Інфекційні захворювання

1. Інфекційні захворювання. Збудники інфекційних захворювань. Шляхи проникнення в організм людини.

2. Догляд за хворими, його значення. Особиста гігієна хворого.

3. Туберкульоз, шляхи зараження і профілактика хвороби.


1. Інфекційні захворювання. Збудники інфекційних захворювань. Шляхи проникнення в організм людини

Великою мірою успішному наступу на інфекції сприяло створене в нашій країні вчення про епідемічний процес (закон поширення інфекцій у людському суспільстві), його рушійні сили. Правильне розуміння законів епідеміології, їх широке застосування в повсякденній практичній діяльності служби охорони здоров’я дало змогу планувати і здійснювати заходи, спрямовані на боротьбу з інфекціями. Спільні зусилля медиків і населення, постійна турбота та практична допомога громадських і державних органів дали змогу повністю ліквідувати деякі інфекції на території нашої країни. Але в останні роки дифтерія, поліомієліт, лептоспіроз, туберкульоз, холера та багато інших хвороб вернулися в наше життя з минулого. Щорічно на ці інфекції хворіють 70-90 тисяч чоловік, із них до 70% - діти. Кількість захворювань на краснуху, проти якої щеплення у нашій державі в повній мірі ще не впроваджені, в окремі роки перевищує 100 тисяч випадків. Ця інфекція призводить до вроджених вад та переривання вагітності.

Внаслідок недостатнього рівня імунного прошарку серед населення виникають значні періодичні та сезонні підйоми захворюваності на дифтерію, кашлюк, кір, епідемічний паротит. Не один рік продовжується епідемія дифтерії, під час якої постраждало 16 тисяч чоловік, із них понад 3,5 тисяч дітей. Померло від дифтерії 514 чоловік, з них третину складають діти. Хворіють у переважній більшості незахищені або неправильно щеплені особи.

Щоб заразити людину, збудник має проникнути в її організм. Звичайно він проникає через рот, дихальні шляхи, шкіру й слизові оболонки. В організмі він розмножується в травному каналі, а потім виділяється в навколишнє середовище з екскрементами людини, краплинами слизу під час кашлю і чихання. Збудники інфекцій можуть накопичуватись в крові і через кровоносних комах та членистоногих (вошей, блошиць, комарів, кліщів та ін.) переноситись до людей.

Наш вітчизняний вчений, академік Л.В.Громашевський, вивчивши шляхи проникнення збудників в організм, їх локалізацію і шляхи виділення, поділив усі інфекції за механізмом зараження людини на чотири групи.

ПЕРША ГРУПА - кишкові інфекції. В неї входять дуже небезпечні для здоров’я людини інфекційні хвороби: холера, дизентерія, сальмонельоз, ботулізм, вірусний гепатит, поліомієліт, черевний тиф та ін.

ДРУГА ГРУПА - інфекції дихальних шляхів. До неї ввійшли хвороби, що найчастіше вражають дітей перших років життя: дифтерія, скарлатина, паротит, туберкульоз, кір, краснуха, грип, гострі респіраторні вірусні інфекції тощо. При вдиханні зараженого збудником повітря, збудник потрапляє на слизові оболонки дихальних шляхів, розмножується, попадає в слину.

ТРЕТЯ ГРУДА - кров’яні інфекції, збудники яких містяться у крові зараженої тварини або людини. При кровоссанні відбувається інфікування комарів, кліщів, вошей, які в свою чергу переносять збудника до інших комах, тварин і людей. Найчастіше джерелом збудника бувають дикі тварини, а циркуляція його у природі здійснюється між тваринами і переносниками - кровоносними членистоногими. Через це їх називають природоджерельними. Група природо-джерельних включає багато вірусних інфекцій, рикетсіози, в тому числі й висипний тиф, а також чуму, туляремію, малярію, поворотний тиф, геморагічну лихоманку, лейшманіоз тощо.

ЧЕТВЕРТА ГРУПА - інфекції зовнішніх покривів.

Збудник корости, інфекційних бородавок та ін., потрапляє з шкіри уражених людей на шкіру здорових при рукостисканні, користуванні непрокип’яченою білизною хворого, його рукавицями, тобто при контакті з хворим або його речами.

У нашій країні вакцинопрофілактику проводять служби охорони здоров’я. Регламентується вона наказом Міністерства охорони здоров’я України. Враховуючи існуючу небезпеку заразитися, такий перебіг інфекційних хвороб, а також важливе значення активної імунізації в комплексі заходів, спрямованих на боротьбу, особливо з дитячими інфекціями усі вакцинації та ревакцинації проводять планово, в регламентовані строки всім дітям повсюдно. Цей план найбільш ефективний при захисті населення від інфекційних хвороб.

Список використаної літератури

1. Інфекційні хвороби у дітей : Підручник для студ. вуз./ Аза Михайлова, Лія Трішкова, Сергій Крамарєв, Ольга Кочеткова,. -К.: Здоров'я, 2000. -416 с.

2. Капкова, Зінаїда Іванівна Інфекційні хвороби в дитячому віці/ Зінаїда Капкова,. -К.: Здоров'я, 1981. -51 с.

3. Скороход, Володимир Михайлович Інфекційні і венеричні захворювання та їх профілактика/ Володимир Скороход, Петро Сидоренко, Олена Нєворова; М-во охорони здоров'я України. -Кіровоград: 1998. -88 с.


2. Догляд за хворими, його значення. Особиста гігієна хворого

Догляд за хворими включає заходи, які є невід'ємною складовою комплексного лікування хворих. Кожний хворий, що перебуває у стаціонарі, вимагає особливого догляду.

Догляд за хворими залежить від характеру захворювання, його тяжкості, наявності у них супутніх захворювань, об'єму операцій. Одні хворі потребують лише загального догляду, інші — спеціального.

Особливий догляд потрібен хворим у перед- та післяопераційний періоди. Адже небезпідставно вважають, що проведена операція — це лише 50 % запоруки її успіху, а 50 % припадає на ведення перед- та післяопераційного періодів.

Загальний догляд — це сума тих заходів, яких потребують будь-які хворі незалежно від характеру їх захворювання (патології), віку, статі тощо.

Серед загальних заходів виокремлюють:

а) гігієнічне утримання приміщення, ліжка та меблів, самого хворого, його одягу, посуду, предметів туалету тощо;

б) чітке виконання всіх призначень лікаря (дотримання техніки процедур та схеми введення ліків);

в) спостереження за перебігом хвороби, станом хворого та інформування лікаря про зміни в його стані;

г) годування хворого. Дії медичного персоналу, пов'язані зі специфікою власне захворювання чи травми та їх лікуванням, складають спеціальний догляд.

Догляд за хворими здійснюється молодшими сестрами (санітарками), що не мають спеціальної медичної освіти, та медичними сестрами зі спеціальною медичною, у тому числі вищою, освітою. Молодші медичні сестри здійснюють догляд чи ті його елементи, які не потребують спеціальних медичних знань і стосуються забезпечення гігієни місця перебування хворого, його особистої гігієни, харчування тощо.

Ці завдання полягають у забезпеченні належної гігієни та санітарії палат, ліжок, білизни, гігієнічного стану власне хворого (умивання, миття, переодягання, перекладання та транспортування тощо), годуванні хворого, прибиранні туалетів та допомозі хворим у здійсненні фізіологічних актів, прибиранні та дезінфекції туалетів та посуду для випорожнень тощо.

Незважаючи на те що перелічені обов'язки здійснюються особами без медичної освіти, вони потребують від них відповідних знань, навичок та сумлінного ставлення. Навчання молодших сестер виконанню своїх обов'язків проводять сестри з медичною освітою. Останні поряд із контролем та керівництвом роботою молодших медичних сестер мають широке коло обов'язків з догляду, спостереження за хворими та їх лікування, тобто виконують призначення лікарів. Вони роздають та вводять ліки, у тому числі за допомогою ін'єкції, виконують багато лікувальних процедур — накладають компреси, гірчичники, ставлять банки, промивають шлунок, ставлять клізми тощо, провадять неухильне спостереження за хворим й інформують лікарів про всі зміни в його організмі.

Догляд за хворим вимагає як уміння виконати різні гігієнічні та лікувальні заходи, так і високоморального, чесного та милосердного ставлення до хворого. Він повинен бути і високопрофесійним, і деонтологічно витриманим. Милосердне, гуманне ставлення до хворого є не менш важливим, ніж професійна майстерність. Ця істина обґрунтована як практичною медициною впродовж віків, так і фізіологічними дослідженнями, особливо Ї.П. Павлова та його учнів і послідовників, ролі другої сигнальної системи мозку, що ґрунтується на слові — сигналі сигналів. Психічний стан хворого завжди пригнічений у зв'язку з впливом на центральну нервову систему анатомічних та функціональних розладів у організмі та вимушеним через хворобу переходом (часто раптовим та тривалим, як це буває при травмах та гострих хірургічних захворюваннях) в незвичне становище (виключення із звичної атмосфери та трудової діяльності, побутові незручності та обмеження, а часто навіть нездатність до самообслуговування та здійснення фізіологічних актів).

Список використаної літератури

1. Алатон А. Валеологія: Підручник для почат. школи — 1. вид. — К. : Алатон, 1996. — 208с.

2. Булич Е. Теоретичні основи валеології: Навч. посібник для студ. пед. навч. закладів, держ. ун-тів, ін-тів післядипломної освіти / Інститут змісту і методів навчання. — К., 1997. — 224с.

3. Давидюк Г. Валеологія. — Луцьк : Надстир'я, 2008. — 157с.


3. Туберкульоз, шляхи зараження і профілактика хвороби

Зараз третина населення земної кулі інфікована мікобактеріями туберкульозу. Щорічно в світі на туберкульоз захворюють 7 – 10 млн. чоловік. Загальна кількість хворих у світі досягає 50 – 60 млн.. Це дещо більше від усього населення України чи Франції.

Один хворий на туберкульоз може інфікувати в середньому 10–15 здорових осіб, а якщо він знаходитимеся в школі, театрі чи в громадському транспорті, то більше. Це сприяє значному поширенню туберкульозу. Ось чому Всесвітня Організація Охорони Здоров’я в 1993 році проголосила туберкульоз глобальною небезпекою. Останнім часом щороку 24 березня всі країни світу відзначають Всесвітній день боротьби з туберкульозом.

З 1995 р. в Україні зареєстрована епідемія туберкульозу. Сьогодні епідемічний стан спостерігається не тільки в Україні, але й у багатьох країнах світу, насамперед у тих, де низький рівень життя. До них віднесені всі посткомуністичні країни, більшість країн Африки і Азії.

Епідемія туберкульозу характеризується як триєдина епідемія. Це означає, що епідемія туберкульозу містить три складових.

Щоб заразитися і захворіти на туберкульоз має бути 3 компоненти епідемічного процесу:

1) джерело або резервуар туберкульозної інфекції;

2) механізм передачі туберкульозної інфекції;

3) сприйнятливість організму людини чи тварини до туберкульозної інфекції.

Мікобактерії туберкульозу виділяються з харкотинням при туберкульозі органів дихання. Це найчастіший спосіб і становить близько 95,0 % випадків

Мікобактерії туберкульозу виділяються з калом при туберкульозі шлунково-кишкового тракту (шлунку, тонкого і товстого кишківника, жовчного міхура, прорив у кишківник туберкульозних гнояків із очеревини, заочеревинного простору тощо).

Збудники туберкульозу виділяються із сечею чи спермою при туберкульозі сечостатевої системи (нирок, сечового міхура, простати, яєчок, піхви, матки, придатків матки та ін.). При туберкульозному ураженні жіночих статевих органів збудники туберкульозу можуть виділятися із менструальними виділеннями.

Механізм передачі туберкульозної інфекції – це друга компонента епідемічного процесу, це, по суті, шляхи і способи зараження. Слід зазначити, що те місце, де відбувається первинний контакт організму з мікробом, називають вхідними воротами інфекції.

Аерогенний спосіб зараження відбувається так. При кашлі, чханні, розмові хворий виділяє заражені збудниками краплини. Вони перебувають у вигляді аерозолю, який швидко висихає. Частина крапель багатих мікобактеріями довго знаходяться у зваженому стані в повітрі та при вдиханні людиною легко досягають альвеол.

Аліментарний спосіб зараження можливий при вживанні молока і молокопродуктів від хворих на туберкульоз корів, кіз.

Трансплацентарне зараження плоду можливе при заковтуванні плодом інфікованих мікобактеріями навколоплідних вод, через кров, при потраплянні фільтруючих форм мікобактерій до плода через плаценту, при пошкодженні плаценти під час пологів.

Тому профілактика туберкульозу має бути така:

1. Уникати прямих контактів з хворими на туберкульоз людьми і тваринами, бездомними тваринами;

2. Не докурювати цигарки після нікого з курців, а якщо вже є така необхідність, то слід докурювати через мундштук;

3. Користуватися особистими предметами гігієни;

4. Вести здоровий спосіб життя: регулярно відпочивати, виконувати фізичні вправи, не палити, не вживати алкоголю, наркотиків.

Список використаної літератури

1. Гулий І. Основи валеології: Валеологічні аспекти харчування:Підруч. для студ. вищих навч. закл. / Національний ун-т харчових технологій. — К. : НУХТ, 2003. — 334с.

2. Медико-біологічні основи валеології: Навч. посібник для студ. вищих навч. закладів / Кам'янець-Подільський держ. педагогічний ун-т / П.Д. Плахтій (ред.). — Кам'янець-Подільський, 2000. — 408с.

загрузка...
Top