Проектування органів керування

Вступ.

1. Принципи проектування пунктів керування.

2. Інженерно-психологічні проблеми організації робочих місць.

3. Значення факторів зовнішнього середовища у діяльності оператора.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Важливим завданням ергономіки є підвищення ефективності праці працівників систем «людина — машина — середовище». При цьому, як свідчать наукові та практичні дослідження, ефективність праці персоналу прямо пропорційно залежить від раціональності організації робочих місць.

Під робочим місцем розуміють зону, оснащену необхідними технічними засобами, у якій відбувається трудова діяльність виконавця або групи виконавців, що спільно виконують ту чи іншу операцію чи роботу.

Організацією робочого місця називається система заходів щодо оснащення робочого місця засобами і предметами праці та їх розміщення в певній послідовності в просторі.

За рівнем механізації робочі місця поділяються на автоматизовані, механізовані і робочі місця, де виконуються ручні роботи. Робочі місця поділяються також на індивідуальні та колективні. Залежно від спеціалізації робочі місця можуть бути універсальними, спеціалізованими, спеціальними.

В ергономіці, як правило, розглядають робоче місце людини — оператора автоматизованої системи управління, тобто найпоширенішої системи «людина — машина — середовище». Під робочим місцем оператора розуміють місце в системі «людина — машина — середовище», оснащене засобами відображення інформації, органами управління та допоміжним устаткуванням, де відбувається трудова діяльність даного спеціаліста.


1. Принципи проектування пунктів керування

Досвід засвідчує, що, проектуючи будь-яке робоче місце, особливу увагу приділяють технологічному (розміщення і вибір необхідних пристроїв, інструментів, машин) та організаційному оснащенню (робочі меблі, засоби сигналізації та зв'язку, засоби освітлення, підставки, пристрої для прибирання робочих зон тощо).

Оснащення робочого місця передбачає облаштування місця роботи працівника спеціальними технічними засобами, які входять до складу робочого місця. Всі вони поділяються на кілька груп (табл. 1).

Технологічне оснащення насамперед має відповідати характеру виконуваних завдань і забезпечувати постійну роботу (без простоїв) протягом зміни. Вимоги до технічного оснащення обумовлені завданнями сприяння:

— досягненню заданої технологічним процесом продуктивності праці та якості робіт;

— можливості виконання за допомогою одного пристрою де-кількох технологічних операцій;

— максимальній економії робочого часу у процесі виконання операцій;

— легкості встановлення, закріплення та зняття предмета праці, скороченню й за можливості виключенню монотонних рухів;

— безпечності роботи за можливості без застосування індивідуальних засобів захисту.

Для операторів основними предметами технічного оснащення є індикатори та органи управління.

Вибір та конструювання засобів відображення (індикаторів) для робочого місця буде ергономічним за умови врахування низки загальних принципів:

— інформація, що надходить до оператора, повинна бути лише у тому обсязі й відповідати за змістом тим завданням, що поставлені перед працівником;

— інформація повинна бути деталізованою й точною у межах потреб оператора;

— форма представлення інформації має відповідати знанням, уявленням людини та бути придатною для подальшого використання.

Відзначимо, що всі індикатори, з якими працює оператор, необхідно згрупувати й розмістити один відносно одного таким чином, аби не порушувати послідовності роботи з ними (маршрут) або функціональних зв'язків елементів системи. Загальним правилом є послідовне розміщення індикаторів у межах груп зліва направо або згори донизу. Також рекомендовано, щоб поверхня індикатора знаходилася в площині нормальної лінії погляду, не відхилялася від неї більше як на 45° (рис.1).

Індикатори, якими користуються найчастіше, а також найважливіші необхідно розташовувати в оптимальній зоні видимості, в межах кута 15° від нормальної лінії погляду.

Мінімальна відстань між очима та індикаторами, за якими спо-стерігають, має становити 30 см, а рекомендована — не менше 50 см. Для індикаторів радіолокаційної інформації рекомендована відстань спостереження — 40 см, а в разі спостереження за слабкими сигналами — до 25 см.

Для знакової та буквено-цифрової інформації, що відображається на екранах електронно-променевих трубок, рекомендовані такі параметри: висота знака — не менше 3,5 мм за відстані спостереження 60—70 см; ширина знака — 3/4 його висоти; міжзнакова відстань — 1/3—1/2 висоти знака; відстань між рядками — не менше 3/4 висоти знака.

Дуже часто на практиці використовують індикатори, що підсвічуються (панелі з написами, лампочки-індикатори і т. ін.). Якщо таке має місце, то враховують те, що яскравість індикатора повинна перевищувати рівень освітлення зовнішнього середовища не менще як на 10 %, але не більше як на 300 %. Контраст яскравості відображення на індикаторі має бути не менше ніж 50 % (відносно фону).

Ми вже говорили, що інформація кодується (передається у вигляді) не лише формами, знаками, а й кольорами (як правило, використовують червоний, жовтий, зелений та білий кольори). При цьому, використовуючи їх, важливо дотримуватися таких загальноприйнятих стандартів:

червоний колір застосовують у разі передачі повідомлення про заборону, неможливість виконання операції або сигналу про несправність системи, помилки, така інформація вимагає підвищеної уваги операторів;

миготливий червоний колір — використовують для передачі сигналу про аварійний стан системи (при цьому тривалість спалахів та інтервалів між ними повинна бути однаковою);

жовтий колір — застосовують у разі, коли необхідно передати інформацію-застереження, тобто такі дані вимагатимуть особливої уваги оператора;

зелений колір — вказує на те, що система нормально функціонує, або готова до роботи (в робочому стані);

білий колір — застосовують для того, щоб сповістити, що система виконує певну операцію, працює в нормальному режимі.

Інформацію можна кодувати у вигляді звуків, тоді передаватися і прийматися вона буде слуховими індикаторами. Ці індикатори конструюють таким чином, щоб вони не спричиняли незручності операторові та щоб руки працівника залишалися вільними (здебільшого поза межами інформаційного (зорового) поля).

Важливими технічними пристроями оснащення робочого місця є органи управління. Вони забезпечують реалізацію рішень, які приймає оператор. Прикладом органу управління є засоби ручного введення інформації (клавіатура), засоби, що дозволяють «викликати» інформацію для відображення на відповідному пристрої, що забезпечують встановлення вимірюваних величин, а також такі, що впливають на виконавчі органи об'єктів керування (кнопки «пуск», «зупинка» роботи механізму, перемикання режимів роботи).

Обираючи варіант щодо конструкторського рішення та розміщення органів управління, слід керуватися такими загальноприйнятими принципами:

— жодна рука не повинна бути перевантаженою — для цього планомірно визначають послідовність та межі фізичного навантаження на руки й з урахуванням цих даних розміщують та обирають ті чи інші типи органів управління;

— робота руками має бути легкою — це означає, що всі органи управління, пов'язані між собою певною послідовністю дій, згруповані й якими працюють одночасно, мають розміщуватися в зоні оптимальної досяжності в одному секторі чи по одній лінії: зліва направо чи згори донизу;

— у зоні легкої досяжності розміщують ті органи управління, які є найважливішими (такі, що найчастіше використовуються в процесі трудової діяльності чи їх використання вимагає посиленої уваги, відповідальності тощо);

— розташування ідентичних органів управління має бути уніфікованим — тобто якщо різні робочі місця мають у складі схожі за функціональним призначенням органи управління, то вони розміщуються в однакових секторах робочого місця, що полегшує працю операторів (їм не потрібно витрачати зайвий час на запам'ятовування нового розташування однакових груп органів управління на різних робочих місцях);

— рекомендованою кольоровою гамою для забарвлення органів управління є чорний або сірий, однак, якщо робота пов'язана із читанням, кодуванням складної інформації, то бажано використовувати червоний, зелений, жовтогарячий і білий кольори (синій, як правило, використовують у разі потреби в додатковому кольорі).

Оскільки робота оператора часто-густо пов'язана зі зчитуванням інформації, то органи управління розташовують у секторі поруч із групою відповідних індикаторів. Водночас руками людина не повинна закривати індикатори, коли використовує органи управління. Прикладом функціонально правильного розташування органів управління й індикаторів є дисплеї. У даному разі індикатором буде екран дисплея, а органи управління (кнопки керування настроюванням різних технічних характеристик екрана та його вмикання/вимикання) — поруч, як правило, знизу. У складніших системах групи функціонально близьких індикаторів та органів управління окреслюють добре помітними лініями.

Організація робочого місця вимагає також маркування органів управління, індикаторів та інших елементів обладнання, що їх необхідно знаходити, розпізнавати, якими маніпулюють у роботі. Маркування не потрібне лише для тих органів управління чи обладнання, призначення яких є зрозумілим для оператора.

Для того, щоб зробити правильне маркування (напис), рекомендують враховувати такі параметри:

- точність ідентифікації;

- час, передбачений для розпізнавання напису чи іншої реакції оператора;

- відстань, з якої має читатися інформація;

- рівень освітленості та кольорові характеристики освітлення;

- важливість функції, до якої належить напис;

- необхідність уніфікації маркувань у кожній системі та між системами.

Враховуючи вимоги стандартів, усі написи повинні розміщуватися горизонтально, щоб їх можна було легко читати зліва направо. Вертикальні написи з читанням їх згори донизу можна використовувати лише тоді, коли інформація є несуттєвою, не впливає на ефективність та безпечність роботи людини в системі, або коли простір (розмір панелі) дуже обмежений. Зрозуміло, що кожен напис не повинен закриватися іншим або перекриватися. Написи мають бути чіткими й контрастними, не закриватися органами управління чи індикаторами, розміщуватися в зоні нормальної лінії погляду.

Якщо органи управління чи індикатори функціонально згруповані, то написи розміщують над ними. Якщо використовується лінія-розмежування, то над нею згори та по центру роблять необхідні написи (часом одразу під лінією).

Усі написи мають бути короткими, змістовними та однозначними. Під час їх написання рекомендують використовувати загальноприйняті скорочення чи такі, що є зрозумілими для операторів, обслуговуючого персоналу; не робити інтервалів між літерами, писати лише великими літерами.

Будь-які написи оператор має без зайвих зусиль читати на відповідній відстані й за визначеного для робочого місця рівня освітлення. Для цього варто враховувати таке:

— за рівня освітленості, вищого від 10 лк, рекомендують робити написи чорного кольору на світлому тлі;

— висота букв і цифр визначається відстанню спостереження й умовами освітлення; на відстані 70 см рекомендують такі параметри знаків: для важливих написів за слабкого освітлення (затемнені приміщення) — 4—8 мм, за достатнього освітлення — 3—5 мм, для звичайних написів за будь-якого рівня освітленості приміщення — 2,5—5 мм;

— ширина букв і цифр має становити 3/5 їх висоти, за винятком цифри «1», ширина якої дорівнюватиме товщині обвідки, і широких букв, як то «М», «Ш», ін., ширина яких становить 4/5 їх висоти;

— товщина обвідки чорних знаків на світлому фоні має дорівнювати 1/6 їх висоти; в умовах адаптації до темноти товщина обвідки світлих знаків на темному фоні має становити 1/7—1/8 їх висоти;

— мінімальна відстань між знаками має дорівнювати товщині обвідки, а мінімальна відстань між словами — ширині одного знака.

Крім технічного оснащення, необхідно значну увагу приділяти й організаційному оснащенню робочого місця.

Організаційне оснащення передбачає максимальне використання уніфікованих елементів і бути максимально простим. Як правило, елементи організаційного оснащення є вмонтованими в корпусі обладнання.

Конструкція та габаритні розміри організаційного оснащення визначаються такими факторами:

• характер та вид робіт, що їх виконує на робочому місці людина;

• особливості організації виробництва (методи робіт, спеціалізація робочих місць, змінність роботи та ін.);

• склад і кількість пристроїв, інструментів, необхідних для роботи на даному робочому місці;

• асортимент та характер матеріалів, деталей, які обробляють тощо.

Крім того, конструкція організаційного оснащення повинна передбачати:

- обмеження типів та розмірів організаційного оснащення; - зручність зборки, ремонту, прибирання;

- можливість секційного збирання;

- окреме збереження документів, ріжучих, вимірювальних, допоміжних інструментів, а також спеціальних пристроїв та предметів з догляду робочого місця;

- перепланування й переміщення перегородок, ложементів у ящиках тумбочок, столів, верстаків тощо;

- легкість і безшумне переміщення висувних та поворотних елементів організаційного оснащення, обладнання їх фіксуючими пристроями.

Основним принципом вибору та розміщення елементів організаційного оснащення є їх зручність і безпечність у використанні, забезпечення максимальної ефективності роботи операторів з органами управління, індикаторами, іншими головними пристроями робочого місця. Кількість елементів організаційного оснащення визначається умовами праці та обсягом виконуваних робіт працівником.

Наведемо приклад вимог до організаційного оснащення робочого місця спеціаліста. Найпоширенішим елементом організаційного оснащення робочого місця економіста є робоче сидіння. Його проектування спирається на стандарти, відповідно до яких робоче місце для тривалої роботи в положенні «сидячи» має включати такі обов'язкові елементи: сидіння, спинку для стільців; сидіння, спинку та опору для ліктів для крісел. Додатковим елементом робочого крісла може бути опора для голови. Підставки для ніг рекомендуються для всіх видів робіт, що пов'язані зі збереженням пози «сидячи» тривалий час. Крім того, місце сидіння має не лише підтримувати основну робочу позу, а й не створювати перешкод робочим рухам, враховувати необхідність зміни положення тіла (спинка може відхилятися), забезпечувати відпочинок.

Американські вчені рекомендують такі параметри крісла: ширина сидіння — 420—450 мм; ширина опори для ліктів — не менше 50 мм, довжина — не менше 200 мм; висота над поверхнею сидіння — 200—250 мм. Кут відхилення спинки крісла до поверхні сидіння — 100—115°. Фактура крісла повинна бути гігієнічною — гігроскопічною, такою, що «дихає».

Підсумовуючи, зазначимо: практично всі вимоги щодо проектування, оснащення робочих місць операторів, інших категорій працівників розкриваються у відповідних нормативних документах, стандартах.

Російська школа дизайну так само, як і німецька, в питаннях естетики була націлена на безперечну доцільність та відмову від будь-яких прикрас, дотримання вимог виробництва, простоту композиційного ділення за збереження художньої цілісності, що відображає зміст; стрункість робочих рухів; легкість конструювання; відповідність матеріалів призначенню деталі та способу виробництва тощо. Подальший розвиток промислового дизайну в радянських республіках пов'язаний з працями ВНДІТЕ, про що згадувалося раніше. Підсумовуючи, відзначимо, що більшою мірою двигуном розвитку дизайну в європейських країнах, США тощо було намагання промисловців розширити сектор збуту, що спонукало їх до пошуку нових можливих способів задоволення дедалі більших потреб споживачів, а радянського — створення естетичного образу та стилю життя радянської людини.

Сучасні тенденції розвитку промислового дизайну в пострадянських та інших країнах свідчать про дедалі більше наближення образу машин до психофізіологічної комфортності, поєднання функціональності та гармонії, краси техніки, естетичності та безпечності, тобто ергономічності виробів.


2. Інженерно-психологічні проблеми організації робочих місць

Залежно від функцій, що виконує оператор у системі, робочі місця класифікують таким чином:

- робоче місце оперативного керування (існує для виконання завдання управління, видачі команд, розпоряджень, ін.);

- інформаційно-довідкове робоче місце (слугує для запиту й отримання довідок про стан системи в цілому або її окремих ланок, а також для формування, передачі та прийому символьної або графічної інформації);

- робоче місце ручного введення інформації (існує для оперативного введення символів чи графічної інформації);

- робоче місце функціонально-технологічного контролю (забезпечує оперативний функціональний контроль за станом технічних засобів і каналів зв'язку);

- робоче місце програміста ПЕОМ (слугує для зв'язку з обчислювальними машинами, а також для налагодження машинних програм);

- комбіноване робоче місце (являє собою робоче місце змішаного типу із суміщенням функцій, які перераховано вище).

Проектуючи робоче місце, необхідно обов'язково враховувати специфіку трудової діяльності оператора та психофізіологічні, антропометричні, біомеханічні характеристики людини.

Просторова організація робочого місця являє собою заходи щодо розміщення в певній послідовності у просторі засобів та предметів праці з урахуванням антропометричних даних, вибору раціонального розміщення робочих зон, робочих поверхонь, фізіологічно раціональної робочої пози, а також проектування раціональних конструкцій засобів організаційного оснащення.

Взагалі, у конструюванні та організації робочих місць операторів рекомендовано враховувати такі основні ергономічні умови, що забезпечать:

— достатній робочий простір для працівника, що дозволяє робити всі необхідні рухи і переміщення під час експлуатації та технічного обслуговування устаткування;

— достатні фізичні, зорові та слухові зв'язки між працівником та обладнанням, а також між людьми в процесі виконання єдиного трудового завдання;

— оптимальне розміщення робочих місць у виробничих приміщеннях, а також безпечні та достатні проходи для працівників;

— необхідне природне й штучне освітлення для виконання трудових завдань, технічного обслуговування;

— дозволений рівень акустичного шуму і вібрації, що утворюються через роботу обладнання робочого місця чи іншими джерелами шуму та вібрації;

— оснащення робочих місць засобами захисту від впливу шкідливих речовин, виробничих факторів (фізичних, хімічних, біологічних, психофізіологічних).

Урахування вищезазначених умов дозволяє запобігати швидкій втомлюваності працівників та знизити ймовірність виникнення стресових ситуацій і появи помилок у роботі операторів.

Уже доведено, що ергономічно організоване робоче місце насамперед раціональне й економічне з позицій втрати енергетичних сил людиною. По-друге, воно забезпечує швидкість, безпечність, простоту технічного обслуговування робочого місця в нормальних і аварійних умовах. По-третє, відповідає функціональним характеристикам роботи.

Важливими моментами, які необхідно врахувати для організації робочого місця, є такі:

- робоча поза;

- конфігурація та спосіб розміщення панелей індикаторів та органів управління;

- потреба в огляді робочого місця;

- необхідність використання робочої поверхні для писання або інших робіт, установлення телефонних апаратів, іншої техніки, допоміжних засобів;

- простір для ніг та стоп при роботі сидячи.

Конструктивне рішення щодо організації робочого місця обов'язково має забезпечити оптимальність усіх зон досяжності моторного та інформаційного полів. Під інформаційним полем розуміють простір робочого місця з розміщеними засобами відображення інформації та іншими джерелами інформації, якими користується людина г, процесі праці. Оптимальною зоною інформаційного поля називається та його частина, у якій забезпечується найкраще сприйняття інформації, при цьому враховують кут огляду, оскільки більшість інформації оператори сприймають очима. Рекомендуються такі параметри: кут огляду має становити 30—40 (по відношенню до горизонталі робочого місця та 0—30( у вертикальній площині по відношенню до горизонталі (тобто максимум 15 (вгору і 15 (вниз від нормальної лінії погляду).

Проектування робочих місць також передбачає врахування динаміки рухів людини в процесі трудової діяльності, оскільки раціональна їх організація є фактором зниження втоми працівників, а, отже, підвищення продуктивності роботи, збереження досить високого рівня працездатності.


3. Значення факторів зовнішнього середовища у діяльності оператора

Сучасне рішення конструкції офісних меблів в основному визначається кількістю та видом техніки, яку експлуатуватимуть. Адже практика функціонування адміністративних будинків свідчить, що незалежно від роду діяльності їм притаманні масове оснащення робочих місць різноманітними машинами, що прискорюють збирання, обробку, передачу інформації. Сучасне управління банківською діяльністю, роботою економістів, творчістю дизайнерів не можна уявити без комп'ютерної техніки, телекомунікативних мереж.

Дизайнерські рішення більшості зразків масових меблів для фахівців, спеціалістів суттєво відрізняються від образу побутових меблів і наближаються за стилем до дизайну промислової техніки. Для них характерним є широке застосування металу та синтетичних матеріалів, контрастне кольорове рішення елементів, підкреслений раціоналізм конструкцій.

Дизайнерське рішення кабінетів керівників лишається традиційним: переважають дерев'яні меблі, вони зручні, комфортні. Нерідко використовують цінні породи дерева, натуральну шкіру, мармур.

З метою забезпечення фізіологічного та психологічного комфорту на робочому місці в офісі спеціалісти пропонують створювати мікропростори за допомогою використання спеціальних екранів, бокових перегородок, шаф і т. ін. (рис. 2 А) безпосередньо на робочому місці. Особливе поширення мають системи офісних перегородок. Вони дозволяють у короткі терміни без значних витрат проводити перепланування та створювати робочі місця в приміщеннях будь-якої конфігурації відповідно до функціонального призначення приміщення. До того ж, перегородки поглинають шум, чим знижують його рівень і сприяють підвищенню рівня психологічного комфорту.

Можливості відповідно до конкретних умов легко змінювати планування приміщення, організацію функціональних зон роблять прийнятними різноманітні компонування робочих зон (рис. 2 Б).

Дизайнерське рішення щодо створення відповідного офісу неможливе без його оформлення. Тому окремо зупинимося на кольоровому оздобленні приміщень та інших елементів зовнішнього середовища, зокрема обладнання.

Взагалі, колір на робочому місці відіграє важливу роль: є засобом інформації, фактором психологічного комфорту та засобом композиції (рис. 3). Відповідно до цього існує низка рекомендацій, яких необхідно дотримуватися, розробляючи дизайн-проекти.

Щодо кольорів оздоблення машин, вони такі. Кольори фарбування основного виробничого обладнання (верстатів, пресів, агрегатів) обираються з групи фізіологічно оптимальних, які сприяють зниженню зорової та загальної втоми, але підвищують функціональні характеристики зору (кольори середньохвильової ділянки спектра, середньої яскравості та насиченості). До згаданої групи відносять жовтий, жовто-зелений, блакитний кольори, що мають насиченість у межах 20—40 % та коефіцієнт віддзеркалення в межах 40—70 %. Так, рекомендовано корпуси машин та обладнання фарбувати у світлі неяскраві тони (ясно-зелений, зелено-блакитний), а органи управління — яскравішими барвами (жовта, помаранчева), забезпечуючи водночас м'якість контрастних кольорів по відношенню до робочої зони виробничого приміщення.

Допоміжне обладнання та предмети організаційного оснащення фарбують кольорами-відтінками (акцентами) групи «фізіологічно оптимальних», що допомагає орієнтуватися в середовищі та збагачує кольорові схеми фактури обладнання.

Традиційно місця обладнання, які більше зазнають забруднення (основи, опори), фарбують темнішими кольорами. Небезпечні вузли, механізми фарбують кольорами групи «сигнально-попереджувальних», визначених відповідним ГОСТом.

З метою підвищення естетичних якостей виробничого обладнання дизайнери мають враховувати:

• чим більші габарити обладнання й більш громіздкі його форми, тим світліше має бути його забарвлення; зі зменшенням розмірів колір має бути більш насиченим;

• в обладнання великих розмірів доцільно вводити декілька кольорів оздоблення;

• в обладнання малих розмірів не рекомендується введення багатокольорового забарвлення;

• для фарбування обладнання чи окремих його вузлів та механізмів з чіткими та строгими формами рекомендують використовувати мало насичені та світлі кольори; у разі згладжених форм та нечітких граней — насиченіші кольори;

• поверхні основи та несучих частин обладнання фарбують темнішими кольорами порівняно з іншими поверхнями;

• спокійні притлумлені кольори застосовують з матовою фактурою, а інтенсивні — з гладенькою та глянцевою фактурою поверхні.

При цьому зазначимо, що побутова техніка є специфічним товаром, тому не всі вищеназвані правила можна застосовувати в розробці її дизайн-проектів. Те саме стосується військової техніки, адже метою кольорового оформлення швидше є відповідність умовам експлуатації, що вимагає врахування ефекту маскування.

Як засіб інформації колір використовується для орієнтації працівників у виробничому середовищі та робочому обладнанні. За допомогою кольору визначаються та маркуються комунікації, забезпечуючи безпечність роботи. Стандартами визначені такі значення кольорів:

червоний — заборона, безпосередня небезпека, засоби пожежогасіння;

жовтий — попередження, можлива небезпека;

зелений — розпорядження, що забезпечує безпеку;

синій — інформація, вказівка.

Відповідно до зазначеного кольору встановлюють знаки: ті, що забороняють, попереджають, наказують, а також вказівні. Форми знаків, розміри їх елементів, фонові кольори визначаються стандартом.

Об'єкт праці також має бути певного кольору. Наприклад, рекомендовані кольори фону для найпоширеніших видів матеріалів, які обробляються:

сталь, чавун — кремовий;

бронза, мідь, латунь, світле дерево — сіро-блакитний (темний);

алюміній, олово, легкі сплави — кремовий;

темне дерево, текстоліт — сіро-блакитний (світлий).

Неменше значення має правильний підбір кольору фарбування виробничих приміщень. Нагадаємо, що колір характеризують тон, насиченість (частота) і яскравість (відображення світла).

Тон кольору визначається довжиною хвиль. На організм людини впливає саме довжина хвиль. Визначено, що довгохвильові та короткохвильові кольори спричиняють небажану дію і викликають зорову втому. Тому червоний (довгохвильовий) діє збуджуючи, зелений та блакитний (середньохвильові) — заспокоюють, фіолетовий (короткохвильовий) викликає відчуття пригніченості, а жовтий (середньохвильовий) — відчуття доброго настрою.

Вибір кольору приміщення залежить від типу виконуваних робіт, змісту праці. Наприклад, на роботах, що вимагають фізичних і нервових навантажень, а також у цехах з високим температурним режимом рекомендують для інтер'єру обирати світлі тони блакитного, сіро-блакитного, зелено-блакитного, сіро-зеленого та інших спокійних і холодних кольорів невисокої насиченості. Роботу, яка вимагає періодичних розумових чи фізичних навантажень, легше виконувати в приміщеннях зі стінами, пофарбованими в теплі кольори. В приміщеннях, де виконуються монотонні роботи, стіни рекомендується фарбувати яскравими кольорами.

Вибір кольору залежить також від розміру виробничого приміщення, насиченості його обладнанням, орієнтації будинку. Якщо в приміщенні багато обладнання, то головну роль відіграє колір обладнання, а колір стін лише доповнює його. У таких приміщеннях рекомендується окремі дільниці або групи обладнання фарбувати різними гармонійно поєднаними кольорами, не допускаючи монотонності і строкатості. Довге вузьке приміщення можна «зорово» розширити, якщо торцеві стіни пофарбувати в теплі тони, а бокові — в холодні. Приміщення, орієнтовані на південь, рекомендується фарбувати в холодні кольори, а на північ — у теплі.


Висновки

Виробниче середовище, як вже було зазначено, суттєво впливає на працездатність людини в системі, тому дизайн приміщень, інших елементів середовища є особливо важливим.

Зважаючи на те, що більшість систем пов'язана з виконанням людиною розумової праці, розглянемо дизайн офісу як елемента середовища. Офіс — робоче приміщення, призначене для виконання працівниками певних функцій (трудової діяльності) з максимальною повнотою й у визначені строки. Офіс, як і промислове приміщення, створюється за участю технологів, фахівців, які працюватимуть у ньому, щоб максимально наблизити дизайн-проект до чітких технологічних вимог.

Своя специфіка притаманна офісам юридичних фірм, проектних бюро, торгових компаній, банків, арт-салонів, видавництв, страхових компаній тощо. Проте, незважаючи на специфікацію, багатоманітність функцій, виокремлюють дві основні групи офісної роботи: концентрація та спілкування.

Залежно від основної специфікації офісу співвідношення цих категорій змінюється, а пошук оптимальних умов, щоб урівноважити спілкування та концентрацію — головне завдання дизайн-проекту зовнішнього середовища.


Список використаної літератури

1. Апишева А. Дизайн и эргономика: Учеб. пособие для студ. вузов / Национальный технический ун-т Украины "Киевский политехнический ин-т". — К. : НТУУ "КПИ", 2006. — 280с

2. Гамаш Джеральд Лі, Бідюк Петро Іванович. Людський фактор та ергономіка: (вступний курс). — К. : Корнійчук, 2001. — 277с.

3. Іваськевич І. О. Ергономіка: Навч. посіб.—Тернопіль: Економічна думка, 2002. — 164 с.

4. Кузьменко Борис Володимирович, Купчик Михайло Петрович. Основи ергономіки: Конспект лекцій з дисципліни "Основи охорони праці" для студ. усіх спец. денної та заоч. форм навч. / Український держ. ун-т харчових технологій. — К., 1999. — 15с.

5. Поплавська О. Ергономіка: навч. посіб. / Київський національний економічний ун-т ім. Вадима Гетьмана. — К. : КНЕУ, 2006. — 320с.

6. Рунге В. Эргономика в дизайне среды: Учеб. пособие для спец. 290200 "Дизайн архитектурной среды" направления 630100 "Архитектура" и спец. 052400 "Дизайн среды" и 052500 "Искусство интерьера" направления 530000 "Культура и искусство". — М. : Архитектура-С, 2007. — 327с.

7. Скрипець А. Основи ергономіки: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. освіти / Національний авіаційний ун-т. — К. : НАУ, 2001. — 400с.

загрузка...
Top