Лідерство

1. Погляди на лідерство О.С.Віханського «Менеджмент».

2. Підхід до лідерства М.Мескона у його праці «Менеджмент».

3. Основні концепції лідерства у праці «Основи менеджменту» Г. Осовської.

Висновки.

Список використаної літератури.


1. Погляди на лідерство О.С.Віханського «Менеджмент»

Питання лідерства викликали інтерес людей із древніх часів. Однак систематичне, цілеспрямоване й широке вивчення лідерства почалося тільки із часів Ф. Тейлора. Було проведено дуже багато досліджень. Проте усе ще не існує повної згоди із приводу того, що таке лідерство і як воно повинне вивчатися.

Природа лідерства може бути краще зрозуміла, якщо його зрівняти із властиво керуванням. Бути менеджером і бути лідером в організації - це не те саме . Менеджер у своєму впливі на роботу підлеглих і побудові відносин з ними насамперед використовує й покладається на посадову основу влади й джерела, її живильні. Лідерство як специфічний тип відносин керування ґрунтується більше на процесі соціального впливу, а точніше, взаємодії в організації. Цей процес є набагато більше складного, потребуючого високого рівня взаємозалежності його учасників. На відміну від властиво керування лідерство припускає наявність в організації послідовників, а не підлеглих. Відповідно відносини «начальник – підлеглий», властиві традиційному погляду на управління, заміняються відносинами "лідер - послідовник".

Важливо також відзначити, що управлінська взаємодія типу "лідер - послідовник" не обов'язково припускає його ієрархічний характер, як це має місце у випадку відносин "начальник - підлеглий". Лідерство, як і влада, - це потенціал, що є в людини.

Основою лідерства є специфічний тип відносин керування, або лідерський тип. Це відносини "лідер - послідовники". Історично лідерський тип відносин виник набагато раніше відносин "начальник - підлеглий", що з'явилися й оформилися в період першої промислової революції.

Лідер стає привабливим для послідовників завдяки вмінню бачити те, що в остаточному підсумку буде досягнуто в результаті його й послідовників зусиль. Однак це не будь-яка мета або будь-який стан організації в майбутньому. Більшою мірою це те, що послідовники хочуть (неефективне лідерство) або можуть (ефективне лідерство) мати. Крім того, бачення стає привабливим, якщо воно більше або краще, ніж існуюча реальність, тобто в певній мері допускається ідеалізація майбутнього стану. Образ бачення захоплює уяву послідовників і спонукує їх присвятити себе перетворенню його в життя в тій мері, у якій вони розділяють лідерське бачення. Бачення, що вселяє сили в послідовників, змушує їх вірити в успіх справи.

У передачі послідовникам бачення в такій формі, щоб воно вселяло в них ентузіазм і зобов'язання, лідерові може допомогти використання ефективної комунікації. У сучасних умовах людей може спонукати до дій факт їх безпосереднього усвідомленої участі (через власність або процес) у рішеннях і їхній творчій реалізації, що припускає наділення їх відповідними правами й повноваженнями. Це означає, що лідер повинен мати здатність і вмінням ділити свою владу з послідовниками, робити їхньою частиною спільної справи, а не сліпими виконавцями. У сучасних умовах ефективне лідерство - це не залізна або тверда рука, а висока чутливість до потреб послідовників, що проявляється в розвитку працівників, у включенні їх у групову роботу, у наданні їм допомоги в досягненні особистих цілей.

Сила лідерського впливу прямо пропорційна ступені прийняття послідовником того, що лідер пропонує зробити. Влада й вплив є головними в роботі лідера. Зараз розглянемо те, як використовується влада в рамках ефективного лідерства.

Експертна влада може допомогти лідерові вести послідовників за собою, якщо вони повірили в те, що лідер має більше спеціальних знань у певній області, чим вони. Однак у цілому експертна влада має вузьке застосування, і можливість її використання обернено пропорційна рівню, займаному лідером в організації.

Інша ситуація спостерігається у випадку, коли лідер користується владою приклада, тому що вона є в багатьох випадках причиною визнання й наступного обожнювання (харизма) лідера послідовниками. Дане джерело влади виходить безпосередньо від послідовників, і для цього лідерові необхідно "знайти" своїх залицяльників, а не навпаки.

Право на владу здобувається лідером у ході його кар'єри й виходить із його позиції в організації. Однак реально цим правом лідер може користуватися тільки до того моменту, поки це зізнається його послідовниками й приймається ними як вказівка до дії.

Влада інформації в лідерському варіанті пов'язана з індивідуальними здатностями й умінням лідера з'єднувати на своєму рівні кінці інформаційних потоків, що не з'єднуються внизу.

Винагорода й примус як джерела влади в рамках ефективного лідерства більше асоціюються з можливістю бути або не бути в одній "запряжці" з ефективним лідером, ніж чим з місячною премією або доганою.

Влада над ресурсами використовується ефективним лідером для збалансування недоліків і поліпшення стану справ.

Все більше значення для досягнення ефективного лідерства грає влада зв'язків, реалізована, зокрема , шляхом створення так званих мережних структур, що сприяють підтримці ефективного лідерства на належному рівні без кількісного росту організації. Лідер повинен прагнути до ефективного сполучення всіх можливих і наявних у нього основ і джерел влади, тому що це є однією з головних умов ефективного лідерства.

Отже, лідерство - це не управління. Управління зосереджує увагу на тому щоб люди робили все правильно, а лідерство - на тому, щоб люди робили правильні речі [1, c. 169-171].

2. Підхід до лідерства М.Мескона у його праці «Менеджмент»

Керівництво, лідерство стало об'єктом дослідження, коли на початку двадцятого сторіччя почали вперше вивчати керування. Однак тільки в період між 1930 і 1950 р. було вперше почате вивчення лідерства у великих масштабах і на систематичній основі. Ці ранні дослідження ставили своєю метою виявити властивості або особистісні характеристики ефективних керівників. Відповідно до особистісної теорії лідерства, також відомої за назвою теорії великих людей, кращі з керівників мають певний набір загальних для всіх особистих якостей. Розвиваючи цю думку, можна затверджувати, що якби ці якості могли бути виявлені, люди могли б навчитися виховувати їх у собі й тим самим ставати ефективними керівниками. Деякі із цих вивчених рис - це рівень інтелекту й знання, що вражає зовнішність, чесність, здоровий глузд, ініціативність, соціальне й економічне утворення й високий ступінь упевненості в собі.

В 40- х роках учені почали вивчати зібрані факти про співвідношення особистих якостей і лідерства. На жаль, незважаючи на сотні проведених досліджень, вони не прийшли до єдиної думки про набір якостей, які неодмінно відрізняють великого лідера. В одному з досліджень затверджувалося, що було проаналізовано тільки близько 5% особистих якостей керівників усього в чотирьох або п'яти дослідженнях. В 1948 р. Стогдилл зробив комплексний огляд досліджень в області лідерства, де відзначав, що вивчення особистих якостей продовжує давати суперечливі результати. Він виявив, що лідери, як правило, відрізнялися інтелектом, прагненням до знань, надійністю, відповідальністю, активністю, соціальною участю й соціально-економічним статусом. Однак Стогділл також відзначив, що в різних ситуаціях ефективні керівники виявляли різні особисті якості. Потім він зробив висновок, з яким погодилися б сьогоднішні вчені- біхевіорісти: "людина не стає керівником тільки завдяки тому, що він має деякий набір особистих властивостей". Висновок, що не існує такого набору особистих якостей, що є присутнім у всіх ефективних керівників, часто приводиться як доказ того, що ефективність керівництва має ситуаційний характер. Однак сам Стогділл уважає, що його точка зору недостатньо відтіняє особистісну природу лідерства. Він затверджує, що є вагомі докази на користь того, що в різних ситуаціях потрібні різні здатності і якості. Хоча він і не призиває повернутися до підходу до керівництва з позицій особистих якостей, Стогділл містить, що "структура особистих якостей керівника повинна співвідноситися з особистими якостями, діяльністю й завданнями його підлеглих".

Нижче ми приводимо наше визначення лідерства стосовно до управління: "ЛІДЕРСТВО - це здатність впливати на окремих особистостей і групи, направляючи їхні зусилля на досягнення цілей організації" [2, c. 305-306].

3. Основні концепції лідерства у праці «Основи менеджменту» Г. Осовської

Лідер - істотна ланка соціальної групи. Як тільки на світ з'являється яка-небудь людська спільність, у її структурі народжується свій лідер. У міру розростання функцій групи і розширення сфер її діяльності, складається ієрархія лідерів. Отут починають діяти і "формальні", і "неформальні" лідери. Перші одержують повноваження керувати людьми з рук вищої інстанції, другі стають лідерами за визнанням навколишніх. Справжнім лідером, здатним вести за собою людей, стає той, хто знаходить у людей загальне визнання. Навколишні сприймають такого лідера за чотирма моделями:

1. "Один із нас". Передбачається, що спосіб життя лідера ідентичний способу життя будь-якого члена соціальної групи. Лідер, як і всі, радіє, переживає, обурюється і страждає: життя приносить йому і приємне, і неприємне.

2."Кращий із нас". Мається на увазі, що лідер - це приклад для всієї групи як людини і професіонала. У зв'язку з цим поведінка лідера стає предметом наслідування.

3."Втілення чеснот". Вважається, що лідер є носієм загальнолюдських норм моралі. Лідер розділяє з групою її соціальні цінності і готовий їх відстоювати.

4."Виправдання наших очікувань". Люди сподіваються на сталість поведінкових дій лідера незалежно від мінливої ситуації. Вони хочуть, щоб лідер завжди був вірний слову, не допускав відхилень від схваленого групою курсу поведінки.

Люди хочуть, щоб їхній лідер не був тільки і не стільки професіоналом технократичного толку, орієнтованим винятково на процес виробництва, а насамперед керівником з людським обличчям, що володіє всіма гамами психічних переживань. У його діяльності на першому плані повинна стояти орієнтація на людину. У цьому і полягає справжня суть лідерства. Не кожному керівнику (менеджеру) дано стати лідером. Таким може бути людина, що володіє цілком визначеними якостями:

а) чесність - повна ясність із приводу дотримання норм загальнолюдської моралі. Відповідь на запитання - "Пішов би ти з цією людиною в розвідку?" - повинна бути позитивною;

б) інтелект - швидкість, гнучкість і прогностичність розуму;стійка увага, вміння володіти мовою; допитливість;

в) здатність розуміти людей - уміння зрозуміти поведінку співрозмовника; здатність бачити в людині особистість; прагнення збагатити людину духовно;

г) стійкість поглядів - адекватна реакція на ситуацію; контроль над емоціями; сталість дій;

ґ) впевненість у собі - прагнення брати на себе відповідальність;

- поінформованість про свої достоїнства і недоліки;

- наполегливість у досягненні мети;

д) скромність у побуті - відсутність спрямованості до розкоші;раціоналізм у поводженні з речами; схильність до самообслуговування;

є)ерудованість - широта і глибина пізнання в різних галузях науки і техніки; гарна поінформованість у філософії, політології, історії; знання у сфері людинознавства[3, c. 336-338].

Висновки

Дослідивши англійський, російський та український напрями визначення лідерства, ми можемо підсумувати, що вищенаведені визначення не мають на увазі необхідності лідерства тільки для якогось певного типу організацій. Мова йде про взаємодію або взаємовплив між людьми в рамках будь-якого виду діяльності (утворення, охорона здоров'я, бізнес і т.д.), а не тільки в політичних процесах.

М.Мескон, відповідно до особистісної теорії лідерства, також відомої за назвою теорії великих людей, кращі з керівників мають певний набір загальних для всіх особистих якостей. Розвиваючи цю думку, можна стверджувати, що якби ці якості могли бути виявлені, люди могли б навчитися виховувати їх у собі й тим самим ставати ефективними керівниками. Деякі із цих вивчених рис - це рівень інтелекту й знання, що вражає зовнішність, чесність, здоровий глузд, ініціативність, соціальне й економічне утворення й високий ступінь упевненості в собі.

Лідерство, за О.С.Віханським - це тип управлінської взаємодії (у цьому випадку між лідером і послідовниками), заснований на найбільш ефективному для даної ситуації сполученні різних джерел влади й спрямований на спонукання людей до досягнення загальних цілей. Із цього й іншого визначень лідерства треба, що лідерство є функцією лідера, послідовників і ситуаційних змінних.

Г.Осовська зазначає, що оскільки лідерство внутрішньо властиве груповій діяльності, а виробництво товарів здійснюється людьми, зібраними в робочі групи, то лідерство і менеджмент взаємообумовлені. Чи хочуть організатори виробництва чи ні, але в будь-якій робочій групі неминуче з'являється і діє свій лідер. Він необхідний групі як символ єднання, як батько-наставник, як опора в складній взаємодії з керівництвом та іншими робочими групами.

Список використаної літератури

1. Виханский О. Менеджмент: [Учебник] / О. С. Виханский, А. И. Наумов. - [2-е изд.]. - М. : Фирма "Гардарика", 1996. - 415 с.

2. Мескон Майкл Х., Альберт Майкл, Хедоури Франклин Основы менеджмента: Пер. с англ. / Академия народного хозяйства при Правительстве РФ / М.А. Майорова (пер.). — М. : Дело, 2000. — 704с.

3. Осовська Г. Основи менеджменту: підручник / Галина Осовська, Олег Осовський,. - 3-е вид., перероб. и доп. - К. : Кондор, 2006. - 661 с.

загрузка...
Top