Організм людини як біологічна система

Вступ.

1. Клітини людського організму.

2. Кров і система кровообігу.

3. Опорно-рухова система.

4. Дихальна система.

5. Будова та функції травної системи, її роль у збереженні здоров’я.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Знання будови і функцій людського організму дозволяє кожній людині свідомо дотримуватися науково обґрунтованих правил особистої і загальної гігієни, уникати різних захворювань, бути здоровою, психічно і фізично розвинутою.

Щоб зберегти здоров'я, потрібно вивчити свій організм, процеси, що відбуваються в ньому, умови, що попереджають хвороби.

Організм людини складається з клітин і міжклітинної речовини, які утворюють тканини, органи й системи органів. Ці компоненти поєднані в єдиний організм, який функціонує під впливом нервової та ендокринної систем. Організм – це біологічна система, що має властивості: самооновлення, самовідтворення, саморегуляція.

Орган – частина тіла, яка має певну форму, будову, розташування та виконує одну або декілька спеціальних функцій. Кожний орган утворений кількома тканинами, але одна з них завжди переважає і визначає його головну функцію. У кожному органі обов’язково є кровоносні судини і нерви. Частина органів розташована в порожнинах тіла, тому їх називають внутрішніми.

Анатомічне чи функціональне об’єднання органів, які виконують в організмі спільну функцію, складає фізіологічну систему органів. Розрізняють такі фізіологічні системи: опорно-рухова, кровоносна, дихальна, травна, нервова, ендокринна, сечостатева, система органів чуття (сенсорні).


1. Клітини людського організму

Клітини — «цеглинки», з яких побудоване людське тіло. Усі живі організми, що живуть на нашій планеті, складаються з клітин. У рослин, тварин і людини клітини — це мікроскопічні утворення, що мають усі найважливіші життєві властивості, самовідтворення, саморегуляцію, єдність структури і функцій, історичний розвиток. Усі процеси, що відбуваються в клітинах на молекулярному рівні, подібні у всіх живих організмів, починаючи від простих одноклітинних і закінчуючи багатоклітинними вищими рослинами і тваринами. Організм людини складається з величезної кількості клітин, що відрізняються своїми розмірами, формою, величиною і функціями.

Вивчення клітини пов'язане з відкриттям і використанням мікроскопа. Клітинна оболонка була відкрита в XVII столітті англійським фізиком Р. Гуком. Розглядаючи під мікроскопом тонкий зріз пробки, Гук помітив, що вона складається з комірок, розділених перегородками. Ці комірки він назвав клітинами. Довгий час головною частиною клітини вважали її оболонку. Н. Грю і М. Мальпігі (1671 p.), вивчаючи анатомію рослин, також знайшли дрібні осередки, які називали клітиною. Вперше під мікроскопом деякі клітини тваринних організмів розглянув А. Левенгук (1674 p.). Однак рівень знань про клітину не мінявся до початку XIX століття. Лише через 200 років стало зрозуміло: головне в клітині — не стінка, а її вміст. Надалі, у міру вдосконалення мікроскопа і техніки мікроскопіювання, накопичувалися і відомості про клітини тварин і рослин. На їхній основі складалися уявлення про клітинну організацію всього органічного світу. У1883 р. англійський ботанік Роберт Броун. показав, що обов'язковим компонентом клітини є ядро.

У 1838 р. зоолог Т. Шванн затвердив найважливіше досяг-нення теоретичної біології: клітина є елементарною одиницею будови і розвитку всіх рослинних і тваринних організмів. Згодом клітинна теорія була багаторазово перевірена і доповнена багатьма новими фактами.

Німецький лікар Р. Вірхов довів, що поза клітинами немає життя, що головна складова частина клітини — ядро. Академік Російської АН Карл Бер відкрив яйцеклітину ссавців і встановив, що всі організми починають свій розвиток з однієї клітини. Відкриття К. Бера засвідчило, що клітина не тільки одиниця будови, але й одиниця розвитку всіх живих організмів.

У наш час основні положення клітинної теорії формулюються в такий спосіб:

1. Клітина є структурною і функціональною одиницею, а також одиницею розвитку всіх живих організмів.

2. Клітині властивий мембранний стан.

3. Ядро — головна складова частина клітини.

4. Клітини розмножуються тільки розподілом.

5. Клітинна будова — свідчення того, що рослини і тварини мають єдине походження.

З клітинною теорією тісно пов'язані виникнення і розвиток цитології (від грецьк. «цитос» — клітина) — науки про будову, склад і функції клітини; цитогенетики — науки про передачу спадковості на клітинному рівні. Збільшення в 100 000 і більше, яке здатний давати електронний мікроскоп, дозволяє побачити найдрібніші деталі будови клітинних органоїдів. Розмножуються клітини поділом навпіл.

Ядро — це «керуючий центр» клітини. Воно оточене захисною стінкою — пористою ядерною мембраною. До складу ядра входить ДНК, на якій записаний генетичний код організму.

Ядро клітини занурене в желеподібну речовину—цитоплазму. У ній плавають невеликі пухирці, що переносять білки, а також непотрібні клітині речовини.

Клітини, що виконують різну роботу в організмі, не схожі одна на одну. Деякі з найважливіших типів клітин зустрічаються в м'язах, крові, мозку, шкірі, стінках шлунка, печінки та кістках. Кліткам кожної тканини відведений певний час для поділу, відтворення додаткової тканини. Нервові клітини можуть існувати протягом всього життя організму, кісткові клітини живуть від 10 до 30 років, червоні клітини крові — 4 місяці, а клітини шкіри — всього 7 днів. На відміну від інших клітин організму, у червоних клітин крові, найменших, відсутнє ядро. Це пояснюється тим, що їхня єдина функція — переносити кисень. У діаметрі вони досягають близько 0,007 міліметра.

Вся інформація про організм людини записана на спіральній стрічці, яку називають ДНК (дезоксирибонуклеїнова кислота) і яка зберігається в ядрі кожної клітини. ДНК містить всю інформацію, що необхідна для росту вашого тіла. Коли клітина ділиться. ДНК розплітається, як застібка-«блискавка», і в кожній новій клітині утворюється молекула ДНК.

Біологічні процеси, що відбуваються в клітині, нерозривно пов'язані з тими структурами живої клітини, що відповідають за виконання тієї чи іншої функції. Такі структури одержали назву органоїдів.

Всі органоїди клітини, незважаючи на особливість їхньої будови і функцій, знаходяться у взаємозв'язку і «працюють» на клітину як на єдину систему, у якій сполучною ланкою є цитоплазма.

Важлива особливість клітини — подразливість. Подразливість — це здатність клітини реагувати на дію зовнішніх і внутрішніх подразників. Деякі високоспеціалізовані клітини тіла мають особливу чутливість до подразників певного типу: палички і колбочки сітківки ока реагують на світло, клітини носової порожнини і смакових сосочків язика — на хімічні подразники, клітини шкіри — на зміну температури або тиску.

Особливими біологічними об'єктами, що займають проміжне положення між живою і неживою природою, віруси, які є у наш час об'єктом особливої науки — вірусологи.

Віруси розмножуються тільки в клітинах рослин, тварин і людини, викликаючи різні захворювання. Віруси мають дуже просту будову і складаються з нуклеїнової кислоти (ДНК або РНК) та білкової оболонки. Поза клітинами хазяїна вірус не виявляє ніяких життєвих функцій: не живиться, не дихає, не росте, не розмножується.

2. Кров і система кровообігу

Кров циркулює по всьому тілу завдяки артеріям, венам і капілярам.

Найбільша артерія — аорта. Аорта розгалужується на кілька великих артерій. Одна з них переносить кров до рук і голови. Від іншої артерії відходять відгалуження до шлунка, печінки і кишечника. Від неї ж ідуть судини, що несуть кров униз, — до ніг, нирок і статевих органів.

Артерії — це міцні, еластичні, з тонкими стінками судини, якими кров тече від серця. їх стінки в основному утворені пружною м'язовою тканиною. Тому вони досить міцні й еластичні та можуть витримувати високий кров'яний тиск — адже кров викидається із серця-насоса під великим тиском.

Вени — венами кров рухається в напрямку до серця. Стінки вен тонші, ніж стінки артерій, і містять менше м'язової та пружної тканини, тому що тиск крові, що повертається в серце, не настільки високий. По венах кров, що несе вуглекислий газ і відходи, які утворилися внаслідок життєдіяльності клітин, надходить назад у серце. Звичайно вени розташовані по сусідству з артеріями.

Капіляри — найдрібніші кровоносні судини тіла. Вони утворюють величезну розгалужену мережу трубочок, що з'єднують артерії з венами, і забезпечують безупинну циркуляцію крові по всьому тілу.

Обмін речовин між організмом і зовнішнім середовищем полягає в надходженні в організм кисню і поживних речовин через органи травлення і наступному виділенні з нього продуктів життєдіяльності. Зв'язок між цими органами і клітинами тіла здійснюється через внутрішнє середовище організму, що складається з крові, лімфи і тканинної рідини. Внутрішнє середовище організму зберігає відносну сталість свого складу—фізичних і хімічних властивостей (гомеостаз), що забезпечує стійкість усіх функцій організму. Гомеостазом називають стійкість умов життєдіяльності клітини у внутрішньому середовищі організму.

Тканинна рідина (безбарвна, прозора) заповнює в організмі проміжки між клітинами. Вона утворюється з рідкої частини крові — плазми, що проникає в міжклітинні щілини через стінки кровоносних судин, і з продуктів обміну, що постійно надходять із клітин. її об'єм у дорослої людини становить приблизно 20 л. Кровоносні капіляри не підходять до кожної клітини, тому поживні речовини та кисень з капілярів надходять у тканинну рідину, а вже з неї поглинаються клітинами. Отже, за допомогою тканинної рідини здійснюється зв'язок між капілярами і клітинами. А вуглекислий газ, вода й інші продукти обміну, що утворюються в клітинах, виділяються, у свою чергу, із клітин спочатку в тканинну рідину, а потім надходять у капіляри. Кров з артеріальної стає венозною і постачає продукти розпаду до нирок, легенів, Шкіри, через які вони видаляються з організму.

У міжклітинниках сліпо починаються лімфатичні капіляри, у них надходить тканинна рідина, що у лімфатичних судинах стає лімфою, Колір лімфи жовтувато-солом'яний. Вона на 95 % складається з води, містить білки, мінеральні солі, жири, глюкозу, а також лімфоцити (різновид лейкоцитів). Лімфатичні судини впадають у великі вени грудей.

3. Опорно-рухова система

Кістяк і м'язи — опорні структури й органи руху людини. Вони виконують захисну функцію, обмежуючи порожнини, у яких розташовані внутрішні органи. Так, серце і легені захищені грудною кліткою і м'язами грудей і спини; органи черевної порожнини (шлунок, кишечник, нирки, печінка) — нижнім відділом хребта, кістками тазу, м'язами спини і живота. Головний мозок розташований у порожнині черепа, а спинний мозок — у спинномозковому каналі.

Кістяк людини утворений окремими кістками, з'єднаними між собою за допомогою зв'язок і суглобних сумок. У кістяку людини нараховується близько 206 кісток. Вони утворюють хребетний стовп, грудну клітку, кістяк голови — череп, верхні кінцівки з плечовим поясом і нижні кінцівки з тазовим поясом.

Кістяк виконує опорну і захисну функції. Кістки, як важелі, приводяться в рух прикріпленими до них м'язами. Хрящі утворюють внутрішньосуглобні меніски, диски між хребцями, передні кінці ребер, півкільця трахеї, деякі хрящі гортані, вушні раковини.

За формою всі кістки поділяються на трубчасті (довгі та короткі), плоскі й змішані. До довгих трубчастих належать стегнові кістки, плечові, кістки передпліччя, гомілки.

Короткі трубчасті кістки знаходяться в кисті та стопі. Із плоских і широких кісток утворені кістки черепа, лопатки, грудина, кістки таза. Змішані кістки — скроневі й кістки основи черепа. Вони включають елементи коротких і плоских кісток. Форма кісток залежить від виконуваних функцій.

Без кісток тіло людини було б м'яким, як желе. Кістяк чимось нагадує маріонетку: варто лялькарю випустити з рук нитки, і вона впаде. Так і кістяк не може зберігати необхідне положення без м'язів, що утримують кістки. М'язи складаються з пучків паралельних волокон. їхнє скорочення регулюється мозком за допомогою нервів.

Кістяк — це опора тіла, його основа. Кістяк утворює міцний каркас для м'язів і м'яких внутрішніх органів. Він складається з кісток і суглобів, тому він міцний і гнучкий одночасно. Кістяк тулуба включає хребет і грудну клітку. Хребет утворений 33—34 хребцями, розташованими один над іншим. Між тілами хребців знаходяться прошарки з хрящової тканини, що надають хребту гнучкість і пружність.

Суглоб — це місце з'єднання кісток. Кістки кістяка пов'язані з м'язами та нервовою системою, завдяки цьому людина може керувати своїми рухами.

До складу кісток входять білки, мінеральні речовини й живі клітини. Кістки схожі на трубки, заповнені м'яким кістковим моз-ком. У кістковому мозку утворюються клітини крові, а також за-пасається жир. Трубка, оточуюча кістковий мозок, утворена із твердої гладкої кістки. Закруглені кінці кістки складаються з більш пухкої губчатої речовини.

Найдовша кістка кістяка — стегнова. Вона починається від таза і закінчується біля коліна. Верхній кінець стегнової кістки має форму кулі — це необхідно для того, щоб вона щільно ввійшла в округлу западину суглоба таза. Такий суглоб називається кулястим.

Кінці кістки утворені губчатою кістковою тканиною, що складається з безлічі кісткових пластинок, з'єднаних таким чином, що між ними залишається повітряний зазор. Схожа на бджолині стільники структура робить кістку легкою і міцною.

Живі кісткові клітини знаходяться в крихітних камерах канальцевої системи. Розташовані між клітинами волокна колагени роблять кістку міцною і здатною витримати удари.

Компактна речовина кістки. Довга кісткова трубка утворена компактною речовиною кістки. До її складу входять мінеральні речовини і пружний білок колаген. Зв'язані між собою колаген і мінеральні речовини утворюють ніби систему циліндрів, уставлених один в один. У центрі кожного циліндра проходить маленький канал, який називається гаверсовим каналом. Усе-редині нього знаходяться одна чи дві кровоносні судини, по яких у кісткові клітини потрапляють поживні речовини.

Суглоби зап'ястя. Зап'ястя складається з безлічі маленьких кісток і суглобів, що дозволяють кисті руки робити точні рухи. Вісім кісток зап'ястя розташовані в два ряди, по чотири кістки в кожнім. Кисть робить обертальні рухи, піднімається й опускається завдяки суглобам, що знаходяться між цими кістками.

Суглоби тазу. У місці з'єднання стегнової кістки і тазу утво-рюється кулястий тазовий суглоб. Він дозволяє людині опускати і піднімати ногу, відводити її в боки, що необхідно при ходьбі, бігу, стрибках, акробатичних вправах і грі у футбол.

Колінний суглоб діє, як шарнір, що переміщається лише вперед та назад. Його передня частина захищена кісткою, що називається колінної чашечкою. Велика і мала гомілкові кістки гомілки в тім місці, де вони входять у суглоб, відділені одна від одної шаром рідини. Ця рідина-змазка полегшує рух кістки в суглобі.

Зв'язки і хрящі. Суглоби повинні бути міцними і не зміщатися при русі. Утримують їх на своєму місці зв'язки, що з'єднують сусідні кістки між собою.

Гладкий хрящ, що покриває кінці кісток зовні, робить рухи суглобів більш вільними.

Сухожилля складаються з щільних волокон, що прикріплюють м'язи до кісток. Скорочуючись, м'яз надає рухи сухожиллю. Воно, у свою чергу, підтягує кістку, і, таким чином, кістка та м'язи рухаються узгоджено.

Сила м'язів. Третина ваги людини припадає на частку м'язів. М'язи — а всього їх нараховується більш 650 — є в будь-якій частині твого тіла. Вони складаються з особливих клітин, як правило, довгих і тонких, і перетворюють енергію їжі в енергію руху. Відомі три типи м'язової тканини: кістякова, гладка і серцева. Велика частина кістякових м'язів прикріплена до кісток.

Зовні кожен м'яз покритий волокнистою тканиною, що відокремлює її від інших м'язів. Витягаючись по краях подібно до міцної струни, покривна тканина утворює сухожилля. Це сухожилля прикріплюється до інших м'язів чи зовнішнього шару кістки. Сухожилля можуть бути дуже довгими. Наші пальці рухаються завдяки м'язам руки. При бажанні можна намацати сухожилля, розташовані на тильному боці долоні.

Кожен м'яз складається з пучків м'язових волокон. Вони покриті захисною тканиною, що зв'язує їх разом.

Кожне волокно м'яза насправді являє собою єдину м'язову клітину—довгий тонкий циліндр із закругленими кінцями. У ній є ядро і безліч енергозапасних мітохондрій. Іноді волокна бувають завдовжки в цілий м'яз.

М'язові волокна складаються із сотень більш дрібних витягнутих волокон — міофібрил. Вони, у свою чергу, складаються з ще більш тонких ниткоподібних філаментів двох типів—тонких і товстих. Тонкі й товсті філаменти утворені різними видами білка. Тому якщо розглянути м'язове волокно, то можна знайти в ньому темні й світлі поперечні смуги.

Якщо людина займається спортом, її м'язи стають більш тренованими і працюють краще, ніж у нетренованої людини. Є спеціальні вправи для зміцнення різних м'язів тіла.

Різні типи м'язів. Розрізняють м'язи короткі та товсті, що знаходяться переважно в глибоких шарах біля хребетного стовпа; довгі та тонкі, розташовані на кінцівках; широкі та плоскі, зосереджені в основному на тулубі. Серце утворене особливим серцевим м'язом; стінки кишечника, кровоносних судин і радужка — гладкою мускулатурою. Серцевий і гладкий м'язи функціонують незалежно від свідомості. Тому вони продовжують працювати під час сну.

Розслаблення м'язів. За функцією м'язи поділяються на згиначі, розгиначі, що підводять і відводять, обертачі. При скороченні м'язів згиначів одночасно розслаблюються розгиначі, що забезпечує погодженість рухів. Наприклад, коли рука випрямлена, то двоголовий м'яз (біцепс) розслаблений, а триголовий (трицепс)скорочений.

М'язи, скорочення яких викликає рух кінцівки від тіла, називаються відвідними, а ті, що наближають кінцівку до тіла — підвідними. М'язи-обертачі при своєму скороченні обертають ту чи іншу частину тіла (голову, плече, передпліччя).

Скорочення м'язів. Одержавши хімічний імпульс, що надійшов по нерву, м'яз скорочується. М'язове волокно стає коротше і товстіше.

М'язи голови поділяються на дві групи: жувальні та мімічні. Жувальний м'яз починається від нижнього краю виличної кістки і прикріплюється до нижньої щелепи. Скорочуючись, він піднімає нижню щелепу, беручи участь у пережовуванні їжі.

Мімічні м'язи прикріплюються одним кінцем до кісток черепа, іншим — до шкіри обличчя. Завдяки ним обличчя людини виражає ті чи інші емоції: гнів, горе, радість. Так, наприклад, коли ми посміхаємося, працюють шість мімічних м'язів обличчя. Крім того, мімічні м'язи беруть участь в акті мовлення, дихання.

З діяльністю м'язів пов'язана функція окремих органів: ди-хання, травлення, кровообігу; м'язи гортані та язика беруть участь у відтворенні членороздільного мовлення. Деякі м'язи працюють, навіть якщо спокійно стоїш чи відпочиваєш. Коли людина непритомніє, вона падає саме тому, що ці м'язи розслаблюються і перестають утримувати тіло у вертикальному положенні.

4. Дихальна система

Усі живі організми: рослини, тварини, людина — дихають, поглинаючи кисень і виділяючи вуглекислий газ. Процес надходження кисню в організм і виведення з нього вуглекислого газу називається диханням.

Клітини нашого тіла постійно мають потребу в кисні і використовують його в біологічному окислюванні органічних речовин для одержання енергії. При звільненні енергії як побічний продукт обміну утворюється вуглекислий газ. Окисні процеси в клітинах, у результаті яких відбувається виділення енергії, називаються внутрішнім диханням. Енергія, що звільнилася в процесі внутрішнього дихання, йде на забезпечення життєдіяльності організму. Забезпечення клітин киснем і виведення з них вуглекислого газу відбувається за допомогою крові. Обмін газів між кров'ю й атмосферним повітрям називається зовнішнім диханням, і здійснення його відбувається через систему органів дихання.

До органів дихання належать носова порожнина, глотка, гортань, трахея, бронхи та легені. Носова порожнина поділяється кістково-хрящовою перегородкою на дві половини, її внутрішню поверхню утворюють три звивистих ходи. По них повітря, що надходить через ніздрі, проходить у носоглотку. Численні залози, розташовані в слизовій оболонці, виділяють слиз, що зволожує вдихуване повітря. Велике кровопостачання слизової оболонки зігріває повітря. На вологій поверхні слизової оболонки затримуються мікроби, які містяться у вдихуваному повітрі, і пилинки, знешкоджувані слизом та лейкоцитами.

Слизова оболонка дихальних шляхів вистелена миготливим епітелієм, чиї клітини мають на зовнішньому боці поверхні най-тонші вирости — вії, здатні скорочуватися. Скорочення вій відбувається ритмічно і спрямоване у бік виходу з носової порожнини, при цьому слиз і прилиплі до нього пилинки та мікроби виносяться назовні. Таким чином, повітря, проходячи через носову порожнину, зігрівається й очищається від пилу та деяких мікробів. Цього не відбувається, коли повітря проникає в організм через ротову порожнину. От чому слід дихати через ніс, а не через рот. Через носоглотку повітря потрапляє до гортані.

Гортань має вигляд лійки, стінки якої утворені декількома хрящами. Вхід у гортань під час проковтування їжі закривається надгортанником, щитоподібним хрящем, який легко можна намацати зовні. Гортань служить для проведення повітря з глотки в трахею.

Трахея, чи дихальне горло, — це трубка завдовжки близько 10 см і діаметром 15—18 мм, стінки якої складаються з хрящових півкілець, з'єднаних між собою зв'язками.

Задня стінка перетинчаста, містить гладкі м'язові волокна, прилягає до стравоходу. Трахея поділяється на два головних бронхи, які входять у праву і ліву легеню й у них розгалужуються, утворюючи так зване «бронхіальне дерево».

На кінцевих бронхіальних гілочках знаходяться дрібні леге-неві пухирці —альвеоли, діаметром 0,15—0,25 мм і завглибшки 0,06—0,3 мм, заповнені повітрям. Стінки альвеол вистелені од-ношаровим плоским епітелієм, покритим щільною плівкою речовини, що перешкоджає їх злипанню. Альвеоли пронизані густою мережею кровоносних судин — капілярів. Через їх стінки відбувається газообмін.

Легені покриті оболонкою — легеневою плеврою, що переходить у пристінкову плевру, яка вистилає внутрішню стінку грудної порожнини.

Вузький простір між легеневою і пристінковою плеврою утворює плевральну щілину, заповнену плевральною рідиною. її роль — полегшувати ковзання плеври при дихальних рухах.

5. Будова та функції травної системи, її роль у збереженні здоров’я

Людина, як і будь-яка жива істота, харчується. її кістки і м'язова тканина формуються завдяки багатьом елементам, що містяться у щоденній їжі людини. Що ж це за елементи?

Будь-який різновид їжі — це неймовірно складна суміш численних хімічних сполук, у ній містяться десятки тисяч білків, ліпідів, вуглеводів, мікроелементів й Інших органічних та неорганічних речовин. Визначити найбільшу біологічну цінність і ступінь корисності для організму людини того чи іншого продукту дозволяє точне знання хімічного складу цього продукту. Тому, щоб правильно скласти харчовий раціон, необхідно знати основи перетравлювання складових частин їжі, що були вжиті людиною на сніданок, обід чи вечерю. Але, знов-таки, перш ніж правильно складати свій раціон, потрібно мати уявлення про те, з чого складається травна система, який шлях проходить їжа в травному тракті, де розщеплюються жири, а де поглинаються вітаміни.

Більшу частину тіла людини займає травна система, хоча розміщена вона дуже компактно. До органів травлення належать шлунок, тонкий і товстий кишечник. Верхню частину травної системи захищає грудна клітка.

Їжа, яку ми споживаємо, — це паливо, необхідне для того, щоб організм виконував усі свої функції. Будь-який процес, від розподілу кліток до моргання очима, вимагає витрат енергії, що надходить з їжею. Але спочатку їжа повинна бути роздрібнена, потім розщеплена на складові частини, які організм може засвоїти. Цю задачу вирішує травна система.

Для того, щоб уявити собі процес перетравлювання їжі, почнемо з бутерброда. Зуби відкушують шматок їжі, розминають і розжовують його. Одночасно для його розм'якшення і змочування в рот зі слинних залоз надходить слина. Слинні залози розташовані під і над язиком, і саме вони виділяють слину, коли ми згадуємо про смак лимона. До складу слини входить фермент, що розщеплює вуглеводи їжі на більш легкозасвоювані організмом цукри. Язик виконує своєрідну функцію лопати, що подає до зубів їжу, а також сприяє процесу її проковтування.

Надалі їжа переміщається по стравоходу. Стінки стравоходу складаються з м'язів, що, одночасно скорочуючись, просувають їжу вниз, у шлунок. Процес стискування м'язів стравоходу називається перистальтикою. Стінка стравоходу всіяна безліччю маленьких залоз, виділячих слиз, що робить його поверхню вологою. По такій поверхні шматочки їжі просуваються легше, ніж би вони просувалися по шорсткій і сухій трубці стравоходу.

Стравохід бере свій початок в задній частині горла, за трахеєю, проходить униз до шлунка. Щоб їжа не потрапляла в трахею, у гортані є шкірний шматок — надгортанник. Під час ковтання надгортанник закриває вхід у гортань.

Коли їжа потрапляє в шлунок, у роботу включаються м'язи, що перемішують їжу з травним соком. Шлунковий сік, як і слина, виділяється рефлекторно. За добу в людини виділяється від 1,5 до 2,5 л шлункового соку, що містить 0,5 % соляної кислоти і ферменти, які розщеплюють білки, викликаючи їхнє набрякання і денатурацію, і сприяють зсіданню молока. Ферменти шлункового соку, що розщеплюють білки і сприяють зсіданню молока, діють тільки при температурі 37 °С і в кислому середовищі. Кисле середовище, крім того, вбиває бактерії, що потрапили в шлунок разом з їжею. Якщо в шлунок потрапляє неякісна їжа, людина відчуває нудоту.

М'язи не припиняють працювати навіть тоді, коли шлунок порожній, тому людина відчуває голод.

Перемішана й оброблена травними соками їжа називається хімусом. Для того, щоб їжа перетворилася в кашкоподібний хімус, організму потрібно витратити від 3 до 6 годин. Тому їжу найкраще ретельно пережовувати. Ще 1 година потрібна для того, щоб їжа потрапила в кишечник. Весь шлях їжі по кишечнику може займати від 8 до 24 годин. Частина поживних речовин, що наявні в хімусі, проходить через стінки внутрішнього вистилання шлунка і надходить у маленькі кровоносні судини, що несуть поживні речовини зі шлунка. Травні залози вистилання шлунка виділяють багато слизу й інших речовин. Вони утворюють захисний шар, що не дозволяє шлунковим сокам переварити сам шлунок.

Буває і таке, що тканини, які утворюють захисне вистилання стінок шлунка, ушкоджуються, у результаті чого на них з'являється поранена поверхня, через яку шлункові соки роз'їдають стінку шлунка. Це вже хвороба, яка називається виразкою шлунка.

Через отвір у нижній частині шлунка хімус проштовхується в тонкий кишечник, що складається з дванадцятипалої кишки, тонкої і клубової кишок. Початковий відділ тонкого кишечника, куди потрапляє хімус, — дванадцятипала кишка. Саме тут здебільшого відбувається перетравлювання їжі. У тонкому кишечнику в їжу потрапляють ферменти підшлункової залози і жовчного міхура.

Підшлункова залоза виробляє панкреатичний сік, що допомагає перетравлювати білки, жири і вуглеводи. Цей сік надходить у дванадцятипалу кишку через панкреатичну протоку.

Жовчний міхур — невеликий мішечок з жовчною протокою, що відходить від нього. У міхурі накопичується жовч, яка надходить з печінки в тонкий кишечник. Жовч — це жовто-зелена гірка рідина, що сприяє перетравлюванню жирів.

Під час перетравлювання їжі поживні речовини проходять через стінки кишечника і несуться із потоком крові. Непотрібні продукти життєдіяльності надходять у товстий кишечник, який значно коротший за тонкий кишечник. Його довжина близько 1,8 метра, а довжина тонкого — близько 7 метрів. Перш ніж товстий кишечник звільниться від відходів, з них видаляється вода.

Процес же розщеплення їжі в травній системі відбувається за допомогою 17 ферментів. Вони розкладають їжу на дрібні частки, що поглинаються через стінки кишечника.

Стінки кишечника покриті безліччю ворсинок — маленьких виростів у формі щупалець. Завдяки ворсинкам площа поверхні кишечнику збільшується, а речовини з перетравлюваної їжі більш легко і повно засвоюються. Ворсинки пронизані маленькими капілярами й лімфатичними судинами.

Велика частина поживних речовин поглинається капілярами, а жири надходять у лімфатичні судини. Довжина кожної ворсинки — близько 1 міліметра. На кожному квадратному міліметрі стінки клубової кишки знаходиться близько 40 ворсинок.

Травний тракт — шлях, яким рухається їжа від порожнини рота до анального отвору. Майже на самому початку товстого кишечника від нього відходить невелика трубка — апендикс. У людини він не задіяний у «роботі», а от у гризунів використовується при перетравлюванні грубої рослинної їжі. Іноді відбувається запалення апендикса, у цих випадках його видаляють хірургічним шляхом.

Організм засвоює стільки поживних речовин, скільки йому необхідно. Тому після того, як цінні та поживні речовини з їжі надійшли в організм, у прямій кишці залишаються відходи. До складу відходів входять також бактерії, мертві клітини вистилання кишечника і жовчні пігменти. Через пряму кишку відходи життєдіяльності виходять з організму у вигляді калових мас.

Поживні речовини, що надходять у кров, використовуються для відновлення тканин, росту, одержання енергії, необхідної м'язам, для захисту від хвороб та ін. Різні продукти містять і різні поживні речовини. А оскільки організму необхідна вся їх розмаїтість, то і харчування повинне бути різноманітним. От основні поживні речовини, без яких організм людини ніяк не може обходитися:

Вуглеводи. Вони дають нам енергію. До них належать крохмаль і глюкоза (цукор). Вуглеводи містяться у злаках, овочах, фруктах, молоці, цукерках і варенні.

Жири. Також є джерелом енергії, і, крім того, вони беруть участь у процесах росту й утворенні шкірного жиру, необхідного для захисту тіла від впливу зовнішнього середовища й утримання в організмі тепла. Жири входять до складу масла, маргарину, горіхів.

Білки. Вони складаються з амінокислот, органічних сполук, що беруть участь у побудові рослинних і тваринних білків. Білки потрібні для росту, відновлення м'язів, кісток і шкіри; вони потрібні також для процесів, що проходять всередині клітини. Білки містяться в м'ясі, рибі, яйцях, хлібі, злаках, картоплі та багатьох інших продуктах.

Вітаміни. Надходять в організм як з рослинної, так і з тваринної їжі. Щодня людині потрібно зовсім небагато вітамінів, але підростаючому організму вони вкрай необхідні. При нестачі певних вітамінів виникають такі хвороби, як рахіт, цинга.


Висновки

Організм людини складається з органів. Серце, легені, печінка, нирки, шлунок, шкіра — це органи, які виконують певні функції. Одні з них забезпечують органи киснем, поживними речовинами, інші — змінюють і перетворюють їжу на поживні речовини. Робота всіх органів взаємозв'язана. Якщо, наприклад, захворіло серце, то гірше працюють легені, печінка, нирки.

На організм людини діють безперервно змінювані фактори навколишнього середовища. Проте ці зміни не викликають захворювання, бо організм людини пристосовується до них. Між організмом і зовнішнім середовищем існує функціональна рівновага. Захворювання виникає лише тоді, коли ця рівновага порушується, тобто на людину діють фактори навколишнього середовища, незвичні по силі і якості.

Людина не тільки піддається впливові факторів і умов зовнішнього середовища. Вона здатна сама впливати на нього з метою поліпшення умов праці, живлення, побуту та створення відповідних умов для збереження здоров’я.

Системи органів працюють не ізольовано, а об’єднуються для досягнення корисного для організму результату. Таке тимчасове об’єднання органів і систем органів називають функціональною системою. Наприклад, біг може бути забезпечений функціональною системою, що включає: нервову систему, органи руху, дихання, кровообігу, потовиділення.


Список використаної літератури

1. Аносов І. Анатомія людини: Навч. посіб. для студ. вищ. закл.. — К. : Твім інтер, 2006. — 304с.

2. Бондаренко Г.О. Анатомія і фізіологія людини: Навч. посіб. для студентів вищих медичних навч. закладів І-ІІ рівнів акредитації/ Г.О. Бондаренко, С.О. Куц; Кіровоградський базовий медичний коледж ім. Є.Й. Мухіна ; Кіровоградський базовий медичний коледж ім. Є.Й. Мухіна (Кіровоград). - Кіровоград, 2002. - 248 с.

3. Ільєнко М. Анатомія людини: навч. посібник / Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини "Україна". — К. : Університет "Україна", 2007. — 242с.

4. Коляденко Г. Анатомія людини: Підручник для студентів природничих спеціальностей вищих педагогічних навчальних закладів/ Галина Коляденко,; Ред. Т. В. Кацовенко, А. В. Пекур. - 2-е вид.. - К.: Либідь, 2004. - 380 с.

5. Очкуренко О. Анатомія людини: [Навч. посібник для учнів мед. уч-щ]/ Олексій Очкуренко, Олександр Федотов,. - 2-ге вид., перероб. і допов.. - К.: Вища шк., 1992. - 333 с.

6. Свиридов О. Анатомія людини: Підручник для студентів стоматологічних факультетів вищих медичних навчальних закладів III-IV рівнів акредитації/ Олександр Свиридов,; Ред. І. І. Бобрик, Л. Д. Іваненко, Я. О. Мироненко, Авт.передм. І. І. Бобрик. - К.: Вища школа, 2001. - 399 с.

загрузка...
Top