Міжнародний досвід реформ у галузі охорони здоров’я

Вступ.

1. Стан, проблеми та перспективи розвитку систем охорони здоров’я деяких країн СНД.

2. Порівняння обсягів фінансування та показників здоров’я деяких країн.

3. Аналіз причин зниження ефективності проведення реформ.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

В Європі стосовно організації та функціонування системи охорони здоров’я існує така точка зору: медична допомога та профілактика є тим соціальним благом, на яке має право кожний член суспільства незалежно від його платоспроможності. Водночас ефективність функціонування системи охорони здоров’я залежить безпосередньо від взаємозалежності існуючих традицій, соціальних цінностей, медичних технологій та рівня економічного розвитку суспільства. В цьому відношенні, на наш погляд, Україна є досить перспективною державою, яка може з успіхом використовувати досвід європейських країн у цій царині. Так, на сьогодні у багатьох державах після запровадження подібної Програми вже відбулись суттєві позитивні зрушення у системі охорони здоров’я.

Для нормального функціонування галузі охорони здоров’я актуальними також є розробка нового порядку нормування штатів лікувально-профілактичних закладів, забезпечення блока економічних перетворень, розробка методики ціноутворення в медицині, механізмів фінансування різних типів медичних закладів, створення системи соціального захисту лікарів, ліцензування, акредитація та атестація медичних кадрів, розробка індикаторів та проведення експертизи надання медичних послуг.


1. Стан, проблеми та перспективи розвитку систем охорони здоров’я деяких країн СНД

У Російській Федерації діє система солідарного обов’язкового медичного страхування (ОМС), заклади охорони здоров’я перебувають в основному в державній та муніципальній власності, фінансування системи охорони здоров’я здійснюється за рахунок державного бюджету, коштів ОМС (подушне фінансування), коштів добровільного медичного страхування (ДМС) та власних коштів громадян [5].

Серед істотних проблем системи охорони здоров’я Росії визначається незабезпеченість державних гарантій медичної допомоги, недосконалість системи ОМС, значна частка оплати громадянами медичної допомоги. Самостійність господарювання закладів охорони здоров’я обмежена законодавством, а також державною та муніципальною формою власності на ці заклади. Основна проблема реформи охорони здоров’я Росії полягала в тому, що протягом більш ніж 15 років проведення реформ не було запроваджено ефективних регуляторних механізмів оплати медичних послуг. І хоча введення недержавних страховиків у систему обов’язкового медичного страхування мало на меті впровадження механізмів розрахунків за медичну послугу, головна помилка полягала в розірванні правової та фінансової складової системи обов’язкового медичного страхування. Тобто включення внеску на обов’язкове медичне страхування до складу єдиного соціального податку та визначення відповідальними за збір коштів та їх накопичення фонди обов’язкового медичного страхування у той час, коли розрахунки з лікарнями проводили недержавні страховики, призвело до порушення основного принципу страхування, що полягає в нерозривності функцій страховика. Інакше кажучи, хто взяв кошти, той і має нести відповідальність за страховий випадок. В іншому разі у суб’єктів страхування змінюються мотиваційні пріоритети, що призводить до неефективного використання коштів, порушення правових норм та зростання корупції. Друга помилка реформи охорони здоров’я Росії полягала в значному розпорошенні коштів обов’язкового медичного страхування. Так, тариф єдиного соціального внеску становить 28 %, з яких 3,6 % надходять до фондів обов’язкового медичного страхування. До Федерального фонду обов’язкового медичного страхування відрахування становлять близько 6 % (0,2 % від 3,6 %) [2]. Норматив на ведення справи регіональних фондів обов’язкового медичного страхування встановлюється на місцевому рівні і становить приблизно 8-10 %. Недержавні страховики, що здійснюють, за дорученням фондів, розрахунки за надані медичні послуги, отримують близько 10 % коштів у вигляді витрат на ведення справи і формування прибутку. Таким чином, близько 18-25 % коштів обов’язкового медичного страхування Росії не доходить до кінцевого споживача.

Однак за останні роки (2004-2007) Російська Федерація значно збільшила витрати на охорону здоров’я за рахунок державного бюджету, що привело до значного підвищення оплати праці медичних працівників, відновлення ресурсів охорони здоров’я, забезпечило перспективний розвиток російської системи охорони здоров’я. Значне збільшення державного джерела фінансування медичної галузі, поряд з обов’язковим медичним страхуванням, привело до позитивних наслідків для системи охорони здоров’я Росії.

Перспективи розвитку системи охорони здоров’я Російської Федерації спрямовані на законодавче вдосконалення системи ОМС, визначення клініко-медичних стандартів та державних гарантій медичної допомоги. Крім того, російські фахівці значну увагу приділяють удосконаленню механізмів ефективності використання коштів та розвитку нових організаційно-правових форм діяльності закладів охорони здоров’я.

У Вірменії обов’язкового медичного страхування не запроваджено, однак країна зберегла стабільну соціальну спрямованість фінансування системи охорони здоров’я за рахунок державного бюджету. У 2002 р. постановою уряду підтверджена “Концепція приватизації медичних установ”, відповідно до зазначеної концепції для виконання держзамовлення статус та форма власності закладів охорони здоров’я не має значення. Також прийняті закони: “Про психіатричну допомогу”, “Концепція покращання контролю та якості медичної допомоги”, “Стратегія покращення здоров’я материнства та дитинства на 2004-2015 роки”.

Суттєвим проблемами системи охорони здоров’я Вірменії є низький рівень державного фінансування, значний відсоток співоплат громадянами медичної допомоги, низьке забезпечення медичною допомогою сільських районів при значному зростанні кількості медичних закладів та лікарів. Загальна чисельність населення у Вірменії становить 3,2 млн, які обслуговуються у 1124 медичних закладах. Розвиток системи охорони здоров’я спрямований на збільшення приватного сектору надання медичних послуг. Уже сьогодні кількість медичних послуг, що надаються в приватних медичних закладах, перевищує кількість послуг, що надаються в державному секторі, а витрати бюджетного фінансування за останні 10 років не перевищували 2 % від ВВП. Можливість заробити сприяє зростанню популярності медичної професії. Тому зростає і потреба в медичній освіті. Так, у Вірменії вищу медичну освіту надають 9 ВНЗ (з них 8 недержавних), а середню - 18 медичних училищ. Якщо порівняти ці показники з відповідним за кількістю народонаселення регіоном України, то ми могли б говорити про перенасиченість закладами медичної освіти у Вірменії.

До перспективних напрямів розвитку системи охорони здоров’я Вірменії відносять: стратегію розвитку первинної медичної допомоги, запровадження співоплати в стаціонарній медичній допомозі та оптимізація державних гарантій надання медичної допомоги [5].

В Грузії запроваджено обов’язкове медичне страхування, фінансування медичної допомоги здійснюється єдиним фондом соціального страхування за рахунок державного бюджету (60 %), яке надається у вигляді трансфертів та внесків роботодавців (40 %). Медична допомога надається відповідно до державних програм державними закладами охорони здоров’я. Послуги, що не входять до державних програм, надаються за кошти населення. Недержавний сектор закладів охорони здоров’я не бере участі в реалізації державних програм і надає медичні послуги за кошти громадян. У країні, де проживає 4,3 млн населення, рівні захворюваності та смертності залишаються високими, рівень народжуваності в останні роки знизився майже вдвічі. У країні різко виражений дефіцит фінансування на охорону здоров’я на тлі незадовільного економічного становища та низького рівня соціального захисту. У Республіці прийняті основні закони: “Про охорону здоров’я”, “Про права пацієнта”, “Про обов’язкове медичне страхування”, “Про лікарську діяльність”, “Про ліцензування медичної та фармацевтичної діяльності”.

В основі перспективи розвитку системи охорони здоров’я Грузії лежить підйом економіки держави та покращання соціального захисту населення [5].

Республіка Бєларусь не запроваджувала обов’язкове медичне страхування. У країні діє система державного фінансування за методом “глобального бюджету”, досить активно розвивається приватна медицина, сучасна медична промисловість та виробництво лікарських засобів. Такий розвиток відбувається за рахунок стриманої зовнішньоекономічної політики, спрямованої на обмеження експортних операцій та розвитку власного виробництва. В країні постійно збільшуються державні асигнування на охорону здоров’я. Існують механізми індивідуалізації оплати праці медичних працівників. Оплата праці медичних працівників у Бєларусі майже вдвічі вища, ніж в Україні. Серед перспективних напрямів розвитку системи охорони здоров’я Республіки можна виділити запровадження комплексу заходів щодо зміцнення державних гарантій та збільшення ефективності використання ресурсів, що спрямовуються на охорону здоров’я [5].

З 2004 р. у Молдові запроваджена система обов’язкового медичного страхування (ОМС). Внески на ОМС здійснюються з державного бюджету та за рахунок роботодавців. Національна компанія страхової медицини забезпечує фінансування надання медичних послуг. Міністерству охорони здоров’я відведена роль загального керівного органу. Крім того, в Молдові створено Фонд інвестицій в охорону здоров’я, в завдання якого входить відновлення та розвиток ресурсів системи охорони здоров’я.

Запровадження страхової медицини в Молдові привело до збільшення кількості та покращення якості надання медичних послуг, а також до підвищення оплати праці медичних працівників.

Головним напрямом реформ є оптимізація мережі стаціонарів та покращення якості медичної допомоги, а також закінчення запровадження стандартів медичної допомоги відповідно до програм медичного страхування та програм державних гарантій. Розвиток системи ОМС супроводжується системними змінами, врегульовуються питання забезпеченості та фінансування, управління оплати праці медичних працівників проходить комплексне функціональне та адміністративне регулювання. Молдова одна з небагатьох країн колишнього СРСР, яка подолала демографічну кризу і має приріст населення на рівні 0,5 %. Більшість закладів охорони здоров’я Молдови зберігають статус державних установ, хоча певний розвиток має і приватна медицина [5].

У Республіці Казахстан указом Президента прийнята “Комплексна програма реформування та розвитку охорони здоров’я Республіки Казахстан на 2005-2010 роки”. Запровадження соціального обов’язкового страхування в Казахстані мало негативні наслідки, у результаті чого в 2003 р. ОМС у Казахстані було відмінено. У країні розвивається система охорони здоров’я з державним фінансуванням, заснована на принципах солідарної відповідальності за охорону здоров’я держави і людини та з пріоритетним розвитком первинної медико-санітарної допомоги (ПМСД). У Республіці майже повністю роздержавлена фармацевтична галузь (95 %), приватна стоматологія надає 90 % послуг. Водночас 90 % медичних послуг надаються державними установами. Державне фінансування становило у 2003 р. 2,08 % від ВВП (41 дол. США на 1 мешканця), у 2004 р. - 2,63 % від ВВП (63,6 дол. США на 1 мешканця). На фінансування первинної допомоги припадає 17 %, стаціонарної - 83 %. Тому серед перспективних напрямів охорони здоров’я Казахстану визначаються розвиток ПМСД, збільшення видатків на охорону здоров’я з державного бюджету, впровадження ринкових механізмів у системі охорони здоров’я країни та повернення з часом до стратегії запровадження обов’язкового медичного страхування [5].

У Таджикистані обов’язкове медичне страхування не запроваджене. Державне фінансування в розрахунку на одну особу становить близько 3 дол. США (12 сомоні) (2005 р.). Держава забезпечує надання безоплатної медичної допомоги, зокрема безоплатної консультативної, первинної та стаціонарної допомоги, забезпечення ліками пільгових категорій, у тому числі інвалідів та учасників ВВВ, інтернаціоналістів, чорнобильців, інвалідів, пенсіонерів тощо [5].

З 2002 р. в Киргизстані запроваджено систему обов’язкового медичного страхування, проведено оптимізацію закладів охорони здоров’я. Однак у загальній структурі фінансування системи охорони здоров’я кошти обов’язкового медичного страхування та кошти державного бюджету у сукупності не перевищують 50 % фінансування надання медичних послуг. Значним джерелом (понад 50 %) фінансування медичних послуг залишається безпосередня оплата пацієнтів. Загальний стан системи охорони здоров’я Киргизстану характеризується значним рівнем захворюваності та смертності. І хоча показники народжуваності (20,9 на 1 тис. населення) значно перевищують показники смертності (7,1 на 1 тис. населення), рівень смертності немовлят залишається надзвичайно високим, коливаючись на межі 20 на 1 тис. народжених живими. Частка державного фінансування не перевищувала 2,2 % від ВВП.

Серед перспективних заходів розвитку системи охорони здоров’я Киргизстану виділяють реструктуризацію закладів охорони здоров’я, розвиток ПМСД, запровадження нових методів фінансування галузі та оплати праці медичних працівників [5].

Слід зазначити, що прибалтійські країни - Естонія, Литва та Латвія - також ввели систему обов’язкового медичного страхування. Досвід цих країн достатньо висвітлений українськими науковцями [8].

У різних країнах колишнього СРСР проблеми мають загальний характер. Це недостатнє державне фінансування, низька якість медичної допомоги, високий рівень співоплати медичних послуг громадянами, низький рівень оплати праці медичних працівників, і, як наслідок, обмежена доступність населення до якісних медичних послуг. Серед основних пріоритетів розвитку систем охорони здоров’я можна відзначити:

- запровадження та розвиток системи обов’язкового медичного страхування;

- поєднання бюджетного та страхового джерела фінансування системи охорони здоров’я;

- зростаюче бюджетне фінансування системи охорони здоров’я;

- розвиток первинної ланки;

- врегулювання державних гарантій відповідно до державних фінансових можливостей;

- збільшення оплати праці медичних працівників;

- пошук нових організаційних форм діяльності закладів охорони здоров’я;

- збільшення ефективності використання ресурсів охорони здоров’я;

- роздержавлення та удосконалення структури системи медичної допомоги.

Введення обов’язкового медичного страхування в багатьох випадках забезпечило перспективний розвиток систем охорони здоров’я, хоча і не призвело до швидких суттєвих змін у показниках здоров’я населення. Крім того, деякі держави (Росія, Киргизстан) не запроваджували системного підходу до реформ і тому не змогли досягти належних результатів, а подекуди змушені були зробити “крок назад” (Казахстан). Необхідно зазначити, що при запровадженні ОМС змінюються форми та методи фінансового управління галуззю, що відповідає принципам перебудови економіки цих країн.

Для порівняльного аналізу ефективності проведених реформ необхідно враховувати й інші фактори впливу на здоров’я громадян. Так, безумовно важливими є фактори історичного й економічного розвитку країн (Україна, Бєларусь), релігійні і територіальні (Росія, Литва), традицій і менталітету націй (Таджикистан, Киргизстан). Крім того, ефективність реформ можна розглядати в динаміці показників.

Враховуючи розглянуті вище напрями розвитку охорони здоров’я різних держав колишнього СРСР, на перший погляд, не можливо знайти безпосередньої залежності між проведеними реформами в цих країнах та станом здоров’я населення. Однак ми не можемо не говорити про перспективи, які з’являються у державах, що запровадили обов’язкове медичне страхування.


2. Порівняння обсягів фінансування та показників здоров’я деяких країн

За даними Всесвітньої Організації Охорони здоров’я (ВООЗ)World Health Organization на 2001 р., загальна сума медичних витрат на душу населення в США становила 4887 дол. США у рік. За цими показниками на другому місці у світі, після США, із значним відставанням іде Норвегія (відповідно, 2920 і 2447 дол. США). На третьому - Німеччина (2820 і 1807 дол. США). Для Росії ці показники становлять 454 і 310 дол. США, для Вірменії - 273 і 112 дол. США, для Азербайджану - 48 і 32 дол. США, для Білорусі - 464 і 402 дол. США, для Грузії - 108 і 41 дол. США, для Казахстану - 204 і 123 дол. США, для Киргизстану - 108 і 53 дол. США, для Латвії - 509 і 267 дол. США, для Литви - 478 і 337 дол. США, для Молдови - 100 і 56 дол. США, для Таджикистану - 43 і 12 дол. США, для Туркменістану - 245 і 180 дол. США, для Узбекистану - 91 і 68 дол. США, для України - 176 і 120 дол. США, для Естонії - 562 і 438 дол. США. Для порівняння: Франція 2567 і 1951 дол. США, Ізраїль - 1839 і 1272 дол. США, Польща - 629 і 452 дол. США, Китай - 224 і 83 дол. США.

Проте гроші не гарантують успіху. У 2000 р. ВООЗ оцінила якість системи охорони здоров’я держав світу. Рейтинг показав, що якість медичної допомоги не завжди залежить від розмірів країни, чисельності населення і стану економіки. Також не існує якоїсь універсальної моделі організації охорони здоров’я, яка може принести успіх і процвітання всім державам. У більшості успішних в цьому відношенні країн світу використовуються власні, іноді унікальні напрацювання й ідеї. Наприклад, за даними ВООЗ, краща у світі суспільна система охорони здоров’я створена у Франції, на другому місці - Італія, на третьому - карликова європейська держава Сан-Маріно. Крім них у першій десятці інша держава-карлик Андорра, а також Мальта, Сінгапур, Іспанія, Оман, Австрія і Японія. Наявність у списку лідерів султанату Оман, в якому ВВП на душу населення не перевищує 7,7 тис. дол. США (для порівняння, у Франції він 24,4 тис. дол. США, в Іспанії 18 тис. дол. США) спростовує розхоже переконання, що здоров’я нації залежить передусім від стану економіки країни. США перебувають лише на 35 місці, а Куба, економіку якої не можливо порівняти з американською, на почесному 37 місці.

З пострадянських держав у кращому стані на той момент перебувала система охорони здоров’я Казахстану (64 місце), Білорусі (72) і Литви (73). Показово, що відносно “бідна” Білорусь за цим показником перевершила “багатих” Естонію (77 місце) і Латвію (105 місце). За цим самим показником Україна на 79 місці, Молдова - на 101, Вірменія - на 104, Азербайджан - на 109, Грузія -114, Узбекистан - 117, Росія -130, Киргизстан - 151, Туркменістан -153, Таджикистан -154. Для порівняння, Китай перебуває на 144 місці, Індія - на 112, Польща - на 50, Албанія - на 55 [8].

Для оцінки ефективності діяльності систем охорони здоров’я наведемо порівняння одного з індикаторів, що використовуються ВООЗ. Очікувана тривалість здорового життя (Healthy life expectancy), тобто величина середньої очікуваної тривалості життя, зменшена на число років, прожитих у стані хвороб та/або інвалідності та втрачених внаслідок передчасної смерті, за оцінкою ВООЗ, становила в Україні 59,2 роки, що більш ніж на 10 років менше, ніж у країнах ЄС (див. рисунок). З колишніх республік Радянського Союзу у Казахстані, Азербайджані і Російській Федерації ситуація ще гірша, проте всі сусідні країни, що межують з Україною на Заході і також пережили складні умови трансформації, мають більший показник, а у Швеції тривалість здорового життя на 14 років довша. При цьому для чоловіків розрив порівняно з аналогічним показником у Швеції виявився ще істотнішим і досягав 17 років.

Збереження громадянами країни свого здоров’я, а не лише подовження тривалості життя, є свідченням досягнення більш високого рівня людського розвитку.


3. Аналіз причин зниження ефективності проведення реформ.

Більшість країн колишнього СРСР проводили реформи в системі охорони здоров’я, запроваджуючи обов’язкове медичне страхування. І хоча такі реформи не приводили до швидких позитивних змін стану здоров’я населення цих держав, але це надавало можливість перспективного розвитку систем охорони здоров’я.

Водночас всі держави колишнього СРСР розвивають системи охорони здоров’я в напрямі збільшення бюджетного фінансування, поєднання бюджетного та страхового джерела фінансування, впровадження механізмів закупівлі послуг, розвитку первинної ланки (ПСМД) та приватної форми надання медичних послуг, а також врегулювання державних гарантій відповідно до державних фінансових можливостей, збільшення оплати праці медичних працівників, пошуку нових організаційних форм діяльності закладів охорони здоров’я, підвищення ефективності використання ресурсів охорони здоров’я, роздержавлення та удосконалення структури системи медичної допомоги.

Зниження ефективності проведення реформ у Росії, де в 1991 р. було проведено реформу і запроваджено обов’язкове медичне страхування, можна пояснити такими обставинами.

По-перше, запровадження соціального медичного страхування в Російській Федерації не змінювало модель фінансування медичної галузі, а тільки замінило форму збирання коштів та їх розпорядника; по-друге, не було забезпечено системного підходу до реформ, тобто не вирішувалась ціла низка питань, які, як ми бачимо, необхідно здійснювати для забезпечення системності у проведенні реформ і, по-третє, ідея запровадження ОМС, яка спрямована на збільшення надходжень до системи охорони здоров’я, без запровадження механізмів ефективного розподілу і контролю фінансування не вплинула на покращення показників здоров’я населення Росії.

Діяльність системи охорони здоров’я будь-якої держави має на меті збереження життя та відновлення здоров’я населення, тому порівняльний аналіз розвитку систем охорони здоров’я деяких країн колишнього СРСР як метод оцінки напрямів державного управління охороною здоров’я України дає нам можливість проводити зважену політику в напрямі реформування системи охорони здоров’я України, тобто в покращенні здоров’я населення України. І хоча Україна ще не проводила значних перетворень у системі охорони здоров’я, але ми впевнені, що одним із зважених кроків буде не тільки запровадження на Україні обов’язкового медичного страхування, а й вирішення питань, необхідних для забезпечення комплексного характеру реформ системи охорони здоров’я.

Реформування системи охорони здоров’я потребує вирішення комплексу питань, пов’язаних із визначенням стандартів надання медичної допомоги, пріоритетів розвитку ПМСД, роздержавленням системи охорони здоров’я, розвитком приватної медицини, нових організаційно-правових форм діяльності закладів охорони здоров’я, удосконаленням системи державних гарантій, впровадженням механізмів закупівлі медичних послуг.

Україна може започатковувати саме ті зміни в системі охорони здоров’я, які довели свою ефективність в інших державах зі схожою, перехідною економікою.

Перспективи подальшого розвитку досліджень систем охорони здоров’я країн колишнього СРСР полягають у вивченні їх розвитку в динаміці та в оцінці впливу діяльності галузі охорони здоров’я цих країн на загальний стан здоров’я населення. Крім того, у процесі роботи ми не ставили завдання врахувати інші економічні, історичні, географічні, релігійні та менталітарні аспекти розвитку держав колишнього СРСР, що також позначаються на стані здоров’я населення, саме ці питання можуть стати об’єктом подальшого вивчення.


Висновки

Отже, для кардинального реформування галузі необхідні якісні зміни існуючої системи, а саме: формування додаткових джерел фінансування, введення обов’язкового медичного страхування, розвиток лікарняних кас та добровільного медичного страхування, легалізація платежів громадян, технічне переоснащення галузі з використанням схем фінансового лізингу, впровадження жорсткої системи стандартизації лікарських засобів та медичної техніки, реорганізація системи підготовки медичних кадрів, стандартизація та паспортизація лікувальних процесів і контроль за якістю їх проведення.

Метою реорганізації системи охорони здоров’я має стати збереження та відновлення здоров’я населення, забезпечення однакової фізичної та економічної доступності медичної допомоги для кожного громадянина України.

На сьогодні, незважаючи на значні кошти, які щорічно виділяються з Державного бюджету, лікувальні установи не можуть відразу придбати все необхідне обладнання. В результаті, крім загального дефіциту, широкого розповсюдження набуває проблема одночасного використання в лікувально-профілактичних закладах обладнання різних поколінь та постійно зростаюча необхідність його оновлення. Зараз МОЗ України отримало заявок з регіонів на загальну суму понад 5,7 млрд грн., які можуть бути задоволені в кращому разі на 15–18%.

Для якісних змін існуючого стану в медичній галузі України необхідно провести її повне технічне та технологічне переоснащення. Тільки поява нової сучасної матеріальної бази надасть можливість опанувати застосування нових методик та приведе до підвищення рівня кваліфікації лікарів-практиків і випускників медичних ВНЗ, а також до зростання рівня медичного обслуговування в Україні.

З урахуванням неможливості значного збільшення річного бюджетного фінансування закупівель медичного обладнання, єдиним шляхом виходу із ситуації, що склалася, є залучення зовнішнього фінансування. Позитивний досвід залучення таких джерел фінансування має і Російська Федерація, і Білорусь. Тому було запропоновано використати механізм лізингових закупівель, який дозволить при поетапному збільшенні річного фінансування за програмою, розрахованою на сім років, одночасно протягом 2008 р. укомплектувати лікувально-профілактичні заклади України всім необхідним медичним обладнанням на суму близько 6 млрд грн. Проведення необхідних для встановлення обладнання ремонтних робіт пропонується здійснювати за рахунок місцевих бюджетів.

Необхідно відзначити, що за умов масштабної одноразової закупівлі ціни виробників на медичне обладнання будуть знижені на 25–35%, це зменшить заплановане додаткове навантаження на бюджет по виплаті лізингових платежів на суму 2 млрд грн. та буде мати значний економічний ефект.

Одним з головних пріоритетів у роботі МОЗ України має бути паспортизація лікувальних процесів, створення реєстру здоров’я громадян на основі електронного паспорта здоров’я громадянина України. Це дозволить контролювати кількість звернень за медичною допомогою та витрачання страхових коштів. Необхідним також є впровадження державних стандартів та соціальних нормативів медичної практики, проведення структурних перетворень у системі стаціонарної допомоги, орієнтоване на підвищення функціональності використання ліжкового фонду та формування оптимальної територіальної мережі стаціонарних установ, покращання інтеграції між стаціонарами, заміщення госпітальної допомоги на амбулаторну шляхом застосування сучасних фармацевтичних препаратів, розвиток денних стаціонарів та стаціонарів на дому, амбулаторних хірургічних центрів.


Список використаної літератури

1. Системы здравоохранения: улучшение деятельности: Доклад о состоянии здравоохранения в мире 2000 г. / Всемирная Организация Здравоохранения. - Женева, 2000. - 232 с.

2. Закон Российской Федерации о тарифах страховых взносов на пенсионный фонд Российской Федерации, фонд социального страхования Российской Федерации, Государственный фонд занятости Российской Федерации и фонды обязательного медицинского страхования на 2000 год // http://portal.rada.gov.ua/

3. Morrton R.H., Brayant J.H. Подходы политики здравоохранения к измерению человеческой жизни и определению ее ценности. Концептуальные и этические проблемы // American Journal of Public Health, 1995. - Vol. 85. - No 10. - Р. 1356-1360.

4. Фінансово-економічні засади реформування охорони здоров’я в Україні: нові законодавчі ініціативи: Матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції - К., 2004. - 255 с.

5. Матеріали міжнародного семінару “Health system Developmentn” A Practical Approach. Швеція, м. Упсала 2004 р. - Б.м., б.р.

6. Ковжарова Е. Міжнародний досвід вирішення проблеми фінансування системи охорони здоров’я: Практичні висновки для України // Формування демократичного та ефективного державного управління в Україні: Матеріали наук.-практ. семінару 11-12 берез. 2002 р. / За заг. ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва. - К.: Вид-во УАДУ, 2002. - С. 65 - 77.

7. Солоненко І.М., Солоненко Н.Д. Державне регулювання реформування галузі охорони здоров’я (із світового досвіду) // Охорона здоров’я України. - 2001. - № 3. - С. 34-38.

8. Досвід країн Європи у фінансуванні галузі охорони здоров’я. Уроки для України / За заг. ред. В.Черненка та В.Рудого. - К.: Академпрес, 2002. - 112 с.

9. Солтман Р.Б., Фигейрас Дж. Реформы системы здравоохранения в Европе. Анализ современных стратегий: Пер. с англ. - М.: ГЭОТАР МЕДИЦИНА, 2000. - 432 с.

10. В медицине деньги не главное: Washington pro file // http://www.washprofile.org/

11. http://www.who.int/globalatlas/

загрузка...
Top