Класифікація видів цін

Вступ

1. Загальна характеристика ціни та її види

2. Види цін та порядок ціноутворення

3. Види цін, які зорієнтовані на конкурентів

4. Основні класифікації цін

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Ціна - це категорія товарного виробництва, яка обслуговує обмінні процеси, що відбуваються в різних суспільно-економічних формаціях і виступає важелем впливу на суспільне відтворення. Зокрема, ціна обслуговує усі стадії суспільного відтворення (виробництво, розподіл, обмін і споживання), бере участь у розв’язанні різнобічних соціально-економічних проблем суспільства, виступає важливим фактором впливу на розвиток економіки. Ціна як економічна категорія використовується для реалізації фінансових відносин, стимулювання розвитку науково-технічного прогресу, формування структури споживання і товарообігу.

Як зазначає М.М.Артус “ціна є економічним барометром господарського життя, а механізм цін являє собою серцевину ринкового регулювання” . Тому дослідження природи цін та її теоретичних основ є необхідною умовою вдосконалення господарського механізму в ринкових умовах. Основний зміст економічної категорії “ціна” витікає з підходів до процесу ціноутворення.

Ціна в ринковій економіці є важливим регулятором її розвитку. Для виробників і споживачів вона — це той орієнтир, який дає змогу їм приймати правильні рішення: що саме виробляти, коли виробляти і скільки, що і скільки купувати. Скажімо, зростання ціни стимулює виробника збільшувати виробництво товару, задовольняючи тим самим зростаючий попит споживачів. Якщо кількість споживачів, які хочуть і можуть купити цей товар за підвищеною ціною, стабілізується, настає рівновага на ринку між попитом і пропозицією. Ціна в даному випадку виконала стимулюючу і синхронізуючу функції.


1. Загальна характеристика ціни та її види

Ціна одиниці продукції (окремої послуги) формується з відповідних складових, що відображають структуру відповідних видів цін, використовуваних різними суб’єктами господарювання.

У таблиці 1 показаний процес формування ціни на товари, які надходять від виробника до споживача.

Таблиця 1

Типові складові ціни

Підприємство-виробник

Підприємство, яке здійснює оптову торгівлю

Підприємство, яке здійснює роздрібну торгівлю

Витрати на виробництво

і збут (повна

собівартість)

Прибуток

Податки, збори,

ПДВ

Витрати на

придбання

Витрати підприємства (адміністративні витрати

і витрати на збут)

Прибуток

Податки, збори,

платежі, у т. ч. ПДВ

Витрати на

придбання

Витрати підприємства (адміністративні витрати і витрати на збут)

Прибуток

Податки, збори, ПДВ

Відпускна ціна

Оптова ціна торговельного підприємства

Роздрібна ціна торговельного підприємства

У системі господарювання застосовується багато видів цін, які виокремлюються за різними класифікаційними ознаками (або без таких ознак). Основні види цін і тарифів, виокремлюваних за певними класифікаційними ознаками, показано на рис.1[2, c. 53-54].

За класифікаційною ознакою рівня встановлення та регулювання застосовують централізовано-фіксовані й регульовані, договірні та вільні ціни.

Централізовано-фіксовані ціни встановлює держава на ресурси, що впливають на загальний рівень і динаміку цін; на товари і послуги, які мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію (послуги), виробництво (надання) якої зосереджено на підприємствах (в організаціях), що займають монопольне становище на ринку.

Рівень договірних цін формується на засаді домовленості між виробником (продавцем) і споживачем (покупцем) і стосується конкретної партії товару.

Вільні ціни– це ціни, що їх визначає підприємство (організація) самостійно. Проте держава певною мірою впливає на договірні та вільні ціни, проводячи антимонопольну політику, регулюючи умови оподаткування й кредитування для окремих груп суб’єктів господарської діяльності.

Залежно від особливостей купівлі-продажу і сфери економіки існують світові, оптові, закупівельні та роздрібні ціни, а також тарифи на перевезення вантажів і пасажирів, надання різноманітних платних послуг.

Світові ціни– це грошовий вираз міжнародної вартості товарів, що реалізуються (продаються) на світовому ринку. Вони визначаються: для одних товарів – рівнем цін країни-експортера; для інших – цінами бірж та аукціонів; для багатьох готових виробів – цінами провідних фірм світу.

Оптові (відпускні)ціни на продукцію виробничо-технічного призначення, товари народного споживання та закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію встановлюються виходячи з: фактичних витрат на виробництво (із собівартості) продукції; прибутку підприємства (з урахуванням кон’юнктури ринку, якості продукції); величини податку на додану вартість; суми акцизів (для товарів, що обкладаються акцизним збором); суми ліцензійного збору (для алкогольної продукції).

Закупівельні цінизастосовуються постачально-збутовими, заготівельними організаціями, оптово-посередницькими фірмами, підприємствами (організаціями) оптової торгівлі та іншими юридичними особами, які здійснюють торговельну діяльність відповідно до статусу. Вони включають оптову (відпускну) ціну підприємства-виробника, податок на додану вартість, акцизний та ліцензійний збори, а також витрати зазначених підприємств (організацій) для закупівлі, збереження, фасування, транспортування й реалізації продукції та прибуток, необхідний для нормальної діяльності.

Роздрібні цінивизначаються самостійно торговельними підприємствами, підприємствами громадського харчування та іншими юридичними особами, які здійснюють продаж товарів чи надають послуги населенню, згідно з кон’юнктурою ринку, якістю товару (послуг), виходячи з вільної ціни закупівлі.

Окрему групу цін становлять різноманітні тарифи. Тарифи вантажного та пасажирського транспорту – це плата за перевезення вантажів і пасажирів, яку беруть транспортні підприємства з відправників і населення. Тарифи на платні послуги характеризують розмір оплати послуг із побутового обслуговування населення, послуг банків і зв’язку, юридичних, консультаційних та інших різновидів послуг, що надаються фізичним та юридичним особам.

У сучасній практиці господарювання застосовуються також ринкові ціни, які виокремлюються без певної класифікаційної ознаки. Основні з них (з короткою сутнісною характеристикою) показано на рис.2.[7, c. 68-70]


2. Види цін та порядок ціноутворення

Залежно від способу встановлення, суб'єктів ціноутворення, сфери застосування тощо та відповідно до чинного законодавства в Україні застосовуються різні види цін і тарифів. За способом встановлення ціни і тарифи поділяються на:

вільні ціни і тарифи, що в свою чергу поділяються на договірні та ціни, що їх встановлюють самостійно підприємства та організації. Вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів;

державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи. Державне регулювання цін і тарифів здійснюється шляхом встановлення: а) державних фіксованих цін (тарифів); б) граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів. Державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються на ресурси, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, на товари і послуги, що мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію, товари і послуги, виробництво яких зосереджено на підприємствах, що займають монопольне становище на ринку.

Державні ціни повинні враховувати середньогалузеву собівартість продукції і забезпечувати мінімальний рівень рентабельності продукції, на яку вони поширюються. Якщо цей рівень рентабельності не забезпечується державними цінами, то держава повинна забезпечити його дотацію за умови, що продукція підприємства є суспільне необхідною[2, c. 157-158].

Крім розглянутих вище, Кабінет Міністрів України може вводити інші методи державного регулювання цін.

Під індикативними розуміють ціни на товари, які відповідають цінам, що склалися чи складаються на відповідний товар на ринку експорту або імпорту на момент здійснення експортної (імпортної) операції з урахуванням умов поставки та умов здійснення розрахунків, визначених згідно з законодавством України[6, c. 44-45].

Міністерство зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України може запроваджувати індикативні ціни на товари:

  • щодо експорту яких застосовано антидемпінгові заходи або розпочато антидемпінгові розслідування чи процедури в Україні або за її межами;
  • щодо яких застосовуються спеціальні імпортні процедури відповідно до ст. 19 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність";
  • щодо експорту яких встановлено режим квотування, ліцензування;
  • щодо експорту яких встановлено спеціальні режими;
  • експорт яких здійснюється у порядку, передбаченому ст. 20 Закону України "Про зовнішньрекономічну діяльність";
  • в інших випадках на виконання міжнародних зобов'язань України.

Індикативні ціни розробляє Міністерство зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України та уповноважені ним організації на базі результатів аналізу інформації, одержаної від митних, фінансових, статистичних державних органів, банківських, інформаційних та інших установ та організацій України, з інших джерел, за відповідними методиками. При цьому враховуються стандарти якості товарів, чинні в Україні та визнані у світовій практиці, передбачені законодавством України умови поставки і розрахунків, стан кон'юнктури зовнішніх та внутрішніх ринків, цінова інформація та прогнози щодо можливих цінових коливань, контрактна практика щодо певного товару на відповідному ринку та інша інформація кон'юнктурно-цінового характеру.

Рішення про запровадження індикативних цін на відповідні товари приймає та переліки індикативних цін затверджує Міністерство зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України.

З огляду на те, коли і кому реалізуються продукція та товари, всі ціни (і вільні, і державні фіксовані та регульовані) поділяються на оптові та роздрібні.

Оптові (відпускні) ціни застосовують при розрахунках між підприємствами та організаціями-товаровиробниками і споживачами (покупцями) продукції і товарів. Оптова ціна у таких випадках включає в себе собівартість, прибуток (норматив прибутку) і податок на додану вартість. Якщо продукцію (товар) віднесено у встановленому законодавством порядку до підакцизних, до її ціни включається акцизний збір - непрямий податок на високорентабельні та монопольні товари. У такому разі податок на додану вартість обчислюється з урахуванням суми акцизного збору.

У разі реалізації продукції (товарів) через посередників за вільними цінами до ціни включаються також постачальницько-збутові надбавки (націнки), граничний розмір яких може обмежувати держава.

Роздрібні ціни на товари формуються, виходячи з оптової ціни, шляхом включення до неї торговельної надбавки (націнки). Ці ціни застосовуються у відносинах між підприємствами торгівлі та населенням, що споживає товари.

При розрахунках за продану сільськогосподарськими товаровиробниками сільськогосподарську продукцію застосовують закупівельні ціни[5, c. 146-147].


3. Види цін, які зорієнтовані на конкурентів

В умовах ринкової економіки більша частина цін формується в умовах вільної конкуренції, тобто під впливом співвідношення попиту і пропозиції. Такі ціни можна розглядати як конкурентні.

Серед конкурентних цін можна виокремити ціни, які встановлюються для завоювання лідерства на ринку. Окремі підприємці можуть свідомо піти на зниження цін нижче, ніж ринкові, щоб перемогти своїх конкурентів. Однак це явище не може бути тривалим. І до таких заходів вдаються тільки ті підприємці, що мають, як кажуть, «запас міцності», що ґрунтується на передовій техніці, технології, значних фінансових ресурсах.

Ринкова економіка не може повністю уникнути монопольних цін. Це, як правило, ціни, що встановлюються монополістами на рівні, вищому, ніж ціни виробництва. Монополії встановлюють, як правило, більш високі ціни збуту своїх товарів і більш низькі ціни на придбання товарів у інших фірм.

На противагу конкурентним цінам монопольні ціни встановлюються в умовах відсутності вільної конкуренції. Монополістові вже не доводиться боротися за своє місце на ринку. Він сам має змогу визначати кількість товару і його ціну. А оскільки конкуренції немає, то немає й необхідності модернізувати виробництво та впроваджувати нові технології.

Держава з ринковою економікою прагне обмежити існування монопольних цін, розробляє для цього, як уже зазначалось, антимонопольне законодавство. Проте усунути повністю монополію в усіх галузях господарства неможливо. В більшості випадків монополія зберігається за державою. Це підприємства зв'язку, які приватизувати недоцільно, тому що це загрожує хаосом в такій важливій галузі. У державній власності залишаються, як правило, видобуток цінних металів, виробництво алкогольних напоїв, оборонна промисловість[12, c. 72-74].


4. Основні класифікації цін

1. Ціни класифікують по різних напрямках.

По сферах товарного обслуговування:

- оптові ціни, по яких підприємства реалізують у великих обсягах продукцію промислово-технічного і споживчого призначення (між галузями усередині оптової сфери і з оптової в роздрібну). При наявності розгалуженої мережі споживання товару оптимізувати продаж дозволяють посередницькі оптові чи фірми організації (постачальницько-збутові організації, товарні біржі). При відсутності потреби в посередниках постачальники і споживачі встановлюють прямі господарські зв'язки;

- роздрібні ціни, по яких товари реалізуються кінцевому споживачу (в основному населенню) в обмеженій кількості;

- закупівельні ціни, по яких держава купує продукцію в сільськогосподарських підприємств (фермерів);

- ціни і тарифи на послуги. Тарифи можуть відноситися до сфери оптової торгівлі (наприклад, вантажні транспортні тарифи, фрахт) і роздрібної (пасажирські тарифи).

2. По способу відображення транспортних витрат:

- ціни франко-відправлення (на товари обмеженого виробництва і розгалуженої мережі споживання), що включають транспортні витрати до пункту магістрального транспорту (порту, залізничної станції), витрати на інший шлях покриває покупець;

- ціни франко-призначення, що включають транспортні витрати до пункту призначення.

По формах продажів:

- контрактні (договірні) ціни - ціни фактичної домовленості між продавцем і покупцем;

- біржові котирування - це рівень ціни товару, реалізованого через біржу. Ціна біржового товару складається з біржового котирування і надбавки (знижки) за якість, далекість від місця постачання;

- ціни ярмарків і виставок (часто пільгові);

- аукціонні ціни, що відбивають хід продажів на аукціонах (розрізняють стартові ціни і продажні).

Аукціони (публічні торги) бувають трьох типів:

1. З підвищенням ціни (товар продають за ціною, найбільш високої з запропонованих покупцями);

2. Вейлингові торги (ціна пропозиції найвища, на екрані-циферблаті стрілки мають зворотний хід, покупець натисканням кнопки визначає його ціну, що влаштовує,);

3. З подачею заявок у запечатаних конвертах, при цьому відсутня можливість порівняння з запитами інших покупців.

По стадіях продажу:

- ціни пропозиції (ціни продавця, чи стартові), по яких продавець бажає продати товар. Як правило, це верхня межа діапазону можливих цін цього товару (за винятком аукціонних і цін підряду), що коректується в ході переговорів з покупцем. Для деяких товарів (машин, устаткування) ціни пропозиції - єдине джерело інформації про рівень цін на ринку;

- ціни попиту, по яких покупець зацікавлений придбати товар;

- ціни реалізації (угоди, продажу, покупки) - фактичні, чи номінальні, ціни. Їх варто відрізняти від реальних, співвіднесених з рівнем доходу чи суспільства загальним рівнем цін[8, c. 93-95].

3. По ступені регулювання:

- жорстко фіксовані (основний тип цін в умовах адміністративно-командної економіки);

- регульовані (допускаються зміни у визначених межах, установлюються державою, як правило, на продукти підвищеного соціального призначення);

- вільні (не піддані прямому втручанню, формуються відповідно до кон'юнктури ринку).

По ступені стійкості в часі:

- тверді: установлюються при висновку договору на весь термін дії;

- рухливі: зафіксована в договорі ціна міняється в момент постачання, якщо змінилася ринкова ціна товару, установлена по обговореному в контракті джерелу;

- ковзні: у договорі установлюється вихідна ціна й обмовляється порядок (формула) внесення виправлень у випадку зміни вартості ціноутворюючих факторів. Змінні ціни застосовуються до товарів, що вимагають тривалого терміну виготовлення;

- с наступною фіксацією: у договорі визначаються умови фіксації і принцип визначення рівня ціни: періодичність фіксації, база фіксації, терміни узгодження і здійснення фіксації.

Як базову ціну, орієнтира для внесення чи виправлень фіксації рівня ціни при висновку угоди використовуються:

1. Розрахункові ціни, що улаштовуються постачальником для кожного конкретного замовлення з обліком його технічних і комерційних умов;

2. Довідкові ціни, що публікуються в довідниках, каталогах, періодичних виданнях. Як правило, це середні ціни фактичних угод за визначений період, експертні оцінки, біржові котирування, ціни пропозицій великих фірм і т.д.;

3. Ціни прейскурантів і цінників. Прейскуранти випускаються, як правило, виробником для готових виробів, розсилаються клієнтам, включають ціни для кінцевих користувачів, стабільні знижки в розрізі всієї чи частини товарної номенклатури фірми. При необхідності частої зміни цін прейскуранти доповнюються вкладишами з коефіцієнтами змін.

4. Крім перерахованих виділяють і інші види цін, наприклад:

- трансферні (внутріфірмові - для обміну між цехами одного підприємства, дочірніми фірмами, закордонними філіями, конфіденційні);

- світові (виступають у якості умовної середньої вартості товарів, реалізованих у декількох країнах, на практиці, як правило, модальні, тобто ціни окремих країн - основних виробників товару)[11, c. 54-56].

Базовий, чи встановлений, рівень ціни може бути скоректований різними видами знижок (націнок). Найбільше поширення одержали наступні:

- знижки за оплату наявними;

- сезонні знижки за покупку поза сезоном;

- знижка за чи кількість серійність при покупці кількості товару, що збільшується в порівнянні з заздалегідь визначеним;

- знижка за оборот (бонусна) по визначеній шкалі в залежності від обороту, досягнутого протягом погодженого сторонами терміну;

- дистриб'юторські і дилерські знижки постійним посередникам по збуті;

- постійним клієнтам за «вірність»;

- сконто - за попередню оплату;

- спеціальні знижки на спробні партії і замовлення;

- знижки за повернення раніше купленої в цієї фірми застарілої моделі (чи знижки при обміні на модернізовану модель);

- знижки при продажі старих товарів;

- експортні знижки іноземним покупцям понад знижки, наданих на внутрішньому ринку;

- знижки за втрати при усушці, утрушуванні, сортуванні, за підвищену кількість бруду (сухофрукти), утрати рідких товарів при транспортуванні, випарі (молоко в цистернах), важкоусувані залишки (мед), надлишковий зміст вологи (бавовна, вовна) ;

- надбавка за індивідуальність замовлення;

- надбавка за підвищену якість;

- надбавка за розстрочку платежу;

- надбавка за додаткові послуги;

- націнки за упакування, тару[4, c. 105-107].

В умовах розвитого ринку основним видом цін є вільні від твердого регулювання ціни, а ціноутворення стає інструментом маркетингу. Вироблення цінової стратегії в першу чергу залежать від цілей, переслідуваних фірмою на ринку. Це, як правило, максимізація чи прибутку частки на ринку, досягнення стабільного положення. У процесі ціноутворення враховуються такі фактори, як попит (закон попиту, цінова еластичність попиту, психологічне сприйняття ціни), повні і граничні витрати, ціни і можливості конкурентів, вплив інших учасників каналу товару, законодавчі обмеження цін, різні характеристики товару.

Вільна калькуляція ціни не означає її повній стихійності і неприборканості. У більшості розвитих країн світу на різних етапах економічного розвитку проводилася політика сполучення регульованих і вільних цін. Наприклад, у Німеччині і США тільки в 70-х роках були скасовані вертикально фіксовані (засновані на твердих договорах між промисловістю і торгівлею) ціни, постійно знижується роль цін, що рекомендуються, (торгові фірми можуть трохи змінювати рівень цін, пропонований виробником при постачаннях).

Зниження частки фіксованих цін супроводжується ростом ефективності економічного (податкового) регулювання цін. ПДВ використовується більш ніж у 40 країнах світу (у 17 членах ЄЕС) і вважається ефективною формою оподатковування завдяки універсальності, стимулюванню зростання доходів, а не витрат. В Франції, наприклад, з 1989 р. діють три ставки ПДВ:

5,5% - на товари і послуги першої необхідності;

18,6% - на всі товари і

28% - на предмети розкоші, алкоголь, тютюн.

За згодою в рамках ЄС надалі залишаться тільки дві ставки - нормальна і знижена. Крім того, від сплати ПДВ звільняються дрібні підприємства, деякі види благодійної діяльності, пільги по ПДВ мають підприємства, що випускають продукцію соціального характеру й інвестують науку.

Крім економічного регулювання цін широко застосовується система адміністративних (законодавчих) мір. Порушники піддаються судовому покаранню у виді чи штрафу тюремного ув'язнення. Наприклад, у США законодавчо заборонені цінові угоди між виробниками, оптовою і роздрібною торгівлею, контролювання виробниками й оптовиками роздрібних цін на свої товари. В Австрії міністр економіки встановлює або верхню межу цін соціально значимих товарів і послуг, або «ножиці» цін. Контроль здійснюють місцеві органи самоврядування і «соціальні партнери» (профспілки й ін.). В Франції широко застосовуються зобов'язання між фінансовою адміністрацією і конфедераціями підприємств, що визначають граничні чи рівні індекси цін на деякі товари, поліпшення якості як умова росту цін на нову продукцію і т.д. Для посилення контролю держава субсидіює асоціації споживачів.

У залежності від галузей, що обслуговуються ними, і сфер економіки ціни класифікуються в такий спосіб:

  • оптові ціни;
  • закупівельні ціни;
  • ціни на будівельно-монтажні роботи і послуги;
  • тарифи вантажного і пасажирського транспорту;
  • роздрібні ціни;
  • тарифи на платні послуги, що робляться населенню;
  • ціни, що обслуговують зовнішньоторговельний оборот;
  • надбавки, знижки, націнки в сфері звертання[13, c. 114-117].

Висновки

Загальними чинниками, що визначають ціни на товари (продукцію, послуги), переважно є:

  • гнучкість попиту: зростання цін зумовлює зменшення попиту і навпаки;
  • високі технічні параметри та низька вартість експлуатації: вони важливі для потенційного покупця не менше, ніж ціна;
  • орієнтація на одержання прибутку та оцінка потенційних покупок з огляду на їхнюефективність: чинники, що впливають на вибір товару покупцем, за ступенем їхньої важливості розміщуються в такій послідовності: якість, технічне обслуговування, ціна;
  • можливість надати готовому виробу більшої привабливості для покупців: зрозуміло, що доступні ціни, узгоджені з показниками якості товару, є привабливішими для потенційних покупців.

Об’єктивно діють і специфічні чинники ціноутворення на основні види продукції виробничо-технічного призначення (сировину, основні й допоміжні матеріали, вузли та агрегати, основне й допоміжне устаткування).Розглянемо їх детальніше.

  • Сировинапідлягає лише тій обробці, яка полегшує її використання чи транспортування або приводить її у відповідність із чинними стандартами. За реалізації сировинних товарів на ринку ціни на них встановлюються з урахуванням вимог стандартів, обсягу попиту та продажу.
  • Основні матеріали, як правило, купують відповідно до специфікації, опрацьованої на базі чинних стандартів. Саме наявність затверджених у встановленому порядку стандартів є головним чинником ціноутворення на основні матеріали.
  • Допоміжні матеріаливиконують на різногалузевих підприємствах майже однакові функції і у зв’язку з цим мають стійкий попит. Тому на встановлення ціни на такі матеріали впливають існуючий попит, їхні якісні показники та обсяги виробництва.
  • У зв’язку з природним прагненням покупців максимально обмежити кількість постачальників вузлів та агрегатів,останні звичайно купують у виробників, які встановлюють ціну на них з урахуванням іміджу своєї продукції на ринку. Іноді деякі вузли та агрегати є досить помітними в готовому виробі, що дає змогу покупцям використовувати відомі на ринку марки таких виробів для стимулювання збуту власної продукції за вигідною для них ціною.
  • У цінах на основне устаткування, враховується його універсальність або навпаки – спеціалізація. Що вища спеціалізація устаткування, то суворіші вимоги до експлуатаційних параметрів, так і до ціни. За ринкових умов господарювання виробники основного устаткування можуть кредитувати своїх покупців, включаючи продаж на виплат та лізинг.
  • Ціна одиниці допоміжного устаткуваннязавжди є помітно нижчою за ціну на основне устаткування. За умови зростання обсягів виробництва збуту такого устаткування з’являється можливість дальшого зниження ціни.

Список використаної літератури

1. Азарян О. Маркетинг: принципи та функції: Навч. посіб. для студ. вищ. навч закл. / Донецький держ. ун-т економіки і торгівлі ім. М.І.Туган-Барановського / Олена Михайлівна Азарян (ред.). — 2. вид., перероб. і доп. — К. : НМЦВО МОіН України, 2001. — 319с.

2. Антошкіна Л. Маркетинг: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисципліни для підгот. бакалаврів за напрямом 0501 "Економіка і підприємництво" / Бердянський ін-т підприємництва — Донецьк : Юго-Восток, 2006. — 171с.

3. Астахова І. Маркетинг: Навч. посіб. / Харківський національний економічний ун-т. — Х. : Видавництво ХНЕУ, 2006. — 208с.

4. Балабанова Л. Маркетинг: Підручник для студ. вищ. навч. закладів. — Донецьк, 2002. — 562с.

5. Буряк П. Маркетинг: Навчальний посібник/ Петро Буряк, Борис Карпінський, Яніна Карпова,; М-во освіти і науки України, Львівська держ. фінансова акад.. - К.: ВД "Професіонал, 2005. - 318 с.

6. Гірченко Т. Маркетинг: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Тетяна Гірченко, Олена Дубовик,; Мін-во освіти і науки України, Національний банк України, Львівський банківський ін-т. - К.: ІНКОС: Центр навчальної літератури, 2007. - 254 с.

7. Гончаров С. Маркетинг: кредитно-модульна сист. орг. навч. процесу / Національний ун-т водного господарства та природокористування — Рівне : НУВГП, 2007. — 364с.

8. Горєлов Д. Маркетинг: навч.-метод. посіб. для практ. і семінарських занять / Харківський національний автомобільно-дорожній ун-т — Х. : ХНАДУ, 2007. — 120c.

9. Земляков І. Основи маркетингу: Навчальний посібник/ Ігор Земляков, Ігор Рижий, Василь Савич,; М-во освіти і науки України, Ін-т менеджменту та економіки "Галицька академія". - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 352 с.

10. Крамаренко В. І. Маркетинг: Навчальний посібник/ В. І. Крамаренко, Б. І. Холод та ін.. - К.: ЦУЛ, 2003. - 257 с.

11. Ляшенко Г. Маркетинг: Навч.-метод. посібник / Державна податкова адміністрація України; Академія держ. податкової служби України. — Ірпінь, 2003. — 124с.

11. Маркетинг у прикладах і завданнях: Навч. посібник / За ред. С. М. Ілляшенка. - Суми: Університетська книга, 2006. - 399 с.

12. Маркетинг для магістрів: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / С.М. Ілляшенко (ред.). — Суми : Університетська книга, 2008. — 928c.

13. Маслова Т. Маркетинг. /Татьяна Маслова, Светлана Божук, Ла-риса Ковалик,; Ред. В. Усманов. - СПб.: Питер; М.; Харьков; Минск, 2001. - 128 с.

14. Старостіна А. Маркетинг: Навчальний посібник/ Алла Старостіна, Дмитро Черваньов, Олександр Зозульов,. - К.: Знання-Прес, 2002. - 192 с.

15. Щербань В. Маркетинг: Навчальний посібник/ Володимир Щербань,; М-во освіти і науки України, Черкаська академія менеджменту. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 202 с.

загрузка...
Top