Європейська політика сусідства

Актуальність теми. Європейська політика сусідства (European Neighbourhood Policy) - нова політика ЄС, якою передбачено створити в південному і східному напрямках нових кордонів розширеного GC зону створити стабільності, миру і добробуту налагодженням тісних довготривалих відносин із сусідніми країнами. На мою думку, Європейську політику сусідства (ЄПС) спрямовано на те, щоб не припустити виникнення нової лінії розподілу між розширеним ЄС і країнами-сусідами, і надати їм можливість брати участь у різних видах діяльності ЄС завдяки тіснішій політичній, економічній, культурній співпраці. Тому останнім часом ЄПС стала об'єктом жвавого обговорення в політичних і наукових колах нашої країни.

За визнанням значної частини політиків і світової громадськості Україна є однією з основних країн у забезпеченні системи європейської безпеки. Розвиток глобальних процесів на європейському та євразійському просторах робить українське питання ключовим. Між тим, входження України в європейський простір відбувається суперечливо: суттєві зрушення в одних напрямах чергуються з прикрими похибками в інших.

Об’єктомдослідження є європейська політика сусідства та утвердження нового, що відповідає інтересам незалежної держави, зовнішньополітичного курсу України; предметомдослідження є – європейський вектор української політики, завдання, шляхи та засоби реалізації його інституційного забезпечення та перспективи розвитку.

Метоюроботи є визначення на підставі комплексного аналізу концептуальних основ формування та реалізації європейської політики добросусідства, обґрунтування конкретних напрямів та форм поглиблення партнерства України з європейськими країнами та організаціями.

Основна частина. На початку 2002 року Велика Британія, Скандинавські країни, Австрія та Німеччина запропонували новий підхід до відносин ЄС з новими (після розширення, яке мало відбутися за два роки) країнами-сусідами на сході, зокрема з Україною. Офіційно роботу з підготовки концепції посилення відносин ЄС зі східними країнами-сусідами було започатковано рішенням Люксембурзької Ради ЄС у квітні 2002 року. Невдовзі під час дискусії в ЄС було визначено два підходи до вирішення цього питання. Деякі країни-члени ЄС пропонували сконцентруватися на трьох нових східноєвропейських сусідах (Україні, Білорусі та Молдові), інші - розробити концепцію "Ширшої Європи", яка охоплювала б усі країни-сусіди ЄС. У підсумку було розроблено Ініціативу для нових країн-сусідів, а саме: Молдови, України та Білорусі.

Згодом виникли суперечки навколо Ініціативи, оскільки деякі країни-члени ЄС мали застереження, що її може бути розцінено новими країнами-сусідами як певний етап на шляху до набуття членства в ЄС. Ці застереження базувалися і на суперечних (з погляду політологів) подіях, які розгорталися в кожній країні-учасниці Ініціативи. На перешкоді участі в Ініціативі Білорусі стояв недемократичний режим президента країни О. Лукашенка. А українська та молдавська влади, попри євроатлантичну риторику, демонстрували на той час підходи до керування своїми країнами, які здебільшого аж ніяк не відповідали демократичним і ринковим стандартам Об'єднаної Європи.

Крім того, у середземноморських країнах-членах ЄС почали поширюватися настрої щодо обмеженості Ініціативи тільки східноєвропейськими країнами і лунати думки щодо включення до неї своїх південно-середземноморських партнерів. Така позиція пояснювалася тим, що деякі європейські країни бачили наслідком майбутнього розширення зниження активності та підтримки ЄС країн південного Середземномор'я. Іншою причиною суперечок навколо Ініціативи був узагалі "східний фактор", оскільки чимало держав вважали східноєвропейську політику ЄС неповною, якщо вона не враховуватиме інтереси Російської Федерації.

Через занепокоєння, які зростали, на саміті ЄС у Копенгагені (грудень 2002 року) було вирішено поширити Ініціативу на південно-середземноморських партнерів і Російську Федерацію. Назву було змінено на "Ширшу Європу". Проте представники скандинавських країн-членів ЄС і Великої Британії й надалі бажали зміцнювати відносини саме з Україною та Молдовою, що виявилося під час обговорення питань навколо Ширшої Європи на рівні міністрів закордонних справ у квітні 2003 року.

Однак розширення Ініціативи фундаментально змінило її суть. Чимало країн, які різняться географічно, політично, культурно та економічно, відтоді було об'єднано поверхневою категорією "сусіди": європейські країни, які мали за мету набути членства в ЄС (такі як Україна), були прирівняними до неєвропейських, які не мали подібних амбіцій чи взагалі не могли розраховувати на членство в ЄС.

З погляду переважної кількості країн-членів ЄС "Ширша Європа" мала означати розвиток відносин із країнами-сусідами без будь-якої, навіть довгострокової, перспективи набуття членства. "Особливий" ста-тус, який Україна мала отримати в рамках Ініціативи, було знижено до рівня "звичайного" сусіда.

Ситуація навколо європейських прагнень України погіршилась із започаткуванням у 2004 році ЄПС. У той час, як у Повідомленні Європейської Комісії "Розширена Європа - Сусідні країни: Нова структура відносин з нашими східними та південними сусідами" від 11 березня 2003 року принаймні було згадано статтю 49 Договору про ЄС, подібних посилань у Стратегії ЄС, яка з'явилася в травні 2004 року, вже не було.

На мою думку, відповідною метою ЄС є розвиток більш тісних відносин із країнами-сусідами, включаючи економічну інтеграцію, але без надання перспективи набуття членства. Загалом Стратегія ЄПС стосується 16 країн, сім з яких є пострадянськими: Російська Федерація, Білорусь, Україна, Молдова, Вірменія, Азербайджан і Грузія.

Інтерес нових країн-членів ЄС було сфокусовано на західній частині пострадянського простору. Існує чимало причин, які це пояснюють. По-перше, ситуація на їхніх східних кордонах прямо впливає на власну безпеку ЄС. Перелік можливих загроз, які можуть виникнути зі сходу, досить різноманітний, оскільки включає як політичні, воєнні конфлікти, так і економічні кризи, транскордонну злочинність, торгівлю наркотиками, нелегальну міграцію, загрози довкіллю тощо. Таким чином, гарантій безпеки з боку НАТО було недостатньо для усунення всіх можливих загроз. Саме тому підтримка ЄС у контролі та запобіганні загрозам, які можуть бути спровокованими новими країнами-сусідами, була життєво необхідною для нових країн-членів ЄС.

По-друге, підтримка активної політики сусідства пов'язана з формуванням сфер впливу. Нові країни-члени ЄС розглядають ЄПС як беззаперечний контрзахід, спрямований проти спроб Російської Федерації утримувати свій контроль над їхніми сусідами. Про те, що відносини між ЄС та Російською Федерацією залишаються напруженими, свідчить і той факт, що найбільш рішучими прибічниками ЄПС усередині ЄС є постсоціалістичні країни Центрально-Східної Європи.

Після виходу з-під сфери впливу "східного фактора", переходу до демократії та ринкової економіки, нові країни-члени ЄС сьогодні сповнені бажанням передати свій досвід решті країн Східної Європи, передусім Україні та Молдові.

У травні 2004 року Європейська Комісія представила Повідомлення щодо концепції ЄПС. Згодом Рада міністрів ЄС із загальних питань і зовнішніх відносин ухвалила цю політику і почала запроваджувати її в життя.

Згідно з концептуальними засадами ЄПС основною її метою визначено створення передумов для посилення відносин розширеного ЄС із країнами-сусіда-ми, відмінних від тих, які передбачено статтею 49 Договору про ЄС. Ця політика поширюється на 16 країн-партнерів регіонів Східної Європи, Північної Африки та Близького Сходу. Основними інструментами реалізації ЄПС є плани дій, які на сьогодні укладено з десятьма країнами. План дій Україна - ЄС підписано 21 лютого 2005 року. Термін його дії становить три роки.

У грудні 2006 року Європейська Комісія представила на розгляд Ради міністрів ЄС та Європейського Парламенту Повідомлення щодо посилення ЄПС, у тому числі звіти про виконання планів дій ЄС із країна-ми-партнерами щодо ЄПС.

Вищезгаданий документ Європейської Комісії було покладено в основу роботи німецького головування в ЄС над удосконаленням ЄПС. Після попереднього розгляду цього питання концепцію посиленої ЄПС було ухвалено і прийнято до виконання відповідними інституціями ЄС.

Розглянемо основні положення Повідомлення Європейської комісії для Ради міністрів ЄС та Європейського Парламенту щодо посилення ЄПС від 4 грудня 2006 року.

Утвердження і поширення цінностей, які є спільними для країн-членів ЄС і Ради Європи, сприятимуть зміцненню стабільності, безпеки та добробуту в регіональному та глобальному масштабах. У цьому контексті важливим з боку ЄС є забезпечення ефективного впровадження існуючих політик - політики розширення та ЄПС. Підтвердження знаходимо на грудневому саміті ЄС 2006 року про відкритість ЄС для подальших хвиль розширення за умови належного виконання необхідних умов.

В Україні уважно спостерігають безумовну підтримку євроінтеграційного курсу країн Західних Балкан і Туреччини, у першу чергу, як механізм трансформації та модернізації суспільств на основі високих європейських демократичних стандартів.

Тому не можна не поділяти важливість для ЄС проблеми змістовного принципового вдосконалення основ своєї діяльності і глибше розуміти те, що поки країни-члени ЄС не віднайдуть ключ до її вирішення, говорити про подальше розширення ЄС складно.

Усе більше аналітиків в Україні вірять, що незабаром буде знайдено прийнятний консенсус щодо більшості проблемних питань. Проте в будь-якому (у тому числі негативному для України) сценарії розвитку подій усередині ЄС м. Київ залишається відданим своєму свідомому стратегічному вибору - набути повноправного членства в ЄС. Відповідно до цього курсу розбудовується внутрішня та зовнішня політика держави. Задля реалізації цього права українському суспільству багато ще треба зробити, щоб відповідати критеріям, які висуваються до претендента на членство в ЄС.

Для того щоб пройти цей складний шлях, Україна готова використовувати всі наявні інструменти. Це стосується й Угоди про партнерство та співробітництво, і відповідних правових інструментів ЄПС. У цьому контексті в Україні ЄПС розглядають виключно як допоміжний інструмент для реалізації своєї євроінтег-раційної політики, а не як рамки відносин, як це хотіли б бачити європейські політики та партії, що проекту-ють сьогоденні проблеми та стратегічні виклики ЄС на майбутнє України.

Причинами такої оцінки є:

• співпраця лише в рамках Угоди не відповідає стратегічному зовнішньополітичному курсу України політичної та економічної інтеграції до ЄС і не корелюється з національними інтересами України;

• подібної позиції в підсумку дотримується європейський політичний mainstream, бо саме розширення є символом успішності ЄС;

• результати його попереднього аналізу свідчать про бажання ЄС працювати над удосконаленням методів втілення ЄПС.

Внесені до Повідомлення Європейської Комісії пропозиції щодо посилення ЄПС не мають реальної доданої вартості для поглиблення двосторонніх відносин між Україною та ЄС. Причиною цього є те, що пропозиції Європейської Комісії щодо створення поглибленої та всебічної зони вільної торгівлі, спрощення візового режиму, інтенсифікацію міжлюдських контактів, приєднання до заяв і позицій ЄС із регіональних питань і проблем міжнародної політики, посилення енергетичної складової взаємин тощо або вже реалізовано сторонами, або знаходяться на стадії реалізації.

Таким чином, якщо для інших країн-партнерів ЄПС ці пропозиції можна розглядати як прогресивні і такі, що сприятимуть розвитку співробітництва, то щодо України вони є неновими, і такими, що не лише не надають динамічності двостороннім відносинам, але й на певному етапі можуть стати чинником гальмування їхнього розвитку.

Водночас в Україні підтримують наміри ЄС посилити свою увагу до співробітництва в чорноморському регіоні та з Організацією чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС), зокрема. Для цього Україна готова відігравати активну роль у залученні ЄС до Чорноморського регіонального співробітництва і долучитися до розроблення механізмів взаємодії ЄС -ОЧЕС. У цьому разі в м. Києві враховано відповідні положення ухваленого у квітні 2007 року позиційного документа Європейської Комісії щодо перспектив співробітництва ЄС з регіональними організаціями Чорноморського басейну.

Як альтернатива ситуації, яка склалася, пропо-зиції, внесені Європейською Комісією щодо посилення ЄПС, мають бути диференційованими залежно від рівня і темпів розвитку двостороннього співробітництва та потенціалу і можливостей щодо відносин з ЄС на підставі статті 49 Договору про ЄС, а також мати більш амбіційний та інноваційний характер, зокрема передбачати певні можливості для участі країн-парт-нерів у діяльності інституцій ЄС.

В Україні акцентують увагу на обов'язковому дотриманні диференційованого підходу до подальшого розвитку відносин з кожною країною-партнером, а саме - чітку диференціацію між європейськими та неєвропейськими країнами-партнерами не лише щодо пріоритетів і зобов'язань у рамках ЄПС, але й кінцевої мети реалізації цієї політики.

У м. Києві очікують, що країни-члени ЄС мають розпочати розроблення нового довгострокового змісту відносин з країнами-європейськими сусідами, який передбачав би для них перспективу вступу до ЄС за умови повного виконання ними критеріїв членства та спроможності ЄС щодо прийняття нових країн-членів. Такий підхід міг би стати стимулом у розвитку двосторонніх відносин.

Проте під час робочих консультацій з Європейською Комісією 19 лютого 2007 року в Брюсселі представники Європейської Комісії чітко та недвозначно заявили, що виділення "східного виміру" у рамках ЄПС для європейських країн-сусідів ЄС і фіксації їхньої перспективи набуття членства як елементу диференціації є наразі неможливим. Причиною такої заяви стала відсутність консенсусу серед держав-членів у підтримку такої диференціації.

Водночас заслуговує на увагу компромісне положення Повідомлення Європейської Комісії щодо посилення ЄПС від 4 грудня 2006 року, згідно з яким ЄПС не визначатиме наперед майбутнє відносин між ЄС та європейськими країнами-сусідами відповідно до положень Договору про ЄС.

Немає сумнівів, що в Україні продовжуватимуть сумлінно і наполегливо виконувати положення Плану дій Україна - ЄС, термін виконання якого завершується в лютому 2008 року. На наш погляд, було б доцільніше провадити спільний аналіз виконання Плану дій Україна - ЄС і готувати єдиний узгоджений звіт. Крім того, увагу сторін необхідно зосередити на розробленні та укладенні нового договору, який має закласти юридичну основу двосторонніх відносин на середньострокову перспективу.

Аналіз змістовної частини Повідомлення Європейської Комісії щодо посилення ЄПС на предмет її відповідності євроінтеграційним інтересам України дає змогу висловити деякі міркування та припущення. Основні інструменти взаємодії та кінцеві перспективи, запропоновані в рамках ЄПС, є подібними для всіх країн-сусідів ЄС, як європейських, так і неєвропейських: плани дій, політична співпраця, глибока і комплексна угода про вільну торгівлю, надання доступу до внутрішнього ринку ЄС, спрощений візовий режим, інструменти фінансової допомоги та укладення нових базових угод.

Таким чином, нова редакція ЄПС несе в собі потенційний ризик відходу від принципу змістовної диференціації підходів у розвитку відносин між ЄС та всіма країнами-сусідами. На думку Європейської Комісії, диференціація серед держав-партнерів ЄПС полягає, передусім, у темпах і масштабах їхніх реформ, відповідно до яких диференціюються вигоди співробітництва з ЄС. Незважаючи на суттєві відмінності між країнами ЄПС, їх усіх об'єднує необхідність проведення реформ. У зв'язку з цим під час робочих консультацій представники Європейської Комісії відкидають можливість чіткої диференціації між європейськими та неєвропейськими країнами-сусідами в рамках ЄПС.

Європейська Комісія продовжує розглядати ЄПС як "незамінну" стратегію для подальшого розвитку відносин між ЄС і країнами-сусідами на середньо- та довгострокову перспективу. ЄПС розглядається як односторонній зовнішньополітичний інструмент ЄС, розроблення та впровадження якого є суверенним правом ЄС.

Констатуючи загальну успішність функціонування ЄПС як такої, Європейська Комісія визнає її основні недоробки, а саме:

• слабкість економічних стимулів для країн-партнерів;

• недостатня роль ЄС у вирішенні регіональних конфліктів;

• наявність бар'єрів для свободи руху між громадянами країн-учасниць ЄПС і країн-членів ЄС.

Незважаючи на те, що Європейська Комісія продовжує відрізняти ЄПС від політики розширення ЄС, редакція Повідомлення 2006 року залишає відкритим питання щодо перспективи відносин між ЄС та європейськими країнами-сусідами відповідно до положень Договору про заснування ЄС (на відміну від редакції Повідомлення 2004 року, в якій ЄПС розглядалася як замінник політики розширення).

Перспективи економічного аспекту ЄПС не містять принципової для українського бізнесу доданої вартості, оскільки основним напрямом визначено укладення глибоких і комплексних угод про вільну торгівлю з усіма країнами-учасницями, на зразок такої, яку ЄС планує укласти з Україною. Країни рухатимуться до спільної регуляторної бази та схожого ступеня доступу до ринку поступово та з різною швидкістю, але важливо дати їм усім однакові (simi-lar) перспективи на майбутнє. Довгострокова мета -створення ширшого економічного співтовариства сусідства, що об'єднає ЄС і партнерів ЄПС.

У контексті проведення чотирьох раундів переговорів між Україною та ЄС щодо укладення нового базового договору (березень - липень 2007 року), який має на меті інкорпорувати глибоку і комплексну угоду про вільну торгівлю, зазначені вище положення Повідомлення не можна розцінювати як принципово нові для України. Рекомендації щодо посилення ЄПС у сфері мобільності та міграції також мають бути конкретнішими та більш вагомими для України.

Так, для всіх країн-сусідів передбачається укла-дення в перспективі з усіма країнами-учасницями ЄПС угод про спрощення візового режиму поїздок громадян країн ЄПС і ЄС та угод про реадмісію разом із активізацією співробітництва в боротьбі з нелегальною міграцією та ефективній охороні кордонів. Разом з тим під час робочих консультацій представники Європейської Комісії однозначно відкидають можливість установлення в перспективі безвізового режиму між ЄС і країнами-учасницями ЄПС, оскільки така пропозиція не користується консенсусною підтримкою держав-членів.

Досвід участі українських навчальних закладів у освітніх програмах ТЕМПУС та Еразмус Мундус, приєднання України до Болоньського процесу, розгалужене громадянське суспільство в Україні ще раз засвідчують про відсутність реальних вказівок на шляху розвитку співпраці нашої держави з ЄС у рамках запропонованої посиленої ЄПС у сфері міжлюд-ських обмінів.

Водночас заслуговує на увагу положення про запровадження ЄС інформаційно-комунікаційної стратегії європейської політики сусідства в країнах-учасницях ЄПС, оскільки воно дасть змогу використовувати величезні досвід та ресурси ЄС для популяризації знань про ЄС в Україні.

ЄС має намір запроваджувати розширений багатосторонній діалог з країнами-учасницями ЄПС у формі міністерських та експертних зустрічей щодо питань, які становлять першочерговий інтерес для ЄС:

• енергетика (розширення Південно-Східно-Європейської енергетичної спільноти) і транспорт (горизонтальні та глобальні угоди в авіації);

• охорона довкілля;

• інформаційне суспільство;

• охорона здоров'я;

• фінансові послуги;

• охорона кордону та міграція.

Ці напрями співпраці вже активно розвиває Україна. Провадиться підготовка до приєднання України до Угоди про оцінку відповідності та прийнятності промислової продукції, укладено горизонтальну авіаційну угоду, угоду про участь України в системі "Галілео", ведеться співробітництво в рамках Меморандуму про співпрацю в енергетичній галузі.

Водночас ЄС не враховує важливість доступу країн-учасниць ЄПС до свого енергетичного і транспортного ринку, у тому числі через доступ до своїх енергетичних і транспортних мереж (просторів).

Політична канва Повідомлення Європейської Комісії також не містить суттєвої "доданої вартості" для подальшої реалізації євроінтеграційної політики України, оскільки так само пропонує більшість із вже діючих у діалозі з Україною форматів. Це, зокрема, приєднання на вибірковій основі до заяв і позицій ЄС з питань спільної зовнішньої політики та безпеки, парламентське співробітництво між Європейським Парламентом і національними парламентами, посилення дипломатичних місій Європейської Комісії та ЄС у країнах ЄПС.

Серед нових ініціатив варто відзначити:

• наміри Європейської Комісії запрошувати партнерів на вибірковій основі до участі в інформаційних і координаційних зустрічах, які організовуються ЄС на міжнародних форумах, таких як ООН, Рада Європи та ОБСЄ;

• неформальна зустріч на міністерському рівні з усіма партнерами ЄПС у червні 2007 року.

Передбачається активізація ЄС у вирішенні регіональних конфліктів або через участь в окремих заходах цивільного чи військового моніторингу, або за допомогою миротворчих операцій. Для цього передбачається розроблення Європейською Комісією в співпраці з Секретаріатом Ради ЄС подальших пропозицій щодо вирішення регіональних конфліктів.

Найсуттєвішим нововведенням Повідомлення можна вважати ініціативу щодо активізації участі ЄС у регіональному співробітництві, зокрема, підвищення його ролі в регіоні Чорного моря через поглиблення співпраці з ОЧЕС, Бакинською ініціативою в галузі транспорту та енергетики. У цьому контексті Україна, зайнявши активну конструктивну ініціативну позицію як учасник Чорноморських регіональних утворень, може стати ключовим партнером ЄС у регіоні.

У прагненні ЄС розширити ЄПС як механізм трансформації країн-об'єктів політики на регіон "сусідів" Україна може використати свої традиційні зв'язки з країнами Центральної Азії для посилення свого іміджу та ролі як партнера ЄС на міжнародній арені, зокрема в регіоні Центральної, Середньої Азії та Африки, започаткуванням нових заходів із співробітництва в таких сферах, як енергетика, транспорт, охорона довкілля, міграція та наукові дослідження.

У наступні два - три роки слід очікувати якісної зміни механізму фінансування заходів у рамках ЄПС. Варто відзначити, що співпраця із сусідами фінансуватиметься за допомогою Інструменту європейського сусідства та партнерства, ресурси якого збільшаться на 32 % поряд з новим мандатом Європейського інвестиційного банку з надання позик.

Крім того, партнерам ЄПС буде запропоновано інші нові інструменти співпраці в галузі прав людини, ядерної безпеки, інших сферах. Упродовж 2007 - 2013 років Європейська Комісія планує виділити 300 млн евро на сприяння належному управлінню (у середньому 43 млн евро на рік), а також 700 млн евро для Інвестиційного фонду сусідства (у середньому 100 млн евро на рік) для підтримки надання позик міжнародними фінансовими установами ЄІБ, ЄБРР, країн-членів ЄС з питань сприяння розвитку відповідно до схвалених ЄС пріоритетних напрямів - енергетика, транспорт, охорона довкілля, охорона здоров'я, наукові дослідження, освіта, розвиток приватного сектору та малих і середніх підприємств.

Висновки

1. Інструмент європейського сусідства та партнерства покликаний працювати на виконання двосторонніх пріоритетів, передбачених політичними домовленостями між ЄС і Україною. На Україну вже розповсюджено дію нових інструментів програм ТАІЕХ і twinning, готуються нові програми прикордонного співробітництва, які буде максимально наближено до потреб прикордонних регіонів. Обсяги допомоги теж зростуть (якщо на фінансування національного компоненту програми Tacis для України на 2006 рік було виділено близько 100 млн евро, то в рамках цього ж компоненту ІЄСП на 2007 рік для України було заплановано виділити 120 млн евро). Бюджет трьох програм сусідства, в яких упродовж 2007 - 2013 років братиме участь Україна, становитиме ще 390 млн евро. Для ЄІБ у рамках нового мандату планується виділити 5 млрд евро для країн Східної Європи. Таким чином, у концептуальній частині пропозиції Європейської Комісії щодо посилення ЄПС не містять відчутної доданої вартості для подальшого розвитку відносин між Україною та ЄС. Фактично можна говорити про намір Європейської Комісії вивести відносини з усіма країнами-сусідами ЄС, у першу чергу південними, на рівень, досягнутий ЄС у співробітництві з Україною як своєрідним "локомотивом" ЄПС. Це визнають і представники Європейської Комісії під час проведення робочих консультацій щодо посилення ЄПС. На нашу думку, це може стати чинником, який стримуватиме подальший якісний та змістовний розвиток двосторонніх взаємовідносин.

3. Водночас для українських експертів є цілком очевидним той факт, що в найближчому майбутньому доцільнішого варіанта розвитку співробітництва між Україною та ЄС з боку ЄС запропоновано не буде. Це пояснюється внутрішньою неготовністю до такого кроку як ЄС, так і України. Така перспектива підтверджується і результатами контактів МЗС України з країнами-партнерами серед країн-членів ЄС.

Отже, враховуючи ситуацію, яка склалася, Україна в першу чергу має:

• продовжувати на всіх рівнях наголошувати про свій євроінтеграційний вибір і прагнення в довгостроковій перспективі набути повноправного членства в ЄС;

• у повному обсязі виконати План дій Україна - ЄС від 21 лютого 2005 року;

• розробити довгострокову деталізовану програму інтеграції України до ЄС. Країни-партнери готові надавати допомогу українським центральним органам виконавчої влади в її розробленні та реалізації. Ухвалення такої програми на законодавчому рівні сприяло б реальному підтвердженню незмінності євроінтеграційного курсу України і ста-ло б додатковим суттєвим підтвердженням серйозності її намірів;

• розробити і представити на розгляд країн-членів ЄС позиційний матеріал щодо бачення Україною посилення ЄПС. Зокрема, Україна може представити своє бачення подальшого розвитку східного виміру ЄПС із повним використанням принципу диференціації у формуванні політики ЄС до східного та південного напрямків ЄПС. Нові держави-члени ЄС, зокрема країни Вишеградської четвірки (Польща, Словаччина, Угорщина, Чехія) і країни Балтії, перебувають на етапі розроблення пропозицій щодо цілісної далекоглядної довгострокової політики ЄС стосовно європейських країн-сусідів, що має бути подібною до відомих Копенгагенської, Барселонської та Салонікської політики ЄС із чітким визначенням політичних зобов'язань щодо надання перспективи вступу всіх європейських країн-сусідів до ЄС за умови повного виконання критеріїв членства та готовності самого ЄС прийняти нових членів;

• закріпити досягнуті в переговорному процесі з ЄС щодо укладення нового базового договору узгоджені положення, які будуть максимально сприятливими для практичного наближення України до ЄС у всіх можливих сферах. У зв'язку з цим, незважаючи на малу ймовірність закріплення в договорі положення про відкриття перед Україною перспективи її вступу до ЄС, продовжувати всіма можливими засобами просувати цю ідею в підготовчому та переговорному процесах;

• уникати прив'язки нового договору між Україною та ЄС до рамок ЄПС.

4. Крім того, слід більш детально проаналізувати наслідки реалізації ініціатив для України, закріплених у Повідомленні Європейської Комісії щодо посилення ЄПС, зокрема щодо перспективи створення єдиного економічного простору сусідства, а також приєднання України в багатобічних механізмах співробітництва ЄС із країна-ми-сусідами у визначених цільових сферах.

Отже, проблеми ЄПС у світлі українських інтересів заслуговують на увагу і потребують аналізу не тільки з боку офіційних чинників, а й ширших кіл науковців, місцевих владних еліт та, можливо, включення до навчального процесу у вузах і на факультетах, які провадять підготовку студентів за відповідними спеціальностями.


Список використаної літератури

1. Величко В. Європейська політика сусідства: позиція України //Україна-НАТО. - 2007. - № 6. - C. 5-16

2. Європейська політика сусідства: рік прогресу //Євробюлетень. - 2005. - № 11. - C. 18

3. Євросоюз посилює Європейську політику сусідства //Євробюлетень. - 2007. - № 9. - C. 14-16

4. Кіндратець О. Міжцивілізаційні конфлікти в Європейському Союзі та шляхи їх врегулювання //Політика і час. - 2006. - № 6. - C. 14-21.

5. Основи європейської та євроалантичної інтеграції України: Навчальний посібник/ В. В. Говоруха [та ін.] ; за заг. ред. : В. П. Горбуліна. - К.: Євроатлантикінформ, 2006. - 416 с.

6. Політична система і громадянське суспільство: європейські і українські реалії: монографія/ Національний інститут стратегічних досліджень; ред. : А. І. Кудряченко. - К.: НІСД, 2007. - 395 с.

7. Україна в глобалізованому світі: Збірник наукових праць/ НАН України, Ін-т світової економіки і міжнародних відносин, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського. - К., 2007. - 175 с.

8. Україна на шляху до Європи/ укл. : Володимир Шкляр, Андрій Юричко. - К.: Етнос, 2006. - 494 с.

загрузка...
Top