Фінансове регулювання підприємницької діяльності

Вступ.

1. Фінансовий механізм підприємства як основна ланка народного господарства.

2. Інструменти фінансового регулювання підприємства.

3. Фінансові важелі державної підприємницької політики.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Економіка України на сучасному етапі знаходиться в стадії формування ринкових відносин. Найважливішими чинниками забезпечення високої ефективності виробництва виступають науково - технічний прогрес та інноваційні процеси на підприємствах.

Реформування економіки спровокувало ряд дестабілізуючих явищ: спад виробництва, кризу платоспроможності, зниження продуктивності праці та ефективності виробництва і як результат – зниження фінансової самостійності підприємств.

Фінансову діяльність підприємства можна розглядати як комплекс динамічних відносин як усередині підприємства, так і з навколишнім середовищем. Управління таким комплексом, тобто процесами формування, розподілу, використання фінансових ресурсів і витрачення грошових коштів, які протікають під впливом великої кількості дестабілізуючих чинників, гострого дефіциту часу на ухвалення рішення, багато в чому залежить від системи фінансового оцінювання та регулювання. За допомогою останньої здійснюється оперативний контроль і аналіз інформації про використання фінансових коштів, фінансовий стан підприємства, розкриваються додаткові резерви і можливості, вносяться зміни у фінансові плани. Від швидкості реакції системи на зміни внутрішніх і зовнішніх умов, тобто від її гнучкості, залежить ефективність функціонування підприємства в цілому.

Складність проблеми підвищення якості функціонування системи фінансового регулювання викликає необхідність застосування кількісних методів і моделювання процесів вибору оптимальних фінансових рішень.


1. Фінансовий механізм підприємства як основна ланка народного господарства

Фінансова діяльність підприємства в сучасних умовах це складний багатогранний процес, який не можна розглядати незалежно від виробничої діяльності підприємства. Саме остання викликає витрати фінансових коштів, визначає напрямок і обсяги їх використання.

Кругооборот фінансових та кредитних ресурсів є рушійною силою фінансового механізму. В процесі кругообороту фінансові та кредитні ресурси нерозривні та тісно взаємодіють між собою. Одними із основних елементів фінансового механізму є інструменти та підсистеми. Якщо брати до уваги різні сторони виробництва та суспільства, то вплив фінансового механізму має як кількісну так і якісну сторони. Функціонування ж господарського механізму без фінансового в умовах товарно-грошових відносин неможливе.

До цього часу в економічній літературі немає єдиного визначення фінансового механізму та його складових. Як визначає М.М. Александрова, С.О. Маслова, в економічній літературі існує два підходи до визначення фінансового механізму. Перший підхід визначає фінансовий механізм як функціонування самих фінансів. Другий підхід визначає фінансовий механізм „... як сукупність методів і форм, інструментів, прийомів і важелів впливу на соціально-економічний розвиток" [1].

Важливою складовою фінансового механізму є фінансовий механізм підприємства. Це „... система державних законів і нормативних актів, які регулюють фінанси підприємства, утворення та використання фондів фінансових ресурсів та інших грошових фондів, що забезпечують активну господарську діяльність" [5].

Фінансовий механізм підприємства є основною ланкою народного господарства. Він визначає системний підхід до оптимізації затрат, виявленню резервів виробництва, зниженню собівартості продукції, збільшенню прибутку, росту рівня рентабельності, зміцненню конкурентної позиції на ринку тощо.

В першу чергу фінансовий механізм це форми та методи впливу на суб'єкти та об'єкти фінансового управління. При цьому досягаються намічені стратегічні цілі. В якості основних фінансових методів функціонування фінансового механізму підприємства виступають: фінансове планування, фінансовий облік, фінансове регулювання, фінансовий аналіз та контроль. За допомогою цих методів забезпечується створення та використання на підприємствах грошових фондів, які в процесі фінансово-господарської діяльності матеріалізуються в різноманітних активах. Таким чином, фінансовий механізм забезпечує систему управління фінансами, що визначається своєю багатофункціональністю.

Одним із елементів фінансового механізму є фінансові інструменти. За їх допомогою здійснюється фінансове забезпечення та фінансове регулювання економічних та соціальних процесів. Слід зазначити, що форми фінансового забезпечення застосовуються одночасно і витіснення однієї форми іншою недопустиме. Важливим є встановлення їх співвідношення. Фінансове забезпечення та фінансове регулювання тісно пов'язані між собою. Система фінансового забезпечення визначає відповідне фінансове регулювання. Фінансовий механізм включає в себе відповідні важелі впливу на соціально-економічний розвиток суспільства, які, в свою чергу, утворюють систему управління ним. За допомогою встановлення та зміни їх числового значення можна збільшувати або зменшувати фінансовий вплив на виробництво[5, c. 122-124].

Фінансові важелі за своїм впливом поділяються на дві групи. Перша група включає фінансові стимули, друга - фінансові санкції. Застосування фінансових категорій, таких як фінансові індикатори, не є доцільним. Вони відображають тільки теоретичні поняття, тобто наукову абстракцію економічних відносин. Фінансові індикатори не можуть використовуватись як інформаційна база.

Такі категорії як формування прибутку, фондів та нагромаджень, також їх розподіл по статтях виступають важелями впливу на фінансовий механізм. Функціонування фінансового механізму забезпечується через організаційні структури, що реалізуються через правове забезпечення, планування та управління. Якщо розглядати правове забезпечення, що є складовим елементом фінансового механізму, то його здійснюють органи державної влади. І полягає воно в розробці і прийнятті законодавчих актів в сфері фінансів і кредиту.

Створення фінансового механізму, який би не припускав виникнення проблем в регулюванні економіки є і залишається важливим питанням. А якщо проблеми в регулюванні економіки і виникають, то щоб дія фінансового механізму зводила їх до досить несуттєвого рівня. Його ефективність забезпечується тільки при умові використання всіх фінансових категорій, таких як прибуток, виручка, основні фонди, оборотні кошти, кредити, тощо.

Якщо взяти до уваги, що фінансові ресурси держави та окремого підприємства взаємопов'язані, то для того, щоб розв'язати проблему формування та використання фінансових ресурсів потрібен економічно обґрунтований, налагоджений фінансовий механізм створення і використання фінансових ресурсів. Отже, фінансовий механізм підприємства це сукупність економічних відносин, які знаходять своє відображення в організації фінансових ресурсів підприємства їх плануванні та стимулюванні[6, c. 137-138].


2. Інструменти фінансового регулювання підприємства

До фінансового регулювання входить система інструментів, за допомогою яких держава впливає на фінансову діяльність підприємства. З одного боку, це ставки податків і зборів та механізм їх стягнення, а з другого — інструменти державної фінансової підтримки у вигляді бюджетних позик або дотацій. Ця частина фінансового механізму не залежить від внутрішніх зусиль підприємства і має бути прийнятою підприємством як умова зовнішнього середовища, до якої воно має пристосуватися у процесі своєї господарської діяльності.

Інша річ — внутрішній фінансовий механізм підприємства, ефективність котрого визначається формами, методами та інструментами, які використовує підприємство у своїй діяльності. Тому ця складова фінансового механізму потребує пильної уваги до організації його функціонування.

З огляду на аналіз підходів до визначення фінансового механізму й на наведену структуру фінансового механізму визначено, що фінансовий механізм підприємства — це сукупність форм і методів зовнішнього й внутрішнього впливу на фінансово-господарську діяльність підприємства, призначених для підвищення ефективності фінансових результатів виробництва.

Можливість залучати фінансові ресурси з різних джерел, у тому числі на фінансовому ринку, дає змогу підприємству відносно вільно маневрувати структурою цих ресурсів, вибираючи оптимальні їхні комбінації. Однак є певні чинники, що впливають на обсяг і структуру фінансових ресурсів підприємства. До них належать: форма власності й організаційно-правові форми підприємства (так, наприклад, державні підприємства багато в чому залежать від складу і обсягу державних фінансових ресурсів як додаткового джерела формування капіталу), галузева приналежність підприємства, мета і завдання фінансово-господарської діяльності на певному проміжку часу, внутрішня фінансова політика підприємства тощо[3, c. 241-242].

Фінансова діяльність підприємства є однією з найбільш важливих складових системи управління підприємством. Ефективність управління фінансовими процесами, що протікають під впливом великого числа дестабілізуючих чинників, багато в чому залежить від гнучкості системи фінансового оцінювання та регулювання.

Державні програми підтримки можуть виконуватись центральною чи місцевою владою, суспільними (некомерційними) структурами або через приватні організації, яким для цієї мети надаються державні субсидії.

Податки є частиною загальної фінансової системи як держави в цілому, так і окремих її суб'єктів. Крім того, вони виступають однією з категорій ринкової економіки.

Виділяють три головні функції податків: фіскальну, яка в свою чергу поділяється на контрольну та розподільчу, регулюючу, до складу якої входять стимулюючий та стримуючий напрямки, та соціальну.

Податок встановлюється тільки державою і є тільки її атрибутом[1, c. 84-85].


3. Фінансові важелі державної підприємницької політики

Аналіз світового досвіду фінансової підтримки підприємництва свідчить, що остання є системою багатопланових заходів, котрі охоплюють практично всі аспекти життєдіяльності підприємницьких структур (їх створення, функціонування, комерційної діяльності, фінансів, інвестицій, інновацій та ін.).

Усі фінансові важелі держави мають бути спрямовані не тільки на безпосереднє збільшення фінансових можливостей суб’єктів підприємництва, а й на стимулювання останніх з урахуванням загальнонаціональних цілей та пріоритетів економічного зростання.

За економічним призначенням фінансові важелі, що використовуються в межах державної підприємницької політики, можна розподілити на дві групи: перша — заходи податкового регулювання та сприяння самоінвестуванню підприємництва; друга — фінансово-інвестиційні методи державного впливу на бізнес.

Для побудови системи оподаткування в Україні, адекватної вимогам розвитку підприємництва, держава має відшукати форми поєднання стимуляційного впливу на загальний стан підприємництва із надійними та достатніми джерелами формування коштів державного бюджету. Для цього державі доцільно: установити критерії для граничної межі оподаткування; скоротити кількість податків за рахунок тих, що не мають вирішального значення для бюджету; установити податкові пільги для вирішення регіональних соціальних проблем, насамперед проблеми зайнятості. Така побудова системи оподаткування відповідала б світовій практиці, орієнтувала підприємництво на пріоритетні для держави види діяльності, а в майбутньому забезпечувала б зростання податкових надходжень до державного бюджету.

До непрямих форм податкового сприяння підприємству, слід віднести:

- знижки податкових ставок або повне звільнення від сплати податків для підприємств, діяльність яких відповідає цілям державного регулювання;

- знижки податкових ставок на прибуток, який спрямований на капіталовкладення, наукові дослідження та впровадження їх у виробництво, створення нових робочих місць, охорону навколишнього середовища та ін.;

- знижки податкових ставок на прибуток, що спрямовується на підготовку кадрів для підприємницької сфери;

- податкові пільги іншого характеру[4, c. 92-93].

Ці форми державної підтримки тією чи іншою мірою використовуються в Україні та зарекомендували себе як ефективні засоби державного сприяння, що характеризуються більшою гнучкістю, ніж прямі методи, і мають здебільшого недискримінаційний характер.

Податкове регулювання підприємництва за сучасних умов полягає не тільки в тому, щоб максимально звільнити прибутки підприємств та доходи підприємців від податків і створити загальні та селективні стимули для їх господарювання відповідно до поточних цілей державного регулювання, а й у тому, щоб установити чітку кількісну залежність між розмірами податкових пільг, що надаються суб’єкту підприємництва, та його конкретними господарськими діями.

Зміцнення фінансової бази державної підтримки підприємництва може здійснюватися за рахунок чотирьох головних джерел:

- цільових коштів із бюджетів відповідного рівня (не менше 5% дохідної частини відповідного бюджету);

- фінансової діяльності регіональних фондів підтримки підприємництва, зокрема малого (доходи від надання кредитів, а також доходи від випуску та розміщення цінних паперів, у тому числі регіональних позик);

- пайової участі державних органів фінансової підтримки підприємництва у фінансуванні регіональних програм та інвестиційних проектів;

- іноземної допомоги, яка може здійснюватися у різних формах.

Основними формами та методами державної фінансово-інвестиційної підтримки прямого впливу на розвиток підприємництва є:

- застосування дотацій, субсидій, субвенцій;

- державні й місцеві замовлення;

- надання позик і гарантій державними та регіональними органами;

- сприяння розвитку фінансово-промислових груп;

- фінансова підтримка загальнодержавних фондів та регіональних фінансових інститутів[7, c. 116-118].

У світовій практиці державного кредитування підприємництва використовуються такі основні форми позик:

- позики, що повертаються у разі успіху і надаються як допомога на впровадження інновацій;

- пільгові позики, коли держава як активний посередник між підприємством та фінансовою установою бере на себе значну частину виплати процентів, полегшуючи тим самим для підприємств умови одержання банківських кредитів;

- позики, що видаються на створення підприємства або на започаткування бізнесу, фізичним та юридичним особам, котрі вперше розпочинають підприємницьку діяльність;

- позики цільового спрямування на виконання підприємницьких проектів;

- позики на закупівлю необхідного обладнання та устаткування;

- позики лізингового характеру тощо.

Поряд із державним кредитуванням підприємництва існує ще одна форма його підтримки державою — надання гарантій.

Деякі державні органи стають гарантами приватних фірм, тобто ручаються за них на певну суму коштів. На цю суму фірми й можуть отримати кредит у комерційних банків.

Для стимулювання підприємництва в Україні необхідно внести суттєві зміни в порядок надання державних кредитів та гарантій, розширити форми кредитування, забезпечити їх доступність, використати зарубіжний досвід.

Відтак основними заходами держави у сфері фінансово-кредитної підтримки мають стати:

- надання допомоги підприємцям у формі стартового капіталу;

- лібералізація процедур надання позик;

- стимулювання комерційних банків, інших кредитних установ і організацій щодо фінансування підприємництва;

- запровадження системи гарантованих цільових позик під підприємницькі проекти. Позики можуть видавати місцеві комерційні банки під гарантію існуючих і створюваних фондів підтримки бізнесу[8, c. 164-165].


Висновки

Фінансова підтримка підприємництва в Україні з боку держави здійснюється здебільшого через такі фонди: Український фонд підтримки підприємництва, Державний інноваційний фонд, Фонд підтримки фермерських (сільських) господарств.

Фінансова підтримка в різних її формах має надаватися на засаді селективної структурної і фінансової політики. Перевагу матимуть суб’єкти господарювання, які працюють у пріоритетних напрямках економіки, зайняті випуском експортної або імпортозамінної продукції; агропромислові утворення нового типу; інноваційні підприємства та підприємства, які створюють нові робочі місця.

Особливе місце серед фінансових важелів належить державному кредитуванню підприємництва, що має цільовий та пільговий характер. Насамперед державний кредит надається на конкретні цілі, визначені в державних економічних програмах, і є значно вигіднішим проти приватних кредитів для підприємницьких структур і за величиною процентної ставки, і за вимогами щодо забезпечення кредитів, і за термінами та порядком їх повернення.

Податкова реформа, що провадиться нині в Україні, передбачає вдосконалення чинного законодавства щодо таких принципових питань:

- розширення бази оподаткування за рахунок ширшого застосування презумптивного оподаткування, тобто введення оподаткування діяльності, пов’язаної з готівковим обігом, та залучення відтак до оподаткування неофіційного тіньового сектору економіки; обмеження до мінімуму переліку податкових пільг, залишивши такі лише у виняткових випадках під затверджені пріоритети структурної перебудови та щодо обмеженого кола товарів (робіт, послуг) особливого соціального значення. Це забезпечить додаткові надходження до бюджету та розширення переліку платників податків;

- забезпечення стабільних надходжень до бюджетів різних рівнів;

- досягнення суттєвого пом’якшення податкового клімату постійним зменшенням податкового тиску на вітчизняні підприємства-товаровиробники;

- стимулювання зростання випуску продукції вітчизняними підприємствами;

- створення повної і дієздатної правової бази оподаткування через підготовку Податкового кодексу України, удосконалення чинного податкового законодавства;

- спрощення податкового законодавства та узгодження його з нормами інших законодавчих актів;

- посилення контролю за повнотою та своєчасністю надходження платежів усіх рівнів.


Список використаної літератури

1. Александрова М.М., Маслова С.О., Гроші. Фінанси. Кредит.: Навчально-методичний посібник. - 2-е видання.-К.: ЦУЛ,2002. -336с.

2. Гридчина М.В. Финансовый менеджмент: Курс лекций. - 3-е издание., стереотипное. - К.: МАУП. 2004. - 160 с.

3. Ситник Л.С. Фінансовий менеджмент: Навч. Посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 352с.

4. Финансовый менеджмент: Ученик для вузов / Под ред.. акад.. Г.Б. Поляка. - 2-е узд. Перераб. и доп. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2006. - 527с.

5. Финансовый менеджмент. Учебное пособие / Под ред. проф. И.Е.Шохина. - М.: ИД ФБК - ПРЕСС, 2004. - 408с.

6. Фінанси: Вишкіл студії/ Мін-во освіти і науки України, Тенопільська акад. народ. гос-ва, Ін-т фінансів; Ред. С.І. Юрій, Укл.: Т.О. Кізима, Н.П. Злепко, М.М. Тріпак. - Тернопіль: Карт-бланш, 2002. - 357 с.

7. Фінанси: Навчальний посібник/ Володимир Загорський, Ольга Вовчак, Ігор Бла-гун, та ін.. - К.: Знання , 2006. - 247 с.

8. Фещенко Л. Фінанси: Навчальний посібник/ Лариса Фещенко, Павел Проноза, Любов Меренкова,; М-во освіти і науки України, Харківський держ. екон. ун-т. - Харків: ВД "ІНЖЕК", 2003. - 209 с.

загрузка...
Top