Мікроекономічні концепції

1. Предмет мікроекономіки.

2. Крива попиту.

3. Еластичність пропозиції.

4. Функція корисності.

5. Ізокванти.

6. Досконала конкуренція.

Список використаної літератури.


1. Предмет мікроекономіки

Мікроекономіка вивчає поведінку індивідуальних господарських суб’єктів в різних ринкових структурах.

Індивідуальний економічний суб’єкт – це неподільний, первинний елемент господарської системи, який самостійно здійснює певні економічні функції. Суб’єкти ринкової економіки численні – це покупці та продавці, споживачі та виробники, наймані робітники, підприємці, інвестори тощо.

Центральними суб’єктами мікроекономічних досліджень є споживач і фірма. Споживач – це фізична особа, представник домогосподарства, який на ринку готової продукції виступає як основний покупець споживчих товарів, що поставляються фірмами, а на ринку ресурсів – як продавець факторів виробництва, якими володіє. Фірма виступає як виробник товарів, їх продавець, як споживач і покупець ресурсів, інвестор.

Об’єктом вивчення мікроекономіки є поведінка мікроекономічних суб’єктів, тобто процес розробки, прийняття і реалізації рішень відносно вибору і використання обмежених ресурсів з метою одержання якомога більшої вигоди[5, c. 12].

2. Крива попиту

Попит – це множина співвідношень цін і відповідних кількостей товару. Попит, як взаємозв’язок ціни і кількості, можна зобразити графічно у вигляді кривої попиту (рис.1).

Конкретну кількість товару, яку покупці бажають і можуть придбати за кожного рівня ціни, називають обсягом попиту.Його можна визначити за графіком як параметр точки на кривій попиту: наприклад, обсяг попиту на яблука за ціною 4 гривні за кг становить 20 кг на день.

Закон попитутвердить, що між ціною і обсягом попиту існує обернений зв’язок: обсяг попиту скорочується зі зростанням ціни і зростає зі зниженням ціни.

Математичним виразом закону попиту є функція попиту:

QD=f(P),

де QD– обсяг попиту на товар, D – попит, P– ціна товару.

Лінійна функція попиту описується рівнянням: QD=a–b·P.

Ціна є основною детермінантою попиту, зміна якої спричиняє зміни в обсязі попиту, що графічно відповідає руху між точками на даній кривій попиту (рис. 2).

Нецінові детермінанти попиту спричиняють зміни у попиті, що графічно відповідає зміщенню всієї кривої попиту: праворуч-вгору, якщо попит зростає, і ліворуч-вниз, якщо попит скорочується (рис. 3). Нецінові детермінанти являють собою основні мотиви споживчого попиту. До нецінових детермінант попитувідносяться: смаки і уподобання споживачів; доходи споживачів; ціни сполучених товарів; кількість споживачів на ринку; очікування споживачів відносно майбутніх цін[8, c. 56-58].

Смаки і уподобання споживачіввизначаються звичаями, рекламою, модою, освітою і здатні змінювати попит вобох напрямках за незмінної ціни та інших рівних умов.

Доходи споживачівчинять неоднозначний вплив па попит. Відповідно до динаміки попиту в залежності від динаміки доходів розрізняють:

нормальні товари– це товари, попит на які зростає зі зростанням доходів споживачів, крива попиту зміщується праворуч. Абсолютна більшість товарів є нормальними;

нижчі товари – це товари, попит на які скорочується зі зростанням доходу, а крива попиту зміщується ліворуч. До таких товарів можна віднести немодне вбрання, висококалорійні, з низьким вмістом вітамінів продукти, а також товари низької якості.

Ціни сполучених товарівчинять взаємний вплив щодо попиту залежно від виду цих товарів. Розрізняють два види сполучених товарів:

товари-субститути або взаємозамінні товари – це пари товарів, для яких зростання ціни одного викликає зростання попиту на інший товар, і навпаки. Наприклад, м’ясо і риба: з підвищенням ціни м’яса попит на рибу зросте незалежно від її ціни, що графічно відповідатиме зміщенню кривої попиту на рибу праворуч;

товари-комплементиабо взаємодоповнюючі товари – це пари товарів, для яких зростання ціни одного призводить до зменшення попиту на інший товар, і навпаки. Ці товари споживаються одночасно, наприклад, бензин і шини або інші запасні частини до автомобіля. З підвищенням ціни бензину попит на шини скоротиться, оскільки власники автомобілів будуть їздити менше. Графічно скороченню попиту на шини внаслідок підвищення ціни бензину відповідає зміщення кривої попиту ліворуч.

Кількість споживачів на ринку– зі збільшенням числа покупців попит зростає, крива попиту зміщується праворуч, зі зменшенням – ліворуч за інших рівних умов.

Очікування споживачів.Очікування зміни цін є фактором попиту, який набуває особливої актуальності в умовах інфляції. Очікування підвищення цін у майбутньому спричиняють зростання попиту у поточному періоді за інших рівних умов, крива попиту зміщується праворуч, і навпаки – за умови очікування майбутнього зниження цін. Аналогічною є реакція споживачів в очікуванні підвищення або зниження доходу.

З врахуванням нецінових детермінант попиту функція попиту може бути представлена формулою:

QD= f(P, ND),

де ND– нецінові детермінанти попиту[6, c. 119-121].

3. Еластичність пропозиції

Еластичність пропонування характеризує чутливість продавців (виробників) до зміни ціни на продукцію.

Цінова еластичність пропонування– це процентна зміна обсягу пропонування, обумовлена однопроцентною зміною ціни товару

Продавці також можуть переключатись з виробництва одного товару на виробництво іншого, тому і для пропонування застосовується показник перехресної еластичності, значення якого є від’ємним.

Основним фактором еластичності пропонування є фактор часу[2, c. 187-188].

4. Функція корисності

Для задач прийняття рішень за умов невизначеності та ризику принцип оптимальності нерідко будується у вигляді функції корисності. Оскільки при наявності ризику результати рішень залежать від випадкових величин, то для порівняння їх ефективності необхідно вміти порівнювати функції розподілу ефективності. У цьому випадку важливе значення для прийняття рішень мають результати про властивості функцій корисності.

Корисність визначає ступінь задоволення, яке одержує суб’єкт від споживання товару чи виконання будь – якої дії.

Найбільш загальний підхід щодо оцінки ступеня (міри) ризику полягає у введенні функції корисності. Концепція функції корисності є одним з важливих елементів будь – якої сучасної економічної теорії. Вона дозволяє здійснити співвимірність споживчих елементів різних товарів.

Корисність включає важливу психологічну компоненту, тому що люди досягають корисності, отримуючи речі, що приносять їм задоволення. В економічному аналізі корисність часто використовується для того, щоб описати пріоритети при ранжуванні наборів споживчих товарів та послуг.

Застосовуючи різні функції корисності, можна описати будь – які варіанти оцінки випадкової економічної ситуації у вигляді сподіваного значення такої функції.

Функція корисності – це співвідношення між обсягами товарів та послуг, що споживаються, та рівнем корисності (задоволеності від споживання товару), якого досягає споживач.

Функція корисності може бути представлена як,

U = f (Qx, Qy),

де U- корисність, Qx – кількість товару х, що споживається, за певний період, Qy – кількість товару у, що споживається за певний період.

Спрощена функція корисності концентрує увагу на основних чинниках, що впливають на вибір споживача, який здійснюється в межах споживання тільки двох товарів в їх різних кількісних комбінаціях.

Функція корисності зіставляє кожному наборові споживчих товарів певне число в такий спосіб, що, якщо набір А пріоритетніший, ніж набір В (А > В), то число, яке відповідає набору А, буде більшим, ніж те, що відповідає набору В.

Гранична корисність вимірює додаткове задоволення, яке отримує особа від споживання додаткової кількості товару.

Наприклад, гранична корисність, що пов’язана із зростанням споживання від 1 до 5 одиниць шоколаду, може дорівнювати 10, від 6 до 10 одиниць – 5, а від 11 до 15 одиниць – 3. Ці цифри узгоджуються з принципом зниження граничної корисності. У міру зростання споживання товару процес додаткового споживання дає усе менший приріст корисності[4, c. 210-211].

5. Ізокванти

Ізокванта – це крива, що відображає різні варіанти комбінацій ресурсів, які можуть бути використані для виробництва заданого обсягу продукції. Ізокванти подібні до кривих байдужості. Так само, як криві байдужості відображають альтернативні варіанти споживацького вибору, що забезпечують певний рівень корисності, ізокванти відображають альтернативні варіанти комбінацій затрат ресурсів для виробництва певного обсягу продукції.

Ізокванта показує, що співвідношення факторів, які відповідають координатам точок М та N, забезпечать обсяг виробництва 200 шт. Однак при комбінації М1 обсяг виробництва перевищить заданий. Через цю точку, як і через будь-яку іншу, можна провести свою ізокванту. Так ми отримаємо карту ізоквант (рис.4).

Ізокванти ранжирують рівні виробництва подібно до кривих байдужості, які ранжирують рівні задоволення. Рівень виробництва зростає з кожною наступною, розташованою вище від попередньої, ізоквантою. Так, ізокванта відповідає всім комбінаціям праці і капіталу, які дозволяють виробляти 55 одиниць продукції, ізокванта – 75 одиниць продукції і т.д.

Карта ізоквант – це ряд ізоквант, що відображає максимальний випуск продукції за будь-якого набору факторів виробництва. Як і криві байдужості, криві ізоквант на одній карті ніколи не перетинаються. Кожна ізокванта, розміщена на більшій відстані від початку координат, відповідає більшому обсягу продукції. Ізокванти мають вигляд увігнутих кривих. І означає, що скорочення затрат капіталу потреб; збільшення затрат праці для збереження незмінної обсягу виробництва[9, c. 106-107].

6. Досконала конкуренція

Досконала конкуренція (також: досконалий ринок) — ідеалізований стан ринку, коли окремі покупці і продавці не можуть впливати на ціну.

Ознаки досконалої конкуренції:

· безліч продавців і покупців;

· однорідність і подільність товарів, що продається;

· відсутність бар'єрів для входу або виходу з ринку;

· висока мобільність чинників виробництва;

· рівний і повний доступ всіх учасників до інформації (ціни товарів)

· раціональність учасників

· відсутність трансакційний витрат або податків.

Такий ринок завжди приходить до рівноваги. На ринку панує для однакових продуктів єдина ціна, тому що жоден покупець або продавець в зв’язку зі своїм незначним розміром не може її диктувати. Оскільки існує конкуренція між продавцями, кожен продавець намагається максимально знизити свою ціну і, сам того не прагнучи, опиняється на рівні нульового прибутку. Навіть якщо продавець хоче довгостроково "прив’язати" покупців до себе, пропонуючи їм товари за цінами нижчими ніж ринкові, він попросту збанкротує. Вважається, що серед усіх галузей економіки фондові ринки найбільше відповідають ідеалу досконалої конкуренції.

На ринок покладено виконання наступних функцій:

Координаційна функція: ринки координують попит та пропозицію, уможливлюючи їх зустріч за рахунок відповідної інфраструктури, наприклад, біржі.

Алокаційна функція: ринки сприяють економному урівноваженню пропозиції та попиту, а ціновий механізм – найкращому використанню ресурсів.

Селекційна функція: ринки дозволяють торгувати лише тим продавцям та покупцям, які виконують певні вимоги, наприклад, щодо мінімального рейтингу, ліцензії тощо[3, c. 76-77].

Вільна ( досконала ) конкуренція - це конкуренція, для якої характерні велика кількість конкурентів–виробників і конкурентів–покупців, вільний доступ товаровиробників до будь-якого виду діяльності. Тобто це економічне суперництво між великою кількістю дрібних та середніх підприємств, які виробляють однорідну продукцію, мають рівний доступ до інформації, абсолютну мобільність матеріальних, трудових та фінансових ресурсів. Ні одна із фірм не може впливати на ринкову ціну. Більш повною мірою ознакам досконалої конкуренції відповідають деякі ринки сільськогосподарської продукції (пшениці, кукурудзи), а також деякі фінансові ринки. З точки зору суспільства досконала конкуренція є стандартом, за яким оцінюється ефективність реальної економіки. Вона включає всі форми дискримінації споживачів, розподіляє ресурси відповідно до їх смаків, найефективніше. Дана структура дозволяє побудувати точну модель поведінки фірм на шляху до максимілізації прибутку. В умовах чистої конкуренції в довгостроковому періоді ціна встановлюється на рівні мінімуму середніх витрат виробництва. Тобто фірми використовують найефективніші технології і визначають найнижчу з можливих цін.

За капіталізму вільна конкуренція виявляється у конкурентній боротьбі як між різними формами приватного капіталу ( промислового, торговельного, банківського та ін.), так і всередині кожного з них. Така конкуренція набуває форми внутрігалузевої та міжгалузевої.

Конкуренція внутрігалузева - це боротьба між виробниками однієї галузі (сфери) виробництва. Вона сприяє зниженню витрат виробництва, впровадження НТП, підвищенню ефективності виробництва, стимулює концентрацію капіталу та централізацію виробництва. В сучасних умовах переросла в конкуренцію на окремих вузькоспеціалізованих ринках конкретних видів продукції ( наприклад, на ринку міні-комп’ютерів, телевізорів, легкових автомобілів тощо ).

Конкуренція міжгалузева – це боротьба між виробниками різних галузей економіки. В епоху вільної конкуренції міжгалузева конкуренція відігравала значну роль в переливі капіталу між галузями під впливом галузевої норми прибутку. В сучасних умовах переважна частина міжгалузевого руху капіталу здійснюється в межах багатогалузевих компаній (концернів і конгломератів). Різниця в галузевих формах прибутку має значення лише для дрібних новоутворених капіталів. Їх вступ у високоприбуткову галузь при цьому стримується вимогами до мінімального розміру капіталу, який може забезпечити необхідний прибуток[7, c. 253-255].

Суть конкуренції проявляється і в тому, що вона, з одного боку, створює такі умови, за яких покупець на ринку має безліч можливостей для придбання товарів, а продавець – для їх реалізації. З іншого боку, в обміні беруть участь дві сторони, кожна з яких ставить свій інтерес вище інтересу партнера. В результаті і продавець, і покупець при укладенні угоди повинні йти на взаємний компроміс при визначенні ціни, інакше угода не відбудеться, а кожен з них понесе збитки. Конкуренція також є важливим інструментом регулювання пропорцій суспільного виробництва в умовах ринку.

В силу своєї суперечливої природи конкуренція несе в собі одночасно як позитивні так і негативні наслідки і дії. З одного боку, вона виступає як зовнішня примусова сила, що спонукає її учасників у процесі дбання про свої власні мікрогосподарчі інтереси сприяти суспільному прогресу. Див. схему 1.

Названі типи конкурентної поведінки в різноманітних формах застосовуються залежно від обраних методів конкурентного суперництва[1, c. 112-114].


Список використаної літератури

1. Андреюк Н. Мікроекономіка: Навч. посібник для студ. вузів/ Наталія Андреюк,. - К.: Кондор, 2004. – 174 с.

2. Базілінська О. Мікроекономіка: Навчальний посібник/ Олена Базілінська, Оксана Мініна; За ред. Олени Базілінської; М-во освіти і науки України. - 2-ге вид., перероб. і доп.. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 349 с.

3. Ватаманюк Остап З. Мікроекономіка: Навч. посіб.. — Л. : Інтелект-Захід, 2004. — 176с

4. Вініченко І. І. Мікроекономіка: Навч. посібник для студ. вузів/ І. І. Вініченко, Н. В. Дацій, С. О. Корецька; М-во освіти і науки України, ГУ "ЗІДМУ". - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 265 с.

5. Гончарова Н.М. Мікроекономіка: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Міжрегіональна академія управління персоналом. — К. : МАУП, 2005. — 304 с.

6. Горобчук Т. Мікроекономіка: Навчальний посібник/ Тетяна Горобчук,; М-во освіти і науки України, Житомирський інженерно-технологічний ун-т. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 271 с.

7. Кириленко В. Мікроекономіка: Навчальний посібник для економ. спец. студ. вузів/ Володимир Кириленко,. - К.: Таксон, 2003. - 334 с.

8. Косік А. Мікроекономіка: Навчальний посібник/ Алла Косік, Галина Гронтковська,; М-во освіти і науки України. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 415 с.

9. Лісовицький В. Мікроекономіка: Навчальний посібник/ Володимир Лісовицький,. - 3-є вид., доп. та переробл.. - К.: Кондор, 2007. - 163 с.

загрузка...
Top