Поняття про термінальні стани

Вступ.

1. Поняття та сутність термінальних станів.

2. Причини, ознаки та стадії розвитку термінальних станів.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Термінальний стан - зворотний стан згасання функцій організму, який передує біологічній смерті. Він включає передагональний стан, агонію і клінічну смерть.

На думку спеціалістів, у поняття "термінальний стан" входять найтяжчі форми шоку, колапс, передагональний стан, термінальна пауза, агонія і клінічна смерть. Характерною особливістю, яка об'єднує ці процеси в термінальний стан, є швидко наростаюча гіпоксія з розвитком ацидозу внаслідок накопичення недоокислених продуктів обміну речовин.

Тяжкі стадії шоку, колапс можуть переходити безпосередньо в передагональний стан, який характеризується розвитком гальмування у вищих відділах центральної нервової системи, викликаючи втрату свідомості. Стовбурова частина мозку при цьому може перебувати у стані збудження, але через деякий час гальмування поширюється і на неї. У передагональному стані виникають різко виражені розлади гемодинаміки і дихання, які призводять до розвитку тканинної гіпоксії та ацидозу. Тривалість передагонального стану може бути різною, вона в основному зумовлює тривалість усього періоду умирання.

Характерною особливістю термінальної паузи є глибоке гальмування кори головного мозку при збереженні функції бульбарних центрів, внаслідок чого діяльність організму має дезорганізований, "хаотичний" характер.

Услід за термінальною паузою починається агонія (боротьба) - останній спалах боротьби організму за життя, яка триває від кількох хвилин до півгодини і більше (інколи годинами і навіть кілька діб).


1. Поняття та сутність термінальних станів

До термінальних станів відносять:

· передагональний стан

· агонію

· клінічну смерть, після якої може наступити також біологічна смерть

Термінальні стани найчастіше розвиваються внаслідок гострої крововтрарти, травматичного шоку, асфіксії, колапсу, важкої гострої інтоксикації, н.п. сепсис, перитоніт, порушення коронарного кровообігу, та ін..

Передагональний стан

Основні ознаки передагонального стану – це затьмарена або сплутана свідомість, блідість шкірних покривів, дуже виражений цианоз кінцівок, що свідчить про порушення кровообігу. Зіничний та рогівковий рефлекси збережені, дихання сповільнене, пульс, як правило, нитковидний або взагалі не прослуховується, артеріальний тиск важко виміряти або він не вимірюється взагалі. В середньому він не перевищує 60-70 мм.рт.ст.. Порушення гемодинаміки призводить до чітковираженого кисневого голодування та ацидозу. В процесі помирання організму в складній системі обміну речовин проходять значні порушення. Вони характеризуються переважанням гліколітичних процесів, для яких характерним є розлади між синтезом та розщепленням вуглеводів. При цьому в спинному та головному мозку зменшується кількість вільного цукру, зникає креатинфосфат, збільшується вміст молочної кислоти та неорганічного фосфату. У зв’язку із паталогічними процесами розпаду вуглеводів, кількість поживних речовин для діяльності ЦНС значно зменшується. Погіршення такого стану призводить до розвитку агонії.

Агонія

Агонія (з гр. Agonia – боротьба) – стан згасання усіх життєвих процесів, що передує клінічній смерті.

В основі агонії лежать глибокі порушення діяльності вищих нервових центрів, які розташовані в корі головного мозку, та збудженням бульбарних та спинномозкових центрів, що веде до сукупності пристосувальних змін в організмі людини. Перед початком агонії як правило наступає термінальна пауза, яка характеризується зникненням електричної активності кори головного мозку, розширенням зіниць, зникненням рогівкового рефлексу, збільшенням частоти дихання з наступною його зупинкою та початком так званого агонального дихання.

Основні признаки агонії – це: затьмарення свідомості, зупинка діяльності усіх чутливих органів, блідітсь шкіри з землянистим її відтінком, помутніння рогівки, загострення носа, опускання верхньої повіки та нижньої щелепи. Часто при агонії розвиваються клонічні, а потім – тетанічні судоми, які закінчуються розслабленням та паралічем м’язів. Параліч сфінктерів часто супроводжується несамовільною дефакацією та сечевиділенням. Дихання при агонії утруднене, супроводжується клокотаннями в грудній клітці або хрипами. В акті дихання приймають участь не тільки діафрагма та грудні м’язи, а також і м’язи шиї та рота. Таким чином складається враження, що хворий захоплює повітря ротом. Вимкнення м’язів із акту дихання в кінці агонії починається із діафрагми і закінчується м’язами шиї. Різке зменшення серцевої діяльності під час агонії характеризується частим нитковидним пульсом з наступним його сповільненням, спадком артеріального тиску, блокадою передсердно-шлуночкової провідності. Деколи під час агонії спостерігається недовготривале збільшення частоти серцевих скорочень, підвищення тиску, поява свідомості.

Тривалість агонії - від кількох хвилин до кількох годин. Зовнішньо агонія як правило закінчується останнім вдихом, але фактично протягом певного часу серце ще продовжує скорочуватись. Після зупинки серця наступає клінічна смерть.

Клінічна смерть

В період клінічної смерті відсутні зовнішні ознаки життя – серцева діяльність та дихання, проте на ЕКГ ще на протязі 20-30 хв. можуть реєструватись біопотенціали серця в виді бі- або монофазних комплексів. Деколи розвивається фібриляція серця. В такому випадку шлуночкові комплекси на ЕКГ змінюються фібрилярними осциляціями, що згасають по мірі наростання гіпоксії.

функції ЦНС вже погасли. Проте в тканинах ще зберігаються обмінні процеси, які протікають на низькому рівні. Спочатку спостерігається підвищення гліколізу, про що можна судити із накопичення молочної кислоти, потім інтенсивність гліколізу пригнічується. В звичайних умовах енергетичні ресурси мозку вичерпуються за 5-6 хвилин після зупинки серця та дихання. При несподіваному припиненні кровотоку (на приклад при фібриляції шлуночків) час смерті триває 8-10 хвилин. Після цього повноцінне відновлення життєвих функцій організму людини є неможливим в наслідок незворотніх змін в органах і тканинах, а в першу чергу – в ЦНС. Тривалість клінічної смерті при понижених температурах може значно збільшуватись. В експериментах на собаках при пониженні температури тіла до 8-10( С тривалість клінічної смерті становила 2 години, після чого було повністю відновлена нормальна життєдіяльність організму.

Біологічна смерть

Якщо вчасно не застосувати методи оживлення, то після клінічпої смерті наступає біологічна смерть, для якої характерне незворотнє порушення процесу обміну речовин. Біологічна смерть є остаточною і з цього стану повернутись до нормального стану є неможливо.


2. Причини, ознаки та стадії розвитку термінальних станів

До термінальних станів відносяться стадії (фази) життєдіяльності організму, що граничать із смертю (преагонія, термінальна пауза, агонія, клінічна смерть), коли вже неможлива самостійна корекція глибоких порушень основних життєвих функцій. Термінальним станом є і початкова стадія постреанімаційного періоду. По суті, будь-яке захворювання може привести до термінального стану.

Преагонія - це, перш за все, виражена артеріальна гіпотензія, що супроводжується спочатку тахиаритмією, тахипноз і патологічними видами дихання, а потім - брадиаритмією і брадипное з одночасним включенням в акт дихання всіх допоміжних м'язів з активним видихом, ейфорією або прогресуючим пригнобленням свідомості на тлі поглиблення тотальної ішемії тканин і органів. У цій фазі основні функції організму певною мірою недосконало регулюються корою головного мозку.

Термінальна пауза що продовжується до 3-4 мін, наступає після виключення всіх рівнів регуляції вище за довгастий мозок. У цій фазі спостерігаються різке пригноблення дихального центру (апное) і брадиаритмия.

Потім дихальний центр відновлює свою активність, що характеризує фазу агонії - останню стадію вмирання, коли функції органів і систем регулюються неврегульованою діяльністю бульбарних центрів. При цьому короткочасно відновлюється синусовий автоматизм, посилюються серцеві скорочення, декілька підвищується артеріальний тиск, а також посилюється дихання. Проте істотного поліпшення газообміну не відбувається із-за недосконалого акту дихання: практично одномоментного скорочення м'язів вдиху і видиху. У фазі агонії у деяких вмираючих відновлюється свідомість. Проте ціною такого “спалаху” відновлення життєдіяльності є подальше повне згасання життєвих функцій. Основні клінічні прояви агонії:

• повна стійка втрата свідомості;

• неадекватне атональне дихання;

• судоми;

• брадиаритмия з активізацією водіїв ритму II, III порядків і подальшою асистолією або раптовою фібриляцією шлуночків;

• зниження артеріального тиску, визначуваного на плечовій артерії у вигляді одиночного глухого удару на рівні 40-30 мм рт. ст.;

• пульс тільки на магістральних артеріях - сонною і стегновою.

Клінічна смерть - оборотна фаза вмирання, що характеризується певною життєздатністю клітин головного мозку при припиненні спонтанного дихання і мінімально ефективному кровообігу. Тривалість клінічної смерті при нормальній зовнішній температурі - не більше 4 хв. В умовах гіпотермії, за відсутності судом, у дітей тривалість клінічної смерті дещо більше.

Діагностичні критерії клінічної смерті:

1. Бліді або мармурово-ціанотичні шкірні покриви.

2. Відсутність свідомості (людина не реагує на окрик, біль, струшування).

3. Відсутність пульсу на сонних артеріях (відсутність кровообігу).

4. Розширення зіниць, відсутність їх реакції на світло. Відомо, наприклад, що розширення зіниць спостерігається вже на другій хвилині клінічної смерті і свідчить про те, що половина часу можливого життя клітин мозку вже пройшла. При цьому слід мати на увазі, що при отруєнні наркотиками, снодійними, фосфорорганічними з'єднаннями, при клінічній смерті в умовах гіпотермії спостерігаються вузькі зіниці.

5. Відсутність дихання.

Немає необхідності в інструментальних методах діагностики клінічної смерті (аускультації серця і легенів, реєстрації ЕКГ або ЕЕГ), оскільки це приводить до втрати часу можливої реанімації. Подібного роду дослідження доцільні і необхідні лише за умови одночасного виконання реанімаційних заходів, і у жодному випадку вони не повинні перешкоджати їх виконанню. Чинник часу початку реанімаційних заходів грає величезну роль і особливо важливий для повноцінної подальшій психоневрологічній реабілітації жвавого пацієнта.

Якщо реанімаційні заходи не проводяться або неефективні, то через 10-15 мін після клінічної наступає біологічна смерть (необоротний стан, коли пожвавлення організму як біологічної системи неможливо).


Висновки

Сучасні міри надання допомоги бувають ефективними навіть при дуже важких станах, що об’єднуються під назвою “термінальні”. До них відносяться предагональний стан, агонія клінічна смерть.

При передагональному стані свідомість хворого збережена чи затемнена, дихання різко порушене, пульс на кінцівках часто не визначається.

При агонії свідомість зникає, дихання рідке, пульс відсутній.

Клінічна смерть – це відсутність зовнішніх ознак життя: зупинення дихання і серцебиття. При такому стані хворого ще можна спасти, якщо негайно надати йому допомогу, тому що тільки через 4-6 хвилин після настання клінічної смерті остання переходить у біологічну в наслідок кисневого голодування головного мозку і загибелі нервових клітин, що управляють життєво важливими функціями організму.

Термінальні стани можуть виникнути при важкому шоку, інсульті (крововиливі у мозок), інфаркті міокарду, важких отруєннях, ураженнях електричним струмом, утопленні та ін. станах, що потребують негайної допомоги.

Перша допомога. При термінальних станах основне завдання першої допомоги – підтримання життя хворого до прибуття швидкої допомоги. Заходи повинні проводитися одразу ж після розвитку важкого стану.

Допомога при термінальних станах (реанімація) – це перш за все заходи, направлені на усування розладів серцевої діяльності та дихання (непрямий масаж серця, штучне дихання методом із рота у рот або із рота у ніс).

Реанімацію проводять на протязі не менше 40 хвилин або до прибуття швидкої допомоги, або до появи у хворого самостійного серцебиття, або до появи ознак біологічної смерті (появи трупних плям).


Список використаної літератури

1. Гищак Т. Основи медичних знань та медицини катастроф: Навч. посібник. — К. : Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2003. — 140с.

2. Головко О. Основи медичних знань: тести / Кам'янець-Подільський національний ун-т. — Кам`янець-Подільський : Аксіома, 2008. — 176c.

3. Коденко Ярослав Володимирович. Основи медичних знань: Навч. посіб. для 10-11 кл. серед. загальноосвіт. школи — К. : Арт-освіта, 2007. — 159 с.

4. Лівак П. Основи медичних знань: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Державна податкова адміністрація України; Академія держ. податкової служби України. — Ірпінь, 2002. — 160с.

5. Основи медичних знань: Навч. посібник / Чернівецький національний ун-т ім. Юрія Федьковича / Володимир Федорович Стащук (ред.), Марія Борисівна... Солован (уклад.). — Чернівці : Рута, 2002. — 288с.

6. Чуприна О. Основи медичних знань: долікарська допомога та медико-санітарна підготовка: навч. посіб.. — К. : Видавець Паливода А.В., 2006. — 215с.

загрузка...
Top