Формування фонду публічний бібліотек

Вступ.

Розділ 1. Теоретико-метологічні проблеми поповнення бібліотечних фондів.

1.1. Характеристика джерел поповнення бібліотечних фондів.

1.2. Право на обов’язковий примірник.

1.3. Додаткові джерела фінансування поповнення бібліотечних фондів.

Розділ 2. Джерела комплектування та наповнення бібліотечних фондів Державної науково-педагогічна бібліотеки України імені В.О. Сухомлинського.

2.1. Характеристика фондів та джерел поповнення Державної науково-педагогічна бібліотеки України імені В.О. Сухомлинського.

2.2. Використання позабюджетних коштів для поповнення бібліотечних фондів Державної науково-педагогічна бібліотеки України імені В.О. Сухомлинського.

2.3. Прогресивні методи поповнення бібліотечних фондів.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Актуальність теми. Бібліотечна справа - складова частина інформаційної, виховної, культурно-освітньої діяльності, що включає комплекс державних, громадських, наукових та практичних заходів, які забезпечують організацію діяльності бібліотек, їх науково-дослідну і методичну роботу, а також підготовку бібліотечних фахівців. Бібліотечні фонди дитячих бібліотек формуються відповідно до значення, складу користувачів бібліотеки та виду бібліотеки як упорядковане зібрання документів. Комплектування бібліотечних фондів дитячих бібліотек здійснюється шляхом отримання обов'язкового примірника документів у порядку, встановленому законом, документів, що випускаються за цільовими програмами книговидання, придбання документів за готівковий і безготівковий рахунки, документообміну, отримання в дарунок, депонування та іншого безкоштовного одержання документів. Маловживані, але цінні в науковому та художньому відношенні документи передаються в бібліотеки-депозитарії. Порядок передачі зазначених документів у бібліотеки-депозитарії визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері культури.

Бібліотеки мають пріоритетне право на придбання книг, документів, інших носіїв інформації відповідно до профілю комплектування їх фондів.Це право забезпечується одержанням обов'язкових примірників книг, документів, інших носіїв інформації у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, випуском літератури за державним контрактом, наявністю спеціалізованих торговельних організацій і підприємств (бібліотечних колекторів, магазинів тощо), пільговим оподаткуванням видавництв, поліграфічних та інших підприємств, які забезпечують бібліотеки документально-інформаційними ресурсами.Комплектування бібліотечних фондів здійснюється будь-яким шляхом, не забороненим законодавством.Видання та інші матеріали, що не входять до Національного архівного фонду України, можуть бути передані безкоштовно з фондів одних бібліотек до фондів інших бібліотек.

Метою дослідженняє вивчення теоретичного і практичного досвіду формування бібліотечних фондів сучасних бібліотек в умовах трансформаційних змін у діяльності бібліотек.

Для досягнення визначеної мети були виділені такі завдання:

· визначити головні напрями сучасних досліджень щодо проблем формування бібліотечних фондів бібліотек;

· виявити особливості використання можливостей Internet при комплектуванні фондів в умовах інформатизації;

· визначити ознаки відбору документів у фонди сучасних бібліотек;

· охарактеризувати комплектування фонду.

Об'єкт дослідження— процес формування бібліотечних фондів бібліотек.

Предмет дослідження— бібліотечні фонди бібліотек в умовах сучасного інформаційного середовища.

Методологічною основою дослідженнястали: законодавчі акти у галузі бібліотечної справи, регламентуюча документація з питань формування фондів Державної історичної бібліотеки України, положення вітчизняних і зарубіжних бібліотекознавців з проблеми формування бібліотечних фондів наукових бібліотек; комплектування бібліотечних фондів наукових бібліотек(А.Корнієнко, О.Воскобойнікова-Гузєва, І.Луніна. Б.Багрова); постачання обов'язкового примірника (А.Соляник, О.Михайлова, Я.Чепуренко); використання Інтернет у бібліотеках (О.Воскобойнікова-Гузєва, Л.Костенко, Т.Прокошева); збереження бібліотечного фонду (А.Шурубура, О.Лазарсва, Л.Ліколенко).

Методи дослідження. Для вирішення поставлених завдань були застосовані наступні методи. Методологічною основою роботи є теоретичні засади бібліотекознавства, фондознавства. Функціональний підхід дозволив згрупувати основні види бібліотечних документів відповідно до функцій, котрі вони виконують у технологічному циклі формування бібліотечного фонду чи поза ним. Крім того, використовувалися методи порівняльного, факторного, термінологічного аналізу, індукції, дедукції, критичного аналізу публікацій, моделювання, вербальної аргументації.


Розділ 1.Теоретико-метологічні проблеми поповнення бібліотечних фондів

1.1. Характеристика джерел поповнення бібліотечних фондів

Американські вчені дійшли висновку, що будь-який фахівець має поновлювати свої знання кожні 5 років, інакше він втрачає кваліфікацію. Навіть у такій консервативній сфері знань, як медицина, впродовж цього часу інформація старіє на 70%! Але про будь-які норми щодо кількості бібліотек, примірників і назв книжок говорити, напевне, марно.

Сьогодні ж, якщо "перекласти" тисячі державних гривень, на які бібліотеки купують тисячі назв і копій книжок, на одного читача, ці суми не видаватимуться значними (дані наведено у табл. 1, 2)[23, c. 14].

Суми витрат на поповнення бібліотечних фондів у Держбюджеті України та місцевих бюджетах виписано окремим рядком. Скажімо, у 2005 році книгозбірні різного профілю фінансувались із бюджетів міністерств-кураторів. Цьогорічним державним кошторисом загалом на бібліотечну справу передбачено 22 млн. 649,3 тис. грн., а також виділено окремі суми на утримання бібліотек всеукраїнського рівня. Решта бібліотек фінансується місцевою владою. На комплектування книжкових фондів йде 5-10% загального фінансування. Втім, треба враховувати, що книгозбірні всіх рівнів, які вважаються фінансово щасливими, реально отримують 53-68% закладених до бюджету коштів. За словами завідувача бібліотеки ім. О. Вишні Печерського району столиці Наталії Юрченко, у фондах багато застарілої літератури, нових надходжень обмаль. Інколи книжки дарують читачі. Таким "рядовим" бібліотекам Печерського (досить небідного) району книжок минулого року було виділено в середньому на суму б тис. грн. "Списаної літератури у нас більше, ніж нової, фонди не поновлюються", - говорить Любов Ільїна, завідувач відділу комплектування, обліку і організації бібліотечних фондів Центральної бібліотеки ім. Т. Г. Шевченка для дітей м. Києва. її працівники не покладають рук, проте ледь отримують один примірник книжки на кожну з 55 методично підпорядкованих їй книгарень міста. А для поновлення фондів потрібно 4-5 копій. Взагалі ж відносно прийнятна сума на книгокомплектування має бути у 4-5 разів більшою за отримувані сьогодні кошти - у цьому зізналися чи не всі дбайливці бібліотечної справи, з якими спілкувалася. Державні кошти на поповнення фондів книгарні витрачають передовсім на оновлення рубрик систематичного каталогу. Публічна бібліотека ім. Л. Українки м. Києва відсотків на 15 цих надходжень закуповує підручники, книжки з банківської, комп'ютерної справи, менеджменту, економіки, юридичну, історичну літературу; на решту суми - художні твори, довідники. Приблизно п'ята частина бюджетних закупок бібліотек для дітей та юнацтва - пізнавальні та енциклопедичні видання з Росії[23, c. 15-17].

Скажімо, для Державної науково-педагогічної бібліотеки України (ДНПБ) пріоритетним є придбання періодики. Інакше, на переконання її директора Павли Рогової, "зупиняється ритм бібліотечного життя, падає кількість читачів". Відбір найнеобхідніших книжок, а особливо на мізерні державні суми, вимагає ретельного наукового підходу. Невипадково, приміром, ДНПБ, створеній 1999 року на базі Центральної освітянської бібліотеки і бібліотеки НДІ педагогіки АПН України, до сих пір бракує фахівців: не всі кваліфіковані кадри погоджуються на невисоку зарплатню. Проте потрібно тримати марку, адже книгозбірні працюють із бувалими профі книжкового ринку, а відтак повинні "бігти попереду паровоза". Завідувач відділу комплектування вітчизняною літературою Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського (НБУВ) Любов Карпова розповіла, що потрібно досконало знати усі прайси і місця виходу книжок з подібними назвами, деталі відмінностей цих книжок, ціни не лише видавництв і книгарень, а й книжкових ринків. І не лише в Україні, айв СНД (а сьогодні в одній тільки Росії кількість назв виданих книжок якнайменше у 10 разів перевищує українську). Інакше не бачити бібліотекам пільг і знижок. Цікавою хитрістю, до речі, є те, що деякі бібліотеки призначені їм знижки "беруть книжками". Що стосується валютних асигнувань, то з 1996 року книгозбірням припинили робити передплату через тодішній Держкомітет з питань науки та інтелектуальної власності. Закупівлю наукової літератури, що видається в країнах далекого зарубіжжя, для бібліотек, а також всіх міністерств та відомств України сьогодні здійснює НБУВ. Формуючи, за словами заступника генерального директора бібліотеки Анатолія Бровкіна, "світову колекцію літератури", найбільша книгозбірня підтримує стосунки з 80 країнами світу. Хоча далеко не всі іноземні книжки бібліотеки отримують за гроші, тим більше що держава, зрештою, виділяє на ці потреби у 6-7 разів менше обіцяного (детальніше про механізм і проблеми комплектування іноземних фондів за кошти див. "Книжковий огляд" №7 (31), липень, 2001 р.)[15, c. 68-69].

В Україні за гривні деяку іноземну літературу можна придбати через поодинокі книготорговельні фірми, зокрема "Орфей". З "Орфеєм", до речі, співпрацює Державна наукова медична бібліотека України (ДНМБ). Міносвіти фінансує придбання 6 іноземних пріоритетних видань для ДНПБ. У фінансуванні книгозбірень останнім часом з'явилася конкретика. "Хоч із запізненнями у 2-3 місяці, але ми знаємо, що отримаємо", - говорять керівники бібліотек. Власне, все пізнається у порівнянні. Протягом чотирьох років, починаючи з 1995 року, Центральна освітянська бібліотека, крім зарплатної статті, не мала ніякого фінансування. Поки не стала частиною ДНПБ. Саме тому директор новоутвореної книгозбірні Павла Рогова стримано (аби не зурочити) і вдячно говорить про особисту увагу до ДНПБ міністра освіти і науки України Василя Кременя. Але системність у фінансуванні бібліотек відсутня. На перешкоді у столичних бібліотек була, приміром, реконструкція Хрещатика і Майдану Незалежності, термінове будівництво залізничного вокзалу, реорганізація транспортної мережі. Для НБУВ і державних книгосховищ це, як правило, природні катаклізми, катастрофи, аварії на шахтах. Останні виборчі перегони, певне, спричинили закриття з жовтня 2001 року банківських рахунків усіх бюджетних установ Києва, в тому числі бібліотек. (Деякі з бібліотек відтоді до кінця весни не отримували жодної копійки з бюджету.) Витратити банківські гроші - на придбання книжок книгозбірні змогли чи не в останні два дні року. Хто не встиг - лишився їх. З поняттям "сезонність" пов'язане, швидше за все, надходження коштів до вузівських бібліотек після вступної кампанії. Інші нерідко одержують кошти наприкінці року, оплачуючи, як правило, рахунки за вже отриману або передплачену за гарантійними листами літературу[12, c. 32-33].

1.2. Право на обов’язковий примірник

За Законом України "Про обов'язковий примірник документів" (від 09.04.99 p. № 595-XIV)[1], національні, у тому числі спеціалізовані, всеукраїнські бібліотеки мають отримувати бодай один безоплатний примірник усіх, зокрема, книжок, що виробляються на території України. Доставляють його виробники, а "порядок доставляння... встановлює Кабінет Міністрів України". Втім, саме через це положення Закону його дію тимчасово призупинено. Причина - в оновленні переліку установ, що підпадають під його виконання.

За інформацією Держкомінформу, проектний список складається із 25 найменувань установ та організацій - одержувачів безоплатного примірника документів. Серед книгозбірень право на 2 копії усіх видань усіма мовами, що вийшли в Україні, в тому числі малотиражних документів (до 100 примірників), матимуть НБУВ і Національна парламентська бібліотека України. По 1 примірнику - Державні обласні наукові бібліотеки Харкова, Львова, Одеси, АРК. На 1 примірник фахової або спеціалізованої літератури можуть розраховувати Державні науково-технічна та історична бібліотеки, ДНПБ, ДНМБ, Центральна наукова сільськогосподарська бібліотека ААН України, Державні бібліотеки України для дітей і для юнацтва, Національна юридична бібліотека, Державна наукова архітектурно-будівельна бібліотека ім. В. Г. Заболотного, а також Центральна бібліотека ім. М. Островського УТОС[6, c. 21].

За влучним визначенням Любові Карпової, нинішні бібліотекарі можуть по праву називати себе "книгопровідниками". Незважаючи на те, що обов'язковий примірник "коштує" зараз бібліотекарям багато сил, знань, нервів і часу, їм майже завжди вдається добути екземпляр нової книжки, хоча не завжди безкоштовно. З іншого боку, 1-2 безоплатні примірники не рятують великі бібліотеки, тим більше не поповнюють фонди: один іде в архів, другий - у сховище, а на читальні зали (у НБУВ їх 21) література докуповується. А ще треба допомогти місцевим книгозбірням. В Україні, за деякими даними, понад 700 приватних підприємств-посередників, що працюють із бібліотеками. Державний Київський бібліотечний колектор здебільшого постачає книжки обласним, районним, профспілковим, вузівським книгозбірням. "Хтось вже 5 разів цього року у нас побував, а хтось раз на 5 років звертається, незважаючи на те, що ми намагаємося виконати кожне індивідуальне замовлення", - говорить директор бібколектору Таїсія Кляшторна. Проте причини пошуку інших партнерів інколи просто неймовірні. "У Київському колекторі не завжди є вся потрібна нам література, а для мене забагато щотижня витрачати одну гривню для поїздок туди", - зізнається завідувач відділу комплектування ДНМБ Ніна Ліневич. Скажімо, медбібліотеки ефективніше співпрацюють з такими українськими фірмами-посередниками, як "Центр учбової літератури", "Книга плюс", "Інформмедсервіс", "Надія-книга". Колись НБУВ за угодою надавала можливість розповсюджувачам літератури з СНД продавати її у фойє бібліотеки. Читачі задоволені, а "платнею" бібліотеці був доступ до найновішого російськомовного асортименту за пільговими цінами. Між тим бібліотечні працівники надають перевагу особистому спілкуванню з видавцями, а також авторами книжок. Варто один раз переконати їх у тому, що саме ця бібліотека - найкраще місце для їхньої книжки, і вони - ваші навіки; НБУВ з її майже 14-мільйонними фондами і 2,5 тис. читачів щодня такі переконання вдаються чи не стовідсотково. Бібліотеці ім. В. І. Вернадського вдається отримувати навіть частину російської малотиражки, серед якої трапляються такі цікаві речі, як, приміром, методичка з викладання шкільного предмета "Інтелігентознавство". А от Державній медбібліотеці вже надто важко зібрати дані про всі українські медичні заходи для видання щорічного реєстру... Галузевим держбібліотекам заради одного безоплатного примірника часом доводиться довго поневірятися, усно і письмово вмовляючи видавництва, НДІ, методичні видання яких не реєструються у Книжковій палаті України, а особливо окремих авторів, які викуповують у друкарні право на користування усім до решти тиражем[5, c. 66].

1.3. Додаткові джерела фінансування поповнення бібліотечних фондів

З метою забезпечення нормального функціонування і розвитку бібліотеки в умовах дефіциту державного та місцевих бюджетів, подорожчання друкованої та іншої продукції дедалі більшого значення набуває пошук джерел отримання додаткових коштів, підтримки доброзичливого ставлення громадськості до бібліотеки.

Серед додаткових джерел фінансування, що також поповнюють бібліотечні фонди, - спонсорство, платні послуги і видавнича діяльність книгозбірень.

Кошти на придбання книжок районним бібліотекам Києва постійно виділяють райдержадміністрації і райради. Ця література стікається у центральні (дорослі, юнацькі, дитячі) бібліотеки столиці, а потім розподіляється на всі районні залежно від кількості читачів. Цільове перерахування коштів на бібліотеки, особливо при будинках культури та клубах, небезпечне тим, що гроші на книжки непомітно можуть використати на інше - концерти, масові заходи, фуршети.

Державним бібліотекам допомагають Київська і обласна ради, а також галузеві установи. Так, на зорі діяльності ДНПБ грошима на придбання літератури її підтримали ректори вузів, зокрема, Анатолій Павленко (Національний економічний університет), Борис Мокін (Вінницький політехнічний університет), Юрій Алексеев (Одеська юридична академія).

Трапляється, що на прохання керівництва книгозбірень юридичними особами сплачуються бібліотечні рахунки. Така допомога не може бути частою, бо закупівля книжок для бібліотеки - це благодійність, а, приміром, ремонт фасаду бібліотеки - вже ні, і підприємство-помічник сплачує чималі податки.

Платних послуг немає хіба що у дитячих бібліотеках. У деяких районних потрібно оплатити вартість заведеного на тебе формуляра (копійок 50). Крупні книгозбірні здають в оренду приміщення (часто не від хорошого життя), надають такі платні послуги, як ксерокопіювання, професійні переклади, складання бібліографії до наукових праць, пошук і огляд літератури на зазначену тему, доступ до Інтернету (в НБУВ поки безкоштовно), а також інші, на які є попит. З недавнього часу бібліотеки, згнітивши серце, змушені брати мінімальну платню за "читацтво": отримання читацького квитка терміном на 1 рік коштує від 3 до 14 грн., разове відвідування бібліотеки - не більше гривні[8, c. 61-62].

Згідно із Законом України "Про бібліотеки і бібліотечну справу", розмір коштів, отриманих із додаткових джерел, не обмежується і є власністю книгозбірні. Проте, як не дивно, з цих коштів не можна нарахувати, скажімо, премію працівникам. Директор ДНМБ Раїса Павленко згадала також унікальний випадок, коли в рамках міжнародної річної акції бібліотеці було оплачено доступ до світових баз даних. Але у держави не знайшлося 1,2 тис. грн. підключити бібліотеку до Інтернету, а оплатити підключення із заробленого бібліотекою їй не дозволили. Отримані бібліотеками кілька тисяч гривень на рік багатими їх не роблять: трохи йде на книжки, трохи на поточний ремонт, покращення матеріальної бази. Взагалі ж отриманими самотужки сумами зайвий раз хвалитися не варто. Інакше і податки доведеться сплатити, і бюджет на наступний рік уріжуть: мовляв, решту заробите самі. Щодо видавничої діяльності, то чи не кожна більш-менш велика бібліотека друкує професійну літературу, бібліотеко- і книгознавчу. Ці книжки безпосередньо поповнюють фонди - свої й колег, а реалізація книжок і брошур ще й якусь копійку приносить (бібліографічні бюлетені розповсюджуються безоплатно). Книгозбірні-видавці мають інформаційну підтримку в пресі, зокрема галузевій.

Поповнення бібліотечних фондів відбувається також завдяки Національній програмі випуску суспільно необхідних видань, які надсилаються книгозбірням безкоштовно[12, c. 35-36].

Програма передбачає кілька постійних рубрик:

1. Література мовами нацменшин України.

2. Книга пам'яті України.

3. Енциклопедичні видання.

4. Література для дітей та юнацтва.

5. Наукова та науково-популярна література.

6. Довідкові видання.

7. Літературно-художні твори.

8. Літописи видань.

9. Ювілейні видання.

10. Подарункові видання.

Ювілейний 2000 рік було профінансовано повністю. Минулого року затверджена Нацпрограма налічувала 231 назву книжок загальним накладом 657,125 тис. примірників, але фінансово держава підтримала менш як половину проектів. У будь-якому разі торішнє "держзамовлення" не покриває і п'ятої частини навіть найбільших, з фондом від 50 тис. примірників, бібліотек країни.

Проте у бібліотек завжди були меценати, є вони і сьогодні. Книжки у дарунок - одноразово і постійно, від видатних і не дуже жителів України та світу - бібліотеки продовжують отримувати. У наших традиціях - передавати бібліотекам особисті, домашні зібрання книжок. (Символічно, що саме у вихідця з України Теофана Прокоповича на теренах тодішньої Росії була найбільша особиста бібліотека - 3193 книжки, переважно античні автори.) Так, у фондах ДНМБ зберігається багато книжок, які належали українським ученим-медикам; Ольга Сухомлинська передала ДНПБ особисту книгозбірню батька, видатного українського вченого-педагога; НБУВ нещодавно прийняла дар від академіка Юрія Іпатова, колишнього директора Інституту високомолекулярних сполук, а також започаткувала колекцію книжок Дмитра Степовика[19, c. 63-65].

Серед зарубіжних меценатів постійним відвідувачам бібліотек відомі Ігор Галерник (який лише ДНМБ щороку передплачує 37 назв періодики), Петро Пундій, Григорій Малиновський, Степан Олійник (США) та інші.

Основним джерелом поповнення фондів іноземної літератури є гуманітарна допомога. Найбільші закордонні партнери бібліотек - благодійний фонд "Сейбр-Світло" (Україна-Америка), "Каунтерпарт" (США), проект "Освіта" (Канада), Східно- і Центральноєвропейський благодійний журналістський проект Дж. Сороса, "Українське лікарське товариство Північної Америки", "Пушкінський проект" (Москва), шкільні ради Австралії, Сполучених Штатів Америки. Серед благодійних структур, представлених в Україні, - Британська рада, Французький культурний центр, Гете-інститут, Американський дім, фонд "Відродження", фонд "ЕЗРА". В іноземних фондах ДНМБ - 95% гуманітарних надходжень, іноземний відділ ДНПБ тільки формується, але і у читачів-педагогів є вже свої меценати. Найвражаючі на сьогодні подарунки - 250 томів творів світової літератури з серії "Бібліотека тисячоліття" від Британської ради та енциклопедія "Британіка" від Степана Олійника (США). Заради справедливості треба сказати, що у цих надходженнях - не лише благородство душі меценатів, а й копітка і невтомна праця українських бібліотекарів[16, c. 134-136].

Плідною традицією залишається обмін літературою між бібліотеками України, а також міжнародний книжковий обмін. В ідеалі він має бути еквівалентним, але так виходить далеко не завжди. Звичайно великі київські книгозбірні правлять за кураторів-спонсорів для бібліотек найнижчих ланок в областях, селах. Відгукуються і на радість (поява нової бібліотеки, читального залу), і на горе (пожежа, затоплення книгосховища, розкрадання). Причому, як бачиться, книгозбірні допоможуть одна одній швидше, ніж держава бібліотекам. Нещодавно у селищі міського типу Чорнухи Полтавської області згоріла книгозбірня при клубі. "Ніякого діла до цього немає ані місцевій владі, ані управлінню бібліотек Мін культури", - обурюється Раїса Павленко, посильно опікуючись проблемою. Буває, що у центральних бібліотек немає коштів переслати поштою отриманий надлишок книжок. Добре, якщо у "глибинки" є можливість за ними приїхати. Що стосується книгообміну із країнами СНД, "якщо ми й поступаємось Росії, то Україні поступаються всі інші країни, - говорить Любов Карпова. - У Білорусі, наприклад, є бібліотеки, для яких НБУВ - єдине джерело поповнення фондів". Обмін літературою з країнами далекого зарубіжжя з 1992 року значно розширила українська діаспора. У книгозбірні ім. В. І. Вернадського сьогодні понад 1 тис. зарубіжних партнерів.

Нарешті, бібліотеки були і залишаються осередками багатьох сучасних і оригінальних ініціатив. Малі бібліотеки влаштовують зустрічі з цікавими людьми, зокрема письменниками, лікарями, журналістами; великі - творчі вечори, мистецькі виставки, експозиції видавництв. А у національних, державних книгозбірнях відбуваються навіть семінари і конференції. Безумовно, усі ці заходи додають читачам нових книжок, а також привертають увагу широкої громадськості до здобутків і проблем бібліотек[20, c. 13].


Розділ 2. Джерела комплектування та наповнення бібліотечних фондів Державної науково-педагогічна бібліотеки України імені В.О. Сухомлинського

2.1. Характеристика фондів та джерел поповнення Державної науково-педагогічна бібліотеки України імені В.О. Сухомлинського

Державна науково-педагогічна бібліотека України ім. В. О. Сухомлинського (ДНПБ України ім. В. О. Сухомлинського) була заснована за ініціативою АПН України та Міністерства освіти і науки України Постановою Кабінету Міністрів України № 2018 від 30.Х.1999 р. на базі фондів двох спеціальних педагогічних бібліотек: наукової бібліотеки Інституту педагогіки АПН України та Центральної освітянської бібліотеки Міністерства освіти України. ДНПБ України ім. В. О. Сухомлинського де Юре є науково-дослідною установою і входить до структури АПН України.

Свою діяльність бібліотека розпочала з 4. 01. 2000 р.

5 листопада 2003 р. згідно Розпорядження Кабінету Міністрів України №664-р Державній науково-педагогічній бібліотеці України було присвоєно ім’я видатного українського педагога В. О. Сухомлинського.

Директором-організатором ДНПБ України постановою АПН України від 17 листопада 1999 р. (протокол №1-7/10-125) було призначено Павлу Іванівну Рогову, яка на той час очолювала Центральну освітянську бібліотеку Міністерства освіти України і проявила себе на цій посаді як талановитий організатор і керівник-новатор.

У 1936 році фонди науково-педагогічної бібліотеки перевезено до нової столиці України – Києва і передано Українському науково-дослідному інституту педагогіки. У 1941 р. загальний фонд науково-педагогічної бібліотеки УНДІПу становив близько 70 тис. прим. У повоєнні роки бібліотека функції всеукраїнського інформаційного центру з психолого-педагогічних питань втратила, забезпечуючи лише фахові інформаційні потреби науковців УНДІПу. Але, незважаючи на це, до 1991 р. до книгозбірні продовжував систематично надходити всесоюзний обов’язковий безоплатний примірник документів з фахових питань. На 1.01.2000 р. фонд бібліотеки нараховував близько 350 тис. примірників документів[13, c. 48].

Згідно Постанови Кабінету Міністрів України № 2018 від 30.Х.1999 р. фонди даної бібліотеки було передано до новоствореної Державної науково-педагогічної бібліотеки України.

Другою складовою фонду ДНПБ України ім. В. О. Сухомлинського стало книжкове зібрання Центральної освітянської бібліотеки Міністерства освіти України (ЦОБ), яка була заснована як структурний підрозділ Інституту змісту і методів навчання згідно наказу Міністерства освіти України № 128 від 07.05.1993 р. ЦОБ успадкувала фонд спеціальної педагогічної бібліотеки Київського будинку вчителя, заснованої ще у 1923 р.. На 1.01.2000 р. фонд ЦОБ становив понад 120 тис. прим., 40% якого складала фахова література. У фонді нараховувалось близько 560 назв періодичних видань України та країн СНД. Протягом 6 років ЦОБ допомагали Міжнародний фонд «Відродження», Міжнародний освітній фонд Ярослава Мудрого, Всеукраїнське педагогічне товариство, Творча спілка вчителів України, Київська міська рада профспілок освіти і науки, Українсько-американський доброчинний фонд «Сейбр-Світло» та інші державні й громадські організації України та діаспори.

З січня 2000 р. ДНПБ України, об’єднавши фонди наукової бібліотеки Інституту педагогіки АПН України та Центральної освітянської бібліотеки Міністерства освіти України і продовжуючи розвивати напрями діяльності цих бібліотек, розпочала свою історію як національне галузеве книгосховище, всеукраїнський науково-інформаційний, координаційний та науково-методичний центр бібліотек освітянської галузі України.

Новостворена ДНПБ України поєднала у своїй діяльності функції бібліотеки загальнодержавного рівня та спеціальної академічної книгозбірні.

Головною метою діяльності бібліотеки є: інформаційне забезпечення розвитку вітчизняної педагогічної освіти, науки і практики, фахових потреб науковців і практиків освітянської галузі України, сприяння здійсненню наукових досліджень у галузі педагогіки, психології, методики викладання окремих навчальних предметів, впровадження досягнень науки, техніки, передового досвіду в практику роботи навчальних закладів і їх структурних підрозділів – бібліотек, а також сприяння освіті, самоосвіті педагогічних, науково-педагогічних, бібліотечних кадрів, молоді, що навчається, батьків[8, c. 62].

Основними напрямами діяльності ДНПБ України ім. В. О. Сухомлинського є:

· науково-дослідна діяльність з питань галузевого бібліотекознавства, бібліографознавства, книгознавства;

· формування повноцінного інформаційного ресурсу з психолого-педагогічних питань в традиційній та електронній формах;

· створення системи науково-інформаційного забезпечення розвитку вітчизняної педагогічної науки, освіти і практики;

· науково-методична діяльність для удосконалення роботи мережі освітянських бібліотек АПН України і МОН України.

· підвищення кваліфікації бібліотекарів мережі освітянських бібліотек АПН України і МОН України.

Структура бібліотеки сформована згідно основних напрямів її діяльності і складається з 14 відділів, 13 з яких – наукові підрозділи. Штат ДНПБ України ім. В. О. Сухомлинського – 136 співробітників, 64 особи з них – науковці. ДНПБ України ім. В. О. Сухомлинського має головне приміщення і філію. В бібліотеці діють 6 читальних залів: 2 загальні читальні зали (у головному приміщенні й у філії №1), дисертаційний зал, читальний зал літератури іноземними мовами, читальний зал кабінету бібліотекознавства, читальний зал фонду В. О. Сухомлинського.

Розпочавши свою діяльність з “чистого аркушу”, колективом ДНПБ України ім. В. О. Сухомлинського під керівництвом директора П. І. Рогової була проведена чимала організаційна робота щодо перевезення, розстановки 350 тис. прим. документів фонду, здійснення капітального ремонту приміщення книгосховища, обладнання його меблями й стелажами, забезпечення відповідних санітарно-технічних умов збереження фонду, створено комфортні умови для роботи відділів і читачів.

Формування інформаційного ресурсу ДНПБ України ім. В. О. Сухомлинського відбувається шляхом отримання безоплатного обов’язкового примірника, передплати періодичних видань, подарунків видавництв, організацій, установ, авторів і читачів, книгообміну, а також закупівлі у книгарнях.

Колективом бібліотеки велика увага приділяється формуванню фонду працями видатних педагогів, як вітчизняних, так і іноземних, втіленню та розвитку їхніх ідей у навчально-виховний процес освітянських закладів держави. Впродовж 2002-2003 рр. родиною В. О. Сухомлинського до ДНПБ України було передано 3393 прим. документів, а саме: особисті праці видатного педагога, видані українською та 50‑ма мовами світу, матеріали про його життя і творчість українською та багатьма мовами світу, відео- і фотодокументи, зібрані після смерті В. О. Сухомлинського. Ця колекція послужила основою для відкриття у березні 2003 р. у структурі бібліотеки читального залу Фонду В. О. Сухомлинського. За вагомий внесок у розробку напрямів діяльності щодо втілення ідей видатного педагога-гуманіста й вченого в практику роботи освітніх закладів України 5 листопада 2003 р. Державній науково-педагогічній бібліотеці України було присвоєно ім’я великого педагога[5, c. 66].

На 1.01.2008 р. інформаційний ресурс ДНПБ України ім. В. О. Сухомлинського становив 528 144 прим., 50% якого – галузева література. Щорічно до фонду бібліотеки надходить у середньому 10 000 документів на традиційних та електронних носіях, 5 тис. з яких – книги.

Щорічно інформаційними ресурсами ДНПБ України ім. В. О. Сухомлинського користуються понад 40 тис. користувачів, яким видається понад 400 тис. документів.

Для здійснення своєї головної мети – інформаційного забезпечення – колективом ДНПБ України ім. В. О. Сухомлинського впродовж перших восьми років діяльності досліджувалися три комплексні наукові проекти, які розвивають вищеозначені напрями, а саме:

«Створення, становлення і розвиток мережі освітянських бібліотек України (Х – ХХ ст.)» (наук. керівник – канд. іст. наук Рогова П. І.) [2001 – 2005 рр.];

«Науково–інформаційне забезпечення освітянської галузі України» (наук. керівники – канд. іст. наук Лутовинова В. І., канд. іст. наук Добко Т. В.) [2003 – 2007 рр.];

«Теоретичні засади формування всеукраїнського інформаційного ресурсу з питань психолого-педагогічної науки і освіти на базі ДНПБ України ім. В. О. Сухомлинського» (наук. кер. – канд. іст. наук Рогова П. І.) [2006 – 2010 рр.].

Головними результатами перших двох НДР є розроблення теоретичних, науково-методичних та організаційних засад мережі освітянських бібліотек АПН України і МОН України, яка вперше була створена і Україні на чолі з координаційним центром, яким є ДНПБ України ім. В. О.Сухомлинського; розробка і втілення в практику системи науково-інформаційного забезпечення вітчизняної педагогічної освіти, науки й практики[9, c. 42-43].

Згідно Закону України “Про бібліотеки і бібліотечну справу”[1] ДНПБ України ім. В.О. Сухомлинського виконує функції головного науково-методичного центру бібліотек мережі освітянських бібліотек АПН України і МОН України.

Відповідно до цього визначено основні напрями науково-методичної роботи бібліотеки:

· дослідження історії розвитку освітянських бібліотек України;

· аналіз стану бібліотек мережі та удосконалення й прогнозування їх розвитку;

· розроблення організаційно-управлінської та інструктивно-методичної документації для книгозбірень різних видів освітянської мережі України;

· інформаційно-методичне забезпечення бібліотек освітянської галузі; підвищення професійного рівня бібліотечних працівників;

· формування інформаційного ресурсу з питань галузевого бібліотекознавства, бібліографознавства, книгознавства тощо.

Все вищеозначене сприяє удосконаленню роботи бібліотек мережі згідно виконанню їхньої головної мети.

ДНПБ України ім. В. О Сухомлинського представляє на міжнародному рівні освітянські бібліотеки України, здійснює вітчизняний і міжнародний документообмін, бере участь у міжнародних конгресах, конференціях, читаннях тощо. Новостворена бібліотека як головна бібліотека освітянської галузі України встановлює довгострокові відносини із зарубіжними бібліотеками, асоціаціями та науково-педагогічними зарубіжними освітянськими установами, культурними центрами, серед яких Державна науково-педагогічна бібліотека Російської Федерації ім. К.Ушинського, Гете-Інститут в Україні, Британська Рада в Україні, Французький культурний центр тощо[16, c. 138-139].

2.2. Використання позабюджетних коштів для поповнення бібліотечних фондів Державної науково-педагогічна бібліотеки України імені В.О. Сухомлинського

Однією з найгостріших проблем у діяльності бібліотеки в останні роки є поповнення її фондів, адже у зв'язку з економічними труднощами держава не виконує своїх зобов'язань щодо гарантованого фінансування комплектування, як це передбачено у ст. 26 Закону України «Про внесення змін до Закону України "Про бібліотеки і бібліотечну справу"» (2002). Фінансовий нокаут, в якому опинилися публічні бібліотеки, зобов'язує їх діяти активніше, реально оцінюючи ситуацію. Визначення власних шляхів пошуку коштів на комплектування і впровадження у зв'язку з цим нових форм роботи стали наразі важливими чинниками виживання публічних бібліотек.

Державна науково-педагогічна бібліотека України ім. В. О. Сухомлинського має універсальний книжковий фонд, що налічує більше півмільйона примірників, 50% якого складають фахові видання, а саме:

· передплачені періодичні видання на 1 півріччя 2009 р. – понад 300 назв вітчизняних та зарубіжних газет і журналів;

· дисертації;

· автореферати дисертацій педагогіко-психологічної тематики;

· зібрання праць вітчизняних та зарубіжних педагогів (XIX – XX ст.);

· монографії, матеріали досліджень з педагогіко-психологічних питань;

· програми та методики викладання предметів, підручники і посібники для середніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладів I – IV р. а.;

· література з питань мовознавства і літературознавства, історії, філософії, вітчизняна та зарубіжна художня література (в т.ч. й твори за програмами навчальних закладів);

· література іноземними мовами з питань педагогіки і психології, художні твори мовою оригіналу;

· література з питань бібліотекознавства, бібліографознавства та книгознавства;

· документи на електронних носіях (словники, періодичні видання тощо);

· аудіовізуальні документи освітньо-виховної тематики[20, c. 14].

Розповсюдженими джерелами отримання позабюджетних коштів для наших бібліотек зараз виявилися різні форми спонсорської допомоги, власна фінансово-господарська діяльність, у т.ч. надання користувачам додаткових платних послуг.

Пожертви (або внески) можуть надходити як від державних установ, приватних або напівприватних організацій, різноманітних фондів (міжнародних, доброчинних, асоційованих, незалежних, "прямої дії", місцевих і т. ін.), так і окремих благодійників.

Одним із видів допомоги є також "опікунство", яке оформляється юридично. Така форма розповсюджена здебільшого у західних країнах. У державах СНД цей досвід поки що великого поширення не дістав.

Спонсорська допомога є суттєвою формою підтримки бібліотечних закладів.

У налагодженні стосунків зі спонсорами бібліотеці необхідно керуватися, перш за все, Законом України "Про благодійництво та благодійні організації", прийнятим Верховною Радою України 16.09.1997 р. Зокрема, майбутнім спонсорам слід роз'яснити, що благодійні організації, які існують лише на членські внески, звільняються від сплати податків, і що держава у відповідності з цим Законом забезпечує захист благодійників.

Першими кроками у цьому напрямі мають бути ознайомлення з аналогічними планами інших бібліотек, вивчення складу реальних і потенційних користувачів, відповідність фонду їхнім потребам тощо. Разом з цим аналізуються економічний і культурний стан в регіоні, наявність організацій, установ, навчальних закладів, фірм, різноманітних фондів та їхні потреби в бібліотечних послугах тощо.

Як підсумок, у стратегічному і поточному планах слід визначити очікувані джерела надходження позабюджетних коштів, окреслити основні організаційні заходи, котрі треба здійснити, запланувати орієнтовні суми необхідних коштів, обсяги фонду, репертуар періодичних видань, що можуть бути придбані за рахунок позабюджетних надходжень[22, c. 24-25].

Також потрібно сформувати пакет матеріалів про бібліотеку з інформацією щодо її діяльності, публікаціями у пресі про неї, переліком послуг, що їх надає книгозбірня, підготувати лист-звернення до можливого спонсора, перелік вже наявних благодійників, порядок пожертвування, тобто всі необхідні відомості, що спонукатимуть до надання допомоги. Такий пакет необхідно надати кожному потенційному спонсору.

Лист, звертання за телефоном, візит - це три основні форми спілкування з добродійниками.

Наприклад, було підготовлено спеціальний лист-звернення з розробленим логотипом бібліотеки. Робота із залучення спонсорської допомоги тут здійснюється під девізом: "Спочатку ти працюєш на авторитет, а потім авторитет працює на тебе".

Слід відзначити, що бібліотеки України вже мають певний досвід роботи з благодійними фондами. В першу чергу це стосується загальновідомих фондів, котрі підтримують представників інших національностей, які компактно проживають в Україні, регіональних (місцевих) та окремих релігійних фондів тощо. Чималу допомогу надають місцеві видавництва, окремі видавці.

Деякі бібліотеки західних областей отримують спонсорську допомогу від співвітчизників, які мешкають у США, Канаді, Австралії й інших країнах.

Вважаємо, що окремі бібліотечні заклади, котрі співпрацюють з кількома надійними (постійними) благодійниками, спроможні створити спеціальний фонд при своїй установі, відкривши спецрахунок у банку або скориставшись своїм звичайним рахунком, додавши до нього спеціальну графу.

Звертаємо увагу на те, що потрібно постійно підкреслювати свою вдячність організаціям, особам, які надають спонсорську допомогу бібліотеці. Перш за все, треба розробити текст листа-подяки за пожертви бібліотеці і своєчасно направляти його всім спонсорам. Радимо практикувати систематичне експонування подарованої літератури, а також технічних засобів, мистецьких творів на спеціальних виставках, де вміщувати також повідомлення з іменами благодійників. Паралельно можна оформити плакат або постійний стенд "Наші спонсори", дані якого, в разі потреби, регулярно поповнювати. Якщо бібліотеку підключено до Інтернету, на її веб-сторінку також потрібно вмістити спеціальну добірку, присвячену спонсорам.

Пожвавленню спонсорського руху сприяють вміло проведені кампанії з підготовки та святкування Всеукраїнського дня бібліотек (30 вересня) та Всеукраїнського дня працівників культури та аматорів народного мистецтва (23 березня). У цій роботі слід використовувати і ЗМІ, через які можна звернутись до майбутніх спонсорів. Варто видати окремий буклет про бібліотеку і плакат до цієї дати та розповсюдити їх в установах, закладах міста, розмістити на інформаційних стендах бібліотеки. Можна організувати збір пожертв у самій бібліотеці серед її відвідувачів та гостей свята.

Наприклад, до професійного свята було підготовлено ряд інформацій для населення, користувачів: "Що може бібліотека", "Про нас пишуть, говорять, показують", "Будьмо знайомі" (про бібліотечні послуги). Тут проводились акції: "Подаруй бібліотеці книгу", організовувалися виставки "Дякуємо за дарунок". Також працівниками бібліотеки було складено інформ-досьє про депутатів-благодійників. Бібліотеці депутатами Київради, райради лише в минулому році було виділено кошти для придбання літератури на суму 10,6 тис. грн., подаровано окремими користувачами книг на суму 2 тис. грн.[16, c. 141-142]

Вагомим джерелом позабюджетних надходжень до бібліотек є надання ними додаткових платних послуг, порядок якого регламентується такими документами: Законом України «Про внесення змін до Закону України "Про бібліотеки і бібліотечну справу"» № 1561-Ш від 16.03.2000 р. (ст. 20 "Права бібліотек"), постановою Кабінету Міністрів України "Перелік платних послуг, які можуть надаватися закладами культури і мистецтв, заснованими на державній та комунальній формі власності" (№ 534 від 05.06.97 р.) та листом Міністерства культури і мистецтв України "Перелік видів платних послуг, що практикуються в закладах культури і мистецтв системи Міністерства культури і мистецтв України" (№12-1334/17 від 10.07.1996 р.).

Вже знайшли поширення у бібліотеці такі види платних послуг, як: ксерокопіювання документів; фотокопіювання матеріалів, тиражування музичних записів; надання інформаційних послуг за угодами; укладання бібліографії за складними запитами, в т.ч. до дисертацій, дипломів, наукових та курсових робіт; користування технічними засобами, комп'ютером, Інтернетом; продаж дублетних і морально застарілих книг; діяльність книгообмінного пункту при бібліотеці; підготовка загальноміських культурно-мистецьких масових і бібліотечних заходів; надання письмових консультацій за попередніми замовленнями; упорядкування каталогів; організація роботи різних курсів; фотокопіювання і ксерокопіювання каталогів та журналів мод.

Бібліотека бере з користувачів кошти за оформлення реєстраційних документів (за вартість читацького формуляра або квитка, разове відвідування бібліотеки), за доставляння книг додому, резервування (бронювання) замовлених документів, замовлення книг по телефону, продовження терміну користування документами. Частина цих коштів теж може бути використана для придбання літератури.

Окремо слід відзначити таку форму платних послуг, як видача окремих документів з бібліотечних фондів організаціям. Тут застосовуються різні варіанти: "платний абонемент", "бібліотека під заставу", "ділова", "правова" бібліотека тощо. Початковим капіталом при цьому можуть стати нові книги, взяті у видавців, книготорговців з відстрочкою оплати, а також видання, придбані за рахунок спеціальних внесків, дари громадян. Усім користувачам, крім добродійників, книги надаються за плату. Розмір вартості користування "платним абонементом" бібліотека визначає самостійно. Отримані кошти витрачаються на придбання нових книг або на розрахунки з видавцями чи книготорговцями і т. ін.[19, c. 66-67]

Видача документів під заставу абонентам - не постійним користувачам бібліотеки — здійснюється після внесення ними заставної суми і сплати за користування конкретним документом, якщо він придбаний за позабюджетні кошти. При поверненні документа користувачем раніше вказаного терміну йому, крім застави, повертають частину суми за невикористаний час. У випадку неповернення або пошкодження видання застава не повертається, а залишається у бібліотеці для придбання нових документів.

Фонд платного абонемента не повинен формуватися за рахунок бюджетних коштів. Він береться на окремий сумарний, індивідуальний і балансовий облік.

Що ж стосується таких видів абонемента, як нічний, сімейний, вихідного дня, то вони функціонують, як правило, з використанням основного фонду бібліотеки.

Поширеною формою платних послуг сьогодні є здавання в оренду (суборенду) окремих бібліотечних приміщень (кімнат, залів, підсобних приміщень тощо) для проведення культурно-просвітницьких, громадських заходів, презентацій. Розміри орендної плати, термін здачі приміщення визначаються індивідуально на основі спеціальної угоди між бібліотекою і орендарем.

Порядок використання коштів, отриманих від додаткових платних послуг, передбачається "Переліком власних надходжень бюджетних установ та організацій" (наказ Міністерства фінансів України № 146 від 29.06.2000 p.). Зокрема, у цьому документі визначено, що на поповнення фондів витрачаються кошти, отримані за зіпсовані і загублені книжки. Кошти, отримані від інших видів послуг, слід використовувати на покриття витрат, пов'язаних з організацією та наданням зазначених і послуг та, частково, на поповнення бібліотечних фондів.

У 2001 р. бібліотекою було використано на комплектування 7 887,8 тис. грн. позабюджетних коштів - близько 50% від усіх позабюджетних надходжень. Діяльність із надання платних послуг дозволила витратити на поповнення фондів 4 017,8 тис. грн. (це на 8 46,9 тис. грн. більше проти 2000 p.).

Сьогодні великі публічні бібліотеки, що розташовані в обласних центрах та у великих містах, мають можливість здійснювати такі сміливі проекти, як організація видавництв на базі бібліотеки, створення спільних підприємств, агенцій із розповсюдження видавничої продукції в бібліотеці, надавати різні посередницькі послуги, торгувати товарами та обладнанням, брати участь у діяльності комерційних підприємств на пайовій основі тощо.

Багато бібліотек за кордоном працюють за спеціальними маркетинговими програмами роботи з видавництвами. Відповідно до них бібліотеки одержують спеціальну плату за надання окремих документів з їхніх фондів для перевидання, можуть організовувати спільні видання, проводять у своїх стінах книжкові ярмарки, продаж книг, оформляють інформаційні стенди окремих видавництв, організовують книжкові лотереї, книгообмін між користувачами за певні грошові відрахування тощо[24, c. 108-109].

Наші бібліотеки також спроможні відігравати активну роль у процесі просування нової книжкової продукції на ринок, організовуючи відповідні презентації, конференції, зустрічі, висувати окремі твори на отримання різних премій, грантів тощо.

І такий досвід вже є. Зокрема, бібліотека бере активну участь у річних книжкових ярмарках. У міській спеціалізованій молодіжній бібліотеці "Молода гвардія" м. Києва на основі угод організовано цикли презентацій літератури українських видавництв "Видавництво пропонує", а також художніх виставок разом з посольствами, культурно-інформаційними фондами. Це дозволяє купувати книги зі знижкою, отримувати частину видань як дари. Доцільною є і практика взаємозаліків (взаєморозрахунки, "бартер") між публічними бібліотеками, їхніми засновниками в і особі обласної (міської, районної) адміністрації і книготорговельними та іншими фірмами. Зокрема, книжкову продукцію фірма може надавати за рахунок суми, яку вона повинна сплатити у місцевий бюджет за оренду, комунальні та інші послуги, якщо таке рішення буде прийнято місцевою адміністрацією і не суперечуватиме чинному законодавству. Ця форма співпраці може також застосовуватися видавництвами та книготорговельними фірмами при розрахунку з бібліотеками за посередницькі послуги.

Частину приміщення бібліотеки можна використати для розміщення продукції видавництв і книготорговельних фірм. У такому випадку в угоді може бути зафіксовано, що орендна плата надходитиме у вигляді книг та іншої продукції, відібраної бібліотекою, вартість яких еквівалентна потрібній сумі. Можна передбачити в угоді й додаткові умови, такі як першочерговий перегляд нових надходжень для здійснення оперативного докомплектування фондів бібліотеки необхідними виданнями за пільговими умовами та ін.

Існує й така форма співробітництва, як угода про комісійні послуги, коли бібліотека отримує певні цінності (книги, періодичні видання, канцтовари, відеокасети тощо), але сплачує їхню вартість після реалізації. У такому випадку укладаються угоди про реалізацію: встановлюються продажна ціна і частка комісійної винагороди, а також умови повернення непроданої продукції після закінчення встановленого терміну реалізації.

Бібліотека може стати членом акціонерного товариства з обмеженою відповідальністю, за суміжним профілем діяльності (видавнича справа, виготовлення сувенірів, ізопродукції, копіювання музичних записів, фотокопіювання і т. ін.), що дозволяється вищезгаданою постановою Кабінету Міністрів України за № 534 від 5 червня 1997 р. Ця діяльність підлягає оподаткуванню на загальних підставах, а частина такого прибутку може використовуватися на поповнення бібліотечних фондів.

Слід підкреслити, що при розгортанні роботи із впровадження платних послуг, здійсненні фінансово-господарської діяльності бібліотеки повинні особливо уважно і відповідально поставитися до передбачених чинним законодавством вимог щодо сплати податків і не допускати їхнього порушення.

Таким чином, є підстави вважати, що діяльність бібліотек із залучення позабюджетних коштів, використання певної частини їх на поповнення фондів набуде постійного характеру, буде вдосконалюватися, матиме позитивні результати й продовжуватиметься і тоді, коли бібліотеки знову будуть постійно отримувати бюджетні кошти на придбання книг та періодичних видань[10, c. 42].

2.3. Прогресивні методи поповнення бібліотечних фондів

Сьогодні стало очевидним, що взаємообмін між бібліотеками є прогресивним методом поповнення БФ. Ще одне джерело комплектування безкоштовними виданнями - це подарунки, які приходять звідусіль: з України, Росії, США, Канади - як від організацій, так і від громадян. Якщо в1996 році їх кількість складала від загального надходження 9 %, то в 2001 році - 27 %. Цьому сприяє велика зацікавленість багатьох наших працівників, які не упускають можливості знаходити меценатів як в нашому місті, так і в інших регіонах. Поповнення БФ виданнями суспільних організацій, благодійних фондів, які з задоволенням віддають свою продукцію, бо не завжди мають можливість відправити її по пошті. Серед них: Український незалежний центр політичних досліджень; Центр інформації та документації ради Європи в Україні; Українська Правнича фундація; Програма сприяння парламентові України; The British Council Ukraine; Інститут змісту і методів навчання. Відділ комплектування підтримує постійний зв'язок з меценатами шляхом переписки, телефонних розмов, проведення взаємовигідних заходів, надсилання листів подяки. Серед них - видавництва, інститути, банки, комерційні структури, громадські організації, представники діаспори, народні депутати, читачі бібліотеки. Ще одне альтернативне джерело комплектування, яке використовується в практиці завдяки ініціативам директора бібліотеки - це міжнародний фонд "Відродження" та інститут "Відкрите суспільство". Було отримано безкоштовно 130 підручників для вузів. Тоді ж було направлене замовлення на 30 періодичних видань України. Вони профінансовані фондом "Відродження".

Скорочення державних асигнувань на комплектування бібліотеки, вилучення статті в бюджеті на придбання літератури змушують нас шукати позабюджетні кошти для поповнення БФ. Кошти, зароблені колективом бібліотеки шляхом надання платних послуг, допомагають вирішити головне завдання, яке ставить суспільство перед бібліотекою - зберегти доступ населення до нової інформації. Завдяки їм ми маємо можливість надавати своїм читачам найновіші енциклопедії, словники, довідники та навчальні видання, новинки художньої літератури, бодай і в обмеженій кількості. Основними джерелами фінансованого комплектування є магазини, видавництва, ярмарки. Бібколектор, який був раніше основним нашим постачальником літератури, перейшовши на нові форми господарювання, перестав впливати на книготоргове забезпечення бібліотек через високі ціни, неякісний асортимент літератури і втратив монополію на книжковому ринку.


Висновки

Характерними рисами ситуації, яка склалася в поточному комплектуванні, є: скорочення обсягу надходжень нової літератури, відсутність достовірної інформації на книжковому ринку та ліквідація стабільного фінансування. Тому в сучасних умовах збереження БФ має пріоритетне значення. Зберігати БФ - це значить тримати його в спеціально оснащених приміщеннях, дотримуватись правил обліку і видачі, бережливо ставитись до процесу рекомплектування, забезпечувати його охорону. На завершення слід сказати, що в період становлення ринкових відносин комплектування перетворюється для бібліотек на головну проблему, яку ми не в змозі вирішити на сучасному рівні без допомоги державної політики в галузі культури. Ця політика повинна проводитися в кількох напрямках: - відновлення стабільного державного фінансування бібліотек на комплектування їх фондів; - пільгове оподаткування бібколекторів, книготоргових фірм і видавництв, які співпрацюють з бібліотеками; - правове регулювання, що стимулює прийняття місцевих нормативних актів про бібліотечну справу; - звільнення від податків благодійників та меценатів, які надають допомогу бібліотекам; - створення пільгових умов для книгообміну між бібліотеками країн СНД, близького та далекого зарубіжжя.


Список використаної літератури

1. Про внесення змін до Закону України "Про бібліотеки і бібліотечну справу": Закон України № 1561-IIIвід 16.03.2000 р. //Законодавство - бібліотекам України. - К., 2001.- С.4-16.

2. Про благодійництво та благодійні організації: Закон України № 531/97-ВР від 16.09.97 р. //Відом. Верхов. Ради. -1997.-№46.-Ст. 292

3. Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися закладами культури і мистецтв, заснованими на державній та комунальній формі власності: Постанова Кабінету Міністрів України № 534 від 05.06.97 р. // Уряд, кур'єр. - 1997. - 26 черв.

4. Перелік власних надходжень бюджетних установ та організацій: Наказ М-ва фінансів України № 146 від 29.06.2000 //Офіц. вісн. України. - 2000. - № 29. - Ст. 1236

5. Башун О. Проблеми придбання книг і періодики для бібліотек України відповідно до чинного законодавства щодо державних закупівель//Бібліотечний форум України. - 2005. - № 4. - C. 66

6. Башун О.В. Фандрейзинг або мистецтво збирання коштів: Наук.-метод. рек. б-кам / Донец, держ. обл. універс. наук, б-ка ім. Н.К. Крупської.- Донецьк, 1998.- 103 с

7. Бердигалиева Р. Дарение как источник пополнения фондов //Библиотека. - 2004. - № 2. - C. 73-77

8. Бібліотеки в системі державних закупівель: проблеми та шляхи їх вирішення //Бібліотечний форум України. - 2005. - № 4. - C. 61-62

9. Богачева Р. Комплектование фондов: правовой статус //Библиотековедение. - 2000. - № 1. - C. 36-43

10. Булах Т. INTERNET у сфері бібліотечної селекції документів/ Булах Т. //Вісник Книжкової палати. - 2004. - № 1. - C. 42 - 43.

11. Вдовина Т. Выручает - обменно-резервный фонд : /Комплектование библиотек ЦБС через обменно-резервный фонд//Библиотека. - 1997. - № 7. - C. 21-22

12. Вергунов В. Комплектування фондів ДНСГБ УААН: стан і перспективи //Бібліотечний вісник. - 2006. - № 5. - C. 32-37

13. Гуменюк І. Проблеми комплектування фондів бібліотек у сучасних умовах //Бібліотечний вісник. - 1998. - № 6. - C. 48-49

14. Дмитриев К. Комплектование фондов:доступ или покупка?//Книжное дело. - 1999. - № 1-2. - C. 46-47

15. Іващук О. Бібліотечні фонди в умовах фінансової дієти: З яких джерел бібліотеки поповнюються книжками //Книжковий огляд. - 2002. - № 6. - C. 68-77

16. Карпова Л. Комунікативні зв'язки в аспекті комплектування бібліотечних фондів //Наукові праці Національної бібліотеки України ім. В.Вернадського . - Київ, 2003. - Вип.11. - C. 134-145

17. Клюев В.К. Дополнительное ресурсное обеспечение библиотеки //Библиография.- 2000,- № 5.- С.75-77.

18. Ковач Б. Формирование библиотечных фондов: процесс принятия решений //Библиотековедение. - 1999. - № 4-6. - C. 143-153

19. Кушнаренко Н.М. Бібліотека в новій системі економічних відносин: [Ставлення користувачів до плат, послуг] // Вісн. Харків, держ. академії культури. Вип. 5. - X., 2001.- С 63-67.

20. Мельник Л. Комплектування бібліотечних фондів масових бібліотек - державна справа //Вісник Книжкової палати. - 2003. - № 6. - С.13-14

21. Мельникова А. Комплектование в условиях рынка: взаимодействие библиотек вузов и книготорговых фирм //Научные и технические библиотеки. - 2004. - № 9. - C. 33-37

22. Никонорова Л. Источники поступлений: поиск альтернатив//Библиотека. - 2001. - № 6. - C. 24-25

23. Пошук додаткових джерел фінансування: Досвід вітчизн. і зарубіж. б-к / Нац. парлам. б-ка України. - К., 1998.-30 с.

24. Слесаренко Л.С. Стратегія впровадження та розширення асортименту платних послуг в Рівненській ОУНБ // Регіональна бібліотека в сучасному соціокультурному контексті. - Рівне, 2002.- С 105-111.

загрузка...
Top