Макроекономічні суб’єкти та їх взаємодія

Вступ.

1. Загальна характеристика суб’єктів макроекономіки.

2. Сектор домашніх господарств.

3. Підприємницький сектор.

4. Державний сектор.

5. Сектор закордон.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Сталий економічний розвиток країни можливий за умови макроекономічної збалансованості, виваженості економічних заходів, передбачуваності результатів економічних дій усіх суб'єктів ринкового господарства. Забезпечення зростання економічного добробуту вимагає глибокого наукового пізнання теоретичних та практичних аспектів макроекономіки, постійного творчого осмислення реальної економічної ситуації на всіх рівнях господарювання.

Макроекономічні суб'єкти приймають рішення під впливом таких факторів:

• в силу своїх переваг;

• під дією кон'юнктури;

• у відповідь на дію інших макроекономічних суб'єктів.

Макроекономічні явища відбивають успіхи або невдачі будь-якої країни. Держава може впливати на господарські показники через економічну політику, зокрема, видатки, податки, зміну монетарної політики.

Макроекономіка досліджує чотири основні проблеми економічного життя суспільства — проблеми національного виробництва, зайнятості, середнього рівня цін та зовнішньоекономічних відносин. Метою кожної країни у сфері виробництва є високі темпи економічного зростання; у сфері зайнятості — високий рівень зайнятості та невелике вимушене безробіття; у сфері цін — стабільні ціни на вільних ринках; у сфері зовнішньоекономічних відносин — рівновага експорту та імпорту і стабілізація валютного курсу.

1. Загальна характеристика суб’єктів макроекономіки

На макрорівні національна економіка зображується у вигляді взаємодії чотирьох суб'єктів: сектора домашніх господарств, підприємницького сектора, держави і закордону — на чотирьох ринках: благ, праці, грошей і цінних паперів.

Сектор домашніх господарств включає всі приватні господарські осередки всередині країни, які постачають економіку ресурсами і використовують отримані за них гроші для придбання благ і задоволення власних потреб. Домашні господарства виявляють три види економічної активності:

– пропонують засоби виробництва, що знаходяться в їхній приватній власності;

– споживають частину одержуваного доходу, купуючи споживчі блага;

– зберігають решту доходу, купуючи цінні папери і нерухомість.

Підприємницький сектор являє собою сукупність усіх фірм, зареєстрованих всередині країни і створених для виробництва і реалізації благ. Економічна активність даного сектора зводиться до:

– попиту на засоби виробництва;

– пропозиції благ;

– інвестування.

Державний сектор — це всі державні інститути і заклади, що виробляють суспільні блага і надають їх споживачеві безкоштовно, тобто без безпосередньої оплати кожної споживаної одиниці блага. До числа найважливіших благ належать: безпека, досягнення фундаментальної науки, послуги державної соціальної і виробничої інфраструктур. Економічна активність виявляється в:

– закупівлі благ;

– стягненні податків;

– пропозиції грошей.

Сектор закордон складається з економічних суб'єктів, що мають постійне місцезнаходження за межами даної країни, а також іноземних державних інститутів.

Вплив закордону на вітчизняну економіку здійснюється через взаємний обмін товарами, послугами, капіталом і національними валютами.

Суб'єкти макроекономіки беруть участь у кругообігу матеріальних і грошових засобів, які утворюють економічний організм:

1. Підприємницький сектор купує ресурси у домашніх господарств;

2. Домашні господарства купують у підприємств (фірм) товари та послуги;

3. Держава (уряд):

а) купує товари у підприємств та ресурси у домашніх господарств;

б) виплачує заробітну плату працівникам бюджетної сфери;

в) орендує або купує земельні ділянки;

г) надає суспільні блага та послуги домашнім господарствам і підприємствам.

4. Домашні господарства і підприємства платять податки уряду.

5. Уряд видає трансфертні платежі домашнім господарствам і субсидії підприємствам.

2. Сектор домашніх господарств

Домашні господарства (домогосподарства) - це сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об’єднують та витрачають кошти. Ці особи можуть перебувати у родинних стосунках або стосунках свояцтва, не перебувати у будь-яких з цих стосунків, або бути і в тих, і в інших стосунках. Домогосподарство може складатися з однієї особи [4, ст. 9].

Вважаються приналежними до цієї інституційної одиниці також особи, які постійно або тривалий час живуть в установах:

- члени релігійних конфесій (у товариствах, монастирях тощо);

- пацієнти лікарень;

- особи, що утримуються в пенітенціарних установах;

- особи, що постійно проживають у будинках для престарілих, дитячих будинках тощо.

Домашні господарства можуть виступати не тільки як споживачі товарів і послуг, а й займатися будь-яким видом господарської діяльності. Члени домашніх господарств роблять суттєвий внесок у виробничу діяльність шляхом:

- здійснення підприємницької діяльності без утворення юридичної особи (як фізичні особи-підприємці);

- надання своєї праці іншим підприємствам, виступаючи як наймані працівники.

Вважається, що індивідуальні члени домашнього господарства, які займаються будь-якою господарською діяльністю, діють не як самостійні одиниці, а від імені свого домашнього господарства.

Виробнича діяльність у рамках сектору домашніх господарств здійснюється фізичною особою-підприємцем. Якщо члени домашнього господарства працюють за наймом у корпорації, квазікорпорації або в органах державного управління, то виробництво, у якому вони беруть участь, здійснюється за рамками сектору домашніх господарств.

Фізична особа-підприємець може займатися практично будь-яким видом виробничої діяльності (виробництво товарів і послуг для продажу або натурального обміну на ринку).

Прибуток від продуктивної діяльності фізичної особи-підприємця, являє собою сполучення двох досить різних видів доходу (оплати праці та прибутку) і тому називається “змішаним доходом” на відміну від “прибутку і прирівняних до нього доходів” (крім прибутку від виробництва житлових послуг для власного використання).

До домашніх господарств також можуть відноситися окремі особи чи групи осіб, основною функцією яких є споживання й які виробляють товари та послуги виключно для власного кінцевого використання.

Відповідно до своїх функцій та структури економіки України інституційні одиниці-резиденти групуються в п’ять інституційних секторів економіки:

- нефінансові корпорації;

- фінансові корпорації;

- сектор загального державного управління;

- домашні господарства;

- некомерційні організації, що обслуговують домашні господарства; більшість з яких розподіляється на підсектори (додаток).

3. Підприємницький сектор

Підприємства – усі фірми країни, що виробляють і реалізують товари і послуги з метою одержання прибутку. Підприємства закуповують чинники виробництва, продають товари і послуги, інвестують виробництво.

Підприємницький сектор - це сукупність усіх фірм, зареєстрованих у межах країни (мета діяльності фірм - отримання прибутку).

Підприємницький сектор проявляє такі види економічної активності: пред'являє попит на фактори виробництва, пропонує результати своєї діяльності та інвестує.

Участь держави як суб'єкту макроекономічного регулювання відповідає й інтересам немонополістичного капіталу, що у результаті такого впливу одержує відомий захист від монополістичної сваволі. Даний вплив улаштовує й споживача, що зацікавлений у перевазі конкурентного початку, оскільки тільки конкуренція дозволяє послабити перекручування у відносинах "виробник - споживач" і дає можливість останньому зайняти більше гідне місце в економічній системі.

Сучасний стан економічної системи характеризується наявністю безлічі економічних суб'єктів, які дотримуються одночасно й принципу "рівний прибуток на рівний капітал", і принципу "нерівна (більше висока) прибуток на монополістичний капітал і відповідно в межах середньої й нижче на немонополістичний капітал" і які можуть бути представлені й частками, і державними підприємствами.

Крім виробників сучасна господарська система містить у собі й такі суб'єкти, функції яких зводяться до свідомого й цілеспрямованого впливу на неї. Це в першу чергу національна держава, що визначає економічні параметри середовища перебування за допомогою відомих важелів, а також міжнародні економічні інститути, які в стані регулювати макроекономіку як на світовому рівні, так і в рамках національно обмежених господарств.

4. Державний сектор

Держава – усі державні організації і заклади, що виробляють суспільні блага (державна охорона здоров'я, охорона навколишнього середовища, оборона, охорона суспільного порядку, будівництво доріг тощо). Держава купує для виробництва суспільних благ товари і послуги, вироблені підприємствами. Виробництво суспільних благ покривається податками, стягнутими з домашніх господарств і підприємств. Однією з важливих функцій держави є функція пропозиції грошей (емісія), необхідних для домашніх господарств, підприємств і самої держави.

Державний сектор - містить усі державні інститути та установи.

Основне завдання держави - створення суспільних благ, які надходять споживачам «безоплатно» (безпека, досягнення фундаментальної науки, послуги державної, соціальної та виробничої інфраструктур тощо).

Основні цілі державного сектору - задоволення потреб у суспільних благах, а не отримання прибутку; зростання суспільної продуктивності праці та зниження витрат на споживання домашніх господарств.

Для здійснення своєї діяльності держава збирає податки, за рахунок яких здійснює закупки товарів та послуг. Для спрощення аналізу реальних процесів на основі макромоделювання будемо вважати, що податки збираються тільки з домашніх господарств, а державні закупки включають всі державні витрати (державні інвестиційні витрати та державні споживчі витрати).

Для забезпечення своєї діяльності державний сектор проявляє такі види економічної активності: збирає податки, здійснює державні закупки товарів та послуг, а також надає пропозицію грошей для всіх макроекономічних суб'єктів.

5. Сектор закордон

Сектор закордон – усі іноземні господарські суб'єкти і державні інститути. Взаємодіє з господарськими суб'єктами даної країни через обмін товарами, послугами, національними валютами і т.п.

Сектор закордон містить усі економічні суб'єкти, які знаходяться за межами даної країни, а також іноземні державні інститути.

Вплив закордону на вітчизняну економіку здійснюється через взаємний обмін товарами, послугами, капіталом та національними валютами.

Висновки

Отже, в ході роботи ми охарактеризували наступні суб'єкти макродослідження:

1. Сектор домашніх господарств, що включає усі приватні господарства країни, діяльність яких спрямована на задоволення власних потреб. Домашні господарства відіграють подвійну роль в економіці як постачальники всіх економічних ресурсів (факторів виробництва) і одночасно як основа видаткової групи в національному господарстві. Вони є утримувачами доходу (заробітної плати, ренти, процента, прибутку). Видатки домашніх господарств – податки, особисте споживання та заощадження. Тобто домашні господарства проявляють три види економічної активності: пропонують економічні ресурси, споживають частину отриманого доходу і заощаджують.

2. Підприємницький сектор, який виконує роботу з виробництва і розподілу товарів та послуг. Він представлений усією сукупністю підприємств (фірм), які зареєстровані і діють у межах країни. Підприємницький сектор виконує такі види економічної діяльності: інвестує, пропонує результати своєї діяльності, пред'являє попит на фактори виробництва.

3. Державний сектор – це усі державні підприємства, інститути та установи. Держава виробляє суспільні блага для задоволення потреб споживачів, забезпечує досягнення фундаментальних наук та вирішення загальнодержавних програм, соціальної та виробничої інфраструктур.

4. Сектор закордон, що містить усі економічні суб'єкти, які знаходяться за межами даної країни, а також іноземні державні інститути. Вплив закордону на вітчизняну економіку здійснюється через взаємний обмін товарами, послугами, капіталом та національними валютами.

Список використаної літератури

1. Макроэкономика: Учебник/Под общ. ред. Л.С. Тарасевича. – 2-е изд., перераб. и доп.– СПб.: Изд-во. СПб. ГУЭФ, 1997.- С. 7-28.

2. Общая экономическая теория (политэкономия): Учебник/Под общ. ред. В.Й. Видяпина, Г.П. Журавлевой.– М.: ПРОМО - Медиа, 1995.- С. 25-82.

3. Радіонова І.Ф. Макроекономіка та економічна політика: Підручник. - К.: Таксон, 1996.

4. Дорнбуш Р., Фішер С. Макроекономіка: Перекл. з англ.– К-: Основи, 1996.- С. 14-18.

5. Шишов А.Л. Макроэкономика.– М.: Ассоциация авторов и издателей “Тандем”. Изд-во ЭКМОС, 1997.- С. 4-24.

6. Сакс Дж. Ларрен Ф. Макроэкономика. Глобальный подход: Пер. с англ – М.: Дело, 1996.– С. 20-38.

загрузка...
Top