Планування собівартості продукції в умовах ринкових відносин

Вступ.

1. Терміни і поняття. Класифікація витрат на виробництво. Види собівартості продукції.

2. Методи калькулювання собівартості.

3. Необхідність перегляду концепції планування собівартості продукції. Недоліки планування зниження собівартості продукції за факторами.

4. Технологія (процедура) планування зниження собівартості продукції від „нормативної бази на початок планового періоду".

5. Аналіз виконання плану собівартості продукції за плановий період (квартал)

6. Складання кошторису витрат на виробництво.

7. Планування постійних витрат при калькулюванні собівартості продукції „методом величини покриття витрат".

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

З формуванням в Україні ринкової економіки заслуговує на увагу питання про те, що має бути взято за одиницю калькулювання: одиниця продукції повної споживчої вартості з урахуванням її корисності чи тільки фізична одиниця продукції. На думку багатьох економістів, об’єкт калькулювання повинен виражати не тільки параметри продукції, а й її якісні характеристики. Тому при виборі калькуляційної одиниці необхідно мати в полі зору передусім такі критерії, як характер продукції, її номенклатуру, організацію технологічного процесу, тип виробництва, систему планування та обліку. Наостанок треба відмітити, що для підвищення ефективності виробництва передбачається здійснювати на всіх рівнях управління господарством систему заходів, направлених на більш повне використання всіх видів ресурсів - праці, енергії, сировини і матеріалів, обладнання і виробничих потужностей, скорочення різних втрат і відходів, часткову ліквідацію невиробничих витрат.

Необхідно відзначити, що не визнаються витратами і не включаються до звіту про фінансові результати згідно з п. 9:

1. Попередня (авансова) оплата запасів, робіт і послуг.

2. Погашення отриманих позик.

3. Платежі за договорами комісії, агентськими угодами та іншими аналогічними договорами на користь комітента або принципала.

4. Витрати, які відображаються зменшенням власного капіталу відповідно до Положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

5. Інші зменшення активів або збільшення зобов'язань, які не відповідають ознакам, наведеним у пункті 6 П(С)БО 16, тобто якщо порушені обов'язкові умови достовірності оцінки витрат.

Склад витрат у найбільш загальному вигляді визначається двома O(С)БО: 3 "Звіт про фінансові результати" і 16 "Витрати", але докладно структуру (або номенклатуру) статей та елементів витрат подано тільки у П(С)БО 16.


1. Терміни і поняття. Класифікація витрат на виробництво. Види собівартості продукції

Основним напрямком діяльності кожної комерційної організації є отримання максимального прибутку. Припустимо, що підприємство-виробник закуповує усі фактори виробництва (сировину, устаткування, робочу силу, і т.д.) і перетворює їх у кінцевий продукт призначений для продажу. Кількість товару, що буде продаватися на ринку залежить від рівня витрат, які фірма здійснила протягом усього виробничого циклу, і реального попиту на готову продукцію (ціна, за якою товар буде продаватися). З цього можна зробити висновок, що розмір витрат виробництва є однією з умов успіху на ринку, оскільки, чим менші витрати виробництва, тим більший прибуток отримує підприємство з врахуванням рівня ринкових цін.

Витрати виробництва знаходять своє вираження в показниках собівартості продукції , що в грошовому виразі характеризує всі матеріальні витрати і витрати на оплату праці, необхідні для виробництва і реалізації продукції.

Проте до складу витрат підприємства входять не тільки ті, що пов’язані з купівлею ресурсів, крім них підприємство несе витрати на збут та просування продукції на ринок. Сюди відносяться витрати пов’язані з транспортування виробів споживачу, на проведення маркетингових досліджень та організацію реклами тощо. Виражені в грошовій формі вони являють собою витрати реалізації продукції.

Крім того підприємство сплачує податки, збори, робить відрахування в різноманітні цільові і позабюджетні фонди, що також відносяться на собівартість продукції. Сума витрат виробництва і реалізації, податків, зборів і обов'язкових відрахувань становить витрати підприємства або повну собівартість продукції.

У собівартість продукції включають:

. витрати на освоєння виробництва;

. витрати , які безпосередньо пов’язані з виробництвом продукції і обумовлені технологічними й організаційними чинниками виробництва;

. витрати на оплату праці;

. витрати , пов'язані з використанням природної сировини;

. витрати некапітального характеру , пов'язані з удосконалюванням технологій і організацією виробництва , а також з покращенням якості продукції ;

. витрати, пов'язані з винахідницькою діяльністю, технічним удосконаленням і раціоналізаторськими пропозиціями ;

. витрати на обслуговування виробничого процесу (поточний, середній і капітальний ремонти ) ;

. витрати на забезпечення нормальних умов праці і техніки безпеки ;

. витрати, що пов'язані з кадровою політикою підприємства ;

. поточні витрати, пов'язані з утриманням і експлуатацією фондів природоохоронного призначення ;

. витрати, пов'язані з процесом управління виробництвом ;

. витрати по транспортуванню робітників до місця роботи;

. виплати, передбачені законодавством про працю (оплата відпусток, компенсацій і т.д.);

. відрахування на державне соціальне страхування і пенсійне забезпечення та у фонд зайнятості;

. відрахування на обов'язкове медичне страхування ;

. платежі на страхування майна підприємств ;

. витрати на оплату відсотків по короткострокових позичках банків, оплата банківських послуг ;

. витрати на гарантійне обслуговування продукції;

. витрати, пов'язані зі збутом продукції;

. витрати на відтворення основних виробничих фондів ( амортизація ) ;

. втрати від простоїв за внутрішньовиробничими причинами.

2. Методи калькулювання собівартості

Позаказний метод застосовується найчастіше в індивідуальному і дрібносерійному виробництві, а також для калькулювання собівартості робіт ремонтного й експериментального характеру. Метод цей полягає в тому, що витрати на виробництво враховуються по замовленням на виріб чи на групу виробів. Фактична собівартість замовлення визначається по закінченні виготовлення виробів чи робіт, що відносяться до цього замовлення, шляхом підсумовування усіх витрат по даному замовленню. Для начислення собівартості одиниці продукції загальна сума витрат за замовленням поділяється на кількість випущених виробів.

Попередільний метод калькулювання собівартості знаходить застосування в масовому виробництві з коротким, але закінченим технологічним циклом. Продукція, що випускається підприємством, однорідна по вихідному матеріалу і характеру обробки. Облік витрат при цьому методі здійснюється по стадіях (фазам) виробничого процесу.

Нормативний метод обліку і калькулювання є найбільш прогресивним, тому що дозволяє вести повсякденний контроль за ходом виробничого процесу, за виконанням завдань по зниженню собівартості продукції. В цьому випадку витрати на виробництво підрозділяються на дві частини: витрати в межах норм і відхилення від норм витрат. Все витрати в межах норм враховуються без групування, по окремим замовленням. Відхилення від встановлених норм враховуються по їх причинам и винуватцям, що дає можливість оперативно аналізувати причини відхилень. При цьому фактична собівартість виробу при нормативному методі обліку визначається шляхом сумування витрат по нормам і витрат в результаті відхилень і змін поточних нормативів.

При використанні кожного з перерахованих методів контроль за рівнем витрат найбільш ефективно здійснювати по місцям їх виникнення, центрам витрат, центрам відповідальності.

Центри витрат представляються виробничими і структурними підрозділами, які характеризуються різноманіттям функцій і виробничих операцій, що дозволяє деталізувати облік, посилити контроль за витратами і підвисить точність калькулювання.

Центр відповідальності – організаційний підрозділ, який очолюється керівником, котрий забезпечує контроль планових, нормативних і фактичних витрат. Вони підрозділяються на головні і функціональні. Головні центри контролюють витрати по місцям їх виникнення, а функціональні поширюють витрати на інші місця їх виникнення при умові, що цей центр обслуговує кілька центрів витрат.

3. Необхідність перегляду концепції планування собівартості продукції. Недоліки планування зниження собівартості продукції за факторами

Виробничі затрати і рівень собівартості продукції залежить від зміни об’єму і структури продукції , яка випускається, техніки, технології, організації виробництва , праці. Всі фактори , які впливають на зниження собівартості, можна об’єднати в наступні групи: підвищення технічного рівня виробництва, поліпшення якості продукції, зміна об’єму і структури продукції, яка виробляється, підвищення рівня організації виробництва і праці. Ці фактори можуть бути доповненими у відповідності з техніко-економічними особливостями виробництва.

Розрахунок впливів факторів на собівартість продукції в плановому році виконують в наступному порядку. Визначають собівартість товарної продукції в плановому році про збереженні умов виробництва і ціни, а також рівня затрат попереднього року:

Стп = Qтп Sтб, Sтб = Стб / Qтб,

де, Стп – собівартість товарної продукції запланованого року,

Qтп– товарна продукція запланованого року в цінах базисного року,

Sтб– затрати на один грн. товарної продукції базисного року;

Стб– собівартість товарної продукції базисного року,

Qтб– товарна продукція базисного року.

Далі розраховується економія від зниження собівартості за рахунок впливу кожного фактору. Потім визначають суму економії, отриману за рахунок всіх факторів. Цю суму економії вираховують з собівартості товарної продукції запланованого року, розрахованої по рівню затрат базисного року, і отримують собівартість товарної продукції в плановому році у співставлених цінах. Потім визначають затрати на один грн. товарної продукції у співставлених цінах і процент зниження затрат в плановому році в порівнянні з рівнем затрат попереднього року. Економія від зниження собівартості за рахунок впливу підвищення технічного рівня виробництва приймається по розрахунках плану технічного і організаційного розвитку виробництва.

4. Технологія (процедура) планування зниження собівартості продукції від „нормативної бази на початок планового періоду"

Сутність нормативного методу обліку витрат і калькулювання собівартості полягає в тім, що в основу калькулювання фактичної собівартості продукції покладена її нормативна собівартість, що розробляється попередньо до початку виробничого періоду на основі діючих на підприємстві норм витрат трудових, матеріальних і інших ресурсів. У поточному порядку ведеться роздільний облік витрат по нормах і відхилень від норм, а також змін норм. Відхилення від норм можуть являти собою економію або перевитрату. Зміни норм зводяться до їхнього зниження або підвищення. Фактична собівартість визначається як алгебраїчна сума нормативної собівартості, виявлених відхилень від норм і змін норм по кожній статті калькуляції. Основні принципи нормативного методу полягають у наступному:

- складання нормативних калькуляцій собівартості на всі розгорнуті асортименти продукції по діючим на початок місяця нормам і нормативам;

- оперативний облік змін норм по техніко-економічних заходах, ініціаторам, об'єктам обліку витрат і об'єктам калькулювання;

- виявлення, документування й облік відхилень від норм витрат із причин їхнього виникнення й винуватцям, але місцям і госпрозрахунковим центрам витрат, групам однорідних виробів і інших об'єктів калькулювання, а також по елементах і статтям витрат;

- систематизація фактичних витрат на виробництво по об'єктах обліку з підрозділом на витрати по нормах, відхиленням від норм і змінам норм;

- вирахування фактичної собівартості окремих виробів шляхом підсумовування нормативної собівартості по кожній статті й сум відхилень і змін, розрахованих по груповим коефіцієнтам;

- облік відхилень від норм і їхніх змін по госпрозрахункових бригадах, ділянкам і іншим виробничим підрозділам у розрізі витрат для виявлення результатів внутрівиробничого господарського розрахунку.

Характерна риса нормативного методу ведення зведеного обліку витрат на виробництво по цехах, по видах або однорідних групах виробів з розчленовуванням витрат по нормах, змінам норм і відхиленням від них.

При нормативному методі обліку створюється система технічно обґрунтованих норм і нормативів, попередньо розробляються нормативні калькуляції виробів і їхніх складових частин, виявляються й ураховуються відхилення від норм і нормативів витрат, ураховуються зміни норм.

Перевага нормативного методу в тім, що він без складних вибірок, додаткових зведень і проміжних документів надає всі необхідні відомості, що випливають із самої системи обліку, зосереджуючи увагу на негативних моментах. Маючи розгорнуту інформацію про відхилення від норм із причин і винуватців, можна контролювати роботу будь-якого виробничого підрозділу. Проведений на цій основі ретроспективний і оперативний економічний аналіз дозволяє виявити недоліки в організації виробництва, постачанні, нормуванні, використанні матеріальних і трудових ресурсів, виявити наявні внутрішні резерви. Дані нормативного обліку полегшують роботу, пов'язану з підготовкою виробництва, оперативним плануванням і організацією виробництва. Тільки нормативний метод обліку витрат на виробництво дає можливість систематично в ході виробництва контролювати витрати, що впливають на собівартість продукції. Нормативний метод забезпечує оперативність у прийнятті рішень, спрямованих на поліпшення економічних показників. Єдність системи оперативного виробничого планування й регулювання з нормативним методом дає максимальний ефект у зниженні собівартості продукції, забезпеченні безперебійності й ритмічності виробництва.

5. Аналіз виконання плану собівартості продукції за плановий період (квартал)

Схема аналізу собівартості продукції і джерела їх даних для проведення аналізу зображено на рис. 1.

Завданнями аналізу собівартості продукції є:

  • оцінка виконання плану по собівартості за звітний рік;
  • виявлення використаних ресурсів подальшого зниження собівартості продукції;
  • розроблення заходів по мобілізації резервів економного витрачення матеріальних, трудових, грошових ресурсів.

Групування затрат за елементами - призначено для виявлення всіх затрат на виробництво за їх видам і відображає всі затрати підприємства, пов'язані з виготовленням промислової продукції, включаючи і ту її частину, яка призначена для виконання робіт і послуг непромислового характеру.

В цьому групуванню збережений принцип однорідності витрат, незалежно від спрямування затрат, які не можуть бути розподілені на складові частини.

Аналіз затрат за елементами дозволяє вивчити вплив на рівень собівартості використання трудових ресурсів, основних фондів і оборотних засобів. Дані такого аналізу являються базою для:

- встановлення потреб підприємства в матеріальних ресурсах, оборотних засобах, матеріально-технічному постачанню;

- визначення завдань по одиниці собівартості продукції;

- складання кошторису витрат на плановий період;

- розрахунку суми затрат на весь випуск продукції по кожному елементу.

Для виявлення причин зміни рівня собівартості вивчають склад і структуру затрат на виробництво. З цією метою визначають питому вагу кожного елементу в загальній сумі затрат на виробництво в %.

Це дозволяє намітити основні напрями аналізу затрат, знайти резерви зниження собівартості продукції за рахунок зниження її матеріально-, трудо-, енерго- фондомісткості.

При цьому порівнювати затрати в абсолютних величинах не має сенсу, так як вони обчислені на різний обсяг продукції чи робіт.

Для порівняння фактичної структури з плановою складають табл. 1.

З таблиці 1. видно, що найбільш питому вагу мають матеріальні і трудові витрати (48,17 + 18,13 = 66,3 %), їх структура фактично порівняно з планом знизилась на 1 % (67,3-66,3). Однак, структура інших витрат збільшилась на 1,06 % (20,54-19,42).

Групування затрат за економічними елементами дозволяє визначити загальну суму затрат на виробництво по підприємству в цілому і їх структуру, але не дає можливість обчислити собівартість продукції, розподілити затрати по видам продукції і цільовому призначенню. Це досягається шляхом аналізу затрат по статтях калькуляції.

6. Складання кошторису витрат на виробництво

Мета складання кошторису витрат на виробництво — встановлення всієї суми затрат на виробництво в плановому році.

Групування витрат за економічними елементами використовують для складання кошторису витрат на виробництво. Кошторис витрат — це плановий розрахунок витрат на всі потреби підприємства за певний проміжок часу (як правило, рік). Такий кошторис дає можливість визначити потреби підприємства у кожному виді ресурсів (сировині, матеріалах, паливі, фонді заробітної плати тощо). Співвідношення елементів витрат характеризує структуру витрат. Залежно від структури витрат галузі або виробництва поділяють на матеріаломісткі, фондомісткі, трудомісткі.

Основною формою планування витрат підрозділів як центрів відповідальності є складання їх кошторисів. Кошторис охоплює всі витрати підрозділу на виробництво продукції (надання послуг) за плановий період незалежно від ступеня її готовності. У підрозділах з коротким виробничим циклом виготовлення продукції кошторис і виробнича собівартість кінцевої продукції за певний період, як правило, збігаються. Якщо виробничий цикл тривалий і змінюються залишки незавершеного виробництва на початок і кінець планового періоду, такої відповідності немає.

Кошториси підрозділів виконують такі важливі функції, як організуюча, контролююча і стимулююча. Організуюча функція кошторису полягає в тому, що, маючи встановлену планову величину витрат, працівник, відповідальний за їх рівень, намагається дотримуватись чинного регламенту і норм використання ресурсів. Кошториси підрозділів дають змогу контролювати роботу працівників, відповідальних, за рівень витрат. Це здійснюється порівнянням фактичних витрат з плановими, передбаченими в кошторисах. Відхилення аналізуються, що є основою для реалізації стимулюючої функції щодо працівників, які впливають на величину витрат і відповідають за неї. Стимулювання здійснюється через відповідальність за необгрунтовані витрати і заохочення в їх зниженні.

Кошторис складають на основі виробничої програми підрозділу та відповідної нормативної бази, а також цін і тарифів на ресурси. Структурно він може будуватися за статтями й елементами витрат.

Кожний із цих аспектів побудови кошторису має свої позитивні сторони і призначення. Постатейний кошторис дає змогу узгодити його з кошторисом непрямих витрат (загальновиробничими витратами), а також калькуляціями на окремі вироби підрозділу. Побудова його за елементами витрат показує їх ресурсну структуру, матеріале-, зарплато- і капіталомісткість виробництва і, що важливо, дає змогу чіткіше ув'язати витрати підрозділу (цеху) в цілому з витратами його структурних одиниць (дільниць, робочих місць), оскільки останнім плануються лише окремі їх елементи. На практиці для центрів відповідальності високого рівня домінує постатейна структура кошторисів.

Шахматна форма кошторису, у якій витрати групуються постатейно і поелементно, є більш інформативною. На її основі досить легко розподілити всі витрати на змінні та постійні, що є необхідною умовою "адання кошторису властивості гнучкості при поваріантних обчисленнях і визначенні планових витрат на фактичний обсяг виробництва.

Матеріали (за вирахуванням відходів). До статті заносяться витрати на матеріали, що утворюють основу виготовлюваної продукції (основні матеріали), а також на матеріали допоміжного призначення(допоміжні матеріали), які можна прямо віднести на окремі вироби (кріпильні матеріали, фарби, формувальні матеріали, хімікати для гальванічного покриття та ін.). витрати обчислюються на основі встановлених норм, цін на матеріали і виробничої програми. Крім ціни придбання матеріалів, ураховуються транспортно-заготівельні витрати (комісійні виплати заготівельним організаціям, плата за вантажно-розвантажувальні роботи, транспортування та ін.). слід мати на увазі, що до транспортно-заготівельних витрат не належать витрати на утримання відділу матеріального постачання, складів матеріалів і постійних складських робітників. У вітчизняній практиці їх відносили до загальногосподарських витрат. З 2000 р. вони належить до витрат періоду у складі адміністративних витрат.

7. Планування постійних витрат при калькулюванні собівартості продукції „методом величини покриття витрат"

Відомо, що в умовах невизначеності й частої зміни ринкової кон'юнктури перевага варто віддавати складанню калькуляцій методом "величини покриття", тобто при розподілі тільки змінних витрат з виділенням маржинальной прибутку по виробах. Але варто враховувати, що практичним працівникам, десятки років производившим розрахунок повної собівартості виробів, буде важко адаптуватися до такому "нововведенню". Крім того, інформація про прибуток і рентабельність представляє чималий фактичний інтерес. Є ще один аспект цієї проблеми, на який звичайно не звертають увагу. Складання калькуляцій "методом величини покриття" дозволяє робити численні варіантні розрахунки з урахуванням зміни ринкової кон'юнктури, вирішувати питання із цінами, асортиментами, включенням у замовлення нових виробів і т.д., точно розраховуючи, як при цьому зміниться прибуток по підприємству.

Вплив зміни обсягу, ціни, змінних витрат на прибуток розраховується по формулі:

∆ПМ i = ∆П i = ∆ПМ i (±∆ N i ) (11)

де ∆ПМ і , ∆П і - відповідно приріст (зменшення) маржинального прибутку й прибутку;

∆ N i ,- приріст (зменшення) кількості і -гo виробу.


Висновки

У розв’язанні проблеми об’єктів калькулювання собівартості продукції можна виділити два напрямки : вивчення зв’язків об’єктів калькулювання з об’єктами обліку витрат виробництва і зв’язків об’єктів калькулювання з калькуляційними одиницями.

Необхідний взаємозв’язок об’єктів обліку витрат виробництва з об’єктами калькулювання собівартості продукції забезпечується прямим і тісним зв’язком об’єктів обліку витрат із процесом формування виробничих витрат, внаслідок чого вони безпосередньо впливають на вибір методу обліку витрат і калькулювання собівартості продукції щодо конкретних умов технологічного процесу, а також рівня його організації.

Проблема зв’язків об’єктів калькулювання собівартості продукції з калькуляційними одиницями широко дискутується у зарубіжній та вітчизняній економічній літературі. За калькуляційну одиницю береться одиниця вимірювання , в якій виражається обсяг калькульованого об’єкта.

Відносна самостійність і економічна значимість калькуляційної одиниці випливає із поставлених до неї вимог. Калькуляційна одиниця має показувати кількісну сторону певної споживної вартості; бути економічно однорідною, тобто прийнятою для всіх підприємств, що випускають певний вид продукції; бути стійкою в часі і, по можливості , відповідати одиницям ціноутворення.

Ототожнення об’єкта калькулювання і калькуляційною одиницею призводить до того, що не прослідковується різниця в калькулюванні собівартості виду та одиниці продукції. З іншої точки зору, калькуляційна одиниця є об’єктом калькулювання лише в одиничному виробництві. У масовому багатоасортиментному виробництві обчислюється собівартість усього випуску продукції, собівартості виду однорідної групи продукції (наприклад, 100 штук) скловиробів, що береться за калькуляційну одиницю.


Список використаної літератури

1. Іванова В. Планування діяльності підприємства: Навчальний посібник/ Валентина Іванова,; Мін-во освіти і науки України, Полтавський ун-т споживчої кооперації України. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 471 с.

2. Організація і планування виробництва на підприємствах: Підручник для студ. вуз./ За ред. Л.Я.Зрібняка. - К.: Урожай, 1999. - 350 с.

3. Організація і планування на підприємстві: Навчальний посібник/ Г. А. Семенов, В. К. Станчевський, М. О. Панкова та ін; М-во освіти і науки України, Гуманітарний університет " Запорізький інститут державного та муніципального управління ", Європейський університет управління, безпеки та інформаційно-правових технологій. Запорізька філія. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 527 с.

4. Пасічник В. Г. Планування діяльності підприємства: Навчальний посібник/ В. Г. Пасічник, О. В. Акіліна; М-во освіти і науки України, Ін-т муніципального менеджменту та бізнесу. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 255 с.

5. Сопко В., Завгородній В. Організація бухгалтерського обліку, економічного контролю та аналізу: підручник. – К.: КНЕУ, 2000. – 260 с.

6. Сук Л. Контроль і ревізія: Навчальний посібник для дистанційного навчання/ Леонід Сук, Петро Сук,; Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна". - К.: Університет "Україна", 2006. – 274 с.

7. Тарасюк Г. Планування діяльності підприємства: Навч. посіб. для студ. вузів/ Галина Тарасюк, Людмила Шваб,. - К.: Каравела, 2003. - 427 с.

8. Яковлев О. І. Планування діяльності підприємства: Навчальний посібник/ О. І. Яковлев, А. О. Устич; Харківський ін-т управління. - Харків: Консум, 2005. - 87 с.

загрузка...
Top