Риторика і поезія

Вступ.

1. Особливості риторики і поезії.

Висновки.

Список використаної літератури


Вступ

Актуальність теми. Риторика у своєму вищому вимірі як мистецтво красномовства, гармонійне поєднання почуття, думки, слова і справи може стати засобом духовного оновлення, гуманізації світу. Проте зловживання силою слова (демагогія, популізм, вербальні маніпуляції), викриваючи духовний занепад людини, несе соціальну небезпеку.Сучасна епоха поступово відкидає метанаративи раціональної безапеляційності, потребуючи нової риторики, яка з мистецтва переконувати перетворюється у мистецтво порозуміння на індивідуальному рівні та у масштабах суспільства. Адже коли люди не вміють домовитися на словах, їхніми “аргументами” часто-густо стають насильницькі дії.

Отже, необхідність гуманізації риторики як засобу духовного вдосконалення особистості і подолання криз людського буття зумовлює переосмислення феномену риторики у філософському контексті, розкриття її екзистенційної природи, креативного потенціалу та місця у сучасній культурі.

Реалії нашого життя такі, що затребуваними в виявляються люди, здатні мислити самостійно, виробляти оригінальні рішення, актуальні для певної області життя, точно та зрозуміло для всіх сформулювати його, викликати до нього інтерес не тільки співрозмовників, а й опонентів і зробити їх своїми однодумцями. А для цього потрібно ще й відпрацювати систему доказів оптимальності і реалізації своєї ідеї. Слово - найважливіший засіб комунікації.

Тому вивчення особливостей поезії та риторики, та їх взаємозв’язок є актуальним для сучасного вивчення феномену риторики.


1. Особливості риторики і поезії

Історія ораторського мистецтва береже чудові зразки і прийоми красномовства, багатющі революційні традиції усної політичної пропаганди й агітації.

Кожна епоха характерна своїм стилем і методом у красномовстві, не говорячи вже про розходження їх політичних спрямувань. Але протягом ряду епох, особливо в періоди революційних потрясінь і прогресивного розвитку різних країн, в ораторському мистецтві, як і в інших сферах людської культури, формувалися деякі основні принципи, що мають визначену соціальну цінність і зараз.

Ораторське мистецтво знали ще в Древньому Єгипті, Ассирії, Вавилоні, Індії, Китаї. Однак безупинна історія його починається в античної Греції, де ораторське мистецтво було породжено насущними суспільними потребами, стало діючим знаряддям соціального прогресу і розвитку рабовласницької демократії.

Хоча перші нагадування про ораторське мистецтво і його представників зустрічаються в «Іліаді» і «Одисеї», створених ще в IX-VII ст. до н.е., «Золоте століття» грецького красномовства наступило у другій половині V ст. до н.е., після закінчення греко-перських війн, коли ораторське мистецтво перетворюється в істотний чинник громадського життя Афін і знаряддя політичної боротьби.

Від її учасників, що бажають впливати на хід державних справ, було потрібне уміння привселюдно відстояти свою точку зору, переконати і повести за собою народ[6, c. 19-20].

Учитися ораторському мистецтву, володіти їм стало необхідністю для всіх грецьких громадян. Саме в цей період і виникає теорія красномовства – риторика, як теоретичне узагальнення практики ораторського мистецтва, а також збори правил і методичних прийомів навчання красномовству. З'явилася і професія ритора – учителя красномовства. Першими викладачами красномовства були софісти - «мандрівні вчителі мудрості». В основу уявлення про сутність красномовства вони поклали навчання про відносність істини. На думку софістів, об'єктивної істини не існує, є лише суб'єктивні судження про неї. Тому не можна вважати, що одна думка істинна, а інша – ні.

Красномовство в Древній Греції розглядалося як один з видів мистецтва. Однак у його класифікації безпосередній зв'язок проводився лише між красномовством, з одного боку, і поезією й акторською творчістю – з іншого. Показова, наприклад, книга "Про піднесене ", автор якої невідомий. У ній риторика займає переважне місце і трактується як наука про слово взагалі й у першу чергу – про поезію, прозу і красномовство. У трактуванні анонімного автора, ритор – це і поет, і майстер слова – оратор. Книга "Про піднесене" свідчить про те, що в античності риториці навчалися як поети, так і оратори, Хоча останні прибігали до чисто поетичних прийомів, щоб підсилити виразність своєї мови.

У висловленнях інших античних мислителів можна зустріти також уподібнення риторики живопису, скульптурі і навіть архітектурі. Але такі висловлення дуже рідкі і часто непереконливі. Частіше ж за все ораторське мистецтво розглядалося як рідна сестра поезії і сценічного мистецтва. І якщо, наприклад, Аристотелеві в "Риториці" і особливо в "Поетиці", порівнюючи красномовство і поезію, знаходив щось загальне між ними, то Цицерон у своїх публічних виступах прибігав до акторських прийомів.

У пізніші часи також установлювалися зв'язки між ораторським мистецтвом і поезією, між красномовством і акторською творчістю. Наприклад, М. В. Ломоносов у "Короткому посібнику до риторики на користь аматорів красномовства" першорядне значення додавав саме художнім компонентам публічної мови. Красномовство, по визначенню Ломоносова, означає солодкомову" ("червоно говорити"). Цим воно "перевищує багато мистецтв", відрізняється чистотою "штилю", пишнотою і силоміць слова, які жваво представляють описуване, немов би зображують і тому збуджують людські пристрасті[2, c. 21].

Збуджувати й вгамовувати пристрасті – такий, за твердженням великого вченого, найперший обов'язок оратора. Подібні думки містить книга А. Ф. Мерзлякова "Про щирі якості поета й оратора", видана в 1824 р. Одне те, що поет і оратор розглядаються як люди однакової творчої праці, вже свідчить про те, що автор названого твору не проводив різанням грані між віршотворцем і ритором. Про визначений зв'язок поезії і красномовства писав також В. Г. Бєлінський у рецензії "Загальна риторика Кошанського", де затверджував, що "поезія входить у красномовство як елемент, є в ньому не метою, а засобом".

Видатний російський оратор і теоретик красномовства А. Ф. Коні (1844-1927) багато писав про ораторське мистецтво як щирій творчості, не позбавленій художності і навіть елементів поезії. Цілком погоджуючись із тлумаченням красномовства П. С. Пороховщиковим, Коні писав: "Красномовство – це і літературна творчість, але, в усній формі. Оратор так само, як і поет, має уявлення, і різниця між ними та, що вони до одній і тій же дійсності підходять з різних точок зору".

У сучасній літературі можна зустріти зіставлення ораторської мови і поезії (Асєєв "Кому і навіщо потрібна поезія?", Афонін"Мистецтво художнього слова" і ін.)[7, c. 28-29]

Що ж дає підставу для таких зіставлень і аналогій? Звичайно, насамперед те, що художня творчість взагалі, як і красномовство, будучи видом його, відноситься до сфери духовного життя, будучи визначеною формою ідеологічної і, ширше, – культурної діяльності. Як поезія і театр, так і ораторське мистецтво є творення духовних цінностей. Усі види естетичної праці і красномовства по своїй істоті ідеологічні, хоча, звичайно, у різному ступені і формі вираження. Як поезія та театральне мистецтво, так і красномовство чуйні до сучасності у своїй дослідницькій сутності і прагненні відповідно впливати на суспільну думку і психологію людей. Однак саме ця істотна обставина, загальне для цих видів мистецтва і красномовства, розглядалося далеко не у всіх дослідженнях. Загальне для поезії і сценічного мистецтва, а також красномовства більшість дослідників бачили лише в тім, що вони оперують словом. При цьому фактично забувалося, що живим, тобто усним і звучним, словом користаються тільки актор і оратор, а поет (якщо він не ашуг) пише і не завжди декламує власні утвори точно так само, як драматург діє на основі і по нормах літературної мови, хоча і зобов'язаний підкорятися законам сценічного мистецтва[3, c. 16].


Висновки

Людина, яка володіє риторичними навичками та вміннями, яка володіє основними нормами літературної мови, яка володіє мистецтвом красномовства почувається впевнено в різних ситуаціях побутового, соціального, ділового і професійного спілкування. Все це дуже важливо для успішного рішення проблем, які постійно виникають у кожній справі, що дає можливість в умовах відкритого суспільства повніше реалізувати гуманітарні цінності і підняти рейтинг сучасної освіченої людини. Володіння риторичними навичками та вміннями дозволить володіти ситуацією в будь-якому випадку, а також навчитися виступати публічно так, щоб донести до аудиторії думки, впливати не тільки на розум, а й на почуття слухачів.

Сучасна риторика − це наука про закони управління мисленнєво-мовленнєвою діяльністю, тобто про закони, які визначають ефективність цієї діяльності. Риторика розвиває в людині цілу систему особистісних якостей: культуру мислення (самостійність, самокритичність, глибину, гнучкість, оперативність, відкритість мислення, ерудицію), мовлення (правильність, виразність, ясність, точність, стислість, доцільність), поведінки (ввічливість, тактовність, коректність, розкутість), спілкування (повага до співрозмовника через вивчення його інтересів, управління поведінкою аудиторії, залучення однодумців, відповідальність за своє слово) тощо.

Риторика сьогодні визначається як комплексна наука − вона інтегрує в себе з ряду суміжних дисциплін (логіки, філософії, психології, лінгвістики, літературознавства, етики, сценічної майстерності та ін.) такі змістові компоненти, які в системі визначають риторику.


Список використаної літератури

1. Александров Д. Риторика : Учебное пособие/ Дмитрий Александров,. -М.: Флинта: Наука, 2002. -622 с.

2. Апресян Г. Ораторское искусство/ Грант Апресян,. -3-е изд., перераб. и доп.. -М.: Изд-во МГУ, 1998. -277 с.

3. Зарецкая Е. Риторика : Теория и практика речевой коммуни-кации/ Елена Hаумовна Зарецкая,; Елена Зарецкая. -М.: Дело, 1998. -475 с.

4. Кохтев Н. Риторика : Учеб. пособие для учащихся 8-11-х кл. учеб. заведений с углубл. изуч. гуманит. предметов, а также для лицеев и гимназий/ Николай Кохтев,. -М.: Просвещение, 2004. -206 с.

5. Мацько, Любов Іванівна Риторика : Навч. посіб./ Любов Мацько, Оксана Мацько,. -К.: Вища шк., 2003. -310 с.

6. Сагач Г. Риторика : Навч. посібник для середн. і вищих навч. закладів/ Галина Сагач,; КНУ ім. Т.Г. Шевченка. -К.: Ін Юре, 2000. -565 с.

7. Чибісова, Наталя Григорівна Риторика : Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Наталя Чибісова, Ольга Тарасова,; М-во освіти і науки України, Народна українська академія. -К.: Центр навчальної літератури, 2003. -227 с.

загрузка...
Top