Німецька література з 90-х років і до теперішнього часу

Вступ.

1. Сучасні письменники Німеччини та їх твори.

2. Німецькомовні літературні видання 2005 – 2007 рр.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Сучасна німецька література останнім часом непопулярна не тільки в нас, але навіть і в самих німців. З вітчизняної книжкової продукції в Німеччині зараз мають найбільший успіх історичні хроніки, мемуари й щоденники знаменитих людей. Що ж до белетристики - читачі цілком задовольняються восьмидесятилітнім класиком Гюнтером Грассом, модним Кристіаном Крахтом та письменницею Зої Йенні.

Після об'єднання Німеччини актуальними стають пошуки виходу за межі поля тяжіння теми "німецької військової провини". Німецьке суспільство усе більше здобуває риси мобільного суспільства середнього класу, перетворюючись відповідно до ідеології М.Уельбека у свого роду величезний супермаркет - ідей, речей, відносин і т.д. Найбільше цікаво ці тенденції Німеччини 1990- х переломилися у творчості Крістіана Крахта (р. 1966). Герой його культового роману Faserland (1995) - до мозку костей споживач, але споживач "просунутий", з більшою повагою стосовний до "правильного" вибору фірм - виготовлювачів одягу, взуття, їжі й т.п. Щоб довести свій образ до досконалості, йому не вистачає інтелектуального захоплення, яке б остаточно доповнило його "світлий образ". Із цією метою він роз'їжджає по Європі, однак всі, із чим йому доводиться зустрітися, викликає в нього нудоту в прямому й переносному значенні.

В 1999 Крахт і четверо його друзів - письменників - Беньямін фон Штукрад-Барре (автобіографічні романи Соло-альбом, Лайв-Альбом, Сколіти), Нікель, фон Шенбург і Бессинг зняли номер у дорогому готелю й протягом трьох днів вели диспути на популярні теми, що стосуються різних сторін сучасного життя.


1. Сучасні письменники Німеччини та їх твори

Патрік Зюскінд. Перший успіх на театральній сцені прийшов з написанням «Контрабаса» (1980). Через п'ять років (1985) з романом «Парфумер» (що вийшов у видавництві «Діоген») до Зюскінда приходить світова слава. Після виходу роману «Парфумер. Історія одного вбивці», що був перекладений 33 мовами й більше восьми років тримався в списку бестселерів, ім'я Патріка Зюскінда стало культовим.

Написанню передувала кропітка підготовча робота: автор об'їхав місця дії майбутнього роману, досить довгий час вникав у секрети парфумерії на фірмі «Фрагонард», і, нарешті, вивчав велику кількість літературних і культурологічних джерел, які він щедро використав у романі.

Услід за феноменальним успіхом роману «Парфумер» з'являються нові, не менш значні книги «Голубка. Три історії і одне спостереження» (1987) і «Історія пана Зоммера» (1991). Поступово Патрік Зюскінд стає відомим драматургом, прозаїком та автором сценаріїв. Його антигерої мають одну спільну рису, а саме: складнощі в життєвому пошуку й у спілкуванні з іншими людьми. Вони «особливі», себто від небезпечного світу воліють ховатися в маленьких кімнатах.

Зюскінд мав не тільки природний нахил до літературної творчості, але й генетичну схильність: його батько був знайомий з родиною Томаса Манна, писав літературні тексти й працював у різних газетах, останньою була «SueddeutscheZeitung». Крім того, батько Патріка Зюскінда вів добропорядний спосіб життя і був відомий своєю гостинністю та своїми «чайними вечорами», на яких малий Патрік, розважаючи гостей, мав демонструвати своє вміння грати на піаніно.

Взагалі, музична освіта відіграла, очевидно, неабияку роль у розвитку хлопчика, але залишила й травмуючі спогади. Не лише твір-монолог «Контрабас», а й автобіографічна «Історія пана Зоммера» є прикладом подібного щемкого досвіду в його житті. Якщо П. Зюскінд у своїх творах знову й знову повертається до теми мистецтва, становлення генія і його катастрофи, то виникає припущення, що так само як його ранній досвід невдач у мистецтві, так і протест проти батька знайшли своє відбиття в його книгах. Коли Зюскінд в «Історії пана Зоммера» через свого головного героя вимовляє знамените «Та облиште ж ви мене, нарешті, у спокої!», стає ясно, що це говориться так само палко й самим автором. Зюскінд охарактеризував своє письменство як відмову від «нещадного примусу до глибини», чого вимагала літературна критика. Щодо свого найуспішнішого роману «Парфумер» Зюскінд також продемонстрував своє ставлення. «Написати такий роман жахливо. Я не думаю, що зроблю це ще раз»,— зізнався він у 1985 році. Його скромність і потайність мають свої принципи.

Співробітники видавництва, що випустило книгу «Голубка. Три історії і одне спостереження», дійшли висновку, що автор — тонкий психолог, котрий наділений тонким гумором. Патрік Зюскінд у своїх творах малює ситуації, які не могли б статися з пересічними людьми: старий боїться голуба, тому не може піти додому, й все його налагоджене життя руйнується; людина, яка вважає себе вченим, пише передсмертну записку, у якій говорить про кінець світу, що настає з остаточним закриттям стулок мушлі над світом... Цей твір спрямований на розкриття складностей людської душі. А можливо, просто історії хворих людей. Більшість героїв Зюскінда — люди з відхиленнями від загальноприйнятої норми, чи це розумова неповноцінність чи фізична вада.

В особистому житті Патрік Зюскінд дуже своєрідна людина. Він дуже сором'язливий, ніколи не дає інтерв'ю, зовсім закрита людина. Отже, «Контрабас» написаний ним «із себе самого».

Цим не вичерпується «оригінальність» письменника: він дотримується відлюдненого способу життя, живе то в Німеччині (Мюнхєн, Штутгардт), то у Франції, переважно в Манеардані, а нині постійно проживає в Кельні.

Через свій потаємний стиль життя, постійні відхилення пропозицій інтерв'ю й офіційних заяв щодо його творчості в літературному процесі преса називає його «Фантомом німецької розважальної літератури».

Роман «Парфумер» зробив Зюскінда в 1985 році одним з найвідоміших і найуспішних письменників сучасної німецької літератури. Роман і на сьогодні залишається однією з найбільш популярних книжок серед читачів Європи й Північної Америки. Патрік Зюскінд належить до числа найбільш знакових постатей кінця XX століття. Правда, нерідко його називають автором лише одного твору — «Парфумер» (перекладений більше ніж 33 мовами світу) залишається у списку бестселерів кілька років.

«У вісімнадцятому сторіччі у Франції жила людина, яка належала до найгеніальніших і найогидніших постатей цієї епохи». Так починається роман-притча «Парфумер» німецького письменника Патріка Зюскінда. У книги є підзаголовок — «Історія одного вбивці». Однак книга виходить за рамки легенди, історичного детектива або психологічної драми. «Парфумера» можна порівняти з визнаним шедевром «Ім'я Рози» Умберто Еко. Хоча обсяг роману Зюскінда невеликий, а його інтрига не так заплутана, він такий же геніальний і так само тримає читача в напрузі.

Зюскінд узявся довести, що геній і злочин — речі сумісні. Він підводить читача до думки про те, що сила генія може бути творчою або руйнівною залежно від того, що супроводжує його — любов чи ненависть. Якщо геній обирає шлях зла, безмірна сила його таланту знищує його самого й не залишає нічого корисного для світу. Тому історія й не зберігає імен таких людей.

В Україні та Росії письменник і драматург Патрік Зюскінд відомий порівняно недавно. Зате ми за короткий час познайомилися відразу з усією його творчістю і у Москві в постановці театру Костянтина Райкіна «Сатирикон» побачила світ п'єса Зюскінда «Контрабас», і вийшли відразу кілька його романів, перекладених з німецької мови. І хоча в театрах європейських столиць часто ставлять його п'єси, а книги розійшлися по багатьох країнах, «Парфумер» все-таки вважається найбільш популярним твором письменника.

Саме завдяки романові «Парфумер» творчість Патріка Зюскінда протягом останнього десятиліття захопила всю Європу й навіть Америку, а самого автора визнали класиком вже при житті. Його книги із захватом прийняли навіть французи, які традиційно дуже холодно ставляться до літературних пошуків своїх сусідів. «Міжнародні видавничі товариства шалено закохалися в цей роман, що просто-таки пахне успіхом»,— писала паризька газета, французи вибачили авторові навіть той факт, що він оселив свого лиходія у Франції й що всі герої цього роману вкрай несимпатичні.

Сюжет нагадує легенду або виписки з історичної хроніки. Завдяки щасливому випадку головний герой Батіст Гренуй не був убитий матір'ю-старчихою при народженні. Він виріс без любові й дбання в годувальниці, з дитинства працював як віл і довгий час його єдиним прагненням було вижити на біологічному рівні.

«Гренуй» у перекладі з французької означає «жаба»» Герой і схожий на відразливу істоту в людській подобі - жорстокий, спритний, він володіє неймовірним для людини нюхом. Як жаба, він — «холоднокровний», але відчуває тепло живої плоті. Як тварина, він вбиває не з ненависті чи заздрощів, а для того, щоб вижити.

Є небагато книг, яким вдається змінити спосіб життя своїх читачів. Познайомившись із «Парфумером», навіть найзавзятіші ненависники парфумів та одеколонів зазвичай стали відвідувачами парфумерних салонів, щоб ретельно перенюхати десяток інший флакончиків. А якщо закласти між сторінками роману смужки паперу, просочені різними елітними парфумами,— то ви ще глибше зануритеся в атмосферу цієї дивовижної книги.

Зюскінд відкриває нам таємницю людських стосунків. Запах, вважає автор, впливає на нашу підсвідомість і викликає в нас ті або інші почуття, хоча ми навіть не здогадуємося про їх джерело.

Саме таке відкриття робить Гренуй і вчиться відтворювати будь-які аромати, а потім і почуття. Відкриття Гренуя приводить до катастрофічних наслідків. Один з них полягає в тому, що герой не залишає нам чудотворного рецепта: ми приречені здогадуватись про його склад і самостійно шукати цей божественний запах любові...

Книга німецького письменника Інго Шульце "Sіmple Storys". Сам роман написаний у дев'яносто восьмому, коли період об'єднання Німеччини здавався вже нескінченно далекою історичною епохою. Погляд автора наскрізь просочений тим почуттям, що самі німці дотепно називають "остальгія" - ностальгія по Сходові.

Двадцять дев'ять маленьких розповідей поступово утворять затишну, майже сімейну картину східногерманського побуту - вся країна представляється маленькою забутою провінцією начебто міста Альтенбург або Хальберсштадт, де все один одного знають і всі міцно зв'язані один з одним численними родинними, сусідськими й подружніми узами. На додаток до цьому кожна глава супроводжується зворушливим авторським дайджестом у дусі виховних романів вісімнадцятого століття: "Едгар Кернер розповідає, як вони з Данні один раз їхали по старому автобану. Жінка за кермом, або що буває, коли кожний із двох віддав перевагу би сам вести машину. Справжні й вигадані історії. Той, хто дійсно любить, може й почекати". У той же час у тексті історій не залишається й сліду від цієї повчальної розміреності: короткі фрази, скороминущі репліки, швидка зміна подій і інтонацій. Здається, що, як тільки знесли Берлінську стіну, стародавній клубок провінційних зв'язків з немислимою швидкістю покотився в невідомому напрямку. Автор, схоже, сам не встигає стежити за змінами в житті героїв, не встигає оцінювати й коментувати те, що проходить з ними.

За рахунок цього текст роману здобуває з і одночасно багатозначність, що німецькі критики пояснюють впливом Хемінгуея. Але на відміну від Хемінгуея в Шульцеві немає відчуття жахливої катастрофи в підтексті. Він далекий від того, щоб всерйоз жалувати про гедеерівське минуле, він взагалі, здається, нічого не почуває. Придумані ним персонажі роблять собі фальшиві паспорти, переїжджають із міста в місто, втрачають і знаходять близьких - а автор просто стоїть на узбіччі й дивиться, як котиться в тартарари їхній світ, смішний і марний, немов старий "трабант".

2. Німецькомовні літературні видання 2005 – 2007 рр.

Про сучасну "економічну дійсність" мова йде у книзі Райнхарда Йиргла "Відщепенці. Роман невротичної епохи" (ReіnhardJіrgl. Abtrunnіg. RomanausdernervosenZeіt. - Munchen: HanserVerlag, 2005). 26 січня 2006 року за роман "Відщепенці" Йирглу була вручена Бременська літературна премія.

"Відщепенці" одночасно притягають і насторожують критиків. "Своя" орфографія й пунктуація в дусі Арно Шмидта, "темний" стиль, гнівні інвективи на адресу сучасного соціуму можуть здатися стомлюючими, важкими для читацького сприйняття. З іншого боку, про Йиргле пишуть як про сучасного експресіоніста, а справжнім "головним героєм" "Відщепенців" називають Берлін.

У романі два основних герої: журналіст із Гамбургу, що закохався у свого психотерапевта, і колишній прикордонник із ГДР, що колись допоміг молодій українці нелегально перетнути границю Німеччини. Обоє приїжджають у Берлін заради улюбленої жінки. Журналіст хоче жити в одному місті зі своєї улюбленої, а колишній прикордонник сподівається знайти в Берліні українку, що оселилася там.

Як помітив один із критиків, Йиргл "не прагне полегшити завдання своєму читачеві". Дві сюжетні лінії "змонтовані" таким чином, що часом не відразу розумієш, про кого з героїв мова йде в даному епізоді, спантеличує й порушення хронології. У книзі багато похмурих описів сучасної дійсності, фрагментів снів, уривків з вигаданих рукописів, афоризмів про соціальний пристрій. У романі діє система посилань начебто тієї, що використовує Кортасар в "Грі в класики", розрахована на нелінійне читання.

Автора "Відщепенців" називають сучасним послідовником експресіонізму, нащадком раннього Брехта й Деблина, спадкоємцем Генріха Манна. В інтонаціях Йиргла відчувається глузування над сучасним суспільством, як і впевненість у тім, що світ злий по своїй природі. Один із критиків назвав "Відщепенців" "злістю, що прийняла форму книги". Відразу вселяють оповідачеві й він сам, і всі навколо. Як відзначає рецензент "Taz", тут "у кожному дворі панує захід гнилизни, кожний стародавній будинок - потенційна руїна, а кожна квартира - кам'яна труна". У романі й справді немає й сторінки без картини розпаду, смерті, руйнування.

Новий твір Даніеля Кельмана "Вимір миру" (DanіelKehlmann. Dіe Vermessung der Welt. - Hamburg: Rohwolt Verlag, Reіnbeck beі, 2005) - романсовсеминогоплана. Кельман розважає читача, повідомляючи його при цьому масу корисних відомостей.

Успіх "Виміру світу" у публіки величезний. У січні книга більше двох тижнів посідала перше місце в списку бестселерів журналу "Spіegel". Права на її переклад уже закуплені в 15 країнах миру. Тріумфальний хід почався із хвилі хвалебних рецензій, що з'явилися практично у всіх німецьких виданнях. Твір тридцятирічного Кельмана називають "сенсацією", "тріумфом сучасної німецької літератури", "одним з найбільш успішних романів не тільки останнього років, але й усього післявоєнного періоду".

"Вимір світу" - це іронічні, насичені історичними фактами, захоплюючі оповідання про двох великих учених: Олександр фон Гумбольдт й Карл Фрідріх Гауссе, у якому переплітаються, по вираженню сам Кельмана, дві "романні біографії". Відправною крапкою є зустріч на конгресі 1828 року двох людей, абсолютно протилежних один одному по психічному з, науковим принципам, стилю життя.

Розповідь про невтомного мандрівника, емпірика Гумбольдте сусідить із розповіддю про домосіда Гаусса, що створює геніальні математичні з. Книга насичена як біографічними подробицями, так і відомостями з історії науки. Отут і дитячі роки героїв, і палкі любовні захоплення Гаусса, і таємна схильність Гумбольдта до хлопчиків, і експедиції в екзотичні країни, і наукові відкриття.

Гумбольдт і Гаусс - втілення не тільки різних наукових підходів, але й різних поглядів на життя. Гумбольдтом рухає честолюбство - спрага визнання й слави, прагнення до першості. Наука для нього - колекціонування фактів, під час подорожей він не відкриває нове, а реєструє дані, отримані за допомогою вимірювальних приладів. У листах до брата Вільгельмові, посланих з експедицій, він замовчує про свої невдачі, бажаючи лише одного: стати в самому вигідному світлі.

На відміну від Гумбольдта, Гаусс не залежить від емпірики й техніки, його робітник "інструмент" - феноменальні розумові здатності. Інші наукові відкриття він не публікує й навіть не записує, уважаючи їх занадто елементарними: він надає "ослам" можливість зробити їх згодом самостійно.

Образ Гумбольдта в романі сприймається як узагальнений портрет сучасного інформаційного суспільства: учений, націлений на астросферу всіляких фактів і не замислюється над змістом їхнього нескінченного нагромадження. Він орієнтований на зовнішнє, його цікавить успіх. І справді , йому вдається привернути увагу преси, домогтися з. Гаусс же служить науці безкорисливо, не піклуючись про успіх і визнання.

Однак чим далі розвертається оповідання, тим більше зближаються образи головних героїв. Учені не тільки зустрічаються (Гаусс, по настійному проханню Гумбольдта, приїжджає на конгрес у Берлін і зупиняється в нього на нічліг), але поступово їхні образи зближаються, а голосу як би зливаються в один - помалу ми починаємо зауважувати їхню подібність. Старіння, наближення смерті, вгасання здатностей, слабість і хворобливість стирають розходження, і наприкінці роману раптом стає ясно, що головне отут у тім, що обоє вони - люди.

На останніх сторінках герої вступають у діалог "на відстані": перебуваючи далеко друг від друга, вони не переривають спілкування, і взаєморозуміння їх настільки велике, що кожний раз у раз підхоплює думки іншого. Наприкінці роману вони почасти міняються місцями: Гаусс уперше відчуває, що честолюбство йому аж ніяк не чужо, а Гумбольдт, роблячи поїздку по царській Росії, починає розуміти нікчемність слави.

Політичні події в роки наполеонівських воєн і в епоху реставрації служать тлом роману, не позбавленого їдких натяків на деякі сучасні реалії. Так, коли Гумбольдт подорожує по Росії, за ним, нібито з метою безпеки, установлюють невсипущий нагляд. У результаті наукова експедиція перетворюється в низку світських раутів.

Лауреатом премії ім'я Ингеборг Бахман, що присуджується починаючим авторам, в 2005 році став Томас Ланг, автор роману "На канаті" (ThomasLang. AmSeі. - Munchen: VerlagC. H. Beck, 2006). Цілком книга була опублікована лише на початку 2006 року, премія ж була присуджена за останню її главу, представлену на конкурс 2005 року.

Роман "На канаті" увійшов у список номінантів на премію Лейпцігського книжкового ярмарку 2006 року. У минулому, 2005 року із цієї премії стала Терезія Мору, автор роману "День за вдень" (TerezіaMora. AlleTage: Roman. - Munchen: LuchterhandLіteraturverlag, 2004). "День за днем" - про те, як до людей приходить самітність, про те, як ми часом проходимо мимо, не зробивши людині допомоги, що не тільки необхідна йому, але й не може бути зроблена ніким, крім нас, у цій конкретній ситуації. Роман про багатомовність й без'язикість, про мовчання й лемент. До цієї книги особливо застосовні слова, сказані про Фелліні: вона "кричить про те, як потрібні людині співчуття, розуміння. І хоч капля любові". Авторові, угорці по походженню, що пише по-німецькому, вдається показати амбівалентність цього миру, складне сполучення світлих і темних сторін у кожній людині. В 2006- м Терезія Мору ввійшла до складу журі Німецької книжкової премії.


Висновки

Повсякденність, нудьга повсякденного життя - надзвичайно розповсюджена тема в сучасній німецькій літературі. Докладними меланхолійними описами звичних банальностей життя повні книги молодих авторів - Майці Вецель, Георг- Мартін Освальд, Юлія Франк, Юдіт Херманн, Штефан Бойзе, Роман Бернхоф. Николе Бирнхельм у розповіді Дві хвилини вокзалу передає відчуття, що давить, німої заборони на прояв почуттів, страх погляду й дотику, відгородженість і самітність громадян. Інго Шульце в романі Sіmple Storys віддається ностальгії по ГДР, пунктуально перераховуючи подробиці життя німецької родини при соціалізмі - звички, поїздки, спосіб життя, дрібні події.

До своєрідного розважального читання для інтелектуалів може бути віднесена творчість Патрика Зюскинда (1949) - його роман Парфумер (1985), а також новели Голуб, Історія пана Зоммера, роман Контрабас і ін. вивели автора в розряд лідерів світових продажів в області популярної літератури. Зюскінд розцінює своє письменство як відмова від "нещадного примуса до глибини", якого вимагає критика. Його герої звичайно зазнають труднощів у пошуках свого місця у світі, у встановленні контактів з іншими людьми, від будь-якого роду небезпек вони схильні замикатися у своєму маленькому Мирке. Письменника цікавлять також теми становлення й катастрофи генія в мистецтві.

У сучасній Німеччині вийшов збірник 26 авторів, чиї батьки не є німцями, але вони народилися, виросли й живуть у Німеччині, - Morgen Land. Новітня німецька література. У молодіжному альманасі Ікс. Ігрек. Зет. друкуються перші розповіді й есе німецьких підлітків.


Список використаної літератури

1. Волощук Є. Література духовного досвіду. Про модернізм та його тенденції (на матеріалі німецькомовної літератури) / Євгенія Волощук // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. - 2007. - № 7. - С. 58-62

2. Лопушанський Я. Українсько-німецько-австрійські літературні взаємини першої половини xx ст. // Слово і час. - 2000. - № 11. - С. 74-78

3. Маркин А. Немецкая литература XXвека//Енциклопедия для детей: В 35 т.— М,, 2001.т- Т. 15. Всемирн. лит. Ч 2. XIX й XX.— С. 454—457.;

4. Міжнародна недержавна україно-німецька літературна премія імені Олеся Гончара : (1998-2003) // Літературна Україна. - 2003. - 10 квітня. - С. 2

5. Немецкая литература на страницах "ИЛ" [Текст] : (Проза, стихи. пьесы, статьи, эссе) // Иностранная литература. - 2003. - № 9. - С. 279-282

6. Немецкая литература после 1945 года // Зарубежная литература XX века / Под ред. В.М.Толмачева.— М.,2003.— С. 503—535

загрузка...
Top