Діяльність та укріплення здоров´я в зв´язку з наркоманією

Вступ.

Розділ 1. Здоров`я людини.

1.1. Поняття про валеологію.

1.2. Здоров'я та хвороба.

1.3. Проблема збереження та укріплення здоров`я.

1.4. Вплив екологічних факторів на здоров'я людини.

Розділ 2. Медико-соціальні проблеми наркотизму.

2.1. Наркотичні засоби та їх вплив на людину.

2.2. Наркоманія та її розповсюдження.

2.3. Вплив наркотиків на фізичне та психічне здоров'я, репродуктивну функцію людини.

2.4. Заходи боротьби з наркоманією та укріпленню здоров`я людини.

Висновки.

Список використаних джерел.

Вступ

Сучасна епоха, для якої характерний прискорений суспільний розвиток і пов'язані з ним глобальні соціальні, економічні та технологічні зміни, ставить перед людиною, її організмом дуже складні завдання постійної адаптації до умов життя. Вони суттєво відрізняються від тих умов, до яких були пристосовані покоління наших предків. Це відбивається на здоров'ї сучасної людини. На популяційному рівні зменшуються функціональні резерви організму, знижуються його реактивність і резистентність, порушуються процеси самоорганізації та самовідтворення, відбуваються інші руйнівні процеси - ось характерні риси, які відрізняють нашого сучасника від його предків.

Людина - продукт біологічної і соціальної еволюції, її здоров'я залежить від спадковості та екологічних умов, які останнім часом, як правило, суттєво погіршуються. Шкідливі фактори викликають мутації на генному та хромосомному рівнях, що призводить до тяжких захворювань, народження дітей з фізичними та розумовими дефектами. До цього слід додати зловживання значної частини населення, особливо молоді, палінням, алкоголем, наркотичними речовинами - факторами ризику здоров'я та зменшення тривалості життя, зростання смертності дітей.

Запобігати цьому надто негативному стану у суспільстві лише медичними засобами неможливо, треба удосконалювати механізми саморегуляції, розвивати фізіологічні резерви організму, збільшуючи норму реакції, досягати втраченої гармонії у структурі "організм - особистість". В основі цієї стратегії - нова наука про здоров'я - валеологія. Слід пам'ятати, що життя людини - єдиної розумної живої істоти - невічне. Терміни життя для людини не визначені. Щоб мати тривале та щасливе життя, потрібно навчитись цінити та берегти природу, як середовище життя, яке нічим не можна замінити. Окрім природного середовища, здоров'я і довголіття людини визначають умови її праці та життя, тому з дитинства важливо оволодівати культурою свого народу. І, звичайно, тільки здоровий спосіб життя сприяє реалізації всіх можливостей, наданих природою людині.

Актуальність. Потрібно раз і назавжди зрозуміти, що саме кожен із нас є господарем свого здоров'я. Який би не був рівень розвитку медицини у державі, скільки б не було побудовано санаторіїв, лікарень, стадіонів та інших спортивних споруд, користі від них буде мало, якщо "мода" на здоров'я, культ здоров'я не стануть у суспільстві панівними. Проте більшість людей, особливо молоді, легковажно ставиться до свого здоров'я. Однією із вагомих причин такого ставлення до власного здоров'я слід вбачати низьку культуру населення. Деякі люди вважають, якщо їх батьки, родичі жили довго, то й вони будуть жити довго, що вони здатні витримати все, але це - груба помилка. Звісно, що зберегти, приумножувати й закріпити здоров'я - справа трудомістка, наполеглива з відчуттям насолоди і радості життя.

Мета: показати діяльність по укріпленню здоров'я у зв'язку з наркоманією.

Завдання роботи:

  • розкрити поняття „валеологія”, здоров`я та хвороби людини;
  • показати проблему збереження та укріплення здоров`я;
  • охарактеризувати вплив екологічних факторів на здоров'я людини;
  • визначити медико-соціальні проблеми наркотизму;
  • показати вплив наркотиків на фізичне та психічне здоров'я, репродуктивну функцію людини;
  • визначити заходи боротьби з наркоманією та укріпленню здоров`я людини

Розділ 1. Здоров`я людини

1.1. Поняття про валеологію

Сучасна епоха ставить перед біологічним видом Homosapiensскладні завдання, що випливають із тенденції та напрямку суспільного розвитку. Це, перш за все, прискорений суспільний розвиток і пов'язані з ним глобальні зміни - соціальні, економічні, технологічні і навіть кліматичні. Усе це ставить перед людиною, її організмом дуже складні завдання постійної адаптації до умов життя. Тому характерною рисою нашого часу є прогресивна нестабільність. А якщо до цього додати екологічні проблеми, урбанізацію, зміну характеру трудової діяльності і т.п., то стає зрозумілим, що сучасна людина проживає не в тих умовах, до яких була колись пристосована. Усе це суттєво відбивається на людині, особливо на її біологічній природі.

На популяційному рівні знижуються функціональні резерви організму, його систем і органів, порушується реактивність і резистентність, процеси саморегуляції, знижується якість нащадків і багато іншого. Як наслідок цього змінюється І характер захворювань сучасної людини: гіподинамія призводить до тяжких захворювань: інфаркт, атеросклероз, ішемія, гіпертонія, цукровий діабет, поява нових захворювань: СНІД, хронічна утомленість, пріорні хвороби, атипічна пневмонія та ін. - усього біля 30 нових нозологічних форм за останні 20 років, а також рецидиви старих захворювань, наприклад, туберкульозу [2, с. 12].

Однак має місце наявність полісиндромних станів, які тяжко розпізнаються, а тому знижується ефективність лікування.

Людина - продукт біологічної і соціальної еволюції, її здоров'я залежить від спадковості, екологічних умов, які останнім часом негативно відбиваються на генофонді нації.

Генофонд - це кількісний і якісний склад, відносна кількість усіх форм генів у популяції. Понад 10 млн. генів та пов'язані з ними білкові форми утворюють біологічну систему людини [2, с. 13].

Шкідливі фактори можуть викликати мутації генів та хромосом, що призводить до народження дітей з фізичними і розумовими дефектами, різкого зниження резистентності. Глобальні катастрофи (Челябінськ, Арал, Чорнобиль), кислотні дощі, отруйні річки, вирубані ліси, екологічно шкідливі продукти харчування, наркотики породжують різного роду захворювання, меншують тривалість життя людей, спричиняють до зростання смертності дітей.

У структурі смертності трудового потенціалу суспільства домінують нещасні випадки і травми (38%).

Доля здорових новонароджених за останні 10 років зменшилась на 15%, а частота онкологічних захворювань у дітей зросла майже на 10%, хвороби ендокринної системи і крові -на 30-35% , хвороби органів травлення -на 22-25% , хвороби органів дихання -на 40% [2, с. 15].

Запобігати подібному явищу лише засобами медицини неможливо, потрібно удосконалювати механізми саморегуляції, розвивати фізіологічні резерви організму, досягати втраченої гармонії у структурі організму і особистості.

Депопуляційні процеси, які почали проявлятися в останній чверті XX століття, особливо загострилися в умовах економічної кризи в Україні. Це від'ємний приріст населення (щорічне зменшення населення на півмільйона), а також різке зниження загального рівня здоров'я, падіння середньої тривалості життя, зростання кількості спадкових хвороб, інвалідності населення тощо. Безумовно, це є повною мірою наслідком погіршення екологічного становища та медичного обслуговування населення. Провідним фактором, що визначає здоров'я індивіда є його ставлення до власного здоров'я і здоров'я оточуючих.

Ще у 1981 р. Мадридська конференція міністрів охорони здоров'я Європейських країн визнала пріоритетним освітнім напрямком збереження і зміцнення здоров'я населення. У 1988 р. Комітет міністрів країн-членів Ради Європи розробив детальні рекомендації щодо впровадження курсів з охорони здоров'я в усі ланки освітніх закладів цих країн. Визнано, що отримання знань з питань охорони здоров'я і здорового способу життя важливе для всіх вікових груп населення, але найважливішим воно є для молоді, оскільки вона найлегше може адаптуватися до змін способу життя, і саме від неї залежить майбутнє кожної країни. Цим пояснюється пріоритетність, яку Рада Європи визнає за розвитком спеціальних освітніх дисциплін, що формують у школярів і студентів свідому мотивацію здорового способу життя [10, с. 8].

У країнах Східної Європи і СНД цей напрямок отримав назву валеологічної освіти (І.І. Брехман, 1982,1987).

Україна активно сприйняла світові тенденції щодо поліпшення стану здоров'я населення через освіту. Серед найважливіших стратегічних завдань національних програм "Освіта (Україна XXI століття)" і "Діти України" були визначені всебічний розвиток людини і становлення її духовного, психічного та фізичного здоров'я. Починаючи з 1994 р. у школах України впроваджується викладання валеології, а в 1995 р. Україна взяла участь у міжнародному проекті "Європейська мережа шкіл сприяння здоров'ю" [10, с. 11].

Валеологія - це наука, що вивчає теоретичні проблеми формування, зберігання (підтримання) та закріплення здоров'я людини з використанням медичних, нетрадиційних (або парамедичних) технологій.

Мудрість, зрілість і прогрес суспільства визначаються його здоров'ям, рівнем інтелектуального і морального потенціалу.

Валеологія є відкритою і доступною наукою, її головним девізом повинна бути чесність. Окремі проблеми в суспільстві, колективі і т.п. інколи замовчують (дія екологічних факторів на здоров'я, статистика смертності, народження тощо), а молоді люди часто "черпають" знання із статевих відносин, сексу, еротики з різних сумнівних джерел. На сьогодні розповсюджується велика кількість "бульварної" науково необгрунтованої інформації з проблем сексу, здоров'я, харчування, завороження, привороження, рятування, лікування від всіх людських недуг. Це явне шарлатанство і задурманеність з метою легкої наживи на горі людей.

Валеологія, як і будь-яка інша наука, має свій предмет наукового пізнання (здоров'я), об'єкт прикладання своїх зусиль (людина), методи дослідження, мету і завдання, методологічні основи. Курс має виконувати такі функції:

- гностично-дослідницьку -забезпечувати мінімальне накопичення наукових знань, необхідних для формування студентом власного здоров'я та індивідуальної програми здорового способу життя;

- компенсаторну -ліквідувати прогалини в базовійосвіті щодо збереження і зміцнення здоров'я;

- прогностичну - попереджувати негативні прояви поведінки студентів з урахуванням їх вікових особливостей (зокрема, вживання наркотиків, нерозбірливі статеві стосунки тощо) [10, с. 23].

1.2. Здоров'я та хвороба

Здоров'я та хвороба -основні категорії наукового пізнання в медицині. Так як це пов'язано з людиною, що проживає в суспільстві, то ці категорії мають медико-соціальний характер, тобто здоров'я і хвороба -соціально-детермінований стан людини. Але вони мають чітку основу, так як природа людини біологічна, а суть соціальна (людина не може розвиватися поза соціумом). Усі свої потреби вона реалізує через функції фізіологічних систем і все соціальне не реалізується без біологічного (наприклад, мислення базується на рефлекторній діяльності головного мозку) [2, с. 19].

Таким чином, біологічна природа людини реалізує її соціальну суть.

Хвороба - це патологічний процес. Хвора людина втрачає активну самостійність у реалізації своєї життєвої установки, втрачає оптимальний зв'язок із середовищем і оточуючими соціумом. Хвороба є пріоритетом медицини, її теоретичної та практичної сторони. Медицина займається саме хворою людиною, а не її здоров'ям. Вона виліковує людину, повертаючи їй здоров'я. Але, маючи конкретний предмет наукового пізнання (хвороба), медицина не може забезпечити досягнення високих показників здоров`я населення.

Відомо, що хвороба як категорія медицини має конкретне, доступне описання: назва, особливості розвитку, симптоматика, діагностика, розповсюдженість, лікування, профілактика і т.д. Цього не можна сказати відносно здоров'я.

Згідно з В.П. Куликовим, індивідуальне здоров'я - це відсутність хвороби, здоров'я як норма і здоров'я як успішне пристосування [2, с. 21].

Здоров'я - абстрактно-логічна категорія, яка може бути описана різними модельними характеристиками.

Якщо при обстеженні пацієнта лікар не знаходить ознак хвороби, то ставить діагноз "здоровий". Але такий висновок досить сумнівний. Наприклад, початкові стадії атеросклерозу або злоякісних новоутворень не проявляються симптоматично, а фактично людина вже нездорова. Інший приклад, одна й та сама людина за станом "норми" може працювати бухгалтером, вчителем, але не пілотом, водолазом. Справа в тому, що "фізіологічна норма", ще не відображає стан здоров'я. Принцип "норми" не може бути використаний і з тої причини, що на сьогодні можна говорити про різні рівні здоров'я у цілком здорової людини. Так, наприклад, у висококваліфікованого спортсмена після фізичного навантаження анаеробного характеру (робота максимальної та субмаксимальної потужності) рН крові досягає 7,0, але це не аргумент, щоб говорити про патологію. Тому правомірно говорити про здоров'я як динамічний стан, що дозволяє проявитись якомога більшій кількості видоспецифічних функцій при економній витраті біологічного субстрату, тобто здоров'я - це здатність індивіда проявляти свої біологічні та соціальні функції [2, с. 22].

Згідно з М.М. Амосовим, який увів поняття "кількість здоров'я", здоров'я - це максимальна потужність органів і систем при збереженні якісних фізіологічних меж їх функцій [2, с. 23].

На думку В.В. Підвисоцького (одного із засновників патофізіології), не існує абсолютного здоров'я й абсолютної патологи, бо між ними є безліч зв'язків і переходів. О.О. Богомолець сформулював поняття про єдність норми і патології. Це можна продемонструвати прикладом системи сполучених посудин: чим більше здоров'я, тим менше можливості для хвороби і навпаки [].

Між станом здоров'я та хворобою існує перехідний, або "третій стан", який додатково поділяють на перед хворобу та недемонстративні патологічні процеси.

Головна ознака передхвороби - можливість розвитку патологічного процесу внаслідок зменшення резервів здоров'я, коли кількісні зміни переходять у якісні.

Є два підходи до визначення індивідуального здоров'я - адаптативний і креативний.

Лікар-натуропат Герберт Шелтон дає таке визначення здоров'я: "Здоров'я - це стан цілісного та гармонійного розвитку при адаптації кожного з органів один до одного. При цьому кожен орган більш ефективно працює на користь цілого (організму), ніж на власну користь. Будь-яка хвороба - це порушення законів життєдіяльності організму, законів природи" [1, с. 34].

Інші автори, розглядаючи індивідуальне здоров'я, беруть до уваги визначення Всесвітньої організації охорони здоров'я і вважають, що індивідуальне здоров'я - це стан повного фізичного, душевного, сексуального та соціального благополуччя і здатність пристосовуватись до умов зовнішнього і внутрішнього середовища та природного процесу старіння, а також відсутність хвороби й фізичних дефектів. Але наведене визначення здоров'я повністю виключає розумове благополуччя. Слід пам'ятати, що сучасна людина активно творить історію, створює нові форми соціального і економічного укладу на планеті Земля. Але при цьому 90% всіх сучасних факторів ризику існуючих хвороб цивілізації, а також загроза в цілому екологічному благополуччю природи має антропогенне походження, тобто є наслідком творчої цивілізованої діяльності людини. Всі глобальні кризи е похідними від людської діяльності [1, с. 35].

Відомий вчений і теоретик медицини А.І. Струков взаємопов'язував поняття здоров'я і свободи людини. Згідно з його вченням, хвороба - це порушення нормального (оптимального) способу реалізації потреб (матеріальних, духовних). Здоров'я - це нормальний психосоматичний стан і здатність людини оптимально задовольняти свої матеріальні і духовні потреби. Здоров'я та світогляд взаємопов'язані і взаємообумовлені. Струков вважає, що лише духовний світогляд є головною основою дійсного здоров'я [2, с. 28].

Згідно з В.П. Казначеєвим, здоров'я слід розглядати як валеологічний процес формування організму і особливості людини [2, с. 28].

За А. Маслоу, основними потребами людини є не лише потреби тіла, але й прагнення до безпеки, надійності, захисту, мати сім'ю, належати до суспільства, клану, друзів, мати повагу, самоповагу, свободу, яка забезпечить повний розвиток своїх талантів тощо [2, с. 29].

П.В. Сімонов створив тріадну структуру основних потреб людини в її актуальному житті:

1. Вітальні (біологічні) потреби,

2. Соціальні потреби.

3. Ідеальні потреби (пізнання навколишнього світу і свого місця в ньому, смислу і призначення свого існування на землі.

Принципово ці потреби відбивають три рівні організації існування людини - біологічний (фізіологічний), свідомий (зверхжиття - інтеграцію людини в соціум), духовний (зверхсвідомість) - духовну культуру [2, с. 29].

Згідно з ученням Аристотеля, рослини мають вегетативну душу, тварини - вегетативну і чуттєву, люди -вегетативну, чуттєву і раціональну. Нормальна людина має гармонійну цілісність всіх трьох порядків свого існування: фізичного (біологічного), душевного (соціальної адаптації) і духовного (особистої задоволеності) [2, с. 30].

В.І. Вернадський назвав оболонку землі, де живе людина, ноосферою, а не антропосферою саме тому, що за виключенням розуму решта все в людині належить біосфері. За О.О. Ухтомським, людиною неможливо бути, нею лише можна стати [2, с.31].

Таким чином, починаючи з рівня свідомості, людина існує в двох якісно різних сферах свого існування: адаптаційному та креативному. Первинне значення до адаптаційного існування набувають фактори зовнішнього середовища: фізичні, соціальні, екологічні. При цьому людина пристосовується до дії реального оточуючого середовища. В методологічному плані процеси адаптації знайшли своє повне відображення в роботах І.П. Павлова про умовні рефлекси, у біхевіоризмі Дж. Уотсона і його схемі 2 - Е., де кожен стимул або ситуація (2) відповідає певній поведінці (або реакції - К) [2, с. 31].

Креативне існування людини, на відміну від адаптаційного, спрямоване на осмислення вищих, відсутніх в мінливій реальності, цінностей і їх практичне досягнення. Швейцарський психолог Ж. Піаже вважає, що в процесі соціалізації людина постійно осмислює нові для себе цінності і прагне до практичного досягнення нових для себе цілей. Цей соціальний рух вперед і є креативною діяльністю людини [2, с. 32].

Таким чином, діяльність людини як продукту біологічної і соціальної еволюції спрямована, з одного боку, на адаптацію до умов існування (фізичних і соціальних), а з іншого - на творче осмислення життя і постійний рух уперед. Ця діяльність обумовлена фізичним, душевним і духовним здоров'ям.

За Б.Н. Чумаковим, здоров'я людини - насамперед процес збереження та розвитку її психічних та функціональних якостей, оптимальної працездатності та соціальної активності при максимальній тривалості життя [2, с. 33].

Фактори, які впливають на здоров'я людини:

1) біологічні можливості;

2) соціальне середовище;

3) природнокліматичні умови.

За даними академіка Ю.П. Лисицина, факторами, які визначають здоров'я, є:

- здоровий спосіб життя - 50-55% ;

- екологічні фактори - 15-20%;

- спадковість - 15-20% ;

- медицина - 10-15%.

Він розрізняє чотири категорії способу життя або modusvivendi:

- економічну (рівень життя);

- соціальну (якість життя);

- соціально-психологічну (стиль життя);

- соціально-економічну (уклад життя) [2, с. 34].

1.3. Проблема збереження та укріплення здоров`я

Прогрес зумовлений фізичним, інтелектуальним і духовним потенціалом людства. Для їх розвитку утворюються відповідні інститути, зокрема інтелектуальний потенціал підтримується та розвивається системою освіти та виховання, наукою; духовний - вірою, ідеологією; фізичний - фізичним вихованням, спортом. Ці потенціали мають певний зв'язок. Одним із критеріїв потенціалу людини є її здоров'я. Це надзвичайна соціальна цінність. Хороше здоров'я - основна умова для виконання людиною її біологічних і соціальних функцій, фундамент самореалізації її особистості.

Проблема зберігання здоров'я людей, нації - піклування не лише медицини, а всієї держави. Не зважаючи на великі кошти, які витрачає людство на медицину, здоров'я не покращується, а навпаки зростає кількість хворих людей. Так, згідно з даними Асамблеї Всесвітньої організації охорони здоров'я, з 1980 по 1990 рік кількість хворих і інвалідів на Землі значно зросла. Онкологічні та ендокринні захворювання у світі є причиною смерті у 54%, а в розвинутих країнах навіть у 75% випадках. Кількість хворих цукровим діабетом зростає вдвічі через кожні 15-20 років. Серед хворих на цукровий діабет виявляють інсулінозалежну форму у 4% випадків у Європі та у 7% у США [5, с. 47].

Слід враховувати і те, що не всі люди, які потребують цього, у змозі використовувати сучасні досягнення медицини та біології через велику вартість діагностичних і лікувальних методів, здатних поглинути весь бюджет навіть розвинутих держав.

У свою чергу надмірне використання ліків (лікарська епідемія) призводить теж до порушення здоров'я, зокрема різних проявів алергії.

Людина - предмет вивчення багатьох природничих (біологія, антропологія, фізіологія, медицина) і суспільних (соціологія, психологія, філософія та інші) наук. Але проблема її здоров'я до цього часу монополізована медициною, яка фактично є наукою про хвороби людини.

Процес управління здоров'ям вимагає формування, підтримки та закріплення здоров'я, він складається з таких формальних етапів:

1. Збирання й аналіз інформації про стан об'єкта, його прогнозування.

2. Формування програми дії з предметом, її реалізація.

3. Аналіз адекватності управлінням здоров'ям (зворотний зв'язок) [5, с. 49].

Створення здорових умов існування людини, які розробляє гігієна - це пасивно-захисний шлях профілактики захворювань. Активну позицію оздоровлення неможливо обґрунтувати без визначення суті індивідуального здоров'я, яким слід управляти.

Це основна проблема вчення про здоров'я. Проблему індивідуального здоров'я розглядали Гіппократ, Гален, Авіценна. Саме Гален сформулював поняття "третього" стану - перехідного між здоров'ям і хворобою. Цій проблемі приділяли увагу С.П. Боткін, І.П. Павлов, М.М. -Амосов, І.О. Аршавський, а І.І.Мечніков уперше висловив думку, що хвороба є взаємодією збудника (причини) і організму [5, с. 51].

Уперше спробу сформувати сучасне уявлення про стан здоров'я та механізми здоров'я зробили в 60-х роках ХХ-го століття патологи С.М. Павленко і С.Ф. Олійник. Бони обґрунтували напрямок, який отримав назву САНОЛОГІЯ - загальне вчення про протидію організму хворобі, в основі якого лежить саногенез. Саногенез - це динамічний комплекс захисно-пристосувальних механізмів, які проявляються при дії надмірних подразників протягом усього часу патологічного процесу. Вони також запропонували терміни "передхвороба" і "оздоровлення" [5, с. 52].

Проте ця концепція хоч і була прогресивною, але її не сприйняла медицина.

Суттєвий внесок у розвиток валеології зробили представники військової медицини, що готували людей до роботи в екстремальних умовах - водолазів, космонавтів тощо (Апанасенко Г.Е., Баєвський Р.М. та інші).

Вони сформували поняття "донозологічна діагностика", а також учені в галузі спортивної медицини, що вивчали фізичний стан людини (Душанін С.А., Муравйов І.В. та інші).

Засновником валеології у сучасному розумінні цього слова став учень Н.В. Лазарева - І.І. Брехман, який уперше у 1982 році на науковій основі розглянув проблему збереження та закріплення здоров'я практично здорових людей. Він запропонував вивчити кількість і якість здоров'я у здорового індивідуума. У своїй роботі "Вступ до валеології - науки про здоров'я" він стверджував, що наука про здоров'я не повинна бути проблемою лише для медицини, а має стати інтегральною, формуватись на основі медицини, екології, біології, психології та інших наук. Медицина є наукою про хвороби людини, а її здоров'я розглядається як наслідок боротьби з хворобами [12, с. 18].

У 80-і роки Ю.П. Лисицин запропонував поняття про суспільне здоров'я (санологію), а також категорію "Образ життя". У 1987 р. в Ленінграді в медичному інституті відкрилась перша кафедра валеології.

З 1991 року проблемами валеології у Росії широко цікавиться Державний науково-дослідний центр МОЗ (І.А. Гундаров, О.О. Александров).

В Україні курс валеології почав викладатися з 1991 року завдяки проф. І.В. Муравйову у Кримському медичному університеті на кафедрі фізичного виховання і здоров'я.З 1996 р. в Україні та Росії видається журнал "Валеологія".

Валеологія вирішує проблему індивідуального здоров'я, а суспільне здоров'я - це предмет соціальної гігієни, однак валеологія широко використовує фактори соціальної гігієни для формування, закріплення й удосконалення індивідуального здоров'я [12, с. 20].

Проблеми валеології цікавлять психологів, біологів, дієтологів, народних умільців, духовних учителів. Усі вони ставлять здоров'я у центр науки й практики, що має гуманістично орієнтувати сучасну медицину й біологію, скоротити по мірі можливостей відстань між людиною та її здоров'ям, озброїти її практичними знаннями про власне тіло і душу, перенести проблему вилікування від хвороб із соціального та медичного плану у власний.

Mens sana in corpore sana - у здоровому тілі здоровий дух.

Хвороба розглядається соціумом як засіб укріплення душі.

Хвороба, окрім філософського та релігійного позитивного ставлення, отримує поступку з боку медицини. Це та основа, на якій вона тримається. Цьому сприяють і суспільство, і його члени, які мають на меті лікуватись. Дуже багато простих методів, які використовували наші діди й прадіди, зараз забуті. Сучасне суспільство сприймає лікування як благо, як об'єкт споживання. Хвороба отримує повне визнання. Сучасна реклама просуває не ті товари, які сприяють здоров'ю і здоровому способу життя, а лише засоби лікування та медичні послуги. Не користуватись послугами лікаря вважається ознакою бідності, маргінальності. Постійно надходить інформація про успіхи мікрохірургії, трансплантації тощо.

Основна категорія валеології - індивідуальне здоров'я людини, яке виходить із гармонійності та сили біоенергоінформаційної системи, якою є людина. Саме гармонійність і потужність цієї системи є основою життєздатності, благополуччя індивіда з точки зору його фізичної, психічної і соціальної суті.

Згідно з уявленням відомого американського валеолога, теоретика медицини Г. Сигеріста (1941), здоровою є людина, яка має гармонійний фізіологічний і розумовий розвиток, добре адаптована до навколишнього фізичного й соціального середовища.... Тому здоров'я не означає відсутності хвороби: це дуже позитивне, життєрадісне й охоче виконання обов'язків, які життя покладає на людину [12, с. 25].

У преамбулі Статуту ВООЗ в 1948 р. записано: "здоров'я - це стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не лише відсутність хвороби і фізичних дефектів". Удосконаленість функцій у людини може бути охарактеризована, у тому числі й кількісно, резервами енергетичного, пластичного і регуляторного забезпечення. З цієї точки зору дефініція здоров'я людини виглядає таким чином: Здоров'я - це цілісний динамічний стан організму, який визначається резервами енергетичного, пластичного і регуляторного забезпечення функцій, характеризується стійкістю до дії патогенних факторів і здатністю компенсувати патологічний процес, а також є основою виконання біологічних і соціальних функцій [12, с. 26].

Трьом рівням людини (соматичному, душевному і духовному) відповідають і три аспекти здоров'я - соматичний, психічний і духовний.

Резерв здоров'я індивіда, як правило, залежить від його фізичного стану і способу життя.

Фізичний стан - це здатність людини виконувати фізичну роботу (розрізняють окремі рівні роботи - максимальну, субмаксимальну, великої потужності і помірної потужності) [12, с. 27].

Спосіб життя - соціальна категорія, яка включає якість, устрій і стиль життя. За визначенням ВООЗ, спосіб життя - це спосіб існування, який Грунтується на взаємодії між умовами і конкретними моделями поведінки людини. Таким чином, "здорова" модель поведінки для певних, конкретних умов зменшує ризик виникнення захворювання. З цього також випливає, що різні умови життя передбачають і різні моделі поведінки [12, с. 29].

Спосіб життя визначається суспільством, а не медициною, але принципи здорового способу життя формуються різними науками: соціологією, медициною, психологією тощо.

Якісна сторона життя - одна з характеристик способу життя і визначається ступенем соціальних і духовних свобод індивіда. Індикатори якості життя - освіта, прибутки, забезпеченість житлом, транспортом, свобода думки й слова тощо.

Комплекс заходів з оптимізації народжуваності, росту та розвитку підростаючого покоління є формуванням здоров'я нації, суспільства, а комплекс заходів із підтримки, закріплення й поновлення здоров'я індивіда є категорією збереження здоров'я людини. Існує кілька механізмів, завдяки яким здійснюються ці комплекси - гомеостатичний, адаптивний, регенеративний та інші, які реалізуються як у здоровому, так і у хворому організмах.

Здоров'я може бути популяційним, або здоров'ям суспільства, та індивідуальним.

Суспільне здоров'я характеризується системою статистичних показників:

а) відтворення (медико-демографічна характеристика);

б) запас фізичних сил або дієздатність (показники фізичного розвитку);

в) особливості адаптації до умов навколишнього середовища (показники захворюваності).

Відповідно до вимог ВООЗ, популяційне здоров'я характеризується такими показниками:

1. Політика в галузі охорони здоров'я

- виділення ресурсів на медичну допомогу на одного громадянина;

- рівномірність прибутків у суспільстві;

- наявність мережі охорони здоров'я;

- забезпеченість лікарями;

- рівень доступності здоров'я для населення.

2. Структурно-економічні показники:

- рівень народжуваності та смертності серед населення;

- валовий національний продукт та його приріст;

- рівень безробіття;

- житлові умови;

- енергетична забезпеченість населення.

3. Медична освіта:

- наявність медичної освіти,

- доступність медичної освіти (фізична й економічна).

4. Охоплення населення первинною медичною освітою:

- санітарна освіта;

- доброякісність харчування;

- доброякісність води;

- охорона здоров'я матері та дитини;

- планування сім'ї;

- профілактичні щеплення;

- забезпеченість ліками;

- можливість ефективного лікування,

5. Показники здоров'я населення:

- доля новонароджених (%) із масою менше 2,5 кг;

- доля новонароджених (%) із масою (3,3-3,4 кг);

- психічний розвиток дітей і підлітків;

- дитяча смертність;

- тривалість життя; - смертність від окремих хвороб;

- захворюваність загальна та індивідуальна;

- самогубство, алкоголізм, наркоманія [12, с. 36].

1.4. Вплив екологічних факторів на здоров'я людини

Людина - це біологічна істота, тому всі природні фактори та умови, у яких вона живе, впливають на її здоров'я. Активна трудова діяльність упродовж багатьох тисяч років розвинула й ускладнила взаємозв'язок людини і природи. Лише шляхом пристосування до навколишнього середовища людина залишається жити на Землі. Сьогодні природне середовище, в якому діє людина, змінюється швидше порівняно з адаптивністю людини, що негативно відбивається на її здоров'ї.

Проблеми взаємовідносин між живими істотами та умовами їхнього життя вивчає наука екологія (від oikos- дім, житло та logos- наука). Рівновага людини з навколишнім світом -це насамперед її комфортне відчуття себе в ньому. Такий стан передбачає сприятливе поєднання умов життя, як природних, так і соціальних.

Покоління наших предків жили в тісному спілкуванні з природою. Уклад життя та праці був синхронним із природними режимами. Кожна пора року мала притаманні тільки їй трудову налаштованість і режим життя. Проблема здоров'я людини вирішувалась досить ефективно і просто. Це пояснюється тим, що культура здоров'я складалась в індивідуальній свідомості особистості поступово, під впливом природних умов життя і була важливим елементом загальної культури людини.

Нині вся сукупність факторів діяльності людини, які негативно впливають на її здоров'я, вимагає іншого підходу до проблеми формування здоров'я. Сьогодні люди живуть у режимі виробничого циклу, однаково в будь-яку пору року. Умови життя та праці сучасної людини, безперечно, покращились, але наслідки цього далеко не однозначні.

Забрудненість навколишнього середовища, поряд із токсичними ефектами, таїть у собі небезпеку генетичних змін (на потреби промисловості спалюється 10 млрд. т. палива, у повітря потрапляє біля 20 млрд. т. вуглекислого газу, 300 млн. т. чадного газу, 50 млн. т. окису азоту, сотні млн. т. пилу, велика кількість шкідливих та канцерогенних речовин). Забруднення атмосфери стало великою проблемою для міст. Осідання викидів на крапельках води зумовлює появу димних туманів -смогу. Л. Батони писав: "Станеться одне з двох, або люди зроблять так, що у повітрі стане менше диму, або дим зробить так, що на Землі стане менше людей" [2, с. 39].

Надходження великої кількості окисів азоту та сірки зумовлює появу кислотних дощів, які забруднюють територію на великих відстанях від джерел їхнього викиду. Такі дощі знищують рослини та тварин, пошкоджують людські споруди та конструкції Промислові викиди в атмосферу фреонів зменшують товщину озонового шару навколо Землі, який захищає живу природу від губної дії ультрафіолетових променів із космосу.

Особливо негативно позначилась на стані здоров'я населення нашої країни аварія на Чорнобильській атомній станції.

Конституційне право на безпечне для життя і здоров'я довкілля (право на екологічну безпеку) тісно пов'язане з правом на життя й охорону здоров'я.

Екологічна ситуація потребує мобілізації всіх урядових та неурядових організацій, усього суспільства на вирішення існуючих проблем. Основні шляхи для цього:

- перехід до матеріало- та енергозберігаючих технологій, а в перспективі до замкнутих, безвихідних цикліввиробництва;

- раціональне природовикористання з урахуваннямособливостей окремих регіонів;

- розширення природно-заповідних територій;

- екологічна освіта та виховання населення.

Вирішення проблеми здоров'я людини закладено в самій людині, у знанні та розумінні нею низки проблем, а також в умінні дотримуватись правил здорового способу життя.

Розділ 2.Медико-соціальні проблеми наркотизму

2.1. Наркотичні засоби та їх вплив на людину

Наркотик - це будь-яка хімічна сполука, що впливає на психічний стан організму. Зловживання наркотиками - це їхнє вживання будь-яким неприйнятним способом із медичної та соціальної точок зору, або прийнятним для більшості суспільства, але неправильним [2, с. 204].

Тут доречно назвати психоактивні наркотики: ті, які впливають на організм, викликаючи зміни поведінки, начебто ейфорії та галюцинації. Використання і виробництво багатьох наркотиків, якими зловживають люди, заборонено в багатьох країнах, але алкоголь і тютюн - дві найбільш широко розповсюджені наркотичні речовини, цілком законні та легко доступні. Однак із того часу, коли було твердо доведено небезпеку паління, ця звичка стає усе більш неприйнятною у багатьох країнах.

Наркотичні засоби і їх вплив на людину відомі багато століть. Але тільки у другій половині XX ст. наркотики і близькі до них за дією на організм людини речовини занепокоїли суспільство як такі, що здатні призвести до загибелі людської цивілізації. Вживання наркотиків призводить до тяжкої хвороби - наркомани.

Слід зауважити, що поруч з вживанням наркотиків останнім часом серед частини людства дедалі частішають випадки вживання психотропних та сильнодіючих речовин. Хворобливий потяг до таких препаратів називається токсикоманією.

За даними Міністерства внутрішніх справ України, станом на 1 січня 2000 року на обліку за немедичне вживання наркотичних засобів перебувало майже 20 споживачів наркотиків на 10 тисяч населення України.

Зростання рівня наркотизації у суспільстві призводить до збільшення злочинності на грунті наркоманії. Це пояснюється специфічністю даного контингенту осіб, які заради здобуття чергової дози наркотиків здатні скоїти будь-які злочини. Протягом 1999 року наркоманами та особами, що перебували у стані наркотичного збудження, вчинено 14506 злочинів, що в 1,3 рази більше, ніж у 1995 році.

Стаття 1 Закону України від 15 лютого 1995 року "Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів" дає їм визначення:

- наркотичні засоби - рослини, сировина і речовини, природні і синтетичні, класифіковані як такі у міжнародних конвенціях, а також інші рослини, сировина і речовини, що становлять небезпеку для здоров'я населення у разі зловживання ними, та віднесені до вказаної категорії Комітетом по контролю за наркотиками при Міністерстві охорони здоров'я України (далі Комітетом);

- психотропні речовини - будь-які природні чи синтетичні речовини і матеріали, класифіковані як такі у міжнародних конвенціях, що становлять небезпеку для здоров'я населення у разі зловживання ними, і віднесені до вказаної категорії Комітетом;

- прекурсори - речовини і їх солі, класифіковані у міжнародних конвенціях як хімічні матеріали, що використовуються для виготовлення наркотичних засобів і психотропних речовин, а також хімічні речовини і їх солі, що використовуються з такою самою метою і віднесені до вказаної категорії Комітетом;

- аналоги наркотичних і психотропних речовин - синтетичні та виділенні із природної сировини продукти, що мають хімічну структуру і властивості, схожі за структурою та властивостями з речовинами, що викликають стимулюючий, депресивний чи галюцинаційний стан, небезпечні для здоров'я населення у разі зловживання ними і не затвердженні як наркотичні засоби чи психотропні речовини міжнародними конвенціями ООН, а також рішенням Комітету [2, с. 205].

Вживати окремі види наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів дозволяється лише з метою застосування в медичній практиці або для науково-дослідної роботи, експертної чи оперативно-розшукової діяльності, або з навчальною метою. Цей обіг суворо регламентований і може здійснюватись підприємствами державної та комунальної форми власності за наявністю відповідної ліцензії.

Найбільш розповсюдженими із наркотичних засобів, які використовують наркомани (від грецьк. narko-сон, заціпеніння + mania-безумство, потяг, пристрасть), є препарати групи опію. Опій - випущений молочний сік, виділений з надрізів на недозрілих коробочках різних сортів маку, або екстракт пропареної соломки маку. Опій вміщує алкалоїди (біля 20) у межах від 2-3 до 15-20% [7, с. 11].

З макової головки добувають опіумну сировину, з якої виготовляють такі важкі наркотики - морфій і героїн. Серед наркотичних засобів, які не належать до лікарських, у нелегальний обіг найчастіше потрапляють опій - сирець, екстрактний опій, оцетилований опій, макова соломка.

Морфін володіє вираженим впливом на нервову систему. Під час використання малих доз морфіну (максимальна доза для дорослих 0,05г, на добу) настає параліч центрів кори головного мозку, що призводить до глибокого сну. Звідси стара назва "морфій" на честь бога сну Морфея. Характерним проявом дії морфіну на кору головного мозку є стан ейфорії, що може призвести до морфінізму -дуже тяжкого захворювання. Специфічним антагоністом морфіну та інших наркотичних анальгетиків є наролфін, який використовується як антидот при різкому пригніченні дихання, зниженні артеріального тиску, аритмії серця і інших порушеннях функцій організму, викликаних отруєнням морфіном[7, с. 12].

Наролфін також використовується для діагностики морфінової наркоманії (експрес-метод виявлення морфінної абстиненції).

Опійні препарати наркомани використовують при палінні, внутрішньому споживанні, а також вводять під шкіру і внутрівенно.

При гострій інтоксикації опієм виникає відчуття тепла, поліпшення самопочуття і настрою. При цьому якщо доза невелика, то наступає сон, а коли значна, виникає нудота, блювота, загальна слабість, запаморочення, погіршення дихання і кровообігу, звуження зіниць, реакція на світло зникає.

При хронічній інтоксикації опієм спостерігається ейфорія, галюцинації. Тривале використання опію призводить до психічної і фізичної деградації.

До сільськогосподарських та диких культур, що містять наркотичні засоби, належить конопля (канабіс). Зловживання наркотичними засобами, що містяться в індійській коноплі (гашиш, анаша, марихуана), призводить до тяжкого захворювання гашишизму. Діючим наркотичним засобом коноплі є тетрагідроканабінол. Гашиш використовується наркоманами шляхом палінняв чистому виді або в суміші з тютюном, що призводить до-психічних станів з яскравими зоровими і слуховими галюцинаціями.

Серед рослинного світу планети існує ще кока, значно поширена в Південній Америці. Із листя коки шляхом переробки виготовляють наркотичний засіб кокаїн (останнім часом він з'явився в Україні). Кокаїн -ціннійший місцевоанестезуючий засіб і використовується у медичній практиці. Але за тривалого використання може виникнути тяжка наркоманія -кокаїнізм. Дія кокаїну проявляється сп'янілою веселістю, прагненням до діяльності, пізніше з'являються галюцинації, страх, марення, втрата відчуття смаку, слуху, зору, розширення зіниць, судороги, паралічі.

За тривалого використання кокаїну досить швидко наступає привикає до нього і потреба до збільшення дози. Наркомани стають черствими, егоїстичними, дріб'язковими і підозрілими. Хворий залишає свої справи, байдуже ставиться до близьких, стає неохайним. Важливою діагностичною ознакою кокаїнізма є "кокаїновий" блиск очей - розширення зіниць при в'ялій реакції на світло [7, с. 14].

Подальшого поширення дістають наркотики на синтетичній основі -ЛСД, амфітаміни та інші, які за впливом повною мірою конкурують з наркотиками, виготовленими з природної сировини.

Причини наркоманії умовно поділяють на соціальні, соціально-психологічні та психологічні. Вони пов'язані з умовами життя, цінностями суспільства, можливістю самореалізації, упевненістю в собі та своєму майбутньому. Існують такі причини початку зловживання наркотиками.

Соціальна домовленість. Якщо вживання певного наркотику прийнято в групі, до якої людина належить або себе відносить, вона вважає необхідним його вживати, щоб довести свою приналежність до цієї групи, "за компанію".

Задоволення. Одна з головних причин, чому людивживають наркотики, -це супутні та приємні відчуття, від гарного самопочуття й релаксації до містичноїейфорії.

Доступність. Нелегальне та легальне споживання наркотиків найбільш високе там, де вони легше доступні, наприклад, у великих містах, серед торговців цим зіллям.

Цікавість стосовно наркотиків змушує деяких людей почати самими їх приймати.

Ворожість. Застосування наркотиків може виглядати символом опозиції цінностям суспільства, незалежності від держави, батьків. Коли людина відкидає суспільство або саму себе, свої надії, тоді виникає почуття безглуздості життя, ізоляції, з'являється схильність до наркоманії.

Багатство та бездіяльність призводять до нудьги та втрати інтересу до життя, виходом і стимуляцією в цьому разі можуть здатись наркотики, які несуть нові відчуття.

Відхід від стресу. Більшості людей удається справлятися з найбільш стресовими ситуаціями їхнього життя, але деякі намагаються знайти собі розраду вживанням наркотиків, щоб заспокоїтись та вгамувати біль, від боязні самотності [11, с. 34].

Історія вживання наркотиків досить довга.

У Південній Америці індіанці використовували листя рослини кока, жування якої вгамовувало голод та знижувало інші потреби. Після завоювання цих земель іспанці познайомились зі специфічним впливом на людину цієї рослини і привезли її до Європи.

Опіумний мак відомий здавна, історія його розповсюдження навіть пов'язана з війнами. Перша (англо-китайська) 1840-1842 рр. та Друга (англо-франко-китайська) 1856-1860 рр. принесли величезні прибутки, що європейці вивозили з Китаю після продажу там опіуму, кількість якого рахували тисячами тон[11, с. 35].

Індійська конопля, із якої готували маріхуану, відома майже три тисячі років.

Алкоголь супроводжує людину здавна, хмільні напої з винограду, меду, плодових соків виготовляли від початку цивілізації, однак лише у кінці першого тисячоліття нашої ери араби навчились переганяти вино на спирт, а потім цим умінням оволоділи європейці. Відтоді промислове виробництво алкогольних напоїв пішло дуже далеко, особливо це пов'язано з можливістю одержання величезних прибутків від їхнього продажу. Незважаючи на всі релігійні заборони пияцтва, держави запроваджували монополії і заохочували до нього, широко використовуючи "п'яні" гроші для поповнення бюджету. Не відставали від урядів і представники пануючих класів у такій прибутковій справі.

Вдихання диму різних рослин із метою впливу на психіку використовували представники багатьох народів світу, але лише тютюн став рослиною, що найбільше шкодила людству. Поширення паління теж пов'язане з досвідом індіанців, від яких іспанці у XVI столітті навчились вирощувати та вживати тютюн. Активно діючу речовину тютюну - нікотин названо так на честь дипломата Жана Ніко, що подарував королеві Франції Катерині Медичі порошок для боротьби з головним болем, пов'язаним із зміною тонусу судин. Ставлення до вживання тютюну, як паління, так і жування або нюхання, відразу було різним. Одні вважали його чудовим засобом, що посилює здоров'я, а інші вбачали новий порок людства. Слабкий наркотик вироблявся та споживався у все більших обсягах, незважаючи на боротьбу з цим явищем церкви. Хоча багато хто не вважає тютюн наркотиком, але звикання, механізм дії та шкідливість його впливу дають усі підстави це робити.

У першій половині XX століття з'явився новий наркотик - галюциноген, виділений із грибка, який паразитує на злакових рослинах. На основі цієї речовини створили синтетичний аналог - ЛСД (діетиламід лізергінової кислоти) [11, с. 37].

Можливості хімічної технології та технічний прогрес суттєво вплинули на перелік наркотичних засобів. Виявлення активно діючих речовин у відомих рослинних наркотиках дозволило налагодити виробництво більш концентрованих препаратів та їх синтетичних аналогів. Розвитку виробництва таких речовин додало значного поштовху бажання багатьох людей позбавитись стресу, обумовленого темпом життя, невдоволеності своїм положенням. З'явилася велика кількість фармакологічних препаратів, які підвищували настрій і працездатність, додавали сил, але натомість вимагали постійного вживання, тобто стрімко виникало звикання до них, а потім і виявлялися негативні наслідки їхнього впливу на фізичне та психічне здоров'я людини.

2.2. Наркоманія та її розповсюдження

Наркоманія - це захворювання, яке виникає внаслідок вживання специфічних препаратів, які отримали загальну назву наркотики. Воно характеризується нездатністю стриматись від споживання постійно зростаючої кількості наркотиків. При цьому виникає стійка фізична та психічна залежність від них, що проявляється ураженнями внутрішніх органів, розладами психіки, розвитком абстинентного синдрому (від abstinentia- повне утримання від уживання чогось), так званої ломки у наркоманів або похмілля в алкоголіків [2, с. 213].

Споживання наркотиків викликає наркотичну ейфорію (від euphoria- піднесеність), досягнення якої вимагає з часом усе більшої їхньої кількості, усі бажання зводяться до одного - дістати все більше й більше наркотичної речовини.

Наркоманія -це загальний термін, що включає кілька форм залежності.

Толерантність (витримування) до наркотикузбільшується в міру того, як організм звикає до нього.

Зі збільшенням толерантності зростає кількість наркотику, необхідна для одержання колишнього ефекту.

Залежність -це термін, який описує стан звикання організму жити під впливом наркотику. Коли прийомнаркотику припиняється, наркоман відчуває крайнійдискомфорт, тобто синдром скасування.

Психологічна залежність -потреба або бажанняпродовжувати приймати наркотик, незалежно від того,чи є фізична залежність, чи немає. Однак людина післядовгого вживання або застосування при специфічнихобставинах може звикати до наркотику [2, с. 214].

Розвиток наркоманії відбувається у три стадії:

- початкова або звикання, коли змінюється реактивність та формується психічна залежність;

- середня або хронічна, коли формується фізичназалежність від наркотиків, перебудовується функціональна діяльність організму, порушується нормальнаробота його органів і систем, що викликає з часом нестерпно болісні відчуття;

- пізня або виснаження, коли руйнуються структури нервової та інших систем, людина втрачає контрольза своїми вчинками, нездатна аналізувати та адекватнооцінювати свій стан.

Проблеми наркоманії хвилюють увесь світ. Вважається, що на Землі понад 1 млрд. людей уживає наркотики. Не є винятком і Україна.

Доповідь Координаційного комітету по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю від 24 січня 2002 року "Про стан протидії незаконному обігу наркотиків, психотропних речовин і прекурсорів та зловживання ними, ефективності заходів, спрямованих на запобігання негативному впливу наркоманії на молодь протягом 2000-2001 років" містить деякі цифри. Так, на початок 2002 р. в Україні офіційно виявлено 107100 наркоманів, серед яких 68% старших за 30років, 78% -непрацюючі, майже 25% -жінки, 5400 -неповнолітні. Фахівці вважають, що реальні показники перевищують наведені у 10 разів. Таким чином, серед 500 українців є 1 наркоман. Щорічно береться на облік 10-15 тис. наркоманів[2, с. 216].

За даними МВС України, протягом 2001 року особи у наркотичному стані вчинили 14,5 тис. злочинів, більшість із яких з метою одержати кошти на придбання наркотичних засобів.

Надзвичайно поширено такі наркотики, як алкоголь та тютюн.

Чинниками, що сприяють поширенню наркотиків, є:

- величезні прибутки від торгівлі ними;

- поширення у мистецтві та масовій культурі творів,які показують задоволення від уживання наркотиків,створюють позитивний образ наркоманів;

- зниження негативного ставлення з боку суспільства, родичів та знайомих на вживання наркотиків.

2.3. Вплив наркотиків на фізичне та психічне здоров'я, репродуктивну функцію людини

Висунуто кілька теорій дії наркотиків на організм -фармакологічну, нервово-гуморальну та змішану.

Більшість психоактивних наркотиків хімічно подібні до речовин, які виділяються нервовими клітинами при їхній стимуляції. Ці речовини взаємодіють з іншими нервовими клітинами, що забезпечує передачу імпульсів

та реагування на них. До таких речовин належать серотонін і ендорфіни, які контролюють настрій, емоції, вивільнення гормонів, а також зменшують відчуття болю.

Психоактивні наркотики підсилюють вплив цих природних речовин, викликаючи підвищену реакцію з боку рецепторів (відчуття "кайфу"). Потім зворотний зв'язок викликає їхнє менше виділення, якщо ж наркотик продовжувати приймати, то виділення припиняється. Для досягнення попереднього задоволення потрібно все більше й більше наркотику. Припинення вживання наркотику приводить до неприємних фізичних наслідків, тому що виділення природних речовин не відновлюється протягом декількох днів. Уцей час організм змушений обходитися без наркотику і без них.

Одні наркотики придушують нервову активність мозку, інші стимулюють її, у цьому полягає розходження в їхніх психічних ефектах. Має значення кількість прийнятого наркотику, його чистоту та концентрація, шлях уведення, а також психічний і фізичний стан людини, яка вживає наркотики, її очікування та реакція оточуючих. Ефект часто підсилюються, якщо приймають наркотики стомленими чи голодними.

Психоактивні наркотики підрозділяють на чотири головні групи відповідно до їхнього впливу: депресанти, стимулятори, галюциногени і маріхуана.

З хімічної точки зору алкоголь є найбільш небезпечним наркотиком, відомим людині. Але за сторіччя досвіду суспільство зуміло виробити культурне споживання алкоголю, без того, щоб він наносив занадто велику шкоду. У більшості країн установлений мінімальний вік, із якого можна купувати алкогольні напої, обмежений час, коли вони можуть продаватися, контролюється кількість і розташування барів і магазинів, що торгують спиртними напоями, проводиться нагляд за виконання вимог закону.

У XX столітті з'явилися території, з яких надходила більша частина наркотиків і значна частина населення одержувала прибуток саме від їхнього вирощування.

Одна така територія одержала назву "золотого трикутника" - гірські райони у формі геометричної фігури на півночі Бірми та Таїланду, заході Лаосу та півдні Китаю. Друга територія - це "золотий півмісяць", що розташований в ісламських країнах - в Афганістані, Ірані, Пакистані. Звідси величезні партії наркотичного зілля з маку та коноплі надходять до споживачів [7, с. 19].

Третє джерело - Латинська Америка, переважно Колумбія, Перу, на територіях яких розташовані великі плантації коки.

З виробниками наркотиків ведуть справжні війни уряди цих країн, спираючись на фінансову та військову допомогу розвинутих країн, населення яких є основним споживачем цього товару.

2.4. Заходи боротьби з наркоманією та укріпленню здоров`я людини

Зараз боротьба з наркоманією відбувається не лише зміною законодавства, але й створенням національних програм щодо попередження вживання та поширення наркотиків. Потрібно здійснювати комплекс заходів, які мусять зменшити не лише доступність до наркотиків, але і бажання їх використання. Однією з частин такого комплексного вирішення проблеми є розробка й запровадження програм, що стимулюють прагнення до здорового способу життя. Ідеї про те, що здоров'я людини є головною цінністю не лише її самої, але є метою суспільства, поширюються все більше у свідомості людства. Важлива роль у поширенні таких ідей належить засобам масової інформації та закладам освіти.

Таке рішення не відразу, а поступово сформувалось у суспільстві. Двадцяте сторіччя має приклади інших шляхів вирішення проблеми наркоманії. З одного боку, це була тотальна війна з виробниками та продавцями наркотиків, з іншого - спроба їх повністю легалізувати, ставитись як до звичайних товарів для споживання. Але жодним з цих шляхів подолати це суспільне зло виявилося неможливо. Тому сформувалися два основні напрямки, поєднання яких дає надію людству.

Перший - рішуча боротьба з незаконним виробництвом та поширенням наркотиків.

Другий - розробка й запровадження профілактичних та реабілітаційних заходів, спрямованих на відмову від уживання нелегальних наркотиків та обмеження використання дозволених законом (алкоголь, тютюн, ліки, що призводять до звикання), широке інформування населення про шкоду від наркотичних речовин.

В Україні на сучасному етапі проблема боротьби з наркоманією набуває державної важливості. Створена і діє Національна координаційна рада у справах Міністрів України.

До найважливіших заходів профілактики наркоманії належать організаційні, економічні, правові та культурно-виховні.

У системі МВС України функціонує Управління у справах боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів, яке має підрозділи в усіх територіальних і транспортних підрозділах МВС України.

З 1995 року у системі охорони здоров'я створюються спеціалізовані закриті лікувальні заклади для примусового лікування осіб, хворих на наркоманію (для неповнолітніх віком 16-18 років - спеціалізовані лікувально-виховні заклади.

Спеціальні підрозділи боротьби з міжнародною контрабандою наркотиків створені і діють при СБУ [2, с. 224].

У Законі України "Про органи і служби у справах неповнолітніх" (1995) передбачено створення центрів медико-соціальної реабілітації неповнолітніх віком від 11 років для лікування їх від алкоголізму, наркоманії і токсикоманії.

Лише юридичними та адміністративними заходами не можна перемогти наркоманію. Медичні та виховні заходи у поєднанні з розвитком реабілітаційних центрів, організація фізкультурно-спортивної роботи, антинаркотична пропаганда у засобах масової інформації - це необхідне доповнення до примусових заходів держави.

Наркомани рідко визнають себе хворими, тому виявлення й лікування наркоманії є дуже складним. Діагноз установлюють за поведінкою та зовнішнім виглядом, фізіологічним та психологічним станом, результатами лабораторних досліджень. Для лікування застосовують специфічні методи, що поєднують як фармакологічні, так і психологічні заходи впливу на хворого. Крім відновлення нормальних фізіологічних процесів необхідно обов'язково змінити оточення хворого, провести соціальну реабілітацію, інакше виникатиме рецидив захворювання.

Особливу увагу суспільства спрямовано на охорону та зміцнення здоров'я молоді, на виховання у неї негативного ставлення до будь-яких шкідливих звичок. Державі та суспільству небайдуже, хто прийде на зміну старшому поколінню - морально та духовно стійка, здорова молодь чи квола й духовно спустошена.

В умовах розбудови незалежної України потрібні тверезі, розумні, люблячі свою Батьківщину люди. Шкідливі звички гальмують розбудову держави, бо морально спустошують людей та руйнують економіку. Тому важливо запровадити моду на здоров'я, підняти престиж здорового способу життя. Велике значення має організація дозвілля молоді, створення умов, які забезпечують корисне проведення вільного часу. Для цього необхідно ширше використовувати спортивні зали та майданчики для проведення оздоровчих та культурно-виховних заходів. Не менше значення має мистецтво та заклади культури, які впливають на духовність людини, її інтелект та емоції, мислення та свідомість.

І.П. Павлов говорив: "Здоров'я - це безцінний дар природи, який дається, на жаль, не назавжди, його потрібно берегти. Але здоров'я людини багато в чому залежить від неї самої, від способу її життя, умов праці, харчування, її звичок" [2, с. 226].

Висновки

У преамбулі Статуту ВООЗ в 1948 р. записано: "здоров'я - це стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не лише відсутність хвороби і фізичних дефектів" [2, с. 28]. Удосконаленість функцій у людини може бути охарактеризована, у тому числі й кількісно, резервами енергетичного, пластичного і регуляторного забезпечення. З цієї точки зору дефініція здоров'я людини виглядає таким чином: Здоров'я - це цілісний динамічний стан організму, який визначається резервами енергетичного, пластичного і регуляторного забезпечення функцій, характеризується стійкістю до дії патогенних факторів і здатністю компенсувати патологічний процес, а також є основою виконання біологічних і соціальних функцій.

Хвороба - це патологічний процес. Хвора людина втрачає активну самостійність у реалізації своєї життєвої установки, втрачає оптимальний зв'язок із середовищем і оточуючими соціумом.

Наркомани рідко визнають себе хворими, тому виявлення й лікування наркоманії є дуже складним. Діагноз установлюють за поведінкою та зовнішнім виглядом, фізіологічним та психологічним станом, результатами лабораторних досліджень. Для лікування застосовують специфічні методи, що поєднують як фармакологічні, так і психологічні заходи впливу на хворого. Крім відновлення нормальних фізіологічних процесів необхідно обов'язково змінити оточення хворого, провести соціальну реабілітацію, інакше виникатиме рецидив захворювання.

Особливу увагу суспільства спрямовано на охорону та зміцнення здоров'я молоді, на виховання у неї негативного ставлення до будь-яких шкідливих звичок. Державі та суспільству небайдуже, хто прийде на зміну старшому поколінню - морально та духовно стійка, здорова молодь чи квола й духовно спустошена.

В умовах розбудови незалежної України потрібні тверезі, розумні, люблячі свою Батьківщину люди. Шкідливі звички гальмують розбудову держави, бо морально спустошують людей та руйнують економіку. Тому важливо запровадити моду на здоров'я, підняти престиж здорового способу життя. Велике значення має організація дозвілля молоді, створення умов, які забезпечують корисне проведення вільного часу. Для цього необхідно ширше використовувати спортивні зали та майданчики для проведення оздоровчих та культурно-виховних заходів. Не менше значення має мистецтво та заклади культури, які впливають на духовність людини, її інтелект та емоції, мислення та свідомість.

Список використаних джерел

  1. Вайнер Н. Валеология. Учебник для вузов. – М.: Флинта, 2001. – 416 с.
  2. Грибан В.Г. Валеологія: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 256 с.
  3. Климова В. Человек и его здоровье. – М.: Знание, 1986. – 290 с.
  4. Книга о здоровье: Сборник /Под ред. Ю.П. Лисицина. – М.: Медицина, 1988. – 509 с.
  5. Левин Б.М. Наркомания и наркоманы. – М.: 1991
  6. Леони Д. Режи Б. Анатомия и физиология в цифрах. - М.: Кронпрес, 1995. – 128 с.
  7. Лисицын Ю.П. Концепция формирования здорового образа жизни //Сб. научных трудов. – М., 1991. – с. 3-27
  8. Лисицын Ю.П. Слово о здоровье. – М., 1993
  9. Петленко В.П. Валеология человека. – Спб., 1998
  10. Петрушин В.И., Петрушина Н.В. Валеология: Учебное пособие. – М.: Гардарики, 1992. – 432 с.
  11. Смирнов В. Е. Медицина. Наркомания: знак беды. - М.: Знание, 1988. - Вып. 2. - С. 33-56
  12. Чумков Б.Н. Валеология: Курс лекций. – М.: Педагогическое общество России, 2002. – 407 с.
загрузка...
Top