Європейські міжнародні організації

1.Сутність та порівняльні характеристики європейських міжнародних організацій (ЄЕС,ОБЄС та інші).

2. Платіжний баланс та його значення для розвитку національної економіки. Платіжний баланс України.

Список використаної літератури.


1.Сутність та порівняльні характеристики європейських міжнародних організацій (ЄЕС,ОБЄС та інші).

Сьогодні у світі нараховується близько 20 економічних угруповань. Серед них можна виділити: в Західній Європі — Європейський Союз (ЄЄ) і Європейську асоціацію вільної торгівлі (ЄАВТ); у Північній Америці — Північноамериканську угоду про вільну торгівлю (НАФТА); в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні — Тихоокеанське економічне співтовариство (АТЕС).

Офіційно до 1 листопада 1993 р. провідне інтеграційне угруповання західноєвропейських країн називалось Європейські співтовариства, а неофіційно — Європейське співтовариство, або просто Співтовариство. З 1 листопада 1993 р. після набуття чинності Маастрихтських угод офіційна назва цього угруповання — Європейський Союз.

Утворився Європейський Союз в 1967 р. на базі злиття органів трьох раніше самостійних регіональних організацій, створених шісткою провідних європейських країн — ФРН, Францією, Італією, Нідерландами, Бельгією і Люксембургом:

1) Європейського об'єднання вугілля і сталі (угода укладена в 1951 p., а набула чинності в 1952 p.);

2) Європейського економічного співтовариства (Римська угода про створення ЄЕС укладена в 1957 p., а набула чинності в 1958 p.);

3) Європейського співтовариства з атомної енергії (угода набула чинності в 1958 p.).

Для довідки. Європейський Союз має свій прапор: на блакитному тлі коло з дванадцяти золотих зірок. Замкнене коло зірок символізує союз країн-членів, а число 12 — їхню кількість. Кількість зірок залишатиметься постійною, тобто 12, незалежно від того, яка кількість країн входитиме до ЄС, оскільки число 12 є символом досконалості та достатку.

Європейський Союз має свій гімн: прелюдію до останньої частини Дев'ятої симфонії Бетховена. Загальноприйнята назва прелюдії "Ода радості", але у цьому контексті вона також має значення оди свободі, почуттю спільності та миру між громадянами країн, які вирішили об'єднатись, та тими, хто вільно приєднається до них.

Розвиток інтеграції в рамках ЄС пройшов всі етапи: від зони вільної торгівлі до економічного і валютного союзу.

В ЄС як повноправні члени Союзу входять: ФРН, Франція, Італія, Нідерланди, Бельгія, Люксембург, Великобританія, Данія, Ірландія, Португалія, Іспанія, Греція, Австрія, Норвегія, Швеція, Фінляндія (останні чотири країни — з 1995 p.). З 1998 р. Європейський Союз веде переговори про вступ до цієї організації з шістьма краї-нами-кандидатами: Кіпром, Польщею, Словенією, Угорщиною, Чехією та Естонією. Серед цих країн найкращі шанси мають Польща, Угорщина, Чехія, хоча і вони не можуть вступити до ЄС раніше 2004 p., що обумовлено внутрішніми труднощами в ЄС. Переговори з Болгарією, Латвією, Литвою, Румунією та Словаччиною розпочнуться тільки після того, як вони наблизяться до критеріїв, необхідних для вступу до Євросоюзу. Виявляють бажання (але мають дуже мало шансів у недалекому майбутньому) вступити до ЄС Хорватія, Сербія, Македонія, Албанія та Україна. Із колишніх соціалістичних країн Європи тільки Росія, Беларусь та Югославія не задекларували бажання приєднатися до ЄС. У самому ж Союзі планують до 2015—2020 pp. збільшити кількість членів до 30—35.

Механізм функціонування ЄС базується на політико-правовій системі управління, яку складають наднаціональні або міждержавні органи та елементи національно-державного регулювання.

Європейський Союз має свої наднаціональні законодавчі та виконавчі органи:

• Рада міністрів — законодавчий орган, на рівні якого приймають рішення щодо реалізації єдиної політики ЄС. Голоси різних країн мають різну вагу залежно від економічної могутності країни і рішення приймаються більшістю.

• Європейська рада — верховний орган, до складу якого входять глави держав і урядів країн — членів ЄС. Його робота проходить у формі нарад або сесій двічі на рік. Європейську раду не треба плутати з Радою Європи, яка не є установою Європейського Союзу, діяльність якої зосереджена здебільшого на співробітництві в галузі освіти та культури.

• Комісія Європейського Союзу — виконавчий орган, який має право подавати на затвердження Ради міністрів проекти законів.

Комісія Європейського Союзу:

а) контролює дотримання митного режиму, стан аграрного ринку, податкову політику тощо;

б) здійснює фінансування зі своїх фондів (соціального, регіонального, аграрного);

в) самостійно веде переговори з третіми країнами;

г) має право розпоряджатися спільним бюджетом;

д) приводить у відповідність до норм ЄС національні законодавства, стандарти і норми.

• Європейський парламент — орган, що контролює діяльність комісії і затверджує бюджет.

• Суд ЄС — вищий судовий орган, який забезпечує виконання договорів і реалізацію основних принципів ЄС.

Крім цих органів, існують інші консультативні органи та допоміжні заклади — різні комітети, комісії, підкомісії, фонди регіонального регулювання[10, c. 154-157].

Первинним законодавством і правовою основою ЄС є міждержавні угоди про створення і розширення ЄС та інші угоди про діяльність Союзу. Вони мають однакове тлумачення у всіх країнах — членах Союзу і підпадають під його юрисдикцію.

Законодавчими для всіх країн — членів ЄС, але з різним ступенем обов'язковості, є також регламенти, директиви, рішення, рекомендації та думки.

Регламенти є вищими від національних законів і мають на території країн — членів ЄС силу закону.

Директиви містять загальні положення, які конкретизуються в спеціальних постановах країн — членів ЄС.

Рішення спрямовані до конкретних адресатів, не є обов'язковими, хоча мають певне юридичне значення.

Рекомендації і думки не мають юридичного значення і не обов'язкові для виконання.

Законодавчі акти Європейського Союзу вищі за національні закони в таких сферах:

• зовнішньоторговельній;

• аграрної політики;

• торгового і цивільного права;

• податкового права.

Прийняття будь-яких нормативних актів, які суперечать праву ЄС, на території країн-членів не допускається.

Європейський Союз має власний, незалежний від країн-членів, бюджет. Розмір його визначається Радою і Європарламентом, який затверджує бюджет ЄС.

Дохідна частина бюджету ЄС формується за рахунок:

а) власних коштів, які складаються із ввізного мита, яке компенсує різницю в цінах на сільгосппродукти в країні, що імпортує, і на зовнішньому ринку; митних податків за загальним митним тарифом; частини податку на додану вартість; інших коштів;

б) внесків країн-членів (1,2—1,3 % ВВП всіх країн).

Кошти бюджету ЄС використовуються (приблизно) на такі потреби, % [1,с. 168-169]:

Адміністративно-господарські — 4,5

На проведення політики:

єдиної сільськогосподарської — 66,5

регіональної — 7,5

соціальної — 6,6

енергетичної — 0,3

промислової — 0,1

науково-технічної — 3,5

в галузі інформації та охорони довкілля — 2,1

на компенсаційні виплати країнам — членам ЄС — 8,4

Найбільша частина бюджету ЄС використовується на проведення спільної аграрної політики, основою якої є субсидування внутрішніх та експортних цін. Внаслідок митних бар'єрів на аграрний ринок ЄС практично не надходять товари зі світового аграрного ринку, ціни на якому значно нижчі.

Під час створення ЄС були проголошені його завдання:

• поступове усунення обмежень в торгівлі між країнами-учасницями;

• введення спільного митного тарифу в торгівлі з третіми країнами;

• ліквідація перешкод для вільного переміщення осіб, капіталів

та послуг;

• загальна політика в галузях транспорту і сільського господарства;

• створення валютного союзу;

• уніфікація податкових систем;

• зближення законодавств країн-учасниць;

• розроблення принципів узгодженої економічної політики.

В реалізації проголошених завдань ЄС досягнуті значні успіхи: проводиться єдина торговельна політика стосовно третіх країн, уніфіковані національні фінансові системи і створена Європейська валютна система, сформовано єдиний внутрішній ринок, відмінені обмеження щодо ряду товарів, послуг, капіталів, введені єдині стандарти на багато видів продукції тощо.

З грудня 1991 р. до лютого 1992 р. були підписані угоди про формування економічного і валютного союзів (Маастрихтські угоди), згідно з якими до кінця XX ст. в ЄС буде єдина грошова одиниця і єдиний центр формування валютної і грошово-кредитної політики — Центральний банк і Європейська система центральних банків. ЄС повинен перетворитись у валютний і політичний союз з єдиною зовнішньою політикою.

Вирішальною подією у подальшому розвитку ЄС став Амстердамський саміт голів держав та урядів країн-учасниць, який відбувся 240 17—18 червня 1997 р. Ця зустріч стала також завершенням Міжурядової конференції, яка переглянула Угоду про ЄС, яку було прийнято у Турині у березні 1996 р. Основні пункти угоди:

1. Передання відповідальності за внутрішні та законодавчі справи до функцій Співтовариства в таких сферах: вжиття на зовнішніх кордонах, що забезпечують вільне пересування осіб, заходів для вирішення проблем біженців та імміграції, заходів для боротьби зі злочинністю, охорони прав громадян з третіх країн, законодавчого співробітництва у цивільних справах. Але для Данії існує спеціальне положення про добровільне неприєднання, згідно з яким рішення, що приймаються структурами Співтовариства, не є обов'язковими для виконання нею. Для Об'єднаного Королівства Великобританії та Північної Ірландії також залишається спеціальне положення, відповідно до якого вони зберігають свою спільну зону пересування та прикордонні правила контролю.

2. Ухвалення рішень стосовно потенційно широкого використання кваліфікованого мажоритарного голосування у питаннях спільної зовнішньої політики та політики безпеки. Нова структура Угоди передбачає, що Європейська рада прийматиме рішення щодо напрямків спільної стратегії, які будуть виконуватися Європейським Союзом в тих сферах, де країни-члени мають важливі спільні інтереси. Рада втілюватиме їх, зокрема, за допомогою спільних дій та спільних позицій. Ці рішення Ради затверджуватимуться кваліфікованою більшістю з можливістю для країни- члена зайняти позицію "конструктивного утримання" (тобто вона не бере участі, але й не перешкоджає діям) або, в разі важливих причин національної політики, блокувати голосування з правом звертатися до Європейської ради. Генеральний Секретар Ради буде також Високим Представником спільної зовнішньої політики та політики безпеки. Відділ розроблення політики та раннього попередження буде організовано під його керівництвом у співробітництві з Європейською комісією.

3. Поява (вперше) нової частини Угоди про зайнятість населення, яка передбачає тісніше національне співробітництво та можливість вживання заохочувальних заходів. Активізуються заходи з охорони довкілля, людського здоров'я та захисту споживачів. Соціальний протокол входить в Угоду за згодою Великобританії. Підвищується прозорість.

4. Помірне зростання ваги кваліфікованої більшості у всіх сферах, але це зростання є істотним у справах, що стосуються спільного прийняття рішень Парламентом та Європейською радою з питань законодавства. Водночас законодавчі процедури скорочуються та спрощуються.

5. Що стосується Європейської комісії, то кількість її членів сьогодні залишається незмінною, але вона може бути переглянута, коли нові країни-члени ввійдуть до складу Європейського Союзу.

6. Поява нових текстів, що стосуються гнучкості, яка з невеликими та несуворими обмеженнями дасть змогу ряду країн-членів оприлюднювати інформацію з деяких політичних питань, навіть якщо не всі хочуть цього.

Переглянута Угода дасть змогу зробити багато політичних та економічних кроків уперед, які приведуть до реальної перспективи розширення Європейського Союзу. В липні Комісія подала свої висновки щодо 10 країн-кандидатів разом з іншими важливими документами "Порядку денного 2000"[5, c. 251-254].

Європейська рада також приділила велику увагу стабільності, економічному зростанню та зайнятості населення. Було прийнято два правила, які складають частину Пакту про стабільність та економічне зростання в економічному та монетарному союзі, так само як і правила, що встановлюють законодавчі рамки для єдиної валюти (євро).

Були прийняті важливі рішення щодо самого Пакту економічного зростання та зайнятості населення, а також принципів і основних елементів нового механізму обміну валют. Був затверджений дизайн монет євро. Особлива увага до питання зайнятості населення знайшла своє відображення у рішенні провести спеціальний саміт восени 1997 р.

Серйозні висновки було зроблено щодо боротьби з організованою злочинністю та наркотиками. Прийнято Декларацію про мирний процес на Близькому Сході.

Європейський Союз відіграє все більшу роль у світогосподарських процесах. Розширення ЄС є важливою передумовою формування майбутнього Європи. Основні вимоги до країн, що хочуть стати членами ЄС, було визначено на нараді в Копенгагені у 1993 р. Це так звані копенгагенські критерії:

— стабільність інститутів, які гарантують демократію, верховну владу закону, права людини і національних меншин;

— ефективна ринкова економіка, здатність конкурувати з єдиним ринком ЄС;

— здатність виконувати членські обов'язки, серед яких підтримка завдань Європейського валютного союзу.

Існують і так звані Маастріхтські критерії, які висуває ЄС до своїх потенційних членів. Серед них потрібно виділити такі:

— низький рівень інфляції (не більше 3 % на рік);

— помірно стабілізовані обмінні курси валют;

— мінімальний дефіцит державного бюджету (не більше 4 % ВВП);

— прийнятна квота національного боргу.

Слід зазначити, що і не всі теперішні члени ЄС відповідають згаданим критеріям (зокрема Греція).

Всебічна інтеграція в організаційні структури світового господарства, зокрема ЄС, є стратегічною метою зовнішньоекономічної політики України. Розвиток економічної інтеграції України в ЄС відбувається відповідно до угоди про партнерство та співробітництво між Європейським Союзом та Україною, яку підписано 16 червня 1994 р. в Люксембурзі. ЗО листопада 1995 р. Європарламент ратифікував цю Угоду. Україна першою з країн колишнього СРСР підписала таку угоду з ЄС. Основними завданнями Угоди є:

• розвиток міцних політичних стосунків на основі регулярного діалогу з політичних питань;

• сприяння торгівлі, інвестиціям та гармонійним економічним

відносинам;

• закладання фундаменту для взаємовигідного економічного, соціального, фінансового, громадського, науково-технічного, культурного співробітництва;

• підтримка зусиль України, спрямованих на зміцнення демократії та закінчення переходу до ринкової економіки.

Сьогодні вже визначено основні етапи руху України до Європи: вступ до СОТ; отримання статусу країни з ринковою економікою; створення зони вільної торгівлі з ЄС і отримання статусу його асоційованого члена.

Крім ЄС, в Європі значна роль належить ще одному економічному угрупованню — Європейській асоціації вільної торгівлі. Створена вона в 1960 р. в Стокгольмі з метою полегшення і розширення торгівлі між країнами-членами: Австрією, Францією, Ісландією, Норвегією, Швецією, Швейцарією, Великобританією, Данією, Португалією. Згідно з особливим протоколом право члена Асоціації поширюється і на Ліхтенштейн, який є в митній унії зі Швейцарією[9, c. 271-274].

Принципи діяльність ЄАВТ суттєво відрізняються від принципів діяльності ЄС:

• за кожною країною зберігається зовнішньоторговельна автономія і власні мита в торгівлі з третіми країнами, не існує єдиного митного тарифу;

• немає наднаціональних органів. Рада, в яку входять представники усіх країн — членів ЄАВТ, може ухвалювати рішення лише одноголосно;

• країни — члени її частково не відмовляються від свого суверенітету;

• ЄАВТ — це зона вільної торгівлі, причому режим вільного безмитного товарообігу між країнами-членами діє лише для промислових товарів і не поширюється на сільськогосподарську продукцію.

ЄАВТ не є таким стійким інтеграційним угрупованням, як ЄС. Ще в 70-х роках вийшли з ЄАВТ і вступили в ЄС Великобританія, Данія, Португалія, а в 1995 р. — Австрія, Норвегія, Швеція і Фінляндія.

Відносини між двома інтеграційними угрупованнями, що існують в Європі, постійно розвиваються. До 1977 р. утворилася зона вільної торгівлі промисловими товарами країн ЄС і ЄАВТ, в межах якої ліквідовувались мита і зменшувались нетарифні обмеження взаємної торгівлі. В 1991 р. була підписана угода між ними про створення єдиного європейського простору. Згідно з цією угодою країни — члени ЄАВТ з 1993 р. вводять у своє законодавство правові акти ЄС стосовно вільного переміщення товарів, капіталів, послуг, а також конкурентної політики. Інтеграція ринків аграрної продукції не передбачається, оскільки сільське господарство країн ЄАВТ не змогло б конкурувати з країнами ЄС.

Першим європейським інтеграційним угрупованням, яке об'єднало держави, що досі розвивалися, ґрунтуючись на різних економічних та політичних моделях, стало Чорноморське економічне співробітництво (ЧЕС). Засноване ЧЕС у 1992 р. на основі Стамбульської декларації і об'єднує 11 країн: Азербайджан, Албанію, Болгарію, Вірменію, Грецію, Грузію, Молдову, Російську Федерацію, Румунію, Туреччину, Україну. Основне завдання Чорноморської інтеграції полягає в створенні режиму вільного пересування товарів, послуг і капіталів з метою розширення виробничої кооперації і спільного підприємництва.

1 березня 1993 р. набула чинності Центральноєвропейська угода про вільну торгівлю між Польщею, Чехією, Словаччиною та Угорщиною (Вишеградська четвірка), згідно з якою здійснюється політика поступового (до 2000 р. — повного) звільнення від кількісних обмежень і митних кордонів у торгівлі між членами четвірки.

Зміцненню стабільності у Європі за допомогою розширення співробітництва у різних галузях (політичній, економічній, культурній, науковій) сприяє регіональне об'єднання — Центральноєвропейська ініціатива (ЦЄІ). Воно об'єднує такі країни-члени: Австрію, Боснію та Герцеговину, Хорватію, Чеську Республіку, Македонію, Угорщину, Італію, Польщу, Словацьку Республіку, Словенію, Албанію, Білорусь, Болгарію, Румунію, Україну. У діяльності робочої групи бере участь німецька земля Баварія. ЦЄІ підтримує різні проекти, які можуть бути поділені на три категорії: інвестиційні проекти та відповідне техніко-економічне обґрунтування; організаційні проекти (навчання, дослідження, інформаційні системи тощо); культурні проекти (фестивалі, семінари, стипендії). Забезпечує Секретаріат проектами ЦЄІ, надісланими керівником програми ЦЄІ, Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР). ЄС підтримав ідею регіонального співробітництва як один із засобів сприяння країнам Центральної та Східної Європи у їх зусиллях трансформувати свої політичні та економічні структури. ЦЄІ та ЄС мають бажання надалі розвивати конструктивний діалог[4, c. 293-296].


2. Платіжний баланс та його значення для розвитку національної економіки. Платіжний баланс України

Платіжний баланс (ПБ, balance of payments) являє собою кількісне та якісне відображення масштабів структури та характеру взаємовідносин країни із зовнішнім світом. Він підсумовує і, отже, дає змогу аналізувати результати міжнародних економічних операцій між вітчизняними резидентами та резидентами інших країн світу.

Платіжний баланс — це статистичний систематизований запис усіх економічних угод чи зобов'язань між резидентами даної країни та резидентами інших країн світу, які здійснюються протягом певного періоду (року, кварталу, місяця).

Резидентом (resident) даної країни вважається будь-яка фізична чи юридична особа (незалежно від юридичного громадянства), яка перебуває у цій країні понад рік та має в ній центр свого економічного інтересу.

Право володіння власністю (землею, спорудами) дає підстави вважати, що ця особа має центр економічного інтересу у даній країні. Резидентами є: особи, які постійно проживають у даній країні; робітники-мігранти, які проживають у даній країні понад рік; урядові органи, включно з їх представництвами за кордоном; підприємства, які здійснюють свою економічну діяльність у даній країні, навіть якщо вони частково чи повністю належать іноземному капіталу.

Економічна угода (economic transaction) — це будь-який акт обміну, в якому право власності на матеріальні або фінансові акти передається від резидента однієї країни до резидента іншої країни або надаються послуги резидентом однієї країни резиденту іншої.

Більш докладно економічну угоду визначено в останньому п'ятому Пораднику МВФ зі складання ПБ (1993 p.): "Економічна угода — це економічний потік, який відображає створення, перетворення, обмін, передачу або знищення економічної цінності, а також зміни у власності на товари та фінансові активи, у наданні послуг або наданні робочої сили та капіталу".

Оскільки будь-яка економічна угода — це, так чи інакше, обмін економічних цінностей на валюту, ПБ у дуже спрощеному вигляді складається з двох потоків:

1) потоків реальних ресурсів — експорту та імпорту товарів та послуг;

2) потоків фінансових ресурсів, які є оплатою за придбання товарів та надання послуг або платежем за продаж відповідних фінансових ресурсів.

ПБ складається за бухгалтерським принципом подвійного запису (double entry) кожної економічної угоди. Цей принцип передбачає, що будь-яка економічна угода автоматично враховується у ПБ двома записами, які повинні мати однакове вартісне вираження: один запис позначається як кредит зі знаком плюс, а другий — як дебет зі знаком мінус.

Кредит (credit) — це відплив за кордон вартостей, за які має надійти зустрічний платіж від нерезидентів; він формується за рахунок експорту товарів та послуг, іноземних інвестицій в економіку даної країни, грошових коштів, які розміщені на рахунках у банках даної країни нерезидентами, а також різноманітних кредитів, наданих країні з-за кордону.

У кредиті відображається надходження іноземної валюти до країни, доходи, і тому цифри, що зараховуються у нього, або мають знак "плюс" (+), або не мають ніякого знака.

Наприклад, країна А експортує товари загальною вартістю 100 млн дол. США у країну В (це зменшення активів у їх матеріальному значенні) в обмін на іноземну валюту, зараховану на кореспондентський рахунок банку країни А на користь клієнта цього банку — резидента країни А. У ПБ країни А буде зроблено такий запис цієї економічної угоди:

Дебет (debet) — це приплив вартостей з-за кордону, за які має платити резидент даної країни за кордон; він формується за рахунок імпорту, закордонних інвестицій, репатріації прибутків, отриманих від іноземних інвестицій у даній країні, грошових коштів, які розміщені за кордоном резидентами даної країни, кредитів, що надані нерезидентами, а також за рахунок коштів, що йдуть на погашення кредитів за кордон.

У дебеті відображається відплив іноземної валюти з країни, витрати, платежі, і тому цифри, що зараховуються у ньому, супроводжуються знаком "мінус" (-).

Продовжимо попередній приклад. Запис економічної угоди у ПБ країни В, яка імпортує товари (матеріальні активи зростають) та переказує за це гроші в банк країни А, буде виглядати так:

Згідно з прийнятими у міжнародній практиці принципами ділової бухгалтерії будь-яке збільшення активів або зменшення зобов'язань відображається у дебеті, а зменшення активів або збільшення пасивів — у кредиті ПБ[2, c. 106-108].

Кожна операція у ПБ має бути представлена двома записами, обидва ці записи в ідеалі мають бути зроблені одночасно, в момент, коли економічні цінності утворюються, перетворюються, обмінюються, передаються чи ліквідуються. Виникнення фінансових зобов'язань та вимог пов'язано зазвичай з переходом права власності на які-небудь матеріальні цінності від одного учасника угоди до іншого. Якщо момент переходу права власності неочевидний, то ним вважається момент відповідного бухгалтерського запису в обліку покупця та продавця.

Для реєстрації операцій у ПБ використовуються ринкові ціни, тобто ціни, за якими укладаються реальні угоди між незалежними покупцями та незалежними продавцями.

При підготовці ПБ зазвичай використовується національна розрахункова одиниця. Для перерахунку даних в долари США рекомендується використовувати курс національної валюти до долара, який фактично діяв на ринку на дату складання ПБ. Якщо для розрахунків з зовнішньоекономічними операціями використовується декілька валютних курсів, то перерахунок даних ПБ здійснюється за середньозваженим курсом. Для перерахунку кожного компонента ПБ має використовуватись один і той самий валютний курс. Джерелами інформації про ПБ є:

1) митна статистика — угоди про товари, зареєстровані митними органами;

2) статистика грошового сектору — дані про іноземні активи та пасиви банківської системи (центрального банку (ЦБ) та комерційних банків);

3) статистика зовнішнього боргу — дані про запаси, потоки та виплати за державним та приватним зовнішнім боргом резидентів нерезидентам. Ці дані надають міністерство фінансів або ЦБ, а для перевірки цих даних використовують статистику інших країн-кредиторів або статистику Світового банку, ОЕСР, БМР тощо;

4) статистичні огляди — дані про міжнародну торгівлю послугами, трудові доходи, перекази мігрантів, які збирають шляхом опитування відповідних структур (турбюро, готелів, міграційних бюро); дані про прямі та портфельні інвестиції, інвестиційні доходи та обслуговування боргу приватним сектором, які отримують шляхом вибіркового опитування підприємств;

5) статистика операцій з іноземною валютою — для тих країн, де за законом експортери повинні обмінювати виручену від експорту іноземну валюту на національну — в ЦБ або в уповноважених на це банках.

Згідно із останнім п'ятим Порадником зі складання платіжного балансу, який був випущений МВФ у 1993 p., усі статті стандартного ПБ поділяються на 2 групи залежно від економічної природи угод:

1) рахунок поточних операцій (current account balance), який відображає міжнародний рух реальних матеріальних міжнародних цінностей (передусім товарів та послуг);

2) рахунок операцій з капіталом і фінансових операцій (capital account balance), який показує джерела фінансування руху реальних матеріальних цінностей.

В аналітичних цілях усі статті ПБ поділяться на такі, які записуються:

1) "над рискою" ("above the line"), які показують рух матеріальних цінностей і рух капіталу, за винятком зміни міжнародних резервів;

2) "під рискою" ("below the line"), які показують зміни запасів міжнародних резервів уряду та ЦБ.

Країна-експортер Країна-імпортер

Товари Кредит Дебет

Фінансовий рахунок Дебет Кредит

Наприклад, Україна купує російський газ на суму 100 тис. дол. США. Записи в українському ПБ:

Кредит Дебет

Товари 100

Фінансовий рахунок 100

Для Росії записи будуть такими:

Кредит Дебет

Товари 100

Фінансовий рахунок 100

Залежно від того, як зводиться торговий, або видимий, баланс, країна може мати активне сальдо або дефіцит (пасивне сальдо)[8, c. 219-221].

Спрощений погляд на торговий баланс полягає у тому, що його додатне сальдо завжди свідчить про здоровий стан економіки країни, а від'ємне сальдо — навпаки. Але це не зовсім так. Наприклад, Канада тривалий час після Другої світової війни мала стале від'ємне сальдо торговельного балансу, що було наслідком стабільного попиту на імпортне обладнання в результаті інвестиційного буму та значних темпів зростання канадської економіки. Росія у 1992— 1997 pp. мала постійно зростаюче додатне сальдо торгового балансу, але її ВВП зменшився у 2 рази і ще більше скоротились інвестиції.

Наступний підрозділ розділу А "Товари та послуги" — підрозділ (Ь) "Послуги" (services) — містить групу статей рахунка поточних операцій ПБ, які підсумовують транспортні послуги, поїздки та інші послуги (зв'язок, будівництво, страхування, фінансові, комп'ютерні, інформаційні, ліцензійні, особисті та інші), які резиденти надають нерезидентам і навпаки. Статті кредиту утворює "невидимий" експорт, статті дебету — "невидимий" імпорт.

Першою і найбільш вагомою у підрозділі (Ь) є стаття "Транспортні послуги", яка показує вартість перевезення всіма видами транспорту (морським, залізничним, автомобільним, трубопровідним, повітряним, річковим, космічним), яке здійснюється резидентами однієї країни для резидентів іншої. У цю ж статтю включають оренду транспортного засобу разом з екіпажем, а також супутні послуги зі зберігання та пакування товарів, послуги з буксирування та прибирання транспортних засобів. Імпорт транспортних послуг, які надаються фірмою-нерезидентом, відображають в дебеті, як платіж за послуги; експорт транспортних послуг, які надаються фірмою-резидентом іноземному споживачу, — в кредиті, тобто як отримання платежу за надані послуги.

Наприклад, вартість партії вантажу на базі СІФ (CIF) (Incoterms 90) становить 100 тис. дол. США, з яких 10 %, тобто 10 тис. дол. США — вартість фрахту та страхування. Послуги з фрахту та страхування надаються нерезидентом. Записи у ПБ:

Кредит Дебет

Товари 90

Фрахт та страхування 10

Фінансовий рахунок 100

Якщо ж транспортні послуги (фрахт) та страхування надаються резидентом, то записи у ПБ інші:

Кредит Дебет

Товари 90

Фрахт та страхування 10

Фінансовий рахунок 80

Друга стаття у підрозділі (b) — стаття "Поїздки", яка іноді називається "Туризм". Вона містить дані про товари та послуги, придбані у даній країні приїжджими нерезидентами, які перебували на її території менше року. Стаття "Поїздки" поділяється на статті:

1) "Ділові поїздки", яка охоплює поїздки осіб, які їдуть за кордон для здійснення господарської діяльності;

2) "Особисті поїздки", яка містить дані про поїздки за кордон осіб, які не мають на меті бізнесу, а їдуть з метою навчання, лікування, релігійного паломництва, участі у спортивних змаганнях, відпочинку тощо. Наприклад, якщо резиденти Росії їдуть на відпочинок в Крим і витрачають там 50 тис. дол. США на проживання в готелях, харчування в ресторанах, покупку білетів на розважальні програми, придбання подарунків, сувенірів, то в українському ПБ усе це реєструється таким чином:

Кредит Дебет

Особисті поїздки 50

Фінансовий рахунок 50

Стаття "Послуги зв'язку" містить дані про послуги у сфері телекомунікації, які включають передавання звукової інформації, зображень та інших інформаційних потоків за допомогою телефону, телекса, телеграфу, радіомовлення, e-mail, супутникового та факсимільного зв'язку, а також поштове та кур'єрське обслуговування, яке надають резиденти нерезидентам і навпаки.

Стаття "Будівельні послуги" відображає спорудження об'єктів та монтаж обладнання резидентами за кордоном; у цій статті показується вартість товарів, що імпортується для будівництва.

Стаття "Страхові послуги" охоплює різні види страхування, які здійснюються страховими компаніями резидентів для нерезидентів і навпаки.

Стаття "Фінансові послуги" відображає усі посередницькі та допоміжні послуги, що надаються резидентами нерезидентам (і навпаки), включаючи платежі за надання кредитних ліній, фінансовий лізинг, операції з іноземною валютою та цінними паперами, плату за послуги, пов'язані з управлінням активами тощо.

Стаття "Комп'ютерні та інформаційні послуги" містить дані про операції з надання резидентом нерезиденту (і навпаки) послуг з обробки даних та інформаційних повідомлень: створення баз даних, обробку даних, консалтинг у сфері комп'ютерної техніки, надання послуг Internet.

Стаття "Роялті та ліцензійні платежі" містить дані про обмін потоками платежів між резидентами і нерезидентами за використання патентів, ліцензій, авторських прав, ноу-хау, торгових знаків та інших експертних документів.

Стаття "Інші ділові послуги" включає такі статті:

"Перепродаж товарів за кордоном та інші послуги" — відображає перепродаж товарів за кордоном оптовиками, брокерами, ділерами, продаж товарів на морських та повітряних лініях, перепродаж третім особам;

"Операційний лізинг" містить дані про оренду нерезидентами у резидентів (і навпаки) обладнання, транспортних засобів без екіпажу (бербоут-чартер);

Стаття "Різні ділові і професійні послуги" відображає юридичні, бухгалтерські, рекламні, архітектурні, інженерні та інші послуги.

Стаття "Послуги приватним особам і послуги у сфері культури та відпочинку" охоплює платежі та надходження, пов'язані зі створенням художніх фільмів, радіо- та телепрограм, записом музичних творів, оплатою праці акторів та режисерів. Ці послуги надаються резидентами однієї країни резидентам іншої.

Стаття "Інші недержавні послуги" відображає решту зовнішньоекономічних операцій органів державного управління, які не віднесені до інших категорій, зокрема, зовнішньоторгові операції посольств, консульств, військових та інших представництв, а також платежі, пов'язані із забезпеченням багатостороннього врегулювання військових конфліктів та перебування на території країни сил з підтримки миру, наприклад, військ ООН. Інколи в цій статті показують витрати на закупку військової техніки за кордоном[6, c. 137-141].

Другий розділ рахунка поточних операцій — розділ В "Доходи" (income). Він містить групу статей ПБ, в яких відображаються платежі між резидентами і нерезидентами, пов'язані з оплатою праці нерезидентів, та операції, пов'язані з доходами на інвестиції.

Розділ "Доходи" в ПБ поділяється на два підрозділи:

1) Оплата праці;

2) Доходи від інвестицій.

Підрозділ (стаття) "Оплата праці" містить дані про зарплату та інші виплати у грошовій та натуральній формі, одержані резидентами за межами своєї країни за виконані ними роботи для резидентів інших країн.

Підрозділ "Доходи від інвестицій" складається з групи статей поточного ПБ, які підсумовують доходи, одержані резидентами на свої закордонні активи: прямі, портфельні та інші інвестиції.

Стаття "Прямі інвестиції" цього підрозділу ПБ відображає доходи, які нараховуються прямому інвестору-резиденту на капітал, вкладений ним у підприємство-нерезидент. Доходи від участі у капіталі поділяються на розподілені та реінвестовані доходи або прибуток. Розподілені доходи зазвичай набувають форми дивідентів, які переказуються за кордон, а реінвестовані доходи включають частку прямого інвестора, яка залишилася після розподілу і яку вкладено у розвиток виробництва. Доходи за борговими зобов'язаннями включають відсотки за міжбанківськими кредитами.

Стаття "Портфельні інвестиції" охоплює доходи від портфельних інвестицій, які включають грошові потоки між резидентами та нерезидентами, що виникають в результаті купівлі-продажу акцій, облігацій, довгострокових цінних паперів, державних векселів, інших інструментів грошового ринку.

Стаття "Інші інвестиції" відображає надходження та виплати відсотків за будь-якими іншими фінансовими вимогами резидентів відносно нерезидентів (проценти за депозитами, позиками від МВФ).

Наприклад, український будівельник працює півроку в Чехії на спорудженні промислового об'єкта. Він одержує зарплату 5000 дол. США, які кладе в банк і одержує 500 дол. США як процент за депозитом. Витрати українського робітника в Чехії становлять: 200 дол. — на харчування, 200 дол. — на проживання, 100 дол. — на одяг, 400 дол. — на податок з доходу. Записи в українському ПБ такі:

Зарплату українця показано у статті "Оплата праці", оскільки він працює в Чехії менше року, отже не є резидентом Чехії; процент за депозитом вважається доходом від інших інвестицій; витрати на харчування, проживання, одяг — у статті "Поїздки"; податок з доходу — у статті "Поточні трансферти" сектору державного управління України.

Третій розділ рахунка поточних операцій ПБ — розділ С "Поточні трансферти" (current-transfers) — містить групу статей, які охоплюють трансферти органів державного управління та трансферти інших секторів.

Трансферти відображають передачу матеріальних ресурсів резидентом однієї країни резиденту іншої, причому в обмін резидент не отримує ніякого вартісного еквівалента, тобто залежно від напрямку трансферту він відображається у ПБ лише в кредиті або в дебеті. Трансферти поділяються на 2 групи:

1) поточні трансферти — це трансферти, які не передбачають передачу права власності на основний капітал; вони не пов'язані з придбанням або використанням основного капіталу і не передбачають анулювання боргу кредитором. Поточні трансферти включають до поточних операцій ПБ;

2) капітальні трансферти (capital transfers) — це трансферти, які передбачають передачу права власності на основний капітал; вони пов'язані з придбанням або використанням основного капіталу або передбачають анулювання боргу кредитором. Капітальні трансферти відносять до операцій з капіталом і фінансових операцій — другу частину ПБ.

Розділ "Поточні трансферти" включає два підрозділи:

"Сектор державного управління" — відображає поточні перекази з міжнародного співробітництва, наприклад, переказ грошей на урядовому рівні для фінансування поточних витрат іншої держави, безвідплатну передачу продуктів харчування, одягу, медикаментів постраждалим від стихійних лих, передачу в дарунок військової техніки, внески у міжнародні організації;

"Інші сектори" — містить дані про перекази грошей між приватними особами та недержавними організаціями. Грошові перекази здійснюються мігрантами, працюючими у країні, що їх приймає, понад 1 рік, і які стали її резидентами. Інші поточні трансферти охоплюють дарування, спадок, посаг, аліменти, внески приватних осіб у наукові, доброчинні та релігійні товариства, недержавну допомогу у випадку стихійних лих, продаж лотерейних білетів.

Отже, баланс невидимої торгівлі — це чиста вартість експорту послуг за вирахуванням їх імпорту плюс надходження від інвестицій за кордоном за вирахуванням виплат за надані інвестиції плюс сальдо трансфертних платежів. Цей баланс також може зводитись або з дефіцитом, або з активним сальдо. Баланс рахунка поточних операцій ПБ складають, підсумувавши, два баланси — торговий та баланс невидимої торгівлі.

Якщо за підсумками усіх угод першої частини ПБ "Рахунок поточних операцій" зобов'язання резидентів країни перевищують вимоги до нерезидентів, то баланс поточних операцій від'ємний, і країна повинна покрити дефіцит поточних операцій за рахунок:

1) залучення іноземних інвестицій;

2) запозичення в іноземних банків, урядів, міжнародних організацій;

3) скорочення офіційних валютних резервів ЦБ[11, c. 173-176].


Список використаної літератури

1. Горбач Л. Міжнародні економічні відносини : Підручник/ Люд-мила Горбач, Олексій Плотніков,. -К.: Кондор, 2005. -263 с.

2. Дахно І. Міжнародна економіка : Навч. посіб./ Іван Дахно, Юлія Бовтрук,; Міжнар. акад. управл. персонал.. -К. : МАУП, 2002. -214 с.

3. Економічна теорія : Підручник/ В. М. Тарасевич, В. В. Білоцерківець, С. П. Горобець, О. В. Давидов та ін.; За ред. В. М. Тарасевича; М-во освіти і науки України, Нац. металургійна акад. України . -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -779 с.

4. Козик В. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Василь Козик, Людмила Панкова, Наталія Даниленко,. -4-те вид., стереотипне. -К.: Знання-Прес, 2003. -405 с.

5. Липов В. Міжнародна економіка : Навчальний посібник/ Володимир Липов,; М-во освіти і науки України, ХНЕУ. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2005. -406 с.

6. Міжнародні економічні відносини : Сучасні міжнародні економічні відносини: Підручник для студ. екон. вузів і фак./ А. С. Філіпенко та ін.. -К.: Либідь, 1992. -256 с.

7. Міжнародні економічні відносини : Історія міжнар. екон. відносин: Підручник для екон. вузів і фак./ А. С. Філіпенко, В. С. Будкін, О. В. Бутенко та ін.. -К.: Либідь, 1992. -190 с.

8. Міжнародна економіка : Підручник/ Григорій Климко, Віра Рокоча,; Ред. Анатолій Румянцев,; Київський нац. ун-т ім. Т. Г. Шевченка. -К.: Знання-Прес, 2003. -447 с.

9. Одягайло Б. Міжнародна економіка : Навчальний посібник/ Бо-рис Одягайло,. -К.: Знання , 2005. -397 с.

10. Передрій О. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Олександр Передрій,; М-во освіти і науки України, Закарпатський держ. ун-т. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -273 с.

11. Савельєв Є. Міжнародна економіка: теорія міжнародної торгівлі і фінансів : Підручник для магістрантів з міжнарод. економіки і держ. служби/ Євген Савельєв,; За ред. Олександра Устенка,. -Тернопіль: Економічна думка, 2002. -495 с.

12. Семенов Г. А. Міжнародні економічні відносини: аналіз стану, реалії і проблеми : Навчальний посібник/ Г. А. Семенов, М. О. Панкова, А. Г. Семенов; Мін-во освіти і науки України, Гуманітарний ун-т " Запорізький ін-т державного та муніципального управління " . -2-ге вид., перероб. і доп.. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -231 с.

загрузка...
Top