Глобальна економіка


Вступ.

1. Глобальна корпорація як складова транснаціональних компаній.

2. Сутність глобальних корпорацій.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Глобалізм і глобалізація перетворилися в ідеологію та стратегію світового розвитку. На Заході політики й вчені-економісти, як правило, замовчують процес формування економічної системи глобалізму, як результат — наслідок злоякісно-тоталітарного спрямування глобалізації з боку ТНК і провідних країн-глобалізаторів.

У Східній Європі дослідники ще, як правило, не розрізняють категорій "глобалізація" та "глобалізм", уже не кажучи про такі категорії, як "старий глобалізм" і "новий глобалізм".

Глобалізація вже стала новою епохою в розвитку людства. Глобалістика, як наука про глобалізацію, занадто концентрується на фінансовій глобалізації — і тому все ще ігнорує такі проблеми, як нові високі людські інтелектуальні технології.

Глобалізм, як світова система глобального корпоративізму, неминуче веде до становлення системи глобального монополізму через трансформацію конкуренції в монополію.

Це є фундаментальним висновком і проривом у глобалістиці, яка занадто довго тупцювала на загальних визначеннях категорії "глобалізація" і тільки в останній період стала наближатися до вирішення проблем довгострокових конкурентних глобальних стратегій та національних, глобально орієнтованих стратегій розвитку.

З нашої точки зору, природа та суть глобалізації полягає в інтеграції. Звідси сучасна силова глобалізація — глобалізм — це силова міжнародна інтеграція вищого етапу, а глобальна конкуренція — це новий силовий економічний тоталітаризм корпоративного характеру. Очевидно, саме глобальну конкуренцію, а не лише створення єдиного фінансово-інформаційного простору слід вважати критерієм розвитку процесів глобалізації й формування системи глобалізму.

1. Глобальна корпорація як складова транснаціональних компаній

Основою та рушійною силою глобалізації світової економіки на сьогодні є транснаціоналізація виробництва і капіталу, що призводить до економічної взаємозалежності держав і часткової втрати ними національного економічного суверенітету під тиском наднаціональних економічних утворень (корпорацій, консорціумів, синдикатів, компаній тощо). Останнім часом ці процеси набули всеосяжного та незворотного характеру.

За даними ООН, нині у світі функціонує близько 60 тис. транснаціональних корпорацій – ТНК (у 1970 р. – лише 7 тис.). За межами країн базування їм підпорядковано понад 450 тис. дочірніх компаній і відділень. ТНК контролюють близько 40% світового промислового виробництва і половину міжнародної торгівлі. На підприємствах ТНК налічується майже 75 млн. працівників, які щорічно виробляють продукцію на суму понад 6 трлн дол. США. Якщо на кінець 80-х – початок 90-х років ХХ ст. у світі нараховувалося 600 корпорацій із сумою продажу понад 1 млрд. дол. США (так званий «Клуб мільярдерів»), то до кінця 90-х років їх кількість зросла вдвічі.

Нині 500 найпотужніших ТНК реалізують 80% усієї виготовленої у світі продукції електроніки і хімії, 95% – фармацевтики, 76% – продукції машинобудування. 85 ТНК контролюють 70% усіх закордонних інвестицій. Регіонами (країнами) походження близько 90% найбільших у світі ТНК є США, країни ЄС та Японія.

Масштаби діяльності ТНК величезні: вже наприкінці ХХ ст. половина світового ВВП перебувала під їхнім контролем. Найбільші ТНК (такі як «General Motors», «Ford», IBM, «Royal Dutch Shell», «Exxon/Mobil», «General Electric», «British Petroleum») володіють коштами, сума яких перевищує розмір національного доходу багатьох суверенних держав, а міжнародний характер операцій ставить їх практично поза контролем національних органів влади. [8, c. 211-212]

Галузева структура виробництва ТНК досить широка. За даними незалежних експертів, 60% існуючих міжнародних компаній зайняті в сфері промислового виробництва, 37% – у сфері послуг і 3% – у видобувній промисловості і сільському господарстві. Спостерігається тенденція до збільшення закордонних інвестицій у сферу послуг і технологічно інтенсивне виробництво. Водночас зменшується їхня частка у видобувній промисловості, сільському господарстві та ресурсомісткому виробництві. У своїй діяльності ТНК використовують комплексну глобальну філософію бізнесу, вдаючись практично до всіх доступних бізнесових операцій. Як правило, ТНК є багатопрофільними корпораціями з диверсифікованою діяльністю. Кожна з 500 найбільших ТНК США має в середньому підрозділи в 11 галузях, а найпотужніші охоплюють по 30-50 галузей. Наприклад, Шведський автомобільний концерн «Volvo», крім автомобілів, виготовляє мотори для катерів, авіаційні двигуни, продукти, в т.ч. пиво та іншу продукцію. Ця корпорація налічує понад 30 великих дочірніх компаній різного профілю у Швеції і кілька десятків за кордоном.

Можна додати, що 40% вартості майна 100 найкрупніших міжнародних компаній (включаючи фінансові) базується на територіях інших держав. Найбільші закордонні активи (понад 80% всіх активів компаній) серед ТНК (крім фінансового сектору) мають «Bayer», «Nestle», «Volkswagen» і «ABB».

Термін «транснаціональна корпорація», «багатонаціональна компанія» (multinational corporation – MNC, multinational enterprise), як загальноприйнятий, вживається з 1960 року. За визначенням Комісії з транснаціональних корпорацій ООН, ТНК – це компанія, яка:

  • включає одиниці (підрозділи) в двох або більше країнах, незалежно від юридичної форми і сфери діяльності;
  • оперує у рамках системи прийняття рішень, що дає змогу проводити узгоджену політику і загальну стратегію через один або більше керівних центрів;
  • у якій окремі одиниці (підрозділи) пов’язані спільною власністю таким чином, що одна (або більше) із них можуть впливати на діяльність інших (зокрема, розподіляти інтелектуальні та інші ресурси, відповідальність за результати функціонування і ін.).

Є кілька підходів у питанні приналежності крупних компаній до категорії транснаціональних. За визначенням Гарвардського університету, до транснаціональних належать компанії, що мають понад 6 закордонних дочірніх фірм. За методологією ООН, про міжнародний статус фірми свідчить розмір відсотка її продажу, реалізованого поза межами країни базування материнської компанії, а також структура її активів.

Отже, корпорації вважають транснаціональними, якщо вони відповідають таким критеріям: кількість країн, у яких діє компанія (відповідно до різних підходів, мінімум становить від 2 до 6 країн); розмір, якого досягла компанія (за основними техніко-економічними показниками); мінімальна частка закордонних операцій у прибутках або продажах фірми (як правило, 25%); володіння не менш ніж 25% «голосуючих» акцій у трьох або більше країнах (той мінімум пайової участі у закордонному акціонерному капіталі, що забезпечує фірмі контроль над економічною діяльністю закордонного підприємства і представляє прямі закордонні інвестиції); багатонаціональний склад персоналу компанії та її вищого керівництва. [6, c. 46-48]

Серед основних причин виникнення ТНК експерти називають такі: інтернаціоналізація виробництва і капіталу на основі розвитку продуктивних сил, що переростають національно-державні межі; вивезення капіталу; конкурентна боротьба у міжнародному масштабі; необхідність подолання торгових і політичних бар’єрів (використання замість традиційного експорту дочірніх закордонних компаній для проникнення на митні території і внутрішні ринки інших країн); прагнення до отримання надприбутків. У останньому випадку додатковий прибуток ТНК може бути отриманий за рахунок відмінностей, що існують у материнській країні та країнах базування підрозділів ТНК, а саме: у багатстві і вартості природних ресурсів; у кваліфікації робочої сили і рівні заробітної плати; у здійсненні амортизаційної політики і, зокрема, у нормативах амортизаційних відрахувань; в антимонопольному і трудовому законодавстві; у рівні оподаткування; екологічних стандартах; стабільності валют тощо. При цьому материнськими компаніями застосовуються такі важелі контролю над дочірніми компаніями та філіями, як переважна частка у статутному капіталі, володіння технологічними, інформаційними, фінансовими, сировинними та іншими ресурсами, призначення персоналу на ключові посади, особливі домовленості (наприклад, про забезпечення ринків збуту), а також неформальні механізми впливу.

Узагальнена ієрархія міжнародних ТНК може бути представлена інтернаціональними, багатонаціональними (мультинаціональними) і глобальними корпораціями.

Інтернаціональна корпорація – це національна монополія з закордонними активами. Правовий режим цього типу ТНК припускає ділову активність, здійснювану в різних країнах за допомогою утворення в них закордонних філій у вигляді структурних підрозділів (без юридичної самостійності) і дочірніх компаній. У цілому вони становлять великий виробничо-збутовий комплекс, де право власності на акціонерний капітал мають виключно представники країни-засновника. Філії за кордоном створюються головним чином для забезпечення надійних поставок дешевої сировини або ринків збуту. Для цього типу ТНК характерне прийняття управлінських рішень переважно в материнській компанії, надання переваги співвітчизникам у закордонних філіях (до цього типу належить переважна більшість російських ТНК).

Багатонаціональна (мультинаціональна) корпорація – це міжнародна корпорація, що об’єднує національні компанії низки держав на виробничих та науково-технічних засадах. Багатонаціональна корпорація припускає великий ступінь незалежності під час проведення операцій у кожній із країн. (Прикладом такої корпорації є англо-голландський концерн «Royal Dutch Shell» зі співвідношенням капіталу 60:40.) З позиції міжнародного права прикметними ознаками цього типу ТНК є орієнтація, у першу чергу, на закордонні ринки, наявність багатонаціонального акціонерного капіталу, створення багатонаціонального керівного центру, комплектування адміністрації закордонних філій кадрами, що знайомі з місцевими умовами.

Глобальна корпорація – це корпорація, що інтегрує воєдино господарську діяльність, здійснювану в різних країнах. Така компанія проектує виріб чи схему надання послуг стосовно визначеного сегмента світового ринку або виготовляє в різних країнах складові частини одного виробу. Глобальні корпорації виникли ще у 80-і роки ХХ ст., нині ж вони продовжують набирати сили. Найбільше до глобалізації тяжіють хімічна, електротехнічна, електронна, нафтова, автомобільна, інформаційна, банківська та деякі інші галузі промисловості та види діяльності. Глобальні корпорації є найзрілішим типом ТНК. Для них характерний геоцентричний підхід до взаємовідносин між материнською компанією та її філіями (на зразок децентралізованої федерації регіональних філій).

Названі типи міжнародних компаній не мають чіткої межі, можливий перехід однієї форми в іншу. Однак усі транснаціональні корпорації мають спільні ознаки, що надають їм істотні переваги над іншими компаніями. Насамперед можна назвати спроможність диверсифікувати діяльність для зниження ризику і пом’якшення наслідків кризових ударів (спочатку материнська компанія може прямо або опосередковано дотувати дочірні компанії, що виходять на новий ринок), можливість впроваджувати гнучку організаційну структуру управління з децентралізацією частини функцій, консолідувати фінансову звітність у рамках усієї системи з метою вироблення стратегії сплати найменших податків (можливість перерозподілу прибутку між компаніями, що входять до корпорації, аби найбільший прибуток отримували ті з них, що користуються податковими пільгами тощо), спільне формування ринку та забезпечення монополії на ньому, можливість зростання і бути лідером. [9, c. 147-151]

Проникнення транснаціональних корпорацій на територію інших країн зазвичай відбувається шляхом отримання у власність, господарське володіння або оперативне управління відокремленого майна на території цих держав відповідно до їх національного законодавства. Відбуватися це може як шляхом безпосереднього придбання підприємств (зокрема з метою наступного злиття), так і через придбання акцій відповідних структур. Якщо на продаж виставляється державне майно, воно спочатку має бути відчужене на умовах, що визначаються окремим законодавчим актом країни-володаря майна. При цьому ТНК проводять диференційовану політику щодо країн проникнення. У розвинутих країнах і країнах, що розвиваються, ТНК, як правило, здійснюють інвестиції у галузі обробної промисловості. В економічно слабкіших країнах найдоцільнішими вважаються капіталовкладення у видобувну промисловість, нарощування товарного (перш за все сировинного) експорту, розвиток сфери сервісу та послуг. Проникаючи на національний ринок, ТНК суттєво впливають на економіку країни, що їх приймає. Маючи як позитивний, так і негативний бік, цей вплив особливо відчутний у країнах зі слабкою або перехідною економікою.

Серед позитивних впливів ТНК на економіку країни, що приймає їх на своїй території, передусім варто назвати такі: ТНК сприяють раціональнішому розподілу наявних ресурсів та розміщенню виробництва, завдяки їм активніше поширюються нові технології і товари, ТНК сприяють посиленню конкуренції та розширенню міжнародного співробітництва. Водночас, негативний влив ТНК на динаміку економічного зростання країни може бути таким суттєвим, що перекриває можливі позитивні ефекти. Наприклад, ТНК часто втручаються у сфери, що традиційно вважаються сферами державних інтересів. З огляду на масштаби діяльності і можливі розбіжності інтересів країн базування ТНК з інтересами країн, що їх приймають, транснаціональні корпорації здатні протидіяти реалізації неприйнятної для них економічної політики країн, в яких вони здійснюють свою діяльність, і навіть дезорганізувати зовнішньоекономічну сферу країни-партнера в цілому. Використовуючи трансфертні ціни, дочірні компанії, що діють у різних країнах, ТНК вміло приховують прибутки від оподаткування шляхом перекачування їх з однієї країни в іншу, внаслідок чого бюджетом приймаючої країни недоотримуються відповідні кошти. Крім того, ТНК здатні встановлювати монопольно високі ціни, диктувати інші умови, які зачіпають інтереси країн, що їх приймають. Дуже часто діяльність транснаціональних корпорацій характеризується хижацькою експлуатацією природних і трудових ресурсів відповідної країни. Дбаючи про захист власних інтересів, ТНК, як правило, концентрують наукові дослідження і технічні розробки в країні базування, у результаті чого країни, що їх приймають, стають менш науково, технічно та технологічно розвинутими порівняно з країнами, в яких розташована материнська компанія корпорації.

За цих умов національний капітал здатний витримати конкуренцію з ТНК тільки в тому випадку, якщо він сам структурується в потужні фінансово-промислові утворення, адекватні міжнародним аналогам, і може провадити активну зовнішньоекономічну політику. [7, c. 1,13]

В умовах глобалізації економічної системи виникає глобальна конкуренція, відмінна від міжнародної, оскільки починає функціонувати глобальний ринок, який принципово відрізняється від звичайного набору самодостатніх ринків певних країн.

За умов глобалізації ТНК використовують нові типи стратегій, що визначаються як глобальні.

Глобальні стратегії формуються під впливом соціально-економічних умов у різних країнах та культурних особливостей, що існують на певних ринках. Для діяльності на глобальних ринках ТНК може обрати одну або низку стратегічних можливостей, зокрема:

1. Підтримання найнижчих витрат на виробництво та збут продукції порівняно з конкурентами. У разі вибору такої стратегії компанія координує діяльність у різних країнах з метою мінімізації своїх витрат.

2. Стратегія підтримання найнижчої ціни на продукт порівняно з конкурентами в кожній країні, де оперує компанія.

3. Стратегія глобальної диференціації, за якої продукція компанії характеризується певними рисами, що відрізняють її від продукції конкурентів у різних країнах.

4. Стратегія глобального фокусування, яка полягає у визначенні однієї і тієї ж ринкової ніші як фокусу діяльності компанії в різних країнах. Реалізація цієї стратегії пов'язана з підтриманням низьких витрат чи диференціації на цільовому сегменті (ніші) ринку.

5. Підтримка виробництва в одній країні та експорт товарів на інші національні ринки через власну збутову мережу або інші канали збуту.

6. Надання ліцензій на технологію чи на виробництво та реалізацію продукції" компанії, за яких її доходи на певному ринку формуються за рахунок роялті від використання технології або торговельної марки компанії.

Якщо ТНК здійснює свою діяльність у багатьох країнах, умови ведення бізнесу та характер конкуренції в яких значною мірою відмінні, то вона може обрати багатонаціональну стратегію.

Багатонаціональна стратегія базується на основних стратегіях конкуренції (найнижчих витрат, диференціації, фокусування), але має специфічну особливість: при її використанні ТНК вносить зміни до свого стратегічного підходу в різних країнах залежно від конкурентних умов і потреб споживачів у кожній з них. При цьому стратегічні дії компанії можуть бути неоднаковими в різних країнах, передусім з огляду на базу споживачів компанії. [3, c. 140-142]

Сферою застосування багатонаціональної стратегії є певні країни. Кожна конкретна бізнес-стратегія націлена на пристосування багатонаціональної стратегії компанії до ситуації в окремій країні та на вибір певного рівня координації стратегій на локальному ринку й на інших ринках, на яких оперує компанія. Виробнича стратегія у такому разі адаптується до місцевих потреб, а постачальниками є місцеві виробники, що реалізують мету найбільшого задоволення потреб місцевого ринку.

Багатонаціональна стратегія потребує також внесення змін до організаційної структури ТНК. Суть таких змін полягає у вимозі формування філій у кожній країні, де оперує компанія. Філії в різних країнах більш-менш автономно управляють виробничою та збутовою політикою компанії з урахуванням умов конкретного ринку.

На відміну від глобальної стратегії, спрямованої на розвиток ключових компетенцій ТНК, багатонаціональна стратегія спирається на якповніше врахування умов ведення бізнесу в приймаючій країні та потреб її національного ринку.

Стратегія багатонаціональної диверсифікації полягає у диверсифікації видів діяльності ТНК. Рішення про впровадження такої стратегії приймається, виходячи з оцінки привабливості певного виду бізнесу компанії. При цьому аналізують привабливість кожної галузі, що входить до певного виду бізнесу. Аналіз здійснюється з точки зору (1) конкурентних умов, (2) довгострокової перспективи зростання, (3) потреби у фінансових, технологічних, людських та інших ресурсах. ТНК розглядає новий бізнес як портфель, що складається з певних галузей, і оцінює доходи та прибутки від кожної галузі та бізнесу в цілому.

Стратегія багатонаціональної диверсифікації

Окрім аналізу нового виду бізнесу як портфеля галузей, ТНК вивчає соціально-економічні умови країн, у яких впроваджуватиметься цей бізнес. Підставою для такого дослідження є суттєва диференціація цих умов у різних країнах. Остаточна оцінка соціально-економічних умов країни подається як довгострокові показники розвитку галузі. Вони охоплюють:

1) обсяг та очікуваний темп зростання ринку;

2) характер та інтенсивність конкуренції на ринку;

3) середовище в галузі, наявні можливості й загрози для компанії;

4) сезонність і циклічність розвитку галузі;

5) необхідний капітал і вартість капіталу для фінансування діяльності в галузі;

6) ключові компетенції, необхідні для здійснення бізнесу в галузі. Оцінюються з точки зору наявних ресурсів у компанії для її входження в галузь і відповідних ключових компетенцій компанії;

7) середня прибутковість у галузі;

8) рівень ризику та невизначеності на певному сегменті ринку;

9) соціальні, політичні та регуляторні фактори, які формують особливості ведення бізнесу в галузі у певній країні. [2, c. 54-58]

2. Сутність глобальних корпорацій

Сучасний однополюсний глобалізм базується на економічній могутності глобальних корпорацій, консолідованої із силою наддержави (США) та міжнародних організацій. Він є системою абсолютної економічної й політичної влади глобальних монополістичних корпорацій, які вийшли з-під контролю держав свого походження та базування. Отже, сучасна глобалізація є корпоративною за характером і призводить до формування нової системи глобальної конкуренції. Цей процес характеризується наступними тенденціями:

— посилюється глобальна монополізація виробництва та економіки галузей і регіонів. Конкуренція втрачає класичні форми й стає монопольною за характером;

— зростають масштаби і роль міжгалузевої технологічної інтеграції та конвергенції на організаційно-економічній основі корпорацій. Наприкінці 1990-х рр. злиття та поглинання корпорацій, у тому числі й оборонного профілю, набули масового характеру. Однак сьогодні вже закінчився період кількісного зростання ТНК. Нові види корпоративного співробітництва та стратегічних союзів корпорацій змінили характер та інтенсивність конкуренції та розширили її межі до світових;

— корпорації сконцентрували у власному арсеналі новітні технології, що дало можливість здійснити структурні перетворення та модернізацію власного виробництва, прискорило розвиток нової глобальної інформаційної економіки;

— разом із тим сучасна виробничо-економічна стратегія ТНК передбачає, що в дочірні, асоційовані компанії та філіали країн базування передаються застарілі технології й обладнання. Корпорації не зацікавлені в розвитку людських ресурсів у країнах, що розвиваються, тому що це призведе до підвищення вартості робочої сили та сукупних витрат, а відтак — до падіння їхньої конкурентоспроможності;

— конкурентоспроможність країн підривається шляхом руйнації реального сектору економіки та створення віртуальних глобальних фінансових систем, базованих на спекулятивному капіталі. Це може спровокувати фінансовий крах будь-якої навіть розвинутої країни та нову глобальну фінансову кризу. У таких умовах конкурентоспроможність країн втрачає своє значення;

— глобальна корпоративізація й система однополюсного глобалізму перетворює більшість країн у неконкурентоспроможні. Ця модель розвитку поділяє країни світу у співвідношенні 20 до 80%. Де перші — країни "золотого мільярда", а інші — решта країн світу;

— з метою підвищення міжнародної конкурентоспроможності глобальні корпорації ведуть політику поступового зниження заробітків співробітників, що, з одного боку, призводить до зменшення податкових надходжень до бюджету, чим знижується конкурентоспроможність держав, а з іншого — до зростання рівня безробіття та бідності працюючих. Таким чином, конкурентоспроможність держав постійно падає порівняно з конкурентоспроможністю глобальних корпорацій;

— нова глобальна конкуренція на ринку праці не сприяє вільному переливу робочої сили з однієї галузі в іншу, тому що законом розвитку стає раціоналізація робочих місць, тобто їх скорочення;

— в умовах глобальної корпоративізації конкуренція робочої сили йде не лише між корпораціями, а й усередині кожної з них. При цьому внутрішня конкуренція більш жорстка ніж зовнішня;

— сучасний однополярний глобалізм знаходить свій прояв і у тотальній доларизації та американізації світу. Сьогодні долар США залишається однією з основних резервних валют. Тому залежність більшості країн від США є критичною. А конкуренція на глобальному валютному ринку відбувається при домінуванні долара США та відсутності відповідних правових механізмів, які захищають ринкову конкуренцію. Це призводить до великих збитків більшість країн світу та стає небезпечним для США. [5, c. 234-237]

Одна з причин сучасної кризи системи "глобалізму" — "тотальна американізація глобалізації". Домінуюча позиція США, як лідера, спричинила глобалізацію влади цієї країни, спрямовану на захист її життєво важливих і нічим не обмежених інтересів у світі. Порушення блокового глобального балансу, який існував раніше, та неефективність влади системи американізованого глобалізму призвели не тільки до трансформації механізмів міжнародної конкуренції, а й до того, що цілі регіони світу вийшли зі сфери розвитку, розрив між ними поглиблюється, а процес глобальної інтеграції охоплює лише частину планети.

Сучасний світ характеризується глобалізацією й інтернаціоналізацією економічних процесів, які продукують формування так називаної цивілізаційної ідентичності. За час життя двох-три поколінь людей людська діяльність і заснований на ній науково-технічний прогрес настільки радикально змінили мир, що предметна область ідеології й філософії давно змістилася від відтворення об'єктивної дійсності до задоволення потреби в успішній дії, до проектування найбільш ефективних реакцій на зовнішні впливи, до максимізації результативності.

Саме однаковість механізмів забезпечення успішності, а також глобалізація й інтернаціоналізація світової економіки обумовили потреба у формуванні цивілізаційної ідентичності. Тому ті держави, які зуміють із використанням ідеологічних засобів сформувати найбільше продуктивні неформальні інститути як на базі свого, так і світового досвіду, одержують значні конкурентні переваги й увійдуть у коло країн, що формують "правила гри" постсучасної цивілізації. У наступаючому столітті провідну роль будуть грати ті країни, які зможуть знайти механізми швидкого й економічно ефективного вбудовування запозичених з інших країн і адаптованих у рамках власної ідеологічної системи великих окремих інституціональних моделей, а також впровадження їх у практику економічного життя.

У тих випадках, коли інтереси транснаціонального капіталу об'єктивно збігаються з інтересами певних національних держав, він може забезпечити їм значні й навіть вирішальні переваги в міжкраїнову економічну конкуренції. У передових країнах це двовладдя прийняло характер симбіозу. Розвинені держави активно підтримують власні ТНК, які у свою чергу забезпечують сюрезенам надходження податкових засобів від міжнародної діяльності й, що можливо, більш важливо, поширення їх економічного, а надалі й політичного впливи.

Транснаціональний капітал відгукується на підтримку "своїх" держав, забезпечуючи їхню економічну міць і економічну експансію. Напевно, потрібно тільки привітати, що боротьба за ринки перейшла з військово-політичної в жорстоку, але, принаймні, безкровну економічну сферу. [1, c. 50-52]

Висновки

Міжнародні корпорації - форма структурної організації великої корпорації, що здійснює інвестування в різні країни миру.

Існує 2 види міжнародних корпорацій:

1) транснаціональні корпорації (ТНК) - міжнародні корпорації, чия головна компанія належить капіталу однієї країни, а філії розкидані по багатьом країнам.

2) Багатонаціональні корпорації (МНК) - міжнародні корпорації, чия головна компанія належить капіталу двох або більше країн, а філії перебувають у різних країнах.

Міжнародне виробництво під контролем ТНК є центральною ланкою інтернаціоналізації господарського життя. ТНК істотно модифікує як структуру світо господарських зв'язків, так і механізм функціонування національних виробничих комплексів. Все більші обсяги міжнародної торгівлі товарами, обміну науково-технічними знаннями, виробничих коопераційних зв'язків і міграції капіталу зосереджують усередині гігантських транснаціональних компаній.

У світі нараховується понад 20 тисяч ТНК. З них приблизно 2 тисячі найбільш великих зосередили основну масу прямих інвестицій у світовому господарстві й одержують левину частку всього прибутку від іноземної підприємницької діяльності. Розходження в ступені впровадження іноземних корпорацій у господарство країн обумовлені як масштабами економіки різних держав, так і неоднаковим рівнем концентрації національного капіталу, міццю власних міжнародних компаній.

Список використаної літератури

  1. Вітренко Ю.Ю. Глобальна фінансова система транснаціональних корпорацій // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шев-ченка. - 2000. - Вип. 16: Міжнародні відносини. - C. 50-52
  2. Глобалізм і глобалістика: проблеми міжнародного співробітництва і наднаціональних корпорацій/ Укл.: Леонора Романова, Надія Власова, Ред. Л. П. Суворова; М-во культури і мистецтв України, ХДНБ ім. В.Г.Короленка. -Харків, 2003. -87 с.
  3. Глобальні трансформації і стратегії розвитку/ НАН України. Ін-т світової економіки і міжнар. відносин; Авт. кол.: О.Г.Білорус, Д.Г.Лук'яненко, О.М.Гончаренко та ін.. -К.: Фірма "ВІПОЛ", 1998. -415 с.
  4. Головина А. Глобальные маркетинговые стратегии автомобильных корпораций // Маркетинг в России и за рубежом. - 1998. - № 6. - C. 94-103.
  5. Діалог цивілізацій: протиріччя глобалізації: Матеріали Другої Всесвітньої конференції: Київ, 23 травня 2003 р,/ МАУП, МКА. -К., 2003. -375 с.
  6. Михайлина Д. Глобальні вимоги транснаціоналізації людського фактора// Україна: аспекти праці. - 2004. - № 7. - C. 46 - 48
  7. Самофалов В. Глобальный вызов транснациональных корпораций // Зеркало недели. - 2003. - № 34. - C. 1, 12
  8. Семенов Г. А. Міжнародні економічні відносини: аналіз стану, реалії і проблеми: Навчальний посібник/ Г. А. Семенов, М. О. Панкова, А. Г. Семенов; Мін-во освіти і науки України, Гуманітарний ун-т " Запорізький ін-т державного та муніципального управління " . -2-ге вид., перероб. і доп.. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -231 с.
  9. Соколенко С. Глобальные рынки ХХI столетия / Станислав Соколенко,. -К.: Логос, 1998. -564 с.

загрузка...
Top