Монетарна політика і її інструменти

Вступ

Цілі та об'єкти монетарної політики

Методи контролю та інструменти монетарної політики

Особливості проведення монетарної політики на сучасному етапі розвитку

Заключення

Використана литература

Вступ

На сучасному етапі розвитку багато які держави, також і Україна формують свої власні моделі державного регулювання. Зокрема в Україні цей процес ускладнюється тим, що вона повинна перебудовувати старі формації колишнього СРСР. Дуже важливим є вибір інструментів державного регулювання, тому що саме він значно впливає на демократичний устрій в суспільстві. Одним з інструментів державного регулювання є монетарна політика. Більшість сучасних економiстів розглядають монетарну (кредитно-грошову) політику як найбільш прийнятний для демократичного суспільства інструмент державного регулювання національної економіки, не призводящий до надмірного диктату уряду і зменшенню господарської самостійності окремих iндивiдуумів. Найвища кінцева ціль монетарної політики полягає в забезпеченні стабільності цін, повної зайнятості і зростанні реального обсягу ВНП. Ця ціль досягається за допомогою заходів в рамках грошово-кредитної політики, що здійснюються досить поволі, розраховані на роки і не є швидкою реакцією на зміни кон'юнктури. В зв'язку з цим поточна монетарна політика орiєнтiруется на конкретні і доступні цілі, чимзазначене вище глобальне завдання, наприклад на фіксацію кількості грошей в обігу, певного рівня банківських резервів чи норми і т. п.

Однак в цьому науковому дослідженні автор зупиниться досить детально на методах контролю та інструментах монетарної політики. Треба сказати, що саме ці методи контролю значно впливають на такі макроекономічні показники, як: стабільність цін, зайнятість, обсяг реального ВНП.

Курсова робота має таку структуру:

  1. у першій главі автор розповідає про цілі та об’єкти монетарної політики, про те на що вона впливає;

  2. у другій главі автор детально розглядає методи контролю та інструменти монетарної політики. Саме такі, як: операції на відкритому ринку, зміна банковської облікової ставки, а також зміна норми обов’язкових резервів;

  3. у третій главі розглядаються особливості проведення монетарної політики на сучасному етапі.

Із всього вищесказаного, можна дослідити, що обрана автором тема є досить важливою та вирішальною у процесі формування моделі державного регулювання Незалежної України.

Цілі та об'єкти монетарної політики

Більшість сучасних економiстів розглядають монетарну (кредитно-грошову) політику як найбільш прийнятний для демократичного суспільства інструмент державного регулювання національної економіки, не призводящий до надмірного диктату уряду і зменшенню господарської самостійності окремих iндивiдуумів. Найвища кінцева ціль монетарної політики полягає в забезпеченні стабільності цін, повної зайнятості і зростанні реального обсягу ВНП. Ця ціль досягається за допомогою заходів в рамках грошово-кредитної політики, що здійснюються досить поволі, розраховані на роки і не є швидкою реакцією на зміни кон'юнктури. В зв'язку з цим поточна монетарна політика орiєнтiруется на конкретні і доступні цілі, чимзазначене вище глобальне завдання, наприклад на фіксацію кількості грошей в обігу, певного рівня банківських резервів чи норми і т. п.

В тому і іншому випадку провідником монетарної політики є центральний банк країни, а об'єктами є пропозиція і попит на грошовому ринку. Під пропозицією грошей розуміється загальна кількість грошей, що знаходиться в обігу. Пропозиція грошей складаєтся із M1, M2, M3.

Попит на гроші

Попит на гроші формується із попиту на гроші як засоб обігу (iначе, діловий, операційний чи попит на гроші для укладення угод) і як засіб збереження вартості (iначе, попит на гроші як на активи, попит на запасну вартість чи спекулятивний попит).

Попит на гроші як засіб обігу визначається рівнем грошового чи номiнального ВНП (прямо пропорційно). Чим більше прибуток в суспільстві, чим більше укладаєтьсяугод, чим вище рівень цін, тим більше буде потрібно грошей для укладення економічних угод в рамках національної економіки. З певним спрощенням можна сказати, що операційний попит нагроші не залежить від ставки проценту, при цьому графік попиту має вигляд як на мал.1.

Попит на гроші як засіб збереження вартості залежить від величини номiнальной ставки проценту (оберненопропорційно), оскільки при володінні грошами в формі наличностi і чекових вкладів, не приносящих власникові відсотків, виникають певні вмененні (альтернативнівитрати) у порівнянні з використанням заощаджень у вигляді цінних паперів.

Розподіл фінансових активів, наприклад на наявні гроші і облігації,залежить від величини ставки проценту: чим вона вище, тим нижче курс цінних паперів і вище попит на них, тим нижче попит на готовігроші (нижче спекулятивний попит), і навпаки.

Так, загальний попит на гроші залежить від рівня номiнальноїпроцентної ставки і обсягу номiнального ВНП.

На мал. 3: номiнальна процентна ставка - на вертикальнійосі, загальний попит на гроші - на горизонтальній осі. Функціональна залежність цих параметрів дає сукупність кривих, кожна з яких відповідає певному рівню номiнального ВНП. Переміщення уздовж кривої показують зміни процентної ставки. Причому спостержемо, що при високих процентних ставках крива стає майже вертикальною, оскільки всі заощадження укладаються в цій ситуації в цінні папери, попит на гроші обмежується операційним попитом і вже не знижується при подальшому зростанні проценту.

Грошовий ринок

В цілому грошовий ринок може бути представлений в вигляді графіку (мал 4). S - пропозиція грошей - представлено у вигляді вертикальної прямої, оскільки припускає, що грошово-кредитні і фінансові заклади створили певну кількість грошей, що не залежить від величини номiнальної ставки проценту. Крапка Е- знаходиться на перетинікривих попиту і пропозиції грошей і визначає “ціну” рівноваги на грошовому ринку.

Розглянувши об'єкти монетарної політики, неважко представити собі загальну схему її впливу і оцінити (поки що в самих загальних рисах) наслідкизмін, що виникають в попиті і пропозиції на грошовому ринку.

Представимо, що змінюється пропозиція грошей, а попит на гроші залишається постійним.

Якщо пропозиція грошей зросла, то графік пропозиції грошей перемещується праворуч; діється рух уздовж кривої попиту вправо вниз до крапкиЕ1; ставка проценту знижується. Ці зміни iлюструє мал. 5.

Які реальні процеси iлюструє мал. 5? При збільшенні пропозиції грошей виникає їх короткочасний надлишок. Люди прагнуть зменшити кількість своїх грошових запасів шляхом покупки інших фінансових активів (наприклад, облігацій). Попит на них зростає, ціни, відповідно, збільшуються. Процентна ставка, чи альтернативна вартість зберігання не приносящих відсотків грошей, падає. Оскільки ликвiдність стає меньш дорогою, населення і фірми поступово збільшують кількість готівкиі чекових вкладів, що вони готові держати на руках, і відбудовується рівновага на грошовому ринку при більшій пропозиції грошей і меншому проценті.

При зменшенні пропозиції грошей рівновага на грошовому ринку відбудовується при меншої, ніж первісна, кількостігрошей в обігу і більшої, ніж первісна, ставціпроценту.

Припустимо тепер, що змінюється попит на гроші, а пропозиція залишається незмінною.

Якщо попит на гроші зріс, то: крива попиту на гроші зсувається праворуч вгору, а процентна ставка підвищується. Ці зміни iлюструє мал.6.

При зменшенні попиту на гроші будуть відбуватися зворотні явища.

Мал. 6 iлюструє наступніреальні процеси. Хай попит на гроші зріс внаслідок зростання номiнального ВНП, тобто населення і фірми хочуть держати більше активів у вигляді готовизгрошей і чекових вкладів, продавая для цього інші авуари (наприклад, облігації). Але при незмінній пропозиції грошей рівновага на грошовому ринку може бути установлена тільки при зростанні "ціни" грошей, чи номiнальноїставки проценту.

При зменшенні попиту на гроші (пропозиція незмінна) рівновага на грошовому ринку встановлюетьсяпри понад низькій, ніж первисна, ставціпроценту.

Розглянемо тепер механізм регулювання грошової маси в обігу,тобто пропозиції грошей.

Методи контролю та інструменти монетарної політики

В світовій економічній практиці використовуються слідуючі інструментирегулювання грошової маси в обігу:

  1. операції на відкритому ринку, тобто на вторинномуринку казначейських цінних паперів;

  2. політика облікової ставки, тобто регулювання проценту по займахкомерційних банків у центрального банка;

  3. зміна норми обов'язкових резервів.

Операції на відкритому ринку

В цей час в світовій економічній практиціосновним інструментом регулювання грошової маси є операції на відкритому ринку. Шляхом покупки чи продажу на відкритому ринку казначейських цінних паперів центральний банк може здійснити або уливання резервів в кредитну систему держави, або вилучити їх звідтіля.

Операції на відкритому ринку проводяться центральним банком звичайно спільно з групою дорідних банків і інших фінансово-кредитних закладів.

Розглянемо схему проведення цих операцій на прикладі центрального банкуСША - Федеральной резервної системи (далі ФРС).

Припустимо, що на грошовому ринку спостерігається надлишок грошової маси в обігу, і центральний банк ставить завдання по обмеженню чи ліквідації цього надлишку. Для цього він активно починає пропонувати державні цінні папери на відкритому ринку банкам чи населенню, що купує державні цінні папери крізь спеціальних дiлерів. Оскільки пропозиція державних цінних паперів збільшується, їх ринкова вартість падає, а процентніставки по них зростаютьі, відповідно, зростає "привабливість" їх для покупця. Населення (через дiлерів) і банки починають активно купуватидержавні цінні папери, що приводить до скорочення банківських резервів. Скорочення банківських резервів, в свою чергу, зменшить пропозицію грошей допропорції, рівної банківському мультiпликатору. Крива пропозиції зсунетьсяліворуч, процентна ставка зросте.

Припустимо тепер, що на грошовому ринку спостерігаєтьсянестачагрошових засобів в обігу. В цьому випадку центральний банк проводить політику, спрямовану на поширення грошової пропозиції, а саме починає купуватидержавні цінні папери у банків і населення. Тим самим центральний банк збільшує попит на державні цінні папери. Внаслідок цього їх ринкова ціна зростає, процентна ставка по них падає, що робить казначейськi цінні папери "непривабливими" для їх власників. Населення (через дiлерів) і банки активно починають продаватидержавні цінні папери, що приводить в кінцевому рахунку, до збільшення банківських резервів і (з урахуванням мультиплікаційного ефекту) - до збільшення грошової пропозиції. Крива пропозиції грошей зсунетьсяправоруч, а процентна ставка упаде.

Банківська облікова ставка

В нашій спрощенній моделі банківської системи припускалося, що єдиною можливістю придбання банками додаткової кількості резервів є притягнення додаткових вкладів. Проте в дійсності банки і ощадні інститути, що потребують додаткових резервів для задоволення вимогам ФРС або для поширення обсягу своїх позичок, мають ще один варіант поводження: одержання резервів шляхом займу.

Один із можливих засобів здійснення цього варіанту є в притягненні резервів шляхом займу у іншого банку. Ринок, на якому банки надають свої резерви в формі краткострокових позичок іншим банкам, відомий як ринок федеральних фондів. Ставка позикового проценту, що стягає по цим позичкам, називає ставкою проценту по федеральним фондам. Щоденний обсяг операцій на даному ринку, де надаються "24-годинні" позички, досягають мільярдів доларів.

Крім того, банки можуть одержувати резерви шляхом займуу ФРС крізь так зване"облікове вікно". (Не треба розуміти цей вислів буквально, бо в дійсності надання такого роду послуг покладено на один із відділів регіональних Резервних банків, що, зрозуміло не є вікном в прямому змісті слова.) Банки звертаються до ФРС за займами в двох різноманітних ситуаціях. Найбільш часто вони одержують краткострокові позички, щоб привестив порядок свої резерви, якщо неждані вилучання депозитів привели до падіння резервів нижче встановленого обов'язкового рівня. Подібного роду адаптационні займи, як їх прийнято називати, підлягають адміністративним обмеженням. ФРС не заохочує практику надання займів тим банкам, частота і розміри використання позичок якими надмірно великi. Що частіше деякий інститут звертається за займамi крізь облікове вікно, тим більш жорстким стає тиск адміністративних обмежень, що перешкоджують наданню позички. В тих випадках, коли банки захотять збільшити свої резерви по тій простій причині, що вони виявили можливості вигідного надання позичок, їм буде рекомендовано використання інших джерел грошових засобів, наприклад, притягнення додаткових депозитів.

Окрім надання краткострокових адаптаційних займів крізь облікове вікно, ФРС інколи здійснює довгострокове кредитування на особливих умовах. Це можуть бути, наприклад, позички дрібним банкам для задоволення їх додаткових сезонних потреб в грошових засобах. Інколи позички також надаються банкам, опинившимся в складному фінансовому положенні і що потребують допомоги для приведення в порядок свого балансу.

Ставка позикового проценту, яку ФРС назначає по позичкам, що надає крізь облікове вікно, називається банківською обліковою ставкою. Вона становить другий інструмент політики, що використається для здійснення контролю за пропозицією грошей. Якщо ФРС вважає необхідним створити сприятливі умови для збільшення обсягу займів крізь облікове вікно ("дисконтних займів"), вона знижує рівень банківської облікової ставки. Як тільки рівень облікової ставки падає нижче ставки проценту по займах на ринку федеральних фондів, грошові витрати, які сопряжені з притягненням коштів шляхом займів крізь облікове вікно, зменьшуються у порівнянні з відповідними витратами одержання позичок у інших банків. Звісно, обсяг дисконтних займів при цьому збільшується. Проте таке поширення має деяку границю, при досягненні якої банки відмовляться від подальших займів крізь облікове вікно також в тому разі, коли рівень банківської облікової ставки буде значно нижче ставки проценту по займах на ринку федеральних фондів. По мірі поширення обсягу дисконтних займів, наступає момент, коли альтернативні витрати, обумовлені жорсткістювводимих ФРС адміністративних обмежень (проти зловживання банками дисконтними займами), зростає настільки, що повністю нейтралiзує вигоди низького рівнюпроцентної ставки при одержанні позичок крізь облікове вікно. Тому банки звертаються за займами крізь облікове вікно тільки до того моменту, поки не установитися рівновага між повними витратами, які пов’язані з притягненням крізь облікове вікно кожного долару (включаючи як готові, грошові витрати, що визначаються рівнем банківської облікової ставки, так і альтернативні витрати, обумовлені збільшенням жосткостіадміністративного тиснення), і ставкою позикового проценту по займах на ринку федеральних фондів. Якщо банківська облікова ставка змінюється щодо ставки проценту по займах на ринку федеральних фондів, то вимагається порівняно незначна зміна величини дисконтних займів для здобутку цієї точки.

Якщо ФРС вважає необхідним скоротити обсяг займів крізь облікове вікно, вона підвищує рівень банківської облікової ставки. Коли остання підіймається вище ставки позикового проценту на ринку федеральних фондів, займи крізь облікове вікно стають меньш принадним джерелом грошових коштів.

Грошові засоби, які банки надають одне одному в формі позичок через ринок федеральних фондів, не виявляють ніякого впливу на величину суммарних банківських резервів; шляхом такого роду займів резерви рухаються по колу, переходячи з рахунків одного банка на рахунок іншого. Грошові кошти, узяті в позичку крізь облікове вікно, становлять чисті додаткові резерви. Вони утворюють основу процесу мультiплікативного поширення депозитів аналогічно резервам, вводимим в банківську систему шляхом купівліна відкритому ринку. Оскільки ця форма займів впливає на обсяг резервних депозитів, зміни рівня банківської облікової ставки дають в руки ФРС ще один інструмент управління величиною грошової маси. Підвищення рівня банківської облікової ставки скорочує обсяг резервів, що здобуваються за рахунок займів і, отже, має тенденцію зменьшувати величину грошової маси. Понiження рівня облікової ставки сприяє зростанню обсягу резервів, що здобуваються за рахунок займів, створюючи передумови для поширення грошової маси.

Зміна норми обов'язкових резервів

Зміна норми обов'язкових резервів становить третій інструмент монетарноїполітики, що може використати ФРСдля контролю за пропозицією грошей. Сумарна величина депозитів до затребуваннявизначається по слідуючій формулі:

Сумарна величина депозитів дозатребування = (1гг) х Загальна величина резервів,

де гг означає норму обов'язкових резервів. Аналогічні, але більш складні формули застосовуються для опису взаємозв'язку між нормами обов'язкових резервів і всіма елементами параметрів М1 і М2 в сучасній банківській системі США. Таким чином, понiженнянорми обов'язкових резервів збільшить обсяг тієї грошової маси, яку може підтримувати деякакількість резервів, а підвищення цієї норми скоротить кількість доларів грошової маси, що приходиться на деякунаданукількість резервів.

Хоч зміна норми обов'язкових резервів ніколи не використалася для цілей поточного контролю за пропозицією грошей, ФРС інколи змінювалацю норму. Діялося це в тих випадках, коли ФРС мала рішучі наміри добитися сдвигувбік поширення чи стискуобсягу пропозиції грошей. Наприклад, в період важкого економічного занепаду1974-1975 років ФРС тричі понiжала свої вимоги до величини обов'язкових резервів.

Закон про контроль за грошовим обігом1980 року поширив сферу розповсюдження норми обов'язкових резервів, що встановлюєФРС. До того як був прийнятий цей закон, ФРС могла вимагати дотримання зазначеної норми тільки у комерційних банків, надходящих доїї структури. В цей час ФРС може встановлювативимоги, що стосуються резервного покриття трансакционих депозитів, для всіх депозитних інститутів, за винятком лише самих дрібних. Згідно з законом, ФРС може регулювати величину норми обов'язкових резервів в межах від 8 до 14 відсотків для фінансових інститутів, сумарнакількість трансакционих депозитів яких перевищує деякийвстановлений рівень. Крім того, при певних умовах вона може накладати додаткові зобов'язання по резервному покриттю трансакционих депозитів. Окрімцього, вона може зобов'язати фінансові інститути, розмір активів яких перевищує певну величину, дотримуватися вимоги обов'язкових резервів для неособовихтермінових вкладів і деяких інших категорій пасивів шляхом встановлення норми обов'язкових резервів по них від 0 до 9 відсотків.

Проте в дійсності удосконалення практики встановлення норм обов'язкових резервів, які вводятьсязгідно з Законом про контроль за грошовим обігом, зв’язанііз різноманітного роду тонкостямi технічного характеру. Останні роблять меньш привабливими, із точки зору ФРС, використання зміни норми обов'язкових резервів у вигляді інструменту грошової політики. І хоч юрiдичноцей інструмент досіще доступен, після 1980 року він в чималій мірі загубив свою актуальність і був відкладенийдо найкращих часів. Сьогодні тяжко сказати,чи є внього майбутнє.

Особливості проведення монетарної політики на сучасному етапі розвитку

В основі грошово-кредитної політики лежить теорія грошей (монетарiстська теорія), що вивчає процес впливу грошей і грошово-кредитної політики на стан економіки в цілому.

Довгі роки серед економiстів ведуться дискусії, обумовлені двома різноманітними подходамi до теорії грошей: модернiзiрованоюкейнсіанськоютеорією, і сучасною кількісною теорією грошей (монетарiзмом) - із інший.

В чомусуть суперечки? І кейнсіанці, і монетарiсти визнають, що зміна грошової пропозиції впливаєна номiнальний ВНП, але оцінюютьпо-різному і значення цього впливу, і сам механізм: із точки зору кейнсіанців, в основу монетарноїполітики повинен бути покладений рівень процентноїставки, а із точки зору монетарiстів, - сам рівень грошей.

Кейнсіанська теорія грошей

Основні положення теорії ,що відстоюється кейнсіанцамi у галузігрошей, слідуючі:

  1. Ринкова економіка всередині себе представляє нестійкусистему з багатьма"пороками". Тому державні слід регулярно використати різноманітні інструменти регулювання економіки, в тому числі і монетарну політику.

  2. Ланцюгпричiнно-слідчих зв'язків пропозиції грошей і номiнального ВНП такий: зміна в грошовій пропозиції є причиною зміни процентноїставки, що, в свою чергу, приводить до зміни в інвестиційному попиті і крізь мультиплікаційний ефект - до зміни в номiнальномуВНП.

  3. Основне теоретичне рівняння, на якому базуються кейнсіанці:

ВНП=C+I+G+NX,

де C- споживчі видатки населення; I- інвестиції; G- державні видатки на покупку товарів і послуг; NX- чистий експорт.

  1. Кейнсіанці вважають, що ланцюг причiнно-слідчих зв'язків між пропозицією грошей і номiнальним ВНП великий. Центральний банк при проведенні монетарноїполітики повинен володіти великою інформацією (наприклад, як скажеться на інвестиційному попиті зміна процентної ставки і, отже, наскільки змінитися величина ВНП). Нарощування грошової пропозиції взагалі маєбагато які негативнінаслідкі, наприклад економіка може опинитися в так званої "ліквiднійловушці". цю ситуацію провокує, чимало збільшення грошової пропозиції, коли процентна ставка знижується до критично низького рівня, наближаючисьдо мінімального, що означає виключно високе віддавання перевагиліквiдностi. Пропозиція грошей продовжує збільшуватися, але процентна ставка уже не реагує на це, бо нижче певного рівня вона не може опуститися. Але якщо ставка проценту не реагує на зміну грошової пропозиції, торветьсяланцюг причiнно-слідчих зв'язків між зростанням кількості грошей в обігуі номiнальним ВНП.

  2. В зв'язку з викладеним вище спостержемо, що кейнсіанці вважають монетарну політику не настільки сильно дійовим засобом стабiлiзаціїекономіки, як, наприклад, фiскальна або бюджетна політика.

  3. Кейнсіанці вважають, що головною проблемою в державному регулюванні є підбурюванняеффектного попиту, а не боротьба з інфляцією, що повинна носити регулюємий характер (інфляція потрібна економіці, бо - вона додатковий генератор еффектного попиту).

Але адже немає гарантій того, що інфляція не вийде з-під контролю держави. Наприклад, можна змоделювати таку ситуацію: з метою наступного зростання обсягу виробництва збільшено грошова пропозиція. Проте між приростом грошей в обігу, інвестиціями і наповненіринку товарами існує певний тимчасової лаг. Першоюреакцією ринку на збільшення грошової пропозиції буде зростання цін на товари і послуги. Покупець адаптується до підвищених цін, але у нього виникає і адаптивне сподівання, і, відповідно, підвищений попит, зв'язаний із подальшим зростанням цін. Тому першою реакцією споживача на товари,що з'явилися буде підвищений попит на них, і, як слідство, буде тривати зростання цін.

Монетаристський підхід

В цілому в 70-х гг. спостерігаласькризакейнсіанськоїшколи. В економічній науці попершестав переважати неокласичнийнапрям, а після цього - монетарiзм. Головний теоретик монетарiзма - відомий американський економiст, лауреат Нобелєвськоїпремії М.Фрiдмен.

В самих загальних рисах основні положення монетарiзма такі:

  1. Монетарiзм базується на переконанні, що ринкова економіка це внутрішньо стійкасистема. всі негативні моменти - результат некомпетентного втручання уряду в економіку. Це втручання слід свестi до мінімуму.

  2. Кореляція між грошовим чинником (масою грошей в обігу) і номiнальним об'ємом ВНП виявляється понад тісною, ніжміж інвестиціями і ВНП. Динаміка ВНП слідує безпосередньо за динамікою грошей (правда, з деяким спізненням), тому монетарiзм робить упор на гроші.

  3. Монетарiзм спирається на рівняння І.Фiшера: М*V=P*Q, але якщо І.Фiшер робить упор на взаємозв'язок грошового феноменуз цінами, тоМ.Фрiдмен ув’язуєдинаміку грошового чинника із номiнальним ВНП.

Оскільки добутокP*Q- це фактично номiнальний ВНП, торівняння можна представити як: М=ВНП/V.

  1. Монетарiсти затверджують, що величина Vстабiльна, тобто практично не змінюєтьсяв краткостроковому періоді, а в довгостроковому періоді змінюєтьсяповільноі ці зміни легко передбачені. Крім того, при зміні грошової пропозиції Vне змінюється.

  2. Але якщо Vстабiльна, точинник грошей можна записати з певнимкоефіціентом k, тоді

k*M=ВНП,

отже, грошова пропозиція - цевирішальний чинник, що впливає на змінуВНП.

  1. Причiнно-слідчий зв'язок між пропозицією грошей і номiнальним ВНП здійснюється не через процентну ставку, а безпосередньо, тим самим відомі як би" вхідні і вихідні дані "впливу пропозиції грошей на ВНП, самий ж механізм впливу скритий. М.Фрiдмен спробував пояснити цей механізм, ввівши проміжну категорію - "портфель активів", тобтосукупність всіх ресурсів, якими володіє iндивiдуум.

Фрiдмен відзначав, що кожна людина звикає до певної структури активів: співвідношенню грошей і інших видів активів. При збільшенні грошової пропозиції звичне співвідношення змінюєтьсяі, щоб відбудувати його, люди починають купувати будь-які реальні і фінансові активи (а не тільки облігації, як представляють кейнсіанці). Совокупний попит зростає і в кінцевому рахунку привозить до зростання номiнального ВНП.

  1. Виходячи з цього, М.Фрiдмен висунув "грошове правило" сбалансованоїдовгострокової монетарноїполітики, а саме: державіслід підтримувати обгрунтований постійний приріст грошової маси в обігу. Величина цього приросту визначається рівнянням М.Фрiдмена:

М = P + Y,

де М- средньорічнийтемп приростугрошей, % за тривалий період; Y- средньорічнийтемп приросту ВНП, % за тривалий період, %; P- средньорічнийтемп очікуваної інфляції, %.

Средньорічнийтемп очікуваної інфляції підраховуєтьсяпо так званій "сент-луiсськiй моделі", а саме - із совокупного рівня інфляції віднімаєтьсяінфляція, викликана державою, профспілками і т. п. Одержуєтьсярізниця- ця величина так званої очікуваної інфляції.

Монетарне правило М.Фрiдмена активно стало застосовуватися із 1975 року в Англії і США (течерiзм і рейганоміка), в так званій політиці таргетування, тобтощорічного запровадження певних обмежень на збільшення грошової маси в обігу. Грошове правило М.Фрiдмена припускає стабільне і помірне зростання грошової маси в межах 3-5% на рік. В разі порушення грошового правила при темпі грошових вливанньв економіку понад 3-5% на рік буде діятися збільшенняінфляції, а якщо темп уливання буде нижче 3-5%, тотемп приросту ВНП буде падати.

Заключення

На сучасному етапі розвитку, в епоху бурхливих змін на світовій арені, особливої важливості набули питання, пов’язані з системами державного регулювання. Вважаю, що не треба доводити того, що від методів та інструментів державного регулювання залежить демократичний устрій в суспільстві. У цьому науковому дослідженні, автор детально зупинився на інструментах монетарної політики. Після розгляду питання можна сказати:

  1. основними інструментами регулювання грошової маси в цей час в світовій економіці є операції на відкритому ринку. Шляхом купівлі та продажу на відкритому ринку казначейських цінних паперів, центральний банк може здійснити вливання резервів в кредитну систему держави або вилучити їх з обороту. Операції на відкритому ринку проводяться центральним банком спільно з групою дорідних банків та інших фінансово-кредитних закладів;

  2. серед інструментів монетарної політики зміна банковської облікової ставкизаймає друге місце за значенням після політики центрального банку на відкритому ринку;

  3. третім інструментом монетарної політики є зміна норми обовязових резервів. Цей інструмент, на думку спеціалістів, які зай маються цією проблемою, є найбільш потужним але в той же час достатньо грубим, оскільки торкається основ усієї банковської системи. Навіть незначна зміна норми обов’язкових резервів може викликати значні зміни в об’ємі банківських депозитів та кредитів, тому вживається цей інструмент у виключних випадках.

Розгладаючи особливості проведення монетарної політики на сучасному етапі, потрібно визначити, що сучасні теоретичні моделі монетарной політики становлять синтетичну модель, що базується і на кейнсіанскiх і на монетарiстскiх подходах, а також враховуючи і інші точки зору, існуючі в теорії грошей, вибираючи раціональне в кожної із них.

В довгостроковому періоді в грошово-кредитної політиці сьогодні переважаємонетарiстський підхід. Разом із тим, держава не відмовляєтьсяв краткостроковомуперіоді від впливу на процент в цілях швидкого економічного маневрування.

Після розлгядання поданої роботи стає явним, що подальший розвиток та процвітання нашої молодої держави на сучасному етапі у багатьох аспектах залежить від формування системи державного регулювання, та зокрема від монетрної політики України.

Використана литература

Брагинский С.В.Монетаризм как экономическая доктрина. //Деньги и кредит. 1992. №2.

Доллан Э.Дж., Кемпбелл К.Д., Кемпбелл Р.Дж.Деньги, банковское дело и денежно-кредитная политика. М.-Л., 1991., Гл. 14-20.

Доллан Э.Дж.,Макроэкономика., С.-Пб., 1994., 207-214.

Макконнелл К.Р., Брю С.Л.,Экономикс., М., 1993.

Рвночная экономика., М., 1992. Т. 2. Ч. 1. Гл. 13.

Усоскин В.М.“Денежный мир” Милтона Фридмена., М., 1989.

Харрис Л.Денежная теория. М., 1990.

загрузка...
Top