таких компаній спрощену форму митного контролю. Згідно з наказом начальникам регіональних митниць запропоновано було до 15 листопада 2005 р. подати в ДМСУ перелік підприємств-резидентів, зареєстрованих як суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності в зоні знаходження митниці, що відповідають Критеріям оцінки: (1) перебування на обліку в митному органі, (2) грошова форма розрахунків, (3) вимоги до посадових осіб і співробітників, (4) відсутність порушень митного законодавства, (5)відсутність відомостей про товари з критичними показниками митної вартості, (6) наявність угоди з митницею.

1. Згідно з п. 1.3 Порядку ведення обліку суб’єктів ЗЕД у митних органах суб’єкт ЗЕД при необхідності митного оформлення будь-яких вантажів до моменту такого оформлення має звернутися в митний орган за місцем своєї реєстрації і стати на облік. Результатом постановки його на облік є оригінал облікової картки відповідного зразка (форма облікової картки наводиться в додатку № 2 до наказу № 237 ДМКУ від 31 травня 1996р.), завіреної особистою номерною печаткою інспектора вантажного відділу (поста) митниці.

За Критеріями оцінки, підприємство повинно знаходитися на обліку в митному органі і провадити зовнішньоекономічну діяльність на регулярній і постійній основі протягом як мінімум одного року, що передує здійсненню оцінки. З огляду на те, що перелік підприємств-резидентів має бути поданий у ДМСУ регіональними митницями не пізніше 15 листопада 2004 р., можна припустити, що підприємства, що стали на облік після цієї дати скоріше не потраплять у нього. Крім того, наказ №1045 не містить вказівки на періодичність проведення регіональними митницями добору підприємства-резидентів, що відповідають цим Критеріям.

Слід також зазначити, що згідно з висновком Міністерства юстиції України “Про скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правового акта” від 11 серпня 2005 р. № 12/44, Порядок ведення обліку суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності в митних органах, затверджений наказом ДМСУ від 31 травня 1996 р. №237, виключено з Державного реєстру нормативно-правових актів. Відповідно до п.20 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів (затвердженого постановою Кабміну України від 28 грудня 1992 р., №731), нормативний акт, виключений з державного реєстру, підлягає скасуванню протягом 5-ти днів тим органом, що його прийняв. Однак ще й дотепер наказ ДМСУ про скасування Порядку ведення обліку не видано.

2. Критеріям оцінки відповідає підприємство, що є безпосереднім імпортером товарів і сплачує податки тільки в грошовій формі. Винятком із цього правила є використання простих векселів при ввезенні давальницької сировини, майна в рахунок внеску в статутний фонд підприємства з іноземними інвестиціями, майна за договором про спільну інвестиційну діяльність, а також за договором про виробничу кооперацію, укладеним в рамках Угоди про загальні умови й механізм підтримки розвитку виробничої кооперації підприємств і галузей держав – учасників СНД від 1993 р.

Цим Критеріям відповідають також підприємства, що, по-перше, здійснюють безпосередню переробку давальницької сировини відповідно до Закону України “Про операції з давальницькою сировиною в зовнішньоекономічній діяльності” від 15 вересня 1995 р.; по-друге, є виконавцями робіт, пов'язаних з ремонтом завезених із цією метою товарів, і сплачують податки у грошовій формі чи з використанням векселів; по-третє, є експортерами продукції власного виробництва або власниками митного ліцензійного складу, на якому розміщуються товари за договорами консигнації чи договорами про переробку давальницької сировини.

3. Як відомо, Митним кодексом України передбачено ціла низка порушень митного законодавства, за вчинення яких установлено адміністративну відповідальність. Усі вони перелічені в гл. 57 МКУ “Види порушень митних правил і відповідальність за такі правопорушення” (статті329-355). На спрощений порядок митного контролю своїх товарів вправі претендувати підприємство, посадові особи якого протягом одного року, що передує проведенню оцінки, не притягалися до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачені цією главою МКУ.

Окрім того, підприємство повинно дотримуватися вимоги ст. 416 МКУ, що встановлює обмеження для співробітників митниці. Зазначеною нормою передбачено, що посадові особи митних органів не можуть обіймати посади, перебування на яких припускає прийняття рішень з питань діяльності підприємств – митних брокерів, митних перевізників, власників МЛС та складів тимчасового зберігання, а також службові зносини з такими підприємствами, якщо у штаті цих підприємств перебувають близькі родичі зазначених посадових осіб.

4. Підприємству, що претендує на застосування спрощеної форми митного контролю своєї продукції, належить дотримуватися митного законодавства. Якщо за підсумками камеральних або документальних перевірок за останні 3 роки були виявлені порушення митного законодавства, є підстави говорити про невідповідність таких підприємств Критеріям оцінки. Винятком є випадки сплати підприємством донарахованих податків (зборів, інших обов’язкових платежів) у Державний бюджет на підставі отриманого податкового повідомлення або за підсумками апеляційного узгодження податкових зобов'язань.

Однією з вимог Критеріїв оцінки є відсутність інформації про факти проведення митного оформлення товарів на підставі копій документів, що не відповідають оригіналам. При цьому Критерії містять застереження, що термін одержання таких відомостей при оцінці підприємства не має значення.

5. За Критеріями оцінки однією з вимог є відсутність інформації про факти митного оформлення товарів підприємства з критичними показниками щодо їх митної вартості, заявленими для митного оформлення протягом одного року, що передує оцінці. Перешкодою для включення підприємства в цей перелік може послужити і його присутність у так званій “базі ризиків”, сформованій за підсумками обробки електронних копій вантажних митних декларацій.

Слід зазначити, що поняття “критичні показники митної вартості” є оцінним, тобто не визначеним чинним законодавством України. Що ж стосується “бази ризиків”, то законодавством також не наводиться порядок її ведіння. У той же час у п. 4.2. наказу ДМСУ від 1 жовтня 2003 р., №646 вказується, що відділ номенклатури і класифікації товарів регіональної митниці аналізує запити щодо кодування і класифікації товарів, на підставі чого формує базу даних, класифікуючи товар, що найчастіше декларуються не під своїм найменуванням (“товари групи ризику”) з метою ухилення від виконання вимог заходів тарифного й нетарифного регулювання.

6. Останньою з умов, зазначених у Критеріях оцінки, є наявність у підприємства угоди з митницею, у зоні діяльності якої воно зареєстровано як суб’єкт ЗЕД. Предметом угоди є надання посадовим особам відповідних митних органів права безперешкодного доступу до фінансових і банківських документів підприємства, що стосуються переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України, після завершення процедур митного контролю, митного оформлення, а також пропуску товарів і транспортних засобів через митну територію України. Необхідно відзначити, що наказом ДМСУ від 9 жовтня 2004 р., №732 затверджено типову угоду про надання посадовим особам митних органів права безперешкодного доступу до фінансових і банківських документів підприємства.

Як відзначено вище, наказом №1045 визначено Перелік нормативно-правових актів ДМСУ. Установлені ними заборони й обмеження можуть не застосовуватися до підприємств-резидентів, що відповідають вимогам Критеріїв оцінки. Зазначений Перелік представлено у виді таблиці із вказівкою конкретної норми і змісту спрощення процедур митного контролю й оформлення. Варто звернути увагу, що 27 жовтня 2005 р. ДМСУ видано наказ №1046, яким Перелік нормативних актів доповнено пунктом 15, а пункти 11 – 14 викладено в новій редакції. Вочевидь, варто очікувати продовження роботи по систематизації, точніше конкретизації, й у такий спосіб наповнення реальним змістом поняття “митні пільги”.

Для порівняння: митні привілеї, як різновид митних переваг, окрім дискусії з приводу законодавчої термінології потребують уважного вивчення з точки зору впорядкування, з одного боку, відповідно до міжнародних стандартів, з другого – з метою недопущення зловживання ними.

Надання митних привілеїв відбувається на підставі однієї з ключових засад міжнародно-правових відносин – принципу взаємності. На цьому прямо наголошується в актах національного митного законодавства, якими врегульовано, зокрема, питання митного оформлення транспортних засобів, призначених для офіційного (службового) користування представництв і консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних організацій в Україні, а також для особистого користування їх посадовими особами та членами їх сімей[116][127].

Так, Постановою Кабміну України встановлено, що Держмитслужба України має здійснювати вказане митне оформлення в “порядку, визначеному законодавством, виходячи з принципу взаємності щодо кожної окремої держави” (п.1). До того ж Міністерству закордонних справ України належить подавати Держмитслужбі України інформацію про митні, податкові та інші пільги, що надаються закордонним дипломатичним установам України, працівникам цих установ та членам їх сімей у кожній окремій державі. Таким чином, через такого роду інформування забезпечується дія принципу взаємності, а в разі надання дипломатичній установі нашої держави країною перебування більшого обсягу привілеїв, аніж передбачено Віденською конвенцією, митні органи України зобов’язані створити адекватні умови для ввезення транспортних засобів нерезидентами відповідних категорій.

Установлення митних привілеїв співробітникам дипломатичних представництв передбачено Віденською конвенцією про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 р. [117][128] (Конвенція 1961 р.) та Віденською конвенцією про консульські зносини від 24 квітня 1963 року [118][129] (Конвенція 1963 р.). Зокрема, згідно з пунктами 2 – 4 ст.37 Конвенції 1961 р. члени адміністративно-технічного персоналу представництва і члени їх сімей, які проживають разом з ними, якщо вони не є громадянами держави перебування або не мешкають на її території постійно, користуються привілеями й імунітетом, визначеними у статтях 29 – 35 згаданої Конвенції, за винятком того, що імунітет від цивільної й адміністративної юрисдикції держави перебування, вказаний у п.1 ст.31, не поширюється на дії, здійснені ними при виконанні своїх обов’язків. Вони користуються також привілеями, вказаними у п.1 ст.36, що стосується предметів першочергового облаштування.

Члени обслуговуючого персоналу представництва які не являються громадянами держави перебування або не проживають на її території постійно, користуються імунітетом щодо дій, здійснених ними при виконанні своїх обов’язків, і звільняються від податків, зборів і мита на заробіток, отриманий ними на своїй службі, а також користуються звільненням, згаданим у ст.33. Хатні працівники співробітників представництва, якщо вони не є громадянами держави перебування або не мешкають на її території постійно, звільняються від податків, зборів і мита на заробіток, отриманий ними по своїй службі.

В інших випадках вони можуть користуватися привілеями й імунітетом лише тією мірою, якою це допускає держава перебування. Законодавчо встановлено, що остання має здійснювати свою юрисдикцію над такими особами так, щоб не втручатися неналежним чином у функції представництва. При цьому гранична кількість транспортних засобів, що можуть ввозитися кожним представництвом для офіційного користування, не встановлюється[119][130].

Не випадковим є наведене висловлення заступника Міністра закордонних справ України, яке є відповіддю на лист Держмитслужби України з питання надання роз’яснення щодо обсягу митних привілеїв, які надаються актами міжнародного права службовцям дипломатичного корпусу та працівникам обслуговуючого адміністративно-технічного персоналу. Варто у зв’язку із цим зауважити: якщо взаємодія ДМСУ з органами прикордонної служби полягає в забезпеченні режиму законності на державному кордоні, а з органами податкової служби – у виконанні фіскальної функції й наповненні Державного бюджету тощо, то співпраця із зовнішньополітичним відомством часто зводиться лише до з’ясування кола прав та обов’язків співробітників дипломатичних і консульських установ. Прикладом можуть послужити взаємовідносини щодо застосування пільгового режиму митного контролю й оформлення особистих речей, ручної поклажі новопризначених послів іноземних держав.

Звернімося до прикладу з практики. Турецька амбасада 28 листопада 1997р. звернулася з листом за №650–718/ду до начальника міжнародного відділу ДМСУ з проханням надати дозвіл на митне оформлення особистих речей Надзвичайного й Повноважного посла Турції на підставі дипломатичного паспорту, а не дипломатичної картки Міністерства закордонних справ України, для отримання якої потрібен був певний час[120][131].

Аналогічне звернення мало місце й щодо нового посла Індійської Республіки в Україні Віджай Бушан Соні, дипломатичну картку якому Міністерство гарантувало видати одразу після його прибуття в Україну[121][132]. В обох випадках Управлінням організації митного контролю ДМСУ було надано дозвіл відповідній митниці провести митне оформлення за нормами і правилами, передбаченими для дипломатичних агентів, статус яких підтверджено належними документами зовнішньополітичного відомства України.

Подібне рішення, на наш погляд, відповідає вимозі ст.39 Конвенції 1961 р., згідно з якою “кожна особа, яка має право на привілеї й імунітети, користується ними з моменту вступу її на територію держави перебування (курсив автора – О.П.) в разі прямування для обіймання свого поста або якщо особа вже знаходиться на цій території, з того моменту, коли про її призначення повідомляється міністерству закордонних справ чи іншому міністерству, щодо якого є домовленість”. Адже по завершенні прикордонного контролю слід вважати що особа, яка в’їжджає в Україну, вже “вступила на територію держави”.

Згідно зі ст.50 Конвенції 1963 р. “Звільнення від мита й митного догляду” держава перебування відповідно до своїх законів і правил дозволяє ввезення предметів і звільняє від сплати за них мита, податків і пов’язаних з ними зборів, за винятком зборів за зберігання, перевезення й подібного роду послуги, призначених: (а) для офіційного користування консульським установам; (б) особистого користування консульською посадовою особою або членами його сім’ї, які мешкають разом із ним, включаючи предмети, для її облаштування. Кількість споживчих товарів не повинна перевищувати кількості, необхідної для безпосереднього споживання відповідними особами.

За п.2 ст.50 консульські службовці користуються привілеями і звільненнями, передбаченими п.1 ст.50 щодо предметів, ввезених під час їх первинного облаштування. Особистий багаж консульських посадовців і членів їх сімей, які проживають разом із ним, що прямує разом із цими особами, звільняється від огляду. Багаж може оглядатися, лише якщо існують серйозні підстави вважати, що в ньому містяться інші предмети, ніж зазначені в п.п.“б” п.1 ст.50, або ж предмети, ввезення чи вивезення яких заборонено законами і правилами держави перебування або які підпадають під його карантинні закони і правила. Такий огляд має проводитися у присутності відповідного консульського посадовця або члена його сім’ї.

Окрему категорію відносин становлять ті, що пов’язані з реалізацію прав і виконанням обов’язків щодо транспортних засобів, увезених співробітниками дипломатичних і консульських установ на митну територію України.

Інше питання, яке дискутується у вищому органі законодавчої влади,– це внесення змін до МК України стосовно регулювання обсягу митних привілеїв. Так, Комітет Верховної Ради України з іноземних справ рекомендував парламенту прийняти в першому читанні проект закону про внесення змін у деякі законодавчі акти України (у тому числі й щодо митного оформлення товарів). Законопроектом пропонується викласти в новій редакції ст.297 Митного кодексу України, передбачивши в ній, що товари, призначені для офіційного (службового) користування представництв іноземних держав і міжнародних організацій, підлягають декларуванню митним органам і пропускаються в Україну в режимі імпорту. Чинна ж редакція цієї статті передбачає, що товари, що не підлягають відчуженню на території України і призначені для офіційного (службового) користування представництв іноземних держав і міжнародних організацій, підлягають декларуванню митним органам і пропускаються в Україну на весь строк акредитації представництва.

Запропоновано також передбачити, що товари, призначені для особистого користування осіб, які мають митні пільги (привілеї), декларуються митним органам за місцем акредитації чи перебування цих осіб і пропускаються в Україну в режимі імпорту.

Відповідно до чинної норми, товари, що не підлягають відчуженню на території України і призначені для особистого користування осіб, які мають митні пільги (привілеї), декларуються митним органам за місцем акредитації чи тимчасового перебування цих осіб і пропускаються під зобов’язання про зворотний вивіз за кордон по закінченні всього періоду їх перебування на території України.

Члени зазначеного парламентського Комітету відзначають, що внесені законодавчі пропозиції спрямовані на надання представництвам іноземних держав, міжнародних організацій і посадовим особам представництв іноземних держав і фірм в Україні, що мають митні пільги, права відчуження (тобто передачі у володіння чи користування іншим особам) на митній території України ввезених ними товарів [122][133].

Як і митні привілеї, митні пільги й тарифні преференції щодо товарів і предметів вимагають дослідження з позицій ефективності їх використання в умовах ринкової економіки, раціонального підходу при їх запровадженні для тих чи інших категорій суб’єктів транскордонного переміщення. Якщо митні пільги мають оцінюватися передусім з точки зору соціального результату, то для тарифних преференцій, очевидно, більш важливим є економічний ефект.

2.2. Особливості застосування тарифних преференцій

Згідно зі ст.1 Закону України “Про систему оподаткування” [63][134] встановлення і скасування податків і зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів і державних цільових фондів, а також пільг їх платникам здійснюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами. Ставки, механізм справляння податків і зборів (обов’язкових платежів), за винятком особливих видів мита, і пільги щодо оподаткування не можуть установлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування. Особливі види мита справляються на підставі рішень про застосування антидемпінгових, компенсаційних і спеціальних заходів, прийнятих відповідно до законів України.

Отже, оскільки тарифні преференції надаються у виді зменшення ставок мита та інших обов’язкових платежів або звільнення від їх сплати, вони повинні встановлюватися Верховною Радою України. Це положення суперечить Декрету Кабінету Міністрів України від 11 січня 1993 року № 4-93 “Про Єдиний митний тариф України” [123][135], у п.1 якого зазначається, що зміна ставок мита, передбачених Єдиним митним тарифом України, здійснюється Кабінетом Міністрів України .

Проте до законодавчого врегулювання питань про Єдиний митний тариф України відповідно до Конституції й Закону України “Про систему оподаткування” Кабінет Міністрів України має право змінювати ставки мита щодо товарів та інших предметів, які переміщуються через митний кордон України, крім підакцизних товарів (предметів) і тих, стосовно яких ставки мита закріплені в законах України.

На наше переконання, така норма суперечить ст. 92 Основного Закону України, в якій зазначено, що система оподаткування, податки і збори встановлюються виключно законами України. Пункт 1 Прикінцевих положень Конституції визначає, що всі нормативні акти, прийняті до набуття нею чинності діють у частині, що їй не протерічить. Ось чому п.1 Декрету Кабміну України “Про Єдиний митний тариф” є таким, що суперечить Основному Закону, а тому є незаконним. Однак Кабінет Міністрів України й зараз продовжує встановлювати та змінювати ставки мита, надавати та позбавляти пільг за Єдиним митним тарифом.

Як вищий орган виконавчої влади, Кабінет Міністрів України повинен лише запроваджувати процедуру реалізації наданих Верховною Радою України тарифних пільг і преференцій. Це відповідатиме і п.8 ст.116 Конституції України, у якому до повноважень Кабміну віднесено організацію й забезпечення здійснення зовнішньоекономічної діяльності України та митної справи.

У системі виконавчих органів, що приймають рішення, які безпосередньо стосуються митних питань, важливе місце посідає Митно- тарифна рада України. Так, п.4 Положення про Митно-тарифну раду України[124][136]містить перелік головних її завдань. Серед них, зокрема, є такі, що безпосередньо стосуються надання тарифних преференцій:

  1. розробка проектів актів законодавства України й міжнародних договорів України щодо митно-тарифного регулювання;

б) підготовка пропозицій про встановлення, скасування або зміну ставок ввізного й вивізного мита;

в) розробка правил визначення митної вартості товарів і країн їх походження;

г) доопрацювання й розгляд пропозицій про надання тарифних пільг і преференцій, тощо.

Інший підрозділ центрального апарату Держмитслужби України – Управління з верифікації та перевірки сертифікатів про походження товарів – мав здійснювати й надавати пропозиції по вдосконаленню порядку перевірки митними органами преференційних сертифікатів про походження товарів [125][137].

Державна митна служба України самостійно не може вносити зміни до розмірів преференційних ставок мита, до наданих тарифних преференцій органами законодавчої й вищої виконавчої влади. Вона лише роз’яснює підпорядкованим підрозділам та іншим заінтересованим особам положення того чи іншого нормативного акта. На ДМСУ покладено також завдання наглядати за законністю використання суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності наданих їм пільг.

Наприклад, відділ тарифів і митної вартості у структурі митного органу створювався з метою впорядкування процесу митного оформлення товарів і встановлення єдиного порядку розгляду питань і прийняття рішень при визначенні митної вартості товарів, а також країни їх походження для надання тарифних преференцій [126][138].

Міжнародні договори окремих країн можуть установлювати також особливі органи надання і зміни тарифних преференцій. Таке право використовується й державами – учасницями СНД. Між окремими країнами СНД 13 березня 1992 р. було укладено Угоду про принципи митної політики (Україна, до речі, її не підписала). Зазначеним документом було схвалено Положення про Митну раду. Цей орган є вищим органом митного союзу країн-підписантів. Він складається з повноважних представників держав – учасниць митного союзу. Функціями цієї Ради є:

а) розробка, розгляд і затвердження пропозицій по основних напрямках митної політики держав – учасниць митного союзу;

б) порядок установлення, скасування чи зміни ставок мита;

в) надання тарифних пільг і преференцій;

г) вирішення питання про застосування мита, включаючи особливі види мита, та ін.

Суб’єктом установлення, скасування і змін тарифних пільг і преференцій можуть бути органи окремої країни (уряд, вищий орган законодавчої влади тощо), а також органи, створені міжнародними організаціями.

В українському законодавстві бракує чіткого визначення суб’єкта встановлення митних пільг. На нашу думку, слід якомога швидше врегулювати розбіжності в законодавстві щодо цього питання, оскільки така невпорядкованість тягне за собою виникнення спорів про право на встановлену тарифну пільгу, бо правовласники не в змозі скористатися наданими їм пільгами через зазначені протиріччя. Чітке встановлення суб’єкта надання тарифних пільг і преференцій значно полегшить як діяльність самих вищих органів влади, так і діяльність осіб, які переміщують товари через митний кордон України.

Проте на сьогодні нормативні акти Кабінету Міністрів продовжують діяти і виходить, що на території України існує 2 органи вищої влади, які мають право надавати тарифні преференції окремим товарам.

Визначимося далі з об’єктами надання тарифних преференцій. Як уже зазначалося, вони надаються виключно щодо окремих категорій товарів на підставі міжнародних договорів, законів України та інших нормативно-правових актів. У Законі України “Про Єдиний митний тариф” визначається, що тарифні преференції надаються щодо товарів, які: (а) походять з держав, що утворюють разом з Україною митний союз або зону вільної торгівлі; (б)походять з країн, що розвиваються, й користуються Загальною системою преференцій; (в) обертаються в прикордонній торгівлі.

При цьому слід мати на увазі, що тарифних преференцій щодо підакцизних товарів на сьогодні не встановлено. Підакцизні товари, що імпортуються в Україну суб'єктами підприємницької діяльності, підлягають пропуску для вільного використання за умови сплати ввізного мита, акцизного збору, податку на додану вартість та інших податків і зборів, установлених чинним законодавством України [127][139].

Непідакцизні товари, що ввозяться цими суб’єктами, які користуються податковими пільгами відповідно до законодавства України, підлягають митному оформленню із застосуванням пільг щодо обкладення ввізним митом і податком на додану вартість, а також пропуску для вільного використання за певних умов, про які йтиметься в наступному підрозділі цієї роботи.

Тарифні преференції надаються і стосовно продукції, яка походить з України. Так, у 1993 р. Рада Європейського Союзу ухвалила постанову за №3667/93 щодо поширення системи преференцій ЄС 1994р. на текстильну продукцію походженням з України, що експортується до країн – членів Союзу[128][140].

Тарифні преференції передбачають зменшення розмірів ставок мита, тобто застосування преференційних ставок. Оскільки переліку країн, до товарів з яких застосовується преференційний режим митного оподаткування, немає, як і міжнародних угод про створення митного союзу або утворення спеціальних митних зон, преференційні ставки ввізного мита, закріплені в Єдиних митних тарифах України, не застосовуються[129][141].

Національним законодавством передбачено тарифні преференції у виді звільнення від сплати мита та інших платежів при переміщенні через митний кордон України. Так, існує преференція у виді звільнення від сплати податку на додану вартість. При цьому митне оформлення таких товарів здійснюється із заявленням у графі 36 вантажної митної декларації (далі ВМД) коду цієї пільги.

Звільняються від сплати податку на додану вартість предмети, ввезені для офіційного користування міжнародними організаціями. Приміром, досить часто міжнародні фінансові організації надають необхідні Україні кошти в обмін на встановлення преференцій на товари, які походять з країн – учасниць цих фінансових організацій. Провадження митного оформлення товарів, які надходять в Україну в рамках її угод з Міжнародним банком реконструкції й розвитку, а також Європейським банком реконструкції й розвитку про надання позики, відбувалося відповідно до Порядку підтвердження податкових пільг та здійснення митного оформлення товарів, що ввозяться в Україну в рамках міжнародних договорів з міжнародними фінансовими організаціями [130][142].

Звільнено від оподаткування податком на додану вартість також цінні папери, національна й іноземна валюта[131][143]. Відповідно до Закону України “Про податок на додану вартість” від сплати цього податку звільняються:

а) експорт товарів (робіт, послуг), включаючи послуги транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження товарів, що експортуються, та транзит іноземних вантажів, включаючи транзитні послуги через територію України за розрахунками в іноземній валюті (ст.5) [132][144];

б) товари й послуги, передбачені для офіційного використання в іноземних дипломатичних і прирівняних до них представництвах, а також для особистого використання їх дипломатичним й адміністративно-технічним персоналом, включаючи членів сімей, які мешкають разом з ними, якщо такі звільнення для України передбачені іноземною державою.

На вказані товари до того ж поширювалася преференція у виді звільнення від сплати ввізного мита [133][145].

Законами України можуть установлюватися також категорії товарів, необхідних для нормального функціонування тих галузей національної промисловості, які набувають розвитку. Так, згідно із Законом “Про стимулювання виробництва автомобілів в Україні” [134][146] товари, які використовуються в будівництві й у діяльності підприємств по виробництву автомобілів і запасних частин до них з інвестицією (у тому числі іноземною) виключно в грошовій формі, що становить суму, еквівалентну не менше 150млн. дол. США, звільнялися до 1 січня 2008 р. від сплати ввізного мита.

Також звільняються від оподаткування операції по ввезенню таких товарів на відповідний термін. У разі порушення їх цільового використання платник податку зобов’язаний сплатити ввізне мито у встановленому законодавством порядку, а також збільшити податкові зобов'язання за результатами податкового періоду, на який припадає таке порушення, на суму податку на додану вартість, що мала бути сплачена в момент ввезення на митну територію України цих товарів (включаючи машинокомплекти), а також сплатити пеню, нараховану на таку суму податку, виходячи зі 120% облікової ставки Національного банку України, що діяла на день збільшення податкового зобов'язання й за період від дати ввезення таких товарів (включаючи машинокомплекти) до дати збільшення податкових зобов’язань.

Продукція морського промислу, виловлена (вироблена) українськими риболовецькими підприємствами й організаціями на власних та орендованих (зафрахтованих) судах, яка ввозиться на територію України безпосередньо українськими виробниками при митному оформленні, залежно від виду товарів звільняється від сплати ввізного мита й податку на додану вартість.

Так, товари 3-ї групи Української класифікації товарів зовнішньої економічної діяльності (далі – УКТ ЗЕД) звільняються від сплати ввізного мита й податку на додану вартість. При цьому графа 36 ВМД “Преференція” заповнюється наступним чином: “56/00/08”. Продукція морського промислу, що входить до інших груп УКТ ЗЕД, звільняється від сплати ввізного мита й податку на додану вартість. При цьому ця графа заповнюється наступним чином: “02/00/08”[135][147]. Усі інші фізичні та юридичні особи повинні ввозити таку продукцію на загальних підставах.

На товари, щодо яких надаються тарифні преференції (хоча це й не зазначено в Законі України “Про Єдиний митний тариф”) може встановлюватися максимальна митна вартість. Так, у 1998 р. максимальна митна вартість була затверджена на олію рослинну, що імпортувалась в Україну в межах квоти на преференційне ввезення[136][148].

На загал же існує понад 60 нормативно-правових актів [137][149], що передбачають застосування тарифних преференцій і митних пільг щодо сплати акцизного збору, ПДВ і митних зборів.

Отже, тарифні преференції надаються окремим категоріям товарів та іншим предметам на підставі міжнародних договорів і національних нормативних актів. Але знання лише груп товарів для можливого використання права на тарифні преференції недостатньо. Аби скористатися наданим правом, суб’єкт транскордонного переміщення має знати й виконувати вимоги, які пред’являються до оформлення документів, необхідних для підтвердження права на надану преференцію.

Економічна доцільність чи то сама ідеологія митної політики держави може передбачати надання (скасування) тарифної преференції чи митної пільги щодо не конкретного товару, а цілої їх групи (груп).

Прикладом може служити пільговий митний режим щодо товарів, що ввозилися на території Спеціальних економічних зон (СЕЗ). Ухвалений 24 грудня 2000 р. Закон “Про внесення змін до деяких законів України з питань оподаткування підакцизних та деяких інших товарів” не лише передбачав установлення особливого критерію достатньої переробки наземних (дорожніх) транспортних засобів (коди за УКТ ЗЕД 8702, 8703, 8704), що виготовлялися і ввозилися з територій СЕЗ, а й “ліквідацію пільг з митного оподаткування товарів 1–24 груп УКТ ЗЕД, що ввозяться на території СЕЗ, і здійснення митного оформлення цих товарів на загальних підставах” [138][150].

Попри уявну зрозумілість прийнятого вищим органом законодавчої влади рішення, окремі суб’єкти СЕЗ вживали спроби задоволення власних економічних інтересів, використовуючи норми законодавства України про спеціальні економічні зони та спеціальні режими інвестиційної діяльності, не зважаючи на відповідні норми податкового й митного законодавства.

Так, у 2003 р. предметом розгляду судової палати в цивільних справах Верховного Суду України стали позовні вимоги ТОВ “Відродження” – суб’єкта СЕЗ “Донецьк” щодо визнання незаконною відмову Донецької регіональної митниці в митному оформленні курятини, що ввозилась на територію вказаної СЕЗ [139][151]. Позивач посилався на те, що відповідно до статей 12 і 13 Закону України “Про спеціальні економічні зони та спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області” він має пільги по сплаті мита й ПДВ, які не можуть бути скасовані нормативно-правовими актами, прийнятими після 23 серпня 2000 р. – дати реєстрації “Відродження” в СЕЗ “Донецьк” Але такий висновок суперечить ст.1 Закону України “Про систему оподаткування”, згідно з якою ставки, механізм справляння податків і зборів (обов’язкових платежів) і пільги щодо оподаткування не можуть установлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування, до яких закони про спеціальні вільні економічні зони не належать. Окрім того, законами України “Про податок на додану вартість” і “Єдиний митний тариф” (ст.17) визначено, що податкові зобов’язання за ПДВ і ввізним митом при ввезенні (імпортуванні) товарів виникають на момент подання митної декларації. Відповідно до чинного законодавства, вони не пов’язані з моментом реєстрації юридичної особи як суб’єкта СЕЗ. До того ж, Закон “Про внесення змін до Закону України “Про податок на додану вартість” від 24 грудня 2002р. набрав чинності 1 січня 2003 р., тоді як вантажна митна декларація була подана позивачем до митного оформлення 9 січня 2003 р., тобто після набрання чинності зазначеним Законом. Оминув своєю увагою позивач і п. 2 Прикінцевих положень Закону “Про внесення змін до деяких законів України з питань оподаткування підакцизних та деяких інших товарів” від 24 грудня 2002 р., який припинив дію митних пільг і тарифних преференцій щодо підакцизних товарів і товарів 1–24 групи Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності (продукти харчування).

Розглянемо далі умови й підстави надання тарифних преференцій. Підставою чого-небудь, згідно зі словником С.І.Ожегова [34][152], є достатній привід, причина, які щось виправдовують. Отже, застосовуючи таке тлумачення підстави, можемо сказати, що підставою надання тарифних преференцій служать наявність достатніх даних, що підтверджують право власника товару або його уповноваженого представника і відповідний обов’язок митного органу оформити цей товар з використанням чинної системи тарифних преференцій.

Підстави надання тарифних преференцій не є тотожними умовам їх надання. Згідно з вищезгаданим словником, умова – це обставина, від якої щось залежить, чим певні події зумовлюються[34][153]. Тому, можна стверджувати, що умови надання тарифних преференцій є вимогами відповідності заявлених відомостей певним положенням нормативних актів.

Тарифні преференції надаються товарам на підставі поданих документів, що засвідчують надану перевагу. Водночас митні органи покликані контролювати підстави преференцій, зокрема, під час проведення митного оформлення.

Що ж становить собою контроль за наданням тарифних пільг на етапі митного оформлення? Для використання тарифних пільг і тарифних преференцій, що встановлюються Україною при реалізації її зовнішньоекономічної політики щодо товарів, які переміщуються через митний кордон (в односторонньому порядку чи на умовах взаємності), важливо достеменно з’ясувати право власника товару на їх застосування.

Особливе значення має код товару, який переміщується через митний кордон. Усі товари, що підлягають оподаткуванню, в товарній номенклатурі Митного тарифу України систематизовано відповідним чином. Причому цифрові коди уніфіковано згідно з Гармонізованою системою опису й кодування товарів та Комбінованою номенклатурою товарів ЄС. Завдяки товарній класифікації можна встановити основні відомості про товар та його місце в товарній номенклатурі. Класифікація використовується як основа митного тарифу, статистика зовнішньої торгівлі для визначення комплексу заходів тарифного й нетарифного регулювання.

Підлягає контролю і встановлення країни походження товару. Відповідно до ст.18 Закону України “Про Єдиний митний тариф” країною походження товару вважається та, де товар було повністю вироблено або де він зазнав достатньої переробки чи обробки. Принципи з’ясування країни походження товару базуються на існуючій міжнародній практиці. Критерії достатньої переробки визначаються в зазначеному Законі. Для підтвердження походження товарів саме з країни, якій Україна надає преференції щодо митного тарифу, необхідно подати митному органу сертифікат про походження товару.

Перевіряється й митна вартість товарів. Контроль за правильністю визначення митної вартості товару здійснює той же митний орган, який і провадить його оформлення. Митну вартість заявляє декларант. Подані ним відомості мають ґрунтуватися на достовірній, документально підтвердженій інформації. У разі необхідності на вимогу митного органу декларант зобов’язаний надати додаткові відомості для доведення її достовірності. Митний орган вправі самостійно визначити митну вартість декларованого товару, послідовно застосовуючи методи, закріплені в Митному кодексі України.

До речі, слід зауважити, що всі вимоги стосовно контролю за наданням тарифних пільг і преференцій на етапі митного оформлення не містять тлумачення в Митному кодексі України, що не може сприяти зміцненню законності в митній справі [140][154].

Непідакцизні товари, що звільняються від сплати податку на додану вартість і ввізного мита, можуть користуватися цією пільгою (преференцією) за наявності таких умов[127][155]:

а) імпортером на день оформлення товару подано митниці звіт про використання товарів, які були оформлені нею із застосуванням пільг по оподаткуванню за попередніми імпортними поставками. Неподання суб'єктом підприємницької діяльності митній установі такого звіту тягне за собою припинення пільгового митного оформлення експортно-імпортних вантажів цього суб’єкта до з’ясування обставин і вирішення питання про його притягнення до відповідальності згідно зі ст.354 МК України за наявності певних підстав.

б) імпортером заявлено про мету ввезення й подальше використання товарів, що ввозяться на митну територію України й надано митниці зобов’язання про їх використання виключно з метою, передбаченою пільговим режимом оподаткування. При цьому заповнення ВМД має такі особливості: у графі 47 нараховуються всі суми податків (мито, ПДВ) з позначенням після виду платежу літери “У”: умовно нараховано (наприклад, 20У, 27У і т.д.) незалежно від звільнення суб'єкта від їх фактичної сплати. Інформаціязаноситься в базу даних, але не включається у звітність по митних платежах. Інформація про нараховані суми податків передається до податкових інспекцій за адресою отримувача вантажів і до ДМСУ одразу після випуску товарів у вільне використання.

Товари, що користуються тарифними преференціями на підставі міжнародних угод, оформлюються за наявності відповідної форми сертифіката про їх походження.

Товар країни, що розвивається, не вважається таким, що походить з країни, на яку поширюється тарифний преференційний режим, доки не буде подано належним чином оформлений сертифікат про походження товару.

Варто зазначити, що для митного оформлення товару повинен подаватися оригінал такого документа, а не його копія. При цьому оригінал сертифіката залишається у справах митниці[141][156]. Проте у випадку, коли оригінал сертифіката було втрачено, митними органами приймається його офіційно завірений дублікат (копія).

Тарифні преференції для такого товару надаються лише після одержання задовільної відповіді компетентних національних органів країни, на яку поширюється тарифний преференційний режим[142][157]. На товари з країн, що розвиваються, щодо яких діє так звана Загальна система преференцій, повинен подаватися сертифікат про походження товарів за формою “А”. Термін дії такого сертифіката становить 12 місяців з дня його видачі.

Сертифікат подається митним органам у надрукованому виді, без виправлень, російською або англійською мовою. При потребі митні органи можуть вимагати його перекладу на національну мову. Сертифікат подається разом з митною декларацією та іншими документами, необхідними при митному оформленні товару. Розбіжність між фактично поставленою кількістю товару і зазначеною в сертифікаті не повинна перевищувати 5%.

В Угоді про правила визначення країни походження товарів з країн, що розвиваються, при наданні тарифних преференцій у межах Загальної системи преференцій[142][158]передбачено положення, що для посвідчення походження невеликих партій товарів (митною вартістю, еквівалентною не більше 5 тис. дол. США) подання сертифіката не потрібно. У такому разі випадку експортер може декларувати країну походження товару на рахунку-фактурі чи інших документах, супроводжуючих товар. Оскільки дане положення не деталізовано міжнародними й національними нормативними актами, воно не застосовується. Тому для підтвердження країни походження будь-яких за обсягом партій товарів потрібен відповідний сертифікат [143][159].

У випадку виникнення обґрунтованих сумнівів стосовно достовірності сертифіката чи відомостей, що містяться в ньому, а також щодо походження товару митні органи країни, що надає тарифні преференції, можуть звернутися в компетентні національні органи країни, що розвивається, яка завірила сертифікат, з мотивованим проханням повідомити додаткові чи уточнюючі дані.

Якщо виникає сумнів щодо бездоганності сертифіката й відомостей, що містяться в ньому, щодо товарів, які походять з України, митні органи перевіряють сертифікат. Таку перевірку вправі здійснювати регіональні митниці на підставі рішення Держмитслужби, а митниці – на підставі вказівок регіональної митниці.

По закінченні перевірки сертифіката, проведеної регіональною митницею, складається довідка, в якій має бути викладена інформація про її результати, де зазначається інформація щодо:

а) автентичності (дійсності) сертифіката;

б) відповідності даних граф сертифіката (копії), що перевіряється, даним копії, що знаходиться у справах Торгово – промислової палати (далі – ТПП);

в) правильності встановлення критерію походження товару.

На підставі довідки, складеної регіональною митницею, управлінням з верифікації сертифікатів Держмитслужби України оформляється Акт перевірки сертифіката про походження товару з України [144][160].

Різновидами сертифікату про походження товарів форми “А” є сертифікати форм СТ-1, EUR-1 і EUR-2. Сертифікат форми СТ-1 застосовується для підтвердження країни походження товару для держав – учасниць СНД; сертифікати форми EUR-1 й EUR-2 використовуються для підтвердження походження товарів з країн Балтії, а також Республіки Македонія. Перевірка таких сертифікатів здійснюється профільним підрозділом центрального апарату Держмитслужби аналогічно до процедури перевірки сертифікатів форми “А”[145][161].

Сертифікат СТ-1 має включати такі необхідні відомості про товар, на який він виданий: (а) найменування й поштова адреса відправника (експортера); (б) найменування й поштова адреса одержувача (імпортера); (в)відомості про засоби транспорту й маршрут проходження (наскільки це відомо); (г) номер сертифіката, країна, що видала сертифікат, і країна, для якої цей сертифікат призначено; (д) службові примітки; (е) порядковий номер товару; (є) кількість місць і вид упаковки; (ж) опис товару; (з) вага брутто/нетто (кг); (и) номер і дата рахунка-фактури; (і) найменування, адресу, печатку й дату засвідчення відомостей, зазначених у сертифікаті, а також підпис, прізвище й ініціали особи, уповноваженої засвідчувати сертифікат; (к) країна, у якій товар було повністю цілком вироблено або в якій він зазнав значної переробки, дата декларування відомостей про країну походження товару, а також печатка заявника й підпис, прізвище й ініціали уповноваженої особи заявника [146][162].

Якщо товар вивозиться (ввозиться) фізичною особою – резидентом однієї з держав – учасниць Угоди про створення зони вільної торгівлі від 15 квітня 1994 р., сертифікат форми СТ-1 заповнюється з урахуванням цих особливостей.

Інструкція щодо оформлення й видачі сертифікатів походження товару розробляється й затверджується національним уповноваженим органом держави – учасниці Угоди.

При експорті товарів з держав – учасниць зазначеної Угоди сертифікат про походження товару видається уповноваженим органом відповідно до національного законодавства держави-експортера.

Принагідно зазначимо, що надання тарифних преференцій у взаємній торгівлі виступає одним із заходів щодо формування спільного економічного простору держав – учасниць угод про створення зон вільної торгівлі, що передбачають не лише вільне переміщення капіталів, робочої сили й товарів, а й зміцнення прямих зв’язків суб’єктів господарювання цих країн [147][163].

Доволі часто на певні партії товарів оформлюється попередня декларація. Її оформлення із застосуванням фінансової гарантії незалежним фінансовим посередником здійснюється з нарахуванням усіх обов'язкових платежів, що підлягають сплаті під час митного оформлення цих товарів у разі їх ввезення на митну територію України для вільного використання без урахування преференційного оподаткування на підставі чинного законодавства або міжнародних договорів України.

Застосування пільгового або преференційного режиму оподаткування відбувається тільки при митному оформленні в повному обсязі вантажної митної декларації на доставлені товари відповідно до обраного митного режиму й лише за умови подання всіх необхідних документів, що підтверджують преференційний режим [148][164].

Країну походження товару може засвідчувати й сертифікат іншої форми. Однак тільки згадані вище форми сертифікатів є підставою для

надання тарифних преференцій[129][165].

Митне оформлення товарів, що ввозяться в Україну в рамках договорів з міжнародними фінансовими організаціями (далі – МФО), здійснюється в порядку, встановленому чинним митним законодавством України із застосуванням пільг щодо оподаткування відповідно до міжнародних договорів України з МФО.

Для митного оформлення товарів, що ввозяться в Україну в рамках міжнародних договорів з МФО, особа, яка має право на використання таких пільг і преференцій, подає до митного органу, який провадитиме митне оформлення відповідних товарів, довідку Міністерства фінансів України про отримання ним товарів згідно з зовнішньоторговельними контрактами, укладеними в рамках міжнародних договорів України з МФО. Отримувачами таких товарів можуть бути лише особи, які названі у відповідному договорі з МФО, якщо це передбачено цим договором[130][166].

Визначимося з умовами надання тарифних преференцій.

  1. Походження товарів з країн, товарам яких надаються тарифні преференції. Такими є товари, що походять з країн, які разом з Україною входять до митних союзів або утворюють з нею спеціальні митні зони, і для яких встановлено будь-який спеціальний преференційний митний режим згідно з міжнародними договорами за участю України.

Країни СНД підписали Угоду про правила визначення країни походження товарів з країн, що розвиваються, при наданні тарифних преференцій у межах Загальної системи преференцій[142][167]. Зазначену угоду підписала й Україна, тому правила з’ясування країни походження товарів поширюються й на неї. Відповідно до цієї угоди товар вважається таким, що походить з країни, що розвивається, на яку поширюється тарифний преференційний режим, у випадках, якщо його повністю або частково вироблено в даній країні.

Повністю виробленими товарами в країні, що розвивається, на яку поширюються тарифні преференції, вважаються: (а) корисні копалини, добуті на території даної країни, в її територіальних водах або на її континентальному шельфі й у морських надрах, якщо країна має виключні права на розробку цих надр; (б) рослинна продукція, вирощена або зібрана на території даної країни; (в) живі тварини, народжені й вирощені в даній країні; (г) продукція, отримана від вирощених у даній країні тварин; (д) продукція мисливського, рибальського й морського промислів, вироблена в даній країні; (е) продукція морського промислу, добута у Світовому океані судами даної країни, а також судами, орендованими (зафрахтованими) даною країною; (є)продукти, виготовлені на борті плавучих рибозаводів даної країни, а також на борті плавучих рибозаводів, зафрахтованих даною країною, винятково з продуктів, згаданих у підпункті “е”; (ж) вторинна сировина й відходи, що є результатом виробничих та інших операцій, здійснюваних у даній країні; (з) продукція високих технологій, отримана у відкритому космосі на космічних судах, що належать даній країні або орендованих нею; (и) товари, вироблені в даній країні винятково з продуктів, згаданих у підпунктах “а” – “ж” цього абзацу.

При цьому вироблений у даній країні товар з використанням сировинних матеріалів, напівфабрикатів чи готових виробів, що походять з іншої країни, або товар невідомого походження за умови, що він зазнав у даній країні певної обробки чи переробки.

Товар вважається таким, що зазнав достатньої обробки або переробки в країні, що розвивається, на яку поширюється тарифний преференційний режим, якщо:

а) товар зазнав обробки або переробки в країні, що розвивається, на яку поширюється тарифний преференційний режим, і вартість використаних у цьому процесі товарів (сировинних матеріалів, напівфабрикатів і готових виробів), що походять з інших країн, на які цей режим не поширюється, чи товарів невідомого походження не перевищує 50% від вартості товару, експортованого країною, що розвивається, на яку поширюється тарифний преференційний режим;

б) товар зазнав обробки чи переробки в декількох країнах, що розвиваються, на яких поширюється тарифний преференційний режим, і вартість використаних при цьому товарів, що походять з інших країн, на які такий режим не поширюється, чи товарів невідомого походження, не перевищує 50% від вартості товару, експортованого однією з країн, що розвиваються, на яку поширюється тарифний преференційний режим;

в) товар вироблений в одній з країн, що розвиваються, на яку поширюється тарифний преференційний режим, і зазнав обробки чи переробки в іншій (одній чи декількох) країні, що розвивається, на яку поширюється тарифний преференційний режим.

Має виконуватися правило прямої закупівлі і прямого постачання таких товарів з країн, що розвиваються. Товар розглядається як безпосередньо закуплений, якщо імпортер придбав його в особи, зареєстрованої у встановленому порядку як суб'єкт підприємницької діяльності в країні, що розвивається, на яку поширюється тарифний преференційний режим.

Прямою поставкою вважається постачання товарів, що транспортуються з країни, що розвивається, на яку поширюється тарифний преференційний режим, у країну, що надала тарифні преференції без провезення через територію іншої держави. Правилу прямої поставки відповідають також товари, що транспортуються через територію однієї чи декількох країн у зв’язку з географічними, транспортними, технічними чи економічними причинами, за умови, що товари в країнах транзиту, у тому числі при їх тимчасовому складуванні на території цих країн, знаходяться під митним контролем.

Правилу прямої поставки також відповідають товари, закуплені імпортером на виставках чи ярмарках, при виконанні наступних умов:

а) товари були поставлені з території країни, що розвивається, на яку поширюється тарифний преференційний режим, на територію країни проведення виставки чи ярмарки й залишалися під митним контролем при їх провезенні;

б) товари з моменту їх відправлення на виставку чи ярмарок не використовувалися в яких-небудь інших цілях, крім демонстраційних;

в) товари ввозяться в країну, що надала тарифні преференції, у тому ж стані, в якому вони були поставлені на виставку чи ярмарок, без зміни їх стану, окрім природного зносу або зміни товарних характеристик при нормальних умовах транспортування і збереження.

  1. При використанні тарифної преференції у виді звільнення від сплати певного митного платежу суми, від сплати яких звільняється дана категорія товару, повинна бути позначена у ВМД з позначкою “умовно нараховано”[149][168].
  2. Отже, підставами для надання тарифних преференцій є наявність достатніх даних, що підтверджують право товару бути оформленим з використанням системи тарифних преференцій. Такими підставами повинні бути:

а) сертифікат про походження товарів – для тих, що користуються тарифними преференціями на підставі міжнародних угод;

б) звіт про використання товарів, які були оформлені митницею із застосуванням пільг по оподаткуванню за попередніми імпортними поставками;

в) заявлена мета ввезення й подальшого використання товарів, які ввозяться на митну територію України;

г) зобов'язання, надане митниці про використання таких товарів виключно з тією метою, що передбачає пільговий режим оподаткування, та про подання протягом 2-х тижнів звіту про фактичне їх використання (2-4 підстави стосуються лише такої тарифної преференції, як звільнення від сплати податку на додану вартість та ввізного мита для вітчизняних суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності);

д)довідка з Міністерства фінансів України про отримання особою товарів згідно з зовнішньоторговельними контрактами, укладеними в рамках міжнародних договорів України з міжнародними фінансовими організаціями (у випадку переміщення товарів згідно із зазначеними договорами).

Умовами надання тарифних преференцій є вимоги відповідності заявлених відомостей певним положенням нормативних актів. Такими умовами будуть наступні:

а) походження товару з країни, товарам якої надаються тарифні преференції. Такеположення буде дотримано, якщо (а) товар повністю або частково вироблено в даній країні, (б) товар вироблено у даній країні з використанням сировинних матеріалів, напівфабрикатів чи готових виробів, що походять з іншої країни, або товар є невідомого походження за умови, що такі товари зазнали в даній країні достатньої обробки чи переробки;

б) виконується правило прямої закупівлі й прямого постачання таких товарів з країн, що розвиваються;

в) при використанні тарифної преференції у виді звільнення від сплати певного митного платежу суми, від сплати яких звільняється ця категорія товару, повинна бути позначена у вантажній митній декларації з позначкою “умовно нараховано”.

Отже, тарифні преференції – це переваги, що надаються окремим категоріям товарів на базі певних підстав та умов. Як уже зазначалося вони не є тотожними тарифним пільгам, а відрізняються від останніх об’єктами, підставами й умовами надання.

Підставами для надання тарифних преференцій служить наявність достатніх даних, що підтверджують право товару бути оформленим з використанням системи тарифних преференцій. Такі підстави повинні бути чітко окреслені міжнародними й національними нормативними актами.

Умовами надання тарифних преференцій є вимоги відповідності заявлених відомостей певним положенням нормативних актів; такі вимоги також мають визначатися нормативно.

Суб’єктом установлення, скасування і зміни тарифних преференцій можуть бути органи окремої країни (уряд, орган законодавчої влади та ін.), а також органи, створені міжнародними організаціями.

Якщо питання повноваження встановлювати тарифні преференції чітко окреслено в основному кодифікованому акті в галузі митної справи в ч.2 ст.302, то цього не можна сказати про тарифні пільги щодо податку на додану вартість, акцизного збору, митних зборів. На нашу думку, слід якомога швидше врегулювати розбіжності в законодавстві стосовно цього питання, оскільки подібна невпорядкованість тягне неоднозначне розуміння норм митного й податкового законодавства щодо права на тарифну пільгу.

На даний час з урахуванням чинності окремих нормативно-правових актів Кабінету Міністрів в Україні існує 2 вищих органи влади, які мають право надавати тарифні пільги стосовно окремих категорій товарів. Як вбачається, суб’єктом установлення тарифних пільг повинна бути виключно Верховна Рада України як єдиний орган державної влади, що має право вносити зміни в чинну систему оподаткування на території держави.

Натомість органом державної влади, покликаним контролювати дотримання фізичними та юридичними особами законодавства, яким надано і митні пільги, і тарифні преференції, і тарифні пільги, має виступати Держмитслужба України. Причому це повноваження повинно бути чітко закріпленим в Митному кодексі України. Інакше вакуумом правового регламентування користуватимуться несумлінні учасники зовнішньоекономічної діяльності, як це мало місце в ситуації із суб’єктами окремих СЕЗ.

З метою налагодження контролю за цільовим використанням сировини, матеріалів, устаткування, обладнання й комплектуючих до них, що ввозилися в Україну для реалізації інвестиційних проектів у СЕЗ “Яворів”, “Курортополіс Трускавець” та територій Закарпатської області, у 2002 р. ДМСУ вносила пропозиції щодо законодавчого закріплення необхідності проведення контролю у цих зонах [138][169]. Окрім того, було запропоновано на законодавчому рівні визначитися щодо застосування санкцій митними й податковими органами до суб’єктів підприємницької діяльності, які реалізували інвестиційні проекти з порушенням термінів подання звітів про цільове використання імпортних товарів.

Того ж року було посилено контроль за цільовим використанням товарів, які ввозилися на митну територію України для реалізації інноваційних проектів технологічних парків і щодо яких застосовувалися митні пільги й тарифні преференції. Після опрацювання Держмитслужбою України понад 70 інноваційних проектів технологічних парків майже 90% (!) проектів було скориговано в бік зменшення ввезення сировини й матеріалів з метою запобігання нецільовому використанню митних пільг і тарифних преференцій (по сплаті ПДВ та ввізного мита). До Міністерства освіти і науки України було надіслано пропозиції ДМСУ стосовно вдосконалення роботи з опрацювання інноваційних проектів і порядку контролю за діяльністю технологічних парків.

Ключовим проблемним питанням було й, на жаль, залишається те, що значна кількість затверджених проектів технопарків передбачають у номенклатурі імпортних поставок ввезення сировини й матерів, які до переведення в режим митних пільг і тарифних преференцій уже використовувалися для промислового виробництва з попередньою оплатою всіх належних митних платежів. Причому обсяги імпортних поставок і ціни на такі товари в більшості випадків викликали обґрунтовані сумніви. На думку фахівців ДМСУ, це питання потребує врегулювання на міжвідомчому рівні[138][170]. На наше переконання, контрольні повноваження ДМСУ мають фіксуватися в компетенційному акті – Митному кодексі України або в Законі “Про митну службу України”.

Основними принципами (напрямками) міжнародного співробітництва в митно-тарифній сфері є: (а) принцип тарифних знижок; (б) принцип найбільшого сприяння і (в) принцип тарифних преференцій найменш розвиненим країнам.

Надання тарифних знижок стосується організації багатосторонніх переговорів (конференцій) по митних тарифах. В основі цього принципу лежить механізм обмеження розміру мита на конкретні тарифні позиції окремих держав. Мито вважається обмеженим, якщо укладено хоча б одну з наступних угод: а) про зниження мита до визначеного рівня; б)про заборону піднімати мито вище існуючого рівня; в) про заборону піднімати мито вище окресленого рівня.

Принцип тарифних знижок безпосередньо пов’язано з принципом найбільшого сприяння. Цей зв’язок виявляється у вимозі до країн — учасниць тарифних переговорів поширювати досягнуті тарифні знижки не тільки на країни, що безпосередньо брали участь у переговорах і щодо яких передбачено таку поступку (за деякими винятками). Ця вимога становить сутність загального режиму найбільшого сприяння (РНС). У ч.1/а ст.II, Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ) визначення РНС формулюється таким чином: а) «Кожна договірна сторона повинна надавати у торгівлі з іншими договірними сторонами режим, не менш сприятливий, ніж той, що передбачається у відповідній частині відповідного списку, доданого до даної Угоди»[150][171].

Ще одне визначення РНС міститься в ч.1 ст.I ГАТТ: щодо мита і зборів усякого роду, що накладаються на ввезення й вивезення, чи у зв’язку з ними, або на переказ за кордон платежів чи імпорт (експорт), а також стосовно методу стягування такого мита й зборів, і стосовно всіх правил регулювання й формальностей у зв'язку з ввезенням чи вивезенням... будь-яка перевага, сприяння, привілей чи імунітет, надані будь-якою договірною стороною щодо будь-якого товару, що відправляється з будь-якої іншої країни і призначається для будь-якої іншої країни, повинні негайно й безумовно надаватися подібному товару, що відправляється з території всіх інших договірних сторін чи всіх інших договірних сторін, що призначається [150][172] для території. Наведені вище тлумачення РНС зводяться, власне кажучи, до наступного: при РНС сторони зобов’язуються надати один одному всі вигоди, які вони надали в минулому або ж нададуть у майбутньому якій-небудь третій державі.

Принцип тарифних преференцій найменш розвиненим країнам також знайшов своє закріплення в тексті ГАТТ. До цієї універсальної Угоди існує наступне доповнення: «Розвинені договірні країни не очікують взаємності за узятими на себе зобов’язаннями в торгових переговорах про зниження чи усунення тарифів та інших бар’єрів для торгівлі від менш розвинених договірних сторін» (ст. XXXVI п. 4.8).

У перебігу переговорів у рамках Токійського раунду (листопад 1979р.) було дозволено тарифні преференції на користь країн, що розвиваються, і юридично закріплено цей виняток з принципу найбільшого сприяння. Це рішення започаткувало створення Загальної (або Генеральної) системи преференцій (далі – ЗСП) під егідою Комісії ООН з торгівлі й розвитку (ЮНКТАД).

Конференція ООН з торгівлі й розвитку (ЮНКТАД) скликається з 1964 р. один раз на 4 роки, рішення приймаються більшістю голосів. Дев'ята сесія відбулася в 1995 р. На сесіях ЮНКТАД було прийнято низку важливих рішень. Так, на першій – Принципи торгівлі й торгової політики, в яких йшлося про недискримінацію, про сприяння країнам, що розвиваються, тощо. Деякі прийняті принципи поступово входять у практику. Проте найбільш вагомими рішеннями ЮНКТАД є такі, як впровадження Загальної системи преференцій (1968 р.), Новий міжнародний економічний порядок (1974 р.) та Інтегрована програма по сировині (1976 р.).

Загальна система преференцій (ЗСП) означає надання торгових пільг країнам, що розвиваються, на невзаємній основі. Це означає, що розвинені країни не повинні вимагати у відповідь будь–яких поступок для своїх товарів на ринках країн, що розвиваються. Із 1971 р. розвинені країни стали надавати ЗСП державам, що розвиваються. СРСР скасував всі обмеження щодо імпорту товарів з таких країн ще в 1965 р.

У 1968 р. Конференція ООН по торгівлі й розвитку запропонувала, щоб розвинені країни надали тарифні преференції для товарів, експортованих з країн, що розвиваються. Організація економічного співробітництва й розвитку (ОЕСР) за пропозицією США утворила робочу групу для розробки плану загальних тарифних преференцій. Подібний відхід від принципу найбільшого сприяння ГАТТ, на думку адміністрації цієї країни (Рада економічних консультантів, Доповідь 1970 р.), був виправданий тим, що: (а) сприяв істотному розвитку виробничого потенціалу країн, що розвиваються, (б) давав надію сподіватися на те, що ліберальна система загальних преференцій, яка заступала собою регіональні преференції, могла б сприяти розвитку світової торгівлі і зменшити ті перекоси, що мають місце в структурі світової торгівлі.

Історично ЗСП впроваджувалася в практику зовнішньої торгівлі з метою сприяння економічному розвитку й індустріалізації країн, що розвиваються. Офіційно схвалена в рамках ЮНКТАД система стала самостійним інструментом торгової політики розвинених країн. Її суть зводиться до надання країнам, що розвиваються, переваг стосовно доступу їх товарів на ринки розвинених країн. Основною формою преференцій є тарифні пільги у виді знижених ставок імпортного мита. Назва “загальна” передбачає, що преференції практикуються щодо країн, що розвиваються, практично всіма розвиненими країнами як однобічна поступка, а не як результат торгово-економічних переговорів.

На сучасному етапі не існує єдиного договору, що регламентував би застосування ЗСП. Таким чином, механізм її застосування регулюється національним законодавством шляхом упровадження національної системи преференцій. Створювана в різний час (наприклад, в Республіці Бєларусь у 1997 р.) і в різний спосіб (у цій же державі відповідно до постанови Ради Міністрів РБ від 10 лютого 1997 р., № 72 “Про митний тариф Республіки Бєларусь” можна було виділити 2 схеми надання преференційних режимів), національна система тарифних преференцій становить собою обов’язкову ознаку сприйняття державою запропонованого наприкінці 60–х років минулого століття підходу до проблеми різношвидкісного розвитку економік країн розвинених і таких, що розвиваються.

Принципи преференційного режиму для країн, що розвиваються, – це тимчасове виключення на користь цих країн з принципів суверенної рівності, недискримінації й режиму найбільшого сприяння. Такого роду вилучення із зазначених принципів є не тільки правомірним, а й прогресивним, оскільки воно є частиною загальних заходів щодо створення нового, більш справедливого порядку в міжнародних економічних відносинах”[151][173].

Наприклад, російське митне законодавство допускає застосування преференційного режиму щодо країн, що розвиваються, згідно зі ст.36 Закону РФ «Про митний тариф». Видами таких тарифних преференцій аналогічно до українського можемо назвати: (а) звільнення від сплати мита; (б) зниження його ставок; (в) установлення тарифних квот на преференційне ввезення (вивезення) товарів.

У США зазначена система преференцій ґрунтується на Законі про торгівлю 1974 р. За мету було обрано сприяння при допомозі торгових пільг економічному розвитку партнерів цієї країни. Наразі в рамках даної програми 139 країн світу можуть без сплати мита ввозити близько 5 тис. найменувань товарів[152][174]. За офіційними даними, на долю 10-ти країн припадало в цілому майже 70 % товарів, охоплюваних системою ЗСП.

Під дію преференційного митного обкладання підпадають товари, які походять з країн, що розвиваються, і які користуються національною системою преференцій України. Список таких країн – бенефіціарів вітчизняних митно-тарифних преференцій підлягає затвердженню Кабміном України й має ним періодично переглядатися (але не рідше одного разу на 5 років).

Чи відповідає національна система тарифних преференцій загальноприйнятим стандартам Загальної системи преференцій, сформованій у рамках ООН?

Однозначно відповісти на це запитання неможливо. З одного боку, Україна підписала відповідні згадані вище міжнародно-правові акти, з другого – очевидною є недосконалість національної системи преференцій, що підтверджується фактом нератифікації Угоди про Правила визначення походження товарів країн, що розвиваються, при наданні тарифних преференцій у рамках Загальної системи преференцій, підписаної у Москві 12 квітня 1996 р.

У 2002-2003р. ДМСУ вживала спроби щодо нормативного забезпечення повноцінного функціонування національної, а відтак,і Загальної системи преференційшляхом прийняття Верховною Радою України рішення про ратифікацію цієїУгоди. На обґрунтування потреби вприйнятті відповідного акта повідомлялося, що проект постанови Кабміну України “Про схвалення і подання на ратифікацію до Верховної Ради України Протоколу про внесення змін і доповнень до Правил визначення походження товарів країн, що розвиваються, при наданні тарифних преференцій у рамках Загальної системи преференцій, передбачених Угодою про Правила визначення походження товарів країн, що розвиваються, при наданні тарифних преференцій у рамках Загальної системи преференцій від 12 квітня 1996 року” і проект закону України про ратифікацію вказаного Протоколу розроблено на виконання доручення Кабміну України від 18листопада 2002р.,№13652/96 щодо визначення іпроведення внутрішньодержавних процедур, необхідних для набрання чинності Протоколу про внесення змін і доповнень до Правил.

Відповідно до п.2 Протоколу він тимчасово застосовується з дня його підписання й набирає чинності з дня здачі на зберігання депозитарію 3-го повідомлення про виконання Договірними Сторонами, що підписали Протокол, внутрішньодержавних процедур, потрібних для набрання ним чинності.

З огляду на ст. 39 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. і норми підпункту “є” п.2 ст.7 Закону України від 22 грудня 1993 р., № 3767-XII “Про міжнародні договори” Протокол підлягає ратифікації Верховною Радою України.

Прийняття Закону України про ратифікацію Протоколу про внесення змін і доповнень до Правил визначення походження товарів країн, що розвиваються, при наданні тарифних преференцій у рамках Загальної системи преференцій закріплює вимоги України в частині визначення країни походження товарів при наданні тарифних преференцій у рамках цієї системи.

Проектом постанови Кабміну України передбачалося схвалення й подання на ратифікацію Верховною Радою України, а проектом Закону України – на ратифікацію Протоколу про внесення змін і доповнень до Правил від 12 квітня 1996 р., підписаних у м. Кишиневі 7 жовтня 2002 р.

Указаними Правилами визначаються товари, які повністю вироблені в країні, що розвивається, або які зазнали достатньої обробки або переробки в такій країні, на які поширюватиметься тарифний преференційний режим. Для підтвердження походження товару з країни, що розвивається, митним органам подається декларація – сертифікат про походження товару форми “А”. Дія Протоколу стосується формалізації вимог митних органів таких сертифікатів, а також спрощення контролю за їх достовірністю.

Необхідність прийняття важливих нормативно-правових актів обумовлювалася станом законодавства, що регулює порядок визначення країни походження товарів з країн, які користуються тарифними преференціями. Зокрема, згідно з п. 5 Вступу до Єдиного митного тарифу України, затвердженого Декретом Кабміну України від 11 січня 1993 р., №4-93 “Про Єдиний митний тариф України”, країна походження в разі ввезення товарів з країн, що розвиваються, які користуються преференціями, визначалася на підставі Угоди про уніфіковані правила, які визначають походження товарів з таких країн, при наданні тарифних преференцій у рамках Загальної системи преференцій 1980 р. Це положення Вступу було скасовано Законом України від 3 квітня 1997 р., № 170/97-ВР “Про внесення змін до деяких законодавчих актів з питань обкладення ввізним митом товарів та інших предметів, що ввозяться на митну територію України”. Таким чином, тарифні преференції щодо товарів, які походять з країн, що розвиваються, і користуються Загальною системою преференцій, фактично було скасовано після введення у дію Закону.

Водночас варто зауважити, що Україною 12 квітня 1996 р. підписано Угоду про Правила визначення походження товарів з країн, що розвиваються, при наданні тарифних преференцій у рамках Загальної системи преференцій, але не проведено внутрішньодержавних процедур, необхідних для набрання для України чинності цією Угодою. До останньої приєдналися ще 8 держав – учасниць СНД. Внутрішньодержавні процедури для набуття чинності Угодою виконано Азербайджанською Республікою, Республікою Бєларусь, Республікою Казахстан, Російською Федерацією, Республікою Таджикистан. Для Республіки Молдова, Киргизької Республіки, які не виконали внутрішньодержавних процедур, Угода застосовується тимчасово. Республіки Вірменія, Грузія, Туркменистан та Узбекистан Угоду не підписали й у подальшому до неї не приєдналися. Тоді як Верховна Рада України 22 листопада 2002 р. ухвалила Закон України № 243-IV“Про ратифікацію Угоди про Правила визначення походження товарів з країн, що розвиваються, при наданні тарифних преференцій у рамках Загальної системи преференцій”.

Які ж соціально-економічні результати очікувалися від прийняття відповідного рішення, якого вимагала логіка імплементації міжнародних митних стандартів? Прийняття Закону України про ратифікацію Протоколу про внесення змін і доповнень до Правил визначення походження товарів мало б забезпечити створення договірно-правової бази для врегулювання питань визначення походження товарів з країн, що розвиваються, в разі застосування до таких товарів тарифних преференцій у рамках Загальної системи преференцій. Окрім того, це підтверджувалося висновком щодо проекту Закону України про ратифікацію Протоколу про внесення змін і доповнень до Правил визначення походження товарів з країн, що розвиваються (реєстр. №0116 від 18 червня 2003р.), відповідно до якого це мало б сприяти суттєвій конкретизації й удосконаленню їх положень, що, у свою чергу, дасть змогу підвищити рівень відпрацьованості договірно-правової бази України з питань визначення походження товарів з країн, що розвиваються, при наданні тарифних преференцій. Більше того, ратифікація внесених змін і доповнень мала на меті забезпечити формалізацію цілком справедливих вимог митних органів до декларацій – сертифікатів про походження товару за формою “А”, які мають подаватися до таких органів на посвідчення походження товару з країни, що розвивається і є користувачем преференційного режиму, а також з метою спрощення процедур контролю за достовірністю зазначених декларацій – сертифікатів.

Правова система Світової організації торгівлі (далі – СОТ) включає перелік прийнятих у її рамках термінів, до якої належать і Загальна система преференцій, і преференційні ставки мита.

Причому під Загальною системою преференцій (Generalized system of preferences) розуміється сукупність торгових пільг, наданих країнам, що розвиваються, на товари, імпортовані з них, через установлення нульових або знижених ставок ввізного мита. Система діє стосовно торгівлі практично всіма промисловими й окремими сільськогосподарськими товарами. Разом із тим у рамках цієї системи допускаються: (а) встановлення обмежень у формі тарифних квот; (б) відмова в наданні преференцій для імпорту окремих товарів із країн, що успішно конкурують на зовнішньому ринку; (в) відмова у преференціях країнам, рівень економічного розвитку яких підвищився або в яких не дотримуються прав людини. Пільги, надані країнам, що розвиваються, у рамках ЗСП, відповідають правилам СОТ в силу принципу спеціального й диференційованого режиму, що діє в торгівлі з вищевказаною групою країн.

ЗСП передбачає звільнення від мита або застосування преференційних ставок мита (preferential duty rates), нижчих, ніж ті, що поширюються на країни, що користуються режимом найбільшого сприяння. Як правило, преференційні ставки мита застосовуються в рамках міжнародних угод.

Варто зауважити, що ЗСП є механізмом довгостроковим, але все ж зі своїм строком дії. Так, у зв’язку з тим, що 31 грудня 2006 р. сплив термін дії закону США, на якому ґрунтується ця система, апаратом урядового торгового представництва цієї країни прийнято рішення переглянути її і з’ясувати такі питання: чи не є деякі країни – учасниці програми достатньо конкурентноздатними і чи не поширили вони безмитний експорт своєї продукції настільки, що їх час позбавити цього привілею(розрядка авторки – О.П.); чи не можна внести в програму зміни, що підвищили б її ефективність відповідно до первинної мети; на який період Конгресу США варто було б пролонгувати програми ЗСП?” [152][175].

Аналіз уніфікованої системи преференцій був би неповним, якби ми оминули увагою той факт, що Європейське Співтовариство, як колективний суб’єкт міжнародних митних відносин, має свою Загальну систему преференцій. Для включення до переліку країн, що мають митні переваги в торгівлі з ним, необхідно виконати низку вимог, зокрема, ратифікувати понад 20 міжнародних конвенцій, що стосуються прав людини. Так званий пільговий торговий режим GSP-плюс передбачає вільний доступ на ринок Співтовариства без сплати ввізного мита. У такий спосіб Європейське Співтовариство заохочує до розвитку партнерських економічних взаємовідносин.

На завершення розгляду питання механізму митних і тарифних пільг (преференцій) зауважмо, що від чіткості взаємодії органів державної влади, уповноважених встановлювати їх, та суб’єктів митних правовідносин, яким надано відповідні права, залежить не лише дієвість указаного інструменту митної політики держави, а й ефективність і результативність застосування всієї системи заходів тарифного й нетарифного регулювання зовнішньої торгівлі.

Висновки до розділу 2

Підсумовуючи дослідження організаційно-правового механізму митних переваг – особливостей структури й функціонування системи митних і тарифних пільг (преференцій), а також умов і підстав надання митних привілеїв, зазначимо, що з точки зору і форми, і змісту вказаний механізм потребує істотного доопрацювання на всіх його рівнях. Наведемо деякі міркування щодо цієї тези.

  1. Хибною є практика надання митних пільг Кабінетом Міністрів України та ще й офіційно не оприлюдненим нормативно-правовим актом.
  2. Митний кодекс України оперує словосполученням “митні пільги” лише коли йдеться про відповідні митні переваги, що надаються представництвам іноземних держав, міжнародних організацій, іноземних фірм та офіційним особам на території України, а також дипломатичним представництвам України, що знаходяться за кордоном (гл. 50). Доцільно, вбачається, передбачити в цьому кодифікованому акті також інші випадки надання митних пільг і тарифних преференцій, що є можливим за умови чіткого сформулювання останніх.
  3. Підставою надання митних пільг і тарифних преференцій є наявність достатніх даних, що підтверджують це право суб’єкта переміщення через митний кордон держави, з одного боку, й відповідний обов’язок митного органу– з другого, застосувати щодо товарів чи предметів спрощену процедуру митного декларування, контролю, оформлення або існування пільгового режиму митного обкладення.
  4. У національному законодавстві бракує норми, яка чітко визначала б, хто може бути суб’єктом надання митних пільг. Інакше кажучи, немає чіткої регламентації щодо того, до повноважень якого органу державної влади або до компетенції якої посадової особи входить установлення, зміна і скасування митних пільг. Це питання, на нашу думку, можна вирішити декількома шляхами: по-перше, законодавчо закріпити, що надавати чи скасовувати митні пільги, вносити зміни до них може центральний орган виконавчої влади; по-друге, право надавати і скасовувати митні пільги має лише Верховна Рада України, тоді як виконавчі органи встановлюють лише порядок, процедуру їх застосування. Останній варіант більше відповідає Конституції України й національному законодавству.
  5. Дозвіл на митне оформлення особистих речей іноземних послів на підставі дипломатичного паспорту (а не дипломатичної картки МЗС України), відповідає вимозі норми міжнародного права, згідно з якою кожна особа, яка має право на привілеї й імунітет, користується ними з моменту вступу її на територію держави перебування в разі прямування для обіймання свого поста: адже по завершенні прикордонного контролю слід вважати що особа, яка в’їжджає в Україну, вже вступила на територію держави.
  6. До законодавчого врегулювання питань про Єдиний митний тариф України за Конституцією України й Законом України “Про систему оподаткування” Кабмін України має право змінювати ставки мита щодо товарів та інших предметів, які переміщуються через митний кордон України, крім підакцизних товарів (предметів) і тих, щодо яких ставки мита встановлені законами України. На наше переконання, така норма суперечить ст.92 Основного Закону, в якій зазначено, що система оподаткування, податки і збори встановлюються виключно законами України, а п.1 Прикінцевих його положень визначає, що всі нормативні акти, прийняті до набуття чинності Конституцією, є чинними в частині, що їй не суперечить. Тому, п.1 Декрету Кабміну України “Про Єдиний митний тариф” є таким, що суперечить Основному Закону країни й тому незаконним.
  7. Підставою надання тарифних преференцій є наявність достатніх даних, що підтверджують це право власника товару або його уповноваженого представника, а також відповідний обов’язок митного органу оформити цей товар з використанням чинної системи тарифних преференцій.
  8. Вимоги стосовно контролю за наданням тарифних преференцій на етапі митного оформлення не окреслені в Митному кодексі України, що не може сприяти зміцненню режиму законності в митній справі.
  9. Органом державної влади, покликаним контролювати дотримання законодавства фізичними та юридичними особами, яким надано митні пільги й тарифні преференції, має бути Держмитслужба України. Причому це повноваження необхідно закріпити в МК України як основному кодифікованому акті в галузі митної справи.
  10. Від чіткості взаємодії органів державної влади, уповноважених встановлювати митні пільги і тарифні преференції, та суб’єктів митних правовідносин, яким надано відповідні права, залежить не лише дієвість указаного інструменту митної політики держави, а й ефективність і результативність застосування всієї системи заходів тарифного й нетарифного регулювання зовнішньої торгівлі.

РОЗДІЛ 3ЕФЕКТИВНІСТЬ МИТНИХ ПІЛЬГ І ТАРИФНИХ ПРЕФЕРЕНЦІЙВ УМОВАХ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

3.1. Роль митних пільг і тарифних преференцій у митній політиці України

Питання політики вивчаються багатьма гуманітарними науками (історією, філософією, соціологією, політологією та ін.). Політика є об’єктом пильної уваги і юриспруденції, що досліджує даний феномен з різних боків, у різних аспектах, ракурсах, напрямках.

Право тісно зв’язано з політикою, будучи могутнім засобом її проведення, важливою формою її вираження й закріплення, перекладу на мову законів ідей, програм розвитку держави й суспільства. Як справедливо відзначають теоретики права, вже в цьому полягає їх тісний взаємозв’язок, власне, неможливе існування цих 2-х інститутів один без одного[153][176].

Визнання важливості ролі права в реалізації цілей державної політики, зокрема митної, зумовлюється сприйняттям методу нормативно-правового регулювання як одного з найефективніших засобів державного управлінського впливу на суспільні відносини [6][177]. А розбудова сучасної методологічної бази в процесі суспільної трансформації має ґрунтуватися на новітніх дослідженнях, що дійсно “мають…бути націлені на радикальну зміну соціальної значущості вітчизняної юриспруденції в Україні, спрямованої на оптимізацію державної діяльності, зокрема, на підвищення ефективності державного управління щодо розроблення й реалізації державної політики у різних сферах організації життєдіяльності українського суспільства” [154][178].

У політичному аспекті право виступає як результат погодження суспільних інтересів індивідів і соціальних груп за допомогою механізму державної влади і становить собою найважливішу соціальну цінність суспільства. “Іншими словами, право в політичному процесі відіграватиме роль засобу формального закріплення на державному рівні певних політичних завдань та рішень”[6][179].

У процесі розгляду тематики митних переваг неабиякий інтерес викликає питання використання даного юридичного засобу в митній політиці, елементи якої виявляються в усьому, що оточує суб’єкта транскордонного переміщення, бо в кінцевому підсумку заради останньої існують закони, влада, держава, право.

Цілком природно, що проблема митних переваг, так би мовити засобу опосередкування інтересів, є не тільки правовою, а й політичною. Вона не є новою, а має глибокі історичні корені. Ще з часів Руської Правди пільги як особливі права, винятки, що дозволяють поліпшити становище відповідної групи суб’єктів права, широко застосовувалися в політичних цілях.

Таким чином, переваги й пільги (втім як і стимули загалом) – найважливіший інструмент у політичній боротьбі за владу, використовуваний для розширення соціальної бази того чи іншого лідера. З їх допомогою створюється необхідне так зване електоральне коло. Прикладом цьому може послужити вже традиційна активізація передвиборної дискусії у вищому законодавчому органі держави стосовно розширення пільгової категорії громадян.

Реформування, зміна соціального ладу завжди пов’язані з реформуванням і зміною системи правових пільг. Ліквідувавши станові привілеї, радянська держава не відмовилася від установлення переваг за іншими ознаками. Їм відводилося значне місце у вирішенні кардинальних питань політичного характеру, в юридичному забезпеченні проведених перетворень. Сприяючи розвитку відповідних груп суспільних відносин у вигідному для держави напрямку, пільги сприяли здійсненню конкретної політики, прямуванню політичним курсом. Багато реформ у соціальній та економічній сферах ознаменувалися наданням низки переваг тим чи іншим суб’єктам залежно від обраних пріоритетів.

Правові пільги, у тому числі й митні переваги, служать своєрідними засобами реалізації певних ідей і концепцій митної політики. Наприклад, закріплення на початку 90–х років минулого століття значного обсягу переваг для суб’єктів спеціальних (вільних) економічних зон цілком відповідало тодішній уяві про шляхи створення сприятливого інвестиційного клімату в умовах браку внутрішніх інвестицій в Україні.

Неможливість у той-таки час належного матеріального забезпечення соціально не захищених верств населення (ветеранів війни, пенсіонерів, інвалідів праці) непрямо компенсувалася через надання звичних пільг не лише щодо оплати комунальних послуг чи проїзду громадським транспортом, а й через надання переваг у митних відносинах. Нездатність забезпечити належні соціальні гарантії держава прагнула компенсувати наданням переваг у сфері транскордонного переміщення, “активними” учасниками якого представників незахищених верств населення (хіба окрім мешканців прикордонних районів) вважати аж ніяк неможливо.

Усе це сприяло різкому падінню якості функціонування даного юридичного засобу, декларативності багатьох законодавчих рішень такого роду. Сьогодні ми пожинаємо плоди подібної політики, коли масовість у встановленні переваг, запровадження вимог із загальних правил для “обраних” понад установлену міру призвели до практично нульового “коефіцієнту корисної дії” пільг для певних прошарків населення, яким вони дійсно конче необхідні.

Оцінюючи досвід минулого й повертаючись до сучасних реалій, слід зазначити, що багато законодавчих актів мають не тільки юридичне значення, а й очевидний політичний зміст. Усі юридичні норми, що виходять від держави й санкціонуються нею, є провідниками її волі й у кінцевому підсумку відбиттям політики законодавця в регулюванні суспільних відносин.

Це стосується і правових пільг. Будучи засобом полегшення правового становища суб’єкта, вони використовуються для вирішення багатьох питань соціально-економічного розвитку. За допомогою даного юридичного засобу, що створює режим сприяння в задоволенні інтересів суб’єктів, законодавець виділяє в політиці, що провадиться державою, (внутрішній й зовнішній) пріоритетні напрямки. У даний час такими є: (а)залучення іноземних інвестицій в економіку, (б) державна підтримка малого й середнього бізнесу, (в) захист національного товаровиробника, фермерства, (г) підтримка доброчинності, (д) реформування агропромислового комплексу й низка інших напрямків.

Як бачимо, пільги виступають юридичним засобом, важливим інструментом, що забезпечує проведення відповідної правової політики, що обслуговує насамперед інтереси держави, а через державу – й інтереси всього суспільства, його громадян.

Сприяючи досягненню конкретних політичних цілей, пільги є в цьому плані дійовим засобом. Не випадково успіх здійснюваної державою політики багато в чому залежить від ефективності пільг у правовому регламентуванні, обґрунтованості й доцільності їх надання, здатності законодавця вчасно і гнучко змінювати їх систему й обсяг залежно від перетворень, що відбуваються в суспільстві.

Підвалини державної політики прямо закріплені в Конституції України, де остання проголошена соціальною державою, політика якої спрямована на створення умов, що забезпечують гідне життя й вільний розвиток людини. З метою реалізації закріпленого положення вживаються заходи щодо підтримки соціально не захищених верств громадян. Одним із таких заходів у правовому плані є встановлення різного роду пільг і переваг, зокрема митних, покликаних створювати сприятливі умови розвитку й задоволення інтересів і потреб індивідів, забезпечувати рівні можливості використання ними своїх прав і свобод, у тому числі в процесі переміщення товарів через митний кордон держави. Цей юридичний засіб сприяє підтримці конкретних категорій осіб, забезпеченню рівноцінності становища суб’єктів права за умови становлення ринкових відносин і як наслідок – гострої необхідності підвищення соціальної захищеності.

За нинішніх умов уся система правових пільг (як і митних переваг) зазнає серйозних випробовувань. З одного боку, держава усвідомлює важливість їх закріплення, а з другого – вона не в змозі забезпечити їх достатню реалізацію на практиці за відсутності налагодженого механізму, а також достатньої для цього матеріальної бази.

Декларативність багатьох правових пільг, їх украй низьке компенсаційне значення для суб’єктів (що особливо виявилося на сучасному етапі) виступають найсильнішим подразником суспільної свідомості, джерелом невдоволення людей і як результат – причиною зростання правового нігілізму [155][180].

Митні переваги – це універсальний юридичний засіб для створення найбільш сприятливих умов розвитку того чи іншого регіону, особливо за умови утворення в його межах спеціальної (вільної) економічної зони або

зони пріоритетного розвитку. Вийти за так звані стандартні рамки у правовому регулюванні для полегшення умов свого господарювання хотілося б багато кому. Тому тарифні преференції, як і правові пільги, є не лише засобом, а й об’єктом політичної боротьби. Вони становлять собою предмет пильної уваги лобістів, які домагаються прийняття рішень в інтересах окремих груп і прошарків громадян[156][181], особливо, до речі, напередодні парламентських виборів.

Існування в суспільстві безлічі потреб не дозволяє державі одночасно й достатньою мірою їх задовольнити, у зв’язку з чим виникає проблема черговості, послідовності, постійної боротьби за першість. Один зі способів ведіння останньої полягає у впливі на владу з метою переорієнтації її політики стосовно переваги лобійованих інтересів. Сьогодні лобіювання пільг відбувається у всіх сферах і на всіх рівнях влади.

Декларативність багатьох правових пільг, що виявляється в процесі їх реалізації, призводить до того, що багато громадян оцінюють подібні переваги як порожні обіцянки, фікції, які існують лише на папері. Щоб уникнути перетворення пільгового законодавства на систему популістських нормативних актів необхідно перед юридичним закріпленням пільг передбачити відповідні економічні передумови й механізми реалізації відповідного переважного права.

Митні пільги й тарифні преференції є водночас (а) елементом митного обкладення й (б) інструментом митної політики.

До того ж не варто забувати, що митні переваги – недешевий засіб, розглядати який необхідно не тільки з юридичної, а передовсім з економічної точки зору. Не випадково тому у зв’язку зі зростаючим дефіцитом бюджету було запропоновано внести в законопроект норму, відповідно до якої всі

закони, що зменшують доходи скарбниці шляхом введення нових пільг, реалізація яких не забезпечується бюджетом, припиняють свою дію до прийняття закону про бюджет на наступний рік. Політика держави, спрямована на стабілізацію економічної ситуації, одержала своє вираження й у прийнятті Концепції значного зменшення кількості передбачених законодавством податкових пільг, що надаються в разі ввезення товарів на митну територію України[37][182].

На розвиток зазначених концептуальних положень Кабінет Міністрів запропонував парламенту ввести повну заборону на прийняття нових законів стосовно надання пільг при ввезенні товарів на митну територію України до 31 грудня 2009 р. Про це йдеться в проекті Закону №8038 “Про введення мораторію на прийняття законодавчих актів щодо надання пільг з оподаткування товарів, що ввозяться на митну територію України”. Згідно із цим законопроектом даний мораторій не повинен поширюватися на міжнародні угоди в частині надання технічної, науково-технічної, фінансової й гуманітарної допомоги, що дозволить наповнити Державний бюджет запланованими обсягами податкових відрахувань. Проект розроблено з метою створити рівні умови для суб’єктів господарювання незалежно від форми власності. Він покликаний забезпечити ринкові умови конкуренції й наповнення Держбюджету, а також подальшу гармонізацію національного законодавства в торговій сфері з нормами і принципами СОТ і відповідно до Угоди про партнерство і співробітництва між Україною та Європейським Співтовариством [157][183].

Сучасна політична ситуація вкрай складна й суперечлива. Конституційна реформа в Україні порушила низку питань ефективності і стабільності функціонування всіх гілок влади. Складна соціально-економічна ситуація (уповільнення зростання валового внутрішнього продукту на фоні збільшення соціальних витрат, заробітної плати в бюджетній сфері тощо), а також духовна криза не лише не сприяють узгодженню існуючих у суспільстві інтересів, а, навпаки, служить однією з головних причин їх протистояння й роз’єднання. В умовах, коли ламаються усталені десятиліттями підвалини життя, державна форма власності перестає бути панівною, суттєво змінюється характер економічних відносин, трансформується духовна сфера, роль правових пільг різко зростає.

Ось чому законодавцеві належить створити всі умови й передумови успішної реалізації розглядуваного юридичного засобу на практиці, щоб уникнути дискредитації права як соціальної цінності, а також зростання правового нігілізму. І це дуже важливо враховувати при вирішенні багатьох питань формування й реалізації державної політики, у тому числі й у царині митної справи, що виникають на шляху реформ і переходу до цивілізованих суспільних відносин.

Трансформація взаємовідносин між суб’єктом транскордонного переміщення і митним органом у напрямку поглиблення співпраці, наближення митних послуг до споживача, активізація боротьби з корупцією в митних органах і втілення в життя в такий спосіб ідеї “митниця для особи, а не навпаки”, – найсуттєвіші ознаки нової митної політики в Україні.

Виявом таких процесів є впровадження у 2005 р. в рамках урядової програми “Контрабанді – стоп!”, що дала суттєвий результат: за 8 місяців митною службою було перераховано до бюджету країни 19млрд. грн.[158][184]за допомогою так званої “Стоп-картки” (персоніфікованої картки, зразок якої встановлено Держмитслужбою України).

Відповідно до Протоколів про співпрацю в боротьбі з корупцією ДМСУ та Ради з питань зовнішньоекономічної діяльності при Кабінеті Міністрів України та положень Всеукраїнської асоціації автомобільних імпортерів і дилерів суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності беруть на себе зобов’язання доводити до відома Держмитслужби України неупереджену й об’єктивну інформацію про випадки зловживань службовим становищем працівниками митних органів під час митного контролю й митного оформлення, створення ними штучних перепон, проявів здирництва й корупції з їх боку, а також надавати митникам усю відому інформацію про підготовку до незаконних переміщень товарів.

При цьому суб’єкт ЗЕД визначає свого уповноваженого представника, який у разі виявлення ним зазначених порушень з боку посадовця митної служби, пред’явивши “Стоп-картку”, має право вимагати від працівника митниці, який допустив порушення, негайно інформувати про цей факт керівника свого підрозділу й начальника митниці. Одночасно уповноважений представник суб’єкта ЗЕД інформує ДМСУ про виявлене порушення. Після отримання такого сигналу від підприємця терміново провадиться службова перевірка, а при необхідності – службове розслідування по випадках зловживань, допущених посадовими особами митниці; виявлені факти порушень документуються. Особа-правопорушник відстороняється від виконання службових обов’язків. Після проведення службової перевірки чи службового розслідування Держмитслужба України повідомляє про її результати суб’єкта ЗЕД.

У свою чергу, останній зобов’язується не використовувати надану йому картку для отримання будь-яких пільг або переваг при декларуванні чи проходженні митного контролю й митному оформленні. Якщо підприємець не виконує зазначених вимог, картка в нього вилучається.

Сприяти подоланню корупційних діянь працівників митної служби покликана й інша програма “Корупції – стоп!”, у рамках якої передбачено укладення угод з представниками суб’єктів ЗЕД про те, що останні не порушуватимуть митних правил. ДМСУ, у свою чергу, видає їм посвідчення, яким надається право при виявленні корупційного діяння посадовця митного органу зупиняти митне оформлення вантажу й вимагати від керівництва митного підрозділу інформувати про це керівника вищого рівня.

У зв’язку із цим постає питання про правомірність та ефективність подібних заходів. По-перше, у такий спосіб особам – підписантам договору надається перевага перед тими, хто цього не зробив, а тому порушується законодавчо закріплений принцип: “Боротьба з корупцією здійснюється на основі чіткої правової регламентації діяльності державних органів, служб і осіб, уповноважених на виконання функцій держави, забезпечення гарантій прав та інтересів фізичних і юридичних осіб” [159][185]. А представники підприємств, які отримали з рук Голови Держмитслужби посвідчення за програмою “Корупції – стоп!”, користуватимуться певним імунітетом [160][186]. По-друге, сумнівним, на нашу думку, видається впровадження договорів у сферу відносин, учасники яких при невиконанні обов’язків несуть юридичну відповідальність, передбачену Кодексом України про адміністративні правопорушення [161][187] чи Кримінальним кодексом України [162][188]. Чи не доцільніше було б удосконалювати механізм реалізації норм указаних нормативно-правових актів?

Значення митних переваг, що надаються іншими державами Україні, демонструють зовнішньоекономічні взаємовідносини, наприклад, зі США. У зв’язку із цим варто зауважити, що національні системи тарифних преференцій використовуються державами як інструмент захисту власних економічних інтересів. Прикладом може служити організація й функціонування подібної системи у США, де сформовано спеціальні списки країн, кожен з яких передбачає свій пільговий правовий режим щодо експорту товарів, що відповідає ступеню захищеності американських товарів на ринках цих держав. Звернімося до прикладу з практики. У 2001 р. в Україні спостерігалося значне зростання нелегального виробництва лазерних дисків. Торгове представництво США внесло Україну в так званий чорний список (розд. 182 Торгового акта США 1974 р.), ініціювало розслідування й неодноразово закликало вжити заходів, спрямованих на боротьбу із цією проблемою. На той період Україна була найбільшим виробником і постачальником піратських лазерних дисків у Європі. За результатами розслідування 24 серпня 2001 р. Торгове представництво США призупинило дію преференцій для України в рамках системи “Generalized System of Preferences”, що не дозволяло здійснювати безмитний експорт товарів на суму до $40 млн. щорічно по 120 позиціях Гармонізованої тарифної системи США, а в 2002 р. застосувало санкції в розмірі 75 млн. дол. на імпорт з України. У 2005 р. в Україні внесено зміни в закони щодо ліцензування лазерних дисків, після чого тарифні санкції були скасовані.

Визнаючи зусилля України, спрямовані на забезпечення захисту прав інтелектуальної власності, 23 січня 2006 р. Торгове представництво США прийняло рішення про відновлення для нашої держави переваг відповідно до системи тарифних преференцій “Generalized System of Preferences” [163][189].

Митні переваги поновлюються через зміну статусу України у “Списку 301” (“Special 301”) одночасно з переміщенням держави зі списку країн з найбільш несприятливою ситуацією на ринку інтелектуальної власності (“priority foreign country”) у список пріоритетного спостереження (“priority watch list”). Викладення відповідного розділу МК України в новій редакції [164][190] варто, з нашого погляду, розцінювати як прагнення створити цивілізований механізм сприяння захисту права інтелектуальної власності, що відповідав би загальновизнаним світовим стандартам.

Відновлення попереднього статусу України в рамках Загальної системи преференції (далі – ЗСП) дозволяє ввозити з України в США на безмитній основі біля 3-х тисяч найменувань товарів, включаючи такі промислові товари, як вироби з чавуна або сталі, електричні й залізничні товари, лижі, білкові речовини, а також низку інших мінеральних речовин і товарів з металу. У даний час механізм ЗСП дозволяє 140 країнам світу здійснювати безмитні постачання в США вироблених цими країнами товарів за погодженими списками.

Таким чином, значення митних переваг у митній політиці держави зумовлюється, по-перше, станом правового забезпечення митних пільг і тарифних преференцій (за принципами прозорості, законності, доступності, обґрунтованості, реалізація яких можлива за умов ефективного нормативно-правового врегулювання останніх), по-друге, пріоритетами державної внутрішньої й зовнішньої стратегії економічного й соціального розвитку, а відтак, і митної політики країни.

Включення тих чи інших товарів до списків, обумовлених національною системою преференцій, поза всяким сумнівом, є зручним інструментом проведення торгово-економічної й митної політики. Упровадженню таких засобів митного регулювання має передувати скрупульозний аналіз економіко-правових передумов і можливостей. Цей аналіз передбачає виважений підхід до прогнозування якісного майбутнього результату, що є можливим на підставі встановлення критеріїв оцінки ефективності митних переваг. Стратегія розбудови економіки на ринкових засадах мусить разом з іншим включати окреслення шляхів і напрямів оптимізації цього інструменту митної політики держави.

3.2. Критерії ефективності та шляхи оптимізації митних пільг і тарифних преференцій у законодавстві України

Перш ніж визначати критерії ефективності митних пільг як різновиду пільг правових, необхідно вирішити питання про те, що саме варто розуміти під їх ефективністю. Поняття “ефективність у праві” найбільш розроблено стосовно правової норми. У науці ще не склалося єдиної думки щодо цього. Найпоширенішим є визначення ефективності правових норм як співвідношення між фактичним результатом їх дії й тими соціальними цілями, для досягнення яких вони були прийняті.

Як вбачається, подібне розуміння цього поняття придатне до пільг і правових, і митних як переваг, винятків з установлених нормативних правил. Однак варто мати на увазі, що коли йдеться про ефективність пільг, то розуміється ефективність їх дії. Тому ефективною може бути лише митна пільга, що дає бажані, очікувані позитивні результати. Треба визнати, що законодавець, закріплюючи в нормативному акті ту чи іншу пільгу, не може мати на меті досягнення негативних наслідків. Тому видається неправильною висловлена в юридичній літературі точка зору, відповідно до якої існує так звана негативна ефективність [165, 166, 167][191]. Ефективність митних пільг передбачає саме позитивну результативність їх дії, перевагу позитивних наслідків над негативними. Термін “ефективність”, власне кажучи, й означає властивість кого-, чого-небудь, що приводить до потрібних результатів. Багато вчених-правознавців небезпідставно визначають ефективність стосовно норм права як їх здатність сприяти досягненню бажаних змін[168][192], викликати при відповідних соціальних витратах позитивний результат[169][193].

Ефективність показує, як реалізується соціальна цінність пільг, як і якою мірою задовольняються інтереси, демонструє ступінь досягнення цінності. Це свого роду коефіцієнт корисної дії, так би мовити, продуктивність праці соціальної цінності правових переваг.

Вважаємо, однак, що є сенс погодитися з тим, що на перший погляд ефективні пільги часом призводять до побічного, негативного ефекту, що може виникнути як у силу зміни умов, у яких діє закон, через відсутність належного механізму його реалізації, вплив інших правових і неправових чинників, як об’єктивного, так і суб’єктивного характеру.

Ефективність пільг не припускає лише повного збігу поставленої законодавцем мети і фактичного результату їх реалізації. На нашу думку, правильною є позиція тих дослідників, які диференціюють її за різними рівнями[169, 167, 170][194]. Ефективність залежно від тих чи інших обставин, моментів, так би мовити, роботи пільг має відповідний ступінь, що становить собою міру здатності даного юридичного засобу при певних соціальних витратах викликати досягнення позитивного результату. Тому необхідно розмежовувати такі поняття як “ефективність” і “оптимальність”. Останнє – це найкраща якісна й кількісна характеристика здатності пільги досягати поставлені мети. Про оптимальність розглядуваного юридичного засобу можна вести мову, якщо він дозволяє одержати позитивний результат найбільш раціональним і економічним способом. Це означає, що правові переваги повною мірою досягли поставлених перед ними цілей у найкоротший час, при мінімальних соціальних витратах і т.п. Оптимальність пільги завжди припускає її високу ефективність, однак остання не у всіх випадках означає оптимальність даного юридичного засобу, бо оптимальність є свого роду вершиною ефективності, до якої мусить прагнути законодавець при встановленні тих чи інших пільг. Імовірність його досягнення багато в чому залежить від дотримання загальних умов ефективності.

Неодмінним чинником, що впливає на результативність правової, а значить і митної пільги, є відповідність мети рівню економічного й соціально-культурного розвитку суспільства. Ігнорування об’єктивних закономірностей призводить до зниження дієвості даного юридичного засобу, його регулюючого впливу загалом у соціальній дійсності й у сфері митних відносин, зокрема.

Немаловажним є й дотримання таких загальних умов ефективності, як урахування вимог законодавчої техніки, норм міжнародного митного права, правотворчого досвіду зарубіжних країн, використання досягнень правової науки.

Не прагнучи охопити всі питання ефективності правових і митних пільг, зосередьмо свою увагу на визначенні критеріїв, яким вони повинні відповідати.

Щоб робити висновки про ефективність чи неефективність тієї чи іншої переваги, необхідно насамперед з’ясувати, що служить еталоном такої оцінки. Щодо цього питання в юридичній літературі немає одностайності. Так, В.І.Нікітінський, І.С.Самощенко, В.В.Глазирін переконують, що еталоном оцінки ефективності правової норми “може бути лише мета” [165][195]. На думку В.В.Лазарєва, який розглядає проблеми результативності правозастосовчих актів, оскільки ефективність визначається співвідношенням між метою і результатом, не можна визнати мету мірилом ефективності, не беручи до уваги отриманого результату. Основним показником останньої він вважає ступінь досягнення поставлених цілей на практиці[167][196].

Видається, на перший погляд, що принципової різниці між наведеними думками немає. Цілком очевидно: чим ближче результат дії правової переваги наближається до поставленої мети, тим вищою є її ефективність. Отже, мірилом дієвості розглядуваного правового засобу є ступінь досягнення поставленої мети в реальному житті. Іншими словами, при оцінці ефективності митної пільги або тарифної преференції треба брати до уваги обидва компоненти – поставлену мету й досягнутий результат, тому що ціль є критерієм ефективності лише у співвідношенні з фактичними результатами дії пільги. Про ступінь ефективності пільги, а значить, і про ефективність пільги взагалі, можна судити, по-перше, по досягнутих у процесі її реалізації результатах, по тих позитивних і негативних, передбачених і непередбачених наслідках, що мають місце в дійсності, а по-друге, на підставі зіставлення результату й тієї мети, яку законодавець ставив перед цим юридичним засобом.

Мета є ідеальним розумовим образом цінності[171][197]. Тому критерій ефективності пільг у кінцевому підсумку – це ступінь досягнення відповідних цінностей, а сама ефективність становить собою здійснену ціль-цінність, результативну цінність чи ціннісну результативність, якість реалізованої цінності (корисності) [172][198].

Однак, ступінь досягнення цілей все-таки не завжди свідчить про рівень ефективності пільг. Це пов’язано із впливом чинників, що як сприяють, так і перешкоджають фактичному досягненню мети пільг у правовому регламентуванні. У більшості випадків позитивні потенції правових переваг залишаються нереалізованими з причин, не пов’язаних з їх властивостями і змістом. Вони стримуються, гальмуються недосконалим механізмом правової регламентації або інших зовнішніх чинників. У цьому зв’язку науковці відзначають, що ані високі, ні низькі показники ступеня досягнення цілей норм ще не свідчать про ефективність останніх: норма може бути неефективною, але ступінь досягнення мети є високим за рахунок дії інших чинників, і, навпаки, вона забезпечує відповідне підвищення цього ступеня; але вже за рахунок дії інших чинників ці показники будуть усе-таки незадовільні [165][199].

Значними перешкодами на шляху успішної реалізації пільг і преференцій на практиці є недостатня інформованість про їх існування, низький рівень політичної і правової культури громадян, правовий нігілізм, інші негативні соціально-правові явища. А недостатнє матеріальне забезпечення законодавчих рішень про надання пільг у даний час є однією з головних причин їх неефективності. Нестача коштів у Державному бюджеті викликає вкрай низьку результативність правових переваг, їх мізерне компенсаційне значення.

Про ефективність пільги можна судити по тому, якою мірою вона дозволяє максимізувати бажані (з погляду суспільства) явища й мінімізувати

небажані. Тому результат даного юридичного засобу має бути могутнішим за вплив негативних чинників настільки, наскільки це дозволить нейтралізувати останні чи значно їх послабити. Інакше через більш інтенсивну дію негативних чинників наслідки дії самих пільг будуть зовсім іншими, ніж планував вищий законодавчий орган.

Наприклад, під впливом негативних чинників такі пільги із засобів правового стимулювання можуть перетворитися на гальма, трансформуватися у свої протилежності з негативними результатами. Приміром, неналагодженість механізму реалізації законодавства про спеціальні вільні економічні зони в Україні призвела до того, що митні пільги й тарифні преференції, надані суб’єктам господарювання в цих зонах у своїй більшості, не тільки не сприяли залученню інвестицій і створенню нових робочих місць, а, навпаки, стали своєрідною перешкодою на шляху виникнення здорової конкуренції. І лише у 2000 р. спеціальним законом України вжито спробу вирішити нагальне питання щодо усунення економічної дискримінації національних товаровиробників [173][200].

За сучасних умов вамогомо значення набувають питання, якою мірою пільги здійснюють внесок у формування й розвиток суспільних відносин, як зміцнюються правові засади державного й суспільного життя. Тому для оцінки їх ефективності, з нашого погляду, необхідно визначати ступінь узгодженості ними інтересів держави, соціальних груп. Виступаючи свого роду посередником у цьому процесі, соціальні пільги так чи інакше повинні бути спрямовані на врегулювання соціальних конфліктів невід’ємної риси будь-якого суспільства, побудованого на демократичних засадах. Правові переваги за своєю сутністю – це один з механізмів примирення різних соціальних інтересів у рамках прийнятного для суспільства в цілому загального інтересу, що виражає спільну волю. Ефективними пільги будуть у тому випадку, якщо, створюючи додаткові можливості юридичного характеру для одних суб’єктів, вони в той же час не будуть ущемляти інтереси інших. При встановленні митних пільг законодавцеві належить, так би мовити, знайти ту золоту середину соціальних інтересів, яка допомогла б йому утриматися від орієнтації лише на інтереси одних за рахунок інших (зокрема, інтересів економічних).

Подібну загальну модель вираження й захисту різних інтересів у правових літературних джерелах пропонується йменувати «правоутворюючий інтерес»[174][201]. Для його виявлення в кожному конкретному випадку законодавець “повинен не просто піднятися над …груповими інтересами, а й зуміти знайти в тому чи іншому груповому інтересі загальнозначущий момент, побачити ті напрямки й форми його реалізації, що не завдають шкоди інтересам інших груп населення”[174][202]. Погоджуючи і взємопов’язуючи в такий спосіб наявні державні, приватні та групові інтереси, пільги дозволяють найбільше повно використовувати закладений у кожному з них потенціал суспільно корисної активності. У результаті все це призводить до зниження напруги або зменшення її інтенсивності. Із того, якою мірою вдається пільгам досягти подібного результату, і випливає висновок про їх ефективність. У кожному конкретному випадку дослідження такого роду вимагають творчого підходу, здійснюваного в тісній взаємодії із соціологією права, політологією, соціологією. Крім того, із цією метою доцільно використовувати й методи експертних оцінок.

На практиці прийняття нормативних актів, що встановлюють пільги в угоду окремим інтересам (у результаті вмілого лобіювання) є скоріше винятком, аніж правилом. Однак на сьогодні подібне становище особливо наочно виявляється, наприклад, в існуючій системі податкових пільг, дію якої не можна визнати ефективною. Бюджетні пільги й відстрочення податків та зборів (загальнообов’язкових платежів) для одних підприємств обертаються податковим тягарем для інших. Крім того, непродумані податкові пільги породжують різноманітні можливості для ухиляння від сплати податків. Надання без достатніх підстав пільг по податках окремим галузям, організаціям і фондам призвело до виникнення невиправдано великої кількості привілейованих платників податків, а також до розвитку корупції. Усе це, зрештою, підриває податкову систему, сприяє розвитку правового нігілізму, панування подекуди так званої тіньової економіки. Пільги, що тягнуть за собою дестабілізацію суспільства, що надають усілякі лазівки окремим суб’єктам для приховання доходів, аж ніяк не можна визнати ефективними, тому що вони суперечать основній меті цього правового явища – гармонізації інтересів держави, соціальних груп, індивіда.

Про ефективність митних пільг і преференцій можна судити й по об’єктивності, істинності поставлених законодавцем цілей. Як відомо, істина становить собою необхідну ознаку соціальних і юридичних цілей, яких прагне досягти правотворчий орган за допомогою встановлення тих чи інших правових переваг, винятків із нормативних правил. Мета митних пільг може бути об’єктивною тією мірою, якою вона відбиває існуючу реальність і визначає напрямки і шляхи її перетворення. Цілком логічно, що не є дійовими з них, цілі яких не відповідають закономірностям правового й соціального розвитку. Тому ми вправі зробити логічний висновок, що основним критерієм ефективності митних пільг є істинність, та об’єктивність поставлених законодавцем цілей.

Такі критерії характеризують рівень відповідності цілей досліджуваного юридичного засобу потребам суспільного розвитку, інтересам держави, соціальних груп, окремої особистості. Іншими словами, він показує міру придатності поставлених правотворчим органом цілей перед пільгами. Як відзначає В.М. Баранов, вони мають «відбивати тип, вид, рівень або елемент розвитку прогресивної людської діяльності» [175][203]. Якщо поставлена перед пільгами мета необ’єктивна, то подібні переваги будуть марними або навіть шкідливими. І саме життя рано чи пізно змусить скасувати їх чи змінити. Отже, мета митних пільг і тарифних преференцій повинна відповідати об’єктивним потребам, тому тільки тоді це правове явище буде належно відігравати відведену йому роль.

Прикладом зворотного може послужити надання митної пільги щодо звільнення від митного огляду супроводжуваного багажу й ручної поклажі родичів вищих посадових осіб, зазначених у Митному кодексі України. Очевидно, лише вкрай незначна повторюваність відносин по переміщенню через митний кордон вказаних предметів названими особами сприяє тому, що це питання ще не дискутується й не знаходить свого вирішення в проектах законів про внесення змін і доповнень до Митного кодексу України.

Ефективність правових пільг багато в чому залежить від того, наскільки повно й точно при постановці мети законодавець ураховує духовні й матеріальні умови життя суспільства, ціннісні орієнтири суб’єктів права, соціальні зв’язки, що склалися, тощо. Недарма ж, як показує практика, митні переваги, засновані на суб’єктивізмі, які є, по суті, волюнтаристськими правовими рішеннями, діють недостатньо ефективно.

При дослідженні проблеми ефективності митних переваг (особливо тарифних преференцій) необхідно враховувати і значні витрати, пов’язані з їх запровадженням і досягненням запланованого результату (матеріальні, а можливо, й моральні чи політичні). Цей відчутний збиток доводиться брати до уваги при оцінці дієвості розглядуваного юридичного засобу, тому що для суспільства зовсім не байдуже, ціною яких соціально-економічних витрат пільги досягнуть бажаної результативності. Цілком логічно, що не можна оцінювати функцію переваг ефективною, якщо понесені витрати перевищують цінність запланованого наслідку. У будь-якому випадку про дієвість митних пільг і тарифних преференцій можна судити в міру їх окупності, тобто по обсягу вартості для суспільства. Підґрунтя такого критерію, як досягнення максимального результату з мінімальними соціальними витратами, становить не абсолютна цінність отриманого результату й не абсолютна величина понесених витрат, а їх співвідношення. Винятком із цього правила є хіба що митні пільги, які надаються на підставі норм міжнародного права, коли це стає, так би мовити, справою честі кожної з держав, ознакою цивілізованості.

Різного ж роду соціальні пільги щорічно істотно “полегшують” скарбницю. Однак, як показує практика, не всі кошти, виділені на соціальні пільги, потрапляють до адресатів. До того ж для більшості, кому надані різного роду переваги, їх компенсаційна вага є невеликою.

Чинна система пільг, особливо соціальних, – засіб не дешевий. Колосальні витрати на її підтримку, не говорячи вже про встановлення нових переваг, у поєднанні з украй низькою їх результативністю зовсім не свідчать про ефективність цього правового явища за сучасних умов. Навпаки, держава платить занадто дорогу ціну за декларування подібних можливостей юридичного характеру, які суб’єкти на практиці реалізувати не в змозі. У сфері митних відносин ситуація хоча й трохи відмінна, але має багато спільного і в тенденціях, і в підходах до вирішення проблемних питань.

Наступним критерієм ефективності митних пільг і тарифних преференцій є їх правильність, тобто відповідність змісту, властивостей, результатів дії досліджуваного юридичного засобу сучасним прогресивним положенням правової науки.

Установлені законодавцем митні переваги є свого роду підсумком так званого опредмечування теоретичних постулатів юридичної доктрини, втілення їх у реальний світ з метою його перетворення й удосконалення. Правотворчий орган державної влади, закріплюючи певні правові переваги, які, на його думку, якнайкраще відповідають існуючим потребам суспільства за даних умов, оперує наявними теоретичними знаннями, висновками наукових досліджень, відомостями про результативність чинних пільг. Таким чином, здійснюється впровадження теоретичних знань у предметно-практичну площину. Безумовно, митні пільги не створюються на порожньому місці; їх викликають до життя певні потреби суспільства. Ті чи інші соціальні явища стають так званими стимулами законотворчості в плані закріплення правових переваг. У таких випадках правотворчий орган ніби зводить воєдино наявні знання з проблем пільг, що мають часом дискусійний, проблематичний характер, створюючи нормативно-правовий акт, що надає пільги відповідним категоріям суб’єктів.

Істина покладена в основу теоретичних поглядів виявляється в процесі практичної реалізації пільг, так би мовити, їх експлуатації. Там, де цей юридичний засіб діє неефективно, законодавець має оперативно вносити певні корективи, з огляду на існуючі теоретичні уявлення про місце, роль пільг їх належну результативність. Отже, правильність дозволяє виявити найбільш глибинні властивості митних переваг, їх здатність виступати ефективним регулятором суспільних відносин.

За аналогією з визначенням критеріїв ефективності функціонування СЕЗ і урахуванням змін у соціально-економічній ситуації в регіоні й державі [176][204] в цілому варто детально дослідити можливість коригування оцінки результативності митної переваги.

Розглянемо передусім ступінь досягнення задекларованих цілей. Їх може бути багато, тому вся сукупність результатів має вивчатися комплексно, з урахуванням поточних пріоритетів в економіці. Так, у 1999-2000 рр. намітилося динамічне економічне зростання, але за змістом воно відповідало відновлювальній після кризовій економіці. Існували вільні ресурси, потужності, кадри, що й було задіяно. Відновлювальне зростання перейшло в стадію інвестиційного, й в останні 2-3 роки в Україні спостерігався доволі високий рівень динаміки капіталовкладень.

Сьогодні актуалізується інший напрямок в економіці держави — інвестиційно-інноваційний. Структура інвестицій відтворює об’єктивно давно сформовану структуру економіки і не сприяє її реструктуризації. Таким чином, прийшов час переглянути цілі розглядуваного нами правового явища, відповідно до нових пріоритетів економічної політики, які зумовлюють зміст політики митної і, можливо, оцінку результативності дії митних пільг і тарифних преференцій.

Жоден з перелічених критеріїв окремо не має абсолютної вагомості, тому їх треба розглядати в сукупності. Власне кажучи, їх можна трактувати не тільки як показники, а й як передумови ефективності пільг у сфері митних відносин. Якщо йдеться про розробку проекту нормативного акта, що встановлює ті чи інші переваги, зазначені обставини виступають умовами (передумовами) майбутньої ефективності даного юридичного засобу. Коли ж аналізується чинна митна пільга, вони мають характер критеріїв, тобто показників її ефективності.

Крім пропонованих індикаторів соціально-економічної ефективності дії митної пільги необхідно вирізняти і спеціальні критерії, що характеризують юридичну ефективність даного правового засобу. Однак слід зробити наголос на умовності розмежування понять соціальної і юридичної ефективності митних пільг, тому що остання теж є соціальною. Соціальна ж ефективність переваг є ширшим, більш загальним поняттям, аніж юридична, яка становить собою одну з найважливіших і специфічних характеристик соціальної ефективності розглядуваного правового явища.

Реальні можливості використання суб’єктами встановлених переваг виступають спеціальним критерієм юридичної ефективності дії митних пільг. Результативність даного правового засобу багато в чому залежить від рівня ймовірності в досягненні цінностей, наданих пільгами, від існування умов, що її знижують імовірність у перешкоджанні цьому процесу. Для суб’єкта мають бути створені максимально сприятливі передумови, що дозволили б йому в повній відповідності зі своїми інтересами скористатися наданими пільгами. “Робота” даного юридичного засобу повинна бути настільки інтенсивною, щоб могла усунути чи знизити можливі перешкоди, перепони, що заважають задоволенню законних інтересів. Це дозволить ліквідувати стихійність, випадковість, довільність при реалізації подібних правових переваг, забезпечивши більш високий ступінь їх цінності.

Будь-яка пільга повинна мати реальну можливість бути використаною на практиці. Якщо вона тільки декларує надання певного рівня благ, а втілити її в дійсності об’єктивно неможливо, даний юридичний засіб, по суті, позбавляється своєї регулюючої сили. Тому відсутність практики застосування тієї чи іншої пільги найвірогідніше свідчить про її явну неефективність.

Юридична ефективність дії правових пільг багато в чому залежить від цінності (розміру) встановлюваних благ. Проблема законодавства (зокрема, стимулюючого характеру) полягає в тому, що блага, які ним закріплюються як стимул мало інтересують або зовсім не інтересують суб’єктів.

Наступним критерієм дієвості даного юридичного засобу, з нашого погляду, є правильність конструювання механізму його реалізації. Він показує, наскільки вдало законодавцеві вдалося знайти оптимальний зв’язок між нормами про юридичну відповідальність зобов’язаних осіб і нормами, що передбачають ті чи інші митні переваги для фізичних осіб, суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності. Адже в дійсності існує діалектичний взаємозв’язок між перевагами й пільгами та обмеженнями й заборонами. В основному кодифікованому акті в галузі митної справи цей взаємозв’язок сконструйовано в нормі, за якою звільнення від митного огляду не звільняє особу від обов’язку дотримуватися встановлених митних правил.

Індикатором результативності митних переваг є також правильність їх застосування, законність та обґрунтованість їх реалізації. Надаватися митні пільги й тарифні преференції мають на підставах, закріплених у відповідних нормах права, в межах, зазначених даними нормами й у терміни (якщо вони передбачені), визначені органом законодавчої влади. Порушення законодавства про митні пільги не можна недооцінювати, тому що помилки і зловживання в подібних питаннях значно знижують імовірність досягнення за допомогою розглядуваного правового явища бажаного соціально-економічного ефекту.

Названі критерії багато в чому визначаються критеріями загальними, але мають і самостійне значення, будучи неодмінною передумовою соціально ефективної дії митних пільг і тарифних преференцій.

Ефективність – це показник того, як реалізується соціальна цінність митних переваг. Вона демонструє, якою мірою задоволено економічні інтереси держави по захисту національного товаровиробника, споживчого ринку товарів і послуг, залученню зовнішніх і внутрішніх інвестицій в економіку регіонів або країни в цілому.

Застосування митних пільг має свої як позитивні, так і негативні наслідки соціально-економічного і правового характеру. Однією з позитивних сторін надання митних пільг вітчизняним підприємцям є те, що з їх допомогою вони можуть стати на ноги, виробництво набуде так необхідних йому оборотних коштів, благодійні та громадські організації спрямовуватимуть фінансові ресурси, що з’являться, на реалізацію соціальних програм.

Поза всяким сумнівом, будь-які винятки із загального правила, надання переваг окремим учасникам митних правовідносин, пріоритетних прав можуть мати й побічний негативний ефект. Він може бути наслідком змін законодавства, якому бракує належного механізму реалізації цих переваг, або впливу інших правових і неправових чинників, як об’єктивного, так і суб’єктивного характеру.

Так, за допомогою тих самих митних переваг над своїми конкурентами на ринку товарів і послуг “спритні” суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності ухиляються від сплати передбачених законом податків і зборів, бюджет не дораховується значних сум, посилюється кримінальний складник навколо всього, що пов’язано із цим платіжним послабленням.

Наприклад, уже тривалий час існують схеми зловживання правом використання митних пільг для незаконного ввезення в країну автомобілів. Згідно із законодавством юридичні особи повинні ввозити на Україну автомобілі зі сплатою всіх належних платежів: мита, акцизного збору, податку на додану вартість і митного збору. Після їх сплати автомобіль дорожчає на 60-70% від первинної (митної) вартості. Часто-густо для ухилення від сплати такої великої суми суб’єкти переміщення намагаються використовувати способи пільгової митної “очистки”. Уже класичним став приклад того, що при оформленні товарів (зокрема, автомобілів), якщо не зазначено їх мінімальної митної вартості, використовуються 2 договори купівлі-продажу: один із заниженою ціною, другий – з дійсною. Зрозуміло, що для визначення митної вартості митному органу подається договір, у якому вказана штучно занижена ціна.

Варто зауважити, що існування, розподіл і надання правових пільг — благодатний ґрунт для розквіту і зміцнення корупції, джерело незаконного збагачення чиновників, що підтверджують приклади з практики митних відносин не лише в Україні.

Так, у РФ від 27 серпня 1997 р. було прийнято рішення не стягувати митні й податкові платежі з фірм-пільговиків по договорах, укладених до 18 липня 1997р., у межах сум, оплачених до цієї дати. Через рік, 28 серпня 1998р. наказом Держмиткому РФ митні органи Росії наділялися повноваженнями самостійної перевірки документів фірм, що мали митні й податкові пільги, з метою встановлення достовірності проплати по укладених контрактах. В окремих випадках перевірку документів доручалося здійснювати спеціально створеній міжвідомчій комісії.

У результаті недостатнього контролю з боку колишнього уряду співробітники митного комітету продовжували провадити митні процедури в колишньому, пільговому режимі стосовно фірм, що здійснювали комерційну діяльність шляхом увезення товарів, що імпортуються, на територію Казахстану й після скасування цієї пільги. Члени міжвідомчої комісії, які повинні були контролювати цю діяльністю, також поверхово поставилися до виконання покладених на них завдань і в такий спосіб своїми некваліфікованими діями продовжували санкціонувати незаконне звільнення від сплати податків і митних зборів фірм-нерезидентів РФ. Наприклад, представники Держбанку не перевіряли фінансових документів, що підтверджують електронні перекази коштів по договорах. По платежах нерезидентів РФ приймалися рішення на користь заінтересованих фірм без надання всіх необхідних документів. По даних питаннях порушено численні кримінальні справи щодо працівників митних органів РФ, а також деяких фірм (АТ «Промінвест», «Уммаказахстан» та ін.)

Ще однією негативною стороною надання пільг є зменшення надходжень у Державний бюджет України. Так, у 1997 р. він недорахував близько 118 млн. грн. через надані пільги по акцизному збору, що в основному встановлювалися щодо реалізації підакцизних товарів на експорт за зарубіжну валюту. Втрати по оподатковуванню митної вартості імпортованої продукції або виручки від реалізації (передачі) української сировини, що ввозиться чи використовується для виробництва підакцизних товарів, складають близько 38 млн. грн.

Однак тут необхідно відзначити, що ці втрати повинні компенсуватися за рахунок інших платежів, які сплачуватиме фірма у зв’язку з розширенням виробництва, виходом на зовнішній ринок і т.д. Це можна проілюструвати прикладом із практики пільгового оподатковування в РФ: пільга по зниженню ставки податку на прибуток на 5% приріст продукції зменшила бюджет Нижегородської області за перше півріччя 1998 р. на 72 млн. руб. Але разом із тим ці ж підприємства сплатили значно більше інших податків. Скажімо, пільга по сплаті зазначеного податку для підприємства «ГАЗ» на 1997 р. становила 30 млн. руб., а по інших податках, пов’язаних зі зростанням виробництва, область одержала додатково 34 млн. руб.

Негативний вплив на економічну ситуацію в державі справляє, з нашого погляду, невиправдано велика чисельність учасників митних відносин, яким надано переваги по сплаті ввізного мита (таких за деякими підрахунками понад 200). Істотними, як указувалося раніше, є втрати Державного бюджету. Так, у 1998 р. умовні нарахування платежів і податків відповідно до пільг, наданих законодавством, становили 5,3 млрд. грн. Фактично ж до Державний бюджет одержав від митних органів майже вдвічі менше коштів. У 2000 р. пільги по даній групі становили 2,69 млрд. грн.”[177][205]. До того ж основним видом діяльності окремих суб’єктів господарювання стала власне реалізація їх пільгового статусу[65][206].Тому головний недолік подібного впровадження пільг по сплаті ввізного мита, на думку О.П.Гребельника,є порушення умов функціонування конкуренції як рушійної сили формування ринкової моделі господарювання[177][207].

Задумані як засоби залучення інвестицій у вітчизняну економіку, спеціальні вільні економічні зони були перетворені на своєрідні брами без замків. Справедливо зазначає О.Гащицький: “Якщо глянути на карту держави, то сьогодні в Україні приблизно чверть її території є територією пріоритетного розвитку, не рахуючи локальних СЕЗ. Таких аналогів у світовій практиці створення подібних територіальних утворень нема та й бути не повинно”[178][208].

Спеціальні вільні економічні зони в Україні спричинили спершу проблеми правового порядку (постало питання щодо правомірностістворення нерівних, неконкурентних можливостей окремим суб’єктам господарювання), а згодом і економічного (недосягнення очікуваного соціально-економічного ефекту від господарської діяльності більшості суб’єктів спеціальних вільних економічних зон). Перші розв’язувалися Конституційним Судом України, другі – Верховною Радою України через прийняття Закону України “Про Державний бюджет України на 2005 рік”. Згідно з пунктами 13, 23–39 розд. 1 та пунктами 6–17 розд. 2 “Прикінцевих положень” для суб’єктів господарювання, що діють у технологічних парках, спеціальних економічних зонах та на територіях пріоритетного розвитку, скасовано (а) пільги зі сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) та (б) гарантії стабільності встановленого правового режиму функціонування цих парків, зон і територій.

Скасування вказаних митних пільг і тарифних преференцій супроводжувалося появою листа Кабміну України на адресу Голови Верховного Суду України[179][209]. З одного боку, він має виключно інформаційний характер. Указано, зокрема, що через невпинну практику прийняття судами рішень на користь спільних підприємств з іноземними інвестиціями (навіть після прийняття Конституційним Судом України рішення по справі про оподаткування підприємств з іноземними інвестиціями [180][210]) лише у 2004 р. Державний бюджет недоотримав близько 6,35 млрд. грн. З другого боку, цей лист демонструє небезпечну тенденцію фактичного втручання центрального органу виконавчої влади в діяльність найвищого органу судової гілки влади. Так, у ньому міститься прохання довести до відома суддів, що у зв’язку зі зміною податкового й митного режимів здійснення господарської діяльності в СЕЗ та територіях приоритетного розвитку, технопарках, на територіях, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, рішення судів України в частині звільнення вищезгаданих суб’єктів господарювання від сплати податків і зборів, постановлених до набуття чинності Закону “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2005 рік” та деяких інших законодавчих актів України”, не є обов’язковими до врахування під час відправлення правосуддя і не мають для суду заздалегідь встановленої сили (курсив автора – О.П.), оскільки пільгові податкові й митні умови здійснення господарської діяльності припинено і як наслідок – скасовано особливий статус “неплатника податків”, що є відмінним від загального, наданого суб’єктам господарювання на підставі рішень судів України.

Викликає подив, беззаперечна згода адресата з усіма аргументами центрального органу виконавчої влади, що підтверджує лист у відповідь Верховного Суду України[181][211].

Іншим негативним результатом надання митних пільг є те, що у випадку, коли вони надаються в обмін на певні економічні вигоди для України (наприклад, надання кредиту), виникає загроза тиску на економіку України з боку держав, які отримали зазначені пільги. Адже таким чином Україна, по-перше, стає боржником даної держави (міжнародної організації), по-друге, віддає свій ринок під іноземні товари.

Для вирішення цих проблем деякі науковці пропонують ліквідувати всі пільги по сплаті митних платежів і пропорційно знизити ставки мита, податків і зборів, що підлягають сплаті при переміщенні товарів через митний кордон України. Проте повністю скасувати пільги й переваги, в тому числі й митні, видається неможливим. Приміром, не можна скасувати пільги, встановлені на підставі міжнародних конвенцій представникам дипломатичних, консульських установ тощо. Окрім того, одномоментний перехід країни з пільгами, якою тривалий час була Україна у складі СРСР, до системи рівних можливостей суперечитиме еволюційній моделі розвитку соціально-економічної системи держави. Актуальною за такого погляду стає стратегія поступу України за усіма напрямками – в соціальній, економічній, політичній, правовій сфері.

Наочним прикладом шкідливості необдуманих реформ в економіці є впровадження спеціальних (вільних) економічних зон з метою залучення іноземних інвестицій, припинення пільгового (в тому числі й митного) режиму в них, а згодом прийняття рішення щодо ретельного вивчення виправданості попередніх кроків на підставі співставлення сум наданих тарифних пільг (преференцій) і соціально-економічного ефекту від діяльності суб’єктів таких зон і територій пріоритетного розвитку.

Для запобігання негативним наслідкам такого в цілому корисного й необхідного інструменту митної політики, як встановлення митних переваг, при їх втіленні в життя необхідно пам’ятати, що будь-яка пільга, що впроваджується, надається не для штучного створення умов для незаконного збагачення окремих осіб чи їх груп, у враховуючи й державних чиновників, а для розвитку держави й суспільства.

Для досягнення такої мети, як вбачається, доцільно було б вжити таких заходів: а) підсилити документальну та інші види перевірок суб’єктів ЗЕД шляхом проведення спільних рейдів представників митних і податкових органів; б) підвищити штрафні санкції за зловживання в у сфері використання митних пільг; в) здійснювати ретельний економічний аналіз надходжень до бюджету від збільшення обсягів сплачених платежів порівняно із втратами, які будуть у результаті зменшення ставок митних платежів; г) передбачити адміністративну і кримінальну відповідальність за порушення правил ввезення, виробництва й реалізації підакцизних товарів; д)мінімізувати обсяг митних переваг, установивши мораторій на впровадження митних і тарифних пільг (преференцій).

Остання рекомендація базується на підтримці засадничих положень Концепції значного зменшення кількості передбачених законодавством податкових пільг, що надаються у разі ввезення товарів на митну територію України (нею передбачено необхідність розробки проектів відповідних законодавчих актів у місячний строк). Приводом для ухвалення цього документа стали проблеми й істотні чинники, що впливають на формування Держбюджету: “Податковим законодавством передбачені різноманітні, недостатньо обґрунтовані і безадресні пільги щодо оподаткування товарів, які ввозяться на митну територію України, що призводить до значних втрат державного бюджету. Так, у 2000 році до державного бюджету з цієї причини не надійшло 12,4 млрд. гривень”[37][212].

Метою цієї Концепції є значне зменшення кількості передбачених законодавством податкових пільг, що надаються при ввезення товарів на митну територію України, і забезпечення збільшення доходів Державного бюджету. Оптимальним шляхом розв’язання проблеми є скасування або суттєве обмеження зазначених пільг з урахуванням особливостей національної економіки, позитивного досвіду зарубіжних країн у вирішенні питань субсидування виробництва й помилок, допущених в Україні в цій сфері у попередні роки.

Результатом ухвалення такого документа стала розробка проекту Закону “Про запровадження мораторію на прийняття законів з питань надання податкових пільг у разі ввезення товарів на митну територію України”[182][213]. Для створення рівних ринкових умов конкуренції для суб’єктів господарювання й наповнення Державного бюджету законопроектом передбачено запровадити (строком на один рік) мораторій на прийняття законів з питань надання податкових пільг при ввезення товарів на митну територію України, за винятком тих, які стосуються ратифікації міжнародних договорів щодо надання останній технічної, науково-технічної, фінансової й гуманітарної допомоги.

В умовах об’єктивного процесу глобалізації зовнішньої торгівлі підлягає коригуванню і процес мінімізації негативних чинників впливу на економіку країни, стратегічним напрямком якої є вступ до Світової організації торгівлі.

Система СОТ є частиною глобальної правової системи, угоди якої регламентують “практично всі найважливіші аспекти міжнародної торгівлі: застосування принципу найбільшого сприяння й винятків з нього, тарифних і нетарифних заходів регулювання, захисних заходів, преференцій та ін.” [183][214]

Переваги щодо сплати імпортного мита в тій чи іншій формі запроваджувалися у світовій практиці як жест доброї волі високорозвинених держав на користь країн, що розвиваються. Історія так званих раундів у рамках ГАТТ/СОТ – це історія діалогу 2-х груп країн стосовно бодай мінімальної відплатності дешевої робочої сили, природних ресурсів держав з низьким рівнем ВВП у відповідь на доступність ринку товарів через скасування переважної більшості тарифних бар’єрів.

Але те, що країнами з малопотужним виробництвом сприймається як чи не єдина можливість вирішити нагальні потреби виживання населення, для держави з непоганим експортним потенціалом, здатної не лише споживати, а й виготовляти, є безперспективним в економічному, а тому й у соціальному й політичному аспектах. Митно-тарифна політика, засобом реалізації якої, виступають тарифні преференції, в умовах глобалізації зовнішньої торгівлі має коригуватися з урахуванням нових економічних реалій.

З метою забезпечення економічної безпеки, й з урахуванням реальної перспективи вступу до СОТ, на нашу думку, важливо[184][215]:

– скористатися прихильністю найважливіших учасників світового економічного клубу, трансформувавши політичні дивіденди в економічну площину. Конкретні умови вступу в СОТ та особливості митно-тарифної політики нової країни-члена не в останню чергу залежатимуть від професіоналізму й політичної волі тих, хто веде переговорів, коли окремі країни, що перебувають у відчутно кращому макроекономічному становищі й мають вищий рівень розвитку, отримують згоду на застосування, наприклад, вищих рівнів імпортного тарифу;

– розробляти і впроваджувати механізми компенсації обов’язкової відмови від субсидування окремих галузей економіки, ліквідації вільних економічних зон, податкових і митних пільги, адже СОТ – організаційна структура, невиконання зобов’язань у рамках якої тягне прямі наслідки у виді торговельних санкцій;

– через укладання довгострокових зовнішньоторгових договорів готуватися до впровадження норми ст.1 ГАТТ щодо режиму найбільшого сприяння, зокрема, про поширеність тарифних преференцій, застосовуваних до однієї з країн-контрагентів, на всі держави – учасниці СОТ;

– узгодження національної системи переваг стосовно сплати імпортного мита із Загальною системою преференцій (GSP) ООН.

Активізація зовнішньополітичної діяльності України останнім часом спрямована передусім на вступ до СОТ, набуття статусу країни з ринковою економікою (а відтепер підкріплення факту визнання економічних перетворень в Україні з боку ЄС реальними результатами), прискорення реалізації програми щодо укладання договору про асоціацію з Європейським Союзом (ЄС) з перспективою повноправного членства.

Важливого значення у зв’язку із цим набуває процес приведення митного законодавства України у відповідність до норм і стандартів митного права ЄС. Саме тому митне регулювання визнано одним з пріоритетних напрямів адаптації національного законодавства до законодавства євроспільноти, відправним пунктом якої має стати компаративний аналіз кодифікованих актів у галузі митної справи – МК України та Митного кодексу ЄС (МК ЄС) [185][216]. І в першому, і в другому питанням переваг стосовно митних процедур присвячено окремий розділ. Проте предмет регламентації в цій частині митно-правових норм суттєво відрізняється.

У розд. XIIIМК України унормовано 2 основних питання: (а) митні пільги дипломатичних представництв і консульських установ іноземних держав, міжнародних організацій, представництв іноземних фірм та офіційних осіб, дипломатичних представництв України і (б) тарифні пільги (преференції).

МК ЄС регламентує як один з елементів компетенції ЄС так звані привілейовані операції – звільнення від сплати мита (ст.184). Установлено, що Рада ЄС кваліфікованою більшістю вправі звільняти від сплати податків на імпорт та експорт.

По-перше, окрему главу розд. VIМК ЄС присвячено перевагам щодо товарів, які повертають на митну територію ЄС. Згідно зі ст.185 МК ЄС товари з країн-учасниць Співтовариства, раніше експортовані (вивезені) з митної території, а потім повернені й пущені у вільний обіг ЄС протягом 3-х років, за зверненням заінтересованої особи звільняються від сплати мита. Визначено, що з урахуванням спеціальних обставин трирічний період може бути збільшено. Звільнення від мита товарів, випущених у вільний обіг за зменшеними або нульовими імпортними ставками мита з певною метою, надається лише тоді, коли товари реімпортуються з тією ж метою. Стаття 186 МК ЄС вимагає, щоб товари реімпортувалися в стані, в якому вони вивозилися за межі митної території ЄС. Винятки з останнього правила можуть установлюватися окремо.

По-друге, звільняються від імпортного мита випущені у вільний оборот (а) продукти морської промисловості, здобуті в територіальних водах країни – не члена ЄС суднами, зареєстрованими або зафрахтованими в одній із країн – членів ЄС або які ходять під прапором цієї держави; (б) продукти, отримані в результаті переробки вищезазначеної продукції морського промислу на борту плаваючих суден-заводів, які приписані до портів країни ЄС і які ходять під її прапором (ст.188 МК ЄС).

Таким чином, процес адаптації МК України до МК ЄС полягатиме (серед іншого) в гармонізації норм стосовно митних пільг, а також положень про митні режими реімпорту, реекспорту тощо[186][217].

Іншим напрямом приведення митного законодавства України у відповідність до вимог і стандартів ЄС є одержання преференційного торгового режиму GSP-плюс. Так звана Генеральна система преференцій ЄС передбачає ратифікацію понад 20 міжнародних конвенцій про дотримання прав людини.

Наприклад, починаючи з 1 січня 2006 р., продукція Молдови без справляння мита надходить на ринок ЄС. У результаті надання республіці пільгового торгового режиму GSP-плюс 7200 найменувань молдавської продукції ввозиться на ринок країн ЄС без сплати імпортного мита. У такий спосіб “Європейський Союз вирішив підтримати розвиток Молдови і сприяти ефективності молдавського державного управління” [187][218], значному розширенню ринків збуту і стимулюванню економічного зростання країни.

Для включення до списку країн, яким установлені преференції в торгівлі з ЄС, Молдова виконала низку вимог, зокрема, ратифікувала необхідні при цьому міжнародні конвенції. Відтепер Молдова, з якою Україна має спільний кордон, обсяг товарообігу якої з країнами Євросоюзу досяг за 10 місяців 2005 р. 808 млн. дол., що становить 31% від обсягу зовнішньої торгівлі, має всі підстави ініціювати переговори з ЄС про внесення її до списку країн, що володіють індивідуальними торговими преференціями.

У межах даного дослідження доцільно визначитися з критеріями, яким мають відповідати митні переваги, аби вони виправдовували своє призначення – стимулювання суб’єктів переміщення через митний кордон до активізації зовнішньої торгівлі й у такий спосіб наповнення державного бюджету, забезпечення прав і законних інтересів учасників митних відносин, оптимізація і спрощення митних процедур відповідно до міжнародних стандартів. Зауважимо, що відповідні критерії оцінки ефективності використання наданих законодавством митних і тарифних пільг мають бути зафіксовані в законі.

Напрямки і шляхи оптимізації митних і тарифних пільг (преференцій) у митному законодавстві України доцільно визначати з урахуванням цілей їх упровадження, очікуваних результатів, з одного боку, і визначення раціонального співвідношення їх із втратами держбюджету – з другого.

Оптимальним шляхом розв’язання проблеми є скасування або суттєве обмеження зазначених переваг з огляду на особливості національної економіки, позитивного досвіду зарубіжних країн у вирішенні питань субсидування виробництва й помилок, допущених в Україні у цій сфері.

Ґрунтуючись на окреслених Кабінетом Міністрів України концептуальних засадах щодо (а) створення правових та організаційних умов для значного скорочення наданих законодавством митних пільг і цільового їх використання, (б) стабільної роботи галузей економіки й окремих підприємств, від яких залежить економічна безпека держави та її науково-технічний рівень, (в) досягнення запланованих обсягів надходження до Державного бюджету сум податків на товари, що ввозяться на митну територію України, можемо окреслити першочергові завдання за певними напрямками.

По-перше, це вжиття заходів по збереженню лише обґрунтованого мінімуму митних переваг, потрібних для забезпечення економічної безпеки й економічних інтересів держави й виконання зобов'язань, які випливають з міжнародних договорів України. По-друге, скорочення митних і тарифних пільг (преференцій) шляхом скасування окремих із них або обмеження переліку товарів, на які такі пільги поширюються. По-третє, створення рівних умов для використання наданих законодавством пільг підприємствами усіх форм власності. По-четверте, впровадження механізму контролю й адресного використання митних і тарифних пільг (преференцій). По-п’яте, подальша гармонізація законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності з нормами і принципами ГАТТ/СОТ та Угодою про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами.

Виконання поставлених завдань можливе шляхом:

(а) підготовки проекту Закону щодо запровадження на 2-3 роки (а не на 1 рік, як у зареєстрованому у Верховній Раді України законопроекті), мораторію на прийняття законів з питань надання будь-яких нових митних і тарифних пільг (преференцій) при ввезення товарів на митну територію України. (Зауважимо, результатом відвертого лобіювання інтересів операторів мобільного зв’язку у 2005 р. стало внесення змін до Закону України “Про Митний тариф України” щодо зменшення до 0% ставок імпортного мита на мобільні телефони, які, до речі, не є предметом першої необхідності);

(б) проведення детального аналізу митних і тарифних пільг (преференцій), які надаються в разі тимчасового ввезення товарів або в окремих галузях економіки, для доведення кількості цих пільг до економічно обґрунтованого мінімуму;

(в) здійснення аналізу функціонування спеціальних (вільних) економічних зон і зон пріоритетного розвитку (інвестування) з метою припинення діяльності збиткових зон, а також вжиття передбачених законодавством заходів до тих суб’єктів, які не виконали своїх інвестиційних зобов’язань, і вдосконалення системи оподаткування товарів, що ввозяться на територію цих зон;

(г) аналізування міжнародних договорів про вільну торгівлю й кооперацію для внесення до них змін у частині виключення окремих груп товарів, стосовно яких надання митних і тарифних пільг є недоцільним;

(д) внесення змін до актів законодавства, що регулюють закупівлю товарів, робіт і послуг для державних потреб, з урахуванням вимог ГАТТ/СОТ та Угоди про партнерство й співробітництво між Україною, Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами;

(е) доповнення Митного кодексу України главою про порядок використання митних пільг і тарифних преференцій, у якій передбачити: по-перше, критерії віднесення суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності до числа тих, які можуть користуватися митними й тарифними пільгами при ввезенні ними товарів на митну територію України, по-друге; обов’язковість відповідності системи звітності за результатами використання митних пільг і тарифних преференцій міжнародним стандартам; по-третє, заходи, спрямовані на забезпечення повної прозорості й адресності надання даної категорії правових пільг.

Установлення Кабінетові Міністрів України права затверджувати переліки товарів, на які поширюється передбачене законодавством пільгове оподаткування (на відміну від можливості визначати порядок митного оформлення цих товарів), на нашу думку, суперечить висловленій у даній роботі ідеї про надання такого права винятково вищому законодавчому органу державної влади, який відповідно до п.1 ч.1. ст.92 Основного Закону країни[111][219]має виключне право визначати права та свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод. Кабінет Міністрів України “вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина” (п.1 ст.116 Конституції України).

Висновки до розділу 3

Підсумовуючи аналіз критеріїв ефективності митних пільг і тарифних преференцій в умовах ринкової економіки через визначення ролі митних переваг у митній політиці держави, а також установлення критеріїв ефективності та шляхів їх оптимізації в законодавстві України, варто наголосити на наступному.

  1. У дослідженні митних переваг неабиякий інтерес викликає питання використання цього юридичного засобу в митній політиці, елементи якої виявляються в усьому, що оточує особу – суб’єкта транскордонного переміщення, бо в кінцевому підсумку для неї (особи), працюють закони, влада, держава, право.
  2. Митні переваги є своєрідними засобами реалізації відповідних ідей і концепцій митної політики. Установлення на початку 90-х років минулого століття значного обсягу переваг для суб’єктів спеціальних (вільних) економічних зон цілком відповідало тодішній уяві про шляхи створення сприятливого інвестиційного клімату за умов браку в Україні внутрішніх інвестицій.
  3. Пільги, у їх числі й митні, є юридичним засобом, важливим інструментом, що забезпечує проведення відповідної правової політики, що обслуговує насамперед інтереси держави, а через державу – інтереси всього суспільства, його громадян. Сприяючи досягненню конкретних політичних цілей, пільги щодо цього виступають дійовим засобом. Не випадково успіх державної політики багато в чому залежить від ефективності пільг у правовому регламентуванні, обґрунтованості й доцільності їх надання, здатності законодавця вчасно і гнучко змінювати їх систему й обсяг залежно від перетворень і трансформацій, що відбуваються в суспільстві.
  4. У нинішніх умовах перехідного періоду вся система правових пільг і митних переваг зазнає серйозних випробовувань. З одного боку, держава усвідомлює важливість їх установлення, а з другого – вона не в змозі забезпечити їх достатню реалізацію на практиці за браком налагодженого механізму, а також достатньої для цього матеріальної бази. Митні пільги й тарифні преференції є водночас (а) елементом митного обкладення й (б)інструментом митної політики.
  5. У зв’язку з упровадженням заходів договірного стимулювання й заохочення суб’єктів ЗЕД до правомірної поведінки постає питання про правомірність та ефективність подібних заходів. По-перше, у такий спосіб особам– підписантам договору надається перевага перед тими, хто цього не зробив, а тому порушується законодавчо закріплений принцип боротьби з корупцією на підставі чіткої правової регламентації діяльності державних органів, служб та осіб, уповноважених на виконання функцій держави, забезпечення гарантій прав та інтересів фізичних і юридичних осіб. По-друге, сумнівним, на нашу думку, видається впровадження договорів у сферу відносин, невиконання обов’язків учасниками яких і так тягне за собою юридичну відповідальність, передбачену Кодексом України про адміністративні порушення і Кримінальним кодексом України.
  6. Видається неправильною висловлена в юридичній літературі точка зору, згідно з якою існує так звана негативна ефективність. Ефективність митних пільг передбачає саме позитивну результативність їх дії, перевагу позитивних наслідків над негативними. Термін “ефективність”, власне кажучи, й означає властивість, що призводить до потрібних результатів.
  7. Необхідно розмежовувати такі поняття, як “ефективність митних переваг ” і “оптимальність митних переваг”. Останнє – це найкраща якісна й кількісна характеристика здатності митних пільг і тарифних преференцій досягати намічених цілей. Про оптимальність досліджуваного юридичного засобу можна говорити, якщо він дозволяє одержати позитивний результат найбільш раціональним економічним способом.
  8. Мірилом дієвості цього правового явища служить ступінь досягнення поставленої мети в реальному житті. При оцінці ефективності митної пільги або тарифної преференції необхідно брати до уваги обидва компоненти: поставлену мету і досягнутий результат, тому що перша є критерієм ефективності лише у співвідношенні з фактичними результатами дії пільги. Про ступінь ефективності останньої, а значить і про її ефективність взагалі можна судити, по-перше, по досягнутих у процесі її реалізації результатах, по тих позитивних і негативних, передбачених і непередбачених наслідках, що мають місце в дійсності; по-друге, по зіставленню результату й тієї мети, яку законодавець ставив перед даним юридичним засобом.
  9. За сучасних умов великого значення набуває те, якою мірою пільги здійснюють внесок у формування й розвиток суспільних відносин, у зміцнення правових засад державного й суспільного життя. Тому для оцінки їх ефективності, вважаємо, потрібно визначати, як вони дозволяють узгоджувати інтереси держави й соціальних груп.
  10. Про ефективність митних пільг і тарифних преференцій можна судити по об’єктивності, істинності поставленої законодавцем мети. Як відомо, істина становить собою необхідну ознаку соціальних і юридичних цілей, яких прагне досягти правотворчий орган за допомогою законодавчого закріплення тих чи інших правових переваг, винятків з нормативних правил. Мета митних пільг може бути об’єктивною настільки, наскільки вона відбиває існуючу реальність і визначає напрямки і шляхи її перетворення.
  11. Вимога, як критерій адекватності нормативної моделі поведінки суб’єкта права істинності намічених законодавцем цілей (тобто “духовні” норми), актуалізує питання внесення змін до ст. 67 Митного кодексу України стосовно: (а) виключення членів сімей указаних вищих посадових осіб держави з числі таких, ручна поклажа й супроводжуваний багаж яких підпадає під дію митної пільги у виді звільнення від митного огляду; (б)звуження випадків застосування такої митної пільги лише поїздками у службових цілях.
  12. Наскільки дійовими є митні пільги і тарифні преференції, можна судити з огляду на їх окупність, по величині їх вартості для суспільства. Фундамент такого критерію, як досягнення максимального результату з мінімальними соціальними витратами, складає не абсолютна цінність отриманого результату й не абсолютна величина понесених витрат, а їх співвідношення. Винятком з даного правила виступають митні привілеї, що надаються на підставі норм міжнародного права, коли це стає справою честі кожної з держав, ознакою її цивілізованості.
  13. Важливим критерієм ефективності митних пільг і тарифних преференцій є їх правильність, тобто відповідність змісту, властивостей, результатів дії даного юридичного засобу існуючим прогресивним сучасним положенням юридичної науки. Митні пільги не створюються на порожньому місці, а викликаються до життя певними потребами суспільства. Ті чи інші соціальні явища стають так званими стимулами законотворчості для закріплення переваг одних учасників митних відносин над іншими. Правильність цих засобів дозволяє з’ясувати найбільш глибинні якості митних переваг, їх здатність служити ефективним регулятором митно-правових відносин.
  14. Спеціальним критерієм оцінки митних переваг є їх юридична ефективність, яка становить собою одну з найважливіших і специфічних характеристик соціальної ефективності розглядуваного правового явища. Спеціальною ознакою юридичної ефективності дії митних пільг виступає реальна можливість використання суб’єктами переваг установлених законодавством.
  15. Іншим спеціальним критерієм є правильність конструювання механізму реалізації митної пільги. Він показує, наскільки законодавцеві вдалося знайти оптимальний зв’язок між нормами про юридичну відповідальність для зобов’язаних осіб і нормами, що передбачають ті чи інші митні переваги для фізичних осіб –суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності. Індикатором результативності митних переваг є також правильність застосування, законність та обґрунтованість їх реалізації. Надаватися митні пільги й тарифні преференції повинні на підставах, закріплених у певних нормах права, в межах, зазначених даними нормами, й у відповідні терміни (якщо вони передбачені), визначені органом законодавчої влади.
  16. Законні переваги у сфері митних відносин – явище об’єктивне, виправдане, а тому не можна зводити напрями оптимізації митних пільг і тарифних преференцій до їх ліквідації через неефективність, нездатність одних органів державної влади унормувати їх на належному рівні, а інших – проконтролювати законність застосування.
  17. Для оптимізації митних переваг як засобу митного регулювання доцільно, на нашу думку, вжити таких заходів: а) посилити документальну та інші види перевірок суб’єктів ЗЕД шляхом проведення спільних перевірок представниками митних і податкових органів; б) підвищити штрафні санкції за зловживання в сфері використання митних пільг; в) здійснювати ретельний економічний аналіз надходжень до бюджету від збільшення обсягів сплачених платежів порівняно із втратами, які виникнуть у результаті зменшення ставок митних платежів; г) передбачити адміністративну і кримінальну відповідальність за порушення правил ввезення, виробництва й реалізації підакцизних товарів; д) мінімізувати обсяг митних переваг, установивши мораторій на впровадження нових митних пільг і тарифних преференцій.
  18. З метою забезпечення економічної безпеки, з урахуванням реальної перспективи вступу України до СОТ важливо (а) розробляти і впроваджувати механізми компенсації обов’язкової відмови від субсидування окремих галузей економіки, ліквідації вільних економічних зон, податкових і митних пільг; (б) через укладання довгострокових зовнішньоторгових договорів готуватися до втілення в життя норми ст.1 ГАТТ щодо режиму найбільшого сприяння поширеності тарифних преференцій, застосовуваних до однієї з країн-контрагентів, на всі держави – учасниці СОТ; (в) узгоджувати національну систему переваг стосовно сплати імпортного мита із Загальною системою преференцій.
  19. Напрями і шляхи оптимізації митних пільг і тарифних преференцій у митному законодавстві України доцільно визначати з урахуванням цілей їх упровадження, очікуваних результатів, з одного боку, і визначення раціонального їх співвідношення із втратами Держбюджету – з другого. Оптимальним шляхом розв’язання проблеми є скасування або ж суттєве обмеження зазначених переваг з огляду на особливості національної економіки, позитивного досвіду зарубіжних країн у вирішенні питань субсидування виробництва й помилок, допущених в Україні у цій царині.
  20. Доцільно доповнити Митний кодекс України главою, врегулювавши порядок використання митних пільг і тарифних преференцій. У ній треба прямо передбачити: (а) критерії віднесення суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності до числа тих, які можуть користуватися митними пільгами й тарифними преференціями при ввезенні ними товарів на митну територію України; (б) обов’язковість відповідності міжнародним стандартам системи звітності за результатами використання митних пільг і тарифних преференцій; (в) організаційно-правові заходи, спрямовані на забезпечення повної прозорості й адресності надання даної категорії митних переваг.

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення й нове розв’язання наукового завдання щодо заповнення прогалин у теоретичному обґрунтуванні й нормативному закріпленні митних пільг і тарифних преференцій, імплементації відповідних міжнародно–правових норм з метою раціоналізації процесу їх надання відповідно до ідеї справедливості – вихідної засади правової ідеології демократичної держави, а також ефективності в умовах активізації процесу реалізації євроінтеграційної стратегії України.

Сучасний період формування й реалізації митної політики держави як складника зовнішньої та внутрішньої політики характеризується об’єктивною залежністю вибору способів і засобів її провадження від усталених міжнародних і європейських стандартів зовнішньої торгівлі й інвестиційної діяльності. У Митному кодексі України задекларовано принцип додержання визнаних у міжнародних відносинах систем класифікації й кодування товарів, єдиної форми декларування експорту й імпорту, митної інформації, інших міжнародних норм і стандартів.

Забезпечення рівних можливостей суб’єктам переміщення реалізувати свої законні права й виконати покладені на них юридичні обов’язки, виконання взятих державою зобов’язань стосовно створення сприятливих умов для торгівлі з країнами, що розвиваються, а також стосовно імперативного привілейованого статусу, закріпленого в конвенційних нормах тощо – усе це є можливим за умови стимулювання на законних засадах учасників митних відносин шляхом надання їм додаткових прав і звільнення їх від виконання певних обов’язків стосовно проходження митних процедур, сплати митних податків і зборів. Тому основна увага в даній науковій роботі була присвячена організаційним і правовим засадам окремої групи правових пільг – митним перевагам.

Отримані результати дисертаційного дослідження можна сформулювати у вигляді наступних положень теоретичного характеру:

  1. Правовий інститут митних переваг разом з митним контролем, митним оформленням і митним регулюванням належить до основних правових системних утворень митного права. З урахуванням зазначеного митні переваги варто розуміти як передбачений актом митного або податкового законодавства, а також укладений в установленому порядку міжнародним договором України засіб митного регулювання, що полягає в стимулюванні учасників митних правовідносин до реалізації законних прав та інтересів через надання митних пільг, тарифних преференцій, забезпечення функціонування механізму митних привілеїв.
  2. Підставою надання митних переваг є наявність достатніх даних, що підтверджують право суб’єкта переміщення через митний кордон держави й відповідний обов’язок митного органу застосувати щодо товарів чи предметів спрощену процедуру митного декларування й контролю, оформлення.
  3. Митні пільги – різновид митних переваг, стимулюючий засіб митної політики держави стосовно надання додаткових прав чи звільнення від виконання обов’язків перед державою в процесі митних відносин в односторонньому порядку або на умовах взаємності. Цей засіб полягає у спрощенні процедур митного контролю й оформлення, митного обкладення (за винятком імпортного або експортного мита) при переміщенні товарів і предметів через митний кордон України.
  4. Вважаємо за доцільне запропонувати внести відповідні зміни до ст.67 МК України, визначивши, що особистий багаж згаданих у нормі посадових осіб звільняється від митного огляду, лише якщо останні перетинають митний кордон держави у зв’язку з виконанням ними своїх посадових обов’язків.
  5. З огляду на семантичне значення поняття “митний тариф” рекомендується означити відповідну дефініцію: тарифні преференції – засіб митно-тарифного регулювання, що полягає в наданні в односторонньому порядку або на умовах взаємності переваг однією державою товарам іншої або групи держав у виді звільнення від обкладення митом, зниження ставок мита, встановлення квот на преференційне ввезення товарів та інших предметів, повернення раніше сплаченого мита, з метою полегшення доступу на внутрішньодержавний товарний ринок. Під тарифними пільгами пропонується розуміти засіб митного регулювання, що полягає у звільненні на підставі закону від сплати або у зменшенні ставок податку на додану вартість, акцизного збору, митного збору.
  6. Розмежовуючи тарифні пільги й тарифні преференції, а також враховуючи, що в законодавстві й науковій літературі почасти виникає потреба позначити одним поняттям сукупність і перших, і других правових засобів, а також з метою формування понятійного апарату митно-правового інституту митно-тарифного регламентування рекомендуємо наступну дефініцію тарифних пільг (преференцій): це засоби реалізації митної політики держави, які полягають у наданні додаткових прав або звільненні від виконання обов’язків перед державою щодо сплати до Державного бюджету України податків та інших загальнообов’язкових платежів, що справляються митними органами в процесі переміщення товарів і предметів через митний кордон держави.
  7. Митні пільги й тарифні преференції доцільно розглядати не лише як правове явище, а й як один з інструментів реалізації нової митної політики Української держави, що відіграє роль стимулу для досягнення суспільно корисного результату на макроекономічному рівні.
  8. Митні привілеї слід розуміти як різновид митних переваг, заснований на принципі взаємності й міжнародних звичаях засіб митної регламентації у формі норм-доповнень або норм-вилучень, покликаний сприяти виконанню офіційно уповноваженими на те особами представницьких функцій.
  9. Відсутність нормативної моделі правових переваг у сфері митних відносин ставить під сумнів результативність процесу кодифікації митного законодавства. Необхідно погодитися з тим, що Митний кодекс визначає засади організації і здійснення митної справи в Україні. Саме тому Митний (розрядка й курсив автора – О.П.) кодекс має встановлювати правовий механізм справляння цього самого мита, надання і скасування митних пільг і тарифних преференцій. Водночас за межі предмету регулювання МК України слід винести економічні, організаційні, правові, кадрові й соціальні аспекти діяльності митної служби.
  10. Основним критерієм оцінки ефективності митних пільг і тарифних преференцій є міра досягнення мети їх впровадження у практику митної й зовнішньоекономічної діяльності. Вимірювання ступеня досягнення очікуваних позитивних результатів має провадитися за такими показниками ефективності, як-то: (а) належний адресат цих правових засобів, (б)неущемленість інтересів непільгової категорії учасників митних відносин, (в)виправданість і правомірність цілей надання митних і тарифних пільг (преференцій), (г) максимум результату за мінімальних витрат з Державного бюджету, (д) їх вчасність і наукова обґрунтованість, (е) реальність і доступність для передбачених законодавством суб’єктів митних відносин, (є)юридична ефективність, (ж) законність та обґрунтованість реалізації наданих додаткових прав.
  11. Шляхи оптимізації митних і тарифних пільг (преференцій): (а)забезпечення юридичними гарантіями (підставність їх надання, втілення в життя аксіоми “праву однієї особи має відповідати обов’язок іншої”), тобто відхід від декларативності й популізму; (б)забезпечення матеріальним ресурсом (чітко прописані в Законі України про Державний бюджет кошти на покриття можливих витрат і втрат державних фінансів, тобто відлагоджений механізм фінансування); (в) дотримання принципу прогнозованості митного регулювання стосовно надання митних переваг (міжнародний стандарт і правило в національному законодавстві); (г)виключення можливостей для зловживання несумлінними користувачами митних переваг; (д) забезпечення реального державного і громадського контролю в царині митних пільг і тарифних преференцій; (е)їх диференціація й уніфікація.

Існуючі тепер і запроваджувані в майбутньому митні пільги й тарифні преференції мають ґрунтуватися на чітких правових підставах, прозорому механізмі їх надання і припинення їх дії. Вони покликані сприяти вирішенню важливих тактичних завдань економічного розвитку і стратегічних цілей сучасної митної політики України. Виважена й науково обґрунтована система митних переваг становить собою доволі потужний інструментарій проведення ринкових перетворень, формування в суспільній свідомості й у міжнародної спільноти позитивної уяви про Україну як державу європейську не лише географічно, а й з точки зору розвиненості державних інституцій і громадянського суспільства.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1. Анисимов Ю.Ю. Преференции в международной торговле: дис. ... кандидата экон. наук: 08.00.14 / Анисимов Юрий Юрьевич. – М., 2000. – 165 с.
  2. Горланов Г.В. Экономические привилегии: источники и формы проявления: Монография. – М.: Экономика, 1990. – 111 с.
  3. Габричидзе Б.Н. Практика применения Таможенного кодекса Российской Федерации. – М.: Кн. мир, 1998. – 496 с.
  4. Головин В.В. Особенности административно–правового регулирования таможенного дела (по материалам РФ и ЕС): дис. …кандидата юрид. наук: 12.00.14 / Головин Виктор Владимирович – М., 2002. – 161 с.
  5. Ершов А.Д., Сизова К.А. Льготы и преференции в таможенном деле: Учеб. пособ. / Под общ. ред. А.Е. Жерихова. – Минэкономразвития и торговли РФ; ФТС РФ; ГОУВПО РТА; СПб филиал им. В.Б.Бобкова. – СПб.: Бизнес-пресса, 2004. – 256 с.
  6. Ківалов С.В., Кормич Б.А. Митна політика України: Підручник. – О.: Юрид. літ., 2001. – 256 с.
  7. Кузнецов С.Н. Льготы на таможне: налоги, политика, акцизный сбор: Практ. пособ. – М.: Кн. мир, 1998. – 240с.
  8. Малько А.В. Льготы в праве: общетеоретический аспект // Правоведение. – 1996. – №1. – С. 37–47.
  9. Морозова И.С. Льготы в российском праве (Вопросы теории и практики): дис. …канд. юрид. наук: 12.00.01 / Морозова Инна Сергеевна. – Саратов, 1999. – 185 с.
  10. Семенихин М.В. Таможенные льготы // Пробл. теории и практики тамож. дела. – Ч. 1. – М.: Рос. тамож. акад., 1997. – С. 60–67.
  11. Сергєєва Н.М. Митні пільги для туристів // Мит. справа. – 2003. – № 4. – С.33–36.
  12. Суменков С.Ю. Привилегии и иммунитеты как общеправовые категории: дис. …канд. юрид. наук: 12.00.01 / Суменков Сергей Юрьевич. – Саратов, 2002. – 187 с.
  13. Швидак Н.Г. Таможенные льготы в свободных экономических зонах// Законодательство и экономика. – 2000. – Вып. 4. – С. 56–59.
  14. Циппеліус Р. Філософія права: Підручник: Пер. з нім. – К.: Тандем, 2000. – 300 с.
  15. Роулз Дж. Теория справедливости. – Новосибирск: Изд-во Новосиб. гос. ун-т, 1997. – 576 с.
  16. Рікер П. Право і справедливість / Пер. з фр. – К.: Дух і літера, 2002. – 216с.
  17. Алексеев С.С. Право: азбука – теория – философия: Опыт комплексного исследования. – М.: Статут, 1999. – 712 с.
  18. ГавриловО.А. Стратегия правотворчества и социальное прогнозирование. – М.: ИГП РАН, 1993. – 128 с.
  19. Пашков А.С., Ротань В.Г. Социальная политика и трудовое право. – М.: Юрид. лит., 1986. – 240 с.
  20. Курилов В.И. Личность, труд, право. – М.: Юрид. лит., 1986. – 336 с.
  21. Бару М.И. Унификация и дифференциация норм трудового права. – М.: Юрид. лит., 1970. – 215 с.
  22. Бахрах Д.Н. Правовые льготы // Справедливость и право. – Свердловск: Изд-во Свердл. ун–та, 1989. – 245 с.
  23. Азарова Е.Г. Проблемы равноправия женщины и мужчины в социальном обеспечении в СССР. – М.: Наука, 1989. – 162 с.
  24. Никитинский В.И. Эффективность норм трудового права. – М.: Юрид. лит, 1971. – 210 с.
  25. Лабоськин М.А. Налоговые льготы: международно–правовой аспект // Уч. зап. СПб. филиала РТА. – 2004. – № 2. – С. 169–183.
  26. Артамонов Н.В. Советское законодательство о льготах гражданам в связи с выполнением воинской обязанности и вопросы его совершенствования: автореф. дис. на соискание науч. степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.02 «Военная администрация» /Н.В.Артамонов. – М., 1974. – 22 с.
  27. Пашкова Г.Г. Льготы в праве социального обеспечения: автореф. дис. на соискание науч. степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.05 «Трудовое право; право социального обеспечения» / Г.Г.Пашкова. – Томск, 2004. – 26 с.
  28. Аракчеев В.С. Пенсионное право России. – СПб.: Юрид. центр Пресс, 2003.– 351 с.
  29. Торган К.Э. Правовые стимулы научно-технического прогресса в производственном объединении. – М.:Юрид. лит., 1983. – 88 с.
  30. Крылатых Е.Г. Льготы в советском праве социального обеспечения: автореф. дис. на соискание науч. степени. канд. юрид. наук: 12.00.05 «Трудовое право; право социального обеспечения» / Е.Г. Крылатых. – М., 1989. – 25 с.
  31. Титова М.В. Проблемы правового регулирования налоговых льгот на современном этапе // Правоведение. – 2002. – № 5 (244). – С. 98–107.
  32. Мирошник С.В. Теория правового стимулирования: автореф. дис. на соискание науч. степени д-ра юрид. наук: 12.00.01 «Теория права и государства; история права и государства; история политических и правовых учений / С. В. Мирошник. – Ростов–н/Дону, 2003. – 40 с.
  33. Спасибо-Фатєєва І. Доктринальне тлумачення // Вісн. Акад. прав. наук України. – 2005. – № 1(40). – С. 14–25.
  34. Ожегов С.И. Словарь русского языка. – М.: Рус. яз., 1986. – 795 с.
  35. Великий тлумачних словник сучасної української мови / Уклад. і гол. ред. В.Т.Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2001. – 1440 с.
  36. Про Єдиний митний тариф: Закон України від 05.02.92 р., № 2097-XII // Відом. Верхов. Ради України. – 1992. – № 19. – Ст. 259.
  37. Про схвалення Концепції значного зменшення кількості передбачених законодавством податкових пільг, що надаються у разі ввезення товарів на митну територію України: Розпоряд. КМ України від 26.09.01 р., №458-р. // Офіц. вісн. України. – 2001. – № 40. – Ст.1811.
  38. Митний кодекс України від 11 липня 2002 р. // Уряд. кур’єр. – 2002. – №148. – 14 серп.
  39. Сборник методических материалов по курсу “Таможенное право России”/ Сост. В.Я. Насонов. – М.: Ин-т. междунар. права и экон. им. А.С.Грибоедова, 2000. – 12с.
  40. Ершов А.Д. Международные таможенные отношения: Учеб. пособ. – СПб.: ИВЭСЭП, СПб. филиал РТА им. В.Б.Бобкова, «Знание», 2000. – 207 с.
  41. Цвік М.В. Інститут права / в кн. Юридична енциклопедія: В 6 т. – Т.2: Д–Й/ Редкол.: Ю.С.Шемшученко та ін. – К.: “Укр. енцикл.”, 1999. – 744 с.
  42. Майстренко О.В. Митні переваги як інститут митного права // Тези Форуму вчених–адміністративістів південно-східних регіоноів (м.Запоріжжя, 19–20 жовт. 2006 р.). – Запоріжжя: Запорізьк. нац. ун-т. – 2006. – С. 91.
  43. Про застосування спрощеного порядку митного контролю та митного оформлення товарів: Наказ Київської регіональної митниці від 05.03.2005р., №180. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://uazakon.com/document/fpart51/idx51863.htm
  44. Про затвердження Інструкції про порядок пропуску через державний кордон України дипломатичних агентів, консульських посадових осіб і членів їх сімей та транспортних засобів з дипломатичними номерами: Наказ Держкомкордону України від 28.05.99 р., №252 // Офіц. вісн. України. – 1999. – № 24. – Ст. 1135.
  45. Гребешов А.Г. Таможенные льготы: или они есть – или их нет // Кодекс. – 1999. – № 5. – С.22.
  46. Моісеєв І.І. Митні пільги //Митний брокер. – 1999. – № 2 (21). – С. 34–36.
  47. Швыдак Н.Г. Как регулируются таможенные льготы в свободных экономических зонах стран–участниц СНГ // Журн. рос. права. – 1997. – №3. – С. 112–116.
  48. Сандровский К.К. Международное таможенное право: Учебник. – 3–е изд., стереотип. – Киев:О–во «Знання», КОО, 2002. – 461 с.
  49. Салагор М.М. Митні режими в контексті оновлення митного законодавства//Мит. справа. – 2002. – № 6. – С. 60–64.
  50. МалькоА.В., Морозова И.С. Привилегии как разновидность правовых льгот // Гос-во и право. – 1999. – № 7. – С. 52–66.
  51. Настюк В.Я. Норми митного права: теорія і практика застосування: Монографія. – Х.: Факт. – 215с.
  52. МазурА.В. Організаційно–правові основи митного контролю в Україні: автореф. дис. на здобуття наук ступня канд. юрид. наук: спец. 12.00.07 „Теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право” / А.В.Мазур. – Х., 2004. – 20 с.
  53. Пропозиції Президента України до Митного кодексу України від 20.12.2001р. – [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.rada.gov.ua
  54. Про державну охорону органів державної влади та посадових осіб: Закон України від 04.03.98 р., №160/98–ВР //Відом. Верхов. Ради України. – 1998. – № 35. – Ст. 236.
  55. Інформаційно-аналітичні матеріали з реалізації Держмитслужбою України положень Указу Президента України від 24.10.03 р., № 1209/2003 “Про заходи щодо підвищення ефективності діяльності митної служби України” (за станом на 05.03.04 р.). – Ч.2. – К.: ДМСУ, 2004. – 375 с.
  56. Коментар до Митного кодексу України / За ред. П.В.Пашка, М.М.Каленського. – К.: Юстиніан, 2004. – 736 с.
  57. Сиротский А.Н. Комментарий к Таможенному кодексу Республики Беларусь /Под ред. В.А. Гошина. – 2–е изд., испр. и доп. – Мн.: Амалфея, 2002. – 480 с.
  58. Бакаева О.Ю. Правовое регулирование финансовой деятельности таможенных органов Российской Федерации: автореф. дис. на соискание науч. степени д-ра юрид. наук: 12.00.14 «Административное право; финансовое право; информационное право» / О.Ю.Бакаева. – Саратов, 2005.– 50 с.
  59. Єгоров О.Б. Митна економіка (Україна–СОТ–ЄС): Посіб. – О.: Вид-во ПЛАСКЕ ЗАТ, 2005. – 226 с.
  60. ЛашкинаО. Тарифные преференции: региональный аспект //Независим. газ. – 2000. – № 4. – 16 апр.
  61. Золина И. Торопитесь, предприниматели, срок истекает 4 декабря // Кузбасс. – 1998. – № 223. – С. 4.
  62. Про послуги, що надаються Чеською Республікою: Лист ДМК України від 18.01.96р., № 11/2-308. - [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://uazakon.com/document/spart93/inx93713.htm
  63. Про систему оподаткування: Закон України від 25.06.1991 р., №1251-XII // Відом. Верхов. Ради України. – 1991. – №39. – Ст. 510.
  64. О таможенном тарифе: Федер. Закон от 21.05.93 г. № 5003-1 //Ведом. Съезда нар. депут. РФ и ВС РФ. – 1993. – № 23. – Ст. 821.
  65. Гребельник О.П. Формування митно-тарифної політики України за умов ринкової трансформації: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра екон. наук: спец. 08.05.01 «Світове господарство і міжнародні економічні відносини » / О.П. Гребельник. – К., 2003. – 41 с.
  66. Митна справа: Словник–довідник / Х.: Кн. рекл. агенство “РА”, 2000. – 320с.
  67. Кобильнік Д.А. Правове регулювання пільг при оподаткуванні: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: 12.00.07 „теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право” / Д.А.Кобильнік. – Х., 2002. – 18 с.
  68. Борейко В.І. Оцінка економіко-екологічної ефективності і механізм удосконалення природокористування у промисловості: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук: спец. 08.08.01 „Економіка природокористування і охорони навколишнього середовища”/ В.І.Борейко. – Суми, 2002. – 20 с.
  69. Титова М.В. Налоговые льготы: автореф. дис. на соискание науч. степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.14 «Административное право, финансовое право, информационное право» / М.В.Титова. – СПб., 2004.– 33 с.
  70. Задорогин С.И. Правовое обеспечение оптимизации налогообложения в РФ: автореф. дис. на соискание науч. степени канд. юрид. наук: 12.00.14 «Административное право; финансовое право; информационное право» / С.И. Задорогин.– М., 2004. – 25 с.
  71. Аширов Д.А. Применение системы налоговых преференций в рыночной экономике (теоретико-методологические аспекты): автореф. дис. на соискание науч. степени канд. экон. наук: 05.13.10 «Управление в социальных и экономических системах» / Д.А. Аширов. – М., 1997. – 20с.
  72. Бюджетний кодекс України від 21.06.2001 р. // Відом. Верхов. Ради України. – 2001. – № 37-38. – Ст.189.
  73. Податковий кодекс України (проект №0935 від 14.05.02р.). – [Електронний ресурс] – Режим доступу: //http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=12147
  74. Тарибо Е.В. Проблемы исследования конституционности законодательных норм о налоговых льготах // Ваш налоговый адвокат. – 2005. – № 2 (32). – С.16–20.
  75. Корнєва Т.В. Необхідність визначення понять заходів тарифного та нетарифного регулювання при переміщенні товарів через митний кордон України // Митна справа – 2005. – №1. – С. 100.
  76. Международное право в документах: Учеб. пособие / Блатова Н.Т., МелковГ.М. – М.: Центр учеб. и проф.лит, 2000. – 824 с.
  77. Таможенное дело: Словарь-справочник / [руков. авт. колл. А.Н. Мячин]. – СПб.: Логос-СПб, 1994. – 319с.
  78. Климова М.А. Льготы юридических лиц при налогообложении. – М.: Бератор, 2003. – 208 с.
  79. КобыльникД.А. Понятие налоговой льготы и ее классификация //Фин. право. – 2004. – №6. – С.32–35.
  80. Степанов А.Г. Налоговые льготы // Право и экономика. – 2005. – № 3. – С.27–34.
  81. Бояркіна Н. Порядок застосування пільг при митному оформленні вантажів суб’єктів у межах спеціального режиму // Тамож. параллель. – 2002. – №2.– С. 7, 8.
  82. Кивалов С.В. Средства осуществления таможенной политики Украины: Учеб. пособ. – Одесса: Астропринт, 1995. – 128 с.
  83. Пашкова Г.Г. Льготы в праве социального обеспечения: дис. ...канд. юрид. наук: 12.00.05 / Галина Георгиевна Пашкова. – Томск, 2004. – 193с.
  84. Артеменко В. Порядок определения льгот при начислении и уплате таможенной пошлины // Экономика и право. – 2004. – № 1. – С. 123–128.
  85. Малько А.В., Морозова И.С. Привилегии как разновидность правовых льгот // Изв. вузов: Правоведение. – 1999. – № 4. – С. 143–156.
  86. Исполинов А. С. Привилегии и иммунитеты Европейского Союза // Вест. МГУ. – Сер. 11: Право. – 1995. – № 1. – С. 68 – 73.
  87. Ковалев А.А. Привилегии и иммунитеты в современном международном праве: Учеб. пособ. – М.: Всесоюз. акад. внеш. торговли, 1986. – 64 с.
  88. Храмов В.О. Трансформаційні аспекти економічної влади: на шляху до “сервісної” моделі //Стратегічна панорама. – 1998. – № 1–2. – С.12–19.
  89. Горбатенко В.П. Поняття “пільги” і “привілеї” в контексті забезпечення соціальної справедливості //Правова держава: Щорічник наук. праць. – 2002. – Вип. 13. – К.: ІДП НАН України, 2002. – С. 28-34.
  90. Дюрягин И.Я. Гражданин и закон. – 2–е изд., с изм. и доп. – М.: Юрид. лит., 1991. – 368 с.
  91. Власть, демократия, привилегии // Матер. “круглого стола” // Вопр. философии. – 1991. – №7. – С. 46–67.
  92. Барабашева Н.С., Венгеров А.Б. Право и распределение. – М.: Изд–во МГУ, 1988. – 279 с.
  93. Козюк М.Н. Правовое равенство в механизме правового регулирования. – Волгоград: Волгоград. юрид. ин-т, 1998. – 89 с.
  94. Богданов О.В. Правовые вопросы пребывания ООН в США: Привилегии и иммунитеты ООН. – М.: Изд-во МИМО, 1962. – 103с.
  95. Афанасьева В. И. Возникновение законодательства о привилегиях // Право и гос-во. – 2005. – № 4. – С. 74–88.
  96. Денисов С. А. Привилегии и ограничения прав должностных лиц // Рос. гос. на пороге XXI в.: Сб. материалов Всерос. науч. конф., 21-22 сент. 1999г. / Ред. кол. П.И.Кононов и др. – Киров: Вятский гос. пед. ун-т., 2000.– С.122–125.
  97. Васильєв К. Бурити чи не бурити? Ось у чому питання // Дзеркало тижня. – 2001. – № 16 (340). – С. 6.
  98. Суменков С.Ю. Привилегии и иммунитеты как общеправовые категории: автореф. дис. на соискание науч. степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 «Теория и история права и государства; история правовых учений» / С.Ю.Суменков. – Саратов, 2002. – 26 с.
  99. Податкове право: Навч. посіб. М.П. Кучерявенко, О.В. Шевердіна. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 1998. – 94 с.
  100. Про Державну прикордонну службу України: Закон України від 03.04.03, №661-IV // Відом. Верхов. Ради України. – 2003. – №27. – Ст.208.
  101. Про державну податкову службу в Україні: Закон України від 04.12.90, №509-ХІІ // Відом. Верхов. Ради України. – 1991. – №6. – Ст.37.
  102. Про Службу безпеки України: Закон України від 25.03.1992 р., № 2229-XII// Відом. Верхов. Ради. – 1992. – № 27. – Ст.382.
  103. Прядко О.В. Митні переваги як митно–правовий інститут // Митна політика та актуальні проблеми економічної та митної безпеки України на сучасному етапі: Матер. міжнар. наук.–практ. конф. (м.Дніпропетровськ, 23 лист. 2007р.). – Дніпропетровськ: Академія митної служби України, 2008. – С. 191–193.
  104. Про погашення заборгованості за газ, що надійшов із Туркменістану в 1993р., та розрахунки за його поставку в першому півріччі 1994 р.: Пост. КМУ від 25.03.1994 р., №178. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=178-94-%EF
  105. Про наслідки комплексної перевірки порядку утворення та діяльності корпорації “Республіка” і концерну “Славутич”: Пост. КМ України від 22.04.95 р., № 303. // Уряд. кур’єр. – 1995. – №64. – С.12.
  106. Про внесення змін до деяких законодавчих актів з питань обкладення ввізним митом товарів та інших предметів, що ввозяться на митну територію України: Закон України від 03.04.97р., № 170/97-ВР //Відом. Верхов. Ради України. – 1997. – № 20. – Ст.144.
  107. О предоставлении некоторым юридическим лицам Гродненской области льгот по уплате таможенных пошлин и налога на добавленную стоимость: Указ Президента Респ. Беларусь от 28.12.05г., № 638 // Нац. реестр прав. актов РБ. – 2006. – №4. – 1/7076.
  108. О предоставлении юридическим лицам Могилевской области, закупившим промышленную продукцию для сельскохозяйственных нужд, льгот по уплате таможенных пошлин и налога на добавленную стоимость: Указ Президента Респ. Беларусь от 11.02.04 г., № 65 //Нац. реестр прав. актов РБ. – 2004. – № 25. – 1/5307.
  109. О порядке предоставления физическим лицам льгот по таможенным платежам: Декрет Президента Респ. Беларусь от 28.08.02г., № 21 //Нац. реестр прав. актов РБ. – 2002. – № 98. – 1/3982.
  110. Об отмене индивидуальных льгот по налогам, сборам и таможенным платежам и о совершенствовании государственной поддержки юридических лиц и индивидуальных предпринимателей: Декрет Президента Респ. Беларусь от 19.04.02 г., № 11 // Нац. реестр прав. актов РБ. – 2002. – № 48. – 1/3646.
  111. Конституція України від 28 червня 1996 р.: Офіц. вид. – К.: Право, Укр. Правн. Фунд. – 61 с.
  112. Про визнання таким, що втратив чинність, пункт “і” статті 19 Закону України “Про Єдиний митний тариф”: Закон України від 03.06.99 р., №720-XIV // Відом. Верхов. Ради України. – 1999. – № 31. – Ст. 253.
  113. Об упорядочении предоставления льгот юридическим и физическим лицам республики Беларусь по налогам и таможенным платежам: Декрет Президента Республики Беларусь от 10.03.97г., №6. (в ред. Декр. Президента Респ. Беларусь. 28.07.98 г., №12) //Собрание декретов, указов Президента и постановлений Правительства Республики Беларусь. – 1997.– № 7. – Ст. 246.
  114. Казанский А. Если льготы предоставляют, значит это кому-нибудь нужно // Панорама. – 1998. – №4. – С.6.
  115. Про громадян, які користуються митними пільгами: Роз’яснення ДМК України від 12.01.95 р., № 11/1-191 – П. 2. – [Електронний ресурс] – Режим доступу: // http://zakon.nau.ua/doc/?doc_id=193145
  116. Питання митного оформлення транспортних засобів, призначених для офіційного (службового) користування представництв та консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних організацій в Україні, а також для особистого користування їх посадовими особами та членами сімей: Пост. КМ України від 07.12.05 р., № 1162 // Мит. газ. – 2005. – № 24. – С.1.
  117. Венская конвенция о дипломатических сношениях от 18.04.61г. // Ведомости Верх. Совета СССР. – 1964. – № 18. – Ст. 221.
  118. Венская конвенция о консульских сношениях от 24.04.63г. // Сборник международных договоров СССР. – Вып. XLV. – М., 1991. – С. 124-147.
  119. Щодо пільг співробітників дипломатичних представництв, акредитованих в Україні: Лист М-ва закорд. справ України від 21.11.05 р., № 202/17-149-2034 на Лист ДМС України від 01.11.05р. №11/2-10/13684. – [Електронний ресурс] – Режим доступу: // http://uapravo.net/data/base15/ukr15355.htm.
  120. Відомчий архів ДМСУ – Т.10. – Спр. 9/11–1. – Арк. 275–276.
  121. Відомчий архів ДМСУ – Т.10. – Спр. 9/11–1. – Арк. 111.
  122. Комитет ВР рекомендует принять в первом чтении проект закона о внесении изменений в некоторые законодательные акты Украины относительно таможенного оформления товаров: Сообщение ЛIГАБiзнесIнформ від 09.04.2004р. – [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://news.liga.net/news/N0408499.html
  123. Про Єдиний митний тариф України: Декрет КМ України від 11.01.1993р., № 4-93 // Відом. Верхов. Ради України. – 1993. – № 12. – Ст. 107.
  124. Про Митно-тарифну раду України: Пост. КМ України від 07.02.94 р., №62// Зб. постанов Уряду України. – 1994. – №6. – Ст. 140.
  125. Про введення в дію рішення колегії Державної митної служби України від 04.02.99 р.: Наказ ДМС України від 12.03.99 р., № 148. – [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon.nau.ua/doc/?uid=1025.4048.0
  126. Про затвердження Примірного положення про відділ тарифів та митної вартості і Порядків його роботи: Наказ ДМС України від 02.12.99 р., №782// Офіц. вісн. України. – 1999. – № 52. – 14 січ. – Ст. 2615.
  127. Про порядок митного оформлення товарів, що імпортуються (ввозяться) в Україну суб’єктами підприємницької діяльності, які користуються податковими пільгами: Наказ ДМК України від 03.01.96 р., №1. – [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://uazakon.com/document/spart94/inx94042.htm
  128. Стосовно текстильної продукції походженням з України: Лист ДМСУ №7/5-110 від 03.03.94 р. – [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon.nau.ua/doc/?doc_id=197873.htm
  129. Про затвердження Інструкції про порядок заповнення вантажної митної декларації: Лист ДМСУ № 11/3-9690 від 13.10.97 р. – [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon.nau.ua/doc/?doc_id=194356.htm
  130. Про порядок підтвердження податкових пільг та здійснення митного оформлення товарів, що ввозяться в Україну в рамках міжнародних договорів з міжнародними фінансовими організаціями: Наказ М-ва фінансів та ДМС України від 28.09.99 р., №229/619 // Офіц. вісн. України. – 1999. – №42. – Ст. 2123.
  131. Щодо оподаткування цінних паперів, національної та іноземної валюти: Лист ДМС України від 17.11.99 р., № 15/1-3614-ЕП // Мит. газ. – 1999. – №24. – С. 2.
  132. Про податок на додану вартість: Закон України від 03.04.97 р., № 168/97-ВР //Відом. Верхов. Ради України. – 1997. – № 21. – Ст. 156.
  133. Про затвердження Інструкції про порядок справляння ввізного (імпортного) мита: Наказ ДМС України від 23.07.97 р., № 344 // Офіц. вісн. України. – 1997. – № 38. – Ст. 250.
  134. Про стимулювання виробництва автомобілів в Україні: Закон України від 19.09.97 р., № 535/97- ВР // Відом. Верхов. Ради. – 1997. – № 47. – Ст.294.
  135. Щодо оподаткування продукції морського промислу: Лист ДМС України від 22.11.2000 р., № 15/3-4489-ЕП // Мит. газ. – 2000. – № 23. – С.2-3.
  136. Про затвердження максимальної митної вартості на олію рослинну при імпорті на Україну в 1998 році: Лист ДМС України від 10.07.98 р., №14/1-431 //Мит. газ. – 1998. – № 15-16. – С. 5.
  137. Заходи з удосконалення діяльності Держмитслужби України у 2003 р. – К.: ДМСУ, 2003. – 393с.
  138. Основні підсумки діяльності Держмитслужби України за 2002 рік – К.: ДМСУ, 2003. – 172 с.
  139. Рішення судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 11.12.2003 р. за позовом компанії “Рітал Лімітед”, ТОВ “Відродження” до Донбаської регіональної митниці (Справа № 6–7404кс03) // Відомчий архів ДМСУ – Т.3. – Спр. 12/1–6. – Арк. 1–6.
  140. Майстренко О.В. Контроль за наданням тарифних пільг на етапі митного оформлення // Конституція – основа державно-правового будівництва і соціального розвитку України: Тези доп. та наук. повід. учасн. наук. конф. молодих учених. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2001. – 219 с.
  141. Про преференційний сертифікат СТ-1: Лист ДМС України від 28.01.00р., № 21/3-264-ЕП // Мит. газ. – 2000. – № 4. – С.2.
  142. Соглашение о Правилах определения происхождения товаров развивающихся стран при предоставлении тарифных преференций в рамках Общей системы преференций от 12.04.96 г. (вступила в силу для Украины 17.04.97 г.) // Информ. вестн. Совета глав гос-в и Совета глав правительств СНГ «Содружество». – 1996. – №2. – С.24-27.
  143. Щодо застосування сертифікатів СТ-1 на товари, які надходять у невеликих партіях: Лист ДМС України від 25.02.2000 р., № 21/3-607-ЕП // Мит. газ. – 2000. – № 6. – С.2.
  144. Про затвердження Інструкції про порядок проведення перевірки сертифікатів форми “А” про походження товарів з України: Наказ ДМС України від 25.04.97 р., № 187 // Офіц. вісн. України. – 1997. – № 47. – Ст.149.
  145. Про затвердження Порядку проведення митними органами перевірки сертифікатів форми СТ-1 про походження товарів, які ввозяться на митну територію України: Наказ ДМС України від 15.04.98 р., № 218 //Мит. газ. – 1998. – № 10. – С. 2.
  146. О Правилах определения страны происхождения товаров: Решение Совета глав государств СНГ от 30 ноября 2000 г. // Информационный вестник Совета глав государств и Совета глав правительств СНГ "Содружество". – 2000. – № 3 (36).
  147. Винник В. В. Кому положены преференции? //Арбитр. практика. – 2003.– №3. – С. 94-96.
  148. Про затвердження Положення про надання незалежними фінансовими посередниками фінансових гарантій митним органам при митному оформленні товарів, що ввозяться за попередньою вантажною митною декларацією: Наказ ДМС України 29.07.98р., №447 // Офіц. вісн. України.– 1998. – № 44. – Ст. 1650.
  149. Щодо митного оформлення деяких вантажів: Лист ДМСУ № 11/3-8411 від 08.09.97 р. // Бизнес. – 2002. – № 13/1. – 1 квіт. – С. 8.
  150. Генеральна угода з тарифів і торгівлі // Результати Уругвайського раунду багатосторонніх торговельних переговорів: Тексти офіц. документів. – К.: “Вимір”, Секретаріат Міжвідомч. коміс. з питань вступу України до СОТ, 1998. – С. 437–503.
  151. Трошкина Т.Н. Правовые принципы таможенно-тарифного регулирования// Правоведение. – 2003. – №1. – С. 61 – 76.
  152. Путинцев А. Торговые льготы под угрозой // Таможня. – 2005. – №19 (138). – С. 25.
  153. Матузов Н.И. Личность, политика, право // Теория политики: общие вопросы / По ред. И.Н. Коновалова, А.В. Малько. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1994. – С. 14-33.
  154. Цвєтков В., Селіванов В. Проблеми методологічного забезпечення вітчизняного державного управління //Вісник Академії правових наук України. – 2005. – № 3(42). – С. 101–112.
  155. Матузов Н.И. Правовой нигилизм и правовой идеализм // Общая теория государства и права: Акад. курс / Под ред. М.Н. Марченко. – М.: Зерцало, 1998. – Т.2. – Гл. ХХ. – С. 400–433.
  156. Малько А.В. Льготы: политико-правовой анализ //Обществ. науки и современность. – 1996. – № 3. – С. 47–55.
  157. Угода про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами (м.Люксембург, 14.06.1994 р.), ратиф. Законом України від 10.11.1994 р., № 237/94-ВР //Відом. Верхов. Ради України. – 1994. – № 46. – Ст.415.
  158. Джигалов С., Жиляєв І. Програма “Контрабанді – стоп!” дала суттєвий результат – 19 млрд. грн. перерахувала до бюджету митна служба за 8 місяців // Митниця. – 2005. – № 3 (12). – 36 с.
  159. Про боротьбу з корупцією: Закон України від 05.10.95 р., №356/95-ВР // Відом. Верхов. Ради України. – 1995. – № 34. – Ст. 266.
  160. Бабаркін О. Митники вигадали новий дах // Свобода. – 2005. – №42 (267).– С.7.
  161. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.84р. // Відом. Верхов. Ради Української РСР. – 1984. – № 51 (додаток). – Ст.1122.
  162. Кримінальний кодекс України від 05.04.01р., №2341–ІІІ // Відом. Верхов. Ради України. – 2001. – № 25-26. – Ст. 131.
  163. США відновили пільги на експорт українських товарів: новини ЗЕД України від сайту “www MDOffice”. – 25.01.2006 – [Електронний ресурс] – Режим доступу: //http://win.mail.ru/cgi-bin/readmsg?id=113821347900 00023576.
  164. Про внесення змін до Митного кодексу України (щодо сприяння захисту прав інтелектуальної власності: Закону України від 16.11.06 №359-V // Офіц. вісн. України. – 2006. – № 49. – Ст.3242.
  165. Кудрявцев В.Н., Никитинский В.И., Самощенко И.С., Глазырин В.В. Эффективность правовых норм. – М.: Юрид. лит., 1980. – 280 с.
  166. Алексеев С.С. Проблемы теории права: Курс лекций. – Т.1. – Свердловск: Cвердловский юрид. ин-т, 1972. – 395 с.
  167. Лазарев В.В. Эффективность правоприменительных актов. – Казань: Изд–во Казан. ун–та, 1975. – 245 с.
  168. Прозоров В.Ф. Качество и эффективность хозяйственного законодательства в условиях рынка. – М.: Юрид. лит., 1991. – 160 с.
  169. Баранов В.М. Поощрительные нормы советского социалистического права.– Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1978. – 203 с.
  170. Эффективность гражданского законодательства (актуальные вопросы) / Под ред. В.П. Грибанова. – М.: Изд–во МГУ, 1984. – 156 с.
  171. Тугаринов. В.П. Избранные философские труды. – Л.: Изд–во ЛГУ, 1988.– 412с.
  172. Малько А.В. Эффективность правового регулирования // Правоведение. – 1990. – № 6. – С. 61–67.
  173. Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб’єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження: Закон України від 17.02.00р., № 1457-III //Відом. Верхов. Ради України. – 2000. – № 12. – Ст.97.
  174. Лапаева В.В. Эффективность закона и методы ее изучения / В кн. Эффективность закона. Методология и конкретные исследования / Отв. ред. Сырых В.М., Тихомиров Ю.А. – М., 1997. – С.28-44.
  175. Баранов В.М. Истинность норм советского права: проблемы теории и практики / Под ред. М.И. Байтина. – Саратов: Изд–во Сарат. ун–та, 1989.– 397с.
  176. Яценко Н. Зон не може бути багато, і кожна має відпрацьовувати свій елемент політики // Дзеркало тижня. – 2005. – № 10 (538). – 19-25 бер. – С.4.
  177. Гребельник О.П. Митне регулювання зовнішньоекономічної діяльності: Підручник. – К.: Центр навч. літ., 2005. – 696 с.
  178. Гащицький О. Національні риси інвестування – вільні економічні зони // Мит. газ. – 2000. – №2. – С.1,8.
  179. Щодо набрання чинності Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2005 рік” та деяких інших законодавчих актів”: Звернення КМ України до Верховного Суду України від 18.04.2005 р., № 2892/0/2–05. - [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://uapravo.net/data/base20/ukr20873.htm
  180. Рішення Конституційного Суду України від 29 січня 2002 р., № 1–рп/2002 у справі за конституційним поданням КМУ щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 5 Закону України “Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб’єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження (справа про оподаткування підприємств з іноземними інвестиціями)” // Офіц. вісн. України. – 2002. – № 22. – Ст. 1068.
  181. Щодо застосування Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік»: Лист Верховного Суду України № 113/349 від 27.04.05р. – [Електронний ресурс] – Режим доступу:http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/ (SearchV)?SearchView&Query=%EC%E8%F2%ED%B3
  182. Про запровадження мораторію на прийняття законів з питань надання податкових пільг у разі ввезення товарів на митну територію України: Проект Закону України від 12.06.02р., № 1196 (суб’єкт законодавчої ініціативи – Президент України). – [Електронний ресурс] – Режим доступу: //http://www.rada.gov.ua
  183. Скурко Е.В. ВТО: введение в правовую систему / Под ред. В.М.Шумилова.– М.: Финансы и статистика, 2003. – 96 с.
  184. Майстренко О.В. Митне регулювання в умовах економічної інтеграції // Економічна безпека держави в умовах інтеграції до світового співтовариства: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (м.Дніпропетровськ, 24–25 лист. 2005 р.) – Дніпропетровськ: Академія митної служби України, 2005. – С.49–50.
  185. Митний кодекс Європейського Союзу від 12 жовтня 1992 р. // Митне регулювання в ЄС та Україні: порівняльно–правове дослідження: Наук. практ. посіб. / За наук. ред. А.В. Мазура. – К.: ТОВ “Ніка–Принт”, 2005.– 832 с.
  186. Майстренко О.В. Пільгові операції у Митному кодексі ЄС //Актуальні проблеми економічної безпеки України в умовах її інтеграції до світового співтовариства: Матер. наук.–практ. конф. курсантів, студентів і молод. науковців (м.Дніпропетровськ, 31 бер. – 1 квіт. 2005 р.) – Дніпропетровськ: Академія митної служби України, 2005. – 149 с.
  187. Продукция Молдавии с 1 января 2006 года получит беспошлинный доступ на рынок ЕС. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.tamognia.ru/news/foreign/2005/12/27/news_4871.html

загрузка...
Top