Макроекономічні аспекти формування валютних курсів

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи формування валютного курсу

1.1 Поняття валютного курсу та валютного ринку

1.2 Особливості формування попиту та пропозиції на міжнародному валютному ринку

1.3 Режими валютного курсу

Розділ 2. Макроекономічні та світогосподарські умови формування валютного курсу

2.1 Макроекономічна складова валютного курсу

2.2 Вплив теорії паритету купівельної спроможності на формування валютного курсу

2.3 Валютні інтервенції як засіб впливу держави на валютний курс

Розділ 3. Вплив світових глобалізаційних процесів на формування валютного курсу

3.1 Реальний валютний курс як відображення конкурентоспроможності країни

3.2 Стратегія дерегуляції валютного ринку та її вплив на поведінку валютного курсу

Висновок


Вступ

Сучасна дійсність характеризується високим ступенем невизначеності як соціально-політичних, так і економічних процесів, яка посилюється зі змінами, що відбуваються у структурі суспільних зв’язків, трансформації народного господарства. Валютний курс відіграє одне з ключових значень у процесі переходу від командно-адміністративної до ринкової економіки, він є інструментом забезпечення макроекономічної стабільності і являється одним з основних чинників, що визначають конкурентоспроможність національних товаровиробників на закордонних ринках.

Теоретичні дослідження питань курсоутворення є теоретико-методичним підґрунтям вирішення проблем української економіки в зовнішньоекономічній сфері. Такі макроекономічні фактори як дефіцит торговельного балансу, зовнішні борги, зростання рівня безробіття, прискорення темпів внутрішньої інфляції, виступають важливими факторами дестабілізації економіки і впливають як на поведінку курсу національної валюти, так і на взаємовідносини України з світовою економікою, отже, невідкладним завданням розвитку національної економіки на сучасному етапі є формування методології курсоутворення яка базувалась би на аналізі саме макроекономічних показників розвитку країни, як таких що найбільш повно відображають внутрішні процеси в економіці країні.

Дослідженням поведінки валютного курсу під впливом різних зовнішніх екстремальних факторів з метою визначення ефективності фіксованого та плаваючого режимів валютного курсу, ще у 1953 р. займався М. Фрідман. Роль курсоутворюючих факторів у перехідних економіках досліджена вченими Я. Френзель, С. Едвардс та М.Едвардс, П.Кругман, Е.Штайн, Л.Бачетт. Вплив макроекономічних факторів на динаміку валютного курсу розглянуто в роботах В.Ліховідова, Д.Купера, Д.Каміна. Фундаментальні статистичні та економічні дослідження проблем валютного курсу здійснили науковці В.Хорн, Н. Ротстейн, К.Холден, Д.Піл.

Вагомий внесок у проблему дослідження курсоутворення зробили такі зарубіжні та вітчизняні вчені як Бальцерович Л., Бартон Г., Диннікова О., Ковальов П., Конторович В., Мерфі Дж., Мізес Л., Моісєєв С., Попов В., Сичов В., Сичов І., Сорос Дж., Холопов А., Шостак Ф., Гальчинський А., Климко Г., Рогач О., Рокоча В., Савлук М., Сікора В., Стельмах В., Філіпенко А., Чухно А., Ющенко В. та багато інших.

Основна мета даної курсової роботи полягає у дослідженні особливостей макроекономічних аспектів формування валютного курсу.

Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємопов’язаних завдань:

  1. дослідити теоретичні основи формування валютного курсу;
  2. розглянути макроекономічні та світогосподарські умови які впливають на процеси курсоутворення;
  3. вивчити вплив світових глобалізаційних процесів на формування валютного курсу.

Предметом курсової роботи є економічні відносини які виникають в процесі становлення валютного курсу.

Об’єктом курсової роботи є макроекономічні аспекти курсоутворення.

Робота складається із трьох розділів, в яких послідовно аналізується поставлена проблема.


Розділ 1. Теоретичні основи формування валютного курсу

1.1 Поняття валютного курсу та валютного ринку

Валютний курс– співвідношення між грошовими одиницями двох країн, яке використовується для обміну валют при здійсненні валютних та інших економічних операцій [3, c.152].

Як будь-яка ціна, валютний курс відхиляється від вартісної основи - паритету купівельної спроможності валют - під впливом попиту та пропозиції валюти. Співвідношення такого попиту та пропозиції залежить від багатьох чинників, які відображають зв'язок валютного курсу з іншими економічними категоріями - вартістю, ціною, грошима, процентом, платіжним балансом та ін.

Розрізняють кон'юнктурні та структурні (довгострокові) чинники, які впливають на валютний курс. Кон'юнктурні чинники пов'язані з коливаннями ділової активності, політичної та військово-політичної обстановки, з чутками (іноді ажіотажними), здогадками та прогнозами [7, c.45].

Поряд з кон'юнктурними чинниками, вплив яких важко передбачити, на попит та пропозицію валюти, тобто на динаміку її курсу, впливають і відносно довгострокові тенденції, які визначають стан тієї чи іншої національної грошової одиниці у валютній ієрархії. Серед цих чинників можна назвати такі:

  1. Зростання національного доходу. Цей чинник зумовлює підвищений попит на іноземні товари, водночас товарний імпорт може збільшувати відплив іноземної валюти.
  2. Темпи інфляції.Співвідношення валют за їх купівельною спроможністю (паритет купівельної спроможності) є своєрідною віссю валютного курсу, тому на валютний курс впливають темпи інфляції. Чим вищі темпи - інфляції в країні, тим нижчий курс її валюти, якщо не протидіють інші фактори. Таку тенденцію звичайно можна простежити в середньо- та довгостроковому плані. Вирівнювання валютного курсу, приведення його у відповідність з паритетом купівельної спроможності відбуваються в середньому протягом двох років.
  3. Стан платіжного балансу.Активний платіжний баланс сприяє підвищенню курсу національної валюти, бо при цьому збільшується попит на неї з боку зовнішніх боржників. Пасивний платіжний баланс породжує тенденцію до зниження курсу національної валюти, тому що боржники продають її на іноземну валюту для погашення своїх зовнішніх зобов'язань. У сучасних умовах зріс вплив міжнародного руху капіталів на платіжний баланс і відповідно на валютний курс, оскільки конкурентом валютного ринку є ринок цінних паперів - акцій, облігацій, векселів, короткострокових депозитів.

У країнах, що розвиваються, ринок цінних паперів може гальмувати зростання курсу іноземної валюти, відволікаючи вільну грошову готівку від обміну на ВКВ.

  1. Різниця процентних ставок у різних країнах.Вплив цього фактора на валютний курс зумовлюється двома основними обставинами. По-перше, зміна процентних ставок у країні впливає за інших рівних умов на міжнародний рух капіталів, насамперед короткострокових. Підвищення процентної ставки стимулює приплив іноземних капіталів, а її зниження заохочує відплив капіталів, у тому числі і національних, за кордон. По-друге, процентні ставки впливають на операції валютних ринків та ринків позичкових капіталів.
  2. Діяльність валютних ринків та спекулятивні валютні операції. Якщо курс якої-небудь валюти має тенденції до зниження, то фірми та банки завчасно продають її на більш стійкі валюти, що погіршує позиції ослабленої валюти. Валютні ринки швидко реагують на зміни в економіці та політиці, на коливання курсових співвідношень. Тим самим вони розширюють можливості валютної спекуляції та стихійного руху "гарячих" грошей.
  3. Ступінь використання певної валюти на євроринку і в міжнародних розрахунках.Наприклад, той факт, що 60-70% операцій євробанків виконується в доларах, визначає масштаби попиту на цю валюту та її пропозицію. На курс валюти впливає і ступінь її використання в міжнародних розрахунках.
  4. Ступінь довіри до валюти на національному та світовому ринках.Вона визначається станом економіки та політичною обстановкою в країні, а також розглянутими вище чинниками які впливають на валютний курс, причому дилери враховують не лише темпи економічного зростання, інфляції, рівень купівельної спроможності валюти, співвідношення попиту та пропозиції валюти, а й перспективи їх динаміки.
  5. Валютна політика.Співвідношення ринкового та державного регулювання валютного курсу впливає на його динаміку. Формування валютного курсу на валютних ринках через механізм попиту та пропозиції валюти, як правило, супроводжується різкими коливаннями курсових співвідношень. На ринку складається реальний валютний курс - показник стану економіки, грошового обігу, фінансів, кредиту та ступеня довіри до певної валюти. Державне регулювання валютного курсу спрямоване на його підвищення або зниження виходячи з завдань валютно-економічної політики.
  6. Ступінь розвитку фондового ринку, який є конкурентом валютному ринку. Фондовий ринок може залучати іноземну валюту безпосередньо, а також "відтягувати" кошти в національній валюті, які могли б бути використані на валютному ринку для купівлі іноземної валюти.

Коливання валютного курсу впливають на співвідношення експортних та імпортних цін, конкурентоспроможність фірм, прибуток підприємств. Різкі коливання валютного курсу посилюють нестабільність міжнародних економічних, зокрема валютно-кредитних та фінансових, відносин, викликають негативні соціально-економічні наслідки, втрати одних та виграші інших країн [11, c.72-73].

При зниженні курсу національної валюти, якщо не протидіють інші чинники, експортери або отримують експортну премію при обміні вирученої іноземної валюти, яка подорожчала, на національну валюту, яка подешевшала, або мають можливість продавати товари за цінами, нижчими від середньосвітових. Але одночасно зниження курсу національної валюти впливає на подорожчання імпорту, що стимулює зростання цін у країні, скорочення ввезення товарів та споживання або розвиток національного виробництва товарів замість імпортних. Зниження валютного курсу скорочує реальну заборгованість у національній валюті та збільшує тягар зовнішніх боргів, виражених в іноземній валюті. Невигідним стає вивезення прибутків, процентів, дивідендів, які одержують іноземні інвестори у валюті країн перебування. Ці прибутки реінвестуються або використовуються для закупівлі товарів за внутрішніми цінами і наступного їх експорту.

Успішний розвиток валютних відносин можливий за умови існування особливого ринку, на якому можна вільно продати та купити валюту. Без такої можливості економічні контрагенти просто не змогли б реалізувати свої валютні відносини - не мали б іноземної валюти для здійснення своїх зовнішніх зобов'язань, не могли б перетворити одержану інвалютну виручку в національні гроші для виконання своїх внутрішніх зобов'язань. Такий ринок заведено називати валютним[17, c.25].

Проте на валютному ринку купують і продають валюту не тільки для здійснення платежів, а й для інших цілей: для спекулятивних операцій, операцій хеджування валютних ризиків тощо. Причому ці операції набувають все ширшого розмаху, що виводить валютний ринок за межі простого придатка до міжнародних розрахунково-платіжних відносин і надає йому статусу відносно самостійної економічної структури.

За своїм економічним змістом валютний ринок - це сектор грошового ринку, на якому урівноважуються попит і пропозиція на такий специфічний товар, як валюта.

За своїм призначенням і організаційною формою валютний ринок - це сукупність спеціальних інститутів та механізмів, які у взаємодії забезпечують можливість вільно продати-купити національну та іноземну валюту на основі попиту та пропозиції.

Валютний ринок має всі атрибути звичайного ринку: об'єкти і суб'єкти, попит і пропозицію, ціну, особливу інфраструктуру та комунікації тощо.

Об'єктом купівлі-продажу на цьому ринку є валютні цінності, іноземні - для резидентів, коли вони купують чи продають їх за національну валюту, та національні - для нерезидентів, коли вони купують чи продають ці цінності за іноземну валюту. Оскільки на ринку одночасно здійснюють операції обох цих видів, то об'єктом купівлі-продажу водночас виступають національні та іноземні валютні цінності.

Суб'єктами валютного ринку можуть бути будь-які економічні агенти (юридичні та фізичні особи, резиденти і нерезиденти) та посередники, насамперед банки, брокерські компанії, валютні біржі, які "зводять" продавців і покупців валюти та організаційно забезпечують операції купівлі-продажу.

Спільним для всіх суб'єктів валютного ринку є бажання одержати прибуток від своїх операцій. Одні з них одержують прибуток (або збиток) безпосередньо після завершення відповідної операції, наприклад спекулянти; інші прибуток одержують згодом, після завершення подальших господарських операцій, оплачених купленою на ринку валютою, наприклад підприємці.

Ціною на валютному ринку є валютний курс. Він являє собою ціну грошової одиниці даної валюти в грошових одиницях іншої валюти. Валютний ринок має власну інфраструктуру і широко розвинуту систему сучасних комунікацій, що забезпечують оперативний зв'язок між усіма суб'єктами ринку не тільки в межах окремих країн, а й у світовому масштабі. Залежно від організації торгівлі валютний ринок поділяється на біржовий і позабіржовий [11, c.81]. На біржовому ринку торгівля валютою здійснюється організовано на спеціальному "майданчику", який називається валютною біржею. Хоч біржі звичайно не є комерційними підприємствами, проте за свої послуги вони стягують вагомі комісійні. Тому суб'єкти валютного ринку все менше звертаються до послуг традиційних бірж, і вони поступово згортають свою діяльність.

Прискорено розвивається позабіржова валютна торгівля, коли продавці і покупці валюти вступають у прямі зв'язки між собою. Сучасні засоби зв'язку й електронні інформаційні технології дають змогу зробити це значно швидше й дешевше, ніж через біржу. Ці тенденції захопили вже й Україну. З початку 2000 р. перестала здійснювати операції з торгівлі валютою Українська міжбанківсь-ка валютна біржа. Уся торгівля здійснюється через міжбанківський валютний ринок, на якому комерційні банки безпосередньо один в одного купують і продають валюту за свій рахунок чи за дорученнями клієнтів, які в цьому разі є кінцевими покупцями і продавцями валюти. Як свідчить світова практика, на секторі біржового ринку поступово зосереджується переважно окремі валютні операції, технологія здійснення яких передбачає централізоване виконання через біржу (ф'ючерсні, опціонні та ін.).

Валютний ринок має свою структуру, яка включає національні (місцеві) ринки, міжнародні ринки та світовий ринок. Вони розрізняються за масштабами і характером валютних операцій, кількістю валют, що продаються-купуються, рівнем правового регулювання тощо.

Національні валютні ринки існують у більшості країн світу, вони обмежуються економічним простором конкретної країни і регулюються її національним валютним законодавством. Міжнародні валютні ринки сформувалися у країнах, в яких до мінімуму зведені обмеження на валютні операції (валютні обмеження). Такі ринки регулюються скоріше за все міждержавними угодами, домовленостями самих учасників цих ринків, традиціями. Розміщуються вони переважно у містах із вдалим географічним положенням та з великою концентрацією транснаціональних банків, небанківських фінансових структур, комерційних компаній, яким потрібно здійснювати платежі на широких просторах світового ринку. Це, зокрема, Лондон, Нью-Йорк, Париж, Цюріх, Франкфурт-на-Майні, Сан-Франциско, Торонто, Токіо, Сінгапур, Гонконг та ін. [17, c.23].

Розвиток новітніх засобів телекомунікацій та інформаційних технологій дає можливість поєднати окремі міжнародні ринки в єдиний світовий валютний ринок, який здатний функціонувати практично цілодобово. Це забезпечується географічним розміщенням окремих ринків: з початком доби відкриваються азіатські ринки Токіо, Гонконгу, Сінгапура, після їх закриття починають працювати ринки європейські - Франкфурта, Парижа, Лондона, а під кінець їх роботи відкриваються ринки американського континенту - Нью-Йорка, Лос-Анджелеса тощо. Завдяки цьому будь-який суб'єкт валютного ринку може в будь-який час доби купити-продати валюту, оперативно зв'язавшись з відповідним міжнародним центром валютної торгівлі. Щоденні обороти світового валютного ринку перевищують декілька трильйонів доларів США і швидко збільшуються, що свідчить про величезні розмахи валютних потоків на світовому ринку.

Питання валютно-курсової політики України завжди перебувають у центрі уваги уряду, банків, населення країни. Проте вони й досі залишаються не розв'язаними, складними і дискусійними, передусім через невизначеність шляхів здійснення цієї політики в умовах перехідної економіки.

Стабільний розвиток валютного ринку України у другій половині 2005 р. та першій половині 2006 р. дозволив уряду сплачувати зовнішній борг у відповідні терміни навіть після призупинення фінансування з боку МВФ в рамках програми EFF і збільшити міжнародні валютні резерви Національного банку майже на $50 млн. за рахунок викупу на ринку надлишкової пропозиції іноземної валюти. Можна говорити про виконання всіх зовнішніх зобов'язань після реструктуризації зовнішнього боргу [12].

Оцінюючи ситуацію в Україні щодо валютних операцій і потоків капіталу важливо відзначити, що вклади фізичних осіб у ВКВ за 2005 р. зросли на 43% і на кінець року становили близько $980 млн. Звичайно, це дуже істотне зростання, хоч абсолютна цифра і невисока. На готівковому валютному ринку за цей самий період пропозиція перевищувала попит. На валютному ринку України така ситуація спостерігалася вперше. Залишки іноземної валюти в комерційних банках на початку 2006 р. збільшилися на $193 млн. та на кінець року становили близько $1450 млн..

Стосовно першої половини 2006 року можна відзначити сталу тенденцію до зростання вкладів фізичних осіб у ВКВ, у порівнянні з початком року вони збільшились на 15%, проте враховуючи дану динаміку скоріше всього темп збільшення на кінець року буде меншим ніж у 2005 р. [12].

Структура операцій на валютному ринку в розрізі валют характеризувалася зменшенням питомої ваги операцій з доларами США та зростанням операцій з євро (рис. 1.1)..

Побудовано за даними НБУ

Відмітимо основні внутрішні фактори впливу на ситуацію на валютному ринку в 2005 р.:

  • підтримання високого рівня іноземної валюти на валютному ринку внаслідок збереження позитивного сальдо торговельного балансу, подальшого зростання обсягів прямих іноземних інвестицій;
  • створення сприятливого клімату для іноземних інвестицій;
  • можливість поповнення золотовалютних резервів НБУ за рахунок викупу з ринку надлишкової пропозиції іноземної валюти і створення умов для сплати зовнішніх заборгованостей у повному обсязі;
  • помірні темпи зростання грошових агрегатів, що унеможливлюють додатковий тиск надлишкової гривні в обігу на обмінний курс.

Таким чином, в даному параграфі ми з’ясували що являє собою валютний курс, валютний ринок, визначили суб’єктів та об’єкти валютного ринку та що саме продається та купується на даному ринку. Також ми дослідили структуру валютного ринку України, що дозволяє нам перейти до вивчення питання курсоутворення.

1.2 Особливості формування попиту та пропозиції на міжнародному валютному ринку

У сучасних умовах валютний курс формується, як і будь-яка ринкова ціна, під впливом попиту та пропозиції. Зрівноважування останніх на валютному ринку приводить до встановлення рівноважного рівня ринкового курсу валюти. Це так називана „фундаментальна рівновага”. Тут розмір попиту на іноземну валюту визначається рядом факторів: потребами країни в імпорті товарів і послуг, витратами туристів даної країни, що виїжджають в іноземну державу, попитом на іноземні фінансові активи і попитом на іноземну валюту в зв’язку з намірами резидентів здійснювати інвестиційні проекти за рубежем.

Розмір пропозиції іноземної валюти визначається наступними факторами: попитом резидентів іноземної держави на валюту даної держави, попитом іноземних туристів на послуги в даній державі, попитом іноземних інвесторів на активи, виражені в національній валюті даної держави, і попитом на національну валюту в зв’язку з намірами нерезидентів здійснювати інвестиційні проекти в даній державі [13, c.125].

Таким чином, існує цілий ряд факторів, що приводять до зміни фундаментальної рівноваги обмінного курсу валют. Умовно їх можна розділити на фактори структурного характеру, що відбивають стан економіки даної країни, і кон’юнктурні фактори, що постійно міняються під впливом тенденцій світового ринку.

До структурних факторів можна віднести:

  • показники економічного росту (валовий національний продукт, обсяги промислового виробництва й ін.);
  • стан платіжного балансу, ступінь залежності від зовнішніх джерел сировини;
  • ріст грошової маси на внутрішньому ринку;
  • рівень інфляції й інфляційні чекання;
  • платоспроможність країни і довіра до національної валюти на світовому ринку.

Поряд з факторами структурного характеру на попит та пропозиція валюти діють фактори кон’юнктурного характеру:

  • спекулятивні операції на валютних ринках;
  • ступінь розвитку інших секторів світового фінансового ринку, наприклад ринку цінних паперів, що конкурує з валютним ринком.

Розглянемо детальніше вплив окремих факторів на попит та пропозицію на міжнародному валютному ринку. Так, одним з дієвих факторів впливу на ринкову ситуацію є обсяги експорту і імпорту. Чим вище ціни і витрати виробництва усередині країни в порівнянні з закордонними, тим більше зростає імпорт у порівнянні з експортом. Тому високий рівень цін усередині країни і низький рівень цін за її межами звичайно означає високі ціни на іноземну валюту. Цей фактор, що у 20-і роки XX століття вважався найбільш важливим, одержав назву "паритету купівельної спроможності" валютних курсів. Теорія паритету купівельної спроможності, що була висунута ще в 1556р. Мартіном де Ацпілкуєта Наварро. В подальшому вона досліджувалася Рікардо Д. та Юмом Д., а в остаточному варіанті була сформульована лауреатом Нобелівської премії Ірвіном Фішером[19, c.54]. Для формулювання даної теорії застосовують так званий закон єдиної ціни: ціна товару в одній країні повинна дорівнювати ціні товару в іншій країні; а оскільки ці ціни виражаються в різних валютах, то співвідношення цін і визначає курс обміну однієї валюти на іншу. Зрозуміло, що подібне визначення обмінного курсу є досить спрощеним, воно приймає на розгляд тільки один товар і не враховує національних особливостей тієї чи іншої країни, а також ряд інших факторів. Тому інший, більш реалістичний, варіант закону єдиної ціни порівнює загальні рівні цін в двох країнах не на якийсь визначений товар, а на групу товарів та послуг (споживчий кошик). Таким чином виділяють абсолютний і відносний паритет купівельної спроможності. Абсолютний паритет купівельної спроможності це „співвідношення між двома валютами, яке зрівнює їх купівельні спроможності по відношенню до визначеного набору товарів і послуг („товарній корзині”)”. Відносний парите купівельної спроможностіце „похідна від курсу валюти в базисному періоді, дефльована по співвідношенню росту цін в країнах порівнюваних валют. В основі цього показника знаходиться ринковий курс валют, але він дозволяє нівелювати вплив на зміну валютного курсу нецінових, найчастіше чисто спекулятивних, факторів” [19, c. 55].

Мороз А. відмічає, що „обчислити абсолютний паритет досить складно, у зв’язку з тим, що використання різноманітних „товарних корзин” і різних цін (внутрішні, зовнішньоторгові, оптові, роздрібні і т.п.) приводить до різних результатів. Задовільного теоретичного обґрунтування відносно кількісного составу „товарної корзини” не існує. Однак слід відмітити, що її склад повинен бути як можна більш представницьким і з якісної точки зору відповідати умовам поставленої задачі ... Якщо мова йде про обрахування орієнтованого валютного курсу, то слід включити товари, які представлені у зовнішньоторговому обороті двох країн.”[18, c.111].

Загалом можна констатувати, що чим сильніше бажання мати закордонні товари і користатися закордонними послугами, тим більшу ціну приходиться пропонувати за іноземну валюту. З ростом національного доходу збільшується і попит на імпортні товари. Це викликає тенденцію до здешевлення національної валюти. З іншого боку, високий національний доход за кордоном знижує ціну іноземної валюти. Усе це відбувається через "схильність країни імпортувати": ріст національного доходу веде до розширення імпорту майже в такому ж ступені, у якому збільшується внутрішнє споживання.

Експортери й імпортери є постійними користувачами міжнародного валютного ринку. В експортерів існує постійний інтерес продавати іноземну валюту, а в імпортерів - купувати її. При великих фірмах, що займаються експортно-імпортними операціями, існують аналітичні відділи, які спеціалізуються на прогнозуванні валютних курсів з метою більш-менш вигідно продати чи купити іноземну валюту. Вплив експортерів і імпортерів на ринок є короткостроковим і не є причиною глобальних трендів, оскільки обсяги зовнішньоторговельних операцій незначні в порівнянні з загальним обсягом операцій на валютному ринку. Найчастіше їхня діяльність створює на ринку відкоти (корекції), оскільки при досягненні визначених рівнів стає вигідним продати чи купити іноземну валюту.

Значний вплив на попит та пропозицію валют справляє рух капіталу. Якщо інвестори прагнуть одержати побільше іноземних боргових зобов'язань, облігацій, акцій, банківських депозитів чи готівки, то вони тим самим набавляють ціну на іноземну валюту. На противагу цьому, платежі інших країн визначеній державі сприяють посиленню курсу її національної валюти.

Цей фактор, що визначає рух капіталу, тісно пов'язаний зі спекуляцією валютою. Якби мова йшла тільки про експорт товарів чи платежах по поточним операціях, то курс іноземної валюти, можливо, коливався б дуже незначно. Однак коли курс долару падає, скажімо, з 1.04 до 0.97 євро за долар, багато хто починає побоюватися, що він упаде ще більше. Тому вони намагаються звільнитися від долару. Збільшення продажів долару США і скорочення попиту на нього в результаті короткострокових спекулятивних рухів капіталу сприяє ще більшому зниженню його курсу[17, c.203].

Таким чином, невеликі коливання валютного курсу часто мимовільно збільшуються внаслідок руху "гарячих грошей", що переміщаються з однієї країни в іншу при будь-якому слуху про можливі проблеми, зміні політичних факторів чи ж коливанні валютного курсу. Коли подібна "втеча капіталу" починається у великих масштабах і в якомусь одному напрямку, то це може привести до різких рухів валютних курсів і навіть до фінансової кризи.

1.3 Режими валютного курсу

Сучасні типи режимів валютних курсів у світовій валютній системі включають фіксований та плаваючий режими. При фіксованому режимі (fixed rate) валютний курс фіксується до однієї валюти або "кошика" валют. Плаваючі курси (floating rate) змінюються залежно від попиту та пропозиції на валютному ринку.

Після Другої світової війни відповідно до Бреттон-Вудської угоди було введено режим фіксованих золотих паритетів та курсів. Центральні банки були зобов'язані підтримувати курс національної валюти до долара в межах 1% від паритету за допомогою валютної інтервенції та дисконтної політики. Якщо при цьому бракувало золотовалютних резервів, проводилася девальвація валюти.

Унаслідок краху Бреттон-Вудської валютної системи золоті паритети та фіксовані на них валютні курси були скасовані та встановлено режим гнучких курсів валют[3, c.68]

У сучасних умовах за фіксованого курсу центральний банк підтримує валютний курс у визначених межах до однієї валюти або до "кошика" валют. Зміни співвідношення попиту та пропозиції іноземної валюти впливають на обсяг золотовалютних резервів країни, та відповідно й на грошову базу (корекція платіжного балансу здійснюється шляхом змін у рівні золотовалютних резервів). Режим вільного плавання передбачає встановлення валютних курсів тільки на підставі співвідношення попиту та пропозиції на іноземну валюту. У міру зміни цього співвідношення змінюється валютний курс, що сприяє автоматичному вирівнюванню платіжного балансу, і немає потреби витрачати золотовалютні резерви.

Плаваючий курс дає змогу нівелювати (певний час) зовнішній вплив та оперативно досягти рівноваги платіжного балансу, забезпечити автономність монетарної політики, але не обмежує інфляцію. Режим "плавання" знімає з уряду відповідальність за регулювання валютного курсу, але водночас не залишає можливості підтримання окремих галузей національної економіки.

Між вказаними режимами валютних курсів є й інші відмінності. Зокрема, дестабілізуюча спекуляція валютою ймовірніша у випадку плаваючих, а не фіксованих валютних курсів. Плаваючі валютні курси послабляють "дисципліну" цін і посилюють інфляцію, а фіксований курс позбавлений цих вад. Водночас при дефіциті платіжного балансу найбільша свобода маневру зберігається за плаваючого курсу.

Симптоматичною є помічена останнім часом тенденція до відмови від застосування фіксованих режимів валютних курсів і переходу до більш гнучких її варіантів. Плаваючі обмінні курси дають змогу долати наслідки кризи, пов'язаної із зовнішньою заборгованістю, та протидіяти зовнішнім "шокам" [3, c.45].

Статутом МВФ передбачено, що в сучасних умовах "валютний режим може включати підтримку державою-членом вартості своєї валюти у СДР або, за вибором держави-члена, в іншому еталоні вартості, крім золота; або спільні заходи регулювання вартості своїх валют відносно вартості однієї валюти або валют інших держав-членів; або інші валютні режими за вибором держави-члена" (Стаття IV, розділ 2 (в)).

За станом на кінець вересня 2005 р. 47 держав мали валютний курс "фіксований" відносно однієї валюти, 4 - відносно СПЗ, 13 - відносно інших "кошиків валют". Решта країн користується гнучкими валютними курсами. У 56 країн - керовані плаваючі курси, у 45 - незалежно (вільно) плаваючі курси.

Україна, як і більшість держав СНД, входить до групи країн із керованими плаваючими курсами. Режим керованого плавання означає, що уряд виходить на ринки іноземної валюти, щоб вплинути на валютний курс, але не зобов'язується підтримувати його на стабільному (незмінному) рівні. "Валютний коридор" - це такий режим курсу національної валюти, коли на визначений термін установлюються мінімальна та максимальна межі офіційного курсу валюти, а центральний банк бере на себе зобов'язання підтримувати курс у встановлених межах.

Стосовно обмінного курсу гривні, то він залежить від трьох основних чинників[15]:

  1. співвідношення рівнів внутрішніх та зовнішніх цін. За інших рівних умов підвищення внутрішніх цін відповідно до теорії паритету купівельної спроможності призводить до здешевлення національної валюти, тобто до підвищення її курсу по відношенню до інших валют;
  2. характеру та інтенсивності торговельних потоків. Втрата або значне зменшення обсягів експортних ринків призводить до скорочення експорту, збільшення дефіциту платіжного балансу та знецінення національної валюти, що, в свою чергу, при конкурентоспроможності товарів на світових ринках створює умови для збільшення обсягів експорту, скорочення дефіциту платіжного балансу та подорожчання національної валюти;
  3. інтенсивності перетоку капіталів. Підвищення відсоткових ставок на внутрішньому фінансовому ринку сприяє залученню іноземного капіталу та подорожчанню національної валюти.

Важливим інструментом формування ефективного валютного курсу на сучасному етапі розвитку ринкових відносин є валютні інтервенції, які здійснюються Національним банком України. При використанні цього інструменту чільне місце належить наявному валютному резерву, який дає змогу НБУ проводити активну політику на валютному ринку України. Однак слід пам’ятати, що хоча валютні інтервенції Національного банку належать до ринкових методів впливу на попит та пропозицію, проте такі дії можуть розглядатися як ефективні тільки в короткостроковому періоді, оскільки в довгостроковому вони можуть викривлювати співвідношення попиту та пропозиції, які зумовлені реальними економічними процесами (докладніше це питання буде розглянуто нами нижче).

В цьому контексті хотілося б розглянути таке поняття, як офіційний обмінний курс гривні. Встановлення і використання офіційного обмінного курсу гривні до іноземних валют здійснюється відповідно до Порядку, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 березня 1999 р. № 129. Національний банк України встановлює офіційний курс гривні до іноземних валют, міжнародних рахункових одиниць (СДР, євро тощо), який використовується резидентами України та нерезидентами для всіх видів платіжно-розрахункових операцій в іноземних валютах, у тому числі з бюджетом і митницею, для бухгалтерського обліку цих операцій та при аналізі зовнішньоекономічної діяльності [15].

Офіційний обмінний курс гривні до долара США встановлюється як середньозважений курс між курсами за операціями уповноважених комерційних банків на міжбанківському валютному ринку. Крім того, може враховуватися співвідношення попиту та пропозиції на іноземну валюту на валютному ринку України, стан міжнародних ринків іноземних валют та платіжного балансу країни, зміна обсягів валютних резервів НБУ та динаміка основних макроекономічних чинників.

Офіційні обмінні курси гривні до інших вільно конвертованих іноземних валют, які широко використовуються для здійснення платежів за міжнародними операціями та продаються на головних валютних ринках світу, розраховуються на підставі встановленого офіційного курсу гривні до долара США та фіксингу Європейського центрального банку і поточних крос-курсів відповідних валют до долара США на міжнародних валютних ринках.

Офіційні обмінні курси гривні до вільно конвертованих валют, які обмежено використовуються для здійснення платежів за міжнародними операціями та не продаються на головних валютних ринках світу, а також до неконвертованих іноземних валют встановлюються через крос-курси, розраховані на підставі офіційного курсу гривні до долара США та курсів національних валют до долара США, встановлених центральними банками держав СНД та Балтії, а також поточних крос-курсів відповідних валют до долара США на міжнародних валютних ринках, які публікує газета „FinancialTimes”.

В практичних розрахунках часто користуються показником реального валютного курсу (RER), що представляє собою зміну рівня цін в одній країні в порівнянні з рівнем цін в іншій, обмірюване через номінальний валютний курс. Оскільки індекс реального валютного курсу є функцією трьох факторів - зміни рівнів цін у двох країнах і зміни курсу їхніх валют одна до одної, то його величина міняється в залежності від змін як кожної з них, так і їхньої сукупності. Наприклад, при підвищенні рівня цін в Україні на один відсоток і незмінному рівні цін у США і номінального курсу долара до гривні реальний курс гривні до долара також підвищиться на один відсоток. При однаковому підвищенні рівня цін в обох країнах і незмінному номінальному курсі реальний курс гривні до долара залишиться на колишньому рівні. При незмінних рівнях цін в обох країнах і зниженні (підвищенні) номінального курсу гривні до долара реальний курс гривні до долара також знизиться (підвищиться)[15, 16].

Проте, оскільки зовнішньоекономічні відносини країни не обмежуються одною країною-партнером, розрахунки реального курсу до долара доповнюються розрахунками реальних курсів до євро, ієні, фунту стерлінгів, рубля, тенге й іншим валютам. Зважування індивідуальних реальних курсів по частці відповідних країн у зовнішньоторговельному обороті приводить до величини реального ефективного валютного курсу (REER), що показує зміну рівня внутрішніх цін у даній країні щодо середньозваженого рівня цін у країнах-торгових партнерах.

Розділ 2. Макроекономічні та світогосподарські умови формування валютного курсу

2.1 Макроекономічна складова валютного курсу

Теоретичне обґрунтування ринкового валютного курсу дає сучасна економічна наука. Існує декілька теорій визначення так називаного реального валютного курсу, однак всі вони базуються на фундаментальній концепції, згідно якої всі ціни, в тому числі і ціна валюти визначаються співвідношенням попиту і пропозиції. Тому теорії визначення валютного курсу розрізняються тільки по різному визначенню попиту і пропозиції на іноземну валюту. Так на базі класичної моделі Манделла-Флемінга (кейнсіанський підхід) виводиться загальновідома модель платіжного балансу, один з найпоширеніших підходів до визначення валютного курсу. Суть його полягає в тому, що при чистому коливанні валютний курс будуть врівноважувати потоки попиту та пропозиції на іноземну валюту, тобто сальдо платіжного балансу повинне дорівнювати нулю. При чистому плаванні будь-який надлишок поточного рахунка (потік пропозиції іноземної валюти) повинний бути точно компенсований дефіцитом капітального рахунка[11, c.314]. Таким чином, у кейнсіанській теорії моделювання валютного курсу буде різним у залежності від того, якими перемінними буде визначений поточний і капітальний рахунок. Розвиток кейнсіанського визначення валютного курсу відбувається внаслідок збільшення кількості перемінних і вихідних передумов, що впливають на платіжний баланс. При визначенні валютного курсу в рамках кейнсіанської моделі відкритої економіки особливе значення має рівняння валютного ринку, засноване на рівновазі платіжного балансу.

У базовій моделі Манделла-Флемінга рівняння платіжного балансу має вид:

ТБ + РК = 0,

де ТБ - торговий баланс; РК - рахунок руху капіталу.

Треба взяти до уваги, що в моделі Манделла-Флемінга торговий баланс вважається рівним балансу поточного рахунка і тому ці два терміни можуть використовуватися однаково вірно.

Модель Манделла-Флемінга функціонує при наступних припущеннях кейнсіанської теорії рівноваги на товарному і грошовому ринках:

  • короткострокова орієнтація моделі - заробітна плата і ціни фіксовані;
  • сукупний попит абсолютно еластичний, тобто визначає реальний рівень випуску;
  • попит на гроші є позитивною функцією від національного доходу і негативною функцією від процентної ставки;
  • передбачається абсолютна мобільність капіталу.

Можна зробити висновок, що наслідком збільшення національного випуску є знецінення національної валюти, а при підвищенні вітчизняних процентних ставок спостерігається подорожчання валюти.

Дана інтерпретація кейнсіанської теорії валютного курсу є дуже спрощеною, далекою від реальної дійсності і ставить своєю метою полегшити розуміння сутності первісної кейнсіанської теорії валютного курсу. Подальший її розвиток йде в міру виявлення недоліків, тобто неадекватного поводження валютного курсу при зміні тої чи іншої перемінної, пояснюючої платіжний баланс [11, 17].

Монетаристський підхід до теорії валютного курсу передбачає, що чистий попит на валюту буде дорівнювати нулю при умові „вільного плавання” валютного курсу, що забезпечить автоматичне урівноваження попиту та пропозиції. Якщо ж розглядати чисто технічні аспекти проблеми, то реальним валютним курсом слід визнати таке його значення, яке дозволяє (при інших рівних, таких як митні тарифи, податки процентні ставки за кредитами тощо) досягнути внутрішньої і зовнішньої рівноваги. Під внутрішньою рівновагою розуміється відсутність дефіциту товарів на внутрішньому ринку (при нормальному рівні безробіття). Під зовнішньою рівновагою розуміють ситуацію, при якій будь-який дисбаланс по поточним операціям фінансується за рахунок автоматичного руху капіталів.

Ринкова економіка - внутрішньо стійка система, а всі негативні моменти в економіці розглядаються як результат некомпетентного державного втручання. Ці положення є обґрунтованим варіантом класичної теорії. Найбільший розвиток монетаризм одержав при проведенні економічних перетворень Р. Рейганом і М. Тетчер у середині і кінці 70-х років ХХ ст.. Зараз монетарна політика розглядається як найбільш прийнятний спосіб державного регулювання для цивілізованої країни. Таким чином, монетаризм спробував з’єднати в собі як визнання оптимізуючої функції вільного ринку, так і необхідність державного регулювання економіки[17, c.29].

В контексті аналізу впливу макроекономічних факторів на поведінку валютного курсу розглянемо ситуацію, яка склалася на валютному ринку України в 2005 р.. А саме нас цікавить різка ревальвація гривні стосовно долара США. Дослідимо, чи можна було спрогнозувати цю ревальвацію засобами макроекономічного аналізу.

Передумовами ревальвації стали інфляційні очікування, частково спричинені великими валютними доходами українського експорту та загальною світовою тенденцією до ослаблення долара, до якого тривалий час була прив’язана гривня. Використовуючи підходи фундаментального аналізу можливо було спрогнозувати укріплення гривні. Так, існувало декілька причин щодо можливої її ревальвації. Перша причина для зростання гривні – об'єктивна недооцінка валюти. Виходячи з паритетів купівельної спроможності, гривня на сьогодні є недооціненою щодо світових валют і передусім долара. За даними британського тижневика The Economist, згідно розрахованого ним Біг Мак індексу, який базується на теорії паритету купівельної спроможності, курс гривні до долару США станом на липень 2005 р. повинен складати приблизно 2,37 грн. за 1 долар США. Така значна недооцінка вітчизняної валюти сформувалася через те, що економіка України орієнтована на експорт. За даними Держкомстату України лише у 2004 р. Україна експортувала продукції на $ 3,67 млрд. більше, ніж імпортувала.

Друга причина для подальшого зростання гривні – зростання цін на пальне. Імпортерам найбільш вигідна сильна валюта країни імпорту (купують відносно дешевше, продають відносно дорожче). Згідно інформації Держкомстату України у 2004 році 35,49 % імпорту припадало на енергоносії (передусім, на нафту і газ).

Третя причина ревальвації гривні це менеджмент державного боргу. Урядом було задекларовано про наміри зменшення державного боргу, а чим дешевшим буде долар США, тим реально менше заплатить держава за своїми боргами закордонним кредиторам.

Четверта причина щодо зміцнення гривні – боротьба з інфляцією. За даними Міністерства фінансів України, в українську економіку щодня надходить до 300 млн. дол. США. Доволі велику частину цієї суми викуповує Нацбанк, проте великий щоденний обсяг вкидання гривні може спровокувати інфляцію. Отже, із підвищенням валютного курсу гривні, менше вітчизняної валюти буде вкидатися в економіку, це зменшить ризики інфляції.


2.2 Вплив теорії паритету купівельної спроможності на формування валютного курсу

Теорія паритету купівельної спроможності робить спробу звести воєдино економічні фактори, що пояснюють формування попиту та пропозиції валют і їх динаміку. Одне з фундаментальних понять, що лежать в основі теорії ПКС - правило однієї ціни: ціна одиниці одного й того самого товару в одній країні має відповідати ціні на цей товар в іншій країні, перерахованій на поточний валютний курс. Інакше кажучи, для кожного товару справедливо наступне вираження: Pі(t) = S(t) x P'і (t), де Pі(t) - ціна товару в національній валюті; S(t) - поточний обмінний курс; P'і(t) - ціна товару в іноземній валюті. Валютний курс по паритету купівельної спроможності є ідеальним курсом обміну валют, розрахованим як середньозважене співвідношення цін для стандартного кошика промислових товарів, споживчих товарів і послуг двох країн. В ідеальній моделі формування курсу, побудованій виключно на основі цін торгівлі двох країн, реальний валютний курс повинен би дорівнювати курсу по паритету купівельної спроможності. У такій постановці правила однієї ціни закладена гіпотеза нульових витрат обігу, відсутність торгових бар'єрів (як тарифних, так і нетарифних) і однорідність товарів. Правило однієї ціни справедливо тільки в тому випадку, якщо всі товари мають однакову вагу в обох країнах. Отже, з цього випливає висновок, що при використанні теорії ПКС слід дуже ретельно підходити до виміру індексу цін адже необхідно, щоб склад і структура споживчого кошику були однакові [11, c.186].

Серед найбільш відомих економічних індексів, які базуються на теорії ПКС можна виділити індекс PennWorldTable(PWT) та індекс BigMac. Розрахунками індексу PWTзаймається Центр міжнародних порівнянь, який діє при Пенсільванському університеті (США). Його робота відбувається в рамках програми ООН яка має назву UnitedNationsComparisonsProgram. При розрахунку даного показника використовується споживчий кошик який містить приблизно 150 категорій товарів.

Починаючи з 1986 року, британський журнал TheEconomistрегулярно знайомить читачів з курсами різних валют, розрахованими за допомогою індексу BigMac. Суть даного індикатора полягає в тому, що для визначення валютного курсу застосовується порівняння ціни гамбургера BigMacвід МакДоналдс. Так як цей товар продається в 120 країнах світу і виробляється по одному рецепту, то його вартість у національних валютах повинна відбивати реальне співвідношення цих валют.

Після першого виходу індикатора, у світовій економічній теорії виник цілий напрямок – „гамбургерономіка”. Хоча творці методу ніколи не зараховували індекс до точних економічних індикаторів, він дозволив істотно популяризувати теорію валютних курсів, зробивши її більш доступною для розуміння широких верств населення. У таблиці 2.1 наведено паритет купівельної спроможності національних валют стосовно долара США за допомогою індексу PWTта BigMac. Якщо значення якогось з індексів є меншим за 100, то це означає, що національна валюта недооцінена (згідно даного індексу) по відношенню до долара США і навпаки.

Кореляція між цими двома показниками по більшості країн в середньому становить приблизно 0,85, що дозволяє зробити висновок про можливість використання індексу BigMac(незважаючи на більш спрощений алгоритм розрахунку) на рівні з „більш серйозними” індексами для визначення валютного курсу по паритету купівельної спроможності.

Як відзначає TheEconomist, у США BigMacу середньому коштує 2,65 долари. Найнижчі ціни на ці бутерброди зафіксовані в Китаї (1,2 долари), найвищі - у Швейцарії (4,87 долари). Якщо розділити "китайську" ціну BigMacв юанях (приблизно 9,9 юаню) на "американську" ціну в доларах, вийде, що долар коштує близько 3,75 юані. Тим часом офіційний курс у 2003 році складав в середньому 8,28 юаню за долар. Виразивши різницю в процентному відношенні можна зробити висновок, що юань недооцінений на 55 відсотків.

Розглянемо цей приклад з використанням української валюти, якщо курс складає 5,34 гривні за долар, а Bіg Mac коштує 6,84 грн., то ПКС Bіg Mac для України складає 2,58. Це означає, що гривня недооцінена на 52%. І якби Україна зажила „у ритмі Bіg Mac”, то курс гривні замість 5,34 став би 2,58 гривні за долар. Адже саме стільки, відповідно до „гамбургерономіки”, повинний був навесні 2003 року стоїти долар в Україні.

По даним TheEconomist, у 2003 році індекс Bіg Mac показав, що долар значно переоцінений стосовно більшості валют (таблиця 2.2).

Таким чином, згідно теорії паритету купівельної спроможності, в разі якщо офіційний курс національна валюта є недооціненим згідно ПКС то слід чекати укріплення національної валюти і навпаки, якщо курс по ПКС є переоціненим, то слід очікувати послаблення валюти стосовно долара США.

Звичайно ж, прихильники подібних розрахунків не перестають бути об'єктом критики з боку багатьох фахівців. Насамперед, за крайню поверховість при розгляді питання формування курсів валют. Та й ціни на Bіg Mac сильно залежать від непрямих факторів, таких, як, наприклад, розміри мита на ввезену яловичину, величини податку з продажів і орендної плати за приміщення закусочних, де вони продаються.

Але з іншого боку: теорія ПКС дійсно прогнозує динаміку валютних курсів у довгостроковому періоді. Наприклад, більшість експертів прогнозували зростання єдиної європейської валюти після її введення в 1999 році. Прихильники ж „гамбургерономіки” не вірили в ріст євро, тому що, відповідно до індексу Bіg Mac, курс нової валюти із самого початку був надмірно завищений. І ці очікування виправдалися, котирування євро всі три роки безнадійно знижувалися. Відрізнився в цьому зв’язку хеджевой фонд Soros Fund Management, експерти якого визнали, що, недостатня увага до тих тривожним сигналів, що саме індекс Bіg Mac подавав у відношенні євро із самого початку, коштувало їхній організації чималих грошей після того, як курс нової валюти пішов униз.

2.3 Валютні інтервенції як засіб впливу держави на валютний курс

При режимі змінного валютного курсу валютна ставка складеться на рівні, обумовленому винятково попитом та пропозицією на валютному ринку. При такому режимі Центральний банк країни не проводить ніяких спеціальних операцій ні на валютному ринку, ні на грошовому ринку, щоб змінити ціну ринкової рівноваги. У цьому випадку, якщо, приміром, при незмінній пропозиції зненацька підвищиться попит на іноземну валюту, то визначиться новий рівноважний валютний курс на більш високому рівні (національна грошова одиниця знеціниться).

Вплив продажу Центральним банком валюти на міжнародному валютному ринку на обмінний курс, грошово-кредитну політику і реальний сектор може бути в загальному випадку розділений на дві складові. По-перше, продаж валюти на ринку у випадку перевищення попиту над пропозиціями призведе до зниження чи не підвищенню обмінного курсу іноземної валюти на короткому тимчасовому інтервалі. Даний ефект не впливає на довгострокову рівновагу - у випадку виникнення надлишкового попиту протягом тривалого часу постійні продажі валюти приводять до виснаження резервів і валютній кризі. По-друге, інтервенції можуть впливати на обмінний курс, фінансовий і реальний сектор через зміну довгострокової рівноваги в економіці. Такі зміни можуть відбуватися як унаслідок перерозподілу активів між економічними агентами (зміна обсягів іноземної валюти, грошової бази чи цінних паперів у портфелях агентів), так і внаслідок зрушень у грошово-кредитній політиці і політиці обмінного курсу чи сигналів про їх можливі зміни, інформація про які стає відкритої при проведенні інтервенцій. Відповідно, у роботах, присвячених цій темі, виділяються два канали впливу інтервенцій на рівновагу в економіці: портфельний і інформаційний (чи сигналізуючий) [19, c.117].

Необхідно відзначити, що основний вплив, який завдає не стерилізована інтервенція, крім короткострокового впливу на обмінний курс, виражається в зміні грошової пропозиції, що саме по собі приводить до зміни рівноваги в економіці. Якщо інтервенція стерилізується і не відбувається збільшення грошової бази, то вплив інтервенцій на рівновагу неочевидний і вимагає додаткового теоретичного й емпіричного аналізу.

При стерилізованій інтервенції продаж валюти супроводжується найчастіше купівлею цінних паперів на відкритому ринку, спрямованій на компенсацію коливань грошової бази. При частково чи повністю стерилізованій інтервенції скорочення активів при продажі частини резервів частково чи цілком компенсується збільшенням цінних паперів в активах.

Розглянемо вплив інтервенцій через портфельний канал. Його можна коротко описати в такий спосіб. При продажі валюти Центральним банком і стерилізації інтервенції через купівлю цінних паперів на внутрішніх фінансових ринках відбувається перерозподіл внутрішніх і зовнішніх активів між портфелями економічних агентів. При неповній замінності внутрішніх і зовнішніх активів зміна їхнього співвідношення приводить до зрушення рівноваги. У результаті проведення інтервенції, яка стерилізується за допомогою операцій на відкритому ринку, пропозиція грошей зберігається на колишньому рівні і не викликає зміни процентних ставок. Зміна співвідношення внутрішніх і зовнішніх активів у портфелях економічних агентів може зажадати додаткового коректування портфелів, що, відповідно, може викликати додатковий перерозподіл частини внутрішніх і зовнішніх активів і зміну обмінного курсу.

Теоретичний аналіз цієї проблеми можна провести, наприклад, у рамках класичної моделі балансу портфеля (portfolіo balance model – PBM), (результати дослідження опубліковано у працях американських науковців Кенена П., Бренсона. У. та Хендерсона Д.), що являє собою динамічну модель визначення валютного курсу, яка описує взаємодію міжнародних ринків капіталу, поточного сальдо платіжного балансу й обмінного курсу. Аналіз впливу інтервенцій у рамках PBM-моделі полягає в перевірці впливу продажу чи купівлі Центральним банком валюти на співвідношення внутрішніх і зовнішніх активів у портфелях агентів, а також на премію за ризик вкладення в національні активи [19, 17].

Необхідно відзначити, що вплив на обмінний курс буде зведено до нуля у випадку, якщо внутрішні і зовнішні активи є досконалими субститутами - при інтервенції змінюється тільки співвідношення активів у портфелі. У випадку, якщо активи не є досконалими субститутами (наприклад, з урахуванням еквівалентності Рікардо, збільшення внутрішнього боргу згодом може приводити до збільшення податкового тягаря тощо), то стерилізована інтервенція може впливати на обмінний курс через портфельний канал.

Аналіз ефективності портфельного каналу впливу інтервенцій Центрального банку на валютному ринку на обмінний курс, проведений у науковій праці американських дослідників Домінгеса К., та Френкеля Дж. дозволив відзначити незначність впливу стерилізованих інтервенцій на обмінний курс і виділити наступні можливі причини цього. По-перше, обсяг інтервенції звичайно малий у порівнянні з оборотом валютного ринку. По-друге, еквівалентність Рікардо (у випадку, якщо фінансування внутрішнього боргу спричиняє майбутнє збільшення податкового тягаря, активи у вигляді внутрішніх цінних паперів виділяються в окремий вид активів, що розглядаються не тільки як інвестиції з метою одержання доходів, але і перерозподіл таких активів між агентами в економіці не приводить до зміни відносного попиту на внутрішні і зовнішні активи і, відповідно, не впливає на обмінний курс). По-третє, висока замінність активів на міжнародних ринках капіталу (у цьому випадку в результаті стерилізованої інтервенції відбувається перерозподіл активів у портфелях учасників ринку без впливу на обмінний курс)[17, 15, 11].

Гіпотеза про те, що інтервенції Центрального банку впливають на рівновагу в економіці також через канал сигналізування, полягає в тому, що інтервенції Центрального банку на валютному ринку дають уявлення про майбутню грошово-кредитну політику і політику у відношенні обмінного курсу. Характер впливу інтервенцій через цей канал залежить від відкритості інтервенцій і їхнього інформаційного змісту. Ідея впливу інтервенцій через канал сигналізування полягає в тому, що інтервенція Центрального банку впливає на обмінний курс через надання ринку нової актуальної і достовірної інформації про передбачувану валютну і грошово-кредитну політику органів державної влади. Більш строго, інтервенції можуть впливати на обмінний курс, тому що економічні агенти змінюють чекання у відношенні обмінного курсу, реагуючи на проведені Центральним банком інтервенційні дії.

Щодо валютних інтервенцій НБУ, то тут необхідно відзначити, що вони, останнім часом, були фактично головним інструментом формування пропозиції монетарних коштів. Протягом 2005 року НБУ на валютному ринку викупив понад 1,6 млрд дол. США, випустивши в обіг майже 9,36 млрд грн. Зважаючи, що в цілому за 2005 р. грошова маса (М3) зросла на 19 млрд грн (на 41,6%), а грошова база — на 7,75 млрд грн (на 33,6%), приблизно половина грошової маси М3 безпосередньо перейшла до експортерів (продавців валютної виручки) — саме вони є об’єктами первісного розподілу фінансових ресурсів, а збільшення грошової маси має матеріальне покриття у вигляді зростання золотовалютних резервів. У 2006 р. ситуація практично не змінилася — 50% приросту грошової маси за I квартал відбулося за рахунок інтервенцій на валютному ринку. Відповідно значна частина грошових ресурсів концентрується у сировинних галузях, і всі намагання держави змінити перерозподіл ресурсів на користь комплексу високотехнологічних галузей будуть викликати суперечності між інтересами сировинних компаній-експортерів та інтересами підприємств нових галузей високотехнологічного комплексу. Крім того, залежність формування грошової маси від надходжень валютної виручки робить монетарну політику надто чутливою до зовнішніх шоків і коливань економічної кон’юнктури, що загрожує внутрішній стабільності [15].

Розділ 3. Вплив світових глобалізаційних процесів на формування валютного курсу

3.1 Реальний валютний курс як відображення конкурентоспроможності країни

В умовах швидкої інтернаціоналізації і глобалізації економічних процесів валютний фактор стає одним з головних елементів світової економіки. Його роль давно вийшла за рамки обслуговування зовнішньоторговельних операцій і процеси, що відбуваються у валютній сфері, уже лише в малій частині залежать від стану міждержавного обміну, формуючись під дією великого числа економічних і політичних факторів - як міжнародного, так і чисто внутрішнього характеру.

Для відкритої економіки важливим макроекономічним показником є реальний ефективний валютний курс (РЕВК). Він містить інформацію не тільки про номінальний валютний курс, й про динаміку цін провідних торгових партнерів країни. Саме тому зміна РЕВК часто використовується як показник зміни зовнішньоекономічної конкурентоспроможності країни.

Незважаючи на досить розвинуту методологічну базу для розрахунку реального ефективного валютного курсу, в Україні бракує практичних досліджень щодо використання методологічного апарату. Проблеми, як правило, пов'язані з тим, що у зв'язку з обмежена кількість даних стає серйозною перешкодою практичному застосуванню застосувати теоретичних методів[15].

Номінальний валютний курс двох країн є відносною ціною їхніх валют. Оскільки Україна торгує та конкурує на міжнародних ринках з багатьма іноземними країнами, номінальний валютний курс має бути, як правило, багатостороннім, тобто ефективним, показником. Для розрахунку ефективного валютного курсу (ЕВК) необхідно визначити коло країн та встановити їхню відносну важливість.

Аналогічний підхід можна використати при розрахунку реального ефективного валютного курсу (РЕВК) для отримання загального показника співвідношення цін на товари і послуги в країні та у її торгових партнерів. У такому разі, окрім визначення кола країн та їхніх ваг, слід також вирішити, які індекси цін використовувати.

Україна має важливі торговельні стосунки з багатьма країнами світу. Відповідно, динаміка ефективного валютного курсу гривні має вимірюватися з урахуванням стану багатьох валют і спроможностей торгових партнерів світу. Водночас ми маємо обмежену можливість вчасно або регулярно отримувати дані про індекси цін для деяких з цих країн. Незважаючи на те, що дані про валютні курси більшості країн з'являються наступного дня, для окремих із них Національний банк України безпосередньо не встановлює прямих квотувань курсів, а послуговується крос-курсами. З метою збільшення ефективності процесу збирання та обробки даних ми розглянемо дві групи торгових партнерів України: вузьку групу з 10 країн та широку групу з 36 країн.

За критерій відбору країн до цих двох груп було взято їхню частку у зовнішньоторговому товарообігу України. Вузька група охоплює країни, з якими Україна має міцні торговельні зв'язки (64,7% товарообігу в 2003-2005 рр. роках), щодо яких з офіційних джерел можна щомісячно отримувати інформацію принаймні про два індекси цін, стосовно яких наявна щоденна інформація про валютні курси.

На широку групу країн в 2003-2005 рр. роках припадало 85,9% зовнішньоторгового товарообігу України.

Що ж стосується двосторонньої торгівлі товарами, то Росія, якій належить 40% у двосторонньому торговому товарообігу, поки що залишається головним партнером України. Німеччина посідає друге місце (6,2%). Наступні місця займають Білорусь (3,7%), Італія (3,3%), Сполучені Штати (3,2%), Польща (3,2%) і Туреччина (2,7%). У регіональному співвідношенні частка країн колишнього Радянського Союзу, за винятком Росії, становить 6,1%, країн Європи (включаючи Німеччину) - 31,3%, Азії - 3%, Америки - 3,6%. Частка промислових країн складає 20,7% зовнішньоторгового товарообігу України[15].

На жаль, у зв'язку з обмеженою кількістю даних, ми змушені виключити Білорусь із вузької групи країн, а Китай - з широкої групи, незважаючи на значні обсяги торгівлі України з цими країнами. Справа у тому, що протягом усього періоду по Білорусі немає надійної інформації щодо індексу цін виробників та валютного курсу, а для Китаю на базі наявних даних ми не можемо розрахувати індекс цін. За наявною у нас інформацією, в Китаї дані щодо зміни цін у порівнянні з попереднім місяцем не публікуються.

Іншим важливим питанням є вибір внутрішніх та зовнішніх індексів цін. У літературі пропонуються використання різних індексів цін, наприклад експортних та імпортних цін, споживчих цін, оптових цін, дефляторів ВВП та витрат на робочу силу на одиницю продукції. РЕВК, що ґрунтується на експортних цінах, може слугувати корисним показником зовнішньої конкурентоспроможності країни. Його недоліком є існування потенційної проблеми зміщення вибірки: індекси експортних цін включають тільки товари, торгівля якими здійснюється за діючим валютним курсом, і не включають товари, торгівля якими могла би потенційно здійснюватися за сприятливішим валютним курсом. Таким чином, індекси експортних цін самі є функцією валютного курсу. На інших індексах цін також позначаються зміщення вибірки, що зменшуються при включенні до індексів неходових товарів. Крім того, експортна ціна, розрахована на базі РЕВК, скоріш за все занижуватиме показник зміни конкурентоспроможності. Така ситуація можлива при орієнтації експортерів на ціни ринку, на який вони постачають свою продукцію. Таким чином, покупці не відчувають впливу короткострокових коливань номінального валютного курсу на ціни, оскільки при цьому продавці, прагнучи втриматися на ринку, змінюють норму свого прибутку (це визначається у вітчизняній валюті).

РЕВК, що ґрунтується на агрегованих дефляторах цін, таких як індекс споживчих цін (ІСЦ), є більш об'ємним. Оскільки індекс РЕВК розрахований на основі ІСЦ і відображає відносні ціни на ходові та неходові товари як в межах країни, так і за кордоном, зміна цього індексу відображатиме зміну конкурентноздатності ходових товарів на ринку та, відповідно, стимули до перерозподілу ресурсів між секторами виробництва ходових та неходових товарів. Цей індекс, однак, відображає також непрямі податки та, що є більш важливим, - ціну на імпортні товари. Іншими індексами (крім індексу споживчих цін), що використовуються при розрахунку РЕВК можуть бути, наприклад, дефлятори ВВП, дефлятори доданої вартості та оптові ціни. На жаль, дані про останні два показники часто надходять із значним запізненням та, крім цього, останній показник не піддається коректному порівнянню у міжнародному масштабі[15, 12].

Індекси РЕВК іноді виражаються у відносних показниках витрат на робочу силу на одиницю виробленої продукції (як правило, у сфері промислового виробництва). Завдяки такому підходу уможливлюється порівняння відносної прибутковості "непов'язаних з працею" факторів у виробництві промислових товарів, усередині країни та за кордоном. Неявним припущенням в даному випадку є те, що реальний валютний курс урівноважує окупність цих факторів у міжнародному масштабі. Визначений у такий спосіб індекс РЕВК відображає стимули до перерозподілу непов'язаних з працею факторів як на міжнародному, так і на національному рівні. Перевага розрахунку індексу РЕВК на засадах фактора витрат на робочу силу на одиницю виробленої продукції полягає в тому, що він не бере до уваги тимчасові коливання норм прибутку, а отже, ефективніше відображає конкурентоспроможність, порівняно з РЕВК, що розрахований на основі ІСЦ, дефляторів ВВП, а також експортних, імпортних та оптових цін


3.2 Стратегія дерегуляції валютного ринку та її вплив на поведінку валютного курсу

З 1997 р. НБУ започаткував широке коло адміністративних заходів для контролю над валютним ринком. Як було оголошено, адміністративні заходи було запроваджено лише тимчасово, хоча і не було жодних уточнень щодо конкретного строку їх дії.

Політика НБУ дала змогу витримати спекулятивний тиск на гривню і утримувати її в межах коридору. Девальваційні очікування були надзвичайно стримані, що сприяло уникненню високої інфляції. Банківський сектор зміг задовольнити усі вимоги про зняття депозитів, а оскільки не було проблем із ліквідністю, то були відсутні і випадки банкрутства. Отже, було досягнуто запланованих цілей валютної політики. Завдання дерегуляції валютного ринку полягає у розробці плану щодо конкретного терміну і послідовності запровадження заходів з дерегуляції[12].

За наявності широкого спектру адміністративних заходів, ринок іноземної валюти перебуває під контролем. Проте небезпечною рисою зазначених заходів є те, що вони стають дедалі менш ефективними. У відповідь на втрату ефективності НБУ та уряд запроваджують додаткові заходи. Внаслідок цього валютний ринок стає надто зарегульований, а отже, і надзвичайно деформованим (згідно з деякими оцінками, рівень контролю на ринку іноземної валюти на сьогодні можна порівняти із ситуацією на цьому ринку наприкінці 1993 року). Учасники валютного ринку намагаються розробити шляхи та методи уникнення контролю і пристосування до нового середовища. Цілком природним є використання ними не лише легальних, а й протизаконних рішень цієї проблеми. Всі адміністративні заходи можна поділити на дві групи: офіційні та неофіційні (надання чиновникам різних державних установ повноважень для прийняття свавільних рішень). Наслідком цього є непрозорість економічного середовища для осіб, які займаються операціями з іноземною валютою.

Перед викладенням оцінок ефективності прийнятих заходів, слід розглянути можливі наслідки існуючого контролю .

  1. Рішення щодо концентрації валютних операцій на міжбанківському ринку і призупинення діяльності міжбанківського валютного ринку позбавляють органи, які здійснюють економічну політику, інформації про справжній ринковий валютний курс рівноваги. Спостереження за зміною попиту, пропозиції і валютного курсу може бути лише непрямим. Чорний ринок готівки, безготівкові операції резидентів і нерезидентів, а також ринок у Росії можуть тільки наближено оцінити тенденції валютного курсу. Слід обережно підходити до оцінок тенденцій, одержаних шляхом застосування цих методів, так як ці методи не можуть бути цілком достовірними і по своїй природі є такими, що їх складно отримати.
  2. Контроль за операціями з капіталом деформував структуру зовнішньої торгівлі. Внаслідок контролю валютного курсу, попит на валюту з боку імпортерів не може бути задоволений повною мірою. Чимало операцій по імпорту було зупинено, що спричинило падіння обсягів імпорту і зруйнувало довіру до багатьох українських підприємств-імпортерів, а це призвело до втрати клієнтів. З другого боку, обмеження на платежі по імпортних операціях мали непрямий вплив на обсяги експорту, оскільки імпорт багатьох товарів використовується як сировина у виробництві експортних товарів. Згідно з висловлюваннями представників комерційних банків, обмеження негативно вплинули на функціонування економіки, особливо на операції імпортерів.
  3. В умовах, коли валюта перебуває під тиском девальвації і запроваджується контроль за операціями з іноземною валютою, виникнення паралельного ринку іноземної валюти є майже автоматичним. Існує чорний ринок як для готівкових, так і для безготівкових операцій. Окремі операції здійснюються у готівковій формі, окремі – через спеціальні схеми, пов’язані з використанням російського рубля. Існує структура квазі-банківських інституцій, що обслуговують операції з іноземною валютою (дана структура функціонує нелегально), значна частка платежів здійснюється через іноземні банки або банки, розташовані в офшорних зонах. Підприємства знаходять шляхи уникнення регулювання НБУ, який намагається заборонити подібні операції. Проте оцінити валютний курс на таких паралельних ринках можна лише приблизно.
  4. Існуючий контроль за валютним ринком чинить додатковий тиск на комерційний банківський сектор. Банки мають обмежені можливості диверсифікації ризику і управління рівнем ліквідності.
  5. Коли попит на валютний курс не задовольняється, виникають спекулятивні види діяльності і відбувається скуповування валюти з метою її перепродажу.
  6. Процедури, що застосовуються для збирання документів для придбання іноземної валюти, є заплутаними і можуть несподівано змінюватися. Існує значний простір для прийняття довільних рішень чиновниками НБУ, Державної податкової адміністрації і Державною митною службою. Таким чином, рука ринку замінена рукою державних службовців. Ця система може бути корумпованою і, звичайно ж, неефективною в плані оптимального розміщення дефіцитного ресурсу (іноземна валюта).

Познайомившись з усіма можливими несприятливими наслідками контролю за валютним курсом спробуємо тепер розробити загальну схему їх усунення. Слід пам’ятати про таке загальне правило: чим більше деформованим є ринок, тим вищою буде вартість усунення адміністративних обмежень. Якщо адміністративні обмеження на ринку іноземної валюти будуть збережені, це призведе до створення викривленого ринку іноземної валюти з багатьма точками рівноваги, який вимагатиме дедалі суворішого контролю. Після цього, у разі остаточного усунення цих обмежень, стрес буде більшим, і потрібно буде більше часу для приведення усіх курсів до одного рівноважного рівня. Ось чому послідовність заходів з дерегуляції має велике значення[12].

Як уже зазначалося вище, адміністративний контроль на ринку іноземної валюти має значні деформуючі наслідки для економіки в цілому, оскільки збільшує ціну надання кредитів економіці (внаслідок обмеження видів банківської діяльності) і обмежує можливості для економічного зростання. Хоча адміністративні обмеження, запроваджені на валютному ринку і дають змогу стабілізувати офіційний валютний курс гривні, проте тривалий період їх застосування матиме численні несприятливі наслідки, такі як деформування цін, виникнення паралельного ринку іноземної валюти, перешкод для функціонування малого та середнього бізнесу, корупція, тощо. Зважаючи на ці негативні наслідки, ефективність антикризових адміністративних обмежень у середньо- та довгостроковій перспективі буде також негативною. У цьому й полягає основна причина необхідності їх якомога скорішого скасування (оскільки ми не знаємо, коли переваги стануть меншими за недоліки).

З метою послаблення адміністративного контролю в межах певних макроекономічних умов, ми маємо зробити деякі припущення щодо монетарної політики та політики обмінного курсу, що також мають узгоджуватися з фіскальною політикою. Відповідно до заяв НБУ, ми припускаємо, що грошова база буде проміжною ціллю монетарної політики і основним інструментом стабілізації рівня цін. Окрім цього, обсяг чистих кредитів уряду залишиться по суті стабільним, відповідно до нового зменшеного бюджетного дефіциту.

Нарешті, збільшення грошової бази (разом із змінами рівня чистих зовнішніх резервів) відповідатиме цілям інфляції на наступний рік. Зміна рівня чистих зовнішніх резервів має бути майже єдиним джерелом збільшення грошової маси (дуже обмежене рефінансування комерційних банків), що відображає підвищення попиту на гривню, основаного на внутрішніх і зовнішніх джерелах. За такої фіскальної та монетарної політики (зміна проміжної цілі з валютного курсу на зростання грошової бази), поступове скасування контролю за валютним курсом передбачає запровадження нового режиму “керованого плаваючого” валютного курсу.

Ми стверджуємо, що виважена дерегуляції ринку іноземної валюти не дає жодних раціональних причин для подальшої девальвації гривні у середньостроковій перспективі в умовах реалізації послідовної та узгодженої монетарної політики. Це означає, що НБУ триматиметься своїх цілей щодо збільшення грошової бази та рівня цін і не відступиться від виваженої макроекономічної політики (що було взято нами як припущення), а значить не збільшувати обсяги чистих кредитів уряду. Окрім цього, кредити на рефінансування не підтримуватимуть слабких та безнадійних комерційних банків, що не виконують встановлені у розумних межах нормативні вимоги. НБУ застосовуватиме до цих банків процедури ліквідації і/або реабілітації з метою оздоровлення фінансового сектора


Висновок

В якості висновку резюмуємо основні положення курсової роботи.

Так, валютний курс – співвідношення між грошовими одиницями двох країн, яке використовується для обміну валют при здійсненні валютних та інших економічних операцій.

Розрізняють кон'юнктурні та структурні (довгострокові) чинники, які впливають на валютний курс.

Успішний розвиток валютних відносин можливий за умови існування особливого ринку, на якому можна вільно продати та купити валюту. Без такої можливості економічні контрагенти просто не змогли б реалізувати свої валютні відносини - не мали б іноземної валюти для здійснення своїх зовнішніх зобов'язань, не могли б перетворити одержану інвалютну виручку в національні гроші для виконання своїх внутрішніх зобов'язань. Такий ринок заведено називати валютним.

У сучасних умовах валютний курс формується, як і будь-яка ринкова ціна, під впливом попиту та пропозиції. Зрівноважування останніх на валютному ринку приводить до встановлення рівноважного рівня ринкового курсу валюти.

Сучасні типи режимів валютних курсів у світовій валютній системі включають фіксований та плаваючий режими. При фіксованому режимі (fixed rate) валютний курс фіксується до однієї валюти або "кошика" валют. Плаваючі курси (floating rate) змінюються залежно від попиту та пропозиції на валютному ринку.

При режимі змінного валютного курсу валютна ставка складеться на рівні, обумовленому винятково попитом та пропозицією на валютному ринку. При такому режимі Центральний банк країни не проводить ніяких спеціальних операцій ні на валютному ринку, ні на грошовому ринку, щоб змінити ціну ринкової рівноваги. У цьому випадку, якщо, приміром, при незмінній пропозиції зненацька підвищиться попит на іноземну валюту, то визначиться новий рівноважний валютний курс на більш високому рівні (національна грошова одиниця знеціниться).

Для відкритої економіки важливим макроекономічним показником є реальний ефективний валютний курс (РЕВК). Він містить інформацію не тільки про номінальний валютний курс, й про динаміку цін провідних торгових партнерів країни. Саме тому зміна РЕВК часто використовується як показник зміни зовнішньоекономічної конкурентоспроможності країни.


Список використаної літератури

  1. Багрова І.В., Гетьман О.О., Власюк В.Є. Міжнародна економічна діяльність України. К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 384 с.
  2. Банківська енциклопедія / Під ред. Мороза А.М. – К.: Ельтон, 1993. – 328с.
  3. Баринов Э.А., Хмыз О.В. Рынки: валютные и ценных бумаг. М.: Экзамен, 2001. – 608 с.
  4. Белінська Я.В. Валютно-грошовий фактор конкурентоспроможності України // Стратегічна панорама, № 3-4, 2003, http://www.niisp.gov.ua/vydanna/panorama/2003_3-4.php
  5. Береславська О. Акцент — на внутрішній ринок // Вісн. НБУ. — 2002. — № 6. — С.58-61
  6. Береславська О. Ревальвація, девальвація чи лібералізація? // Вісн. НБУ. — 2001. — № 9. — С.40-43
  7. Валютний портфель (Книга финансиста, книга коммерсанта, книга банкира. / отв.ред. Платонова Е.Д., Рубин Ю.Б.. - М.: "Соминтэк", 1995, - с.45
  8. Ватаманюк З.Г., Панчишин С.М., Реверчук С.К. Економічна теорія: макро- і мікроекономіка. К.: Видавничий дім "Альтернативи", 2001. – 608 с.
  9. Гальчинський А. Теорія грошей. К.: Основи, 1998. – 415 с.
  10. Илларионов А. Реальный валютный курс и экономический рост // Вопр. экономики. — 2005. — № 2. С. 37.
  11. Інструментарій економічної науки і практики. Ч.1. Гроші, банки і кредит. Учбово - довідковий посібник / О.В.Заєць, О.П. Осика, Т.І. Титова. - Луганськ: вид-во СУДУ, 1998. - 368 с.
  12. Іпатенко О. Що потрібно сьогодні Україні: „сильна” гривня чи „сильний” долар. // Матеріали всеукраїнського молодіжного форуму „Молода економіка”, Київ, 18.12.2005р., с.24
  13. Кирвель О. Генезис теорий валютного курса. // Белорусский журнал международного права и международных отношений. №1, 2003.
  14. Крючкова І. Макроекономічні наслідки зміцнення гривні // Вісн. НБУ. — 2005. — № .— С. 7-9
  15. Крючкова І. Мельничук М. Реальний ефективний обмінний курс гривні: тенденції та перспективи // Вісн. НБУ. — 2002. — № 7. — С. 33-35
  16. Кульпінський С. Зовнішні чинники впливу на експорт в Україні // Вісн. НБУ. — 2002. — № 5. С. 59-63
  17. Лиховидов В.Н. Фундаментальный анализ мировых валютных рынков: методы прогнозирования и принятия решений. - В., Диллингцентр, 1999, 234с.
  18. Основы банковского дела (под ред. д-ра экон. наук Мороза А.Н.). - К., Либра, 1994, 330с.
  19. Ющенко В.А., Міщенко В.І. Валютне регулювання: Навчальний посібник - К.:Т-во "Знання", КОО, 1999. - 359с.
загрузка...
Top