Менеджмент ЗЕД

1. Взаємозв’язок світового менеджменту, міжнародного менеджменту і менеджменту зовнішньоекономічної діяльності.

2.Валютне регулювання як метод менеджменту ЗЕД.

3. Стратегія імпорту та її пріоритетні фірми.

4. Сучасні форми організації менеджменту зовнішньоекономічної діяльності.

5. Економічні санкції в міжнародних господарських контрактах.

6. Менеджмент спільної підприємницької діяльності.

7. Система світових цін на товари у міжнародній торгівлі.

Список використаної літератури.

1. Взаємозв’язок світового менеджменту, міжнародного менеджменту і менеджменту зовнішньоекономічної діяльності

Поняття "менеджмент зовнішньоекономічної діяльності" - порівняно нове. Для того, щоб з'ясувати його суть і особливості, необхідно спочатку з'ясувати зміст поняття "зовнішньоекономічна діяльність".

Справа в тому, що менеджмент, як і управління, в загальному вигляді означає вплив системи, що управляє (суб'єкта управління), на систему, якою управляють (об'єкт управління), з метою досягнення запланованих результатів. Зміст менеджменту визначається:

По-перше, його сферою, тобто тим об'єктом, про управління яким іде мова. Такою сферою може бути виробництво, транспорт, торгівля, фінанси, інвестиції, зовнішньоекономічна діяльність. Звідси конкретизація видів менеджменту: менеджмент виробництва, менеджмент фінансів, менеджмент торгівлі, менеджмент інвестицій, менеджмент ЗЕД і т.д.;

По-друге, рівнем управління, тобто тим рівнем, на якому здійснюється управління даним об'єктом, даною сферою. Таким рівнем може бути державний рівень, регіональний, галузевий, рівень виробничого підприємства та ін. Якщо сфера управління визначає конкретний вид менеджменту, то рівень управління вносить свою специфіку в даний вид менеджменту.

Щоб з'ясувати, що являє собою менеджмент зовнішньоекономічної діяльності, в чому його суть і особливості, яке місце він займає в економіці підприємства, звичайно, спочатку необхідно з'ясувати суть і зміст сфери його управління, тобто зовнішньоекономічної діяльності.

На думку ряду спеціалістів, поняття "зовнішньоекономічна діяльність" (ЗЕД) з'явилось в Україні з початком економічної реформи, в 1987 р. Одним з центральних напрямків даної економічної реформи була децентралізація зовнішньої торгівлі, надання підприємствам права безпосереднього виходу на зовнішній ринок і стимулювання розвитку ЗЕД на рівні господарських суб'єктів.

В результаті проведення економічних реформ в зовнішній сфері сформувалось два поняття: "зовнішньоекономічні зв'язки" і "зовнішньоекономічна діяльність" (ЗЕД).

На відміну від ЗЕЗ, які являють собою різні форми, засоби і методи зовнішньоекономічних відносин між країнами, ЗЕД висвітлює зовнішньоекономічну діяльність на рівні виробничих структур (фірм, організацій, підприємств, об'єднань і т.д.). ЗЕД можна визначити як сукупність виробничо-господарських, організаційно-економічних і оперативно-комерційних функцій підприємства, пов'язаних з його виходом на зовнішній ринок та участю в зовнішньоекономічних операціях.

ЗЕД розглядають як один із аспектів ЗЕЗ. Разом з тим, це самостійна діяльність підприємства, яка являється, з одного боку, складовою частиною господарської діяльності підприємства, а з другої-такою частиною його діяльності, котра здійснюється на іншому, міжнародному рівні, у взаємозв'язку з господарськими суб'єктами інших країн.

Основними мотивами розвитку ЗЕД на рівні підприємства можуть бути:

1.Розширення ринку збуту своєї продукції за національні межі з метою максималізації прибутку.

2. Закупка необхідної сировини, комплектуючих виробів, нових технологій і обладнання.

3. Залучення інжинірингових та інших послуг для потреб виробництва, з урахуванням їх унікальності, більш вищої якості і низьких цін в порівнянні з внутрішнім ринком.

4. Залучення іноземних інвестицій з метою модернізації виробництва, зміцнення експортного потенціалу і конкурентних позицій на світових товарних ринках.

5. Участь в міжнародному розподілі праці, спеціалізації і кооперуванні виробництва з метою успішного розвитку своєї економіки.

Треба підкреслити, що роль ЗЕД як зовнішнього фактора економічного росту в сучасних умовах постійно зростає. Посилюється її вплив на соціально-економічний розвиток не тільки країни але й кожного господарського суб'єкта[2, c. 16-18].

ЗЕД - поняття багатогранне. Воно включає наступні види діяльності: зовнішню торгівлю, міжнародне виробниче кооперування, міжнародне науково-технічне співробітництво, міжнародне інвестиційне співробітництво, валютно-фінансові і кредитні операції. Кожен з видів ЗЕД здійснюється в певних формах. Наприклад, формами зовнішньої торгівлі являється експорт, імпорт, реекспорт, реімпорт. Формами виробничої кооперації - спільне виробництво на основі спеціалізації, спільні підприємства двох чи більше іноземних партнерів, підрядна кооперація та ін.

Матеріальна основа ЗЕД - зовнішньоекономічний комплекс країни (регіону). Він являє собою сукупність галузей, підгалузей, об'єднань, підприємств і організацій, що виробляють продукцію на експорт чи використовують імпортну продукцію та здійснюють інші види і форми ЗЕД.

Важливим завданням в розвитку зовнішньоекономічного комплексу країни являється об'єднання виробничих і зовнішньоекономічних видів діяльності в єдину органічну, успішно функціонуючу систему. Умовами успішного розвитку зовнішньоекономічного комплексу сьогодні являються:

- зміцнення і нарощування експортного потенціалу;

- активна участь в різних формах міжнародного спільного підприємництва;

- підвищення конкурентноздатності підприємств і виробничо-господарського комплексу;

- розширення самостійної діяльності підприємств, фірм регіонів країни в здійсненні зовнішньоекономічної діяльності.

З'ясувавши суть і зміст поняття "зовнішньоекономічна діяльність", можна дати визначення поняття "менеджмент зовнішньоекономічної діяльності". В самому загальному вигляді він являє собою управління виробничо-господарською і комерційною діяльністю підприємства; пов'язаною з його виходом на зовнішній ринок, в зовнішнє міжнародне середовище з метою більш повного використання зовнішніх (міжнародних) факторів економічного росту.

В ролі системи управління тут виступає зовнішньоторговий аппарат управління підприємства, а в ролі системи, якою управляють (об'єктом управління), виступають виробничі, функціональні та інші підрозділи даного підприємства, котрі приймають участь прямо чи через посередника в зовнішньоторгових операціях, з урахуванням вибраної зовнішньоекономічної стратегії.

Мета управління підприємством - це кінцевий бажаний результат, що досягається шляхом не тільки внутрішніх, але й зовнішніх (міжнародних) факторів економічного росту.

Оскільки ЗЕД як об'єкт даного виду управління являється складовою частиною господарської діяльності підприємства, то і менеджмент ЗЕД розглядається як складова частина загального менеджменту підприємства. Такий підхід до визначення поняття менеджменту ЗЕД має важливе практичне значення. Він дає можливість глибше розглянути його зміст, з'ясувати спільні риси і відмінні особливості в співставленні з внутрішнім менеджментом.

І так, будучи складовою частиною загальнофірмового, управління, менеджмент ЗЕД має з ним спільні риси. Насамперед, це відноситься до загальної стратегії підприємства. Загальна ринкова стратегія підприємства - основний орієнтир при організації управління ЗЕД. Спільними в своїй основі для внутрішнього і зовнішнього менеджменту являються також принципи і функції управління, технологія прийняття рішень, основні методи управління і т.ін.

В той же час менеджмент ЗЕД має свої специфічні риси, що обумовлено особливостями об'єкта управління, частково тим, що:

- керована господарська діяльність підприємства здійснюється в іншій (зовнішній) сфері і на іншому (міжнародному) рівні;

- охоплює більш широкий територіальний простір, різний по наявності природних багатств, кліматичних, часових та інших факторів;

в світових господарських зв'язках приймає участь більша кількість господарських суб'єктів, що функціонують в різних політичних, економічних, правових і культурних умовах і таких, що мають своє уявлення про цінності;

в ролі суб'єктів ЗЕД виступають не тільки підприємства і виробничо-господарські комплекси, але й держави зі своєю зовнішньоекономічною політикою, зі своєю стратегією в сфері ЗЕД, своєю сукупністю інструментів впливу на цю сферу;

в міжнародній сфері широко використовуються міждержавні інструменти і засоби впливу на зовнішньоторгові та інші відносини господарських суб'єктів. Все це і виявляє той факт, що менеджмент ЗЕД - відносно самостійна частина загального (внутрішнього) управління підприємством. Він має свою специфічну мету, завдання і функції, свої закономірності, правила і норми, котрі треба знати і враховувати в практичній діяльності по управлінню ЗЕД[6, c. 23-26].


2.Валютне регулювання як метод менеджменту ЗЕД

Сучасний валютний ринок являє собою розгалужену систему механізмів, функціонування яких покликане забезпечити купівлю і продаж національних грошових одиниць та іноземних валют із метою їх використання для обслуговування міжнародних платежів.

Найсуттєвішим функціональним призначенням валютного ринку є забезпечення реальної свободи вибору і дій власника валюти. Тому ступінь зрілості валютного ринку визначається не тільки масштабами валютних операцій, а й його спроможністю повною мірою реалізувати саме цю функцію.

Свобода вибору суб'єктів ринку пов'язана з їхнім прагненням отримати для себе в процесі здійснення валютних операцій певні матеріальні вигоди, виражені у відповідному доході.

Отже, валютному ринку властиві атрибути будь-якого ринку. По-перше, він завжди є конкурентним ринком. Суб'єкти ринку конкурують між собою з приводу одержання найбільшого прибутку. По-друге, будь-які обмінні операції на валютному ринку містять у собі елементи валютного ризику. Валютний ризик органічно пов'язаний із конкуренцією, з елементами невизначеності економічної кон'юнктури, зрештою, з обов'язковою присутністю суб'єктивного моменту у поведінці контрагентів, які не завжди можна прогнозувати.

Невід'ємним атрибутом валютного ринку є присутність функціональних елементів його регулювання. Сучасний валютний ринок - це інституційно регульований ринок. Уся система міжнародних валютних організацій, союзів і угод, що діють на міждержавній і транснаціональній основі, а також система страхування від валютного ризику являють собою відповідні атрибути валютно-ринкової діяльності.

Але функція регулювання валютного ринку може реалізуватися тільки у певних межах. І за своєю формою, і за своїм змістом вони не можуть і не повинні підмінювати ринкових саморегуляторів. Вони лише доповнюють і відповідним чином коригують дії останніх.

Валютний ринок, побудований лише на інституційно регульованих структурах, перестає бути ринком по суті. У цьому разі він втрачає основне - свою стимулюючу функцію, конкурентно-конструктивну місію. Тому, розглядаючи механізм ринкових регуляторів, необхідно виходити з їх обслуговуючої, коригувальної ролі в загальному процесі саморегулювання валютного ринку. Таким чином, взаємний інтерес контрагентів, валютний прибуток, конструктивна конкуренція, комерційний ризик, система інституційних регуляторів - такий далеко не повний перелік основних органічно пов'язаних між собою ланок, на яких будується сучасна структура валютного ринку.

Механізм функціонального валютного регулювання має два рівні: міждержавного (у тому числі регіонального) і національного. Сучасний механізм валютного регулювання склався після впровадження на основі Ямайської угоди плаваючих валютних курсів і принципу поліцентризму в структурі побудови усієї валютної системи.

Функції регулювання міжнародних валютних відносин покладені світовою спільнотою на Міжнародний валютний фонд (МВФ), що керується у своїй діяльності статутом Фонду і спільно прийнятими країнами-учасницями постановами і домовленостями.

Механізм регулювання на національному рівні, його інституційні структури, принципи і нормативні параметри визначаються законодавчими актами кожної країни[9, c. 102-105].


3. Стратегія імпорту та її пріоритетні фірми

Потенційний імпортер повинен враховувати два аспекти - процедурний і стратегічний. Процедурний стосується, насамперед, митних правил і нормативів стосовно імпорту.

Імпортні операції неможливо здійснювати, не володіючи певним досвідом спілкування з відповідними установами і підготовки необхідної документації, а саме цього фірма іноді намагається уникнути. Тоді на допомогу приходить брокер з питань імпорту. Важливу роль в імпорті відіграють такі документи:

- розписки за товари, передані транспортно-експедиційній компанії для перевезення до місця кінцевого призначення;

- контракти на надання послуг з боку транспортно-експедиційної компанії;

- документи, що засвідчують право власності на товар.

Фірми найчастіше віддають перевагу іноземним, а не внутрішнім товарам, виходячи з таких основних причин: ціна; якість; недоступність певних матеріалів у своїй країні; прискорення і безперервність поставок; більш ефективне технічне обслуговування; сучасна технологія; досягнення визначених маркетингових цілей (особливо у зв'язку з офсетними угодами, коли від фірми вимагають імпортувати якісні товари з країни, у якій вона хоче збувати свою продукцію); зв'язок з іноземними підприємствами, що є іноземними філіями головної фірми.

Найважливішою стратегічною проблемою є імпорт товарів, вироблених іноземними підприємствами, пов'язаними з головною фірмою. Стратегічні переваги фірми частково обумовлені її спроможністю визначати, коли саме вона може забезпечити вищі прибутки за рахунок створення своїх виробничих потужностей за кордоном для обслуговування місцевих ринків чи складальних конвеєрів, на противагу укладенню субконтракт на реалізацію цих функцій із сторонніми (зовнішніми) фірмами. Вивчення внутрішньофірмових угод показало, що найважливішим чинником, що обумовлює внутрішньофірмовий імпорт, є технологічна досконалість продукції; іншими словами, чим вищий рівень технології, матеріалізованої у виробі, тим охочіше фірма бере участь у внутрішньофірмових експортно-імпортних операціях, на противагу закупівлям у сторонніх фірм, передачі їм відповідних контрактів.

Незважаючи на відомі вигоди, із послугами іноземних постачальників пов'язані і деякі труднощі: вибір за кордоном місця розташування постачальника з хорошою репутацією; час підготовки до випуску продукції і терміни поставок; труднощі експедиторського супроводу матеріалів, що постачаються, і безпосередніх контрактів з іноземним персоналом; політичні проблеми і труднощі встановлення нормальних відносин із персоналом іноземного підприємства; коливання обмінних курсів; методи здійснення платежів; якість товарів; брак і проблема повернення дефектної продукції; митні тарифи і мита; витрати на оформлення додаткової документації, необхідної для митного очищення; правові проблеми; транспорт; мова; культурні й соціальні традиції. Більшість з перерахованих проблем достатньо серйозні при закупівлях у зовнішніх фірм, оскільки внутрішньофірмові операції розуміють більш жорсткий контроль за якістю товарів. У той же час проблеми імпорту, такі, як, наприклад, використання іноземної валюти і митної документації, є загальними для будь-якого варіанта розміщення джерел постачання за кордоном[8, c. 261-263].

Імпортуючи товари в іншу країну, фірма повинна досконало знати роботу митниці. З процедурного погляду, коли товар прибуває в порт призначення, імпортер зобов'язаний заповнити на митниці документи, в яких вказуються приблизна вартість і митна категорія вантажу. Існує понад 10 тис. митних категорій товарів, і майже 60 % із них можуть тлумачитися неоднозначно, тобто конкретна партія товарів може бути віднесена більш ніж до однієї категорії. Потім митниця досліджує товар на предмет можливих обмежень. Після цього може бути сплачене мито, і товар буде пропущений у країну. Розмір мита залежить від країни походження товару, його типу та інших чинників.

Брокер чи якийсь інший консультант з імпорту може допомогти імпортеру звести до мінімуму мито, для чого він:

- оцінює товари таким чином, що вони потрапляють до категорії, на яку поширюється більш сприятливий митний режим. Різні категорії продукції обкладаються різними митами. Наприклад, мито на готові вироби звичайно вище, ніж на деталі і компоненти;

- визначає категорію таким чином, що вона підпадає під знижки. Іноді експортери використовують імпортовані деталі й компоненти, за які вони сплачують імпортне мито, у своєму виробничому процесі. Знижка дозволяє їм відшкодувати до 99 % мита, сплаченого за імпортні товари, якщо вони експортують товари, що включають ці імпортні комплектуючі;

- домагається відстрочки сплати податку, використовуючи митні склади і вільні зони для зовнішньої торгівлі. Компанії не зобов'язані сплачувати мита на імпортні товари, що знаходяться на зберіганні на митних складах або зонах для зовнішньої торгівлі, поки їх не направлять у країну для збуту чи використання у виробничому процесі. Це дозволяє компанії зберігати товари, але не сплачувати мито негайно по їхньому прибутті в країну;

- обмежує відповідальність імпортера, правильно вказуючи країну походження товару. Оскільки розмір мита на імпортні товари часто залежить від характеру товару і країни походження, можна домогтися зниження розмірів мита, якщо правильно зазначити країну походження товару.

Іноді імпортовані товари негайно відправляються на експорт, використовуються для складання проміжних компонентів чи кінцевої продукції, що потім експортується. Такий різновид дій може дозволити компанії цілком або частково відшкодувати (за рахунок знижок) будь-які імпортні мита[3, c. 234-236].

4. Сучасні форми організації менеджменту зовнішньоекономічної діяльності

Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД) пов'язаний із застосуванням загальних ідей і концепцій менеджменту у всіх формах зовнішньоекономічної діяльності (експорті й імпорті товарів і послуг, лізингових операціях, прямому інвестуванні і т.д.). Сутність менеджменту зовнішньоекономічної діяльності полягає в комплексному дослідженні та моделюванні міжнародного середовища у поєднанні з налагодженою взаємодією всіх підрозділів і посадових осіб організації/установи в інтересах продуктивного досягнення визначених зовнішньоекономічних стратегій.

Отже, звернімо увагу на такі три ключові моменти. По-перше, менеджмент ЗЕД є визначеним процесом, що, насамперед, включає вивчення і проектування елементів міжнародного середовища: закордонних партнерів, рівня цін, митних правил, міжнародних норм і звичаїв та ін. У цій частині акцент робиться не тільки на аналіз та оцінку майбутніх міжнародних операцій, але і на проектування взаємовідносин з урахуванням визначених процедур. Цей елемент менеджменту становить майже половину чинників успіху в міжнародному бізнесі.

По-друге, необхідно домагатися ефективної взаємодії не тільки між працівниками зовнішньоекономічних підрозділів, але і між усіма службами підприємства, що і визначає успіх на міжнародних ринках. Тому менеджмент ЗЕД, безумовно, включає і зусилля інших працівників у просуванні товарів фірми на зовнішні ринки. Наприклад, начальник відділу технічного контролю, організовуючи систему перевірки експортного товару на предмет відповідності умовам зовнішньоторговельного контракту, є важливою ланкою функції контролю в менеджменті ЗЕД. У випадку досягнення успіху на міжнародному ринку згаданий керівник служби контролю повинен отримати винагороду у такій же мірі, як і працівники ЗЕД.

По-третє, потрібно наголосити на продуктивному досягненні всією організацією обраних зовнішньоекономічних цілей. Це значить, що критерієм якості менеджменту ЗЕД є не тільки успіх сам по собі (досягнення цілей), але і ціна цього успіху (витрати ресурсів, продуктивність).

Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності тісно пов'язаний із міжнародним менеджментом. Останній є не що інше, як управління транснаціональними компаніями. Оскільки зовнішньоекономічна діяльність включає взаємодію національних і транснаціональних компаній, то вона передбачає взаємодію зовнішньоекономічних підрозділів із міжнародними відділеннями багатонаціональних корпорацій. При цьому для транснаціональних компаній пріоритетне значення має універсальний міжнародний підхід, а дії в кожній із країн є наслідком цього підходу. Зовнішньоекономічна діяльність у цьому відношенні суперечлива за своєю природою: головним є репрезентування внутрішньонаціональних операцій компанії, а міжнародна діяльність є наслідком внутрішньо-національних успіхів.

Щодо таких категорій, як міжнародні фінанси, міжнародна логістика, міжнародне право та ін., то кожна з них має власні функціональні основи і закономірності. Міжнародні аспекти при цьому відіграють визначальну роль. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств будь-якої країни не може ігнорувати закономірності здійснення кожної зі згаданих функцій міжнародного бізнесу: фінансів, логістики, права, персоналу та ін. Тому менеджмент зовнішньоекономічної діяльності базується на функціональних складових міжнародного бізнесу такою мірою, якою це має відношення до операцій даного підприємства. При цьому сам менеджмент зовнішньоекономічної діяльності ґрунтується на визначених принципах[5, c. 164-166].


5. Економічні санкції в міжнародних господарських контрактах

Окремі умови зовнішньоторговельних контрактів мають власну специфіку, що необхідно знати і враховувати при складанні контракту. До таких умов належать: місце виконання контракту, ціна, фінансові умови, комерційні документи.

Залежно від місця виконання контракту між сторонами розподіляються витрати на перевезення й обов'язки, пов'язані з доставлянням переданого за контрактом товару. До місця виконання такі витрати й обов'язки за загальним правилом несе продавець, а надалі - покупець.

У місці виконання контракту до покупця звичайно переходить право власності на товар і, відповідно, ризик випадкової втрати придбаного майна. У цьому полягає основна відмінність договору купівлі-продажу від всіх інших видів договорів - орендного, ліцензійного, страхування та ін., де не міститься умова про перехід права власності на товар, а предметом договору є право користування товаром або надання послуг.

Відповідно до законодавства країн СНД виникнення і припинення права власності на товар визначається за законами місця здійснення зовнішньоторговельної операції Згідно з законодавством країн СНД право власності покупив на товар за договором купівлі-продажу виникає з моменту передання йому товару, якщо інше не передбачено законом або договором. Переданням визнається вручення товару покупцеві, а також здавання товару транспортній організації або пошті для відправлення покупцю, якщо за контрактом укладення договору перевезення й оплата за доставку товару покупцеві не входить в обов'язки продавця.

Місце виконання має важливе значення для визначення відповідальності продавця за контрактом. Переданий ним товар повинен за кількістю, якістю й іншими умовами відповідати вимогам контракту саме в місці його виконання. За подальше погіршення якості товару, якщо в цьому немає вини продавця, відповідатимуть ті особи, якими було завдано шкоди товару.

Місце виконання контракту визначається сторонами з урахуванням специфіки контракту та їх комерційної заінтересованості.

За своїм змістом зовнішньоекономічний контракт має бути складений за схемою (структурою), яка визначена Положенням про форму зовнішньоекономічного договору (контракту), затвердженим наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України від 5 жовтня 1995 р. У договорі (контракті) повинні зазначатися: назва, номер договору, дата й місце його укладення, преамбула із зазначенням повного і скороченого найменування сторін та вказівка на статутні документи, якими керуються сторони під час укладення договору, предмет договору; кількість та якість, товару (обсяги виконання робіт, надання послуг; базисні умови поставки товарів, приймання-здачі виконаних робіт або послуг, у т. ч. з використанням Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів у редакції 2000 p.; ціна та загальна вартість договору; умови платежу; упаковка та маркування; форс-мажорні обставини; санкції та рекламації; арбітражне застереження; юридичні адреси; поштові та платіжні реквізити сторін. Крім того, за домовленістю сторін у договорі можуть визначатися й додаткові умови (наприклад, про страхування, порядок сплати податків і зборів тощо).

Ще одним різновидом міжнародних контрактів є термінові контракти. Ці договори укладаються, коли покупцю необхідно отримати придбаний товар саме в обумовлений строк, а інші умови мають менше значення. Наприклад, насіння до посівної. При порушенні строку покупець анулює договір із застосуванням санкцій.

Санкції застосовуються як засіб зацікавити партнерів добросовісно виконувати обов'язки і для захисту інтересів однієї із сторін у разі порушення будь-якої з умов контракту іншою стороною.

У цій статті контракту зазначається:

* види санкцій, які можуть застосовувати покупці до продавців у зв'язку з невиконанням останніми умов ЗТК;

* види санкцій, які можуть застосовувати продавці до покупців у зв'язку з невиконанням останніми умов ЗТК;

* спосіб розрахунку конвенційного штрафу та/або збитків; максимальний розмір штрафу;

* умова про одностороннє анулювання контракту при невиконанні однієї із сторін зазначених обов'язків.

Найрозповсюдженішим видом санкцій є штраф з продавців за прострочення поставки товару, так званий конвенційний штраф. Він розраховується потижневе або подекадне у відсотках від вартості недопоставленого товару (наприклад, 0,5%)[9, c. 246-248].

6. Менеджмент спільної підприємницької діяльності

Важливого значення в умовах ринку набуває такий довгостроковий фактор, як структурна перебудова національної економіки, зорієнтована на сучасні техніко-технологічні, економічні, екологічні й соціальні стандарти. Деформована національна економіка не відповідає критеріям суверенного розвитку України з точки зору як оптимальних пропозицій самозабезпечення та зовнішньоекономічної спеціалізації, так і науково-технологічних, соціальних і, особливо, економічних позицій. Можна виділити наступні загальні негативні характеристики структури економіки України:

• велика питома вага фізично та морально застарілої техніки в складі основних виробничих фондів (більш як 60%), що зумовлено превалюванням екстенсивних методів розвитку економіки і, в першу чергу, її базових галузей;

• диспропорції в системі самозабезпечення ключових галузей життєдіяльності країни (майже повна зовнішня паливно-енергетична залежність; задоволення потреб в електротехнічних і кабельних виробах, продукції текстильної, целюлозо-паперової та медичної промисловостей лише наполовину; відсутність виробництва каучуків, летаксів, ряду продуктів органічного синтезу, устаткування для легкої промисловості, переробних галузей агропромислового комплексу тощо);

• незбалансованість галузевої структури промисловості з точки зору її соціальної орієнтації (потенціал промисловості на 90% формують важкі галузі; питома вага виробництва предметів споживання складає близько 30% при відповідних показниках у розвинутих країнах від 50 до 60%).

Слід зазначити, що міжнародні спільні підприємства використовуються не тільки для освоєння ринку країни, що приймає капітал, але й з метою подальшого виходу на ринки сусідніх країн або цілих регіонів світу. І якщо відповідна мотивація тривалий час досліджується стосовно діяльності американських, японських та західноєвропейських фірм у Латинській Америці, Азії, Африці, то потенціал такого плану маркетингової мотивації західних фірм у країнах Східної Європи та СНД до останнього часу не оцінювався.

Разом з тим такий потенціал є, на нашу думку, значним, що обумовлено схожістю ключових середовищних характеристик вказаних внаслідок тривалого взаємопов'язаного економічного розвитку.

Зокрема, відзначається висока кореляція інвестиційної активності іноземних фірм в Україні з масштабами та динамікою їх діяльності в Росії [4, с. 85-86].

Регулювання розвитку МСП здійснюється за допомогою сукупності методів (правових, адміністративних, економічних та соціально-психологічних), форм та конкретних інструментів стимулювання і обмеження на різних (національному, міжнародному і наднаціональному) рівнях.

Правові методи реалізуються через систему цивільного та процесуального права, арбітражну практику тощо з відповідним інституціональним забезпеченням.

Адміністративні методи юридичне визначають господарську суб'єктність, регламентують питання власності, процедури розв'язання суперечок у судовому порядку тощо.

Економічні методи реалізуються через систему дотацій, кредитів, здійснення фіскальної політики.

Соціально-психологічні методи орієнтовані на формування і розвиток тієї чи іншої ідеології, виховання відповідного менталітету громадян і суспільства у цілому за допомогою організаційно оформлених інститутів[3, c. 329-331].

Між методами регулювання міжнародної спільної підприємницької діяльності є очевидний взаємозв'язок із пріоритетом правових методів, що обумовлено:

• їх оформленістю у конкретних документах, що дає можливість проводити відповідний аналіз;

• усталеністю й тривалістю нормативно-правової бази;

• значенням правових методів як основи для розвитку інших методів регулювання.

Аналіз різних систем регулювання міжнародної спільної підприємницької діяльності на національному рівні показує що формуються вони двома шляхами:

1) прийняттям єдиного акта, який регулює допуск іноземного капіталу в економіку країн;

2) регулюванням сукупністю правових актів різних аспектів іноземної інвестиційної та підприємницької діяльності.

Вибір одного із зазначених шляхів формування національної системи регулювання зумовлений роллю країни на світовому ринку капіталів. Для країн, які активно експортують капітал, характерним є ліберальне ставлення до регулювання іноземних капіталовкладень.

Країнам, які переважно імпортують капітал, притаманне прагнення до прийняття єдиного законодавчого акта щодо міжнародної підприємницької діяльності.

Загалом стабільним залишається перелік питань (об'єктів) регулювання: визначення іноземного інвестора; видів та форм іноземних інвестицій; участь у власності; трансферт прибутку іноземного інвестора; вимоги до результатів діяльності іноземного інвестора; система інвестиційних пільг та обмежень; гарантії щодо прав іноземного інвестора.

Одночасно реалізуються досить гнучкі підходи щодо варіантів регулювання кожного з цих питань залежно від стратегічної мотивації країни, що приймає капітал.

До іноземних інвесторів відносяться, як правило, іноземні фізичні та юридичні особи; особи, які не мають громадянства; вітчизняні громадяни, які проживають за кордоном; іноземні держави та міжнародні організації.

Видами іноземних інвестицій є цінності, що вкладаються безпосередньо іноземними інвесторами в об'єкти підприємницької діяльності з метою отримання прибутку (доходу) або досягнення інших цілей. У цілому вони визначаються однозначно, але можливі й варіації щодо деяких видів: інтелектуальні інвестиції, векселі, цінні папери, торгові марки тощо. Зазначимо, що країни, які більш зацікавлені в іноземних інвестиціях, формують різноманітні переліки видів інвестицій.

Іноземний інвестор, як, правило, кваліфікується за обсягом вкладеного капіталу. Так, пересічним у світо-господарській діяльності є кваліфікаційний мінімум у 50-100 тис. дол. США, а кваліфікаційна частка власності в об'єкти інвестування — від 20 %.

Ключовим моментом взаємовідносин різних форм здійснення іноземних інвестицій є питання участі у власності. Світова практика сформувала такі основні способи регулювання цього питання: збереження контролю над стратегічними галузями національної економіки; збереження деяких галузей або видів виробництва під егідою державної власності; обмеження частки іноземного інвестора у власності; часткове зняття обмежень привілейованим інвесторам; 100% власність іноземного інвестора.

Регулювання репатріації прибутку іноземного інвестора передбачає: обов'язкове створення резервного фонду, який зберігається у банках країни приймання; фіксацію розміру капіталу, який вивозиться, залежно від розміру інвестиції, прибутку, що отримується і регулюється як загальними правилами валютного регулювання та угодами про валютне співробітництво, так і спеціальними правилами. Крім того, можливі режими вільного руху капіталу.

Вимоги до результатів діяльності іноземного інвестора визначаються цілями приймання країни і реалізуються диференційовано за певними показниками (частка національного учасника, рівень передачі технології, масштаби діяльності, спрямованість ринку, можливість підготовки кадрів та нових робочих місць тощо)[5, c. 211-213].

7. Система світових цін на товари у міжнародній торгівлі

Міжнародна торгівля існувала ще в глибоку давнину, але світовий ринок склався на ґрунті міжнародного поділу праці в період зародження і розвитку капіталістичних відносин.

Світовий ринок - це система обміну товарами й послугами на міждержавному рівні.

Сьогодні відбувається відносне скорочення торгівлі сировиною і енергоносіями (паливними ресурсами), а також скорочується доля продовольчих товарів у світовій торгівлі. В сучасних умовах дедалі більшого значення набуває на світовому ринку торгівля промисловими виробами, в першу чергу тими, що потребують значних витрат праці й капіталу - електронна техніка й комп'ютери, радіо - і телеапаратура, побутова техніка, складні прилади й машини, новітні технології тощо. Особлива увага відводиться торгівлі послугами та науково-технічними досягненнями. Остання виступає у формі торгівлі патентами й ліцензіями. Патент дає виключне право на користування винаходом, що закріплюється у відповідному патентному законодавстві. Ліцензія - дозвіл на право використання іншою особою (фірмою) винаходу, захищеного патентом, а також технічних знань, досвіду, торгової марки.

На світовому ринку складається особлива система цін - світові ціни. Світова ціна являє собою грошове вираження інтернаціональної вартості товарів і послуг, що реалізуються на зовнішньому ринку.

Інтернаціональна вартість визначається середньосвітовим необхідним робочим часом. Але, на відміну від процесу формування вартості на національному рівні, суспільно необхідні затрати праці в міжнародному масштабі значною мірою залежать від умов виробництва якого-небудь товару в країні, яка є його головним експортером на світовому ринку, а не просто виробником[1, c. 254-255].


Список використаної літератури

1. Дідківський М. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства: Навчальний посібник/ Микола Дідківський,. - К.: Знання , 2006. - 462 с.

2. Загородній А. Зовнішньоекономічна діяльність: Термінологічний словник/ Анатолій Загородній, Геннадій Вознюк,. - К.: Кондор, 2007. - 166 с.

3. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств: Підручник для вузів/ Інна Багрова, Наталя Редіна, Валерій Власюк, Оксана Гетьман,; За ред. Інни Багрової; М-во освіти і науки України, М-во фінансів України, Дніпропетровський держ. фінансово-економічний ін-т. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 579 с.

4. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств: Навчальний посібник/ Ю. Г. Козак, Н. С. Логвінова, І. Ю. Сіваченко та ін.; Мін-во освіти і науки України, Одеський державний економічний ун-т. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 791 с.

5. Кириченко О. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності: Навч. посібник/ Олександр Кириченко,. - 3-тє вид. перероб. і доп.. - К.: Знання-Прес, 2002. - 382 с.

6. Макогон Ю. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства: Навчальний посібник/ Юрій Макогон, В’ячеслав Рижиков, Сергій Касьянюк; Ред. Ю. В. Макогон; М-о освіти і науки України, Донбаська державна машинобудівна академія. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 423 с.

7. Прокушев Е.Ф. Внешнеэкономическая деятельность: Учеб-но-практическое пособие/ Е. Прокушев,. - М.: ИВЦ "Маркетинг", 1998. - 207с .

8. Рум’янцев А. П. Зовнішньоекономічна діяльність: Навчальний посібник/ А. П. Рум’янцев, Н. С. Рум’янцева; М-во освіти і науки України. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 375 с

9. Управління зовнішньоекономічною діяльністю: Навч. посібник для студ. вуз./ Пер. з рос. Н. Кіт, К. Серажим; Під заг. ред. А.І. Кредісова. - К.: ВІРА-Р, 1998. - 447 с.

загрузка...
Top