Класифікація та особливості джерел інформації в сфері управлінської діяльності

Вступ.

Розділ 1. Теоретичні поняття джерел інформації.

1.1. Джерела інформації в системі суб'єктно-об'єктних відносин інформаційної діяльності.

1.2. Класифікація джерел інформації за морфологічними ознаками та механізмами функціонування.

Розділ 2. Основна класифікація джерел інформації в сфері управлінської діяльності.

2.1. Друковані видання як джерело інформації для підготовки управлінських рішень.

2.2. Електронні джерела інформації.

2.3. Джерела статистичної інформації.

2.4. Інші джерела інформації.

Висновки.

Список використаних джерел.

Вступ

Актуальність теми. Поступовий розвиток й організаційне оформлення інформаційно-аналітичної діяльності вимагає вдосконалювання структур, технологій, методології і методик її проведення. Регіональні органи влади й управління не мають змоги замовляти академічним інститутам довгострокові і дорогі теоретичні дослідження. Звичайно, мова йде про залучення окремих експертів чи невеликих груп дослідників, здатних застосувати знання і технології у спільній роботі із співробітниками інформаційно-аналітичних підрозділів. Водночас суттєво підвищуються вимоги до загальної ерудованості, поінформованості, навченості, мобільності, різнобічності фахівців профільних і галузевих служб та структур органів управління, які, по суті, є постійно діючими експертами на своїх робочих місцях.

Актуальною стає чітка взаємодія інформаційно-аналітичних структур усіх рівнів управління. Дедалі активніше вилучається з практики регіонального управління дублювання робіт із збирання, оброблення, збереження однотипної інформації. До вирішення інформаційних та експертно-аналітичних завдань підключаться регіональні структури центральних міністерств і відомств. При цьому на практиці виникають досить непрості питання, пов'язані з повноваженнями, відповідальністю, узгодженістю дій, звітністю, що їх вирішують регіони по-різному.

Сутність цієї роботи в тому, що прийняття управлінських рішень здійснюють конкретні люди під впливом практично нескінченної кількості зовнішніх і внутрішніх факторів. Рішення приймаються не тільки на основі твердої логіки, а й з урахуванням постулатів людської поведінки, мислення, етичних та естетичних поглядів, законів гармонії. Врахувати і реалізувати ці аспекти у вигляді інформаційних технологій зараз неможливо, та навряд чи й необхідно.

Аналіз джерел інформації доцільно здійснювати як з позицій відправника (адресанта), так і отримувача інформації (адресата). Адже мета та підходи до використання джерел інформації як повідомлення та (або) каналу зв'язку протилежними учасниками комунікаційного процесу можуть помітно різнитись між собою. Варто зазначити, що у цьому розділі ми розглядаємо зовнішні джерела інформації, тобто такі, що несуть суб'єкту (організації) інформацію ззовні. У процесі її переробки суб'єкт (організація) створює нову, вже внутрішню інформацію. Вона призначена як для суто власного споживання, і навіть може бути таємною, так і для товарно-грошового, інформаційного та іншого обміну з партнерами організації.

Мета роботиполягає в тому, щоб проаналізувати та з’ясувати основні риси класифікації джерел інформації.

Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд задач:

· визначити роль джерел інформації в системі суб'єктно-об'єктних відносин інформаційної діяльності;

· охарактеризувати класифікації джерел інформації за морфологічними ознаками та механізмами функціонування;

· дослідити друковані видання як джерело інформації для підготовки управлінських рішень;

· проаналізувати електронні джерела інформації;

· охарактеризувати джерела статистичної інформації.

Об’єктом дослідженняє джерела інформації.

Предметом дослідженнявиступають види та класифікація основних джерел інформації.


Розділ 1.Теоретичні поняття джерел інформації

1.1. Джерела інформації в системі суб'єктно-об'єктних відносин інформаційної діяльності

Для задоволення своїх інформаційних потреб суб'єкти інформаційної діяльності використовують певні джерела інформації. А оскільки поняття "джерело інформації" вживається надзвичайно широко, то, щоб уникнути ускладнень у роботі, аналітику треба добре розуміти, яке змістове навантаження несе цей термін у кожному конкретному випадку. Згідно із Законом України "Про інформацію" "джерелами інформації є передбачені або встановлені Законом носії інформації: документи та інші носії інформації, які являють собою матеріальні об'єкти, що зберігають інформацію, а також повідомлення засобів масової інформації, публічні виступи". У свою чергу, "документ — це передбачена Законом матеріальна форма одержання, зберігання, використання і поширення інформації шляхом фіксації її на папері, магнітній, кіно-, відео-, фотоплівці або на іншому носієві" (Закон України "Про інформацію"). З поняттями "джерело інформації" та "документ" пов'язаний термін "носій інформації (даних)", який в науковій літературі визначається як матеріальний об'єкт, призначений для зберігання даних. Наведені визначення джерел інформації та документів мають ключове значення у випадках, пов'язаних з вирішенням правових аспектів інформаційних відносин. Адже можливість контролю та перевірки змісту повідомлень завдяки їх фіксації на матеріальних носіях або публічності виступів, коли існує ряд свідків, які можуть висловитись із приводу змісту повідомлень, створює необхідні передумови для розв'язання в судовому порядку спірних питань, пов'язаних з обігом інформації.

Але в засобах масової інформації, у практиці професійної інформаційної діяльності, у повсякденному житті можна натрапити на формулювання на кшталт: "наше джерело інформації у (назва організації, професійної групи тощо), що побажало залишитись невідомим (неназваним), повідомило..." і далі йде зміст самого повідомлення. На практиці в поняття "джерела інформації" входять об'єкти не передбачені Законом України "Про інформацію". Наприклад, чутки, різні приватні повідомлення, незафіксовані на якихось матеріальних носіях, або повідомлення з використанням не передбачених законом носіїв тощо. До того ж ці не передбачені законом, але фактично функціонуючі джерела інформації можуть суттєво впливати на ту чи іншу конкретну ситуацію. Історія, у тому числі й новітня українська, знає досить багато прикладів, коли, скажімо, чутки мали значний вплив на перебіг подій в економіці й політиці.

Нерідко джерело інформації асоціюється з відправником інформації. Часто в поняття "джерело інформації" де-факто включається канал зв'язку. Фактичне значення цього терміна значно ширше, ніж юридичне. Таким чином, у системі суб'єктно-об'єктних відносин інформаційної діяльності джерелом інформації є будь-який об'єкт, де нагромаджуються повідомлення, дані, що в подальшому використовуються суб'єктами інформаційних відносин (державними організаціями, посадовими та юридичними особами, громадянами), впливають на їхню поведінку[14, c. 29].

Якщо ми проаналізуємо значення, в якому на практиці вживається термін "джерело інформації", то дійдемо висновку, що його тлумачення ближче до того, що подається в Законі "Про інформацію", тоді як канал надходження інформації до користувача (канал зв'язку) не впливає на зміст повідомлення, що несе в собі це джерело інформації. Для прикладу можна назвати розповсюдження преси за передплатою або через мережу роздрібної торгівлі, коли зміст повідомлення не залежить від каналу зв'язку.

На практиці ж джерело інформації часто розглядається як єдине ціле з відправником інформації і каналом зв'язку. Для прикладу розглянемо чутки й так звані компрометуючі матеріали (компромат). Чутки передаються у приватному порядку і, залежно від змісту чуток, до їх сприйняття схильна та чи інша аудиторія. Що ж стосується компромату, то він надходить від відправника до отримувача (споживача) інформації по каналу зв'язку, недоступному для третіх осіб. Тобто існування цього виду джерел інформації пов'язане з нерозривною єдністю двох компонентів моделі комунікації — відправника інформації та каналу зв'язку. Фактично подібне об'єднання під поняттям "джерело інформації" означених компонентів моделі комунікації характерне для будь-якої індивідуально (тобто персонально для конкретного споживача) поширюваної інформації. Врахування різниці в трактуванні терміна "джерело інформації" необхідне не лише при вирішенні юридичних питань, на чому наголошувалось вище, а й у практиці інформаційно-аналітичної роботи для коректного сприйняття одного й того ж повідомлення різними фахівцями.

Таким чином, підсумовуючи все наведене, слід зазначити, що джерело інформації, орієнтоване на масового або принаймні багаточисельного споживача, еквівалентне повідомленню. Досить типовою в цьому випадку є модель комунікації, якій притаманні один відправник повідомлень, багатотиражне джерело інформації, розгалужений або мережевий канал зв'язку та масовий споживач інформації. Джерела ж інформації, призначені принаймні на початковому етапі свого функціонування для окремого споживача або вузького кола осіб, складають єдине ціле з таких елементів моделі комунікації, як відправник повідомлення, саме повідомлення та канал зв'язку. До того ж усі ці елементи представлені поодинці. Проте варто зазначити, що механізми управління поширенням масової та індивідуально орієнтованої інформації різні, що, в свою чергу, впливає на механізми функціонування джерел інформації і певною мірою — на зміст повідомлень. У подальшому це питання розглянемо детальніше[7, c. 164-165].

Aналізуючи моделі комунікацій, ми розглядали відправника повідомлень як першоджерело інформації, а отримувача повідомлень — як її кінцевого споживача. Як принципова схема, подібна модель заперечень не викликає. Але в реальному житті, і це знайшло своє відображення при розгляді місця джерел інформації в системі суб'єктно-об'єктних відносин інформаційної діяльності, комунікативні зв'язки між початковим виробником повідомлення і його кінцевим споживачем опосередковані зусиллями цілої низки суб'єктів-ретрансляторів, так званих інформаційних посередників.

Для конкретного споживача такі посередники можуть відігравати роль відправника повідомлень, слугувати джерелом інформації. Таке ставлення споживача цілком закономірне, оскільки нерідко інформаційний посередник виступає непростим ретранслятором повідомлень, надаючи, таким чином, споживачеві певні інформаційні послуги. Дуже часто інформаційний посередник опрацьовує зібрані ним повідомлення, виробляючи з них для споживача якісно новий інформаційний продукт. Ступінь такої переробки може коливатись у досить широких межах: від порівняно простого компонування повідомлень інформаційних агентств у друкованих або електронних засобах масової інформації до глибокого аналізу та синтезу різноманітних матеріалів у процесі надання клієнтові консультаційних послуг і підготовки професійними консультантами підсумкового звіту щодо виконуваної ними роботі.

Безумовно, вклад інформаційних посередників у створення нового інформаційного продукту, а також вплив посередників на можливу трансформацію змісту первинного повідомлення в цих випадках буде коливатись у досить широких межах[7, c. 167].

Але в будь-якому разі суть і функції інформаційного посередництва залишатимуться незмінними. Його можна розглядати і як інституціональну форму організації джерел інформації. Адже для отримання зовнішньої інформації споживач дуже часто вдається до послуг тих чи інших інституцій, які, збираючи і переробляючи повідомлення, подають їх у формі різних джерел інформації: періодичних видань, телевізійних новин, консультаційних послуг тощо. Тому цілком закономірно, що аналіз різних джерел інформації доцільно здійснювати, враховуючи механізми функціонування відповідних інформаційних посередників[7, c. 168].

1.2. Класифікація джерел інформації за морфологічними ознаками та механізмами функціонування

Потреба у класифікації джерел інформації обумовлена необхідністю їх раціонального використання. Адже для підготовки та прийняття управлінських рішень часто доводиться користуватися найрізноманітнішими джерелами інформації, вдаватися до послуг різних інформаційних посередників. До того ж цільова функція частини цих джерел інформації може не відповідати напряму діяльності, в якому приймаються відповідні управлінські рішення.

Доцільно розглянути проблему використання джерел інформації і крізь призму достовірності повідомлень. Так, при прийнятті багатьох управлінських рішень доводиться користуватись інформацією, що подається в засобах масової інформації (ЗМІ). Водночас критерії відбору інформації для ЗМІ базуються не тільки на принципі об'єктивності повідомлень. Ці критерії повинні відповідати вимогам, які пред'являються до інформаційної політики ЗМІ, враховувати й інші фактори.

Серед основних вимог до інформаційної політики ЗМІ у пострадянських умовах фахівці називають такі:

• довіра у споживачів, у першу чергу — у населення;

• максимальна політична ефективність;

• економічна ефективність.

Крім того, при відборі інформації для ЗМІ журналісти, редактори та видавці виходять із характеристики події та властивостей відповідного органу інформації. Серед характеристик подій називаються такі:

• вплив масштабу події (досить згадати аварію на Чорнобильській АЕС);

• екстремальність обставин, неординарність ситуації (аварія на атомному підводному човні "Курськ", "касетний" скандал в Україні);

• місце тієї чи іншої особи в ієрархії реальної політичної та економічної влади в країні й у світі (наприклад, президенти України, Росії, США, найвідоміші депутати Верховної Ради, відомі бізнесмени — Дж. Сорос, В. Алекперов, Г. Суркіс та ін.) тощо.

Серед властивостей різноманітних ЗМІ на відбір повідомлень впливає природа самого інформаційного органу: друкований, електронний тощо. Наприклад, аналітичні матеріали, науково-популярну і особливо наукову інформацію краще подавати у друкованих виданнях, ніж по телебаченню чи радіо. Адже споживач інформації, викладеної у друкованих виданнях, має можливість, як правило, без значних зусиль багаторазово повертатися до цієї інформації, що дає змогу значно збільшити час, необхідний на її засвоєння. Телебачення і радіо таких можливостей не надають, оскільки відео- та аудіо-магнітофони для запису передач споживачами інформації в основному не використовуються, особливо в Україні. Винятком з правил у цьому плані може бути діяльність виборчих штабів деяких кандидатів, які претендують на ту чи іншу виборну посаду в період передвиборної кампанії.

Серед інших властивостей ЗМІ фахівці називають політичні симпатії керівництва того чи іншого органу, інтереси працівників ЗМІ, кваліфікацію кадрів тощо[12, c. 127-129].

Треба зазначити, що цільова функція та механізми функціонування певного джерела інформації, інформаційна політика ЗМІ та критерії відбору повідомлень, якими вони користуються, повинні враховуватись при використанні різних джерел інформації для підготовки та прийняття управлінських рішень. Тому зазначені моменти знайшли своє відображення при класифікації джерел інформації за морфологічними ознаками та механізмами функціонування.

Доцільність саме такої класифікації, а також певні обмеження в плані її використання, потребують пояснень. Мета будь-якої класифікації — адекватно відобразити головні, найсуттєвіші ознаки об'єкта, що класифікується, та полегшити умови його аналізу та використання. Запропонована класифікація має змішаний характер. Морфологічні ознаки джерел інформації, тобто ознаки їх будови, пов'язані з передачею змісту повідомлень. Вже йшлося про різні можливості друкованих видань, телебачення та радіо щодо передачі аналітичних повідомлень. Що ж стосується механізмів функціонування джерел інформації, то вони пов'язані з режимом доступу до інформації, регулярністю її надходження тощо.

І хоча перелічені ознаки є ключовими для характеристики того чи іншого джерела інформації, однак наведена класифікація не становить абсолютної істини в останній інстанції і її складові можуть частково дублюватися. Це пов'язано з тим, що різні за морфологічними ознаками джерела інформації можуть виконувати подібну цільову функцію, орієнтуватися на одну й ту саму цільову аудиторію. Крім того, джерела інформації можуть мати і просту, і досить складну структуру. Наприклад, презентація фірми на виставці як засобу інформування її відвідувачів виставки та залучення потенційних клієнтів, передбачає використання її співробітниками друкованих джерел, аудіо- та відеоінформації, усних і письмових консультацій тощо в єдиному комплексі. Причому виставки, що інтегрують різноманітний набір більш простих джерел, виступають як якісно нове джерело інформації і з позиції відправника, і з точки зору отримувача інформації[10, c. 58-60].

Треба також зазначити, що при складанні наведеної класифікації не бралася до уваги роль тих чи інших джерел інформації у задоволенні інформаційних потреб різних типів споживачів, оскільки це швидше характеристика інформаційної потреби конкретного споживача, ніж характеристика власне джерела інформації. Тобто ієрархія джерел інформації з точки зору їх значимості для задоволення потреб того чи іншого споживача інформації повинна визначатися самим споживачем.

Таким чином, при використанні різних джерел інформації у сфері управління треба враховувати:

• інтереси та інформаційну політику відправника інформації;

• цільову функцію джерела інформації;

• головні інформаційні функції, які це джерело може виконувати;

• ймовірні напрями, механізми та ступінь викривлення інформації;

• механізми перевірки ступеня точності (достовірності) інформації;

• якісні характеристики джерела інформації, перш за все точність, достовірність, коректність та оперативність інформації;

• головні недоліки, притаманні тому чи іншому джерелу інформації.

Крім того, зазначимо, що такі характеристики, як цінність (корисність) і повнота джерел інформації, часто більше, ніж згадані якісні характеристики інформації, залежать від умов використання того чи іншого джерела. Так, цінність (корисність) джерела інформації для відповідного суб'єкта багато в чому визначається умовами розв'язання певних завдань управління, що стоять перед цим суб'єктом.

А повнота джерела інформації проявляється через інші якісні характеристики інформації і часто також пов'язана з конкретною управлінською ситуацією[15, c. 73-74].


Розділ 2. Основна класифікація джерел інформації в сфері управлінської діяльності

2.1. Друковані видання як джерело інформації для підготовки управлінських рішень

Потужний потік найрізноманітнішої інформації окремі індивіди та організації можуть одержувати з друкованих видань. Причому властивості отримуваної інформації розрізняються залежно від типу видань.

Так, витрати виробничих ресурсів на подачу інформації, наприклад, у вигляді фактів чи коротких коментарів подій вимагають відносно небагато часу та інтелектуальних зусиль на обробку отриманих первинних даних, включаючи перевірку їх достовірності. Водночас створення на підставі первинних даних якісно нової, складнішої за своїми характеристиками аналітичної та наукової інформації вимагає значних витрат часу та інтелектуальних зусиль. Правда, створений таким чином інформаційний продукт відкриває перед його споживачем якісно нові можливості у сфері управління, яких не надавали первинні дані.

Одне з провідних місць серед друкованих джерел інформації, що використовуються для підготовки управлінських рішень, перш за все стратегічного характеру, належить науковим і аналітичним виданням. Ознаки наукових і аналітичних видань, що виділяють їх з-поміж інших типів видань, такі:

1. Тематика публікацій, що мають проблемний або інформаційно-оглядовий характер, відзначається широтою і часто стосується питань, яким порівняно мало приділяють уваги інші типи видань.

2. Рівень висвітлення проблеми вищий (більша глибина аналізу) у порівнянні з іншими типами видань. Характерним є застосування спеціальних мов і термінів.

3. Вищий, у порівнянні з іншими типами видань, рівень кваліфікації авторів публікацій.

Оскільки підготовка аналітичних і особливо наукових матеріалів вимагає досить багато часу, то це впливає на частоту виходу в світ відповідних періодичних видань. Наукові видання виходять раз на місяць і рідше. Причому суто наукові публікації розміщуються переважно у фахових виданнях. Що ж до періоду публікації аналітичних матеріалів, то він складає, як правило, більше тижня. Водночас поняття "аналітичні публікації в пресі" має не тільки широку сферу вживання, а й не менш широке поле тлумачення. Одні аналітичні публікації за рівнем висвітлення проблем тяжіють до наукових. Інші публікації, що подаються як аналітичні, по суті такими не є, а являють собою спрощені коментарі стосовно тих чи інших подій. Остання категорія публікацій розміщується, як правило, у громадсько-політичних виданнях[8, c. 43-44].

Регулярність виходу аналітичних видань та їх сумарний тираж у певному регіоні чи країні залежить від накопиченого тут інтелектуального потенціалу, а також від попиту на ці видання. Особливо наочно це положення можна проілюструвати на прикладі ділової преси. Так, в Україні, на жаль, відсутнє щоденне ділове видання національного походження. "Бизнес", "Галицькі Контракти", "Украинская Инвестиционная Газета", "Деловой Донбасе" та ряд інших видань виходять у щотижневому режимі. У Росії точніше в Москві, видаються такі щоденні ділові видання, як "КоммерсантЪ" і "Ведомости". Останнє, до речі, є спільним виданням із компаніями Financial Times і Dow Jones. I нарешті, найавторитетніша щоденна британська ділова газета Financial Times — широковідома в усьому світі. У цьому ж напрямі, по лінії Київ — Москва — Лондон, зростає інтелектуальний потенціал і пропозиція висококваліфікованої робочої сили й обсяги попиту на бізнес-інформацію у макрорегіонах, звідки походять перелічені ділові видання, не кажучи вже про різні історичні традиції.

Що ж стосується щоденної преси, то вона всюди представлена перш за все громадсько-політичними газетами, більша частина обсягу яких заповнена повідомленням фактів, а значно менша — аналізом подій. При цьому не треба плутати аналіз фактів і коментарі подій. У першому випадку розглядаються причинно-наслідкові зв'язки й на цій підставі здійснюється оцінка та (чи) прогноз явищ і процесів. У другому випадку ми маємо справу переважно із судженнями про події, включаючи емоційне ставлення автора до них.

У цілому до основних переваг від використання друкованих видань порівняно з іншими джерелами інформації належать такі:

• широта змістовної (тематичної) різноманітності повідомлень;

• подача великих обсягів повідомлень;

• можливість повторного (багаторазового) використання повідомлень адресатом;

• хороша доступність великих масивів друкованої інформації, у тому числі завдяки наявності розвинутої мережі різноманітних посередників (продавців періодичних і неперіодичних видань, публічних бібліотек тощо);

• можливість швидкого копіювання значних обсягів інформації;

• відносна дешевизна.

Недоліки пов'язані з оперативністю подачі інформації, яка у друкованих виданнях нижча, ніж, скажімо, в електронних ЗМІ, і з одно-канальним (аудіо) сприйняттям повідомлень адресатом. Але позитивні сторони друкованих видань суттєво переважають їх недоліки, що робить ці видання провідними джерелами інформації для підготовки управлінських рішень. Причому, як свідчить практика, перелічені переваги й недоліки друкованих джерел використовуються і відправниками, і отримувачами інформації[12, c. 58-59].

З позиції отримувача інформації аналіз друкованих видань у процесі організації його інформаційної діяльності доцільно здійснювати за такою схемою:

1. Цільова функція джерела інформації.

2. Інтереси відправника інформації, його інформаційна політика.

3. Головні інформаційні функції, які виконує цей тип джерела інформації.

4. Імовірні механізми та ступінь викривлення інформації.

5. Механізми оцінки достовірності інформації.

6. Оцінка якісних характеристик цього типу джерела інформації.

7. Головні недоліки, притаманні цьому типу джерела інформації.

Для ілюстрації охарактеризуємо відповідно до запропонованої логічної схеми неперіодичні наукові й аналітичні видання (монографії, брошури тощо) та періодичні ділові видання.

Цільова функція неперіодичних наукових і аналітичних видань полягає в об'єктивній подачі інформації про стан та (чи) ймовірні зміни певного об'єкта. Відповідно інтереси відправника інформації, суть його інформаційної політики передбачають якомога об'єктивнішу подачу інформації відповідно до наявного в нього ресурсного забезпечення. Головні інформаційні функції цього типу видань — дослідницька та стимулююча, що органічно пов'язані із завданням об'єктивної подачі інформації. Ймовірні механізми та ступінь викривлення інформації пов'язані з впливом наукових шкіл, до яких фактично належить чи тяжіє відправник інформації, панівними для даного суспільства чи якоїсь його соціальної групи настановами та стереотипами, індивідуальними характеристиками автора, випадковими похибками тощо. Важливо зазначити, що у справді наукових і аналітичних виданнях ймовірні механізми викривлення інформації мають ненавмисний характер. Відповідно й ступінь такого викривлення, як правило, значно менший, ніж в інших типах видань. Оцінка достовірності представлених повідомлень здійснюється на основі законів логіки, методології даної галузі наукових знань і, якщо це дає змогу зробити представлений матеріал, із застосуванням математичного апарату. Стосовно якісних характеристик неперіодичних наукових і аналітичних видань, то треба відзначити їхню високу точність, достовірність, коректність і порівняно невисоку оперативність. Причому аналітичні видання, як правило, мають більшу практичну спрямованість порівняно з типово науковими виданнями, хоча часто присвячені макрополітичним і макроекономічним проблемам. Останні є новими для українського суспільства. Тому аналітичні видання оперативніші, ніж типово наукові, але водночас часто характеризуються меншою точністю, достовірністю та коректністю. Серед головних недоліків, з якими стикається користувач цих видань, уже згадувана відносно невисока оперативність, а іноді й недостатня практична спрямованість. Останнє часто пов'язане із суто теоретичним характером деяких видань[6, c. 244-246].

Часом під виглядом аналітичних видаються різноманітні публікації, що за змістом і характером подання інформації виконують, по суті, PR-функції. Від дійсно аналітичних публікацій такий замаскований під аналітику PR відрізняється:

• змістовною незбалансованістю, коли акцент робиться на одних питаннях, а інші свідомо замовчуються (спіраль мовчання);

• підвищеною часткою емоційних висловів, що відображають особисте ставлення автора до питань, які розглядаються;

• експлуатацією стереотипу авторитету, коли посилання на титули та інші подібні ознаки респондентів превалюють над логікою аргументів;

• надмірною апеляцією до емоційних механізмів сприйняття інформації читачем тощо.

Цільова функція ділових видань полягає у наданні своїм читачам фахової інформації з питань економіки та бізнесу. Що ж стосується інтересів засновників, власників видань та їхньої інформаційної політики, то за умов усталеної ринкової економіки вони представлені в основному комерційними цілями. Хоча у пострадянських країнах, де й зараз досить інтенсивно проходять процеси розподілу власності, причому під сильним впливом владних структур, такі видання можуть виконувати певні PR-функції, до того ж часто у замаскованому вигляді. А важливою складовою інформаційної політики ділових видань може бути лобіювання особистих, групових чи корпоративних інтересів їх засновників (власників). Спектр інформаційних функцій ділових видань доволі широкий. Перш за все це — оперативне по-інформування, пошук даних та ознайомча функція. Меншою мірою — стимулююча. Імовірні механізми та ступінь викривлення інформації пов'язані з впливом інтересів засновників і власників видань на характер висвітлення подій, зміст коментарів тощо. Як правило, в ділових виданнях цілеспрямоване викривлення інформації, коли воно має місце, здійснюється з урахуванням високого освітнього рівня та критичного способу мислення читацької аудиторії цих видань. Досить часто викривлення інформації відбувається за рахунок замовчування якихось суттєвих характеристик процесів і явищ. При цьому акцент часто робиться на інших, іноді другорядних моментах. Поширені також різні форми напівблефу тощо. Водночас кваліфіковані журналісти та редактори ділових видань в разі потреби враховують прита-манні їхній читацькій аудиторії настанови та стереотипи. Нерідко екс-плуатується стереотип авторитету, коли акцент робиться на титулах автора публікації, а його висловлювання часто подаються як аксіоми, без критичного аналізу. Застосовуються й інші "тонкі" прийоми викривлення інформації.

Механізм оцінки достовірності інформації базується на законах логіки. Специфіка ділових видань дає змогу поєднувати логіку аналізу з методами статистики. Адже ділові періодичні видання містять статистичних даних значно більше, ніж інші видання[11, c. 42-43].

2.2. Електронні джерела інформації

Основною конкурентною перевагою електронних джерел інформації є оперативність, а радіо і телебачення — ще й масовість. Однозначно говорити про масовий характер повідомлень, що розповсюджуються через мережу Internet, можна лише для розвинених країн. Що ж стосується інших держав, то тут можливості розповсюдження повідомлень через Internet значно менші й не йдуть ні в яке порівняння з телебаченням і особливо з радіо.

Ще однією перевагою телебачення і певною мірою Internet є можливість трансляції не лише аудіо-, а й візуальної інформації. Адже, як зазначає професор Г. Почепцов, через відсутність заздалегідь заданої визначеності одиниць візуальне повідомлення несе більшу кількість інформаційних прочитань. Тому телебачення, як багатший повідомленнями канал, може видати "зайве" повідомлення, що особливо яскраво проявляється у випадку прямого ефіру. Звідси для адресанта випливає необхідність суворішого контролю саме телевізійного повідомлення, щоб не породжувати додаткових повідомлень, які супроводжують основне.

Водночас радіо і телебачення значно гірше, ніж друковані джерела, пристосовані до подачі аналітичної інформації, що вимагає від людини абстрактного мислення та можливості зосередитись на певних частинах повідомлення. А технологія подачі повідомлень по радіо і телебаченню практично виключає для адресата можливість зосередитися на тих чи інших фрагментах повідомлення або повернутися до повторного сприйняття певних його частин. Адже широкий загал та й більшість фахівців не використовують у своїй повсякденній діяльності спеціальну техніку для аудіо-, відеозапису, радіо- і телевізійних повідомлень. Така практика, як правило, використовується під час передвиборних кампаній, та й то надто вузьким колом фахівців, які працюють перш за все у відповідних передвиборних штабах.

Отже, радіо і телебачення якнайкраще пристосовані для швидкої передачі коротких оглядових повідомлень, зорієнтованих на масову аудиторію.

Крім того, телекомунікаційна техніка широко використовується у професійній діяльності. Наприклад, на товарних і фінансових біржах. Причому тут нерідко, як і на побутовому рівні, повідомлення сприймається адресатом крізь призму накопичених ним знань і досвіду. Як уже зазначалось, значний вплив на інформаційну діяльність адресата у таких ситуаціях справляють притаманні йому стереотипи. У бізнесі яскравим прикладом впливу інформації, що надходить через мережу телекомунікацій, на поведінку суб'єктів через запуск дії стереотипу "соціального доведення" може бути спільна поведінка брокерів на фінансових біржах, що приводить до стрімкого злету чи падіння котирувань. Події в цьому випадку розгортаються за таким інформаційно-психологічним алгоритмом. Коротке повідомлення, по суті — сигнал, несе невеликий обсяг інформації, яка не має всеосяжного характеру. А час на прийняття відповідних рішень біржовиком украй обмежений. До того ж поруч діють конкуренти, які також отримують цю інформацію. Саме за таких умов спрацьовує механізм стереотипної поведінки[13, c. 52-53].

Що ж стосується Інтернету, то ця мережа є зручним технічним засобом оперативного пошуку інформації у величезній масі різноманітних повідомлень. Соціальний же феномен Інтернету як джерела масової інформації пов'язаний саме з механізмом функціонування з величезною кількістю суб'єктів: виробників повідомлень, провайдерів, споживачів повідомлень та ін. Ідентична схема взаємодії суб'єктів у економічній системі реалізується завдяки механізму чистої конкуренції, коли жоден із суб'єктів або їх невеликі групи не можуть вирішально впливати на ситуацію на ринку, включаючи процедуру ціноутворення. В мережі Інтернет механізм масової взаємодії суб'єктів впливає на формування змістовної структури інформаційного потоку. З одного боку, інтерес до тих чи інших питань формує певні тематичні сегменти цієї мережі зі своїми постачальниками та споживачами інформації (тут знову просліджується аналогія із сегментацією товарного ринку). З другого — масовий характер комунікацій в Інтернеті в поєднанні з певними соціально-історичними традиціями унеможливлює в більшості країн появу в цій мережі жорсткого контролю за змістом повідомлень з боку державних інституцій. Це, в свою чергу, впливає на механізми викривлення змісту повідомлень, які функціонують у мережі Інтернет.

Але спочатку розглянемо конкурентні переваги Інтернету та обмеження, з якими стикаються користувачі цієї мережі, у тому числі й потенційні.

Переваги Інтернету з позицій отримувача інформації:

• можливість оперативного доступу до великих масивів різноманітних повідомлень;

• поєднання можливості повторного (багаторазового) використання повідомлень з можливостями сприйняття широкого спектра візуальних повідомлень, що підвищує ефективність її засвоєння (тобто своєрідний симбіоз переваг друкованих видань і телепередач, хоча останніх меншою мірою);

• можливість оперативної обробки знайдених повідомлень (копіювання, компоновка, підготовка змістовно нових повідомлень, тиражування тощо).

Переваги мережі Інтернет з точки зору відправника повідомлень:

• потенційна можливість охоплення великої аудиторії;

• висока оперативність передачі повідомлень;

• можливість використання широкого спектра візуальних символів з метою підвищення ефективності впливу на аудиторію;

• можливість забезпечення оперативного зворотного зв'язку.

Поряд із цим недоліки й обмеження у використанні Інтернету з певними узагальненнями можна поділити на два типи — інформаційно-організаційні та фінансові. Перші полягають у проблемах пошуку інформації, з якими стикається користувач мережі при розв'язанні своїх конкретних проблем, у величезному обсязі повідомлень, знайомство з якими супроводжує сам процес пошуку. Адресат у такому випадку повинен вміти користуватись відповідними комп'ютерними програмами і водночас володіти достатнім обсягом знань і навичок теоретичного та практичного характеру. Тобто адресат (користувач) повинен не лише вміти формулювати свої інформаційні потреби у вигляді конкретних завдань, планів, а й знати або принаймні уявляти, де і як шукати потрібну йому інформацію в мережі Інтернет. Фінансові ж обмеження визначаються загальним обсягом витрат на Інтернет у бюджеті користувача.

Перелік інформаційних функцій Інтернету, як джерела інформації у сфері прийняття управлінських рішень, надзвичайно широкий і визначається потребами конкретних споживачів. Так, функція пошуку даних реалізується через епізодичне звернення шукача до довідкових матеріалів. Функція оперативного поінформування в Інтернеті реалізується через регулярне звернення користувача до усталеного однотипного масиву повідомлень, наприклад, обмінних курсів валют, біржових котирувань цінних паперів, текстів нормативно-правових актів тощо. Знайомство користувачів із різноманітними повідомленнями в Інтернеті дає змогу їм реалізувати ознайомчу, стимулюючу і навіть дослідницьку функції інформації. Причому за можливості швидкого доступу до величезного масиву надзвичайно різноманітних повідомлень "всесвітня павутина" являє собою досить зручний інструмент для виконання саме ознайомчої функції при реалізації інформаційних потреб суб'єктів[8, c. 46-47].

2.3. Джерела статистичної інформації

Статистика, як сфера наукової та практичної діяльності, має справу зі збором, аналізом та інтерпретацією даних. Статистична ж інформація дає узагальнену кількісну характеристику якісно однотипних явищ та (чи) процесів. Перевагою статистичної форми інформації над іншими є:

• наочність характеристики об'єктів;

• можливості подачі значного обсягу інформації при збереженні її компактної форми.

Значною мірою ці переваги досягаються завдяки тому, що в системі комунікації статистична інформація відіграє роль компактного символу-сигналу, коду, що стимулює пам'ять та інші форми інтелектуальної діяльності споживачів цієї інформації, перш за все — фахівців.

Статистичну інформацію поділяють на первинну і вторинну. Первинну інформацію отримують завдяки статистичним спостереженням, що являють собою систематизований збір масових відомостей про явища шляхом реєстрації їх суттєвих ознак відповідно до заздалегідь складеної програми. Як синонім терміна "первинна статистична інформація" вживається термін "первинні статистичні дані". У результаті зведення, обробки та аналізу первинних даних отримують вторинну статистичну інформацію. Найрозповсюдженішими є дві форми статистичних спостережень:

• звітність юридичних і фізичних осіб;

• спеціально організовані спостереження (переписи, одноразові обліки, спеціальні обстеження тощо).

Ступінь достовірності статистичної інформації залежить від способу її отримання (звичайно, за умов добросовісного його здійснення), чим більше процедур обробки зазнає інформація на шляху від першоджерела, що у статистичній формі описує певне явище, до споживача, тим більше можливості для викривлення кінцевої інформації. У цьому плані ймовірність викривлення вторинної статистичної інформації завжди вища, ніж первинної. Ступінь достовірності інформації залежить і від механізму отримання первинних даних. Наприклад, достовірність інформації, отриманої в результаті суцільного обстеження, вища, ніж вибіркового. Адже до викривлення інформації може спричиняти саме механізм екстраполяції результатів вибіркового обстеження. Цей чинник обов'язково повинен враховуватись у процесі організації інформаційної діяльності зацікавлених осіб[11, c. 44-45].

Щоб якісно виконати поставлені завдання, споживач інформації повинен уявляти собі механізм її формування. Тим більше що досить часто наведення в різних джерелах конкретних статистичних показ-ників не супроводжується описанням механізму їх формування. У цьому плані показовим є наступний приклад, наведений в українському діловому тижневику "Бизнес": за даними Держкомстату в 2000 р. було вироблено 96,1 тис. т макаронних виробів, що приблизно на 25 % менше, ніж за 1999 р. (а в 1999 р. макаронів зробили приблизно на 5 % менше, ніж у 1998 p.). Разом з тим оператори вважають, що об'єктивних причин для зменшення обсягів ринку не існує. За їхніми оцінками, у 2000 р. в Україні зроблено не менше 155 тис. т макаронних виробів, тобто приблизно стільки ж, скільки й у 1999 р. Офіційні дані про падіння обсягів виробництва, швидше за все, пояснюються тим, що численні дрібні виробники, які поступово відбирають у великих фабрик ринок, перед Держкомстатом не звітують. Як бачимо, різна методика розрахунку статистичної інформації призводить не тільки до помітної різниці в підсумкових показниках, а й дає підстави для значних розбіжностей в оцінці ситуації на ринку.

Наведений приклад наочно ілюструє вплив інформаційних посередників на формування навіть статистичної інформації. А найбільшим постачальником статистичної інформації в Україні перш за все для потреб державного, місцевого та галузевого управління, а отже, і відповідним інформаційним посередником, є Державний комітет статистики, що має мережу своїх підрозділів у всіх адміністративно-територіальних одиницях України[10, c. 57-59].

З урахуванням усього наведеного стисло проаналізуємо систему державної статистики як джерела інформації для прийняття управлінських рішень. Суспільна функція органів державної статистики, як інформаційного посередника, полягає у виконанні завдань, визначених законодавством і поставлених перед ними органами державної та місцевої влади. Органи Держкомстату мають і власні відомчі інтереси. Головні інформаційні функції, які виконує ця система, — пошук даних та оперативне поінформування для основних споживачів. Інші інформаційні функції система державної статистичної інформації виконує в меншому обсязі, часто опосередковано і залежно від ситуації. Імовірні механізми викривлення інформації пов'язані з методологією статистичних спостережень та обчислень. Можливість великомасштабної фальсифікації державної статистичної інформації виключена. Викривлення статистичної інформації виникає через її некоректне подання і особливо використання. Механізми оцінки достовірності інформації: спочатку — логічний аналіз, а потім — методи математичної статистики. Що стосується якісних характеристик, то точність, достовірність статистичної інформації, коректність її сприйняття фахівцями висока і дуже висока. А оперативність коливається в дуже широких межах: від щоденної (курс валют) до одного разу на десятиріччя й більше (перепис населення)[3, c. 22].

2.4. Інші джерела інформації

Важливим джерелом інформації у сфері державного і місцевого управління, в політиці та бізнесі є результати соціологічних опитувань, їх завдання (цільова функція) полягає в оперативному задоволенні потреб органів відповідного управління в інформації про ставлення окремих категорій громадян, соціальних груп до суспільних явищ і процесів. Головні інформаційні функції цього типу джерела інформації — оперативне поінформування, ознайомча і дослідницька — залежать від конкретних завдань, які стоять перед замовником, і рівня його кваліфікації. Так, функцію оперативного поінформування результати соціологічних опитувань виконують тоді, коли замовник має справу із стандартними завданнями і для їх виконання потребує регулярного надходження інформації про поточну ситуацію, що постійно змінюється. Ознайомча і дослідницька функції результатів соціологічних опитувань нерідко взаємопов'язані і полягають у забезпеченні відповідною інформацією або різних суб'єктів однієї організації-замовника (наприклад, керівництво знайомиться з проблемою, а виконавці — досліджують її), або ж у забезпеченні інформацією одних і тих самих суб'єктів на різних стадіях їхнього ознайомлення з проблемою (від загального знайомства — до її поглибленого вивчення).

Замовники (органи відповідного управління) і спеціалізовані організації, що проводять соціологічні опитування, зацікавлені у якомога об'єктивніших результатах цих заходів. Для перших об'єктивна соціологічна інформація є атрибутом ефективного управління, а для других — найважливішою умовою підтримання їхньої професійної репутації, а отже, і запорукою майбутніх замовлень і доходів. Щодо респондентів, то пріоритетними для них іноді можуть виявитись відповіді, які вони свідомо чи несвідомо оцінюють як вигідні, що, у свою чергу, може не відображати їхнього реального ставлення до відповідних суспільних явищ і процесів. У цілому ж точність та достовірність результатів соціологічних опитувань (як характеристики, протилежні ступеню викривлення інформації) залежать від ряду чинників методичного, фінансового та організаційного характеру.

Перш за все вибірка респондентів повинна бути репрезентативною за статевовіковою, освітньою структурою та іншими характеристиками. Далі необхідно належним чином скласти анкету для опитування. Питання, які вона містить, повинні бути сформульовані таким чином, щоб визначити дійсні плани респондентів, їхню готовність діяти відповідним чином. Надзвичайно важливе значення має зміст запитань. Тому прямі запитання необхідно доповнювати непрямими, формувати систему перехресних запитань тощо. Усе це надзвичайно важливо для правильного тлумачення відповідей респондентів. Наприклад, відповіді на запитання: який сектор — державний чи приватний — повинен домінувати в українській економіці?, швидше можна тлумачити як індикатори соціально-політичної поведінки респондентів. Тоді як запитання щодо очікуваних витрат на купівлю певних товарів має суто економічний характер. До того ж, оскільки у соціологів поки що немає точної методики прогнозування, правильність тлумачень результатів опитувань багато в чому визначається професійним рівнем виконавців. Тобто викривлення результатів серйозних соціологічних опитувань, якщо таке трапляється, має ненавмисний характер[4, c. 53-55].

Механізми оцінки достовірності результатів соціологічних опитувань — логічний і статистичний (якщо сума відповідей не може перевищувати 100 %) аналізи. Найсерйознішими обмеженнями для здійснення соціологічних опитувань треба вважати потребу в значних фінансових ресурсах і чинники організаційного характеру.

Специфічним джерелом інформації (а також і дезінформації) є чутки. Як свідчить суспільна практика, залежно від обставин, чутки впливають на поведінку не тільки значних контингентів населення, а й певних груп фахівців. Тому, попри неофіційний характер цього джерела інформації, ним не можна нехтувати. Загальновідомо, що вплив чуток на поведінку гравців на валютних, фондових і товарних біржах призводить до збагачення одних і збитків інших. Ще одна, досить типова дилема для банкіра. Як бачимо, проблема достовірності чуток може виражатись у категоріях ризику, втрат і вигоди. Тому фахівці в галузі інформаційно-аналітичної діяльності повинні знати природу чуток, механізми їх появу та функціонування.

За таких обставин виникає проблема оцінки достовірності інформації. Для того щоб її здійснити, необхідно визначити:

· ймовірний ступінь достовірності власне повідомлень (дійсний характер документів, чи не є вони фальшивими; логіка змісту повідомлень, особливо незадокументованих тощо);

· чи заслуговує на довіру відправник інформації і які ймовірні фактори та механізми викривлення інформації у каналі зв'язку (у випадку з компроматом ці два елементи комунікації часто дуже важко відокремити один від одного).

Лише на підставі такого аналізу третій особі, яка отримала компрометуючі матеріали, доцільно приймати відповідні рішення[1, c. 49-51].


Висновки

Таким чином, у системі суб’єктно-об’єктних відносин інформаційної діяльності джерелом інформації є будь-який об’єкт, де нагромаджуються повідомлення, дані, що в подальшому використовуються суб’єктами інформаційних відносин та впливають на їх поведінку. Якщо проаналізувати значення, в якому на практиці вживається термін „джерело інформації”, то його тлумачення ближче до того, що подається в законі, тоді як канал надходження інформації до користувача (канал зв’язку) не впливає на зміст повідомлення, що несе в собі це джерело інформації. На практиці ж джерело інформації часто розглядається як єдине ціле з відправником інформації та каналом зв’язку. Наприклад, чутки й компромати. Чутки передаються у приватному порядку і до їх сприйняття схильна та чи інша аудиторія. Компромат, в свою чергу, надходить від відправника до отримувача інформації по каналу зв’язку, недоступному для третіх осіб.

Отже, підсумовуючи все наведене, слід зазначити, що джерело інформації, орієнтоване на масового споживача, еквівалентне повідомленню. Проте варто сказати, що механізм управління поширенням масової та індивідуально орієнтованої інформації різні, що, в свою чергу, впливає на механізми функціонування джерел інформації і певною мірою – на зміст повідомлень.

Необхідність постійного одержання актуальної інформації змушує відстежувати й аналізувати якість одержуваної інформації, створювати власні інформаційні аналітичні продукти для виконання інформаційного бартеру. Постійною функцією є також селекція й інтерпретація інформації, наданої особам, що приймають рішення.


Список використаних джерел

1. Ананьєв О. Інформаційні системи і технології в комерційній діяльності: Підручник/ Олександр Ананьєв, Василь Білик, Яків Гончарук,; Ред. Я. А. Гончарук. - Львів: Новий Світ-2000, 2006. - 583 с.

2. Андрієнко В. Інформаційна діяльність в малому та середньому бізнесі / Донецький національний ун-т. — Донецьк : Юго-Восток, Лтд, 2008. — 202c.

3. Давидова І. Ринкова трансформація інформаційної діяльності в Україні //Вісник книжкової палати. - 2001. - № 8. - C. 21-24

4. Єрмошенко М. Інформаційні технології у комерційній діяльності //Актуальні проблеми економіки. - 2003. - № 9. - С.49-58

5. Жерносек І. Розширення і поглиблення інформаційних джерел забезпечення якісної науково-методичної роботи //Директор школи, ліцею, гімназії. - 2008. - № 2. - C. 67-71

6. Корнєв Ю.Г. Аналіз інформаційної діяльності як сфери бізнесу //Актуальні проблеми економіки. - 2008. - № 6. - C. 241- 248

7. Кулицький С. Основи організації інформаційної діяльності у сфері управління: Навчальний посібник/ Сергій Кулицький,; Ред. Т. М. Васильєва; МАУП. - Київ, 2002. - 221 с.

8. Курас І. Наука та інформація в системі джерел інноваційного розвитку //Бібліотечний вісник. - 2003. - № 6. - C. 43-47

9. Матвієнко О. Досвід підготовки спеціалістів з інформаційної діяльності у зарубіжних країнах //Рідна школа. - 2001. - № 10. - C. 76-78.

10. Матвієнко О. Професіоналізація інформаційної діяльності у сфері державного управління //Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. - 2007. - № 1. - C. 52-60.

11. Олексійчук О.М. Порівняльна характеристика джерел статистичної інформації //Статистика України. - 2005. - № 3. - C. 42-47

12. Правове забезпечення інформаційної діяльності в Україні: закони і законодавчі акти/ Володимир Горобцов, Андрій Колодюк, Борис Кормич та ін.; Ред. І. С. Чиж. - К.: Юридична думка , 2006. - 384 с.

13. Правове регулювання інформаційної діяльності в Україні: Станом на 1 січня 2001 року/ Відп. ред. С.П.Павлюк; Наук. ред. С.Е. Демський,. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - 687 с.

14. Філіпова Л. Інформаційна діяльність як фахова навчальна дисципліна: змістовний аналіз//Вісник Книжкової палати. - 2005. - № 2. - C. 29-30

15. Черній І.П. Забезпечення інформацією розвитку зовнішньоекономічної діяльності //Економіка АПК. - 2000. - № 9. - C. 72-76

загрузка...
Top