Як запобігти захворюванням на венеричні хвороби та СНІД

Вступ.

1. СНІД, його причини та наслідки. Венеричні хвороби.

2. СНІД – найсерйозніший виклик людству.

3. Профілактика СНІДу та венеричних хвороб.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

СНІД — особливо небезпечна інфекційна хвороба, яка через відсутність у даний час специфічних методів профілактики та ефективних методів лікування призводить до смерті. Масове розповсюдження цієї хвороби в усьому світі та Україні створює загрозу особистості, громадській та державній безпеці. Розпочавшись з поодиноких випадків інфікування ВІЛ та захворювань на СНІД наприкінці 80-х років минулого століття, пандемія охопила всі країни і континенти.

Вивчення причин, що обумовили швидкий розвиток епідемії ВІЛ/СНІД на теренах України, дозволило прийти до висновку, що важливу роль в даному процесі відіграють соціально-економічні передумови, які сприяють негативним проявам в суспільстві, передусім росту наркоманії, комерційного сексу, хвороб, що передаються статевим шляхом.

ВІЛ/СНІД являє собою багатогранну, мультисекторальну проблему, і медичні аспекти складають лише певну її частину. Внаслідок високої вартості діагностичних досліджень і лікування ВІЛ-інфекції та СНІДу медична допомога інфікованим хворим досить обмежена.

Вірус імунодефіциту людини уражає передусім молоде покоління, що ставить під загрозу національну безпеку кожної країни. ВІЛ-інфекція/СНІД – це головна загроза охорони здоров’я і економічної стабільності.


1. СНІД, його причини та наслідки. Венеричні хвороби

Серед численних хвороб, від яких нині страдає людство, синдром набутого імунодефіциту (скорочено СНІД) є однією з найтяжчих. Цю хворобу спричинює особливий збудник — вірус імунодефіциту людини (скорочено ВІЛ). Сьогодні захворювання, в тому числі і серед дітей, зареєстровано практично в усіх країнах світу.

Вірус імунодефіциту людини відкрив французький вірусолог Л. Монтаньє в 1983 р. і практично одночасно з ним — група американських учених під керівництвом Р. Галло. Вірус імунодефіциту відноситься до лентівірусам (повільних вірусів), підгрупі ретровірусів. Його зображують схожим на протичовневу міну, на поверхні якої розташовані глікопротеїнові "гриби", що служать вірусу відмичкою для проникнення в клітку крові людини.

Дослідження, спрямовані на розробку вакцини, зосереджені на етапі вторгнення ВІЛ у клітку.

ВІЛ уражає і поступово вбиває клітини крові — лімфоцити, які відповідають за захист людського організму від дії різноманітних мікробів і розвитку пухлин. Імунітет організму повільно, протягом багатьох місяців та років, знижується, і це призводить до виникнення різноманітних захворювань, передусім інфекційних, що уражають легені, органи травлення, шкіру, нервову систему тощо. Смерть настає саме від цих захворювань, а не від СНІДу.

СНІД — малозаразна хвороба. В результаті обстеження декількох тисяч хворих, зареєстрованих у світі, встановлено, що вірус СНІДу передається:

— при статевому контакті з хворим або зараженим ВІЛ, частіше при статевих збоченнях. Використання презерватива зменшує ризик зараження;

— в результаті використання для ін’єкцій нестерильних шприців, в основному наркоманами;

— шляхом переливання донорської крові, зараженої вірусом імунодефіциту;

— від вагітної жінки, зараженої СНІДом, новонародженому.

Вірус СНІДу не передається через повітря при розмові, кашлі тощо. При користуванні спільним посудом та іншими предметами вжитку, санвузлом, ванною, басейном і т.д. заразитися СНІДом не можна.

Не беруть участі в його передачі і кровосисні комахи та членистоногі (комарі, клопи, кліщі й воші). Хоча після укусу зараженої СНІДом людини в організмі кровососів вірус деякий час зберігається, зараження ним здорової людини не відбувається через те, що кровососи тільки висмоктують кров, а не вводять її під час укусу в організм людини.

Аналіз даних про декілька тисяч хворих в різних країнах показав, що серед них:

77 % — чоловіки-гомосексуалісти або чоловіки, які мали статеві контакти і з чоловіками, і з жінками, а також особи, які ведуть безладне статеве життя.

15 % — наркомани, які застосовують внутрішньовенне введення наркотиків;

1% — особи, яким часто переливали кров;

5 % — шлях зараження не з’ясований через смерть хворого або відмову повідомити необхідну інформацію[3, c. 127-129].

Інкубаційний період від моменту зараження ВІЛ до перших проявів інфекції може бути як коротким — 4—5 тижнів, так і дуже довгим — декілька років. У середньому через 2—8 тижнів після інфектування в крові таких людей з’являється специфічні утворення, так звані антитіла ВІЛ, але в декількох випадках ці антитіла з’являються значно пізніше, а у 2/3 хворих взагалі може бути безсимптомна стадія перебігу хвороби протягом 1,5—5 років. За цей період збудник СНІДу руйнує лімфоцити, що неминуче призводить до глибоких змін усієї імунної системи хворої людини. Особливо небезпечним є те, що вірус уражає і клітини центральної нервової системи.

На початку інфекційного процесу людина почуває себе практично здоровою і не підозрює про свою недугу.

Свідоме зараження ВІЛ особою, яка знала про наявність у неї інфекції, зумовленої цим вірусом, карається позбавленням волі на термін до 8 років.

ВІЛ-інфекція — проблема не менш соціальна, ніж медична. ВІЛ-інфіковані особи на хворі на СНІД потребують соціального захисту, милосердя і співчуття, шанобливого ставлення до людської гідності, гуманного відношення з боку суспільства. Вони мають право на професійну діяльність за обраним фахом, за винятком роботи за спеціальностями та на посадах, встановлених спеціальним переліком; на безкоштовне забезпечення ліками, безкоштовний проїзд до місця лікування й назад за рахунок лікувальної установи, яка видала направлення, на користування ізольованою житловою кімнатою.

Особам, зараження яких сталося внаслідок медичних маніпуляцій, встановлюється пенсійне забезпечення та право на першочергове одержання житла. Гуманне суспільство повинне проявляти максимум співчуття і мило-сердя до людей, хворих на СНІД. Людство вже пройшло шлях від страху і бажання ізолювати хворих і інфікованих ВІЛ до розуміння, що ці люди потребують допомоги і підтримки самого суспільства.

У Законі України ”Про запобігання захворювання на СНІД та соціальний захист населення” викладено умови та порядок медичного огляду з метою виявлення зараження ВІЛ. Обстежуваним гарантується безпека медичного огляду, його добровільність, анонімність та конфіденційність інформації про результати огляду. Відомості про зараження тієї чи іншої людини ВІЛ або захворювання її на СНІД становлять службову таємницю.

Кожна людина повинна до кінця усвідомити всю небезпеку, яку несе СНІД, і зробити все можливе, щоб уберегти себе і своїх близьких та рідних від цієї страшної інфекції, бо СНІД може увійти практично в кожен дім, кожну сім’ю[2, c. 55-57].

Венеричні хвороби — загальна назва різних за збудниками хвороб, що об’єднуються за способом передавання — найчастіше статевим шляхом (можливе зараження і контактно-побутовим шляхом). Раніше до венеричних хвороб зараховували лише чотири захворювання: сифіліс, гонорею, м’який шанкр і паховий лімфогранулематоз. Проте з розвитком медицини до венеричних хвороб почали зараховувати комплекс грибкових захворювань, а також захворювань, які викликають найпростіші живі організми, вірусні захворювання.

Поширенню венеричних хвороб сприяють випадкові статеві стосунки. Понад 50 % заражень пов’язані зі станом алкогольного сп’яніння.

Наслідки венеричних хвороб, якщо людина не звернулася своєчасно по лікарську допомогу, дуже тяжкі — від появи ускладнень (імпотенція чоловіків і захворювання статевих органів у жінок) і безпліддя до інвалідності або смерті (сифіліс). Особливо небезпечні венеричні хвороби для людського плоду.

Способи зараження іншої особи венеричною хворобою можуть бути різними і залежать від її виду: статеві зносини, задоволення статевої пристрасті неприродним способом, поцілунки, порушення правил гігієни у побуті, сім’ї чи на роботі (наприклад, спільне користування посудом, постільною білизною, шприцами для ін’єкцій ліків або наркотичних засобів) тощо.


2. СНІД – найсерйозніший виклик людству

Поріг XXI століття людство переступило з рядом жахливих хвороб. ВІЛ і його кінцева стадія СНІД – одні з них. Зусилля вчених спрямовані на винайдення ефективних методів подолання СНІДу, однак поки що передчасно говорити про успіх, про перемогу над вірусом ВІЛ. За оцінками експертів, сьогодні понад 50 мільйонів жителів планети Земля є ВІЛ-позитивними, а понад 20 мільйонів вражені СНІДом. Кожного дня у світі інфікується 15-16 тисяч осіб, переважно молодого віку.На жаль, Україна визнана державою, яка найбільше за інших у Східній Європі постраждала від ВІЛ/СНІДу. Сьогодні у нас офіційно зареєстровано понад 49 тисяч осіб, що мають статус ВІЛ+. Серед них майже 4 тисячі дітей у віці до 14 років. В тенетах СНІДу перебувають понад 3 тисячі громадян України, з яких понад 100 дітей. Це офіційна статистика, зареєстрована в Українському центрі профілактики і боротьби зі СНІДом МОЗ України. А міжнародні експерти вважають, що ВІЛ-позитивних у нас значно більше.

Україна стоїть на межі загальнонаціональної епідемії ВІЛ/СНІД. Викликає занепокоєння той факт, що за останні п'ять років кількість випадків ВІЛ-інфекції в Україні зросла у 20 разів, і зараз за оцінками фахівців в Україні живуть близько 400 000 інфікованих осіб, — майже 1% дорослого населення.

Спеціальна сесія ООН з проблем ВІЛ/СНІД відзначила у Декларації зобов'язань, що “темпи інфікування зростають дуже швидко” в Центральній та східній Європі, і поширюється занепокоєння "існування потенціалу для швидкої ескалації епідемії".

З 1995 року відстежується різке зростання ВІЛ-інфікованості серед споживачів ін’єкційних наркотиків. І хоча ін'єкційне вживання наркотиків залишається первинним шляхом передачі інфекції, помітним є різке поширення ВІЛ через гетеросексуальний контакт : з 11,3% у 1997 році до 26,9% у 2001 році. Передача ВІЛ від матері до дитини за останні кілька років також зросла зі швидкістю, що лякає: від 2,2% в 1997 році до 13,1% в 2001 році. Загальнонаціональну епідемію ВІЛ в Україні можна відвернути.

Наслідки такого високого рівня поширеності можуть загрожувати більшій частині соціально-економічних досягнень країни за роки незалежності, чи звести їх нанівець. Соціальна дисфункція, що супроводжувала колапс в економіці, мала результатом драматичне поширення ін'єкційного вживання наркотичних засобів та розростання бізнесу комерційного сексу.

Незалежно від того, що Україна вважається країною з низькою інфікованістю вірусом, її середовище характеризується високим рівнем поширеності, й вірус може розповсюджуватися швидко, особливо серед молоді. Зараз переважну більшість інфікованих в Україні становлять молоді люди у віці від 20 до 39 років. Якщо зараз не вдатися до ефективних дій, кількість випадків ВІЛ-інфекції може досягти в Україні 1,5 мільйони до 2010 року.

ВІЛ - це вірус імунодефіциту людини. Потрапляючи в організм людини, він викликає смертельне інфекційне захворювання, називане прийнятим у міжнародній практиці терміном "ВІЛ-інфекція". Хвороба протікає довго, має кілька стадій, останню з яких з різноманітними клінічними проявами позначають терміном "синдром набутого імунодефіциту" (СНІД). Термін "синдром" позначає сукупність симптомів хвороби. Тому що в кожнім випадку ВІЛ/СНІДа відзначалася глибока поразка імунної системи, а саме її недостатність, у назву уключили визначення "імунний дефіцит".

Перші випадки СНІДа були зареєстровані в 1981 р. у США. Вважають, що в країну його заніс стюард авіакомпанії "Эйр-Канада" Гаэтан Дюга, що робила рейси в Нью-Йорк, Лос-Анджелес і інші американські міста. Він був активним гомосексуалістом, зустрічався зі своїми партнерами в панах, клубах і саунах. Розслідування, що провели американські лікарі, показало, що він заразив 40 з перших 250 жертв СНІДу в США. М.Дюга назвали "нульовим" пацієнтом. Він вмер у 1984 р. у віці 32 років від "раку гомосексуалістів" - саркоми Капоши.

Хвороба, почавши з декількох випадків у середовищі гомосексуалістів, уже через рік була зареєстрована в 16 країнах у 711 чоловік, через 5 років - у 113 країнах у 72 504 чоловік. У середині 1992 р., за даними Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), у 165 країнах світу зафіксовано більш 500 тис. хворих СНІДом. Близько половини з них уже загинули.

Щоб краще уявити собі масштаби епідемії СНІДУ нерідко використовують аналогію з айсбергом. Виявлених на сьогоднішній день хворих (більш 500 тис.) вважають верхівкою айсберга. Підвідна його частина, найближча до поверхні, умовно позначає нерозпізнану групу хворих і осіб з так називаними СНІД - асоційованими захворюваннями - приблизно 5-6 на кожен розпізнаний випадок. Основна глибоководна частина айсберга - це люди в яких поки немає ніяких ознак хвороби, але вони вже заражені ВІЛ і в недалекому майбутньому в них варто очікувати розвитку хвороби. По оцінках учених, таких людей у 50-100 разів більше, ніж виявлених хворих на СНІД.

В Рівненській області статистика щодо інфікованих на ВІЛ і вже хворих, порівняно з іншими областями, доволі непогана. Нині в обласному центрі профілактики та боротьби зі СНІДом на обліку перебуває 442 особи із ВІЛ-інфекцією, 40 чоловік вже мають діагноз СНІД. Найбільше інфікованих мешкає в Рівному (195 чоловік, 26 — зі СНІДом), багато хворих також у Дубні, Кузнецовську, Острозі, хоча збільшення кількості хворих у цьому районі пов’язане з діяльністю кількох релігійно-реабілітаційних центрів для наркоманів. Саме серед хворих на наркоманію найбільше інфікованих — 363 чоловіки заразилися ін’єкційним шляхом, повільно зростає кількість людей, яким хвороба передалась статевим шляхом.


3. Профілактика СНІДу та венеричних хвороб

Оскільки вакцини проти СНІДу не існує, єдиним способом запобігти інфекції є уникнення ситуацій, що несуть ризик зараження, таких як спільне використання голок та шприців або практикування неубезпечених статевих зносин.

Багато людей, інфікованих вірусом імунодефіциту, не має симптомів захворювання. Отже, неможливо знати напевно, що статевий партнер ВІЛ-неінфікований, якщо немає повторних негативних результатів його перевірки на інфікованість. Це, звичайно, за умови, що за час, який минув з моменту останнього обстеження, він не вступав у потенційно небезпечний статевий контакт.

Варто або зовсім не вступати у статеві зносини, або користуватися презервативами з латексу, які забезпечують лише частковий захист під час орального, анального чи вагінального статевого акту. Слід використовувати лише латексні презервативи, для змащування яких застосовуються змазки на основі води.

Хоча деякі лабораторні дослідження і свідчать про те, що сперматоцидні засоби можуть знищувати вірус імунодефіциту, не встановлено, що ці препарати здатні запобігати зараженню.

Ризик передачі інфекції від матері до майбутньої дитини значно зменшується, якщо вона під час вагітності та пологів приймає АZТ, а її дитина отримує цей препарат протягом перших шести тижнів життя.

Міри профілактики.

1.Статеві контакти - найбільш розповсюджений шлях передачі вірусу. Тому надійний спосіб запобігти зараження - уникати випадкових статевих контактів, використання презерватива.

2.Внутрівенно вживання наркотиків не тільки шкідливо для здоров'я, але і значно підвищує можливість зараження вірусом. Як правило, ті хто вводять внутрішньовенні наркотики, використовують загальні голки і шприци без їхньої стерилізації.

3.Використання будь-якого інструментарію (шприци, системи для переливання крові) як у медичних установах, так і в побуті при різний маніпуляціях (манікюр, педикюр, татуювання, гоління і т.п.) де може міститися кров людини, зараженого ВІЛ, потрібно їхня стерилізація. Вірус СНІДу не стійкий, гине при кип'ятінні миттєво, при 56С градусах протягом 10 хвилин. Можуть бути використані і спеціальні дезрозчини. Спирт не знищує ВІЛ.

4.Перевірка донорської крові обов'язкова.

Сорок два мільйони чоловіків, жінок і дітей інфіковані в даний час вірусом імунодефіциту людини, що викликає СНІД. Щодня заражається ще більш 6 тисяч чоловік і якщо не вживати термінових заходів, до кінця десятиріччя число інфікованих досягне 110 мільйонів.

Нагальною потребою є створення міжгалузевих комплексних програм, більш активна пропаганда здорового способу життя населення, зокрема молоді, інформування щодо безпечної сексуальної поведінки, вживання алкоголю та наркотиків.

Часто молоді люди вважають, що венеричні захворювання не такі вже й страшні у порівнянні зі СНІДом. Проте, величезну небезпеку зараз мають хвороби так званого другого покоління- хламідіоз, наприклад. У 1996 році 2/3 американських жінок були уражені саме цими новими хворобами. А небезпечні тому, що не маючи хворобливих симптомів, вони приводять до трагічних наслідків: Мертвонародження, каліцтва у немовлят, безпліддя, фригідність, та імпотенція – далеко не повний перелік. У наш час кількість хворих значно зросла. Чи замислювалися ви над питанням, чому, починаючи з 60-х років, список захворювань, що передаються статевим шляхом, став такий різноманітний?

Раніше двома відомими захворюваннями були гонорея і сифіліс. Зараз їх з’явилося вже більше 30. Деякі з них проходять досить непомітно, інші завдають страждань, зустрічаються навіть смертельні.

Кожен п’ятий житель планети є пацієнтом лікаря венеролога. Щороку в світі уражених на сифіліс 20 мільйонів людей, на гонорею – близько 150 мільйонів. У нас в Україні протягом року реєструється більш як 100 тисяч людей, хворих на сифіліс та гонорею. Зараз розповсюдження венеричних захворювань можна порівняти лише з кишковими та респіраторними захворюваннями.

Венеричні захворювання – це особлива група інфекційних хвороб, які передаються переважно статевим шляхом. На них хворіють рівномірно як чоловіки, так і жінки. На відміну від звичайних інфекційних захворювань венеричні хвороби не залишають після себе імунітету, і при повторному зараженні хвороба розвивається знову. При венеричних хворобах видужання не настає : без медичної допомоги людина не може позбутися такої хвороби і хворіє на неї все життя.

Найпоширенішими серед них є хламідіоз, гонорея, герпес статевих органів, сифіліс, людський папілома вірус.


Висновки

Згідно з даними Об’єднаної програми ООН з ВІЛ/СНІДу (UNAIDS), з 2004 по 2006 роки кількість ВІЛ-інфікованих у світі збільшилася з 36,9 до 39,5 млн. осіб. Загальна кількість осіб, що інфікувалися у 2006 році склала в 4,3 млн., причому 530 тис. з них діти молодше 15 років. Тільки протягом минулого року хвороба забрала 2,9 млн. життів (з них 380 тис. дітей). Основний тягар епідемії несуть мешканці Африки: вони складають 63% усіх ВІЛ-інфікованих та 72% смертей від СНІДу. Зростання захворюваності відбувається в усіх країнах світу, особливо в Східній та Центральній Азії, а також Східній Європі, де за два останні роки кількість інфікованих збільшилася на 21%.

Протягом останніх років Україна є епіцентром епідемії ВІЛ/СНІД у Східній Європі. Станом на 1.09.07 р. в Україні офіційно зареєстровано 116 083 ВІЛ-позитивних осіб, серед них 16 057 дітей, захворіли на СНІД 20 913 осіб, 11 570 осіб померли.

Основні групи, що характеризуються високим рівнем ризику зараження ВІЛ-інфекцією, це споживачі ін’єкційних наркотиків, працівники секс-бізнесу, гомосексуалісти, ув’язнені. Проблема ВІЛ/СНІДу продовжує бути одним з пріоритетних завдань держави в галузі охорони здоров’я населення.

Розширення масштабів заходів, які проводяться в Україні щодо протидії, їхня спрямованість та епідеміологічна доцільність, свідчать про увагу держави до проблеми ВІЛ/СНІДу. Об’єднання зусиль усього суспільства, використання позитивного світового досвіду, залучення спонсорів та благодійних організацій, підтримка людей, що вже уражені хворобою і живуть з нею, стануть могутнім імпульсом у широкому громадському русі за здоровий спосіб життя, а відтак у профілактиці ВІЛ/СНІДу.


Список використаної літератури

1. Бакка М.Т., Мельничук А.С., Сівко В.І.. Охорона і безпека життєдіяльності людини. Конспект лекцій. – Житомир: Льонок, 1995. – 165с.

2. Безопасность жизнедеятельности. Учебник для вузов / Под.общей ред. С.В.Белова. 2-е изд., испр. и доп. – М.: Высшая шк., 1999. – 448с.

3. Безпека життєдіяльності / Під ред. Бедрія Я. – Львів: Видавнича фірма “Афіша”, 1998.

4. ВІЛ/СНІД та проблеми бідності. –К., 2003.-8с.

5. Джигирей В.С., Жидецький В.Ц. Безпека життєдіяльності. – зЛьвів: Афіша, 1999.

6. Ефективні форми роботи з попередження епідемії ВІЛ/СНІДу серед дітей та молоді в Україні / Ред.Т.М. Тележенко. – К., 2002. – 149с.

7. Желібо Є.П., Чмир А.І., Троян В.С., Савінов Є.О. Безпека життєдіяльності: Курс лекцій для студентів вищих закладів освіти / Під ред. д.х.н. Желібо Є.П. – Ірпінь, 2001.

8. Завіруха Н.М. Безпека життєдіяльності. К.: Комерційний коледж, 1999.

9. Законодавство України про охорону здоров’я.

10. ЗахарченкоМ.В., Орлов М.В., Голубєв А.К. та ін. Безпека життєдіяльності у повсякденних умовах виробництва, побуту та у надзвичайних ситуаціях. Навч.посібник. – К.: ІЗМИ, 1996. – 196с.

11. Контактные инфекции, передающиеся половим путем / Под ред. И.И.Маврова. – К.: Здоровья, 1989.

12. Миценко І.М. Забезпечення життєдіяльності людини в навколишньому середовищі. – Кіровоград: 1998.

13. Молодь і СНІД: серйозний погляд: Бібілографічний покажчик. – К., 2003. – 47с.

14. Про запобігання захворюванню на СНІД та соціальний захист населення : Закон України від 12 грудня 1991 року. – К.: Вид-во „Україна”, 1993. – 13с.

15. Соціальна робота з питань профілактики венеричних захворювань та ВІЛ/СНІДу/ За заг.ред. А.О. Бучака. – Рівне, 2002. – 30с.

16. Соціально-економічні наслідки епідемії ВІЛ/СНІД в Україні: нові прогнози. – К.,2003. – 146 с.

17. Хижняк М.І., Нагорна А.М.. Здоров’я людини та екологія. – К.: Здоров’я, 1995. – 232с.

18. Яременко О. Аналіз економічної ефективності проектів з профілактики ВІЛ/СНІду в Україні. – К.,2003. – 99с.

загрузка...
Top