Методика розрахунку і оцінка демографічних показників захворюваності з тимчасовою втратою працездатності

Вступ.

1. Сучасні проблеми вибору критеріїв оцінки здоров’я населення.

2. Структура захворюваності населення України; фактори риску захворювань населення. Загальна характеристика тенденцій захворюваності.

3. Динаміка захворюваності та хворобливості населення.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Нині серед вчених відсутні єдність і згода стосовно інтерпретації поняття “здоров’я”. П.І. Калью на основі вивчення світового інформаційного потоку документів склав перелік 79 визначень поняття сутності здоров’я людини. Як відзначає автор, наведений перелік є далеко не повним. Здоров’я часто розглядають як відсутність хвороби. Але здоров’я це не лише відсутність хвороби, це також здатність швидко адаптуватись до постійно змінюющихся умов середовища, здатність до оптимального виконання професійних та інших функцій, як суспільних, так і біологічних. Необхідно відзначити, що здорова людина не здатна пристосуватись до любих умов середовища, адаптація завжди має свої межі.

Ю.П. Лисицин і співавтори (1985) диференціюють 3 взаємопов’язаних рівні здоров’я: суспільний, груповий та індивідуальний.

Перший рівень — суспільний — характеризує стан здоров’я населення загалом і виявляє цілісну систему матеріальних та духовних відносин, які існують у суспільстві.

Другий — групове здоров’я, зумовлене специфікою життєдіяльності людей даного трудового чи сімейного колективу та безпосереднього оточення, в якому перебувають його члени.

Третій — індивідуальний рівень здоров’я, який сформовано як в умовах усього суспільства та групи, так і на основі фізичних і психічних особливостей індивіда та неповторного способу життя, який веде окрема людина. Найчастіше у літературі приводиться наступне визначення “здоров’я індивіду” — це процес збереження і розвитку його психічних, фізичних та біологічних функцій, його працездатності і соціальної активності при максимальній тривалості життя.


1. Сучасні проблеми вибору критеріїв оцінки здоров’я населення.

Протягом тривалого часу лікарями, демографами, соціал–гігієністами, а також біологами вирішується питання: якою мірою і з якою повнотою демографічні показники, такі, як смертність, дитяча смертність і середня очікувана тривалість життя, можуть служити показниками здоров’я населення.

На сьогоднішній день доведено, що цілком припустимо використовувати з метою оцінки здоров’я тільки демографічні показники, це обумовлено тим, що показники смертності та середньої тривалості життя кращим чином акумулюють в собі всю попередню патологію захворюваності, дуже по–різному розподілену в часі. Іншими словами, смертність не існує поза захворюваністю, тоді як захворюваність довгий час може існувати поза смертністю. Смертність ніби акумулює в собі всі патологічні процеси в організмі людини і відповідні їх захворювання, і в цьому їх єдність. Але не кожне захворювання закінчується смертю, і в цьому їх відмінність.

Таким чином, якісною оцінкою здоров’я населення є смертність, дитяча смертність і середня очікувана тривалість життя.

Разом з тим, методи кількісної оцінки стану здоров’я населення чи його окремих груп нині ще недостатньо опрацьовані. Досить часто на практиці оцінюють стан здоров’я за параметрами захворюваності, при цьому для прийняття рішень використовується сукупність показників, кожний з яких оцінюється окремо. Наприклад, для визначення груп здоров’я осіб працездатного віку використовують характеристики тільки хронічних захворювань: їх виявлення за частотою звертань, частота загострень, ступінь важкості.

Встановлено що, показниками здоров’я людини—індивіда є:

1. відсутність чи наявність хронічного захворювання;

2. функціональний стан органів (з врахуванням способу життя та стану навколишнього середовища);

3. специфічна резистентність, про яку можна судити за показниками захворюваності;

4. психічний та фізичний розвиток.

Показниками здоров’я популяції є:

1. тривалість життя;

2. відтворення потомства;

3. працездатність;

4. захворюваність (відображає ступінь адаптації до умов середовища);

5. задоволення життям.

Вивчення цих показників дозволяє розробити пропозиції щодо усунення несприятливих чинників навколишнього середовища.

2. Структура захворюваності населення України; фактори риску захворювань населення.Загальна характеристика тенденцій захворюваності

Нині домінуюче місце в структурі захворюваності та смертності населення посіли хронічні неінфекційні захворювання, передусім хвороби органів дихання, системи кровообігу, злоякісні новоутворення. Помітно зросла значущість травматизму, нервово–психічних, ендокринологічних, алергічних, генетичних захворювань.

У структурі захворюваності 1–ше місце посідають хвороби органів дихання, далі йдуть хвороби системи кровообігу, на 3–ому місці хвороби нервової системи та органів чуття. Серед уперше виявлених хвороб на 2–му місці — хвороби нервової системи та органів чуттів і на 3-му — хвороби шкіри та підшкірної клітковини.

Доведено, що приблизно 50 % здоров’я людини визначає спосіб життя. Негативними його чинниками є шкідливі звички, незбалансоване, неправильне харчування, несприятливі умови праці, моральне і психічне навантаження, малорухомий спосіб життя, погані матеріально–побутові умови тощо. природнокліматичні істотне значення має стан генетичного фонду популяції, схильність до спадкових хвороб. Це ще приблизно 20%, які визначають сучасний рівень здоров’я населення. Безпосередньо на охорону здоров’я з її низькою якістю медичної допомоги припадає всього 10% “внеску” в той рівень здоров’я населення, що ми його сьогодні маємо.

Тенденції захворюваності віддзеркалюють як реально існуючі зміни, так і певною мірою трансформацію системи реєстрації хвороб. Загальна захворюваність населення України значно збільшилась протягом 1990-х років. Якщо за період між двома останніми переписами населення УРСР (1979 і 1989 років) поширеність захворювань в розрахунку на 100 тис. населення зросла на 16,3%, то за період між переписами 1989 і 2001 років – на 40,4%. За 1989-2003 роки прискореними темпами збільшувалося поширення хвороб системи кровообігу (у 2,9 раза), сечостатевої системи (у 1,9 раза), органів травлення (у 1,8 раза). Особливо прикрими є втрати здоров’я дітей. Їх рівень захворюваності збільшився з 1416,0 випадків у розрахунку на 1000 дітей в 1989 році до 1745,9 випадків у 2003 році, в тому числі хворобами ендокринної системи з 31,0 до 96,6 випадків, органів травлення – з 82,4 до 133,9 випадків, хворобами сечостатевої системи – з 17,6 до 40,5 випадків і вродженими аномаліями – з 11,0 до 23,3 випадків відповідно. Серед позитивних тенденцій слід зазначити зниження захворюваності інфекційним та паразитарними хворобами.

Основними причинами втрат здоров’я, зростання смертності та зниження очікуваної тривалості життя є низький рівень і несприятливі умови життя та праці значної частини населення, низька ефективність існуючої системи охорони здоров’я, поширеність шкідливих звичок та нехтування нормами здорового способу життя.

3. Динаміка захворюваності та хворобливості населення

Показники рівня захворюваності (рис. 1.) є одними з найбільш інформативних маркерів динаміки соціально-екологічного благополуччя населення. Порівняно з 2001 р. спостерігається зменшення рівня захворюваності населення в цілому, в т.ч. показники по дорослих та підлітках – зменшились, по дітях – збільшились.

В Україні близько чверті працівників трудяться в умовах, що не відповідають санітарно-гігієнічним нормативам. Пилова, вібраційно-шумова патології, силікози, хронічні бронхіти, захворювання кістково-м’язової системи — такі "відтінки" має професійна захворюваність у нашій країні.

Якщо вести мову про економіку України, то, за даними Держкомстату, 24,7% робітників працюють в умовах, що не відповідають санітарно-гігієнічним нормативам за тими чи іншими параметрами. За цим показником найнебезпечнішими є умови праці на підприємствах вугільної промисловості (74,1%), металургії (59,6%), газової (55,6%), нафтодобувної (50,6%), хімічної і нафтохімічної промисловості (43,2%). На половині (!) виробничих об’єктів України періодично реєструвалися підвищені параметри профшкідливостей, на 30% підприємств таке перевищення має постійний характер. Основні причини цього — недосконалість виробничих технологій, машин і механізмів (близько 60% випадків) та відсутність або неефективність засобів індивідуального захисту (до 30%).

В цілому структура профзахворюваності в Україні визначається переважно хронічними хворобами (до 95%) при невеликій кількості хронічних інтоксикацій і гострих форм патології. Серед профпатологій найрозповсюдженішими є пилова (50-60%), вібраційно-шумова (до 20%) і захворювання опорно-рухового апарату (10-15%). У структурі професійної захворюваності в Україні "пальму першості" тримають хвороби органів дихання (силікоз та інші форми пневмоконіозів, хронічні бронхіти). Наступні місця посідають захворювання кістково-м’язової системи та сполучної тканини, вібраційній хворобі та кохлеарний неврит.

В той же час, за даними офіційної статистики, майже не реєструються професійні захворювання шкіри, хронічні інтоксикації, бурсити у робітників вугільних шахт, випадки професійного туберкульозу у медпрацівників, ряд гострих захворювань — електроофтальмії, перегрівання, отруєння. А хронічні пневмоконіоз, вібраційно-шумова патологія частково реєструються на пізніх стадіях розвитку.


Висновки

Досить часто у літературі замість поняття “суспільне здоров’я” використовують термін “здоров’я населення”. Водночас, поряд із визначенням поняття “здоров’я населення” деякі вчені користуються поняттям “здоров’я популяції”, тобто здоров’я значних груп населення. В.П. Казначеев (1993) визначає здоров’я популяції як процес соціально-історичного розвитку психосоціальної та біологічної життєдіяльності населення у низці поколінь, зростання працездатності і продуктивності суспільної праці, удосконалення психофізіологічних можливостей людини.

На всіх етапах розвитку охорони здоров'я вивченню захворюваності приділялась велика увага. Вивчалася вона за даними спеціальних досліджень, у роки проведення переписів, за статистичними даними. Ці показники характеризують стан адаптації населення до змін навколишнього середовища, патологію і дозволяють оцінювати ефективність профілактичних заходів, розробляти обґрунтовані програми розвитку охорони здоров'я. Особливо важливими є показники поширеності хвороб, які зареєстровані в населення протягом року, та захворюваності, тобто частоти тих хвороб, які у поточному році виявлені вперше.

Існують вікові, статеві, регіональні, територіальні відмінності в показниках захворюваності населення. Як правило, дитяче населення має найвищі рівні захворюваності, порівняно зі старшими віковими групами.


Список використаної літератури

1. Боярский А.Я., Шушерин П.П. Демографическая статистика. – М: Госстатиздат, 1955. – 332 с.

2. Венедиктов Д.Д. Международные проблемы здравоохранения. – М.: Медицина, 1977. – 374 с.

3. Григорьев С.И., Гуслякова Л.Г. Социология для социальной работы. – М.: Издательский дом МАГИСТР-ПРЕСС, 2002. – 164 с.

4. Гуманистический подход к охране здоровья/Под общ. ред. Н. Берковитц. – М.: Аспект Пресс, 1998. – 254 с.

5. Гусева И.С. Демографическая статистика. – М.: ЦОЛИУВ, 1987. – 31 с.

6. Дыскин А.А., Танюхина Э.И. Социально-бытовая и трудовая реабилитация инвалидов и пожилых граждан. – М.: Логос, 1996. – 224с.

7. Лисицын Ю.П. Социальная гигиена и организация здравоохранения. – М.: Медицина, 1977. – 374 с.

8. Мартыненко А.В. Медико-социальная работа: теория, технологии, образование. – М.: Наука, 1999. – 296 с.

9. Статистика в медицине и биологии: Руководство в 2-х томах. – М.: Медицина, 2000.

10. Технологии социальной работы/Под общ. ред. Е.И. Холостовой. – М.: ИНФРА-М, 2003. – 400 с.

загрузка...
Top