Теорії макроекономічної рівноваги та їх практичне значення

Вступ.

1. Зародження теорії макроекономічної рівноваги.

2. Класична теорія макроекономічної рівноваги.

3. Кейнсіанська теорія макроекономічної рівноваги.

4. Новітні концепції рівноваги на макрорівні.

5. Застосування моделі макроекономічної рівноваги.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Криві попиту і пропозиції для індивідуальних благ допомагають зрозуміти, чому рівноважна ціна одного блага істотно відрізняється від рівноважної ціни іншого. Однак модель попиту і пропозиції для окремого блага не дає відповіді на цілу низку важливих економічних і питань. Наприклад, які чинники визначають усю рівноважну кількість певних благ на ринку, тобто реальний обсяг національного продукту? Чому в певні періоди цей обсяг зменшується порівняно з попереднім рівнем, а в інші періоди швидко збільшується? Щоб відповісти на ці та інші запитання, необхідно поєднати, або агрегувати, всі окремі ринки в єдиний загальний ринок, тобто проаналізувати сукупні пропозицію та попит.

Актуальність теми. Особливістю ринкової економіки є постійне тяжіння до рівноваги. В узагальненому вигляді макроекономічна рівновага є рівновагою між сукупним попитом і сукупною пропозицією.

Загальна ринкова рівновага досягається в результаті подолання незбалансованості окремих, але взаємозалежних ринків. Загальна рівновага ніколи не буває повною і ідеальною. Це лише позитивна макроекономічна динаміка від гіршого до кращого співвідношення сукупної пропозиції і сукупного попиту. Індикатором такої тенденції стають показники росту ВВП, НД і інших макроекономічних показників. З іншого боку, існує зворотний зв'язок між загальною і частковою рівновагою. Якщо є стійка позитивна тенденція в динаміці загальної рівноваги, легше долається виникаюча незбалансованість на якомусь окремому ринку. І навпаки, в умовах кризового стану економіки і тривалого порушення рівноваги між сукупним попитом і пропозицією нерівновага на окремих ринках посилюється, набуваючи хронічної форми. Саме така ситуація була характерна, на жаль, для економіки України в останні 7-8 років.

Поняття рівноваги, збалансованості застосовуються й у більш широкому контексті – до всієї соціально-економічної системи країни.

Соціально-економічна рівновага – це такий стан країни, при якому економічний розвиток підпорядкований досягненню стратегічних соціальних цілей суспільства: високого рівня добробуту при розумній його диференціації по дохідних групах населення, зберігання і поліпшення екологічних умов життя, доступності культури, освіти, медичного обслуговування й ін. При досягненні стратегічних соціальних цілей економічна система потребує власної рівноваги і внутрішньої сталості.

Це відноситься до розвіданих запасів корисних копалин, чисельності економічно активного населення, до реального інноваційного потенціалу, накопиченого національного багатства, до стану основних фондів у галузях матеріального виробництва, до інфраструктури й ін.

1. Макроекономіка як одна із складових частин економічної теорії є наукою про поведінку економіки як єдиного цілого. Вона визначає агреговані показники, такі як обсяг виробництва, безробіття та інфляція тощо.

2. Особливе місце в макроекономічному аналізі займає визначення основних цілей нації та інструментів їхньої реалізації. До основних цілей належать обсяг виробництва, зайнятість, стабільність рівня цін на вільному ринку і платіжний баланс, до вказаних інструментів — фіскальна політика, грошова політика, політика регулювання доходів і зовнішньоекономічна політика.

3. Крива сукупного попиту показує, який рівень реального обсягу виробництва купуватимуть в економіці за кожного можливого рівня цін.

4. Крива сукупного попиту є спадною внаслідок ефекту відсоткової ставки, ефекту багатства та ефекту імпортних закупівель.

5. Визначниками сукупного попиту є: зміни видатків споживачів, зміни інвестиційних видатків, зміни державних видатків, зміни видатків на чистий обсяг експорту. Збільшення видатків, зумовлене змінами одного або кількох визначників сукупного попиту, зміщує криву сукупного попиту вправо, і навпаки, зменшення таких видатків веде до зміщення цієї кривої вліво.

6. Крива сукупної пропозиції показує рівень реального внутрішнього обсягу виробництва, який буде вироблено за різних можливих рівнів цін.

7. Форма кривої сукупної пропозиції відображає зміни, що відбуваються з витратами на одиницю продукції, коли реальний внутрішній обсяг виробництва зростає або зменшується. На горизонтальному відрізку кривої сукупної пропозиції існує значне безробіття, не використовується велика кількість машин та устаткування, і тому виробництво можна збільшувати без збільшення витрат на одиницю продукції і цін. На вертикальному відрізку реальний обсяг виробництва максимальний, тому у відповідь на збільшення сукупного попиту зростатимуть лише ціни. На проміжному відрізку, коли деяким фірмам доведеться використовувати старіше і менш ефективне устаткування та менш кваліфікованих робітників, витрати виробництва зростають.

Мета роботи– простежити вплив сукупного попиту та пропозиції, проаналізувати їх моделі.

Отже, головне завдання роботи – дослідити сукупний попит та сукупну пропозицію та проаналізувати їх макроекономічну рівновагу.

Економічна рівновага досягається тоді, коли обмежені ресурси використовуються повністю і ефективно, а їхній розподіл по сферах і галузях економіки відповідає досягненню як стратегічних, так і тактичних соціально-економічних цілей країни.

Об’єктом дослідженнявиступає – макроекономічна рівновага сукупного попиту і пропозиції, а предметом роботи – сукупний попит та сукупна пропозиція, моделі їх побудови.


1. Зародження теорії макроекономічної рівноваги

Досягнення макроекономічної рівноваги - центральна проблема як макроекономічної теорії,так і макроекономіки як науки прикладної. Під макроекономічною рівновагою розуміють досягнення таких народногосподарських пропорцій, за яких динаміка економічного розвитку характеризуватиметься бажаною стабільністю:без надлишків нереалізованого суспільного продукту, але й без його дефіциту; з повною зайнятістю усіх наявних виробничих ресурсів,але й без їх нестачі;з незмінними темпами економічного зростання, які б забезпечували повнокровне розширене відтворення суспільного виробництва.

Теорія макроекономіки як наука є теоретичною базою економічної політики держави. Але її практичне застосування ускладнюється тим, що вона представлена великою сукупністю конкуруючих між собою теоретичних доктрин. Кожна з них по-різному уявляє механізм функціонування економіки з ринковими відносинами, і в першу чергу, по-різному бачить співвідношення між ринком і державою, дає протилежні рекомендації стосовно ролі держави в стабілізації економіки.

Меркантилізм є одній з перших економічних шкіл, що спробувала побудувати систему уявлень про громадську організацію, виключно на економіці. Проголосивши метою господарської діяльності збагачення, вони звели багатство до грошової форми його вираження, і головна мета – збільшення кількості грошей в країні.

Ранній – політика грошового балансу (перешкода відтоку з країни золота і срібла, імпортери повинні витрачати зароблені гроші на території даної країни, а експортери – повертати значну частку виручки), проте з'ясувалося, що це веде не стільки до збагачення, скільки до зростання цін і падіння доходів населення.

Пізній – ідея активного торгівельного балансу (прагнення привабити в країну більше грошей за рахунок перевищення товарного експорту над імпортом).

Представники теорії: Томас Ман (1571-1641), в книзі «Багатство Англії в зовнішній торгівлі, мул Торгівельний баланс як регулювальника нашого багатства» доводить вигідність для країни активної торгівельної політики.

Антуан де Монкретьен виразив в своїй роботі «Трактат по політичній економії» підтримку державному втручанню в економіку.

Жан Кольбер проводячи політику заступництва експортному виробництву в епоху Людовика XIV, заборонив вивіз з країни сільськогосподарської продукції, ніж істотно понизив ціни на неї на внутрішньому ринку. Ця політика вигідна торговцям і власникам мануфактури, оскільки дозволяла менше платити робітникам, і робити конкурентоздатною експортну продукцію. Проте перекачування засобів з сільського господарства нанесло істотну утрату цієї галузі, від якої вона облямувалася не скоро[6, c. 92-93].

Меркантилістські ідеї набули широкого поширення практично у всіх країнах, де здійснювався перехід до ринкової економічної системи, і хоча вони були фрагментарні і частенько суперечливі, їх вплив був вельми помітним як в області господарської політики, так і в теоретичному осмисленні спостережуваних явищ.

Уїльям Петті людина, ідеї і вислови якого лягли в концепцію класичної школи. Він намагається зрозуміти суть роботи господарського механізму, заснованого на обміні результатами спеціалізованої праці. У запропонованому ним варіанті як основа обмінюваності висуваються результати праці. Петті відчув необхідність, знаходячись на позиціях трудової теорії вартості, виявити особливості праці, що її створює, вступивши тим самим на довгий шлях шукань, вченням К. Маркса, що завершилося, про абстрактну працю.

Зазначена обставина дезорієнтує управлінську практику щодо встановлення причин затяжної економічної кризи в Україні та породжує крайнощі в пошуках адекватних моделей її подолання: від шокової терапії до еволюційних перетворень; від класичного капіталізму до державного соціалізму, що викликає гострі політичні суперечки та велику соціальну напругу в суспільстві. Крім того, незважаючи на значну кількість макроекономічних теорій, всі вони зорієнтовані на розвинутий ринок і майже не торкаються перехідної економіки. У системі макроекономічних теорій можна виділити декілька основних: класична, кейнсіанська, монетаристська, теорія економіки пропозиції, теорія раціональних очікувань. Отже, щоб мати уявлення про роль держави як суб'єкта макроекономічного регулювання, слід розкрити концептуальні положення цих теорій.

В основі будь-якої макроекономічної теорії лежить питання про те, за допомогою яких механізмів в економіці забезпечується повна зайнятість, тобто повне використання наявних ресурсів. Це може забезпечувати ринковий механізм самостійно або поряд з ним відповідну регулювальну роль має виконувати держава.

Особливістю ринкової економіки є постійне тяжіння до рівноваги. В узагальненому вигляді макроекономічна рівновага є рівновагою між сукупним попитом і сукупною пропозицією[14, c. 102-104].

Загальна ринкова рівновага досягається в результаті подолання незбалансованості окремих, але взаємозалежних ринків. Загальна рівновага ніколи не буває повною і ідеальною. Це лише позитивна макроекономічна динаміка від гіршого до кращого співвідношення сукупної пропозиції і сукупного попиту. Індикатором такої тенденції стають показники росту ВВП, НД і інших макроекономічних показників. З іншого боку, існує зворотний зв'язок між загальною і частковою рівновагою. Якщо є стійка позитивна тенденція в динаміці загальної рівноваги, легше долається виникаюча незбалансованість на якомусь окремому ринку. І навпаки, в умовах кризового стану економіки і тривалого порушення рівноваги між сукупним попитом і пропозицією нерівновага на окремих ринках посилюється, набуваючи хронічної форми. Саме така ситуація була характерна, на жаль, для економіки України в останні 7-8 років.

Поняття рівноваги, збалансованості застосовуються й у більш широкому контексті – до всієї соціально-економічної системи країни.

Соціально-економічна рівновага – це такий стан країни, при якому економічний розвиток підпорядкований досягненню стратегічних соціальних цілей суспільства: високого рівня добробуту при розумній його диференціації по дохідних групах населення, зберігання і поліпшення екологічних умов життя, доступності культури, освіти, медичного обслуговування й ін. При досягненні стратегічних соціальних цілей економічна система потребує власної рівноваги і внутрішньої сталості.

Це відноситься до розвіданих запасів корисних копалин, чисельності економічно активного населення, до реального інноваційного потенціалу, накопиченого національного багатства, до стану основних фондів у галузях матеріального виробництва, до інфраструктури й ін.

Економічна рівновага досягається тоді, коли обмежені ресурси використовуються повністю і ефективно, а їхній розподіл по сферах і галузях економіки відповідає досягненню як стратегічних, так і тактичних соціально-економічних цілей країни.

Потребує пояснення теза про повне використання виробничих ресурсів. Зрозуміло, це не означає, що в економічній системі не створюються стратегічні запаси і резерви, що розвідані корисні копалини повністю утягуються в господарське використання відразу після їхнього відкриття й оцінки. Навпаки, ефективно функціонуюча економічна система припускає розумне резервування частини виробничих ресурсів для зниження рівнів ризику і для підвищення її адаптаційних можливостей до зміни ситуації. При цьому втрати від недоотримання продукції від ресурсів, що резервуються, і витрати на їхню підтримку не повинні перевищувати потенційного ефекту від їхнього залучення у виробництво, коли виникає така необхідність.

Рівноважний стан економіки означає, що в ній досягається синергічний ефект, тобто зростання ефективності за рахунок системного використання обмежених ресурсів на пріоритетних напрямках соціально-економічного розвитку країни. Своєчасне уточнення або зміна пріоритетів викликають перерозподіл ресурсів, залучення у виробництво їхньої частини, що резервується, і структурні зсуви в економіці. У результаті досягається збільшення синергічного ефекту.

Ще в XIX ст. періодичне виникнення економічних криз, що супроводжувалися зниженням цін, банкрутствами підприємств, зростанням безробіття, змусило численних представників економічної науки й господарської практики вдатися до розробки політики державного регулювання економіки з метою стабілізації її розвитку. Найефективнішими інструментами її виявилися державні фінанси, грошовий обіг і кредит. Завдяки їм стало можливим здійснювати відповідну фіскальну, кредитно-грошову, структурну та інвестиційну політику і впливати на рух промислового циклу, а також регулювати міжнародні економічні та валютні відносини.

В окремі періоди економічної історії підприємницького суспільства фінансовим і грошово-кредитним важелям макроекономічного регулювання відводилася неоднакова роль. Пріоритетним було то регулювання економіки через систему податків і державних витрат, то регулювання руху промислового циклу через кредитно-грошову сферу. Застосування тих чи інших методів визначалося передусім тим, якої економічної доктрини дотримувалися лідери політичних партій, що приходили до влади, або які течії та школи економічної думки брали гору в той чи інший період історії[3, c. 112-114].


2. Класична теорія макроекономічної рівноваги

Історично макроекономічна наука була започаткована класичною теорією. Найбільш видатними представниками класичної теорії є Адам Сміт, Давид Рікардо, Джеймс Мілль, Жан Батист Сей, Альфред Маршалл, Артур Пігу, Леон Вальрас, Вільфредо Парето[2, c. 316].

Прихильники класичної теорії вважають, що ринковий механізм здатний автоматично забезпечувати повну зайнятість без державного втручання в економіку, повна зайнятість є нормою для економіки з ринковими відносинами. Вони визнають, що інколи на економіку можуть негативно впливати зовнішні фактори, такі як війни, політичні перевороти, засуха, біржові крахи тощо, які тимчасово виводять її зі стану повної зайнятості. Проте здатність ринку до автоматичного саморегулювання є достатньою, щоб через деякий час знову відновити в економіці такий рівень виробництва, який відповідає умовам повної зайнятості. Це означає, що можливий відхід економіки від стану повної зайнятості, на думку представників класичної теорії, є не внутрішнім продуктом ринкової економіки, а лише результатом впливу на неї зовнішніх обставин.

Згідно з класичною теорією механізм ринкового саморегулювання економіки складається з декількох елементів. Перший – ситуація, коли величина сукупних витрат буде недостатньою для виробництва потенційного ВВП, є малоймовірна. Якщо навіть сукупні витрати за будь-яких обставин зменшаться порівняно з потенційною величиною, то досить швидко такі важелі ринкового регулювання, як ціна і зарплата примусять економічних суб'єктів збільшити сукупні витрати до потенційної величини.

Неможливість виникнення в економіці дефіциту сукупних витрат спирається на закон Сея. Згідно з цим законом процес виробництва товарів створює доход, який дорівнює вартості вироблених товарів. Це означає, що процес виробництва є лише іншим виразом процесу їх споживання. Тому товарна пропозиція породжує адекватний собі попит. Такий закон діє на різних рівнях економіки. Так, на мікрорівні кожний підприємець формує на ринку свій попит на чужі товари такої ж величини, як і та пропозиція, яку він створив своїм товаром, тобто його доходи від реалізації власного товару дорівнюють вартості товарів, на які він пред'являє попит. Якщо така рівність існує для кожного окремого виробника, то вона неминуче повинна мати місце і для всього суспільного виробництва.

Закон Сея спирається на передумову, що весь доход, отриманий виробниками товарів, повністю використовується на закупівлю інших товарів. У дійсності це не так, оскільки певна частка доходу може бути спрямована не на витрати, а на заощадження, що породжує невідповідність між виробництвом і споживанням, тобто між пропозицією і попитом. У цьому випадку сукупні витрати будуть недостатніми для закупівлі всієї маси вироблених товарів, у результаті чого скоротиться сукупний попит, фактичний ВВП відхилиться вниз від потенційного ВВП, що свідчить про виникнення в економіці неповної зайнятості[9, c. 263-265].

Прихильники класичної теорії визнають дестабілізуючий вплив заощаджень на рівновагу між доходами і витратами. Проте, на їхню думку, дана обставина не вимагає державною втручання в економіку. Ринковий механізм здатний самостійно й досить швидко ліквідувати цей дисбаланс через взаємодію між товарним та грошовим ринками. У цьому полягає суть другого елемента класичної теорії про ринкове саморегулювання. Та частка доходів, яка спрямовується на заощадження, знову повертається на товарний ринок у вигляді інвестицій. Інвестиційні витрати підприємців компенсують ті вилучення із потоку “доходи-витрати”, які відбуваються в формі заощаджень. Отже, якщо підприємці будуть інвестувати в економіку стільки ж, скільки домогосподарства мають намір заощаджувати, то закон Сея буде діяти і відповідність між доходами і витратами не буде порушена.

Необхідною умовою для досягнення відповідності між доходами і витратами в економіці є баланс між заощадженнями та інвестиціями. Згідно з класичною теорією ця умова забезпечується грошовим ринком через коливання процентної ставки під впливом попиту і пропозиції на цьому ринку. Суб'єктами грошового ринку є, з одного боку, домогосподарства як власники заощаджених грошей, з іншого – підприємці, які пред'являють попит на ці гроші з метою інвестування економіки. Рівновага між величиною запропонованих грошей і попитом на них досягається процентною ставкою.

Якщо запропонований обсяг заощаджених грошей перевищує попит на них з боку інвесторів або зменшується порівняно з ним, то процентна ставка знижується або піднімається і завдяки цьому урівноважує їх між собою. Це означає, що рівноважна процентна ставка вирівнює заощадження та інвестиції автоматично. За цих умов необхідність державного втручання в економіку не виникає.

Класики допускають тимчасове перевищення заощаджень порівняно з інвестиціями, що може викликати тимчасове відхилення сукупних витрат від потенційної величини. Але таке відхилення, на їхню думку, необов'язково викличе падіння виробництва порівняно з потенційним рівнем, оскільки крім грошового ринку, велику регулювальну роль виконують ціни і зарплата[1, c. 138-140].

Уявлення прихильників класичної теорії про здатність ринку до автоматичного регулювання економіки і необхідність відлучення держави від цього регулювання не витримало випробування на практиці. Історичний досвід світової економіки (Велика депресія 30-х років) показав, що держава змушена втручатися в економічні процеси.


3. Кейнсіанська теорія макроекономічної рівноваги

Вирішальну роль в перегляді класичних уявлень про економічний механізм відіграв відомий англійський економіст Джон Мейнард Кейнс.

У книзі “Загальна теорія зайнятості, процента та грошей”[8](1936 р.), він уперше піддав конструктивній критиці класичну теорію макроекономічного регулювання, що панувала доти. На противагу класичній теорії ринкового саморегулювання і державного невтручання в економіку він запропонував альтернативну макроекономічну теорію, в основі якої лежить державне регулювання економіки. Це явище отримало в науці назву “кейнсіанської революції”.

На відміну від класиків, прихильники кейнсіанської теорії відстоюють думку, що ринковий механізм самостійно не може гарантувати досягнення в економіці повної зайнятості. Повна зайнятість за рахунок лише ринкових регуляторів – це не закономірність, а випадковість. Підтвердженням цього положення кейнсіанці висувають кілька аргументів:

• кейнсіанською теорією відкидається положення про те, що процентна ставка гарантує забезпечення рівноваги між заощадженнями та інвестиціями, оскільки власники заощаджень та інвестори – це зовсім різні економічні групи, які в процесі прийняття рішень керуються неоднаковими мотивами. При цьому процентна ставка не відіграє ролі єдиною чинника. Крім неї, на рівень заощаджень впливають також інші фактори, які не відображають прагнення людей одержувати доходи від заощаджень. Досить часто заощадження здійснюються для вирішення інших проблем: 1) з метою накопичення грошей для здійснення великих закупок, вартість яких перевищує розмір поточних доходів; 2) для створення резерву грошових засобів з метою здійснення непередбачених витрат, пов'язаних з лікуванням, безробіттям тощо; 3) з метою нагромадження грошей, щоб задовольнити майбутні потреби, наприклад, для сплати витрат за навчання.

Процентна ставка не є єдиним чинником і при вирішенні питання про необхідність інвестування. На думку кейнсіанців, важливим фактором, який визначає величину інвестицій, є також норма чистого прибутку, очікуваного від інвестування[2, c. 317].

Кейнсіанці вважають уявлення класиків про роль поточних заощаджень як джерела інвестицій надмірно спрощеними, оскільки вони не враховують інші джерела. На їхню думку, крім поточних заощаджень на грошовому ринку існують два інші джерела інвестицій: 1) готівкові заощадження, тобто населення зберігає гроші не лише в банківській системі, а й у готівковій формі на руках; 2) кредитні установи, які здатні мультиплікативно примножувати заощаджені гроші, внаслідок чого величина інвестицій може перевищити заощадження.

• кейнсіанці ставлять під сумнів класичне положення про високу еластичність цін і заробітної плати, особливо в бік зниження останньої при зменшенні сукупного попиту. Це пояснюється двома обставинами. По-перше, наявність монополій, які стримують зниження цін, і профспілок, які стримують зменшення заробітної плати, що перешкоджає адекватному зниженню цін і заробітної плати в короткостроковому періоді і протидіє відновленню сукупної пропозиції на рівні потенційного ВВП. По-друге, якщо навіть припустити можливість зниження заробітної плати внаслідок падіння сукупною попиту і попиту на ринку праці, то це не викличе зростання сукупного доходу працюючих і тому не забезпечить відновлення їхнього попиту на рівні потенційного ВВП.

При визначенні об'єктів державного впливу на економіку кейнсіанці виходять із того, що головною причиною падіння виробництва є недостатність сукупного попиту. На їхню думку, відставання сукупного попиту від сукупної пропозиції породжують два головних фактори:

• психологія споживачів, тобто домашніх господарств. Зі збільшенням їхнього доходу зменшується та його частка, яка йде на споживання, і збільшується та, яка спрямовується на заощадження. Така тенденція в розподілі зростаючого доходу дістала назву “основний психологічний закон” Кейнса, згідно з яким зі збільшенням доходу домашніх господарств їхня гранична схильність до споживання зменшується, а гранична схильність до заощаджень збільшується. Внаслідок цього споживання відстає від виробництва, що викликає падіння виробництва;

• зниження ефективності капіталу. Зі збільшенням обсягів нагромадження капіталу норма прибутку падає відповідно до закону спадної продуктивності капіталу. Ця тенденція обумовлюється зниженням можливостей реалізувати вироблені продукти за достатньо високими цінами внаслідок зменшення граничної схильності до споживання. Отже, зменшення граничної схильності до споживання знижує інвестиційний попит як компонент сукупного попиту[7, c. 153-154].

Таким чином, згідно з кейнсіанською теорією, не пропозиція створює попит, а навпаки, попит створює власну пропозицію. Тому головним об'єктом державного втручання в економіку повинен бути сукупний попит, який в кейнсіанській теорії дістав назву “ефективний попит”. Звідси кейнсіанці пропонують два методи активізації і стимулювання сукупного попиту:

• за рахунок збільшення державних закупок або зниження податків;

• за рахунок зниження процентних ставок за кредит, що підніме “граничну ефективність капіталу” і збільшить інвестиції приватного сектора економіки.

Розглядаючи роль фіскальних і грошово-кредитних інструментів в стимулюванні сукупного попиту, кейнсіанці віддають перевагу першим. Це пояснюється тим, що під час спаду виробництва інвестиції слабо реагують на зниження процентної ставки. Отже, за цих умов грошово-кредитна політика є неефективною. Тому головну увагу слід приділяти не зниженню процентної ставки, а фіскальній політиці на основі збільшення державних інвестицій, надання пільгових кредитів тощо.

Важливу роль в кейнсіанській теорії відіграє мультиплікатор інвестицій. Найбільшу величину він має за умов наявності в економіці невикористаних потужностей і вільної робочої сили. При наявності резервних потужностей досягається “дешеве” нарощування випуску продукції за рахунок незначних додаткових інвестицій. Тому в умовах недостатнього сукупного попиту держава може за рахунок бюджетних витрат забезпечувати значний мультиплікативний ефект[6, c. 79].

Дж.Кейнс ввів поняття «перевага ліквідності», яке виражає корисність грошей як особливого блага. Попиту на гроші як майно належить важлива роль.

Неокласики вивчали господарство, яке відповідає умовам цілковитої конкуренції, кейнсіанці звертають увагу на наявність багатьох недосконалостей в дії ринкового механізму.

Висновки неокласиків відносяться до функціонування економічної системи в тривалому періоді, коли достатньо часу для завершення процесів пристосування до загальної рівноваги при повній зайнятості. Кейнсіанці досліджують, яку економічну кон'юнктуру створить ринковий механізм в короткому періоді і чи треба на неї діяти державі.[8, c. 206]


4. Новітні концепції рівноваги на макрорівні

Неокласичні теорії і моделі рівноваги складались по двох напрямах: часткової економічної рівноваги і загальної економічної рівноваги. Поява першого напряму пов’язана з працями французьких та англійських економістів рубежу 19-20 століть А.Курно, У.Джевонса, Ф.Еджуорта, А.Маршалла, а другого – з працями швейцарів М.Е.Вальраса, В.Парето та інших.

Теорії часткової економічної рівноваги розглядали умови рівноваги конкретних ринків, виходячи із співвідношення попиту і пропозиції і формування ціни ринкової рівноваги. При цьому досліджувались такі явища, як еластичність попиту і пропозиції в залежності від ціни, ринкові періоди різної тривалості, в яких умови досягнення часткової економічної рівноваги різні. В цілому дані теорії розглядають рівновагу з позицій мікроекономіки.

Мікроекономічний підхід характерний і для теорій загальної економічної рівноваги, хоча вони розглядають умови рівноваги всієї економічної системи. Саме в рамках даних теорій було сформовано уявлення про структуру економічної системи та її суб’єкти (підприємства і домашні господарства), економічний кругообіг як потоки продукту, ресурсів і доходів між ринковими суб’єктами, що опосередковуються ринками ресурсів і товарів та послуг[2, c. 319].

У відповідності з даними теоріями умови загальної економічної рівноваги такі:

1. Максимальний прибуток для кожного підприємця.

2. Максимальна корисність продукту для кожного споживача в межах його доходу.

3. Рівність доходу кожного споживача і його попиту на предмети споживання.

4. Рівність або пропорційність доходу, що приносить одиниця кожного фактору виробництва, його граничної продуктивності.

5. Рівність попиту і пропозиції.

Першою теорією загальної економічної рівноваги стала концепція М.Е.Вальраса, який на основі своєї теорії розробив абстрактну модель ринкової рівноваги. Ця математична модель відображає формування попиту і пропозиції по всій номенклатурі товарів; рівняння попиту і пропозиції на кожний товар будуються як функції цін усіх товарів. В результаті взаємодії між кількістю товарів та ії цінами у кінцевому рахунку попит і пропозиція вирівнюються.

У 20 ст. продовжувалось удосконалення неокласичних макроекономічних моделей. Сучасний представник неокласичної теорії Дж.Гікс далі розвинув вихідну модель Вальраса. Модель Гікса утворює математичну систему, якій загальна економічна рівновага визначається трьома групами рівнянь, які описують:

1. Досягнення максимуму корисності для кожного споживача при обмеженій величині його доходу

2. Одержання максимуму прибутку для кожного підприємця при обмеженні характеру і обсягу продукції, яку вони випускають.

3. Умови рівності попиту і пропозиції по всій номенклатурі товарів і утворення прибутку як різниці між цінами купівлі і продажу.

Отже, система загальної рівноваги ґрунтується на досягненні узгодженості часткових оптимумів прибутку для усіх підприємств з частковими оптимумами корисності для усіх споживачів[2, c. 264-265].

Центральне місце в сучасних неокласичних моделях макроекономічної рівноваги займають проблеми високих темпів економічного зростання, виходячи із наявних виробничих факторів та їх використання. Найбільш чітко це відображено у так званих виробничих функціях.

В макроекономічних моделях економічного зростання виробничі функції відображають технологічний взаємозв’язок між обсягом суспільного продукту і різними виробничими ресурсами (капіталом, працею, землею, технічним прогресом тощо). У цьому полягає економічний зміст функції. Кожна виробнича функція описує певну макроекономічну модель.

Слід відзначити, що до 30-х років XX ст. не існувало поняття “макроекономіка” (макроеконмічну теорію почав розробляти Дж.М.Кейнс), не існувало й особливої потреби в розробці макроекономічних моделей як моделей активного реголювання пропорцій суспільного виробництва і встановлення його рівноваги. Потреба у створенні такої моделі виникла тоді, коли стало зрозуміло, що ринковий механізм не в змозі подолати наростаючі диспропорції, відновити втрачену рівновагу, тобто у 20-30 роках 20ст.

Неокласична теорія виникла в 70-х роках XIX ст. Її виникнення, з одного боку, було реакцією на марксизм з його критикою капіталізму, з іншого – спробою вписати в неокласичну теорію ряд нових положень, висновків, що підтверджували б саморегулювальну здатність ринку. Зазначимо, що неокласична теорія має багато різних напрямків. Так, теорія добробуту вперше ввела до наукового обігу поняття “суспільні блага”, “зовнішні ефекти”, “монополії”, з якими ринок справитися не може, а тому потрібна допомога держави. На це спирається зокрема й теорія державних фінансів (П. Самуельсон). Отже, як реакція на недоліки кейнсіанської теорії виникла неокласична школа. Вона містить ряд теорій, що суперечать кейнсіанській. Серед них на сучасному етапі найрельєфніше виділяються монетаристська теорія, теорія раціональних очікувань, теорія економіки пропозиції та ін. Кожна з них має як позитивні, так і уразливі сторони. Зокрема, в основі монетаристської теорії, яка була обґрунтована американським економістом Мілтоном Фрідменом, лежить ідея про те, що головна роль в регулюванні економіки належить грошово-кредитній, а не фіскальній політиці. При цьому основним інструментом регулювання економіки є гроші. Збільшуючи чи зменшуючи пропозицію грошей, держава може здійснювати регулюючий вплив на економічну активність. Проте деякі вчені із США (М. Фельдстайн, Г. Гільдер і А. Лаффер) вважають, що глибокі порушення економічного зростання та зайнятості не можуть бути пояснені тільки або сукупним попитом, що є недостатнім для використання виробничого потенціалу, як це стверджують кейнсіанці, або регулюванням грошової маси, як це стверджують монетаристи. Причиною цього, на їхню думку, є недооцінка сукупної пропозиції. Зокрема держава, збільшуючи податки та соціальні виплати і гарантії, тим самим пред'являє надмірні вимоги щодо механізму пристосування ринкової економіки, в результаті чого індивідуальна ініціатива та гнучкість ринку суттєво зменшуються[7, c. 463].

Прихильники теорії економіки пропозиції вважають кейнсіанську теорію односторонньою, яка враховує тільки попит і недооцінює необхідність регулювання пропозиції. Насправді ж фіскальна політика, передусім через податковий механізм, може впливати й на сукупну пропозицію, тобто в кінцевому підсумку на реальний обсяг виробництва.

Отже, сучасна макроекономіка не має єдиної домінуючої теорії. Вона спирається на ряд теорій, котрі взаємодоповнюють одна одну і дають практикам можливість вибору, тобто самим визначити ефективність кожної теорії залежно від своїх суб'єктивних уявлень, а також з урахуванням індивідуальних умов, цілей і пріоритетів економічної політики певної країни.

Для країн, які здійснюють перехід від командно-адміністративної (або планової) економіки до змішаної, характерним є перехідний період. Він обумовлений як зміною економічної (внутрішньої і зовнішньої) політики держави, так і переходом від одного стану втручання держави в економіку до іншого. Оскільки на ступінь втручання держави в економіку суттєво впливає співвідношення форм власності, то в кожному випадку, коли це співвідношення змінюється, виникає перехідний період. Він зумовлюється також необхідністю створення відповідного ринкового механізму регулювання економіки і насамперед ринкової інфраструктури. Тому спільним для таких країн є те, що їхня економіка є перехідною.

Особливість перехідної економіки полягає в тому, що в цей період всі суперечності загострюються, зростає їх кількість і інтенсивність. Загальними рисами перехідної економіки, які формують специфіку її суперечностей, зокрема в Україні, є такі: нестабільність умов господарювання; деформованість економічної структури; дефіцит ресурсів та соціальні обмеження структурної перебудови; відсутність механізму саморегуляції економіки; незавершеність процесу приватизації і роздержавлення власності; невизначеність рушійних сил розвитку; система цін, здеформована монополіями та інфляцією; часткова втрата керованості макроекономічними процесами та ін.[5, c. 69]


5. Застосування моделі макроекономічної рівноваги

Ми вже знаємо, що точка перетину кривої пропозиції індивідуального блага і попиту на нього визначає рівноважну ціну та обсяг його виробництва.

Аналогічно в точці перетину кривих сукупного попиту й сукупної пропозиції досягаються рівноважний рівень цін та рівноважний обсяг національного продукту. На рисунку 3.1 показано, що в короткостроковому періоді рівновага досягається в точці Е з рівноважним рівнем цін Рeі рівноважним обсягом виробництва Ye. Чому саме Рei Ye, є відповідно рівноважним рівнем цін і рівноважним обсягом національного виробництва? Припустімо, що рівень цін становить не Ре, а P2. Крива сукупної пропозиції показує, що за рівня цін Р] підприємства вироблятимуть обсяг національного продукту Y1За рівня цін Р1 покупці хочуть придбати обсяг продукції Y2, що показує крива сукупного попиту.

Конкуренція між покупцями за наявний реальний обсяг продукції Y1 підвищить рівень цін до Ре. Зростання рівня цін з Р1 до Рeстимулюватиме виробників збільшити обсяг продукції з Y1 до Ye і водночас змушує покупців зменшити свої закупівлі з Y2до Ye. Коли вироблений реальний продукт дорівнює купленому обсягові продукції, як це має місце за рівня цін Ре, національна економіка досягла рівноваги.


На положення кривих сукупного попиту і сукупної пропозиції, як нам уже відомо, впливає низка нецінових чинників. На кейнсіанському відрізку, де крива сукупної пропозиції майже положиста, зміна сукупного попиту головно впливає на обсяг національного виробництва, а рівень цін відносно сталий. На класичному відрізку крива ASстає крутою, і зміна сукупного попиту, наприклад його розширення, спричинятиме зростання цін, а реальний ВВП майже не змінюватиметься. З коливанням цін на проміжному відрізку змінюватимуться і реальний обсяг виробництва, і рівень цін. [7, c.359-361]

У реальній економіці діє ще один надзвичайно важливий чинник, який ускладнює ситуацію на класичному і проміжному відрізках. Річ у тім, що багато цін на товари й ресурси є негнучкими щодо зниження. Деякі економісти вбачають у такій властивості ефект храповика (храповик — механізм, який дає змогу крутити колесо тільки вперед). Дію ефекту такого механізму показано на рисунку 3.2.

Коли сукупний попит розширюється з AD]до AD2, то рівновага перемішується з точки Е1 до Е2. Проте ціни не знижуються з такою легкістю, як підвищуються. Тому якщо сукупний попит зменшиться з AD2до AD1то економіка не повернеться до свого первинного рівноважного стану в точці E1Скоріше збережеться новий, вищий рівень цін Р2, і скорочення сукупного попиту перемістить економіку до стану рівноваги в точці Е3 Вищий рівень цін найімовірніше збережеться — ціни «заклинило» на рівні Р2, а реальний обсяг національного продукту зменшиться до Y3(крива ASпереміститься вліво).

У довгостроковому періоді рівновага сукупних попиту й пропозиції досягається в точці перетину вертикальної кривої ASі спадної кривої AD(рис. 3.3). [14, c.371]

Застосуємо модель сукупного попиту та сукупної пропозиції для аналізу окремих макроекономічних явищ, що спостерігалися в недалекому минулому.

Приклад. З 70-х років економіку розвинутих країн спіткала нова хвороба — збурення пропозиції. Таке явище виникає за умов раптової зміни у витратах виробництва, що різко переміщує криву сукупної пропозиції. Особливої сили збурення пропозиції набрало в 1973 p., який увійшов в історію як «рік семи лих». Цей рік позначився неврожаєм у сільському господарстві, зміщеннями океанічних потоків, що викликали цунамі й торнадо та великі руйнування, небувалими спекуляціями на світових товарних ринках, хаосом на світових валютних ринках, черговою арабо-ізраїльською війною та зростанням учетверо цін на нафту. Ціни сировинних матеріалів і палива зросли з 1972 по 1973 р. на більшу величину, ніж з часу закінчення Другої світової війни до 1972 р.

Одразу ж після першого нафтошоку темпи інфляції різко зросли, а обсяг національного продукту зменшився в усіх розвинутих країнах. Виникло небувале раніше в національній економіці поєднання спаду з інфляцією. Для позначення цього феномена в аналітичну економію було впроваджене нове поняття — стагфляція. Воно означає, що затримка в розвитку виробництва, або стагнація, поєдналася зі зростанням цін, тобто інфляцією.

Упродовж двох попередніх століть розвитку ринкової економіки спади виробництва завжди супроводжувалися зниженням цін, і поєднання спаду, безробіття та інфляції було неможливим. З 1970-х років воно стало реальним. Щоб глибше зрозуміти це нове явище, застосуємо модель сукупного попиту та сукупної пропозиції. Раптове зростання витрат на сировинні матеріали та енергоносії становить основу збурення пропозиції. Такий випадок графічно можна зобразити як різке переміщення вгору кривої сукупної пропозиції з AS1до AS2(рис. 3.4). Це означає, що фірми постачатимуть попередній обсяг продукту лише за значно вищими цінами.

Збурення пропозиції, під яким розуміють різке і несподіване переміщення вгору короткострокової кривої AS, має своїм наслідком зростання цін і супроводжується падінням обсягу національного виробництва. Загалом збурення пропозиції веде до погіршення умов досягнення основних цілей макроекономічної політики[15, c. 28-29].


Приклад. Особливого розмаху збурення пропозиції набрало в економіці України в 1993 р. Російські постачальники значно підвищили ціни на нафту й газ, які Україна імпортує. Це позначилося на всій національній економіці та призвело до зростання витрат на виробництво всіх вітчизняних виробів. Як наслідок, крива короткострокової сукупної пропозиції різко перемістилася вгору.

У країнах з ринковою економікою нерідко виникають і збурення в сукупному попиті. Зменшення податків, зростання державних видатків, відповідна політика центрального банку можуть збільшити сукупний попит. Тоді крива сукупного попиту переміщується з положення ADlу AD2(рис. 3.5). Рівновага переміститься з Е1 до Е2. Коли економіка виходить за межі природного обсягу виробництва, то національний продукт та зайнятість зростають повільно, а ціни — дуже швидко. Економіку, що вийшла за природний рівень виробництва, називають «перегрітою». У такій економіці високі рівні виробництва та зайнятості поєднуються з високими темпами інфляції, яка починає згубно позначатися на ефективності економіки та рівні життя. Це змушує уряд уживати заходів для стримування інфляції, що відомі під назвою політики «дорогих грошей», яка супроводжується економічними спадами та збільшенням масштабів безробіття. [16, c. 115-118]

Від часу формування аналітичної економії два століття тому найгостріші суперечки точаться в ній навколо питання: чи існує в ринковій економіці внутрішній механізм, який обов'язково спрямовує її до рівноваги за повної зайнятості? Застосовуючи мову сучасної економічної теорії, питання зводиться до того, чи завжди досягається макроекономічна рівновага за природного ВВП.У макроекономіці наявні два протилежні підходи до цього питання. Один із них називають класичним. Він бере свій початок у працях А. Сміта, Ж.-Б.Сея та Дж. С. Міля і наголошує на існуванні в економіці могутніх сил самокоригування. Адепти класичного підходу вважають, що ціни й заробітна плата гнучкі, тому економіка дуже швидко досягає тривалої рівноваги за повної зайнятості після збурення. Тому, на їхню думку, крива ASє вертикальною (або дуже крутою) і в короткостроковому періоді.

Альтернативний підхід почав складатися досить давно, але послідовно й систематично був викладений Дж. М. Кейнсом лише в 30-х роках XXст. Нині цей підхід називають кейнсіанським. Його прихильники вважають, що, ціни і заробітна плата змінюються повільно після змін у співвідношенні попиту і пропозиції. Тому ринковим силам потрібно багато років, а то й десятиліть, щоб забезпечити рівновагу за повної зайнятості після збурень в національній економіці. Отже, основна відмінність між класичним і кейнсіанським підходами полягає в різному тлумаченні поведінки сукупної пропозиції

До 30-х років XXст. більшість економістів дотримувалася класичного погляду на економіку. Ділові цикли, які простежуються в країнах з ринковою економікою з початку XIXст., вони розглядали як тимчасові випадкові відхилення. Класичний підхід ґрунтувався на законі Сея, згідно з яким «пропозиція творить свій власний попит», а тому надвиробництво неможливе за самою своєю природою. Тезу про неможливість надвиробництва обстоювали такі визначні економісти, як Д. Рікардо, Дж. С. Міль і А. Маршал. Усі прихильники класичного підходу вказували і вказують на гнучкі ціни, які дуже швидко зрівноважують попит і пропозицію і повертають економіку до повної зайнятості. Вони вважають, що національна економіка завжди функціонує за повної зайнятості, тобто за природного обсягу виробництва. [7, c. 362-365]

Класичний погляд на взаємодію сукупного попиту і сукупної пропозиції подано на рисунку 3.6. Згідно з цим підходом, ціни і заробітна плата визначаються на конкурентних ринках. При цьому ціни безперервно то зростають, то падають, щоб усувати будь-який надлишок чи нестачу попиту або пропозиції. Застосовуючи модель сукупного попиту та сукупної пропозиції, такий підхід можна описати типовою кривою AD1 ,що має спадну траєкторію, і вертикальною кривою AS.

Для спрощення аналізу припустімо, що спочатку рівновага досягалася в точці Е1. Далі внаслідок певної макроекономічної політики або впливів зовнішніх сил сукупний попит зменшується, і крива AD1переміщується вліво в положення AD2. Спочатку за рівня цін Р1 сукупні видатки зменшаться до точки В. У національній економіці тимчасово виникне ситуація, за якої сукупна пропозиція перевищуватиме сукупний попит. Тому настане період скорочення обсягу національного виробництва, щоправда, дуже короткий. У цьому періоді заробітна плата й ціни дуже швидко змінюватимуться, щоб зрівноважувати нове співвідношення сукупного попиту і сукупної пропозиції. Зниження цін супроводжуватиметься розширенням сукупного попиту, і обсяг національного виробництва повертається до природного. У точці Е2 знову відновлюється повна зайнятість, щоправда, за іншого рівня цін, Р2.

Отже, за класичним підходом зміни в сукупному попиті позначаються на рівні цін, але не впливають на обсяг національного виробництва й зайнятості. Гнучкість цін і заробітної плати гарантує, що реальний обсяг видатків достатній для підтримування повної зайнятості.

Прихильники класичного підходу, зрозуміло, не заперечують безробіття. Проте вони акцентують увагу тільки на мікроекономічних утратах від нього. Безробітними можуть бути працівники, які переходять з однієї роботи на іншу, або члени трудових спілок, заробітна плата яких установлена понад рівноважний рівень. Згідно з цим поглядом, у національній економіці ніколи не буває макроекономічних утрат, пов'язаних із безробіттям; інакше кажучи, зумовлених недостатнім сукупним попитом. Це перший висновок, який випливає з класичного погляду на взаємодію сукупної пропозиції й сукупного попиту. Другий висновок ще більш вражаючий: макроекономічна політика, спрямована на зміну сукупного попиту, не впливає на рівень безробіття та обсяг національного виробництва. Монетарна і фіскальна політика можуть змінити тільки рівень цін і структуру реального ВВП.

Цей другий висновок можна простежити на рисунку 4.6. Припустімо, що початково рівновага досягалася в точці Е2 , в якій крива сукупного попиту AD2перетинається з кривою сукупної пропозиції AS. Далі припустімо, що уряд вирішує стимулювати економічний розвиток за допомогою фіскальної політики. Що ж станеться? Спочатку за рівня цін Р2 сукупний попит перевищуватиме сукупну пропозицію, тобто протягом короткого проміжку часу спостерігатиметься надлишок попиту. Проте ціни й заробітна плата, на думку прихильників класичного підходу, дуже гнучкі. У цій ситуації рівень цін почне підвищуватися під тиском надлишкового сукупного попиту, й економіка прямуватиме до нового стану в точці Evв якій сукупні пропозиція і попит врівноважуються. Отже, чистим наслідком стимулювальної економічної політики буде підвищення загального рівня цін, а обсяг національного виробництва і рівень зайнятості залишаться без змін[15, c. 31-32].

Отже, стрижнем класичного підходу є переконання в тому, що ціни і заробітна плата гнучкі. Ця гнучкість творить механізм самокоригування, який швидко відновлює повну зайнятість після збурення і завжди підтримує природний обсяг виробництва. Класичний підхід нині активно розвивають представники нової класичної школи, але фундаментальні положення, сформульовані економістами-класиками минулих століть, лишаються незмінними.

Приклад. На початку 30-х років XXст. позиції класичного підходу були помітно підірвані. Величезні масштаби тривалого безробіття, вимушеної бездіяльності мільйонів незайнятих людей не вписувалися в теоретичну схему класиків. У 1936 р. вийшла у світ книга Дж. М. Кейнса «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей», у якій сформульовано альтернативний макроекономічний підхід. Цей новий підхід, що його, як уже зазначалося, називають кейнсіанським, ґрунтується на двох основних положеннях: а) розумінні сукупного попиту, яке було розвинуто Кейнсом; б) твердженні, що ціни і заробітна плата негнучкі, а тому крива AS— горизонтальна в певному інтервалі. Криві ASі ADза кейнсіанською моделлю показано на рисунку 3.7.

Урахування цих двох нових положень у макроекономічному аналізі веде до висновків, що суперечать класичному підходові. Унаслідок того, що заробітна плата й ціни негнучкі, в національній економіці, на думку Кейнса, відсутній внутрішній економічний механізм, який поновлює після збурення повну зайнятість за природного обсягу виробництва. Національна економіка може перебувати у фазі низької зайнятості протягом тривалого періоду часу, і немає такого механізму, або, за А. Смітом, «невидимої руки», який спрямовував би економіку до повної зайнятості. Тому з кейнсіанського підходу випливає передусім такий висновок: макроекономічна рівновага може досягатися далеко ліворуч від природного обсягу виробництва, отже, значна частка робочої сили буде вимушено бездіяльною.

Прихильники кейнсіанського підходу вважають, що уряд здатний ужити заходів, які забезпечуватимуть високий рівень зайнятості та обсяг виробництва, що відповідає природному. Якщо, наприклад, уряд прагне стимулювати розвиток національної економіки та забезпечити високу зайнятість, то він повинен збільшити сукупні видатки, зокрема державні закупівлі товарів і послуг. Крива сукупного попиту переміститься в положення AD2(рис. 3.7). У результаті обсяг національного виробництва збільшиться, а розрив між фактичним і природним обсягами виробництва зменшиться. З кейнсіанської концепції випливає ще один висновок: уряд через макроекономічну політику може впливати на національну економіку, стимулювати Ті зростання і підтримувати потрібні обсяги національного виробництва та рівень зайнятості. Кейнсіанські ідеї справили глибокий вплив на розуміння ділових циклів як економістами, так і політичними лідерами.

Який із двох підходів — класичний чи кейнсіанський — правильний? На це запитання не можна дати однозначну відповідь. Ефективні макроекономічні рішення можна ухвалювати, враховуючи сильні й слабкі сторони кожного підходу. [6, c. 219-224]


Висновки

Досліджуючи питання сукупного попиту та сукупної пропозиції, їх макроекономічної рівноваги, можна зробити наступні висновки:

• Сукупний попит — це шкала, яка графічно представлена у вигляді кривої, що показує величину реального обсягу виробництва — різні кількості товарів і послуг, що їх вітчизняні споживачі, фірми, уряд та іноземці всі разом бажають купити за кожного можливого рівня цін. Чим вищий рівень цін, тим менший обсяг реального продукту вони купуватимуть.

• Крива сукупного попиту AD є спадною внаслідок ефекту багатства, ефекту процентних ставок та ефекту обмінного курсу. Водночас спадна траєкторія цієї кривої випливає з ефекту пропозиції грошей. Він простежується тоді, коли зростання цін за незмінної номінальної пропозиції грошей зменшує їхню реальну пропозицію. Менша реальна пропозиція грошей зменшує суму реальних видатків, що зумовлює спадання кривої AD за зростання цін. Зв'язок між рівнем цін і обсягом сукупних видатків, що визначають попит на реальний національний продукт, відбивається в переміщенні по незмінній кривій AD (інші чинники залишаються сталими).

• Зміна нецінових чинників позначається на сукупному попиті, і крива AD переміщується. Основними неціновими чинниками сукупного попиту є макроекономічна політика, зовнішні змінні (обсяг ВВП у зарубіжних країнах, динаміка курсів цінних паперів та цін на нерухоме майно, світове виробництво ключових продуктів, зокрема енергоносіїв) та сподівання споживачів і підприємців.

• Сукупна пропозиція — це шкала, графічно представлена у вигляді кривої AS, що показує рівень реального національного продукту, який буде вироблено за кожного рівня цін. У довгостроковому періоді ця крива є вертикальною лінією. Кількість товарів і послуг, яку в цьому періоді постачають фірми, залежить від факторів пропозиції — кількості та якості трудових ресурсів, обсягу капіталу та рівня технології — і не залежить від загального рівня цін. Крива довгострокової сукупної пропозиції переміщується під впливом заходів економічної політики й економічних процесів, що змінюють обсяг виробництва за даної природної норми безробіття, та заходів і процесів, спрямованих на зміну природної норми безробіття.

• У короткостроковому періоді крива AS є висхідною і містить три відрізки: кейнсіанський, проміжний і класичний. Кейнсіанський відрізок показує, що національна економіка перебуває у фазі спаду. Цей відрізок досить положистий, бо за значного безробіття та наявності інших вільних ресурсів можна розширити виробництво без збільшення витрат на одиницю продукції та підвищення рівня цін. На проміжному відрізкові витрати на одиницю продукції зростають, тому розширення обсягу національного виробництва супроводжується підвищенням цін. На класичному відрізкові крива AS стає майже вертикальною, бо всі наявні ресурси залучені. Зростання сукупного попиту в цій ситуації вже не веде до розширення виробництва, а тільки до зростання цін.

• У макроекономіці є чотири теорії, які пояснюють висхідну траєкторію короткострокової кривої AS. Згідно з теорією неправильних уявлень працівників, несподіване зниження загального рівня цін постачальники можуть помилково сприйняти як зниження відносних цін, що спонукає їх зменшити виробництво. Згідно з теорією негнучкої заробітної плати, таке несподіване зниження цін тимчасово підвищує реальну заробітну плату, що змушує фірми скоротити кількість зайнятих та обсяги виробництва.

Згідно з теорією негнучких цін, в умовах несподіваного зниження цін окремі фірми можуть тимчасово залишати свої ціни надто високими, що скорочує обсяг їхнього продажу і веде до зменшення обсягів виробництва. Згідно з теорією недосконалої інформації, учасники ринкового процесу можуть плутати зміни загального рівня цін зі змінами відносних цін, що веде до додатного нахилу кривої AS.

• Чинники, що викликають переміщення кривої довгострокової сукупної пропозиції, переміщують у тому самому напрямі й криву короткострокової сукупної пропозиції. Проте остання може переміщуватися і тоді, коли крива довгострокової сукупної пропозиції залишається незмінною. У короткостроковому періоді кількість товарів і послуг, що їх постачають фірми, залежить від заробітної плати і рівня цін, які було встановлено на підставі очікувань.

• У точці перетину кривих сукупного попиту і сукупної пропозиції досягається макроекономічна рівновага — рівноважний рівень цін і рівноважний реальний обсяг національного продукту в короткостроковому періоді. Макроекономічна рівновага може досягатися на будь-якому відрізкові кривої AS. Національну економіку, що вийшла за межі природного обсягу виробництва, називають "перегрітою". Зменшення обсягу національного виробництва, що супроводжується зростанням рівня цін, називають стагфляцією.

• У короткостроковому періоді переміщення кривої сукупного попиту вправо: а) на кейнсіанському відрізкові збільшує реальний обсяг національного продукту і зайнятість, але слабо позначається на рівні цін; б) на проміжному відрізкові збільшує і реальний обсяг національного продукту, і зайнятість та підвищує рівень цін; в) на класичному відрізкові підвищує рівень цін, але майже не позначається на обсязі національного продукту.

• Ефект храповика ґрунтується на тому, що в сучасній ринковій економіці ціни легко зростають, але вони втратили еластичність у напрямі зниження. Тому збільшення сукупного попиту підвищує рівень цін, а звуження попиту в короткостроковому періоді не супроводжується їхнім зниженням.

• У макроекономіці існують два основні підходи до проблеми макроекономічної рівноваги — класичний і кейнсіанський. Класичний підхід ґрунтується на законі Сея, згідно з яким "пропозиція творить свій власний попит". Прихильники цього підходу вважають, що гнучкі ціни і заробітна плата швидко усувають з ринку будь-який надлишок або нестачу попиту і пропозиції та поновлюють повну зайнятість за повного використання виробничих потужностей, а в національній економіці відсутні будь-які втрати, пов'язані з недовикористанням ресурсів або з недостатнім сукупним попитом. На їхню думку, макроекономічна політика не може спричинювати реальні макроекономічні зміни.

Кейнсіанський підхід базований на тому, що ціни і зарплата негнучкі в короткостроковому періоді. За таких умов обсяг національного виробництва позитивно реагує на більший обсяг сукупного попиту, особливо за низьких рівнів національного продукту. Щодо безробіття, то воно може значно перевищувати природну норму, бо відсутній механізм самокоригування, який автоматично спрямовує економіку до повної зайнятості. Кейнсіанці вважають, що макроекономічна політика може компенсувати негнучкість цін і зарплати, стимулюючи національну економіку в роки спаду та уповільнюючи темпи її зростання у фазі буму.

Аналіз сучасної ринкової економіки передбачає застосування і класичної, і кейнсіанської моделей. Для короткострокового періоду використовують кейнсіанську модель, а для довгострокового — класичну.


Список використаної літератури

1. Ареф'єва О. В. Суперечності розвитку як основне джерело загрози безпеці рівноваги економічних систем // Актуальні проблеми економіки. - 2006. - № 3. - С. 57- 64.

2. Базилевич В. Макроекономіка: підручник / Віктор Базилевич, Катерина Базилевич, Лариса Баластрик,; За ред. Віктора Базелевича,. - 2-ге вид., випр. . - К. : Знання , 2005. - 851 с.

3. Батура О. Макроекономіка / О. В. Батура, О. Ф. Івашина, Л. Ф. Новікова. - К. : Центр учбової літератури, 2007. - 235 с.

4. Білозір Л.В. Попит та пропозиції на ринку інноваційної продукції // Економіка АПК. - 2005. - № 9. - С.125-129.

5. Буняк Н.М. Попит і пропозиція як основа формування ринку // Вісник аграрної науки. - 2001. - № 12. - C. 69-70

6. Бурда М., Виплош Ч. Макроекономіка: Європ. контекст/ Пер. з англ. — К.: Основи, 2008, —682 с.

7. Гальперин В. М., Гребенников П. И., Леусскип А. И., Тарасевич Л. С. Макроэкономика: Учебник / Общая редакция Л.С. Тарасевича. Изд. 2-е, перераб и доп. — СПб.: Изд-во СПбГУЕФ, 2004. — 719 с.

8. Кейнс Дж. М. Общая теория занятости, процента и денег: Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1978.

9. Кучерявенко І. Макроекономіка : Практикум : навчальний посібник / Іван Кучерявенко. - 3-тє вид., стереотипне. - К. : Вікар, 2008. - 239 с.

10. Макконел К. Р., Брю С. Л. Экономикс: Принципы, проблемы, политика. В 2 т.: Пер. с англ. 11 изд. Т. 1. — М.: Республика, 1993. — 399 с.

11. Макконел К. Р., Брю С. Л. Экономикс: Принципы, проблемы, политика. В 2 т.: Пер. с англ. 11 изд. Т.2. — М.: Республика, 1993. — 400 с.

12. Маршалл А. Принципы экономической науки: В 3-х. т.: Пер. с. англ. — М.: Прогресс, 1993.

13. Мостенська Т. Особливості формування попиту і пропозиції на ринку харчових продуктів // Економіка АПК. - 2003. - № 1. - С.113-120

14. Перехідна економіка: Підручник/ В. М. Геєць, Є. Г. Панченко, Е. М. Лібановатаін.;3аред. В. М. Гейця. — К.: Вища шк., 2005. — 591 с.

15. Попов В. Ознаки ринкової рівноваги в сучасній Україні // Економіка України. - 2008. - № 11. - С. 26-37.

16. Савченко А. Г., Пухтаєвич Г. О,, Тітьонко О. М. Макроекономіка: Підручник. — К.: Либідь, 2004. — 288 с.

17. Самуелсон Н. А., Нордгауз В. Д. Макроекономіка: Пер. з.англ. — К.: Основи, 1995.

18. Стігліц Дж. Е. Економіка державного сектора/ Пер. з англ. А. Олійник, Р. Скільський. — К.: Основи, 2005. — 854 с.

19. Шевчук В. Макроекономічні проблеми сталого розвитку : учбовий посібник / Василь Шевчук, ; Ін-т законодавства Верховної Ради України, Центр досліджень сталого розвитку. - К. : "Геопринт", 2006. - 198 с.

20. Шморгун Л.Г. Еластичнічсть попиту і пропозиції на основні види сільськогосподарської продукції на сучасному аграрному ринку України // Вісник аграрної науки. - 2001. - № 8. - C. 70-73

загрузка...
Top