Макроекономіка – основні питання теорії

1. Інвестиційна функція споживання.

2.Поняття і тотожність “витоків” та “ін´єкцій”. Рівняння (тотожність) сукупних витрат.

3. Тест.

Список використаної літератури.

1. Інвестиційна функція споживання

Головним компонентом сукупних витрат є споживчі витрати. Споживання (Consumption – С) – це частина використовуваного доходу, який не заощаджується:

С = Y – S.

Функція споживання – це залежність між обсягом споживання і доходом, який використовується. Дане поняття запроваджене Кейнсом і має такий вигляд:

C = a + b • (Y – T),

де а – автономне споживання, тобто обсяг споживання, який не залежить від використовуваного доходу (наприклад, проживання в борг, за рахунок заощаджень або субсидій); b – гранична схильність до споживання (МРС) – це величина, яка показує, наскільки зміниться обсяг споживання при зміні використовуваного доходу на одну одиницю.

Функція заощадження – це залежність між обсягом заощаджень і доходом, що використовується. Має такий вигляд:

S = – a + ( 1 – b )• (Y – T)‚

де S – величина заощаджень у приватному секторі; а – автономне споживання; (1-b) – гранична схильність до заощадження; Y – доход; Т –податкові відрахування.

Дослідженнями встановлено, що споживання рухається в тому ж напрямку, що й доход. Однак споживання залежить не лише від доходу, але й від так званої граничної схильності до споживання.

Гранична схильність до споживання (MPC) – це величина, яка показує, наскільки зміниться обсяг споживання при зміні використовуваного доходу на одну одиницю.

Ця модель показує нам, яка частина додаткового доходу йде на приріст споживання. При абсолютному зростанні споживання і заощадження відносна доля споживання все більше і більше скорочується, а доля заощаджень зростає. Згідно з основним психологічним законом, величина граничної схильності до споживання знаходиться між нулем і одиницею:

0 < MPC < 1.

Звідси випливають такі висновки:

• якщо MPC = 0, то весь приріст доходу буде зберігатися, оскільки заощадження –та частина доходу, що не споживається;

• якщо MPC = 1/2, це означає, що збільшення доходу буде поділено між споживанням і заощадженням порівну;

• якщо MPC = 1, то весь приріст доходу буде витрачений на споживання.

Споживання і заощадження подібні двом дзеркалам, тобто аналогічним чином розглядається гранична схильність до заощадження (MPS)[8, c. 349-350].

Визначивши функцію споживання і заощадження, можемо тепер аргументовано довести, що центральним фактором, який впливає на їх рівні, є доход. Як правило, з ростом доходу зростають як споживання, так і заощадження населення. При цьому в умовах стабільного економічного росту MPC має тенденцію до зниження, а MPS – до зростання. В умовах інфляції спостерігається інший процес, а саме: MPC має тенденцію до збільшення, а MPS – до зменшення. При нестабільному економічному стані, відсутності захищеності вкладів від інфляції населення починає збільшувати споживання, особливо товарів тривалого використання. Окремим видом заощадження в таких умовах є придбання населенням таких товарів, як ювелірні вироби, хутро, автомобілі, дачі тощо. Окрім цих факторів на споживання і заощадження можуть впливати недоходні фактори споживання та заощадження:

• багатство. Під багатством розуміють як нерухоме майно (будинки, автомобілі, телевізори та інші предмети довгострокового користування), так і фінансові засоби (готівкові гроші, заощадження на рахунках, акції, облігації, страхові поліси тощо), що їх має населення. Домашні господарства заощаджують, утримуючись від споживання, щоб нагромаджувати багатство. За інших рівних умов, чим більше нагромаджено багатства, тим менші стимули до заощаджень;

• податки. Відомо, що податки сплачуються частково за рахунок споживання і частково за рахунок заощадження. Зниження податків збільшує безподатковий доход і тому збільшує як споживання, так і заощадження. І навпаки;

• рівень цін. Зростання цін скорочує споживання і заощадження і навпаки. Цей висновок має безпосереднє відношення до аналізу багатства як фактора споживання. Зміни рівня цін змінюють реальну вартість, або купівельну спроможність деяких видів багатства;

• відрахування на соціальне страхування. Збільшення цих відрахувань призведе до скорочення поточного споживання і заощадження. Але треба враховувати, що на рішення домашніх господарств стосовно споживання і заощадження впливає діюча система соціального забезпечення. Чим краще соціальне забезпечення, тим менші заощадження домашніх господарств протягом трудового життя;

• очікування. Очікування можуть бути пов'язані з майбутньою зміною цін, доходів, виникненням дефіциту тощо. Якщо ці очікування несприятливі, то домашні господарства змушені робити закупки наперед, що у поточному році збільшує споживання та зменшує заощадження. Очікування приросту грошових доходів у майбутньому зумовлює збільшення поточних витрат;

• споживча заборгованість. Якщо в попередній період заборгованість зросла, то в поточному періоді домашні господарства будуть змушені зменшити споживання і заощадження, аби ліквідувати минулу заборгованість. І навпаки, коли споживча заборгованість зменшилася, то поточний рівень споживання і заощаджень може зрости;

• відсоткова ставка. Зміна ставки відсотка впливає на співвідношення між поточним і майбутнім споживанням і заощадженням. Коли відсоткова ставка зростає, поточне споживання зменшується, а заощадження зростають, що збільшить майбутнє споживання, забезпечене поточними заощадженнями. Таким чином, домашні господарства заміщують частку споживання у поточному періоді збільшенням споживання у майбутньому[1, c. 205-207].

Макроекономічний підхід передбачає побудову функції споживання і заощадження на рівні суспільства. Функція споживання показана на рис. 1.

На осі абсцис відкладений використовуваний доход. На осі ординат – витрати на споживання. Якби витрати на споживання в точності відповідали доходам, то це відображала б будь-яка точка, що лежить на бісектрисі. Але в дійсності так не відбувається. Місце перетину бісектриси і кривої споживання в точці В означає рівень нульового заощадження. Зліва від даної точки можна спостерігати негативне заощадження, тобто витрати перевищують доходи. А справа – заощадження позитивне. Величина споживання визначається відстанню від осі абсцис до кривої споживання, а величина заощадження – відстанню від кривої споживання до бісектриси.

Отже, неокласична функція споживання є функція від поточної ставки відсотка. При цьому поточний доход виступає як ендогенний параметр.

У кейнсіанській концепції поведінка споживача інтепретується принципово іншим способом. По-перше, розмір доходу виступає як екзогенний параметр. По-друге, обсяг споживання залежить тільки від використовуваного доходу. По-третє, розподіл доходу на споживання і заощадження залежить не від об'єктивного параметра економічної кон'юнктури (поточної ставки відсотка), а від переваг споживача: традицій, світогляду, суспільних установок і т.п., тобто від чинників суб'єктивного характеру.

Кейнс підкреслював, що можливість того, що домашнє господарство змінить своє споживання в результаті коливань процентної ставки на один або два пункти, дуже низька. Що стосується заощаджень, то якщо їх і можна уявити як функцію від процентної ставки, це буде, принаймні, вихідна функція.

Залежність споживання від абсолютного розміру використовуваного доходу Кейнс сформулював у вигляді основного психологічного закону, відповідно до якого “люди схильні, як правило, збільшувати своє споживання з ростом доходу, але меншою мірою, ніж ростуть доходи”. Даний висновок робиться “не тільки з апріорних суджень, виходячи з нашого знання людської природи, але і на підставі детального вивчення минулого досвіду”.

З кейнсіанської теорії споживання випливає один важливий наслідок, що одержав назву мультиплікативного ефекту. Суть його полягає в тому, що якщо в економіці збільшаться з якоїсь причини автономні витрати, то в результаті сукупний попит і національний доход зростають на більш велику величину. Обґрунтування дії мультиплікативного ефекту основане на тому, що в кейнсіанській моделі споживання є функцією від доходу, на відміну від інших планових витрат, що від рівня доходу не залежать і тому розглядаються як автономні.

У дійсності середня норма споживання фактично не тільки не убувала, але, при загальній тенденції до сталості, навіть трохи зросла (із значення 0,867 у 1869-1898 р. до 0,879 у 1904-1933 р.). Зауважимо, що й у наші дні розмір середньої норми споживання незначно коливається біля якоїсь константи (для США, наприклад, – 0,92)[9, c. 237-239].


2. Поняття і тотожність “витоків” та “ін´єкцій”. Рівняння (тотожність) сукупних витрат

Взаємозв'язок запасів і потоків складає основу вихідної макроекономічної моделі кругових потоків.

В основу макроекономічного аналізу закладена найпростіша модель кругових потоків (або модель кругообігу доходів і витрат). У своїй елементарній формі ця модель містить у собі тільки дві категорії економічних агентів – домашні господарства і фірми – і не припускає державного втручання в економіку, а також яких-небудь зв'язків із зовнішнім світом.

Економіка є замкненою системою, в якій доходи одних економічних агентів є витратами інших:

• споживчі витрати домогосподарств на придбання товарів є доходами фірм від реалізації готової продукції;

• витрати фірм на оплату ресурсів є доходами домогосподарств (заробітна плата, рента та інші види доходів).

Реальний (“ресурси – товари”) та грошовий (“витрати – доходи”) потоки відбуваються одночасно у протилежних напрямках і нескінченно повторюються.

Основним висновком із моделі є рівність між сумарною величиною продажів фірм та сумарною величиною доходів домогосподарств. Це означає, що для закритої економіки (тобто без будь-яких зв'язків із зовнішнім світом), без державного втручання в економіку величина загального обсягу виробництва у грошовому вимірюванні дорівнює сумарній величині грошових доходів домогосподарств. При цьому також справедливою є рівність доходів (Y) і сукупних витрат (у даній моделі це витрати на поточне споживання – С), тобто Y = С.

Змінні запасу можуть бути виміряні тільки у певний момент часу і характеризують стан об'єкта дослідження на певну дату – початок або кінець року тощо. Прикладами запасу можуть служити державний борг, обсяг капіталу в економіці, загальна кількість безробітних тощо.

Змінні потоку вимірюються в одиницю часу (на місяць, у квартал, у рік тощо) і характеризують власне “плин” економічних процесів у часі: розмір споживчих витрат за рік, обсяг інвестицій за рік, число втративших роботу протягом кварталу і т.д.

Потоки викликають зміни в запасах: накопичення бюджетних дефіцитів за ряд років призводить до збільшення державного боргу; зміна запасу капіталу наприкінці поточного року в порівнянні з його розміром на кінець минулого року може бути подана як потік чистих інвестицій за рік і т.д.

В основі вихідної макроекономічної моделі кругових потоків лежить взаємозв’язок запасів і потоків, що передбачає їх аналіз та вимірювання в часі.

Поняття “потік” характеризує економічний процес, який відбувається неперервно і вимірюється в одиницях за певний період часу. В моделі кругообігу ми розглядали потоки продукції, витрат, доходів.

Поняття “запас” – це величина, яку використовують для вимірювання показника у конкретний момент часу, на певну дату.

Для вимірювання запасу і потоку застосовуються різні одиниці виміру. Так, скажімо, запас може вимірюватися у гривнях, $, літрах, а потік – в $/год., грн./рік, л/сек[6, c. 349-352].

В економіці існує певний взаємозв'язок між показниками запасу і потоку:

• запас дорівнює накопиченим за певний період потокам;

• потік дорівнює різниці між запасами на початок та кінець періоду.

Наступним кроком в аналізі кругообігу доходів та продуктів є введення до моделі державного сектора економіки, під яким розуміють як центральні, так і місцеві органи влади.

Державний сектор пов'язаний з іншими елементами економічної системи через:

• чисті податки (Т), які кількісно показують ту частину потоку грошових коштів, яка вилучається державою в домогосподарств. Вони визначаються різницею між податковими надходженнями до бюджету і державними трансфертними платежами (в подальшому для спрощення ми називатимемо їх просто податками);

• державні закупки товарів і послуг (G), до яких належать платежі держави за придбані товари і послуги, а також заробітна плата всіх державних службовців;

• державні позики на фінансових ринках (здійснюються при наявності дефіциту державного бюджету, тобто коли G>Т).

Ускладнення моделі кругообігу, з'являється новий сектор – “держава” – і три нових стрілки-взаємозв'язки.

Перша з них – “Чисті податки” – поєднує державу з домогосподарствами. Друга – “Державні закупки” – поєднує державу і ринок продуктів. І, нарешті, третя – “Державні позики” – направлена від фінансових ринків до державного сектора, оскільки дефіцит державного бюджету має покриватися за рахунок позик на фінансових ринках. Найчастіше ці позики здійснюються шляхом продажу державних облігацій та інших цінних паперів як безпосередньо домогосподарствам, так і фінансовим посередникам.

У тих випадках, коли утворюється надлишок державного бюджету, тобто коли чисті податки перевищують державні закупки Т>G. Держава сплачує борги за здійсненими в минулому позиками швидше, ніж отримує нові, створюючи тим самим чистий притік грошових коштів на фінансові ринки.

Введення державного сектора в круговий потік доходів і продуктів не порушує рівності національного доходу та національного продукту. Це пояснюється тим, що:

1. Грошовий доход використовується на споживання товарів і послуг (С), чисті податки (Т), які надходять у розпорядження уряду, і заощадження (S), які потрапляють на фінансові ринки. Тоді, з точки зору національного доходу, справедливим є рівняння: Y=С+Т+S.

2. Існує три види витрат на товари і послуги: споживчі витрати домогосподарств (С), інвестиційні витрати фірм (I) та державні закупки товарів і послуг (G). Тобто, з точки зору національного продукту (витрат), можна записати: Y=С+І+G.

Відкрита економіка – це економічна система, яка пов'язана з іншими країнами світу механізмами експорту, імпорту і фінансових операцій.

• експорт (X) як потік грошових платежів, а не товарів і послуг, зображено стрілкою, що направлена всередину системи, на внутрішні ринки продуктів;

• платежі по імпорту (М) зображено стрілкою, що направлена із внутрішньої національної економіки за кордон. Імпортні товари і послуги купуються як домогосподарствами, так і фірмами та об'єктами державного сектора економіки. Проте з метою спрощення на рис. 1.3. зображено лише одну, найбільшу за обсягом категорію імпорту – імпорт споживчих товарів;

• різниця між величиною грошових надходжень від експорту (Х) і величиною грошових платежів по імпорту (М) називається чистим експортом (NX): NХ = Х – М.

• коли експорт не покриває імпорту (Х<М, NX<0), то різниця має бути оплачена або шляхом позики в іноземних фінансових посередників, або шляхом продажу реальних і фінансових активів іноземцям. Такі операції, що приводять до чистого припливу капіталу, на рис. 1.3 зображено як потік, спрямований до внутрішніх фінансових ринків. Власне кажучи, цей потік, мабуть, правильніше було б назвати припливом фінансових ресурсів, оскільки мова йде про грошові потоки, а не про потоки капітального обладнання. Проте загальноприйнятим є термін “притік капіталу”;

• коли ж експорт перевищує імпорт (Х>М, NХ>0), то є відтік капіталу – ситуація, коли економічна система надає позики іноземцям або купує іноземні фінансові та реальні активи[2, c. 130-132].

Існує певний взаємозв'язок між потоками платежів по імпорту-експорту товарів і послуг та потоками платежів по міжнародних фінансових операціях. Так, наприклад, імпорт можна оплатити або ж експортом, або ж припливом капіталу. Тобто країна може імпортувати більше, ніж експортувати, коли матиме місце чистий приплив капіталу.

Рівність між національним доходом і національним продуктом зберігається і тоді, коли в моделі кругообігу враховується взаємозв'язок з іншими країнами світу, оскільки тоді справджується рівняння:

1) з точки зору доходів Y=С+Т+S+М;

2) з точки зору витрат Y=С+I+G+Х.

Підсумовуючи вищесказане, можна зробити ряд важливих висновків:

1. Грошовий доход використовується не тільки на споживання (С), але й на: чисті податки (T); платежі по імпорту (М); заощадження (S). Ці три напрями витрачання коштів називаються “витоками”. Тоді можемо записати:

Y=С+Т+М+S, або Y=С+1 витоків.

2. 3 іншого боку, існує три види витрат на товари і послуги, вироблені внутрішньою національною економікою, які не є витратами внутрішніх споживачів: інвестиційні витрати (I), державні закупки товарів і послуг (G); платежі по експорту (X). Ці три потоки звуться “ін'єкціями”. Звідси справедливим буде рівняння:

Y=С+І+G+Х , або Y=С+ 1 ін'єкцій.

3. Порівнявши національний продукт і національний доход, отримуємо:С+Т+М+S=С+І+G+Х. Звідси випливає, що: Т+М+S=І+G+Х. Ця тотожність показує, що загальна сума витоків дорівнює загальній сумі ін'єкцій. Дуже важливо підкреслити, що тільки сумарні показники витоків та ін'єкцій рівні між собою. В окремих парах витоків та ін'єкцій найчастіше точний баланс відсутній. Зовсім не обов'язково, щоб заощадження дорівнювали інвестиціям, чисті податки – державним закупкам, а експорт –імпорту.

4. Із введенням до моделі кругообігу фінансових ринків, державного сектора і решти країн світу схема взаємодії між рішеннями домогосподарств про витрати та рішеннями фірм щодо обсягів виробництва залишається такою ж, хоча й ускладнюється: за допомогою трансфертів, податків та інших економічних інструментів держава регулює коливання в рівнях виробництва, зайнятості та інфляції. Якщо домашні господарства приймають рішення витрачати менше, то фірми змушені скорочувати випуск продукції, що, в свою чергу, призводить до зменшення доходів. Рівень попиту на товари визначає рівень виробництва і зайнятості, а від рівня випуску залежить рівень доходів власників факторів виробництва, що знову ж таки впливає на сукупний попит.

Таким чином, зробимо основний висновок із моделі кругообігу продуктів та доходів: реальний і грошовий потоки здійснюються без перешкод при умові рівності сукупних витрат домогосподарств, фірм, держави та решти країн світу сукупному обсягові виробництва. Якщо ж сукупні витрати, які визначають сукупний попит, скорочуються, то й сукупний обсяг випуску та рівень зайнятості падає, що зменшує сукупні доходи, які, в свою чергу, визначають сукупний попит. Звідси важливим завданням макроекономічної політики є стабілізація сукупного попиту.

Підходи до вирішення цієї задачі різні у представників різних напрямків макроекономічної теорії. Представники кейнсіанського напрямку пропонують здійснювати стабілізацію сукупних витрат за допомогою зміни величини державних витрат, податків і грошової пропозиції. Монетаристи вважають зміну грошової маси універсальним засобом стабілізації економіки. У рамках неокейнсіанського підходу розробляються концепції макроекономічного управління очікуваннями економічних агентів при повільній зміні рівнів заробітної плати і цін. У неокласичній моделі раціональних очікувань ціна і заробітна плата швидко реагують на зміни ринкової кон'юнктури і тому економіка швидко стабілізується в стані довіри економічних агентів до політики уряду і Національного банку. Прихильники теорії “економіки пропозиції” вважають недоцільною будь-яку політику, направлену на регулювання сукупного попиту. На їхню думку, політика держави повинна обмежуватися стимулюванням підприємницької діяльності і збільшенням сукупної пропозиції завдяки лібералізації ринку, розвиткові конкуренції та зменшенню податків[7, c. 226-228].


3. Тест.

Всі перелічені змінні є потоками, окрім:

1. споживчих витрат;

2. особистого доходу, який залишається у розпорядженні (використуваний доход);

3. особистого багатства;

4. валового національного продукту.

Змінні потоку вимірюються в одиницю часу (на місяць, у квартал, у рік тощо) і характеризують власне “плин” економічних процесів у часі: розмір споживчих витрат за рік, обсяг інвестицій за рік, число втративших роботу протягом кварталу і т.д.

Потоки викликають зміни в запасах: накопичення бюджетних дефіцитів за ряд років призводить до збільшення державного боргу; зміна запасу капіталу наприкінці поточного року в порівнянні з його розміром на кінець минулого року може бути подана як потік чистих інвестицій за рік і т.д.

В основі вихідної макроекономічної моделі кругових потоків лежить взаємозв’язок запасів і потоків, що передбачає їх аналіз та вимірювання в часі.

Поняття “потік” характеризує економічний процес, який відбувається неперервно і вимірюється в одиницях за певний період часу. В моделі кругообігу ми розглядали потоки продукції, витрат, доходів.


Список використаної літератури

1. Базілінська О. Макроекономіка: Навчальний посібник для студентів вузів/ Олена Базілінська,; М-во освіти і науки України. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 442 с.

2. Базилевич В. Ринкова економіка: Основні поняття і категорії. Навчальний посібник./ Віктор Базилевич, Катерина Базилевич. - К.: Знання , 2006. - 263 с.

3. Дратавер Б. Макроекономіка: М-во освіти і науки України, КДПУ ім. В. Винниченка. - Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2004. - 89 с.

4. Кривцов О. Макроекономіка у запитаннях та відповідях: Навч. посіб./ Олександр Кривцов, Валерій Бережний, Вікторія Онегіна,. - Харків: Факт, 2003. - 199 с.

5. Макроекономіка: Методичні рекомендації для практичних занять та самостійної підготовки/ М-во освіти і науки України, ДЛАУ; Укл. В. Ю. Еш. - Кіровоград, 2004. - 39 с.

6. Манків, Грегорі Н. Макроекономіка: Підручник для України/ Г.Н. Манків,; Пер. з англ.: Степан Панчишин, Остап Ватаманюк та ін.. - К.: Основи, 2000. - 588 с.

7. Мельникова В. І. Макроекономіка: Навч. посібник для студ. вузів/ В. І. Мельникова, Н. І. Клімова; М-во науки і освіти України, Нац. аерокосмічний ун-т ім. М. Є. Жуковського, Нац. банк України. - 2-е вид., доп.. - К.: Професіонал, 2004. – 394 с.

8. Панчишин С. Макроекономіка: Навч. посібник для студ. вузів/ Степан Панчишин,. - 2-е вид., стереотип.. - К.: Либідь, 2002. - 614 с.

9. Савченко А. Макроекономіка: Підручник/ Анатолій Савченко,; М-во освіти і науки України, КНЕУ. - К.: КНЕУ, 2005. - 441 с.

10. Харкянен Л. Макроекономіка: Навчальний посібник для студентів вузів/ Людмила Харкянен,. - К.: Каравела, 2006. - 174 с.

загрузка...
Top