Домогосподарства та їх типи

  1. Вступ
  2. Можливості вибору домогосподарства і обмеженість їх
  3. Перевага домогосподарства
  4. Оптимальний план споживання домогосподарства
  5. Основні фактори, які впливають на попит домогосподарства
  6. Пропозиція домогосподарства
  7. Висновки
  8. Використана література

Вступ

Домогосподарству як одному з суб'ектiв мiкроекономiки належить надзвичайно важлива роль у системi економiчних вiдносин. В Українi з розвитком ринковихвiдносиндомогосподарство опинилося в новихумовах функцiонування.

1. Можливостi вибору домогосподарства i обмеженicть їх

По-перше, задоволення потреб домогосподарства у матерiальних та нематерiальних благах виступаєприродною метою виробництва. Попит домогосподарств єодним з найвагомiших компонентiв сукупного попиту на кiнцевi блага. По-друге, домогосподарства яквласники виробничих факторiв передають їx дiловим одиницям (пiдприємствам) , якi мають здiйснювати їхнє ефективне поєднання. По- третє, частина доходу, що не використовується домогосподарствомвпродовж поточного перiоду, перетворюється на заощадження i може за певних обставин стати потужним джерелом економiчного зростання країни. Можна констатувати, що домогосподарство виконуєв економiцi три основнi функції:

  • споживання
  • постачанняфакторiв виробництва
  • заощадження

Отже, домогосподарство це економiчна одиниця, що складається з одного та бiльше чоловiк, якi ведуть спiльне господарство, що забезпечуєeкономікуфакторами виробництва i використовуєзаробленi на цьому кошти дляпоточного споживання товарівта послуг i заощадження з метоюзадоволення своїхпотреб. Проте з погляду мiкроекономiчного piвня господарювання провiдною виступає, безумовно, функцiяспоживання.

Для того щоб проаналiзувати, як домогосподарство здiйснює цю функцiю, економiчна наука вдається до ряду абстракцiй, що дають можливiсть вивчити поведiнку об'єкта аналiзу в чистому виглядi. По-перше, вважається, що домогосподарство виступає єдиним економiчнимсуб'єктом iреалiзує свої потреби як єдине цiле; тобто не береться до уваги його внутрiшня структура, воно ототожнюеться з поняттям "iндивiд". По-друге, допускається, що домогосподарство отримуе доходи за рахунок продажу факторiв виробництва, точнiше, їxнix послуг, за використання або перерозподiл мiж членамисуспiльства i витрачаєїx повнiстю на споживання, не роблячи заощаджень. По-третє, вважається, що воно може споживати вci споживчi блага, якi виробляються на цей момент виробничим сектором, i цi блага вважаються при цьому безкiнечно подiльними; наявна повна iнформацiя про споживчi властивостi благ. По-четверте, не беруться до уваги такi діїдомогосподарства, якi можутвплинути на йогопоточне споживання, а саме: збiльшення або зменшення майна, взяття кредиту, вкладання частини доходіву запасиспоживчого призначення.

За таких обставин домогосподарство ставиться в умовивибору: йому треба розподiлити наявнi грошовi доходи мiж рiзними благами, що задовольняють йогопотреби. Саме цей процес насампередi цiкавить eкономістів, тобто, як домогосподарство приймае рiшення щодо певноїструктур и споживання.

Можливостi вибору домогосподарства обмеженi багатьма факторами: це рiвень i структура виробництва; структура потреб цьогодомогосподарства i рiвень насичення деяких з них (так, досить швидко насичуються за нормальних умов потреби у базових продуктах харчування, тодіяк духовнi та соцiальнi потреби практичноне знають межi насичення; в мipy задоволення фiзичних потребспоживання переключається на потреби бiльш високого рiвня); piвень доходівдомогосподарства, адже в умовах ринковоїекономiкипереважна бiльшiсть економiчних благ надається лише в обмiн нагрошi; рiвень цiн, встановлений ринком, на який домогосподарствочерез те, що воно єлише одним з численноїмножини споживачiвблаг, вирiшально впливати не може, отже, приймаєйоготаким, яким він є. Сукупнiсть наборiв благ, доступних за умов таких обмежень домогосподарству, i єтой простiр, в якому домогосподарствомаєсвободу дiй щодо споживчого вибору. Отже, домогосподарствомає вирiшити проблему: при певнiй структypi та piвнi потреб i доходівзнайти таку комбiнацiю споживчих благ, яка б максимальновiдповiдала йогопотребам.

Якщо потреби домогосподарства єварiацiйною величиною, то рiвень доходів- наявна величина, яка з фiнансового боку встановлюємежу задоволення потреб, iнакше кажучи, являєсобоюбюджетне обмеження. Оскiльки згiдно з попереднiми припущеннями вci доходи домогосподарства мають витрачатися на споживання, бюджетне обмеження набувае вигляду:

Так, якщо отримуваний доход дорiвнює100 г. о., а цiни на продукти Х та Х2 становлять вiдповiдно 5 i 10 г. о., бюджетне обмеження матиме вигляд 100 = 5х[ + 10Х2'

Сукупнiсть планiв споживання, яка задовольняєце обмеження, називають фiнансово можливими планами споживання. Як видно з малюнка, сукупнiсть фiнансово можливих планiв обмежена прямою, яка вiдповiдаєбюджетному обмеженню. Плани споживанняА та В єфiнансово можливими, тодi як С - нi. Проте оскiльки домогосподарство, згiдно з припущенням, маєвитратити вci наявнi грошi на споживання, воно буде реалiзовувати лише тi плани, що лежать на бюджетнiй прямiй М. Точки перетину графiка бюджетного обмеження з осями координат показують, яку кiлькiсть одного блага може спожити iндивiд, якщо повнiстю вiдмовиться відспоживання iншого.

На фiнансовi можливостi домогосподарства впливають розмiр отримуваного доходу М (чим вінбiльший, тим цi можливостi за iнших незмiнних обставин ширшi), цiн на блага (зростання цiн вестиме до змiщення бюджетного обмеження вниз i навпаки) та вci фактори, що зумовлюють змiну цих параметрiв, наприклад оподаткування доходів, введення або пiдвищення податкiв на споживання, рацiонування тощо.

2. Переваги домогосподарства

Виходячи з наявного бюджету, домогосподарство мaєздiйснити свiй вибiр з численних фiнансово можливих планiв. Чим воно при цьому керується? Уявленнями про те, якою мiрою певне благо може задовольнити йогопотреби. Отже, iндивiд маєвiддати перевагу одному з доступних варіантівспоживання, вiдмовившись вiд ycix iнших.

Проанaлiзуємо вибiр домогосподарства (iндивiда) в деякiй умовнiй екстремальнiй ситуацiї. Уявiмо, що хтось А, вiдвiдуючи театральну виставу, в aнтрактi зайшов до буфету, щоб трохи втамувати голод. Однак, на жаль, вінприйшов занадто пiзно, i в буфетi залишилося лише два бутерброди - один з сиром, другий з ковбасою. Bci наявнi варiанти споживання А обмеженi в кiлькостi тахарактеризуються рiзним piвнемжаданостi або корисностi. Найперше, Аxотівби з”їсти обидва бутерброди; якщо ж грошей вистачить лише на один, то будь-який з них; якщо ж грошей не вистачить навiть на один бутерброд, то пiти, не з”ївшинiчого. Цимохарактеризовано порядок переваг iндивiда. Яка з альтернативспоживання буде реaлiзована - залежить лише віднаявного бюджету А.

Цей умовний приклад показує, що порядок переваг домогосподарства

має відповідатидати певним властивостям, яків сукупностіописують рацiональну поведiнку споживача.

По-перше, А, як ми бачили, вибрав одну з наявних альтернатив, визначивши, яка з них краща. Це означає, що iндивiд повинен умiти оцiнити набори благ з точки зору їхвiдповiдностi йогопотребам та бюджетним можливостям. Цю властивicть переваг називають повнотою.

По-друге, А не потрiбно зicтавляти вci можливi варiанти споживання один з одним; йому достатньо знати, який з них для ньогонайкращий, тобто віннапевне знає, що з”їсти один будь-якийбутерброд - це краще, нiж нiчого, але ще краще – з”їсти обидва, i з таким вибором уже не варто порiвнювати варіантз пустим шлунком ця властивicть переваг дicтала назву транзитивностi.

По-трете, знаючи своїпереваги, А реaлiзуєтой фiнансово можливий план, який для нього маєнайвищий рейтинг, тобто перший. Цю властивicть переваг називають рацiональним вибором, адже iндивiд маєреaлiзувати найкращий з доступних йому планiв споживання.

Повнота i транзитивнicть переваг, рацiональнiсть вибору - це основнi властивостi порядку переваг домогосподарства, хоча нимиперелiк не вичерпується. .

Здiйснений анaлiз переваг А показав, що два з наявних планiв споживання віноцiнюєоднаково, тобто iндиферентно. Якщо з”єднати на графiку точки, що вiдображають yci плани споживання, дояких iндивiд iндиферентний (байдужий) , можна отримати криву, що дicтала назву крива iндиферентностi (байдужостi), яку наведено на малюнку 2.Очевидно, що таких кривих, якi єграфiчним зображенням планiв споживання, може бути нескiнченно багато, томукажуть про те, що iндивiд має "карту байдужостi". Оскiльки набiльш високих кривих байдужостi мають розмiщуватись плани споживання, яким надається перевага над тими, що знаходяться набiльш низьких кривих, цiльова установка споживача полягае в тому, щоб досягги найвищоїз досяжних кривих байдужостi, або, iнакше кажучи, найповнiше задовольнити своїпотреби, максимiзуватисвою кориснicть (корисний ефект відспоживання певного набору благ).

Наявнiсть планiв споживання, мiж якими iндивiд iндиферентний, означає, що iндивiд, задовольняючи свою потребу, може впевнiй пропорцiїзамiщувати споживання одного блага iншим. Так, при переходi BiA плану споживання А (включае в себе 3 од. блага Х2 та 1 од. блага Х1) доВ (вiдповiдно 2 од. блага Х2 та 4 ОД. блага Х1) вiдбувається замiщення споживання блага Х2 на благо Х1. Проте при цьому видно, що при подальшому зменшеннi споживання блага Х2 iндивiд все менше хотiтиме так чинити, оскiльки для того щоб залишитися на тiй самiй кривiй байдужостi (piвнi корисностi) , йомутреба натомістьотримати все бiльше одиниць блага Х1. Отже, його схильнiсть до замiни блага Х2 на благо Х1 зменшується. Показник, що характеризуєцю схильнiсть, називають граничною нормою замiни (ГНЗ). Кiлькiсно вінявляєсобою спiввiдношення змiни у споживаннi блага Х2 дозмiни У

З розглянутих властивостей кривих байдужості видно, що ГНЗ має постійно зменшуватися.

Обґрунтування спадної властивості ГНЗ передбачає аналіз факторів, що зумовлюють цінність блага для індивіда, яка залежить від його відносної рідкісності, раритетності. При переході від плану А до В кількість блага Х2 у індивіда зменшується. Воно стає більш рідкісним, тоді як для блага Х1 все навпаки. Отже, заміщення одиниць блага Х2 в міру зменшення його кількості на все більші обсяги блага Х1, пов”язане зі зміною співвідношення рідкісності цих благ для індивіда.

З”ясування властивостей переваг індивіда підводить до розуміння того, як можна виміряти корисність певного набору благ, які може обрати індивід. В економічній теорії щодо цього є дві концепції: кількісна і порядкова.

Сутність кількісної концепції корисності, теоретичні засади якої закладені представниками австрійської економічної школи в середині ХІХ ст.. (К. Менгер, Ф.Візер, Є.Бем-Баверк), полягає в тому, що індивід у змозі виміряти кількість „корисності, яку він має від споживання кожного блага, а отже, iвід певного набору благ. Сучасний кiлькiсний пiдхiд до корисностiдомогосподарства представлений у пiдручнику К Макконнелла, Е. Брю "Экономика, принципы, проблемы и политика". Згiдно з цiєю концепцiєю поведінкa споживача зводиться до того, щовінобираєкориснiший. Протезалишається нез'ясованим одне докоріннe питания: як вимipяти"кориснiсть", У яких одиницях?

Сутністьпорядковоїконцепцiїкорисностi, родоначальниками якоївважають iталiйського eкономістa i соцiолога В. Парето i англiйця Ф. Еджворта, полягаєв тому, що той план, який iндивiдобираєза певних обмежень, i єнайкращим, означаєдля нього найвищу кориснicть. Саме порядок переваг i даєзмогу з'ясувати ступiнь бажаностi цього набору благ для iндивiда, а тому немаєпотреби вдаватись до кiлькiсного визначення корисностi. Порядкова концепцiя корисностi єтеоретичною пiдвалиною сучасних теорiй попоту i пропозицiї.

З. Оптимальной план споживання домогосподарства

Обираючи план споживання, домогосподарство прагне реалiзувати той фiнансово можливий план, якому воно віддаєперевагуперед iншими, оскiльки вінозначаєдля нього найвищу кориснicть. План споживання, який при цьому бюджетному обмеженнi даєiндивідумаксимум корисностi, називають оптимальном планом споживання.

Вироблення оптимального плану споживання зводиться до зicтавлення бажань iндивiда, представлених йогоперевагами, та можливостей, передбачених бюджетним обмеженням.

Поставлений перед необхiднiстю вибору, iндивiд обираєнайкращий з доступних планiв А (XI', Х2')' оскiльки план В, хоч i вiдповiдає умовам бюджетного обмеження, розташований на кривiй байдужостi, яка не єнайвищим досяжним piвнемкорисностi . Отже, досягаючи бiльш повного задоволення потреб, що i єекономiчним змiстом максимiзацiїкорисностi, iндивiд рухатиметься уздовж бюджетного обмеження М аж до точки А, яка даєплан споживання з найвищою при даних обмеженнях кориснiстю для плану споживання, який при цьому реалiзується, характерно, що кут нахилу бюджетного обмеження (а вінвiдповiдаєспiввiдношеннюцiн на благо Хl i Х2) дорiвнюе кугу нахилу кривоїбайдужостi в цiйточцi, який вiдповiдаєзначению ГНЗ, тобто мае мiсце спiввiдношення

План С, звичайно, ще кращий, але , на жаль, недосяжний при цьому

обсязi фiнансових pecypciвта цiн на блага.

Отже, можна сформулювати достатнi та необхiднi умовиреaлiзацiїiндивiдом оптимального плану споживання:

доход маєбути витрачений на споживання без залишку;

гранична норма замiни маєдорiвнювати спiввiдношенню цiн.

Визначенi у такий спосiб умови досягнення оптимуму домогосподарства в споживаннi єключовими для розумiння факторiв iндивiдуального попиту на окреме благо.

4. Oсновнi фактори, якi впливають на попит домогосподарства

На попит домогосподарства впливае сукупнiсть факторiв, серед яких найвагомiшими єпереваги, розмiр доходу, piвеньцiн, обсяг майна домогосподарства.

Змiна доходу веде до змiни бюджетного обмеження: якщо доход зростає то вiдбудеться паралельний зсув бюджетного обмеженнядогори; якщо знижується - то донизу. Вiдповiдно до цього iндивiд переходитиме до iнших порiвняно з вихiдним споживчих планiв. Перенесеніна окремий графiк кривi, що вiдображають залежнiсть попитуна окреме благо вiд величини доходу, названi на честь вченого, якийвперше це зробив, кривими Енгеля. Можливi три типи реакціїспоживача на змiну доходу:

а) змiна обсягу споживання блага в тому жнапрямi;

б)змiна обсягу споживання блага в протилежному напрямi;

в) відсутністьреакціїпопиту на змiну доходу.

Згiдно з першими двома типами реакціїдомогосподарства розрiзняють вищi та нижчi блага.

Пiд вuщимu благами розумiють такi, попит на якi зi збiльшенням доходузростає, а зi зменшенням - знижується. Типовим прикладом можуть бути блага, що задовольняють духовніпотреби.

Пiд нижчимирозумiють блага, попит на якi зi збiльшенням доходузнижується, а зi зменшенням - зростає. Це, наприклад, блага, що задовольняють фiзичнi (особливо фiзiологiчнi) потреби, якто потреби в

певних видах продуктiв харчування.

Ступiнь реакції попиту на змiну доходу вимipюють показником доходної еластичностi, який показуєступiнь змiни попиту залежно відзмiни доходу.

Очевидно, що для вищих благ EXi. м. > О, тодi як для нижчих EXi. М. < О. Проте не можна абсолютизувати цю класифiкацiю споживчих благ з огляду на спосiб дiй домогосподарства. Вона має вiдносний характер: при низькому piвнi добробуту домогосподарства "типовi" нижчi блага будуть як вищіпри досягненнi рiвнянасичення потреби в "типовому" вищому блазi воно почне виявляти риси нижчого i т. д. Iнакше кажучи, все залежить вiд вихiдноїдоходноїбази та рiвня задоволення потреби.

Iншим фактором попиту, якому в мiкроекономiцi придiляютьпершочергову увагу, єцiни. Причому cлiд розрiзняти вплив напопитякбезпосередньо цiни цього блага, так i цiн iнших благ, якi знаходятьсяз ним у певному зв'язку.

Реакцiя попиту домогосподарства на змiну цiни певного блага зумовлена викликаним цим зрушенням бюджетного обмеження - вiдбудеться йогоповорот, змiна кута нахилу вiдповiдно до напряму, в якому змiниться цiна. Внаслiдок цього iндивiд буде реaлiзовувати iнший план споживання зriдно з новим бюджетним обмеженням.

Пiдвищення цiни блага Х2 привело до послiдовного спаду лiнiїбюджетного обмеження та переходу iндивiда на нижчу криву байдужостi та вiдповiдно вибору нових оптимальних планiв В та С. Вiдклавши значения цiни блага Х2 та кореспондуючi обсяги попиту на нього на окремому графiку, дістанемокриву попиту. Вона є графiчним зображенням функціїпопиту домогосподарства i показує, наскiльки змiниться попит iндивiда наблаго залежно вiд певного рiвня цiни на нього. В цьому випадкувнаслiдок пiдвищення цiни попит знижується. Такий взаємозв'язокмiж цiною i попитом характерний для звuчайнuх благ. Якщо ж призростаннi цiни попит збiльшуватиметься, таке благо називаєтьсягiфенськuм (за iм'ям англiйського eкономістаР. Гiфена, який вперше зафiксував таку реакцiю, аналiзуючи попит на хлiб найбiднiших верств населення). Анормальний характер реакціїпопиту назмiну цiн пояснюється тим, щопри низькому piвнідоходів, колидомогосподарства витрачають їх практично повнicтю на задоволенин перших життєвих потреб, пiдвищення цiн на цi досить дешевi порiвняно з iншими блага призведе до того, що домогосподарства вiдмовлятимуться відспоживання бiльш дорогих якicних продуктівi споживатимуть дешевi блага, незважаючи на зростання цiнна них.

Проте явище збiльшення попиту при зростаннi цiн (парадокс Гiфена) можливе в iнших випадках, не пов'язаних з ситуацiєю низького рiвня доходівдомогосподарства. Наприклад, коли споживачi оцiнюють якicть предметiв споживання не на основівивчення їхньоїспоживноївартості, а згiдно з рівнемцiни, вважаючи, що бiльш висока цiна єiндикатором вищих споживних якостей (хоча життя часто показує, що в багатьох випадках це не так); коли споживачi купують певнi блага з метою пiдтримки власного престижу (так званий снобicтський ефект); нарештi, така реакцiя можлива у разi високих iнфляцiйних очiкувань населення, коли товари розкуповуються за пiдвищеною цiною cьогоднілише тому, що завтра воникоштуватимуть набагато дорожче.

Ступiнь реакціїпопиту домогосподарства на певне благо вiдповіднодо змiни йогоцiни характеризуєпоказник цiновоїеластичності. Вінпоказує, наскiльки змiниться попит, якщо piвеньцiнизмiниться на 1 відсоток.

Чим бiльший за абсолютним значениям показник еластичностi, тим вiдчутнiше реагуватиме попит домогосподарства на змiну цiни.

Попит домогосподарства peaгyєтакож на змiни цiн iнших благ. Так, якщо певнеблаго споживається в комбiнацiїз iншим (наприклад, автомобiль i пальне, кава i цукор), доповнюєйого споживчi якостi, змiна цiни на це доповнююче (комплементарне) благо викличе протилежнi за спрямованicтю змiни в попитi на таке благо: пiдвищення цiни на каву при незмiннiй цiнi цукру викличе зменшенняпопиту на каву, а отже, i на цукор як комплементарне донього благо.Якщо для цього блага єзамiнники (субститути) , пiдвищення цiни на нього при незмiнних цiнах субститутiв зумовитьпереключення попиту на цi блага. Продовжуючи наведений приклад, субститугом до кави можна назвати чай: зростання цiни накаву призведе до пiдвищення попиту на чай.

Ступiнь реакцiіїпопиту на певне благо залежно вiд змiни цiн iнших благ вимiрюється за допомогою показника перехресноїеластичностi. Вінпоказує, наскiльки змiниться попит на це благо, якщоцiна iншого блага змiниться на 1 відсоток.

Характер впливу рiзних факторiв на попитдомогосподарства напение благо узагальнено в таблиці.

Аналiзуючи вплив варiацiїцiн на попитдомогосподарства, економiсти (Дж. Хікс, Є. Слуцький) дiйшли висновку, що загальний ефект змiни цiн можна розкласти на два ефекти:

а) ефект доходу, оскiльки пiдвищення цiн на благо означає зниження реальних доходів домогосподарства iнавпаки;

б) ефект замiни, оскiльки змiна цiни викликає певнiзмiни в попитiна iншiблага, що знаходяться з цим у комплементарному чи субститутивному зв'язку.

Врахування цих ефектiв дуже важливе при анaлiзiнаслiдкiв цiнових зрушень, зокрема при здiйсненнiдержавою прямого чи опосередкованого втручання у цiновий механiзм: цiзаходи по-рiзному можуть впливати на попит окремих груп населення залежно від їхнього рiвня доходів, структури потреб тощо, а отже, зумовлювати соцiально-економiчнiнаслiдки, прямо протилежнiочікуваним.

5. Пропозицiя домогосподарства

Дослiдження домогосподарства як споживача виходить зтого, що домогосподарство маєпевний доход, за рахунок якого задовольняєсвоїпотреби. В свою чергу, розмip отримуваного доходузалежить відтого, за якоюцiною i в якому обсязi домогосподарство продаєналежнi йому виробничi фактори. Найбiльш вагомимфактором виробництва, який маєдомогосподарство, єпраця. Продаючи свiй рабочий час згiдно з дiючими ставками заробiтноїплати (погодинними, тижневими, мiсячними, рiчними) , iндивiди отримують постiйне джерело доходу, за рахунок якого фiнансуєтьсяпоточне споживання. Проте, витрачаючи свiй час на отриманнядоходу, iндивiд вiдмовляється відальтернативноїможливостi – непрацювати, тобто вiд вiльного часу, що також єодним з важливиблаг, яке споживаєiндивiд. Нестача вiльного часу призводить донеповноцiнного вiдтворення особистостi, передчасного старiнняорганiзму. Iнакше кажучи, iндивiд стоїть перед вибором: бiльшепрацювати i вiдповiдно бiльше споживати ринкових благ або бiльше вiдпочивати. Головними факторами, якi вінбере до уваги, є

фонд часу (з урахуванням необхiдностiзадоволення фiзiологiчних потреб), ставка заробiтної плати та piвень цiн на споживчiблага. Отже, piвенькорисностi визначається обсягом споживання i вiльним часом.

Бюджетне обмеження в цьому разi матиме вигляд

W(T - Р) = РХ

де W- ставка заробiтної плати; т - загальний фонд часу; Р вiльний час; Р - цiна споживчого блага; Х - обсяг споживання блага (агрегат ycixблаг, крім вiльного часу).

Розв'язання рiвняння відносно Х та Fтрансформує бюджетнє обмеження.'

ЯКЩО iндивiд мае звичайнiпереваги відносно Х та F, знаходження оптимального плану споживання вiдбувається аналогiчно до викладеного в питанні 3 цього роздiлу пiдходу, тобто гранична норма замiни мiж вiльним часом iспоживанням блага Х має дорiвнювати спiввiдношенню ставки заробiтної плати та продажної цiни блага Х.

Знаючи оптимальний вiльний час, просто обчислити оптимальну величину робочого часу. Для цього вiд загального фонду часу Твiднiмають вiльний час, тобто Т– F* = L *, де L *- оптимальний робочий час.

Ситуацiя може змiнитися, якщодомогосподарство отримуєнезалежний відпрацi доход (прибуток, ренту, відсоток, соцiальну допомогу тощо). Це призведе до паралельного зсуву бюджетногообмеження догори та змiни оптимального плану. Залежно відпорядку переваг iндивiда це може зумовити або скорочення вiльного часу i збiльшення робочого, або, що вiрогiднiше, збiльшеннявiльного часу. В екстремальному випадку зростання доходів, що не залежать відчинника працi, може привести до того, щов оптимальному планi домогосподарства значения вiльного часу дорiвнюватиме загальному фонду часу, отже, iндивiд взагалi непрацюватиме.

Варiюючи ставку заробiтноїплати, можна дослiдити взаемозв'язок мiж їївеличиною та пропозицiєю працi, тобто обсягомчасу, який iндивiд згоден жертвувати на користь споживання. Теоретичне моделювання та емпiричнi дослiдження показали, що пропозицiя працi домогосподарства неоднозначно залежить вiд ставкизаробiтноїплати: при певних значениях W вона зростає, а приiнших - знижується .

Так, якщоW < Wt, iндивiд буде збiльшувати рабочий час, оскiльки при ставцi заробiтноїплати, що знижується, компенсацiязниження доходу можлива лише завдякизбiльшенню обсягу працi. Наприклад, недостатністьзаробiтноїплати, отримуваноїна основному робочому мicцi, для забезпечення основних життевих потреб змушуе працездатних членiв сім”їшукати додаткової роботи у вiльний час. Якщо WI < W < W2, пiдвищення заробiтноїплати стимулюєбажання заробляти грошi, отже, жертвувати вiлъним часом накористь робочого. Проте зростання ставки заробiтноїплати лишедо певної мiри може супроводжуватись збiлъшенням пропозицiїпрацi: при певному критичному значенвi W = W2 пiдвищення заробiтноїплати призведе до протилежних резулътатiв - пропозицiя працi почве скорочуватись, оскiлъки при високих доходах iндивідвсе бiльше починаєцiнувати вiльний час.

Висновок

До того ж немае потреби працювати бiлъше, оскiлъки заробiтна плата забезпечуєзадоволення потреб домогосподарства.мушуе працездатних членiв CiM'! шукати додатково! роботи у вiльний час. Якщо WI < W < W2, пiдвищення заробiтно! плати стимулюе бажання заробляти грошi, отже, жертвувати вiлъним часом накористь робочого. Проте зростання ставки заробiтно! плати лишедо певно! мiри може супроводжуватись збiлъшенням пропозицil працi: при певному критичному значенвi W = W2 пiдвищення заробiтно! плати призведе до протилежних резулътатiв - пропозицiя працi почве скорочуватись, оскiлъки при високих доходах iндиBiA все бiльше починае цiнувати вiльний час. До того ж немае потреби працювати бiлъше, оскiлъки заробiтна плата забезпечуе задоволення потреб домогосподарства.

Використана література

  1. Основи економічної теорії: політологічний аспект: Підручник /Г.Н.Климко.- К.: Вища шк.. – Знання, 1997
загрузка...
Top