Основні принципи менеджменту вищого навчального закладу

Вступ.

1. Методологічні основи менеджменту у вищих навчальних закладах.

2. Основні поняття управління вищих навчальних закладів та принципів менеджменту.

3. Професійна специфіка менеджменту. Сучасні концепції менеджменту у вищих навчальних закладах.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми. В умовах становлення та розвитку в Україні ринкової економіки дедалі більшого значення для педагогічної науки набуває проблема професіоналізації управлінської діяльності, особливо - її особистісний аспект. Це зумовлене суттєвими загальними тенденціями демократизації та гуманізації вітчизняного суспільства, змінами, що відбуваються в освітній системі України.

Потреба в професіоналізації управлінської діяльності у сфері освіти в останнє десятиріччя стала відчуватися особливо гостро, що й зумовлює актуальність даного дослідження. За кордоном розробка наукових підходів до управління освітнім закладом почалася в 20-х роках, а в нашій країні - в 50-х роках XX сторіччя. Розробки вітчизняних учених базувалися, в основному, на положеннях педагогічної теорії, без урахування досягнень загальної теорії соціального управління. У цілому, слід зазначити, що управління було скуто орієнтацією освітньої установи на дії керівних органів.

Тому наукові дослідження в цій області дуже актуальні. Навчання персоналу вузів проводиться на рівні курсів, реклама яких упевнено гарантує підготовку співробітників вузів в області якості, що, на думку керівників таких курсів, може забезпечити впровадження систем якості в організаціях утворення. Однак, практичний досвід показує, що не так усі просто. І зв'язано це з тим, що будь-яка організація утворення є насамперед педагогічною системою, у якій установлення процесів і документування процедур не можуть повною мірою забезпечити якості її життєдіяльності. Ефективність роботи вищого навчального закладу залежить від рішення багатьох задач, значимість і рівень складності яких різні. Сукупність таких задач і їхнє рішення складають систему, що забезпечує розвиток і динаміку вузу. Якість рішень, оптимальність будь-яких видів витрат, результативність забезпечуються обліком усіх складових, котрі, у свою чергу, дозволяють дати об'єктивну оцінку діяльності вузу, педагогічного колективу, наукової діяльності, якості підготовки студентів. Всі елементи складають комплексність методів керування, що забезпечують охоплення всіх сторін діяльності вищого навчального закладу по досягненню ефективності.

Інформаційна база роботи. У динамічному світі, що пред’являє неабиякі вимоги до сучасних освітніх закладів, з’являється немало педагогічних управлінськихінновацій, що створюють можливості для якісних перетворень в їх діяльності. Водночас ускладнюються завдання управління і вимагають нових, науково обґрунтованих способів їх рішення. Разом із згаданими роботами, ідеї про системний підхід до дослідження проблем управління в освіті знайшли своє обґрунтовування і розвиток в психолого-педагогічних працях В.У. Агєєвца, О.С. Анісимова, Д.М. Гвішиані, В.С. Лазарева, М.М. Поташника та ін.

Велике коло різноманітних питань управління навчальними закладами різних типів та функціонування їхніх підрозділів та різних ланок добре висвітлено в працях вітчизняних дослідників: О.І.Бугайова, П.І.Дробязко, Л.І.Калініної, Л.М.Карамушко, М.П.Легкого, В.М.Мадзігона, В.І.Маслова, В.В.Олійника, В.М.Оржеховської, В.Ф.Паламарчук, В.В.Сгадової, М.Д.Ярмаченка та багатьох інших учених і практиків України.

Стати діловою людиною, або зробити кар'єру бажають багато хто, але досягають свого — одиниці. Це зовсім не означає, що вони мають видатний розум та якості. Просто вони змогли краще за інших скористатися своїми здібностями, познати сферу діяльності, правильно організувати свій час та життя.

Наукова новизна. Проблеми керування вищим навчальним закладом припускають наявність у ньому менеджменту на всіх рівнях. Аналіз педагогічної літератури останнього десятиліття показує, що підходи, традиційні для радянської системи утворення, вимагають їхнього перегляду і відходу від традиційних принципів і поглядів на сутність утворення і керування освітніми установами. Спроби пристосування традиційних принципів до нових потреб суспільства не можуть забезпечити дієвості старих принципів і методів, характерних для радянської школи. Аналізуючи теоретичні роботи, спрямовані на рішення проблем вищого утворення, можна відзначити, що «стратегія розвитку утворення будується з урахуванням концепцій стійкого розвитку, безупинного утворення, глобалізації знань, безперервності процесу реформ права». Стратегією встановлюються і визначаються планування, визначення і здійснення діяльності в довгостроковій перспективі.

Об'єктом менеджменту освіти є освітня сфера, а складові частини її це освітні структури, освітня діяльність та освітня свідомість, які перебувають у тісному взаємозв'язку з економічною сферою суспільства, політичною, соціальною, інформаційно-комунікативною, науковою тощо.

Предметом менеджменту освіти виявляються теоретико-методологічні та практичні фактори побудови, функціонування та управління освітніми інституціями на державному, міждержавному, міжнародному та транснаціональному рівнях.

1. Методологічні основи менеджменту у вищих навчальних закладах

Менеджмент є однією зі складових успішного бізнесу. Його ціль у системі вищого навчального закладу полягає в тому, щоб освітні послуги були якісними і тим самим забезпечували стійку конкурентоспроможність вузу.

Відомо, що поняття “менеджмент” має декілька трактувань: процес постановки і досягнення цілей за допомогою мобілізації праці людей, їх інтелекту, мотивів поведінки, а також за допомогою фінансових і технічних ресурсів; управління бізнесом через філігранну роботу з людьми; спеціальний вид управлінської діяльності, заснований на роботі з людьми; уміння добиватися поставлених цілей, використовуючи працю, інтелект, мотиви поведінки інших людей; управлінська функція, вид діяльності з керівництва людьми в найрізноманітніших організаціях; галузь людського знання, що допомагає здійснити цю функцію [2, c. 156].

Це далеко не повний перелік визначень менеджменту, спільність яких зводиться до наступного: управлінська діяльність, орієнтація на кінцеву мету, людиноцентристський підхід до управління. Стосовно освітніх установ може йтися про педагогічний менеджмент, що враховує особливості його діяльності. Використання й адаптація менеджменту полегшуються тим, що багато його цілей вже давно розроблено і реалізуються у вітчизняній практиці управління. Адаптація можлива тільки з урахуванням традиційних українських особливостей, психологічних і етично-етичних цінностей народу, а також при одночасному вивченні, узагальненні і поглибленні власного досвіду управління, його трансформації і насиченні новим змістом. Педагогічний менеджмент, як ланка соціального управління, повинен узяти все позитивне, що накопичено в управлінні і розвинути стосовно освітніх установ, базуючись на наукових основах філософії, соціології, педагогіки, економіки, кібернетики. Педагогічний менеджмент ще тільки починає боронити свої позиції в педагогічній науці і практиці діяльності освітніх установ. Розглядаючи педагогічне управління (М.П.Сибірська Т.І.Шамова і ін. і враховуючи світовий досвід менеджменту, узагальнений в роботах М.Х.Мескона, М.Альберта, Ф.Хедоурі [3, с. 448],педагогічний менеджмент припускає забезпечення досягнення цілей з орієнтацією на прикінцевий результат за допомогою ефективного використання творчого потенціалу керівництва, всього педагогічного колективу, а також учнів.

Особливою галуззю менеджменту є менеджмент у вищих навчальних закладах, який має свою специфіку та притаманні тільки йому закономірності. Ця специфіка полягає в особливостях предмета, продукту, знарядь та результатів праці менеджера освіти.

1. Предметом праці менеджера освітнього процесу є діяльність суб'єкта управління.

2. Продуктом праці є інформація про навчально-виховний процес.

3. Знаряддям праці є слово, мова.

4. Результатом праці менеджера є рівень грамотності, вихованості

та розвитку об'єкта менеджменту — учнів.

Менеджменту вищих навчальних закладах— це комплекс принципів, методів, організаційних форм та технологічних прийомів управління освітнім процесом, спрямований на підвищення його ефективності. Основні функції менеджменту в освіті [2, c. 165]:

- прийняття розумного рішення;

- організація виконання прийнятих рішень, створення належних умов для ефективної роботи освітнього закладу, кожного учасника освітнього процесу, забезпечення мотивів та стимулів їх діяльності;

- контроль виконання рішень.

Методи управлінняв педагогічному менеджменту полягають у наступному:

- групаекономічних методів(економічне стимулювання) — найбільш недосконалі, потребують удосконалення на всіх рівнях;

- група адміністративних методів— регламентація діяльності виконавців, її нормування, робота з кадрами (сприятливе середовище для автократів);

- група методів психолого-педагогічного впливу — забезпечення сприятливого психологічного клімату, стимулювання творчості та ініціативи, прогнозування соціальних перспектив розвитку освітнього закладу;

- методи суспільного впливу— розвиток демократії колективів, запровадження лояльної конкуренції, толерантності, підвищення престижу та іміджу.

У загальноосвітніх навчальних закладах практично ще немає менеджерів. Є управлінці в особі директора, його заступників, педагогів. Але проблема зміни директорського, командного менталітету на менеджерський вже достатньо актуальна. Для керівника школи, педагога така трансформація може здійснюватися в рамках спеціальної психолого-педагогічної підготовки.

Проблема менеджменту в школі актуалізується тим, що:

- за специфічністю своєї професійної спрямованості вчитель є керівником та організатором життя і діяльності учнів.

- в умовах переходу до ринкових відносин та зростаючої соціальної незахищеності, безробіття кожна людина повинна бути готовою, у разі потреби, до організації своєї "справи".

- педагог покликаний підготувати своїх вихованців до роботи в нових соціальних та економічних умовах[5, c. 64].

Численні спроби перенести без змін досвід іноземного менеджменту в практику нашої дійсності не дали очікуваних результатів. Існує актуальна потреба його переробки, адаптації і впровадження з урахуванням специфіки національних традицій, менталітету, законодавчої бази освіти, професійної спрямованості та інших факторів. У такому випадку використання досягнень менеджменту може суттєво збагатити професійну підготовку наших працівників системи освіти та підвищити рівень їх загального розвитку.

Оволодіння основами менеджменту допоможе у підвищенні ефективності педагогічної діяльності. Методи і прийоми самоменеджменту допоможуть педагогам успішно вирішувати різноманітні проблеми особистісного плану, навчитися володіти собою, визначати і формулювати чіткі особисті цілі та цінності, займатися саморозвитком, доцільно використовувати час, здійснювати вплив на учнів - це далеко не повний перелік можливостей педагога, який опанував основи менеджменту. Впровадження в школі елементів менеджменту буде сприяти процесу демократизації та гуманізації шкільного життя, ефективному управлінню школою, педагогічним та учнівським колективом.

“Педагогічний менеджмент – це комплекс принципів, методів, організаційних форм і технологічних прийомів управління освітнім процесом, спрямований на підвищення його ефективності,” – таке визначення дає В.П.Симонов. Під освітнім процесом він розуміє сукупність трьох складових: навчально–пізнавального, навчально–виховного, самоосвітнього процесів [4, c. 105].

Виходячи з такого визначення, він відзначає, що будь – який викладач по суті є менеджером навчально – пізнавального процесу, а керівник навчального закладу – менеджером навчально – виховного процесу в цілому (як суб’єкти управління цими процесами).

На основі теоретичного аналізу психологічних особливостей менеджменту освіти Н.Л.Коломінський запропонував наступне визначення цього поняття: Менеджмент в освіті – це усвідомлена взаємодія керівника з іншими людьми – підлеглими, партнерами, своїми керівниками, учнями, батьками й інше, спрямована на забезпечення їх активної скоординованої участі в досягненні поставленої мети.

Отже, менеджмент в освіті (освітній менеджмент) – це теорія і практика управління стратегічною галуззю національного господарства в ринкових умовах, об’єкт якої – процес управління освітніми системами.

Об’єктомпедагогічного менеджменту є управління педагогічними системами, що функціонують в умовах ринку.

Предметосвітнього, педагогічного і дидактичного менеджменту (відповідно) – протиріччя, закономірності, відносини процесу управління освітніми системами в ринковій економіці, навчальними закладами та навчальними групами.

Призначення менеджменту в освіті – створити освітнє середовище, що ефективно працює та відповідає сучасним вимогам, є привабливим для реального та потенційного споживача

Управляти освітою означає керувати всіма компонентами, що її формують, а саме:

  • Ресурсами освіти, що включають інформаційно – методичну базу, персонал, фінанси
    • Безпосереднім освітнім процесом, тобто технологією навчання. Саме це найчастіше називають педагогічним менеджментом

- правильним використанням продукту освіти кадровими питаннями: оскільки освіта є сферою між особистісної взаємодії, то вислів “кадри вирішують все” – не гасло, а керівництво до дії менеджера освіти.

Менеджмент має налагоджувати ефективний механізм участі кожного в суспільному навчальному процесі. Учителі, учні і студенти складають різновікові, соціальні групи, проте цілі освіти у них однакові. Процес навчання багатопредметний, багатолюдний, багаторольовий. Завдання менеджменту – забезпечити взаємозв’язок, взаємозбагачення різних дисциплін, різних позицій і думок.

Сучасному погляду на управління освітою найбільшою мірою відповідає системний підхід. Саме він є методологічною основою досліджень у працях Ю.І.Конаржевського, Г.М.Серікова та цілого ряду інших фахівців у галузі управління освітою. Цей підхід забезпечує сучасне бачення управління освітою в науці, співвіднесення методології системного підходу з діалектичними протиріччями, що мають місце в сучасній освітній практиці, що мають місце в сучасній освітній практиці, а також із проблемами, що випливають з них: є самостійним напрямом у теоретичному осмисленні управління освітою.

Будь – який об’єкт наукового дослідження може бути розглянутий як особлива система. Людина в сучасному світі діє, оперуючи численними системами, наприклад, лінгвістичними, психологічними: вона сама входить до чинних виробничих, організаційних та інших систем.

Системний підхід базується на принципах, які висвітлюють доцільність його використання як методології управління:

- будь – який предмет, будь – яке явище розглядається як деяка система. Системний підхід виступає як методологія, яка або управляється ззовні, або самокерована, або керована за змішаним типом

- будь – яка система трактується як елемент більш загальної системи

(мета системи). Система може піддаватися зовнішнім впливам у формі контролю, стимулювання, організації, корекції, ціле покладання

- будь – яка система розвивається від стадії зародження, через стадії становлення до зрілості

Управління має опиратисяна об’єктивно існуючі потенційні можливості системи. Ніякі керівні впливи не здатні змусити систему виконувати більший обсяг функцій, ніж закладено в її системних властивостях. Для зародження і розвитку будь – якої системи існують об’єктивні підстави. В освіті це – соціальне замовлення, яке виконує управлінські (перспективно орієнтовані, регулюючі) функції щодо системи:

- коли стадію зрілості в системі, що розвивається, пройдено, вона відмирає

- впливи на систему, що управляється людиною, не слід здійснювати без урахування особливостей самих систем. При реалізації управлінського впливу треба враховувати і цілі людини, і цілі системи. Вони не повинні суперечити одні одним.

- управління не може бути назавжди жорстоко визначене. Управляючи, людина спирається і на попередній досвід розвитку системи і управління нею, і на свою поточну діяльність. У діяльності вони неначе синтезуються, зливаються воєдино.

Кожний з перерахованих постулатів є методологічною основою управління освітою у навчальному закладі на двох його складових: внутрішньому і зовнішньому управлінні.

Внутрішнє управліннянепереборне, воно супроводжує будь – які дії людини, опираючись на особисті потреби й цілі.

Зовнішнє управліннятакож обумовлене цілями, що можуть бути і особистими, і груповими, і суспільними. Кожний із перелічених видів управління характеризується наявністю мети і виробленням управлінських впливів, орієнтованих на її досягнення. Для зовнішнього управління, таким чином, є необхідність створення програм розвитку освіти. Аналіз поняття менеджменту та його структури в теорії управління, школознавства, працях з педагогічного менеджменту показує, що в науці та практиці під цим поняттям розуміють:

  • Частину процесу управління щодо впливу на людей, тобто керівництва;
  • Комплекс принципів, методів, організаційних форм і технологічних прийомів управління освітнім процесом щодо підвищення його ефективності;
  • Галузь людського знання, що допомагає здійснити функцію щодо керівництва людьми

Із соціально – психологічної точки зору, менеджмент (як діяльність, процес) – це взаємодія менеджера ( керівника) з іншими людьми ( підлеглими партнерами, керівниками тощо), що забезпечує їхню скоординовану активну участь у досягненні поставленої мети[8, c. 42-43].

2. Основні поняття управління вищих навчальних закладів та принципів менеджменту

Перш ніж вести мову про управління у вищих навчальних закладах необхідно з`ясувати, що ми розуміємо під термінами “освіта” та “управління”. Так згідно з роз`ясненнями “Радянського енциклопедичного словника”, освіта - це процес та результат засвоєння систематичних знань, умінь та навиків, необхідна умова підготовки людини до життя та праці.

Законом України “Про освіту” визначено, що освіта - це основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави. Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями.

Освіта - це соціальна система , що функціонує і розвивається за власними законами, які характеризуються такими ознаками, як скажімо, цілеспрямованість цілісність взаємодія з іншими системами. Сучасна система освіти є однією з важливих підсистем суспільства. І тому якість управління кадровими ресурсами більшою мірою ніж інші елементи впливає на рівень і результативність освіти. Управління як і будь-яка форма людської діяльності, є конкретизацією загальних філософсько-методологічнх закономірностей цієї діяльності, тобто основні категорії управління, їх взаємозв'язок значною мірою визначається філософським світоглядом управлінців. Це стосується як мети управлінської діяльності, так і методів оптимізації досягнення цієї мети, зокрема і у галузі освіти.

Основна мета сучасної освіти, як говориться у законі України “Про освіту”, полягає у формуванні всебічно розвиненої людини як вищої цінності суспільства. Але сучасна світова система освіти не задовольняє цим вимогам. Як відомо, сучасна наука вступила у суттєво новий етап свого розвитку, який отримав назву “посткласичного” і ядром якого є синергетика, загальні закономірності якої втілились у нову наукову методологію, на яку повинна спиратись і сучасна система управління освітою. Зокрема це стосується співвідношення стандартів освіти з вільним вибором змісту навчання, його методу, репродуктивних і творчих процесів педагогічної діяльності, централізованих і децентралізованих форм управління усією системою освіти.

Інформаційна керованість у системі управління вищими навчальними закладами може бути досягнута за рахунок зменшення “розсіювання” знань, невпорядкованості соціальних підсистем та їх неузгодженості між собою[5, c. 64-66].

Проблема управління вищими навчальними закладами на рівнях системи країни, окремого навчального закладу, академічної групи завжди була досить актуальною, а у наш складний час значно загострилась. Це пов`язано з наявністю довготривалого перехідного періоду, коли усталена система управління, що функціонувала значною мірою зруйнована внаслідок нестачі коштів. Нові економічні важелі управління ще не працюють, що створює певний “вакуум управління”.

Останнім часом набуває поширення стратегічний менеджмент, в основі кого лежить системний підхід. Будь-яке явище чи об`єкт освітянської сфери розглядається як сукупність взаємопов’язаних елементів, що мають “вхід”(мету), зв’язок із зовнішнім середовищем, зворотний зв`язок - “вихід”. “Вхід” системи характеризується параметрами проблеми, яку необхідно вирішити за даних умов. На “виході” системи постає рішення, яке має проявлятися якісно або кількісно, мати певну міру адекватності і вірогідності реалізації, міру ризику досягнення запланованого результату. До компонентів “зовнішнього середовища” системи належать:

  • інфраструктура регіону
  • соціально - демографічний стан
  • фінансовий стан
  • конкретні зв’язки закладу (установи) освіти з іншими об`єктами
  • культурний фактор.

Зворотний зв`язок характеризує різноманітну інформацію, яка надходить до того, хто приймав рішення. Отримання зворотної інформації зумовлюється неякісним рішенням, додатковими вимогами до його уточнення чи доопрацювання, появою нововведень та іншими факторами.

Процес прийняття рішення включає такі операції:

  • отримання сигналу щодо наявності освітянської проблеми
  • її виявлення
  • формулювання цілей
  • пошук інформації, її обробка
  • виявлення можливостей ресурсозабезпечення, ранжування цілей
  • формування завдань
  • оформлення необхідних документів
  • реалізація завдань.

Застосування основних принципів стратегічного менеджменту в освіті щодо процесу прийняття управлінського рішення дозволяє чітко визначити структуру проблеми, послідовність її вирішення, встановити взаємозв`язки компонентів системи, черговість їх вдосконалення.

У процесі розробки управлінського рішення, насамперед, слід чітко сформулювати мету (тобто що потрібно отримати) і розкрити параметри бажаного рішення.

До параметрів якості управлінського рішення належать:

  • кількісний показник невизначеності освітянської проблеми
  • ступінь доцільності витрат (матеріальних, фінансових, у часі, людських)
  • імовірність реалізації рішення за показниками якості, витрат, і термінів
  • ступінь відповідності прогнозу теоретичної моделі фактичним даним, на основі яких вона була розроблена.

Після попередньої регламентації параметрів управлінського рішення та їх ефективності аналізуються фактори “зовнішнього середовища”, що впливають на якість та ефективність рішення, а також параметри “входу” для поліпшення якості вхідної інформації.

Наступною дією є моделювання “технології прийняття” управлінського рішення, що зумовлює здобуття відповідей на такі запитання: “Що робити? З якими витратами? Як робити (за якою технологією)? Кому робити? Коли робити(терміни)? Для кого робити? Де робити (місце)? Що це дає (ефект)?” Якщо є відповіді на всі запитання і всі елементи пов`язані в часі, просторі, за ресурсами і виконавцями - це означає, що розроблено технологію прийняття управлінського рішення.

Встановлення зворотного зв`язку з особою відповідальною за прийняття рішення, корекція мети і завдань(за умови необхідності).

Кожний із вищезазначених етапів передбачає ряд операцій. Наприклад, виявлення управлінської проблеми потребує таких операцій:

аналізу ситуації об`єкта за якісними та ресурсними показниками, порівняння діяльності установи закладу освіти з кращими напрацюваннями аналогічних установ;

визначення розходження у показниках аналізованих об`єктів;

аналізу науково - методичної літератури, публікацій з даної проюлеми, довідок, звітів, зауважень і пропозицій аналізу організаційного, навчально - методичного, кадрового, матеріального рівня визначення напрямків розвитку об`єкта тощо.

Процес розробки управлінського рішення належить до розряду управлінських процесів і відповідно поділяється на основний, допоміжний та обслуговуючий. Якщо дія спрямована на зміну певного параметру управлінського предмета праці, то це є основний процес; до обслуговуючого процесу належить контроль, накопичення інформації; до допоміжного - всі ті процеси, що створюють сприятливі умови для протікання основних та обслуговуючих процесів у галузі освіти.

Поєднання державного управління і громадського самоврядування визнано одним з основних принципів освіти, а підтримка і розуміння громадських організацій визначена серед основних управлінських функцій Міністерства освіти. Як сказано в статті 10 ЗУ “Про освіту”: “в Україні для управління освітою створюються система державних органів управління і органи громадського самоврядування. Органи управління освітою і громадського самоврядування діють у межах повноважень, визначених законодавством.”[4, c.97-99]

3. Професійна специфіка менеджменту. Сучасні концепціїменеджменту у вищих навчальних закладах

Професійна специфіка менеджменту у вищих навчальних закладахполягає:

  • У суб’єктивності, особистісності об’єкта впливу, а також його результату
  • У значній залежності результату ( особистості дитини) від ступеня гуманізації управлінської концепції менеджера
  • У багаторівневій будові системи управління, яка зумовлює опосередкованість, віддаленість кінцевого результату від безпосередніх продуктів діяльності менеджерів (управлінських рішень).

Залежно від логічної основи, управлінська діяльність менеджера освіти може бути проаналізована за змістом і метою ( цільові посадові функції), а також за процесом – як процесуальні, динамічні ( оперативні ) функції.

Концепція менеджменту– наукові моделі, ідеї, за допомогою яких конструюються системи управління.

Сучасні концепції менеджменту у вищих навчальних закладах:

  1. Система управління має бути орієнтованою на організаційну культуру, інновації, мотивацію працівників, оптимальність стилю керівництва, задачі та особливості діяльності, філософію організації.
  2. Відкритість організації як інформаційної, виробничої, соціально-психологічної системи, функціонує за принципом взаємовпливу чинників внутрішніх і зовнішніх, і спрямовує свою діяльність на поступ, розвиток.
  3. Діяльність організації спрямована на постійне підвищення якості, на ефективне задоволення потреб усіх, хто працює в ній і користується її послугами.
  4. Сучасне управління характеризують такі риси: гнучкість, швидкість реагування, адаптованість до ринкових умов.
  5. Орієнтація на стратегічне планування діяльності закладу (організації) взаємодоповнюється оптимальністю тактики розв’язання ситуаційних проблем.
  6. Засадним (базовим) капіталом організації є її інтелектуальний потенціал, людський ресурс, реалізація можливостей якого дає основний прибуток.

Менеджмент освіти має власні методологію (сукупність принципів, прийомів і процедур дослідження освітньої сфери суспільства, її управління) та методику, яку становлять загальнологічні методи, методи теоретичного дослідження, емпіричні методи.

У науково-дослідній літературі менеджмент у вищих навчальних закладахкласифікується за видами, в основі яких такі ознаки: ієрархічно-територіальний рівень і простір управління; гармонізація, узгодження інтересів і потреб усіх суб'єктів освітнього процесу; ієрархічно-регулятивний рівень управління; за часом дій і наслідків реалізації управлінських впливів; галузево-функціональний підхід дослідження проблем управління.

Менеджмент у вищих навчальних закладахє важливою складовою частиною системи освіти в Україні. Це цілісна, ієрархічна, законодавчо забезпечена та визначена система зі своєю інтегральною функцією та функціями кожного її сегмента[6, c. 38-40].

Висновки

Таким чином, можна відзначити, що

- розвиток міждисциплінарного підходу дає можливість збагатити педагогічну теорію і педагогічні методи дослідження досягненнями інших наук;

- виділення проблем якості підготовки фахівців у вищій школі як об'єкт досліджень у педагогічному менеджменті сприяє впровадженню систем якості у вузі, а також організації і керуванню навчальним процесом в умовах змін.

У зв'язку з цим важливо керувати вузом, направляючи зусилля на сам педагогічний процес у ньому з використанням сучасних інформаційних технологій. У цьому випадку організація і керування процесом навчання у вузі можуть забезпечити:

- особистісний ріст і соціальну мобільність не тільки студентів, але і викладачів;

- культурний ріст особистості, через яку поширюються ідеї патріотизму, етичних норм і суспільних цінностей;

- приступність інформації для розвитку вузівської науки й утворення;

- якісну підготовку фахівців.

Менеджмент вітчизняного вищого навчального закладу з огляду на євроінтеграцію має розв’язати такі проблемні питання:

1) запровадити стандарт структурної побудови вищої освіти з двох ступенів — бакалаврські програми (3–4 роки навчання) і магістерські (додатково 1–2 роки);

2) вимірювати обсяг праці студентів у “кредитах” (тижнях навчання) і ввести модульну побудову курсів навчання за так званою Європейською кредитно-трансферною системою (ЕСТS);

3) повністю модернізувати підходи до забезпечення якості навчання і дипломів; створити умови для розширення освітніх і наукових обмінів (мобільності);

4) підвищити привабливість вищої освіти для студентів з інших регіонів планети.

Технологія управління освітою є послідовним цілеспрямованим процесом, який має циклічний характер і формується через функції: конкретні види управлінської діяльності, які забезпечують формування прийомів, способів управлінського впливу на освітню сферу.

Слід підкреслити, що методологія осмислення менеджменту освітньої сфери кардинально не відрізняється від аналогічних підходів, напрацьованих у традиційному менеджменті. Функції менеджменту освіти сформувалися у процесі створення розгалуженої структурно-функціональної системи освітянської сфери нинішнього суспільства, відображають суть і зміст управлінської діяльності на всіх рівнях управління цією галуззю.

Визначальними ознаками для класифікації функцій менеджменту освіти є, по-перше, вид управлінської діяльності, який дає змогу відрізнити одну роботу від інших; по-друге, спрямованість видів освітньої діяльності на керований об'єкт або фактори зовнішнього середовища.

Керуюча система у менеджменті освіти забезпечує своє функціонування через поетапні операції:

• планування діяльності суб'єктів і об'єктів освітнього процесу;

• організація діяльності суб'єктів і об'єктів освітнього процесу;

• мотивування поведінки працівників, які здійснюють певні процеси діяльності в освітянській сфері;

• регулювання процесу діяльності суб'єктів і об'єктів освітньої сфери.

Завдяки таким діям вдається вдосконалювати загалом систему менеджменту освіти, підвищувати її ефективність, усувати зайві ланки та бюрократизм.

Список використаної літератури

  1. Бебик В. М. Менеджмент освіти глобального суспільства // Глобалізація і Болонський процес: проблеми і технології: Кол. моногр. — К.: МАУП, 2005.
  2. Головатий М. Ф. Освіта України: зупинитися і оглянутися // Болонський процес: перспективи і розвиток у контексті інтеграції України в європейський простір вищої освіти: Моногр. / За ред. В. М. Бебика. — К.: МАУП, 2004.
  3. Дмитренко Г. А. Стратегічний менеджмент у системі освіти: Навч. посібник. — К.: МАУП, 1999.
  4. Дорога Я. А. Гуманістична спрямованість менеджменту у вищих навчальних закладах // Матеріали других Ірпінських міжнародних науково-педагогічних читань на тему: «Проблеми гуманізації навчання та виховання у вищому закладі освіти», 21–22 травня 2004 р. — Ірпінь, 2004. — Ч.1. — С.97–99
  5. Журавський В. С. Вища освіта як фактор державотворення і культура в Україні. — К.: Видавничий дім «Ін Юре», 2003.
  6. Ломоносов А. В. Визначення цілей функціонування відокремлених підрозділів у менеджменті вищих навчальних закладів // Збірник наукових праць. — Миколаїв, 2003. — N7 (393). — С.36–43.
  7. Матвіїв М.Я. Методологія та організація маркетингового менеджменту в сфері вищої освіти. — Т.1 : Економічна думка, 2005. — 560 с.
  8. Яценко В.М. Теоретико-методологічні аспекти освітнього менеджменту: Навч.-метод. посібник / Черкаський інженерно-технологічний ін-т. — Черкаси, 1995. — 70с.
загрузка...
Top