Фонд медичного страхування України, його органи в областях і районах. Управління фондами медичного страхування

Вступ.

1. Економічна необхідність медичного страхування. Форми медичного страхування.

3. Формування фонду загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування.

3. Перспективи Фонду медичного страхування.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Важливим елементом системи страхової медицини є медичне страхування. Медичне страхування – вид особистого страхування на випадок втрати здоров’я від хвороби або внаслідок нещасного випадку. Медичне страхування застосовується з метою мобілізації та ефективного використання коштів на покриття витрат на медичне обслуговування страхувальників.

Медичне страхування пов'язане із компенсацією витрат громадян, які обумовлені одержанням медичної допомоги, а також інших витрат, спрямованих на підтримку здоров'я.

Об'єктом страхування є майнові інтереси, які не суперечать чинному законодавству України, пов'язані із здоров'ям страхувальника (застрахованої особи), а саме – витрати, які пов’язані із отриманням медичної допомоги або медичних послуг при порушенні стану здоров’я, хворобою та втратою працездатності застрахованої особи. Отже, об'єктом медичного страхування є життя і здоров'я громадян. Мета його проведення полягає в забезпеченні громадянам у разі виникнення страхового випадку можливості одержання медичної допомоги за рахунок накопичених коштів і фінансування профілактичних заходів.

Суб'єктами медичного страхування є страховики, страхувальники, застраховані, медичні установи.

Страховики - це незалежні страхові організації, які мають статус юридичної особи і ліцензію держави на право здійснювати медичне страхування.

Страхувальники – дієздатні фізичні або юридичні особи, які мають право укладати договори страхування на свою користь або на користь третіх осіб.

Застраховані — це громадяни, на користь яких укладаються договори страхування. Якщо фізична особа укладає договір страхування відносно себе самої, то страхувальник і застрахований є однією особою.

У медичному страхуванні страховим випадком є звернення застрахованої особи під час дії відповідного договору до медичної установи (з передбачених у договорі страхування) у разі гострого захворювання, загострення хронічного захворювання, травми або інших нещасних випадків з метою дістати консультативну, профілактичну або іншу допомогу, яка потребує надання медичних послуг у межах їх переліку, передбаченого договором страхування.

1. Економічна необхідність медичного страхування. Форми медичного страхування

У системі заходів щодо поліпшення соціальної захищеності громадян важливе місце посідає забезпечення можливості одержання необхідної, своєчасної та якісної медичної допомоги.

Організація охорони здоров'я, яка забезпечує право кожного громадянина на одержання медичної допомоги, може бути забезпечена системою страхової медицини, яка повинна вирішувати питання гарантованості і доступності медичних послуг для широких верств населення, залучення додаткових ресурсів у сферу охорони здоров'я.

Страхова медицина охоплює фінансування наукових досліджень, підготовку медичних кадрів, витрати на розвиток матеріально-технічної бази лікувальних закладів, надання медичної допомоги населенню.

Страхова медицина базується на певних принципах:

• забезпечення економічної та соціальної захищеності середніх і малозабезпечених верств населення;

• гарантованості прав кожного громадянина на якісну медичну допомогу;

• обов'язковості внесків як громадян, так і юридичних осіб.

Важливим елементом системи страхової медицини є медичне страхування, яке передбачає страхування на випадок втрати здоров'я з будь-якої причини. Воно забезпечує більшу доступність, якісність і повноту щодо задоволення різноманітних потреб населення в наданні медичних послуг, є ефективнішим порівняно з державним фінансуванням системи охорони здоров'я.

Фінансування охорони здоров'я може бути бюджетним, соціальним або приватним.

Бюджетна система охорони здоров'я найвиразніше була представлена в СРСР. Соціальна система характерна для країн Західної Європи, а приватна — для США.

Бюджетна система фінансування передбачає використання коштів податкових надходжень до бюджету, що не сприяє стабільності фінансового забезпечення охорони здоров'я.

Соціальна система фінансування охорони здоров'я заснована на цільових внесках підприємств, працівників, на державних субсидіях. Крім того, внески підприємців є переважаючим джерелом надходжень. Незважаючи на те, що внески сплачують одержувачі доходів, існують винятки, які стосуються пенсіонерів та осіб з низьким рівнем доходів.

Для соціальної системи характерне співіснування державних і приватних систем охорони здоров'я.

У різних країнах питання про співіснування базових державних і приватних систем вирішується по-різному. Наприклад, у Німеччині передбачена можливість виходу певної категорії населення з державної системи та її участь у приватному страхуванні за умови контролю держави за його якістю. У Франції державна система не забезпечує повного відшкодування вартості лікування, що спонукає населення брати участь у приватному страхуванні. У Великій Британії поряд із тим, що все населення застраховане державою, у випадках, коли державна система не влаштовує громадян, з метою поліпшення обслуговування вони мають змогу взяти участь у приватному страхуванні.

У США фінансування охорони здоров'я базується майже виключно на платній основі, але певна частина населення, чиї доходи нижчі за межу бідності (пенсіонери, бідняки, інваліди), обслуговуються за державними програмами «Медікер» і «Медікейд». Медичне страхування пов'язане із компенсацією витрат громадян, які обумовлені одержанням медичної допомоги, а також інших витрат, спрямованих на підтримку здоров'я.

Соціальна та економічна ефективність медичного страхування залежить від того, наскільки глибоко й всебічно пророблено концепцію розвитку страхової медицини в країні.

Об'єктом медичного страхування є життя і здоров'я громадян. Договір медичного страхування – це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов’язання в разі настання страхового випадку оплатити медичні послуги, а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі у визначений термін та виконувати інші умови договору.

Згідно з інструкцією «Про порядок видачі суб'єктам підприємницької діяльності ліцензій на здійснення страхової діяльності на території України. Умови і правила її здійснення та контроль за їх дотриманням» від 15 липня 1996 року було визначено, що страховики можуть отримати ліцензію на два види страхування за напрямком медичного страхування: страхування здоров'я на випадок хвороби та безперервне страхування здоров'я, що проводяться в добровільній формі.

Страхування здоров'я на випадок хвороби передбачає страхування медичних витрат на випадок конкретної хвороби, яка зазначається в договорі страхування. Наприклад, це можуть бути різні інфекційні хвороби, хвороби серцево-судинної системи, систем дихання. Договір страхування може укладатися стосовно якоїсь однієї хвороби або цілого ряду хвороб, що турбують страхувальника. У разі настання страхового випадку страхова сума або її частина виплачується застрахованій особі. Якщо правила страхування передбачають оплату страховиком надаваних застрахованому медичних послуг, то така оплата здійснюється за його розпорядженням.

Безперервне страхування здоров'я передбачає поліклінічне обслуговування застрахованого (включаючи й аптечне), стаціонарне обслуговування, послуги невідкладної медичної допомоги, а також стоматологічну допомогу. Воно проводиться на випадок захворювання, яке триває не менш як два тижні. При цьому договори страхування укладаються на строк не менш як три роки. У разі настання страхового випадку передбачаються послідовні виплати застрахованому в межах терміну та місця дії договору страхування протягом періоду захворювання.

Обидва розглянуті види добровільного медичного страхування не передбачають будь-якої виплати після закінчення строку дії договору страхування.

Закон України «Про страхування», введений в дію Постановою Верховної Ради України від 7 березня 1996 року, передбачив здійснення медичного страхування в обов'язковій і добровільній формах.

Вибір форми медичного страхування в кожній країні залежить від конкретних економічних і культурно-історичних умов, від особливостей демографічних і соціальних показників, рівня захворюваності та інших факторів, які характеризують загальний стан здоров'я і рівень медичного обслуговування.

Медичне страхування, яке провадиться в обов'язковій формі, набуває рис соціального страхування, оскільки порядок його проведення визначається державним законодавством. Обов'язкова форма страхування координується державними структурами. Страхові платежі, сплачувані громадянами та юридичними особами, мають форму податку. Обов'язкове медичне страхування перебуває під жорстким контролем держави і характеризується безприбутковістю.

Обов'язкове медичне страхування базується на таких принципах: загальності, державності, некомерційності

Принцип загальності полягає в тому, що всі громадяни незалежно від статі, віку, стану здоров'я, місця проживання, рівня особистого доходу мають право на одержання медичних послуг. Принцип державності означає, що кошти обов'язкового медичного страхування - це державна власність. Держава забезпечує сталість системи обов'язкового медичного страхування і є безпосереднім страхувальником для непрацюючої частини населення (наприклад, пенсіонерів). Некомерційний характер обов'язкового медичного страхування базується на тому, що його здійснення і прибуток - це несумісні речі. Прибуток від проведення обов'язкового медичного страхування є джерелом поповнення фінансових резервів системи такого страхування і не може бути засобом збагачення.

Для обов'язкового медичного страхування характерне те, що сплата страхувальниками внесків здійснюється у встановлених розмірах і у встановлений час, а рівень страхового забезпечення однаковий для всіх застрахованих.

За умовами обов'язкового медичного страхування роботодавці мають відраховувати від своїх доходів страхові внески. Ці кошти формують страховий фонд, яким керує держава. Частина цього фонду може створюватись і за рахунок внесків, які утримуються із заробітної плати працюючих. Частина кожної зі сторін залежить від конкретних економічних умов проведення такого страхування та вартості медичного обслуговування. Із коштів створеного страхового фонду відбувається відшкодування необхідного мінімального рівня витрат на лікування застрахованих працівників у разі їхньої непрацездатності через втрату здоров'я.

Страхові медичні організації здійснюють свою діяльність на основі договорів про співробітництво із медичними установами.

У системі обов'язкового медичного страхування страховиком можуть бути і фонди обов'язкового медичного страхування, які являють собою самостійні державні некомерційні фінансово-кредитні установи, створювані для реалізації державної політики в галузі медичного страхування. Такі фонди створюються на державному і територіальному рівнях.

Страхувальниками в системі обов'язкового медичного страхування для працюючого населення є роботодавці (підприємства, установи, організації; селянські (фермерські) господарства; особи, котрі здійснюють індивідуальну трудову діяльність; особи які займаються підприємництвом без створення юридичної особи; громадяни, які мають приватну практику у встановленому порядку; громадяни, які використовують працю найманих працівників у особистому господарстві; для непрацюючого населення (дітей, школярів, студентів денної форми навчання, пенсіонерів, інвалідів, безробітних, що зареєстровані в установленому порядку) - органи державного управління, виконавчої влади, місцеві адміністрації.

Медичні установи як суб'єкти обов'язкового медичного страхування являють собою ті установи, які мають ліцензію на право надання медичної допомоги і послуг згідно з програмами обов'язкового медичного страхування (лікувально-профілактичні установи, науково-дослідні інститути, інші установи, що надають різні види медичної допомоги).

Система обов'язкового медичного страхування зобов'язує страхувальників укладати відповідні договори із страховиками, згідно з якими застраховані мають право на одержання медичних послуг, перелік і обсяг яких установлюється програмами обов'язкового медичного страхування, у медичних установах, включених до системи обов'язкового медичного страхування. При укладенні договору страховик видає страхувальникові страховий договір, а застрахованому - страховий поліс, який має силу договору. У договорі обов'язкового медичного страхування визначається, що страхова організація бере на себе зобов'язання з оплати медичних та інших послуг, що їх буде надано застрахованому згідно з програмою обов'язкового медичного страхування. У свою чергу, страхувальник зобов'язується сплачувати внески страховій організації. У договорі обумовлюються розмір, строки і порядок внесення страхових внесків, строк дії договору, відповідальність сторін у разі невиконання умов договору, а також порядок вирішення спорів. Страховий поліс обов'язкового медичного страхування підтверджує право громадянина на одержання медичної допомоги за програмою обов'язкового медичного страхування.

Обов'язкове медичне страхування охоплює практично все населення і задовольняє основні першочергові потреби, але воно не може охопити весь обсяг ризиків. Тому незадоволений страховий інтерес Реалізується організацією добровільного медичного страхування.

Договори медичного страхування укладаються в груповому та індивідуальному порядку. Цей документ є гарантією отримання медичної допомоги в обсягах і на умовах, визначених чинним законодавством або правилами страхування.

Добровільне медичне страхування є доповненням до обов'язкового. У рамках добровільного медичного страхування передбачається оплата медичних послуг понад програму обов'язкового медичного страхування. Добровільне медичне страхування має на меті забезпечити страхувальникові (застрахованому) гарантії повної або часткової компенсації страховиком додаткових витрат, пов'язаних із зверненням до медичної установи за послугою, яка надається згідно з програмою добровільного медичного страхування.

Програми добровільного медичного страхування розрізняються між собою залежно від переліку медичних послуг (наприклад, у разі стаціонарного лікування або виклику лікаря додому); контингенту застрахованих (послуги дітям або дорослим); переліку медичних установ, що їх пропонує страхова організація для виконання програми добровільного медичного страхування; від вартості надаваних послуг.

Добровільна форма медичного страхування передбачає застосування видів страхування, в яких відповідальність страховика виникає за фактом захворювання або лікування. Виплату за цими видами страхова організація здійснює у вигляді фіксованої страхової суми або добових. Добровільною формою охоплені й ті види страхування, згідно з якими відповідальність страхової організації настає в разі звернення страхувальника (застрахованого) до медичної установи за одержанням медичної допомоги або послуг відповідно до умов договору страхування. Виплата має вигляд компенсації вартості необхідного лікування.

Медичні установи — це установи, які мають ліцензію на право надання медичної допомоги і послуг у системі добровільного медичного страхування (лікувально-профілактичні установи, науково-дослідні установи, медичні інститути, інші установи, що надають медичну допомогу. Страхові медичні організації укладають із медичними установами договори про співробітництво щодо надання медичної допомоги і лікування застрахованих за умовами договорів добровільного медичного страхування. Договір звичайно передбачає контроль за якістю надання застрахованим медичних послуг, відповідності останніх переліку, що гарантується програмою добровільного медичного страхування.

Медична допомога в системі медичного страхування може бути надана і самостійно практикуючими лікарями, які мають на це право.

Добровільне медичне страхування провадиться в межах створених страховою медичною компанією правил і може бути індивідуальним або колективним. Для колективної форми страхування характерним є те, що страхові внески сплачуються за рахунок коштів юридичних осіб. При індивідуальній формі джерелом сплати внесків є доходи окремих громадян.

За строками укладення договору добровільне медичне страхування може бути коротко- або довгостроковим, а іноді й довічним.

Добровільна форма медичного страхування передбачає надання страхувальникові (застрахованому) ширшого права вибору лікарів-спеціалістів, а також установ для отримання необхідної допомоги; поліпшене утримання у стаціонарі, лікувально-відновлювальній установі; збільшений за строками після лікарняний патронаж та догляд на дому і т. ін.

Обсяг зобов'язань страховика за договором добровільного медичного страхування визначається переліком страхових випадків, у разі настання яких у страховика виникає обов'язок провести страхову виплату.

При укладенні договору страхувальником обирається програма добровільного медичного страхування.

3. Формування фонду загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування в Україні є системою прав, обов’язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках визначених Законом, за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом сплати страхових внесків працедавцями, громадянами, а також бюджетних та інших законних джерел. На сьогодні в Україні юридичні та фізичні особи вже сплачують внески, на рахунки відповідних фондів на такі види загальнообов'язкового державного соціального страхування: обов'язкове державне пенсійне страхування; у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням; на випадок безробіття; від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

Для залучення додаткових коштів підприємств (установ, організацій), фізичних осіб-підприємців та осіб вільних професій на утримання медичних закладів через систему державного соціального страхування необхідно прийняти Закон України “Про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування”.

За рахунок загальнообов'язкового державного соціального страхування надаються застрахованим особам такі види медико-соціальних послуг в:

1) пенсійному страхуванні — медичні профілактично-реабілітаційні заходи;

2) медичному страхуванні — діагностика та амбулаторне лікування; стаціонарне лікування; надання готових лікарських засобів та виробів медичного призначення; профілактичні та освітні заходи; забезпечення медичної реабілітації осіб, які перенесли особливо важкі операції або мають хронічні захворювання.

Обсяг та види послуг, що надаються за рахунок коштів цього страхування, визначається базовою та територіальними програмами обов'язкового медичного страхування, які затверджуються в порядку, встановленому законодавством;

3) страхуванні у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням — допомога з тимчасової непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною); допомога при вагітності та пологах; допомога при народженні дитини та для догляду за нею; забезпечення оздоровчих заходів;

4) страхуванні від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання — профілактичні заходи для запобігання нещасних випадків на виробництві та професійним захворюванням; відновлення здоров'я та працездатності потерпілого; допомога при тимчасовій непрацездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; відшкодування збитків, заподіяних працівникові каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним своїх трудових обов'язків.

За нашими розрахунками доцільною була б така система обов'язкових відрахувань - внесків на загальнообов'язкове державне соціальне медичне страхування:

а) для працедавців - 12 відсотків від суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, інші заохочувальні і компенсаційні виплати, які підлягають обкладанню прибутковим податком з громадян;

б) для найманих працівників — від суми оплати праці, що включає основну та додаткову заробітну плату, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, які підлягають обкладанню прибутковим податком з громадян: 1 відсоток — для найманих працівників, які мають заробітну плату нижче 150 гривень; 2 відсотки — для найманих працівників, які мають заробітну плату понад 150 гривень. В той же час розмір внесків для непрацюючих громадян не повинен бути нижчим, ніж для працюючих.

Основними джерелами коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального медичного страхування України повинні бути: страхові внески страхувальників; внески з фонду страхування від нещасних випадків на виробництві за оплату медичної допомоги постраждалим; відрахування підприємств і громадян за існуючий ризик для здоров'я; цільові бюджетні субсидії; інші надходження, дозволені законодавством. Цей Фонд повинен бути цільовим централізованим страховим фондом і некомерційною самоврядною організацією.

Територіальні відділення цього Фонду формуються в Автономній Республіці Крим, областях і містах Києві та Севастополі. Кошти на поточну діяльність Фонду та його територіальних відділень не повинні перевищувати 3 % зібраних коштів. Управління цим Фондом повинно здійснюватись на паритетних засадах державою, представниками застрахованих осіб та роботодавців за допомогою колегіального органу — Правління Фонду.

На нашу думку, в Україні повинна бути організована пряма форма обов'язкового медичного страхування. Для цього необхідно передати у володіння Фонду загальнообов'язкового державного соціального медичного страхування України загальнодержавне майно державних лікувально-профілактичних закладів, в тому числі санаторно-курортні заклади, Лікувально-оздоровче об'єднання при Кабінеті Міністрів України, медичні заклади Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки України і Міністерства оборони України, крім деяких медичних закладів, що знаходяться безпосередньо на території військових частин та інших об'єктів з суворим режимом перепусток. При цьому майно комунальних лікувально-профілактичних закладів, в тому числі санаторно-курортних закладів, залишається у комунальній власності територіальної громади.

Перехід до загальнообов'язкового соціального медичного страхування і його функціонування на державних засадах є механізмом, спроможним зберегти та упорядкувати систему безплатної медичної допомоги, забезпечити єдиний механізм функціонування усіх її ланок.

3. Перспективи Фонду медичного страхування

Сьогодні якісна медична допомога обходиться досить дорого для гаманців більшості українських громадян. Норма статті 49 Конституції України, відповідно до якої держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування, не виконується. Тому запровадження загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування є невідкладною потребою для наших громадян. Про те, як передбачається врегулювати цю проблему, розповідає директор департаменту політики державного соціального страхування Мінпраці Тарас Антоненко.

Медичне страхування є одним із п’яти видів загальнообов’язкового державного соціального страхування. Це закріплено статтею 25 Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

У Міністерстві праці та соціальної політики України розроблено проект Закону України „Про загальнообов’язкове державне медичне соціальне страхування”. Прийняття законопроекту дозволить підвищити якість надання медичних послуг, забезпечити гарантований обсяг медичної допомоги для застрахованих осіб.

Законопроектом передбачено об’єднати два види загальнообов'язкового державного соціального страхування: у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням та медичне страхування. Тобто замість п'яти видів соціального страхування, передбачених Основами, пропонується функціонування чотирьох видів страхування.

У зв'язку з цим передбачено перетворити Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності у Фонд загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування України. Планується, що всі види матеріального забезпечення та соціальних послуг, які зараз надаються застрахованим особам за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, буде представлено в складі медичного страхування.

Така пропозиція ґрунтується на тому, що створення окремої структури об'єктивно призведе до значного збільшення витрат. Крім того, потреба в медичному обслуговуванні та наданні допомоги з тимчасової непрацездатності, вагітності та пологів для працюючих осіб здебільшого виникає при настанні одного й того ж страхового випадку. Раціональна та ефективна організація справи, за наявності розширення існуючої у Фонді матеріальної бази та спеціалістів, дозволить зменшити витрати на виплату допомоги з тимчасової непрацездатності, завдяки чому можна буде збільшити обсяги медичних послуг, які надаються застрахованим особам за рахунок страхових коштів.

Про актуальність зазначеної проблеми свідчить внесення на розгляд парламенту інших законопроектів про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування. Зокрема, на розгляді Верховної Ради України знаходяться законопроекти „Про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування”.

Запровадити медичне страхування пропонується з 1 січня 2009 року, одночасно із накопичувальною пенсійною системою. При запровадженні накопичувальної пенсійної системи має відбутися перерозподіл страхових внесків між роботодавцями та застрахованими особами, оскільки до накопичувальної пенсійної системи страхові внески сплачуватимуть лише застраховані особи. Страхові внески роботодавців, які вивільнятимуться при запровадженні накопичувальної пенсійної системи, пропонується спрямувати на медичне страхування.

Висновки

За роки незалежності не відбулося кардинального реформування системи охорони здоров'я в Україні, проте відбулися певні зміни у функціонуванні медичної системи.

Найбільш суттєвими є такі:

- різке зменшення частки витрат на охорону здоров'я у структурі ВВП;

- скорочення кількості медичних закладів, перш за все в сільській місцевості;

- введення приватного медичного обслуговування;

- запровадження елементів страхової медицини;

- легалізація народної медицини (відбулася й активізація самозванців від народної медицини та різного роду екстрасенсів і "цілителів");

- стихійне розповсюдження принципів ринкової економіки на медичне обслуговування населення, збільшення різного роду легальних і нелегальних поборів з хворих;

- початок створення національної системи забезпечення країни фармацевтичною продукцією;

- прийняття ряду законодавчих актів щодо діяльності медичної галузі;

- започаткована інтеграція національної системи до світової та європейської моделей охорони здоров'я.

Список використаної літератури

  1. Закон України “Про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування”
  2. Внукова Н. Соціальне страхування: Навчальний посібник/ Наталія Внукова, Наталія Кузьминчук,. -К.: Кондор, 2006. -348 с.
  3. Загородній В.Законопроекти з медичного страхування в Україні: порівняльна характеристика та принципи прийняття // Економічний часопис. -2004. -№ 10. - С. 26-27
  4. Каминская Т.М. Функции медицинского страхования в переходной экономике // Економіка. Фінанси. Право. -2006. -№ 3. - С. 34-39
  5. Літвак А. І. Медичне страхування: Довідник/ А. І. Літвак. -3-тє вид., доп. і змінене. -Б.м.: Б.в., 2004. -196 с.
  6. Макаренко Г. Законодавчі проблеми інституту медичного страхування // Юридичний Вісник України. -2002. -№ 47. - С. 8
  7. Обов'язкове медичне страхування в Україні: альтернатива чи необхідність? // Страхова справа. -2004. -№ 2. - С. 66-71
  8. Плиса В. Страхування: Навчальний посібник/ Володимир Плиса,. -К.: Каравела, 2006. -391 с.
  9. Юрій С.Соціальне страхування: Підручник для студентів вищих навч. закладів/ Сергій Юрій, Марія Шаварина, Надія Шаманська,. -К.: Кондор, 2004. -462 с.

загрузка...
Top