Економіка зарубіжних країн

1. Загальна характеристика країн Південної Америки

2. Особливості економічного розвиткуАвстралії

Список використаної літератури

1. Загальна характеристика країн Південної Америки

Латиноамериканські "нові індустріальні" країни на другому етапі індустріалізації фактично не змогли забезпечити випереджувальне зростання експорту. У результаті темпи економічного зростання виявилися недостатніми для вирішення внутрішньоекономічних проблем. Для багатьох економік Латинської Америки 80-ті роки стали "загубленим десятиліттям". Після стрімкого зростання на першому етапі індустріалізації ці країни багато заборгували до початку 80-х років Свою увагу уряди цих країн перенесли на внутрішньоорієнтовану економічну політику, розвиваючи свою промисловість для задоволення внутрішнього попиту з використанням високих торговельних бар'єрів. Це негативно вплинуло на конкурентоспроможність продукції латиноамериканських НІК і зменшило у результаті їхні можливості щодо обслуговування свого величезного зовнішнього боргу, більша частина якого "проїдалася", а не йшла на виробничі інвестиції. Ситуацію погіршили високі відсоткові ставки долара, що ще більше підвищили вимоги з обслуговування боргу цих країн, глибока рецесія того часу в США, яка спричинила зниження попиту на експорт латиноамериканських країн і відповідно зниження цін на нього. У результаті платежі з обслуговування зовнішнього боргу НІК латиноамериканського регіону різко зросли відносно експортних надходжень. За такої політики технологічне відставання країн поглиблювалося, оскільки сюди імпортується не найпередовіша техніка та технологія з промислово розвинених держав.

До початку 90-х років спільними зусиллями під керівництвом США та інших розвинених країн-кредиторів, а також МВФ і Світового банку багато латиноамериканських країн реформували свою економіку і реструктуризували свої борги, тому криза була подолана.

Близько 4/5 всієї продукції сільського господарства виробляється в 5 країнах - Бразилії, Мексиці, Аргентині, Венесуелі та Колумбії. При цьому Бразилія, у якій проживає 30 % населення регіону, виробляє 30 % продукції сільського господарства. Майже 50 % сільськогосподарської продукції йде на експорт. Це насамперед кава, цукор, бавовна, банани та цитрусові[6, c. 145-148].

Багато з НІК латиноамериканського регіону відновили зростання у 90-х роках їхні уряди тепер менше втручаються у економічні процеси і проводять більш зовнішньоорієнтовану політику. Найбільшого успіху досягла Чилі, відкрита, лібералізована економіка якої зростала в середньому більше ніж на 6 % щорічно з 1983 р. Одночасно третина найбіднішої частини населення підвищила рівень своїх доходів до показника середнього.

Інші економіки регіону також зростають. З 1993 р. реальне зростання у Бразилії становило 4 % на рік. Бразилія також подолала надзвичайну інфляцію. Ще більш відчутне відродження економіки Аргентини, яка зростала на 1 % щорічно протягом 80-х років.

Вивезення капіталу з країн Латинської Америки перевищило у 1990 р. 1,1 млрд дол. США. Найбільшими експортерами капіталу були Бразилія, Мексика, Венесуела. Вивезення ними капіталу в підприємницькій формі має здебільшого внутрішньонаціональний характер. Цей процес став особливо активним після створення у Латинській Америці міжрегіонального об'єднання МЕРКОСУР у 1995 р. Наприклад, у 1990 р. в Аргентині діяло лише 20 бразиль¬ських компаній, у 1995 р. — їх стало вже 400 з інвестиціями на загальну суму в 1 млрд дол. США.

У країнах Південної Америки, які мають сировинну базу, сформувалося кілька орієнтованих на експорт секторів виробництва. В гірничодобувній промисловості - це гірничометалургійна та нафтова, в агропромисловому комплексі - виробництво цукру, кави, консервів, соків, алкогольних напоїв тощо. Розвиваються машинобудування, хімія, енергетика, чорна металургія, галузі легкої промисловості. Нині обсяги виробництва продукції важкої та легкої промисловості майже однакові. 75 % промислової продукції припадає на найрозвинутіші країни - Бразилію, Аргентину, Венесуелу та Колумбію. Ці країни наздоганяє Чилі, яка за темпами розвитку економіки випереджає багато інших країн. Частка їх у регіональному виробництві автомобілів становить 99 %, текстильних виробів - 91 %, нафти - 86 %, мінеральних добрив - 85 %, енергоносіїв - 76 % будматеріалів - 75 %, цукру - 60 %. Промисловість концентрується у найбільших містах та міських агломераціях, переважно столичних.

За формами організації промислове виробництво представлене сучасними по тужними підприємствами, комбінатами, об'єднаннями, поряд з ними є багато дрібних підприємств. Це стосується також торгівлі і сфери послуг.

Розміщення підприємств гірничодобувної промисловості відповідає районам видобування корисних копалин, для яких характерне зональне розміщення («олов'яний пояс», «мідний пояс» тощо). Переробні підприємства не завжди знаходяться в районі видобутку копалин, частіше поблизу портів, оскільки орієнтовані на експорт[8, c. 72-74].

в столиці Бразилії голови дванадцяти держав Південної Америки підписали Договір про створення Південноамериканського союзу націй (La Union de Naciones Suramericanas, UNASUR). Як повідомляє кореспондент «Нового Регіону» з посиланням на Associated Press, цей крок завершив початий в 2004 році процес інтеграції.

Таким чином, новий Альянс фактично об'єднав уже існуючі організації континенту – МЕРКОСУР і Андське співтовариство, і тепер UNASUR – це блок країн загальною площею 17,6 млн. кв. км. і населенням в 382 млн. чоловік і сукупним ВВП в 2,8 трлн. доларів.

До нього входять Аргентина, Болівія, Бразилія, Венесуела, Гайана, Колумбія, Парагвай, Перу, Сурінам, Уругвай і Чилі, тобто абсолютно весь континент, за винятком Французької Гвіани. Статус спостерігачів в UNASUR мають Панама та Мексика.

Потреби в імпорті переважають можливості експорту, тому структур зовнішньої торгівлі незбалансована. Всі країни Латинської Америки залежать від зовнішніх позик та інвестицій. Всі країни регіону вивозять продовольство - кави какао, цитрусові, банани, цукор, зернові, м'ясо. Окремі мають вузьку спеціалізацію. Наприклад, світовим експортером кави є Бразилія, Колумбія, зернових - Аргентина, бананів - Еквадор. Аргентина та Уругвай - визнані світові лідери в експорті шкіри та м'яса. У світовому експорті сільськогосподарської продукції частка Латинської Америки у 1993 р. становила: кави - 56 %, бананів - 78 %, яловичини - 27 %, бавовнику - 19 %.

Близько 1/4 товарного сировинного експорту припадає на нафту та нафтопродукти. Крім того, з країн Латинської Америки вивозять чорні та кольорові метали. Таї Чилі вивозить мідь, Перу - свинець та мідь, Болівія - олово, Ямайка - боксити. З готових товарів країни Латинської Америки експортують напої і тютюн (близько 10 % експорту), хімічні товари - 10 %, транспортні засоби і обладнання - 33-35 %. Нині значну частку експортних товарів становлять готові вироби але з них 1/3 - це напівфабрикати (тютюн і деякі хімічні товари).

Отже, країни Латинської Америки не мають досконалих національних господарств, які розвиваються тільки на вітчизняній сировинній базі та виробляють не обхідні для населення товари, але беруть активну участь у міжнародному поділі[10, c. 27-29].

2. Особливості економічного розвитку Австралії

Австралія це країна з багатогалузевою економікою і високим науково-технічним потенціалом. Посідає 12-е місце серед членів Організації економічного співробітництва і розвитку за основними статистичними показниками, включаючи життєвий рівень населення.

Австралія має досить значні запаси енергетичної і мінеральної сировини (нафта, природний газ, кам'яне і буре вугілля, залізна, марганцева й уранова руди, боксити й ін.). Високо розвинуті також хімічна, електротехнічна, металургійна галузі промисловості і машинобудування.

За запасами залізної руди вищої якості Австралія посідає друге місце у світі, має великі запаси нафти і природного газу, є одним з найбільших виробників і експортерів вугілля, алюмінію, міді, титанової руди, урану, алмазів, входить у п'ятірку найбільших у світі виробників золота, цинку і свинцю.

Асортимент виробленої в Австралії продукції дуже і дуже широкий - від продуктів харчування і модного одягу, від електроніки і предметів домашнього побуту до найскладніших виробів точного приладобудування і найсучасніших комплексів для нафтопереробної промисловості і виробництва пластмас.

Австралія є найбільшим у світі виробником і постачальником високоякісної вовни, одним з провідних експортерів м'яса і пшениці. Важливу частину експорту Австралії становлять молочні продукти, рис, цукор, фрукти, високоякісні вина, а також бавовна.

Торговельні відносини зв'язують Австралію майже з 200 країнами світу.

На початку 1990-х років економіка Австралії переживала спад. Висловлювалися думки, що економічна криза в країнах Азії у 1997-1998 роках позначиться на Австралії, але на початку 1999 стало ясно, що австралійська економіка успішно подолала цю кризу і вступила в період підйому з низькими темпами інфляції. У 1997-1998 фінансовому році валовий внутрішній продукт (ВВП) Австралії оцінювався в 360 млрд. дол. США (за курсом на кінець 1998). Зростання ВВП Австралії восени 1998 характеризувалося рекордним показником 5%. У 1999 ВВП Австралії становив 389 млрд. дол. США, а у 2000 році - 394 млрд. дол. США.

Австралія відносно добре забезпечена енергетичними і мінеральними ресурсами. На частку цієї країни припадає приблизно 8% світових запасів кам'яного вугілля і 15% запасів бурого вугілля, а по запасах урану Австралія, ймовірно, посідає друге місце у світі, поступаючись тільки колишньому СРСР. Ресурси нафти в Австралії обмежені, а газу - великі. Використовувати гідроенергоресурси можна лише в Сніжних горах і Тасманії, за рахунок цього джерела забезпечується 10% усієї електроенергії, що виробляється в країні.

Морські перевезення За масштабами обороту масових вантажів провідні позиції посідають порти Дампір (залізна руда), Порт-Хедленд (залізна руда), Ньюкасл (кам'яне вугілля і залізна руда) і Хей-Пойнт (кам'яне вугілля). Столиці всіх штатів розташовані на узбережжі і є вантажними портами загального типу. Мельбурн, Сідней, Брісбен і Фрімантл (аванпорт Перта) є найбільшими портами за показниками загального вантажообороту.

Залізниці. Перша австралійська залізниця була побудована в Мельбурні в 1854. Некоординоване будівництво доріг з різною шириною колії, яке проводилося колоніальною владою, призвело до створення системи, що була незручною, дорогою і неоперативною. Першочерговим завданням стало створення національної системи залізниць з єдиним стандартом. У цьому відношенні важливе значення мала перебудова залізничної лінії Аделаїда - Мельбурн у 1995.

Австралійський уряд розглядав залізниці як засіб освоєння країни. Максимальна довжина - 42 000 км - була досягнута в 1921. Згодом довжина мережі трохи скоротилася, і в 1996 рух підтримувався на державних залізницях загальною довжиною 33 370 км. Крім того, діяли ще приватні лінії, які належали головним чином компаніям з видобутку залізної руди, у тому числі лінія Маунт-Ньюмен довжиною 425 км і лінія Хамерслі довжиною 390 км (обидві в районі Пілбара в Західній Австралії). Система державних залізниць тривалий час роздільно підпорядковувалася різним штатам, а з 1991 вся система залізничного транспорту була підпорядкована Національній залізничній корпорації.

Автомобільні дороги. Загальна довжина дорожньої мережі в 1997 становила 803 000 км, але вона розподілена нерівномірно. Достатньою мірою забезпечені дорогами тільки східні, південно-східні і південно-західні райони країни. Лише 40% усіх доріг має тверде покриття - асфальтове або бетонне. Багато доріг лише грубо укочені або мало відрізняються від стежок, інші мають гравійне або пухке кам'яне покриття. У сільських і віддалених місцевостях у вологий сезон дорожнє сполучення іноді припиняється на тижні. Є кільцева дорога з твердим покриттям, що оперізує материк, і субмеридіональна дорога Дарвін - Аделаїда.

В Австралії існує національна система автомобільних доріг, фінансована федеральним урядом. Вона включає понад 1000 км доріг, якими можна користуватися безкоштовно. У 1990-х роках почалося будівництво платних доріг.

Повітряний транспорт. Розвиток повітряного транспорту в Австралії допоміг налагодити сполучення із зовнішнім світом і всередині країни. На внутрішніх лініях пасажирські перевезення забезпечуються головним чином авіакомпаніями "Куонтас" і "Ансетт". Крім того, міжнародними перевезеннями займалася державна компанія "Куонтас". У 1990-х роках компанії "Куонтас" і "Остреліен ерлайнз" злилися, об'єднана компанія "Куонтас" була приватизована і тепер обслуговує і внутрішні, і міжнародні рейси[5, c. 164-166].

Розвитку обробної промисловості в Австралії сприяло скорочення імпорту в роки Другої світової війни. Розширення цієї галузі продовжувалося в 1950-х і 1960-х роках, і зайнятість там зросла на 70%. У 1970-х роках зростання зайнятості в обробній промисловості загальмувався, і ця тенденція зберігається й досі.

За останні 40 років видобуток корисних копалин в Австралії розширювався, і нині країна є великим постачальником мінеральної сировини на світовий ринок. Австралія випереджає інші країни за виробництвом бокситів, алмазів, свинцю і цирконію і за експортом кам'яного вугілля, залізної руди, бокситів, свинцю, алмазів і цинку. Австралія посідає друге місце у світі за експортом бокситів і урану і третє місце - за експортом золота й алюмінію. Найбільшою галуззю видобувної промисловості є вугільна, на частку кам'яного вугілля припадає 10% австралійського експорту. В цілому в 1995-1996 видобувна промисловість давала 4% ВВП Австралії, а продукція цієї галузі становила 22% експорту. Крім кам'яного вугілля, з Австралії експортувалися залізна руда, нафта, мідь, цинкові руди й уран.

У минулому найважливішим мінеральним ресурсом було золото. У 1851-1865 родовища в штатах Вікторія і Новий Південний Уельс, де вперше було знайдене золото, щорічно в середньому давали 70,8 т цього шляхетного металу. Пізніше родовища золота були відкриті в Квінсленді, Північній території і Західній Австралії. У нинішній час золото добувають у багатьох районах країни, але переважно в Західній Австралії. Усього в 1995-1996 було добуто 264 т золота, причому 78% - у Західній Австралії, де виділяється найбагатше родовище Калгурлі.

З 1950 розвідка корисних копалин розширилася. У результаті вперше з часів золотої лихоманки 1850-х років відбувся гігантський бум у гірничодобувній промисловості. Фінансування цієї кампанії здійснювалося за рахунок капіталів Японії, США і Великобританії, а також самої Австралії. Найбільш активна діяльність розгорнулася в Західній Австралії, особливо з видобутку залізної руди.

Вугільна промисловість має виключно важливе господарське значення, у тому числі для виробництва електроенергії, організації експорту і вирішення проблем зайнятості.

Програма розвідки нафтових родовищ, розпочата в 1950-х роках за підтримки держави, сприяла чіткому виділенню принаймні 20 басейнів; з них у дев'ятьох зараз добувається нафта. Найважливіші родовища знаходяться в районах Гіпсленд (Вікторія), Карнарвон (Західна Австралія), Бонапарт (Північна територія і Західна Австралія) і Купер-Ероманга (Південна Австралія і Квінсленд). Австралія майже досягла рівня самозабезпечення нафтопродуктами.

Австралія - основний виробник цинку і свинцю, що часто зустрічаються у поєднанні зі сріблом. Найважливіший район видобутку цих металів - Маунт-Айза - Клонкаррі в західному Квінсленді. Район Маунт-Айза - Клонкаррі є також найважливішим місцем видобутку міді.

Після відкриття родовищ алмазів на північному сході Західної Австралії в 1979 Австралія стала їх головним виробником. Видобуток алмазів на руднику Аргайл почався в 1983, і на сьогодні він вважається одним з найбільших у світі. Більша частина алмазів має промислове значення. Добувається також значна кількість опалів і сапфірів. На родовищах Кубер-Педі, Андамука і Мінтабе в Південній Австралії добувається більша частина дорогоцінних опалів у світі. Сапфіри добуваються біля Глен-Іннеса і Інверелла в Новому Південному Уельсі.

Австралія володіє 30% світових запасів дешевої уранової сировини. Лейбористський уряд, що перебував при владі, з міркувань безпеки обмежив видобуток урану двома рудниками. Коаліційний уряд, який прийшов до влади в 1996, скасував обмеження на видобуток урану.

Австралія слабо забезпечена хорошою деревиною. Лише 20% площі країни покрито корінними лісами, причому 72% лісів знаходиться на державних землях, решта - на приватних. Місцеві види м'якої деревини мають особливо вузьке застосування. Щоб скоротити дефіцит, були проведені посадки екзотичних дерев з м'якою деревиною, переважно величної новозеландської сосни, на площі близько 1 млн. га. Однак Австралії доводиться імпортувати деревину, головним чином м'яких порід, з Канади і США. У свою чергу Австралія експортує лісоматеріали, що заготовляються в Тасманії і Новому Південному Уельсі[4, c. 137-139].

Австралія завжди залежала від заморських ринків, куди збувалася продукція її ранчо, ферм, рудників і - з недавніх пір - підприємств обробної промисловості. У 1996-1997 вартість експорту становила майже 79 млрд. австрал. дол., у тому числі готові вироби - 61,4%, мінеральна сировина - 22,7% і сільськогосподарські продукти - 13,6%. У тому ж році 75% експорту Австралії направлялося в країни азіатсько-тихоокеанського басейну. Головним покупцем австралійських товарів була Японія, потім Південна Корея, Нова Зеландія, Тайвань, Китай, Сінгапур, Індонезія і Сянган.

Економічні зв'язки Австралії і США привертають особливу увагу. Австралія вважається активним союзником США, але по лінії зовнішньої торгівлі баланс складається не на користь Австралії - точно так само, як у торгівлі між США і Японією у виграші залишається остання (яка в свою чергу поступається Австралії). Австралія і США є конкурентами в сфері експорту деяких товарів, наприклад зерна. Державні субсидії, надані американським фермерам, що виробляють експортну продукцію, розглядаються в Австралії як прояв нечесної конкуренції.

Протягом ХХ ст. Австралія намагалася захистити свою промисловість шляхом введення мита на імпортні товари, одночасно намагаючись налагодити вільний експорт товарів. З початку 1970-х років мита різко скоротилися, що істотно вплинуло на виробництво і зайнятість у ряді галузей господарства, наприклад, в обробній промисловості - у виробництві автомобілів, одягу і взуття. У результаті такої політики економіка Австралії стала більш конкурентоспроможною, і в експорті значно зросла частка готових виробів. Завдяки більш стабільній структурі економіки Австралія до кінця 1998 змогла без особливих втрат пережити сильні потрясіння, що відбувалися в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні. Австралія утвердила свої позиції в т.зв. Кернській групі торговельних партнерів і в Азіатсько-Тихоокеанському економічному співробітництві, відстоюючи принцип вільної торгівлі. Наприкінці 1990-х років уряд Австралії, занепокоєний високим рівнем безробіття і небажанням інших партнерів по Азіатсько-Тихоокеанському економічному співробітництву продовжувати політику зниження мита, сам ввів мораторій на подальше їх скорочення до 2004.

В Австралії з 1966 прийнята десяткова грошова система. Австралійський долар випускається Резервним Банком Австралії, який регулює процентні ставки і здійснює контроль за фінансовою системою. Чотири найбільших австралійських банки - Національний Банк Австралії, Союзний Банк Австралії, банківська корпорація Вестпак і Австралійська і Новозеландська банківська група - контролюють більше половини всіх банківських активів. Злиття цих чотирьох великих банків заборонене державою, що прагне забезпечити конкурентоздатність банківського сектора.

В системі оподаткування найважливіше місце займає прибутковий податок. Хоча в цілому рівень податків в Австралії значно нижчий, ніж в інших розвинутих індустріальних країнах, ставки прибуткового податку досить високі. Прибутковий доход з фізичних осіб розраховується по прогресивній шкалі, починаючи з мінімальної ставки в 20%, стягнутих з доходів, що перевищують неоподатковуваний річний доход у 5,4 тис. австрал. дол., і аж до максимальної ставки в 47% з доходу, що перевищує 50 тис. австрал. дол. Протягом останніх десятиліть відбулося плавне зменшення максимальної ставки прибуткового податку, що становила раніше 60%.

Податок на майно і нерухомість порівняно невеликий і становить в цілому 5% від загальних податкових відрахувань, крім того, не існує податку на одержане у спадок майно (податок на спадщину був відмінений у 1970-х роках).

Австралія є лідером Кернської групи країн-виробників сільськогосподарської продукції (на частку країн цієї групи припадає 20% світового експорту сільськогосподарської продукції), що об'єднала в 1986 р. 14 країн, які протестували проти дискримінації їхньої продукції на ринку країн ЄС. В Австралії знаходиться 14% усього світового поголів'я овець (понад 150 млн. голів), таким чином країна є найбільшим у світі постачальником вовни: до 30% усього світового обсягу вовни має австралійське походження. Крім цього, країна - один з головних виробників зернових, цукру, молочних продуктів, фруктів. Австралійські ферми здебільшого займають великі ділянки землі, вони - капіталомісткі, спеціалізуються на виробництві одного з видів сировини й орієнтовані на експорт.

Орні території займають менше 10% від загальної площі країни. Пшеницю вирощують у кожному штаті, при цьому експортується від 70% до 80% врожаю. На відміну від країн Північної півкулі, зернові засівають узимку (травень, червень, липень). Велику частину врожаю збирають у Квінсленді у вересні і жовтні, а потім у Вікторії і південних областях Західної Австралії в січні. У районах, що спеціалізуються на виробництві пшениці, вирощують ячмінь, овес, ведуть заготівлю фуражу.

У Квінсленді і на північних прибережних рівнинах Нового Південного Уельсу вирощують цукрову тростину. Її виробництво високо механізоване, традиційне ручне збирання тростини залишилося в минулому. В Австралії вирощують також бавовну, рис, тютюн, фрукти помірних і тропічних широт, сорго, олійні культури. В усіх штатах, а особливо в Новому Південному Уельсі, Вікторії і Південній Австралії, розвинуте виноградарство. Австралійські вина йдуть не тільки на внутрішній, але й на світовий ринки.

Вівчарство набуло поширення у всіх штатах країни. Третина національного поголів'я овець знаходиться в посушливому "пасторальному" поясі, причому більшу його частину становлять мериноси. В областях, де випадає від 380 до 635 мм. дощу в рік, тваринництво межує з рослинництвом, де зосереджено 40% усього поголів'я овець. У цьому випадку характерний приклад штату Вікторія, де сільське господарство має змішаний характер, і розведення овець і ягнят супроводжує виробництво пшениці. Більша частина поголів'я великої рогатої худоби зосереджена в штатах Квінсленд, Новий Південний Уельс. Популярні англійські породи худоби - херефорди і шорторни - були замінені згодом на менш вибагливі породи - африкандерів, брахманів і санта-гертруд.

Уряд Австралії працює в тісному контакті з національними асоціаціями виробників сільськогосподарської продукції. Держава ініціює наукові дослідження, консультативні й освітні послуги, організовує служби національного і міжнародного маркетингу, регулює рівень цін, допомагає фермерам під час засух і повеней, стимулює розвиток екологічно безпечних систем виробництва[12, c. 226-229].


Список використаної літератури

  1. Виланд Г. Латинская Америка: сегодняшний день и перспективы //Мировая экономика и международные отношения. - 2005. - № 2. - C. 91-96
  2. Вольский В. Латинская Америка: особенности развития и общая характеристика хозяйства //География в школе. - 2002. - № 6. - C. 3-8
  3. Вольский В. Латинская Америка: особенности развития и общая характеристика хозяйства //Краєзнавство. Географія. Туризм.. - 2003. - № 25-28. - C. 58-61
  4. Євтушенко В. М., Бердичевська Н. М. Економіка зарубіжних країн: Аналітико-статистична інформація / Український ін-т науково-технічної і економічної інформації. — К., 2002. — 65с.
  5. Козак Ю. Економіка зарубіжних країн: Навч. посіб. для студ. екон. вузів і ф- тів / Одеський держ. економічний ун-т / Юрій Георгійович... Козак (ред.). — О. : Астропринт, 2002. — 352с.
  6. Красильщиков В. Латинская Америка в постиндустриальном мире//Мировая экономика и международные отношения. - 1999. - № 9. - C. 26-35
  7. Рашковский Е. Латинская Америка: в поисках собственной судьбы //Мировая экономика и международные отношения. - 2003. - № 5. - C. 78-85
  8. Романова З. Латинская Америка в глобальной системе микрохозяйственных связей //Мировая экономика и международные отношения. - 2002. - № 4. - C. 80-86
  9. Романова З. Латинская Америка в поисках безопасной экономики //Мировая экономика и международные отношения. - 2003. - № 11. - C. 91-101
  10. Романова З. Латинская Америка: комплекс финансовых проблем //Мировая экономика и международные отношения. - 2000. - № 10. - C. 97-105
  11. Чабанный В. Свободные экономические зоны Латинской Америки //Персонал. - 2004. - № 9. - C. 82-88
  12. Чужиков В. Економіка зарубіжних країн: навч. посібник / Київський національний економічний ун-т. — К., 2005. — 308 с.
загрузка...
Top