Форми міжнародних економічних відносин

Вступ.

Розділ 1. Сутність міжнародних економічних відносин.

1.1. Світові господарські зв’язки.

1.2. Економічні основи міжнародної торгівлі.

Розділ 2. Розвиток міжнародних економічних відносин.

2.1.Валютно-фінансові відносини.

2.2.Сучасний розвиток міжнародних економічних відносин.

Висновки.

Список використаних джерел.


Вступ

Актуальність теми. Коріння сучасних міжнародних економічних відносин сягають у глибоку давнину. Вони почалися з елементарних форм "міжнародної" торгівлі на базі натурального обміну між окремими особами, сім'ями і племенами. Об'єктами обміну були, як правило, надлишки окремих товарів та знаряддя виробництва.

На МЕВ впливають міжнародне, регіональне, державне втручання та регулювання, яке проявляється в міждержавних економічних, торгових, кредитних, валютних, митних і платіжних угодах та альянсах.

Предметом МЕВ є безпосередні зв'язки із спеціалізації і кооперування в галузі виробництва та науково-технічних робіт. Особливого значення набуло переміщення факторів виробництва між країнами — рух капіталу в різних формах, міжнародне використання фінансово-кредитних ресурсів, міграція робочої сили, обмін інтелектуальною власністю.

До об'єктів МЕВ відносять товари і послуги, матеріально-грошові та трудові ресурси, які є предметами міжнародного обміну; багатостороннє та різноманітне співробітництво країн і міжнародних організацій у галузі екології та вирішенні глобальних проблем.

До суб'єктів МЕВ відносять державні структури: урядові та інші державні органи різних рівнів (центральні, регіональні, муніципальні), а також державні підприємства та організації; відносини між партнерами різних країн; міжнародні організації, зокрема системи ООН, особливо при наданні фінансово-кредитної допомоги, інвестуванні коштів в окремі проекти. Значна діяльність у сфері МЕВ здійснюється транснаціональними корпораціями і міжнародними об'єднаннями, зокрема на ринку капіталів, фінансово-кредитних і валютних ресурсів.

Міжнародні економічні відносини включають у себе правові аспекти (міжнародні договори, угоди, кодекси, хартії тощо), а також інструменти їх реалізації, утворення і забезпечення діяльності відповідних міжнародних економічних організацій, спрямованої на досягнення мети світового розвитку. Саме ці обставини обґрунтовують актуальність розгляду міжнародних економічних відносин, з’ясування ролі міжнародних відносин у світовому господарстві.

Мета роботиполягає в тому, щоб на основі доступної літератури проаналізувати та з’ясувати основні риси та форми міжнародних відносин у світовому господарстві.

Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд задач:

· визначити риси принципів і особливостей механізму МЕВ;

· охарактеризувати загальні тенденції форм МЕВ;

· дослідити середовище розвитку міжнародних економічних відносин;

· проаналізувати види та характерні особливості сучасних міжнародних економічних відносин;

· виявити роль міжнародних економічних відносин у вирішенні глобальних економічних проблем світового господарства.

Історіографія дослідження. Проблематиці форм міжнародної економічної діяльності протягом останніх років відводилось провідне місце в дослідженнях таких вітчизняних і зарубіжних економістів як Л.Антонюк, Б.Баласси, О.Білоруса, І.Бураковського, Р.Вернона, О.Власюка, О.Гаврилюка, А.Гальчинського, В.Гейця, Б.Губського, Дж.Даннінга, Д.Деніелса, Дж.Кейнса, О.Киреєва, Ю.Козака, Я.Корнаї, Д.Лук’яненка, З.Луцишин, Ю.Макогона, О.Мозгового, Б.Панасюка, Є.Панченка, Ю.Пахомова, О.Плотнікова, М.Портера, А.Поручника, Л.Радеби, П.Робсона, О.Рогача, В.Рокочої, В.Ростоу, А.Рум’янцева, А.Ругмана, Ф.Рута, П.Самуельсона, В.Сіденка, С.Соколенка, Дж.Сороса, Дж.Стигліця, П.Тодаро, Т.Циганкової, В.Чужикова, І.Школи, Й.Шумпетера, А.Філіпенка та ін., в результаті чого сформувалась методологія аналізу економічної взаємодії країн.

Методологічною основою дослідженняє історико-логічний та системний підходи до аналізу економічних явищ і процесів у національному і глобальному середовищі. Дослідження проведене з використанням методів: наукової абстракції, статистичного якісного і кількісного порівняння; факторного та структурного аналізів.

Використано широке коло вітчизняних та зарубіжних літературних джерел, Закони України, Укази Президента України, Постанови Кабінету Міністрів України, матеріали Міністерства економіки України, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Державного комітету статистики України, статті українських економічних періодичних видань, український Інтернет-ресурс.

Наукова новизнароботи полягає в тому, що на основі аналізу різнопланових джерел розглядається проблема сутності та факторів форм МЕВ, сучасні проблеми МЕВ.

Об’єктом дослідженняє основи та загальні риси міжнародних економічних відносин.

Предметом дослідженнявиступають напрямки, механізм і форми здійснення міжнародних економічних відносин.

Практичне значення дослідженняполягає в тому, що викладені у дослідженні теоретичні положення можуть стати основою для написання монографій та науково-популярних праць.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури.


Розділ 1. Сутність міжнародних економічних відносин

1.1. Світові господарські зв’язки

У сучасних умовах однією з найважливіших характерних ознак світового розвитку є всебічна інтернаціоналізація господарського життя. Різноманітність суспільного розвитку дає нам сьогодні достатньо колоритну картину різнорідного і, водночас, взаємопов'язаного світу. Ця різноманітність є, з одного боку, нормальним явищем, а з іншого — стійкою тенденцією світового розвитку, що проявляється у зростанні впливу цілісності, єдності світу на розвиток окремих країн, їхньої національно-державної специфіки. Однією з найважливіших сфер прояву постійно зростаючої взаємозалежності держав є міжнародні економічні відносини. Формується так звана транснаціональна економіка - певна, стійка спільнота, яка існує поряд з національними економіками, суттєво впливає на характер їхнього розвитку. Більше того, розвиток світової торгівлі, міжнародний поділ праці призводять до того, що процес відтворення все більше залежить від зовнішніх (щодо кожної окремої країни) факторів, а розгортання НТР ще більше посилило процес інтернаціоналізації продуктивних сил, техніко-економічних відносин, усього суспільного відтворення.

Економічні зв'язки між державами мають багатовікову історію. Протягом століть вони існували переважно як зовнішньоторгові і розв'язували проблему забезпеченості населення товарами, які національна економіка або продукувала неефективно, або зовсім не виробляла. В ході еволюції зовнішньоекономічні зв'язки вийшли за рамки зовнішньої торгівлі і перетворились у складну сукупність міжнародних економічних відносин, які стосуються інтересів усіх держав світу.

Сучасний світ поділений на різні соціально-економічні системи, міжнародні угрупування, що відрізняються метою, механізмами функціонування, ефективністю дії цих механізмів. Класифікація країн світової спільноти здійснюється на основі різних критеріїв. Ще донедавна в нашій літературі світова спільнота поділялась на світ соціалізму, капіталізму і „третій світ". Конфронтаційний, по суті, поділ підтримувався тезами про основний зміст сучасної епохи як переходу від капіталізму до соціалізму. Відмова від такої ідеологізованої диференціації світу, від „боротьби двох систем", зовсім не змінює проблему різнорідності країн світового співтовариства. І все це розмаїття стягується в єдність, певну цілісність шляхом взаємної економічної залежності. Така інтернаціоналізація економіки охоплює всі країни, незалежно від рівня їх розвитку [6, c. 53-54].

Передумови інтернаціоналізації господарського життя різних країн виникають в умовах переходу до великого машинного виробництва, коли національні обмеження починають перешкоджати розвитку продуктивних сил. Сьогодні така взаємна залежність посилюється науково-технічною революцією, принципово новою роллю засобів інформації і комунікацій, необхідністю розв'язання глобальних проблем людства. Отже, неможливим є ефективне функціонування економіки в умовах автаркії - національного економічного самозабезпечення.

У результаті виникає ціла система господарських відносин між країнами світу, тобто міжнародні економічні відносини, найважливішими формами яких г: міжнародна торгівля, вивезення капіталу і міжнародний кредит, міжнародні валютні (розрахункові) відносини, міжнародне науково-технічне і виробниче співробітництво, міжнародна міграція робочої сили тощо. Ці форми тісно пов'язані і впливають одна на одну, проте лідером с міжнародна торгівля товарами і послугами. Сучасні світогосподарські зв'язки починаються з світової торгівлі, яка пройшла шлях від одиничних зовнішньоторговельних угод до масштабного торгово-економічного співробітництва, коли постачання продукції здійснюється в рамках виробничої кооперації міжнародними корпораціями.

Сукупність національних економік та взаємозв'язки, тобто економічні відносини між ними, міжнародні економічні відносини становлять світове господарство, яке протягом тривалого історичного процесу сформувалося в останній третині XIX ст. За сучасних умов світове господарство все більше набуває ознак цілісності. Цей процес об'єктивно зумовлений дією таких факторів:

1) Інтернаціоналізація господарського життя, міжнародний поділ праці, які дозволяють окремим країнам ефективно розвивати виробничі процеси на рівні світових стандартів, значно знизити собівартість продукції, підвищити її якість, надійність, зекономивши паливно-енергетичні, сировинні ресурси, підвищити продуктивність праці, раціонально і найефективніше використовувати всі економічні (завжди обмежені) ресурси.

2) Розгортання науково-технічної революції, коли жодна з країн світу не може самостійно використовувати всі досягнення сучасної науки і техніки. Тому всі вони повинні об'єднувати зусилля у цій сфері, що значно сприятиме встановленню між ними тісних економічних і науково-технічних зв'язків і приведе до формування стійких структур у світовому господарстві.

3) Необхідність об'єднання зусиль країн при розв'язанні глобальних проблем (роззброєння, екологічної, продовольчої, демографічної тощо), зростаюча потреба у взаємній допомозі у виняткових ситуаціях (землетрусах, повенях, ядерних аваріях), доцільність поєднання господарських зусиль країн-партнерів для спільного освоєння багатств світового океану й космосу, збереження як уже напрацьованих людством знань, ідей, так і переробка та використання все складніших інформаційних систем, створення міжнародного інформаційного банку знань, яким могла б користуватись кожна країна світу [11, c. 121-122].


1.2. Економічні основи міжнародної торгівлі

У світовому господарстві все більше розвивається така специфічна форма міжнародних відносин, як світова (всесвітня) торгівля. На частку торгівлі припадає приблизно 80 % всього обсягу міжнародних економічних відносин.

Світова (всесвітня) торгівля — це торгівля, яка передбачає переміщення товарів та послуг за межі державних кордонів. її ще можна трактувати як відносини країн з метою вивезення (експорту) та ввезення (імпорту) товарів та послуг.

У фіксований митною статистикою обсяг експорту товарів залежно від їх походження і призначення входять:

1. Вивезення товарів, виготовлених (вироблених і перероблених) у даній країні.

2. Вивезення вітчизняних товарів, особливо сировини і напівфабрикатів, для перероблення за кордоном під митним контролем з наступним поверненням.

3. Реекспорт — вивезення товарів, раніше завезених з-за кордону, включаючи товари, які продані на міжнародних аукціонах, товарних біржах тощо.

4. Тимчасове вивезення за кордон вітчизняних товарів (на виставки, ярмарки тощо) з наступним їх поверненням, а також вивезення тимчасово завезених зарубіжних товарів (на аукціони, виставки, ярмарки тощо).

5. Постачання в рамках транснаціональних корпорацій (ТНК), а також вивезення продукції в порядку прямих виробничих зв'язків. У обсяг імпорту входить:

1. Ввезення з-за кордону товарів для реалізації на ринку.

2. Реімпорт — зворотне ввезення з-за кордону вітчизняних товарів, раніше вивезених туди.

3. Імпорт товарів (сировини, напівфабрикатів, вузлів, деталей) для перероблення у даній країні й вивезення за кордон.

4. Тимчасово завезені (на міжнародні виставки, аукціони, ярмарки) товари.

5. Імпортне постачання продукції в рамках ТНК.

До товарів, крім матеріальної продукції, або "видимих" благ, належать призначені для продажу продукти інтелектуальної праці — патенти, ліцензії, ноу-хау, фірмові знаки та інші види експортних документів [15, c. 73-74].

До міжнародної торгівлі послугами належать транспортні послуги, фрахт, міжнародний туризм, банківські, біржові та посередницькі послуги, страхові операції, рекламні заходи, ярмарки, обмін в галузі культури, інформації та інші "невидимі" блага.

В ролі продавців і покупців виступають держави, державні та недержавні організації, окремі особи, приватні, акціонерні та кооперативні підприємства й фірми.

Будь-якій державі для успішного функціонування на всесвітньому ринку необхідно мати свою зовнішньоекономічну інфраструктуру — систему, яка може забезпечити просування товарів та послуг від виробника до споживача в іншій країні. У цій системі основними є матеріально-технічна база (склади, які обладнані необхідним устаткуванням) та спеціалізовані організації для післяпродажного технічного обслуговування. Країна, яка не має зовнішньоекономічної інфраструктури, змушена багато витрачати для забезпечення доступу до зовнішньоекономічної інфраструктури інших держав (для оплати транспортування, страхових та банківських послуг, послуг торгових домів чи компаній тощо).

Грошові розрахунки із зовнішньоторговельних операцій та кредитування зовнішньої торгівлі здійснюються переважно банківськими установами (не обов'язково спеціалізованими).

Страхуванням вантажів займаються спеціальні заклади страхового бізнесу.

Стан зовнішньої торгівлі характеризується низкою показників, серед яких основними є її обсяг, динаміка експорту та імпорту, товарна та географічна структура.

Обсяг світової торгівлі визначається в натуральних і вартісних показниках. Вартісні показники переважно розраховуються у національній валюті й переводяться у долари США для їх порівняння. Країни з високим рівнем інфляції розраховують експорт та імпорт одразу в доларах США. Для вартісної оцінки експорту більшість країн використовує базу цін ФОБ (FOB — Free on Board ("вільний на борту судна")), за якою продавець зобов'язаний доставити товар у порт відвантаження і завантажити його на борт судна. Для оцінки імпорту найчастіше використовується база цін СІФ (CIF — Cost, Insurance and Freight ("вартість, страхування і фрахт")); при цьому продавець за свій рахунок фрахтує судно, вантажить товар і страхує його від ризиків.

За таких умов вартість світового експорту завжди менша від вартості світового імпорту на розмір витрат для перевезення і страхування вантажів.

Фізичний обсяг світової торгівлі оцінюється у вагових одиницях (тоннах, кілограмах, фунтах) або у специфічних одиницях вимірювання (барелях, бушелях, мішках) [19, c. 65-67].

Зміна обсягів торгівлі характеризується динамікою зовнішньо-торговельного товарообороту. Зовнішньоторговельний товарооборот країни — це сума її експорту та імпорту. Різниця між сукупним імпортом і експортом протягом певного періоду (року, кварталу тощо) становить сальдо торгового балансу. Воно є активним (позитивним), якщо експорт за вартістю перевищує імпорт, і пасивним (від'ємним), коли ситуація протилежна. Покривають негативне сальдо торгового балансу золотом або конвертованою валютою.

Якщо вимірювання ведеться у натуральних одиницях, динаміка зовнішньоторговельного товарообороту виражається в індексах фізичного обсягу експорту та імпорту. Ці індекси відображають тенденції в зміні обсягів реальних мас товарів.

На вартісні показники впливають ціни. Тому вартість, наприклад, експорту може зменшитись, навіть якщо збільшуються фізичні обсяги проданих товарів, коли ціни на них знизились. І навпаки, збільшення вартісних показників зовнішньоторговельного товарообігу може відображати не фізичне збільшення торгівлі, а зростання товарних цін.

Географічна структура міжнародної торгівлі — це розподіл торговельних потоків між окремими країнами та їх групами, виділеними за територіальною або організаційною ознаками. Наприклад, Азія, Африка, Європа, Америка — за територіальною ознакою; країни ЄС, країни НАФТА, країни МЕРКОСУР тощо — за організаційною ознакою.

Товарна структура міжнародної торгівлі характеризує товарне наповнення експорту та імпорту (сільськогосподарські продукти, продукти видобувної промисловості, промислові товари тощо).

Ступінь активності у світовій торгівлі є однією з головних ознак участі країни у міжнародних економічних відносинах. Для її оцінки використовуються такі показники:

а) експортна квота;

б) імпортна квота;

в) структура експорту;

г) структура імпорту;

д) порівняльне відношення частки країни у світовому виробництві ВВП/ВНП та її частки у світовій торгівлі.

Експортна квота відображає відношення обсягу експортованих товарів і послуг до ВВП/ВНП. На рівні галузі — це питома вага експортованих галуззю товарів і послуг в їх загальному обсязі.

Імпортна квота — це відношення обсягу імпорту до ВВП/ВНП. Питома вага експорту та імпорту у ВВП/ВНП є кількісним індикатором відкритості економіки у першому наближенні. Комплекснішим показником відкритості вважають зовнішньоторговельну квоту. Вона виражається відношенням обсягу зовнішньоторговельного обороту до ВВП/ВНП.

Структура експорту — це відношення або питома вага експортованих товарів за видами і ступенем їх перероблення. Цей показник характеризує спрямованість експорту (сировинна, машинно-технологічна тощо) та роль країни в міжнародній галузевій спеціалізації.

Структура імпорту характеризує склад і відношення обсягів сировини і готової кінцевої продукції, які ввозяться в країну.

Показник порівняльного відношення частки країни в світовому виробництві ВВП/ВНП та її частка в світовій торгівлі характеризують відповідність вироблених товарів світовому рівню якості та рівень розвитку галузі. Так, якщо частка країни у світовому виробництві певного виду товару становить 5 %, а частка у світовій торгівлі цим видом товару 1 %, то це свідчить про невідповідність якості цього виду товару світовим вимогам, а отже, і про низький рівень розвитку галузі загалом[18, c. 143-145].


Розділ 2. Розвиток міжнародних економічних відносин

2.1.Валютно-фінансові відносини

Міжнародні валютні відносини як форма міжнародних економічних відносин являють собою систему відносин, що виникають із приводу проведення різноманітних обмінних операцій із грішми різних країн і здійснення міжнародних валютних розрахунків за продукцію. Саме валюти, як грошові одиниці окремих країн, виступають у вигляді об'єктів таких відносин. Під іноземною валютою ще розуміють грошові знаки іноземних держав, а також кредитні засоби обігу та платежу, виражені в іноземних грошових одиницях (векселях, чеках тощо), які використовуються в міжнародних розрахунках.

При здійсненні валютних операцій укладаються валютні угоди, які являють собою домовленості про обмін грошей однієї країни на гроші іншої. При цьому фігурують такі поняття, як валютний курс і валютний паритет. Валютний курс - це ціна грошової одиниці однієї країни, вираженої у грошовій одиниці іншої країни, а валютний паритет - це співвідношення між валютами різних країн, що встановлюється законодавчо. Валютні паритети знаходяться в основі валютних курсів, які інколи відхиляються від паритетів. Якщо при "золотому стандарті" валютні паритети визначалися шляхом співвідношення кількостей грошового металу, яким відповідали грошові одиниці, а в Бретон-Вудській системі - ще й співвідношенням з доларом, то з 1978 року валютні паритети встановлюються на базі спеціальних прав запозичень (СДР).

Однією з характерних рис валюти є її котирування, тобто здатність оцінюватися. На практиці під валютним котируванням розуміють встановлення курсів іноземних валют у відповідності до діючих законодавчих норм і практики. Розглядають пряме і непряме котирування. Пряме котирування - це вираження одиниці іноземної валюти у національній, непряме котирування - це вираження одиниці національної валюти в іноземній.

До важливих характеристик валюти належить здатність валюти обмінюватись на інші валюти. Така здатність називається конвертованістю валюти. Валюти бувають вільно конвертованими, частково конвертованими і неконвертованими. Наводимо два варіанти визначень видів конвертованості.

1-й варіант:

• вільноконвертовані валюти - це валюти, які вільно й необмежено обмінюються на інші валюти;

• частково конвертовані валюти — це валюти, які обмінюються тільки на деякі інші валюти;

• неконвертовані валюти - це валюти, які функціонують тільки в межах однієї країни й не обмінюються на інші валюти.

2-й варіант:

- вільноконвертовані валюти - це валюти країн, які повністю скасували валютні обмеження як для нерезидентів (іноземних фізичних і юридичних осіб), так і для резидентів (національних фізичних і юридичних осіб);

- частково конвертовані валюти - це валюти країн, які відмінили валютні обмеження не за всіма валютними операціями або тільки для нерезидентів;

- неконвертовані (замкнені) валюти - це валюти країн, які повністю зберігають валютні обмеження за всіма валютними операціями як для резидентів, так і для нерезидентів [14, c. 215-217].

У межах поняття конвертованості валют лежить поняття резервної валюти. Резервна валюта - це валюта, яка використовується для обслуговування міжнародних розрахунків при зовнішньоторговельних операціях, іноземних інвестиціях і при визначенні світових цін. Роль резервних валют виконують: долар США, фунт стерлінгів, євро, швейцарський франк і японська єна.

Формою існування валютного курсу є валютний режим. Фіксований режим передбачає здійснення обміну однієї валюти на іншу на основі чітко визначеного валютного (раніше - золотого) паритету. Плаваючий режим передбачає обмін однієї валюти на іншу в залежності від попиту і пропозиції.

До ознак, що допомагають зрозуміти міжнародні валютні відносини, належить поняття валютної зони. Валютна зона - це об'єднання численних і різних за рівнем економічного розвитку держав у більш чи менш єдине валютне угруповання, зумовлене тісними економічними, а інколи й політичними, зв'язками у вигляді єдиного валютно-фінансового режиму та однакової, в основному, системи валютних обмежень.

Особливості валютних зон:

- підтримання усіма учасниками валютної зони твердих курсів своїх валют по відношенню до основної валюти;

- зміна курсів своїх національних валют по відношенню до інших валют здійснюється тільки зі згоди держави основної валюти;

- зберігання в банках країни основної валюти більшої частини національних валютних резервів;

- вільний обмін між собою валют країн-учасниць валютної зони;

- вільний рух коштів у межах зони і наявність обмежень по відношенню до третіх країн;

- зосередження зовнішніх розрахунків країн-учасниць у банках країни, яка очолює валютну зону.

Найбільшими валютними зонами у світі є стерлінгова зона, доларова зона і зона французького франка.

Валютний ринок визначають як систему соціально-економічних та організаційних відносин купівлі-продажу різних іноземних валют і платіжних документів в іноземних валютах. Система валютних ринків служить механізмом, за посередництвом якого здійснюються міжнародні розрахунки в міжнародній торгівлі, на світовому ринку послуг, при міжнародному русі капіталів та інші розрахунки, які передбачають обмінні операції з валютами різних країн.

Операції на валютних ринках здійснюються на умовах спот (негайного постачання валют) або у формі термінових угод із постачанням валют через обумовлений період (1-3 місяці й більше) за обумовленим у момент укладання угоди курсом, тобто на умовах форвард [8, c. 96-98].

Найбільші міжнародні валютні ринки діють у Лондоні, Франкфурті-на-Майні, Парижі, Нью-Йорку, а також у Токіо, Гонконзі, Сінгапурі, Бахрейні.

Функціонування та розвиток валютних ринків світу значною мірою залежить від стабілізації валютного механізму, що діє у світовій валютній системі, від національних і наднаціональних заходів, що здійснюються у валютній сфері. Сукупність таких заходів складає поняття валютної політики. На наднаціональному рівні валютна політика здійснюється міжнародними валютно-кредитними організаціями, з метою регулювання міжнародних валютних відносин. На національному рівні валютна політика є сукупністю заходів, які проводяться державами та їхніми центральними банками у сфері валютних відносин із метою впливу на платіжний баланс, валютні курси й на конкурентоспроможність національного виробництва.

Валютна політика поділяється на поточну й довготривалу структурну. Поточна валютна політика являє собою щоденне оперативне регулювання діяльності валютного ринку і має дві основні форми: дисконтну та девізну. Дисконтна політика - це політика, спрямована на регулювання валютного курсу, руху капіталів і платіжного балансу шляхом зміни процентних ставок за кредити. Девізна політика - це регулювання валютного курсу шляхом купівлі та продажу іноземної валюти (девіз).

Під довгостроковою структурною валютною політикою розуміють здійснення довгострокових структурних змін у міжнародному валютному механізмі шляхом міждержавних переговорів та угод, як правило, в рамках МВФ або на регіональному рівні.

До заходів, що входять у валютну політику, належать:

• девальвація;

• ревальвація;

• валютна інтервенція;

• валютний демпінг;

• валютна блокада;

• валютні обмеження тощо.

Міжнародні валютні відносини як форма МЕВ виникають з приводу проведення різноманітних обмінних операцій з грішми різних країн і здійснення міжнародних валютних розрахунків за продукцію. При проведенні валютних операцій укладаються валютні угоди; при цьому фігурують такі поняття, як валютний курс (ціна грошової одиниці однієї країни, вираженої у грошовій одиниці іншої країни) та валютний паритет (співвідношення між валютами різних країн, що встановлюється законодавчо). Характерними рисами валюти є її котирування, тобто встановлення курсів іноземних валют у відповідності до діючих законодавчих норм і практики, та здатність обмінюватися на інші валюти, тобто конвертованість валюти.

Численні і різні за рівнем економічного розвитку держави об'єднуються у єдине валютне угруповання в результаті тісних економічних, а інколи й політичних, зв'язків у вигляді єдиного валютно-фінансового режиму та однакової, в основному, системи валютних обмежень [3, c. 152-154].

Світова валютна система виступає організаційною формою грошово-кредитних відносин у міжнародному обігу, яка склалася на основі розвитку світового ринку, закріплена міждержавними угодами й обслуговує взаємний обмін результатами діяльності національних господарств. Дві основні підсистеми світової валютної системи - валютний механізм і система міжнародних валютних відносин, будучи взаємно протилежними за функціональним змістом, діалектично пов'язані між собою і доповнюють одна одну. Стабільний, малорухомий валютний механізм до певної міри регулює стан постійних бурхливих змін та оновлень фінансово-кредитних операцій, зв'язків, які складають систему міжнародних валютних відносин. І навпаки, швидкий розвиток міжнародних валютних відносин приводить із часом до змін (удосконалення) валютного механізму. Одним із головних елементів валютного механізму є Міжнародний Валютний Фонд, діяльність якого спрямована на сприяння розвитку МЕВ, особливо фінансово-кредитних і торговельних.

Розвиток світової валютної системи відбувся в кілька етапів. У XIX ст. світова валютна система сформувалася у вигляді "золотого стандарту", при якому міжнародними грішми було золото. На зміну їй у 1944 р. прийшла Бретон-Вудська валютна система (золото-доларовий стандарт), при якій світовими грішми вважалися золото і долар. Вона зіграла досить помітну роль у розвитку МЕВ, особливо в розвитку міжнародної торгівлі та міжнародного виробничого співробітництва, що сприяло розвитку економік окремих країн та становлення національних валют. Результатом даних процесів стало створення Ямайської валютної системи (багатовалютного ринкового стандарту), де роль світових грошей виконують національні валюти разом з інтернаціональними розрахунковими грошима (СДР)[5, c. 173].

На світовому ринку золота здійснюються купівельно-продажні операції із золотом, в основному для промислових цілей і приватної тезаврації. Золото продається в найрізноманітніших формах. Сучасною тенденцією розвитку світового ринку золота є постійне розширення попиту на золото для потреб ювелірного виробництва (більше половини всього золота), електроніки, стоматології, для виготовлення монет і медалей. У світі функціонує понад 40 міжнародних ринків золота. Найбільші з них знаходяться в Цюріху та Лондоні: їхня частка становить переважну частину сукупного обороту всіх міжнародних ринків золота. Ціна золота залежить від складного комплексу факторів, головними з яких є: стан попиту та пропозиції, розташування ринку, транспортні та страхові витрати, ступінь втручання державних органів у діяльність ринку, економічний, валютний і фінансовий стан країни, де знаходиться ринок.

Під час проведення ЗЕД виникають міжнародні розрахунки між різними суб'єктами МЕВ, які здійснюються в основному через банки. Найпоширенішими умовами міжнародних розрахунків є безпосередній (повний) розрахунок, тобто повна оплата товару до моменту чи в момент переходу товару або товаророзпорядчих документів у розпорядження покупця, та розрахунок у кредит (з розстроченням), тобто спосіб надання експортером імпортеру кредиту в комерційній формі. При експорті вигідно відразу брати гроші, а кредит більш вигідний для імпортера. У ЗЕД використовують різні форми міжнародних розрахунків, а саме: 100%-й аванс, або авансові платежі; акредитивні розрахунки (доручення банку, клієнтом якого є імпортер, одному або кільком банкам здійснити платежі фізичний або юридичній особі в межах визначеної суми на умовах, указаних в акредитиві); інкасо (банківська операція, згідно з якою банк за дорученням свого клієнта і на основі розрахункових документів отримує грошові суми від покупця з подальшим зарахуванням цих сум на рахунок самого клієнта); розрахунки при відкритому рахунку (форма розрахунків, при якій відсутні надійні гарантії для експортера, який направляє на адресу покупця товар і товарні документи, а імпортер протягом обумовленого терміну повинен переказати на рахунок імпортера гроші); банківський переказ (доручення одного банка іншому виплатити переказоотримувачу визначену суму); розрахунки з використанням векселів і чеків [2, c. 184-185].

2.2.Сучасний розвиток міжнародних економічних відносин

Як уже зазначалось, усі форми МЕВ взаємозв'язані й взаємозалежні. Метою основних форм МЕВ є не лише вирішення проблем окремих країн, а й проблем, які впливають на розвиток всього світового господарства. Це глобальні економічні проблеми, які зачіпають інтереси людства та прямо загрожують цивілізації.

Глобалізація стала найважливішою реальною характеристикою сучасної світової системи, однієї з найбільш впливових сил, що визначають хід розвитку нашої планети. Відповідно до переважної точки зору на глобалізацію, жодна дія, жоден процес у суспільстві (економічний, політичний, юридичний, соціальний і т.д.) не можна розглядатися обмежено тільки як такий. Глобалізація міжнародних відносин — це посилення взаємозалежності і взаємовпливу різних сфер громадського життя і діяльності в області міжнародних відносин. Вона торкається практично всіх сфер громадського життя, включаючи економіку, політику, ідеологію, соціальну сферу, культуру, екологію, безпеку, спосіб життя, а також самі умови існування людства.

Процеси глобального розвитку, у рамках яких структури національного виробництва і фінансів стають взаємозалежними, прискорюються в результаті збільшення числа укладених і реалізованих зовнішніх угод. Глобалізація, що охопила всі регіони і сектори світового господарства, принципово змінює співвідношення між зовнішніми і внутрішніми факторами розвитку національних господарств на користь перших. Жодна національна економіка незалежно від розмірів країн (великі, середні, малі) і рівня розвитку (розвинуті, зростаючі чи перехідні) не може більше бути самодостатньої, виходячи з наявних факторів виробництва, технологій і потреби в капіталі. Жодне держава не в змозі раціонально формувати і реалізовувати економічну стратегію розвитку, не з огляду на пріоритети і норми поводження основних учасників світогосподарської діяльності.

Виділяють такі критерії віднесення тих чи інших проблем до глобальних [6, с.115]:

— планетарний характер проблеми, її вплив на всі групи країн, усі народи світу;

— виявлення проблеми як фактора розвитку суспільства в усіх регіонах світу;

— загрожуючий характер проблеми: її невирішеність може означати регрес виробничих сил та умов життя усього суспільства;

— необхідність докладання комплексних зусиль усіх держав. За цими критеріями до глобальних відносять такі проблеми:

— демографічну;

— забезпечення людства енергетичними, сировинними та продовольчими ресурсами;

— екологічну;

— освоєння світового океану та космосу;

— роззброєння та конверсію військового виробництва.

За останні 80 років населення України збільшилось в 1.5 рази. Водночас були величезні людські втрати в результаті війн, політичних репресій, голодомору 30-х років. Як результат механічних втрат населення є його сучасна деформована вікова структура. Зростання загальної чисельності населення зумовлює потребу значних капітальних вкладень з метою забезпечення піднесення матеріального і культурного рівня життя народу України.

Найважливішим фактором динаміки загальної чисельності населення України є його природний рух. За останні 55 років коефіцієнт смертності практично не змінився (відповідно 14.3 % у 1940 р. і 15.4 %о у 2002 р.). Проте різко знизився коефіцієнт народжуваності (з 27.3 %о у 1940 р. до 9.6 %о у 2002 р.) і, як наслідок, коефіцієнт природного приросту населення (з 13.0 %о у 1940 р. до 5.8 %о у 2002 р.).

Проблема забезпечення людства енергетичними ресурсами виникла у зв'язку із закриттям у деяких країнах атомних електростанцій, на яких використовувались атомні реактори чорнобильського типу (РБМК). Наприклад, у 2000 р. зупинено останній енергоблок на Чорнобильській АЕС в Україні.

Екологічна проблема породжена господарською діяльністю людей. Природа втрачає здатність до самовідновлення. Забруднюються у значних масштабах повітряний басейн (виникають озонові діри), вода, змінюються кліматичні умови. Тому природі необхідний захист.

Прямого удару по світовій економіці завдає загроза ядерної, бактеріологічної та хімічної війни. Останніми роками у цьому питанні відбулися значні зрушення. Знищується частина ядерних арсеналів колишніх соціалістичних країн. З іншого боку, окремі країни (Індія, Пакистан, Іран) докладають значних зусиль для оволодіння ядерною зброєю. Зважаючи на це, на приготування до війни та на запобігання їй витрачаються величезні кошти. Гонка озброєнь гальмує зростання випуску продукції для потреб людей, негативно впливає на їхній добробут[4, c. 657-659].

Глобалізацію світової економіки можна охарактеризувати як посилення взаємозалежності і взаємовпливу різних сфер і процесів світової економіки, що виражається в поступовому перетворенні світового господарства в єдиний ринок товарів, послуг, капіталу, робочої сили і знань.

Процес глобалізації охоплює різні сфери світової економіки, а саме:

· зовнішню, міжнародну, світову торгівлю товарами, послугами, технологіями, об'єктами інтелектуальної власності;

· міжнародний рух факторів виробництва (робочої сили, капіталу, інформації);

· міжнародні фінансово-кредитні і валютні операції (безоплатне фінансування і допомога, кредити і позики суб'єктів міжнародних економічних відносин, операції з цінними паперами, спеціальні фінансові механізми й інструменти, операції з валютою);

· виробниче, науково-технічне, технологічне, інжинірингове й інформаційне співробітництво.

Міжнародні економічні відносини проявляються на різних рівнях економіки — на макрорівні, мікрорівні, наднаціональному рівні. На кожному з рівнів діють різні суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності: на мікрорівні — окремі громадяни, підприємства і фірми, які проводять зовнішньоекономічні операції; на макрорівні — національні господарства, які безпосередньо здійснюють і регулюють зовнішньоекономічну діяльність; на наднаціональному рівні — міжнародні організації та наднаціональні інститути.

Усі форми міжнародних економічних відносин взаємопов'язані й взаємозалежні. Для них на сучасному етапі характерне:

1) зростання масштабів і якісна зміна характеру традиційної міжнародної торгівлі готовою продукцією — із суто комерційної вона значною мірою перетворилась у засіб безпосереднього обслуговування національних виробничих процесів;

2) інтенсифікація міграції капіталу в різних формах;

3) зростання масштабів міграції робочої сили;

4) прискорення і розширення інтеграції економік країн і регіонів;

5) швидкий обмін науково-технічними знаннями;

6) розвиток сфери послуг;

7) об'єднання зусиль у вирішенні глобальних економічних проблем.

Для вирішення глобальних проблем необхідне створення нового типу всесвітнього господарства, побудованого на якісно нових принципах співробітництва та взаємодопомоги [16, c. 353-355].

Глобалізація світової економіки свідчить про те, що міжнародні економічні відносини вийшли на якісно новий рівень розвитку, а це потребує настільки ж якісно нової системи управління в організаціях, адекватної вимогам глобальної ефективності введення бізнесу, що базується на нових підходах глобального мислення. Особливості глобального мислення можна відокремити такі:

1. Структура глобального мислення включає нове, глобальне бачення проблем, а також припускає нові аналітичні навички і спроможність користуватися новими стратегічними концепціями.

2. Глобальне сприйняття виходить за рамки національного, міжнаціонального і багатонаціонального світу.

3. Наявність певних навичок роботи на світовому ринку, формування яких залежить від спроможності переходити від одних напрямів діяльності до інших, визначаючи найбільш сприятливі цільові сегменти ринку для реалізації потенційних можливостей компаній у світовому масштабі.

4. Головна мета полягає не в обсязі інформації, а в процесах опрацювання даних, у використовуваних системах координат і визначених кутів зору.В сучасних умовах на розвиток міжнародних економічних відносин роблять вплив такі фактори як:

· розпад світової соціалістичної системи та поява нових незалежних держав, які не до кінця визначили свою політику і не усвідомили свої економічні, політичні, культурні та інші національні інтереси;

· економічна криза в країнах Східної Європи та СНД;

· криза світової фінансово-кредитної системи;

· загострення енергетичної, сировинної та продовольчої проблем;

· загострення проблем навколишнього середовища, що робить вплив на все світове господарство, національні та світові продуктивні сили;

· посилення взаємозалежності національних господарств, їх економічної політики;

· зближення економічних рівнів розвитку різних країн;

· подолання міжсистемних суперечностей між країнами, що проявляється у визнанні конкуренції як головного фактора, який забезпечує рівновагу внутрігосподарського розвитку;

· посилення процесів конвергенції, що базуються на універсальних економічних, культурних, моральних, правових та гуманітарних цінностях, визнаних світовим співтовариством кінця XX - початку XXI століть.

В результаті дії названих факторів виникли певні особливості в розвитку сучасних міжнародних відносин. По-перше, міжнародні економічні відносини з розпадом світової соціалістичної системи стали більш однотипними, оскільки зросла кількість національних господарств, що функціонують на базі ринкової (змішаної) економіки з переважанням приватної власності на засоби виробництва.

По-друге, сучасні міжнародні економічні відносини формуються виключно виходячи з принципу економічної зацікавленості партнерів, взаємної реалізації економічних інтересів. В зв'язку з цим багатьом країнам доводиться переглядати свої міжнародні економічні зв'язки, звільняючи їх від політичної кон'юнктури та ідеологічної заангажованості. З метою досягнення економічного ефекту від міжнародного обміну товарами та руху і використання факторів виробництва багато з них добровільно погоджується на часткову втрату своїх суверенних прав.

По-третє, міжнародні економічні відносини зазнають впливу нових суперечностей, які прийшли на зміну тим, що їх загострювала "холодна війна". Передусім в сучасних міжнародних відносинах посилюється конкурентна боротьба, оскільки в неї включаються нові суб'єкти міжнародної господарської діяльності.

По-четверте, для сучасних міжнародних економічних відносин характерним є-активний перерозподіл ролей між групами країн та утворення регіонального інтеграційного співробітництва. Сьогодні характерною рисою міжнародних економічних відносин виступає розпад існуючих раніше інтеграційних об'єднань і формування нових.

Зазначені вище процеси в розвитку міжнародних економічних відносин прямо зачіпають інтереси України. Вони ставлять перед Україною дилему: або продовжувати експорт сировини та імпорт третьосортних товарів, що спустошує національні багатства і розоряє власних товаровиробників, або спробувати відновити на новій економічно взаємовигідній основі регіональні інтеграційні об'єднання на просторах СНД та Східної Європи. Саме таким чином Україна зможе добитися створення умов для посилення свого експортного потенціалу [17, c. 415-418].


Висновки

Розвиток світових економічних і політичних процесів все відчутніше підштовхує розмежування між заможними і бідними країнами. Це призводить до зменшення центрів економічної і політичної могутності в світі та їх певної стабілізації. Основні економічні й політичні процеси на планеті стають все більше пов'язаними один з одним. Глобалізація все рішучіше охоплює світ, роблячи його більш структурованим. Водночас глобалізаційні процеси відбуваються в умовах, коли вже друге десятиліття фактично зруйнованим є поділ світу на " капіталістичну" та "соціалістичну" системи. Сучасна глобалізація, маючи безперечні негативні наслідки для загальноцивілізаційного розвитку, характеризує також процеси відповідності існуючого розвитку потребам конкретних індивідів.

Міжнародні економічні відносини характеризують спосіб і характер взаємодії всіх країн світу в сфері економічного співробітництва, розвитку і переплетення торгівельних, виробничо-технологічних, валютно-фінансових зв'язків.

Саме тому в умовах ринкової трансформації економіки посилюється увага до сфери міжнародних економічних відносин як до системи господарських зв'язків між національними економіками окремих країн, відповідними суб'єктами господарювання, як до особливої форми діяльності, що базується на міжнародному поділі праці.

Валютний ринок визначають як систему соціально-економічних та організаційних відносин купівлі-продажу різних іноземних валют і платіжних документів в іноземних валютах. Система валютних ринків служить механізмом, за посередництвом якого здійснюються міжнародні розрахунки в міжнародній торгівлі, на світовому ринку послуг, при міжнародному русі капіталів та інші розрахунки, які передбачають обмінні операції з валютами різних країн.

Функціонування та розвиток валютних ринків світу значною мірою залежить від стабілізації валютного механізму та від сукупності національних і наднаціональних заходів у валютній сфері. На наднаціональному рівні валютна політика здійснюється міжнародними валютно-кредитними організаціями з метою регулювання міжнародних валютних відносин, а на національному - проводиться державами та їхніми центральними банками із ціллю впливу на платіжний баланс, валютні курси й на конкурентоспроможність національного виробництва.

Список використаних джерел

1. Авдокушин Е.Ф. Международные экономические отношения: Учебное пособие. - М., 2001.- 226 с.

2. Горбач Л. Міжнародні економічні відносини : Підручник/ Люд-мила Горбач, Олексій Плотніков,. -К.: Кондор, 2005. -263 с.

3. Дахно І. Міжнародна економіка : Навч. посіб./ Іван Дахно, Юлія Бовтрук,; Міжнар. акад. управл. персонал.. -К. : МАУП, 2002. -214 с.

4. Економічна теорія : Підручник/ В. М. Тарасевич, В. В. Білоцерківець, С. П. Горобець, О. В. Давидов та ін.; За ред. В. М. Тарасевича; М-во освіти і науки України, Нац. металургійна акад. України . -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -779 с.

5. Киреев А. Международная экономика. - М.: Международные отношения, 2003. – 314 с.

6. Козик В.В., Панкова Л.А., Даниленко Н.В. Міжнародні економічні відносини: Навч. посіб. - К.: Знання - Прес, 2002.- 405 с.

7. Краткий внешнеэкономический словарь-справочник. -М.: Международные отношения, 1996. – 158 с.

8. Липов В. Міжнародна економіка : Навчальний посібник/ Володимир Липов,; М-во освіти і науки України, ХНЕУ. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2005. -406 с.

9. Международные экономические отношения: Учебник / Под ред. проф. В.Е.Рыбалкина. - М., 2004. – 284 с.

10. Мировая экономика/ Под ред. И.П. Николаевой. 2-е изд., перераб., и доп. - М.: ЮНИТИ, 2000. – 343 с.

11. Міжнародна економіка : Підручник/ Григорій Климко, Віра Рокоча,; Ред. Анатолій Румянцев,; Київський нац. ун-т ім. Т. Г. Шевченка. -К.: Знання-Прес, 2003. -447 с.

12. Міжнародні економічні відносини : Історія міжнар. екон. відносин: Підручник для екон. вузів і фак./ А. С. Філіпенко, В. С. Будкін, О. В. Бутенко та ін.. -К.: Либідь, 2002. -190 с.

13. Міжнародні економічні відносини : Сучасні міжнародні економічні відносини: Підручник для студ. екон. вузів і фак./ А. С. Філіпенко та ін.. -К.: Либідь, 2002. -256 с.

14. Одягайло Б. Міжнародна економіка : Навчальний посібник/ Бо-рис Одягайло,. -К.: Знання , 2005. -397 с.

15. Передрій О. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Олександр Передрій,; М-во освіти і науки України, Закарпатський держ. ун-т. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -273 с.

16. Пузакова Е. П. Международные экономические отношения. - Ростов-на-Дону: Изд. центр «МарТ», 2006. – 405 с.

17. Савельєв Є. Міжнародна економіка: теорія міжнародної торгівлі і фінансів : Підручник для магістрантів з міжнарод. економіки і держ. служби/ Євген Савельєв,; За ред. Олександра Устенка,. -Тернопіль: Економічна думка, 2002. -495 с.

18. Світова економіка: Підручник для вищих навчальних закладів/ Керівник авторів А.С. Філіпенко. - К.: Либідь, 2004. – 258 с.

19. Семенов Г. А. Міжнародні економічні відносини: аналіз стану, реалії і проблеми : Навчальний посібник/ Г. А. Семенов, М. О. Панкова, А. Г. Семенов; Мін-во освіти і науки України, Гуманітарний ун-т " Запорізький ін-т державного та муніципального управління " . -2-ге вид., перероб. і доп.. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -231 с.

20. Сергеев В. Мировая экономика: Учебное пособие. - М.: Юриспруденция, 2002. – 386 с.

загрузка...
Top