Історія медицини та фармації

1.1. Медицина періоду рабовласництва.

1.2. Медицина і фармація Китаю.

1.3. Життя і вчення Парацельса.

2.1. Лікознавство Київської Русі.

2.2. Виникнення перших аптек в Київській Русі.

2.3. Аптекарський наказ: роль, функції, напрямки діяльності.

Список використаної літератури.

1. Дайте відповідь на запитання і наведіть приклади:

1.1. Медицина періоду рабовласництва

Джерелами свідчень по історії медицини і фармації Стародавньої Індії являються три книги “Люрведа” (Знання життя) і сукупність законів Ману.

Найбільший інетерс являє книга “Люрведа”, автором якої був лікар Сумрута. В ній подано опис більше 760 лікарських рослин. Всі лікарства в Індії вже в той час поділялись на збуджуючі, прохолоджуючі і т.д. В якості лікарських речовин індійські лікарі широко застосовували золото, срібло, мідь, і ін. метали, а також дорогоцінне каміння. До лікарів Стародавньої Індії пред’являлись високі вимоги в відношенню знань лікувальних властивостей того чи іншого ліку. Відомий знаменитий вислів Сумрути: “ В руках незнаючого ліки – яд і по своїй дії може бути порівняним з ножем чи вогнем, в руках людей розумних вони порівнюються напилкові безсмертя”.

Про розвиток лікознавства в Стародавньому Єгипті свідчать пам’ятки древньоєгипетської писемності. Найбільший інтерес являє папірус, який відноситься приблизно до ХVІ-ХVІІ ст. до н.е. Папірус називається “Книга приготовлення ліків для всіх частин “тіла” і вміщує детальний опис 800 рецептів. Сі ліки класифіковані по їх фармакологічній дії: послаблю вальні, рвотні і т.д.. Для лікування очей використовувався бджолиний мед. В лікувальних цілях єгиптяни використовували оцет, кунжутне масло, алое, ревінь, м’яту, мак, скипидар, подорожник (кульбабу).

Перші свідчення про античну медицину в Греції свідчення про античну медицину в Греції відносяться до ХІІ ст. до н.е. В цей період медицина виділяється в самостійну професію, з’являються сімейні лікарські школи, в яких медичні знання передавались по успадкуванню із покоління в покоління. Особливо активно в Греції розвивалась церковна медицина , яка виникла на ґрунті поклоніння Асклепію (Ескулапу). Вважалося, що у Асклепія було дві дочки: Гігіея – покровителька здоров’я і гігієнічний знань і Панагія (Панацея) – покровителька лікувальної терапії. Гігіея зображувалась з чашою в лівій руці: обвивши чашу, з неї п’є змія. Зображення часі зі змією стало емблемою медицини.

Великий вплив на розвиток медицини фармації зробив великий лікар Стародавньої Греції Гіппократ. Він перший намагався об’єднати медичні знання і спостереження, привести їх у певну систему, дати їм філософське пояснення. Гіппократ звільнив медицину від теургічних уявлень, відкинув заговори, релігійні ритуали. Здоров’я людини він пов’язував із впливом на організм їжі, навколишнього середовища і інших факторів. Гіппократ вважав, що лікарські рослини необхідно вживати такими, якими їх створила природа[5, c. 41-42].

Великий внесок у розвиток медицини і фармації вніс великий лікар Клавдій Гален (130-200 рр. Н.е.). Із 4000 творів, які він написав, половина посвячена питанням медицини і фармації. Основні положення Галена зводились до трьох правил. Лікар повинен допомагати природі, так як часто вона сама може вилікувати. При лікування хвороби потрібно дотримуватись принципу “протилежне протилежним”, (напр..: при збільшенні в організмі сухості необхідно приймати лікарства, які являються носіями вологи), а для збереження здоров’я принци “подібне подібним”.

На думку Галена в рослинних і тваринних тканинах є корисні речовини, які потрібно використовувати, і є шкідливі, які потрібно відкидати. Він став застосовувати витяжки із природних речовин і значно ускладнив технологію отримання лікарських препаратів. Для зберігання запасів сировини і виготовлення ліків Гален спорудив при своїй лікарні приміщення, назване аптекою. Ним розроблено дуже багато лікарських форм: порошки, пілюлі, мазі, екстракти, відвари; всього більше 20 різноманітних форм. Були введені преси для віджимання соків, різні пристосування для мелення рослинної сировини Гален встановив вказівні вагові і об’ємні відношення при виготовленні екстрактів, настоїв і відварів із різних частин лікарських рослин (коріння, листя). Ці витяжки стали популярними у медиків всіх країн Європи і в ХVІ ст. отримали назву галенових препаратів.

Храм Асклепія в Епідаврі й інші асклепійони в Греції розташовувалися звичайно в місцевості з гарним кліматом, що у сполученні з правильним режимом, тишею, харчуванням благотворно діяв на хворого. Відому роль грало вселяння: підготовляли хворого посадою, молитвами, музикою, жертвоприносинами, що одурманюють паліннями. Далі випливав сон хворих у храмі, і жреці тлумачили сни, що при цьому бачив хворий. Приділялася увага водолікуванню і масажу, вироблялися і хірургічні операції. При розкопках виявлені залишки хірургічного й іншого медичного інструментарію: ножі, ланцети, голки, пінцети, гачки для раней, кісткові шприци, зубні щипці, долота, шпателі, зонди й ін.

При розкопках виявлені зліпки хворих органів, що приносилися хворими в храми іноді як жертвоприносини в надії на лікування, іноді як подяка за лікування. Зліпки ці виготовлялися з глини, мармуру, дорогоцінних металів, представляючи в цьому випадку своєрідний вид гонорару жрецям. Вони дають представлення як про хвороби, із приводу яких зверталися в храми, так і про рівень анатомічних зведень у древніх греків.

Характерною рисою давньогрецької культури була велика увага до фізичних вправ, до загартовування й у зв'язку з цим до особистої гігієни. У сучасній фізкультурі збереглися давньогрецькі терміни, наприклад стадіон і ін. Молодь училася в гімназіях — школах фізичних вправ. На численних грецьких вазах — предметах повсякденного побуту — збереглися художні зображення відходу за тілом: обливань, розтирань, масажу і т.д. Давньогрецькі скульптори в численних статуях відбили культ здоров'я і краси тіла.

Під впливом передових філософських навчань древніх греків — стихійного матеріалізму і наївної діалектики — передові лікарі Древньої Греції епохи її розквіту дали нові рішення багатьох питань медицини: про матеріальні причини хвороб, про зв'язок їхній із зовнішнім середовищем, про хворобу як змінюється явищі, що проходить у своєму плині визначені стадії, про необхідність спостереження за ходом хвороби і т.п. Ці нові підходи до хвороби і її лікуванню сприяли розширенню і поглибленню медичних знань.

У Древньому Римі медицина розвивалася під сильним впливом грецької медицини. Праці видатного лікаря і фармацевта Клавдія Галена мали велике значення не тільки для давньоримської медицини, але і для наступного розвитку медицини і фармації. Найбільше значення мають два його травники, у яких описане більш 300 лікарських засобів з рослин. Гален, на противагу Гіппократові, вважав, що в рослин є два початки: одне з них робить на хворий організм лікувальна дія, інше чи даремно навіть шкідливо.

У Римі в умовах великої держави медицина одержала значно більші можливості розвитку, ніж в інших східних рабовласницьких державах з їхнім більш низьким рівнем продуктивних сил, з їх патріархальними пережитками. Високий рівень розвитку державності виразився в створенні постійної армії. Далекі походи римських легіонів у місцевості, що різко розрізняються по кліматі і санітарних умовах, сприяли виникненню різноманітних захворювань. Щоб зберегти боєздатність армії і надавати хірургічну допомогу в боях, були створені військові госпіталі (валетудінарні, буквально - здравниці), виділені табірні лікарі[8, c. 52-54].

1.2. Медицина і фармація Китаю

Писемні пам’ятки Китаю з’явились майже за 4000 р. до н.е. Китайцями написана одна з найдавніших книг про лікарства “Ней-Узін” (Книга про внутрішню людину). В ній наведені ботанічні описи, географіячні властивості і способи вживання 900 лікарських росли. Значний внесок в розвиток лікознавства вклали видатні лікарі Стародавнього Китаю Бень Цяо (V тис. до н.е.) і Хуа То (приблизно ІІ тис. до н.е.) Останньому належить пріоритет у вживанні обезболюючих засобів при операціях. Китайські лікарі дотримувалися розумного правила: “Краще попередити хворобу, ніж її лікувати”. Вони використовували для лікування сифілісу – ртуть, чесотки – сірку, вітамінні рослини для лікування рахіту і т.д. До наших днів дійшло більше 50 книг про лікарські речовини і методи лікування, виданих у Стародавньому Китаї.

Приблизно в І-ІІ століття до н.е. написаний “Тракт про корені і трави”, в якому подано опис більше 360 лікарських речовин. В 652 р. н.е. видана книга лікаря Сун Сумчан “Тисяча золотих ліків”. В 659 р.н.е. з’явилась “Танська фармакопея” – перша офіційна державна фармакопея Китаю, в якій докладно описано більше 840 ліків. Із рослинних лікарських речовин особливе місце займав корінь женьшеню, який застосовувався при різних захворюваннях (недогрів’я, туберкульоз), Широко використовувався лимонник, ревінь, індійська конопля, чай, бамбук, цибуля.

В якості тваринних ліків використовувались печінка, із мінеральних речовин – ртуть, сірка, залізо. ВVІ тисяч. н.е. в Китаї був створений державний вищий медичний інститут для підготовки лікарів різних спеціальностей. У Китаї з’явились спеціалісти по виготовленню ліків і торгівлі ними і перші заклади, по характеру відповідні аптекам[4, c. 12].

1.3. Життя і вчення Парацельса

Проти галенізму і схоластики в медицині одним із перших розпочав боротьбу Парацельс (1493—1541 рр.). Він вважав, що тільки експериментом вдається довести, що добре, корисно і відповідає істині, а пози експериментом — немає знань. Дуже цінним у лісознавстві є його вчення, нове для свого часу,— про дозування ліків: «Усе є отрута і ніщо не позбавлене отруйності; лише доза робить отруту непомітною».

Парацельс вважав, що життєдіяльність людського організму є сполученням певних хімічних речовин. Хвороби — це відхилення складу організму від своєї норми, тобто хімічне порушення рівноваги. Щоб її відновити, треба діяти на організм хімічними засобами. Він перший виступив проти гуморальної теорії і замість неї для пояснення життєвих явищ висунув теорію хімічних перетворень.

Парацельс створив наукову хімічну фармацію. Він випробував лікарську дію усіх відомих на той час препаратів. Парацельс вказував на потребу добувати з рослини речовини, які зумовлюють її дію,— «діючі начала», чим заперечував вчення Гіппократа про необхідність зберігати природність лікарської сировини.

Препарати, виготовлювані за методом Парацельса, називалися medicamenta spagirica (spao— витягую, ageiro — збираю) на відміну від medicamenta galenica.

Вплив ятрохіміків на розвиток та організацію роботи аптек був величезний. В аптеках обладнувалися лабораторії для готування хімічно чистих препаратів, завдяки чому були відкриті способи і методи добування, очищення речовин і хімічного дослідження їх як нарізно, так і в суміші.

З'явилося багато збірок прописів, фармакопей та інших порадників про складання ліків і виготовлення лікарських препаратів.

Поряд з блискучими відкриттями Парацельс не зміг цілком подолати середньовічну містику та ідеалізм. Парацельс припускав, що для лікування кожної хвороби бог створив особливі ліки, і наводив приклад дії ртуті на сифіліс. Звідси пішла ідея, що «весь світ — аптека, а всевишній — верховний аптекар».

Виходячи з теорії, що проти кожної хвороби є відповідні ліки, парацельсисти шукали метод, який дав би можливість розпізнавати цю відповідність. Так почало розвиватись вчення Парацельса про «сигнатури» (Signa naturae — знаки природи), наприклад, звіробій з дірчастим листям — для лікування колотих ран; колючий будяк — проти внутрішніх кольок і т. д. (подібне лікується подібним). Крім форми, брався до уваги смак і колір[6, c. 39-40].


2. Зародження української фармації

2.1. Лікознавство Київської Русі

В Стародавній Русі значний період часу основними порадниками у використовуванні лікарських засобів були мандрівники, знахарі, волхви. Природно, що вони мали у своєму розпорядженні лише випадкові дані і їх рекомендації звичайно носили сумнівний характер. З часом поступово нагромаджувалися знання про ліки. Особливо активно збирали і систематизували відомості про лікувальні трави ченці. Стали з'являтися перші рукописні праці по лікознавству (травники), наприклад травник «Изборник Святослава» (1073), травник, відомий під назвою «Благопрохладный вертоград» (1534). Ці і подібні їм твори містять опис заморських і російських ліків (зіль) того часу. В допетровській Русі лікарські засоби були головним чином в руках лікарів і знахарів. Проте документи, що збереглися, свідчать про те, що постачання ліками в значній мірі здійснювалося і через спеціальні „зелейні” лавки.

Тож розглянемо історію зародження фармакології на Русі – утворення Аптечного наказу та появу перших аптек – та вплив цих подій на подальший розвиток медицини взагалі[2, c. 86-87].

2.2. Виникнення перших аптек в Київській Русі

Першими документами, що дають відомості про історію розвитку лікознавства на Русі, є літописи. Одне х найбільш ранніх джерел, в якому згадується про існування лікарів у Київській Русі, - церковний устав Володимира Святославовича, написаний у Х ст. (996 р.).

Оскільки на Русі ліки називалися зіллям, то й установи, що готували та відпускали їх, називалися “зеленями” (звідси зелейник).

Джерелом лікарських засобів медичної практики в основному були рослини, з яких готували “лікарське зілля” і для внутрішнього, і для зовнішнього вживання, Найчастіше використовували аїр, лопух (кореневище); березу (листя, бруньки, сік); борщівик, буркун, любисток, хвощ (траву); бобівник, суниці, м’яту, подорожник, черемху, шавлію (листя); дуб, дягель, півонію. редьку, хрін (коріння); яловець (ягоди); часник, цибулю (цибулини) тощо.

У рукописних лікарських порадниках ХVІІ ст. докладно описуються технологічні процеси готування ліків. Ці відомості стали основним джерелом для складання рукописних фармакопей.

Тодішні аптеки відігравали велику роль у піднесенні вітчизняної фармації і таких наук, як ботаніка та хімія.

В аптеках готували порошки, розчини, сиропи, бальзами, еліксири, есенції, декокти (“Лади”), олійні екстракти, пластирі, всіляка мазі, пілюлі (“коточки”), таблетки (“трохиці”), пастилки (“леваші”), супозиторії (“Гвіздочки”), оксимелі (“Меди”) та ін.

Важкий історичний період уярмлення України польсько-шляхетними поневолювачами негативно позначився і на розвитку лікарського обслуговування населення.

За Богдана Хмельницького Україна була поділена на 16 полків. У полкових містах були медичні центри з аптечними, які обслуговували в основному козацьку верхівку.

У міста підвладних Речі Посполитій, приватні аптеки з’являються тільки в другій половині ХVІІ ст. – в Кам’янці-Подільському, Луцьку, Крем’янці, Вінниці, Корсуні, Богуславі, Умані, Житомирі. Кількість аптек на Правобережжі значно зростає після возз’єднання його з Лівобережжям[6, c. 254-256].

На Лівобережній Україні у ХVІІІ ст.. було створено чотири полки: Харківський, Охтирський, Сумський та Острогозький. У кожному полковому місті для медичного обслуговування населення були міські лікарі, на яких покладались і функції аптекарів.

Усім казенним, міським і військовим аптекам України постачали лікарську рослину сировину і виготовлені в лабораторії ліки – спочатку казенна, так звана польова, аптека в Лубнах, а з 1778 р. – Харківська казенна аптека. Велику роль у лікарському обслуговуванні Лівобережжя відігравала також Кременчуцька аптека.

В асортименті лікарських речовин у той час переважали рослини (80%), потім ішли хімікати (9-10%) і речовини тваринного походження (7%).

На сході України державні аптеки диктували правила суворого контролю за діяльністю приватних аптек. Перебуваючи під владою російської держави на сході України після правління Івана Грозного вийшов “аптекарський указ” (при царюванні Михайла Федоровича). Сам цар взяв під контроль аптекарську справу. Ліки відпускали за таксою і в медичному асортименті; в аптеках працювали кваліфіковані працівники.

На Правобережжі, яке залишалося під владою Польщі до 1795 р., і в Західній Україні, що була під владою Австро-Угорщини, лікарське обслуговування перебувало в руках приватних осіб і монастирів.

Сільське населення, яке становило 76% всього населення країни, фактично було позбавлене можливості користуватися ліками.

Згідно з декретами і розпорядженнями про санітарну службу й діяльність аптек (1772 р.), аптекам у Галичині не дозволялося лікувати, а лікарям - відпускати й готувати ліки. Монастирські аптеки було закрито. Не було чіткого розмежування між аптеками і крамницями, які продавали різні товари[8, c. 148-149].


2.3. Аптекарський наказ: роль, функції, напрямки діяльності

Державною медициною, становлення якої в Росії відноситься до 16-17 століть, керував центральний орган управління – Аптекарський наказ, в якому зосередилося все керівництво лікарською справою. Питання про час виникнення Аптекарського наказу – спірний, бо історики медицини припускають, що він існував з кінця ХVI століття (створення системи наказів відноситься до 1549 р.), коли вже зустрічалися такі посади, як «аптекарський боярин», «піддячий Аптекарського наказу» і інші. Спочатку призначенням нового Наказу було спостереження за лікуванням царя і його сім'ї, за діяльністю запрошених іноземних лікарів і особливо за ліками, що призначаються царю. Проте офіційно діяльність Аптекарського наказу почала розвертатися з 1620 р., коли, по суті, вперше позначилися підходи до створення російської медицини і встало питання про лікувальну справу, що охоплює всі верстви населення. Взаємостосунки медиків, що служили у той час в Москві були типовими для медицини того часу, строго витримувалася ієрархія: доктори, лікарі, костоправи, аптекарі, учні лікарів, алхіміків, аптекарів і інші працівники. Але якщо ці відносини з яких-небудь причин загострювалися, то втручався Аптекарський наказ, який готував, а цар підписував відповідний указ. Відомий царський указ того часу "Об улучшении постановки аптечного и медицинского дела в Аптекарском приказе" в якому мовиться, що доктори і аптекарі "не имеют меж собой доброго согласия", "безо всякой причины " між ними спостерігається часта "вражда, ссора, клевета и нелюбовь". Звідси у молодших чинів до докторів і аптекарів "непослушание, в делах нерадение". В указі відзначено, що ліки приготовані в таких умовах замість користі можуть принести людям страждання. Для наведення ладу указ наказував кожному доктору і аптекарю приймати присягу і клятву.

Суворо стежили і за лікарською практикою майбутніх російських лікарів. Вона проходила в полках, а якщо майбутній медик від неї ухилявся, то «бить в наказанье без пощады». Строго каралися лікарі, що закінчили свою освіту і що відмовилися їхати на визначену їм службу: «Стеньку Ошурка, что он на службу не поехал . бить батоги нещадно и потому ж выслать на нашу службу тотчас с приставом». Після закінчення «Школи російських лікарів» вручалися дипломи, де указувалося: « . лечит раны колотые и сеченые и рубленные и делает пластыри и мази и иные статьи, что достойно к лекарскому делу, и лекарское де дело ево будет». Першим лікарям Московської держави доводилося стикатися з багатьма хворобами. Ось список відомих у той час хвороб: цинга, лихоманки, золотуха, короста, «кам'яна», «чечуйная»(геморой), «пильные» (хвороби суглобів), «чепучичные» (венеричні захворювання), «проносная», жовтяниця, бешиха, астма і інші.

На українських землях, які в 15 — 18 ст. входили до складу Речі Посполитої, аптекарі мусіли відбути відповідний вишкіл і мати апробату Краківської Академії; у Львові вони створили професійну корпорацію.

На Західній Україні з кін. 18 ст. діяли австрійські закони, в 1920 — 30-их pp. поль. Аптекарські студії за Австрії тривали 2 pp., за Польщі — 4 pp. на фармацевтичних відділах Львівського Університету, по закінченні яких студент одержував титул магістра. У 1868 — 93 pp. у Галичині діяло Гал. Товариство Аптекарів (видавало 1871 — 1939 журн. «Czasopismo Towarzystwa Aptekarsikiego»)[1, c. 84-86].


Список використаної літератури

  1. Бенюх Наталя Ф. Історія фармації Галичини (XIII-ХХ ст.): Навч. посібник для студ. фармац. вузів та фарм. ф-тів мед. вузів освіти III-IV рівнів акредитації. — Л., 1999. — 215с.
  2. Богатирьова Р. Історія фармації України. — Х. : Прапор, 1999. — 799с.
  3. Історія медицини та охорона здоров'я в Україні: Наук.-допоміж. покажчик літ. / Державна наукова медична бібліотека / Р.І. Павленко (ред.)Світлана Євгеніївна... Бадрук (скл.) — К. — 80с.
  4. Історія медицини: Метод. посібник для студ. 1 курсу / Чернівецький держ. медичний ін-т / Борис Якович Дробніс (уклад.), Сергій Дмитрович Кобилянський (уклад.). — Чернівці, 1996. — 62с.
  5. Строкань А. Вступ до фаху (історія фармації): Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Київський національний ун-т технологій та дизайну. — К. : КНУТД, 2004. — 132с.
  6. Сятиня Михайло Л. Історія фармації: Навч. посібник для вищих навч. закл. / О.П. Реєнт (відп.ред.). — Л., 2002. — 660с.
  7. Харкевич Д.А. – Фармакология: учебник – М.: Медицина, 1993.

8. Шегедин М. Історія медицини та медсестринства: Підручник для студ. вищих мед. навч. закл. І-ІІ рівнів акредитації. — Т. : Укрмедкнига, 2003. — 328с.

загрузка...
Top