Маркетингова товарна політика

1.Державна реєстрація товарного знаку.

2.Маркетинг запасних частин.

Список використаної літератури.


1.Державна реєстрація товарного знаку

Торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів.

Зареєстроване в патентному відомстві оригінальне графічне зображення, оригінальна назва , особливе сполучення цифр, букв або слів і т.п., що дозволяють відрізнити продукцію даного виробника від продукції інших виробників. Порядок реєстрації, застосування й охорони товарного знаку регламентується Законом від 23 вересня 1992 р. "Про товарні знаки, знаки обслуговування і найменування місць походження товарів". Знаки обслуговування - це позначення, застосовувані в сфері послуг, що дозволяють розрізняти аналогічні по призначенню послуги різних виконавців, конкурентів. Позначення виробів товарним знаком необов'язково, це право виготовлювача, але не обов'язок, однак його застосування відповідає інтересам як продавців товарів, так і покупців. Зареєстрований товарний знак - об'єкт інтелектуальної власності, він підлягає оцінці й облікові на рахунку 04 "Нематеріальні активи". Реєстрація товарного знаку дійсна протягом 10 років з дати надання заявки в патентне відомство. Після чого його дія може бути продовжене за заявою власника.

Підстави виникнення права на товарний знак, юридичний зв’язок між фактично використовуваним знаком, з одного боку, і зареєстрованим знаком – з іншого, є однією з найбільш складних і важливих проблем у галузі охорони товарних знаків. Законодавство і практика різних країн передбачають дві обставини, які визнаються правовстановлюючими: 1) виключне право на товарний знак виникає в силу реєстрації знака в державному відомстві, а точніше, першої подачі заявки на реєстрацію; 2) виключне право на товарний знак виникає в силу першого фактичного використання знака в господарському обороті.

Таким чином, усі держави можна поділити на країни «принципу реєстрації» знака (Україна, Польща, Франція, Німеччина, Греція, Туреччина, країни Латинської Америки) та країни дії «принципу першого використання» знака (США, Канада, Індія та інші країни англо-американської системи права). Хоча потрібно враховувати і той факт, що в ряді країн допускається дія обох цих принципів[3, c. 64-65].

У країнах, де діє принцип першого використання знака, застосовується і реєстрація товарних знаків. Тому залежно від того, яке правове значення визнається за реєстрацією знака, розрізняють правову систему держав з конститутивною або декларативною реєстрацією знаків.

У країнах із конститутивною системою реєстрації знаків для товарів і послуг реєстрація має значення правовстановлюючого факту, який свідчить про визнання державою заявника єдиним правомочним володільцем товарного знака (всі скандинавські країни, країни ЄС, Україна та ін.). Певні винятки з цього принципу допускаються на користь тих осіб, які відкрито ввели знак у торговий обіг, широко його використовують, внаслідок чого їхні знаки стали добре відомими у певному секторі суспільства.

У країнах із декларативною системою реєстрації знаків для товарів і послуг реєстрація вважається тільки обставиною, яка створює презумпцію того, що заявник виступає правомочним володільцем товарного знака, тобто вона не розглядається як спосіб набуття прав на знак (США, Канада, Швейцарія). Хоча існують також країни, де реєстрація безпосередньо не встановлює права на знак, але за певних обставин виступає юридичним фактом, що закріплює таке право, тобто є однією з тих умов, які в сукупності породжують право на знак. Це відбувається тоді, коли реєстрація не оспорюється протягом певного строку з моменту її здійснення (3–5 років). Значення реєстрації за такої системи полягає в тому, що у випадку виникнення спору вона звільняє власника від доведення його першості в застосуванні знака на дату подання заявки – воно покладається на іншу сторону.

Набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом. Обсяг правової охорони торговельної марки визначається наведеними у свідоцтві її зображенням та переліком товарів і послуг, якщо інше не встановлено законом.

Набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку, яка має міжнародну реєстрацію або визнана в установленому законом порядку добре відомою, не вимагає засвідчення свідоцтвом.

Майновими правами інтелектуальної власності на торговельну марку є: право на використання торговельної марки; виключне право дозволяти використання торговельної марки; виключне право перешкоджати неправомірному використанню торговельної марки, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку є чинними протягом десяти років з дати, наступної за датою подання заявки на торговельну марку в установленому законом порядку, якщо інше не встановлено законом. Зазначений строк може бути продовженим щоразу на десять років у порядку, встановленому законом.

Чинність майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку припиняється в установленому законом порядку достроково у зв’язку з перетворенням торговельної марки у загальновживане позначення певного виду товарів чи послуг[5, c. 102-104].

Установою, яка згідно із Законом України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" виконує дії, пов'язані з державною реєстрацією знаку для товарів і послуг є Міністерство освіти і науки в особі Державного департаменту інтелектуальної власності.

Особа, яка бажає одержати свідоцтво, подає до Установи заявку. За подання заявки сплачується збір, розмір якого встановлюється з урахуванням кількості класів Міжнародного класифікатора товарів і послуг (МКТП) якими охоплюються зазначені в заявці товари і послуги: За видачу свідоцтва на знак для товарів і послуг також передбачена сплата держмита.

Реєстрація товарного знаку дійсна протягом десяти років і кожного разу може бути продовжена на подальші 10 років. Власник свідоцтва на знак для товарів і послуг має право передавати своє право власності на знак або дозволити використання знака будь-якій третій особі на підставі письмового контракту.

Згідно з положенням Паризької конвенції, публічно відомі товарні знаки захищаються в Україні без необхідності в їх реєстрації, за умови, що знак визнається публічно відомим компетентним судом або уповноваженим державним органом.

В Україні право на товарний знак виникає з моменту подання заявки на видачу Свідоцтва України на знак для товарів і послуг (далі – Свідоцтво). Згідно зі ст. 7 Закону про товарні знаки, особа, що бажає отримати Свідоцтво, подає до Державного департаменту інтелектуальної власності (далі – Департамент) заявку, яка являє собою сукупність документів, необхідних для видачі Свідоцтва. Загальні вимоги щодо заявки викладені в ст. 7 Закону про товарні знаки, а більш детально вимоги до заявки регламентовані Правилами складання, подання і розгляду заявки на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг, затвердженими наказом Державного патентного відомства України від 28 липня 1995 р. (далі – Правила).

Однією з основних вимог щодо заявки є вимога єдності, згідно з якою кожна заявка має стосуватися тільки одного товарного знака. Заявка складається українською мовою і має містити:

заяву про реєстрацію товарного знака, яка подається за формою, доданою до Правил. Така заява містить визначену кількість розділів, позначених відповідним кодом для ідентифікації бібліографічних даних. Порядок заповнення кожного розділу регламентований Правилами. Так, встановлено стандарти зазначення назви та адреси заявника, пріоритету, даних щодо зображення знака, для якого запитується охорона. Заява обов’язково підписується заявником або його представником за дорученням;

зображення позначення, що заявляється (10 відбитків розміром 8 см на 8 см, якщо заявляється кольоровий товарний знак; або 5 відбитків такого ж розміру, якщо товарний знак є чорно-білим, або заявляється без зазначення кольору);

перелік товарів і послуг, для яких заявник просить зареєструвати товарний знак, згрупованих за міжнародною класифікацією товарів і послуг для реєстрації товарних знаків. На сьогоднішній день діє восьма редакція міжнародної класифікації;

документ про сплату збору за подання заявки (в тому числі за експертизу), оформлений відповідно до вимог Положення про порядок сплати зборів за дії, пов’язані з охороною прав на об’єкти інтелектуальної власності, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 22 травня 2001 р. № 543 (далі – Положення про збори). Згідно з Положенням про збори, збір за подання заявки складає 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за 3 класи товарів та послуг відповідно до міжнародної класифікації. За кожний додатковий клас більше 3-х, до суми збору додається ще 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

документи, що підтверджують право заявника на використання у заявленому позначенні елементів, про які йдеться у п. 1 ст. 6 Закону про товарні знаки (державні герби, прапори та емблеми, офіційні назви держав, емблеми, скорочені або повні найменування міжнародних міжурядових організацій, офіційні контрольні, гарантійні та пробірні клейма, печатки, нагороди та інші відзнаки);

довіреність на ім'я представника, якщо заявка подається через такого.

Чинне законодавство України надає заявнику можливість діяти як особисто, так і через представника. Таким представником може бути, зокрема, представник у справах інтелектуальної власності (патентний повірений). Інститут патентних повірених був запроваджений в Україні Положення про представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених), затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1994 р. № 545 (далі – Положення про патентних повірених). Завданням патентних повірених є надання фізичним та юридичним особам кваліфікованої допомоги та послуг, пов’язаних з охороною прав на об’єкти інтелектуальної власності. Що стосується заявників – нерезидентів, то вони реалізують свої права в відносинах з Департаментом виключно через представників у справах інтелектуальної власності, зареєстрованих згідно з Положенням про патентних повірених. Повноваження представника оформлюються довіреністю, яка складається в простій письмовій формі.

Одним з ключових моментів у процесі оформлення заявки є встановлення дати її подання, оскільки саме з цієї дати починається обчислення строків, що можуть мати вирішальний вплив на надання товарному знаку правової охорони. Саме з дати подання заявки, встановленої Департаментом, товарний знак набуває первинного обсягу правової охорони, адже відповідно до п. 1 ст. 16 Закону про товарні знаки, права, що випливають із Свідоцтва, діють від дати подання заявки. Департамент надає висновки про встановлення дати подання заявки протягом місяця з дати надходження її матеріалів. Висновки, які є правовстановлюючими документами, затверджуються Департаментом[1, c. 57-59].


2.Маркетинг запасних частин

Запасні частини - це окремі вузли, агрегати і деталі транспортних засобів, призначені для заміни частин основних засобів, які зносилися.

Автомобільні двигуни, коробки передач та інші вузли, автомобільні шини в запасі та в обороті, агрегати і деталі, призначені для заміни при ремонтах тих вузлів, агрегатів і деталей, які входять до складу автомобілів, не є самостійними інвентарними об'єктами, обліковуються на рахунку 20 “Виробничі запаси” субрахунку 207 “Запасні частини”. Даний субрахунок призначений для обліку придбаних чи виготовлених запасних частин, готових деталей, вузлів, агрегатів, які використовуються для проведення ремонтів, заміни зношених частин машин, обладнання, транспортних засобів, інструменту, а також автомобільних шин у запасі та обороті. На цьому ж субрахунку здійснюється облік обмінного фонду повно комплектних машин, устаткування, двигунів, вузлів, агрегатів, що створюються в ремонтних підрозділах підприємств, на ремонтних підприємствах.

Ефективна торгівля запасними частинами обумовлює необхідність розробки плану маркетингу запчастин, скоординованих з планами маркетингу машин і сервісу.

Маркетинг запасних частинрозглядає такі основні завдання:

1. Дослідження ринку, його можливостей, проблем і перспектив.

2. Визначення товарної політики:

üпланування номенклатури;

üрозробка методів постачання;

üрозробка упаковки;

üвибір каналів збуту;

üрозробка цінової політики і умов продажу;

üформування попиту і стимулювання збуту (реклама, підготовка кадрів для збутової мережі);

üпрогнозування збуту;

üконтроль за виконанням бюджету плану маркетингу запчастин.

Розглянемо основні вимоги до організації збуту запчастин :

1. Час одержання запасних частин служби сервісу повинен бути мінімальним:

термінове замовлення – до 48 год.;

необхідне (не термінове) – 7-10 днів.

2. Чисельність запчастин на складі повинна бути мінімальною за кількістю і номенклатурою.

Плани і прогнозибазуються на аналізі продажу запчастин, аналізі попиту у визначений час з урахуванням відсутніх на складі запчастин у момент замовлення.

При плануванні враховують наступну інформацію:

q термін експлуатації машини;

q середній термін служби машин даного типу у державі;

q якість палива;

q кваліфікація персоналу;

q технічні можливості і якість ремонту;

q перелік деталей і агрегатів, що найбільш часто виходять з ладу;

q умови роботи.

Запасні частини нові та такі, що були у використанні, але придатні до використання без ремонту, обліковуються за їх первісною вартістю, відремонтовані - в розмірі 50% вартості і такі, що потребують ремонту - за ціною їх можливої реалізації, але не більше 10% їх первісної вартості[2, c. 121-123].

Усі запасні частини, отримані від постачальника або з інших джерел, оприбутковуються на склад. При передачі в ремонтні цехи, дільниці вони списуються на вартість ремонтів в міру їх використання.

Рух запасних частин, що передаються в ремонт і для відновлення, здійснюється без відображення в бухгалтерському обліку. При цьому матеріально відповідальна особа підрозділу-відправника виписує накладну у двох примірниках. Перший примірник після здачі частин в ремонт залишається у матеріально відповідальної особи і після отримання запасних частин з ремонту передається до бухгалтерії.

Аналітичний облік запасних частин ведеться за місцями зберігання та однорідними групами (механічна група, електрична група тощо). Аналітичний облік машин, обладнання, двигунів, вузлів та агрегатів обмінного фонду ведеться за групами: придатні до експлуатації (нові та відновлені); що підлягають відновленню (на складі); що знаходяться в ремонті.

В процесі експлуатації вузли і деталі, що входять до комплекту автомобіля, зношуються і підлягають заміні або ремонту. Вузли, у тому числі двигуни, зняті з автомобілів під час ремонтів, але придатні після їх ремонту для подальшої експлуатації, відображаються на рахунку 207 “Запасні частини” за вартістю їх можливої реалізації.

Витрати на ремонт цих запасних частин відносяться на збільшення їх вартості, а після встановлення їх на автомобіль, що ремонтується, - до складу вартості ремонту.

Запасні частини, зняті з автомобілів, не придатні для подальшої експлуатації (як правило, це брухт), оприбутковуються на субрахунок 209 “Інші матеріали” за ціною можливого використання (за ціною брухту).

Списання запчастин на ремонт транспортних засобів проводиться тільки на підставі акту приймання-здачі відремонтованих, реконструйованих та модернізованих об'єктів і відображаються проводкою: дебет рахунку 15 “Капітальні інвестиції” кредит субрахунку 207 “Запасні частини”.

Контроль за списанням запасних частин здійснюється на підставі документації, яка ведеться ремонтними службами цехів відповідно до положень про планово-попереджувальні ремонти.

Видачу зі складу запасних частин та агрегатів для технічного обслуговування і капітальних ремонтів автомобілів проводять в обмін на зняті з автомобілів. На складі підприємства придатні запасні частини, що були у використанні, на відміну від нових, маркуються кольоровою фарбою.

Непридатні запасні частини, що прийняті в обмін на видані зі складу, зберігаються окремо і по закінченні місяця оприбутковуються як металобрухт[6, c. 95-96].

Основний метод планування– короткостроковий (тримісячний). Крім того, тільки кількість, що планується для першого місяця є твердим замовленням, а для останніх періодів – необхідно корегувати приблизно за два тижні до його настання.

Робота на складі повинна бути організована так, щоб забезпечити не менш трикратного обігу деталей протягом року. Для цього поділяють номенклатуру на групи:

А – запчастини, що становлять 70% і більше споживання;

В – запчастини, що становлять від 20% до 70% споживання;

С – запчастини, що становлять до 20% споживання;

Х – висока вартість запчастин;

Y– середня вартість запчастини;

Z– низька вартість запчастин.

Запчастини на складі залежно від рівня запасу та форми контролю формуються таким чином:

А – великий запас;

В – середній запас;

С – нульовий запас;

Х – суворий контроль;

Y- спостереження;

Z– періодичний контроль.

Регулюються запаси запчастин визначенням їх рівня, який є оптимальним, а також розробкою умов забезпечення підтримання запасів на такому рівні[4, c. 76].


Список використаної літератури

1. Балабанова Л. Маркетингова товарна політика в системі менеджменту підприємств / Донецький держ. ун-т економіки і торгівлі ім. М.Туган-Барановського. — Донецьк : ДонДУЕТ, 2006. — 230с.

2. Ілляшенко С. Маркетингова товарна політика: Підручник для студ. вищ. навч. закл.. — Суми : Університетська книга, 2005. — 232с.

3. Кардаш В. Маркетингова товарна політика: Навч.-метод. посібник для самост. вивчення дисципліни / Київський національний економічний ун-т ім. Вадима Гетьмана — 3. вид., доп. та перероб. — К. : КНЕУ, 2006. — 248с.

4. Крикавський Є. Маркетингова товарна політика: навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Національний ун-т "Львівська політехніка"; Рівненський ін-т слов'янознавства Київського славістичного ун-ту. — Рівне : Видавець О.Зень, 2007. — 268c.

5. Кучеренко В. Маркетингова товарна політика: Підручник / Київський національний торговельно-економічний ун-т. — К. : КНТЕУ, 2005. — 186с.

6. Холодний Г. Маркетингова товарна політика: Навч. посібник / Харківський національний економічний ун-т. — Х. : Видавництво ХНЕУ, 2006. — 324с.

загрузка...
Top