Оцінка інноваційного потенціалу, мікро- та макроклімату підприємства

Вступ.

1. Формування інноваційного потенціалу.

2. Механізм оцінки інноваційного потенціалу.

3. Оцінка інноваційного потенціалу пейджингової компанії «У-Пейдж»

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

У цей складний для України період відродження ринкових відносин, коли вкрай важливими завданнями є збереження промислового комплексу, його структурна перебудова і забезпечення подальшого науково-технічного розвитку, проблема підвищення ефективності інноваційної діяльності вітчизняних підприємств набуває принципового значення, оскільки її вирішення дасть змогу перейти до створення і використання технологій більш високого рівня, а отже, прискорити економічне зростання національної економіки.

Економіка України й далі залишається несприйнятливою до науково-технічних нововведень через низький рівень виробничої бази промисловості та слабке фінансування державою науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок. Ось чому формування ефективної державної науково-технічної та інвестиційної політики, спрямованої на досягнення більш високих технологічних укладів, повинно здійснюватися на основі перетворення власних наукових і дослідно-конструкторських розробок у базовий елемент виробництва. Саме активізація інноваційної діяльності наукової і виробничої сфер є важливим завданням та умовою становлення економічної незалежності України.

Очевидним і зрозумілим є те, що вирішення проблем активізації інноваційної діяльності підприємств - головна запорука здійснення успішних ринкових реформ. Крім того, досвід розвинутих країн свідчить, що вихід з економічної кризи неможливий без активізації інноваційної діяльності.

Вплив інноваційного чинника на виробництво сьогодні є радикальним і комплексним. Надзвичайно велика вигода провідних фірм від інноваційної діяльності обумовлена тим, що вони під гаслом експорту новітніх технологій насправді передають тільки не дуже ефективні та застарілі технології. Справді, інновації, а значить і наука, що їх продукує, сьогодні набагато менш доступні, ніж найцінніші природні ресурси. Причиною є те, що ними володіють лише високорозвинуті країни, що дає змогу їм, по суті, утримувати монопольне становище і, таким чином, привласнювати надприбуток. Варто наголосити, що саме володіння інноваціями, котрі є стимуляторами розвитку підприємства, забезпечує перемогу у конкурентній боротьбі.

Методологічні та практичні засади інноваційної діяльності промислових підприємств в умовах перехідного періоду потребують детального опрацювання, оскільки зарубіжний досвід у цій сфері не може бути адаптований в Україні без урахування особливостей розвитку вітчизняної економіки.

Сьогодні інновації стають ключовим чинником розвитку для більшості підприємств. Характерною є зростаюча кількість наукових праць, де досліджується інноваційна діяльність. У більшості з них акцент робиться не на ціновому механізмі конкуренції, а на інноваційних процесах, пов'язаних з поліпшенням всього виробничо-господарського потенціалу підприємства. Ось чому вітчизняні вчені намагаються обґрунтувати національні інноваційні пріоритети, знайти дійові механізми залучення й ефективного використання інновацій. Однак масштаби та рівень наукової розробки зазначених проблем залишаються недостатніми.

Так, на наш погляд, недостатньо опрацьовані вітчизняними вченими питання економічної оцінки інноваційних процесів, що може призвести до впровадження у виробництво заздалегідь неефективних інноваційних проектів.

Метою даного наукового дослідження є розробка напрямків часткового вирішення вказаних проблем на рівні підприємства.

1. Формування інноваційного потенціалу

Наукова новизна цієї роботи полягає у достатньо чіткому визначенні сутності поняття "інноваційний потенціал", розробці його змістовної класифікації, спробі надання йому прикладного значення шляхом побудови моделі інноваційного потенціалу з метою її кількісної та якісної оцінки. В роботі були застосовані, передусім, методи якісного та кількісного аналізу. Теоретична частина роботи була виконана за допомогою аналізу та синтезу, абстрагування, порівняння. Наведена і проаналізована дорічна статистична інформація. Запропоновано системний підхід до формування методики оцінки інноваційного потенціалу, коли останній був представлений як система взаємопов'язаних складових, які взаємозалежать і взаємообумовлюють одна одну, характеризуються наявністю складних прямих та зворотних зв'язків.

Потенціал – це показник, який віддзеркалює не просто стан об’єкта, але й, що особливо важливо, одночасно сутність методологічних основ численності реальних процесів та явищ. Таке сполучення дає можливість адекватно відобразити не тільки ту чи іншу ситуацію, ті чи інші відносини, але й процеси і тенденції їх розвитку, а таким чином, ефективність функціонування економічної системи в цілому. Інноваційний потенціал – здатність до зміни, покращанню, прогресу, це джерело розвитку. Доказом цьому може слугувати таке явище, як дифузія інновацій. Так, застосування нового обладнання (яке є конкретним результатом інноваційного процесу, інновацією) веде до виготовлення нової продукції, яка в свою чергу, виходячи на ринок, є джерелом, фактором подальших змін. При цьому „ефект від тиражування інновацій зростає набагато скоріше самого тиражу” [1, c.24]. Тобто все те, що веде до інноваційного розвитку, має інноваційний потенціал. Він як би то стоїть на стику реальності, яка його характеризує, і майбутності, яка його визначає і в той самий час визначається їм. Інноваційний потенціал існує в прихованому вигляді, він здатен накопичуватися й розвиватися на власній основі по мірі своєї реалізації. Він сам, розвиваючись, виявляє ще потужніші можливості до розвитку, є поштовхом до нього. Його така властивість впливу на систему пояснюються тим, що непізнане завжди більше вже вивченого, все тече , все змінюється, як правило, нове заміняє старе, що існує об’єктивна необхідність прямувати до найкращого.

Сутність будь-якого процесу, явища, об’єкта звичайно розкривається через його функції. Однак не менш яскраво зміст поняття „інноваційний потенціал” можна відслідкувати, структурував його, виділив основні вирішальні компоненти. Найбільш обґрунтованим є підхід, запропонований Д.І. Кокуріним у своїй монографії „Інноваційна діяльність”, який передбачає виділення трьох складових інноваційного потенціалу – ресурсної, результативної й внутрішньої. Він є цікавим для розгляду і аналізу як орієнтир побудови моделі інноваційного потенціалу будь-якого об’єкта, системи, процесу. Автором здійснена спроба конкретизувати й доповнити, якісно оцінити співвідношення структурних елементів інноваційного потенціалу. Таким чином, структура інноваційного потенціалу представлена єдністю трьох його складових: ресурсної, внутрішньої, результативної, які співіснують, взаємно передбачають і обумовлюють одна одну та виявляються у використанні як його „триєдина сутність”[5, c.126].

Так, ресурсна складова інноваційного потенціалу залежить від можливостей використання кожного одиничного господарського ресурсу в інноваційному процесі. Інтенсифікація інноваційної діяльності дозволяє підвищити ефективність використання ресурсної складової, а значить, і інноваційного потенціалу в цілому. Головним принципом виділення ресурсних елементів потенціалу є їх функціональна роль в інноваційному процесі. Ця складова включає у себе матеріально-технічні, інформаційні, фінансові, людські ресурси, які в свою чергу теж поділяються на частини, існуючі в безпосередньому зв’язку та взаємозалежності. Кожна зі складових грає важливу роль, впливаючи на якісну та кількісну оцінку інноваційного потенціалу.

Внутрішня складова інноваційного потенціалу – це так званий „важіль”, забезпечуючий дієздатність й ефективність функціонування інших його елементів. Її доцільно представити інститутами (суб’єкта ми інноваційної діяльності), які забезпечують: внутрішні процеси інноваційної діяльності (винахід і виробництво нового продукту); безпосереднє впровадження нових технологій; взаємозв’язок об’єкта дослідження (підприємства) як з наукою, яка надає прогресивні ідеї і вже оформлені інноваційні розробки, так і з ринком, який споживає готовий продукт, а також методами, засобами організації управління течією інноваційного процесу.

Результативна складова віддзеркалює результат реалізації існуючої можливості, тобто той реальний фактичний інноваційний продукт, отриманий в інноваційному процесі, тобто досягнений рівень потенціалу. Доцільність виділення цієї складової підтверджується тим, що саме інноваційний продукт як результат інноваційних процесів обумовлює подальший не лише кількісний, але й якісний зріст інноваційного потенціалу системи (господарюючого суб’єкта). Він сприяє розвитку ресурсної складової, якщо це продукт, внутрішньої частини інноваційного потенціалу, якщо це здійснена інновація в самій інноваційній сфері. Він несе в собі потенційно нові можливості, виводить на новий рівень функціонування інноваційний потенціал у цілому. Результативна складова інноваційного потенціалу представляє собою цільову характеристику цієї категорії, що проявляється в потоках інноваційної продукції, головним чином забезпечуючи його відтворення.

Досліджуваний об’єкт ідентифікується не тільки через його сутність, але й за допомогою класифікації , яка дозволяє проаналізувати об’єкт, розглядаючи його із різних боків, спираючися на обрані класифікаційні ознаки. Неоднозначність і складність цієї категорії ускладнює виділення незалежних видів інноваційного потенціалу, обумовлює їх взаємозв’язок і щільне співіснування. Запропонованою автором роботи класифікацією робиться спроба створити такий образ інноваційного потенціалу, який охопив би та врахував його багаторівневу сутність і особливості його функціонування.

Не дивлячись на вірогідний і ризиковий характер інноваційної діяльності як такової, модель інноваційного потенціалу об’єкта (системи, процесу) є в достатній мірі детермінованою, тобто достатньо чітко можна представити його структуру й структурні взаємозв’язки і взаємозалежності, що склалися. Інноваційний потенціал постає тут як деяка єдина цілісність, образована трьома цільовими векторами сил (факторів), які направлені в одну точку простору та взаємообумовлюються один одним.

Використання системного підходу в аналізі категорії інноваційного потенціалу, надало можливість комплексно ідентифікувати та конкретизувати це поняття, окреслити коло його застосування, а значить сформувати важливі передумови для визначення головних аспектів управління інноваційним потенціалом підприємства (як економічної системи) в контексті виконання їм своєї прогресивної місії. Поява конкретного наукового інтересу до проблем методологічного забезпечення оцінки інноваційного потенціалу та формування діючого механізму його управління надасть можливість на практиці випробувати отримані результати, приверне увагу до реалістичності та важливості тісної співпраці держави, науковців і виробників при реалізації поставленої мети. Оцінка інноваційного потенціалу підприємств, виявлення його рівня, дієздатності, ступеню задіянності в господарській системі дозволить побачити не тільки повноту та якість ресурсів, залучених підприємством, а ще й перспективи їх подальшого використання, поставити правильний „діагноз” функціонування сучасного підприємства в сучасних умовах. Усе це обумовлює необхідність виробітки такого методологічного оформлення, що потребує передусім чіткого, уніфікованого, стандартизованого та єдиного інструментарію, врахування динамічності та багаторівневості категорії інноваційного потенціалу. Арсенал методів оцінки та управління інноваційним потенціалом повинен постійно вдосконалюватися та розвиватися, бути гнучким та чутливим до постійно змінюючихся умов функціонування, спрямованим на самовдосконалення.

Таким чином, підводячи підсумок, можна стверджувати, що виявлений, ретельно оцінений, грамотно сформований накопичений інноваційний потенціал дозволить сучасному підприємству визначити правильність вибору напрямків прикладання власних зусиль та без зайвих перешкод перерости в потужну структуру нового типу, функціонуючу на засадах інноваційного випередження[2, c. 26-29].

2. Механізм оцінки інноваційного потенціалу

Як свідчать результати досліджень науковців, радикальні інновації можна впроваджувати тільки на підприємствах із сучасною матеріально-технічною базою для проведення наукових досліджень і висококваліфікованими науково-технічними працівниками. Саме питома вага останніх, які здійснюють НДЦКР, у загальній чисельності персоналу підприємства є показником ступеня його науково-технічного розвитку. Аналіз основних показників наукового потенціалу України свідчить про зниження його рівня.

Так, чисельність працівників науково-технічної діяльності скоротилася у 2000 р. порівняно з 1998 р. на 12,5%, у тому числі спеціалістів, які виконували НДЦКР — на 10,1% (2,3). Основна причина такого становища — еміграція вітчизняних учених або перехід їх до інших галузей господарювання, що призводить до зниження рівня їх кваліфікації.

Проблемі оцінки інноваційного потенціалу присвячено багато праць провідних учених, серед яких можна відзначити Е. Бруккінга, Н. Чухрай, М. Комкова та С. Гаврилова та ін.[10, c. 4-5].

Одним з показників науково-технічної інноваційної діяльності вважається структура безробітних за рівнем освіти, що пов'язано зі суттєвим впливом її на результати функціонування підприємств, можливості зростання зайнятості науково-технічних працівників. Однак, як свідчить практика, оплата їх праці не відповідає вимогам ринкового механізму. Це пояснюється недосконалістю ринку в сучасних умовах, яка призвела до різкого зниження рівня оплати праці науково-технічних працівників. Невідповідність використання керівниками підприємств кваліфікації науково-технічних працівників; отримуваний протягом багатьох років досить високий рівень освіти інженерно-технічних кадрів призвів до надлишку їх чисельності для задовільнення потреб науково-технічного розвитку підприємств.

Тому метою даної роботи є розробка методичних рекомендацій щодо оцінки інноваційного потенціалу підприємства за допомогою показників його ефективного функціонування та розвитку в майбутньому, що базується на використанні інновацій в процесі підготовки та випуску нової продукції.

їх науково-технічний потенціал визначають, застосовуючи такий важливий показник як питома вага витрат на НДЦКР у загальній їх сумі. В процесі розробки та реалізації стратегій інноваційного розвитку підприємства необхідно оцінити його рівень та науково-технічного потенціал (рис. 1).

Показники питомої ваги витрат на науку у валовому внутрішньому продукті свідчать про те, що у 1999 р. вони складали, %-. в Україні 1,22, Німеччині 2,44, США 2,64, Японії 3,04, Франції 2,17, Великобританії 1,87, Польщі 0,75. Проте, у 2000 р. частка витрат на науку в Україні зменшилася до 1,17%.

Витрати на НДЦКР тісно пов'язані з показниками рентабельності, тому слід визначити частку її зростання внаслідок ефективної науково-дослідної та дослідно-конструкторської діяльності, рівень якої встановлюють завдяки ефективному менеджменту.

Ще одним показником ефективного функціонування та розвитку підприємства є кількість інновацій з урахуванням рівня їх новизни. Цей показник можна виміряти за отримання інформації про нову продукцію, що з нею підприємство виходить на ринок. Причому рівень новизни інновації можна визначити на засадах детального аналізу істотних властивостей інноваційної ідеї та порівняння відносного рівня її новизни з іншими.

Так, оцінку інноваційної діяльності підприємства можна здійснювати, використовуючи такі показники, як впровадження нових технологічних процесів, автоматизація виробництва за розробки та освоєння нових видів продукції. Проте використання кількості інновацій як показника, що характеризує інноваційну діяльність підприємства, ускладнено у зв'язку з неможливістю його розрахунку. Саме тому визначення економічної ефективності інноваційної діяльності доцільно здійснювати з використанням економічних результатів[8, c. 114-116].

Важливо визначити інноваційний потенціал підприємства (ІПП), під яким у загальному вигляді розуміються сукупність усіх наявних матеріальних і нематеріальних активів підприємства, що використовуються в процесі здійснення інноваційної діяльності. Він містить усі ресурси, що в змозі забезпечити досягнення конкурентних переваг підприємства з використанням інновацій. Схему визначення потенціалу наведено на рис.2.

ІПП складається з виробничого, кадрового, технологічного, економічного, науково-технічного та фінансового.

Важливим елементом інноваційного потенціалу є інтелектуальний, завдяки якому підприємства мають можливості формувати конкурентні переваги. Це — ідеї, кваліфікаційний рівень персоналу, ступінь впровадження інформаційних технологій та комп'ютеризації управлінської діяльності.

Технічна база інноваційної діяльності містить усі види обладнання, необхідні для науково-дослідних і досвідно-конструкторських робіт: забезпечення персональними комп'ютерами, будівлі та споруди, бібліотечний фонд та ін.

Оборотні активи інноваційної діяльності складаються з запасів товарів, необхідних для проведення НДЦКР, поточних фінансових інвестицій, коштів, дебіторської заборгованості тощо. Нематеріальні активи — це авторські права, патенти, ноу-хау тощо. Трудові ресурси базуються на рівні освіти та кваліфікації, професійних здібностей та навичок, психофізіологічних характеристик працівників. Маркетингові ресурси містять досвід у проведенні маркетингових досліджень, імідж підприємства, партнерські стосунки з контрагентами тощо.

Управлінсько-організаційні ресурси складаються з організаційної культури, концепції управління підприємством, інформаційних технологій.

Аналіз наведених складових ІП дає змогу дійти висновку, що його можна розглядати як інвестиційні можливості підприємства на певний період часу. Постійний інноваційний розвиток підприємства передбачає необхідність моніторингу інноваційного потенціалу та оцінки його в процесі реалізації (рис. 3)[2, c. 30-32].

3. Оцінка інноваційного потенціалу пейджингової компанії «У-Пейдж»

Інноваційний розвиток підприємства здійснюється на засадах відповідної стратегії, що ґрунтується на інноваційному потенціалі розроблених і освоєних інновацій з урахуванням впливу зовнішнього середовища. Основними вимогами щодо ефективної інноваційної стратегії підприємства є здатність до створення гнучкого процесу прийняття стратегічних рішень та досягнення інтеграції між усіма структурними підрозділами підприємства, що реалізують функції інноваційного розвитку

Компанія “У-Пейдж" була створена в 1996 році у формі СП асоціацією “Діловий Мир" ( Україна: 51 % акцій ) і компанією PTT Telecom ( Нідерланди, 49 % акцій ), а 8 жовтня 1997 року з’явилася на ринку Києва. Статутной капітал компанії - 1000000 дол. Компанія “Пейдж" працює в новому міжнародному високошвидкісному стандарті Ermes. Вона задумана як загальноєвропейська система передачі радіоповідомлень, Ermes ( The European Radio Message System ) була розроблена групою експертів: до складу якої увійшли представники виробників пейджингового обладнання і європейських фірм-операторів: під егідою Європейського інституту по стандартах в області телекомунікацій ( The European Telecommunication Standard Institute ETSI ).

Отже, компанія функціонує на ринку пейджингових послуг вже біля 11-ти років. Ефективність її інвестиційно-інноваційна діяльність насамперед залежить від реальних наслідків інвестування капіталу, які можна описати такими категоріями як: “ефект” та “ефективність інвестицій”.

Функціонування компанії - оператора пейджингового зв’язку на ринку зв’язку України якщо і не неможливо без участі іноземного партнера ( внаслідок інноваційності даного виду діяльності, а отже: відсутності вітчизняної моделі функціонування даного виду компаній, відсутність власного виробництва обладнання необхідного технічного рівня, рідкість спеціалістів по ремонту та наладці цих самих технологічних систем та інші проблеми “нестачі” перехідної економіки), то в крайньому випадку - досить складно.

Внаслідок цього, майже усі сучасні пейджингові компанії мають у своєму статутному фонді певну частку іноземних інвестицій. Серед компаній, що працювали на ринку України на кінець 2005 року близько однієї третини компаній офіційно мали статус спільних підприємств. Інші, можливо, на той момент змінили офіційний статус просто на акціонерне товариство або товариство з обмеженою відповідальністю ( 2 найпоширеніші типи організації підприємств у даній сфері: 19 % та 37 % відповідно ).

Найпліднішим роком для створення компаній пейджингового зв’язку став 2002 рік. Внаслідок цього стрибка різко виріс рівень конкуренції у галузі. Хоча по окремим областям ( Вінницька, Донецька, Житомирська, Миколаївська, Чернігівська ) компанії, що працювали на їх території мали 100 - відсоткову вагу від всього ринку послуг в регіоні, проте в деяких областях ( Львівська, Дніпропетровська, Харківська ) декілька компаній ділили ринки між собою майже на рівних умовах (додаток ).

Справжнім рекордсменом у 2005 році по рівню конкуренції став Київ. На київському ринку функціонувало вже тоді 5 компаній. Результатом цього стало значне падіння цін на пейджингові послуги з 30-50 у.о в 2003 році до 25-30 у.о. в 2005 і до теперішнього часу.

Внаслідок таких зрушень, єдиними надійними методами конкуренції у галузі стала конкуренція якості та просування товару. Для підвищення ефекту від інвестованих коштів, компанія “У-Пейдж” зробила акцент на обох напрямках завоювання та утримання конкурентних позицій у сфері пейджингу.

Найважливішою перевагою стало те, що компанія єдина на київському ринку працює у стандарті ERMES. Ця інноваційна для нашої країни технологія ( за кордоном вже у січні 1990 року 23 зацікавлені європейські компанії підписали Меморандум про Взаєморозуміння ERMES, але на сьогоднішній день цей документ підписан вже 48 компаніями з 28 країн світу, в число яких входить і Україна) надає, окрім переваг для користувачей цієї сіті, переваги операторам системи ERMES, а також для виробників обладнання.

Для операторів основними перевагами є:

1) відкритий стандарт

2) значне збільшення ємності каналів

3) сумісність з існуючими телекомунікаційними системами

4) більш низька вартість використання та обслуговування сітьового обладнання

5) сітьова сумісність з іншими пейджинговими стандартами.

В результаті використання даного стандарту, компанія “У-Пейдж” вже зараз здійснює автоматичний роумінг з Дніпропетровськом, використовує послугу відсилання повідомлення через сайт фірми у Інтернеті та відправку повідомлень обходячі послуги операторського центру - за допомогою голосової пошти (яка підвищує ступінь конфіденційності інформації при передачі повідомлення та може використовуватися як з цифровими, так і з літеро-цифровими пейджерами).

Звісно, ефективність даних нововведень була б значно меншою, якби ці інновації не знаходили підтримку у сфері маркетингу та реклами. Основним рекламним виконавцем компанії виступало рекламне агентство “Arc Communication”.

Таблиця, подана нижче, складена на основі аналізу та обробки реальних даних звітності відділу маркетингу компанії “У-Пейдж” ( структура подана в процентах на прохання керівництва компанії):

Внаслідок жорсткої конкурентної боротьби деякі фірми - оператори пейджингового зв’язку вдалися, починаючи з 2005 року до методів цінової конкуренції. В результаті, в період з 1997 по 2002 рік ціни на послуги пейджингового зв’язку впали майже у 2 рази. Так як багато операторів працювали на ринку України вже понад 2-х років (на 1995 рік), компанії “У-Пейдж” для входу на ринок необхідно було проводити зважену цінову політику. Вона полягала у тому, що поєднуючи невисокі ціни (40 у.о. в порівнянні з 45-50 у.о. в середньому) вона пропонувала високу якість обслуговування). Аналіз цінової політики компанії зображено на малюнку:

Таким чином, будемо сподіватися, що вдале поєднання інвестиційно-інноваційних процесів на підприємстві “У-Пейдж” з продуманою стратегією маркетингу забезпечать даній компанії достойне місце серед операторів пейджингового зв’язку.

Висновки

Одним із пріоритетних напрямів розвитку економіки у ринкових умовах є впровадження інновацій у виробництво. Сучасний вітчизняний ринок інновацій передбачає створення реальних умов для переходу економіки на інноваційно-інвестиційну модель розвитку та «впровадження механізму диференційованого пільгового оподаткування підприємств залежно від рівня їх інноваційної активності, стимулювання науково-дослідних і дослідно-конструкторських установ.

Освоєння підприємствами нових технологій та інновацій потребує об'єктивної оцінки параметрів і характеристик їхнього потенціалу, які мають важливе значення при здійсненні інвестиційної діяльності шляхом розробки і реалізації нової інноваційної стратегії розвитку. Тому реалізація нової інноваційної стратегії розвитку і повноцінне використання інноваційного потенціалу в інтересах оновлення виробництва - реальний шанс для будь-якого підприємства досягти високотехнологічної рівня.

Аналізуючи інноваційну діяльність у «У-Пейдж», слід відмітити, що маючи значний ресурсний потенціал, підприємство має непогані шанси щодо його реалізації. Це дасть змогу збільшити прибуток і рентабельність, та створити додаткові робочі місця.

Отже, інноваційна діяльність – це безумовно творча робота і вимагає багато зусиль і терпіння. Лише ті підприємства, котрі в своєму внутрішньому потенціалі будуть мати нові ідеї і впроваджуватимуть їх у виробництво, матимуть реальні шанси на завоювання ринку та підвищення конкурентоспроможності своєї продукції.

Список використаної літератури

  1. Гусаков М. Формирование потенциала инновационного развития./Экономист 1999г., №2, 3 с. 3-38.
  2. Данько М. Інноваційний потенціал у промисловості України //Економіст. – 1999. – № 10. – с. 26-32.
  3. Добров Г.М., Тонкаль В.Е., Савельев А.А. и др. Научно-технический потенциал: структура, динамика, эффективность. – К.: «Наукова думка», 1987. – 347с.
  4. Захарченко В.И. Структурно-генетический подход и функциональный аспекты экономики периода трансформации/Наука и наукознание 2003, №1, с. 6-15.
  5. Кокурин Д.И. Инновационная деятельность. – М.: Экзамен, 2001. – 575с.
  6. Наукова та інноваційна діяльність в Україні. Стат. зб. — К: Держкомстат України, 2001. — 290 с.
  7. Николаев А.И. Инновационное развитие и инновационная культура //Наука и наукознание. – 2001. – №2. – с. 54-65.
  8. Осецький В. Методичні підходи до реалізації інноваційного потенціалу підприємств/ Підприємництво, господарство і право. 2002р., №3, с. 114-117.
  9. Рынок: Бизнес. Коммерция. Экономика: толковый терминологический словарь/ информ./ – Внедр. Центр «Маркетинг»: Сост. В. А. Калашников: под общ. ред. А. П. Дашкова/ – 4-е изд., испр. и доп. – М.: Маркетинг, 1998. – 403с.
  10. Чухрай Н. Формування інноваційного потенціалу підприємства: Маркетингове та логістичне забезпечення: Монографія. — Львів: ВНУ "Львівська політехніка", 2002. — 316 с.
загрузка...
Top