Класифікація форм міжнародної економічної діяльності

Вступ.

1. Особливості форм міжнародних економічних відносин в трансформаційній економіці.

2. Загальна класифікація форм міжнародної економічної діяльності.

2.1. Міжнародний поділ праці.

2.2. Міжнародна торгівля послугами.

2.3. Міжнародний рух капіталу як форма МЕВ.

2.4. Сутність і види міжнародного бізнесу.

3. Особливості форм міжнародних економічних відносин в Україні.

3.1. Сутність та особливості міжнародної економічної діяльності в Україні

3.2. Суб’єкти міжнародної економічної діяльності України.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

У світі нараховується понад 200 самостійних країн, певним чином пов'язаних найрізноманітнішими міжнародними відносинами, що вимагає зіставлення або узгодження їхніх дій, прийняття спільних рішень.

У світі не існує жодної самодостатньої країни. Навіть найрозвиненіші країни не в змозі абсолютно самостійно забезпечити умови для ефективного виробництва всіх видів товарів та послуг. Такі завдання вирішуються за допомогою міжнародного співробітництва, яке базується на міжнародному поділі праці (МПП), та інших факторів виробництва.

Головною зовнішньою ознакою існування світового ринку є пересування товарів та послуг між країнами.

Міжнародна торгівля — це сфера міжнародних товарно-грошових відносин, яка є сукупністю зовнішньої торгівлі усіх країн світу.

Стосовно однієї країни зазвичай використовується термін зов-нішня торгівля держави, стосовно торгівлі двох країн — міждержавна, взаємна, двостороння торгівля, а щодо торгівлі усіх країн одна з одною — міжнародна, або світова, торгівля.

Часто під міжнародною торгівлею розуміють торгівлю як товарами у матеріально-речовому вигляді ("видимі товари"), так і послугами ("невидимі блага"), які відрізняються від видимих товарів деякими параметрами.

Міжнародна торгівля складається із двох зустрічних потоків товарів — експорту та імпорту і характеризується торговим сальдо та торговим оборотом.

Експорт — це продаж та вивезення товару за кордон. Імпорт — це купівля та ввезення товару з-за кордону. Зовнішньоторговельне сальдо — різниця вартісних обсягів експорту та імпорту. Зовнішньоторговельний оборот — сума вартісних обсягів експорту та імпорту.


1. Особливості форм міжнародних економічних відносин в трансформаційній економіці

Багатоаспектні наслідки економічної глобалізації такі, як лібералізація ринків факторів виробництва, інституціоналізація міжнародних економічних відносин, загострення конкуренції мають, з одного боку, специфічні прояви в регіональних бізнес-середовищах, а з іншого – обумовлюють якісну трансформацію форм міжнародної економічної діяльності та необхідність її пристосування до конкретних умов середовища. Для України європейський ринок є вкрай важливим як з позиції її інтеграційних пріоритетів, так і створення належних умов для гармонійного входження до сучасної світогосподарської системи, що підтверджує усталена тенденція перетворення його в стратегічно важливий для країни: за 1996 - 2004 рр. частка країн ЄС в національному експорті збільшилась з 10,6 % до 29,8 %. Внаслідок цього проблема адаптації економічної діяльності національних суб’єктів до умов європейського бізнес-середовища, ефективного використання потенціалу останніх для досягнення стратегічних конкурентних переваг на товарних ринках регіону, актуалізується і в теоретичному, і в практичному аспектах.

Визначені особливості дозволили виявити ключові тенденції розвитку сучасних форм міжнародної економічної діяльності: зміна структури суб’єктності, яка обумовлена як об’єктивним розширенням участі фізичних та юридичних осіб (особливо підприємств малого та середнього бізнесу), так і активізацією дій урядів щодо сприяння зарубіжній діяльності національних фірм, що вимагає координації на міждержавному, наднаціональному та глобальному рівнях; підвищення рівня узгодженості дій суб’єктів під час реалізації національних стратегій зовнішньоекономічної діяльності внаслідок глобальної інституціоналізації економічного розвитку; посилення взаємопроникнення форм при зростанні ролі некомерційних як віддзеркалення поглиблення міжнародного поділу праці й розвитку коопераційних зв’язків, чому передує укладання міждержавних та багатосторонніх угод. Спільною рисою виявлених тенденцій є інтенсифікація застосування комерційної дипломатії, яку в роботі визначено як систему методів і механізмів реалізації національних економічних інтересів на міжнародному рівні шляхом спільних дій уряду та підприємців.

Форми міжнародної економічної діяльності трансформуються під впливом умов та чинників зовнішнього середовища бізнесу.

Аналіз їх сукупності дозволив виділити такі види міжнародного бізнес-середовища: за рівнем контрольованості – макросередовище (переважно неконтрольоване) та мікросередовище (потенційно контрольоване); за складністю – статичне, динамічне, турбулентне; за межами дослідження та впливом чинників – внутрішньонаціональне та міжнародне, яке, в свою чергу, поділяється на національне, множинно-національне, середовище бізнесу інтеграційних угруповань, регіональне та глобальне середовище.

Доведено, що використання запропонованого підходу дасть можливість удосконалити міжнародну економічну діяльність: на мікрорівні – обирати адекватні цільові зарубіжні ринки та стратегії виходу на них, прогнозувати можливі ризики та розробляти стратегії їх уникнення або мінімізації, адаптувати діяльність до специфіки бізнес-середовища; на макрорівні – розробляти, ефективно реалізовувати та корегувати у разі необхідності стратегію міжнародної економічної діяльності, гнучко пристосовувати систему комерційної дипломатії до особливостей бізнес-середовища з метою реалізації національних економічних інтересів[8, c. 54-57].


2. Загальна класифікація форм міжнародної економічної діяльності

2.1. Міжнародний поділ праці

Міжнародний поділ праці – це спеціалізації окремих країн на виробництві певних товарів та послуг і товарному обміні цими продуктами на світових ринках. Міжнародний поділ праці виникає між країнами, що захищені своїм державним суверенітетом.

Міжнародний поділ праці, порівняно з територіальним поділом праці, має деякі принципові відмінності. Формування спеціалізації господарства країни в такому разі, безумовно, підкоряється дії закону порівняльних переваг. За цим законом, який є одним з фундаментальних законів економічної теорії, кожна країна має порівняльну перевагу у виробництві якого-небудь товару чи послуги і може дістати вигоду, торгуючи ними або обмінюючи їх на інші товари чи послуги.

Як попередні передумови реалізації порівняльної переваги треба враховувати, що країна, яка виходить зі своєю продукцією на світовий ринок, повинна мати переваги бодай над частиною інших виробників цієї продукції (наприклад, мати дешеву сировину, володіти секретами технології виробництва тощо); водночас на світовому ринку повинен бути попит на цю продукцію; нарешті затрати на транспортування мають бути обопільно вигідними для виробника і споживача.

Під час подальшого визначення спеціалізації важливим є те, як складається загальна ситуація на світовому ринку. Закон порівняльних переваг стверджує, що кожній країні, навіть тій, яка мас абсолютні переваги з виробництва будь-яких товарів, вигідніше зосередити свої зусилля на виробництві тих товарів і послуг, у виробництві яких вона досягла порівняно більшої ефективності, і експортувати їх в обмін на товари, яких вона не виробляє.

Важливою формою суспільного поділу праці є географічний, або територіальний, поділ праці. Він полягає в спеціалізації окремих територій на виробництві певних товарів і послуг й виникненні товарного обміну між ними такими товарами та послугами, які в районах спеціалізації продукуються з порівняно меншими витратами. При цьому, формування спеціалізації території може бути зумовлений як природно-ресурсними чинниками (можливість вирощування певних сільськогосподарських культур, наявність тієї чи іншої мінеральної сировини тощо), так і економічними та соціальними передумовами (наявність кваліфікованих трудових ресурсів, капіталу та ін.), історичними та національними особливостями. Звичайно, чим більший вибір взаємодіючих чинників і передумов може використати та чи інша територія або країна, тим більші її можливості участі в географічному поділі праці. У тому й особливість географічного поділу праці, що він дає змогу нівелювати або й зовсім зняти проблеми, викликані, наприклад, нестачею ресурсів в будь-якому районі країни. Географічний поділ праці виникає між територіями незалежно від того, мають вони державний суверенітет, чи ні[4, c. 154-156].

Найвища форма суспільного поділу праці - міжнародний поділ праці. Він полягає в спеціалізації окремих країн на виробництві певних товарів та послуг і товарному обміні цими продуктами на світових ринках. Міжнародний поділ праці виникає між країнами, що захищені своїм державним суверенітетом.

Міжнародний поділ праці, порівняно з територіальним поділом праці, має деякі принципові відмінності. Формування спеціалізації господарства країни в такому разі, безумовно, підкоряється дії закону порівняльних переваг, за цим законом, який є одним з фундаментальних законів економічної теорії, кожна країна має порівняльну перевагу у виробництві якого-небудь товару чи послуги і може дістати вигоду, торгуючи ними або обмінюючи їх на інші товари чи послуги.

На основі внутрішньогалузевого поділу праці розвиваються тісні зв’язки між підприємствами різних країн. Про зростаючу динаміку цих процесів свідчать такі дані: у США на 1970 р. зросла від 16,6% до 37,4%, в Японії з 25% до 53,7%, у Нідерландах – з 29% до 52,3%, у Швеції – з 30%-53,7%.

На сучасному етапі значно посилилась тенденція до поглиблення міжнародного поділу праці. Як попередні передумови реалізації порівняльної переваги треба враховувати, що країна, яка виходить зі своєю продукцією на світовий ринок, повинна мати переваги бодай над частиною інших виробників цієї продукції (наприклад, мати дешеву сировину, володіти секретами технології виробництва тощо); водночас на світовому ринку повинен бути попит на цю продукцію; нарешті затрати на транспортування мають бути обопільне вигідними для виробника і споживача [8, c. 197-199].

2.2. Міжнародна торгівля послугами

До міжнародної торгівлі послугами належать транспортні послуги, фрахт, міжнародний туризм, банківські, біржові та посередницькі послуги, страхові операції, рекламні заходи, ярмарки, обмін в галузі культури, інформації та інші "невидимі" блага.

В ролі продавців і покупців виступають держави, державні та недержавні організації, окремі особи, приватні, акціонерні та кооперативні підприємства й фірми.

Послуги — товар специфічний. їх особливість як товару полягає в:

— невидимості;

— нерозривності процесу виробництва і реалізації;

— розриві у часі між фактом купівлі-продажу та фактом її споживання;

— як правило, неможливості накопичення, зберігання і транспортування;

— невідчутності на дотик;

— високому ступені індивідуалізації залежно від вимог споживача;

— територіальній розрізненості їх виробника та споживача;

— отриманні мультиплікаційного ефекту.

У зв'язку з цим, міжнародна торгівля послугами порівняно з торгівлею товарами має такі особливості:

— торгівля переважно здійснюється на прямих контактах між виробниками послуг і їх споживачами;

— її регулювання здійснюється не на кордоні, а всередині країни відповідними положеннями внутрішнього законодавства;

— велика залежність обсягу послуг і їх вартості від складності та наукомісткості товарів;

— значно більша захищеність державою виробництва і реалізації послуг, ніж сфери матеріального виробництва і торгівлі;

— послуги, що надходять в особисте споживання (туризм, освіта, культура тощо), не можуть бути задіяні у господарському обороті.

Специфічність послуг як товару та загальні особливості торгівлі послугами обумовлюють особливості торгівлі окремими послугами.

Угоди купівлі-продажу послуг туризму здійснюються на туристичному ринку. Причому угода може бути складена без прямого залучення продавця і покупця послуги туризму, а з допомогою телефонного дзвінка, телеграми, факсу тощо. Тобто туристичний ринок не обмежений специфічним місцем чи географічною зоною. На туристичному ринку зустрічається попит послуг туризму з боку туристів та пропозиція на послуги туризму з боку туристичної фірми[1, c. 114-116].

2.3. Міжнародний рух капіталу як форма МЕВ

Міжнародний рух капіталу — це переміщення капіталу між країнами у пошуку більш вигідної сфери застосування.

Капітал, як і робоча сила, здатний рухатися не тільки в межах національного господарства, айв межах світового господарства. Причому йому властивий більш високий рівень мобільності в порівнянні з робочою силою. На шляху міжнародного руху капіталу стоїть менше перешкод та обмежень, ніж на шляху міграційних потоків робочої сили. Інакше кажучи, міжнародний рух капіталу має певні.

Однією із форм міжнародних економічних відносин є вивіз капіталу, тобто його експорт в інші країни приватними фірмами і державою з метою одержання прибутку. Міжнародна міграція капіталу зародилася ще в епоху капіталізму вільної конкуренції, коли капітали в пошуках більш високого прибутку не тільки переливалися з галузі в галузь, сприяючи утворенню середньої норми прибутку, а й перетинали національні межі, проникаючи в економіку інших країн.

Можливість та необхідність міжнародного руху капіталу зумовлена цілою низкою факторів, серед яких найважливішими є такі:

інтернаціоналізація господарського житія і втягнення більшості країн у систему світових економічних зв'язків;

утворення відносного надлишку капіталу на національному ринку і відсутність умов його ефективного застосування;

можливість більш прибуткового застосування капіталу за кордоном в результаті наявності там дешевої сировини, енергії, кваліфікованої робочої сили та виробничої і соціальної інфраструктури;

прагнення забезпечити чистоту навколишнього середовища в країнах-експортерах капіталу.

Форми міжнародного руху капіталу розрізняють за джерелами походження капіталу, характером використання, строками вкладання.

З метою забезпечення співставлення обліку у міжнародній практиці здійснюється класифікація підприємств в залежності від частки прямого інвестора в капіталі іноземного підприємства. Прямий інвестор - це державні або приватні організації, фізичні та юридичні особи і їх об'єднання, що володіють підприємством з прямими інвестиціями. Підприємство з іноземними інвестиціями - це акціонерне чи неакціонерне підприємство, в якому прямому інвестору-резиденту іншої країни належить не менше 10% звичайних акцій і голосів (в акціонерному підприємстві) або їх еквівалент (в неакционерному підприємстві).

Підприємства з іноземними інвестиціями поділяють на дочірні компанії, асоційовані компанії та філіали. Дочірні компанії становлять собою підприємства, в яких прямий інвестор-нерезидент володіє більш ніж 50% капіталу. Асоційовані компанії - це підприємства, в яких прямий інвестор-нерезидент володіє менше ніж 50% капіталу. Філіали - це підприємства, що повністю належать прямому інвестору[10, c. 113-115].

Головними причинами прямих зарубіжних інвестицій є і технологічне лідерство, переваги в кваліфікації робочої сили, розміри корпорації, рівень концентрації виробництва, необхідність доступу дощ природних ресурсів тощо.

Прямі зарубіжні інвестиції вигідні для країн-експортерів капіталу і країн-позичальників. Країни-імпортери в результаті прямих зарубіжних інвестицій одержують більш високі прибутки і мають можливість впливати на внутрішню та зовнішню політику країн-імпортерів капіталу. Країни експортери в результаті прямих зарубіжних інвестицій мають можливість більш швидко розвивати своє господарство, долучатися дат новітніх технологій, створювати додаткові робочі місця, вирішувати соціальні проблеми.

Враховуючи економічне і соціально-політичне значення прямих інвестицій, уряди країн-експортерів та країн-імпортерів розробляють, здійснюють заходи щодо стимулювання прямих інвестицій. Серед пил заходів найбільш поширені такі:

надання державних гарантій прямим інвесторам. їх можуть надавати країни-експортери і країни-імпортери капітал Уряди, зацікавлені в експорті капіталу, можуть давати національним компаніям гарантії повернення повної суми інвестованого капіталу або його частки за рахунок державних джерел у випадку націоналізації, стихійного лиха, неможливості переведення прибутку, неконвертованості місцевої валюти і інших непередбачених обставин. Гарантії інвестиції закріплюються в двосторонніх чи регіональних угодах про захист інвестицій;

страхування зарубіжних інвестицій, яке здійснюють відповідні приватні та державні структури країн-експортерів капіталу;

врегулювання інвестиційних спорів, яке може здійснюватися на базі національного законодавства країн-експортерів та країн-імпортерів капіталу або міжнародного арбітражу;

недопущення подвійного оподаткування, яке забезпечується шляхом двосторонньої угоди про те, що корпорація платить в чужій країні тільки ту частину податку з прибутку, яку вона не заплатила в своїй країні;

адміністративна і дипломатична підтримка з боку урядових інститутів своєї країни, яка найчастіше проявляється у формі домовленостей з країною-імпортером про створення найбільш сприятливих умов для прямих інвесторів.

Портфельними інвестиціями прийнято називати вкладення капіталу в акції та інші цінні папери іноземних підприємств в розмірах, які не забезпечують володіння контрольним пакетом акцій. Неможливість володіти контрольним пакетом акцій досить часто обумовлюється особливостями законодавства країн-імпортерів капіталу. Так, чинне законодавство багатьох країн, що розвиваються, встановлює для іноземних корпорацій граничні ліміти володіння акціями місцевих підприємств в цілому в країні або в окремих галузях. Тому іноземні інвестори, замість власних підприємств створюють лише змішані компанії за участю місцевого приватного або державного капіталу.

Спільні підприємства є і в Україні, але, на жаль, в нас відсутні граничні ліміти володіння акціями для іноземних партнерів. А тому майже на всіх спільних підприємствах іноземні партнери володіють контрольним пакетом акцій.

До портфельних інвестицій вдаються також тоді, коли не вистачає коштів для придбання контрольного пакета акцій. Поштовх до розвитку портфельних інвестицій дає також інтернаціоналізація операцій фондових бірж, де купуються і продаються акції не тільки національних, а й великих зарубіжних компаній.

Міжнародні портфельні інвестиції класифікуються на акції і боргові цінні папери. Акція становить собою грошовий документ, що перебуває в обігу на ринку і засвідчує майнове право власника документа по відношенню до особи, яка випустила цей документ. Боргові цінні папери - це грошові документи, що перебувають в обігу на ринку і засвідчують відношення позики власника документа до особи, яка випустила цей документ. Боргові цінні папери виступають у формі облігацій, казначейських векселів, депозитних сертифікатів, банківських акцептів, фінансових дериватів і т. ін. [12, c. 162-164].

2.4. Сутність і види міжнародного бізнесу

Мета міжнародного бізнесу, як і національного - прибуток. Але не власне прибуток, а стабілізація або збільшення обсягу (маси) і норми прибутку, тобто підвищення рентабельності, ефективності загального бізнесу того або іншого економічного суб'єкта, підприємця. Тому важливо з'ясувати причини, що обумовлюють формування і розвиток міжнародного бізнесу, а також способи, методи, засоби досягнення головної його мети.

Розглядаючи причини формування і розвитку міжнародного бізнесу, доцільно поділити їх на дві групи:

1) причини, що визначають необхідність (неминучість) виникнення такої категорії бізнесу;

2) причини, що обумовлюють можливість здійснення міжнародного бізнесу.

Перша група містить такі причини:

♦ загострення конкуренції на внутрішніх ринках, пов'язане зі збільшенням кількості підприємців, обмеженістю платоспроможного попиту;

♦ відносна обмеженість внутрішніх ринків (з урахуванням чисельності населення, масштабів території і т.д.);

♦ обмеженість економічних ресурсів, у т.ч. природних, матеріальних, трудових, технологічних, фінансових, у національному господарстві;

♦ недосконалість національної законодавчої системи, що регулює приватне підприємництво;

♦ нерівномірність соціально-економічного розвитку країн.

До другої групи належать такі причини:

♦ постійний розвиток продуктивних сил, НТР, у т.ч. в комунікаційній системі (транспорт, зв'язок, інформація і т.д.);

♦ формування великих корпорацій, банків, що володіють величезними виробничими, комерційними, науково-технічними, фінансовими ресурсами;

♦ лібералізація зовнішньоекономічної політики країн світового співтовариства, формування «відкритої економіки» в більшості країн світу[4, c. 357-358].

Головна мета міжнародного бізнесу, причини його формування і розвитку обумовлюють певну систему способів, методів, засобів досягнення цієї мети. На різних етапах розвитку, функціонування міжнародного бізнесу дана система має свої особливості. Тому важливо і необхідно виділити основні етапи розвитку міжнародного бізнесу. У якості основного критерію періодизації розвитку міжнародного бізнесу доцільно взяти об'єкт (сферу) міжнародної підприємницької або зовнішньоекономічної діяльності. В історії розвитку міжнародного бізнесу виділяються три основних об'єкти економічної інтернаціоналізації, глобалізації:

1. Сфера обміну результатами виробництва, або міжнародна торгівля (світові ринки товарів).

2. Сфера обміну факторами виробництва (світові ринки капіталів, праці, технологій).

3. Сфера власне процесу виробництва.

Відповідно до цих об'єктів виділяються три етапи в розвитку міжнародного бізнесу. Слід зазначити, що ці об'єкти існують на всіх етапах розвитку міжнародного бізнесу, але на кожному етапі в якості основного, визначального є один з них.

На першому етапі головною сферою міжнародного бізнесу є експортно-імпортна діяльність приватної компанії, або зовнішні ринки.

Існує три основних способи досягнення мети міжнародного бізнесу в цій сфері:

♦ розширення збуту;

♦ придбання ресурсів;

♦ диверсифікація джерел постачання і збуту.

На другому етапі головною сферою міжнародного бізнесу є система міжнародного руху фінансових ресурсів (капіталу в різних формах, іноземної валюти, цінних паперів), або фінансові ринки.

Головна мета залишається тією ж самою, але способи її досягнення інші:

♦ участь у закордонному інвестуванні;

♦ придбання фінансових ресурсів;

♦ диверсифікація джерел фінансування підприємницької діяльності у себе вдома і за рубежем.

На третьому етапі головною сферою міжнародного бізнесу є безпосередньо процес підприємницької діяльності.

Основними способами досягнення головної мети міжнародного бізнесу на цьому етапі є:

♦ перенесення частини виробничого бізнесу за кордон;

♦ географічне розширення виробничого простору;

♦ формування закордонного сектора.

Важливо відзначити ще раз, що на всіх етапах функціонування міжнародного бізнесу він бере участь у всіх трьох сферах, але на кожному етапі переважної є одна з них.

Тому важливо з'ясувати характерні риси, особливості міжнародного бізнесу на сучасному етапі. До основних особливостей сучасного міжнародного бізнесу належать:

1) усі країни і регіони втягнені в більшій або меншій мірі в систему міжнародного бізнесу;

2) спостерігається широка географічна і галузева диверсифікованість міжнародного бізнесу, тобто міжнародні компанії здійснюють свій бізнес у багатьох країнах і галузях.

Міжнародний бізнес має глобальний характер;

3) усі три розглянутих об'єкти є сферами міжнародної підприємницької діяльності приватних компаній. Але головним об'єктом є транснаціоналізація власне процесу виробництва;

4) головними суб'єктами міжнародної підприємницької діяльності (ЗЕД) є міжнародні корпорації, і насамперед транснаціональні корпорації (ТНК);

5) надзвичайно великі масштаби і темпи міжнародного бізнесу. Про це свідчать порівняльні дані - питома вага транснаціонального бізнесу в загальній підприємницькій діяльності приватних компаній, або індекс транс націоналізації.

Розглядаючи питання, пов'язані з аналізом міжнародного менеджменту, необхідно насамперед дати його визначення як науки і практики досягнення конкурентних переваг міжнародних корпорацій.

Міжнародний менеджмент - це система методів управління, спрямованих на формування, утримання, розвиток і використання конкурентних переваг у різних країнах з метою підвищення ефективності (рентабельності, якості виробництва, зниження витрат і максимізації прибутку), стабільності, зміцнення і розширення позицій міжнародних компаній на світових ринках.

Управлінням міжнародною діяльністю займаються всі компанії. Зміст міжнародного менеджменту наочно виявляється в основних концепціях управління міжнародними компаніями.

Ці концепції обумовлені співвідношенням (конфронтацією) двох протилежних вимог у загальній системі менеджменту корпорацій:

а) з одного боку, необхідність пристосування до національних умов;

б) з іншого боку, необхідність якомога ширшої інтеграції усіх видів діяльності в глобальному масштабі.

Перша вимога обумовлена різноманіттям національних потреб, ринкових і виробничих структур, інструкцій урядів країн, у яких міжнародна компанія здійснює виробничу або збутову діяльність, а також особливостями країн у зв'язку з відмінностями у вартості факторів виробництва і кваліфікації працівників.

Друга вимога - конвергентність потреб у багатьох країнах; існуючі у світовому масштабі попит і конкуренція; можливість використання синергетичних ефектів.

Таким чином, головне завдання підприємницької політики міжнародної компанії - збалансованість переваг, що є результатом пристосування до місцевих умов і використанням переваг світової інтеграції усіх видів діяльності у світовому масштабі.

Основним суб'єктом управління міжнародною діяльністю є міжнародні корпорації.

Міжнародна корпорація - це компанія, що займається зовнішньоекономічною діяльністю. Такі компанії характеризуються значною фінансовою, виробничою, науково-технічною і т.д. міццю, яка дозволяє впливати на національну економіку і світову економіку в цілому.

Виникнення і розвиток міжнародних компаній обумовлено різними причинами. Ці причини необхідно поділити на дві групи:

1. Причини, що викликають необхідність формування міжнародних компаній, виходу їхнього бізнесу за національні межі:

♦ виникнення і постійне поглиблення міжнародного поділу праці (що виявляється в міжнародній спеціалізації і в тому, що викликає необхідність у міжнародній кооперації), що породжує економічну взаємозалежність, взаємозалежність підприємницької діяльності головних економічних суб'єктів - приватних компаній;

♦ нерівномірність економічного і соціального розвитку країн, що породжує залежність одних країн від інших у різних сферах (виробництво, технології і т.п.);

♦ гостра конкуренція на внутрішніх і зовнішніх ринках.

2. Причини, що обумовлюють можливість формування міжнародних компаній:

♦ виникнення великих національних компаній під впливом посилення концентрації виробництва і капіталу;

♦ нерівномірність економічного розвитку країн, що дозволяє компаніям, використовуючи свої виробничі, фінансові, технологічні переваги, одержувати великі доходи від діяльності в інших країнах.

Компанії, що діють у міжнародному масштабі, - не нове явище. Вони мають довгу історію. У своєму розвитку вони пройшли ряд етапів, набуваючи різних форм[8, c. 435-437].


3. Особливості форм міжнародних економічних відносин в Україні

3.1. Сутність та особливості міжнародної економічної діяльності в Україні

Міжнародна економічна діяльність України становить неоднорідний та багатоаспектний предмет вивчення. Її можна розглядати і в контексті національних інтересів, і в регіональному та глобальному масштабах. У першому аспекті така діяльність є засобом досягнення підприємницьких і загальнодержавних цілей у процесі співробітництва із зарубіжними партнерами. У другому – весь господарський механізм України постає невід’ємною складовою світової економіки, елементом більш загальної системної цілісності, інтернаціональних ринкових структур.

Системна трансформація в Україні, основним змістом якої є формування ринкового середовища та демократизація усіх ланок соціального життя, справедливо розглядається як важлива передумова розширення та підвищення ефективності міжнародної економічної діяльності в комплексі її макро- та мікроекономічних форм. Транс націоналізація української економіки, що зорієнтована на підвищення міжнародної конкурентоспроможності , дедалі більшою мірою визначатиме глобальну перспективу держави.

Міжнародні господарські зв’язки для нашої країни є одним із ключових факторів розвитку. Про це свідчать такі дані: тільки протягом періоду з початку незалежності до кінця століття частка експорту товарів та послуг у структурі ВВП України зросла з 24-26% до 45-47% ( особливо значним було зростання частки експертного “покриття ” ВВП у 1994 та 1995 рр.. Ці дані переконливо свідчать про утвердження економіки України як самостійного організму здатного до саморегулювання та виживання в міжнародній конкурентній боротьбі.

Необхідним є проведення активної державної політики, забезпечення сприятливих нормативних та організаційних передумов міжнародної економічної діяльності. Передусім стоїть завдання подолати такі головні перешкоди:

недосконалість та нестабільність законодавчої бази міжнародної економічної діяльності, відсутність внутрішньо узгодженої системи митного, податкового регулювання механізмів банкрутства;

нерозвиненість або відсутність багатьох важливих інституцій регулювання міжнародної економічної діяльності, сприяння їй, передусім у банківській, страху вальній, кредитній, фінансовій сферах;

адміністративні і фінансові обмеження, несприятливі для експортно-імпортних та інвестиційних операцій умови митного та податкового регулювання;

дефіцит інституцій і організаційних структур підтримки та обслуговування міжнародної економічної діяльності, зокрема інформаційних, маркетингових, дослідних, аналітичних центрів, консалтингових та інжинірингових служб( інжинеринг – надання… знань, проведення технічних робіт, консультування на місці подій з метою оптимізації, виробничо-комерційної діяльності; консальтинг – надання ділової інформації щодо дослідження стану та прогнозування динаміки ринку товарів, послуг, технології)[2, c. 106-108]

Завданнями особливого порядку, які виходять далеко за межі міжнародної економічної проблематики, але являють собою необхідну передумову оптимізації участі України у світогосподарських відносинах, є подолання тонізації та криміналізації суспільно-господарського життя в країні, бюрократизації та корумпованості управлінських структур, забезпечення політичної стабільності та проведення загальної структурної реформи. До речі, якщо згідно з міжнародною статистикою загальносвітові обсяги тонізації становлять 5-10 %від ВВП, в африканських країнах, які є найяскравішим прикладом надмірної тонізації, - 30 %, то в Україні відповідний показник навіть не піддається достатньо вірогідній оцінці і становить, за різними розрахунками, від 40% до 60% ВВП.

Отже, цілком практичні цілі обрання адекватних методик та концептуальних підходів у міжнародній економічній діяльності активізують вивчення широкого масиву закономірностей та практичних особливостей, які характеризують реальні процеси та перспективи роботи національних і світових ринків, а також їх регулювання.

Визначаючи предмет міжнародної економічної діяльності як своєрідний відправний пункт можна взяти таке: міжнародна економічна діяльність – це поняття, яке застосовується і в практиці господарювання, що виходить за національні кордони, і в теорії, яка таку практику вивчає.

Поняття “міжнародна економічна діяльність“ органічно охоплює не тільки сферу виробничої, комерційної діяльності, та міжнародні за характером економічні акції, які спрямовані на отримання та максимізацію індивідуального, приватного прибутку, поліпшення власного добробуту. Воно поширюється також і на непідприємницькі, регулятивні за характером акції, на інструмент впливу з метою поліпшення загальних умов господарювання як з боку національних урядів, спеціалізованих інститутів, так і з боку міжнародних організацій та структур. Таким чином, широке тлумачення терміну “міжнародна економічна діяльність” охоплює всі форми господарювання, до яких залучаються різнонаціональні за походженням або місцем свого перебування кооперанти , агенти підприємницької та регулятивної діяльності. Феномен міжнародної економічної діяльності виникає там і тоді, де і коли має місце перетинання кордонів митних територій такими реальними об’єктами . як: товари, послуги, капітали, сировинні ресурси, нарешті люди.

Міжнародна економічна діяльність – це цілісна система господарських зв’язків між національними економіками різних країн, належних до них або утворених ними суб’єктами господарського життя, а також міжнародними організаціями, яка має характерні лише для себе взаємозв’язки , закономірності та реалізує ті специфічні інтереси, які пов’язані з використанням міжнародного співробітництва. Поділу та факторного розміщення.

Міжнародна економічна діяльність так само, як і будь-який живий організм, являє собою саме системну цілісність. І так само, як живий організм є чимось більшим ніж механічною сукупністю органів, міжнародна економічна діяльність не зводиться до суми своїх атрибутів, суб’єктів та інструментів. Будучи самостійним явищем, проявами якого є складні зворотні зв’язки між складовими елементами, а також із компонентами більш широких механізмів відтворення вона є фактором та своєрідним прискорювачем економічного розвитку країн[4, c. 214-216].


3.2. Суб’єкти міжнародної економічної діяльності України

Для того, щоб привести класифікацію суб’єктів міжнародної економічної діяльності, оберемо комбінований підхід , а саме : врахуємо , з одного боку , природу, принципові інтереси учасників ринкових відносин, а з іншого – рівні їхньої політики, масштаби, в яких відповідна політика реалізується.

Щодо рівнів економічної діяльності, та умовно можна виділити такі:

  • мікроекономічний
  • макроекономічний
  • між- або наддержавний

Що стосується інтересів, то вони можуть бути пов’язані або зі збільшенням прибутку, або зі створенням нових режимів, умов господарювання. Відповідно суб’єкти міжнародної економічної діяльності належати до одного з двох принципово відмінних класів:

а) підприємницькою;

б) регулюючою.

2. Мікроекономічний рівень

Основною господарською ланкою, що опосередковує процес інтернаціоналізації економічного життя, є організації базового рівня – підприємства, фірми та інші життєздатні в умовах ринку самостійні одиниці підприємницького типу, національні на досягнення гармонізованих із суспільними інтересами максимальних показників прибутковості, комерційного обігу, технічного переозброєння.

Суб’єктами міжнародної підприємницької діяльності в будь-якій країні є ті юридичні, фізичні особи, організаційні структури, які наділені відповідною дієздатністю та правами. В Україні згідно з Законом Україні « Про зовнішньоекономічну діяльність» такими суб’єктами можуть бути :

– фізичні особи – громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають відповідну правоздатність;

- юридичні особи, які зареєстровані в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України (підприємства, організації та об’єднання всіх видів, включаючи акціонерні та інші види господарських товариств, асоціації, спілки, концерни, консорціуми, торгові доми, посередницькі та консультаційні фірми, кооперативи, кредитно-фінансова установи, міжнародні об’єднання, організації та ін.), у тому числі юридичні особи, майно та/або капітал яких повністю перебуває у власності іноземних суб’єктів господарської діяльності.

– об’єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб, які не є юридичними особами згідно з законами України, але які мають постійне місцезнаходження на території України і яким чинними цивільно-правовими законами не заборонено здійснювати господарську діяльність;

– структурні одиниці іноземних об’єктів господарської діяльності ( філії, відділення тощо), які не є юридичними особами, але мають постійне місцезнаходження на території України;

– спільні підприємства з участю українських та іноземних суб’єктів господарської діяльності. Які мають відповідну реєстрацію та мають постійне місцезнаходження на території України;

– інші суб’єкти господарської діяльності, передбачені законами України.

З правового погляду, зокрема, згідно з Законом «Про зовнішньоекономічну діяльність» юридичними особами, які беруть участь у зовнішньоекономічній діяльності, є й Україна як держава, місцеві органи влади й управління та інші держави, які діють в особі відповідних органів. Разом з тим така формальна належність не повинна вносити плутанину до класифікації: якщо не йдеться про господарські організації, які можуть створюватись державними органами, діяльність останніх вважається такою, що відбувається на макрорівні.

Цілі суб’єктів міжнародного бізнесу:

а) максимізація індивідуального прибутку;

б) розширення виробництва;

в) розширення ринків збуту;

г)підвищення ефективності міжнародної господарської діяльності через наближення виробництва до споживачів у випадках здійснення зарубіжного інвестування, активізації міжнародної маркетингової політики;

д) подолання інституційних, тарифних та нетарифних перешкод обминання або зниження митних стягнень, національних обмежень та реалізацію тих або інших торговельних операцій адміністративного характеру;

е) розв’язання проблем, пов’язаних із нестабільністю міжнародних цін та співвідносних цінових показників ( передусім через ревальвацію та девальвацію валют).

Окрему групу підприємницьких суб’єктів міжнародної економічної діяльності становлять кредитно-фінансові установи, які є не просто «гравцями» а й регуляторами ринку, отже відіграють подвійну роль. Така подвійна роль взагалі є характерною для банківських установ, агентств страхування та інших форм фінансового обслуговування.

Щодо регулятивних економічних структур, то ними є об’єднання підприємців, інформаційні структури, аудиторські, юридичні фірми, організації сприяння бізнесу, у створенні яких могли більшою або меншою мірою брати участь державні організації[8, c. 281-283].

Висновки

Діяльність підприємств на міжнародному ринку здійснюється в таких формах:

1. Експорт та імпорт товарів та послуг. Це є часто першою зовнішньоекономічною операцією фірми. Ця операція передбачає, як правило, мінімальні зобов’язання і найменший ризик для виробничих ресурсів фірми, вимагає порівняно невеликих видатків. Наприклад, фірми можуть збільшувати експорт продукції шляхом завантаження своїх надлишкових потужностей, що робить мінімальною потребу в додаткових капіталовкладеннях.

2. Контрактні, коопераційні угоди (ліцензування, франчайзинг). При ліцензуванні фірма (ліцензіар) вступає у відносини із зарубіжною фірмою (ліцензіатом), пропонуючи права на використання виробничого процесу, товарного знаку, патенту, ноу-хау в обмін на ліцензійну плату. Франчайзинг — один із способів кооперації (насамперед міжнародної) по збуту товарів і послуг достатньо відомої фірми (франчайзера) через спеціально створену за її участю збутову організацію (франчайзі) завдяки праву використання франчайзі товарного знаку і ноу-хау франчайзера.

Франчайзинг товарів та послуг використовують також відомі фірми: Мак Дональдс, Зінгер, Кока-Кола, Хілтон. Найбільше застосування франчайзинг має у сфері послуг: туризмі, сервісі побутової техніки, системі швидкого харчування, авторемонті.

Часто підприємства купують іноземні ліцензії та звертаються до франчайзингу після того, як вони досягли успіхів в експорті своєї продукції на зовнішньому ринку.

3. Господарська діяльність за кордоном (науково-дослідницькі роботі, банківські операції, страхування, підрядне виробництво, оренда). Підрядне виробництво передбачає укладання фірмою контракту із зарубіжним виробником, що може виготовляти товари, реалізацією яких може займатися вказана фірма. Оренда передбачає надання орендодавцем в тимчасове користування орендарю майна за узгоджену орендну плату на певний термін з метою одержання комерційної вигоди.

Номенклатура товарів, що здаються в оренду, є досить широкою: легкові та вантажні автомобілі, літаки, танкери, контейнери, комп’ютери, засоби зв’язку, стандартне промислове обладнання, склади, тобто рухоме і нерухоме майно, яке відноситься до основних засобів.

В міжнародній практиці розрізняють три види оренди залежно від її тривалості:

- короткострокова оренда — рентинг, тривалість якої може складати від декількох годин до одного року;

- середньострокова оренда — хайринг, яка передбачає здачу в оренду майна на термін від 1 до 3 років;

- довгострокова оренда — на термін більше трьох років.

4. Портфельне і пряме інвестування за кордоном. Інвестиційна діяльність за кордоном може бути пов’язана зі створенням підприємством власної виробничої філії; вкладанням коштів в акції існуючої зарубіжної фірми; інвестуванням у нерухомість, державні цінні папери.

Вищенаведена класифікація форм міжнародної підприємницької діяльності досить умовна. Наприклад господарська діяльність за кордоном (3) практично завжди супроводжується надходженням туди інвестицій (4).

На різних етапах розвитку МЕВ одна із форм міжнародної економічної діяльності переважає. На сучасному етапі для багатьох розвинутих країн провідною формою є транснаціональна виробнича діяльність, в основі якої знаходиться закордонна інвестиційна діяльність підприємств.


Список використаної літератури

1. Горбач Л. Міжнародні економічні відносини : Підручник/ Люд-мила Горбач, Олексій Плотніков,. -К.: Кондор, 2005. -263 с.

2. Дахно І. Міжнародна економіка : Навч. посіб./ Іван Дахно, Юлія Бов-трук,; Міжнар. акад. управл. персонал.. -К. : МАУП, 2002. -214 с.

3. Економічна теорія : Підручник/ В. М. Тарасевич, В. В. Білоцерківець, С. П. Горо-бець, О. В. Давидов та ін.; За ред. В. М. Тарасевича; М-во освіти і науки України, Нац. металургійна акад. України . -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -779 с.

4. Козик В. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Василь Козик, Людмила Панкова, Наталія Даниленко,. -4-те вид., стереотипне. -К.: Знання-Прес, 2003. -405 с.

5. Липов В. Міжнародна економіка : Навчальний посібник/ Володимир Липов,; М-во освіти і науки України, ХНЕУ. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2005. -406 с.

6. Міжнародні економічні відносини : Сучасні міжнародні економічні відносини: Підручник для студ. екон. вузів і фак./ А. С. Філіпенко та ін.. -К.: Либідь, 1992. -256 с.

7. Міжнародні економічні відносини : Історія міжнар. екон. відносин: Підручник для екон. вузів і фак./ А. С. Філіпенко, В. С. Будкін, О. В. Бутенко та ін.. -К.: Либідь, 1992. -190 с.

8. Міжнародна економіка : Підручник/ Григорій Климко, Віра Рокоча,; Ред. Анатолій Румянцев,; Київський нац. ун-т ім. Т. Г. Шевченка. -К.: Знання-Прес, 2003. -447 с.

9. Одягайло Б. Міжнародна економіка : Навчальний посібник/ Бо-рис Одягайло,. -К.: Знання , 2005. -397 с.

10. Передрій О. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Олександр Передрій,; М-во освіти і науки України, Закарпатський держ. ун-т. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -273 с.

11. Савельєв Є. Міжнародна економіка: теорія міжнародної торгівлі і фінансів : Підручник для магістрантів з міжнарод. економіки і держ. служби/ Євген Савельєв,; За ред. Олександра Устенка,. -Тернопіль: Економічна думка, 2002. -495 с.

12. Семенов Г. А. Міжнародні економічні відносини: аналіз стану, реалії і проблеми : Навчальний посібник/ Г. А. Семенов, М. О. Панкова, А. Г. Семенов; Мін-во освіти і нау-ки України, Гуманітарний ун-т " Запорізький ін-т державного та муніципального управління " . -2-ге вид., перероб. і доп.. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -231 с.

загрузка...
Top