Монополія на ринках ресурсів: зміст та наслідки

Вступ.

Розділ І. Загальноекономічний зміст монополії на ринках ресурсів.

1.1. Монополія на ринку праці. Роль профспілок на ринку праці.

1.2. Особливості монополії на ринку капіталу.

1.3. Монополія на ринку природних ресурсів.

1.4. Наслідки монополізації ринків ресурсів та її державне регулювання.

Розділ ІІ. Аналіз реалізації монопольної влади на ринках ресурсів в Україні.

2.1 Аналіз монопсолістичного ринку праці в Україні (зробити аналіз по регіонах).

Висновки.

Список використаної літератури


Вступ

Актуальність теми. Необхідні для виробництва ресурси фірми купують на специфічних ринках, які називаються ринками факторів виробництва або ресурсів. Продавцями на цих ринках виступають домогосподарства та інші фірми, які володіють тими чи іншими ресурсами.

Сучасне життя не можливо уявити без ринкових відносин, а відповідно і без ринків. Існує багато ринків: ринок товарів і послуг, ринок праці, ринок капіталу тощо. Але умовно всі ці ринки можна поділити на два види:

1) ринки досконалої конкуренції. Модель досконалої конкуренції описує функціонування ідеальної економічної системи, в якій господарські зв’язки організуються на засадах вільного обміну між незалежними економічними суб’єктами.

2) ринки недосконалої конкуренції – це структури, у яких не діють умови повної конкуренції. Найсуттєвіша відмінність неповністю конкурентних ринків від повністю конкурентних полягає у здатності учасників таких ринків впливати на ринкові ціни.

Дослідження ринків ресурсів базується на ряді припущень: кожен фактор має свою продуктивність, яку враховує фірма, купуючи ресурси; у короткостроковому періоді діє закон спадної віддачі; у довгостроковому періоді існує взаємозамінність основних факторів виробництва.

Ринки факторів виробництва, як і ринки товарів, мають різну структуру: існують досконало конкурентні ринки, а також ринки з монопольною та монопсонічною владою.

Ринки ресурсів, як і всі інші, регулюються силами попиту і пропонування. Попит фірми на фактори виробництва має спільні риси для всіх видів ресурсів, тоді як пропонування кожного з ресурсів має свої специфічні особливості. Закон попиту так само справедливий для ринку ресурсів, як для ринку готової продукції: чим вищою є ціна ресурсу, тим меншим за інших рівних умов буде обсяг попиту на нього.

Мета роботиполягає в тому, щоб на основі доступної літератури проаналізувати та з’ясувати основні риси монополії на ринках ресурсів та її наслідки.

Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд задач:

  • визначити монополію на ринку праці, дослідити роль профспілок на ринку праці;
  • охарактеризувати особливості монополії на ринку капіталу;
  • дослідити монополію на ринку природних ресурсів;
  • проаналізувати наслідки монополізації ринків ресурсів та її державне регулювання;
  • зробити аналіз монопсолістичного ринку праці в Україні.

Об’єктом дослідженняє основи та загальні риси монополії, її вплив на ринку ресурсів.

Предметом дослідженнявиступає дослідження монополії на ринку ресурсів – праці, капіталу та природних ресурсів.

Розділ І. Загальноекономічний зміст монополії на ринках ресурсів

1.1. Монополія на ринку праці. Роль профспілок на ринку праці

Монопольне положення є бажаним для кожного підприємця або підприємства. Воно дозволяє їм уникнути цілий ряд проблем і ризиків, пов'язаних із конкуренцією, зайняти привілейовану позицію на ринку, концентруючи у своїх руках визначену господарську владу, вони мають можливість із позицій сили впливати на інших учасників ринку, нав'язувати їм свої умови. Можна вважати, що вони нав'язують свої контрагентам, а іноді і товариству свої особисті інтереси. Досягти монопольного положення першим шляхом нелегко, про що свідчить самий факт винятковості цих утворень. Крім цього, цей шлях до монополії можна вважати “порядним”, оскільки він передбачає постійне підвищення ефективності діяльності, досягнення переваги над конкурентами.

Монополія — виключне право (виробництва, торгівлі, промислу і т.п.), що належить одній особі, групі осіб чи державі.

Термін “монополія” походить від грецьких слів (“mono” – один, “poleo” – продаю) – наявність одного продавця товару чи послуги на ринку. Це монополія одного підприємства або продавця. Ринок чистої монополії – це такий тип побудови ринку, на якому продукцію пропонує один продавець. Підприємство-монополіст має задовольнити всіх потенційних покупців певного товару в межах даного ринку, і тому це підприємство ототожнюється з галуззю. В широкому розумінні монополія — це така ситуація, за якої продавців (виробників) настільки мало, що кожний з них може впливати на загальний обсяг пропозиції та ціну продукції, що реалізується.

Двостороння монополія виникає на ринку праці тоді, коли між профспілкою і спілкою підприємців укладено угоду. На такому ринку ціна однозначно не встановлюється, замість точки рівноваги існує область можливої згоди. Залежно від сили кожної із сторін ринкової угоди рівноважна ціна встановлюється в інтервалі між ціною, яку пропонують профспілки, та ціною, що пропонується монополією. При цьому перша з них завжди вище другої.

Монопсонія (англ. Monopsony) — ринкова ситуація, при якій існує тільки один покупець або група покупців, що сумісно приймають рішення.

Прикладом монопсонії є ситуація підприємства-міста, в якому живе безліч домогосподарств, які пропонують робочу силу але тільки одне підприємство — покупець робочої сили.

Монопсонія виникає при наступних умовах:

на ринку праці взаємодіють, з одного боку, значна кількість кваліфікованих робітників, не об'єднаних у профспілку, а з іншого боку - або одна велика фірма-монопсоніст, або кілька фірм, об'єднаних в одну групу й виступаючих як єдиний наймач праці;

дана фірма (група фірм) наймає основну частину із сумарної кількості фахівців якоїсь професії;

цей вид праці не має високої мобільності (наприклад, через соціальні умови, географічної роз'єднаності, необхідності придбати нову спеціальність і т.п. ); фірма-монопсоніст сама встановлює ставку заробітної плати, а робітники або змушені погоджуватися з такою ставкою, або шукати іншу роботу. Ринок праці з елементами монопсонії не є рідкістю. Особливо часто подібні ситуації складаються в невеликих містах, де діє тільки одна велика фірма - наймач праці. Для простоти ми надалі будемо розглядати випадки, коли монопсонію формує одна фірма.

Обсяг пропонування праці в економіці визначається на основі індивідуальних рішень окремих робітників, які володіють специфічним товаром – здатністю до праці і можуть застосовувати її лише особисто і протягом певного часу. Час належить до найбільш обмежених ресурсів.

Сукупна корисність часу для найманого робітника складається з корисності робочого часу та корисності часу дозвілля. Метою робітника є максимізація сукупної корисності. Щоб максимізувати корисність часу, робітник повинен прийняти індивідуальне рішення: яку частку бюджету часу витрачати на дозвілля, а яку – на працю.

Основним фактором, що впливає на вибір робітника, є годинна ставка заробітної плати. Рівень годинної ставки заробітної плати відображає вартість втрачених можливостей. Кожен робітник може вибрати лише одне місце роботи з багатьох можливих. Щоб утримати робітника на певному робочому місці, суспільство повинно оплатити йому альтернативну вартість втрачених можливостей, забезпечивши таку заробітну плату, яку він міг би одержати при іншому, найкращому застосуванні своєї праці.

Ставка заробітної плати відображає також продуктивність праці. Її зростання пов’язане з підвищенням продуктивності праці внаслідок впровадження нових технологій і зростання кваліфікації робітників, а також виникненням дефіциту трудових ресурсів у періоди економічного піднесення і мобільністю робочої сили – можливістю змінювати місце роботи.

Підвищення ставки заробітної плати за низького її початкового рівня спонукає робітника працювати більше за рахунок скорочення часу дозвілля. Виникає ефект заміни дозвілля працею. Але високий рівень годинної ставки зарплати дає можливість споживати більше за тих самих, або навіть менших затрат робочого часу. Це – прояв ефекту доходу. Він діє у протилежному напрямку і може спричинити скорочення індивідуального пропонування праці.

Чим вищим є рівень зарплати, тим більшим стає ефект доходу. Коли ефект доходу перевищує ефект заміни, тривалість робочого часу скорочується. Одночасна дія обох ефектів спричиняє дві відповідні конфігурації кривої індивідуального пропонування праці: коли переважає ефект заміни, крива індивідуального пропонування є висхідною (рис. 1.а), коли починає переважати ефект доходу, вона відхиляється ліворуч (рис. 1.б).

Крива пропонування галузі та економіки в цілому – крива сукупного ринкового пропонування (рис. 2) – є зростаючою функцією ціни праці . Позитивний нахил кривої пов’язаний з ефектами заміни і доходу. Вважають, що в масштабах всієї економіки переважає ефект заміни, тому з підвищенням ставки заробітної плати пропонування робочої сили зростає.

Крива пропонування праці для фірми – покупця на конкурентному ринку праці (рис. 2), показує, яку ціну фірма повинна заплатити за бажану кількість праці. Оскільки обсяг попиту окремої фірми відносно ринку в цілому надто малий, вона може придбати будь-яку кількість праці за наявною ринковою ставкою зарплати, ніяк не впливаючи на її рівень, тому пропонування праці для фірми абсолютно еластичне. Крива пропонування є горизонтальною лінією на рівні ринкової ставки заробітної плати, з величиною якої співпадають середні і граничні видатки фірми: .

В умовах досконалої конкуренції ні фірма, ані окремий робітник не мають контролю над існуючим у даний період рівнем заробітної плати та обсягом зайнятості й не можуть впливати на стан ринкової рівноваги. Ринкова рівноважна ставка зарплати встановлюється внаслідок взаємодії сукупного попиту на працю та її сукупного пропонування і визначається граничною доходністю останнього з найнятих робітників даної кваліфікації, який має найнижчу продуктивність. Будь-яка подія, що впливає на попит або пропонування праці, змінює рівноважну ставку зарплати і граничну доходність на одну й ту саму величину. Графічно рівноважні ставка зарплати і рівень зайнятості в економіці визначаються точкою перетину кривих ринкового попиту і пропонування праці (рис. 3. а).

Оскільки обсяг попиту на працю окремої фірми надто малий порівняно з ринковим попитом, то фірма пристосовує свої обсяги купівлі праці до існуючої рівноважної годинної ставки зарплати. Так само і робітники приймають рішення щодо продажу своєї робочої сили тій чи іншій фірмі, виходячи з наявної ставки зарплати. Їх крива пропонування праці фірмі співпадає з лінією рівноважної ставки зарплати .

Фірма визначає рівноважний обсяг праці (рис. 3.б) за правилом оптимального використання ресурсу і максимізує прибуток за умови: . У стані рівноваги заробітна плата завжди стає рівною граничній доходності останнього із залучених робітників[8, c. 216-219].

Вигода фірми від найму робітників визначається як різниця між сумою граничних доходностей всіх найнятих робітників, крім останнього, і видатками на заробітну плату. Ця величина є нормальним (середнім) прибутком, який складає неявні витрати фірми. Вигідність конкурентного ринку праці для найманих робітників визначається величиною одержуваної ними економічної ренти – різниці між рівноважною ставкою зарплати і мінімальними видатками, які могли б забезпечити найом робітників. Її величина залежить від еластичності пропонування праці: чим менш еластичним є пропонування, тим більша частина платежів за ресурс набуває форми економічної ренти. Якби пропонування праці було абсолютно еластичним, економічна рента дорівнювала б нулю.

Якщо обидва ринки – ринок праці і ринок готової продукції – досконало конкурентні, то в процесі встановлення загальної ринкової рівноваги досягається ефективний розподіл праці у суспільстві. У точці рівноваги , або – граничні видатки на ресурс рівні цінності граничного продукту праці. Дана рівність є критерієм ефективності розподілу ресурсів.

Якщо покупцем на конкурентному ринку праці є фірма – монополіст на ринку готової продукції, то у стані рівноваги гранична доходність праці не є рівною цінності граничного продукту, оскільки граничний виторг монополіста є меншим за ціну продукції. За тієї ж ставки зарплати монополіст найме менше робітників, ніж конкурентна фірма, отже, в економіці матиме місце неефективне використання ресурсів.

Недосконало конкурентні структури на ринку праці надають особливостей його функціонуванню. Тут можуть виникнути три ситуації.

Ситуація 1. Покупцем на ринку праці є монопсоніст – єдина фірма-наймач робочої сили у регіоні (рис. 4). Монопсоніст стикається з кривою ринкового пропонування праці, яка відображає середні видатки наймача . Збільшення найму робітників для монопсоніста означає необхідність підвищення ставки заробітної плати не тільки для додаткового, але й для всіх попередньо найнятих робітників, внаслідок чого значення зростають швидше, ніж , а крива граничних видатків відхиляється від кривої пропонування ліворуч вгору. Оптимальну кількість робітників монопсоніст визначає за загальним правилом , а ставку заробітної плати – за кривою пропонування праці . За інших рівних умов монопсоніст, порівняно з конкурентним ринком, наймає менше робітників і за нижчою ставкою зарплати. Монопсонія призводить до неефективного використання ресурсів суспільства: воно одержує меншу кількість продукції, а всі робітники отримують ставку зарплати не на рівні їх продуктивності, а на рівні середніх видатків на ресурс, що збільшує прибуток монопсоніста;

Ситуація 2. Продавцем на ринку праці є монополіст, уособленням якого виступає профспілка. Профспілки намагаються вирішити дві основні проблеми, які утім виключають одна одну: збільшити зайнятість і підвищити заробітну плату. Якщо профспілка своїм головним завданням вважає підвищення заробітної плати, вона намагатиметься впливати на фактори, які розширюють попит на робочу силу або обмежують її пропонування в економіці. Більш прийнятним шляхом є розширення попиту на працю. Монополія профспілок на ринку праці, якщо вона об’єднує всіх робітників, може призвести до значного підвищення зарплати, але наймачі при цьому скорочують чисельність найнятих робітників. Якщо профспілка ставить своїм завданням максимізувати зайнятість робітників у галузі, вона погодиться на ставку зарплати, яка відповідає рівню конкурентної. Успішність дій профспілок значною мірою залежить від еластичності попиту на працю. Сприятливі умови для досягнення компромісу між заробітною платою і зайнятістю створюються у галузях, де еластичність попиту невисока;

Ситуація 3. Двостороння монополія виникає, коли профспілка як продавець праці стикається з покупцем – монопсоністом (рис. 5)[11, c. 189-191].

Монопсоніст приймає рішення згідно правила , профспілка – подібно до простої монополії на ринку товарів: кількість робітників відповідає точці перетину і , а ставка зарплати визначається за кривою попиту на працю. За інших рівних умов на такому ринку, порівняно з конкурентним, рівноважна кількість робітників буде меншою, а профспілкова ставка зарплати буде значно вищою за монопсонічну. Сторона, яка має більшу силу і ефективнішу стратегію, може добитись ставки, ближчої до тієї, яку запропонувала вона. Якщо сторони мають приблизно рівну економічну силу, результат буде проміжним, ставка зарплати наближатиметься до конкурентної, а рівень зайнятості збільшиться.

Рівноважна ставка зарплати в економіці (середня ставка) визначається взаємодією попиту на працю та її пропонування і є абстрактним показником. У реальному житті ставки зарплати диференційовані. Диференціація виникає з самої природи ринку праці: якщо пропонування деякого виду праці перевищує попит, то зарплата буде нижчою, і навпаки. Фактором диференціації виступає неоднорідність робочої сили (відмінності фізичних і розумових здібностей, рівнів кваліфікації та освіти, професійної підготовки). В окремих країнах диференціація є наслідком дискримінації в оплаті праці за ознаками статі, раси або членства у профспілці.

Головною причиною диференціації зарплати є різниця у кваліфікації та освіті. Зв’язок між освітою та професійним навчанням, з одного боку, і оплатою праці з іншого, між освітою і продуктивністю праці відображає поняття людського капіталу.

Людський капітал – це міра втіленої у людині здатності приносити доход протягом життя. Він включає природні здібності людини, а також здібності, набуті в процесі освіти і підвищення кваліфікації. Людський капітал створюється, коли людина інвестує сама в себе, і з часом ці інвестиції окупаються у вигляді високої зарплати або здатності виконувати роботу, яка приносить більше задоволення. Розрізняють три види інвестицій в людський капітал: видатки на освіту всіх видів; видатки на охорону здоров’я; видатки на мобільність робочої сили.

Втручання держави у функціонування ринку праці шляхом законодавчого встановлення мінімуму заробітної плати чинить змішаний вплив на нього: з одного боку дещо зменшує рівень зайнятості, а з іншого – допомагає зменшити бідність[5, c. 215-218].

1.2. Особливості монополії на ринку капіталу

З функціональної точки зору ринок капіталів - це система ринкових відносин, що забезпечує акумуляцію і перерозподіл грошових капіталів з метою забезпечення процесу відтворення: з інституційної - сукупність кредитно-фінансових установ, фондових бірж, через які рухається позиковий капітал.

Таким чином, ринок капіталів - це складова частина фінансового ринку, що розпадається на ринок цінних паперів і ринок середньо- і довгострокових банківських кредитів. Це також найважливіше джерело довгострокових інвестиційних ресурсів для уряду, корпорацій і банків. Якщо грошовий ринок надає високоліквідні кошти в основному для задоволення короткострокових потреб, то ринок капіталів забезпечує довгострокові потреби у фінансових ресурсах. Він охоплює оборот позикового і банківського капіталів, комерційного і банківського кредитів, а також функціонування кредитних аукціонів.

Формування попиту на ресурси зазнає впливу багатьох специфічних факторів, пов’язаних насамперед з похідним характером попиту. Попит на ресурси залежить від:

- попиту на готову продукцію;

- технології, яку фірма обирає для виробництва продукції;

- співвідношення продуктивності і ціни ресурсу.

Ці чинники впливають на формування кривої попиту на фактори виробництва не тільки фірми, але й галузі, а також економіки в цілому.

У короткостроковому періоді, коли змінним є лише один ресурс і дія закону спадної віддачі зумовлює спадання продуктивності додаткових одиниць ресурсу, перед фірмою постає проблема визначення оптимальної кількості покупок фактора виробництва з метою максимізації чистої вигоди.

Головна особливість ринків капіталу і землі полягає у тому, що ці ресурси є товарами довготривалого використання, тому рішення фірм щодо їх залучення завжди повинні враховувати фактор часу.

Розрізняють три ринки капіталу:

- ринок фінансового капіталу;

- ринок капітальних активів, або фізичного капіталу;

- ринок капітальних послуг, або орендний ринок.

На ринку фінансового капіталу продають і купують цінні папери та грошові кредитні ресурси. Фінансовий капітал має цінність, оскільки надає можливість придбати реальне багатство – фізичний капітал (устаткування, споруди, будівлі виробничого призначення тощо).

Попит на позики фірм і домогосподарств — складна функція від величини процентної ставки. Пропозиція кредитних ресурсів є висхідною функцією від процентної ставки.

Фізичний капітал — вторинний ресурс, оскільки він вироблений людською працею у взаємодії з природними ресурсами, які є первинними для збільшення продуктивності обох ресурсів.

Основний фізичний капітал підприємства виступає як запас, а праця і оборотний фізичний капітал є потоками. Запас капіталу зумовлює отримання підприємством потоку продуктів, розподіленого в часі.

За точками рівноваги для різних рівнів процентної ставки будується висхідна крива заощаджень, яка є кривою індивідуального пропонування позичкових коштів домогосподарства (рис. 6).

Ринкова ставка проценту, як і будь-яка рівноважна ціна, визначається в результаті взаємодії попиту на гроші та їх пропонування.

Крива ринкового пропонування кредитних ресурсів утворюється як сума індивідуальних обсягів пропонування позичкових коштів за кожного з можливих рівнів ставки проценту. Згідно емпіричних досліджень, чутливість домогосподарств до зміни ставки проценту незначна, еластичність заощаджень за процентною ставкою низька, тому крива ринкового пропонування позичкових коштів є стрімкою висхідною, близькою до вертикальної. Фірма за ринковою ставкою проценту може одержати будь-яку суму грошей, оскільки її потреби у кредитних ресурсах надто малі порівняно з наявним на ринку фінансовим капіталом. Тому пропонування позичкових коштів для фірми абсолютно еластичне, крива пропонування фірми є горизонтальною лінією на рівні рівноважної процентної ставки.

Попит на позичкові кошти має дві складових – попит фірм та попит домогосподарств. На ринку капітальних активів купують і продають фізичний капітал. На обсяги пропонування капітального активу впливають: запас активу, потік послуг від активу і потік доходів.

Запас капіталу визначається кількістю заводів, устаткування, транспортних засобів тощо, які знаходяться у власності фірм на даний момент часу. Потік послуг від активу – це кількість відпрацьованого часу машиною або устаткуванням за певний період. Потік доходів – це прибутки або платежі, одержані від функціонування капітального активу протягом певного періоду[2, c. 256-258].

Невідкладного вирішення сьогодні потребує ряд проблемних питань, головним серед яких є удосконалення існуючої системи корпоративного управління, що стримує розвиток ринку капіталу. Парламент прийняв нові закони щодо пенсійної реформи та іпотечного кредитування, які мають справити позитивний вплив на фондовий ринок. На відміну від України в Європейському Союзі ринки капіталу регулюються державою, незалежно від того, біржові вони чи позабіржові. Саме регульовані ринки капіталу є "серцем" ринкової економіки, статус якої Україна одержала, але на практиці його нам ще потрібно підтверджувати.

1.3. Монополія на ринку природних ресурсів

Рівновага на ринку земельних послуг визначається співвідношенням попиту на земельні послуги та пропозиції земельних послуг.

Пропозиція землі з причини своєї жорсткої обмеженості абсолютно нееластична за ціною, тому крива пропозиції землі (як і послуг, що надаються нею), має вертикальний вигляд.

Попит на землю та попит на послуги, які надаються землею, є похідним від попиту на продовольство, він залежить також від якості ґрунтів, їх розташування, інфляційних очікувань тощо. Крива попиту на землю та послуги, що нею надаються, має спадний нахил, що пояснюється дією закону спадної родючості ґрунту. Особливості землі як економічного ресурсу можна розглянути у порівнянні його з ресурсами "праця" та "фізичний капітал" (табл. 1.1)[6, c. 185-186].

Земельний ринок - одна із самих прибуткових статей доходів бюджету багатьох держав.

У визначенні ціни на землі, безсумнівно, останнє слово за попитом та пропозицією. Однак суб'єкт, що бажає придбати земельну ділянку, розглядає альтернативні варіанти. Справді , ціна землі - це покупна ціна не землі, а тієї земельної ренти, що вона приносить. У цьому економічному її змісті ренту можна розглядати як відсоток на капітал. Підвищення попиту на землю реально веде не до збільшення пропозиції, а до росту ренти - ціни за земельні ділянки, одержуваної їхніми власниками.

Попит на землю пред'являють покупці, яких можна розділити на дві групи:

- сільськогосподарські користувачі - всі використовують родючість ґрунтів для виробництва сільськогосподарської продукції будь-якого типу;

- несільськогосподарські користувачі - всі, кому земля потрібна для будівництва будинків, промислового виробництва або інших цілей, не пов'язаних з використанням родючості ґрунтів.

Для сільськогосподарських виробників ціна землі визначається її родючістю й у певній мері місцем розташування, від якого залежать як ґрунтово-кліматичні умови виробництва, так і витрати на доставку ресурсів і готової продукції.

Для несільськогосподарських виробників основних факторів формування ціни землі два:

1) підготовленість ділянки до використання (ділянка, до якого вже підведена вода, газ, електроенергія й телефонний кабель, буде коштувати дорожче ділянки, до якого все це ще тільки має бути підвести);

2) місце розташування ділянки.

Так, у містах ціни земельних ділянок тим вище, ніж ближче вони розташовані до центра міста або центру ділової активності.

Обмеженість землі породжує монополію її присвоєння окремими соціальними структурами: суспільством, державою, приватними або акціонерними власниками. При цьому в умовах товарно-грошових відносин власник землі одержує дохід від володіння даним фактором виробництва у вигляді ренти (рента - це дохід, не пов'язаний з підприємницькою діяльністю). Економічна рента - це ринкова ціна, що сплачується за використання землі й інших природних ресурсів, кількість яких (їхні запаси) строго обмежені. Саме унікальні умови пропозиції землі й інших природних ресурсів, їхня фіксована кількість відрізняє рентні платежі від заробітної плати, відсотка й прибутку. Земельна рента буває абсолютної, диференціальної й монопольної. Абсолютна земельна рента породжується монополією приватної власності на землю. У силу цього орендар сплачує власникові землі плату (ренту) за право її використання. Диференціальна земельна рента утвориться як різниця між суспільною й індивідуальною ціною виробництва сільськогосподарських товарів. Причому суспільна ціна виробництва продукції сільського господарства визначається по відносно гірших земельних ділянках. Це пов'язане з монополією на землю як на об'єкт господарювання: кількість придатної для обробки землі обмежено, а потреби в продуктах сільського господарства необхідно задовольняти. Тому в господарський оборот утягуються гірші по родючості й місцю розташування ділянки. Диференціальна рента, пов'язана з розходженнями в природній родючості й місці розташування окремих ділянок стосовно ринку, називається диференціальною рентою один (Д1). Диференціальна рента, пов'язана з додатковим вкладенням засобів (грошових, матеріальних) у землю, називається диференціальною рентою два (Д2).

Монопольна земельна рента створюється монопольною ціною на рідкісні товари, що визначається тільки прагненням купити їх і платоспроможністю покупця незалежно від суспільної вартості даного товару.

1.4. Наслідки монополізації ринків ресурсів та її державне регулювання

Процес монополізації економіки має як позитивні так і негативні наслідки. Позитивним є те, що у гігантських підприємств та їх об’єднань більше можливостей розвивати сучасне виробництво, фінансувати крупні науково-дослідні лабораторії, отримувати нові наукові результати, впроваджувати новітню техніку і технологію, здійснювати перекваліфікацію робітників, а отже, пристосовуватися до рівня розвитку продуктивних сил, до структурних зрушень в економіці. У промисловості трапляється, що якась фірма завдяки ефективній технології, своїм патентам, своїм фірмовим маркам, лозунгам здійснює значний контроль над цінами.

Монополії встановлюють надто високі ціни порівняно з цінами, що утворюються на основі суспільних граничних витрат. Такі ціни створюють додаткові прибутки монополістам і водночас обкладають споживачів своєрідною “даниною” на свою користь. Покупці змушені купувати товари за цінами вищими, ніж за умов конкурентного ринку і тому вони отримуватимуть надто мало продукту за свої гроші. Це зростання цін спостерігається головним чином на внутрішньому ринку, і складається ситуація, коли на внутрішньому ринку ціни вищі, ніж на зовнішньому. Для закріплення такого становища створюється, хоч і невеликий, проте штучний дефіцит на товари чи послуги. Отже, найбільш помітним зовнішнім проявом існування монополії є зростання цін і наявність дефіциту, стимулювання інфляційних процесів[3, c. 96-97].

Держава повинна виступати як самостійний економічний суб'єкт та рівноправний суб'єкт ціноутворення, володіючи своєю часткою власності, і як регулюючий орган, суб'єкт економічних відносин, котрий виходить за рамки ринкових відносин і є представником суспільної економіки взагалі. За таких умов слід використовувати як прямі, так і опосередковані методи регулювання ринкової діяльності. Для цього необхідно обов'язково розмежувати функції, щоб ціноутворенні було ринковим, а ціни не диктувалися лише одним ринковим суб'єктом.

Таким чином, пряме державне регулювання передбачає необхідність коригування ринку та доповнення ринкового механізму централізованою політикою контролю за важливими параметрами ринку. В умовах недосконалого ринкового господарства ціна рівноваги, що епізодично виникає, не задовольняє оптимального стану і стабільності у суспільстві, і тому держава шляхом цінової політики створює нові умови рівноваги. Прибічники опосередкованого державного впливу на ринок прагнуть встановити ціни лише шляхом зміни податків і процентних ставок. Ці методи є виправданими, але не за умов кризи та перехідної економіки.

Ринок праці потребує регулювання з боку держави через економічні, адміністративні та правові важелі. Економічними важелями регулювання ринку праці й зайнятості населення є пільги підприємствам, що створюють додаткові робочі місця для громадських робіт, а також оптимізація заробітної плати робітників з урахуванням ціни мінімального споживчого попиту, допомоги у зв'язку з безробіттям на рівні фізіологічного мінімуму споживання та рівня заробітної плати й ціни робочої сили. Серед важелів державного регулювання помітну роль відіграє пільгове оподаткування підприємств, які залучають до роботи молодь, інвалідів та інших неконкурентоспроможних громадян. В Україні законодавчо врегульовано лише загальні питання забезпечення зайнятості, регулювання ринку праці, захисту громадян від наслідків безробіття.

Розвиток ринку праці потребує створення правових важелів державного регулювання через внесення змін до законодавчих актів про працю, закріплення заробітної плати як ціни робочої сили, відповідності рівня заробітної плати рівню цін на споживчому ринку (мінімальна заробітна плата має дорівнювати фізіологічному мінімуму споживання).

Для розв'язання проблеми регулювання та становлення конкурентного ринку необхідно повністю врахувати загальні економічні умови перехідного періоду з точки зору специфіки зміни попиту та пропозиції, характеру формування затрат, незалежно від немонополістичного чи монополістичного характеру суб'єктів господарювання. Оскільки в перехідному періоді дефіцит ресурсів, монополістичний вплив і посилення інфляційних очікувань, то витрати стають базовим фактором, що визначає величину ціни. В таких умовах ціни на товари та послуги підприємства включають затрати не лише нинішнього, а й майбутнього періодів, де закладено очікування подальшого підвищення цін на сировину, комплектуючі, робочу силу, обслуговування збиткових потужностей, а обмеження, пов'язані з платоспроможним попитом, недостатньо дієві[9, c. 336-337].


Розділ ІІ. Аналіз реалізації монопольної влади на ринках ресурсів в Україні.

2.1 Аналіз монопсолістичного ринку праці в Україні (зробити аналіз по регіонах)

Монопсонія – “opsonia” – закупівля продовольства) – це єдиний покупець даного товару. Користуючись своїм становищем, він має можливість знизити ціну на куповані товари чи послуги і так збільшити свої прибутки. Монопсонія на ринку праці існування тільки одного покупця даного виду праці, одного роботодавця.

Відмінна риса економічної історії України — послідовна зміна форм монополізму в сфері праці. Лише на переломних етапах історії відкривався простір для розвитку масової трудової й творчої енергії, ініціативи й працелюбності. Зазначимо, що монополізм у сфері праці — не просто концентрація значних груп працівників на гігантських будовах чи централізоване затвердження єдиних норм і розцінок, державних планів за трудовими ресурсами. У загальних рисах монополізм за своєю сутністю — це такий соціально-економічний феномен, який передбачає позаекономічний вплив на економічні процеси в інтересах вузького кола владних угруповань.

Монопсонія - дзеркальне відображення монополії; ринок, в якому є лише один покупець певного товару. Монополія одного покупця.

Що стосується історичних витоків монополізму в сфері зайнятості в Україні, то можна констатувати, що "радянський ринок праці" пройшов складний історичний шлях. Упродовж десятиріч державно-партійна система послідовно підкоряла своїм інтересам формування трудових ресурсів, їх якісний склад, суспільну організацію праці, масове господарське мислення.

На конкурентному ринку праці кожний підприємець наймає настільки мале число працівників, що не здатний вплинути на ставку заробітної плати. У випадку з монопсонією фірма має монополістичне право наймати працівників. У подібній ситуації зайняті на даній фірмі становлять основну частину всіх зайнятих у галузі. У підсумку, фірма може "диктувати заробітну плату", тому що ставка заробітної плати буде перебувати в прямої залежності від числа найнятих працівників.

Через абсолютизацію праці в суспільному житті, обмеження конкурентно-ринкових відносин і планування руху робочої сили в масштабах усієї економічної системи виникла можливість великі резерви трудової й інтелектуальної енергії спрямовувати на досягнення цілей командно-адміністративної системи, віддаючи при цьому трудівникам зведений до мінімуму необхідний продукт.

За регіонами найбільше зниження потреби в працівниках на кінець 2007р., порівняно з відповідним періодом 2006р., відбулося у Луганській (на 75,4%), Хмельницькій (на 49,5%) та Закарпатській (на 40,9%) областях. Найбільше зростання цього показника спостерігалось у Херсонській області (в 1,9 раза). Навантаження незайнятого населення на одне вільне робоче місце (вакантну посаду) за регіонами країни найбільше знизилося у Тернопільській (з 33 до 17 осіб) та Херсонській (з 15 до 7 осіб) областях. Водночас суттєве зростання цього показника спостерігалось у Луганській (з 5 до 15 осіб) та Хмельницькій (з 15 до 23 осіб) областях (таблиця 2.1)[1, c. 15-16].

Найбільша потреба підприємств була у кваліфікованих робітниках з інструментом (28,7% від загальної кількості вільних робочих місць на кінець 2007р.), робітниках з обслуговування, експлуатації та контролювання за роботою технологічного устаткування, складання устаткування та машин (18,7%) і працівниках найпростіших професій у сфері торгівлі, послуг, промисловості, будівництва та транспорту (13,6%).

Упродовж 2007р. відбулося зниження кількості вільних робочих місць (вакансій), передбачених для окремих працівників професій, зазначених у таблиці. Зокрема, порівняно з 2006р. потреба у працівниках найпростіших професій у сільському господарстві скоротилась на 37,9%, у кваліфікованих робітниках у галузі точної механіки, ручних ремесел та друкування – на 14,9%, у робітниках, що обслуговують машини, та складальниках машин – на 13,4%, у кваліфікованих робітниках з видобутку корисних копалин і на будівництві – на 11,3%, у працівниках найпростіших професій у сфері торгівлі, послуг – на 9,1%. При цьому зросла потреба підприємств на фахівців у галузі фізичних, математичних та технічних наук – на 21,8%, службовців, пов’язаних з інформацією, – на 23,3%, службовців, що обслуговують клієнтів, – на 20,5%.

Диференціація розмірів заробітної плати завидами економічної діяльності є головним чинником міжрегіональних відмінностей.

Найвищу заробітну плату у 2007р., як і раніше, отримували працівники підприємств м.Києва (у 1,7 раза більше ніж в середньому по країні), а також регіонів, де сконцентровані підприємства гірничо-металургійного комплексу: Донецької, Дніпропетровської, Запорізької областей, а також Київської області (на 0,8–13,6% більше). Найнижчі показники (відповідно на 23,9–30,2% нижче) були у працівників Тернопільської, Волинської, Чернігівської, Херсонської та Вінницької областей (Дані з сайту Державної статистики України).

Завдяки високим темпам зростання номінальної заробітної плати та підвищенню розміру мінімальної заробітної плати, спостерігається позитивна тенденція скорочення частки низькооплачуваних і збільшення середньо та високооплачуваних працівників. Якщо у грудні 2006р. нарахування понад 1000 грн. мали 43,6% працівників, то у 2007р. більше половини (57,2%).

Розподіл працівників за розмірами заробітної плати свідчить про відсутність залежності розміру зарплати від професійно-кваліфікаційного рівня працівників як у сфері послуг, так і виробництва. Наприклад, в установах освіти, де працівники мають високий кваліфікаційний та професійний рівень, забезпечений вищою освітою, у грудні 2007р. лише у 13,1% працюючих нарахована заробітна плата перевищувала 2000 грн., в установах охорони здоров’я та соціальної допомоги ще менше – у 6,9%. Разом з тим серед зайнятих у сфері фінансової діяльності зазначена категорія складала майже половину.

Такі ж відмінності у рівнях оплати праці спостерігаються у виробничих видах діяльності. Так, на підприємствах металургійного виробництва та з виробництва коксу та продуктів нафтоперероблення більше половини працівників отримали заробітну плату понад 2000 грн., разом з тим на підприємствах текстильного виробництва, виробництва одягу, хутра та виробництва шкіри, виробів зі шкіри зазначена категорія не перевищувала 5% працюючих.

Трансформування ринку праці від монополізованого до конкурентного стане можливим за умов "революційної ситуації'" у сфері зайнятості, що передбачає:

1) постійний пошук оптимального співвідношення повноважень центру і регіонів (встановлення макропропорцій зайнятості, визначення стратегічних напрямів відтворення трудових ресурсів), з одного боку, й самостійності господарських організацій у вирішенні оперативних питань кадрової та соціальної політики, з іншого; 2) необхідність зростання ролі диференційованого підходу до різних груп зайнятих, категорій персоналу на підприємствах, фірмах, малих підприємствах тощо; 3) в умовах перехідної економіки важливо концентрувати увагу на соціально-культурній складовій ринку праці; 4) перехід до нових форм зайнятості значною мірою залежить від політики владних структур.

Владні структури мають усвідомити важливість цієї проблеми і проводити активну політику зайнятості, підтримки конкурентних механізмів у сфері праці, стимулювання професійної перепідготовки з огляду на структурну перебудову економіки, формування здорової трудової етики й культури[12, c. 17].

У загальному плані варто звернути увагу на те, що закономірності формування попиту та пропозиції людського капіталу на внутрішніх ринках праці регіональних підприємств мають свою специфіку в порівнянні із зовнішніми стосовно організації ринками праці. При зміні масштабів і структури внутрішнього попиту на людський капітал підприємство може й повинне коректувати й пропозиція праці, що виходить від уже найнятих працівників. Практично кожний співробітник підприємства, вчасно обізнаний про зміни й інновації в діяльності фірми, буде приймати усвідомлене рішення про власний професійний ріст. Взаємодія економічних інтересів регіонального підприємства й працівника, реалізована в рамках внутріфірмового ринку праці, проявляється в змінах структури пропозиції праці. Прагнення працівника до збереження статусу зайнятого буде стимулювати його до адекватної реакції на зміну внутріфірмового попиту на людський капітал. Найбільше "гнучкі" співробітники можуть завчасно формувати ті знання, уміння й навички, які в перспективі будуть затребувані організацією на внутрішньому ринку праці.

Зазначені обставини формування попиту та пропозиції людського капіталу дозволяють наполягати на тому, що внутрішній ринок праці регіонального підприємства є монополізованим з боку попиту. Інакше кажучи, це монопсония, або ринок праці на якому діє єдиний наймач (роботодавець).

Методологічні основи монопсонії - попиту на працю в умовах недосконалої конкуренції розроблені Дж.Робінсон. Загальний випадок монопсонії Дж.Робинсон представляє як взаємодію кривій граничних витрат придбання (попиту) ресурсу (автор - людського капіталу) і кривій пропозиції ресурсу. Зроблено висновок про те, що монопсоніст на ринку ресурсів (у т.ч.на ринку праці) буде купувати стільки ресурсів (людського капіталу), що їхня гранична корисність буде рівнятися граничним витратам придбання цього ресурсу. Отже, монопсоніст завжди буде наймати менше працівників і платити їм більше низьку заробітну плату, чим в умовах зовсім конкурентного ринку праці. Для працівників монопсонія обертається втратою робочих місць і зниженням заробітної плати, а для роботодавця- монопсоніста збільшенням прибутку.

Таким чином, внутрішній ринок праці регіонального підприємства, є монопсонією тому що:

на внутрішньому ринку праці взаємодіють, з одного боку, значна кількість кваліфікованих працівників (людський капітал), з інший, єдиний роботодавець;

роботодавець пред'являє попит на певний рівень людського капіталу із сумарної кількості працівників однієї спеціальності або професії;

людський капітал на внутрішньому ринку праці не має високої мобільності (наприклад, через певні соціальні умови, або через вузьку кваліфікаційну спеціалізацію);

роботодавець-монопсоніст сам установлює ставку заробітної плати, а працівники або змушені погоджуватися, або шукати іншу роботу.


Висновки

Таким чином, розглянувши особливості функціонування монополізованих ринків ресурсів можна зробити такі основні висновки. Монополія - це підприємство або група підприємств, що випускає значну частину продукції даної галузі, або декількох галузей і може диктувати ринку ціни.

Можливість диктувати ціни є найбільш визначальним критерієм монопольного утворення. В Україні монопольним (домінуючим) вважається становище суб’єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції. Монополії виникають внаслідок концентрації та централізації виробництва і капіталу. Відповідно до причин виникнення монополії бувають: природні, адміністративні та економічні. У наукових працях і підручниках визначають такі основні форми монополій, як картелі, синдикати, трести і концерни. На ринку праці можуть виникнути три ситуації монополії– монополія продавця; монополія покупця (монопосонія) та двостороння монополія. Монопсоніст, порівняно з конкурентним ринком, наймає менше робітників і за нижчою ставкою зарплати. Монопсонія призводить до неефективного використання ресурсів суспільства: воно одержує меншу кількість продукції, а всі робітники отримують ставку зарплати не на рівні їх продуктивності, а на рівні середніх видатків на ресурс, що збільшує прибуток монопсоніста.

Монополія профспілок на ринку праці, якщо вона об’єднує всіх робітників, може призвести до значного підвищення зарплати, але наймачі при цьому скорочують чисельність найнятих робітників. Якщо профспілка ставить своїм завданням максимізувати зайнятість робітників у галузі, вона погодиться на ставку зарплати, яка відповідає рівню конкурентної. У випадку двосторонньої монополії, сторона, яка має більшу силу і ефективнішу стратегію, може добитись ставки, ближчої до тієї, яку запропонувала вона. Головна особливість ринків капіталу і землі полягає у тому, що ці ресурси є товарами довготривалого використання.

Процес ціноутворення на монопольних ринках праці та капіталу відбувається аналогічно ціноутворенню на аналогічному ринку землі. Наявність монопольної влади на ринку призводить до підвищення ціни та можливості монополісту встановлювати свої умови продажу (купівлі). Дані наслідки обумовлюють необхідність державного регулювання монополізованих ринків. Антимонопольне законодавство в Україні визначає правові основи обмеження монополізму, недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності та здійснення державного контролю за його дотриманням. Незважаючи на певні успіхи у сфері антимонопольного регулювання в Україні, все ж ще існує цілий ряд проблем.

У зв’язку з цим, основними напрямами удосконалення конкурентної політики в Україні мають стати:  узгодження промислової, зовнішньоекономічної, регуляторної політики та політики у сфері приватизації з конкурентною політикою;  забезпечення ефективного розвитку конкурентних відносин, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств та дальше зменшення рівня монополізації економіки;  оптимізація діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування як суб’єктів економічних відносин;  удосконалення регулювання діяльності суб’єктів природних монополій;  розвиток законодавства про захист економічної конкуренції. Реалізація даних пропозицій дозволить, на нашу думку, суттєво збільшити ефективність державної політики спрямованої на захист економічної конкуренції та регулювання діяльності монополій в Україні.


Список використаної літератури

1. Андреюк Н. Мікроекономіка: Навч. посібник для студ. вузів/ Наталія Андреюк,. - К.: Кондор, 2004. – 174 с.

2. Базілінська О. Мікроекономіка: Навчальний посібник/ Олена Базілінська, Оксана Мініна; За ред. Олени Базілінської; М-во освіти і науки України. - 2-ге вид., перероб. і доп.. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 349 с.

3. Ватаманюк Остап З. Мікроекономіка: Навч. посіб.. — Л. : Інтелект-Захід, 2004. — 176с

4. Вініченко І. І. Мікроекономіка: Навч. посібник для студ. вузів/ І. І. Вініченко, Н. В. Дацій, С. О. Корецька; М-во освіти і науки України, ГУ "ЗІДМУ". - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 265 с.

5. Гончарова Н.М. Мікроекономіка: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Міжрегіональна академія управління персоналом. — К. : МАУП, 2005. — 304 с.

6. Горобчук Т. Мікроекономіка: Навчальний посібник/ Тетяна Горобчук,; М-во освіти і науки України, Житомирський інженерно-технологічний ун-т. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 271 с.

7. Задоя А. Мікроекономіка: Курс лекцій та вправи: Навч. посібн./ Анатолій Задоя,. - К.: Знання, 2001. - 211 с.

8. Кириленко В. Мікроекономіка: Навчальний посібник для економ. спец. студ. вузів/ Володимир Кириленко,. - К.: Таксон, 2003. - 334 с.

9. Косік А. Мікроекономіка: Навчальний посібник/ Алла Косік, Галина Гронтковська,; М-во освіти і науки України. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 415 с.

10. Лісовицький В. Мікроекономіка: Навчальний посібник/ Володимир Лісовицький,. - 3-є вид., доп. та переробл.. - К.: Кондор, 2007. - 163 с.

11. Мікроекономіка: Опорний конспект лекцій/ В.Базилевич, В.Лук'янов, Н.Писаренко, Н.Квіцинська; М-во освіти України, Київ. держ.торг.-екон. ун-т. - К.: Четверта хвиля, 2001. - 246 с.

12. Миронов М. Особливості подолання монополізму в сфері зайнятості й формування конкурентного ринку праці // Україна: аспекти праці. - 2006. - № 5. - С. 15-17

загрузка...
Top