Управління фармацевтичними кадрами

Внаслідок реформування системи суспільних відносин економіка в Україні зазнала глибоких структурних змін. Перетворення торкнулися соціальної структури і типів культури (змінюються поняття цінностей, норми і традиції), системи управління (змінюються його стиль і методи у всіх сферах суспільства), соціально-трудових відносин (змінюється їх основний зміст, механізми управління ними, з’являються принципово нові суб’єкти соціально-трудових відносин – підприємці і наймані працівники тощо). У повній мірі такі перетворення мають місце і у фармацевтичній галузі.

Враховуючи соціальну направленість фармацевтичної галузі, особливої уваги в ній заслуговують соціально-трудові відносини, які мають бути здатними забезпечити ефективне використання фахівців, сприяти розвитку механізмів впливу на їх використання за призначенням на етапі підготовки, адаптації і всього періоду активної професійної діяльності; локалізувати наявні конфлікти у сфері праці під час перехідного періоду у розвитку ринкових відносин.

З цією метою необхідно мати чітке наукове уявлення про організацію й регулювання соціально-трудових відносин у фармацевтичній галузі, їх особливості та сучасний стан, визначення пріоритетних напрямків кадрової політики на фармацевтичних підприємствах, резерви оптимізації прийняття управлінського рішення та методичні підходи до визначення його ефективності в умовах ринкових відносин, порівняльні аспекти кадрового менеджменту у соціально-трудових відносинах фармацевтичної галузі в нашій країні і за кордоном.

Законом України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» (ст. 74) визначено: «Фармацевтичною діяльністю можуть займатися особи, які мають відповідну спеціальну освіту і відповідають єдиним вимогам»; ст. 75: «Підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації фармацевтичних працівників здійснюються відповідними середніми і вищими навчальними та науковими закладами, закладами підвищення кваліфікації перепідготовки кадрів, а також через інтернатуру, аспірантуру згідно із законодавством про освіту»; ст. 78: «Фармацевтичні працівники зобов’язані постійно підвищувати рівень професійних знань та майстерності».

Кадри, їх знання, кваліфікація, обов’язки і особиста відповідальність згідно з кваліфікаційними характеристиками, гарантують ефективність роботи підприємства та якість їх продукції.

Однак існує проблема, яка полягає у тому, що в Україні до цього часу не розроблені кваліфікаційні характеристики, не виписані вимоги до рівня освітянських знань (обсягів знань), не означені обов’язки персоналу підприємств промислової фармації та деяких інших нововведених професій за посадою, напрямом роботи, стажем, професією (спеціальністю). А тому їх не внесено до Класифікатора Професій (КП) ДК 003-95.

Ефективність роботи аптечних закладів напряму залежить від професіоналізму спеціалістів, що забезпечується рівнем їх кваліфікації в поєднанні з такими рисами характеру, як добросовісність, старанність та принциповість.

В Україні склалося так, що більшість керівників суб’єктів господарської діяльності не є фахівцями фармацевтичної галузі. У них немає необхідних знань для контролю за належним виконанням посадових обов’язків працівниками аптечних закладів. Крім того, деякі керівники навіть не розуміють важливості і специфічності завдань, покладених на такі заклади, які, згідно з постановою КМУ № 1570 «Про затвердження Правил торгівлі лікарськими засобами в аптечних закладах», є, в першу чергу, закладами охорони здоров’я. Тому забезпечення належного функціонування аптечних закладів головним чином залежить від відповідальності та рівня кваліфікації персоналу, який там працює.

Водночас треба визнати, що в деяких областях взагалі гостро стоїть проблема фармацевтичних кадрів, тим більше з відповідним рівнем кваліфікації. Мають місце випадки, коли керівники свідомо ігнорують вимоги чинного законодавства, призначаючи на фармацевтичні посади некваліфікованих осіб. Звідси і витікає велика кількість порушників законодавства та, відповідно, знаходження в обігу проблемних лікарських засобів.

Згідно з наказом МОЗ України від 28.10.2002 р. № 385 «Про затвердження переліків закладів охорони здоров’я, лікарських, провізорських посад та посад молодших спеціалістів з фармацевтичною освітою у закладах охорони здоров’я» встановлений Перелік провізорських посад у закладах охорони здоров’я:

- керівники фармацевтичних (аптечних) закладів та їх заступники;

- керівники структурних підрозділів;

- провізори-спеціалісти.

Провізорські спеціальності, які повинні відповідати посаді фахівця, а саме:

- організація і управління фармацією;

- загальна фармація;

- аналітично-контрольна фармація;

- клінічна фармація.

Затвердження наказу МОЗ України від 12.12.2006 р. № 818 «Про вдосконалення атестації провізорів та фармацевтів», усунуло розбіжності в чинних нормативно-правових актах (постанова КМУ від 16.02.1998 р. № 179 «Про затвердження Положення про Державну інспекцію з контролю якості лікарських засобів Міністерства охорони здоров’я» та наказу МОЗ України від 28.10.2002 р. № 385 «Про затвердження переліків закладів охорони здоров’я, лікарських, провізорських посад та посад молодших спеціалістів з фармацевтичною освітою у закладах охорони здоров’я»).

Атестація спеціалістів фармації (провізорів та фармацевтів) проводиться з метою підвищення професійної майстерності, відповідальності за ефективність та якість роботи. Це важлива форма морального та матеріального стимулювання, спрямована на вдосконалення діяльності аптечних закладів (підприємств) усіх форм власності, що займаються фармацевтичною діяльністю.

Рівень знань фахівців аптечних закладів, підвищення їх професійної кваліфікації, у тому числі наявність кваліфікаційної категорії, впливає на стан роботи названих закладів у цілому. Питання відповідності персоналу аптечних закладів кваліфікаційним вимогам включені до Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової, роздрібної торгівлі ними. Вимоги до фахівців аптечних закладів достатньо суворо регламентовані та базуються на таких принципах:

- достатня кількість персоналу з відповідною кваліфікацією та практичним досвідом;

- високий рівень знань персоналом нормативної документації;

- наявність чіткої організаційної схеми роботи аптечного закладу;

- чіткий розподіл обов’язків та відповідальності;

- організація професійного навчання.

Специфіка соціально-трудових відносин у фармацевтичній галузі полягає в тому, що професійна діяльність провізора неоднорідна і разом з тим змістовна, характеризується великим діапазоном не тільки виробничих, але й психоемоційних навантажень. Підвищена відповідальність обумовлена тим, що робота пов’язана з виготовленням та реалізацією ліків хворим. З розвитком концепції відповідального самолікування у проведенні раціональної фармакотерапії особлива роль відводиться провізору, який повинен супроводжувати процес відпуску ліків необхідними консультаціями, невідступно слідуючи принципам професійної етики і деонтології.

Проведений аналіз чинників, які впливають на соціально-трудові відносини, серед них якісний добір і розстановка кадрів, раціональна організація і сприятливі умови праці, стабільність корпоративної культури.

Проведений аналіз закордонного досвіду організації й регулювання соціально-трудових відносин у фармацевтичному секторі. Велику роль у формуванні соціально-трудових відносин відіграють професійні об’єднання (товариства, синдикати, асоціації, фармацевтичні палати тощо), які захищають професійні інтереси фахівців.

На підприємствах фармацевтичної галузі до соціальних факторів виробництва слід відносити ті фактори, що формують у кожного працівника можливість (працездатність і працьовитість), уміння (відповідний рівень освіти і кваліфікації) і бажання (ставлення до праці) ефективно працювати.

У даному випадку до першої групи соціальних факторів відносять поліпшення санітарно-гігієнічних і психофізіологічних умов праці; раціоналізацію режимів праці; створення кімнат психофізіологічної релаксації; поліпшення організації і культури робочих місць; навчання раціональним заходам праці; охорону праці та техніку безпеки. До другої групи – роботу з профорієнтації, добору і розміщення кадрів; роботу по адаптації молодих фахівців; підвищення рівня освіти і кваліфікації кадрів тощо. До третьої групи, що визначає формування у аптечних працівників бажання більш ефективно працювати, відносять багато факторів, пов’язаних з організацією нормування і оплати праці, розвитком корпоративної культури, забезпеченням соціально-професійного просування працівників тощо.

Висновки

Одним із головних пріоритетів в реалізації державної політики фармацевтичного сектору охорони здоров’я України є реформування системи перманентної підготовки, перепідготовки, вдосконалення, атестації (сертифікації) персоналу відповідно до вимог GMP, GPP, GDP ЄС та раціонального їх розміщення, використання, чіткого визначення їх функцій, обов’язків, професійних вимог та освітнього рівня від робітника найпростіших професій, технічних службовців, фахівців, професіоналів до керівників, зайнятих у сфері створення, виробництва та реалізації лікарських засобів. Усе це дозволяє мінімізувати дублювання функцій у виробничому процесі, чітко визначити обсяги та вимоги до знань, вмінь персоналу, підвищити мотивацію до навчання, перепідготовки, вдосконалення та сертифікації кадрів, розробки спеціальних навчальних програм для задоволення професійних запитів на сучасному рівні.

Кадри, їх знання, кваліфікація, обов’язки і особиста відповідальність згідно з кваліфікаційними характеристиками, гарантують ефективність роботи підприємства та якість їх продукції.

Фахівець фармацевтичної галузі повинен бути висококваліфікованим, конкурентоспроможним, мислити творчо, вільно володіти іноземними мовами, досконало знати комп'ютерну грамоту й основи програмування, виявляти гнучкість при зміні характеру діяльності й уміння легко адаптуватися до нових умов праці, знати принципи системного аналізу, теорію управління й прийняття рішень в усіх сферах професійної діяльності.

У фармацевтичній галузі України зараз працює 350 тис. осіб. У аптечній мережі 28,8% працюючих з вищою фармацевтичною освітою і 35% фахівців з середньою спеціальною освітою. У хіміко-фармацевтичній промисловості всього лише 1-3% працівників мають вищу фармацевтичну освіту.

Список використаних джерел

  1. Герасименко, І. Напрями систематизації державного регулювання фармацевтичної галузі України на шляху до європейських стандартів // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. - 2007. - № 2. - С. 304-311
  2. Горницкий, С. Разработка системы обучения сотрудников аптек // Менеджер по персоналу. - 2007. - № 12. - С. 39-41
  3. Колпаков, В. М. Управление развитием персонала : учбовий посібник. - К : МАУП, 2006. - 709, с.
  4. Маценко Т. Аттестация провизоров и фармацевтов //Справочник кадровика. - 2008. - № 1. - С. 46-60
  5. Савельєва, В. С. Управління персоналом: Навчальний посібник. - К.: Професіонал, 2005. - 335, с.
загрузка...
Top