Формування і розвиток світового ринку позичкових капіталів

Вступ.

1. Сутність міжнародного ринку позикових капіталів та його структуру.

2. Зміст світового ринку позичкових капіталів.

3. Особливості функціонування позичкового капіталу.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Позичковий капітал – це товар особливого роду, споживною вартістю якого є властивість приносити дохід у вигляді позичкового проценту. Позичковий капітал продається на ринках так, як і інші товари. Національні ринки позичкових капіталів різних держав світу, особливо промислово розвинених країн, зростаються між собою і стають частинами єдиного світового ринку позичкових капіталів. Отже, світовий ринок позичкових капіталів є специфічною сферою ринкових відносин, в рамках якої відбувається рух грошового капіталу між країнами.

Не дивлячись на те, що позичковий капітал є своєрідним товаром, його рух носить специфічний характер в порівнянні з продажем звичайних товарів. На відміну від останніх, позичковий капітал реалізується не на товарному, а на грошовому ринку, де стикаються не продавець і покупець, а лише кредитор і позичальник. На противагу традиційним товарам капітал не відчуджується назавжди, його рух здійснюється за певними принципами. Перший з них передбачає поверненість наданих у позику сум. Якщо надані в позику кошти не повертаються їх господарю, то має місце передача грошового капіталу без повернення, тобто фінансування. Другий принцип виходить з терміновості кредиту, тобто передбачає його поверненість у встановлені угодою терміни. Платність є третім принципом міжнародного кредиту. Вона відображає дію закону вартості у світовій економіці та спосіб здійснення диференційованих умов кредиту. Четвертий принцип кредиту будується на забезпеченості, яка проявляється в гарантіях його погашення позичальником.


1. Сутність міжнародного ринку позикових капіталів та його структуру

Для нормального розвитку економіки необхідна мобілізація тимчасово вільних коштів фізичних та юридичних осіб, їхній розподіл і перерозподіл на комерційній основі між різними секторами економіки. Ці процеси повинні здійснюватись на фінансових ринках.

Фінансовий ринок - це ринок, на якому визначаються попит і пропозиція на різноманітні фінансові інструменти.

На фінансовому ринку відбувається рух коштів (капіталу). Гроші - не тільки головна мета підприємництва, а й найважливіший засіб для досягнення цієї мети. При цьому необхідно вирішити питання про джерела капіталу та шляхи його вкладання. Тому всі суб'єкти господарювання стикаються насамперед із фінансовим ринком, де шукають необхідні кошти або здійснюють інвестування тимчасово вільних коштів і отримують від цього додатковий прибуток. Таким чином, на фінансовому ринку виникає кругообіг капіталу, причому в одних суб'єктів господарювання утворюються заощадження, а інші відчувають необхідність у фінансових ресурсах для розширення своєї діяльності.

Крім того, фінансовий ринок стимулює зростання обсягів виробництва, накопичення фінансових ресурсів та сприяє виникненню й розвитку позитивних соціальних змін у суспільстві.

Фінансовий ринок існує як сукупність взаємопов’язаних і взаємодоповнюючих ринків:

кредитний ринок - це механізм, за допомогою якого встановлюються взаємовідносини між підприємствами і громадянами, які мають потребу в фінансових ресурсах, та організаціями і громадянами, які можуть надати необхідні кошти на певних умовах;

валютний ринок- це механізм, за допомогою якого встановлюються правові й економічні взаємовідносини між продавцями і покупцями валют.

Ринок цінних паперів об'єднує частину кредитного ринку: ринок інструментів позики або боргових зобов'язань і ринок інструментів власності, тобто цей ринок охоплює операції з випуску й обігу інструментів позики, інструментів власності, а також їх гібридів.

З точки зору термінів дії фінансових інструментів фінансовий ринок розглядають як сукупність грошового ринку і ринку капіталів.

Грошовий ринок - це ринок готівкових грошей, короткострокових кредитних операцій, валюти. На грошовому ринку обертаються надійні короткострокові інструменти, їхній рух зумовлений різницею у рівнях прибутку та ризику.

Ринок капіталів поділяється на ринок цінних паперів (середньо - та довгострокових) і ринок середньострокових та довгострокових банківських кредитів.

Ринок капіталів - найважливіше джерело довгострокових інвестиційних ресурсів. Якщо грошовий ринок у першу чергу підтримує ліквідність на фінансовому ринку, то ринок капіталів сприяє рентабельному використанню або алокації фінансових коштів. Це означає, що очікувана прибутковість капіталовкладень повинна, з урахуванням відповідного ризику, як мінімум відповідати відсотку на ринку капіталів.

Таким чином, фінансовий ринок забезпечує платоспроможність фінансової системи, максимальне узгодження загальногосподарських процесів нагромадження та інвестування як за обсягом, так і структурно.

Фінансовий ринок можна поділити на первинний і вторинний. Первинний ринок виникає при емісії цінних паперів, і на ньому мобілізуються фінансові ресурси. На вторинному ринку ці ресурси перерозподіляються, тобто на вторинному ринку вони опиняються після того, як були вже продані на первинному.

У свою чергу, вторинний ринок поділяється на біржовий і позабіржовий. Біржовий ринок представлений фондовою біржею як особливим інституційно організованим ринком. На ньому обертаються цінні папери найвищого ґатунку та виконуються операції професійними учасниками. Фондова біржа виступає як торговельне, професійне, нормативне, технологічне ядро ринку цінних паперів та фінансового ринку. На позабіржовому ринку здійснюються операції з цінними паперами позафондової торгівлі. У цьому разі об'єктом купівлі-продажу стають цінні папери, які з будь-яких причин не котируються на біржі.

За будь-якого трактування структури фінансового ринку, головною метою є розподіл надлишку коштів або заощаджень, їхня мобілізація і перерозподіл між сферами й секторами економіки.

Головна функція фінансового ринку - трансформація вільних коштів у позиковий капітал. Фінансовий ринок робить рівнодоступними грошові фонди для всіх його учасників (держави, підприємств, домашніх господарств), які мають одну мету - збільшення капіталу.

Міжнародний фінансовий ринок – це система ринкових відносин, що забезпечує акумуляцію і перерозподіл капіталу між кредиторами і позичальниками через посередників на основі попиту і пропозиції на капітал.

Основою його є національні фінансові ринки, але він має інтернаціональний характер, оскільки суб'єктами фінансових угод виступають юридичні та фізичні особи іноземних держав, а угоди передбачають трансформацію грошово-кредитних ресурсів з однією валюти в іншу. На цьому ринку здійснюється рух позикового капіталу між країнами.

За своєю структурою світовий фінансовий ринок – це сукупність кредитно-фінансових організацій, які виступають посередниками між кредиторами і позиковцями. Через них здійснюється рух позикового капіталу. До них належать транснаціональні банки, фінансові компанії, фондові біржі, державні агентства, кредитно-фінансові установи, фінансові посередники. Акумулюючи грошові нагромадження одних суб'єктів (державних органів, приватних фірм, страхових копаній тощо), вони позичають ці нагромадження іншим – ТНК, державним органом, міжнародним і регіональним організаціям.

Ринок позикових капіталів складається зі світового грошового ринку та світового ринку капіталів.

На обліковому ринку основними інструментами є казначейські й комерційні векселі та ніші види короткострокових зобов'язань (ціні папери).

На міжбанківському ринку тимчасово вільні грошові ресурси кредитних закладів залучаються і розміщуються банками переважно у формі міжбанківських депозитів і на короткі строки. Найпоширеніші строки депозитів – 1,3 і 6 місяців, і граничні – від 1 дня до 2 років (іноді 5 років).

Валютні ринки обслуговують міжнародний платіжний обіг, пов'язаний з платою грошових зобов'язань юридичних і фізичних осіб різних країн.

Отже, на першому з ринків позиковий капітал виступає у формі грошей, переважно депозитів. Позики на світовому грошовому ринку короткострокові й призначені, в основному, для обслуговування міжнародної торгівлі.

Ринок капіталів охоплює середньо і довгострокові кредити, а також акції та облігації. Він поділяється на ринок цінних паперів (середньо- і довгострокових) і ринок середньо і довгострокових банківських кредитів. Ринок капіталів служить важливим джерелом довгострокових інвестиційних ресурсів для урядів, корпорацій і банків, а капітал використовується переважно для фінансування капіталовкладень. Обидві складові світового ринку позикових капіталів тісно пов'язані між собою.

Основна частина міжнародних кредитних та інших операцій на світовому ринку капіталів здійснюється в міжнародних фінансових центрах. Провідним світовим фінансовим центром є Нью-Йорк, а європейським - Лондон.

Великими фінансовими центрами є також Токіо, Париж, Люксембург, Гонконг, Сінгапур, Цюріх, Франкфурт-на-Мані. З'ЯвилисЯ фінансові центри і в країнах, які не займають провідних позицій світовому господарстві (Бахрейн, Панама тощо). Фінансові центри не ізольовані один від одного, а є частиною єдиного світового ринку капіталів.

Складовою частиною світового фінансового ринку є Євроринок.

Євроринок – це сукупність грошових засобів в іноземних валютах, які функціонують як позиковий капітал за межами національних кордонів.

Євроринок практично став ядром сі твого ринку капіталів. Так, чистий обсяг Євроринку в 1988 р. становив понад 2,5 трлн. дол., а сукупний світовий ринок капіталів в цьому ж році – 3,2 трлн. дол.

Операції на Євровалютному ринку проводяться в євровалютах.

Євровалюта – це іноземна валюта, в якій здійснюються операції за межами країн – емітентів усіх валют. Наприклад, долар США на рахунках у банках Великобританії, Німеччини чи інших країн називаються євродоларом, фунт стерлінгів на рахунках Франції, США – Євро стерлінгом.

Зміст операцій на Євроринку полягає в тому, що банки, розміщені поза межами країни – емітента будь-якої національної валюти, приймають за певні % депозити, виражені в цій валюті, а потім надають їх у кредит за вищі %. Причому в кредит надається не сама ця валюта, а лише її доларовий вираз, зафіксований на рахунках банку.

У Євроринок входять: Єврогрошовий ринок (ринок короткострокових кредитів); ринок середньострокових банківських єврокредитів; ринок єврооблігацій, або європозик.

2. Зміст світового ринку позичкових капіталів

Система функціонування позичкового капіталу склалась ще в домонополістичну епоху розвитку капіталізму. В результаті тривалого історичного періоду вона пристосовувалася до потреб ринкової економіки. В ту епоху надання капіталу в позику урядам чи підприємцям інших країн здійснювалось на національних ринках, які зіграли вирішальну роль у становленні світового ринку позичкових капіталів.

Світовий ринок позичкових капіталів спочатку виник на основі національних ринків капіталів таких промислово розвинутих країн, як США, Англія, Німеччина, Франція, Швейцарія. Ці країни першими створили систему переливу капіталів у рамках світового господарства, що відображає процес об’єднання ринків промислово розвинутих країн. Об’єктивною основою формування світового ринку позичкових капіталів був подальший розвиток міжнародного поділу праці та інтернаціоналізації виробництва на його основі. Крім того, становлення цього ринку відбувалось під впливом процесів концентрації та централізації банківського капіталу, зростання банківських та промислових монополій і утворення фінансового капіталу, інтернаціоналізації банківської справи.

В наш час багато національних ринків позичкових капіталів перетворились у великі фінансові центри світу, які збирають і перерозподіляють по всьому світу величезні маси позичкових капіталів. В цих центрах проводиться основна частина всіх міжнародних валютних, депозитних, кредитних, емісійних і страхових операцій.

Найважливішим фінансовим центром світу є Нью-Йорк, де розташований об’ємний ринок капіталів США. Це комплексний ринок цінних паперів, велика його роль у випуску акцій і облігацій. Нью-Йоркська фондова біржа – найстаріша фондова біржа у світі.

У Європі провідним фінансовим центром по праву вважається Лондон, оскільки він займає перше місце у світі по валютних, депозитних і кредитних операціях. Достатньо сказати, що тільки щоденний обсяг угод з валютою в англійській столиці досягає 460 млрд. доларів. В той же час в Західній Європі великими фінансовими центрами стали Цюріх і Франкфурт-на-Майні, які спеціалізуються на наданні довгострокових позик, а також Люксембург, який займається здійсненням короткострокових та середньострокових кредитних операцій.

За останні десятиріччя зросли нові фінансові ринки на Сході – у Токіо, Сінгапурі, Гонконзі. Цьому сприяє швидкий розвиток економіки Японії та інших азіатських регіонів, які завойовують місцеположення у світовій торгівлі й перетворюються у кредиторів західних країн.

Нарешті, зовсім нещодавно виникли фінансові центри на колишніх окраїнах світового господарства – в Бахрейні, Панамі, на Багамських, Кайманових і Нідерландських Антільських островах. Вони функціонують на офшорних засадах, тобто фінансові операції тут не піддаються національному регулюванню. Як правило, вони мають пільгові валютні режими, що й приваблює сюди транснаціональні корпорації. В цих податкових гаванях інколи лише реєструються угоди, які здійснюються у різних частинах світу.

З інституціональної точки зору світовий ринок позичкових капіталів представляє собою сукупність установ, через які здійснюється рух позичкових капіталів у сфері міжнародних економічних відносин. В ролі кредиторів виступають комерційні банки та інші кредитні установи, приватні фірми і організації, серед яких найважливішу роль відіграють транснаціональні банки, страхові компанії, урядові та муніципальні органи, а також Міжнародний валютний фонд, Світовий банк з його підрозділами та інші міжнародні фінансові інститути. Головна мета кредиторів – отримання максимального доходу у вигляді процентів. За даними МВФ, у середині 90-х років біля 50% міжнародних кредитів складали міжбанківські кредити, 30% - міжурядові й 20% припадало на кредити інших міжнародних фінансових інститутів.

Учасниками світового ринку позичкових капіталів є не тільки кредитори, але й позичальники капіталу. Основні отримувачі позик на цьому ринку – міжнародні валютно-кредитні й фінансові організації, уряди, транснаціональні корпорації та інші установи. Багаточисельні клієнти кредиторів мають різний фінансовий статус, що відбивається на їхньому положенні на світовому ринку позичкових капіталів. Так, міжнародні валютно-фінансові організації мають привілейований доступ на світовий ринок капіталів. Пільги застосовуються і до позичальників з промислово розвинутих країн та країн, що отримали кредити МВФ і Світового банку. Широко користуються можливостями світового ринку позичкових капіталів і транснаціональні корпорації, які покривають до 40% своїх фінансових потреб за рахунок зовнішніх джерел, зокрема, світового ринку позичкових капіталів. В цілому, як свідчить статистика, основний обсяг міжнародного руху позичкового капіталу, як у випадку з прямими, так і з портфельними інвестиціями, припадає на промислово розвинуті країни.

Що ж до країн, що розвиваються, то їхні юридичні особи, фізичні особи і уряди мають обмежений доступ до грошових ресурсів світового ринку. Частка країн, що розвиваються, складає лише 15-17% від загального обсягу міжнародних кредитів. Вони вимушені використовувати переважно прямі інвестиції, іноземну допомогу чи вони змушені платити іноземним банкам більші проценти за кредит, ніж позичальникам з промислово розвинутих країн.


3. Особливості функціонування позичкового капіталу

Позичковий капітал характеризується такими ознаками:

1. Позичковий квапітал - це капітал - власність. Особливість позичкового капіталу полягає в тому, що він безпосередньо авансується (інвестується) у виробничу сферу не його власником, а зовсім іншою особо ¾ підприємцем-позичальником, якому капітал передається на тимчасове користування. В результаті відбувається роздвоєння позичкового капіталу на капітал - власність і капітал функцію:

власність на капітал залишається у кредитора навіть після того, як вона з його рук перейшла боржникові. Реальним підтвердженням цієї власності є зобов’язання позичальника повернути отриману позику в строк з виплатою процента;

капітал - функція означає, що підприємець повинен одержати прибуток на авансовані гроші не менший, ніж розмір плати за позичковий капітал. Інакше немає сенсу організовувати підприємницьку діяльність. А тому кредитор як власник капіталу отримує за це частину прибутку у вигляді позичкового процента; решта прибутку залишається у розпорядженні позичальника - підприємця у вигляді підприємницького доходу.

2. Позичковий капітал - специфічний товар. Позичковий капітал ¾ це капітал, що реалізує себе як товар. Об’єктом куплі-продажу є самі гроші, однак не гроші як товар, а гроші як капітал.

Гроші, як відомо, за своєю природою не є капіталом. Вони стають капіталом, коли використовуються не як простий посередник обміну, а як гроші задля отримання прибутку, гроші як вартість самозростання. Отже, кредитор передає позичальникові не просто гроші, а гроші як капітал; він передає вартість, що в процесі свого функціонального використання не лише зберігає себе, а й зростає у своїх розмірах ¾ приносить прибуток.

3. Позичковий капітал володіє специфічною формою відчуження. Особливістю позичкового капіталу, котрий функціонує як товар є те, що на відміну від продажу звичайного товару він надається в позику ¾ тобто відчужується від свого власника лише на певний строк і за умови повернення з позичковим процентом. На відміну від акту купівлі-продажу, коли товар одночасно переміщується від продавця до покупця, а гроші назустріч ¾ від покупця до продавця, при кредитній операції позичковий капітал передається: при наданні позики ¾ від кредитора до позичальника, а при її погашенні - від позичальника до кредитора з виплатою позичкового процента.

Отже, позичковий капітал необхідно розглядати як одну із форм грошового капіталу, що надається його власником на тимчасове користування підприємцеві з метою отримання прибутку у вигляді позичкового процента.

Основою формування позичкового капіталу є закономірності кругообігу капіталу в процесі відтворення, які призводять до того, що в окремих учасників економічних відносин з’являються тимчасово вільні капітали, а в інших виникає потреба в позичкових коштах. За допомогою кредиту тимчасово вільні капітали (а також заощадження населення) перетворюються в позичковий капітал, котрий втягується в новий кругообіг, забезпечує процес відтворення і прибуток його власникам.

Джерелом з якого всі підприємці черпають гроші для авансування своєї діяльності, є грошовий ринок. Оскільки в ринковому господарстві ніхто вільних грошей не тримає на руках “мертвими”, а розміщує їх у кредитних установах, тобто на грошовому ринку, а самі гроші якими тут торгують називається позичковим капіталом.

Ринок позичкових капіталів - це сегмент фінансового (грошового) ринку, на якому формується попит і пропозиція на позичковий капітал.

За своєю інфраструктурою ринок позичкових капіталів представляє, головним чином, банківські установи, а тому його ще називають ринком банківських кредитів. Крім того, на ньому діють й інші кредитно-фінансові установи (парабанки), що входять до складу кредитної системи. З функціональної точки зору він представляє систему економічних відносин, яка забезпечує нагромадження і перерозподіл грошових капіталів з метою забезпечення ресурсами ринкове господарство.

В Україні зараз відбувається процес формування ринку капіталів. В умовах переходу до ринкової економіки обмежуються можливості державного втручання в розподіл фінансових ресурсів, бо більшість суб’єктів господарської діяльності переходять від державної на акціонерну чи приватну форму власності. Вони самостійно вишукують матеріальні і грошові ресурси на ринках, самі розпоряджаються своїми доходами. Саме ринок позичкових капіталів повинен забезпечити суб’єктам економіки доступ до необхідних для них грошових ресурсів.


Висновки

Позичковий капітал - це капітал, який приносить доход у вигляді процента.

Як відомо, в процесі обігу капітал виступає у грошовій, продуктивній і товарній формах. Позичковий капітал постійно знаходиться у грошовій формі, однак його поняття значно вужче за змістом від поняття “грошовий капітал”. У широкому розумінні грошовий капітал розглядається економічною теорією як вартісна форма всього дійсного капіталу, який функціонує у матеріально-уречевленій та у грошовій (вартісній) формі. Грошовий капітал може втілюватись у різні функціональні форми, однією з який і є позичковий капітал.

Суттєва відмінність у русі звичайних товарів і позичкових капіталів не означає, що вони дуже розірвані або є антиподами. Це не так. Як національні ринки позичкових капіталів, так і світовий ринок позичкових капіталів є похідними від стану національних економік окремих країн та їх взаємодії. Це знаходить свій вираз в тому, що формування національних господарств відбувається під сильним впливом національних ринків позичкових капіталів, а розвиток міжнародних економічних відносин і становлення світової економіки у багатьох випадках пов’язані з функціонуванням світового ринку позичкових капіталів. В умовах товарного виробництва грошові кошти, які вивільнилися, надходять на ринки позичкових капіталів, накопичуються у банках і фінансових установах, а потім розміщуються в тих галузях національних господарств і світової економіки, які мають потребу в додаткових інвестиціях.

Отже, головне функціональне призначення всіх ринків позичкових капіталів полягає в тому, щоб за посередництвом акумулювання вільних грошових коштів господарств і перерозподілу їх між галузями різних країн забезпечувати нормальне функціонування ринкових відносин, підтримувати стабільність світового господарства, вилучаючи при виконанні цих операцій певний дохід. Дякуючи залученню міжнародних кредитів, розширюються кордони індивідуального накопичення, і капітали підприємців однієї країни зростають за рахунок приєднання до них капіталів інших країн. Тим самим кредит сприяє вирівнюванню національного прибутку в середній прибуток і збільшенню його маси.

Крім того, важливою функцією світового ринку позичкових капіталів є економія витрат обігу в сфері міжнародних розрахунків. Вона досягається шляхом заміни дійсних грошей розвитком безготівкових платежів, заміною готівкового валютного обороту міжнародними кредитними операціями. Міжнародний кредит створив такі засоби міжнародних розрахунків, як векселі, чеки, банківські перекази, депозитні сертифікати та інші. Економія часу обігу позичкового капіталу збільшує час виробничого функціонування капіталу і тим самим забезпечує розширення виробництва та зростання прибутків.


Список використаної літератури

1. Горбач Л. Міжнародні економічні відносини : Підручник/ Люд-мила Горбач, Олексій Плотніков,. -К.: Кондор, 2005. -263 с.

2. Дахно І. Міжнародна економіка : Навч. посіб./ Іван Дахно, Юлія Бов-трук,; Міжнар. акад. управл. персонал.. -К. : МАУП, 2002. -214 с.

3. Економічна теорія : Підручник/ В. М. Тарасевич, В. В. Білоцерківець, С. П. Горобець, О. В. Давидов та ін.; За ред. В. М. Тарасевича; М-во освіти і науки України, Нац. металургійна акад. України . -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -779 с.

4. Козик В. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Василь Козик, Людмила Панкова, Наталія Даниленко,. -4-те вид., стереотипне. -К.: Знання-Прес, 2003. -405 с.

5. Липов В. Міжнародна економіка : Навчальний посібник/ Володимир Липов,; М-во освіти і науки України, ХНЕУ. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2005. -406 с.

6. Міжнародна економіка : Підручник/ Григорій Климко, Віра Рокоча,; Ред. Анатолій Румянцев,; Київський нац. ун-т ім. Т. Г. Шевченка. -К.: Знання-Прес, 2003. -447 с.

7. Одягайло Б. Міжнародна економіка : Навчальний посібник/ Бо-рис Одягайло,. -К.: Знання , 2005. -397 с.

8. Передрій О. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Олександр Передрій,; М-во освіти і науки України, Закарпатський держ. ун-т. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -273 с.

9. Савельєв Є. Міжнародна економіка: теорія міжнародної торгівлі і фінансів : Підручник для магістрантів з міжнарод. економіки і держ. служби/ Євген Савельєв,; За ред. Олександра Устенка,. -Тернопіль: Економічна думка, 2002. -495 с.

загрузка...
Top